Для птахів, щоб не страждали,
ми їдальню змайстрували.
І в зимові, отже, дні
дуже вдячні нам вони.
Любимо пернатих друзів,
знаємо смаки їх, нужди.
Зернятка, плоди рослинні -
Ось, що треба для пташини.
Та й повірте, що скоріше
ситому в мороз тепліше.
Легше крихітним тоді
Холоднечі знести ті.

На моє віконечко
Сіло вранці сонечко.
В шибку задивилось,
Лапками умилось,
Далі полетіло
Це крапчасте диво.

Загадка

Хто вмостився на вікні
Ще в червоному вбранні,
У маленьку цяточку
По усьому платтячку?

Гном знайшов гриба у лісі
Та й поклав його на стрісі.
- Най підсохне тут, до речі,
Буде взимку пиріжечок.
Наварю ще й борщику
В глиняному горщику.

Туки-туки, туки-тук...
Дятел сів оце на сук.
На смереці метушня!
Плів сільце павук півдня.
Павучки на нитях грали,
На шматки сільце порвали.
Розлетілися по світу
Пасма бабиного літа.

Дві маленькі рукавички,
Шапка, шубка, черевички
Вранці вибігли у двір.
Білий сніг сліпить аж зір!

Черевички в сніг пірнули,
Рукавички сніг згорнули.
Шубку снігом притрусило,
Шапка враз у сніг злетіла.

Мати вийшла й обімліла.
Перед нею – сніжне диво!
Та не диво це. Юрась!
- Я у сніг, матусю, гравсь!

Хмари небо затягнули,
В річку хмари зазирнули.
А як тільки зазирнули,
Так тихесенько зітхнули:

- Йой, яка ясна водичка!
Нам би в ній умити личка!
Освіжити ще бочки,
Ми, по суті, хмарочки.

І пірнули, перейшли,
Частим дощиком зійшли.
В річці сірість відтирали,
Поки білими не стали!

Ну а далі, що було?
Сонце хмари ті знайшло.
На веселці підсушило,
В синє небо відпустило.

І пливуть, немов стрічки,
Вже перисті хмарочки.

Так смішно мружиш очі – от же ж хитра.
Чого насупилась? Манюня, щось не так?
І кучері скуйовдились од вітру.
І щічки зарум’янились, мов мак.

І я тебе люблю, моє зайчатко.
Ні? Не зайчатко? Хто ж тоді, Катюшко?
Тоді гаразд, ходім, моє малятко,
І натягни на вушка капелюшка.

Знов мультики? А може ліпше книжку?
Гайда, маленьке пелехате чудо,
знімай-но капці і залазь на ліжко
під теплу ковдру – я читати буду.

Коту відома втома...
На підвіконні вдома
розлігся і муркоче,
хитрюще мружить очі,
почухався за вушком,
і лапками у смужку
за шию обійняв...
-Рудий, стомився?
-Няв!

Дідусь уранці прилетів
З відрядження додому.
Там трохи ласощів купив
Онучкові малому:

Коробку печива “Мілорд”,
П'ять тістечок “Курортних”,
Цукерок різних два кіло
І “Київського” торта.

О шостій – мама на поріг,
На сина поглядає:
“Тобі солодощів отих
Вже досить, я гадаю!

Ти ж їв солодке цілий день!
Змагався з Вінні-Пухом?
Поглянь у дзеркало лишень -
Уже червоні вуха!”

Аж п'ять хвилин малий Прокіп
Вдивлявся у люстерко...
“Мені підходять і такі!
Я з'їм іще цукерку?”

У болоті Черепаха
День народження святкує.
Запросила тож Комаху,
Жабку, Чаплю... Стіл готує.
Прилетіла КомарИха,
Посідали всі до столу.
Та, проте, в оселі тихо,
Спозирають бо довкола.
Чапля дивиться на Жабку,
Господиня - на Комаху,
Затремтіла раптом лапка,
КомарИсі зле від стрАху.
Так посиділи у колі,
І потОму розійшлися,
Кожна дякуючи «долі»,
Без «десерту» обійшлися…

Сашкові виповнилось п'ять.
Вже – ген – і школа мріє.
Учитель каже: “Рахувать
До десяти умієш?”

“Один, - малюк рахує, - два,
П'ять, шість, сім, вісім, дев'ять...”
“Стій, - кажуть, - друже, постривай,
Щось, голубе, не теє...

