Муха летіла із Лодзя до Зг’єжа,
Дивиться - вежа пожежна, пожежа.
- Як розбудити пожежника-пана? -
Там, унизу галасують міщани.

Муха пожежника як укусила,
Той аж підскочив – терпіти несила,
Глянув – під вежею натовп людський,
Він озирається – лишенько мій!

Видно пожежу, як на долоні!
Він за шнурок і телепає в дзвоник:

- Панство, пожежа! Вставайте, панове!
На Юліана горить установа! -

З ліжка пожежники прудко зірвалися.
Десь загорілось! Палає! Палає десь!

Мер як побачив заграву здалека:
- Що там горить? Де горить? Не аптека?
То на Сенкевича? На Koлонтая?
Чи на Алеї Першого Травня?
Мо’, і пекарня кооперативна? -

А вже заграва півнеба закрила.

Встали пожежники, швидко зібралися.
Десь загорілось! Палає! Палає десь!
Вийшов суддя на балкон із дружиною.
Лікар, що міцно заснув під периною,
Визирнув, сонний, з серйозною міною.

З вікон хтось висунув голову ближче,
Чує, професор десь голосно кличе:

- Гей, громадяни! Відра хапайте!
Швидше на ринок! Та прокидайтесь!
Гляньте, будинок горить-осипається!
Десь загорілось! Палає! Палає десь! -

Хутко побігли з великою швидкістю:
Вчитель зі школи, за ним і учителька,
Телеграфіст, секретар, перукарка
І поліцейський з собакою шпарко.

Через хвилину пожежники взуті.
Лиш до коня – але кінь не підкутий!
Треба скоріше знайти коваля,
Поки ще видно заграву здаля!

Швидше, ковалю! Бо дійде до бійки!
Шланг подавайте! А де з нього лійка?
Ой, і насос той працює так мляво.
Воду до бочки! Бочка дірява!
Дірку у бочці зліва чи справа.
Бондаря швидше гукайте, роззяви!

Гаки беріть, мотузки і бардини!
В місті палає десь цілу годину!
Десь загорілось! Палає! Палає десь!

Врешті, пожежники швидко зібралися.
Чопиком бочку дубову заткнули
І через місто помчали алюром.
Через Сенкевича і Koлонтая
Аж до Алеї Першого Травня -
Врешті приїхали і зупиняються:
Десь загорілось!
Палає!
Палає десь!

- Що то горить? Де, скажіть, то палає? -
Дивляться всюди, людей запитали,
І, галопуючи, далі помчали.

- Де то палає? Може, це там? -
Їдуть, сигналять: трам-тра-та-там!

По Поворотному, Рибним проворно,
А на Броварнім від диму аж чорно,
Люди чекають пожежну колону.
І на Броварнім таки зупинились:
- Де тут пожежа?
- Тут, ваша милість!

З цілої вулиці люди зібралися.
Десь загорілось! Палає! Палає десь!

Швидко пожежники гаки на спину,
Тягнуть на стіни пожежні драбини.

Лізуть угору і пнуться на мури,
Луплять сокирами, аж з мурів курить!

Стали з них четверо біля насосу -
зараз водою дадуть вогню джосу.

Ой, непереливки полум’ю стане!
Глянь, зашипіло воно востаннє,
Струмінь води заливає несхитно,
Б'є що є сили у двері і вікна,

Знизу до комина тягнуть драбину,
Падає з вікон на землю перина,
Шафа, подушки, за ними комоди,
Кожна шухляда залита до споду.

Кіт на даху у тривозі нявкоче,
Треба кота рятувати, й охоче
Лізуть пожежники, пнуться на мури,
Луплять сокирами, аж з мурів курить,
На діл попадали кошики, скалки,
Столика скинули, крісло, мангала,
З ними два ліжка, з ними дві лавки,
Все заливає струмінь зі шланга.

Так ті пожежники діяли скопом,
Аж струменіло із кожного потом;
Правда, з драбини звалився один,
Другий чуприну собі обсмалив,

Третій пошкодив штани на даху,
Бо зачепився за цвях у страху,
Ті, що внизу, в жалюгідному стані
Тільки зітхали: "Святий Флоріане!"

