Бачила нині першого джмеля,

Важного-поважного, як депутат міськради,

Гудів діловито, шугаючи малявок-мурах на стеблах кропиви,

Кпини свої відпускав, мочив анекдоти,

Доти, казав, будете шукати сенсу життя спільного,

Доки сивина вкриє голови дурнуваті.

Отакий от джмеляка трапився мені нині

Покататися б на його спині пухнастій,

коли цвістимуть кульбаба, ромашки, коноплі та маки

а також гречка, в яку люблять попи скакати,

батоги Петрові, не того, що відрікся тричі,

а іншого Утеклого в Шевчукові світи з нашої віковічної Руїни...

Як тобі така перспектива, Джмелику_мій_Пухнастий?

Візьмеш мене на спину, піднімемось на твоїх крилятах?

Подивимося згори на яри, гаї, хутори, де хаток небагато?

Якраз стільки, щоб кожна з них була зкраю?

Знаю там неодмінно буде пасіка біля тієї, з ясиновим тином...

Не хвилюйся, братику, вона буде джмелина...

Малий їжак нанизував листочки.
І появився комірець сорочки.
Сміявся щиро радий їжачок:
Було не видно гострих голочок!

Спи, моя доня, спи, моє сонце,
Місяць яскравий загляда у віконце.
Пісню тобі вітерець заспіває,
Ніжно тебе заколисає.

Спи, моя квітко, закривай оченята,
Нічка прийшла, засинають малята.
Зірочки в небі тобі посміхнуться,
Спи, моя доня, спи, моє сонце.

Спи, моя квітко, а я помолюся,
Та перед Богом за тебе вклонюся.
Спи, моє золотко, спи, засинай,
Мама з тобою, спи, баю-бай...

Ножкой топает малышка,
- Не хочу читать я книжку!
Буквы скачут, как хотят,
Прыгают из ряда в ряд!
Не читаются слова,
Просто кругом голова!

Мама рядышком присела,
Мама в книжку посмотрела,
И сказала, - Плачет книжка,
Подвела её малышка,
Всё бы бегать да играть,
Лишь бы книжку не читать!

Тихо села рядом дочка,
Водит пальчиком по строчкам,
И не плачет больше книжка,
Дружит с книжкою малышка.

Ой болить, болить животик, –
хвилюється бегемотик.
А зваріть мені компотик
із черешень і суничок,
слив, ожини і порічок
та додайте цукру, меду.
Відчуваю я потребу
у млинцях і пиріжках.
Не відмовлюсь від цукерки,
з кремом я люблю десерти
і морозиво з варенням,
чай з малиною, печення,
манну кашку і повидло.
Поки все. Там буде видно.


березень'2012

Вона летить до нас на вітерці,
Торкаючись дахів старого міста.
Услід щебечуть гамірливі горобці...
На низці фіалкового намиста
Веселка затаїлася чудна.
Сережки із березових бруньок -
Вона така тендітно-чепурна.
Веселощами манить діточок:
Танками під краплинами дощу,
Смішними піджмурками у дворі
Радійте, забавляйтесь досхочу,
Допоки сонячний ліхтарик угорі!
У Неї посмішка заквітчано-наївна,
Тонких парфумів стрічка запашна...
То не княжна, а також не царівна.
Привітна юна панна, хто Вона?

от вже Бог послав королеву гірше мачухи -хіромантики
Замість туфликів Попелюшці
кришталеві вдягає салатники
попіл подумки роздуває носить воду живу з Опішні
королеві лишилось жити із тридцятку солодких вишень

царство дуже у королеви сплять у нірках зубаті миші
потяг мирно собі чиргика потяг їде а Ваня лізе
а коли вона варить каву п’ятірнею волосся гладить
б’ють копитами коні в милі бо з горнятка вилазять гади

муж давно вже на неї плюнув от бери і роби що хочеш
олівцями вона малює історично – трагічні порчі
а тоді вдягає перуку темно-синю
забрала в Мальвіни
і блукає самотнім містом диха в ребра чужій дитині

от сопливу б таку і добру чи таку як сама Білосніжка
білоручка і синьоочка хай блондинка іще північна
королева тоді б не злилась купувала круті босоніжки
сукні сонячно – веселкові і складала блакитні вірші

але поки мете мітлою не прийшла ще легка розгадка
коли хочеш принадить щастя то роздай і сама багато
зайцю моркви
ведмедю меду
білий вельон для Попепелюшки
будуть діти в бузковім домі лимонадні катати груші

Подавайте вже коня!
І сідлайте мою долю…
Я скакатиму щодня,
Я стремітиму до волі!

