Я для мами і для тата
Помічниця, робітниця.
Справ у мене є багато,
Відпочинок тільки сниться.
Приспів:
Ось така у мене вдача:
Хоч мала, та не ледача.
Ось така у мене вдача:
Хоч мала, та не ледача.

Посуд мити я бажаю,
Як варити борщ - я знаю.
Тісто з миски як тікає,
Я вщіпну і в рот ховаю.

Татові спішу на поміч,
Коли з ним разом надворі.
Тато хвалить, вихваляє
Та й до мами відправляє.

В школу скоро я піду вже,
Буду вчитись гарно дуже
І додому поспішати,
Мамі щоб допомогати.

Я на хвильку зупинюся
І до Бога помолюся:
"Боже! Сили дай багато,
Буду всім допомогати".
2013

Скажіть мені чому
хмаринка полетіла?
А як її спіймать?
Куди вона поділась?

Коли співає пташка?
А де її дитинка?
А як плете павук
тоненьку павутинку?

Навіщо зайцю хвіст,
слону великі вуха?
А може довгим носом
він пісеньку послуха?

Чому? Чому? Чому?
Мені не зрозуміти:
собака із котом
не можуть подружитись?

Чому курчата в квочки,
а в гуски - гусенята?
А може їх потрібно
нам нишком поміняти?

Ой, скільки ще Чому?
Навіщо? і Для чого?
Багато запитань
у хлопчика малого.

Хто може малюку
всі відповіді дати,
аби дитя могло
усе на світі знати?
2015

Ходить осінь полем,садом,
Роздає гостинці:
Зайчикам смачну морквинку
Ще й по капустинці.
Їжачки в шеренгу стали,
Раді подарункам.
Груші,яблука,грибочки.
Взяли повні клунки.
Білочкам в дуплі вже тісно
Від шишок й горішків.
А ведмедик мед смакує
Вправно біля діжки.
І смугасті кабанята
Збирають ,що бачать.
Щоб ніхто не смів сказати,
Що вони ледачі.
Щедра осінь полем,садом
Дарунками годить.
Той, хто вміє працювати,
Голодний не ходить.
30.10.14р.

Горіхопад, горіхопад
Падуть горішки дружно вряд.
Це щедрі осені дари
Для гомінкої дітвори.
Горіхопад,горіхопад
Маленькі мозочки летять.
Збираймо, нумо дітки всі,
Щоб були в вас думки ясні.
- Горішки - це корисний плід,
Сказав старий горішник - дід .
То ж будем взимку частуватись,
Щоби здоровими зостатись.
4.10.14р.

Спи, моя маленька,спи.
Хай прийдуть до тебе в сни:
Ангели чудові, що в раю.
Спи, моя маленька,
Я тебе люблю.

Донечко рідненька, спи,
Набирайся сили ти.
Щоб здоровою була завжди.
Донечко гарненька,
Квіточко, рости.

Бог хай береже тебе,
Біди й горе відведе.
Доля хай щастить тобі весь час.
Богу помолюся
І почує Спас.

Спи, моя маленька, спи.
Без тривог хай будуть сни,
Хай веселий сміх луна завжди.
Ти – моя потіха,
Радість моя – ти.
21.03.2012

Місяць-човник пропливає
Серед моря зірочок.
Сни-зірки в мішок збирає
Для малих діток.
Приспів:
Місяць і зорі
Дарують тобі
Всі колискові
Що є на землі.
Сни кольорові
Й небесну красу.
Спи, моя доню,
Тебе я люблю.

Тихо в вікна заглядає
Чи вже дітки сплять.
Під подушку їм ховає
Зірочок по п’ять.

В небі зіроньки іскряться,
Миготять вони.
То маленьким діткам сняться
Кольорові сни.
03.06.2013

Нічка темна опустилась,
Загляда в віконце.
Тепле сонечко втомилось,
Спить давно вже сонце.
Приспів:
Спи, спи, спи,
Хай тобі всі сни,
Як роса для квіточок,
Додадуть краси.

Зорі в небі заіскрились,
Ясний місяченько
Над тобою теж схилився,
Спи, моя маленька.

Спи, моя ти помічниця,
Бо за день втомилась.
Ніжки, ручки відпочинуть –
Набирайся сили.

