Живий тепер, зрівняй його з собою,
Сьогодні ти, пізнай його в собі.
А пам’ятник ногою кам’яною,
Уже ступив за Україну у двобій.

Він йде у бій, і в тім кровопролитті,
Колись тай переможе все – таки.
Вони живі, вони зовсім не вбиті,
Борці за волю – наші земляки.

На їх могилах проростають стебла,
Про них гудуть легенди і пісні.
І ти візьми, візьми їх біль на себе,
Нехай вони тобі присняться в сні.

Вони за волю тут вмирали всюди,
За волю віддали своє життя.
Про те по вічно пам’ятайте люди,
Що би назад не було вороття.

Він все стоїть, і більше не зігнеться,
У пам’ятника серце кам’яне.
А я дивлюсь, і так мені здається,
Що не його убили, а мене.

Івано Франківськ 2013р.

А дні завжди вигулькують із ночі,
Коли ранкова устає зоря.
І вітер хмари розриває в клоччя,
А біля мами гріється звіря.

Як повсякчас в усталенім порядку -
Зима, весна... І холод, і тепло.
І тільки люди ігнорують згадки
Без висновків із того, що було.

Не вчать повтори, де біда і війни,
Де вражий чобіт - по твоїй землі.
І задихнутись, втрапивши в обійми
Того, хто братом звався, в кабалі.

Той, хто на грудях рвав косоворотку,
А сам найкращих наших – у ГУЛАГ!
І льотчицю Надію, патріотку,
Теж не минув оцей архіпелаг.

Ви – матері, своїх синів єдиних
Шлете на смерті у чужий Донбас.
Заради чого, адже в Україні
Своє життя, свій біль. Але для вас

Незрозумілий і Майдан, і сльози,
Й за що під кулі наші йдуть сини...
Теплішає. Вже скоро перші грози.
Коли чекати нам кінця війни?

16.03.15

На вокзалі безхатченки гріються в сонці,
На пожухлій траві розіклали скарби.
Без родини і хати, дверей і віконця,
Є окраєць, вода – і немає журби.

Ще холодна земля і теплом не прогріта,
Березневий від неї іде холодок.
Та поглянеш на цих і згадається літо,
Де в сережках вишневих радіє садок.

Де немає війни. Всі безжурні, щасливі,
Ще не знають, хто з них сирота і вдова.
А сусідка збирає дозрілії сливи,
І старенька матуся зі мною, жива.

Від Майдану лиш рік, а, здається нам, вічність,
Де ще Сотня Небесна боролась, жила.
А в країні – війна, вже відкрито, у вічі,
Смерть незримо до кожного дому ввійшла.

Я тихенько іду по яснім березолю,
В місті люду, як листя, жовтіє трава.
В думці - як там солдатики наші у полі?
І, стискаючи горло, сивіють слова.

26.03.15

Його біль так кричав -
Що горіла земля
Його біль так мовчав -
Що кипіло життя

А за цим всим стояв -
В чорній схимі монах
На весь люд заявляв -
Від війни тільки прах

Бережіть світла міць -
Заучіть щоб уміть
Не убий , не образь -
Бог так свідчив - беріть...
2015р.

Біля вікна стояла мати -
Маленький аркуш у руці
Тремтіли пальці , сльози градом -
Загинув , вбили палачі...

Ввійшла до двору , в небо звила -
Усе від жаху змовкло в мить
У бога слізно так просила -
Верни його , він має жить

Візьми мене , і все що маю -
Тільки благаю ти почуй...
Віддай мені мою дитину -
Живу чи мертву - поверни

Вона сама не розуміла
У розпачі - немов сліпа
Від болю тільки шепотіла
Я це не я , клята війна...

Не хочу вірити нікому -
Не хочу бачить , вірить , знать
Одного хочу... Біля сина -
Хотіла б на коліна впать...

Відпочивати поряд нього -
Навіки залишитись з ним
Біля кровиночки своєї -
Я згодна мальвою - цвісти...
2014р.

Колись закривались штрафбатами
Тепер – патріотами
Яка тут спільна суть ?
Озброєння їм, майже, не дають

Найкращих – на м,ясо?
Не страшно вам часом?
Чисті душею повірили вам,
Своїм багатим вождям



Мілліардери України! Опам,ятайтесь!
З патріотів наших не знущайтесь
Вони життя не жаліють на війні
А ви гроші ховаєте десь «на дні»

Не гнівайтесь, на правду не зліться
Багато хто за статки свої боїться
Та згадайте хоч своїх синів
Не кличте на них Божий Гнів

Бо коли час прийде
Він вас кругом найде
Тоді «буде каяття –
Та не буде вороття !»

