Гостинно двері новорічних свят відчиняє Зима
Кожна родина мріє думки линуть до Щастя
Дід Мороз прийде - подарунки принесе
любі ніжностью Снігуроньки-перлинки
забринять веселим сміхом
даруючи з Сувію Вічності Гармонію
Любов мереживом Родинного тепла
і грайливі дитячі Серця сплетуться в таночку
задзвенить криштальна Радість веселкою Новорічного свята.
2011р.

З Новим роком, – я вітаю всіх вас!
Всюди сяйво новорічних прикрас.
Дід Мороз на наше свято сьогодні прийшов,
Він шукав до нас дорогу і шлях цей знайшов.

Новий рік! Новий рік -
З новорічною казкою йде!
Хай щасливим для вас він буде -
Новий рік! Новий рік! Новий рік!

Поруч з вами новорічні дива,
І промовлені вітальні слова.
Вірте, мрія, наче птаха, до вас прилетить,
Бо потрапили у казку, з якою щастить!

Новий рік! Новий рік -
З новорічною казкою йде!
Хай щасливим для вас він буде -
Новий рік! Новий рік! Новий рік!

Новорічне свято – ваш перший крок
До омріяних казкових зірок.
Але, щоб цей шлях із друзями гідно пройти,
Будьте сильними і вчиться азам доброти!

Новий рік! Новий рік -
З новорічною казкою йде!
Хай щасливим для вас він буде -
Новий рік! Новий рік! Новий рік!

14.12.2011 р.

Музика - це диво, радість, чудеса.

Музика - це сонце, зорі, небеса.

Музика - це честь і відвага.

Музика - це мудра порада.

Музику люблять усі.

Музика живе у моїй душі.

***

Де трави у росах, де квітів розмай, де білява хата у віночку мальв вікнами – блискітками дивиться у даль, там мати старенька біля воріт виглядає сина з далеких доріг:
« Сину, мій соколе, прилети, прилинь, на порозі батьківському присядь, відпочинь від турбот щоденних, метушні та суєти.Низько перед ненькою голову схили, натруджені руки до уст піднеси й від них наберися снаги»
Дороги, дороги без кінця і краю, ми вас шукаємо, ми вас вибираємо, на ваших просторах ми друзів стрічаєм. Та єдина дорога до отчого дому, її не судилось вибирати нікому. Вона нас кличе й манить завжди: синім зором блаватів у житі. Тихим сплеском стрічки-ріки, колисковою піснею неньки, її руками вишитим рушником, співом жайвора у піднебессі, плакучими вербами понад ставом. І клекіт лелечий у пам’яті, як музика, зринає, що казкою щастя над рідним подвір’ям витає.
Й вже стукіт вагона чи гул літака несе нас додому, бо просить душа, бо серце в обійми родинного раю, до неньки-голубки птахою лине долаючи гори стрімкі і глибокі долини. І спогади...
О, спогади! Ви, як прекрасна музика, хвилюєте серця, ключем журавлиним над краєм рідним линете, як пісня без кінця!..
До 2006р.

Не то чтобы внешне совсем ой-ля-ля,
Сидели на лавочке три короля.
Решили они, ожидая обеда:
Пусть каждый своё сформулирует кредо.

Один распинался - и голос был сладок:
В любимой стране наведу я порядок.
Налоги? Налоги уменьшу на треть.
Соседей заставлю тихонько сидеть.

Другой им: долой обветшалые нормы!
Пора в королевстве затеять реформы.
Теперь не для галочки, не для гламура
Наладим торговлю, затеплим культуру.
Больницы и школы продвинем вперёд,
Чтоб жил и работал счастливый народ.

В среде королей красноречье - не диво.
Они говорили свежо и красиво.
И двое втроём углубляться в слова
Уж были готовы не час и не два,
Но третий взмахнул обречённо рукою:
"Я просто народ мой оставлю в покое".


2011

Мы пойдём гулять по крышам,
Поднимаясь выше, выше!
Мы подружимся с луной,
А потом пойдём домой!
Ночью нам легко гулять,
Звёзды с неба доставать!
Для друзей и для себя,
И немножко для тебя!
Звёздочку для папы,
Звёздочку для мамы,
Звёздочку соседу Коле,
Звёздочку подружке Оле,
Не забудем о Серёжке,
Подставляй скорей ладошки!
И давай заранее
Загадывай желание!
Завтра ночью мы опять
Звёзды будем собирать!

Люблю я комашку, що в небі літає.
Люблю я садочок, де пташка співає.
Люблю я деревце і квітку люблю.
Природу люблю, загадкову таку.

2006 р.

Баба – віхола ішла.
Велетенський міх несла.
Як махнула раз тим міхом –
Вся земля укрилась снігом.
Два – намети намела,
Три – гуляє дітвора.

2006 р.