Де ж “три” й “чотири” ти забув?
Хіба ж їх там немає?”
“Та.. я ці цифли пломинув...
Бо “ел” не вимовляю.”

Пообідді на осонні
Дід Панас сів на ослоні,
Натягнув бриля на очі,
Відпочити наче хоче.

Ледь старенький задрімав,
Як онучок галас зняв,
Налякав малу сусідку:
- Бриль зодяг Панаса свитку!

На сопілці якось зранку
Грав малесенький Іванко.
Гру почули жабенята,
Почали собі співати:

- Гарно грає наш Іванко,
На галявці барвній зранку.
Ще покличемо Марійку,
Най співає коломийку.

Підхопили пісню бджоли,
Позлітали зі стодолу,
До Марійки полетіли,
На галявку запросили.

Там Марійка заспівала.
Бабка з ґедзем танцювала,
Хрущ на бубні гучно грав,
Коник скрипочку дістав.

От і все!

Сушить жук тоненькі вУси (-а),
Ну, а равлик - ріжки.
Мошці зимно. Бідну трусить.
Мерзнуть лапки-ніжки.

Пряжу вогку павучок
Вивісив до сонця,
Свій ліхтарик світлячок
Стиснув у долоньці.

Дощ скінчився. Краплі з віт.
Квапитися треба,
Най підсохнуть вус, живіт
Гарно просто неба.

Як бажаєш ти стрічати
Рік Новий у дивнім лісі,
Підійди, дівча й хлоп’ятко,
До ялиночки хутчіше.

Та красуня новорічна -
Це не дерево, повір.
То казковий ліс магічний,
Де панує щастя й мир.

Птаха й звір у лісі вічнім
Завжди в злагоді живуть.
Славне Свято Новорічне
Зустрічають радо тут

Лисеня та зайченятко,
Мишеня та їжачок.
Навіть вовчик із ягнятком
Стали дружньо у танок.

Горобці, стрижі й синиці
Із совою гомонять.
Жвава білка та куниця
В кульку грають, наче в м’яч.

Срібний дощик та сніжинки
Прикрашають чудо-ліс,
Зірочки, гірлянд іскринки,
Сяє місяць угорі.

Кришталевий дзвін лунає
Від бурульок у цю мить.
Білий сніг лежить, не тане,
Під полозами скрипить.

Миколай у санях їде,
Кучер – буре ведмежа.
Забавки, цукерки, книги
У торбиночці лежать.

Хай лунає пісня гарна,
Привітай нею гостей.
Розпочнемо Свято славне,
Рік Новий біля дверей.

Чапи-чапи… Від задухи
Бігли містом капелюхи.
- Сонце гріє з півдня стану,
На осонні майже тану, -
Каже перший капелюх.
- Сонце - наш найкращий друг! -
Інший тут відповідає. -
Кожен, певно, пам’ятає,
Що улітку, при задусі,
Все спасіння в капелюсі.

Якось крихи восьминіжки
Розминали в морі ніжки,
Ніжки гарно розминали,
Зранку, тобто, танцювали.

Танцювали, танцювали…
Хвилі дужі поздіймали.
Пропливав по морю Кит,
Стурбував його той вид.

- Досить, - каже, - танцювати,
Ніжки вранці розминати.
Море піниться, штормить...
Припиніть оце за мить!

Тільки крихи восьминіжки
Розім'яли так ті ніжки,
Що тепер не знають, як
Закінчити цей гопак.

Має кожен восьминіжок
По чотири пари ніжок,
Тільки дві танок кінчають,
Зразу інші починають.

Скачуть, отже, восьминіжки...
Не дають спочити ніжки.
Ті навприсядки, ті скоком -
Розминаються нівроку.

- Як бурхливий моря вид, -
Каже всім поважно Кит, -
Це, напевно, восьминіжки
Розминають гарно ніжки.

Я в селі жив ціле літо
Бачив там зелене жито,
Чисте небо, чистий ліс
В чисту річку похиливсь.
Там корови та телята,
Кози, вівці та ягнята
Ходять в полі край села,
В бур’янах рясних поля
Так без хімії буяють,
Що й ходити заважають,
Молоко там від корови,
Не голандське порошкове,
А таке, як і колись,
Приїзди та подивись.
Там без сої всі ковбаси,
А в коморі, не прикраси,
Шинки смажені й реберця
Заховалися за дверця.
Ключ від неї в дідуся,
Щоб не зникла ковбаса.
Котик ходить вартувати,
Пильнувати й не пускати
Безсоромних цих мишей
Ні на крок до тих дверей.
Котик добрий вартовий
Каже мій дідусь Матвій.
В дідуся ще півник є,
Сонце з півником встає,
Він так голосно співає,
З добрим ранком всіх вітає,
А вже красень півник мій
Де ще знайдеться такий?

