Ой колише колисоньку
мама-Їжачиха:
Прикликає в нірку Сонька -
Аби було тихо.

Онде Сонько по стежині
тягне міх зі снами:
Сто із них - для Їжачатка,
Лиш один - для мами.
2011

:)

Місяць-сяючий жонглер,
зорі підкидав.
Мимоволі забарився,
шар вогняний впав.
А верба його піймала,
В коси заплела,
І смарагдом заяскріло
Тоненьке гілля.

Я сьогодні зустріла чудо
Під зеленим малим листочком!
Воно бігало по калюжах
І ховалось, чудне, за сосну!
Заглядало, смішне, усюди!
Полохливе й швидке напрочуд
І на сонечко схоже дуже!
Нагадало мені про весну!
Я його заховала в сумку!
І воно тепер щось шепоче!
Аби тільки мале не щезло
В оберемку тепла і трави!
Простягніть мені вашу руку
І швиденько закрийте очі!
Я вам чудо своє принесла!
Порадійте тепер і ви!
2011

У країні Навпаки
Найсолодші огірки,
А на вишні кавуни
От-такої довжини!
А джмелі взяли лопати
Щоби меду накопати,
Та прогнав їх кіт Панас:
"Доберуся я до вас!"
Пес Овес в дворі пасеться,
У гнізді їжак несеться,
А у сінях, під столом,
Слоненята сплять гуртом.
Де не взявся кіт Панас:
"Доберуся я до вас!
У країні Навпаки
Геть відлежали боки!"
Слоненята, стриб, у дірку,
І втекли в слонячу нірку,
Вслід буркоче кіт Панас:
"Доберуся я до вас!"
Чи то правда, чи то ні?
Чи наснилось це мені?

12,07,11

(казка)

Жив, собі, та поживав
у одній з чужих держав
цар, що квіти дивні мав.
Пильно їх охороняв,
в сад нікого не пускав,
бо з нарцисом прикрість мав-
доньку той зачарував.
Що ж робити з ним не знав.
***
Нарциса царство все боялось,
бо говорили був він дивним,
мав ,як в змії жалюче жало,
і жалив всіх,так, ніби грав ним.

Розказують, це так було:
царівна молода в ту мить,
в саду гуляла, й як на зло,
не мала з ким погомоніть.

А треба ж нам також сказати,
царівна та була весела –
любила гратись, жартувати
і мала ім’я ніжне, Белла.

От Белла глянула навколо, -
нікого, лиш джмелі гудуть.
Зайшла в квітник, в те райське поле,
де квіти сонячні ростуть.

Спочатку ніжні аромати
вдихала в себе раз - у - раз.
Та й почала букет збирати
в одну з найкращих своїх ваз.

І раптом мовить хтось до неї:
- царівно милая, зажди,
послухай біль душі моєї.
Не бійся, ближче підійди!

Тобі в коханні я хотів,
та досі не посмів зізнатись.
У снах до тебе я летів,
бажав серця наші з’єднати.

Царівна Белла озирнулась:
-Не бачу, хто це.Хто говорить?
Це ти Нарцисе? – й усміхнулась.
А він голівку мовчки клонить.

Немов до себе підкликає
солодким голосом чарує,
царівна юна ще не знає,
яку він пастку їй готує.

Схилилась Белла, а Нарцис
здається, лиш того чекав,
свою голівоньку підняв
і враз її поцілував.

З тих пір краса царівни Белли
згасає, в’яне з дня у день.
Забула, що була весела,
не чути більш її пісень.

А все тому, що поцілунок
того Нарциса – чарівний.
Зробив колись такий дарунок
йому один чаклун старий.

Насправді ж красень цей Нарцис
в житті нікого не кохав.
Голівку опускав униз,
Тому, що дивну звичку мав.

З усіх кого він поцілує
Нарцис сміявсь і кепкував.
А з того, що когось чарує
велику собі втіху мав.

Дізнавсь про теє лихо цар
і враз негайно наказав,
щоб хлопець-садівник Ян - Тар
Нарциса у садку зірвав.

Отож зайшов Ян- Тар в квітник,
щоб диво - цвіт зтрощить, зламати.
Не знав небіжчик - садівник,
що Нарцис жало може мати...

***

Летять гінці в усі кінці.
- Депеша від царя - кричать, -
Хто вирве квітку й корінці,
за того цар дочку віддасть!

Як тільки звістка облітала
усі країни і міста,
до замку царського примчала
карета лита золота.

А в тій кареті Принц вельможний,
що жив в сусідній із держав.
Був він сердечний, хоч заможний.
Цареві щиро співчував.

Представлений в дворі він був
і хоч цікавість гору брала,
шляхетних правил не забув.
Царівна ж сумно - сумно грала

І влад тій музиці співала
А світла музика звучала
летіла вдаль і чарувала:


- Ой чом, вітри буйні,
та й дерева гнете?
А ви квіти дивні,
моє серце рвете?
Як не жаль вам душу,
пожалійте очі,
що плакати мусять
щодня і щоночі.
Ой ви вітри буйні,
що ж мені робити?
Навчіть мене, вітри,
як на світі жити!

Спокійно слухать таку пісню
не міг наш Принц. Йому тоді
на думку спало: Ще не пізно –
пора покласти край біді!

