Щойно випав перший сніг,
Пан Мишинський спати ліг.
Добре ковдру підгорнув,
Носа у подушку ткнув
Із надією, що в сні
Множаться скарби самі.
Спершу так воно й було,
Щастя в лапи попливло:
Сир, картопля і буряк –
Не натішитись ніяк.
Ну а потім, мов чаклун
Десь наніс поганих дум,
Сон кошмаром обернувсь,
Аж здригнувся в пана вус:
В борошні ґаздує міль,
Вкрила сир зелена цвіль,
Найсмачніший сала шмат
Кіт украв, поганський брат,
Кріт у панову нору
Прокопав вузьку діру
І потиху (совість мав!)
Всю картопельку забрав.
Ну а моркву й бурячок
Згриз мале-е-енький слимачок.
Пан прокинувся блідий:
–Боже, грім мене побий!
Щоб іще я ті скарби
Так леліяв от біди,
А вона тоді прийшла
І поїла все сама.
Ні! Не буде цьому ладу!
Як закличу всю громаду –
Розгощу усім на втіху,
Хай мене минає лихо.
Так і друзів заведу,
А тому – не пропаду!

2009

Дали завдання в школі нам:
Іменники знайти.
До слів, що є в підручнику,
Враз добереш їх ти.

Червонобоке – яблуко,
А довговухий – кріль!
Червоногруді... Хто ж би це?
Дід каже: “Снігурі!”

І дивиться здивовано
На дідуся Максим:
– Таких тварин не знаю я...
– А ось я розповім.

Не так давно, онученьку,
Прегарні птахи ці
Щороку гостювали в нас,
Як теплі промінці.

Узимку білий сніг лежить
Чи хуртовина дме –
Снігур червоно пломенить,
Мов сонечко ясне.

Немовби яблук на снігу
Розкидає зима –
То веселяться снігурі!
А зараз їх нема...

– Чому ж нема, дідусю, де
Поділися вони?
Чи відлетіли в теплий край
На пошуки весни?

Чи, може, повернутись їм
Завадили вітри?..
Я хочу бачить снігурів!!
– Ось рік уже котрий

Не повертаються птахи,
Що радість всім несли.
Мабуть, довкілля наше так
“До ручки” довели,

Що снігурам тут більш не жить... –
Дідусь собі пішов,
А внук дивився у вікно
І думав знов і знов:

“О, повертайтесь, снігурі,
Я хочу бачить вас!..
А хто за вами пропаде
У цей похмурий час?

Про кого розповідь сумну
Я внуку поведу?
Чи, може, й проліска ніде
З малим вже не знайду?..”
2005

Міцненькі хлоп’ята й кремезні діди!
Ховайтесь, бо хтось поспішає сюди!
Накрий-но листочком свого капелюха,
Тримай, як зайчисько, на маківці вуха!
Брунатні, вишневі та білі шапки
Зарийте мерщій у колючі голки!
Нехай він проходить, нехай не помітить,
Хай сонце йому просто в очі засвітить!
Ми зовсім не хочем потрапити в борщ!
Хай хмара насуне і випаде дощ,
Нехай він намокне, нехай заблукає,
Хай з лісу мандрує і нас не шукає!
2005

У маленької Світланки
Очі – ніби вишні-шпанки:
Ну й дідусь! Ну й чарівник! –
Дивувати внучку звик.
Щойно повернувся з річки,
Трохи наловив плотвички,
А з мішка – що за дива? –
Щука вигляда жива!
Дід Іван поставив ночви –
В них покласти щуку хоче.
Не виходить – от біда! –
Хвіст назовні вигляда!
Й голова не влазить теж...
Щука ця не знає меж!
Треба ж вирости такій –
Не вміститись в ночвах їй.
А Світланка в них щодня
Бавиться, мов каченя:
Сонечком вода нагріта –
Скільки радості у літа!
Ніжки випрямить дівча –
Кіски лиш з води стирчать.
Тут і плаває, й пірнає...
Стій! А що це означає?
Тягне дідуся за руку:
– Значить, менша я за щуку?!
2005

А колись на хатині бабусиній
Не було черепиці, ні шиферу,
А солома сміялася радісно –
Ніби золото – сонячним вихором!