– Швидше, синку, йди сюди, –
Стаса кличе мати. –
“Зебру” будемо пекти
Таткові на свято!

Вмить прибіг трирічний Стас,
Кинув стріли з луком;
Мамі з поличок дістав
Борошно та цукор.

– Ще ваніль неси... Приніс?
Бачиш, як цікаво?
А тепер сюди – дивись –
Додамо какао...

...Ось і корж готовий в нас!
Аж пашить – гарячий!
– Де ж тут зебра? – каже Стас. –
Я чомусь не бачу!

– Торт цей “зеброю” тому
Називають, Стасе,
Що всередині увесь
Вийшов він смугастий!

Всім я ввечері роздам
Торта по шматочку,
І тоді побачиш сам...
Зрозумів, синочку?

– Зрозумів... – промимрив син.
І додав з порога:
– То спечи мені тоді
Завтра “Носорога”!

У спеку, гарний літній день,
До затишку водички
Злетілась, мовби на мішень,
Вся мошка на травичку.

Бабки злетілись та жуки,
Метелики-бояри...
Усілись бджоли під грибки,
Надівши окуляри.

Сміється сонечко, блищить
Водичка у струмочку,
Ось павучок маленький спить
У гарному візочку...

Зелених верб густе гілля.
І це все - не міраж!
Бо для комах, повір, маля,
Існує справжній пляж.

Отож, у спеку, літній день,
До затишку водички
Летить, немовби на мішень,
Вся мошка на травичку.

В парку я знайшов каштанчик,
Наче з шоколаду.
Сперш поклав його в пенальчик,
Потім у шухляду.

Та коли мені ще й жолудь
Зняв із віт дубочок,
Я приніс дарунки в школу
Та й зробив грибочок.

У колисці отже з моху
Білий гриб дрімав.
Ще б поспати вранці трохи,
Так хтось гомін зняв.

- Хто, пробачте, тут стрекоче?!
Конику? Облиш! -
Врешті гриб розплющив очі. -
Пів на сьому лиш.

- Грибники - кумедні люди, -
Чує голосок. -
Хто їх зранку, грибе, будить,
Що прийшли в лісок?

- Грибники?! - піднявши руку,
Скрикнув боровик.
З листя вмить надів перуку.
Гриб ховатись звик.

Дощик спав собі, малята,
У старенькій діжці.
Поскакали жабенята
Вранці по доріжці.
- Ква-ква-ква та квак-квак-квак, -
Хором заспівали. -
Покажи нам, срібний, як
Поливаєш трави.
Поливаєш ще дуби,
Сосни та осики...
Щоб росли в лісах гриби
Гарні та великі.
Покажи, рясненький, нам,
Як квакушок любиш,
Як у спеку ревно сам
Захищати будеш.
Покажи, як можеш ти
Освіжати квіти
Та стрибати з висоти
По зелених вітах..
Пісню дощик підхопив,
Вилізає з діжки...
Поскакав, побіг, поплив!
Намочив нам ніжки.

“Послухай, тату, ти б мені
Не міг допомогти?
Нам загадали рахувать
Навчитись до п'яти!”

“Тут просто все, як апельсин,
Всього лиш кілька слів.
От слухай: ти у нас – один,
І двоє нас – батьків.

Один плюс два вже буде три:
Мамуся, ти і я.
Тож троє нас, а разом ми -
Родина, чи сім'я.

Чотири лапи – у кота;
П'ять пальців – на руці...
До речі, що це в тебе там
За плями та синці?

Що? Впав з качелів?
Молодець! А я ж попереджав!
Шість років майже, вже боєць,
А знову ловиш ґав!

Народна мудрість: сім разів
Одміряй, раз – відріж!
Та хто ж там слухав мудрих слів?
І думати облиш!

Будь обережним – це казав
Я сто разів тобі!
Якщо не двісті – тут я міг
І збитися в лічбі!..”

Син став тихенько задкувать:
“А можна вже іти?
В садку сказали рахувать
Нам тільки до п'яти!”

