Я не знаю, де ночує день,
Чи проводить ніч яскраві дні.
Ниций кат винищує людей…
Хтось шукає в цьому праведність…

Може сонце сходить уночі?
Чи щасливе в темряві життя?
До причастя черга покручів,
У багні сумління й каяття.

Чи потрібні в Часі полюси
Виміру людських чеснот і вад?
Чи ваги набудуть голоси
І дрібних народів, і громад?

В сутінках тьмяніють кольори
Та світанок прийде хоч би як.
Поєднають сенси прапори,
Бо майбутнє не веде навспак.

Ми в новому просторі думок
В невідчутнім вимірі речей.
Невідомість, ступор, острах, шок…
Попри що - не відвертай очей.

На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"

Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
В руїнах марнославства та обману

Давно згубили істини прості.
Сумління, віру, досвід, горе втрати
Лишилося у землю закопати
І пам'ятник поставити кривий
На згарищі покинутих надій.


27.05.2024

Місто Андрія Святого.
Місто Шевченка і Підмогильного.
Місто Амосова і Патона.
Місто Майдана Гідності.

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Слава, Слава Україні й Народу Слава,
Ми народ від Роду вільний і вільна держава.
Синьо-Жовті наші стяги і Тризуб від Бога,
Наша єдність непорушна й з нами перемога.

Приспів
Здобували перемоги за нашу свободу,
Горді й вільні ми нащадки козацького роду.
Ми крокуємо життям Слави і нам Сонце сяє,
З нами Віра, з нами Правда і Воля святая.

Слава, Слава Україні й Героям Слава,
В боротьбі в завзятій праці ти міцніша стала.
Ми на стражі, Україно, щоб у мирі жити,
Землю-Матір шанувати і добро творити..
Приспів

Слава, Слава Україні й українській мові,
Силу має непоборну в святому слові.
Від Карпат до моря й Дону мова наша лийся
Гомонить вона піснями, весь світ пробудився.
Приспів

Пісню разом заспіваємо Слави-Перемоги,
Вороги до нас забудуть путі й дороги.
Розквітай моя, Вкраїно, вільно будем жити,
Сад вишневий і калиновий та жита ростити.

Душу й тіло ми поклали за нашу свободу,
Горді й вільні ми нащадки козацького роду.
Ми крокуємо життям Слави і нам Сонце сяє,
З нами Віра, з нами Правда і Воля святая.
Червень 2020

Нас нічого біда не навчила…
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.

Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
Колір нашої крові.

Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:

- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Я небо своє не віддам!…

16 травня - День вишиванки

На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.

По ночах небо геть червоне,
заховались в деревах птахи,
б’ють на сполох сирени-дзвони,
знов біжать в укриття дітлахи…

Але в жилах моїх - кров Тараса,
вібрує в серці Леонтовича пульс,
я - представник вільної раси,
зі мною поруч Василь Стус.

Краще в рідній землі могила,
ніж «русский мир на крови»…
Зі мною - Валер‘ян Підмогильний,
зі мною - В‘ячеслав Чорновіл.

Та ще будуть з трембітами танці,
пісня вільна у небо полине…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.


Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».

Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
це попроси у Бога!..»

А в серці лунає: «Так,
ще чекати недовго…»
Ось хлопчик малює: танк,
у квітах вільна дорога…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Квітом лелій, земле, напій,
Місто моє спасенне.

Мріє пташками Небо,
Снить колосками Лан…
Хмарка біжить
В жовтоблакить,
Ранок, мов Білодан...

Де відбива годинник
Тисячолітню путь,
Там до зорі
Леви старі
Варту свою несуть.

Ратуші сиві скроні,
Дзвін, наче джміль, гуде…
Очка відкрий,
Княжичу мій,
Вже новий день гряде!

Світлих тобі світанків,
Щедрих на пісню днів.
Мати-Земля
Благословля
Кам’яноокий Львів

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Квітом лелій, земле, напій,
Місто моє спасенне.

1996 рік.(АВТОРСЬКА ПІСНЯ до 740-ліття Львова)

Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.

