Що за чудисько чудне
Їздить по квартирі:
Руль - один, сідло - одне,
А коліс - чотири?

Два великих колеса,
Два з боків - маленькі.
Коридором так гаса -
Скло у дверях дзенька!

Дві педалі, як одне,
Крутяться щодуху,
І чудовисько страшне
Мчить уже до кухні.

Там на повному ходу
Врізалось у шафку.
Постраждали, на біду,
Ваза і карафка.

На льоту змітає все,
Всі завади зносить!
Та сказав дідусь: "Усе!
На сьогодні досить.

Як чудовисько оце
Врешт не вгомониться,
Хтось дістане ремінцем
По одному місцю!"

Барабан дзвінкий купили
Для маленького Зайчати.
Б’є по ньому він щосили,
Вовка хоче налякати.

Вовк у розпачі від звуку:
- Що, скажіть, за маячня?
Не було от тільки грюку,
Щоб це слухати щодня.

Може, я комусь зашкодив?
Так, примирення прийміть.
Заспіваю ось. Не шкода.
Барабан лиш відніміть!

За хатами край води
Оселилися коти.
Тішились, не скніли,
Карасів ловили...
Як наловлять карасів,
Кличуть друзів звідусіль.
Пригощають ще й сусідів,
Ті святкують кілька днів.
Збунтували карасі:
- Чом це телепні оці
Колобродять тут, до речі,
Оселившись край води?!
Гнати треба їх, отак,
Всіх від нашого ставка.
Нацькуємо тітку Щуку,
Дасть вона їм тумака!
Як пронюхали коти
Про карасячі “ходи”,
Позбирали хутко речі,
Удалися до утечі,
Вмить побігли від води,
Щоб уникнути біди.

На тарілці у Івана
Сумувала Каша манна.
Каша там собі лежала
І тихесенько зітхала...
...................................
Хлопчина ту Кашу вже їсти не хтів,
Над нею сидів і нестерпно ревів.
Скрізь рев говорив він, що їсти не буде,
Що каші вигадують капосні люди,
Які анітрохи не люблять малечу.
Що користі в кашах немає, до речі

Оті бо слова, як остання краплина,
Ураз переповнили чашу терпіння...
Каші! Яка от насправді була
Дуже корисна. І раптом вона
Суворо сказала: Оце, подивіться!
Яка неосвіченість! Я некорисна?!
Ти маєш, Іванко, давно уже знати,
Що каша – це сила, здорове життя це.
І той не хворіє, хто каші вживає,
Усіх ворогів одним пальцем долає!

Почувши слова ті, маленький Іванко
Покинув ревіти, забув забаганки.
Тарілку схопив та й давай уминати
Ту Кашу корисну, що “манною” звати.

Якось зайчик-пострибайчик,
Сірий зайчик-побігайчик
Стрів у лісі, біля річки,
Хитру злодійку-лисичку.
Тільки він її спіткав,
Як осика задрижав.
А лисичка та лукаво
До зайчати промовляла:
- Чом ти, зайчику, тремтиш?
Чом, сіренький, ти мовчиш?
Не впізнав мене невже?.
Ми з тобою друзі вже!
Дай тебе я обійму,
Лапку я твою стисну.
Але тріснув тут сучок,
Чує лиска голосок:
- Не потиснеш! Не старайся!
Звідсіля ти забирайся!
Друга з’їсти я не дам.
Лапи геть! Бо як завдам!
Бачить зайчик, із-під гірки
Їжачок з’явився з нірки.
Злодійку ціпком страхає.
А вона, як закиває
П’ятками, аж закуріло,
Та у вухах засвистіло.

Хто, скажіть мені, малята,
Кожен день, крім свята,
У садку про діток дбає,
Бавить, доглядає? (Вихователька)

Хто, скажіть тепер, малята,
Кожен день, крім свята,
У садочку вас годує,
Кашу й борщ готує? (Повариха/куховарка)

Хто, скажіть скоріш, малята,
Кожен день, крім свята,
У садочку вас пильнує,
Від хвороб лікує? (Лікарка)

Апельсин у небі синім
Білка споглядала.
Ведмежатко на калині
Грона ґрасувало.