Ото ж війну оголосив
наш Принц Нарцисові страшному
Благословення попросив
і мовив змію чарівному:

- Ми будем битися на смерть!
З життям своїм ти попрощайся.
Нарцис голівкою - круть –верть
і раптом гучно розсміявся:

- Відкрить я хочу таємницю,
бо виглядаєш ти смішним.
Тікай скоріше у світлицю,
бо можу стати я страшним.

То знай же хлопчику, що я
не квітка зовсім, а чаклун!
Це нова зовнішність моя,
а звуть мене Лихий Хвастун.

- Смієшся ти хвалько проклятий,
тримайсь тепер! – І почалось...
Хоч Принц у битві був завзятий
Все ж битись тяжко довелось.

Нарцис щось хлопцеві кричав,
а Принц от - от протне зміюку.
Той і на крок не підпускав,
лиш чатував, щоб вжалить в руку.

Нарешті Принц своїм мечем
дістав стебло тієї квітки,
та з квітки виліз на плече
холодний гад слизький та бридкий.

Обвив він Принцу ноги, руки
обплутав тіло, душить тисне.
Принц думав, що такої муки
уже не витерпить і трісне.

Та все ж зібрав останні сили,
здушив за шию ту зміюку,
напружив усі м’язи й жили
і переміг, здолав гадюку.

- Ось і кінець вже битві цій,
безсило Принц в траву упав.
Нарцис зів’яв, чаклун же Змій
злу душу чортові віддав.

А Принц почув враз сміх веселий!
Царівна знову засміялась.
Лишили чари бідну Беллу -
вона у Принца закохалась.

Підвівся він, розправив плечі
до Белли ближче підійшов,
(на землю опускався вечір)
й слова потрібні Принц знайшов:

- Чи вірить серденько дівоче,
що Принц нікого не кохав?
Таких очей, як твої очі
в житті я ще не зустрічав.

Прийми ж моє палке кохання,
і лиш надію мені дай,
зваж щиро на моє прохання.
Тепер пора мені. Прощай!

Царівна очі підвела
й сказала Принцу: Зачекай!
Депеша від царя була...
Дарма! Цю мить запам’ятай,

бо вийду заміж я за тебе,
тому, що серце так велить,
а не тому, що царю треба
свою обітницю здійснить.

Весілля довго там гуляли
усім так весело було,
Пили і їли й запивали
й мене туди щось привело.

Я тихо за столом сиділа,
смачне щось їла і пила,
та за подіями слідила
і вам усе оповіла.

казка

ЖилА собі дівчИна
і звали її Ганна.
Служила у родині
в якій була зла панна.

Та панна вередлива
і заздрісна й ледача,
сама ж бо невродлива,
лукаву мала вдачу.

Щоб Ганна не робила
тій кралі все не йметься.
- Не так ,-каже помила
підлогу, - і сміється.

-Не так переш і шиєш
і вариш все не так,
і посуд не так миєш.
Поганий маєш смак.

Розплакалась дівчина
бо ніде правди діти-
всяк кривдить сиротину
і нІкому жаліти.

Як ляжуть спати в домі,
дівча піде до річки.
на березі крутому
розкаже все вербичкам.

Одна із них , як мати,
а інші, мов сестрички.
Сьогодні буде спати
уткнувшись в листя личком.


Тут добре.Всі вербички
Ганнусю колисали
і листячком зеленим
їй сльози утирали.

-Не плач, моя дитино,-
найстарша їй сказала.-
Поспи іди з годину,
я хочу щоб ти знала-

у тебе серце дивне.
Не плач і не журися.
Почуєш треті пІвні
до мене повернися.


Озвешся : „Вербо мила,
до мене доторкнись,
Чарівна твоя сила.
Ганнусі відчинись.”

Послухала Ганнуся-
мерщій побігла в хату
- А що, як не проснуся?
Не буду я лягати...

За думами сумними
збігає швидко час.
Згадала як малою
блукала в лісі раз...

Аж раптом треті півні
за клунею запіли-
згадать слова чарівні
дівчинонці веліли.

Схопилася й хутенько
до річечки помчала.
Прибігла і легенько
вербиченьку обняла.

Озвалась:"Вербо , мила
до мене доторкнись.
Чарівна твоя сила.
Ганнусі відчинись."


І тільки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала,
й промовила шість раз:
- Відкриються ці двері,
сміливо в них зайди.
Візьми все до вечері,
мерщій відтіль іди.
І ось Верба відкрила
їй двері до скарбів.
Ганнуся там уздріла
сім різблених столів.
А на столах достоту!
Аж сяє все й блищить
прикрас зі срібла й злота
лічить – не полічить.
Там сукні й покривала
І шуби й килими.
Зозуля їй кувала:
- КУ-ку! усе візьми!

Та Ганна пам’ятала:
коли відкрились двері,
Верба тоді сказала
брать те що до вечері.

Ось кухоль золотистий
і гарна срібна чаша,
на скатертині чистій
у мисці смачна каша.

І хліб свіженький білий
Вареники у кринці
лежить кавунчик стиглий
ковбаска у торбинці.

Взяла тоді Ганнуся
вареників із кринки,
білесеньку хлібину,
ковбаску із торбинки.

Тай винесла за двері
свої маленькі клунки:
- Хіба ж я заслужила,
Вербичко, ці дарунки?

Верба лиш загойдалась,
враз двері зачинила,
до Ганни обізвалась:
- Ти правильно вчинила!

Тепер коли захочеш,
до мене завітаєш,
прийму тебе охоче.
Слова чарівні знаєш.