Та я вірю, що вистоїм, зможемо
Влаштувати їй зустріч, як слід,
Бо не пізно розбитим і зболеним
Нам радіти воскреслій весні.


22.04.2024р.

Послухай, недужий, що́ медики кажуть:
як палиш – вдихаєш отруту та сажу;
легені псуєш, тож помреш...
Паління – це треш!

Послухай, козаче! Не пий забагато,
пияцтво – не тільки добробуту втрата:
печінку псуєш, тож помреш...
Пияцтво – це треш.

Народе, послухай! Таке ніби диво:
триндіти російською – звичка шкідлива,
потомство псуєш, тож помреш...
Російська – це треш!

(2024)
ааааа

Пливе за обріями ирій
і як не тішитись, коли
у надвечір’ї чую щирі,
сумні і жалісні, – курли.

Весна вертається до мене,
заходить сонце у вікні
і теплі крила ойкумени
мене обіймуть уві сні.

А небеса засіють зорі
і поки місяць угорі
осяє ниви неозорі,
Ярило зійде на зорі.

І заквітує та калина,
що не зів’яла на війні,
і буде жити Україна,
щоб не журитися мені.

Ключами долі однієї
летять до хати на селі
у рідні гнізда журавлі
і я вертаюся до неї
осколками душі моєї,
розвіяними по землі.

03.2024

України моєї стражденна земля
У сльозах захлиналась до болю.
Охопила й сучасна без тями імла,
Посягає на воленьку-волю.

Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
Стогін чути від рук недбайливих.
Східна душить війна, гудуть вітру сурми.
Кров гаряча тече, ніби злива.

А байдужість, байдужість точе іржею.
До прозріння тягнися, до світла.
Захищай! Дорожи, народе, землею -
Це душа українська довічна.

Привітайте його з Днем народження,
Як вітали матуся і тато,
Привітайте його з Днем народження,
Вже немає кому вітати.
Привітайте його з Днем народження,
Як вітала раніше дівчИна,
Як отримав важке поранення,
Стала іншому гарна дружина.
Привітайте його з Днем народження,
Як вітали колеги і друзі...
Забарилися, підзабули:
Україна в журбі та тузі...
Побратимів слова підбадьорливі,
Наказове хірурга: "Живи!",
Капелановий погляд проникливий,
Хрест в долоні ... Терпи і неси...
Все згадалось у День народження,
Кому вірив, кого любив...
"Привітайте мене з Днем народження,
Я ...ніколи ще так не просив...."

Не приховати факти, знаєм ми.
Не стерлись з пам*яті ГУЛАГ і божевільні,
Концтабори, наповнені людьми, -
Там українців убивали у катівнях.

В коловороті час вперед летів.
Відродження національне наше сталось.
Добра і світла нам маяк світив.
У дев*яностих ланцюгом всі об*єднались.

Сучасність...і пролита знову кров.
Небесну Сотню на Майдані підло вбито.
Війна іде... До миру чути зов.
Вже стільки, Україно рідна, пережито!

І ось у День Соборності флешмоб.
Почавсь ланцюг єднання на мосту Патона.
І у серцях вже тисячі жалоб.
У злуці не завадить жодна перепона.

Усе життя ти жив у злі,
Ростили тебе в вакуумі,
Продався ти ненависті й брехні
І кажеш ми однакові!!!???

Ти повен гнилі й гіркоти,
Насиллям, до розливу гною,
Маєш розвагу- смерть нести
І кажеш ми брати з тобою!!!???

Ні! Ми не брати! Я не такий як ти!
Любов в мені плекали батько й мати,
Добро і милосердя в світ нести,
Моральних цінностей в житті триматись.

Як же це страшно, коли у народу
Мову віднято!
Це означає: віднято свободу,
Руки відтято,
Вкрадено землю, отруєно воду,
Хліб і повітря,
Підлого списа
в серце народу
Встромлено вістря!
Вдвічі ж страшніше, коли у народу
Вирвано згоду
На самоїдство, на знищення роду,
На несвободу!

Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим.
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь гірку загоїть рану.
Чи перший біль, чи то останній,
Коли б то знати наперед.

