Не відчув він тепла середземних країн,
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще кохання палкого не знав.
Не кросівки, а берці, не кепка – шолом,
Не футболка, а броник на нім.
І будинком – окоп, де стояв він щитом
Поміж пеклом і світом усім!
Недостатньо снарядів, нема прикриття,
І ворожих потвор суне тьма!
В арсеналі ж бійця – коротеньке життя,
А надії вціліти – нема!
Уявити Європа не має ще сил,
Як здригатися можуть міста!
І як дивиться монстр крізь холодний приціл
На бійця, в кого чиста мета!
Не відчув він тепла середземних країн,
Милуватись Парижем не встиг.
Знов у рідне село повертається він –
Пам’ять вічну про себе зберіг!

5.07.2025р.

(Про бійку між Гітлером і Сталіним)

“Друга світова спецоперація” –
Так назвали б ту війну сьогодні.
Дві країни – звіра два, дві нації
– Прагнули кінця цивілізації
І на компроміс були не згодні.
Кігті один в одного встромляли,
Гризли один одного кликами,
Мертвих і живих не розрізняли,
На шматки планету розтинали –
Та не тільки в той раз, а віками.
З них один одержав перемогу,
Кров ковтав на заздрість всім вампірам,
Слав подяки і собі, і богу,
Збільшив на кістках свою барлогу,
Залишившись ще страшнішим звіром!

23.08.2025 р.

Сценка із життя

(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верховний Вождь Гола Борода. Він неголений, у берцях, штанах з камуфляжем та піджаку на голе тіло.)

Верховний Вождь Гола Борода.
От, я прийшов до білого вождя,
шо проживає в Білому вігвамі,
шоб срочно получити ці потужні...
ну, як їх... бумеранги?..
Тьфу ти, блять!
Та я хотів сказати – томагавки!

Великий Американський Президент.
Мій хлопчику, підходь поближче, welcome!
Що ти мугикаєш, ти що, із мугикан?..
Тобі сказати маю по секрету:
якби тоді я був би президентом,
оця дурна Війна за незалежність –
вона б не почалася взагалі...
Мені тут розповів мій друг Владімір:
у вас же вождь був спільний, mister Рюрік,
тому́ усі ви маєте негайно
на чисто русском, ёпта, говорить!
Тобі ж – пора на вибори... До речі,
чому ти звешся Гола Борода?

Вождь Гола Борода.
Коли я народився, то батьки
помітили, що геть я безбородий,
і так назвали... Тільки, підождітє,
а шо нащот обіцяного масла?..
Ось мапа, все оце я відвоюю,
бо згоден на припинення вогню;
вам особисто забронюю ложу
на нашому концерті у Криму!

Американський Президент.
Ти репліки не плутай! Ач, артист!..
Well, твій піджак, до речі, – дуже стильний.
Подумай про білизну відтепер...
І з теми не зіскакуй! Вам потрібно
обрати вже новенького когось!

Гола Борода.
Мені по Конституції - два стро́ки
положено. Я вмію рахувать!
Оскільки перший – сім тягнувся ро́ків,
то й другий має бути теж такий.
Так каже Конституція, кажись...

Президент.
Мій милий, Конституція – то наше!
Я сам пишаюсь «Біллем про права́»!
Не мацай Конституцію руками!
Що за діла́? Ти що, із ділаварів?..
Ану, стривай! Подумай поки трішки, –
у мене в Кабінетному Овалі
висить мій друг Владімір на зв’язку...

(Виходить у праву кулісу.
За хвилину звідти вискакує м’ячик для гольфу.
Гола Борода чухає бороду і голі груди.
Президент повертається.)

Oh fucking shit! У нас, диви, проблема:
він каже, Конституція – то їхнє,
він виправив її голосуванням...
Я ж – тільки п’ятий рік у президентах,
ти – тільки сьомий; а зате Владімір –
вже чверть століття. Отже, він мудріший,
давай коритись рішенням його:
ти будеш вождь Одеського улусу.
Біжи, собі це місце забронюй!

Г.Б.
А шо Єрмак?

П.
                      One moment, please... (Озирається на кулісу.) Тут кажуть,
що Єрмака чекає знов Сибір.

(Народ безмолствует.
                                      Й чомусь здається,
що він це робить на російській мові.)

І велелюдно,
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.

Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
от-от розтане грань тонка…

Рубає незачату грушу
чужа напаслива рука.

Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.


ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.


ДМИТРО КОЦЮБАЙЛО

Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі» пов‘язаний саме з талантом - він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були - перемога і кохана дівчина.
Загинув у битві за Бахмут.
Йому було 27 років.

Такий позивний незвичний,
наче якийсь Ренесанс…
Прислухайтеся: «Да Вінчі»!
Невже це придумав сам?

«Да Вінчі» - придумала доля,
подарувавши йому талант,
кохану, любов до волі,
зневагу до сил зла…

«Да Вінчі» - це іскра Божа,
це не народжені ним картини…
Це нині і тут Відродження
планети з ім’ям - Україна.