Що за чудисько чудне
Їздить по квартирі:
Руль - один, сідло - одне,
А коліс - чотири?

Два великих колеса,
Два з боків - маленькі.
Коридором так гаса -
Скло у дверях дзенька!

Дві педалі, як одне,
Крутяться щодуху,
І чудовисько страшне
Мчить уже до кухні.

Там на повному ходу
Врізалось у шафку.
Постраждали, на біду,
Ваза і карафка.

На льоту змітає все,
Всі завади зносить!
Та сказав дідусь: "Усе!
На сьогодні досить.

Як чудовисько оце
Врешт не вгомониться,
Хтось дістане ремінцем
По одному місцю!"

Барабан дзвінкий купили
Для маленького Зайчати.
Б’є по ньому він щосили,
Вовка хоче налякати.

Вовк у розпачі від звуку:
- Що, скажіть, за маячня?
Не було от тільки грюку,
Щоб це слухати щодня.

Може, я комусь зашкодив?
Так, примирення прийміть.
Заспіваю ось. Не шкода.
Барабан лиш відніміть!

За хатами край води
Оселилися коти.
Тішились, не скніли,
Карасів ловили...
Як наловлять карасів,
Кличуть друзів звідусіль.
Пригощають ще й сусідів,
Ті святкують кілька днів.
Збунтували карасі:
- Чом це телепні оці
Колобродять тут, до речі,
Оселившись край води?!
Гнати треба їх, отак,
Всіх від нашого ставка.
Нацькуємо тітку Щуку,
Дасть вона їм тумака!
Як пронюхали коти
Про карасячі “ходи”,
Позбирали хутко речі,
Удалися до утечі,
Вмить побігли від води,
Щоб уникнути біди.

На тарілці у Івана
Сумувала Каша манна.
Каша там собі лежала
І тихесенько зітхала...
...................................
Хлопчина ту Кашу вже їсти не хтів,
Над нею сидів і нестерпно ревів.
Скрізь рев говорив він, що їсти не буде,
Що каші вигадують капосні люди,
Які анітрохи не люблять малечу.
Що користі в кашах немає, до речі

Оті бо слова, як остання краплина,
Ураз переповнили чашу терпіння...
Каші! Яка от насправді була
Дуже корисна. І раптом вона
Суворо сказала: Оце, подивіться!
Яка неосвіченість! Я некорисна?!
Ти маєш, Іванко, давно уже знати,
Що каша – це сила, здорове життя це.
І той не хворіє, хто каші вживає,
Усіх ворогів одним пальцем долає!

Почувши слова ті, маленький Іванко
Покинув ревіти, забув забаганки.
Тарілку схопив та й давай уминати
Ту Кашу корисну, що “манною” звати.

Якось зайчик-пострибайчик,
Сірий зайчик-побігайчик
Стрів у лісі, біля річки,
Хитру злодійку-лисичку.
Тільки він її спіткав,
Як осика задрижав.
А лисичка та лукаво
До зайчати промовляла:
- Чом ти, зайчику, тремтиш?
Чом, сіренький, ти мовчиш?
Не впізнав мене невже?.
Ми з тобою друзі вже!
Дай тебе я обійму,
Лапку я твою стисну.
Але тріснув тут сучок,
Чує лиска голосок:
- Не потиснеш! Не старайся!
Звідсіля ти забирайся!
Друга з’їсти я не дам.
Лапи геть! Бо як завдам!
Бачить зайчик, із-під гірки
Їжачок з’явився з нірки.
Злодійку ціпком страхає.
А вона, як закиває
П’ятками, аж закуріло,
Та у вухах засвистіло.

Хто, скажіть мені, малята,
Кожен день, крім свята,
У садку про діток дбає,
Бавить, доглядає? (Вихователька)

Хто, скажіть тепер, малята,
Кожен день, крім свята,
У садочку вас годує,
Кашу й борщ готує? (Повариха/куховарка)

Хто, скажіть скоріш, малята,
Кожен день, крім свята,
У садочку вас пильнує,
Від хвороб лікує? (Лікарка)

Апельсин у небі синім
Білка споглядала.
Ведмежатко на калині
Грона ґрасувало.

Дощ стає сніжком узимку,
Ескімо біленьке.
Є хмарки у небі, синку, -
Журавлі сіренькі.