Бери всього по - трошку,
в усьому міру знай.
Візьми й чарівну ложку –
Про бідних тільки дбай!

З тих пір Ганнуся наша
не знала вже біди.
Була у неї й каша
і одяг хоч куди.

Їй дім купить звеліла
матусенька Верба.
Жилось там любо - мило,
покинула журба.

А злую тую панну
вже заздрощі беруть.
Слідить рішила Ганну,
бо сумніви згризуть.

Не може їсти й пити,
бурчить все та бурчить.
Все ж Ганну підслідити
вдалося й аж сичить:

- Тепер слова чарівні
піду скажу Вербі,
й скарби усі ті дивні
я заберу собі.

Аж раптом треті півні
зухвало заспівали,
згадать слова чарівні
злій панні обіцяли.

Схопилася й щодуху
до річки полетіла.
Прибігла і вербу ту
руками обхопила:
- О, вербо, щоб ти згнила,
до мене доторкнись.
Чарівна твоя сила,
Я, Ганна, відчинись!
І тільки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала
й промовила шість раз:
- Відкриються ці двері,
сміливо в них зайди.
Візьми все до вечері
й мерщій відтіль іди.
Коли Верба відкрила
їй двері до скарбів,
то панна там уздріла
сім різблених столів.
А на столах достоту!
Аж сяє все й блищить.
Прикрас зі срібла й злота
лічить не полічить
Там сукні й покривала
і шуби й килими.
Зозуленька кувала:
- Ку - ку! Усе візьми!
Цить! – панна закричала, -
бо вкину в гаманець,
тоді вважай: пропало,
настав тобі кінець!
Так панна і вчинила,
запхала все в мішок:
і хліб свіженький білий
й золочений рожок;
та ще сріблясту чашу,
шерстяні килими,
смачну гречану кашу,
стрічки з віночками.
Старанно набивала
мішки вона собі,
та все під ніс бурчала:
-Гей, Вербо, підсоби!
Враз двері зачинились,
зненацька, як завжди:
- Недобре ти вчинила,
Лишайсь тут назавжди.-
Сказала те і впала
вербичка у ріці.
Ганнусеньку позвала
сказала так дочці:
Ганнусю, як побачиш,
сестриченьку- вербу,
коли сумуєш,плачеш-
віддай їй всю журбу.
Запам'ятай, дитино-
дерева ці зелені
землі окраса дивна,
а ще її легені.
А будеш шанувати
природу ти завжди,
то маєш, доню,знати-
не матимеш біди!


Мене ж не забувай!
Бувай, бувай, бувай...
***************
Таку оcь казку дивну
розповіла старенька,
цю казочку чарівну
я чула ще маленька.
Я в казку закохалась
із самого початку
ото ж і записала
й дарую вам на згадку.

У міжзоряний політ
наш Сашко зібрався.
У новий незнаний світ
сам приготувався.

На голівку одягнув
банячок новенький,
а космічні ноги взув
в валянки старенькі.

Та вклонятись зірочкам –
не в його манері,
тож голівка з банячком
бахнулась об двері.

Засвітилось у очах,
Заглушило вуха
- Ой, який у небі жах, -
Сашко лоба чухав.

Розчаровано зітхав,
на коліна дмухав:
- Через те я з неба впав,
що маму не слухав.

Дощик, дощик накрапає,
дощик землю умиває.
Умиває поля й луки,
сипле краплі, стелить звуки.

Приспів: Іди, іди, дощику
зварим тобі борщику,
та варенички в сметані.
Пироги спечем рум'яні

Дощик в гості завітає,
трави й квіти розпитає:
- Чи умились ви росою,
чи полити вас водою?

Приспів: Іди, іди, дощику
зварим тобі борщику,
та варенички в сметані.
Пироги спечем рум'яні

Краплі кинулись в таночок
із квіток сплели віночок,
потім в піжмурки погрались,
а стомившись – поховались.

Приспів: Іди, іди, дощику
зварим тобі борщику,
та варенички в сметані.
Пироги спечем рум'яні

(казка)
На вулиці Зеленій,
в будинку номер п’ять
живе сім’я тюленів-
ви маєте їх знать:
матусю звати Тюля,
татусик зветься Лень,
а діток - Тоша, Пуля,
найменшого Люпень.
От якось Пуля й Тоша
у двір пішли гулять
і раптом листоноша:
- Де дім тут номер п’ять?
Хутенько Пуля й Тоша
побігли кликать маму:
- Матусю, листоноша
приніс нам телеграму!
В цей час матуся Тюля
білизну прасувала
співала „люлі, люлі”,
колисочку гойдала.
Татусик сповз з дивану,
газету враз відклав,
схилився над Люпенем
і Тюлечці сказав:
- Хутчій біжи, матусе,
отримуй телеграму,
та не барись, лапусе,
Чекати будем маму!
Матуся повернулась
в кімнату за хвилину,
радесенько всміхнулась,
вказала на дитину:
- Вітають з днем народження
маленького Люпеня.
Із Півночі вітання,
від дядечка Арсеня.
Привіт шлють дідо Ботик,
всі родичі тюлені,
ведмеді білі, котик
і красені - олені.
Запрошують на свято
на Північ завітати.
Нахмурив брови тато:
- Це просто лиш казати!
Далека ця дорога,
холодний край північний
та й діти ж краю того
не бачили де вічно
лежать сніги холодні
І віють сніговії.
Пробач, про це сьогодні
облиш свої ти мрії!
Матуся спохмурніла
на Леня покосилась,
з краєчку крісла сіла:
- Ой, трохи я стомилась,
І я також щось хочу
у відповідь сказати -
Північне сяйво дітям
ми мусим показати!
На вулиці Зеленій
в будинку метушня.
Збирається в дорогу
на Північ вся рідня.
Плетуться всім гарненькі
шкарпетки, рукавички
і шиються тепленькі
для діток черевички .
Нарешті все готово!
Валізи всі зібрали,
про соску для малого
лиш під кінець згадали.
Татусь по телефону
таксі вже викликає
й буквально за хвилину
сім'я в авто сідає.
Назустріч мчать тополі,
кав’ярні, магазини.
Та ось за містом в полі
аеродром , машини.
Це вперше Пулі й Тоші
отак на власні очі
явивсь літак . Він сяяв
вогнями серед ночі!
А ось і трап подали.
Ведмеді тут пілоти,
вони усім бажали
щасливого польоту.
І стюардеса Лиска
їм мило посміхалась.
Ба, навіть про колиску
вона потурбувалась.
Ще мить – літак у небі!
Зірок не полічити.
Летіть їм довго треба...
А вам вже час спочити.
Ми теж поїдем з вами
пізніше на ті святки.
Та зараз навіть мами
стомились, хочуть спатки.