Так працювали, що майже за хвилю
Полум’я сильне геть загасили.

Все, що димілось хоч трішечки й далі,
Позаливали у всьому кварталі,
Ще перевірили комини всюди
І познімали драбини і труби
І, щоб поставити зрештою точку,
Швидко насос завантажили й бочку,

Проголосили коротку промову,
Крикнули всім:
- Виїжджаймо! Готово!
І розвернулися з гуркотом-громом,
Їдуть Броварною, Рибним додому,
Їдуть, сигналять: трам-тра-та-там!

Люди на них позирають із брам,
З усміхом глянуть дівчата із вікон,
Як не пишатись таким чоловіком:

- Мало буває пожежників гарних,
Що б загасили будинок й пекарню,
Саме такі і потрібні всім нам!

Трам-тра-та-там!
Трам-тра-та-там!

Муха верталася, власне, із Лодзя;
Чхали на вежі. Ну, це не шкодить.
Інші пожежники після роботи
Ваксою чистили бруд на чобо́тях.
Кінь бив у стайні новою підковою,
Бочка блищала чопиком новим.
Глянула муха і полетіла -
Так і скінчилась історія ціла.


01.04.2013

"Слимачку, а вистав ріжки,
На пиріг дам сиру трішки".

Та слимак кипить від злоби:
"Сир мені не до вподоби".

"Вистав ріжки, слимаченьку,
Дам тобі я маку жменьку".

Та слимак зі шкаралупи:
"Не держаться жарти купи".

"Вистав ріжки, мій коханий,
Дам тобі за те сметани".

Та слимак злоститься тихо:
"Де взялася ти на лихо?"

Але жінці, це вже певно,
Щось доводити даремно .

Знов мордує: "Вистав ріжки,
Дам краватку до маніжки".

Слимакові вкрай набридло:
"Що за жінка - страховидло!

Пеклом є життя це наше,
Має бути все інакше!"

І не кажучи нікому,
Вранці тихо вийшов з дому.

Але з дому йти далеко
Слимаку не так і легко.

Хоч слимак повзе по парку,
Хата досі ще на карку!

А з вікна, в лиху годину,
Знову чує він дружину:

"Вистав ріжки, вистав ріжки,
Дам я вовни на панчішки."

Вкляк слимак, очима лупа,
Хоч безногий, та затупав!

Потім вліз до шкаралупи
І від злості й досі тупа.

2012-2013

Наймиліша в цілім світі - матінка рідненька,
Обігріє мене ласкою - мов весна тепленька.
Як бувало захворів я, матінка не спала,
Цілу нічку у колисці, мене колисала.

Колисала - колисала, тихенько співала,
За своє дитя рідненьке, душу би віддала.
Я віддячусь, тобі мамо, час цей недалеко!
Тільки трохи почекай ще - ти, моя лелеко.

Була дорога глАдка,
А тітонька – гладкА.
Розбила, впавши, Гапка
Гладишку молока.




?0000?

– Тату, тату, йди хутчіш!
Там в капусті хтось! То миш?
Тато Тані:
                  – То не миш.
Там твій брат знайшовсь – Тиміш.



14 лютого 2011 року

– Кукуріку! Кукуріку!
Везуть півника в Олику.
Плаче курочка: – Ох-ох!
Може, краще ув Острог?..

1985

Сосна гула у висі:
- Весною чути в лісі.
Скривився кріт понуро:
- Приїде, лиш на хурі…
Їжак теж напохваті:
- Скоріш на самокаті.
Вуж зашипів:
- Та де там,
Лише велосипедом.

А дрізд сказав:
- Я знаю,
Що літаком літає.
Стрекоче їм сорока:
- Я не спускала з ока,
І бачила у травні
Весну в депо трамвайнім.
- Неправда то! Бо звикло
Вона на мотоциклі.
- Всім доведу за хвилю,
Що у автомобілі.
- Неправда - у колясці!
- В колясці? Брешеш, трясця!
Бо у весняну повінь
Весна сідає в човен!