сидять в годиннику маленькі чоловічки -
Тиринь-Пружинь, Ходак – Перестрибак.
у них свої традиції та звичка
працюючи мугикати «тік-так»

а їхній приятель – сонько Горластий Дзвоник,
лише б куняв та спав і ніч, і день.
не пробуй розбудити, бо спросоння
сваритиметься гучно: «дзень-дзелень!»

мені про мешканців розповіла кузина.
я з ними побалакати хотів,
годинник розібрав, якась пружина -
«тиринь», і опинилася в смітті.

з листопаду в грудень
перейшов маруда -
несміливий сніг.
притрусив огуддя,
і казали люди:
«то не сніг, а сміх»
і заплакав гірко
перший сніг, із гірки
повтікав нараз.
то ж даремно санки
із самого ранку
готував Михась.

поцупили мишки тепло, на горішки
дістанеться їм від кота:
він сир з мишоловки вкраде тишком-нишком,
а сир - то така смакота!

без сиру похмуро у мишачій хаті,
і миші - самі не свої.
котові тепло доведеться віддати,
щоб сир з мишоловки не їв.

Фіолетові фіалки,
фотозйомки, фоторамки,
фотографії в альбомі -
фотосесія у домі.
=*=
Хом’ячок несе до хатки
кукурудзяні початки,
зерна гречки і гороху.
Про запас всього потроху.
=*=
Цвіркунці і цапенята
на цимбалах вчаться грати.
Цілий день цвіркун співає,
Цапеня - допомагає.
=*=
Чайка чаплю пригощає,
чаю з медом наливає.
Пий, Чапелько, чорний чай,
завтра знову прилітай.
=*=
Шпак шпаківню прибирав:
шибки мив і пил шукав.
Швидко в домі лад навів
і до школи полетів.
=*=
Щипавка щавель щипає,
щиглик пісеньку співає,
щурик щикає щосили,
щука щіточку купила.
=*=
Юрко, Юля, Юстиночка
назбирали у корзиночку
черешеньок солоденьких,
полуничок червоненьких.
=*=
Яблучко покотилося
біля ящірки зупинилося.
Ящірка налякалася,
під ялинкою заховалася.
=*=
ТітонЬка ЛінЬ
шукала в затінку тінЬ.
- Куди поділасЬ тінЬ? –
дивувалась ЛінЬ.

Різнобарвний і смугастий
Непосидько друг мій м'яч,
Спати намагаюсь вкласти,
Але він нестримно вскач!
Із-під ковдри вислизає,
Бо непослух і пустун,
А надворі день чекає,
І співають пташки в гаї,
Справ багато! Не до сну!

Приспів:

Скік-скок,
Поворот,
Побіжу хутчій,
М'ячик за поріг –
Я йому: Постій!
Скік-скок з-під руки
Крутиться швидкий,
Мій веселий друг
Весело із ним!

Виховання – то серйозно,
Малюкам потрібен сон,
Він сприятливий для росту,
Як сніданки з молоком,
Научаю я свій м'ячик,
Йому приклад покажу –
Ось поснули ляльки й зайчик,
Спати вдень – ото задача!
Слухай, казку розкажу!

Приспів:

Скік-скок,
Поворот,
Побіжу хутчій,
М'ячик за поріг –
Я йому: Постій!
Скік-скок з-під руки
Крутиться швидкий,
Мій веселий друг
Весело із ним!

Приспів (вдруге):

Скік-скок,
Поворот,
Побіжу хутчій,
М'ячик за поріг –
Я йому: Постій!
Скік-скок з-під руки,
Та не варт спішить,
Дай дівчаткові
Трохи відпочить!

01.11.2011р.

ночь в лесу
Сиамская кошка
вышла на охоту
ответственность высокая
-жизнь младенца
Она ко всему
всегда готовая...

Льётся звонкий голосок,
В угол полетел носок,
Мячик ускакал под стол,
Липнет от варенья пол,
Под диван забился кот,
Там же с маслом бутерброд,
Карандаш, машинка, кружка,
С бубенцами погремушка!
В шоке папа, в шоке кот,
Он таких не слышал нот!
Как угомонить сынишку?
С полки тянет мама книжку!
- Ну же, Миша, не кричи!
Хоть минутку помолчи!
Сложный выдался урок,
Сесть впервые на горшок!

Годинник б’є дванадцять
На вулиці йде сніг,
Нас в хаті кільканадцять –
Святкуєм Новий рік.

Радіє дід із сватом
І в хаті чуйно сміх,
Ми із великим святом
Вітаємо усіх!

Сьогодні спільне свято
Деінде чую плач,
Батьків, дітей багато
Й літає в небі грач.

На святі всі спокійні
З букетами стоять
І пісні мелодійні
На площаді гудять.

Я свій букетик літа
Здарую ветерану
І за сміливість діда
Так висловлю пошану.

Добрі люди ви, вважаю
І найкращого бажаю:
Щастя, радості, любові
І добра вам в кожнім слові.