Раби намагались з колін встати
Згодились на майдані це сказати
Катам наказано їх повбивати
І судилось їм «Небесною сотнею» стати

Та залишились ще живі
Хоробрі, активні, дійові
Змогли і владу поміняти
Та не змогли контролювати

Від,їхали на війну всіх захищати
Життя за нас класти, каліками ставати
Вас патріотами за це назвуть
Медалі Вам видадуть

Протези ж самі будете купувати
Кати Майдану на волі будуть гуляти
«Колишні» в кріслах своїх жирують
Чекають коли Вас на війні повбивають

То ж хоробрі, активні, дійові !
Вставайте скалічені! Ви ж іще живі
Справу кінчати, навіщо ж було починати
Тисячам побратимів «Н.С.» ставати

Люди не гра в кеглі !
Скільки вже доказувати?
Не дурні круглі !
Досить маніпулювати !

Однією рукою свічки ставите
Хороводи водите де ми вмирали
Іншою очі прикриваєте
Щоб катів під застави відпускали

Цікава ваша гра, панове,
І ви артисти не з останніх
Та все це нам давно не нове
І з вами теж «пасти задніх?»

Війна - війною !
І на неї не все можна списати
Цікавтесь країною !
Народ за все може спитати

Київ – в н о к а у т
Мер знає як досягнути
Країну – в н о к а у т
Народного гніву не минути

Вирішувати треба вже вам
Нашим майбутнім вождям
Скільки ще треба чекати
Щоб «путінських» департувати

Вони керівні посади займають
П,яні кацапи нами помикають
Як скажете? Нехай лишаються?
Керують нами, насміхаються?


Для чого ми владу міняли, вмирали
Щоб нами такі «кацаї» керували ?
Чи знову збиратись і старим, і малим?
І скаліченим воїнам ще живим !

Живуть на Україні ненавидячи її і нас
Половина країни їх уже зараз
Та вовк завжди на ліс поглядає
І кожен з них путіна виправдовує

Терпіть!Мовчіть! А якби їх вояки прийшли
Всі дерева на шибениці б для нас пішли
Це війна! На ній середини не буває
Або–ти! Або–він тебе вбиває! Не зміг і тебе немає!

Бездушні, безбожні, тупі виконавці
Ви вбивали студентів – надію нації
Іуди! За 30 монет ви їх продали
Вас доля накаже - де б ви не були

Ті з вас, що людьми були
Шкуру беркутні зняли – посвідчення кидали
Відмови давали – людей не вбивали
На бік свого народу ставали

А покидьки злість на людях зганяли
Свої «30 серебрянников» - відпрацювали
Після всього спокійно в автобуси сідали
Перед телекамерами, сміючись, від,їжджали

Теперішні вожді! Тоді - майбутні!
Ви пам,ятаєте ті дні незабутні?
Захарченки-Пшонки змогли повтікати
А «беркутню» ви могли б не випускаи?

«Сім няньок – дитина без носа»
Не знайшлося одного та владного голоса
То ви йшли за Україну вболівати
Чи так спішили владою стати?

Найманці поранених добивали
Нелюди! І це на весь світ показали
Зекам надоїло в тюрмах гнити
Прийшли в нашу землю лягти

Багата «отморозками» Росія - «их мать»
Та хто їх буде пам,ятать
Без могил кинуться заривати
Боятимуться афішувати

Звірі розумніші від них
Всіх мастей злочинців дурних
І ми повинні до них рівнятись?
І ми повинні з ними брататись?

Насильно нас нагнути ?
До п,яних «братів» повернути?
Скільки нас уже полягло !
Щоб цього ніколи не було!





Скільки ще нам помирати ?
Щоб світові показати
Ми достойні кращими стати
Допоможіть звір,я здолати!!!

Реальність уже навчилась
В’язати вузли на спицях,
Ходити містами Сходу
З клубками тонких нито́к.
Добраніч, моя країно…
Як тобі зараз спиться?
Чи сняться тобі могили
І душі солдатів з АТО?
Чи бачиш обстріли з градів,
Що змінюють наші очі?
Чи просиш, що сніг із градом
Сьогодні тебе оминув?
Умитий сльозами рідних,
Зовсім маленький хлопчик
Знов олов’яних солдатів
Вкотре веде на війну…

Текст пісні:

Солдатику, чи спиш?
Зросили небо зорі…
І мерехтять собі
у темній далині.
Сьогодні через них
з тобою поговорим:
я тут коло вікна,
а ти - десь на війні…

Тут все, як ти лишив.
Осінній звичний клопіт,
лоскоче ніздрі дим,
картоплі повен віз…
У тебе теж вогонь,
та інший з нього попіл…
І дим його чудний
пекучий аж до сліз…

Тут знов цвіте каштан,
так дивно, уявляєш?
Яка ж бо в нім жага
нестримна до життя!..
У тебе також є -
грудьми бо затуляєш
цей світ такий хиткий
від кроку в небуття…

У нас пройшла гроза…
осіння і без грому,
лиш блискавки стрімкі
шугали вдалині...
Солдатику, скоріш
живим вертай додому…
А поки… тиха ніч
хай горне в мирнім сні.