ОЛЬГА СІМОНОВА

Ольга Сімонова, позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, сексапільна, завжди зі стильною зачіскою з підголеними скронями… Росіянка за походженням, родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Починала парамедиком у добровольчому підрозділі. А в 2017 році Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в армії.
Боронила найгарячіші точки Луганщини, а згодом її підрозділ перекинули на південь. Та навіть під час найпекельніших боїв вона рятувала тварин, вивозячи їх із лінії фронту.
А ще Оля Сімонова добре вивчила нашу мову. Вона - приклад того, що справжньою українкою не народжуються, а стають…

Пливе у небі вінок жовто-синій
на хвилях пекучого суму -
душа безсмертна Ольги Сімонової,
воїна і красуні:

«Прощавайте, песики й котики!
Прощавайте, мої побратими!
Зі мною тепер зоряна готика -
янголи, херувими…

Але я все одно з вами,
ми разом долаємо спротив,
вперед прориваємося з боями…
Чи пам‘ятаєте мій дотик?..»

Як будете часом у храмі, може,
помоліться в куточку за Сімбу -
поставте свічку і тихо промовте:
Олю, уклінне спасибі!..

Пливе у небі вінок жовто-синій
на хвилях пекучого суму -
душа безсмертна Ольги Сімонової,
воїна і красуні…


ДМИТРО БУЙВАЛ

Талановитого актора-міма зі Сумщини знали як «живу скульптуру». Він популяризував цей вид мистецтва в Україні та за кордоном. Дарував те, що сьогодні всім нам так не вистачає, - посмішку.
Його життя обірвалося на 32-му році у бою під Куп‘янськом…
Він захищав нас.

Скульптура у бронзі -
струнка, бородата
виблискує на сонці,
ігноруючи натовп…

Та раптом зморшки вкрили чоло,
сяє посмішкою лице золотаве -
і всі проблеми, як рукою, зняло,
ще б крила, і можна літати!

Пірнати у небо - чисте, прозоре,
і попри всі сльози любити,
як хрест, нести безутішне горе,
щоб далі крізь біль жити.

Скульптура у бронзі
струнка, бородата
виблискує на сонці -
постать солдата.


АНДРІЙ ПІЛЬЩИКОВ

 У Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві проводжали в останній політ у небо українського бойового пілота, який був більше відомий своїм позивним «Джус». Він - один із тих, хто складав легендарний образ - Привид Києва…

«Київський привид!» - не сходить з вуст.
Він був невловимим, прозорим, незримим…
Короткий, як сплеск, позивний - «Джус»,
справді, це не реальність - привид…

Стрункий, рудобородий, незламний,
тремтливо ніс у долонях свічку:
Україна. Мама. Меланія...
А тепер - вічність.

А тепер те, що він сам обрав,
найвища, як ковток повітря, потреба:
робота, покликання, насолода, гра -
Небо.


СЕРГО ГОРНАКАШВІЛІ

Доброволець-грузин віддав своє життя за Україну в бою на Харківському напрямку.
Виступав за український футбольний клуб «Колос».
У нього залишилося троє дітей…

Він покинув свою родину,
хоч у серці забрав Грузію…
Та для себе відкрив Україну,
тут знайшов собі вірних друзів.

Ось його омріяна доля -
український футбольний «Колос»,
в білих смугах зелене поле,
сльози щастя від забитого голу…

Та як поле стало червоним,
він пішов боронити волю…
Чуєте, б‘ють по ньому дзвони!
Він сам обрав свою долю.


ВАСИЛЬ СЛІПАК

Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайпера.
Герою України назавжди буде 41 рік.

А що тобі ще треба?
Гастролі, контракти, квіти,
блискучий талант від неба,
успіх несамовитий…

У дім свій вертаєшся ти,
коли його прагнуть стерти, -
щоб кулю свою знайти…
Зустріти своє безсмертя.


АНДРІЙ ХАЛОЇМОВ

Його біографія складається з кількох речень.
Одразу після закінчення Київського професійно-педагогічного коледжу прийшов працювати слюсарем в електродепо «Харківське» Київського метрополітену…
Добровольцем пішов захищати Батьківщину.
Побратими любили його - він міг лише одним веселим словам підняти настрій у скрутну хвилину.
22 жовтня 2023 року загинув від поранення, отриманого під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки.
Йому було 32 роки…

Андрію, як тобі там, з тими,
хто вже на небі?
Чуєш, твої побратими
розказують про тебе?
Бачиш, як сумує дружина,
як мати плаче?
Плаче вся Україна
за тобою, козаче!
Але будь певен, Андрію,
за нами - сила:
на кривавому рингу
перемагає Світло…


АНТОН СМЕЦЬКИЙ

Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до своїх побратимів-саперів…

Він танцює красивий, усміхнений -
віддзеркалює повітря рух…
Ось летить над холодними мінами,
перетворює муки у гру.

Тож ніхто його не зупинить,
він танцює під вибухи бомб…
Під ногами - небесна піна,
а під серцем - наша любов.


ДЖЕРІКО МАГАЛЛОН

Каліфорнієць Джеріко Скай Магаллон у березні 2022 року приїхав захищати Україну. На початку вересня 2023 року він загинув біля Бахмута. Йому було 28 років.
Джеріко любив життя, свободу, тварин. Чи не на кожній світлині - він із песиком чи кішкою на руках.
А через чотири місяці після смерті воїна в нього народився син…

Ось так вважав Джеріко:
не може спокійно спати
його рідна Америка,
коли плаче українська мати.