Щоб маленькі ваші дітки,
Розгорнулись наче квітки,
Щоб життя у вас кипіло
І ніколи не стемніло.

С компьютером вестимо
И горе - не беда.
Искали мы мультфильмы
На сервере, когда

Зависло всё на свете,
Меню не оживишь.
Мой папа мне ответил,
Что просто сдохла мышь.

А может быть, у мыши
Испортился разъём
И нас она не слышит?
А может, дело в том,

Что завелись в ней числа
Системы Макинтош?
Её, быть может, грызла
Компьютерная кошь?

Тряс гоблин нехороший
В компьютерном лесу?!
Нет, я её не брошу,
А в сервис отнесу.

2011

Я бабусю люблю до безтями .
Вона їсти дає кілограми
І торти , і цукерки , бісквіти .
Що ще можна у світі хотіти ?!
Безкінечно цікаві мультфільми
проглядаємо до схочу ми .
Ось ми двоє звитяжні герої .
Ворогів ми здолали у бою .
Ось малюємо разом шедеври .
Тут проводим учбові маневри .
Тому моя бабуся найкраща !
Я її не покину нізащо .

Маленькі дітки люблять
таляпатися в калабані,
коли їх люблять.
Коли їх сварячи голублять,
і вони кохані...

І великі діти люблять...
коли вони кохані!
2011

Вся дивується сім’я,
Відтепер і навіть я.
Я дивуюсь і не знаю,
Чом «чому» я полюбляю.

Як виходжу я у двір,
Я стаю немовби звір
Із питаннями своїми
І великими й малими.

Чом трава росте з землі?
Чом у школу йдуть малі?
Чом питаю всі не знають
І Питайком називають.

З веснянками носик,
усміхнене личко –
Це Сонечка доня,
дрібна-невеличка.
Така невеличка
ця сонячна доня -
Легенько вміщається
в мене в долоні.
Мандруємо разом
ми з нею по світу –
Весна це, чи осінь,
зима, а чи літо.
Яка ж невгамовна
ця сонце-дитинка!
Ні миті у неї
нема для спочинку.
Коли ж подрімати
я схочу хвилину –
Вона десь зникає –
Моргнути не встигну.

Напевне, допоки
блукаю я снами –
То сонячна доня
пустує і з вами.

2011

Ой, грибочки, ви, грибочки лісовії,
Назбирала повен кошик вчора білих.
А ходила я за вами по лісочку
І просила: покажись мені, грибочку.

А ходила я за вами так далеко,
Не боялась ні дощу я, ані спеки.
Не боялась, що подряпаю я ноги,
Що ходитиму по лісу без дороги.

Ой, грибочки...

Видніється світанку силует,
А ніч заснула в зорянім намисті.
Де казка з колисковою живе,
Колись давно з’явилося дитинство.

Зігріте на матусиних руках
І купане у чебреці і м’яті.
З тобою на усіх твоїх стежках,
Воно в тобі не хоче підростати.

Йому співає весняний струмок,
Йому метелик сяде на долоньку,
Сніжинок рій запрошує в танок
І зайчиком стає промінчик сонця.

Напоєне досхочу молоком,
Заквітчане барвіночком хрещатим,
Накрите з трав духмяним полотном,
Воно в тобі не хоче підростати.

Дитинство там, де гойдалка і квач,
Де бульбашка за мить від сміху лусне.
Стрибає, жмурить чи підкине м’яч.
Обійме, ніжно так, і не відпустить.

І хоч літа лелекою летять,
Дитинство вчить тебе життю радіти.
Воно в тобі не хоче підростать,
Його передаєш у спадок дітям.
2008?

Я в кульбабки попрошу
Невагомий парашут.
Як дмухне легенько вітер -
Зможу в небо полетіти.

Невагома, як пір'їна,
Над галявою полину...
Вище-вище, аж за хмари...
Онде Сонце бануш варить,

А біленькі хмаровечки
Бринзу роблять недалечко,
Дощ - пустун веснянкуватий
Чай запарює із м'яти.

І мене на цю гостину
Кличе сонячна родина.
Я складу свій парашут -
Залишусь на хвильку тут.

Як вернутися захочу -
Просто лиш... розплющу очі.

Зізнаюся: як на мене,
Політати не проблема.
Роззирніться - всюди радо
Допоможуть вам кульбаби.
2011

Осінній день. Останній із осінніх.
Осини сиві. Чорнота дубів
Підкреслює господні ниви сині
У крапинку замерзлих голубів…

Осінній лист. Останній із осінніх
Лежить безсило поміж гострих груд,
Що скрили ненароджене насіння
Яке воскресне після снігу тут….

Олійні фарби розлилися лісом,
Опійні чари рознесли вітри…
Скрипить гілля, мов зламана завіса
Нічийної холодної нори…

Осінній сум щемливих дум осінніх…
Останніх птиць націлені клини…
І серце…ненародженим насінням
Ховається у грудях від зими….