Як новенька, було, то виблискує;
Постаріє, дощами пронизана, –
Тьмяно-сірою хмаркою дихає,
Горобців відганяючи списами.

А під стріхою – ластівки весело
Метушаться-турбуються дітками,
Пісню, з теплого краю занесену,
Так щебечуть, мов пісня та виткана.

Тчуть-снують – мовби сонечка промені
Хочуть в стріху вплести між соломою.
А вночі, як поснуть вони, стомлені,
Чують діти їх сни. Невагомою

І прозорою ниткою вишиють
Сни рожеві пташата під стріхою,
І під осінь весну знову вимріють –
Як додому повернуться з втіхою.

Стріха в хати лежить – мов на пагоді...
Як онуки почнуть щебетати,
То бабуся всміхається лагідно:
– Ластів’ята мої, ластів’ята!..
2005

Синьо. У лісі так синьо,
Мов перекинувся світ
І впало додолу небо,
Заплутавшись поміж віт.

У лісі пахне весною,
У лісі насправді весна!
Вона простелила тут небо,
пташками дзвенить вона.

Холодно ще і голо
Серед пустих верховіть,
А десь під розстеленим небом
Листя торішнє спить.

Стрілка зелена гостра,
Пронизливо-синій квіт –
Як добре для проліска вийшло,
Що перекинувся світ.

Ну як би йому жилося
Там, серед хмар, угорі,
Якби ми прийшли до лісу
О ранній весняній порі

І не знайшли першоквітки
На голій і сірій землі?..
Ну, хто б подумав, що небо –
То проліски сині малі?
2005

Молодик згорнув доріжку
І приліг поспати трішки
В темряві нічній.
Натомились жваві ніжки,
Затихають крики-смішки
Сонно серед вій…

Мерехтять зірки далекі,
Наливає сяйвом глеки
Дядько Водолій.
Таємничим космотреком
Відміряючи парсеки,
Мчить планета мрій.

А на ній - фантазій діжка:
Літо бавиться у сніжки,
Взимку – буйний сад…
Восьминоги ходять пішки,
Роздають смачні горішки,
Синій шоколад…

«Диво-птиці, диво-звірі :
Та ніхто б і не повірив,
У такі дива.
Я і сам ото, допіру,
Дивувався понад міру,
Що таке бува.

Від магічного салату
Височезним став,як тато,
Лиш без бороди
Побабахкав із гармати,
встиг на вітрі політати
В чарівні світи.

На планеті - стільки волі,
І не треба йти до школи -
Вік би тут сидів.
Та зламав якісь паролі,
І завис на парасолі
Поміж полюсів…»

Верескнула раптом кішка -
Все злилось уперемішку,
Ніби водоспад…
Позіхнув Юрась у ліжку,
«Зореліт» вхопив за ріжки –
Час уже назад.

04.12.2009 р.

Сіра Миша невеличка
Взула модні черевички,
Вбрала сукню дуже гарну –
Чимчикує у книгарню.
Хоче книжечки купити,
Щоби діточок учити:
Багатенько варто знати
Навіть сірим мишенятам.
Магазин уже близенько.
Наша Миша чепурненька
Зупинилась на порозі
І отямитись не в змозі.
По цілісінькій крамниці
Диво-книги на полицях:
І розумні, і цікаві
Ще й малюночки яскраві.
Скоромовки і пригоди,
Цікавинки про природу,
Казочки, байки і вірші –
Очі бігають у Миші.
– Ця. Оця. Ще – ця і ця! –
Просить Миша в продавця
Та зітхає тихо-гірко:
– Треба ж донести до нірки.
Хочу книжечки усі...
Тут згадала про таксі!
Вийшла Мишка з магазину,
Сіла в жовту лімузину
І Васько, шофер-котяра,
Як задав машині жару –
Вмить довіз додому Мишку.
Ну а сам...
Пішов по книжку!

2009

(для гарного настрою і відваги)

Мишки, мишки!
Раз! Два! Три!
Сірі вушка догори!
Ось – Чотири!
Ось – і П’ять!
Нумо весело стрибать!
Далі буде –
Шість і Сім!
Посміхнемося усім!
Вісім! Дев’ять!
Це кота
Ледь смикнемо за хвоста,
Бо вже – Десять!
Наш девіз:
“Ми безстрашні – вгору ніс!”

Ну а далі?
Цю зарядку
Починаємо спочатку...