Машина кукла опять
Наотрез отказалась спать.

Говорит: не подходит мне спаленка,
И вообще - я уже не маленькая.

Пусть строительный кран
Мне заменит диван,

Но даже и в этом случае
Я днем совершенно не сплючая!

Обращусь, говорит, без затей
В комитет по защите детей.

Верней, по защите кукол -
Вот ведь какая штука.

Меня терзают запретами,
Меня не кормят конфетами.

Болит у меня под лопаткой
От машиного распорядка.

А я, вообще-то, невеста.
Мне душно и мало места.

Пусть другие куклы подвинутся!
Ко всему, я желаю принца,
И немедленно.

И со стула
Она, было, к сестрице в Тулу
Собралась.
Но умаялась и уснула.

2010

Я малюю чоловічка:
Чуб ріденький, невеличкий,
Очі – крапочки дрібні, –
Ще й підморгують мені.
Брівки, носик-патичок
Ротик, ну – і язичок.
Домалюю вушка два –
Ось уже і голова!
А ще тулуб, ручки, ніжки, –
Та й пограємося трішки!
2010

Один отважный обормот
Завел многоэтажный рот.

Зефир, конфеты и драже
Он ел на первом этаже.

А на втором? А на втором
Он ел пирог за пирогом.

На третьем он глотал кефир,
Жевал салаты и гарнир.

Большим бисквитным тортом
Давился на четвертом.

На пятом ел за кексом кекс,
А на шестом - жевал бифштекс.

А выше - супчик жидкий
Хлебал и пил напитки.

Полезен рот такой? Как знать!
Зато сынка любила мать,

И ей совсем не важно,
Что рот многоэтажный.

2010

А хмарина,мов дитина,
з небокраю підглядає-
Сонечко скарби ховає!
Ось малинку під листочок,
Під ялиноньку грибочок,
А у вулики маленькі
пресолоденький медочок!
Я загляну під листок,
І навідаю грибок,
А солоденький медок
намащу на пиріжок
Й пригощу увесь лісок!

Маленька лелеча
до тата лепече:
"В чім щастя лелече?"-
питає малеча.
"В тім щастя лелеки,
що в кожній хатині
І в холод і в спеку ,
від віку й до нині
чекають лелеку.
Сміється малеча -
ось радість лелеча".

Словно бы на кресло
Посредине лета,
Если зазевались,
Сядет на котлету
Прям-таки милашка,
Просто-таки душка
Мушка-норушка
Глянцевое брюшко.

"Ах, сжальтесь, ах, сжальтесь, совсем я одна!" -
Нам мушка-норушка жужжит у окна.
Ее вдохновил наш растерянный вид,
Все проникновенней она говорит:

"У меня в голове,
Знаете ли, путаница...
Помню только, что я -
Ваша дальняя родственница.
Загляну к вам на денек,
Обсижу ваш пирожок".

Мушка-норушка
Глянцевое брюшко
Крылышком махнула -
Форточка и открылась.

2010

Оле и Ване Каминским

Детвора среди двора
Оседлала комара,
Ушлого комарика,
Хитрого сударика.

Час прошел - комар на месте.
Говорит ребятам: слезьте!
Не на спинке, а в тазу
Половину повезу.

Запрягусь умело я!
Но, ребята, сделаю
Дело это сложное
Только за морожное.

2010

Снив і мріяв павучок
Вклавшись зручно на бочок,
Милувався на хмаринки,
Розгойдавши павутинку:

От би сонце-золотаві
Ниточки із неба впали,
Я б, хвилиночки не втратив,
Пряжу намотав для хати.

І як майстер ткацьких справ,
Дім-світлицю виплітав.
Затишну, теплом осяйну,
Тільки справа ця загайна!

Снив і мріяв, обрій гасне,
День скресає так невчасно.
Майже вже довершив справу,
Тільки було це в уяві!

06/2011

Мама вбрала рукавички,
А вони як дві лисички
На руках вмостилися,
Пальчики зігрілися.

Притулила я до личка
Руки в рукавичках,
І лоскочуть мої щічки,
Вовняні сестрички.