Ангел хай оберігає
Тебе щогодини,
Нехай горе обминає,
Спи, моя дитино.
27.10.2012

Мій Котасик виріс з шапки,
а в бабусі має лапки.
Мій Котасик лиш мовчить,
а в бабусі щось нявчить.
Два Котасики у нас –
бабці Кіт і мій Котас!

© Кориця Медова, 2015

Бабця спекла пиріг,
Котик на поріг приліг.
Сидить котик муркоче,
Пирога він хоче.
– Дай, бабцю шматок,
бо я чемний коток.
Бабця дала пирога
та й шматочка вже нема.

Бабця спекла пиріг,
Собака прийшов на поріг.
Сидить собі і гавкоче,
Пирога він хоче.
– Дай, бабцю шматок,
я ж тобі вірний дружок.
Бабця дала пирога
та й шматочка вже нема.

Бабця спекла пиріг,
Півник до дверей прибіг,
Стоїть, ку-ку-рі-ко-че,
Пирога він хоче.
– Дай бабцю шматок,
заспіваю співанок.
Бабця дала пирога,
Та й шматочка вже нема.

Бабця спекла пиріг
Горобчик вилетів з під стріх.
Крутиться цвірінькоче
Пирога він хоче.
– Дай і мені шматок,
принесу тобі квіток.
Бабця дала пирога,
Та й шматочка вже нема.

Бабця їсти Пирога,
а його вже й нема.

Куди ж зник пиріг?

© Кориця Медова, 2015

Завітало літечко,
землю всю зігріло,
розбудило сонечком,
росою умило.

Запросило літечко
хмари й блискавицю,
зашуміло грозами,
налило криниці,

Посміхнулось літечко
веселкою в небі,
злетіло хмаринкою
наче білий лебідь.

Заплело нам літечко
у коси віночок,
завели метелики
веселий таночок.

Нас частує літечко
медом із горняток
і посипе золотом
з колосків зернятка.

Подякуєм літечку
за врожай багатий
і на нашій вулиці
знову буде свято.

Тетяна Сахно 2014 рік

Буде донечка до школи
в перший клас ходити
запитала у матусі,
що їй там робити.

-Доведеться тобі , доню,
читати й писати,
бо в житті, маленька, треба
багато що знати.

Будеш ти ходить до школи,
як на працю тато,
за свої знання хороші
отримаєш плату.

Як навчишся ти гарненькі
літери писати,
«Молодець!» тоді отримаєш,-
каже доні мати.

Пише дівча літери,
старанно виводить,
у кімнату до батьків
з зошитом заходить.

-Подивись,-каже, - матусю,
літер тут багато,
куди ж будемо з тобою
молодців складати?

Знову літечко прийшло,
щоб нам сумно не було
треба брати в руки сапки
та виходити на грядки.

Всюди зграї горобців,
колосяться пшениці,
а капуста на городі
достигає в своїй вроді.

Соняшник із ряду в ряд-
він стоїть немов солдат,
одягнувши капелюха,
опустивши жовті вуха.

А зелені кавуни
шлють сватів до жовтих динь.
досить вже вам залицятись,
до комори час збиратись.

Кавуни і кавуниці
поховались в густім листі,
все одно знайду вас скоро,
понесу до свого столу.

Он маленькі огірочки,
огіркові сини й дочки,
всі за руки дружно взялись
і під кущиком сховались.

Ой, не хочуть огірочки
та й потрапити до бочки,
всі листочками накрились
і тихенько зажурились.

Гарбузи в нас городі
розляглися, як на морі,
сонцю боки підставляють,
цілий день відпочивають.

Годі, годі вам валятись,
вже пора за розум братись
і забудьте ви про море
та котіться до комори.

Скоро прийде зла зима
та спитає нас вона:
«Що ви літечком робили?
До комори що носили?»

Тетяна Сахно 2014 рік

Весна постукала в віконце,
намалювала ясне сонце,
пташок співучих звеселила,
та й земленьку від сну збудила.

І небо хмуре посиніло,
хмарини чорні побіліли.
Розтанули густі сніги,
не має сліду від зими.

Квітки навкруг усі цвітуть,
бджолята де-не-де гудуть,
струмок прокинувся у лузі,
не має місця смутку й тузі.