Не можна жити спокійно,
як ракети б‘ють по лікарнях,
коли онкохворий хлопчик кинув
в небо погляд прощальний…

Підставив плече Джеріко,
не дочекавшись сина…
Плаче за ним Америка.
Плаче за ним Україна.


МАРГАРИТА ПОЛОВІНКО

На фронті загинула 31-річна криворізька художниця Маргарита Половінко.
Від 2024 року вона займалася волонтерством та евакуацією поранених українських захисників.
Маргарита малювала кров‘ю свій щоденник, який планувала завершити після закінчення війни, щоб дати людям змогу змити її з малюнків…
«Я почала багато малювати з початком повномасштабного вторгнення. Це були перші новини про загибель дітей в Ірпені. Я намалювала дівчинку, яка, наче янгол, летить над будинками…»

Маргарита летить над будинками -
криворізький янгол білявий,
волонтерка, парамедикиня -
до обителі вічної слави.

Маргарита лишає малюнки,
нам нагадуючи палко знов:
«Я благаю вас, добрі люди,
змийте з них до останку кров…»


ПАВЛО ІВАНОВ

12 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на літаку F-16 загинув український льотчик Павло Іванов.
Герою України було лише 26 років…

Літак F-шістнадцять.
Пілот - двадцять шість.
Замовкла рація.
Зупинилась мить…

Він мріяв літати,
а пішов молодим…
Іванових - багато.
Павло був - один.


КРІС ГАРРЕТ

6 травня 2025 року в районі Ізюма Харківської області загинув 40-річний волонтер Кріс Гарретт, отримавши смертельні поранення під час знешкодження вибухового пристрою.
Британський фахівець із розмінування допоміг нашим саперам врятувати життя сотням українців…

А навіщо тобі зранена Україна,
якщо затишна Британія є у тебе?
Тут - вибухи, страждання, міни,
з ранку до ночі червоне небо…

Але ти був до кінця з нами,
є така місія - самопожертва!
Адже не можна спати ночами,
слухати музику, пити і жерти,

коли чекають на твою допомогу
бо ти можеш врятувати життя чиєсь..
Звісна річ, важко бути Богом,
але ти був ним…
Не був, а є!


МАКСИМ НЕЛІПА

12 травня 2025 року загинув у бою відомий український кіноактор і телеведучий, старший лейтенант.
Після перемоги він мріяв займатися мирними справами: «Чим саме? Про це поки що рано замислюватися. Потрібно зосередитися на контрнаступі. До того ж згадую афоризм: “Хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани”…»

На небо забирають кращих -
співають вони під гітару
у райських прозорих хащах
тужливі пісні Сінатри…

Але ти лишаєшся з нами.
Співай і танцюй, козаче,
на зло шахедів цунамі!
Та Бог не сміється, а плаче…


МАКСИМ УСТИМЕНКО

У ніч на 29 червня 2025 року під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пунктів літак
ще вистачило майже останньої сили…
І висота.

Легені пронизує холодне повітря,
внизу під тобою із хмар вінок…
А там вдалині крізь тужливий вітер
махає рукою малятко-синок.


ТИГРАН ОГАННІСЯН І МИКИТА ХАНГАНОВ

У червні 2023 року російські окупанти в Бердянську вбили двох підлітків - 16-річних Тиграна Оганнісяна та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову, а Тигран – у серце…
На превеликий жаль, рідні й досі не одержали тіла загиблих хлопчиків.
16-річні герої нагороджені орденом Свободи.

На двох - тридцять два:
ще жити й жити!
Для тебе сонце, небо й трава,
щоб землю спраглу любов’ю покрити…

Та подвиг не питає віку:
цей заховавсь, мов у кокон в схрон,
той завіявся десь, як вітер,
а хтось у шістнадцять - герой.

Але героїв нікому не вбити,
вони не гинуть від снайперських ран!
Шістнадцятирічні Тигран і Микита.
Шістнадцятивічні Микита й Тигран.


АНДРІЙ ПАРУБІЙ

Одного з найяскравіших політиків націонал-демократичного руху України зухвало розстріляли посеред дня у Львові

Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…

Такі у Лету тихенько не кануть,
шансів на спокій - абсолютний нуль:
вони гинуть на барикадах
від снайперських куль.

Їхній життєпис не відає строку -
на довголіття немає шансів.
Бачу його: молодий, високий
у вишиванці…

Небо над містом бездонне і вічне,
серпневий ранок пронизує біль…
Запалімо свічку!
Андрій Парубій.


ВІЙНА ВБИВАЄ.
СОНЦЕ ЦІЛУЄ ЗЕМЛЮ.
ЖИТТЯ ТРИВАЄ.


ГАЛИНА АЛМАЗОВА

Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад сто поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».

Ніч. Зима. В салоні - поранений.
Фари вимкнено, інакше потрапиш на мушку.
Ось таке надзвичайне ралі -
виносити з пекла живу душу.

Лети, «Вітерцю», на допомогу,
твоя відвага інших гартує!
А я помолюся за тебе Богу
і за тих, кого ти рятуєш.


МИКОЛА БІЛЕНЬКИЙ

Львів‘янин. 53 роки. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
Недаремно він отримав такий позивний - «Фартовий Арлекін»...

Серед крові і гару,
серед суму і мін
тішить щедрим даром
фронтовий Арлекін.

