ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар

Віктор Кучерук
2026.11.14 08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.

Софія Кримовська
2026.11.13 20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І

Ігор Шоха
2026.11.13 13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,

Вячеслав Руденко
2026.11.13 10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.

Віктор Кучерук
2026.11.13 06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Захар Мозок - [ 2007.01.25 11:37 ]
    Зима
    Зима, неначе тінь себе самої,
    Несе сумні безрадісні гостинці.
    Ось мертвенно блищить переді мною
    Ставок, свинцем заповнений по вінця.

    Зима-чаклунка, древня та сердита,
    Товче печаль снігів у світі-ступі.
    Бурульки як замерзлі сльози літа,
    Яке, здається, більше не наступить.

    Все заживо поховане неначе
    І, наче саван, сніг лежить усюди...
    Не чують одне одного й не бачать
    Ні стіни, ні дерева, ані люди.

    І ти, як небо, сіра й обважніла,
    Нечутний плач в собі щохвилі душиш...
    У мокрім снігу вирита могила.
    І світлу там свою ховаєш душу.

    Неоном очі світяться безсонні,
    Тоненькі пальці крутиш і бурмочеш...
    Твої герані мруть на підвіконні...
    Ти ні собі, ні їм не допоможеш.

    Дай руку, моя зимна полонянко,
    Бо я тепло зберіг в долоні літнє.
    Я покажу тобі, що сніжна володарка
    Слабка, коли кохання в серці квітне,

    Що у сумну і сонну пору року
    Ховати себе в сніг не слід дочасно,
    Адже під снігом у серцях глибоко
    Тепла людського іскра не загасне.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.2) | "Майстерень" 5.5 (5.15) | Самооцінка 6
    Коментарі: (3)


  2. Наталія Лазука - [ 2006.12.22 12:39 ]
    * * *
    Зима на колючках шипшини,
    Аж кров"ю бринить горобина.
    І вітер у груди веслом,
    І снігом, і сном.
    А сонце несправжньо-червоне
    До неба примерзло й холоне
    Старезна скрипуча верба.
    Іду по горбах.
    Здається, життя притомилось
    У вихорі днів і спинилось
    На березі серед снігів,
    У колі слідів.


    Рейтинги: Народний 5 (5.31) | "Майстерень" 0 (5.41)
    Коментарі: (1)


  3. Захар Мозок - [ 2006.12.15 16:19 ]
    утреня
    зима. в повітрі дзвін. зі служби люди
    вертаються додому. холодно.
    дивлюсь у небо, наче у вікно,
    в якому намагаюся узріти,
    чи дивиться на мене Небожитель,
    та небожителям, напевно, все одно

    а дзвін розноситься, а дзвін шумить усюди,
    у серце проникаючи саме.
    невже, о Господи, не бачиш Ти мене?
    страшну у серці пустку відчуваю.
    о Господи, невже Тебе немає?
    тоді життя і смерть - то є одне.

    о, як би я хотів повірить в Бога!
    мій клятий розуме! о, як би я хотів
    хоча б на день один з тебе зійти
    і, наче голуб, серцем опростіти.
    чи зможеш, Боже, Ти мені простити -
    моє невір’я, смуток самоти?

    легкі сніжинки кружать у повітрі
    повз мене матір з дочкою іде,
    а я немов на вулиці - й ніде...
    мене немає, тільки ці сніжинки
    тендітні, як був я, коли, холопчинка,
    ловив їх ротом... в серці дзвін гуде.

    стою мов стовп, не можу ворухнутись
    немовби я порушив Твій наказ
    не озиратись. та якби ж хоч раз
    знов сльози радості на утрені утерти
    і звіра сумнівів молитвою приперти
    до стінки, повернуть святий екстаз!

    а дзвін гуде в крові моїй, у серці...
    я відчуваю днів своїх похилість.
    за це велике чудо, дивну милість -
    вернуть роки та стати знов дитям,
    я все, що маю, Господи, віддам -
    усі мої роки, що залишились!


