Ліхтарі гойдає вітер,
Відблиск світла на стіні,
Мов сліди шукає літа
У осінній він пітьмі.

Крихта птаха біля даху
Сумувала, на причілку:
- Де зернята? Де комахи?
Закружляли білі бджілки!
Побіліли ліс та ниви,
Похилились трави ниць.
Нагодує хто, як зимно?
Люди добрі, відгукнітьсь!

Краєм ока, краєм вуха,
Ніч осіння - темно, глухо,
Я побачив, я підслухав,
Як тре вічка миша-сплюха.

Тільки, може, це не миша?
Вітер дихає у тиші,
Натягнувши укривало,
Те що з листя осінь ткала?

У небі нічному з’явився горошок,
Він барв карамелі цукрової. Отже,
Як тільки світанок, малята, настане...
Уся карамель та барвиста розтане.

Взяв ведмідь важку валізу,
Вовк віддав вовчиці візу.
Видри вепрів відряджали,
Вдень вагони вирушали.

Безупинно баранець
Бив у бубон-бубонець.
Брязкав бідний бубонець,
Баламутив баранець.

Був бадьорим баранець,
Бив бравурно в бубонець.
Батіжком бешкетував,
Бубонець бряжчав, блищав.

*
Раз нам дуже закортіло
Наловити карасів.
Тож взялись з Юрком за діло:
Накопали черв’яків,
Хліба добре замісили –
Вкрали куряче яйце –
Баба Ганя так сварилась!
Навіть лаяла за це.
Потім вудки наладнали:
І гачки, і поплавці,
І грузила підібрали, -
Ми ж рибалки, ми ж – ловці!

І хоч дуже поспішали,
Бо вже вечір наставав,
Але яблук вже нарвали
Й пирогів Юрко набрав.

**
В церкві дзвони задзвонили;
Череда вже з поля йшла;
Чаплі до ріки летіли, -
Ми ж виходили з села.

Спотикалися, спішили,
Бо ж кортіло карасів, -
То й лоби у нас змокріли,
Й піт з чубів аж капотів.

***
Серпик місяця з’явився,
Задзижчали комарі.
Ми на річці. Час спинився, -
Час вечірньої зорі…
Хто рибалка – той згадає:
Оживає поплавець…
Ось веде… ось викладає…
Не витримує терпець –
Підсікаєш і, здається,
Лусне жилка-волосінь…
На траві карасик б’ється –
Карася маленький син.

Поплюєш і відпускаєш.
Кажеш: - Батька приведи!
Товста жаба засміється:
-Ква-ква-ква, - дурненький, жди!
Татариння шелестіло,
Чавкав короп в лепесі, -
Ми його зловить хотіли…
Та ловились карасі.

Комарі нам докучали,
Їх ловили кажани,
Що круг нас уже літали
І пищали, як в’юни.
****
Сіло сонце за Понору.
Риби вже із піввідра.
Тож, додому саме впору, -
Вудки змотувать пора.

Йшли неквапом, говорили
І про щук й про окунів,
Як в’юнів колись ловили –
Тих писклявих вертунів…

*****
Ось і стежка між городів.
Пес загавкав – не впізнав, -
Думав, може лізе злодій,
Але потім заскавчав,
Замахав хвостом привітно
Й лапу Юрчикові дав.
Світло вже горіло в вікнах,
Котик на порозі ждав…

******
Риба смажилась, шкварчала…
Геть забувши про яйце,
Баба Ганя усміхалась
Й внука звала молодцем.

Грибне

Гуркотіла громовиця:
- Гей, гриби, гребіть-но глицю!
Грибників гурти гуляють,
Глушини гілля гойдають.


Їжаки та їжа

Їли їжу їдоки –
Їжачихи, їжаки.
Їх їдальня-от – їжача!
Їстівна їда, їжаче?


