Старенька сивенька бабуся
В немоднім смішнім капелюсі
Ховає у торбу картату
Цікавих секретів багато.

Там – спицями плетені хмари
І в’язане сонце до пари,
Дощами вишивані квіти
І сни, розмальовані вітром.

А ще у тій торбі знайдете
Пухнастий кульбабковий светр,
Сережки й намисто із вишень
Та казку від сірої миші,

Ще сотню пісочних тістечок,
І мир для усіх суперечок,
Для носика – цятки-веснянки,
Для настрою всім – забавлянки.

Секретів усіх не злічити.
Та знайте, мої любі діти!
Як стрінете раптом бабусю
В немоднім смішнім капелюсі

І з торбою в синю клітину –
Всміхніться тоді неодмінно.
Бабуся за усмішку добру
Секретик вам витягне з торби.
2013

Вишенька до вишеньки
у садку росте.
Гріє красні ягоди
сонце золоте,
Вітер заколисує
гойдалку з гілля
І доносить здалеку
пісеньку джмеля.

Вишенька до вишеньки –
туляться між віт,
Їм приносять жайвори
вдосвіта привіт,
Біля них між листячком
засинає день
І тоді до ранечку
сад – анітелень.

Вишенька до вишеньки –
повні жмені втіх.
Мій садок запрошує
в гості вас усіх!
Ягідка до ягідки
між зелених віт –
Скільки ж літорадості
нам дарує світ!
2013

Кожен ранок на черешні,
Серед смачних ягідок,
Появляється дівчатко:
Дві косички і платок.
І черешня пригощає...
А дівча собі гадає,
Що ніколи і ніде
Вже солодшу не знайде!
Хоч на дерево вилазить,
Та сама з нього не злазить...
Щополудня добрий хлопчик
До черешні поспішає,
І замурзане дівчатко
Вміло з дерева знімає.
Знає, що мала сестричка
Їсть черешні у дві щічки!

У моєї мами також є матуся -
Це моя хороша і мила бабуся.
І у мого татка також є матуся -
Це у мене друга дорога бабуся.

Батьки мої мам своїх поважають.
А я своїх бабусь безмежно кохаю.
Бо вони читають щовечора казку
Дарують цукерки, турботу і ласку.

От якби я мала крила,
Я б на хмарку полетіла.
Прощавайте мама й тато,
Буду в небі я літати.

Вам пришлю з гори привіт.
Хмарка лишить білий слід.
Дружбу заведу з птахами.
З хмарки вернуся з дощами.

Місяць в срібному серпанку
вже співає колисанку,
снів казкових цілі жмені
сиплять зорі у кишені.
Хто ж не спить в таку годину?
Зиркнув Місяць у хатину,
то Наталочка маленька
геть не слухається неньку!
Ноженятами тупоче,
гратися до ранку хоче!
Каже Місяць:"Так негоже,
може киця допоможе?"
Киця Мура потягнулась,
киця Мура посміхнулась:
"Пісеньку чарІвну знаю,
Наточці замуркотаю
муркоталочку м'якеньку,
і пухнасту, і гарненьку.
Муркотаю-муркотаю,
сон ласкавий закликаю!"
Тихо стало у хатині,
спить і ненька, і дитина,
гарно впоралася киця,
ворожбитка-чарівниця.

2013

Де над берег – верболози,
Попід берег – очерет,
Каченя дзвінкоголосе
Заховало свій секрет.

Як його ніхто не бачить,
Ані душечки навкруг –
Каченятко пісню кряче
Про струмочок і про луг,

Про усе, що серцю миле,
Тата, маму і братів,
Про міцні дорослі крила,
А про небо – й поготів.

Та хвилюється качатко:
Як почує хто, бува?
Певно, скаже: щось негладко,
Що з качати за співак?

Ти, качатко, не встидайся,
Хвилюватися – дарма!
Як співає хто від щастя –
Пісні кращої нема!
2013

Сьогодні складне і серйозне
Домашнє завдання у сина –
Мій хлопчик писатиме роздум
На тему: «Красива людина».