Ти скажено стогнеш на запах битви,
як твій пес гарчить на запах сирого м’яса
й на дружину твою, коли та поринає в відчай.
Ніби вдягнений, ситий та відігрітий,
ти, хто має відносно надійний панцир,
хто в любові і в душах міг би пізнати вічне,

як розлючений звір жадаєш легкої крові.

Твоя слабкість, або, як ти кажеш, сила
полягає у силі, яка протидіє небесній правді
та хоробрим бійцям, які полягають також.
Тобі байдуже, де тебе охрестили,
ти забув хто ти є, а тим паче, ким був твій прадід,
і, побачивши фронт, ти не бачиш кривавих знаків,

тому битва смакує краще, ніж той твій стогін.

Але все це не буде тривати довго:
перша жменя піску, що осяде тобі у горлі,
стане першим ключем до істини чи до смерті.
Як той дощ, що змиває твою дорогу,
як твій крик, що закриє собою широкий обрій,
як ті діти, загублені в світі і ним подерті,

ти не бачиш їх.
Дай поїсти своєму псові.

Нам не потрібні земельні наділи
Ми ж у небо уже відлетіли
Не забувайте нас!

Нас били «смерчі-гради»
Бо управляли ними повзучі гади
Не забувайте нас!


Вони давно на землю нашу заповзли
Та вчасно розгадати ми їх не змогли
Не забувайте нас!

Нам було 20, 30, 47
Та залишили ми вас назовсім
Не забувайте нас!

Ми жити хотіли, любити, трудитись
Та випало за землю рідну битись
Не забувайте нас!

Старі батьки, дружини, діти
Простіть, що у небо прийшлось відлетіти
Не забувайте нас!

Найкращі сини України у мглі
А наволоч досі повзе по землі

Повертайся мій сину
Повернися наш тату
Повернися коханий
Повертайся наш брате

Серце матері плаче
Діти сліз не ховають
Кохана обійняти хоче
Сестри брата чекають

Син матір покинув
Діти батька не бачать
Десь коханий мій згинув
Сестри ночами плачуть

Син вже зброї не вдержить
Батько ще на війні
Коханий на Алеї Героїв
Брат в полоні страшнім

Хто задумав цей «покер»
Матері він не мав
Коли згине цей монстр
Як на світ він попав?

Гітлер в пеклі чекає його
Близького по духу побратима свого
А той землю кров,ю заливає- міри не йме
Коли сам здохне - вона його не прийме

Чи потрібен матері герой?
Матері потрібен син!
Чи хоче дитина бути сиротой?
Дитина хоче біля батька рости

Не на «Алеї Героїв» - під вінцем в церкві
Дівчина хоче поряд з коханим стояти
Не вдовою, а щасливою на цьому світі
Жінка хоче дітей доглядати

Не на цвинтар, а в гості
Мріяли сестри до брата ходити
Не в держави просити милості
Батьки хочуть з синами свій вік дожитии

Чому ж спокою ми не даємо,
Сильним світу цього?
Чому розмінною монетою стаємо
Для чужого правителя кожного

Хто ще не глумився з України?
Заглянемо в глиб віків
Як дивитися в очі дитини
Яка жде відповіді батьків

Не хоче нове покоління ні під ким «лежати»
Тому пішли державу свою захищати
Пішли на смерть, бо з «голими руками»
Свої ж правителі грабували нас роками

Прогнали їх – нові прийшли
Ці теж не з бідних
Знали на що йшли
Не беріть гріх – не киньте ворогам на сміх

Не жалійте міліардів своїх
Звичайно, ви привикли вже до них,
Боже, не покинь нас бідних
Та воїнів своїй країні вірних

«Ягненок в жаркий день
Зашел к ручью напиться»

Та поряд бігав, як завжди,
Неситий «братик-вовк»
Шматочок ласий –треба прихопити
Знайти підставу – ухвалити

Недовго зграя сумнівалась
Озброїлась в похід зібралась
«Кто они против нас –
Расщелкаем – нараз»

Та перед тим, як убити
Вирок треба оголосити
«Ты язык наш не любил
Нам не давал и сам не говорил»