2005 р.

В ставку де купався Івась,
жив не звичайний Карась.
Був дуже добрий співак,
знав його спів кожен Рак.

І якось той хлопець Івась
почув як співає Карась.
«Невже щось зі мною не так»,
– тривожиться бідний хлопчак.

Поближче підкрався Івась,
співав голосніше Карась.
Вправний же рибний мастак,
йому б ще метелик і фрак.

Слухав би й далі Івась,
та угледів хлопчину Карась.
«Давно, ти стовбичиш отак?»
– питає в Івася співак.

«Недавно», – каже Івась.
«Ти любиш співати?» – питає Карась.
Хлопчина каже, що так,
значить хороший з тебе козак.

Співає і далі в ставочку Карась,
йому помагає хлопчина Івась!
2015 р.

Якби мені дістати крила,
мене б матуся не зловила.
Я полетів би до Китаю
і пив би там багато чаю,
знайшов драконову печеру
І з’їв би рису на вечерю.
Прийшов в покої до палацу,
розбив би фарфорову тацю.
А потім: «Ой! І що ж робити?»
PS: Прийдеться мамі подзвонити!

2015

-Ой , бабусю, можна в гості піду до Макара?-
маленька онука в мене запитала.
І дівча не стало відповідь чекати,
на п`яті крутнулось і побігло з хати.

Та не довго з другом дівчинка погралась:
мчить через дорогу, мов собаки гнались.
- Що там знову сталось?- питаю онуку,
а дівча свою бабусю хватає за руку:

-Ой, Макара покарали, пішли в куток ставити,
бо маленьке кошеня вчив в тазочку плавати!
- Ну , а ти чому прибігла і мерщій до хати?
- Я теж плавати учила- йду в куток ставати.

2015 рік

Білий кіт і чорний кіт
мандрувати йшли у світ,
раптом на шляху ріка,
і глибока, і стрімка!

Засмутилися коти,
- Як нам річку перейти?
Де не взявся мудрий кріт.
- Треба збудувати пліт!

А ворона із сосни,
- Впораєтесь до весни!
Не злякалися коти,
розпухнастили хвости,

і вороні відказали,
- Різні ми пригоди мали,
коли щось не можеш сам,
це під силу двом котам!

Дружно до роботи стали,
цілих вісім лапок мали,
і вже скоро слід у слід
тупотіли кіт і кіт!

2015

Йде їжак, йде їжак,
Як уколе - буде знак!

Горобець до нього: "Шана,
Що на комірі у пана?"

"Колючки ті в мене гострі,
Горобці не втяли досі!"

Йде їжак, йде їжак,
Як уколе - буде знак!

Щиголь теж пита завзято:
"Нащо так голок багато?"

"Колючки ті, гострі котрі,
Для нечемних щиглів добрі!"

І сорока теж до нього:
"Наїжачились для чого?"

"Колючки ті гострі - сила,
Буду з них робити вила!"

Наче вітер здув сороку:
"Скільки вил! Запас нівроку!"

І за мить в село гайнула:
"Що я, людоньки, скажу вам:

Відчиняйте двері всенькі,
Будуть вила всім новенькі!"

2015

Ця дівчинка дивна, - сказала Іринка,
- у неї в торбинці пожежна машинка,
а в книжці - дракони й жахливі пірати,
а в синій коробці маленькі солдати!

Ця дівчинка дивна, - сказала Світланка,
- у неї на майці зображення танка,
в кишені не лялька, а два пістолети,
пластмасовий ніж і частина ракети!

Дивачка, та й годі, - сказала Оксанка,
і дружно кивнули Оленка й Тетянка.
Я зовсім не дивна! - образилась Ната,
- це просто у мене є старших два брата!

2015

На схилі блакитної річечки
Живуть невеличкі прикрості.

Найперша велика прикрість -
Малий ланцюжок у песика,
Друга - вода не суха,
Третя – муха якась,
Четверта - в кота кігті гострі,
П'ята - курку зловити не просто,
Сусіда за ногу не вкусиш,
Із неба ковбаси не впустять,
Найбільша ж прикрість у тому,
Що люди їздять, а песики ходять.