Хоч не раз з коня впаду
Чи знесилюсь в цьому гоні –
До мети однак прийду –
В чарах звершень я полоні,

В чари чину і краси
Я без тями закохався.
Ось і кінь. Давай, неси
…У вчорашнім слід зостався.

28.ІІІ.2012 р.

"Сакура"

Рожеве листя крізь роки,
Хоч горне сходом сонця вітер,
На кроки сакури тендітні
Несхожий зовсім світ людський.

Щоб пити краплю дощову
Здійматись в небо вишня мусить,
Нехай гарячий вітер сушить
Вишневий цвіт, як покрову.

В дівочій вроді чарівній
Своєю тихою ходою,
Над сакуровою водою
Вона народить навесні.

Коли людина ловить час,
Не поспішає вишня зовсім,
Бо знає, знов приходить осінь
На Землю не в останній раз.

Розкаже сакура, що мить
Проходить не завжди даремно,
Якщо одну хвилинку чемно,
У мудрім спокої прожить.

А ті, хто зірве їй красу
Та розгойдає ніжні віти-
Вони, немов бентежні діти,
Не мають гідного часу.

Бентежність їх, безсилу лють
Гаряче сонце покарає
А вічна сакура здолає
Краси та спокою свій путь.

Олександр Сичьов-2011р.

Каже місяць:"На добраніч!
Пізній вечір вже надворі.
Вам бажають "На добраніч"
В вишині сріблясті зорі!"
На добраніч! - каже кішка
Трьом пухнастим кошенятам.
На добраніч! - каже мишка
Двом хвостатим мишенятам.
На добраніч! - каже квочка
Жовторотикам-курчатам.
"На добраніч, мій синочку!"
- у чоло цілує тато,
"На добраніч, мій дзвіночку!"
- обіймає доньку мати.
На добраніч! - ніч шепоче,
Розгорнувши темні крила,
Мишка у кутку шурхоче,
Мабуть ще не все зробила.

Дощик падає на стріхи,
На поля і на ліси
Люду вправному для втіхи,
Для багатства, для краси.

Соломійка плаче вдома
І розради тут нема!
Дощ для неї - наче втома,
День проґавила дарма.

Їй би у квача пограти,
А уроки – підождуть.
На скакалці б пострибати,
Й друзі в гості не ідуть...

„Я ображуся на тебе,” –
крикнула услід дощу.
А ромашка їй:„Не треба!
Я ж тоді не підросту!”

Зовсім це не сміхота,
Справ багато у кота!
Потягнутись на світанку,
Покачатися на ганку,
Повилизувати спинку,
Подрімати ще годинку,
Потім смачно попоїсти,
Потім позручніше сісти,
Потягнутись солоденько,
І поспати ще гарненько!
Зовсім це не сміхота,
Справ багато у кота!

Узялися дельфінята в морі
М'ячика ганяти.
Між буйками їх ворота:
звідсіля і он аж доти.
Не минуло і хвилини -
М'ячик точно в ціль полинув.

Всі завмерли у напрузі...
Воротар не схибив, друзі!
А що ним була акула -
То м'яча вона ковтнула.

У нашому дворі
пліткують снігурі,
підхопили знову
дітвори розмову:
запевняла Настя,
що прийшла у гості
фея-чарівничка,
на плечі – синичка,
сукня із ромашок.
«Фантазерка наша, -
хмикнула Софійка, -
а до нас з Матвійком
ельфики крилаті
ходять зимувати».
Катруся підказала,
бо пори року знала:
"то вже прийшла Вона –
заквітчана Весна!"
........................
Сполохані птахи:
тільки «кі-ги-кі-ги».

- Мамо, а правда,
що діти – це квіти?
Ми ж бо не троянди,
Діток не підлити!…

- Діти для матусі –
Серця квітничок:
Доньки – маргаритки
Пролісок – синок.

Щедро виростає
Той квітковий цвіт,
Ласкою сповитий
Від найперших літ.

- Нумо, п’ятий, на урок!
Промовляє жваво Вова
Вниз по сходинках плиг-скок.
- Зараз буде рідна мова!

- Зараз буде рідна мова! –
Пританцьовують хлоп’ята.
- Рідна мова! Рідна мова! –
Мов пташки дзинчать дівчата.