Зяблик, чижик відлетіли,
“И” сховалась в глИці
Іній ліг на гай та ниви.
Їжа зайцю сниться.

Йорж пливе в глибини річки,
Короп там сумує.
Лис слідів знаходить стрічку,
Мишу в нірці чує.

Нірку снігом замітає.
Огник горобини
Птаху в лісі зігріває.
Ряст чекає днини.

Сніг кружляє, наче пір’я,
Тиша з ним спадає.
У засніжене подвір’я
Фея-ніч злітає

Хата спить, стуливши вічка,
Цвіркунець за піччю.
Час казковий. Гасне свічка.
Шерех грає з ніччю.

Щогли сосен сон хитає,
Юхту мли вдягає.
Явір тишу щось питає,
та відповідає:
- Ььььььььььььььььььььььь...

***
Зимовий отже ранок... Неба темно-синь,
Замети снігові, містична далечінь...
Кружляє сніг казковий, наче диво-птах...
Малі будинки запорошені по дах
Подібні стали до отих морських китів,
Які мандрують між скляних крижин-плотів.
Стоять дерева гілочки схиливши
Під білосніжністю в криштальній тиші.
Зелене розпушивши убрання
Смереки сплять. Лиш місяць навмання
Пливе собі. У срібнім сні земля...

Який на колір рік Новий?
Він білий, мов сніжинка!
Який на колір рік Новий?
Сріблястий, мов льодинка!
Який на колір рік Новий?
Рожевий він, мов кулька!
Який на колір рік Новий?
Прозорий, мов бурулька!
Який на колір рік Новий?
Мов золота перлинка!
Який на колір рік Новий?
Зелений, мов ялинка!
Він жовтий, синій, різних барв,
Мов сонце, небо, зорі!
Він щастя колір увібрав,
До ближнього любові!
Він барви миру та добра,
Мов райдуга, тримає,
До тих, хто на Землі життя
З людьми своє єднає.

У ялиночки-кравчині
Є замовлень повні скрині.
Ліс пишається весь нею,
Бо майстриня ця зелена
Зшила мишці сарафан,
А ведмедику - каптан,
Білочці - спідничку,
Платтячко - лисичці,
Вовчику - жилетку,
Дятлові - беретик,
Сіру свитку - горобцю,
Модві шорти - кабанцю,
Ну, а зайчику - штанці,
Всім синичкам - комірці.
Ось така майстриня
Лісова кравчиня!

Рання осінь ходить містом,
Листячко малює,
Горобиновим намистом
Діточок чарує.

***
Дощик осінній у місті гостив,
Срібне люстерко той дощ залишив.
Срібне люстерко самотньо лежить,
Вітер повіє, воно задрижить.

***
Гарна осінь–чарівниця
Випікала паляниці,
Груші, яблука знімала,
Ще городину збирала.

***
Ластівки летять у вирій,
Шеврик, стриж, лелека...
Хмари-відра темно-сірі
Дощ несуть здалека.

***
Дощик рясно поливає
Ліс та ще гайочки,
Під деревами зростають
Зграйками грибочки.

***
На пеньок заліз опеньок,
За малим - багато неньок,
Безліч доньок та синків
Із осінніх тих грибків.

***
Листя в’ється, наче птаха,
Землю всю вкриває,
Попід ковдрою комаха
Й мишеня дрімають.

***
Осінь шаркає по листі,
Капці в неї з моху,
Окуляри тре імлисті,
Запітніли трохи.

Має двері відчиняти
Зимоньці, малята.
Прийде та хазяйнувати,
Осінь ляже спати.

Мама своїй донечці
Льолю вишивала,
Вузлики на пам'ять
Донечці в'язала.

Розв'яжеться ниточка –
Наче рілля чорна.
Пізнає дитиночка
Прадідівські корені.

Розв'яжеться ниточка –
Червона кровинка –
Козацькі заграви
Побачить дитинка.

Носи, доню, льолечку
Без гонору й пихи,
Я сюди зашила
Слово проти лиха.

Носи, доню, льолечку,
Тримай прямо спину,
Бо тобі Вкраїноньку
Піднімать, дитино...

Понесу я дитиночку,
Та й скупаю у ставочку.
У ставочку де зірочки
На ніч сходяться купатись.
Гомонять про те, що чули
Під дверима в пана Бога.
Може вгледимо свою там
У хвостату ніч серпневу.