2009

Коли мене малого першокласника
Бабуся в школу вперше привела.
Я був таким, як всі мої ровесники,
Лише за руку мама не вела.


В заморські землі доленька закинула,
Подалась ти не з легкого життя…
Немов лелека з вирію прилинула,
І я вже не малесеньке дитя.


Тепла твого і ласки все хотілося,
Я цього дня чекав, немов Різдва.
Найбільше із бажань для мене збулося,
Весною теж трапляються дива.


Зриваю у саду усі конвалії,
З бабусею ідемо на вокзал.
Бо мама повернулася з Італії,
І котиться від радості сльоза.

Весна 2007р.

Мишка сумує –
Порожня тарілка.
Ротику – смачно,
А совісті – гірко.
Мурчиків був цей
Смачнюній обід.
Як це - голодним
Залишиться кіт?
Трішечки-трішки
Вона смакувала,
Швидко-швиденько
Сирочка не стало.
Думка чудова!
Мишка згадала –
Має у нірці
Трішечки сала.
Вже на тарілці –
Чудовий обід.
Будуть щасливі
І миша, і кіт!

2009

На білому полотні
зима малювала малюнки:
героєм був Дід Мороз,
що ніс для малечі дарунки...
Гірляндами зірочок
вбирають ялинок ночі...
Прокинувся їжачок,
поглянути казці в очі...
Кумедні сніговички
у люстерко-лід поглядають...
Сніжисті пуховички
усі деревцята вдягають...
Сама снігова королева
криштальний палац будує...
І фея з дитячих мрій
безжурно танок танцює...

Пан Мишинський у норі
Від зорі і до зорі
Уклада свої скарби
Геть подалі од біди.
Має п’ять мішків зерна –
Рису, гречки і пшона,
Зранку-зранечку щоднини
Перелічує зернини.
Борошенця в лантухах
Розкладає по кутках
І хвилюється, чи вдало
Сховане під ліжком сало.
І сюди ж коренеплоди
Із селянського городу:
Моркву, бульбу*, буряки
Він тягає залюбки,
Аби тішитися ними:
От запасоньки на зиму!

Друзів пан оцей не має,
Від порогу проганяє
І проводить цілі дні
У норі в самотині.

Але трапилося лихо:
Десь поділася утіха,
Наче скарб і береже,
Та не тішиться уже.
День за днем стає сумніша
Одинока бідна миша.

Де ж знайти тепер розраду?
Може, ви дасте пораду?

*бульба – картопля

2009

(вірш дарую шановній Редакції Майстерень, яка виявила нору пана Мишинського )

На майдані рано-вранці
Влаштували миші танці.
Музикантів запросили –
Ті ушкварили щосили,
Не вагалися ні хвильки,
Та й заграли коломийки.
Мишки носиками – в коло,
Не стрибали так ніколи.
Коломийка – бистра, жвава!
Файна мишача забава!

Ти в куточку не тулися,
А до танцю теж берися!

2009

Вечір пізній... Сіра миша
В дім приносить лантух тиші.
Чорним носиком унюха:
Хто ще казочку не слухав?
Війки вусиком лоскоче
Тим, хто спатоньки не хоче.
Хто вовтузиться багато,
Мишка їм хвостом – вже спати!
А якщо ж ви сниву раді –
Ніжно лапкою погладить.
А коли вже сонна Миша
Всіх ласкаво заколише,
То й сама в норі лягає
І тихенько засинає.

2009

– Мишко, Мишко, де була?
– У пекарні край села.
– Що робила, моя люба?
– Пиріжки пекла у грубі.
– Ну а з чим, скажи мені?
– Із сирочком. Ой, смачні.
– А даси один на пробу?
Мишка в кошичок: Ой, пробі!
Каже з виглядом сумним:
– Ет, зостався лиш один...
Але я тебе вгощу,
А собі іще спечу.

2009

«Миле моє пташатко, дальніх висот не бійся! –
Вчила велика птаха рідне своє дитя, -
Ти подивися в небо, злийся душею з виссю,
Вір, що у цій блакиті справжнє твоє життя!»

Грілось мале на сонці, чистило пір’я довго,
Мружилося на світло… Що, коли не злетить?
Ну ж бо! По вітру дзьобик!
Крила розправ!
І з Богом!
Знай, що тебе чекає неба ясна блакить!