Задуматись гарна нагода,
А я підкажу тобі, синку:
Людей прикрашає не одяг,
А їх поведінка і вчинки.

Буває, побачиш дівчатко -
Аж очі радіють: вродлива!
І враження добре спочатку,
Та лайки брутальної злива

Поллється в красуні із рота
І знівечить диво- картину.
Краса – не те саме, що врода,
Тепер ти це бачиш, дитино?

А інша – нехай непримітна,
Увагу не зразу приверне,
До кожного щира й привітна,
В її товаристві - приємно.

Того, хто пригнічений, втішить,
А старшим – увага й турбота.
Для неї краса – не афіша,
Щоденна невтомна робота.

Якщо тобі прикладом буде
Така поведінка щоднини,
Про тебе казатимуть люди:
"Цей хлопець – красива людина"

2010

З ранку старшокласник Петя
Вже блукає інтернеті.

На курорті мама з татом,
За онуком приглядати
Ще учора прибула
Бабця здалеку, з села.

Вранці Петю пригостила,
Посуд гарно перемила,
І хотіла ще, як слід,
Борщ зварити на обід.

Але що ж його робити?
Треба дещо докупити…
– Збігай, Петрику, благаю.
Я ж нічого тут не знаю!

Відповів бабусі Петя:
– Не турбуй мене дарма,
Бо коли я в інтернеті,
Хоч я й тут, мене нема!

– Що ж воно така за штука? –
Запитала бабця внука.
– Ти, бабусю, темнота…
Інтернет, це – красота!

Бо, якщо він є у тебе,
То й борщу варить не треба.
Бабця трішки засмутилась:
«Бач, які тепер діла!»
На портрет перехрестилась,
Відпочити прилягла.

А годині десь о третій
Захотілось їсти Петі.

Він бабусю став будити:
– Думаєш мене кормити?
А бабуся здивувалась,
І спросонку аж злякалась:

– Ти ж сказав, що в тім «тернеті»
Є готове чисто все.
Думала, що звідти, Петю,
Хтось і їсти принесе!
2010

Качка-мама, качур-тато,
П’ять маленьких каченяток
Попід верби на ставочку
Чемно плавають шнурочком.

Мама діток вчить співати,
Вчить пірнати діток тато.
Тож прогулянка – на славу,
І корисна, і цікава!
2013

Як чудово,бо кульбаба
не страшна сердита баба,
що на печі спати мусить,
а усміхнена бабуся.

Життєрадісні смішинки
на зорі кладе в торбинку
і летить над липи, клени
на моріг пругкий зелений.

Там вона, моргнувши хитро,
розв’язавши торбу з вітру,
золоті смішинки сіє
у траву, як літні мрії.

Але іноді кульбабу
у світи мандрівка вабить -
за моря і океани.
Щойно зійде шлях туманний,

із кульбабового ока
у смішинчин цвіт глибоко
утіка павук, що виткав
срібну місяцеву нитку.

Зазирає ніченька
сірим вовчиком
У віконце хлопчика
Теодорчика.
Не страшний вовчик той
Аніскілечки!
Хоче затишку він
хоч би трішечки -
До хлоп’ятка під бік
притулитися
І разóм теплі сни
подивитися.

Сіромаху впусти,
милий хлопчику!
Помандруєте в снах
разом з вовчиком.
Буде другом він вірним
в мандрівках,
А над ранок гайне
до домівки.

Хай домівка його ¬
ген за обрієм,
Та залишиться казочка
добрая.
Повіси нам її,
Теодорчику,
То подружимо й ми
із тим вовчиком.
:)
2013

Черепаха Поспішаха
У ставочку край села
Не згадати вже відколи
У хатиночці жила.

Черепаху знали всюди –
У ставку і поза ним.
Не звичайна це тварина,
А дивинка із дивин.

Як прокинеться зраненька –
Тільки сонечко зійде –
Так одразу й метушиться,
Аби встигти все за день.

Стільки справ у черепахи –
Полічити всі дарма!
І спокійної хвилинки
У бідненької нема.

На зарядку, на сніданок –
Все бігом, заперло дух.
Потім прати-прибирати,
Аби сяяло навкруг.

