Кожен щем, кожен порух i вiтер, i кожне обличчя,
степiнь близькостi з котрим здавався менi вищим за
близькiсть неба й комети, i кожне розгойдане вiче,
закипiле всерединi мене, i кожна сльоза,

забракована за неспроможнiсть котитися бростю
власних вiй (бо наступне зруйнує i спалить усе) -
це найлiпшi мої фiгуранти у списках на розстрiл
у застiнках, обмежених певним з моїх передсердь.

Палiмпсести внизу на бетонi - проста параноя:
те, що дряпає - вид забороненого багажу.
Треба мати талант, аби рiвно вести пiд конвоєм.
Я веду пiд конвоєм - а значить, уже не пишу.

15.01.15

знову прийшла я до тебе великий Боже
хоч і не варто та стала вже геть порожня
наче щербата китайська ваза.

от розкажи мені, що йому зараз сниться
чи журавель у небі чи у руці синиця
що хоч тепер його вразить

я б і хотіла мій Боже тобі розповісти
що нам тепер немає й на хмарці місця
та залишилися спогаду сирота

то все прохала у тебе коралі й намисто
то шепотіла про сонце на сукні барвистій
поки у нього перша зросла висота

що йому Боже як Київ нестямно зітхає
коли морока та морок дістали до краю
колом померкла повільна хода

тільки не думай що скаржуся Боже милий
повно в провінції рік і тернового мила
щоби усі відрази обмити сповна

з ким не буває
пліч – о -пліч ішла та й упала
вкотре ти скажеш у сон падолиста опала
вкотре зимуєш у мене на шиї одна

що ж мені Боже зривати йому корону
хай вже моя розлітається в друзки
та крона
знову ростиме замріяно-неземна

син обриває у бабці сливове проміння втіхи
донька мій Боже під боком пахне горіхом
інше
усе дрібнота усе дарма.

ти мені кажеш мій Боже, що дуже шкода
дід не просохне бо клята ж у хаті погода
із матюками три діжі вини та вина

брат лютим звіром шкірить зуби на спадок
зміни на лапах чалапають виноградно
де чорним списом виорює душу війна

я в тебе Господи хочу одне лиш просити
ти розкажи йому що я вибачаю осліпле
хай не заблудиться в наших важких іменах

і зовсім не тривкий той перший сніг зими коли
будує храми з кисню і пускає птахом в хмари
стоповерхові плити кабали що височать в імлі
стовпом медитативності постали межи нами

розбурханим пагіллям злізе долу тиск а вись
засліпить зимофарб'ям твої смарагди-очі
не бійся ближче хутко до мене пригорнись
нехай гілля тонке думки тобі й мені лоскоче

нам застелила білим стежини лагода й теплінь
лишивши зради й холод в вільготно-тоскнім небі
твої вуста гранатово-п'янкі аж до моїх зомлінь
упевненішим будь торкнись і притули до себе

крижини серця поглядом з жаринкою стоплю
це перший крок він мій я знаю й надто близько
мрійливо-ніжне в цноті шепіт я тебе люблю
промовлю й ув очах твоїх впаду я низько-низько

а ти як лик святійших з скинійних образів
лиш доторком побожним до мого чола в ікони
замироточать очі й в мене ой свічник згорів
взялись кадильно-білим димом давні перепони

будує храми в хмарах сніговій з імли
коли наважишся на більше ти коли

2015

стоїмо на безплідній землі
ліхтарі без вогню
пляшки без вина
пальці без нігтів
корінням назовні
стоїмо

майорить білий прапор
завмерлого часу
пожовкле повітря
з'їдає нас
зубами холодними
кості гризе

стягує одяг
шкіру знімає
жовте надвечір'я
в обличчя плює

(про що думають ліхтарі
коли їм в обличчя
летять камені?)

струменить із очей
вино осягнення
п'ємо його ввечері
вночі
і
удень
п'ємо і п'ємо
золото кіс
попіл кіс
на безплідній землі
ліхтарі без облич
білий місяця прапор
ген-ген
майорить
неба коріння
пнеться назовні

пальці без нігтів
хворі дерева

(про що?)