Ранок змінила нічка. Зорі говорять вголос,
Що то між них літає? Привиди чи душа?
Ні! У нічному небі, щоб відігнати холод
Вперше розкривши крила, стрімко летить пташа…

Я хочу маленький п’єцик,
Болотно-зелений, гарячий.
Хай вогник у ньому в’ється,
Стриба, як руденький м’ячик.

Я хочу пухнастий коцик.
Як ночі прийдуть осінні,
Під ним не замерзне носик,
І лапки не будуть зимні.

Так мріяла жабка маленька
У ріднім своїм болітці
І грілась об гілку сухеньку,
Листочком накривши колінця.

Опустилось солнце за твоим окном,
притаились звуки, словно перед сном.
День собрал букеты запахов цветов,
только не заметил, что не все есть в нем.

Так, не мог он разобраться,
стал тобою любоваться,
приходил он каждой ночью,
что б увидеть свой цветочек,
утолить дневной каприз.

Приоделось небо в красочный наряд,
столько красок вместе о любви молчат.
День рассыпал ночью звездные огни,
в сумерках полночных всё плывут они.

Так, не мог он разобраться,
стал тобою любоваться,
приходил он каждой ночью,
что б увидеть свой цветочек,
утолить дневной каприз.

Кіт Мирон заснув у скрині,
Та у тій, що в діда Мині.
Скриню синю - на замок -
Буде котику урок:
щоб мишей ловив у Мині,
А не спав у теплій скрині.


* * *

Плакав наш Муркович кіт:
"смажив рибку на обід,
а вона із сковорідки -
поскакала до сусідки".

*

Сія-сія Клим буряк:
і упоперек, і так
Все господар наш трудився
І до столу не барився.
Борщ зварив із буряка -
Страва Клима козака!

* * *
мила посуд доня Ніла,
ручки витерти схотіла.
Рушничок взяла в долонці,
Той, що висів на віконці.

Мишка грошей назбирала
І купила кусень сала.
Кусень сала чималенький,
Але й друзів багатенько.
Як почули цю новину –
Вмить зійшлися на гостину.
Мишка зразу без вагання
Всім роздала частування.
Залишився їй шматочок
Тільки на один зубочок.

2009

Сіли мишки у машину.
Дир! Дир!
І вперед – до магазину!
Пир! Пир!
Продавцем там – сірий котик:
Гир! Гир!
Мишенята всі навтьоки.
Фир! Фир!
Усміхнувся Мурчик тихо:
Мир! Мир!
Ось дарунок вам на втіху –
Сир! Сир!

2009

В дальній Африці без стрАху
Оселилась Черепаха,
В дужім панцирі ходила.

Не боялась крокодила?
Ну, звичайно, що боялась!

Тільки з хижим не стрічалась.
Бо наразі не бажала!
Та й була ще в неї справа...

Черепаха в ПОНЕДІЛОК
ПолотнА купила.
У ВІВТОРОК та кравчиня
Краяла-кроїла.
Тож у СЕРЕДУ зметала.
У ЧЕТВЕР бо шила!
А вже в П'ЯТНИЦЮ узЯла
Й гарно все розшила.
У СУБОТУ прасувала,
Підхопившись зранку.
У НЕДІЛЮ приміряла…
Диво вишиванку!

Світлий

Світло завжди перемагає тінь,
І той хто в тому сумнівався,
Він просто брів сліпий, мов кінь,
Вперед... назад не оглядався.

Та раз-у-раз уявою між днями ,
Ти переконуєшся часто,
Що щира віра в світле диво,
Завжди здолає всі нещастя.


Темний

Гріхом обтесана, мов камінь,
Породжена при місяці вночі,
Твої схоронить всі бажання,
Тьма не залишить тіней в темноті.

Вона прекрасно поховає всі напасті,
Розставить на місця твої думки,
У ній сховатись можна від нещастя,
Поставивши над і усі крапки.

Роздоріжжя

Дійшовши думкою до роздоріжжя,
Запитуєш себе, куди піти?
І тут з обох боків до тебе,
Підходять люди неймовірної краси.

Одні у світлому, усміхнені та горді,
А другі в чорному задумані, сумні,
Одні наспівують – Все буде добре!
А інші переконують, що ні.