А дорогою до класу ,
Завітали до їдальні:
З’їли борщику відразу,
Пампушок, котлетки сальні.

У буфеті є смачненьке!
Шоколадок ціла тьма!
Все, що хочеш! Рідна ненько!
Колом піде голова!

- Може, нам вже час до класу?
- Ні! Погратись ми забули!
Бо перерва – це прекрасно!
А дзвінка ми ще не чули.

Відлетіла геть журба,
Бо солодощів поїли.
Ось і дзвоник, вся юрба:
- Рідна мова! Все! Побігли!

Дмитрик, Ігор, ще й Максим
Для контролю прокричали:
- Рідна мова! Чути всім?
Ми урок давно чекали!

І помчали вмить до класу
П’ятикласники веселі.
- Тут не знаємо образи!
- Школа – рідна нам оселя!

Поспішає п’ятий клас
До учителя на мову.
Тут об’єднує щораз,
Щира радість від розмови!

Ось, нарешті, й кабінет.
- Ой, нарешті, рідна мово!
І шевченківський портрет! –
На дітей погляне знову.

Ноги в руки, на місця.
Книжку, зошита дістали.
Дзвоник лине до дверцят,
Кажуть учням: «Розпочали!».

Вчитель легко в клас зайшов,
Привітався, посміхнувся,
Щоб сьогодні в класі знов
Ти незнань своїх позбувся.

Щоб в країну дивослів,
Дивообразів пірнули.
Якщо хтось не зрозумів –
Пояснить аби збагнули.

Як натхненно п’ятий клас
Найріднішу любить мову.
Дуже добре кожен з нас,
Знає силу й ціну слову.

Кожен знає: вигук, частку,
Дієслово – все й будь-що!
Мова – ненька, подих, ласка
Для синів своїх й дочок!
………………………….

Ось такий простий сюжет,
Що з життя - в основу,
Змалював дітей портрет:
Марка, Павлика - чудовий.

Змалював він: Ігоря,
Лору, Германа, Арину
І Оксанку – ці ім’я,
Не забудуться віднині!

Ще згадаємо: Мишка,
Віолетту та Євгена;
І Оленку, і Славка;
Ось Марійка – з гобілену.

Поспішатиме цей клас
На уроки разом жвавий.
Сподіваюсь, вразив вас
Цей сюжет з життя цікавий…

10.11.2010

Ніч. У буді спить Бровко.
Завірюха в шибку диха…
Ходить слон коло вікóн,
А за ним слониха тихо.
- Ой ти, слоню, - каже, - милий,
Всі двори ми обходили…
Затісні нам людські хати -
Де ми будем ночувати?
- Ми б навстоячки в савáні
Подрімали, моя пані:
Нам би в Африці, крім неба,
Даху іншого не треба.
Та в чужому краї цьому
Все так дивно й незнайомо…
Пада білий пух лапатий –
Холодно надворі спати…
- Любі слоню і слонихо,
Я розраджу ваше лихо:
Знайте, я зовусь Олеся,
Ну, а ви мені снитеся.
Лиш зі сну я рано встану -
Повернетеся в савáну!

Посміхніться - вже весна...
Ще очікують морози,
Мабуть будуть вітри й грози,
Але весна переможе,
І здолає перешкоди,
Птахи заспівають пісні,
І розквітнуть квіти різні,
Задзюрчать струмки малі,
Оживе все на Землі!
***
Рівне 2012

Спи спокійно, засинай,
Мамі відпочити дай.
Закривають оченята
Всі дорослі і малята.
Спи спокійно, мій хороший,
Завтра буде день погожий.
Спи спокійно, рідний, спи,
Хай тобі присняться сни
Кольорові та ясні.
Хай до тебе не приходять
Сни лихі та непогожі.
Завтра гляне у віконце
Ніжне та привітне сонце.
І почнеться день новий,
Але зараз, рідний, спи…
Спи спокійно, засинай,
Мамі відпочити дай.

Відео до дитячого віршика

Відео до дитячого віршика

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Сів метелик на жирафу,
А жирафа – боягуз.
Заховався він у шафу,
Бо подумав – «землетрус».

Рано вранці равлик встав,
Свій будиночок прибрав.
Рівно ралив нивку равлик -
У ріллю посіяв щавлик.

Женихався жук до бабки:
«- Пропоную вуса й лапки.
Одружитися охота –
З вами житиму в болоті».