Ви ж стільки років у нас живете
Всім користуєтесь, що хочете берете
І мови вашої ніхто ніколи не чіпав
«Молчать. Я что солгал?» - вовк заричав

«Негодные. Жыть захотели?
Здесь я решаю - Я не разрешаю.»
Щоб право на життя у «брата» не питати
Потрібно економіку скоріш с колін підняти

Знають діти ще з малих літ
Закон честі – він на весь світ
Не сильний, хто меншого кривдить
Слабкий, бо світ він ненавидить

Боягуз у спину стріляє
Злодій краде - не попереджає
Ненаситний до сусіда заглядає
Він так привик – міри не знає


Не стане мудрий ріки крові проливати
Хто людина – знає, у ж кожного мати
А хто вас на цей світ породив
Ту нелюдь – хто ріки крові пустив

По всій Україні могили героїв
Найкращих!Хто честь Батьківщини відстояв
Наспіх озброєні, зраджені, напівголодні
На Вас йшли армади сучасної зброї

«Братии» озброєнням хизувались,
В полон брали, сміялись, знущались
Не перший раз їм в чужій країні хазяйнувати
Гвалтувати, різати, катувати, вбивати

Безславний кінець їм буде
Бо світ їм цього не забуде…

Гітлер своїх зомбував –
Вищою расою називав
Як треба слов,янина зомбувати,
Щоб ішов слов,янина вбивати

Ви прийшли нас повбивати,
Щоб від Європи врятувати?
Чи за те нас повбивали -
Не даємо країну на куски рвати?

Вашу б країну так рвали,
Як би ваші вожді реагували
Вони роззброювали нас роками
Готовились взятии «голими руками»


В історії рились – Бандеру знайшли
Це привід сьогоднішнім нам докоряти
Ті, що на територію нашу зайшли
Давно Бандеру обійшли

Росіяни, невже ви так хочете війни?
Безславно окупантами гинуть ваші сини!
Ви не можете не знати – час прийде
«Хто з мечем на нас іде – від меча і пропаде».

Час розплати настане
На землі вас не стане
Чим закінчують окупанти –
Скажуть історії фрагменти
Як правило – крахом
Їх «гітлери» - прахом
Вам своєї землі мало?
Чи може її у вас не стало?
Насильно милими не будете
Вже і по-собачому гавкаєте
Ви ж не любите Україну
Готові вкласти її в домовину
Українців ненавидите
З усіх сил винищуєте
Головорізів наймаєте -
Своїх теж не жалієте
Всіх на нас кидаєте -
Озброєння ж добре маєте
Та в народі поговірка є
Вона вам нічого не нагадує –
«Озброєні до зубів –
Залишаються без зубів»

Бенефіс позиченого лиха
Черга злиднів з підписом продать
Це трагічна , і залежна воля
В головах що обіцяли знать

Як нам краще - будувать майбутнє
Як нам спільно - боронить своє
Як від батька - передати сину
Що блакиттю неба - сонце золоте

Як любити маму , як віддати шану
Слвного народу слово відродить
Як нам вижить в світі - де неспокій править
Де ворожа сила нам у слід плює

Чуєм - обіцяють , бачим - зволікають
Продалися ситі бовдури , жреці
П'ють ту кров роками , все копають ями
Щоб усі топтали - що у нас живе

Піднімаймось браття - спекою завзяття
Грізну відсіч даймо іншим , і своїм
Станемо стіною мужньою , міцною
Поламаєм браму - що нам спини гне...
2015р.

Не рони сльозу

Ось настали не спокійні ночі
небо пахне вже свинцем
і щоб до світанку до тягнути
сьогодні ночуватимемо в окопі.

В грязі, голоді і холоді
на брата хоч півлітра
в руках подружка АК-47
в кишені біблія біля серця.

На посту буду першим
і сну чекаю я з нетерпінням
бо ти приходиш до мене у снах
і це єдина радість в цей скрутний час.

Крізь сон тихо прошепочу,
пробач кохана!
я сьогодні до дому не прийду
не поцілую, не обійму.

Пробач за образи,
за те,що так рідко говорив теплі слова
пробач, я не зі зла
і по скроні побіжить сльоза.

Нас окружать по різним сторонам
накриють непреривним вогнем
і у кого в грудях серце ще б'ється
лиш позавидує тим, хто вже десь там.

Все життя пробіжить під дулом автомата,
а в руках зіжата фотографія твоя
в останнє загляну в очі сипаратиста
як взагалі носить таких земля?.

Якщо в кімнаті заворушиться фіранка
чи раптом відчиняться дверчата
ти будь ласка, не лякайся!
це до тебе прийшла,душа моя...