Весна прийшла – та пішки.
За нею квітів трішки,
А перед нею - трави:
- З весною!
- привітали.


29.03.2013

СорокА сорОкам сорок
Років стало у вівторок.
“Скре-ке-ке! – скрекоче сорок. –
Це усім нам разом сорок.
Маєш, парубче, мороку:
День в людей – у нас три роки!
Скільки років нам тепер,
Якщо вчора був четвер?”


2008

Жив у Віслі сом вусатий -
Знаменитий математик.

Голос гув його в окрузі:
- Підпливайте, юні друзі,

Бо щодня, годину кожну,
Я для вас ділю і множу,

Додаю і віднімаю,
Помилок не допускаю.

Всяк питати міг у сома,
Навіть риба незнайома.

І ходив по Віслі вислів:
Сома відповіді стислі.

Сома знали всі. Та врешті
Лин приплив раз нетутешній.

Він і каже: - Я для пана
Маю ось таке завдання.

Ви – мастак, говорять всюди,
Тож, моє питання буде:

Чи зуміє математик
До десятки нуль відняти?

Сом всміхнувся – хто ж не знає,
Щось під вусом вичисляє,

В сома вусів повна сума
І сом дума, дума, дума.

- Ох, біда! Хто допоможе?
Чи один? Чи десять може?

Дві години ті потуги,
Сом посинів од напруги.

Метикує математик:
Від десятки нуль відняти?

Ця задача – наче криця,
Зараз… Знаю… Одиниця!

Наче ні! А десять? Стидно!
Лин - противна риба, видно.

Лин соромить: - Пане соме,
Вам це діло незнайоме!

Сом змарнів і схуд зі стиду,
Бо лічити важко, з виду.

Вечір проминув, і нічка,
Вже прокинулася річка,

День, а діло те марудне,
І сом худне, худне, худне.

Діб отак минуло кілька,
Став худий він, мов та кілька.

Врешті, кинув рідну річку,
І за жінку взяв плотвичку.

2012-2013

Помідор із тички нині
Строїть міни господині.
«Просто сором
З таким помідором!»

Це обурило квасолю:
«Глузувати не дозволю!
Просто сором
З таким помідором!»

Зеленів горох зі злості:
«А чи вам не стидно зовсім?"
Просто сором
З таким помідором!»

Ріпа змовчати не може:
«Як недобре! Як негоже!
Просто сором
З таким помідором!»

Дуже овочі сердиті:
"Припиніть цієї ж миті!
Просто сором
З таким помідором!»

Помідор із того стиду
Став увесь червоним з виду
І упав по тій провині
Прямо в кошик господині.

2012-2013

Кіт рудий зеленоокий
Походив по снігу трохи...
Позіхнув і шмиг до хати –
Взимку треба їсти й спати!

Летіла муха з Чопа на Зміїв,
Дивиться – вежа ген височіє,
На вежі спить, аж хропе, пожежник,
Внизу роззяви за небом стежать.

Муха пожежника - кусь: - Не спати!
Пожежник скочив – комаха клята!

Донизу глянув - люди тиняються,
Навкруг огледів – вогонь розгорається!

Видно пожежу, це достеменно,
Пильний пожежник тисне сирену:

- Гей, прокидайтесь, друзі бідові,
Дім загорівся у Василькові!
Браві пожежники з ліжок зриваються -
Більше і більше вогонь розгорається!

Градоначальник вже про це знає:
- Що це палає? Де це палає?
Десь на Печерську? Нібито Хотів?
Чи це на проспекті Дружби народів?
Мовби пекарня? Ніби управа?

Макова в небі сяє заграва.

Кожний пожежник швидко вдягається,
Більше і більше вогонь розгорається!
Вже і судді сім’я на балконі,
Лікар схопився, очі тре сонні,
Видно пожежу, як на долоні.

Голову звісив з вікна ресторатор,
Врешті, професор гукає завзято: -

Гей, громадяни, досить вам спати,
Нумо, хапайте відра й лопати,
В полум’ї дім, за хвилю завалиться!
Більше і більше вогонь розгорається!