Закружляла спритна бабка:
« - У болоті з’їсть нас жабка.
Бережімо вуса й лапки,
Краще жити на кульбабках!»

Порося вдягло чоботи
Й подалося до роботи.
І тепер його турботи –
Не бруднитися в болоті.
Тож про взуте порося
Знає ферма вже уся.

2012

Миша миші розказала:
- я в коморі вкрала сало.
Ну а котика зустріла –
З ним я салом поділилась.

Зимою вони спали,
На тепло чекали...
Та тепер прокинулись,
Бо сонця тепле колесо
Зігріло ніжно - проліски.
2012

Золотом малює сонцеказку
Сонячне проміння за вікном,
Про ведмедика, про кішку, і про ласку,
Про Івана з чарівним пером,
Про царівну з лицарем у парі,
Про веселих гномів і дива,
Про краплинку, що живе на хмарі,
Про таємні, чарівні слова.
Затанцює промінець на щічках:
"Прокидайся! Ранок на порі!
Вже вплітає веселкову стрічку
У волосся сонце угорі!"

.

мої безневинні дитячі ігри починалися зазвичай фразою:
"а зараз заплющіть очі..."
потім можна робити будь-що-будь, бо уже не страшно,
бо світ залишився за ширмою, а ти страусихою заховалась у мріях...
спершу зробим намет під столом,
теплий плед стане нашими стінами, а ліхтарик - єдиним сонцем.
ми посадимо на коліна наших ляльок, пупсиків, пам'ятаєш отих, маленьких,
я одежу дівчачу із них здирала та просила маму пошити хлопчачу,
щоб були у нас пупси-сини та пупсята-дочки…
ми вдягнемо на них віночки, в скатертині зробим віконце та сидітимем тихо-тихо
аби лихо яке не стривожити, аби душі наші ще не стриножені
вилітали з-під стола ширяти спочатку кімнатами, потім сходами, а далі ти знаєш, серце,
натискайте, ніженьки, на педалі. хай крутиться колесо долі:
на долівці у нашій схованці місця, мов на плато Наска, кажуть там космодром був,
прилітайте Боги, будь-ласка, що створили нас отакими дітьми,
ми і за сорок починатимем наші ігри все так же сакраментально:
"а зараз заплющіть очі..."

Як затишно зимою у селі!
Бабусин пес ховається у буду...
Рум’яні всі – дорослі і малі:
гуля мороз! А я гулять не буду.

А я собі залишусь у теплі,
візьму в печі горнятко з “соняхами”,
забуду всі печалі, всі жалі,
у кріслі сяду, обкладусь котами...

Василь, Мурко – м’які, як подушки,
солодко сплять мої дряпучі киці.
Подивишся – не скажеш “хижаки”:
під щоку лапка, хвіст, як у лисиці...

Сидітиму й дивитимусь, як дим
стовпом стоїть усюди над хатами,
як сонце у віночку крижанім
хоч світить, та не гріє промінцями.

Як затишно зимою у селі!
Тріщать у грубі галузки соснові,
мороз квітки виписує на склі –
і хочеться дивитись знову й знову.

Настане вечір. Червоно навкруг.
Казав дідусь, це значить – буде вітер.
Уповні місяць, завмирає рух,
а зорі чисті, ніби хтось їх витер...

Казкова ніч. Хати – немов гриби,
шапками снігу вкриті аж по вуха.
Дзвенять у лісі сосни і дуби,
а вітер спить. А місяць тишу слуха.

2005

У бабусиній хатині –
дві кімнати, кухня й сіни,
тепла грубка, стіл широкий,
і... легенькі чути кроки.
Це бабуся встала рано:
будуть пироги рум’яні!
Із картоплею з грибами
пахне в хаті пирогами...
...Вчора ми ходили з татом
у сосну гриби збирати.
У хатинці з голочок
заховавсь боровичок!
Он сосна стоїть низенька –
там маслят блискучих жменька.
А із цими – справжнє горе:
ну й красиві ж мухомори!
Тільки їсти їх не можна –
це у лісі знає кожний:
білка, заєць і їжак,
навіть муха і слимак.
– Ці гриби – лиш для краси,
їх до столу не неси!..
Стежка-стежечка мала
нас додому привела.
Наша хата – майже в лісі,
заблудився мох у стрісі...
Сонечко вже за селом,
пахне затишно димком.
Борщ бабусин – смакота!
покладу під бік кота,
щоб тихенько муркотів...
Будем ждати пирогів.