біжи уперед
щоб зуби холодні
тебе не дістали
ховайся у часі
ховайся в безплідній землі

стань вином
і всесвіт сп'яни
стань богом
і землю спини

(летять)

білий прапор обличчя
стирчить із землі
майорить
видно здалеку

тихо
біло
п'ємо
зранку й надвечір

люди порожні
як ліхтар без вогню
як пляшки без вина
як вони

а хіба

роздратована ніч
з'їла землю
і час

і людей
із корінням назовні

(камені)

стоїмо
стирчимо
без вогню
без вина

(тихо
біло)

біжи

2015

у бринзі по коліна
надріз мороз аж-аж
рубцює шкіру гримом
солоний антураж

різцями січень в глину
маскуючи сліди
лишає грубі ринви
стеблу озимини

біліє легкокрилик
вітрилом на стіні
солоні грудобрили
жарують увісні

секунда і повіки
розімнуться ураз
ізникне і каліка
і бринза й антураж

фарбує вечір іній
у колірні вогні
повнезні глеки візій
наснилися мені

2015

Коли потреба стане – перебути
і віднайдеться втрачений жетон,
коли забуте( як і незабуте) –
осяде шаром пилу на пальто,
сформованою часткою суспільства,
системи, колективу і т.д.

я повернуся у знайоме місто,
і місто буде, певно, золоте –

така уже традиція вертатись
в осінню пору, мокру та гірку,
така уже неоціненна вартість
банального епітета в рядку,
така уже жага себе пробудить:
холодними проспектами пройти,
і щоб навколо – посторонні люди,
а понад ними – небо і дроти,
і до кіоску мовчки продощитись –
ні спогаду, ні думки про земне –

і в синьому – та сама – продавщиця
не запитає паспорт у мене.

30.12.14

Тримаючись усталеного курсу,
Дніпровською продеренчить камаз,
коли до мене кафкіанський мусор
постукає у двері в темний час.

Напам`ять бурмотітиме закони,
згадає пару давніх позивних,
і вицвітатимуть пусті погони
у світлі, що спадатиме на них

згори, з обліпленої чимось лампи.
Не знаючи, за що такий візит,
я буду вибитий словесним штампом
із власних світобачень та орбіт,

і стриманих його обвинувачень
цілком достатньо буде для мети,
поставленої ним собі – що значить:
зв`язати руки, мовчки повести;

і нас, відрізавши шляхи до втечі,
дев`ятка по проспекту понесе,
і провінційний вишгородський вечір
ніяк не зреагує на це все:

причалюють на набережну тонни;
дорогою розлите світло ГЕС;
на задньому сидінні – Посторонній;
холодне мерехтіння перехресть.

22.12.2014

любов лише любов врятує світ
цей дивний світ з пожарищами й війнами
і Божий слід глибокий Божий слід
і світло за відчиненими вікнами...
і милосердя тихе мовчазне
і співчування до живого й сущого
а все лихе мине колись мине
несемо хрест тяжкий задля грядущого
де буде мати сонячна як день
і добрі люди дивом зачаровані
і зорепад нечуваних пісень
і почуття Всевишнім подаровані...

28.12.2014

Хоча, можливо, рано
ділити все на касти,
але відсутні плани
і новорічний настрій.

У гонці варто сісти:
межа пробігу – де ж ти?
Не стати медалістом,
а виспатись нарешті.

Ще є куди тікати,
котитися – тим паче.
Унеможливлю втрати:
продам останню пачку.

Гірлянди та обличчя
у сірих шпальтах вікон.

Писати ближче, нижче.

Дожити до канікул.

18.02.2014

Три ранку. Календар,
комп`ютер і
стіл. За вікном ліхтар –
і ліхтарі

по вулиці, луна –
бухий мотив,
його фінал – стіна,
локомотив

зірок над містом, над
усім, усім –
а саме снігопад
чи білий дим,

що йде униз, униз –
неначе рік,
а ще іде навскіс,
як чоловік

проспектом нижче; ще –
вогні машин
і цей прощальний щем:
два, нуль, один

і п`ять. Я не пишу
про ці свята,
але є вірш (чи шум),
бо хулі там,

бо вірш – частина крил,
хоча і без
вірша лунає джингл,
а також беллз.