Дощ стає сніжком узимку,
Ескімо біленьке.
Є хмарки у небі, синку, -
Журавлі сіренькі.

Зяблик, чижик відлетіли,
“И” сховалась в глИці
Іній ліг на гай та ниви.
Їжа зайцю сниться.

Йорж пливе в глибини річки,
Короп там сумує.
Лис слідів знаходить стрічку,
Мишу в нірці чує.

Нірку снігом замітає.
Огник горобини
Птаху в лісі зігріває.
Ряст чекає днини.

Сніг кружляє, наче пір’я,
Тиша з ним спадає.
У засніжене подвір’я
Фея-ніч злітає

Хата спить, стуливши вічка,
Цвіркунець за піччю.
Час казковий. Гасне свічка.
Шерех грає з ніччю.

Щогли сосен сон хитає,
Юхту мли вдягає.
Явір тишу щось питає,
та відповідає:
- Ььььььььььььььььььььььь...

***
Зимовий отже ранок... Неба темно-синь,
Замети снігові, містична далечінь...
Кружляє сніг казковий, наче диво-птах...
Малі будинки запорошені по дах
Подібні стали до отих морських китів,
Які мандрують між скляних крижин-плотів.
Стоять дерева гілочки схиливши
Під білосніжністю в криштальній тиші.
Зелене розпушивши убрання
Смереки сплять. Лиш місяць навмання
Пливе собі. У срібнім сні земля...

Який на колір рік Новий?
Він білий, мов сніжинка!
Який на колір рік Новий?
Сріблястий, мов льодинка!
Який на колір рік Новий?
Рожевий він, мов кулька!
Який на колір рік Новий?
Прозорий, мов бурулька!
Який на колір рік Новий?
Мов золота перлинка!
Який на колір рік Новий?
Зелений, мов ялинка!
Він жовтий, синій, різних барв,
Мов сонце, небо, зорі!
Він щастя колір увібрав,
До ближнього любові!
Він барви миру та добра,
Мов райдуга, тримає,
До тих, хто на Землі життя
З людьми своє єднає.

У ялиночки-кравчині
Є замовлень повні скрині.
Ліс пишається весь нею,
Бо майстриня ця зелена
Зшила мишці сарафан,
А ведмедику - каптан,
Білочці - спідничку,
Платтячко - лисичці,
Вовчику - жилетку,
Дятлові - беретик,
Сіру свитку - горобцю,
Модві шорти - кабанцю,
Ну, а зайчику - штанці,
Всім синичкам - комірці.
Ось така майстриня
Лісова кравчиня!

Рання осінь ходить містом,
Листячко малює,
Горобиновим намистом
Діточок чарує.

***
Дощик осінній у місті гостив,
Срібне люстерко той дощ залишив.
Срібне люстерко самотньо лежить,
Вітер повіє, воно задрижить.

***
Гарна осінь–чарівниця
Випікала паляниці,
Груші, яблука знімала,
Ще городину збирала.

***
Ластівки летять у вирій,
Шеврик, стриж, лелека...
Хмари-відра темно-сірі
Дощ несуть здалека.

***
Дощик рясно поливає
Ліс та ще гайочки,
Під деревами зростають
Зграйками грибочки.

***
На пеньок заліз опеньок,
За малим - багато неньок,
Безліч доньок та синків
Із осінніх тих грибків.

***
Листя в’ється, наче птаха,
Землю всю вкриває,
Попід ковдрою комаха
Й мишеня дрімають.

***
Осінь шаркає по листі,
Капці в неї з моху,
Окуляри тре імлисті,
Запітніли трохи.

Має двері відчиняти
Зимоньці, малята.
Прийде та хазяйнувати,
Осінь ляже спати.

Мама своїй донечці
Льолю вишивала,
Вузлики на пам'ять
Донечці в'язала.

Розв'яжеться ниточка –
Наче рілля чорна.
Пізнає дитиночка
Прадідівські корені.