На бабусинім подвір’ї
Метушню зчинили звірі,
Бо маленьку кицьку Фросю
Укусив комар за носа!
Тож відважний песик Джим
Став ганятися за ним:
– Чом, коли тебе не просять,
Ти кусаєш нашу Фросю?
:)
2011

Нині в гості до Даринки
Прилітали дві хмаринки.
Дві хмаринки-веселинки
Не сиділи ні хвилинки.
Спершу хованки пограли –
Трошки сонечко сховали.
Потім дощик розливали
І на квіти, і на трави,
І на дівчинку ласкаву,
Щоб росла вона на славу.
А над вечір дві хмаринки
Заховались у перинки
І Даринка у перинках
Спала, наче на хмаринках.
2011

Ділюся радісною новиною -
вийшла однойменна моя збірка для діточок:)


На барвистій каруселі
Зайці крутяться веселі:
Не звичайні вухані –
Сонцезайчики ясні!
Золотими промінцями
Закликають дні за днями
На сяйливу круговерть,
Повну радості ущерть.
Тільки тих вона кружляє,
Хто бадьорий настрій має.
Усміхнися радо й ти –
Карусельку закрути!!!

плескалося літечко
у дзвінкій ріці
сіяло крізь ситечко
кольоровий цвіт

фарбами веселими
малювало світ
танцювало трелями
між зелених віт

чорними черешнями
колихало сад
ягодами вешталося
їло всі підряд

золотило променем
ніжило теплом
залишивши спомини
швидко утекло

Рано-ранесенько річка ранкова
Рифи ряскові рівненько розкидала.
Рясно-рясненько ромашок роздоли
Ранком рівнина ретельно розсипала.

Різко розтанули розсипи росяні -
Риба розкидалась руслом розмірено:
Ріже, розвідниця, річеньки розрізи,
Рівно ряску розгортає, роздрібнює.

Річка ранкова раптово рибалками
Різко розбуджена, ритмом розмови.
Риба розігнана родом русалковим,
Рясно розгулює руслом річковим.

Різки рогозу ріку розмежовують;
Ремезу розспіви ринуть розмірено;
Равлик рослинку ріже розжовує -
Ранішня річка розквітла розмріяно.

18.08.2011, БЦ

Старший Хтось малого Хтося
Ухопив вночі за носа,
Хтося Хтось спихнув із печі,
Хтося Хтось вщипнув, до речі,
Хтось скотився й загримів,
Хтось сердито засопів.
Хтось питає:"Хто це вліз?
Хто хапа мене за ніс?"
"Та це я, - буркоче Хтось,
- Отаке наснилось щось,
Сам не знаю, що було,
Та добряче загуло!"
Мали Хтосики нівроку
Уночі таку мороку!
Ось нарешті тихо вдома,
Подолала Хтосів втома,
Старший Хтось і Хтось малий
Сон зустріли чарівний.

Хоч давно я вже доросла —
Люблю ляльці плести коси.
Хоч мені уже за тридцять —
Люблю песиків і кицьок.
Хоч сама я — математик,
Люблю казочки читати.

Ще скажу вам по секрету:
Знаю я одну планету.
Ця планета промениста —
У галактиці Дитинства:
Незвичайна, чарівна,
Зветься Карусель вона.

І як тільки я захочу,
Заклинання прошепочу —
І за мить туди домчу,
Щоб кружляти досхочу.

Всі, хто хоче, — без вагання
Промовляйте заклинання:
«Справжня казка — це не сон!».
Тож крутімося разом!
2011

Ой колише колисоньку
мама-Їжачиха:
Прикликає в нірку Сонька -
Аби було тихо.

Онде Сонько по стежині
тягне міх зі снами:
Сто із них - для Їжачатка,
Лиш один - для мами.
2011

:)

Місяць-сяючий жонглер,
зорі підкидав.
Мимоволі забарився,
шар вогняний впав.
А верба його піймала,
В коси заплела,
І смарагдом заяскріло
Тоненьке гілля.

Я сьогодні зустріла чудо
Під зеленим малим листочком!
Воно бігало по калюжах
І ховалось, чудне, за сосну!
Заглядало, смішне, усюди!
Полохливе й швидке напрочуд
І на сонечко схоже дуже!
Нагадало мені про весну!
Я його заховала в сумку!
І воно тепер щось шепоче!
Аби тільки мале не щезло
В оберемку тепла і трави!
Простягніть мені вашу руку
І швиденько закрийте очі!
Я вам чудо своє принесла!
Порадійте тепер і ви!
2011

У країні Навпаки
Найсолодші огірки,
А на вишні кавуни
От-такої довжини!
А джмелі взяли лопати
Щоби меду накопати,
Та прогнав їх кіт Панас:
"Доберуся я до вас!"
Пес Овес в дворі пасеться,
У гнізді їжак несеться,
А у сінях, під столом,
Слоненята сплять гуртом.
Де не взявся кіт Панас:
"Доберуся я до вас!
У країні Навпаки
Геть відлежали боки!"
Слоненята, стриб, у дірку,
І втекли в слонячу нірку,
Вслід буркоче кіт Панас:
"Доберуся я до вас!"
Чи то правда, чи то ні?
Чи наснилось це мені?