Люди пожежу мчаться гасити:
Вчителька перша, потім учитель,
Пекар, цирульник і продавщиця,
Навіть дільничний вихорем мчиться.

Вже і пожежники в чоботи взуті,
Вивели коней, ті не підкуті.
Тут коваля покликати треба,
Бо вже вогонь сягає до неба!

Де ж той коваль? Скоріше, ледачі!
Лійка потрібна! Лійку хто бачив?
Помпа зіпсута! Вчасна забава!
Воду у бочку! Бочка дірява!
Скільки ж тій бочці? Що за товари!
Бондаря кличте, швидше, нездари!

Гаки, сокири, линви – на спини!
Місто в пожежі близько години!
Більше і більше вогонь розгорається!

Врешті пожежні швидко збираються,
Бочку заткнули дубовим чопом,
От і поїхали - мчали галопом
Через Печерськ, далі на Хотів,
Вниз, по проспекту Дружби народів -
Близько до місця, ціль наближається,
Більше і більше вогонь розгорається! -

Що це палає? Де це палає?
Все дослідили. Може, хто знає?
Далі поїхали, пошук триває.

- Що це палає? Може це там?
Ідуть, сигналять: трам-та-там!

Повз Чабани, Новосілки, без спину,
А за Глевахою - чорно від диму,
Всі вже чекають котру годину!
Старший колону тут і спиняє:
- Де це палає?
- Тут це палає!

Вулиця повна, люди збираються,
Більше і більше вогонь розгорається!

Браві пожежні кидають линви,
Линвами тими тягнуть драбини,
Лізуть відважно, пнуться на мури,
Сиплються тріски із верхотури!

Четверо воду помпують вгору,
Щоб увігнати пломінь в покору.

То не цяцянки - вогневі бійки,
Бризкає струмінь води із лійки.

Полум’я страшно шипить і никне,
Чвірка вода на вогонь крізь вікна.

До димаря дістає драбина,
З вікон на землю летить перина,
Мокрі стільці, комод, одіяло,
Поналивали води чимало.

Кіт на даху, страшно котові,
Браві пожежні в поміч готові,
Лізуть нагору, пнуться на мури,
Сиплються тріски із верхотури,
Вниз летять шафи, торби з речами,
Столики скачуть з вікон цапками,
Ще кілька ліжок, лавок ще кілька,
Знову водою бризкає лійка.

Так працювали смілі пожежні,
Піт по обличчю біг і одежі;
Дехто при тому впав із драбини,
Інший в огні позбувся чуприни.

Третій у справі був дуже бравим,
Спідні цвяхом роздер він іржавим.
Ті ж, що качали помпою долі,
Всі молились Святому Миколі.

Тож, за хвилину такого діла,
Згасла пожежа - і не диміла.

Та щоб остання жарина стухла,
Позаливали ще раз по вуха
Комини й печі - раптом загроза,
Гаки, сокири і линви – до воза,
Перечекали трохи в тіньочку,
Помпу важку поклали на бочку,

Людям кивнули, мовили слово,
Врешті гукнули:
- Їдьмо! Готово!
Їдуть назад, аж чути бряжчання,
Їдуть, вже поряд млин і броварня,
Ідуть, сигналять: трам-та-там!

Люди дорогою вийшли до брам,
Усміхи сяють з вікон дівочі,
Гордістю повні кожного очі:

- Рідко зустрінеш таких пожежних,
Такі пожежні - які належні,
Такі пожежні потрібні нам!

Тра-та-та-там!
Тра-та-та-там!

Муха додому до Чопа летіла;
Знов пожежник на вежі без діла.
Інші пожежні після пожежі
Чистять мундири, як і належить.
Кінь вибиває іскри з підкови,
Бочка сіяє обручем новим.
Глянула муха, не зупинилась -
Так ця історія і завершилась.
2012-2013

Такий маленький і тендітний,
Поміж снігів він ледь помітний.
Надворі холод мінус два,
А він всміхається – дива!
Сердитий вітер завиває,
Але сміливця не лякає,
Що першим устає зі сну,
Щоб привітать свою весну.