Розв'яжеться ниточка –
Червона кровинка –
Козацькі заграви
Побачить дитинка.

Носи, доню, льолечку
Без гонору й пихи,
Я сюди зашила
Слово проти лиха.

Носи, доню, льолечку,
Тримай прямо спину,
Бо тобі Вкраїноньку
Піднімать, дитино...

Понесу я дитиночку,
Та й скупаю у ставочку.
У ставочку де зірочки
На ніч сходяться купатись.
Гомонять про те, що чули
Під дверима в пана Бога.
Може вгледимо свою там
У хвостату ніч серпневу.

Вийде пан Бог погуляти,
Буде зорі рахувати.
Буде діткам-малоліткам
Красну долю дарувати.
Буде з пазухи виймати,
У хустки нові в`язати.
Буде клунки-поцілунки
У головоньки вкладати.

Будуть зорі ніжки білі
Мити у ставочку,
Будуть в пісню-замовляння
Сплітать голосочки.
Пливи моя дитиночко
По хвилечці синій:
Будеш доню виростати
Здорова та сильна.

Загортайся моя люба
В рушник білосніжний:
Будеш доню виростати
Лагідна та ніжна.
Бачиш, рідна,
Сонце сходить,
Заграва червона:
Будеш доню виростати
Швидка та моторна

Люлі-люлі-люлечки,
Хоче спать Дзвінулечка,
Розкриває ротик,
Позіха, мов котик.

Заплющуй-но оченята,
Тітка ніч прийшла до хати,
Дідусь Сплюх приніс корзину
Там хороші сни для Дзвіни.

Позіхає Дзвіночка,
Бере сон з корзиночки,
Кладе під подушку,
Щоб шептавсь на вушко.

Ой, дитино-дитиночко,
З чим тебе у світ пустити?
Підеш скоро шляхом битим
Через роки, через рочки.

Ой, дитиночко-дитятко,
Ще тримаєшся спідниці,
Та щось глибше за криницю
Вже вселилось в оченята.

Довгі ночі материнські —
Переспівано багато...
Чи зросте в тобі багаттям
Чистий вогник український?

Як тобі у душу дати,
Що під серцем я зростила?
І тобі, щоб те боліло,
Що печалить твою матір.

Ой, дитиночко-дитино,
Розговілися вітри.
Знаю: мусиш Ти піти,
І тебе ніхто не спинить...

Втікала, думала, ховалась
І мріяла літом про весну.
Стежка життя у вузол завязалась,
Раптом відчуєш дежавю.

Старовинне місто Лева,
Минає тут твоє життя.
Та якось зрозумієш, що невдома,
Що ти усім тепер чужа.

Будуєш плани на майбутнє,
Втілюєш якісь із них в життя.
Та тільки роки безтурботні
Не повернеш, нема їм вороття

Люблю я дощ за те, що восени
Змиває бруд з будинків і доріг,
За те, що топить листячко й за те,
Що він болотом під ногами ліг.
Люблю я дощ за те, що він узимку
Мороз лоскоче, топить скрізь сніги.
Дає тепло нам і дає надію,
Що зеленітиме все навкруги.
Люблю я дощ за те, що навесні,
Стопивши сніг, напоює поля,
За те, що зливами летить додолу,
А в його краплях мерехтить земля.
Люблю я дощ за те, що він улітку
Погасить спеку, вимиє ріллю,
Поповнить ріки, джерело й озера.
Сріблястий дощ я будь-коли люблю.

Мій сину - моя крихітна людина,
Невдовзі ти осяєш світлом світ,
І серце битимиться в такт земним годинам,
І перший подих понесе крізь бездну літ.

Нехай те перше враження з дитинства,
Що ти запам*ятиєш назавжди
- То буде спокій і тепло в твоїй колисці
І тихий ніжний материнин спів.

Нехай в твоїй душі не перестануть
Надія жити, віра і любов,
Нехай твій перший крок початком стане
Великих звершень і великих перемог.