Кажімо більше ніжних слів,
Комусь всміхаймось ненароком.
То не життя людське жорстоке,
Жорстокі в нас слова черстві.

Кажімо більше ніжних слів.

З раннього. Увійшов до першої поетичної збірки «Дзеркала». – Львів: Каменяр, 1991.

у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
тривога відміна удома не вдома — твої?
в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
ми знову воюєм
Боже —
ми вмієм в ці ігри грати
своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
ми
сука
кіногерої примати і діти Праматері

дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
і кача пливе понад вічністю
над кожним Сашком та Володьою
Сірожкою Анькою — нашими
голодними та холодними
колишніми одноклашками
смішними колись і модними
над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
це
Боже
погана історія —
нам
Боже
давно не смішно вже

навіщо ти катакомбами
крізь море крові та пороху
ведеш нас до свого берега
або до нового мороку
до чого ведеш?
признаєшся?
вкладаєш детальки в пазики?
доводиш?
виводиш?
граєшся? —
складаєш якісь там пазлики

ми — дивний народ в оточенні
зневірені знеохочені
у темних водах історії оплутані та обточені
усе хазяйнуєм клопочемось —
усе бʼємось як заведені
сусіди ж облизують збочено
немовби намазано медом їм

сусіди навколо — зрадники
а — наші двори —
бойовища
вже третя війна вигарцьовує —
комусь —
видовища —
а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
столикою бездуховною двоязикою

так тяжко ходити в темряві
у мороку невідомості
де свічкою править тонесенька нитка свідомості
горить і тікає в безвісти
ледь жевріє тихо міниться
століттями ми виживаємо —
коли це нарешті зміниться

чи на світовім полóтнищі
в твоїм казані бездонному
народ наш дарами жертовними
священною гекатомбою
щоразу тобі приноситься
кладеться офірою щедрою
а світ закриває очі та
виспівує нашого «Щедрика»

і ти приймаєш —
Божечко —
і ти всім киваєш —
божечки
і мило їм усміхаєшся
прислужникам-сороконожечкам
береш наші діти вбитими
береш наші землі вмитими
священною кровʼю нашою
слізьми матерів підлитими

ще скільки триватиме
Божечко
ця дивна любов з гематомами
коли наш нарід приноситимуть
у жертву тобі гекатомбами
до ста вівтарів — ще трошечки —
міста наші й села димляться

куди твої янголи
Божечко
Юрко та Михасик дивляться?

зроби вже нарешті паузу
на років хоча б що триста
дай нам прорости і вирости
і трон свій посісти —

щокожній ясній родинонці
у домі своєму чистому
дай смертю своєю скінчитися
і знов прорости та вирости

у ранах страхах прокльонах —
час звузився до хвилин

ти хочеш щоб з українців
лишився лиш ти один?

(С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023

В болоті буднів борсаюсь надсилу,
стрибаю з купини на купину,
аби не затягло в трясовину
суцільного занепаду, в могилу
національно-братську.
Хлюпотить
багнюка піді мною й наді мною…
Не хочу складовою перегною,
хоч це й почесно вельми, послужить,
бо хочу ще пожити! Як не як,
я заслужив поваги й рівноваги
душевної – за всі боріння й змаги, –
почесних удостоївся відзнак
на маргінесах: націоналіст,
петлюрівець заклятий, самостійник…
Розхитую радянський наш відстійник,
і в цім свого життя вбачаю зміст!
І поживу! Всім недругам на зло,
вилазить буду з тихого болота
в урочний час, – така моя робота, –
щоб недругам незатишно було!

А українці - найвродливіший народ
Душею доброю, широкою, як поле,
В якому цінності людські і волі код,
Любов до матері-землі, до барвів слова.
А скільки лихоліть душа пройшла оця,
Свавілля царське і Гулаг, голодомори.
Виборювала правду, щастя від Творця,
Хоч пролилось немало з неї крові.
За Незалежність досі йде страшна війна
За рідний дім, за батька, сина, доньку, матір,
Бо Україна в кожного бійця одна.
Розірве, вірмо, ЗСУ лихий, ворожий ятір.
То ж українці - найвродливіший народ,
Що прагне миру, праці і навік свободи.
У єдності вся нація проти заброд,
Бо українець - справжній на землі господар.