Наллємо песику молочка,
Щоб прикрості ті наче змила ріка.


14.07.2015

На березі синьої річки
Смутки живуть невеличкі.

З усіх них найперший в рядочку -
Що не можна гуляти в садочку,
Другий - вода не стає сухою,
Третій - що муха літа за тобою,
Далі - що пазури є в кота,
Що курка весь час втікає ота,
Що не вільно хапати за ноги сусіду,
І з неба не пада ковбас до обіду,
І останній зі смутків той самий,
Що людина їде, а песик має бігти ногами.

Та дай песику моні до будки,
Повтікають з над річки всі смутки.

2015

Замело снігом і шляхи й доріжки…
- Мерщій у двір! Пограймо сніжки!
- А як награємсь досхочу,
То зліпим бабу снігову!

- А після сніжок не забракне сили?
Її б спочатку ми зліпили!

- Навісцо бабу?! Насцо клик?!
Нехай в нас буде сніговик!

Заметушилася гучна малеча,
Зробила спавжю колотнечу!
Хто рот робив, хто щось ліпив,
Петро Ірусі в ніс вцідив.
Від цього Юлю затрясло -
І сніжка мчить Петру в чоло.
А той до Юлі підійшов:
- Навісцо лізес? В нас - любов...

Штовхав в замет Іванко Любу,
За це отримав, правда, в зуби,
І вже додому йшла під вечір
Уся в синцях ота малеча.

Перш ніж зайти додому дружно встали,
З одежі сніг повитрясали.
Отак зустріли перший сніг!
Аж в школу карантин прибіг!

Флоксами пахне у розпал спекотного літа,
Стежка, відбілена сонцем, біжить в далечінь.
Хочеться дзвінко сміятись, стрибати, радіти!
Жовтий метелик присів на моєму плечі.
Що ти, маленький, шукаєш собі порятунку,
Хочеш спочити хвилину, а чи зголоднів?
Жовтий метелик з коричневим в цятку малюнком
Радо літає, хоча і живе кілька днів.

2015

Ліперуся захворіла.
Мабуть, щось немите з’їла.
Болять ніжки і животик,
Болить хвостик, болить ротик.

Що робити, кого звати?
Як хворобу їй здолати?
Де таку пігулку взяти,
Що би враз здоров’я мати?

Прийшов лікар, засмутився,
Зовсім трохи погнівився,
Що маленьке поросятко
Та не слуха маму з татком.

Дай чарівний напій, кашку,
Розповів повчальну казку.
Побажав їй: „Будь здоров!”
Щоб не їла брудне знов!


27.10.2014 р.

Ліперуся миє лапки,
З милка піну виробля.
Мама все спостерігає:
Хай потішиться маля!

Піна – зайчик, піна – кіт,
Піна – тортик на обід,
Піна – кулька, борода...
Ой! Та не смачна ж вона!

Добре з милом – чистота!
Тільки це – не смакота.
Милом можна лапки мити,
А не тістечка ліпити!


11.10.2014 р.

Ліперуся пече хліб,
Щоб смачніший був обід.
„Дріжді, сіль, вода, мука...
Ой, що ж ще не вистача?

Піду, лишень, запитаю
У матусі я, Що ще?”
А вона відповідає:
„Головне – зробила вже!

Як солила – посміхалась,
Дріжді сходили в теплі,
Як місила, то зізналась
У любові до сім’ї.

Оцей хлібчик – найдорожчий,
Бо у ньому є любов!
А якщо щось і забула,
То новий спечемо знов!”



11.10.2014 р.

Поросятко Ліперуся
Має татка і матусю.
Воно трішечки шкідливе
Та аж ой яке грайливе!

Має братика й сестричку
Та одну погану звичку:
Як нашкодить – добре знає
Та ніколи не признає.

Крутить, вертить та стрибає,
Раз у раз ідеї має:
Де пограти, що спіймати,
Кому пісню заспівати.

Ліперуся – добрий друг!
Хоче муху – ловить двух!
Як же ж так, одна – мені,
Друга – на, тримай, тобі!

15.09.2014 р.