Вийде пан Бог погуляти,
Буде зорі рахувати.
Буде діткам-малоліткам
Красну долю дарувати.
Буде з пазухи виймати,
У хустки нові в`язати.
Буде клунки-поцілунки
У головоньки вкладати.

Будуть зорі ніжки білі
Мити у ставочку,
Будуть в пісню-замовляння
Сплітать голосочки.
Пливи моя дитиночко
По хвилечці синій:
Будеш доню виростати
Здорова та сильна.

Загортайся моя люба
В рушник білосніжний:
Будеш доню виростати
Лагідна та ніжна.
Бачиш, рідна,
Сонце сходить,
Заграва червона:
Будеш доню виростати
Швидка та моторна

Люлі-люлі-люлечки,
Хоче спать Дзвінулечка,
Розкриває ротик,
Позіха, мов котик.

Заплющуй-но оченята,
Тітка ніч прийшла до хати,
Дідусь Сплюх приніс корзину
Там хороші сни для Дзвіни.

Позіхає Дзвіночка,
Бере сон з корзиночки,
Кладе під подушку,
Щоб шептавсь на вушко.

Ой, дитино-дитиночко,
З чим тебе у світ пустити?
Підеш скоро шляхом битим
Через роки, через рочки.

Ой, дитиночко-дитятко,
Ще тримаєшся спідниці,
Та щось глибше за криницю
Вже вселилось в оченята.

Довгі ночі материнські —
Переспівано багато...
Чи зросте в тобі багаттям
Чистий вогник український?

Як тобі у душу дати,
Що під серцем я зростила?
І тобі, щоб те боліло,
Що печалить твою матір.

Ой, дитиночко-дитино,
Розговілися вітри.
Знаю: мусиш Ти піти,
І тебе ніхто не спинить...

Втікала, думала, ховалась
І мріяла літом про весну.
Стежка життя у вузол завязалась,
Раптом відчуєш дежавю.

Старовинне місто Лева,
Минає тут твоє життя.
Та якось зрозумієш, що невдома,
Що ти усім тепер чужа.

Будуєш плани на майбутнє,
Втілюєш якісь із них в життя.
Та тільки роки безтурботні
Не повернеш, нема їм вороття

Люблю я дощ за те, що восени
Змиває бруд з будинків і доріг,
За те, що топить листячко й за те,
Що він болотом під ногами ліг.
Люблю я дощ за те, що він узимку
Мороз лоскоче, топить скрізь сніги.
Дає тепло нам і дає надію,
Що зеленітиме все навкруги.
Люблю я дощ за те, що навесні,
Стопивши сніг, напоює поля,
За те, що зливами летить додолу,
А в його краплях мерехтить земля.
Люблю я дощ за те, що він улітку
Погасить спеку, вимиє ріллю,
Поповнить ріки, джерело й озера.
Сріблястий дощ я будь-коли люблю.

Мій сину - моя крихітна людина,
Невдовзі ти осяєш світлом світ,
І серце битимиться в такт земним годинам,
І перший подих понесе крізь бездну літ.

Нехай те перше враження з дитинства,
Що ти запам*ятиєш назавжди
- То буде спокій і тепло в твоїй колисці
І тихий ніжний материнин спів.

Нехай в твоїй душі не перестануть
Надія жити, віра і любов,
Нехай твій перший крок початком стане
Великих звершень і великих перемог.

Нехай твоє життя минають злидні,
Шляхи завжди приводять до мети,
Нехай порядність, правда, честь і гідність
Константами запишуться в тобі.

Ти не зважай на тих, хто заважає,
Твоя мета - тобі до неї йти.
І поважай людей, що поважають
Тебе, твою країну і твій рід.

Моя доня, донечка, доннюся
Ти неначе долі подарунок.
Ганна, Ганночка, Ганнуся
Зимоньки чарівної рисунок.

Ти неначе ранньої весни надія,
І весняних пташок спів в гаю.
Для весни як запах квітів мрія,
Так і мрію я про усмішку твою.

Оченята завжди бігають щасливі,
В дні веселі і не зовсім так,
Буваюмь строгі або справедливі
Немов би гном якийсь дивак.

Волоссячко пахне весняним дурманом
Теплинню рук хіба так літо гріє
Горять очей зіниці золотом
Осені, яка в останні дні добріє.

Та ти не є весни дарунок,
Та й подругою літа не була.
І аж ніяк осінній ти пакунок,
А зимонькою білою до нас прийшла.