Пов’язати светри теплі –
Для маленьких правнучат.
А ще – в гості зазирнути
До плотвички і ляща.

....................

У тієї черепахи
Гостював колись я сам,
А як хто мені не вірить –
Черепаха й досі там.

Зазирніть до неї в гості
(Я би дуже попросив),
Аби більше не казати,
Що нема на світі див.

Світяться листочки червнем і світанком.
Новий день засяяв в пелюстках троянд.
Все пташине братство цим чудесним ранком
Фестиваль принесло звуків у наш сад.

Пурхнула синичка у бузках-черешнях.
Мабуть спокушає: гай, пійміть її!
Може і спіймаю, адже день прийдешній
Наливає впевненість в душі за краї.

Літо. Поряд руки й очі дорогої
І навіки рідної долі у цей день:
Скільки років разом у наш сад з тобою
Дивимося слухати чарівних пісень?

Сад не постаріє, не загубить мрії.
Теплота і відданість, віра і любов,
Разом з новим щастям, літню феєрію
Звуків нам доносить промінцями знов.

І уся буденність, що переповняє
З дня у день куточки суму голови,
Свіжою росою кришталево сяє
І тікає зовсім святом із трави.

2013р.

Не варто дітям шкодувати книг -
У них дива і досвід всього світу
В них чародійник – хочеш? Зробить літо
а хочеш? - Зиму ти знайдеш у них…

у книгах мудрі-мудрі цьоці й дяді
сховали все, в чім були багаті,
і навіть (прикро, але все ж) багаття
тепліше з них, хоч книги не горять…

ви зекономте на усім, що body
хай пшикне вам колега стиха: псих!
Але ж купіть нових хороших книг
Або старих хороших книг..сьогодні..

Нехай душа окрилиться від тих
Чужих думок, що стали вже своїми
Шляхи земні лишаються простими –
Не варто дітям шкодувати книг…

Життя неспинне, Україна гине -
Земля твоїх блаженних і святих…
А знаєш ХТО їй дулом чуха спину?..
Ті, що колись відмовились від них..

Історій дивних, трішки неправдивих,
Героїв, схильних до пригод смішних,
Веселих і напружених інтриг…
Які до серця перейшли із книг…

Уже весна, біжать струмки,
Зі мною – наперегонки.
Калюжі в кожному дворі
На море схожі дітворі.
В них паперові кораблі,
Пливуть, до іншої землі.
В потік зливаються струмки,
І ми, залишивши сумки,
Забувши про уроки, втому,
Уже не спішимо додому.
Промоклі геть, але щасливі,
Схвильовані і галасливі,
Будуєм дамби, греблі,гатки,
Але дивуємся з загадки.
Спішать байдужі перехожі,
Невже на них будемо схожі.
Красу не будем помічати,
Через струмки переступати?
Дорослі станем і байдужі,
Що не захочеться в калюжі,
Помріяти і постояти,
Хоч і сварити буде мати.

2.03.2010 р.

ID: 352212

Уже весна, біжать струмки,
Зі мною – наперегонки.
Калюжі в кожному дворі
На море схожі дітворі.
В них паперові кораблі,
Пливуть, до іншої землі.
В потік зливаються струмки,
І ми, залишивши сумки,
Забувши про уроки, втому,
Уже не спішимо додому.
Промоклі геть, але щасливі,
Схвильовані і галасливі,
Будуєм дамби, греблі,гатки,
Але дивуємся з загадки.
Спішать байдужі перехожі,
Невже на них будемо схожі.
Красу не будем помічати,
Через струмки переступати?
Дорослі станем і байдужі,
Що не захочеться в калюжі,
Помріяти і постояти,
Хоч і сварити буде мати.

2.03.2010 р.

ID: 352212

Летить у долоні білесенький пух,
здалося, що місто вдягає кожух,
отак серед літа,
ні з того, ні з сього,
мов вати, насипало пуху м'якого!
Та супиться дядечко:
- Знову це лихо!
Бабуся на лавці промовила стиха:
- На пам'ять про літо
вже маю не мрію,
а нежить, хустинку і злу алергію!
Пустіють алеї, пустіє доріжка,
і місто, неначе сумна Білосніжка,
панує сьогодні тут вихор із пуху,
тікають із вулиці люди щодуху,
хапають скоріше свої парасолі,
не сніг то, не дощ,
білий вихор - з тополі!