КИЦЯ

Вийду я у двір гуляти,(«киця» красиво виходить у центр залу)
Треба й хвостик причесати, («розчісує хвостик»)
Вмити носика гарненько. («умиває» руками носик)
Хто шкребеться там тихенько? («киця» прикладає руку до вушка, «прислухається»),
Ой! Чи це мені не сниться? (тре очі кулачками)
Мабуть мишці десь не спиться!
Зараз мишку упіймаю! («біжить» за мишкою)
Де ж поділася? Не знаю! (розводе руки, знизує плечима)
Буде киця без обіду, («плаче», прикладає долоньки до щік)
Не лишилось мишки й сліду!


МИШКА

Є у світі різні мишки (виходить «мишка»),
Є маленькі, мов комашки, (показує ручками «мало»)
Є великі, наче слон, (розводить ручки, показуючи «велике»)
Серед них я – чемпіон! (прикладає руку до грудей)
Я нічого не боюся,
Навіть з тигра посміюся!
Що це? Кішка тупотить? (прислухається, приклавши ручку до вушка)
Щось у мене десь болить…(прикладає ручки то до правого, то до лівого боку)
Вибачайте, треба в ліжко, (озирається по сторонам)
Повернусь, як піде кішка! (швидко тікає)


ПЕСИК

Я не просто песик – Гав! (виходить «песик»)
Не люблю ловити гав! (береться в боки)
Не дивися, що малий,
Я і сильний, і меткий! (показує «м'язи»)
Що там робить хитра кішка? (прикладає долоню до лоба «козирком»)
Знову не впіймала мишку! (розводе руки в сторони)
Не ловила б кішка гав, (свариться пальчиком на кішку)
То й обід би не втікав!

2015

Маленький дощик заблукав
Туди, де гріє сонний вечір
Свої боки і сонні плечі
У світлі західних заграв.

Він так, сердега, захотів
До мами Хмари й тата Грому,
Та як повернешся додому? –
Дорогу в небі вітер змів.

Сльозу-дощину з носа здув
Та й ну ридать з такої речі.
А дядько Вечір сонні плечі
Під косі краплі простягнув.

Пропливають небом хмари білопері,
Пропливають чорні, зліплені з пітьми.
Я спитала вітру, що приліг під двері:
«Ваша сірокрилість, де живуть громи?»

Колихнулось небо, загойдались хмари.
Реготом озвалась сіра далина.
Блискавки шугнули, мов руді примари,
І дощу жбурнули в дзеркало вікна.

Вечір дме у місячний ріжок.
Я беру дубець чи батіжок
І мерщій туди, де із руки
Небо вже витрушує зірки.
Ці зірки, немов зайці чи коні,
Скачуть собі в неба на долоні:
Далі, вище, глибше в невідоме,
А мене лишають знову вдома.
Я реву – ну що я за пастух.
Весь мій вид від сліз гірких розпух…
Теплий вітер ледь торкнувся сліз.
На кудлату грушу вечір зліз.
Кажуть: «Он паси собі траву
Чи тоненьку стежку польову,
Що з воріт помчала до пшениці:
Там, дивись, недовго їй згубиться».
Тож тепер, збиваючи росу,
Я слухняно стежечку пасу.

Сонце , сонце - піднімися
Мені лагідно всміхнися
З ранку настрій подаруй
Мої щічки - поцілуй

Хочу бавитися , грати
Маму з татом привітати
Розказати їм про сон
Що мене в ночі - знайшов

Я гуляла у садочку
У красивому віночку
Розмовляла із пташками
Милувалася - квітками

Ми співали , і кружляли
Гарну музику складали
Щоб могла на ранок я
Всім промовить тра ля , ля.
2011р.

У ту далеку не мою війну
ходили наші воїни в атаку
за Батьківщину, а не за «страну»,
за хату рідну. Не за сатану,
а отже, не за Сталіна-собаку.

А нині ми воюємо за те,
аби не стало на плацу руїни
собак війни. І плем’я молоде
вершити буде долю України,
коли війна у пекло відійде.
А поки-що у нашому обійсті
і п’ядь землі не віддамо орді,
аби двоглавий у чужім гнізді
не запускав у наші душі кігті.
А поки-що далеко до, – ура.
Є віра у реалії, а казку
розповідати буде дітвора,
коли прийде у хату Божа ласка.