Читаю книгу білої зими.
На сторінках кристали чисті льоду,
Сніжинки стелять з блиском килими,
Чекаю новорічну насолоду.

І хвойно-мандариновий коктейль
Струнких ялинок і гілчастих сосен.
І забринить в душі віолончель
Святково-ніжним духом стоголосся.

Блаженство шоколадне і зефір,
Зимові чудеса і подарунки.
І фейєрверки вирвуться в ефір,
Сюрпризи щастя від зими-чаклунки.

І перша зірка - благовіст Різдва
Засяє діамантом в небі миру,
Теплом зігріють дії і слова,
Життю я заспіваю оду щиру.

Читаю книгу білої зими,
На сторінках в красі моя країна.
Любові застелю я килими -
Зимове теплослів*я Україні.

Хоч і манлива воля чужини,
а все ж неволя - без батьківщини.

без україночки - тополі
краї далекі - мов пущі голі.

Я полюблю вас, Риме й Париже,
а снитись буде село споришне,

присняться коні посеред поля,
зелене жито, селянська доля.

Хоч як пригріє чужа країна -
прийду вмирати я в Україну.

Падолист, мов хитрий лис,
на підході до оселі.
Знає, як на повний зріст
позмагатися в дуелі
з вітром! Демонструє хист,
швидкісні накрутить хвилі.
Покружляє жовтий лист…
Втомлений, впаде безсило.

Сквер Бабаєва принишк,
бо в картинній галереї
вікна вщент, здригались стелі.
Жоден не вцілів карниз.
В «Роксолані» також скло
вибите… летіло всюди.
Під загрозою споруди.
Людям – втрати, горе, зло.

Крюківський хвилює міст…
Чи заміниться колись?
Він старенький та проблемний.
Мрії поки що даремні.
Двірнику, як завжди, клопіт
від невдячної роботи.
Загрібати треба листя.
Все, що впало – враз принишкло.
***
…Тільки й вабить жовте ложе…
Протримáтись скільки зможе?
Збережімо диво-казку???!!!
…Пензель, слово й Божа ласка.

02.10.2023

Власне, лічені хвилини –
до відльоту, до прощання.
Той, хто родом з України,
знає: пісня – то кохання!

Я кохаю, бо співаю –
як життя любити треба…
І в польоті обіймаю
українське синє небо….
У польоті обіймаю
українське синє небо.

Приспів:

Небо. Небо. Небо України!
Знову чути вечір солов’їний.
Попрощаюсь – а сльоза не тане…
Україно, серденько кохане.

Синє небо глибше океану!
Люба земле, я для тебе стану
піснею, яка зорею лине
у натхненне небо України.

Я земель багато бачу –
є людей по світу різних.
Їхні зви́чаї ніза́що
не замінять нам Вітчизни.

Зустрічання і прощання
я лишатиму для себе.
Сяє в снах мого кохання
українське синє небо…
Бо в очах мого кохання
українське синє небо!

Приспів.

Небо. Небо. Небо України!..

Крізь віки любов до вишиванки
Українці пронесли і зберегли.
Ромби, кола, лінії, меандри...-
Візерунків тисячі на різнім тлі.

Часто вишивали мак, калину.
Щоб було багатство, щастя і краса.
Процвітання роду й України,
Чистота духовна, вічності роса.

Дуб могутній, соняшник квітучий...
Оберіг від лиха, горя і біди.
Щоб не сунулись на долі тучі.
Навесні, щоб квітли рясно, мов сади.

Символом незламності вважають
Вишиванку у воєнний нині час.
Дух непереможний в ній вражає,
Прагнення до волі, сила, єдність мас.

Не зламали заборони і тенета,
Не зазнала від репресій руйнування.
Мова - дивосвіт, духовності планета.
Зберегла традиції і сподівання.