01.01.15

принижень досить далі більше
залиють сльози лиш тому
що досі непосильну нішу
я перла догори кому

писала вірші повен місяць
здивовано дивився вниз
мала ти певна що павіси
йому потрібні чи каприз

бруківку почорнілих вулиць
дбайливо білим полотном
укриє грудень тіло тулить
пригорне під своє крило

тобі мої займуться вірші
згорять ущент і білий дим
підхопить непосильну нішу
і понесе а ти за ним

банальний погляд аж донебно
звикай мені тебе не треба
2014

мороз змією проповзає
до серця, пульсу і кісток
а де ти є? себе караю
тебе нема, іще ковток

тону у гіркоті Мартіні
та замість свята - будні дні
неможу вийти з твої тіні
тебе нема, нема людей

о, Боже, з пам'яті би стерти
тебе і серпень. Чуєш, ей!
солодкувато - грішний серпень
палку жагу його ночей

нікого в світі окрім тебе
нікому більше лиш тобі
всміхається зимове небо
не треба слів,пісень не треба

один єдиний погляд твій...
2014

Отак живу…
На перехресті.
На протязі
Посеред площ…

Стискають музику лещата,
Стирають день сумні дівчата
Із окулярів. Мінус
Дощ…

Колядники – по бездоріжжю…
Без Інтернету – другий день.
Підсніжників не може бути,
Бо сніг не випав…

Не прийде
Прийдешнє в гості.
Без гостинців
Залишиться оця зима…

А ти не спатимеш, по вінця
Наповнивши себе сама
Солодким спогадом Мартіні
Із присмаком моєї тіні
І ніжних доторків до тайн.

Ще тайм.
Ще келих.
Ще цілунок…

Японські вишні, райські дні…
Мов листя, опадають гривні
І осідає десь на дні
Привабливість чужого кроку
До самогубства.

День за днем
Минає спокій.
Ми минем…

І, як ворони, вічний час
Все зайве виклює із нас.

24.12.14

я душу заховаю поза часом
що сиплеться крізь пальці як пісок
і буду насолоджуватись щастям
тоненьким як дитячий голосок
і буду завмирати вже при згадці
твоїх слідів у золоті заграв
твоїх зникань у всюдисущій мряці
чи слів яких ти вкотре не сказав
я зможу заховатися надовго
лишаючи на корах письмена
і щиро-щиро гомоніти з Богом
про найдорожчі серцю імена…

Дякую вам, солдати! Ви - герої!
Ви ті, що не злякалися вогню!
Ви дім покинули й узяли в руки зброю,
Пішли за рідну неньку на війну..

Дякую вам, солдати! Ви герої!
Ви мужні і хоробрі! Ви - бійці!
Ви не злякалися ні болю, ані крові,
Ви до останнього за мир на всій землі!

Дякую вам, солдати! Ви герої!
Хоч біль і смуток заховавсь у вас в очах.
Вся Україна простягне до вас долоні,
Наша любов не тільки на словах!

Дякую вам, солдати! Ви - герої!
Хай знає світ, що вас не покорить!
Ви до останнього на клятім полі бою!
Дякую вам, солдати! Лиш живіть...

2014 р.

"усамітнився світ од тебе"...*
десь весілля а десь війна
білі ангели в синім небі
обопільна чиясь вина
на скрижалях душі не іній
згустки болю і самота
два журавлики "наш" і "їхній"
і опрірвлена висота
"усамітнився світ" та й годі
стогнуть ранки в кривавій млі
а майданами МАТИ ходить
слід шукає
від журавлів...

Колего, у чорних водах перебувають риби,
обравши орієнтиром повну відсутність руху.
Щоб якось від них відрізнятись, мілітаристські верлібри
давай із тобою складати й поширювати фейсбуком.

Колего, з рухливого довгого списку сержантів запасу
ніколи ніхто не буде викреслювати поетів.
І саме тому ми скоро надягнемо списані каски,
прийнявши вчення про стилос
як першооснову стилета,

отримавши в якості ґрунту чоботи, кимось терті,
отримавши в якості права пару розписок і штампів,
отримавши в якості м’язів АК 74-тий,
отримавши в якості віри накази далекого штабу.

Не знаю, що нас чекає. Рівень окопів нижчий
за рівень моря, за рівень, хоч якось доступний бореям.
Колего, наш брат не любить бачити те, що пише,
не втіленим у катрени, а втіленим у траншеї.

Я думаю, фактор повернення сильно від нас не залежить.
Але якщо все-таки вдасться вийти на рідні маршрути,
я кину писати зовсім.
Ти станеш писати менше.
Хіба що про літо й метеликів.

Просто аби забути.