2013

Спешат беговые заправские кони,
А я - неказистая пони в попоне,
Катаю я маленьких не для престижа;
Я, знаешь, я просто лошадка пониже.

Завидные кони поскачут в погони,
А здесь пятилетняя пани на пони
На двадцать минут соберётся в дорогу.
Я маленьких деток вожу понемногу.

Скорее вставайте из тёплых постелек,
Ведь даже мой день выходной - понидельник.
Я - пони, я - пони, лошадка такая!
Я вас понимаю, я вас покатаю!

Кто любит по парку на пони кататься,
Со мною вступает легко в понибратство.
И не оступлюсь на игрушечном склоне я,
Ведь в парке для пони - сплошная Япония!


2013

Розкажу вам по секрету:
Хом`ячок жує газету.
За щоку її складає,
Певно, потім і читає.
Треба буде ручку дати -
Може, спробує писати.
І портфелика. Авжеж…
В щоки всього не запхнеш!
…Отакий він дивачок,
Мій маленький хом`ячок!

2013

На небесні подушки
Cонечко лягло поспати,
І тополі височенні
Cтали хмари діставати.
Сонце довго не барилось:
Пухом білим гілля вкрилось.
Осокорова перина
Така ніжна, як хмарина!

В трав'янистому віночку,
Під вербою, в холодочку,
Де пшениця колоситься,
Де гусей пасе лисиця,
Де зайчисько спить вухатий,
Де бузько будує хату.
Серед рідної природи,
Де кінчаються городи,
Звило затишне кубельце
Не звірятко, а...джерельце!
Цій події вельми раді
Всі, хто мешкає в леваді.
День і ніч не спить джерельце,
Рівно б'ється його серце.
Пісню радісну співає,
Всіх водою напуває.
Йдуть до нього звідусюди
Звірі, птахи... Навіть люди
П'ють, і дякують за воду,
За приємну насолоду.
Кришталева дзвін-водиця
Проти сонечка іскриться;
Холоднюча в літню спеку
Вирушає в путь далеку.
Трохи згодом час покаже,
Де той шлях її проляже.
А джерельце, знай, сміється,
У траві тихенько в'ється.
Напоївши кущ калини,
Геть побігло із долини.
Там зустріло по дорозі
П'ять братів у верболозі.
Міцно друзі обнялися
І в один струмок злилися.
Прийняла струмок ріка -
Лине течія стрімка,
Поспішає в синє море
До крайнеба неозоре...
Так джерельце мандрувало,
На крайсвіту побувало.
Повернувшись на леваду
Розказало все до ладу.
Як в чужих краях далеких
Ждуть весну сумні лелеки,
Адже їхня батьківщина
Там, де верби та ліщина.
...Всім, хто серцем не пропащий
Добре скрізь. Та вдома - краще!

Бабусю дорогенька,
Ти сіла мити ніжки?
Намучились, бідненькі,
Бо пройдені доріжки

Їх дуже натомили,
Он бач, які мозóлі!
Та я, бабуню мила,
Прикрáшу твою долю.

Я завжди буду радо
Робити, що зумію,
А зараз поруч сяду
І ніженьки помию.

Похвалю я залюбки
Нашого синочка:
Працьовитий он який
У свої два рочки.

І підлогу б він помив,
І зварив би їсти,
Цілий день би щось робив,
Не просіть присісти.

Щира дяка небесам
За таку підмогу.
Цілий день “Я сам! Я сам!”-
Чуємо від нього.

Як тут мамі не радіти:
Не дитина – свято!
От якби ще й старші діти
Брались так завзято.

Тільки сумніви на те
У сестри і брата:
Чи малюк, як підросте,
Схоче працювати?

В мені п’ятсот моторчиків живе,
По черзі випускаю їх на волю.
Чомусь, аби пізнати щось нове,
Уникнути буває складно болю.