Вирішувати все одно прийдеться,
І сторону чиюсь обрати,
От так між темрявою й світлом,
Ти мусиш все життя балансувати.

Коли чорніє доля твоя,
Візьми палітру фарб забутих,
Та намалюй любов червону,
Рожевим розфарбуй майбутнє.

Нехай же білим щастя буде,
А голубим ти мрію поливай,
І кожен день для друзів своїх,
Побільше жовтого ти здобувай.

А золотим сім‘ю та Батьківщину,
Ти виведи пером душевним.
Підправ здоров‘я синюватим,
І настрій підніми зеленим.

Тоді подалі відійди,
Та подивися на творіння,
Пропала чорнота твоя,
Знов розцвіло гниле коріння.

Як просто помахом пера
Разом із друзями, сім‘єю та коханням
Прогнать лихе минуле зла,
Повірити у себе та в свої бажання.

Коли чорніє доля твоя,
Візьми палітру фарб забутих,
Та намалюй любов червону,
Рожевим розфарбуй майбутнє.

Нехай же білим щастя буде,
А голубим ти мрію поливай,
І кожен день для друзів своїх,
Побільше жовтого ти здобувай.

А золотим сім‘ю та Батьківщину,
Ти виведи пером душевним.
Підправ здоров‘я синюватим,
І настрій підніми зеленим.

Тоді подалі відійди,
Та подивися на творіння,
Пропала чорнота твоя,
Знов розцвіло гниле коріння.

Як просто помахом пера
Разом із друзями, сім‘єю та коханням
Прогнать лихе минуле зла,
Повірити у себе та в свої бажання.

Я гордий з того, що живу у цій країні,
Тут люди добрі, щирі і талановиті
Душею вірні рідній Батьківщині,
Сяйвом добра й любові оповиті.
Земля ж родюча та багата,
Прекрасні ріки, гори та лани,
Ми пам‘ятаємо про траур та про свято,
Ми наче, всі тут сестри та брати.
Бувають звісно люди і не дуже,
Винити, боронити чи жаліти їх не буду я,
Але повір, їм тільки гірше, друже,
У них життя кусюче та отруйне, мов змія.
Пригадуючи діяння прадідів, надієшся,
Що правнуки та внуки їх не підведуть,
Над прикрощами, щиро та відверто ти смієшся,
Продовжуючи, вірний, гордий та правдивий путь.
І бачу, що таких як я все більше,
Таких, хто вишиванку на серця вдягнув.
І знаю жити вже не буде гірше,
Про біди та нещастя я давно забув.
Зупинюся на дорозі, озирнусь навколо
Побачу рідний дім у злагоді і мирі,
Розправлю плечі, наберу повітря,
Та Вільно крикну Слава Україні!!!

Коли зранку ти відчиняєш очі,
Весь світ вливається до голови,
Він заколисаний під гуркіт ночі,
Збудити його можемо лиш ми.

І знову день новий проноситься повз тебе,
Науку, долю і майбутнє він несе.
Від нього вчитися літати треба,
Інакше впадеш втративши усе.

Ні не журися, це лиш подих часу,
Добро закладене в людині назавжди,
Воно розчинить однорідну масу,
І я надіюсь, добрим будеш й ти.

У нашому місті
є вантажівка.
Щоранку вона
починає мандрівку.
Розвозить однак
не каміння й пісок –
У кузові в неї
повнісько квіток,
Веселих, усміхнених,
просто барвистих –
По вулицях їде
вантажка врочисто.
І їй не потрібно
ні краплі бензину –
На сонячнім світлі
працює машина.
Як сонце сховається
трохи спочити,
То досить автівці
водички налити.
Кому нині сумно,
кому нині гірко –
Усіх порятує
оця вантажівка.
Коли раптом настрій
невдало-похмурий –
Ромашечку-сонце
вона подарує.
Чи хтось ненароком
чомусь вас образив –
Троянду візьміть
і поставте у вазу.
Комусь так самотньо,
ще й саме сьогодні –
Конвалій букетик
лягає в долоні.
А трохи заплакало
дощиком небо,
То айстри веселі –
якраз те, що треба.
Чи холодно стало,
мов серед зими –
Беріть чорнобривці,
зігріють вони.
А настрій чудовий –
також завітає,
Колись незабудка
цей день нагадає.
Радіють усі –
і дорослі, і дітки.
До вечора в кузові –
жодної квітки.
І втоми не знає
ця диво-машина,
Добро всім даруючи
кожної днини.