12,07,11

(казка)

Жив, собі, та поживав
у одній з чужих держав
цар, що квіти дивні мав.
Пильно їх охороняв,
в сад нікого не пускав,
бо з нарцисом прикрість мав-
доньку той зачарував.
Що ж робити з ним не знав.
***
Нарциса царство все боялось,
бо говорили був він дивним,
мав ,як в змії жалюче жало,
і жалив всіх,так, ніби грав ним.

Розказують, це так було:
царівна молода в ту мить,
в саду гуляла, й як на зло,
не мала з ким погомоніть.

А треба ж нам також сказати,
царівна та була весела –
любила гратись, жартувати
і мала ім’я ніжне, Белла.

От Белла глянула навколо, -
нікого, лиш джмелі гудуть.
Зайшла в квітник, в те райське поле,
де квіти сонячні ростуть.

Спочатку ніжні аромати
вдихала в себе раз - у - раз.
Та й почала букет збирати
в одну з найкращих своїх ваз.

І раптом мовить хтось до неї:
- царівно милая, зажди,
послухай біль душі моєї.
Не бійся, ближче підійди!

Тобі в коханні я хотів,
та досі не посмів зізнатись.
У снах до тебе я летів,
бажав серця наші з’єднати.

Царівна Белла озирнулась:
-Не бачу, хто це.Хто говорить?
Це ти Нарцисе? – й усміхнулась.
А він голівку мовчки клонить.

Немов до себе підкликає
солодким голосом чарує,
царівна юна ще не знає,
яку він пастку їй готує.

Схилилась Белла, а Нарцис
здається, лиш того чекав,
свою голівоньку підняв
і враз її поцілував.

З тих пір краса царівни Белли
згасає, в’яне з дня у день.
Забула, що була весела,
не чути більш її пісень.

А все тому, що поцілунок
того Нарциса – чарівний.
Зробив колись такий дарунок
йому один чаклун старий.

Насправді ж красень цей Нарцис
в житті нікого не кохав.
Голівку опускав униз,
Тому, що дивну звичку мав.

З усіх кого він поцілує
Нарцис сміявсь і кепкував.
А з того, що когось чарує
велику собі втіху мав.

Дізнавсь про теє лихо цар
і враз негайно наказав,
щоб хлопець-садівник Ян - Тар
Нарциса у садку зірвав.

Отож зайшов Ян- Тар в квітник,
щоб диво - цвіт зтрощить, зламати.
Не знав небіжчик - садівник,
що Нарцис жало може мати...

***

Летять гінці в усі кінці.
- Депеша від царя - кричать, -
Хто вирве квітку й корінці,
за того цар дочку віддасть!

Як тільки звістка облітала
усі країни і міста,
до замку царського примчала
карета лита золота.

А в тій кареті Принц вельможний,
що жив в сусідній із держав.
Був він сердечний, хоч заможний.
Цареві щиро співчував.

Представлений в дворі він був
і хоч цікавість гору брала,
шляхетних правил не забув.
Царівна ж сумно - сумно грала

І влад тій музиці співала
А світла музика звучала
летіла вдаль і чарувала:


- Ой чом, вітри буйні,
та й дерева гнете?
А ви квіти дивні,
моє серце рвете?
Як не жаль вам душу,
пожалійте очі,
що плакати мусять
щодня і щоночі.
Ой ви вітри буйні,
що ж мені робити?
Навчіть мене, вітри,
як на світі жити!

Спокійно слухать таку пісню
не міг наш Принц. Йому тоді
на думку спало: Ще не пізно –
пора покласти край біді!

Ото ж війну оголосив
наш Принц Нарцисові страшному
Благословення попросив
і мовив змію чарівному:

- Ми будем битися на смерть!
З життям своїм ти попрощайся.
Нарцис голівкою - круть –верть
і раптом гучно розсміявся:

- Відкрить я хочу таємницю,
бо виглядаєш ти смішним.
Тікай скоріше у світлицю,
бо можу стати я страшним.

То знай же хлопчику, що я
не квітка зовсім, а чаклун!
Це нова зовнішність моя,
а звуть мене Лихий Хвастун.

- Смієшся ти хвалько проклятий,
тримайсь тепер! – І почалось...
Хоч Принц у битві був завзятий
Все ж битись тяжко довелось.

Нарцис щось хлопцеві кричав,
а Принц от - от протне зміюку.
Той і на крок не підпускав,
лиш чатував, щоб вжалить в руку.

Нарешті Принц своїм мечем
дістав стебло тієї квітки,
та з квітки виліз на плече
холодний гад слизький та бридкий.