06.12.14

Був шлях і крок під полум`ям багать.
Була печаль - як ніч – густа і сива…
Була любов - окрилено-красива…
І спокій був, як Божа благодать…
Було усе. Усе уже було…
Перецвіло з весною, відбулося…
Вже пахне хризантемами волосся,
Осінній сум лягає на чоло…
Чому душа не вірить в це? Чому?
Пісні римує, розсипає ноти…
Наївна і закохана достоту,
Веселки в`яже зоряні йому…
Бо що їй дощ і що їй листопад ,
А чи років вервечка стоголоса…
Біжить кудись - розхристана і боса -
У синь, у сон, у свій едемський сад…
Життя ж не повертається назад ,
як їй здалося…
2014

обійми мене, обійми
запитально, що буде далі?
розцілуй, до грудей тули
через вулицю перед раєм

обійми, і жіночий стан
океанним буде припливом
обійми мене і нехай
усміхаються ангели мило

обійми, і тонка вуаль
іспаде із лиця моментно,
заясіється брама в рай
перламутровим флюорисцентом

у чеканні трамваю зими
у обіймах прощальних ми
2014

– Мамо, а правда, що кожній з родин
Діток приносить лелека?
[слизька необхідність штучних тканин
стискує злегка…]
– Так, доню, правда! – Кажуть з новин.
Мама нам теж казали:
Коли не було ще штучних тканин,
Частіше лелеки літали.
І кожна пташина несла під крилом
Кохання новим родинам…
– Скажи мені, мамо, якщо так було,
Навіщо створили тканини?

Те, що дано: у нашій з вами країні,
що купається в житі й дезоморфіні,
довжина існування вашої долі
вираховується в готівкових долях,
що накрапують вам від прибутків чиїхось,
хто розділення перетворив на примус.

Ось припустимо: ви – водій маршрутки.
Ви отримуєте плюс-мінус дві штуки,
і цей плюс коли як зливається в мінус:
все вирішує жадібність і працьовитість
у мистецтві возити обличчя й пики;
і раптово – бабуся пенсійного віку
піднімає в салон пакунки здорові
та іще – посвідчення кольору крові.

Якщо ви оплату таки заберете,
то, можливо, вам вистачить на сигарети,
ну а в сумі з десятків бабусь – на квіти
для дружини, чи з друзями погудіти.
Якщо ж доля всміхнеться не вам на користь,
якщо ваші інстинкти замучить совість,
у бабусі решти в маленькому клунку
буде досить якраз на цукерку внуку.

Отже, ваша корейська жовтенька тата –
це уже межа, це уже барикада.
Вона ділить людей на сорти по тому,
чи сплатили вони на шляху додому.

Таким чином, у нашій із вами країні
ми усі один одному дещо винні,
ми усі, хоча начебто не мігранти,
все одно несемо тут нелюдські втрати
і на цих теплотрасах та териконах
лежимо горілиць до самого скону,
розуміючи: щойно прийдуть нагинати,
лише ми активуємо дефібрилятор,
і коли запрацює від струму серце,
то в мензурки з літрових банок наллється
лікарям та інтернам, що все збороли,
по ковтку нерозведеного етанолу,
і лунатимуть в операційній тости,
що віднині не треба ходити в гості
і що можна, зриваючи всі плакати,
нескінченно довго її матюкати,
й животіти в ній, і летіти вище,
і писати про неї такі ось вірші,
і вивчати її степові мегаліти,
і любити її,
любити.

24.11.2014

Удача дивна річ! Чому вона зникає?
Про це напевне навіть Бог не знає
Усі близькі вже відвернулися від тебе
Одне питання чи її так треба?
А полоса життя темнішає щоночі
І жити так я більше вже не хочу
Так я втомився годі з мене сліз
Смертельний якір на душі,
тягар турбот повис.
Я не чикатиму на сонце
і не спиню свій корабель
Пливу туди де захід сонця
Ось це напевне мій кінець!
Я поглинаюсь темнотою,
чом загубив життя радар
Сховалось сонце за горою,
і темно там і лячно там
Та завжди так не може бути!
Не може вічно і світить.
Ти не гонись за сонцем друже,
а просто-просто обернись
Бо десь зайшло, а десь вже сходить
ти не дивись в один кінець
Бо втративши свій шанс свободи
ТИ зрозумієш це кінець!

