(Історія, що трапилася з комедіографом
Василем Капністом за царювання Павла I)

Із Юлія Кіма

Капніст пієсу я́кось раз
черкнув, на сміх Мольєру,
втомивсь і спить... А в цей же час
цар-батечко – не спить!
Він до театру ніччю вдерсь:
«Показуйте прем’єру!»
Який вкусив монарха ґедзь –
історія мовчить.

Акторів зве антрепренер,
проклявши твір Капніста.
Порожні ложі і партер,
на ярусах – пітьма.
Рвучи́ сердито обшлаги,
умощується в крісло
кирпатий цар, а навкруги –
фельд’єгерів юрма́...

Ось відіграли перший акт.
Величність супить бро́ви.
Актори, попри переляк,
ідуть на сцену знов...
Монарх, піднявши грізний перст,
фельд’єгерю щось мовив;
фельд’єгер браво гаркнув: «Єсть!» –
і швидко десь пішов.

В обіймах сну Василь Капніст
метався на перині, –
мав сон його дошкульний зміст,
депресією тхнув:
що ліз він буцім на Парнас –
і майже при вершині
Моль’єр йому по спині – хрясь!
І в Лету геть зіпхнув...

А це його за спину тряс
фельд’єгер із наказом:
«Писаку взяти – і нараз
заслати на Урал!
І щоб надалі він не смів,
удавшись віршомазом,
писати в’їдливих вірші́в,
як підлий ліберал!»

Й не встиг сказати щось Василь
(для друзів – просто Вася),
як потягнули без зусиль
у сани – і на тракт.
І повезли його трусцем,
й він сам зі стра́ху трясся;
а перед критиком-царем
вже третій грали акт.

Досаду цар відчув таку,
що стриматись несила!..
Фельд’єгер: «Єсть!» – і у Торжку
зупинений Капніст.
Новий доставлено наказ:
«Нікчемного зоїла
заку́ти в ланцюги нараз, –
а щоб хулу не ніс!»

«Та я ж не ніс! – скричав піїт,
трагічно звівши брови. –
Порок я витягнув на світ
в традиціях мистецтв!
Але ж його я викривав,
чому мене в закови?
А в п’ятій дії – покарав,
за що ж мене в Ілецьк?..»

Коваль, похмільний з іменин,
ковав його ледачо;
і враз – фельд’єгер ще один
до них летить учвал!
Капніст, повірте, не хотів,
але зомлів неначе
під гнітом сильних почуттів
російський Ювенал...

Очуняв трохи згодом він,
продер свої очиці;
мабуть, задовгий перегін,
бо зморений конвой...
«Там що́ за місто? Оренбург?» –
питає у візниці.
«Та ні, це місто Петербург», –
відповідає той.

«Як Петербург?» – шепнув Капніст,
ковтаючи оскому.
«Та тут іщѐ прислали вість,
не чули ви, мабу́ть:
наказано вертати вас,
не барячи́сь, додому,
а вам – дедалі на Парнас
второвувати путь!»

Так, вгамувався царський гнів
уже в четвертім акті,
де змій пороку помарнів,
знайшовсь йому угав!
«Прийнятна фабула оця!» –
цар мовив, і в антракті
вернути автора-митця
фельд’єгеря послав...

Все ближче, ближче Петербург.
Вже п’ятий акт на сцені.
Цар крикнув: «Геній драматург!
Фельд’єгерю, бігом!..»
І от – Капніста встріли вже
гвардійці здоровенні
й везуть, як був, у негліже,
в Зимовий на прийом.

Василь Васильович Капніст
стоїть у Білій залі;
несуть піднос йому під ніс:
глек пива та тарань...
«У, шалапуте! – цар сказав,
вдостоївши медалі. –
Навіщо ти мені завдав
таких переживань!..»

    Ось які були пригоди
    за відсутності свободи!

(2025)

Із Юлія Кіма

Гнат Петрович обідав опівдні,
і не знав, у полоні їдла́,
що буквально в кварталі сусіднім
Ганна Ванна постійно жила.

Гнат Петрович любив хризантеми,
до дантиста ходив на прийом;
Ганна Ванна писала поеми
спеціальним гусиним пером.

Гнат Петрович придбав собі кішку;
Ганну Ванну – спинила ціна.
Гнат Петрович плішивий був трішки;
Ганна Ванна – як мак чарівна.

І погодьтесь: це геть негуманно,
що в обіймах такого буття
Гнат Петрович та Ганна Іванна
поодинці жили все життя!

(2025)

Із Юлія Кіма

Чув я ще з молодших класів
від тату́ся мудрість цю:
«Гроші – все, і ціль, і засіб,
пам’ятай це, сисунцю!»

Не забуду я довіку,
за науку – гран мерсі!
Й та́та взяв я під опіку,
й кошти геть його усі...

    Ой ви, гроші, гроші, гроші, рублики,
    за́вжди успіх маєте у публіки!
    Крони, йєни, злоті, песо, драхмочки,
    ви миліші будь-якої дамочки!

        Хтось голову ламає,
        пойнятий бозна-чим;
        мені ж – нужди немає,
        бо знаю, що почім!

Я дружину взяв за посаг,
я живився із казни,
як у піфосі філософ,
сам собі латав штани.

Я від сліз чужих не слабнув,
не жалів удів-сиріт,
і дочку зростив привабну,
як удалий депозит.

    Ой ви, гроші, гроші, гроші, талери,
    інші всі принади ви затьмарили!
    Ліри, марки, франки, фунти-стерлінги –
    у пригоді стануть навіть шеляги!

        «Бути чи не бути?» –
        я відповім таки:
        Гамле́ти без валюти –
        це просто босяки!

Під золою – тліють вуглі,
і скажу я не хвалко,
що не раз в уяві дудлив
з удовичками «кліко»!

Тільки вигідніша – цнота,
тож відомо лиш мені,
скільки дам я заохотив
ніччю темною – вві сні!

    Ой ви, гроші, гроші, гроші, долари,
    ви б мене і в горі підбадьорили!
    Ой ви, грошенята, гроші-грошики,
    з вами – не потрібні сенсу пошуки!

        Дурні́ питають люди,
        у чому ідеал...
        Та поки він ще буде –
        копичте капітал!

(2025)