Обвив він Принцу ноги, руки
обплутав тіло, душить тисне.
Принц думав, що такої муки
уже не витерпить і трісне.

Та все ж зібрав останні сили,
здушив за шию ту зміюку,
напружив усі м’язи й жили
і переміг, здолав гадюку.

- Ось і кінець вже битві цій,
безсило Принц в траву упав.
Нарцис зів’яв, чаклун же Змій
злу душу чортові віддав.

А Принц почув враз сміх веселий!
Царівна знову засміялась.
Лишили чари бідну Беллу -
вона у Принца закохалась.

Підвівся він, розправив плечі
до Белли ближче підійшов,
(на землю опускався вечір)
й слова потрібні Принц знайшов:

- Чи вірить серденько дівоче,
що Принц нікого не кохав?
Таких очей, як твої очі
в житті я ще не зустрічав.

Прийми ж моє палке кохання,
і лиш надію мені дай,
зваж щиро на моє прохання.
Тепер пора мені. Прощай!

Царівна очі підвела
й сказала Принцу: Зачекай!
Депеша від царя була...
Дарма! Цю мить запам’ятай,

бо вийду заміж я за тебе,
тому, що серце так велить,
а не тому, що царю треба
свою обітницю здійснить.

Весілля довго там гуляли
усім так весело було,
Пили і їли й запивали
й мене туди щось привело.

Я тихо за столом сиділа,
смачне щось їла і пила,
та за подіями слідила
і вам усе оповіла.

казка

ЖилА собі дівчИна
і звали її Ганна.
Служила у родині
в якій була зла панна.

Та панна вередлива
і заздрісна й ледача,
сама ж бо невродлива,
лукаву мала вдачу.

Щоб Ганна не робила
тій кралі все не йметься.
- Не так ,-каже помила
підлогу, - і сміється.

-Не так переш і шиєш
і вариш все не так,
і посуд не так миєш.
Поганий маєш смак.

Розплакалась дівчина
бо ніде правди діти-
всяк кривдить сиротину
і нІкому жаліти.

Як ляжуть спати в домі,
дівча піде до річки.
на березі крутому
розкаже все вербичкам.

Одна із них , як мати,
а інші, мов сестрички.
Сьогодні буде спати
уткнувшись в листя личком.


Тут добре.Всі вербички
Ганнусю колисали
і листячком зеленим
їй сльози утирали.

-Не плач, моя дитино,-
найстарша їй сказала.-
Поспи іди з годину,
я хочу щоб ти знала-

у тебе серце дивне.
Не плач і не журися.
Почуєш треті пІвні
до мене повернися.


Озвешся : „Вербо мила,
до мене доторкнись,
Чарівна твоя сила.
Ганнусі відчинись.”

Послухала Ганнуся-
мерщій побігла в хату
- А що, як не проснуся?
Не буду я лягати...

За думами сумними
збігає швидко час.
Згадала як малою
блукала в лісі раз...

Аж раптом треті півні
за клунею запіли-
згадать слова чарівні
дівчинонці веліли.

Схопилася й хутенько
до річечки помчала.
Прибігла і легенько
вербиченьку обняла.

Озвалась:"Вербо , мила
до мене доторкнись.
Чарівна твоя сила.
Ганнусі відчинись."


І тільки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала,
й промовила шість раз:
- Відкриються ці двері,
сміливо в них зайди.
Візьми все до вечері,
мерщій відтіль іди.
І ось Верба відкрила
їй двері до скарбів.
Ганнуся там уздріла
сім різблених столів.
А на столах достоту!
Аж сяє все й блищить
прикрас зі срібла й злота
лічить – не полічить.
Там сукні й покривала
І шуби й килими.
Зозуля їй кувала:
- КУ-ку! усе візьми!

Та Ганна пам’ятала:
коли відкрились двері,
Верба тоді сказала
брать те що до вечері.

Ось кухоль золотистий
і гарна срібна чаша,
на скатертині чистій
у мисці смачна каша.

І хліб свіженький білий
Вареники у кринці
лежить кавунчик стиглий
ковбаска у торбинці.

Взяла тоді Ганнуся
вареників із кринки,
білесеньку хлібину,
ковбаску із торбинки.

Тай винесла за двері
свої маленькі клунки:
- Хіба ж я заслужила,
Вербичко, ці дарунки?

Верба лиш загойдалась,
враз двері зачинила,
до Ганни обізвалась:
- Ти правильно вчинила!

Тепер коли захочеш,
до мене завітаєш,
прийму тебе охоче.
Слова чарівні знаєш.

Бери всього по - трошку,
в усьому міру знай.
Візьми й чарівну ложку –
Про бідних тільки дбай!

З тих пір Ганнуся наша
не знала вже біди.
Була у неї й каша
і одяг хоч куди.

Їй дім купить звеліла
матусенька Верба.
Жилось там любо - мило,
покинула журба.