2009

Для донечки – мишки
Полущив горішки
Усміхнений тато.
Смачні ті горішки,
Цікаво ще й трішки
Всіх їх рахувати.

Ось перший і другий
В долоньці уже.
А третій , четвертий
Вона збереже.
Це п’ятий і шостий –
Чекають бабусю,
От сьомий і восьмий -
Вгостити котуся.
Дев’ятий – для мами,
Десятий – для тата.
Приємно горішки
комусь дарувати.

Чудово, що стало
Усім розділити.
Це Мишка навчилася
Вправно лічити!

2009

На гойдалці котик
Відважно гойдався.
Ба! Навіть за прутики
Він не тримався.
Все швидше і швидше
Вперед та назад.
Не слухає Мурчик
Батьківських порад.
Мале кошенятко
Занадто пихате,
Бо хочеться друзям
Себе показати.
Все вище і вище!
Одна тільки мить –
І вже бідний котик
В пісочку лежить,
Із гойдалки раптом
Зробив він беркиць.
Ну хто пожаліє –
Киць-киць... Киць-киць-киць.
Гадаєте – друзі?
Та їм не до того –
Всі дружно сміються
З відваги малого.
Грозиться ще й тато:
– Намну тобі вуха!
А мама сльозливо:
– Коли ж будеш слухать?

Як добре, що все це
Було тільки сном.
Прокинувся Мурчик –
Вже день за вікном.
Стрибає наш котик,
Всміхається мамі.
Як думаєш, друже, –
Він буде слухняним?

05.11.09

На базарі дід Гарбузик
Вибирав собі картузик.
До прилавка підкотився, -
І на хвильку розгубився:
"Скільки краму, люба нене!
Аж розбіглись очі в мене!"
Огірочки хочуть солі,
Кріп купує парасолі,
Бурячок - зелену гичку,
А Квасоля - довгу тичку.
"Дай картузик до лиця," -
Просить дід у продавця.
Продавець: "Чудово! Знаю!
Я за модою встигаю!
В цім сезоні - колір новий:
Темно-синьо-фіалковий.
Ще б тобі такий жупанчик -
Будеш, наче Баклажанчик."
Чуха дід живіт і боки:
"Обійдусь без шапки поки:
Кольори у нас в оселі -
Жовті, сонячні, веселі.
Краще я куплю на згадку
Гарбузисі шоколадку,
Жменьку білого насіння
І нового гарбузиння."

То скажіть: чому Гарбузик
Не купив собі картузик? :)

Мишка в білім фартушку
Бігла швидко по лужку,
По стежині навпростець –
На великий путівець.
Бо сказала їй мала
Сіра мишка польова:

“Нині зранку по дорозі
Везли два мішки на возі.
А в мішках тих, як годиться,
Золота була пшениця.
Я була там недалечко –
Дірку вгледіла в мішечку,
З неї сипались зернята
На потіху нам, звірятам.
Повний кошик я набрала,
А оце тобі сказала,
Тож, подружко, не чекай,
А біжи по урожай!”

Добре вірних друзів мати –
Не дадуть голодувати.

2009

Осінь любому синочку
Злотом вишила сорочку.
Хрестик, хрестик і стібочок –
Щоб здоровим був синочок,
Щоб хлоп’ятко кучеряве
Красним легенем ставало.
А для донечки вона
Теж наткала полотна,
Та на добру щастя-долю
Вшила довгу-довгу льолю.
Квітів щедро згаптувала,
Аби леля розцвітала.

У вишиванках красивих
Будуть дітоньки щасливі!

2009

(вечірньо-нічний експромт)

Вечір пахне молоком,
Медом, пряником і маслом.
Місяць ходить з черпаком –
В хмарах ловить диво-казку.
Мов пухнастим рушником,
Огортає нічку ласка.
Бродить сонько під вікном –
Відчини йому, будь ласка.
03.11.09

Дощик, дощик по калюжах
Кап! Кап!
Потанцюймо разом, друже,
Чап! Чап!
Все по купках із листочків
Стриб! Стриб!
Осінь тихо у куточку
Хлип! Хлип!
Дощик зловимо за поли
Хап! Хап!
Осінь вíзьмемо у коло.
Так! Так!
Дощик змерз, намокла осінь -
Гай! Гай!
Їх запросимо у гості –
Чай! Чай!