Учора вперше праску увімкнув,
Хотів собі штанці попрасувати,
Та тут, і навіть оком не моргнув,-
Процес моїх пізнань порушив тато.

Сьогодні я раненько з ліжка встав,
Щоб не минути жодної пригоди.
Новому так назустріч поспішав,
Що рахував борідкою всі сходи.

Пригод багато мій готує вік,
І деякі подряпини лишають,
Та я, хоч і маленький, - чоловік!!!
А чоловіка шрами прикрашають.

І кримчани, і сумчани,
Вінничани, і кияни
Кажуть донечці і сину:
В нас держава – Україна!
Донеччани і полтавці,
Харків’яни і луганці,
Запоріжці й чернівчани –
Разом всі – одна сім’я ми!
Мелітополь, Кіцмань, Сміла –
Разом ми – велика сила!
В Сімферополі і Львові
Хай лунає рідне слово!
І одеські, і волинські,
Ви – малята українські!
І бажає вам здоров’я
Прикарпаття й Подніпров’я,
І Полісся, й Буковина,
Вся велика Україна!

Мурашка по доріжці
Своїй кудись спішить,
Не став на неї ніжку,
Мурашка хоче жить.

Ось піднялась травиця,
Радіє, що весна, –
Не затопчи дивися,
Нехай росте рясна!

І деревце маленьке,
І дерево старе
Не нівеч, мій маленький,
Нехай усе росте!

Любить природу вчися,
Свій рідний край люби!
На річці і у лісі
Ніколи не сміти.

Допомагай стареньким,
Не ображай слабких! –
З людьми поводься чемно,
Остерігайся злих.

Шануй книжки – в них мудрість,
Яку нам світ дає.
Учись, рости, щоб люди
Раділи, що ти є!

Наша донечка Настуся
Братика навчає:
- А скажи-но, як я звуся?
- Настінька, - хлопча їй.

- А яке ім'я у тата?-
Мов урок у школі.
- А бабусь твоїх як звати?
- Марта й бабця Оля.

- А тебе як звуть, маленький?
- Чемний Теодорчик.
- А яке ім'я у неньки?
- ???
- Мама Ва-а-..
                        -...рить борщик!

Ні, не подряпав мене кіт,
Та клопоту й без того досить.
Я пізнавав великий світ,
А постраждав маленький носик.

Додолу злазив, як умів,
Об ліжко носом зачепився.
Свою помилку зрозумів
І майже зовсім не забився.

О, стільки різних таємниць
Життя за спиною ховає.
Ні, не подряпав мене киць,
Бо котика у нас немає.

22.12.2011

ЗАРЯДКА

Братик, я, матуся й татко
Вранці робимо зарядку.
Не лінується і кішка –
Потягається на ліжку.

ПАВУКОВА ШТОРКА

На віконці грюк і стук –
Вішає карниз павук.
Шторкою прикрашує,
Мало йому нашої?!

КВІТИ ПІСЕНЬКУ СПІВАЛИ

Квіти пісеньку співали
І від неї розквітали.
Ми не чули, але знали –
Квіти пісеньку співали.

ХОМ’ЯЧОК

На пухнастий на бочок
Вклався спати хом’ячок.
В хом’ячка за звичкою
Бурячок за щічкою.

НЕ ПРИЙШЛА

Кіт Муркіт і кішка Сніжка
Запросили в гості мишку,
Тільки мишка не прийшла –
Подарунків не знайшла.

МИ ГУЛЯЛИ ПІД ДОЩЕМ

Ми гуляли під дощем,
Ми б іще гуляли й ще,
Але дощ від нас пішов,
Ще не мокрих десь знайшов.

ОСА І ЛИСЕНЯ

Від оси посеред дня
В ліс тікало лисеня,
А від нього в небеса
Перелякана оса.

НОВА ЛЯЛЬКА

Як цю ляльку звуть – не знаю,
Брат сказав: “Назви сама”.
Цілий вечір я не граюcь –
Вибираю імена.