ти просто поруч був
коли мені життя
свої сюрпризи вміло посилало
коли боліло
навіть убивало
коли вже навіть сліз було замало
ти відчував
та зрештою і чув
як я молилась Господу не всує
бо вірила що він мене почує
ти розумів мене без жодних слів
допомагав спіймати птицю синю
повірити у казку не_осінню
намалювати те чого нема
я дивувалась інколи сама
що ти так тонко вмієш відчувати
бо я могла нічого й не казати
а просто щось шукати у собі
в поезії чи у небесній висі
ти зберігав гніздечко наше в стрісі
а ще не замикався у собі
а виростав над буднями і віком
мовчав
терпів
був просто Чоловіком
найкращим найдорожчим далебі
тому я і не дякую тобі
а просто знаю - ти у мене є
такий що навіть з пекла дістає
душі надійний меч надійний щит
супутник мій
на "много- много літ"...
11.11.2014

лунає реквієм кохання усебічно
хвалебну оду радості не чуть
риторика печально-ексцентрична
я серце маю...чуєш...не забудь

почав то грай і не чекай овацій
кінець спектаклю хепі енд мабуть
будуєш лінію усесвоя прострацій
ти чуєш...серце маю...не забудь

облиш куліси й всиротілу сцену
пустотна зала взріє ролі суть
одягну маску діви Мельпомени
я маю серце...чуєш...не забудь
2014

у ветхім сні сердечно їй тулися,
цілуй у ліву всміхнену брову
чорнильнОцятковану дугу,
лобзай чоло, уклінно покорися.

у ній ти рафінадно розчинись
офірно, так приреченопокірно,
- дівча моє чекай, постій-но,
лебідко краснопера усміхнись.

заспраглу душу ти йому скропи
олієеліксирами і мирром,
і обкури сакральності кадилом,
однинівічно сполу - ВІН і ти.
2014

На трамвайній зупинці стояв чоловік в пальті.
Він дивився крізь час і мені видававсь знайомим.
Намагався згадати обличчя людей… не ті.
Чоловік одвернувся. Я не пішов додому.

Я стояв біля траси. Поряд шипіння авт.
Гомінке вороття безупинно і такт безчасся.
Не змовкає місто. Тут не буває втрат.
Рух горизонтом. Все – перехід у масі.

Той чоловік повернув до мене лице.
Я подивився пильно йому у вічі.
Може, це він. Ні, неможливо це.
Той чоловік – це я, та сильніше відчай.

Дивиться – мов крізь час. Кам’яний, німий.
Хоче сказати щось, на лиці ж гримаса.
Біль у очах. І втома, і розпач – мій.
Він – як і я: ми – здичавіла раса.

а груші обернулись на гілля
обсипались посипались корою
останній лист тріпочеться мов «ля»
на вітрові
цей вітер - звідкіля?
ще рано вітру ще удвох з тобою
накидавши грушок й книжок до торби
ходили тут і бачила земля
дивився бог – нам літньо так
так добре
мов у раю до часу до пори
до крапки не поїдженої ще
тріпоче між гілля остання «ля»
все небо нам погрожує дощем
а ми незрілі ми ще не зросли
ще соком ми не налились до краю
ще не готові до примар імли
театру тіней вигнання із раю
ще прагнем спеки нам кортить грушок
гітарних вигинів і виплеску й нектару
а груші обернулись на гілля
збезгрушені
а ми з тобою в тару
у склянки чи у слоїки чуттів
під соусом у маринаді в солі
де я в тобі тремтітиму мов «ля»,
а ти в мені зажеврієш як «соль»

холодні будні бутлі та слова
олія розлилась.. така олія..
гануся оступилась
все бува
і значить бал і точно – голова
чиясь впаде не втримана
дива
скотилась та й розсипалась корою
на вітрові
цей вітер - звідкіля?

а груші обернулись на гілля
як може обернемось й ми з тобою

13.09.2014

а її вуста холодні холодні стулені сині
труп не може нічого крім лежати рівно
і повільно крізь неї по ній проростає
мокра трава, висихає на вітрові в сіно
перетворюється в музику вітру мокра трава
а вона лежить нерухома й неправа
у своїй передчасній смерті, у смороді
непритомності тіла вуста її хо-
роші холодні гарні сині
у ній сконцентровані дуги мостів
вогнів життів риб гуркоту потягів
реву автомашин зойків алколюдей
диякон топив у ній чоботи
маньяк - ідеї та геїв і чоботи
лихвар - іудею й нові штіблети
поети топилися самостійно
розпластавши руки віялом чи склавши їх на пузі
кожному по вірі його по заслузі
але їй байдуже, мертвим все-рівно
до чужого життя до власної смерті вона -
холодний труп не царівна вона потопельниця
янгол міста незрячих з красивим жіночим ім'ям
Устина. Устя.
Рівне

Черговий досвід робить мене злим,
хоча таким не прийнято ставати,
розкопуючи щось нове. Затим,
я стверджую, що так лягає карта

і міг би нині дертися увись
(хоча насправді тільки ніс дереться);
не помічати характерних рис,
які цілком сумісні з теплим серцем;

навчитись розрізняти моветон,
при цьому відкидаючи статути;
ходити у богемному пальто
як в аргументі говорити скуто;

в кінці катрена виставляти хрест
як пам`ять про невідворотні втрати;
а ще напитись, намутивши десь
(хоча мені зарано споживати)­.