Нехай твоє життя минають злидні,
Шляхи завжди приводять до мети,
Нехай порядність, правда, честь і гідність
Константами запишуться в тобі.

Ти не зважай на тих, хто заважає,
Твоя мета - тобі до неї йти.
І поважай людей, що поважають
Тебе, твою країну і твій рід.

Моя доня, донечка, доннюся
Ти неначе долі подарунок.
Ганна, Ганночка, Ганнуся
Зимоньки чарівної рисунок.

Ти неначе ранньої весни надія,
І весняних пташок спів в гаю.
Для весни як запах квітів мрія,
Так і мрію я про усмішку твою.

Оченята завжди бігають щасливі,
В дні веселі і не зовсім так,
Буваюмь строгі або справедливі
Немов би гном якийсь дивак.

Волоссячко пахне весняним дурманом
Теплинню рук хіба так літо гріє
Горять очей зіниці золотом
Осені, яка в останні дні добріє.

Та ти не є весни дарунок,
Та й подругою літа не була.
І аж ніяк осінній ти пакунок,
А зимонькою білою до нас прийшла.

І тому така замріяна як казка,
І така пухнаста як сніжок,
Гомінка, весела мов колядка,
Ти наш малесенький дружок.

Давайте ми станемо всі в хоровод,
Хай пісня злітає до синіх висот!
По колу, по колу, таночок поплив,
Сплітаймо віночок із наших голів.

Вогні веселкові сіяють з небес,
Пливуть видноколи у дзеркалі плес,

По колу, по колу і ліс закружляв,
Це наш хоровод увесь світ об’єднав.
Хай літепло нас понесе до зірок,
І сонечко стане із нами в танок!

По вічному колу іде хоровод,
Лиш той, хто танцює, не знає турбот!

– Туп-туп!
– Хто там ходить,
Хто малину переводить?
Поламав гілки зелені,
Зараз матиме у мене!

– Туп-туп!
Не злякались!
За кущами заховались!
Це ведмеді завітали,
Повні кошики набрали!

– Туп-туп!
– Хто в малині?
Бачу очі карі й сині.
На оцих ведмедів диких
В мене дубчик є великий!

Гей, ведмеді, йдіть до хати,
Дайте ягід скуштувати!

Коли до вас додому привозять холодильник,
Дивіться, щоб коробку ніхто не викидав.
Коробка прямокутна, картонна і квадратна,
І кращої хатинки ніхто не будував.

В одній стіні широкій прорізуєте двері,
А спереду віконце і збоку − про запас.
Сідаєте на стільчик і гарно вам в хатинці,
Бо там ніхто на світі не потурбує вас.

Коли приходять Саник, Вадимко і Маринка,
Даєте їм шпалери і ножиці свої.
І дім ваш розквітає, яскравий, як картинка,
Або театр ляльковий чи навіть пост ДАІ.

Він схованка і башта, і терем, і в’язниця.
А уночі у ньому дрімає ваша киця.

Тато працює.
Комп’ютер ввімкнув,
Кави узяв
І про мене забув.

Мультик скінчився,
До тата − не йди.
Сумно тиняюсь
Туди і сюди.

Потім рішуче
Іду в кабінет.
Там викриваю
Скандальний секрет:

Тато працює?
Ага, чи не так!
Грає в стрілялки,
Ганяє він «Страйк»!

Мама приходить:
− Де хлопці мої?
Тиша і спокій,
Не чути сім’ї.

Біля комп’ютера
Бачить обох:
Дружно працюють
Віднині удвох!

Гей, козак – козаченько,
Тай хоробре серденько,
Ой, міцні в нього руки –
Ворогам для науки!

Як козак засміється –
Ворог з страху трясеться,
Як козак заспіває –
Той чимдуж утікає!

Як козак затанцює –
Увесь світ його чує,
Зелен-дубе розвивайся,
Гей душа, розкриляйся!

А душі тільки й треба –
Степ широкий та небо,
Під сідлом коник чалий,
Побратим не лукавий.

Гей, гуляти-воювати
Знов поїдемо брате,
Не топтали щоб чужинці
Наші землі українські!