Упродовж віків творили мову нашу.
В ній є таємнича сила і безсмертя.
Милозвучна, чарі́вна, для нас - найкраща
З досвіду, культури й слави в ній осердя.

Найкоштовніше надбання - рідна мова,
Бо як мати в кожного, як Батьківщина.
Передасть нащадкам мудрість в кожнім слові.
Для народу українського - єдина.

Від хамства вмирають нації,
а не від інфаркту -
це констатація
факту.

Нації вбиває брехня,
а не інфаркти -
оця цинічна війна
фактів.

Коли замість мови колодязної
нам суржик обскубаний впарюють
і, ніби тупим бульдозером,
розчавлюють творчі паростки,

коли гаснуть ліхтарики,
коли не відчуваєш мить як блаженство,
коли натовп Шарикових
розпинає Преображенських,

коли кращих забирає від нас
час - холоднокровний вбивця
і йдуть в небуття Тарас,
Леся, Іван, Коцюбинський…

Але приходять Прохасько, Жадан,
Славко, генерал Залужний,
Ребров, Циганков, Бущан,
Онука, Сильвестров, Забужко…

Коли самовіддано цілододобово
виконують хлопці й дівчата
місію, покладену самим Богом, -
нас захищати.

Ні, нашій сильній нації
не впасти після інфаркту -
це констатація
факту.

Ні, нашій гідній нації
не страшні ніякі віруси…
І ми знаємо це.
Віримо!..

Від хамства вмирають нації,
а не від інфаркту -
це констатація
факту.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Як добре, що у ці часи
Чути поетів голоси,
Як добре, що у них є дар
Покласти слово на вівтар.

На жаль словом не змінити
Нам державного діяча,
Римою не зупинити
Загарбника та палача.

Тож не потрібно мовчати –
Свою правду кажіть всюди,
Щоб цю правду могли знати
На всім світі наші люди.

Можливо, слово не спасе
Від того, що непокоїть,
Не передасть жахливе все,
Але, може, заспокоїть?..

Тому, поети, не мовчіть –
Римуйте думи у слова,
Про Україну розкажіть,
Бо ще Поезія жива!

09.10.2023.

Я нічого не боюся,
Бо рука в руці татуся,
Він мене обороняє -
Україну захищає.

Я нікого не боюся,
Я до татечка горнуся
І кажу йому тихенько:
"Я доросла, не маленька,
Ще чекатиму на тебе,
Україні поміч треба.

Так пишаюся тобою:
За широкою спиною
Наша люба і єдина
Рідна Неня-Україна."

Я ніколи не боюся,
Лиш за татечка молюся...

Ліс густий, як чорна хмара,
Тут є дерева та кущі,
Тут роздолля для мольфара
Буде більше ніж у селі.

Сонце променями грає,
Сонце в лісі мало сяє,
Ліс шумить, як Чорне море, -
Батько фауни і флори.

Ще буває в лісі тиша,
Що не чути навіть мишу,
В лісі добре заспівати,
Любу ноту можна взяти.

В лісі можна відпочити,
Погуляти, походити…
І пірнути з головою,
Милуватися красою.

Ліс - це диво, наша краса
І тут завжди є чудеса.
Нема над лісом короля,
Бо ліс – народна є земля.

02.10.2023.

Чаєчки безголосі
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.
Спалені городища
Вітер баский розвіє.
Тліють на попелищах
Марні чиїсь надії.
Десь, на крихкому денці
Розпачу і скорботи
Гріє змарніле серце
Сонячна позолота.

Вересень 2023 р.

Напнувши канатами нерви
над лютою прірвою смерті,
Ступають по них безперервно
борці за свободу уперті.

Хоч як в полонених просторах
не тиснуть ворожі лещата,
Серця відчайдушні не скорять,
бо в кожнім є ціль заповзята.

Усякий з них правді йме віру,
що сяє з-за пругу звитяги,
Й віддати щомить ладен щиро
життя для потомного блага.

Можливо поцілити в груди,
вморити в тортурах сердитих –
Ідея ж повік жити буде,
вогонь боротьби не згасити!..