А злую тую панну
вже заздрощі беруть.
Слідить рішила Ганну,
бо сумніви згризуть.

Не може їсти й пити,
бурчить все та бурчить.
Все ж Ганну підслідити
вдалося й аж сичить:

- Тепер слова чарівні
піду скажу Вербі,
й скарби усі ті дивні
я заберу собі.

Аж раптом треті півні
зухвало заспівали,
згадать слова чарівні
злій панні обіцяли.

Схопилася й щодуху
до річки полетіла.
Прибігла і вербу ту
руками обхопила:
- О, вербо, щоб ти згнила,
до мене доторкнись.
Чарівна твоя сила,
Я, Ганна, відчинись!
І тільки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала
й промовила шість раз:
- Відкриються ці двері,
сміливо в них зайди.
Візьми все до вечері
й мерщій відтіль іди.
Коли Верба відкрила
їй двері до скарбів,
то панна там уздріла
сім різблених столів.
А на столах достоту!
Аж сяє все й блищить.
Прикрас зі срібла й злота
лічить не полічить
Там сукні й покривала
і шуби й килими.
Зозуленька кувала:
- Ку - ку! Усе візьми!
Цить! – панна закричала, -
бо вкину в гаманець,
тоді вважай: пропало,
настав тобі кінець!
Так панна і вчинила,
запхала все в мішок:
і хліб свіженький білий
й золочений рожок;
та ще сріблясту чашу,
шерстяні килими,
смачну гречану кашу,
стрічки з віночками.
Старанно набивала
мішки вона собі,
та все під ніс бурчала:
-Гей, Вербо, підсоби!
Враз двері зачинились,
зненацька, як завжди:
- Недобре ти вчинила,
Лишайсь тут назавжди.-
Сказала те і впала
вербичка у ріці.
Ганнусеньку позвала
сказала так дочці:
Ганнусю, як побачиш,
сестриченьку- вербу,
коли сумуєш,плачеш-
віддай їй всю журбу.
Запам'ятай, дитино-
дерева ці зелені
землі окраса дивна,
а ще її легені.
А будеш шанувати
природу ти завжди,
то маєш, доню,знати-
не матимеш біди!


Мене ж не забувай!
Бувай, бувай, бувай...
***************
Таку оcь казку дивну
розповіла старенька,
цю казочку чарівну
я чула ще маленька.
Я в казку закохалась
із самого початку
ото ж і записала
й дарую вам на згадку.

У міжзоряний політ
наш Сашко зібрався.
У новий незнаний світ
сам приготувався.

На голівку одягнув
банячок новенький,
а космічні ноги взув
в валянки старенькі.

Та вклонятись зірочкам –
не в його манері,
тож голівка з банячком
бахнулась об двері.

Засвітилось у очах,
Заглушило вуха
- Ой, який у небі жах, -
Сашко лоба чухав.

Розчаровано зітхав,
на коліна дмухав:
- Через те я з неба впав,
що маму не слухав.

Дощик, дощик накрапає,
дощик землю умиває.
Умиває поля й луки,
сипле краплі, стелить звуки.

Приспів: Іди, іди, дощику
зварим тобі борщику,
та варенички в сметані.
Пироги спечем рум'яні

Дощик в гості завітає,
трави й квіти розпитає:
- Чи умились ви росою,
чи полити вас водою?

Приспів: Іди, іди, дощику
зварим тобі борщику,
та варенички в сметані.
Пироги спечем рум'яні

Краплі кинулись в таночок
із квіток сплели віночок,
потім в піжмурки погрались,
а стомившись – поховались.

Приспів: Іди, іди, дощику
зварим тобі борщику,
та варенички в сметані.
Пироги спечем рум'яні