Натомість лампа замість каганця
хитається у побутовій тиші,
і річ, яка повзе з-під олівця,
нагадує букет із перебільшень.

04.11.14

Як жаль, що люблять нас лише словами:
Пестливими, що й кращих не знайти.
Для них ми кожен раз "моя кохана",
Для нас вони щось більше у житті..

Як жаль, що люблять нас лише словами,
А на душі - все пусто, як завжди..
Не гояться на серці наші шрами,
Немає в світі більшої біди.

Як жаль, що нас кохають лиш словами.
А що слова? Хіба ж вони праві?
Коли стоїш і думаєш "згадає?"
А там давно, вже згасли ті вогні..

2014 р.

Якщо кінчаються запаси грогу,
то після всіх уроків - не брешу -
в учительській закрившись, педагоги
педагогічно курять анашу.

Все виважено в нашому сторіччі,
і організаційно теж ніштяк:
засміяний фізрук інформатичці
п`ятнадцятий закручує косяк,

бо чесна праця завжди неласкава,
бо дим думки непевні зупиня,
бо працівник освіти має право
розслабитись після важкого дня!
29.10.2014

Фортуна по п`яні впертою
стає і несамовитою.
Мабуть, недостатньо відвертий був
або ж не зійшлись орбітами.

Фортуна, прикрившись пакетами,
лягає за баром на клаптику.
Ну що ж, я не став планетою
в безодні її галактики.

Фортуна зіб`є центрифугою,
не дивлячись на гарантії.
Тому я кажу, як другові:
будь ласка,
чувак,
не втрать її.

29.10.14

Я так хочу сказати…

Я так хочу сказати слова...
Ті слова, на які так чекаєш...
Тема ця аж ніяк не нова,
Та серденько твоє завмирає...

Почекай! Ось із духом зберусь-
Дух мені перехоплює- серце,
Наче молот, приведений в рух,
Об кувадло з надією б"ється...

То ж послухай. Тобі я скажу...
Серце стиснулось... Серце радіє...
Хвилювання бажання... Дрижу...
Зрозумієш... Я знаю... Надіюсь...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501435
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 27.05.2014
автор: Сокольник

Таинство женщины

Ах, эта женщина! Задумка хороша
В руках Создателя... И тело, и душа-
Суть совершенство... Из ребра Адама-
Творенье скульптора... Венера... Скажем прямо-

Ты удалась. И все же- пар кипит.
Пар, не душа, у первой женщины- Лилит,
Не менее прекрасной, чем вторая
(благодаря которой были изгнаны из Рая

Супруги проклятые- Ева и Адам)...
Ответ на многое она подскажет нам
О том, что женщина- творение прекрасное,
Но также- женщина творение опасное...

Ловите женский искренний порыв,
Но осторожно, а иначе будет взрыв,
С которым ядерный смешным бы показался!
О Боже!.. Я погиб! О Тайне проболтался...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484248
рубрика: Лирика любви
дата поступления 08.03.2014
автор: Сокольник

Двойственность отношений

Ты приходишь порой ненадолго...
Многоликость- харизма твоя.
Как поэзия буйности вольной...
Как журчащая песня ручья...

Наши души в скрещении судеб
Обрели этот двойственный дар...
Мы БЫВАЕМ... Хотя и не БУДЕМ...
И под снегом бушует пожар...

Ты приходишь порой ниоткуда...
Кто ты? Жизнь или смерть? Все равно-
Ты моя и иною не будешь...
Ты не будешь... И мне не дано...

Нам счастливыми БЫТЬ не судилось.
Нам счастливыми вышло- БЫВАТЬ.
Мы судьбе отдаемся на милость-
Удержать бы... И не потерять...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505812
рубрика: Лирика любви
дата поступления 17.06.2014
автор: Сокольник

Свій хрест ( притча )

Прийшов до Бога чоловік,
Та й каже- милостивий Боже!
Хреста тяжкого я не звик
Нести в житті! То допоможеш

Полегше ношу до гори
Нести в житті?- Нема питання-
Як хочеш- легший обери!
Ти маєш час на обирання-

Промовив Бог, і чоловік
Хрестів побачив пребагато,
І досить швидко собі зміг
Хреста найлегшого обрати.