    Рейтинги: Народний 5 (5.2) | "Майстерень" 5 (5.15) | Самооцінка 6
    Коментарі: (1)


  4. Фешак Адріана - [ 2006.12.15 10:06 ]
    а таки зима
    зима вдягнулася в депресію
    й почала плакати дощем
    і світ сприймається як версія
    одного з вимірів проблем
    сніданок, кава і маршрутка
    передбачаються святА
    і знову в серце купа трутки
    і знову маска і сміття
    прокурю вечір до нестями
    розберу ніч на вітражі
    я замерзаю між
    дощами
    і світла дотики чужі



    Рейтинги: Народний 5.17 (5.23) | "Майстерень" 5 (5.07)
    Коментарі: (3) | ""


  5. Оксана Лущевська - [ 2006.12.13 03:33 ]
    Зима
    Зима почалася із дива -
    і хмари спускалися босі,
    як мавки, в вінках калинових,
    із снігом у срібнім волоссі.
    Їх тіні тендітно гойдались
    у рощі - із верболозу,
    і з кожним шаленим рухом
    снігами сипались сльози.
    Зима почалася із Долі,
    що птицею пролетіла,
    і ніжно-морозним повітрям
    торкнулася твого тіла.
    Немов зупинилося вранці
    незриме колесо часу;
    годинники, як завмерли
    в засніженних дивних гримасах.
    На знак безкінечності щастя
    земля срібним сяйвом взялася.

    Шепочу тобі таємничо:
    "Із дива зима почалася..."



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.31) | "Майстерень" 5.25 (5.31)
    Коментарі: (3)


  6. Світлана Лавренчук - [ 2006.11.26 00:29 ]
    ***
    Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
    Це листопад, передбачається зима...
    Прихильна й так погода нині –
    Весною пахнуть дні осінні.
    Здається: завтра зацвіте бузок…
    Ти й далі сподіваєшся казок?
    А, може, й правильно отак –
    В повітрі висне добрий знак,
    Коли чекаєш на хороше –
    То і погода допоможе…
    Якби теплом сіяли ми,
    То може й не було б зими?


    Рейтинги: Народний 5 (5.01) | "Майстерень" 5 (5.02)
    Коментарі: (3)


  7. Надія Горденко - [ 2006.11.18 14:39 ]
    Ти ж мене… (пісня)
    Ми зустрілися з тобою,
    Як весна цвіла весною.
    Закохалася вночі,
    Чом сміялися сичі?

    П-в:
    Ти ж мене (я ж тебе) підманула,
    ти ж мене (я ж тебе) підвела
    Ти ж мене (я ж тебе) молодого
    з ума-розуму звела"

    Я прийшла до тебе в гості,
    Ти казав приємні тости.
    Думала, що це любов,
    А ти в ліжко тягнеш знов.
    П-в:

    Я встидалась, та хотіла,
    А сказать цього не сміла,
    Та чомусь ти "тормозив",
    То ж навіщо привозив?
    П-в:

    Я сама до тебе сіла,
    Цілувала, як уміла.
    Світло хто ввімкнув? Агов?
    Перервав нам всю любов!
    П-в:

    І тоді я зрозуміла,
    Чом сичі сміялись вміло…
    Думала, що ти юнак,
    А ти дід старий Бідак…
    П-в:


    Рейтинги: Народний -- (5.06) | "Майстерень" -- (5.01)
    Прокоментувати:


  8. Ванда Савранська - [ 2006.11.13 23:17 ]
    Розповідь жінки про побачення з коханим
    Ти, звісно, далі сподіваєшся – дарма.
    Вже листопад, передбачається зима,
    А наш був – жовтень: зустрічі наскоком,
    Тарас дивився скоса хмурим оком
    І, видно, заздрив. Надивився наче,
    Але таких, як ми, мабуть, не бачив.
    …Немає місця на алеях – сонні
    Студенти дозрівають на осонні.
    Осіннім літом лагідним зігріті,
    Вони вже знають, що любов – це миті,
    Вона уся складається з моментів,
    А ми дурніші за своїх студентів.