Наліпила круглі сніжки,
Рукавички змокли трішки.
Що ж мені тепер робити,
Аби їх не простудити?

Зараз вернуся до хати,
Покладу їх зразу спати.
Місце тепле пошукаю,
Хай скоріше висихають.

10.11.2007р.

За границей Гамадрил
Важные слова учил!
Чтобы продавать товар
Знает слово "гонорар",
"Бизнес","менеджер","проценты",
"Скидки","бонус","дивиденды"!

Очень нужный Гамадрил
В джунглях магазин открыл!
Положил он на прилавки
Брюки,юбки и булавки,
И кастрюли,и пальто,
Сковородки и манто.

На витрине сто картин
Рисовал ему Павлин!
Заграничная же Дама
НазвалА это - реклама!
Вот уже открылись двери,
В магазин вбежали звери!

Вон огромный серый Слон
Покупает телефон.
Покупает Бегемот
Разрисованный комод,
А застенчивый Жираф
Покупает себе шкаф.

Гамадрил кричит:"Есть скидки!
Покупайте срочно нитки!"
И зелёный Крокодил
Ниток целый воз купил!
Тащит Зебра два пакета
Ниток голубого цвета!

В магазин,как на пожар,
Мчится маленький Комар,
Попугай,Питон,Горилла!
Знать,реклама - это сила!
Чтоб в торговле был прогресс
Очень важен интерес!

Був Мишко у зоопарку,
Зазирав у кожну шпарку,
Ще й дражнив маленьких поні:
"Ви ж поміститесь в долоні!"
У ведмедів смикав сітку,
Стукав палицею в клітку,
І кричав:"Хоч звір цей дикий!
Не боюсь! Я вже великий!
Мов Тарзан серед дерев!
Я хоробрий! Справжній лев!"
Раптом зблід Мишко-герой!
Що ж це сталося?! Ой-ой!
Труситься герой від страху!
По нозі повзе...мураха!

Красне літо розсипає
Сміх-сміх!
І мені дарує повно
Втіх-втіх!
У травичку, мов грибочок,
Сюп-сюп,
А у річці, наче рибка, –
Хлюп-хлюп!
Полунички в рученята –
Гам-гам!
Червоніє он малинка
Там-там!
Личко, сонечку, ласкаво
Грій-грій!
Пречудовий світ навколо –
Мій-мій!
2010

Заболіла в Жабки
Права задня лапка.
Радить мудрий Дятел
П’явки прикладати.
Пропонує Щука
Трав’яну піґулку.
Каже Сом вусатий
Більше не стрибати.
Ті поради добрі
Стали би в пригоді,
Тільки Жабка вміло
Підійшла до діла,
Та ж збагнула врешті:
– Муляють-бо мешти*,
Що купила вчора
На такииииих підборах!

Перевзулась Жабка
У м’якенькі тапки
І тепер стрибає –
Клопоту не має.

*мешти – туфлі

2011

Cміх затих, не чути сміху,
Причаїлось в лісі лихо,
Скоромовками говорить,
Що не скажеш-все повторить.

У гущавині блукає
І гаркавить, і лякає.
Мо' розбійники в бору
Оточили дітвору?

На галяві:"Ох!" та "Ах!"
Між дітей завівся страх.
Вже малятам не до втіхи,
Зовсім поряд бродить лихо.

Раптом Танечка мала,
Наче бджілка загула:
-Друзі! Нічого боятись!
Це- луна.Ходімо гратись!

Дві веселі черепашки
Влаштували перегони:
За суддю була мурашка,
Глядачі – малі тритони.

Хоч було їм трохи важко,
Та змагалися уперто –
Дві спортсменки-черепашки
Подолали більше метра!

Хоч натомлені – щасливі,
Перегони вийшли вдалі:
Бо учасницям вручили
Найсправжнісінькі медалі.

Про спортсменок-черепашок
Гомонять усі відтоді!
Чи тритонів, чи мурашок
Розпитайте при нагоді.
:)
2011

Устами младенца

***

- Вот и сладкий творожок,
Сьешь-ка ложечку, дружок!
- Творожок, конечно, сьем!
А вот ложки я не ем!

***

Видит Оля в магазине
Сыр большой лежит в витрине:
- Вот так чудо на весь мир!
В магазине вырос сыр!

***

Костя к маме прибежал:
- Я такое увидал!
Я сегодня бегал в сад,
Там чернявый виноград!

***

Маша чашку протянула,
Маша тяжело вздохнула:
- Как коровкам нелегко,
Их превратили в молоко!

***

На обед у бабушки
Блинчики-оладушки,
- Внучек, что тебе подать?
Хочешь, мёда можешь взять.
- Мне вон то,- ответил Рома,
- Чего нету у нас дома!

***

Удивлялись мама с папой:
- Кто жужжит под жёлтой шляпой?
Может, это дочка наша?
Может, это пчёлка Маша?
- Не узнаете вовек!
Это просто Пчеловек!

Сонце ген за небокраєм
Кожен вечір спочиває.
Там у нього є домівка:
Злотом стелена долівка,
Злотні стіни, злотна стріха, -
Не будиночок, а втіха.
Пахне в ньому чудо-літом
І медовим липнецвітом.
У світлиці – вишиванки,
Красні соняхи у дзбанках.
А на покуті за пана –
Запашний калач рум’яний.