Автор: Володимир Мартиник
11.01.2015 р.

Він міг би жити ще й кохати,
Дивитись в сині зорі,
А довелось життя віддати
За правду і за волю.
2015

Землю розколює Град
І кричать канонади,
Серед страждань і проклять
Як тебе відшукати?

Збилась у грудку малу.
Що ж то зараз з тобою?
Вірю, пройдеш крізь імлу,
Повернешся із бою.

Знай, що з тобою завжди
Я словами і духом.
Рідний, до мене прийди,
Не змете завірюха.

Кажуть, змовкає усе,
Як говорять гармати.
Тільки б прорвати кільце
І напасть подолати.

Мовчатимете й далі,
Америко й Європо?
Де ваша честь гаранта,
Незламність слова де?
Невже забракло сили,
Щоби чинити опір
Агресору, що з людством
Нечесну гру веде?

Злякались недомірка,
«Царя» нової ери?
А ми вам довіряли,
Роззброїлись тоді.
Виходить, Меморандум
Не вартий і паперу,
Того̀, де ви лишили
«автографи» свої.

Паскуднице Європо
І ви, лякливі Штати,
Ви впали надто низько
Вкраїнців ув очах.
А ще ви нас навчили:
Не варто довіряти
Облудливим гарантам,
Бо слово їхнє – прах.

25.02.2015

Ворог нам показує,
Де маєм дивитися,
Що маєм побачити,
А чого і ні;
Що маєм подумати,
Щоби помилитися.
Хто впізнає ворога
На оцій війні?

Потім зрозуміється,
Ну, а нині віриться.
Поки ще розвіється
Сизуватий дим,
Ворог в`їде танками
Зі своїми звірами.
У свідомість кожного,
Хто пустив туди.

І не скине маску він,
На обман начеплену.
Бо під білим чорна там
Знайдеться ява.
Та людина вільна є
У своїй причетності.
Звідки вибираємо
Для душі слова?

Нам самим ще зводити
У ефірі подиви.
Бо по нас звірятимуть
Ще свої стежки.
Голос наш звучатиме
Ще поміж народами.
І відлунням сповняться
Зболені віки.

Бо йдемо до світлого
Впевнено, злагоджено.
Як би не бісилися
Найманці орди.
Бо, йдучи до світлого,
Точно переможемо.
І залишим вічності
Золоті сліди.

25.02.15р.

У нашій країні, біда наступила,
Серця українців вона полонила.

Я довго не вірила, довго мовчала,
Коли Україна, від болі, кричала.

Я вірила, знала, війни тут не буде,
Та що ви коїте, гинуть там люди.

Щоночі, молилась могутньому Богу,
Дай нашим бійцям хоч якусь допомогу.

Тепер, телевізор я більш не дивлюся,
Щоб краще було, по-ночам я молюся.

Зимовий вітер в полі лютував,
здіймав то бурю іщ шаленим свистом,
то несподівано на хвильку затихав,
щоб увірватися у душу з новим хистом.
Торнадо, ураган чи буревій
він сипав шквали граду так уміло.
А як він завивав, о Боже мій,
коли вдавалося зловити чиєсь тіло!
Із реготом кидався у політ
на хвилі шалу крізь закриті брами,
щоб сатанинський принести привіт
у серце мами!

Зимовий вітер - зброя у руках
міфічного самця гіперборея.
Живе він ненавидить, у висках
одна непереборна лже-ідея!

Зимовий вітер увірвався в храм -
БАМ - БАМ!

лютий 2015

ЖИВИ, НАДІЄ!
Скінчить раша ті нікчемні дії,
Як закінчиться і ця зима.
Просимо, благаємо: Надіє,
Не карай хоч Ти себе сама!

Твій протест відмовитись від їжі –
Кацапні лише на втіху, вір!
Відгукнеться устократ це їй же!
Хай би краще худнув путин-звір!

Не оцінить і не зреагує
Правильно, як вимагає честь,
Хто її не має. Тож це – всує.
Бережи себе, Вкраїни щем!

Ти живи! І знай: лише життями
Ми зі світу спрут оцей зметем
Й приведемо виродків до тями.
І для цього треба жити теж!

Ти ще стільки подаруєш втіхи:
І крилатих злетів, і дітей!
Все буде ще, дорогенька, тільки ж
Ти живи нам! Решта все – пусте.

Ти живою нам потрібна, Діво!
України славної донька!
Диво – не піти, а жити – диво
Всім катам на зло! Хай лусне Кат!
(Любов СЕРДУНИЧ).