-Великий Боже! Я візьму
Цього хреста, як дав ти слово!
-Ти правильно обрав. Тому-
Це твій і є!- так Бог промовив...
......... .......... ...........
У всеосяжності мети-
Важкий, та славний шлях до Волі.
Хреста найтяжчого нести-
Нелегку ми обрали долю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498415
рубрика: Байка
дата поступления 12.05.2014
автор: Сокольник

Згасає день,вже час прийти і ночі,
На небі засвітилися зірки.
Я так люблю твої веселі очі,
Люблю твої замріяні думки.

Згасає день, пливуть кудись години,
Любов моя навіки, назавжди!
Я так люблю усмішку твою щиру.
Я збережу її від всякої біди.

Згасає день,а завтра буде ранок.
Я напишу ще декілька рядків,
Про світле і незаймане кохання,
Про долю двох щасливих голубів.

у кагані вогонь розп'ято
гасає небом вітер - пес
шляхи утоптує навхрЕст
і зазирає у кожну хату

шибками гримає затято
увірветься в кімнату - все
хатині стріху понесе
здіймає очі - вас відзнято

і яблуку нема де упасти
зоря на рифи наплива
вона сміється і співа
рости переливцвіте рясте

до світу сонце іде у гості
орбітами гасають пси
планетам облизали кості
а матінка співа - рости

2014

Опавший лист

Снег сошел. И лист опавший,
Переживший зимний снег,
Словно вспомнив день вчерашний,
Закружился по весне

В вихре ветра, что из сеней
Пыль сомнения метет,
Что в потоке ощущений
Позабыл ушедший год...

Вновь в свободе многоточья
независим, позабыл
Тот застенчивый листочек,
С кем под снегом рядом был...

Так и я в потоке ветра
Новый ветренный порыв,
В парусах грядущих лета
Поцелуем изловив,

Упаду и вновь восстану...
Но, по-новому любя,
В сердце вдруг заноет рана-
Как я буду... без тебя?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491237
рубрика: Лирика любви
дата поступления 08.04.2014
автор: Сокольник

Квіти

Ми просто квіти, зрошені росою,
І наше щастя всім вам прислужитись.
Не зачепи ногою нас босою,
Чи взутою- ми просто, просто квіти...

Нам прикро, як для смутку нас купують.
Роса стіка, як сльози по загиблим...
Як на останню зустріч, ми сумуєм,
Зірвати нас вважають за потрібне...

Ми горді, як нас дарять юбіляру-
Його життєвий шлях ми прикрашаєм...
Політ шалений гордості пізнаєм,
Коли артистів нами закидають...

Для цього ми ростем, це наша доля,
Нічого проти цього ми не маєм,
Але найбільше любим мимоволі,
Коли коханці нас друг другу дарять...

І як же наші стебла затріпочуть,
І як бутони наші розійдуться,
Як ми побачим, що блищать кохані очі...
Як ми побачим, що тіла зіллються...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473152
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 17.01.2014
автор: Сокольник

Расставание

В сером мареве автовокзал...
Я уехал, а ты осталась...
Где-то в сердце больном печаль
Острой раною отозвалась.

Нам не свидеться никогда.
Все, что было- неповторимо.
Ирреальные города
Не спеша проплывают мимо...

Ты сама эти дни сполна
Разделила с моей судьбой.
Так скажи, в чем моя вина?
Это боль, это просто боль...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481746
рубрика: Лирика любви
дата поступления 25.02.2014
автор: Сокольник

Космогонічне дослідження кохання ( 16+ )

Кружляння у мороці неба холодних планет...
В кулак гравітації стиснуто простір навколо...
У холоді світу одне зігріває мене-
Лиш те, що сьогодні для мене танцюєш ти гола...

Стискається серце під масою світу сього...
В дисфункції всесвіту місця коханню немає...
Ентальпія ніжно надходить до серця мого,
Коли я дивлюсь, як ти тіло своє вигинаєш...

Ця пластика рухів- як скривлений простір і час...
Естетика вигинів координатної сітки...
Дві функції тіл, що бажанням проходять крізь нас
Руками, губами- це рівня кохання відмітки.