Існують поряд – фея і яга.
У тої й тої є своя оселя.
Але у нас – всеєвропейська фея!
І ті, кому Вітчизна дорога,
слугують їй, щоб іншої нога
не посягала на її трофеї.

                              2014

Зайченя сумує зранку:
Як же хочеться на санки,
А надвóрі – хуга, стужа!
Розгулявся лютий дуже:

Супить брови сіро-хмуро,
Навіває кучугури
І морозить гори льоду.
Краще вдома в цю погоду.

Зайченятко, куций хвостик,
Загорнулося у коцик,
Задивилось у віконце
І задумалося: «Чом це?

Чом це гнівається лютий?
Як же гнів той оминути?..»
Мізкував так зайчик довго,
Промайнув раптово здогад:

«От назвали місяць лютим,
То яким йому вже бути?
Ходить сам-один снігами,
Дружбу водить із вітрами,

Та й ніхто його ласкаво
Не покличе до забави.
А як з ним погратись трішки –
Може, стане він добріший?»

І зайчатко попросило:
- Не хурдель, не дми щосили!
Ну будь ласка, кинь бурчати –
Гáйда разом на санчата!

За вікном в цю мить (о диво!)
Завівати припинило,
Із-за хмар бундючо-хмурих
Сонце оком підморгнуло,

Заіскрилися сніжинки
На стежинках, на ялинках.
Наче зразу й потепліло –
На санчата можна сміло!

Звеселилося зайчатко :
- Отепер усе в порядку!
Просто треба навіть лютий
Добрим словом не минути!
2014

Покажіть мені вкраїнців,
Що святкують двадцять третє?
День той - свято у держави,
Що загрожує планеті.

Та держава має зброю
І неждано та зухвало,
Несподівано, підступно
В України Крим забрала.

А на мирному Донбасі
Не зерно, а кулі сіє.
Та держава, ви вгадали,
Називається …..

22.02.2014р.

Журнал "Малятко" на фейсбуці заохотив
мене до написання такого віршика.
Це вже потім дискусія розгорілася,
чи потрібні такі дитячі віршики....

Я вам казку розкажу:
Завітав до хати жук.
Він страшезний, величезний!
Я кричу до нього: «Щезни!»
Тут горобчик залетів –
І жучиська миттю з’їв.

22 лютого 2015 р.

Біжать гусенята до річки,
Що би напитись там водички.
Також поплавати ще трішки
І помочити в воді ніжки.

Там плавають всі досхочу,
Не бояться теж вони дощу.
Бо пір'ячко в них швидко сохне,
І на дощі майже не мокне.

Потім підуть додому їсти.
Поївши - на траву присісти.
Поспати трішки, відпочити,
Щоб знову плавати зуміти.

Пахнуть підсніжники білою ніжністю.
Снігом заметена, тане зима...
- Звідки ми знаємо, що нам призначено?
Помилки в неба, звичайно, нема.

Зелено різьблені, схожі, та різні ми.
Три пелюстиночки, три...
Радість промінимо: доброю зміною
Віють весняні вітри.

- Жовті тичиночки, лагідні чим же ви?
- Сонця приймаєм тепло. -
Серце у квіточки в зимному світі цім
Ніжне тримає стебло.
2007р.

Коли твоя країна
Палає у вогні,
Підтримай тих, дитино,
Хто нині на війні!

І словом, і малюнком
Підтримай вояка –
Найкращий подарунок
Їм вісточка така!

Якби ви тільки знали,
Як бережуть бійці
Всі ваші побажання –
Листи й малюнки ці!

За мирне небо синє,
За здійснення всіх мрій,
За вас і Україну
Ідуть вони у бій.

осінь 2014 р.

Зранку я почула спів:
«Цінь-цвіріньки, ціву-ців!»
Тож подумала: це сон,
Бо зима он за вікном.

Ще сніги лежать усюди,
В кожухах дерева й люди,
Та й весна не на порі –
Січень ось в календарі.

Прислухаюся… Та ні!
Не здалося це мені:
То пташата дружним хором
Так вицвінькують бадьоро.

Пораділо моє серце –
Недаремно ж бо усе це.
Знають дзьобики малі –
Вже весна йде по землі.

Хай далеко за горами,
Та іде на зустріч з нами.
- Ой, спасибі вам, пташата!
Буду й я весні співати!