На фіраночках прозорих
Примостились тихо зорі
І тихесенько до ранку
Шепчуть Сонцю колисанку.
2010

Плачет в Африке народ!
Потерялся Бегемот!
Обезьяны затрещали -
Бегемота не видали!
Не видал и серый Слон,
Загрустил,похоже,он!
Даже злобный Крокодил
Горькую слезу пустил!
Помогите! Помогите!
Бегемота разыщите!
Ну чего кричит народ?
Не терялся Бегемот!
Просто он вчера устал,
И немножечко проспал!

Влітку тепло, влітку гарно,
Не сиджу я вдома марно,
Вже взуваю я на ніжки
Дві веселі ...(босоніжки)

В них забив я перший гол,
В них я граю у футбол,
Бо вони не для домівки,
Називаються ...(кросівки)


Є взуття і спеціальне,
Не просте, а танцювальне,
Бо для танців, не для стежки,
А зоветься воно ...(чешки)


Гарна сукня є в Марічки,
Є блакитні, довгі стрічки,
А до сукні є в Марічки
Два чудові ... (черевички)


Щоб не мерзли взимку ніжки,
Одягаю я панчішки,
А гуляти до ріки,
Я взуваю ...(чобітки)

Коли вдома я буваю,
То на ніжки їх взуваю,
Не ходжу у них на танці,
Це зручні, м'якенькі ...(капці)

Утром бабочка проснулась,
Сладко-сладко потянулась,
- Здравствуй, мир! А вот и я!
Вот и песенка моя!

Ну-ка,пой со мною вместе!
Не сидится мне на месте!
Над ромашкой покружу,
Да букашку разбужу!

Полечу на красный мак,
Там танцует жук-чудак!
Дружно за руки возьмёмся,
Мы с жуком легко споёмся!

Повторяй-ка мой стишок!
Выходи-ка на лужок!
Здравствуй,мир! А вот и я!
Вот и песенка моя!

27,04,11

Спи, моя Іриско,
cпи, моя солодка.
Люляють колиску
зіроньки-стокротки.

Птаха білокрила
горне пташенятко,
вушками накрила
мама зайченятко.

В порості ліщини
дрімки ловить лиска.
Спи, моя дитино,
спи, моя Іриско.



2010 р.

Вже стомились оченята,
Не тупочуть ноженята,
А лягли хутенько в ліжко
Слухать казочку-потішку.
Принесла сорока вісті,
Що колись у дивнім місті,
Десь за тридев'ять земель,
У хатинці з конопель,
Жив та був один дивак,
На всі руки був мастак.
Майстер зовсім не простий,
А казковий, чарівний!
НІколи йому поспати,
Хоче ліжка змайструвати,
Для слухняних ведмежат,
Для пухнастих кошенят,
Для руденьких лисенят,
І маленьких мишенят.
Будуть ліжечка чудові,
Не прості, а кольорові!
Молоточок дзвінко - дзень!
Завтра буде новий день!
Ось і ліжечка готові,
Щоб наснились сни казкові!
Вже стомилися у кішки
Всі чотири лапки-ніжки,
Задрімала дітвора,
Мабуть, вже і нам пора!
Ось і ліжечко для нас,
На добраніч! Спати час!

Заховались у кутки
Непосиди-чобітки!
І сумують, не гасають,
По доріжці не стрибають!
Ще й вреднющий сірий кіт
Насміхався з них в обід:
- Засмутились, любі наші,
Попросили дружно каші!

Густою глиною гарненько,
Гіллям гаптуючи гнучким,
Готує гайворон гніздечко -
Гуркоче гаєм гомінким.

Грайливо гралася годину,
Гойдала глід, густі гілки,
Гляділа галка горобину -
Гарячий гамір говіркий.

Гостинно, гоже говорила,
Гаями голосно гуде.
«Господа гарна - голосила, -
Гроза гуркочучи гряде»

Гойдає гірко головою,
Гарцює гостя, гомонить.
«Ген-ген городина горою,
Горіхи» - глянувши, гнітить.

Голодний гайворон губився:
«Гайнути! - гадка головна, -
Горілиць гронами грястиця,
Гляди, грабіжниця гнізда».

«Гримить гроза – гасати годі -
Господар гості, - городи
Гіллям галявини господу -
Готуй гніздечко, грій, гляди».

11.04.2011 (в ред. 10.04.2013)

Ніжно рукою хилить додолу
Трави весняні вітрець.
Спи, моя ластівко, спи, моя доле,
Матері щастя вінець.

Хай тобі сняться зіроньки яснії,
Сизі тумани небес...
Спи, моє сонечко, серденько краснеє!
Змучений день уже щез.

Хай заколишуть тебе ніжно, лагідно
Янголи білі вночі.
Спи, моя зіронько, вишнево-ягідно,
Щастя сузір*я лічи!

Сяде край ліжечка янгол малесенький,
Буде шептати казки.
Спить уже в небі місяць білесенький,
Спи, моє щастя, і ти!

Візьми в долоньки дитинко,
Сонячних променів краплинку,
На щічку посади гратися,
Тобі потрібно гарно сміятися.
Сонечко посміхатись допомагає,
Лихо, хвороби, смуток відганяє,
Ніжкам дай погратися,
Вони теж бажають сміятися.
Від сміху дитячого Сонце радіє,
Зло в Землю тікає, горе сивіє.
Смійся дитино, рости що хвилини,
Спіють суниці, чорниці, солодка малина,
Сонечко ягідки в радість одягає,
Тепер дитя здоровим зростає.
2005р.