2009

А зима-бабуня витрусить перину,
Натовче у ступі срібні зірочки,
Лютому Морозу – найстаршому сину,
Льодом замостити всі звелить річки.

Прибереться в полі, ліс притрусить біло,
Зайця перевдягне в білий кожушок.
Хмарами прикриє сонце, щоб не гріло
І не танув довго на землі сніжок.

Доньці Завірюсі дасть наказ кружляти
Вулицями міста, по усіх дворах,
Щоби було чути, щоби було знати,
Хто господарює у наших краях.

В дарунок Мишенятко
Дістало шоколадку.
Тепер страшенно раде,
Бо в нього в шоколаді
Не тільки вуса й носик,
А лапки, вушка й хвостик.
Сміється з нього мати:
– Буде в нас шоко-хата,
Тож, синку, не барися,
Іди швиденько вмийся!
Синочок притулився:
– А можна, щоб не митись,
Любесенька матусю,
Я гарно оближуся?

2009

Сонце спить у піжамі з ведмедиком
І закутане хмаркою-пледиком.
Находившись навколо планети,
Мусить слухатись тітки комети,
Дуже рано вкладається спати,
Аби день новий вчасно почати.
Місяць спить у піжамі з ягнятком
Поки сонечко ходить гулятки.
А прокинувшись, світить повсюди,
Щоб додому верталися люди,
І ці вірші читали ночами
Зірочкам у піжамках з серцями.

Я свою сестричку
Смикнув за косичку.
А сестричка люба –
Хап мене за чуба.
Я – у крик,
Вона – у сльози.
Мама зразу
На порозі...
Тут закінчується
казка.
Не хвилюйтеся,
будь ласка.
Ми з сестрою
дуже мирні.
Просто в нас
розмови дивні.
2009

Синє небо, немов океан,
Або сірі зливи і ураган.
Сонячні дні і холодні ночі -
Все це нам жовтень всюди шепоче.

Тихо говорить жовта береза,
Тепло голубить сонечко з неба.
То вийшла хмарка сіро-синенька,
І хлинув дощик на землю швиденько.

Повідкривали свої парасольки,
Понакидали свої ми плащі,
Люди на вулиці біжать до оселі,
А залишаються всі дітлахи.

"Годі вам грати! Ідіть-но до хати!",
Всюди кричать їх матері.
Ллє сірий дощик, пісню співає -
З ним всі співають, усі на землі...
(21.10.2009)

На краєчечку стола
Я цукерочку знайшла,
Ну а поки досягала,
Мишка десь її забрала.
Довелось мені як слід
Доїдати свій обід.
Мишка тая, безперечно,
Дуже добра, мила й гречна,
Бо цукерочку мені
Залишила на вікні.
Ой смачнюча! Все ж я трішки
Відламаю і для мишки,
Щоби подруга малá
Смакувати теж могла.
Дякую!

2009

Заплакала осінь зраненька
Сірим сріблястим дощем.
Чого ж ти плачеш, руденька,
Чому ці тривоги і щем?
Глянь, рясно палає калина,
Золотом вкрилась верба,
Немов багряніє долина, -
Ти ж бо у нас - золота.
Яблука сонцем налились
Й немов посміхнулись ураз,
Сонечку радо вклонились:
- Спасибі від кожного з нас!
Сонечко враз зашарілось -
Не сподівалось похвал -
Й немов би рум"янцем налилось...
Листочок на землю упав.
З-за пенька підморгнула опенька,
Капелюшка поправивши враз:
- Ну ж бо, посміхнися, руденька!
Ти ж бо найкраща у нас!
16. 10. 2009 р.

Журавлиний смуток
обійняв крильми.
Проміння сонце жмуток
розсипало поміж людьми.
Ділитися не хоче
у цім житті ніхто
і кожен так охочий,
щоби усе - його.
І розсердилось сонце,
сховалось між хмарок
й не гляне вже в віконце, -
буде усім урок.
16.10.2009 р.