15 березня 2013 року

Кіт Мартин і пес Кудлач
Захотіли грати в квач.
«Тільки де ж нам взяти м’яч?» –
Розмірковує Кудлач.
Не сумує наш Мартин,
А хутенько стриб за тин.
...У кущах бузку й жасмину
Круглий м’ячик хтось покинув.

10-15 березня 2013 року

День пройшов, минає вечір.
Нічка сни несе малечі.

Щоб дізнатися які,
Нумо в ліжко, малюки!

Тим, хто пізно ляже спати,
Може нічка снів не дати.

Малювати сів хлопчина:
Тут машина й там машина.

Мама дивиться і просить:
– Вже машин у тебе досить.

Квітку намалюй, синочку,
Або рибку у ставочку.

І малює мамі Лесик
Синю рибку… на колесах.

Жив маленький замазура
В місті, що на букву А.
Щоранкова процедура
Умивання – це був жах!

Замість того, щоб у ванну –
Нишком мультики вмикав.
Зуби чистив – ледь не плакав,
У дворі ловив лиш гав,

Потім падав у багнюку,
Біг до мами у сльозах…
При купанні також плакав,
Аж ридав сусідський дах!

«Замазура-замазура» –
Називала дітвора
Ну, а згодом і плаксієм..
Ображали не зі зла.

Тут хлоп’я із пересердя
Не пласкій я – Олексій!
Вигукнув – усі завмерли.
Сила, мужність з-попід вій.

Я вже хлопець немаленький,
Називайте на ім’я.
Годі вже мене дражнити
Акуратним буду я!

В безпощадні буревії,
В холоднючі злі завії
Заблукало зайченя,
Бродить лісом навмання.
До кісток мороз проймає,
А батьків ніде немає.
Заморилося малятко:
– Де ти, мамо? Де ти, татку?
В лісі вітер грізно свище,
Що здається, то вовчище
Розтулив страшнючу пащу...
І вважай, що ти пропащий.

12-13 лютого 2013 року

– Крап-крап! – розтає вчорашній сніг.
– Віть-віть! – сіла пташка на поріг.
– Ох-ох! – застогнала вже зима.
Так-так! – порятунку їй нема.
Е!-е! –
Морозець іще бере.
Ні-ні! –
Вже пора прийти весні.
Ха-ха! –
Завірюха вже стиха.
Хи-хи! –
Повертаються птахи.

27 лютого 2013 року

Мій горобчику, привіт!
Милий твій мені приліт.
Зазираєш так привітно,
Що аж в грудях серце квітне.

27 лютого 2013 року

Закотилось сонечко за горбочок,
Спить, згорнувшись котиком у клубочок.
Квіточка до квіточки прихилилась,
Бо на землю ніченька опустилась.

Спи – засни, синочку, мій дорогенький,
Закрий свої оченьки, мій маленький.
Ходить сон давно уже коло хати;
Хоче мого хлопчика колихати.

Я сама синочка заколихаю,
Гарну колисаночку заспіваю.
Про жучка зеленого за садочком,
Що заснув у нірочці під листочком.

В небі посміхаються ясні зорі,
Вже поснули рибки у синім морі.
Вітер причаївся десь там у лісі,
Сплять сірі горобчики в нашій стрісі.

Закотилось сонечко за горбочок,
Вже й заснув малесенький мій синочок…

У садочку на горбочку
Зайчик морквочку гризе,
А ведмедик біля нього
Лапков мід собі бере.

Хоче зайчик трохи меду,
А ведмедик не дає,
Взяв бочівочку у лапки
Тай кудись собі бреде.

Сів собі він біля лісу
Тай навколо озира,
Глянь,а зайчик у садочку
Свою моркву догриза.

І прибіг він у садочок,
Сів він з другом на пеньочок
І веселі,і щасливі
Разом пісеньку співа.

2005 р.

Моя пісня: "Жу-жу-жу". Ніжні крильця бережу.