Йорж, йог та йогурт

Йорж йоржистий йогурт пив,
Йогурт йог йому налив.
Ймення йога йорж забув.
Йокнув, йойкнув, в глиб пірнув.


Сокотуха

Сокотуха сокотіла:
- Сонце соняшником сіло!
Стріхою сповзало,
Серед степу стало!

Ти вже приїхав
чи снишся мені,
Грізний Михайле
на білім коні?!
В коси заплетена
гривонька біла…
Сріблом засяяли
ангельські крила…
Меч вогняний
спалахнів у вікні…
В ласицях шибки.
За вікнами сніг.
Мама вогонь у печі запалила.

Скорпіон зробив уклін:
Ввічлива комаха.
Всіх запрошує тварин
З ним зіграти в шахи.

Змії, ящирки, ссавці
Малюки району –
Всі досвідчені гравці
Знають Скорпіона.

Звичка у нього така,
Дивная манера:
Любить, з’ївши пішака,
Закусить партнером.

1.
Скільки світу забагнеться?
Великі емоції
для маленької дівчинки.

2.
Світе, ти приголомшений?
У моєму голосі
жодної ноти сумніву.

3.
Прикладати до сонця
сорочку тьмавого скельця –
символи неба.

4.
Хвилина –
купалинка секунд.
Скільки їх у ромашки?

5.
З-поміж пухнастих іграшок
щасливе дитинство
тягну за заяче вухо.

** Ізя і Белла п’ють «Ізабелу»,
Зема і Фіра лають «Земфіру».

** Жорстокі втьоки в дикі крики
лаштують цьоць на «чікі–пікі».

** У зубрика ікло рубом:
як не «бублом», так бубликом.

** Вудили воблу.
Вобла – задубла.
От тобі вудла! –
вмірити вутлого
п’ятого бублика!

Коли пісний,
як пісня пса,
бульйон дудлили
без «віскаса»?

Зашарілася калина
На морозі біля тину,
Шепотить до горобини:
- Є у мене вітаміни...

Та до неї посміхнулась,
Наче сяйвом огорнулась:
- Маєш рацію. До речі,
Треба знати це малечі.

Осінь шаркає по листі,
Капці в неї з моху,
Окуляри тре імлисті,
Запітніли трохи.

Має двері відчиняти
Зимоньці, малята.
Прийде та хазяйнувати,
Осінь ляже спати.

** Як тільки кіт закриє ротик,
так на город тікає кротик.
Як на город крадеться котик –
перестає крутитись кротик.

** У клуні молоком кормить
карколомний клоун клонів.

** У клуні клондайки –
клоуна лякайка.

** Кирпатий краб з картатих карт
зробив вітряк петард.

Небо зорями рясніє,
Гасне світло по хатах...
Ніч казки в дрімоту сіє,
Щоб посходили у снах.

Хмарко, дощик проливай!
Наш садочок напувай!

Будуть яблука для Галі,
Ну, а груші - для Наталі,
Вишні, сливи - для Дем’янка,
Ще порічки - для Іванка.

Аґрус спілий – для малят!
Напувай, хмаринко, сад!

***

Гарна осінь–чарівниця
Випікала паляницю,
Груші, яблука знімала,
Ними діток частувала.

** Навспак кине тіні
спокій на кпини.

** Кольори кулуарів
скерували кралі окуляри.

** Зілко клонам Циклопів
від циклонів крилатих коней.

Любо й ненці, як дитина в честі (народна мудрість)

- Петрику, скажи мені,
Чом це, хлопчику, сумний? -
Мати Петрика питає.
- Бо проблему оце маю -
Вчора вдома впала миска,
А сьогодні в класі - книжка,
А за книжкою - пенал,
Потім зошит ще упав...
Ну, а вчителька сказала,
Що поводжуся зухвало,
Що діряві руки маю...
От я діри в них шукаю.
Обдивився майже всі,
Та знайшов лише синці.
Де ті діри ще шукати?!
Може, треба лупу взяти?