Я не боюсь зимових заметілей.
Ані спекотних довгих літніх днів.
А лиш боюся, щоб Любов не тліла,
А щоб цвіла, як мак серед полів.

Я не боюсь в Коханні задихнутись,
Напій медовий пити з кришталя.
Але в обмані так боюсь схитнутись:
З-під ніг моїх тоді пливе земля.

Я не боюсь ходити в синіх росах,
І босими ногами по стерні.
І так люблю, коли ромашки в косах.
Коли вночі приснишся ти мені.

Я не боюсь, коли весняна злива,
Коли Перун керує цілу ніч.
Я серцем відчуваю, що щаслива,
А це уже серйозна в житті річ.

Весняний день потроху зводить вії,
І лютий відступа з календаря.
Як пролісок, пробились мої мрії,
Запахли ніжним цвітом мигдаля..

Він ворушить кігтиком,
Він ворушить пальчиком,
На підлозі віхтики
Хутра домов’ячого.

Он для нього бризкальця,
Он для нього брязкальця,
А він хоче пальцями
У шпалері шкрябаться.

Все ковтає, плямкає
Сливами-маслинами.
На скатерці плямки є
І плоди обслинені.

Заїдає кетями.
Хлипнуть п’ятки гордими
Теплими шкарпетями,
Сонною свободою.

***
Тато сказав:
Настає весна. Скоро сніги зійдуть.
Мама сказала:
Так, котики вже цвітуть.
Я подививсь на свого Тимоша –
шерстка у нього така ж як була,
жодної квіточки, бруньки нема.
Що це дорослі говорять? Дива...
Коли ж я надворі гуляв,
крадькома
усіх котів обдивився –
дарма,
навіть бруньок на них ще нема.
Мабудь, до нас забарилась весна...

Ох, та коли вже вона прийде
і я побачу як Тиміш розцвіте.
*

По морозяній дорозі
Місяць ніс мішок на розі.
А в мішку отому дірка –
Виглядала з нього зірка.
Місяць трохи не догледів –
Впала зірка до ведмедів.
І відтоді ведмедиці
Поночі ніяк не спиться:
Все шука по небосхилу -
Де вчепити непосиду?
2011

В Мишенятка – іменини!
Вже зібрались на гостину
Мама, тато, дід, бабуся
І мала сестричка Муся,
Два кузени, три кузини
Теж прийшли на іменини,
Дядько Миш і тітка Мися,
Інші родичі зійшлися,
Ще й сусіди зазирнули –
Про малого не забули.
Кожен цьомкнув носик лунко
І приніс по подарунку.

Можна вже й за стіл сідати,
Та нема десь Мишеняти.
Де подівся іменинник?
Всі – на пошуки дитини!

Зазирали в кожен кутик...
Ох, не так усе це просто, –
Бо із купи подарунків
Було видно тільки.. хвостик!

2011

Сонячний зайчик
на ймення Світланчик,
Променя раннього
радісний син,
Має веселу
допитливу вдачу –
Це непосида
з усіх непосид.

Зранку він чуба
лоскоче ялині
І перелічує
шишки на ній.
Потім, послухавши
співи пташині,
Сам повідає,
що бачив у сні.

Далі біжить
привітатись до річки,
Грати із хвильками
в довгу лозу,
Ще – погойдатись
на вітах вербички
І помогти їй
чесати косу.

Зайчик не має
спокійної миті –
Стільки на світі
Цікавих є справ.
Як ви гадаєте –
носики дітям
Хто це веснянками
поцяткував?

Хто не дає
зранку бути ледачим,
В торбу яскраву
збираючи сни?
Вірно! Це – зайчик
на ймення Світланчик,
Променя раннього
радісний син.

2011

Зажурилася зима:
- В мене снігу вже нема.
Роздала я всім сніжинки,
Замела усі стежинки.
Річки в кригу одягнула,
Мости вкрити не забула.
Притрусила ліс і поле –
Біле й чисте все довкола.
А весна - не забарилась,
вранці сонячно з’явилась!

Жебонять струмки веселі,
Чепуряться міста й села.
З вирію спішать птахи,
обганяють літаки.
У весни – усе весняне.
В пелюсткові шати вбране.
Щез мороз. Тепліє вітер.
Весна всім дарує квіти.

25/02/2011

А ти мені багато ще сказав би,
Коли б не комплекс цього сьогодення.
Ми накотили сніговії баби,
Щоб годувать малиновим варенням.
Ну, як його та й можна не хотіти?
А, може, вам гарячого ще чаю?
І ми, малі (Ну, сказано вже, діти!),
Дивилися, як баба розмерзає.
Із ґудзиків викочувались сльози,
І плакав наївно і уперто.
Не треба Хто родився на морозі,
Від теплоти людської може вмерти.

Брехня з брехні народилася,
В просторі сміття молотилася,
В світі як мухи плодилася, й тепер
Без брехні ще ніхто не вмер.

Тісто життя на брехні замішане,
В правді з водою залишене, -
Аби не черствіло життя,
Різновид буття.

Сумно від цього мені...
Чистих правди промені
Брехнею закутані,
Шляхи життя переплутані.

Мы сегодня презентуем,
Гонки "Формула-один"!
Минус-"десять", ветер дует,
Дали старт и мы летим.

Санки скорость набирают,
Ветерок свистит в ушах,
Крики зрителей витают,
На прямой и виражах.