Позивний «ФартОвий».
Професія - сміх.
Враз знімає втому,
заряджає всіх…

Серед крові і гару
світлим дням навздогін,
мов дитинства примара, -
фронтовий Арлекін.


ОЛЕКСІЙ ЮКОВ

 Від самого початку війни він очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інколи стрілка годинника продовжує рухатися, коли серце його власника вже зупинилось…
«Тіло треба повернути додому, - стверджує Юков, - щоб душа могла відродитися…
Часом відчуваєш, що з тобою хтось розмовляє уві сні, або навіть бачиш рядки з листа загиблого…»

З поля бою виносить загиблих
в паузи між атаками,
щоби матір перед могилою
сина могла оплакати.

Із фрагментів збирає ціле -
сам, ніхто не примушує…
Перед ним не скалічене тіло -
розтерзані душі!

А коли всі лягають спати,
бачить літер дитячий ряд:
«Ти не хвилюйся, тату!
У нас все гаразд…»


ІГОР БЄЛАНОВ

Володар «Золотого м‘яча» 1986 року, легендарний форвард київського «Динамо», «кульова блискавка», міг би у свої 64 роки спокійно спочивати на зоряних лаврах.
Але сьогодні він із автоматом у руках захищає нашу землю від безпощадного ворога. До речі, разом із сином, який гідно носить ім‘я Лобановського…

Коли вже років достатньо,
а ім‘я - в енциклопедіях,
можна було б мандрувати
десь на велосипеді…

Але він гравець атаки
і нині, і прісно -
в руках з автоматом
боронить Вітчизну.


АНДРІЙ СИДОРЕНКО

47-річний львів’янин покинув безпечне життя за кордоном та добровільно пішов захищати нашу землю від окупантів.
Унаслідок важкого поранення втратив зір та ліву ногу.
Лікарі зробили все, щоб повернути його до життя.
Поруч - найближчі для нього люди: дружина, син і донька…

Вдихаю запах твого волосся,
знаю, діти наші вже зовсім дорослі,
наша надія і наша опора,
адже сьогодні - це продовження вчора…

Відчуваю підошвами бруківки тепло,
над нами небо, як прозоре скло,
чую терції трамвайних дзвонів,
певен, кішки гріються на підвіконні,
на цьому розі двірник вічний,
застиг на місці синьою свічкою
в оточенні ліхтарів-сосон…
Ти не повіриш: я бачу сонце!


ВАСИЛЬ ФЕДОРЕНКО

Плечима своїми тебе закриє і під крилами його будеш надіятися. Як зброя, оточить тебе істина його, не злякаєшся страху нічного…
Псалом 90

Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.

Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчувши на власній спині
хрест терновий - російський полон.

Капелан із Терпіння
бачив хижий оскал звіра,
але крокував невпинно
до світла - із свічкою віри.

2025 рік

29 вересня ми згадуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії людства - 84-ту річницю трагедії Бабиного Яру,
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…

Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.

Ось іде Софа —
дівчина з бантом,
я був закоханий…
Тепер — панна.

Це мій вчитель музики —
комірець зім‘ятий,
відірвані гудзики…
Стакато… сто катів…

Наче нерв голий,
точить сум-пам‘ять
про людські долі,
що розіп‘яли…

2025 рік

Відірвати планують руку.
Пропонують протез натомість
І щоб – розпачу ані звуку,
Зараз вимкнемо вам свідомість.
“Поступитися”- кажуть, – “треба”!
І зі скальпелем всі у чергу.
“Он ще друга, дивись, у тебе”–
І вже сіли на шию зверху.
Від злоякісних новотворень –
ДНР, ЛНР, Абхазії –
Вже на цвинтарі тільки спомин.
Це – насильницька евтаназія!
Он, на милицях Придністров’я,
Що відрубане від Молдови.
Ледь жевріє Чечні здоров’я.
Знов про “мир під вогнем” – промови.
Знов псують нам життя, тварюки.
Об’єднатись всі разом мусим!
Бо, вже час відірвати руки
Трансплантологам всім безглуздим!

18.08.2025р.

Уночі на 28 вересня  росіяни обстріляли столицю, пошкоджені житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Соломʼянському, Святошинському, Голосіївському, Дарницькому та Дніпровському районах.
У Києві вже четверо загиблих, серед них 12-річна дівчинка…

Тим кремлівським правителям, які віддають накази гатити вночі ракетами, «кинджалами» і «шахедами» по мирних українських містах, абсолютно начхати на те, що ось за тим вікном хлопчик солодко спить після напруженого дня у школі, а за цим - бабуся прощається із життям, читаючи свої останні молитви, а там, на першому поверсі, молода мама намагається нагодувати груддю зниклим через страшні вибухи молоком…

Кремлівська гопОта
з кривавого днища
прагне до чорта -
вбивати і нищити.

Важка вкрай робота -
гопоту ту знищити,
але це турбота
про волю Всевишнього…

2025 рік

Аркуш тіла свого підставляю під сонячний промінь.
Хай на білому щось намалює в рожевих тонах.
Нас багато у черзі до сонця, здіймаючих гомін,
На піщаних, річок, і озер, і морів берегах.
Намалюй мені ранок без плачу чиєгось і горя.
Без розривів, без диму, без крові, без болю і втрат.
Хай не сльози, а змиє вода річки, озера, моря,
Геть із пляжів Вкраїни усіх іноземних солдат!
Намалюй мені день, де панує жадана свобода,
Де кохання природно, як подих, як вітру ковток,
Не вимога Вітчизні служити де, а нагорода,
Де завжди буде чистим і затишним пляжів пісок.