22.09.2023 р.

Наліво – діброви бадьорі,
Направо – квітучі рівнини...
Узгір’я, буруни на морі –
Усе це моя Батьківщина.

Шумують під неба габою
Жита і щасливо, і слізно –
Незмірно чарує собою
Моя ряснобарва Вітчизна.

Безсилі супроти народу
Напастей і недругів жорна –
До волі завітної зроду
Змагає мій край непоборний.

Чорнозему рідного грудка –
Найбільша святиня для мене.
Повіки, мов цвіт незабудки,
В душі будуть любі терени.

Даремно подібну шукати –
Вона, як і матір, єдина,
Дорожча всесвітнього злата,
Кохана моя Україна.

08.09.2023 р.

Батьківщино моя неозора,
Буде завжди у грудях моїх
Шум ланів розбуялого моря
І дібров життєрадісний сміх!..

Буде серце повік пломеніти,
Як дивлюся на діл чи укіс –
Всі місця, млою згадок повиті,
Де у згоді я радісно ріс.

Несказанно люблю твої шири,
Їхню світлу розкішну красу,
Тож її гордовито і щиро
У рядках поміж люди несу.

Ти буваєш ласкава і грізна,
Криєш тугу і щастя удвох, –
О моя розмаїта Вітчизно,
Мамо вічних розрад і тривог!..

Скільки йшла ти разів за свободу
На криваву, примушену прю!..
Я за долю землі та народу
І думками, й ділами горю.

Хай біснуються бурі щосили,
Хай лукавці вороже ревуть –
Під твоїм нескоримим вітрилом
Рине шлях у яскраву майбуть.

Не потрібна мені ні чужина,
Ні засіяний благами рай,
Як у світі цвіте Україна –
До сконання укоханий край!

16.06.2023 р.

В-іками невмируща мова,

М-оя вкраїнська серцем мовить.
О-крилена і животворна.
Є-лей тече у кожнім слові.
Ї-ї душа глибинно-щедра

М-ережить пісню, ніби щебет.
О-здоблює та інкрустує.
В-олодарка життя крокує.
И(І) сонячне проміння диску

С-ягає думкою і змістом,
О-азисом квітчастим в полі.
Н-езламна, бо дана їй воля.
Я-скрава, милозвучна, мирна.
Ч-асописів овид обширний.
Н-ащадкам спадок, мудрість цінна,
А-би лиш берегли цю силу.
О-мріяну, живу, стокрилу.

П-ривабливу і перспективну.
Р-ясну врочисту, експресивну...
А все це - сонячна оправа
В-иблискує, іскрить, як ватра.
А- журність мови вчити варто.

України моєї стражденна земля
У сльозах захлиналась до болю.
Охопила й сучасна без тями імла,
Посягає на воленьку-волю.

Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
Стогін чути від рук недбайливих.
Східна душить війна, гудуть вітру сурми.
Кров гаряча тече, ніби злива.

А байдужість, байдужість точе іржею.
До прозріння тягнися, до світла.
Захищай! Дорожи, народе, землею -
Це душа українська довічна.


2020 р.

Невловимо проминає час,
безупинно тіні наші довші
і тому, що дні усе коротші
і, що осінь доганяє нас.
А пора би кулею летіти,
поки не очухався ізгой,
поки захищає наше літо
український воїн і герой,
поки є надія і на Бога,
і на остаточну перемогу,
поки не настали холоди,
і немає іншої дороги
до кінця агонії орди,
поки є коріння мого роду,
поки не прийме моя земля
іродове плем’я москаля,
поки зазіхає на свободу
мого волелюбного народу
всюдисуща гадина кремля.

08.2023

Р-ідну мову передай нащадкам
І цінуй цю роду Берегиню.
Д-обре слово - через річку кладка
Н-аша сила, талісман людині.
А забути її - грішна доля.

М-ова рідна українська - втішить,
О-криляє і веде до волі.
В-чить єднанню. З нею - щасливіший.
А любов до неї - то молитва.

Н-айщиріша, що іде із серця,
А душа її здобута в битвах.
Ш-лях до неї з рідного джерельця.