    Ми сподівались на продовження – дарма.
    Для всіх миттєвостей часу уже нема.
    В житті минулому, в гарячім шалі,
    Звикали до розлучень і вокзалів,
    Очима очі вчилися читати,
    Як шпигуни чи справжні телепати.
    Тепер чуже "інформаційне поле"
    Вже не зчитати повністю ніколи.
    Печаль і пристрасть очі нам лоскочуть...
    Сховаємо світлини наших дочок.
    Ти скоро знову полетиш в чужі світи,
    І я не знатиму – не схочу знать, де ти.
    13.11.2006


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (6)


  9. Ірина Пиріг - [ 2006.11.13 21:10 ]
    ЛИСТОПАД
    Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
    Це листопад, передбачається зима
    і пророкує зраду...
    Вже крейда біла перекреслює шляхи.
    Грудневий дух зацементовує верхи
    дерев сумного саду.
    І пульс у скронях заповільнений, як дим,
    тягучий дим... реінкарнація біди...
    Відкриті в небі стигми.
    Із них дощами виливається печаль...
    Розп’яття доль, як несподівана печать,
    на тлі зими застигне .

    13 листопада”06


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (8)


  10. Мрія Весна - [ 2006.11.12 10:20 ]
    Листопад
    Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
    Вже листопад, передбачається зима.
    І те, що ти так пристрасно хотів
    Холодний, мертво-білий сніг замів.

    І не ходи - не вдовольнити спраги знов,
    Земля замерзла, спить моя любов.
    А до весни ще так далеко… до життя…
    О листопад, заледенілі почуття…
    12.11.06


    Рейтинги: Народний -- (5.06) | "Майстерень" -- (5.03)
    Прокоментувати:


  11. Світлана Лавренчук - [ 2006.11.10 20:52 ]
    ***
    Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
    Це листопад, передбачається зима...
    Це листопад – спалю усі твої листи,
    Зима… Ти чуєш? – Мушу я піти.
    Такий похмурий нині грудкотрус,
    Я перейду із лайфу на діджус,
    Зітру усі від тебе смс…
    В таку погоду не чекай чудес,
    І небо сонне плаче мимоволі,
    Сивіють де-не-де дерева голі,
    Лише примерзлі хризантеми
    Нагадують старі дилеми…
    Вже падолист, тебе в мене нема,
    Це листопад, передбачається зима…
    Всі почуття завмерли до весни…
    Чого ж приходиш в мої сни?


    Рейтинги: Народний 5 (5.01) | "Майстерень" -- (5.02)
    Коментарі: (3)


  12. Фешак Адріана - [ 2006.11.08 17:01 ]
    ,,,
    вже листопад
    зима
    передбачається звісно
    дарма ти сподіваєшся
    дарма...
    вже білий вельон падає на місто
    вже білий сад
    слова
    неоднозначність вітру
    слОва не чути
    словА
    висять над змістом
    вже біль - квадрат
    дарма
    чекати літа
    цей світ - зима
    а листопад - початок вітру!


    Рейтинги: Народний 5 (5.23) | "Майстерень" 5 (5.07)
    Коментарі: (2) | "***"


  13. Олег Матвєєв - [ 2006.11.08 15:34 ]
    ***
    Це дарма, що зима передбачається,
    Ти, звісно, на листопад сподіваєшся
    І жадно в краєвид життя впиваєшся,
    Мов той моряк, що під воду спускається.

    Набиваєш кишені осіннім добром:
    Жовтим листям, дощем і останнім теплом.
    Хочеш все, що не встиг, - у ці дні долюбити
    І скорботу за щастям у небі втопити.

    Отож, чергова осінь у минуле відступає,
    Листопад в ар'єргарді завершає
    Сезон оцінювання літа і весни,
    А результати він схова в зимові сни...


    Рейтинги: Народний -- (4.8) | "Майстерень" -- (4.88)
    Коментарі: (1)