Щось дивне відбулося
У осені в душі.
Вона стоїть, голосить,
Вітер співа пісні.
Щось осінь загубила,
Щось не змогла знайти.
Вона все голосила,
Боялась далі йти.
А люди розуміли
Боїться – молода!
Сльозинки забриніли,
Та сльози – то вода.
А осінь добродушна
І серденько м’яке.
Вона шанує дружбу.
Дівчатко золоте!
Вона боялась, знала,
Що хтось її не жде.
Тому то і стояла,
Гукала: «Де, де, де?»
Де той, хто не чекає,
Не любить золоте,
Не хоче і не знає
Осіннє небо те.
Вона діждалась, може,
А, може бути, й ні.
Вона кричала, схоже,
Щось у слід мені.
Вона взяла червоне, жовте й золоте
І все пофарбувала.
Дівчатко молоде!
Щось дивне відбулося
У осені в душі.
Вона вплела в волосся
Троянди запашні.
15.10.09

Є у мене гарний друг.
Любить він ганяти мух.
Полюбляє ще й м’яча
Поганяти у квача.
До смаку йому м’ясце,
Ковбаси – хай і кільце!
Як цукерку скуштував,
Дайте ще – не відставав.
“Гав-гав-гав! Гав-гав-гав!”
Що не дали – сам узяв.
А якОсь мені сюрприз –
Зайцю пів хвоста надгриз.
Буде це урок мені –
Іграшки складать свої.
Ще було й таке – пропав
Мій улюблений журнал.
Не знайшла. А друг приніс –
Тиць у ногу мокрий ніс.
Як сідаю вчити вірш –
Він до мене чимскоріш,
На коліна зразу – плиг:
“Чи на казочку я встиг?
Віршик прочитай мені,
Буду чемним аж три дні!”
Це, звичайно, не сказав,
А тихенько проскавчав.
Я приходжу з дитсадка –
Друг мене уже чека
І з усіх радіє сил,
Раз на радощах вкусив.
Ми виходимо у двір,
Песик мій – сердитий звір.
Захищає він мене –
Всіх подалі геть жене:
Кицьки, авта, голуби –
Розбігайтесь хто куди!
Недарма таке ім’я
Дала песикові я,
Щоби знали всі навкруг:
Мій Дружок – найкращий друг!

2009

*Для тих, хто любить песиків :-)

Тук! Тук! Тук! В садку горіхи
Цілий день у бубна б’ють.
Скільки радощів і сміху –
Жовтня вишуги везуть.

В нас горіхів є багато,
Хто сумує – поспішіть.
У садку осіннє свято,
Не прогавте щасну мить.

Тук! Тук! Тук! В садку горіхи,
Не лінуйся, а збирай.
Жовтень сонячний приїхав –
Золотіє з краю в край.

Не відважився ти й досі?
Чи не любиш рідний край?
По садках прошкує осінь,
Не барися, зустрічай.

Тук! Тук! Тук! В садку горіхи,
Цілий день у бубна б’ють.
Скільки радощів і сміху –
Жовтня вишуги везуть!

У Мишечки моєї
Відгризла вушко киця,
А я нове приклеїв –
Воно їй знадобиться.
Будемо разом слухать
Казки моєї мами.
І Мишка буде чути
Вже обома вухами.

2009

Учора Мишенятко
Бідненьке захворіло.
У нього носик хлюпав
І горлечко боліло.
Хворобі цій знайшлася
Лише одна причина –
Морозиво смачнюще
І... порція потрійна!
Але матуся хутко
Малого лікувала –
Дала тепленьку хустку
І віршик прочитала.
А ще чайочок з медом -
Смачні цілющі ліки.
І від тепла такого
Стулилися повіки...

На ранок Мишенятко
Стрибає та регоче.
Чи вірите, малята?
Морозива знов хоче!

2009

До мишки у хатину
Зібрались на гостину
Усміхнені звірята
Млинцями смакувати.

А мишка-господиня
Попоралася нині –
Щоб друзів частувати
Млинців спекла багато,

А в них – і полуниця,
І яблучко-кориця,
Малинка, мак, медочок,
З ізюмом сир-сирочок.

Не страва – просто диво.
Так пахло лоскітливо,
Мені скортіло трішки
І я пішла до мишки.

Там їла не млинці,
А чудо-смакунці!
Гам!
Зайди до неї й сам!

2009