У солодко-стиглий мед сліпо я лечу вперед!

Хі-хі-хі, ха-ха-ха... В мухи щастя, як в слона...

А тепер рятуйте муху, бо залізла в мед по вуха!

Цей дощ малює книгу мого дня.
Він нині є, його не буде завтра.
І що мені до ери космонавтів? –
За пазухою гріється щеня.

Білий сніг квітчає сад,
В небі сяє зорепад.
Зайченятко в кожушку
Аж танцює по сніжку.

11 лютого 2013 року

У повітрі вже пахне весною,
Хоча сніг ще лежить на полях.
Розмовляє щоднини зі мною
Сірокрилий мій приятель – птах.
Про квітучих садів наших повені,
Про закохані юні серця,
Про мрійливого місяця вповні
І про казку ще кращу, ніж ця.

11-13 лютого 2013 року

Малювали ми корову –
Вийшла кізонька.
Малювали кольорову –
Вийшла сизенька.
Малювали на місточку –
Вийшла в річечці.
Малювали у віночку –
Вийшла в стрічечці.

2008

– Ось кішка. А де кіт?
– Та он.
– А звати як?
– Хамелеон.
– Він колір змінює?
– Ні, настрій:
То злий, то добрий
І пухнастий.

2010

За морем, за глибоким,
В столиці жив, не в нашій,
Король, що молоко пив,
І їв багато каші.

І кухарі в тривозі:
"Біда! Погані звістки:
Король знов каші просить,
Не хоче інше їсти.

І хоч ти повзай рачки,
Король в лиху годину
З рожна не хоче качки,
Чи з печі осетрину.

Король яйцем не сніда,
Король не хоче кнедлі,
Якими у сусідів
Столи зазвичай щедрі."

Король сміявся: "Ваші
Зусилля безуспішні,
Я хочу тільки каші,
І геть всі страви інші!

Підійде хай підчаший,
Хоч нарікає, бідний,
І з бутеля до каші
Нам молочка націдить."

Велика Рада ниє:
"Для черні ці обіди
В краю Молокопия,
Країні Кашоїда.

Щодня, а ми не згідні,
В мисках у наших каша:
Так можуть їсти бідні
З підвалів, чи піддашшя.

Ми - Королівська Рада
Народу варта старша,
Нащо нам ця досада,
Що кишки грають марша!"

Король же ріс і більшав,
Ставав з роками кращим,
Мужнішав і міцнішав,
На молоці і каші.

Характер був у нього
Цілком невойовничим,
Не прагнути чужого
Було для нього звичним.

І короля, до решти
Боялись сили вражі
Тож, молоко чи п'єш ти?
Їси багато каші?

Каже гуска кабанцеві
Щоби добре чув усе він:

"Сумно жити в самотині,
І подумала я нині:

"Наче гарна я собою,
Тож, назви мене жоною!"

Кабанець на те: "Рідненька,
Голова твоя - вузенька,

Шия довга, знає кожний,
П'ятачок - на мій не схожий.

Хоч і хвалишся красою,
Та не пара ми з тобою.

Гуска знову: "Друже милий,
Ніг у тебе є чотири,

Ти без пір'я, і бездзьобий,
Та мені ти до вподоби."

Кабанець стійкий до зваби:
"Інший може не зважав би,

Та не я. Сама ти знаєш,
Я ходжу, а ти літаєш.

Як триматися нам пари:
Я - внизу, а ти - за хмари?"

Гуска й каже: "Ти не бійся,
Я не дика птаха, свійська,

Двічі в рік літаю з дому,
Щоб не гладшати, й потому.

Кабанець на те: "Тут знов я
Мушу дбати про здоров'я.

У воді ти безперервно,
Жить у ванні мрієш, певно,

Я ж, як личить це свиноті,
Вік валявся б у болоті.

Тут вже з гуски стало досить,
Більше гуска вже не просить.

Та сказала на додачу:
"Ти - свиня, тепер я бачу!"