Хай дзвенять удалині
Наші радісні пісні.
Як весну вони потішать,
То до нас прийде скоріше!
2014

Зазирає зіронька
у вікно.
Ой, пора вже спатоньки
всім давно.
А моє малятонько
ще не спить,
Лиш його колисонька
хить-хить-хить.

Чом же ти, малятонько,
все не спиш?
Спить вже сірий котонько
й сіра миш.
Вже дрімає солодко
цілий світ,
Тільки твої оченька
кліп-кліп-кліп.

А малятко очками
зирк та зирк:
Хоч одну ще казочку
розкажи,
Заспівай ще пісеньку
хоч одну –
Отоді вже, ненечко,
я засну.

Вітер тихо листячко
колишé.
Розкажу я казочку –
ще і ще.
Колискову пісеньку
прошепчу,
Аби снів намріялось
досхочу.

Зазирає зіронька
у вікно.
Ми з моїм малятоньком
вже спимо.

У метелиці – білий кінь.
У метелиці - біла тінь,
Біла свитка і біла шаль
Довга-довга, як біла даль.

Біло стеле вона шляхи,
Напинає в хустки дахи.
Білі стрічки плете вербі,
Білить маківку на горбі.

Білі кутанки роздає
І мережки до них снує.
Біле прядиво нам пряде,
Візерунки веде, веде.

Її мітли метуть, метуть,
А замети ростуть, ростуть.
Білий світ бачить білі сни.
Все заметено до весни.

21.10.2014

ну й пихата ж наша хата
не добром-майном напхата
кожухами-лантухами
а смішними дітлахами
он звізда зійшла на небі
всім уже до столу треба
всі одягнені святково
у даровані обнови
кіт на припічку муркоче
на подвір’я йти не хоче
хоче шиночки й ковбаски
і малечиної ласки
до молитви кличе мама
тато деко з пирогами
виставляє перед нею
і макітру із кутею
мама хрестить ці дари
і голівки дітвори
щастя лине із обох –
тут народжується Бог...
тут любов на всі віки…
в хаті – в храмі малюки…

Попросила ручка-мати,
Щоб сини зайшли до хати.
А вони, всі п'ятеро,
Слухалися матері.

А зайшли до рукавиці -
Та й давай за місце биться,
Кожен лізе без упину
В не свою малу хатину.

Завела терпляча мати
Кожного в його кімнату,
Щоб не мерзли діточки,
Бо тепер не літечко.

***
Годину заворожено дивлюся –
Ця справа, певно, зовсім не проста:
І як воно виходить у матусі –
З клубочка рукавичка вироста?

Немов з якої казки диво-птиці,
Приручені матусею колись,
З петельками нанизаними спиці
Летять по колу – тільки подивись.

Не можу відвести й на хвильку очі,
Чи магія така іще де є?
Поволі тане, наче сніг, клубочок
І вовну рукавичкам віддає.

У ліжечку калачиком
Згорнувся і чекаю.
Чого ж це Миколайчика
І досі ще немає?

Вже й мама не клопочеться,
Пішла в свою кімнату.
Мені ж ніяк не хочеться
Цікавинку проспати.

Лежу і прислухаюся,
Втомився позіхати.
Аж двері відчиняються,
Заходить хтось до хати.

Тихесенько чалапає,
Бурмоче щось під носа,
Кімната за кімнатою
Гостинці, певно, носить.

Лежу, боюся дихати,
Щоб диво не злякати.
Та кроками хтось тихими
Минув мою кімнату.

Хотілося заплакати,
А голосу немає.
То ти з такою платою
До мене, Миколаю?

Я чемним був і ввічливим,
Допомагав матусі,
Ми віршик з нею вивчили,
Нічим не скривдив друзів.

Аж чую: “Соньку-зайчику,
Вже час тобі вставати.
Дивись: від Миколайчика
Дарунків як багато!”

Такої дивної пригоди,
мабуть, ніхто іще не знав:
злетівши просто з небозводу,
у гості цуцик завітав.

Такий чудний ласунчик милий,
собі ковбаски попросив,
його на землю відпустило
ясне сузір’я Гончих псів.