Там чи смерть, чи життя -
Нам не буде забуття!
Якщо голови складемо –
У піснях доживемо!

Добрий ранок, добрий ранок!
Добрий сонячний світанок,
В добрий день переросте,
Добрих приведе гостей.

Коли втома схилить плечі,
Нас зустріне добрий вечір.
Добрий сон і добра нічка
Заколишуть сонні вічка.

Завтра знову добрий ранок
Погукає нас на ґанок,
Бо спішать робити всюди
Добрі справи добрі люди.

В магазин прийшов жираф
Щоб купити теплий шарф.
Переміряв чималенько -
Всі шарфи коротенькі.
Є великі, є маленькі
Є широкі, є вузенькі,
Є блискучі, наче змії,
Та нема на довгу шию.
І, нарешті, в продавщиці
Він купив дві гострі спиці.
І тепер собі жираф
Дома в’яже довгий шарф.

Розплакалася дитина,
Уже мокрі дві хустини.
Давай слізоньки збирати,
Город будеш поливати.
Наплакали повну ложку –
Поливали ми картошку.
Наплакали повну миску –
Поливали ми редиску.
Наплакали ще каструльку –
Поливали ми цибульку.
Наплакали вагани –
Поливали кавуни.
Де нам слізоньок узяти,
Щоб ставочок наплакати.
Будемо ходити з дідом,
Ловить рибку до обіду

− Олесику, дощик! Іди-но до хати!
Даремно, матусю, Олесика звати.
На грядку побіг він, узяв парасольку
І дивиться, як проростає квасолька:
Долоньками вгору, на дощик, на мжичку,
Росте-поспішає напитись водички.

Скоро весна вже прийде
В Україну мою.
Виростуть першi квiти,
Стане мов у раю.

Сонце засяє весело,
Радість пришле землi.
I прилетять iз вирiю
Бiлiї журавлi.

Лiс одягнеться в листячко,
Кружлятиме все у танку.
Буде природа оспiвувать
Диво-весну у вiнку.

моя маленька феє, мереживні крильця,
моя маленька феє, срібні оченята,
моя маленька феє, не полишай

рабу твоїх казок,
рабу твоїх польотів.

подай мені руку свою прозору
і ми полетимо
в країну гірську,

де потоки сині починаються,
де гори цілуються,
де чабани отари випасають,
дівчата в коси зорі уплітають,
де янголята зачіпають свої хмарки
за верхівки смерек,
сідають на тонкі гілочки,
спускають маленькі ніжки
і грають на небесних сопілках.

моя маленька феє, мереживні крильця,
моя маленька феє, срібні оченята,
моя маленька феє, не полишай...

Падав дощ веселий, чистий
Тупотів тихенько в листі,
То в траві густій зникав,
То по стежечці стрибав,
То на склі твого віконця,
Де виблискувало сонце
Щось краплинками писав,
Усміхався та співав:

Літня спека, літня спека,
Дзьобом б’є своїм лелека,
Кличе дощик - прилітай
В чарівний мій рідний край.
Літня спека, літня спека,
Чув як дзьобом бив лелека,
На хмаринку враз я сів,
Хутко небом полетів.

Падав дощ веселий, чистий
Тупотів тихенько в листі,
І за комір навіть впав,
І мене полоскотав…

Дикобраз та їжачок
Мають сотню голочок.
І задумалась Маринка:
- Може, їм сестра
Ялинка?

Наталка - це моя сестричка.
Вона мала, як рукавичка.
для неї казочки читаю.
Її від півня захищаю.

Нам Миколай принесе подарунки щирі ,
Хай живуть у світі люди всі у мирі ,
Новий рік постука – двері відчиняйте !
Радісну ,веселу пісню заспівайте !

Ой , у небі ясно зіронька засвітить…
То Христос родився –будуть раді діти ,
Що прийдуть у гості праздники веселі ,
В нас на Україні до кожної оселі .