06.07.2025р.

(Сонет)

Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?

Чом на її теренах жах цей стався?
Чи фарб колись жаліла золотих?
Як відбулось, що тих хто милувався,
Нема в живих?

Чому мільйони кинули домівки,
А ті хто залишилися – тремтять?
І у полях не квіти, а кінцівки!
Міста горять!

Земля знівечена, в скорботі небеса!
Кому потрібна осені краса?


6.09.2025р.

1
Гей, там, в тилу,
в квартирі, чи в своєму домі,
ти депресуєш у страху.
чи сохнеш у якійсь утомі!
Лишай те все, - на передку,
в бронежилеті, у шоломі,
ти на покликанні шляху,
а не в переляку полоні!

Гей, там!
Заводься надуху!
Гей, там!
У самоті земній!

2
І що тепер оті дрібні -
минулого життя напруги?!
Межи тутешньої рідні,
між побратимів - не до туги!
І на війні, як на війні, -
ти обираєш тільки рухи,
і тягнеш руки й уві сні -
щоб друга витягти з непрухи!

Гей, там!
Заводься надуху!
Гей, там!
У самоті земній!

2025

Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…

Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!

Коли у Києві цей чарівник,
жінка знає, що вона жінка,
а чоловік - що він чоловік:
тож треба далі жити!

Коли у Києві пан генерал,
кохані згадують, що є кохання,
у тихих квартирах аврал -
іде прибирання…

Коли у Києві Кіт Келлог,
замовкають гармати.
Посміхається небо -
можна трішки поспати!

2025 рік

Вмирає хата без батьків,
батьки давно вже в домовині.
Ніхто не йде до хати нині:
вже і сусіди не такі.
«Часи змінились»… не часи,
а ми змінились… чи на краще?
Війна нас ділить звідусіль
на роботяще і ледаще,
оте ледаще з ворогів —
з обох Дніпровських берегів…
Вмирає хата без синів,
обидва полягли на фронті,
коли ще горизонт синів
недоозброєній піхоті.
Коли лякали нас кінцем
Вкраїни, та міцнів наш спротив,
коли, оточені кільцем,
загинуло пів роти…
Могили ще не поросли,
багато їх убитих нині.
Брати у Бога — як посли
народу вільної країни.

Вересень, 2022

Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.

Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчувши на власній спині
хрест терновий - російський полон.

Капелан із Терпіння
бачив хижий оскал звіра,
але крокував невпинно
до світла - із свічкою віри…

2025 рік

1
Ця ніч,
зла ніч -
зліт Зла!

І чорнота
із-зусебіч
наповза!

Але якщо,
доля моя
в вишині -

ті, що вгорі,
зір зупиніть
на мені.

Приспів:
Але якщо
Доля моя в вишині -
ті, що Вгорі
зір зупиніть
на мені!

2
А клята ніч
усе ніяк
не мина!

Одна вгорі,
і унизу -
пелена!

Поміж димів
і марних слів
голова!

І навкруги
лише війни
трясина́.

Приспів:
То як були
потрібні б ми
вишині -
чи небеса
чорніли би
в далині?!

3
І вже нехай
ми тут усі,
які є!

Та в мряці злій
достоту сил
не стає!

То хай вгорі
займаються
ліхтарі!

Бо довга ніч!
Не дотягти
до Зорі!

Приспів:
Мій Ангеле,
лети сюди -
у вогні.
Перекажи
від Бога щось
і мені!

2025

Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!

Боже боронь
щось загадати -
тільки й мети :
що першим ворог
подохне,
а нині виживеш ти!

Приспів:
Бо нині виживеш ти!
Далі житимеш ти!

2
Нас небагато
у цих окопах -
межи світів,
сину своєму
схожої долі
я б не хотів.
Хай чорноту
усю у безодню
і не змести,
та зупиню я
її сьогодні -
житимеш ти!

Приспів:
Бо нині виживеш ти!
Далі житимеш ти!

З орлами гаранти-країни*
як здобич вже ділять Вкраїну
і навіть прем’єр з Будапешту
бажає отримати решту….

21.08.2025р. UA

* йдеться про Будапештський меморандум по роззброєнню миролюбної України.

До літаків підігнали авто,
червону доріжку поклали військові,
щоб не помітив раптом ніхто
там, на підборах, крові…

Щоб приглушила вибухів грім,
стукіт сердець до відбою,
крики дітей, плач матерів
над закритою вщент труною…

Вирує, кипить Аляска,
гуде завивання сирен,
розлогі панно вздовж траси:
«Alaska stands with Ukraine!».

2025 рік

Сполох мій перед ранком,
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.

Літню коротку темінь
Хутко розтягне осінь,
Серпня зелену тогу
Вимочить у руде,
І на дощі щоденні
Місяць нахилить носа.
Поміж ночей предовгих
Що обіцяє день?

Поки ще літо гріє,
Ранок не забариться.
Тільки тривожить сполох -
Рваного сну місклік:
Як ти, моя надіє,
Воїне світлолиций?
Знову літала в поле,
Там, де ти спать приліг.