В ЇЖАКОВІЙ ХАТЦІ

В їжаковій хатці
Кактусів багацько,
А у зайця в хаті
Квіти всі вухаті.

КАЧКА

Качка воду любить дуже –
Качка сіла у калюжу.
Качці кажемо: – Дивачко,
До ставочка іди, качко!

КОМП’ЮТЕРНА МИШКА

Взявсь Юрко навчати кішку:
– Ось комп’ютер, осьде мишка... –
Мружить очі хитра кішка,
Та ніде не бачить мишки.

ВІРШИК ПРО МИШОК

Жив собі віршик про мишок,
Казки боявся про кішок.
У книжці сидів він тихенько,
Бо казка мурчала близенько.

Маю, як у качки, ласти,
У яких так легко впасти.
Хоч у ластах можеш ти,
Наче селезень плисти!

Ласти взув я, став у став,
Та заплутався і впав...
2012

Радість для малечі –
Цирк – на цілий вечір!
Ось арени коло
І веселий клоун,
Тигри і жонглери,
Фокусники й леви,
Міми, акробати…
Цирк – дитинства свято!

І оркестри там є,
І сіяють рампи,
Сонячні одежі,
Коні на манежі!
Кіт, який рахує!
Слон, який танцює!

В цирку круглі стіни,
Запах тирси й сіна,
Купол замість стелі,
Сміху каруселі,
До небес канати!
Цирк – це завжди свято!
Радість для малечі,
Цирк – на цілий вечір!

Говоримо зранку:
“Доброго ранку!”

Вітаємося вдень:
“Добрий день!”

Кажемо надвечір:
“Добрий вечір!”

Бажаємо на ніч:
“На добраніч!”

Руки з милом
Міла мила,
Бруд із пилом
Міла змила.
Тепер Міла
Може їсти,
Бо у Міли
Руки чисті.

У жовтому житі журився Журавлик.
Образивсь на нього дружок його Равлик.
Замкнувся у хатці, до себе не просить.
Сидить в самотині і гірко голосить.

19 квітня 2013 року.

Чемна чалапала чапля болотом,
Вишила хустку червоную злотом.
До черепахи на чай поспішала,
Та ж бо давненько на неї чекала.

19 квітня 2013 року

Дощ маленький, дощеня
Сонцю хмари відчиня.
Не сліпий і не грибний –
Добрий дощик, золотий!
Разом з сонечком йому
Веселіш, ніж одному.

Роздивлялися тигриці
Публіку в великій клітці.
Чимала була вистава –
В клітку влізла ціла зала.
Там людей вмістилось стільки,
Скільки місць було у цирку.
І здавалось, люди всі ці
Думали, що тигри в клітці.

2008

Сонце заходить – сумно стає,
Місяць виходить – ніч настає.
Вітер гойдає листя музично.
Зорі співають – явище звичне.

25 серпня 2012 року

Прокопали річеньку
Ми в піску
Й привезли водиченьки
На візку,
Із пір’їн зробили ми
Качечок
І пустили в виритий
Рівчачок.
Тільки-но пустили їх
До води –
Од води лишилися
Лиш сліди.
Де ж вода поділася
В рівчачку? –
Потонула річенька
У піску!

Забруднився був сніжок,
Став коричневим, пожовк.
Дощик взявся сніг помити...
– Де сніжок? – питають діти.

Ой, як же замело!
Навкруги летить добро
Солоденьке й чарівненьке
Ням-ням воно…
Дід Микола! – Дітвора атас!
За спиною величезний ананас
Янголятка колами літають
Малечам пісеньки’ співають
Зі Св’ятом Миколая
Вас усих вітають!!!

Я у двір вела вола,
Я за ріг вола вела,
В хлів вела вола,
А віл
У город мене
Завів!

3 квітня 2013 року

У боярина Бобра
Ні багатства, ні добра.
Бобренятка два в Бобра –
Треба кращого добра?

3 квітня 2013 року

Грядками, опіллями
йшов зайчисько стріляний
в хату за кичерою
з рідними вечеряти.

За плечем неторкану
ніс торбину з морквою.
На межі з копицями
всівся підкріпитися.