Новий рік сніжинками стукає в віконце ,
“ Христос ся рождає ! “- засміється сонце ,
Щастям й добротою душі нам зігріє ,
Збудуться нехай самі кращі мрії !

Пісня-скакалка

Зробив татусь мені коня −
Коня-коня-коня-коня!
Сідлаю коника щодня −
Щодня-щодня-щодня-щодня!

Ви чуєте копитець звук?
Тук-тук, тук-тук, тук-тук, тук-тук!
Мій коник сам іде до рук −
До рук, до рук, до рук, до рук.

Мій коник, як стріла, летить −
Летить-летить-летить-летить!
Не зупиняється й на мить −
На мить, на мить, на мить, на мить!

Отак довгенько він скакав,
Стомився й на травичку впав.
Люблю я коника свого −
Пора й спочити! І-го-го!

Гарну мову знаю.
Віриш чи не віриш,
Та мене вітають
І птахи, і звірі.
Приспів:
Віє-віє вітер
Ла-ла-ла - ласкавий,
Шу-шу-шу-шу - віти,
Шу-шу-шу-шу - трави.
Синь-синь-синь - синичка,
Сень-сень-сень - весела,
Бурлі-бурлі - річка,
Жив-жив-жив - джерела.

Щирим серцем треба
Інших розуміти,
А земля і небо
Будуть тебе вчити.
Приспів.

Так передаються
Настрої між нами.
Так вітри сміються,
Так співає мама!
Приспів.

Павучок мій, павучок
Лапки волохаті,
Загубив десь п’ятачок
Та й побіг шукати.
І за шафою шукав,
На вікні дивився,
Цілий день не присідав,
Цілий день журився:
Загубився п’ятачок,
Що тепер робити?
Не куплю вже кожушок,
Як зимою жити?
І пішов сумний в куток
Страшно там та темно,
Та й заснув наш павучок
До весни напевно.

Проліски білі,
Проліски білі -
Ніжні, як дотик,
Чисті, як іній.
Сонця шукали.
Що вони стріли?
Землю холодну,
Сніг, заметілі.
Візьмеш, як пам’ять,
З лісу додому -
Зразу зів’януть
В теплих долонях.
Ніжні створіння
Звикли до стужі.
Квіти для сильних,
Квіти для мужніх.

Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час

Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!
Гірка хвилинонько!
Лихо не спить...
Леле, дитинонько!
Жить - сльози лить.

Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися,-
Сон пропаде...

Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас...
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час!

Полетіти б на крилах вітру,
Розгадати найскладнішу загадку.
Побачити сім чудес світу,
На мить надіти невидиму шапку.

Перетворитись з попелюшки на принцессу,
Віднайти цілющу воду.
Написати б божественну песу,
В гидкому каченяті розгледіти вроду.

Мати завжди сім вірних гномів,
Спокусливого яблуа не вкушати.
До ладу звести магічні числа,
Квітку папороті б відшукати.

Якось мамонти об'їлись
Осоки та мишію,
І крізь землю провалились
Через жадібність свою.

Відшумують завірюхи.
І весною в тінь дахів
Проростають їхні вуха
Теплим листям лопухів.

Підійду я до матусі,
Ніжно-ніжно притулюся:
«Розкажи, рідненька, казку,
Про хороше щось, будь-ласка,
Бо вже лялька хоче спати,
Занесім її до хати,
Покладімо на печі,
Хай вона засне хутчій,
Підросла щоб хоч на трішки,
Зіп’ялась сама на ніжки…
А вона така маленька,
Розкажи їй казку, ненько»

Воскресай, моя, матінко, мова
Я листок у твоєму саду
Я з тобою живу і росту
Кожну букву і кожнеє слово
Кожну пісню твою калинову
Кожну думку твою непросту
Я у душу назавжди вкладу
А без тебея я миттю зав’яну
Мов сніжинка в долоні розтану
Жовтим листям додолу впаду
І тоді вже тебе не знайду
Воскресай, моя, матінко, мова
Я з тобою живу і росту
Хай буяють ліси і діброви
Я ж листок у твоєму саду

* * *

Стрілятися в осінньому вогні
Банально так, але чомусь так вчасно…
Щемить…
Душа…
Ще мить…
І все…
І білим снігом занесе…
Банальні всі слова мої про осінь
Як рима давнього вірша…
Проте мені…
Стрілятися в осінньому вогні
Банально так…
…але чомусь так вчасно…

На листочок вірш лягає,
В небі місяць позіхає.
Засинай синочку милий,
хай насняться тобі крила.