З-під небесного млина
Сипле борошна стіна!
Засипає все навколо –
Поле, ліс, хати, стодоли...
Та, як тільки ти береш
Дивне борошно... Еге ж,
Дивишся - його нема!
Мокрий слід лише. Дарма,
Що це борошно повсюди,
Пиріжків однак не буде.

Дощ зі Снігом раз зустрівся:
- Ти чого, пухкий, явився?
Листопад бо - місяць мій!
Зрозуміти це зумій.

Сніг до нього розсміявся:
- Ти чого розхвилювався?
Брата, може, не впізнав?
Від морозу снігом став!

Кіт рудий, оце під ранок,
Сніг побачив за вікном,
Молочар немов на ґанок
Молока пролив бідон.

Облизнувся кіт спросоння,
Вперше бачив білий сніг:
- От збулась котяча воля -
Стане ласого на всіх.

Всілись пізньої пори
Біля озера бобри.
Розвели високу ватру
З берестяної кори.
Видно місяцю згори,
Що бобрів аж цілих три.
Як до них у тебе справа -
То приходь і говори...

Марафон
Понад зарості малини
З гулом лине рій бджолиний,
А на велико-сипеді
Ведмежа втіка без кедів:
"Їду з пасіки з обіду -
Вороги летять по сліду.
Тричі в носа укусили -
В мужніх лапах тануть сили...
Зараз мусить статись чудо,
Бо впаду і плакать буду..."

Мав звичку давню дід Єнот -
Все нотувати у блокнот.
"Без нього я - казав дідусь -
Забув би навіть, як зовусь..."
Підступний звір на ймення Тхір
(злодюга рідкісний - повір!)
Украв блокнота в дідуся,
Проте не довго тішився...
Бо цей невчений бузувір
Не тямив, що таке папір.
Блокнота зжер на самоті
І вкляк від болю в животі...
Лежав півліта сам не свій
Він у лікарні лісовій.
А дід Єнот із тих часів,
Відколи Тхір блокнота з'їв,
Одне-єдине лиш забув -
що він забудькуватим був...

** Узяли Клима на кпини
і світ у Клима зійшовся клином.

** Тільки Дик втік на тік
як кіт Дикові змінив лик.

** Паролі «Мотороли»
«Палароїди» збороли.

Зрештою отримав я
Самокат! У сяйві дня
Мчу на ньому, як стріла:
- Розбігайся, дітвора!
Та кричать мені: Зажди!
Стій! На вулицю не їдь!
Там машини. Повертай!
Краще їх не зачіпай!
Знай, що пустощі на трасі
Всі призводять до нещастя.
Бо машини там літають,
Бідних пустунів збивають.
І подумав я: Ага!
Поверну-но я назад.
На подвір’ї, біля хати,
Малюків почну катати.

Вечір. Світиться віконце,
Вже зайшло за гори сонце.
В хаті тихо. Кицька-мати
Повкладала кошеняток.

Кошенята гарно сплять.
Сплять маленькі, сплять синочки,
Сплять пухнастенькі клубочки,
Лапкою прикривши ніс...

Треба їм багато спати,
Щоб змужніти всім, як тато -
На щурів, як він, завзято
Неодмінно полювати.

Котик-муркотик,
Сіренький животик,
Під ліжечком спить,
Тихенько мурчить.

Мурчить колискову
Для Петрика знову.
Бо нічка відкрила
Небесну комору,

Дістала ліхтар
Та тростинку чарівну,
Спускається з хмар,
Наче фея та дивна.

Як тільки з'ясує,
Що дІточки сплять,
Вона їм дарує
Рясну благодать

Ясних сновидінь
Із сюжетом казковим,
Де сутінків тінь
Стане сяйвом чудовим.

Дід Хрущак своїм малятам
Восени зробив санчата.
Позабув Хрущак-дідок,
Що потрібен їм сніжок.