Закружилась земля и ушла из-под ног,
Друг упал, не успев вслух сказать нам о смерти,
Сколько пройдено их, этих пыльных дорог,
И что было не страшно, прошу - нам не верьте.
***
Взлетали наши души к небесам,
Афгана небо отпускало тихо,
И болью на родном пороге, криком
Любимых провожали навсегда…

А мы шагали, а мы шагали,
Мы шли из дали, далекой дали.
Нам в восемнадцать сказали – братцы -
Но все так вкратце. Но все так вкратце!

В тяжелом ранце вода, патроны и слово «надо».
И плотным рядом под пули в горы.
Мы ведь для воли! Мы по_не _воле
Там умирали. Мы не из стали. Мы тверже стали.

із записок давніх

В Україні вже мільйон біженців.
Кожен п’ятидесятий, –
Я серед сорока дев’яти.
Матінко, рідна земле,
За все горе ти нас прости,
За знищені села і долі,
За пісню, що йде за край,
Що робимо все поволі, –
Війна обпалила наш край.
Небо блакитне щезає,
Гинуть діти, місто горить,
Ворог межі не знає,
Ми мусим його зупинить!
Так довго тиші чекали,
Серця огортає страх…
«Біженецями» ураз стали,
Німе запитання в очах:
На що життя витрачати,
Блукать по чужих світах?
О, Боже, Владико небесний,
Спини скоріше цей жах!
Знову тополі в зажурі, –
Ховають найкращих синів,
Матері сивіють від горя,
Як багато у нас матерів…

Світ створено для любові,
Для радості, не для журби,
Добро є життя основою,
Гідними будьмо людьми…

Господи, сили пошли…

2015

Пригадую часописи дитинства,
пори шкільної і таємних мрій,
навіяних учителькою з міста, –
освоїти професію танкіста
у армії і славі бойовій.

Ми бігали дивитися «маньоври».
Дорога-телеграма аж гула.
Ходили танки вгору і під гору.
Здригалося і кам’яніло горе
заляканого силою села.

У небі пролітали «самольоти».
Не дивина, що юному мені
тоді хотілось бути ще й пілотом –
героєм у бою і на війні.

І жаль, що серце стало на заваді,
і жаль, що безнадійно постарів.
Я був би кулеметником у Наді,
щоб не у мріях, а таки насправді
винищувати лютих ворогів.

І не її ви судите – невинну,
а наше небо – чисте і ясне.
І ворога покара не мине.

Я ненави́джу війни і руїну,
але за нашу вільну Україну
судіть, рашисти путінські, мене.

                              13.02.2015

Лети, мій соколе, на схід,
Туди, де зараз лід і пекло.
Тобі молитимусь услід,
Аби було безпечно й тепло.

Чекає донечка і син,
Не затиха молитва мами,
Чекає трепет рідних стін,
А ти летиш поміж вогнями.
Руїни, гради, блок-пости,
О, Боже праведний, за що ж це?
Лети, мій соколе, лети
І повертайся переможцем.

Я не змогла сказати:"Ні!"
Ти б не послухався упертий,
Наперекір біді-війні,
Я відмолю тебе у смерті.

P.S. В пісні текст дещо змінений на прохання композитора. Вірш вже публікувався на ПМ, зараз продубльовано з метою познайомити з піснею. Автор відеоролика - Роман Бойчук.

Я втомилась відчувати війну спиною
Я втомилась ховатись у гру з журбою
Мені лячно не знати, чи буде завтра
І чому так символічно не догоряє ватра?

І чому так люто ненавидять нас тії орки...
І чому немає їм кому надати "порки"?
Ці рашисти дістали вже всіх, аж занадто...
Я не знаю, коли війна прогримить на старті!

Ця війна вже виїла мене, не почавшись,
Ця війна брехливо до нас прокравшись,
Лихом стиха і кулеметом справа влізла...
Ця війна - не з добра! Вона - сука злісна!

Скалить зуби, мурдує нас, черво пекла!
Я її не боюсь - я до болю звикла!
Та ненавиджу її більше, ніж того варта
ЦЯ ПУТІНСЬКА ШВАЛЬ, ця проклята його карта!

11.05.2014р.

Хворіє час і аура мутна.
Немовби тіні устають із хлані
(смердючої, разючої, без дна)
і чорні руки тягнуть до гортані.

І схлипує безсилля сліпоти,
і хлюпає багно, лякає молох.
Але... дорога і потрібно йти.
І куриться услід до неба порох.

Не осягнули вічності буття,
та осягнули вміння убивати.
Німіє час і навіть сам Суддя
не відає, як лихо вгамувати.

У зоряних очах ми – куца мить.
До нас і після нас – безодня віку.
Та тисне на курок безумна гидь
(нещадних пішаків будь-де без ліку).