Поїв цукерок і сметанки –
все те, що любить дітвора…
«Лишайся, песику, до ранку».
«Та ні, – зітхнув, – мені пора,

вже скоро півник заспіває…»
«Пробачте», – мовив, ідучи.
«Не можу залишити зграю,
бо хто ж світитиме вночі?»

Погостював у мене трішки
і знов нечутно в небі зник,
де пустотливо виткнув ріжки
з-за хмари місяць-молодик…

Добігає жвавий день,
вечір позіхає,
і з колискою пісень
нічка заступає.

У зірковий океан
молодик пірнає,
мандрівних оповідань
він багато знає.

Ледве листя шарудить,
сріблом річка сяє:
все навколо мирно спить,
все відпочиває.

– Мамо, а правда, що кожній з родин
Діток приносить лелека?
[слизька необхідність штучних тканин
стискує злегка…]
– Так, доню, правда! – Кажуть з новин.
Мама нам теж казали:
Коли не було ще штучних тканин,
Частіше лелеки літали.
І кожна пташина несла під крилом
Кохання новим родинам…
– Скажи мені, мамо, якщо так було,
Навіщо створили тканини?

* * *
Мій перший лист в житті – до тебе,
Туди, де «гради» ріжуть небо,
Де ворог люто йде вбивати,
А в тебе в серці – батько й мати,
А біля серця – лист мій буде.
Бог Україну не забуде!

* * *
Тобі, солдате, мужній, сильний,
Малюю сонце й небо синє,
Внизу – трава і гарні квіти,
Стоїть матуся, з нею діти.
Ти захищаєш нас, солдате!
Тебе ми будемо чекати!

* * *
Тобі, солдате молоденький,
Готує передачу ненька,
Бо ми тепер – одна родина,
І наша доля – Україна.
Сплету я жовто-синю стрічку,
Тобі вкладу у рукавичку.

* * *
Тобі, солдате, що на Сході
Виборює мою свободу,
Я намалюю танк, гармати
І два великих автомати,
Щоб ти готовим був до бою.
Все буде добре! Я з тобою!

* * *
Писати перші букви легко,
Коли мій лист, немов лелека,
Сьогодні полетить до тата.
Ще мало вмію написати:
«ТАТО – АТО». Він зрозуміє
Мої бажання і надії!

* * *
Солдате, славний мій герою!
Я так пишаюся тобою,
Ти захисник, мій старший брате,
Козак нескорений, солдате.
Тобі малюю щире серце –
Твій оберіг в жорстокім герці.

* * *
Збирали наші мами гроші,
Щоб берці закупить хороші,
Батьки бронежилет купили,
Бо армія – це наша сила
І незалежності надія.
А діти малювали мрії.

Жовтень 2014.

Довге село – до цвинтаря. Он де – гора п’ята
і дорога до Києва біля інтернату.

               А у ньому старі стіни кам'яної кладки.
               Підрихтовані руїни зламаної арки.

У П’ятигорах сьогодні має бути свято,
і музики будуть грати дітям інтернату.

               А найстаршому музиці може всі дванадцять.
               А найменший із бубона вибиває щастя.

Влаштувались ті музики серед свого люду.
І як було їм весело, то вже так не буде.

               Так весело тій музиці, аж за́видки брали,
               як лягали відпочити в інтернатські зали.

Так весело тим сиротам, аж стало невтішно,
як то гарно тій музиці дома, де зати́шно.

               А по-правді, то і правди тієї не знали,
               що кожного рідна влада добре «годувала».

А по-правді, то кожному було чим гордитись,
бо кожен ще один одним уміли хвалитись.

               А уранці у кузові музи́к садовили,
               і у гості інші хлопці їхати хотіли.

І кашкетами махали, а один і свиснув,
і рукою помахавши, кулачок затиснув.

               І усьому білу світу хлопець той «грозився»,
               що його батьків немає, а у інших близько.

Що у кожного музики дома мама й тато,
а його уже ніколи не будуть чекати.

               Та й опустив рученята. Обняв, кого ближче,
               і «од вітру» дрібні сльози розтер по обличчю.

За Виселком біля школи, там де гора п’ята
научалися музики самі собі грати.

               Оминали інші села, там де гора го́ря.
               Грає музика і досі. Це було учора.

                              1982