Що узимку ті внучата
Всі у ліжках будуть спати.
Ще й устануть, справді сміх,
Як розтане зовсім сніг.

Бігла Киця до крамниці
Купувати паляниці.

Паляниці купувати,
Щоб сусідів пригощати.

Бо сьогодні вранці Киця,
Що купує паляниці,

Друзів буде всіх скликати,
Іменини святкувати.

Прийде в гості сіра Мишка.
Принесе їй що? Горішки!

Прийде чепурна Гусеня.
Принесе їй що? Варення!

Прийде Курочка, до речі.
Принесе їй що? Яєчко!

Прийде дядечко Індик.
Принесе їй що? Пиріг!

Їжачок іде з-під лісу.
Принесе... Грибів та хмизу!

Будуть Кицю всі вітати,
Подарунки дарувати,

Довголіття їй бажати,
Пісеньки гуртом співати.

Для птахів, щоб не страждали,
ми їдальню змайстрували.
І в зимові, отже, дні
дуже вдячні нам вони.
Любимо пернатих друзів,
знаємо смаки їх, нужди.
Зернятка, плоди рослинні -
Ось, що треба для пташини.
Та й повірте, що скоріше
ситому в мороз тепліше.
Легше крихітним тоді
Холоднечі знести ті.

На моє віконечко
Сіло вранці сонечко.
В шибку задивилось,
Лапками умилось,
Далі полетіло
Це крапчасте диво.

Загадка

Хто вмостився на вікні
Ще в червоному вбранні,
У маленьку цяточку
По усьому платтячку?

Гном знайшов гриба у лісі
Та й поклав його на стрісі.
- Най підсохне тут, до речі,
Буде взимку пиріжечок.
Наварю ще й борщику
В глиняному горщику.

Туки-туки, туки-тук...
Дятел сів оце на сук.
На смереці метушня!
Плів сільце павук півдня.
Павучки на нитях грали,
На шматки сільце порвали.
Розлетілися по світу
Пасма бабиного літа.

Дві маленькі рукавички,
Шапка, шубка, черевички
Вранці вибігли у двір.
Білий сніг сліпить аж зір!

Черевички в сніг пірнули,
Рукавички сніг згорнули.
Шубку снігом притрусило,
Шапка враз у сніг злетіла.

Мати вийшла й обімліла.
Перед нею – сніжне диво!
Та не диво це. Юрась!
- Я у сніг, матусю, гравсь!

Хмари небо затягнули,
В річку хмари зазирнули.
А як тільки зазирнули,
Так тихесенько зітхнули:

- Йой, яка ясна водичка!
Нам би в ній умити личка!
Освіжити ще бочки,
Ми, по суті, хмарочки.

І пірнули, перейшли,
Частим дощиком зійшли.
В річці сірість відтирали,
Поки білими не стали!

Ну а далі, що було?
Сонце хмари ті знайшло.
На веселці підсушило,
В синє небо відпустило.

І пливуть, немов стрічки,
Вже перисті хмарочки.

Так смішно мружиш очі – от же ж хитра.
Чого насупилась? Манюня, щось не так?
І кучері скуйовдились од вітру.
І щічки зарум’янились, мов мак.

І я тебе люблю, моє зайчатко.
Ні? Не зайчатко? Хто ж тоді, Катюшко?
Тоді гаразд, ходім, моє малятко,
І натягни на вушка капелюшка.

Знов мультики? А може ліпше книжку?
Гайда, маленьке пелехате чудо,
знімай-но капці і залазь на ліжко
під теплу ковдру – я читати буду.

Коту відома втома...
На підвіконні вдома
розлігся і муркоче,
хитрюще мружить очі,
почухався за вушком,
і лапками у смужку
за шию обійняв...
-Рудий, стомився?
-Няв!