Білим птахом в небо синє
Хай душа до сонця лине.
Із веселки там барвисте,
Нанизай собі намисто.

Зранку мамі подаруєш,
Встанеш тишком поцілуєш.
Одягнеш красиве диво,
Мама, гарна і щаслива,
Пригорне тебе ніжненько
І назве “моє серденько”.

Ну а зараз треба спати,
між хмаринок політати.
Щоб, зіскочивши на ніжки,
Ти підріс іще на трішки.
Засинай же, мій маленький,
Моє щастя золотеньке.

От тепер придивляюся
до сучасної молоді:
як багато вона твердіша
і просто розумніша від нас!
стільки з Хоткевича.

У мене України більше ,
ніж у когось,
бо в поета:
України ідеал!
Його,
таким плекати
поза батьківщиною
є виняткова змога:
тут не каламутить дня
гевал так свій,
як і північний!

Живучи ідеєю,
поет, як і вона:
обоє будуть вічними!

Дорогою такою
ти з ББ
іди до себе,
дбаючи про ноги,
бо довгенько:
йти прийдеться!

Малятко бігає по хаті
За ним ганяє батько й мати.
Ото на голову морока –
Не всидить то маля ні трохи.

Малюк отак от протестує:
"Та манна каша вже нервує,
І хочу казку, а не їсти!!!
Не дам я вам спокійно сісти."

Сувора тітонька-зима
Кожух свій білий зодягла,
Сніжком присипала дахівки,
Усі подвір’я і домівки.

Мороз чіпляється за ніс,
До рученяток не поліз –
Вдягнула мама рукавички,
Поцілувала тепло в личко.
24.02.2007

Коля встане вранці-рано,
Набере водиці з крана,
Вмиє очки, щічки, носик,
В мами снідати попросить,
А тоді піде до Тані,
Котра теж устала зрання.
А як Сашка прийде з школи –
Підуть грати у футбола.

Небо сяє над землею
В зорянім убрáнні,
Сон летить над усією
Тишею в коханні.

Вже дріма трава пахуча
І дерева свої віти
Похилили в сні, і кручі
Стихли – снять, неначе діти.

Дума з думкою снувала
Й колихалась, засинала.
Ніби хочуть зазирнути,
Зорі в душу і... заснути.

Нічка тиха і чарівна...
Незмірéнне небо сяє.
Нічка чарами царівни –
Все у сні заколихає…

Січень – перший місяць року, середина це зими,
Водить бабу білобоку, сипле нам свої сніги.

Вітер сердитий знов виє серед розсипу снігів,
Після січня до нас в гості лютий стрімко прилетів.

Стрепенулася земля від зимового сну,
Березень за собою матінку веде весну.

Далі квітень на порозі у яскравому вбранні,
Йтиме він по цій дорозі поклонитися весні.

Травень сонячний прийде і зелений кожушок
Земля-красуня одягне під веселий спів пташок.

А про червень, про малину зозуля кувала:
„Прийде літечко в долину” – пташечка казала.

Липень, добрий, як дідусь, колос повний наливає,
До своєї внучки, липи, всіх джмелів скликає.

Серпень хлібом почастує, серпень любить труд і піт,
Він і сонечком зігріє і закінчить літній рід.

Вересень завжди дітей до школи скликає,
Працювати знов людей на поля збирає.

Жовтень деревам дарує багряне прекрасне вбрання,
Від рідного милого краю летить вдалину пташеня.

Листопад нещадно вбрання відбирає,
Пустошить поля він і зиму зустрічає.

Грудень – найменший із всіх цих братів
Під ковдрою білою землю зігріти хотів.