У світі, де щоденно ллється кров,
Грааля не знайти. А чи шукають?
Ламаючи гуманності остов,
бери АКа, добродію… Чекають…

05.02.2015

Півсвіту плаче, півсвіту скаче.
А що удієш? Таке життя.
Ось тут весілля, ось плине кАча.
Дороги щастя і небуття.

Пирують гулі, дзвенять бокали.
І п’яний гомін, веселий сміх.
А поруч горе. Його портали
відкриті навстіж у білий сніг.

Нечулі цифри. За ними долі.
Ядуха раю чи біль земний?
Насип на рану дещицю солі.
Пектиме яро – іще живий…
04.02.2015

Мамо, дуже страшно на війні,
Коли у тебе снайпери стріляють,
Коли тебе нещадно убивають,
І ллється кров гаряча по землі.
Коли уже ніхто не пожаліє,
Коли вбивають твого друга, брата,
Коли уже немає сили встати,
І смерть перед очима майоріє.
Тоді стає і тоскно, й душно, й гірко,
Над головою небо - чорний дим,
Дорога в смерть красивим, молодим.
Як страшно, мамо, в серці перегіркло.
Жорстоко і нестерпно на війні,
Все вибухами й ранами прошито,
І не врятує в решето пробитий
Бронежилет старенький на мені.
Не знаю, чи вернусь, кажу вже прямо,
Боюсь Вас не побачити, боюсь,
І все ж, якщо я раптом не вернусь:
За мене помоліться, рідна мамо!

08. 08. 2014

Я вірю у тебе, як в Бога…
До болю нове відчуття.
Я знаю: тобі перемога
Потрібна не менш, як життя

Нікому тебе не здолати,
Не вбити, не взяти в полон.
Святий Український Солдате!
Для тебе нема перепон.

Бо ти - не загарбник, не злодій,
Відстоюєш гідно своє,
Хоча і узимку на сході
Щодня гарячіше стає.

Знов лізуть і лізуть прокляті
І прокляті нами давно.
Хай краще б у себе у хаті
Прибрали смердюче лайно.

У світі немає нікого,
Хто б край наш безкарно топтав.
Я вірю у тебе як в Бога,
Бо Бог - там де правда свята.

27 січня 2015

Іде війна – у напрямку думок,
У напрямку життя і серцевини.
Іде війна як затяжний урок
Для всіх, хто не спокутував провини.

Іде, летить! Рве тіло на шматки
І розкидає їх по видноколу.
Смакує ними хижо й залюбки
Куратор нашої непройденої школи.

Іде війна, а я у ній стою
Ще ціла – не шматками – бо живуча.
Я в тім бою і в тім таки строю,
Де Україна, і Дніпро, і кручі…

31 січня 2015 року

Не легко встояти на зламі
у веремії віковій.
Працює задана програма
і виконавець ще живий.

Це може я, а може інший,
у кого вистачить снаги
на кроки виважені й більші,
аніж чекають вороги.

Стогнати й плакати навчились, –
які ми бідні і дурні.
Ми що – для цього народились?
Ми що – лишилися одні?

Ліворуч, прямо і направо –
і наче палуба мала.
Не убиває вже держава,
але уміє – з-за вугла.

Руками злодія-абрека
змиває нація гріхи.
І на усвоєння абетки
немає легкої руки.

І на освоєння науки
дається невеликий час,
а повернутися до злуки –
така мізерія цей раз!

Убити й викинути звіра,
вернути православну віру
автокефальну і свою.

Або за вільну Україну
і неподільну, і єдину
лягти абреками в бою.

                              30.01.2014

Сьогодні діти стали на коліна,
Мов на коліна стала Україна,
Щоби Героя-кіборга стрічати,
Щоб стати і самим колись на чати
І захищати матінку свою,
Незламним бути в кожному бою.

На подвиг подорослішали діти.
І буде їм цей день завжди боліти…
Вже загорівся поклик до свободи –
Освятить їм дорогу до народу
Від натовпу. Від хат отих, що скраю
Він приведе крізь боротьбу до раю.

Бо рай земний лиш там де є Герої!
При гідності, при честі і при зброї
Солдати правди втримають кордони.
Всі нелюди і лженаполеони,
Загарбники, бандити, терористи
Ще будуть землю і каміння гризти…

Ну а тепер ми плачемо. Несуть
Героя тіло. Парадокс і суть
Війни цієї… Тіло земляка,
Якого нині забере земля.
І вистрелять… Словам забракне часу…
А був Герой наш родом із Донбасу.