С-карб безцінний: дума, пісня линуть.
К-ращої немає в світі мови,
А яка ж вона барвиста нині -
Р-айдугою сяє кожне слово.
Б-ережи її - наш скарб пречистий.

Гуляю, мов в садах Семіраміди,
Бо ж навкруги серпнева благодать:
Чарівність сонця із відтінком міді,
Червоні в глянці яблука горять.

Гуляю, мов в садах Семіраміди...
У захваті від літньої пори.
Хмарки у небі - білії лебідки
Несуть на крилах Божії дари.

Гуляю, мов в садах Семіраміди...
Душі і серцю любий рідний край.
Як хочеться, щоб відступили біди,
І вічно був цей український рай.

Крŏзь душі, крŏзь віру, крŏзь правду святу**
колишуться мрії, як ліс на вітру!
З нас предки глядять на сучасне село
і думають нами, щоб щастя жило!

Цим Світом дани –
і Миром дани –
Господом Богом дани Богдани!
Цим Світом дани –
і Миром дани –
і Господом Богом дани Богдани!

З прадавніх часів – од Ритні́в до Грині́в –
освячено шлях золотих Богдані́в!
Йшло вірне козацтво з Русі – в Білорусь,
боронячи правду дідів і матусь!

Ми, діти твої, богдану́вські струмки!
Нас хвилі несуть у Дніпро надстрімкий!
Пŏшли же нам, Боже, на кожен наш час –
Покрову, Рŏздво, Паску, Трŏйцÿ і Спас!

Цим Світом дани –
і Миром дани –
Господом Богом дани Богдани!
Цим Світом дани –
і Миром дани –
і Господом Богом дани Богдани!

16 травня 2013 р., Київ

––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
* https://uk.wikipedia.org/wiki/Богдани_(Вишгородський_район)
** Літерами ŏ та ÿ представлено місцевий діалект

Бринить джерельною водою мова,
Бо чисті животворні слів краплини.
Не зраджуйте духовній цій основі,
Вона бере початок із родини.

З дитячої колиски, з пісні мами,
Із батьківської мудрої науки.
В ній волелюбного народу тяма,
І гідність, що пройшла крізь лихо й муки.

У душу нації хай ллється мова -
Велична, неповторна, серцю рідна.
То ж бережіть те джерело з любов'ю,
Єднайтесь словом українським плідно.

На вірність присягнути Україні -
Потреба сьогодення повсякчас.
Рентгеном, що просвічує людину
Є совісті й сумління чистий глас.

На вірність присягнути Україні,
Щоби зміцнити український дух,
Щоб зберегти вкраїнськую родину
І нації вогонь, щоб не потух.

На вірність присягнути Україні,
Стражденній мові, пісні бойовій,
Небесній сотні і героям нині,
Що захищають честь від ворогів.

На вірність присягнути Україні
Спроможний у бутті лиш той народ,
В якого в серці є любов нетлінна
До Батьківщини й пресвятих свобод.

2019 р.

Ти з козацького мудрого роду,
Твій початок - це Київська Русь.
Понад тисяча років народу.
Україно, тобою горджусь.

Кров тече патріотів у жилах.
Не погасне незламності дух.
З діда-прадіда в кожного сила,
Не страшна нам ворожість задух.

Визнання світової спільноти
Окриляє нашу Державність.
Єдність нам допоможе збороти
Агресивність і безпідставність.

Московитські поляжуть нездари.
Сенсу в їхній немає брехні.
Не одержать землі ні гектара,
Переможе Вкраїна в борні.

У Кам‘янці-Подільському є фортеця,
що належить до семи чудес України.
Саме тут був заточений український Робін Гуд -
легендарний Устим Кармалюк…


Кожен шукає під небом
місце, до Бога найближче,
там, де кричати не треба -
не личить…

Пагорб фортеці поруч.
Дух Кармалюків там…
Праворуч - хрест, а ліворуч -
Святого Георгія храм.

Ось тут синьооким ранком
молитву мою Він почув,
загоїв безболісно рани
і запалив свічу.