Заєць зирк у торбу і -
хтось усеньку моркву з’їв,
вигриз дірку з крайчику,
де ж вечеря заяча?!

А їжак-латайбіда
каже зайцю: «Торбу дай,
залатаю дірку я,
щоб вітри не диркали"

Йде вухань із торбою,
в три погуби згорблений.
Торба ледь не лускає –
напхана капустою.

Де гуляла киця-мурка?
Ах яка ж ти замазурка!
Настінька тебе чекала,
дівчинка весь день не спала.
Невпізнавана бруднулька:
хвіст як дротик, носик – гулька.
Де бродила киця-мура,
і чому така понура?
Настінька тебе гукає -
винувато зазираєш.
Ну а це що за трофеї?
Пір’ячко від попугая
та коралів ціла в'язка
із родинної ковбаски,
кусень свіжої горбуші…
Добре, хоч немає миші!
Ну й чіпка ти на пригоди,
мурко, вештатися годі!
Настінька вже хоче спати –
то ж, бешкетнице, купатись.

Крихітка, крихітка,
Крихітка Ліза
Пройде усюди,
Всюди пролізе,

Впхне свого носика
В будь-які справи, –
Крихітка Ліза
Дуже цікава.

Крихітці Лізі
Смішним все здається
І Ліза сміється,
Сміється, сміється.

Та дівчинка у бантиках –
Моя сусідка Ліза.
Вона гуляє з братиком,
А я сьогодні з кицею.

Із дівчинкою в бантиках
Дружитиму щодня.
Тепер я хочу братика,
А Ліза кошеня.

Муха летіла із Лодзя до Зг’єжа,
Дивиться - вежа пожежна, пожежа.
- Як розбудити пожежника-пана? -
Там, унизу галасують міщани.

Муха пожежника як укусила,
Той аж підскочив – терпіти несила,
Глянув – під вежею натовп людський,
Він озирається – лишенько мій!

Видно пожежу, як на долоні!
Він за шнурок і телепає в дзвоник:

- Панство, пожежа! Вставайте, панове!
На Юліана горить установа! -

З ліжка пожежники прудко зірвалися.
Десь загорілось! Палає! Палає десь!

Мер як побачив заграву здалека:
- Що там горить? Де горить? Не аптека?
То на Сенкевича? На Koлонтая?
Чи на Алеї Першого Травня?
Мо’, і пекарня кооперативна? -

А вже заграва півнеба закрила.

Встали пожежники, швидко зібралися.
Десь загорілось! Палає! Палає десь!
Вийшов суддя на балкон із дружиною.
Лікар, що міцно заснув під периною,
Визирнув, сонний, з серйозною міною.

З вікон хтось висунув голову ближче,
Чує, професор десь голосно кличе:

- Гей, громадяни! Відра хапайте!
Швидше на ринок! Та прокидайтесь!
Гляньте, будинок горить-осипається!
Десь загорілось! Палає! Палає десь! -

Хутко побігли з великою швидкістю:
Вчитель зі школи, за ним і учителька,
Телеграфіст, секретар, перукарка
І поліцейський з собакою шпарко.

Через хвилину пожежники взуті.
Лиш до коня – але кінь не підкутий!
Треба скоріше знайти коваля,
Поки ще видно заграву здаля!

Швидше, ковалю! Бо дійде до бійки!
Шланг подавайте! А де з нього лійка?
Ой, і насос той працює так мляво.
Воду до бочки! Бочка дірява!
Дірку у бочці зліва чи справа.
Бондаря швидше гукайте, роззяви!

Гаки беріть, мотузки і бардини!
В місті палає десь цілу годину!
Десь загорілось! Палає! Палає десь!

Врешті, пожежники швидко зібралися.
Чопиком бочку дубову заткнули
І через місто помчали алюром.
Через Сенкевича і Koлонтая
Аж до Алеї Першого Травня -
Врешті приїхали і зупиняються:
Десь загорілось!
Палає!
Палає десь!

- Що то горить? Де, скажіть, то палає? -
Дивляться всюди, людей запитали,
І, галопуючи, далі помчали.