Січень, 2013

Вітерець стокрилий розгулявся в полі,
Позривав барвисті шати із тополі,
Погойдав на гіллі пару снігурів,
Побував у гостях в нашому дворі.

20 листопада 2012 року

Шепотіла дика гуска
Дику голосно на вушко:

"Сумно так самій на світі
Ось такій, як я, кобіті -

Як цінуєш гуску дику,
Одружись зі мною, дику."

Дик на те їй: "Дика гуско!
Ти моє лоскочеш вушко,

Дуже довга в тебе шия,
Ти шипиш, а я лиш рию.

Не сприйми це за образу,
Та всім теє видно зразу."

Гуска знову: "До холєри,
Маєш ти ноги чотири,

Хоч без пір'я і без дзьоба,
Та мені й це до вподоби."

Ворухнув на те дик вухом:
"Переймаюсь, гуско, слухай,

Тим напевно. Знаєш добре,
Пішки - я, а ти - за обрій.

Чи дістануся до тебе,
Як сягнеш у синє небо?"

Гуска вперто без утоми:
"Ти мене не знаєш. Вдома

Підлітаю раз в півроку,
Щоб не схуднути, нівроку."

Дик їй знову, безголовий:
"Мушу дбати про здоров'я,

Ти купатись любиш дуже
У водоймі, не в калюжі.

А мені, такій тварюці,
Лиш валятись би в багнюці."

Дикій гусці стало досить:
"А, ніхто тебе не впросить..."

І додала з жалем й болем:
"Свин ти дикий, чесне слово!"


08.02.2013

Все заснуло тихим сном.
Тільки вітер за вікном
Бродить, наче хижий звір.
Не тривож його, повір:
Стоголосий він, стокрилий,
Піднімає навіть брили.
Сипле снігом, засипає,
І жалю в нього немає.

24 грудня 2012 року

Звечоріло. Потемніло.
Зорепадом зарясніло.
Раптом гуркіт серед тиші.
Полякались навіть миші.
І стихало, і гуло,
Всім спокою не було.
Братик Грім розбушувався,
З Вітром в хованки загрався…
А сестриця Блискавиця,
Яснолиця чепурниця,
На хмаринці пролітає,
З висоти усіх вітає.

24 червня 2012 року

Є десь квочка, слухай хлопче,
Що на всіх звисока квокче,
Має ж бо переконання:
Головне - це виховання!
Звала раз гостей до хати
Щоби чемності навчати.
Спершу йшов осел і притьмом
В сінях глек розбив копитом.
Квочка в крик, аж мов до бійки:
"Ну й осел, дивіться тільки!"
Йшла корова й за порогом
Зачепила шибку рогом.
Квочки в гніві строга мова:
Закричала: "От, корова!"
Йшла свиня із калабані,
Квочка в непритомнім стані:
"Гляньте, бруд який за нею:
Ну ти ба, свиня свинею!"
Нагодивсь баран тут нині,
Тихо всівся на жердині,
Жердка лопа, квочка: "Щоб вам!
От істота твердолоба!"
Й додала: "Всесильний Боже,
Цим ніхто не допоможе.
Геть усі, бо з мене годі!"
Гості всі й пішли відтоді.

А до вас усіх питання:
Добре в квочки виховання?

"Гриць плете дурниці!"
"Ну а з чого?"
"Звісно, з лика.
І дурниця та у Гриця -
Козубенька невелика.
Прослизне до двору стиха,
Там зляка собаку нашу,
Вкине цвях старий у кашу,
Струсить яблука до споду,
З глеків позливає воду,
Шиби виб'є молоточком,
Дядька вимастить медочком,
Тітку висадить на плечі,
Влітку в сад сипне сніжниці,
Не до віри вам ці речі?
Гриць плете такі дурниці!"

Друже милий, ти повір, я
І не знав, що є повір’я:
В новорічну диво-нічку
Не ховатися на пічку,
Не дрімати і не спати –
А скарби іти шукати!