Номер-"восемь"- Вероника!-
У нее крутой болид,
Как Шумахер- в годы пика,
Всех быстрей она летит.

Вот и финиш, руки к верху-
Победителя качать!
Сколько слез и сколько смеха,
Всем детишкам благодать!

Февраль.10.г.

У мене їх багато, та щоб не тратити вашого часу і місця на сайті - буду їх збирати у такі от збірочки. Вірші написані моїм онукам, але може комусь і пригодяться - отож радий поділитися.



Чом не чую звуків маршу -
Став на цілий рік я старшим,
де ж похвала, не збагну?
В дитсадку я майже "дембель",
хоч весь в синяках, як Рембо,
бо ніколи не сиджу.

Правда, вчитись неохота -
я б побігати не проти...
А киптіть над Букварем
щось не хочеться (як чесно),
то ж вітайте мене, хресні,
народивсь оцим я днем!


----------





Добре знаюсь на машинах
Опелях,Пежо,Калинах.
На Сеатах і Фіатах,
Ауді і Мазераті,
Мерседесах і Хюндаях-
Усі марки розрізняю.
Знаю добре я Сумбарі,
Шкоди,Форди,Гранд Вітару,
Дачію,Альфа-Ромео,
Шевроле,Рено і Део,
Ламбурджіні і Ферарі,
Порші,Бентлі,Ягуари,
Хонди,Мазди і Тойоти.
Я нічо не маю проти
Сітроенів,Вольв,Нісанів,
Мітсубісі і Мегано.
І Фольксвагени нічого-
Їх багато на дорогах,
Море Жигулів і Таврій,
Волги бачу регулярно.
Та скоріше рости зве-
Лиш суперкар Б М В !!!


---------



Хоч надворі лежить сніг,
Сниться нам шкільний поріг.
І у ніч на Новий рік
Стали старші ми на рік.
Піду в школу восени
І до самої весни,
Навіть до самого літа
Гризтиму наук граніти.
"До побачення, садок!
Кличе школа на урок!" -
Скажу я малятам всім,
Бо садок мені - як дім.


----------



Ще маленька я,матусю
Та нічого не боюся.
Правда,вовка,правда,трішки,
Та сховаюся у ліжку.
Пережду якусь хвилинку-
А там Дід Мороз в сніжинках
Забіжить до хати хутко,
Рядом - внучка з ним,Снігурка!
Нанесуть дарунків гору,
Віршиків розкажуть море
Про ялинку зелененьку,
І про білочку гарненьку,
Про ведмедика і лиску,
І про кицьку-білобриску.
Вони в цьому знають толк,
Й посміхнеться навіть вовк!


----------



Люблю техніку я дуже -
З нею я ще змалку дружу.
Знаю все про пилесоси,
Праски, міксери, насоси,
Блендери і кавомолки,
Кавоварки, фени, плойки.
Розтолкую всім ретельно,
Поясню вам, будьте певні.
Розкажу про все і всім,
Зараз, лиш цукерки з"їм!


----------


Завтра стану я раненько
І поснідаю швиденько.
Заспіваю з сонечком,
Вигляну в віконечко,
Усміхнуся мамі з татом,
Дам "па-па" слухнянно брату,
Що йде у садочок,
Бо мені вже рочок!


----------


Ставай, лялечко, ставай,
бо приходив Миколай.
Чула я у сні, подружко,
щось він ставив під подушку.

Ось дивися: апельсинки,
яблучка і мандаринки,
всього повно і багато -
в нас сьогодні справжнє свято!

Цілий рік я, лялю ,ждала,
майже не вередувала,
маму слухала і знай -
то побачив Миколай.

А тепер я буду вчитись,
маму слухать, не лінитись,
і на другий рік, подружко, -
знов заглянем під подушку!


---------



Вже два роки мені буде-
Прийдуть в гості близькі люди.
Нанесуть дарунків кучу,
Трохи і мене помучать -
"Те скажи, те покажи!".
Стерплю все, і маму вмолю
Хай поласувать дозволить.

Нарву фіалок
я матусі в дар,
розсиплю долом -
це тобі від сина!
Мені три роки
дзенькнув календар,
всміхнись, рідненька,
я уже - МУЖЧИНА!

Засміялось Сонечко,
Стрибнуло в віконечко!
Цілувало щічки
Нашої Марічки!
Сміх подарувало,
Носик лоскотало!
Неслухняне Сонечко!
Розбудило донечку!

2011

Я родився в далекій країні,
Там, де сонце стає дуже рано,
Та душею я весь в Україні,
Не дивись, що маленький я, мамо!

Я повернуся, о б о в" я з к о в о!
Якщо вам це скоріше не вдасться,
Допоможу їй зняти окови,
Допоможу здобути їй щастя!

Не дивіться так,татку і нене,
Я здійсню заповітную мрію!
Помолися, будь-ласка, за мене,
Богородице Божа, Маріє!

У своячениці Білки
Зайці грали у сопілки,
А зелені коники
Дзенькали у дзвоники!
Круторогий дід Баран
Бив щосили в барабан!
"Ех,раз! Іще раз!"-
Заспівав бобер Тарас.
Навіть тітонька Сова
Щось тихесенько співа.
Галасливі дві сороки
Узялися дружно в боки,
І здається, що й ріка
Затанцює гопака!
Знають гори і долини,
То у Білки іменини!

2011