- Де то палає? Може, це там? -
Їдуть, сигналять: трам-тра-та-там!

По Поворотному, Рибним проворно,
А на Броварнім від диму аж чорно,
Люди чекають пожежну колону.
І на Броварнім таки зупинились:
- Де тут пожежа?
- Тут, ваша милість!

З цілої вулиці люди зібралися.
Десь загорілось! Палає! Палає десь!

Швидко пожежники гаки на спину,
Тягнуть на стіни пожежні драбини.

Лізуть угору і пнуться на мури,
Луплять сокирами, аж з мурів курить!

Стали з них четверо біля насосу -
зараз водою дадуть вогню джосу.

Ой, непереливки полум’ю стане!
Глянь, зашипіло воно востаннє,
Струмінь води заливає несхитно,
Б'є що є сили у двері і вікна,

Знизу до комина тягнуть драбину,
Падає з вікон на землю перина,
Шафа, подушки, за ними комоди,
Кожна шухляда залита до споду.

Кіт на даху у тривозі нявкоче,
Треба кота рятувати, й охоче
Лізуть пожежники, пнуться на мури,
Луплять сокирами, аж з мурів курить,
На діл попадали кошики, скалки,
Столика скинули, крісло, мангала,
З ними два ліжка, з ними дві лавки,
Все заливає струмінь зі шланга.

Так ті пожежники діяли скопом,
Аж струменіло із кожного потом;
Правда, з драбини звалився один,
Другий чуприну собі обсмалив,

Третій пошкодив штани на даху,
Бо зачепився за цвях у страху,
Ті, що внизу, в жалюгідному стані
Тільки зітхали: "Святий Флоріане!"

Так працювали, що майже за хвилю
Полум’я сильне геть загасили.

Все, що димілось хоч трішечки й далі,
Позаливали у всьому кварталі,
Ще перевірили комини всюди
І познімали драбини і труби
І, щоб поставити зрештою точку,
Швидко насос завантажили й бочку,

Проголосили коротку промову,
Крикнули всім:
- Виїжджаймо! Готово!
І розвернулися з гуркотом-громом,
Їдуть Броварною, Рибним додому,
Їдуть, сигналять: трам-тра-та-там!

Люди на них позирають із брам,
З усміхом глянуть дівчата із вікон,
Як не пишатись таким чоловіком:

- Мало буває пожежників гарних,
Що б загасили будинок й пекарню,
Саме такі і потрібні всім нам!

Трам-тра-та-там!
Трам-тра-та-там!

Муха верталася, власне, із Лодзя;
Чхали на вежі. Ну, це не шкодить.
Інші пожежники після роботи
Ваксою чистили бруд на чобо́тях.
Кінь бив у стайні новою підковою,
Бочка блищала чопиком новим.
Глянула муха і полетіла -
Так і скінчилась історія ціла.


01.04.2013

"Слимачку, а вистав ріжки,
На пиріг дам сиру трішки".

Та слимак кипить від злоби:
"Сир мені не до вподоби".

"Вистав ріжки, слимаченьку,
Дам тобі я маку жменьку".

Та слимак зі шкаралупи:
"Не держаться жарти купи".

"Вистав ріжки, мій коханий,
Дам тобі за те сметани".

Та слимак злоститься тихо:
"Де взялася ти на лихо?"

Але жінці, це вже певно,
Щось доводити даремно .

Знов мордує: "Вистав ріжки,
Дам краватку до маніжки".

Слимакові вкрай набридло:
"Що за жінка - страховидло!

Пеклом є життя це наше,
Має бути все інакше!"

І не кажучи нікому,
Вранці тихо вийшов з дому.

Але з дому йти далеко
Слимаку не так і легко.

Хоч слимак повзе по парку,
Хата досі ще на карку!

А з вікна, в лиху годину,
Знову чує він дружину:

"Вистав ріжки, вистав ріжки,
Дам я вовни на панчішки."

Вкляк слимак, очима лупа,
Хоч безногий, та затупав!

Потім вліз до шкаралупи
І від злості й досі тупа.

2012-2013