Серпня шовковий дотик,
Літа дарунок теплий
Пахне посохлим зіллям.
В обрію теракотах
Зрілі пониклі стебла
Вправно насіння сіють:

Степу руда лямівка
Прагне сховати рани,
Щоб заросли ковИлом.
Вітрові за сопілку
Гільза на прузі рванім
Поруч у свіжій вирві.

Котиться жовтим степом,
Лащиться на прощання
Затишок ненадійний:
Літа дарунок теплий
В щебеті ластівчанім.
В маминих рук обійми

Думка, як хмарка, лине.
Бризками на цикорій
Неба упали квіти.
...
Плечі в окопній глині
Гладить дубок безкорий -
Просить їх
не боліти...

У червні 2023 року російські окупанти в Бердянську вбили двох підлітків - 16-річних Тиграна Оганнісяна
та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову, а Тигран – у серце…
На превеликий жаль, рідні й досі не одержали тіла загиблих хлопчиків.
16-річні герої нагороджені орденом Свободи.


На двох - тридцять два:
ще жити й жити!
Для тебе сонце, небо й трава,
щоб землю спраглу любов’ю покрити…

Та подвиг не питає віку:
цей заховавсь, мов у кокон в схрон,
той завіявся десь, як вітер,
а хтось у шістнадцять - герой.

Але героїв нікому не вбити,
вони не гинуть від снайперських ран!
Шістнадцятирічні Тигран і Микита.
Шістнадцятивічні Микита й Тигран.

2025 рік

Я стрів Зеленського в степу́
(ми йшли тоді в Європу).
– А ти куди?
– Біжу в ОПУ́ *!
...А може, краще – в О́ПУ?

Майбутній автор легендарного роману «На Західному фронті без змін» уже у 18 років пізнав, що таке війна,
отримавши численні поранення…

На західному фронті без змін:
людство не вчить уроків…
Знову земля у шрамах мін -
не зробиш зайвого кроку.

Пане Еріхе, спускайтеся з хмар,
вже досить небесного сну…
Візьміть у руки перо-автомат
і прокляту вбийте війну!

2025 рік

Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.

Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.
Небесний меч, як невблаганний вирок.

Цей плід червивий, немічний, гнилий.
У нього знвйдеш вхід, але не вихід.
Ти у садку, знесилений, сумний,
Ідеш в єдиний нездоланний вимір.

24 липня 2023

У полі, в лісі чи в саду
Не клич біду, не клич біду.

У самоті чи на виду
Не клич біду, не клич біду.

Не клич біду на свій поріг,
Пізнавши таємний гріх.

Жени її подалі геть.
Вона підступна, ніби смерть.

Немов змія, повзе в траві.
Її бенкет лиш на крові.

Вона сама прийде, як тать,
Калічити і убивать.

Її обличчя у рубцях.
Там промінь істини зачах.

11 липня 2023

Ні сирен, ні тривог… від руїн сивий дим…
Палахкоче свіча… Вітер дме верховіттям…
У терновім вінку прихиляється Бог
К убієнним жінкам молодим
і їх ненародженим дітям.

Ген, у райськім саду під дощем золотим
Розів’ється той дим лиць рясним дивоцвіттям.
Божі ангели тут щасні долі прядуть
Убієнним жінкам молодим
і їх ненародженим дітям.

На хмаринах легких під Покровом святим
Розростеться той дим страдних душ довголіттям…

…А на рідній землі зронять пух журавлі
Убієнним жінкам молодим
і їх ненародженим дітям…

20 липня 2025

21 липня народився видатний американський письменник.
Для нього не було чужого болю, а тому він завжди опинявся в найгарячіших точках…

На другий план відступили б красуні,
вино, корида з биками…
Жодних немає сумнівів:
сьогодні він був би з нами!

Сьогодні він у руках з автоматом,
а в серці - з благою надією
боронив би проти лютого ката
кожен сантиметр Авдіївки…

2025 рік

Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шукать рятівний амулет,
Аби вийти із нього в погожу долину.

Місто-привид як наслідок лютих боїв,
Де зійшлись дві армади, страшні і нещадні.
А тепер тут панує лиш сон кураїв,
Лиш руїни споруд у молитві нещасній.

5 червня 2023

Три роки не торкатися дзеркал,
З балкону не дивитися у двір,
Не змінювати з ліжок покривал,
Забути, навіть, де лежить папір.

Три роки не збивати подушок,
Борщ не варити на своїй печі,
З сусідами не вести балачок,
Зіржавіти подарені мечі.

Три роки не переривати сум
За власним душем, шафою, стільцем...
І відчувати усім тілом струм,
Наткнувшись у кишені із ключем.

22-річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Війна - це червоні бинти,
подушка мокра від крику…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Кохання - це разом іти
крізь вир хуртовини…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Кохання - це я і ти.
Це вільна навік Україна!
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

2025 рік

У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пунктів літак
ще вистачило майже останньої сили…
І висота.

Легені пронизує холодне повітря,
внизу під тобою із хмар вінок…
А там вдалині крізь тужливий вітер
махає рукою малятко-синок.

2025 рік

Знову вибухи у нічному Києві,
вкотре прагнуть нас залякати,
щоб, нарешті, ми всі заскиглили,
що готові уже все віддати…

Ось лунають заяви безбашенні
правителів руськіх:
«Де стає нога - це вже наше…»
Дзуськи!