Дідусь уранці прилетів
З відрядження додому.
Там трохи ласощів купив
Онучкові малому:

Коробку печива “Мілорд”,
П'ять тістечок “Курортних”,
Цукерок різних два кіло
І “Київського” торта.

О шостій – мама на поріг,
На сина поглядає:
“Тобі солодощів отих
Вже досить, я гадаю!

Ти ж їв солодке цілий день!
Змагався з Вінні-Пухом?
Поглянь у дзеркало лишень -
Уже червоні вуха!”

Аж п'ять хвилин малий Прокіп
Вдивлявся у люстерко...
“Мені підходять і такі!
Я з'їм іще цукерку?”

У болоті Черепаха
День народження святкує.
Запросила тож Комаху,
Жабку, Чаплю... Стіл готує.
Прилетіла КомарИха,
Посідали всі до столу.
Та, проте, в оселі тихо,
Спозирають бо довкола.
Чапля дивиться на Жабку,
Господиня - на Комаху,
Затремтіла раптом лапка,
КомарИсі зле від стрАху.
Так посиділи у колі,
І потОму розійшлися,
Кожна дякуючи «долі»,
Без «десерту» обійшлися…

Сашкові виповнилось п'ять.
Вже – ген – і школа мріє.
Учитель каже: “Рахувать
До десяти умієш?”

“Один, - малюк рахує, - два,
П'ять, шість, сім, вісім, дев'ять...”
“Стій, - кажуть, - друже, постривай,
Щось, голубе, не теє...

Де ж “три” й “чотири” ти забув?
Хіба ж їх там немає?”
“Та.. я ці цифли пломинув...
Бо “ел” не вимовляю.”

Пообідді на осонні
Дід Панас сів на ослоні,
Натягнув бриля на очі,
Відпочити наче хоче.

Ледь старенький задрімав,
Як онучок галас зняв,
Налякав малу сусідку:
- Бриль зодяг Панаса свитку!

На сопілці якось зранку
Грав малесенький Іванко.
Гру почули жабенята,
Почали собі співати:

- Гарно грає наш Іванко,
На галявці барвній зранку.
Ще покличемо Марійку,
Най співає коломийку.

Підхопили пісню бджоли,
Позлітали зі стодолу,
До Марійки полетіли,
На галявку запросили.

Там Марійка заспівала.
Бабка з ґедзем танцювала,
Хрущ на бубні гучно грав,
Коник скрипочку дістав.

От і все!

Сушить жук тоненькі вУси (-а),
Ну, а равлик - ріжки.
Мошці зимно. Бідну трусить.
Мерзнуть лапки-ніжки.

Пряжу вогку павучок
Вивісив до сонця,
Свій ліхтарик світлячок
Стиснув у долоньці.

Дощ скінчився. Краплі з віт.
Квапитися треба,
Най підсохнуть вус, живіт
Гарно просто неба.

Як бажаєш ти стрічати
Рік Новий у дивнім лісі,
Підійди, дівча й хлоп’ятко,
До ялиночки хутчіше.

Та красуня новорічна -
Це не дерево, повір.
То казковий ліс магічний,
Де панує щастя й мир.

Птаха й звір у лісі вічнім
Завжди в злагоді живуть.
Славне Свято Новорічне
Зустрічають радо тут

Лисеня та зайченятко,
Мишеня та їжачок.
Навіть вовчик із ягнятком
Стали дружньо у танок.

Горобці, стрижі й синиці
Із совою гомонять.
Жвава білка та куниця
В кульку грають, наче в м’яч.

Срібний дощик та сніжинки
Прикрашають чудо-ліс,
Зірочки, гірлянд іскринки,
Сяє місяць угорі.

Кришталевий дзвін лунає
Від бурульок у цю мить.
Білий сніг лежить, не тане,
Під полозами скрипить.

Миколай у санях їде,
Кучер – буре ведмежа.
Забавки, цукерки, книги
У торбиночці лежать.