2005

Я рудий поважний кіт
На ім’я Товстун-Муркіт.
Все життя моє, мов казка
Ось, послухайте, будь ласка:
Мешкаю, як миша в сирі,
В своїй затишній квартирі.
На чуже не зазіхаю,
Бо скарбів я безліч маю.
У теплі люблю дрімати,
В вільний час м’яча ганяти…
Може так воно й не личить
Та на те вона величність,
Щоб влаштовувати гру…
Я себе не підведу!
Мене люди поважають:
М’явкну – двері відчиняють,
Смачно стіл мені накриють
І доглянуть, і умиють.
Я людей не ображаю,
Бо за друзів їх вважаю.
Так й живемо собі в мирі
В моїй затишній квартирі!

Білою пухнастою красою
кожну гілочку облив мороз.
І стоїть зима такого крою,
ніби це надовго і всерйоз.

Де акація, береза, де осика?
Ці кущі – ясмин чи бульденеж?
Тихо йди: ні шелесту, ні крику,
бо цю казку ніжну сполохнеш.

Уночі рипучими стежками
йшов дідусь у білій бороді,
ніс драбину змерзлими руками,
ставив під деревами, тоді

піднімався на щабель найвищий
і над галузками чаклував...
Хмари з неба прихилялись ближче:
нум, дивіться, не ловіте ґав!

Щось із торби дістає дідисько,
тихо так до гілочки несе...
За кристаликом кристалик блиска...
Дід будує... іній!.. От і все.

Гілочки тонесенької липи
крихтами коштовними покрив –
і пішов (ногами рипу-рипу)
до нових, іще дивніших див.

А коли зажеврів крайчик неба,
дід уже подався на спочин.
Там у нього, вдома, все як треба:
тепло, затишно, гуде камін...

А у нас – краса і захват щирий:
сонце й іній, блискітки і дзвін!
Сміх і радість. І душа у мирі.
Самоцвіти падають з ялин.

2010

Спи, маленький Любчику, спи малий козаче,
Плаче мама віршами – стразами, неначе.
Плаче батько римами, плаче рідний край –
Ти у снах, мій Любчику, швидше виростай.

Люлі-люлі, Любчику,
Люлі, синку мій,
Виростай опришком і
Плакати не смій.

Хай сумління батьківські встануть із колін,
Бо без цього, синку мій, не діждемо змін,
Спи маленький хлопчику, у казковім сні
Хай тобі ввижаються далі осяйні.

Люлі-люлі, Любчику,
Люлі, синку мій,
Виростай мужчиною –
Плакати не смій.

Спи, маленький Любчику, вільним завжди будь,
Мудрістю і правдою подолаєш путь,
Вірним сином нації, гордістю для мами
Виростай, синочку мій – будьмо козаками!

Люлі-люлі, Любчику,
Люлі, синку мій,
Про недолю батьківську
Плакати не смій.

Спи, маленький Любчику, спи малий козаче,
Я тебе окриленим бачу вже, неначе.
Бачу як смієшся ти на баскім коні,
І приносиш усмішку мамі і мені.

Люлі-люлі, Любчику,
Люлі, синку мій,
Про майбутнє з нами ти
Плакати не смій!

26.01.12

Десь далеко за морями,
За дрімучими лісами,
Квітку Щастя я знайшла,
І всім радість принесла.

Бо ця квітка чарівна,
І красива й запашна,
Всі бажання наші враз,
Виконає й прозапас.

***
© Кравчук А. Г., 2012 р., Рівне

Старушка зовёт на пирог и варенье.
Опять у старушки стряслось день рожденья.
Но возраст старушки смущает ребят,
Той самой, которой опять пятьдесят.

2011

Однажды в чужое окно сгоряча
Хвостатый Василий проник без ключа.

Носился по дому, ломал всё на свете,
Но так никого из хозяев не встретил.

Быть может, видал его кто из ребят? -
Василий усат и слегка полосат.

Сорвал занавески и живопись в раме,
Шутя опрокинул он вазу с цветами,

И рылся он долго в хозяйском белье,
И скушал он всё, что нашёл на столе,

И много чего ещё сделал Василий,
Которого в гости совсем не просили.


2011

Пада дощ на поріг.
Добрий вечір, Новий рік!

Снігу й досі ще нема.
Де ж ти, зимонько-зима?

Де снігами ти метеш,
Чом до Корсуня не йдеш?