Це наша земля - навічно!
У молитвах благаємо Бога,
запалюючи щодня свічку:
«Господи, ниспошли допомогу!».

2025 рік

В Україну повернули тіла ще 1212 полеглих захисників.

У сонячний червневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде -
німі холодні домовини…

Нам повернули лиш тіла,
хоча і це важливо дуже,
та в кожнім з них душа жила…
Тож хто віддасть тепер нам душі?

2025 рік

Поете-друже, воїне і брате!
Твої вірші - моїх думок луна.
Засіяв слово, звагу пожинав,
Коли ув очі глянула війна.
А скільки ти ще міг би написати!

Поете-воїне, ти знав багно окопу,
І був бліндаж холодним і сирим,
Коли окріп із друзями ділив.
Чи був у тебе лист і час для рим,
До миті, поки серце лист окропить?

Поете-брате! Однієї вдачі
З тобою ми. І крапає в слова
Мій біль, моя тривога. Я жива,
Бо ти мене собою закривав.
Пробач мені, що знову й знову плачу.

Історія створення вірша:

Поету-воїну Максиму Сальві, який загинув, захищаючи
Україну, присвячую.

За останні дні росіяни запустили близько 900 дронів, балістику й крилаті ракети.
Це так вони пишуть пропозиції для меморандуму про мир…

По сплячих домах, по лікарнях
шахедами б‘ють по ночах…
У них на руках лише карти -
у чорних хрестах.

Чи вірити в мирні угоди
з агресором лютим рф?
На щось сподіватися годі -
там карти війни треф…

2025 рік

Ще воювати, і дихати, глибоко дихати.
З подихом кожним вміщати раніш невмістиме.
А при нагоді всебІч рознестися за криком тим,
Що іззиватиме всіх, хто свободу нестиме.

Він серед них. Та не знає своїх ще обов'язків.
Може, іще не відчує ні сил ні наснаги.
Скільки провалених місій побачивши, боязко
Знов переплутать свої із народними блага.

Тож набиратися розуму нам, і не схибити
В тому моменті, що стане на часі доконче.
Ріжеться плід помилОк здоровенними скибами.
Хтось і не думав їх брати, волає: "Не хочу!"

Може, і взяв би, та має талант ухилятися.
Скибу ж лихого усім доведеться прийняти.
Тільки б не втратити мрії козацькій крилатості!
Дасться нам слово у час, як замовкнуть гармати.

Тільки б не схибити більше заради прийдешнього,
Не повестися на гори пустої облуди!
Давши велику ціну, не продатися дешево,
І розпізнати, кому характерником бути.

Із передсма́ком ядерного вибуху
Весня́ний ранок нову днину видихнув –
Запахло горе яблуневим квітом...
«Ніко́ли знову!» ширилось парадами.
Та нас у змову затягли порадами –
Дамоклів меч навис над білим світом...

Порушивши канони і традиції,
Ми навмання у сіре небо тицяєм –
Чекаємо звідті́ль святої манни.
Але не можна так: удень молитися,
А уночі украденим давитися,
Уводячи Всевишнього в оману.

Приниженням, погрозами і жартами
Труїли люд подвійними стандартами –
Не знав ніхто, як діяти належить.
У камуфльованій брехні і соромі
Топили нашу матінку-історію,
А згодом – ґвалтували Незалежність.

Ми у бою зітнулися з агресором,
Але проспали «тихого-тверезого», –
Попереджав іще Кобзар про нього, –
Того́, хто вдень доводить нас до то́ропу,
А уночі – цілується із ворогом
І по́тай чорта іменує богом.

12 травня загинув у бою відомий український кіноактор і телеведучий, старший лейтенант.
Після перемоги він мріяв займатися мирними справами: «Чим саме? Про це поки що рано замислюватися. Потрібно зосередитися на контрнаступі. До того ж згадую афоризм: “Хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани”…»

На небо забирають кращих -
співають вони під гітару
у райських прозорих хащах
тужливі пісні Сінатри…

Але ти лишаєшся з нами.
Співай і танцюй, козаче,
на зло шахедів цунамі!
Та Бог не сміється, а плаче…

2025 рік

Сенат Карфагену, на мир налаштований,
всю зброю здав Риму негайно;
відтак Карфаген, певна річ, був зруйнований,
а мешканці – вбиті, звичайно.

А потім – весь світ зачитався паперами,
що́ склали Катони речисті:
мовляв, карфагенці були людожерами!
Такі собі укрофашисти...

(Травень 2025)
ая

6 травня 2025 року в районі Ізюма Харківської області загинув 40-річний волонтер Кріс Гарретт, отримавши смертельні поранення під час знешкодження вибухового пристрою.
Британський фахівець із розмінування допоміг нашим саперам врятувати життя сотням українців…

А навіщо тобі зранена Україна,
якщо затишна Британія є у тебе?
Тут - вибухи, страждання, міни,
з ранку до ночі червоне небо…

Але ти був до кінця з нами,
є така місія - самопожертва!
Адже не можна спати ночами,
слухати музику, пити і жерти,

коли чекають на твою допомогу
бо ти можеш врятувати життя чиєсь..
Звісна річ, важко бути Богом,
але ти був ним…
Не був, а є!