І тому така замріяна як казка,
І така пухнаста як сніжок,
Гомінка, весела мов колядка,
Ти наш малесенький дружок.

Давайте ми станемо всі в хоровод,
Хай пісня злітає до синіх висот!
По колу, по колу, таночок поплив,
Сплітаймо віночок із наших голів.

Вогні веселкові сіяють з небес,
Пливуть видноколи у дзеркалі плес,

По колу, по колу і ліс закружляв,
Це наш хоровод увесь світ об’єднав.
Хай літепло нас понесе до зірок,
І сонечко стане із нами в танок!

По вічному колу іде хоровод,
Лиш той, хто танцює, не знає турбот!

– Туп-туп!
– Хто там ходить,
Хто малину переводить?
Поламав гілки зелені,
Зараз матиме у мене!

– Туп-туп!
Не злякались!
За кущами заховались!
Це ведмеді завітали,
Повні кошики набрали!

– Туп-туп!
– Хто в малині?
Бачу очі карі й сині.
На оцих ведмедів диких
В мене дубчик є великий!

Гей, ведмеді, йдіть до хати,
Дайте ягід скуштувати!

Коли до вас додому привозять холодильник,
Дивіться, щоб коробку ніхто не викидав.
Коробка прямокутна, картонна і квадратна,
І кращої хатинки ніхто не будував.

В одній стіні широкій прорізуєте двері,
А спереду віконце і збоку − про запас.
Сідаєте на стільчик і гарно вам в хатинці,
Бо там ніхто на світі не потурбує вас.

Коли приходять Саник, Вадимко і Маринка,
Даєте їм шпалери і ножиці свої.
І дім ваш розквітає, яскравий, як картинка,
Або театр ляльковий чи навіть пост ДАІ.

Він схованка і башта, і терем, і в’язниця.
А уночі у ньому дрімає ваша киця.

Тато працює.
Комп’ютер ввімкнув,
Кави узяв
І про мене забув.

Мультик скінчився,
До тата − не йди.
Сумно тиняюсь
Туди і сюди.

Потім рішуче
Іду в кабінет.
Там викриваю
Скандальний секрет:

Тато працює?
Ага, чи не так!
Грає в стрілялки,
Ганяє він «Страйк»!

Мама приходить:
− Де хлопці мої?
Тиша і спокій,
Не чути сім’ї.

Біля комп’ютера
Бачить обох:
Дружно працюють
Віднині удвох!

Гей, козак – козаченько,
Тай хоробре серденько,
Ой, міцні в нього руки –
Ворогам для науки!

Як козак засміється –
Ворог з страху трясеться,
Як козак заспіває –
Той чимдуж утікає!

Як козак затанцює –
Увесь світ його чує,
Зелен-дубе розвивайся,
Гей душа, розкриляйся!

А душі тільки й треба –
Степ широкий та небо,
Під сідлом коник чалий,
Побратим не лукавий.

Гей, гуляти-воювати
Знов поїдемо брате,
Не топтали щоб чужинці
Наші землі українські!

Там чи смерть, чи життя -
Нам не буде забуття!
Якщо голови складемо –
У піснях доживемо!

Добрий ранок, добрий ранок!
Добрий сонячний світанок,
В добрий день переросте,
Добрих приведе гостей.

Коли втома схилить плечі,
Нас зустріне добрий вечір.
Добрий сон і добра нічка
Заколишуть сонні вічка.

Завтра знову добрий ранок
Погукає нас на ґанок,
Бо спішать робити всюди
Добрі справи добрі люди.

В магазин прийшов жираф
Щоб купити теплий шарф.
Переміряв чималенько -
Всі шарфи коротенькі.
Є великі, є маленькі
Є широкі, є вузенькі,
Є блискучі, наче змії,
Та нема на довгу шию.
І, нарешті, в продавщиці
Він купив дві гострі спиці.
І тепер собі жираф
Дома в’яже довгий шарф.

Розплакалася дитина,
Уже мокрі дві хустини.
Давай слізоньки збирати,
Город будеш поливати.
Наплакали повну ложку –
Поливали ми картошку.
Наплакали повну миску –
Поливали ми редиску.
Наплакали ще каструльку –
Поливали ми цибульку.
Наплакали вагани –
Поливали кавуни.
Де нам слізоньок узяти,
Щоб ставочок наплакати.
Будемо ходити з дідом,
Ловить рибку до обіду