(казка)
На вулиці Зеленій,
в будинку номер п’ять
живе сім’я тюленів-
ви маєте їх знать:
матусю звати Тюля,
татусик зветься Лень,
а діток - Тоша, Пуля,
найменшого Люпень.
От якось Пуля й Тоша
у двір пішли гулять
і раптом листоноша:
- Де дім тут номер п’ять?
Хутенько Пуля й Тоша
побігли кликать маму:
- Матусю, листоноша
приніс нам телеграму!
В цей час матуся Тюля
білизну прасувала
співала „люлі, люлі”,
колисочку гойдала.
Татусик сповз з дивану,
газету враз відклав,
схилився над Люпенем
і Тюлечці сказав:
- Хутчій біжи, матусе,
отримуй телеграму,
та не барись, лапусе,
Чекати будем маму!
Матуся повернулась
в кімнату за хвилину,
радесенько всміхнулась,
вказала на дитину:
- Вітають з днем народження
маленького Люпеня.
Із Півночі вітання,
від дядечка Арсеня.
Привіт шлють дідо Ботик,
всі родичі тюлені,
ведмеді білі, котик
і красені - олені.
Запрошують на свято
на Північ завітати.
Нахмурив брови тато:
- Це просто лиш казати!
Далека ця дорога,
холодний край північний
та й діти ж краю того
не бачили де вічно
лежать сніги холодні
І віють сніговії.
Пробач, про це сьогодні
облиш свої ти мрії!
Матуся спохмурніла
на Леня покосилась,
з краєчку крісла сіла:
- Ой, трохи я стомилась,
І я також щось хочу
у відповідь сказати -
Північне сяйво дітям
ми мусим показати!
На вулиці Зеленій
в будинку метушня.
Збирається в дорогу
на Північ вся рідня.
Плетуться всім гарненькі
шкарпетки, рукавички
і шиються тепленькі
для діток черевички .
Нарешті все готово!
Валізи всі зібрали,
про соску для малого
лиш під кінець згадали.
Татусь по телефону
таксі вже викликає
й буквально за хвилину
сім'я в авто сідає.
Назустріч мчать тополі,
кав’ярні, магазини.
Та ось за містом в полі
аеродром , машини.
Це вперше Пулі й Тоші
отак на власні очі
явивсь літак . Він сяяв
вогнями серед ночі!
А ось і трап подали.
Ведмеді тут пілоти,
вони усім бажали
щасливого польоту.
І стюардеса Лиска
їм мило посміхалась.
Ба, навіть про колиску
вона потурбувалась.
Ще мить – літак у небі!
Зірок не полічити.
Летіть їм довго треба...
А вам вже час спочити.
Ми теж поїдем з вами
пізніше на ті святки.
Та зараз навіть мами
стомились, хочуть спатки.

Машина кукла опять
Наотрез отказалась спать.

Говорит: не подходит мне спаленка,
И вообще - я уже не маленькая.

Пусть строительный кран
Мне заменит диван,

Но даже и в этом случае
Я днем совершенно не сплючая!

Обращусь, говорит, без затей
В комитет по защите детей.

Верней, по защите кукол -
Вот ведь какая штука.

Меня терзают запретами,
Меня не кормят конфетами.

Болит у меня под лопаткой
От машиного распорядка.

А я, вообще-то, невеста.
Мне душно и мало места.

Пусть другие куклы подвинутся!
Ко всему, я желаю принца,
И немедленно.

И со стула
Она, было, к сестрице в Тулу
Собралась.
Но умаялась и уснула.

2010

Я малюю чоловічка:
Чуб ріденький, невеличкий,
Очі – крапочки дрібні, –
Ще й підморгують мені.
Брівки, носик-патичок
Ротик, ну – і язичок.
Домалюю вушка два –
Ось уже і голова!
А ще тулуб, ручки, ніжки, –
Та й пограємося трішки!
2010

Один отважный обормот
Завел многоэтажный рот.

Зефир, конфеты и драже
Он ел на первом этаже.

А на втором? А на втором
Он ел пирог за пирогом.

На третьем он глотал кефир,
Жевал салаты и гарнир.

Большим бисквитным тортом
Давился на четвертом.

На пятом ел за кексом кекс,
А на шестом - жевал бифштекс.

А выше - супчик жидкий
Хлебал и пил напитки.

Полезен рот такой? Как знать!
Зато сынка любила мать,

И ей совсем не важно,
Что рот многоэтажный.

2010

А хмарина,мов дитина,
з небокраю підглядає-
Сонечко скарби ховає!
Ось малинку під листочок,
Під ялиноньку грибочок,
А у вулики маленькі
пресолоденький медочок!
Я загляну під листок,
І навідаю грибок,
А солоденький медок
намащу на пиріжок
Й пригощу увесь лісок!

Маленька лелеча
до тата лепече:
"В чім щастя лелече?"-
питає малеча.
"В тім щастя лелеки,
що в кожній хатині
І в холод і в спеку ,
від віку й до нині
чекають лелеку.
Сміється малеча -
ось радість лелеча".

Словно бы на кресло
Посредине лета,
Если зазевались,
Сядет на котлету
Прям-таки милашка,
Просто-таки душка
Мушка-норушка
Глянцевое брюшко.

"Ах, сжальтесь, ах, сжальтесь, совсем я одна!" -
Нам мушка-норушка жужжит у окна.
Ее вдохновил наш растерянный вид,
Все проникновенней она говорит:

"У меня в голове,
Знаете ли, путаница...
Помню только, что я -
Ваша дальняя родственница.
Загляну к вам на денек,
Обсижу ваш пирожок".

Мушка-норушка
Глянцевое брюшко
Крылышком махнула -
Форточка и открылась.

2010

Оле и Ване Каминским

Детвора среди двора
Оседлала комара,
Ушлого комарика,
Хитрого сударика.

Час прошел - комар на месте.
Говорит ребятам: слезьте!
Не на спинке, а в тазу
Половину повезу.

Запрягусь умело я!
Но, ребята, сделаю
Дело это сложное
Только за морожное.

2010