Хай лунає пісня гарна,
Привітай нею гостей.
Розпочнемо Свято славне,
Рік Новий біля дверей.

Чапи-чапи… Від задухи
Бігли містом капелюхи.
- Сонце гріє з півдня стану,
На осонні майже тану, -
Каже перший капелюх.
- Сонце - наш найкращий друг! -
Інший тут відповідає. -
Кожен, певно, пам’ятає,
Що улітку, при задусі,
Все спасіння в капелюсі.

Якось крихи восьминіжки
Розминали в морі ніжки,
Ніжки гарно розминали,
Зранку, тобто, танцювали.

Танцювали, танцювали…
Хвилі дужі поздіймали.
Пропливав по морю Кит,
Стурбував його той вид.

- Досить, - каже, - танцювати,
Ніжки вранці розминати.
Море піниться, штормить...
Припиніть оце за мить!

Тільки крихи восьминіжки
Розім'яли так ті ніжки,
Що тепер не знають, як
Закінчити цей гопак.

Має кожен восьминіжок
По чотири пари ніжок,
Тільки дві танок кінчають,
Зразу інші починають.

Скачуть, отже, восьминіжки...
Не дають спочити ніжки.
Ті навприсядки, ті скоком -
Розминаються нівроку.

- Як бурхливий моря вид, -
Каже всім поважно Кит, -
Це, напевно, восьминіжки
Розминають гарно ніжки.

Я в селі жив ціле літо
Бачив там зелене жито,
Чисте небо, чистий ліс
В чисту річку похиливсь.
Там корови та телята,
Кози, вівці та ягнята
Ходять в полі край села,
В бур’янах рясних поля
Так без хімії буяють,
Що й ходити заважають,
Молоко там від корови,
Не голандське порошкове,
А таке, як і колись,
Приїзди та подивись.
Там без сої всі ковбаси,
А в коморі, не прикраси,
Шинки смажені й реберця
Заховалися за дверця.
Ключ від неї в дідуся,
Щоб не зникла ковбаса.
Котик ходить вартувати,
Пильнувати й не пускати
Безсоромних цих мишей
Ні на крок до тих дверей.
Котик добрий вартовий
Каже мій дідусь Матвій.
В дідуся ще півник є,
Сонце з півником встає,
Він так голосно співає,
З добрим ранком всіх вітає,
А вже красень півник мій
Де ще знайдеться такий?

– Швидше, синку, йди сюди, –
Стаса кличе мати. –
“Зебру” будемо пекти
Таткові на свято!

Вмить прибіг трирічний Стас,
Кинув стріли з луком;
Мамі з поличок дістав
Борошно та цукор.

– Ще ваніль неси... Приніс?
Бачиш, як цікаво?
А тепер сюди – дивись –
Додамо какао...

...Ось і корж готовий в нас!
Аж пашить – гарячий!
– Де ж тут зебра? – каже Стас. –
Я чомусь не бачу!

– Торт цей “зеброю” тому
Називають, Стасе,
Що всередині увесь
Вийшов він смугастий!

Всім я ввечері роздам
Торта по шматочку,
І тоді побачиш сам...
Зрозумів, синочку?

– Зрозумів... – промимрив син.
І додав з порога:
– То спечи мені тоді
Завтра “Носорога”!

У спеку, гарний літній день,
До затишку водички
Злетілась, мовби на мішень,
Вся мошка на травичку.

Бабки злетілись та жуки,
Метелики-бояри...
Усілись бджоли під грибки,
Надівши окуляри.

Сміється сонечко, блищить
Водичка у струмочку,
Ось павучок маленький спить
У гарному візочку...

Зелених верб густе гілля.
І це все - не міраж!
Бо для комах, повір, маля,
Існує справжній пляж.

Отож, у спеку, літній день,
До затишку водички
Летить, немовби на мішень,
Вся мошка на травичку.