Ось такі дива природи.
Скоро вже й орать городи,

Скоро квіти розцвітуть..
Зимо, вже збирайся в путь!

Завітай хоч після свят,
Снігом звесели малят!

Новий рік, новий рік
Вже ступає на поріг
Буду їсти я пиріг
Буду грати і співати
Буду весело стрибати
Гостей гарно зустрічати
І ялинку прикрашати!!!

© Кравчук А. Г., 2011 р., Рівне

ніч палітрою любові
в небі висипали зорі
сяє місяць хмар нема
в Різдвяні праздники
мрії хай усі здійсняться
2012р.

Ма-ма-ма!!! Ба-ба-ба!
Неньо-неньо!
Га!?
Ганя гоне гулю
Петя дає дулю
Валя ліпить бабу
Катя в Абу-Дабу...

Мила мила Ліля милом милим спину
милому малому Леленьку старому
Ой, мій Леле-Лела, чи водиця тепла?
Чи м'якії руці у твоєї доці?
Чи тобі гарненько у цім домі теплім
Витрись рушниченьком, обгорнися пледом
та спочинь на хвилю на теплій лежанці

Був собі Мороз завзятий –
Він кудлатий,
Він лапатий,
Сніг летить,
А він – тріскоче,
Кожен ніс
Дістати хоче.
Він вщипне
За кожен пальчик,
Ще й залізе
Під рукавчик,
Привітається охоче
З тим, хто
Рукавиць не хоче.

2011р.

СНІГ-СНІЖОК

А надворі сніг-сніжок
Весело кружляє,
Він дорослих і дітОк
М'яко огортає.

Білий пес, і білий кіт,
І садок, і школа,
Білий-білий-білий світ,
Біле все довкола.


ЗИМОВІ ГОСТИНЦІ

Ми радієм, бо зима
Завітала не сама,
Ще й на возі у торбинці
В неї є для нас гостинці:
Є дзвінкий, веселий сміх,
Є холодний, білий сніг,
Кришталево-срібний лід,
Від санчат, на гірці, слід.
Наче справжній віртуоз
Возом править Дід Мороз,
А його штовхає в бік
Зовсім юний Новий рік.


НОВИЙ РІК

За вікном хурделиця
Стелиться-метелиться,
Та не страшно дітворі,
Новий рік-бо на порі!
Гарно й весело гуртом,
Гамір, галас за столом!
Ось надходить дива час,
Дід Мороз іде до нас!
Вже закінчується лік,
Здрастуй-здрастуй,
Новий рік!


КОЛОБОК

Закотився у куток
Сніжно-білий колобок!
Не знав куди подітися,
Хотів собі погрітися!
Зробив один лиш крок,
І геть до нитки змок!
Був сніжний колобок -
Зостався лиш струмок!

Білою пухнастою красою
кожну гілочку облив мороз.
І стоїть зима такого крою,
ніби це надовго і всерйоз.

Де акація, береза, де осика?
Ці кущі – ясмин чи бульденеж?
Тихо йди: ні шелесту, ні крику,
бо цю казку ніжну сполохнеш.

Уночі рипучими стежками
йшов дідусь у білій бороді,
ніс драбину змерзлими руками,
ставив під деревами, тоді

піднімався на щабель найвищий
і над галузками чаклував...
Хмари з неба прихилялись ближче:
нум, дивіться, не ловіте ґав!

Щось із торби дістає дідисько,
тихо так до гілочки несе...
За кристаликом кристалик блиска...
Дід будує... іній!.. От і все.

Гілочки тонесенької липи
крихтами коштовними покрив –
і пішов (ногами рипу-рипу)
до нових, іще дивніших див.

А коли зажеврів крайчик неба,
дід уже подався на спочин.
Там у нього, вдома, все як треба:
тепло, затишно, гуде камін...

А у нас – краса і захват щирий:
сонце й іній, блискітки і дзвін!
Сміх і радість. І душа у мирі.
Самоцвіти падають з ялин.

2010

Один из нестарых ещё малышей
Завёл полотенце для ног и ушей.

Никто из друзей догадаться не смог,
Зачем же ушам полотенце для ног?

Друзья разрыдались, почти как младенцы.
На помощь пришёл властелин полотенца.

"Разгадку открою почти в двух словах:
Я слишком уж часто стою на ушах".

2011

Сторінки кн.Кольорами серця.Самвидав.2010р.
Художне оформлення Ольги Карої.