Вогонь закриваю руками -
може, зігрію ще когось -
стійко, як Муракамі,
подібний до йога.

Кожен шукає для себе
місце, до Бога найближче…
Там відзеркалює небо
в світлих сльозах обличчя.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Жовтії голівки тягнуться до сонця,
В зеленавім листі соняшнику цвіт.
Вітер пустотливий розпустив долоньці,
З неба поглядає промінців софіт.

Золото пелюсток - українська щедрість
Тепла і привітна - отаку приймай.
Додає співучість їй пташиний щебет,
Працьовиті люди і природа-маг.

Хоч дощі буяють, благодатне сонце.
Символ Батьківщини із міцним стеблом.
Під покровом неба дозріває сонях.
Геліант-Кліпія з українським тлом.

2019 р.

А я обожнюю красу небесну,
Б-лакитні кольори і білі хмари.
В-еселку, дощ, його вологі фрески.
Г-абу зими, долини у туманах.
Ґ-аздиню осінь, у багрянці листя.
Д-ари землі - пшеницю й стигле жито.
Е-дем лісів, калинове намисто
Є-лей пахучий, груші соковиті.
Ж-агу в гаях пісенну солов*їну.
З-орю ранкову, зорепад серпневий.
Й -(І) вечір тихий, крила лебедині.
І сонця кулю в небі перкалевім.
Ї-жаченят у травах; смак зернини.
Й-мовірність урожаю у майбутнім.
К-расу лугів, шовкові пасовища.
Л-аванди море, зелень м*яти-рути.
М-агічну ночі загадковість, вітру свищик.
Н-ад плесом річки журавлину пісню.
О-рнаменти садів, кущі порічок.
П-речисті роси, гори живописні.
Р-івнини, схили, верб зелених стрічки.
С-вітанки з першим сяйвом променистим,
Т-анок бджолиних крилець і гудіння.
У-щелини, метеликів барвистість.
Ф-асет ставків, тополі шелестіння.
Х-вилястий Дніпр могутній, Чорне море.
Ц-икади спів дзвінкий, хрущів вишневих.
Ч-агарники тернові і простори.
Ш-ипи троянд, конвалії травневі.
Щ-едроти осені. Іти стернею.
Ь -
Ю-рбу зірок вночі золотоперих -
Я Україну всю люблю душею.

Ой співають козаченьки
Пісню невеселу.
Наповзла короста чорна
В міста наші й села.

Нашу землю всю нівечать
Мерзеннії свині.
Тож скоріше вже прогнати
Ми їх всих повинні.

Що б ота геть вся вражина
П'яти накивала,
Візьмем в руки міцну зброю,
Що нам ненька да'ла.

Згуртувались миттю хлопці
Вищого г'атунку.
Щоб країну вборонити,
Дати порятунку.

Вірим, як один всі дружно
В нашу перемогу.
Допоможем козаченькам,
Моємо ж бо змогу.

09.05.2023 р.

Дощ іде так рясно, рясно
Другий день підряд.
Весь час моли'мося богу,
Що б не влетів снаряд.

І що б наші козеченькі
Здоровенькі всі були.
Розгромивши ж ворогів,
Перемогу й здобули.

Ми їм всі тут допоможем,
Бо без того аж ніяк.
Не цураймося усьо'го,
Що б не вийшло аби як.

Без народної підтримки
Важко буде війську,
Поваливши розтоптати
Навалу ту російську.

То ж бо всі і де, хто може
Взя'лися до діла.
Як би в ці часи нелегкі
Доля нас не била.

Як така народу сила
Війську допоможе,
То ніяка вже зараза
Нас не переможе!

26.03.2023 р.

Кида'ймо всю роботу
І йдемо' до ві'йська.
Щоб зари'ти у болоті
Ту свиню не свійську.

Бо як тільки її раним,
Вона й заволає.
І не буде нам спок'ою
Вже у ріднім краї.

Хай вона уся там згине,
Смердіть уже не буде.
І тоді у мирі вільно
Дихать зможуть люди.

16.03.2023 р.