30.01.15

Пам’яті полеглих


згорає сніг –
сльоза…
і гусне кров
горить асфальт
серця
мов на долоні
згорає день
згорає біль
гради
по людях б’ють
канони*
і б’ють гради
ще б’ють гради
зима
біжать у степ
червоно-сині коні…
згорає віск
та не згора
сльоза
згорає віск
і плаче
плаче свічка…
полеглим
вічний мир…
убитим
пам’ять
вічна…

26.01.2015.

*гармати (діал);

Таке собі життя – у просторі і часі,
у сяйних кольорах, смерканні та імлі.
Такі собі чуття – до світлотіні ласі,
багатоликі діти: ніякі, добрі, злі.

Зима із білих мрій. І «їнь» супроти неба.
Байдужий погляд зір із далини віків.
Коли прийде КоЗа, згорить найтонша клема
гармонії надій і блуду язиків.

А поки що лежи в руїнах, Вавилоне.
Із пазурів кляття сочи у хижу кров.
Усе було колись – майбутнє, Слово, клони
із тезою війни: убий чужу любов…

29.01.2015

Коли твоя країна
Палає у вогні,
Підтримай тих, дитино,
Хто нині на війні!

І словом, і малюнком
Підтримай вояка –
Найкращий подарунок
Їм вісточка така!

Якби ви тільки знали,
Як бережуть бійці
Всі ваші побажання –
Листи й малюнки ці!

За мирне небо синє,
За здійснення всіх мрій,
За вас і Україну
Ідуть вони у бій.

осінь 2014 р.

Втрати і набутки, паралелі днів,
у суму дорожню – це життя архів.
Час минає швидко – важчає сума,
і чогось бракує, і когось нема…
За спиною вибір – множити на нуль,
напереді ями – схованки від куль,
тих, що не вбивають, та приносять страх:
ось душа полине і зотліє прах.
Втрати не вернути й надбання такі,
що не розумієш, гожі чи гіркі.
Далина дороги і мільйони ніг
топчуть тротуари і кривавий сніг
Над усім цим небо і зоріє світ.
А якби спочатку і не рвати плід?
І ходити вічно в пахощах садка,
де немає болю тужного рядка.
де Едем пакують у життя сувій,
у кущах сумирно доживає Змій.
Але так не сталось – запали свічу
і подякуй Богу: Господи, живу…
А навпроти «Князя» – чиєсь мирне «Я»,
добігає ера синього Коня.
Миротворців досить, миру лиш катма
і ржавіє кров’ю друга вже зима.
Веремія скону із сліпих вогнів –
втрати і набутки у суму років.

26.01.2015

* * *

рани вкривають кадри
вибухи гільзи гроші
падають стіни світу
божі слова хороші
плями на склі екрану
витреш із того боку
прагне зима ґешефту
падає у глибоку
вирву снаряд не вперше
вдруге постійно всоте
вчиться себе вбивати
людство чи безпілотник
бог закриває очі
світло у серці гасне
наше життя щасливе
знову таке нещасне

25.01.15

Чи війна, чи АТО,
Чи нечистая сила,
Вже не скаже ніхто,
Скільки душ покосила!

З ритуальних вінків -
Паперовії квіти.
На могилах батьків
Вдови, сироти-діти.

Наче чайка кричить
Посивілая мати.
Гірко батько мовчить,
Що за крок до інфаркту…

У нерівних боях
Вояки наші гинуть.
Жовто-синій наш стяг
Оповив Україну.

І все більше повзе
"Руських" танків і «градів».
Хто вітчизну спасе
Від ворожих парадів?

Хвиля гніву гряде –
Піднімається нація.
В Україні іде
Духу мобілізація.

2015

Сльози пам'яті - лезо утрати
Ці порізи життєві синці
Вони вічні , червоні мов маки
Льє їх кожен росток на землі

Всі на світі із ними знайомі
Завітають , прийдуть на поріг
Не спитають , помітять шипами
Щоб у горі учились цінить

Сльози пам'яті - вогник молитви
За близьких , дорогих , звонів плач
Поминальна молитва лунає
Пам'ять наша - для них благодать.
2011р

Простіть мені мої сини -
Що не лежу я поряд з вами
Корю себе , та мушу жить -
Щоб дослужить за ваші рани

Простіть мені мої брати -
Що я не міг , не довелося
На все є воля , і шипи -
Доклав зузиль , не спромоглося

Простіть батьки , і матері -
За вашу жертву непоправну
Омий їм Боже сльози ті -
Що каменем в душі народу

Пробачте нам , і ворогам -
Усім під суд , і по заслугам
Лежіть спокійно , слава Вам -
За вас стоїм - на спротив скрутам.
2014р