2025 рік

Український поет і пісняр, світла життєлюбна людина Борис Йосипович Пономаренко втратив сина - майор розвідки Роман Пономаренко загинув на фронті…

Мій син поліг за Україну…
Тож як писати?
Як співати?
Як дихати тепер без сина?
У вухах тиша, ніби вата,
а серце окувала крига,
нестерпний біль настійно суне -
щодня стоятиму на рингу
віч-на-віч сам із сумом…

Але я вирвусь за канати,
не для зневіри втратив сина -
я буду все одно співати!
Мій син поліг за Україну…

2025 рік

По відчуттю - мені зв’язали руки й ноги,
Мене кинули в прірву перед цим,
Навчивши дихати під водою.
Мене не залоскоче русалка,
В мене не проріжуться зябра.
Не потрібно було мені бути такою зухвалою.

По відчуттях я у підвалі,
Ззовні все руйнується, гримить,
Наче знову двадцять друге,
Наче я і є минуле.

По відчуттю краще мене б поховали,
А я ховаю свої думки й далі.

12.03.2025 03:17

Заздрість. Жалість. Страх.
Три тіні, що дихають в спину.
Жага. Спокій. Жах.
Місяць змінює шкіру.

Надія. Війна. Дорослість.
Три шрами на картах років.
Пізнання. Зізнання. Жорсткість.
Дух перехоплює спокій.

Дружба. Любов. Віра. Натхнення.
Світло, що рветься з пітьми.
Помилки. Біль. Ніж у спинах.
Біг від себе крізь сни.

02.04.2025 23:12

Ніч вила перекличкою сирен.
Ніч плакала вогненними сльозами.
Із списку в вічності вкарбованих імен
хтось поясність, чому це здійснюється з нами.

Хтось розкажіть, для чого цей кошмар.
Окрім біди, у нім нема нічого.
Для купки нелюдей «величчя і навар».
Скороминучі, ниці, дріб’язкові.

Тоді навіщо? В чому сенс і суть?
Який урок ми маємо спізнати?
Мільйони кроків з нерозумності ведуть,
а люди все іще примати.

24.04.25

Що для мене сьогодні весна
в час воєнний, тривожний до болю.
Серце гупає: зламані долі
українців, що вбила війна.
Ніби ціле - весна і печаль.
Ні зітерти, ні змити повіки.
З нами Бог і підтримує віра,
хоч несеться загарбницький шквал.
Наші хлопці - титани стоять
проти підлої нечисті стійко,
І я вірю: завершать цю бійню,
і повернеться кожний вояк.
Що для мене сьогодні весна?
Це надія на мирне майбутнє,
бо життя тільки в ньому по суті
вільно дихає, а не у снах.

12 квітня під час виконання бойового завдання на літаку F-16 загинув український льотчик Павло Іванов.
Герою України було лише 26 років…

Літак F-шістнадцять.
Пілот - двадцять шість.
Замовкла рація.
Зупинилась мить…

Він мріяв літати,
а пішов молодим…
Іванових - багато,
а такий - один.

2025 рік

Весно, весно моя безсиренна, якими шляхами ти
Пробираєшся вперто глибокими вирвами-ранами?
Чорний крук не дає тобі крила лелечі розпрямити.
Та щодня виглядаю тебе я годинами ранніми.

І як сонце увись підіймає свій обвід золОчений,
Виглядаю тебе, весно мирна, й при місяці срІбленім,
Придивляюся в ночі морозні - чи йдеш по обочині,
Чи ведеш із собою додому солдатика рідного?

Соколятку-синочку, натомлений, щоки обвітрені...
Пробирає весна безсиренна стежину до хати нам.
Молитвами своїми я шлях її довгий помітила,
Ніби стьожками серця гарячого. Ними ступатиме.

Розривається серце:
ракетою спалені
діти на небесех…
Де сором, вандали?

Після ночі вертатись,
донька й син зустрічають:
-Як справи, тату?
Мовчання.

-Чи снідати будеш? -
дружини зов.
Та мерщій під душ
змивати кров…

2025 рік

Кожного дня в якомусь нашому місті траур.
Й загальний траур по всіх українських містах.
Світе, ти маєш на нього управу?
Світе, ти знайдеш на нього управу?
Бо якщо ні, він тебе перетворить на прах.

Світе, ти можеш його і усіх його служок прибрати?
Чи їх таких навіть пекло не хоче прийнять?
Там же на тому майданчику гралися діти.
Ще 5 хвилин тому гралися діти.
Чи ти оглух від усіх цих ридань та проклять?

Як же, скажи, ми усі дожили до такого?
Тисячоліття прогресу й такий результат.
Ми – надто хибний продукт для твоєї будови?
Ми – матеріал непридатний для світобудови?
Світе, для чого тобі знадобився іще один кат?

04.04.25

Туман ранковий лився із словес вчорашніх,
сплітав стежки в торішнім тьмянім листі.
Весна у сподіваннях брунькувала краще,
але лукавість завдавала свисту.
Навколо пульсували скроні, сиві тіні.
Псалми в думках, і погляди у небо.
Бронежилети приросли якось... чи втішно,
не розтріпати б всі жалі і нерви.
Життя нове і смерть стара - уперемішку,
де правда та брехня течуть рікою,
а душам мокро - сліз стійких потоки містять.
Нелегко віднайти в тумані роки.