22 січня – 1 лютого 2013 року

Котки сплять, натомились їх лапки,
Сплять ведмеді, зайчата і жабки,
Пірамідки стоять веселкові,
Спи, розумничку, в щасті здоровий.
Сходить сонце рожеве щоранку,
Підростай же пошвидше, Богданку,
Дужим, добрим, як дуб у гайочку,
Кучерявий, єдиний синочку.

Мири-мири-мирусики –
Мирились карапузики,

Миритися втомилися
І знову посварилися.

Аж тут прийшли матусеньки –
Мирити карапузиків,

Та тільки карапузики
Немирними були…

І мами карапузиків
Додому відвели.

У Петрика й Сергійка
Є кошеня-крутійко.
Півдня воно Сергійкове
І Петрикове пів,
Бо кошеня не ділиться
Інакше на братів.

Чорнобілолапий кіт
Вирішив піти у світ.
Взяв мальовану торбинку,
Вклав туди смачну рибинку,
Пиріжків, коржів маленьких,
Сухарів смачних дві жменьки,
Молока, сметани, сала…
Подивився: якось мало!
Хліба вкинув, кусень м’яса…
Облизався котик ласо.
Захватив ще й ковбаси…
Тепер cпробуй донеси!

1-4 лютого 2013 року

Чи, бува, не наснилось мені?
…Я лечу на крилатім коні.
По лугах, по степах і діброві
Дзеленчать його срібні підкови.
Вітер чеше нам гриву й волосся,
Шелестить унизу десь колосся.
Там за обрієм світиться даль…
І життя в цю хвилину не жаль.

3 лютого 2013 року

Немає для білочки більшої втіхи,
Як в пору холодную їсти горіхи,
Під спів хуртовини дрімати в теплі
І мріять про літо в затишнім дуплі.

20 грудня 2012 року

Не знаю колискової...
А донька
Прохає колискової, аж плаче.
Бліде обличчя в доньки
І гаряче.
Мов кволе пташеня – її долонька.

Не знаю колискової...
Навіки
Я загубив її,
Мов кінь – підкову.
Я подаю дитині різні ліки,
А донька плаче:
"Тату, колискову...".

Не знаю колискової...
Та знаю,
Яка вона потрібна в цю хвилину:
Піду і колискову пошукаю.
Знайду –
Приколишу свою дитину.



1986

Лютує шалена зима:
Ні стежки, ні шляху нема.
Іскринками світиться сніг,
Нудьгує самотній поріг.

12-14 січня 2013 року

На веселці - Василинка.
У Василинки - веселинка:
Сяє барвами стежинка,
Що торкається хмаринки.
Як веселку обертати -
Буде весело скакати,
Любо човном веслувати!

Ну й сумна ж зима-пустунка!
Віє вітер дзвінко-лунко.
Мерзнуть ручки, мерзнуть ніжки.
Ні стежини, ні доріжки.
Не посієш на морозі
Гожих квітів при дорозі.
В небі жайвір не літає.
Лиш сніжок все замітає…

23 січня 2013 року

Навкруги зимова пустка.
Сниться зайчику капустка,
Тепле ніжне юне літо,
На лугах духмяні квіти.
І в пташок прекрасні сни:
Про швидкий прихід весни,
Про зеленую травичку,
Про струмків стрімких водичку.
А деревам сняться шати,
Мальовничі білі хати,
Солов’їні милі трелі
І погожі дні веселі.

23 січня 2013 року

Закричав малий Тарас,
- Ой, страшне тут щось у нас!
Через вулицю у двір
залетів страшенний звір!
Ой, рятуй! - кричить хлопчак,
- Він гуде, немов літак!
Волохатий, як ведмідь!
Ой, готуй скоріше сіть!
Величезний, мов гора,
порятуй, бо це не гра!
Засміялася Маринка,
- Ти кричиш, немов дитинка,
братику, мені повір,
не страшний тобі цей звір!
Діставай сердечко з п'ят,
не чіпає він малят!
Це комаха з роду бджіл,
а зоветься просто - джміль!

21,01,13

Що за дивна сміхота?
Пес тікає від кота,
Щулить вуха, весь тремтить…
Хоче кіт його набить.

19-21 грудня 2012 року