Дослідником в Темну Матерію я увійду...
Прихована Темна Енергія виснажить тіло...
Оргазму космічності нам небеса нададуть...
Так... Фізику шалу кохання ми вдвох дослідили!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495854
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 30.04.2014
автор: Сокольник

Предательство

Мы разошлись- нет, ты не умерла...
Но ты свой выбор сделала умело.
Костер погас, весь выгорев дотла...
И вот мы врозь... Но нет, не в этом дело...

Ты предала- да сложно ли продаться
Когда сменила ты того, кто всех дороже,
И неустроенность, и жизнь в движеньи танца
На теплосладкое супружеское ложе.

Да уходи- да мне уж нечего терять!..
Остыло все, и стали дни короче...
В покое пошлом будешь долго вспоминать
Безумства страсти- наши огненные ночи...

Так что ж теперь? Тебя уж больше нет.
И на столе стоит с цикутой чаша...
Она- как избавление от бед...
Она- как продолженье жизни нашей...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473527
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.01.2014
автор: Сокольник

Ухожу…

Да пошло все к чертям!
Этот город чужой.
Это лампы вольфрам-
Солнца свет неживой.
Город детства ушел
Убываньем тепла...
Как фантомная боль,
Детства память ушла...
Этот город исчез,
Как скрипящий паркет
Довоенных домов-
Память прожитых лет.
Из "стекляшек" пустых
Мегатонных громад
Лица "зайдов" чужих,
Словно рыбы, глядят.
Холодами сквозит
С высоты эстакад...
Прожит жизни кульбит.
Цикл замкнулся. Назад
Вход закрыт на запор.
Это рана в судьбе-
В детства радостный двор
Не вернуться тебе.
Да гори все огнем!
Все равно, как уйти...
Сумрак ночи и днем
Сердце может нести...
Кончен бал. Ухожу
Мимо рыбовитрин
В мира нового жуть,
Безнадежно один...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502102
рубрика: Лирика
дата поступления 30.05.2014
автор: Сокольник

Заздрісники. Така собі прадавня притча

Великий стародавній Бог
Раз вирішив порозважатись.
Заздрісників одразу двох
Призвав, і став пропонувати-

Просіть, що хочеться кому!
Не забувайте лиш одного-
Я рівно вдвічі дам тому
Хто другим буде. Слово Бога

Міцніше сталі. Тут-таки
Заздрісники давай гадати,
Що попросити, допоки
Від заздрощів не постраждати.

От каже зрештою один-
Мій Боже! Вибий мені око!
Замисливсь Бог... Питає він-
Навіщо дурість ця жорстока?

Ага- сміється заздрісник-
Хоч від цього зазнаю болі,
Та втішусь, іншому коли
Повибиваєш ти обоє!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497316
рубрика: Байка
дата поступления 07.05.2014
автор: Сокольник

Відьма. Спокута. Поміж часів.

Ти ходила нічними ярами
В Чарі Дійства прогоркло-солоній,
І нічні наполохані трави
Лоскотали оголене лоно...

Ти літала нічними містами
І кропила їх кров"ю сердець,
Щоб в пожежних вогнях вихорАми
Легковірність звести нанівець...

І у шалі пізнань ексцентричних
Ніч, торкнувши тебе, тріпотіла,
Наче подруга зваб еротичних,
Обійнявши оголене тіло...

Ці знання, що від Темряви Ночі,
Від закритої іншому Брами,
Жаром вогнища жалять охоче...
Закрутились на тілі цепами...

Час не той... І не та нині Ера,
Щоб у клубах гламурно "світитись"...
Середвіччя примхлива Химера-
Доведеться за все розплатитись...

І "бомонду" образи відчуєш...
І плебейське шипіння незгодних...
І Епоха Майбутня парує.
І "зіркове" те вогнище модне.

Тільки раз. За долоню узявшись,
Ту, що нею ти Коло обводиш,
Мов на подіум стрімко піднявшись,
Ти, як Зірка, на вогнище сходиш.

Ти вся гола стоїш перед ними...
Вже вогонь доторкнувся до тіла...
Тільки раз у житті є хвилини...
Це-твоє. Ти сама так схотіла.

Лине крик твій останній, мов пісня...
У Майбутнє Рука волохата
Душу тягне, в Минулім завислу...
Жменя попелу. Стомленість ката...





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525681
рубрика: Лірика
дата поступления 25.09.2014
автор: Сокольник

Капля ртути

Каплей ртути легла ты на чью-то ладонь...
Капля ртути... Ее удержать ты попробуй...
Ты в сверканьи ее ядовитом не тронь.
Но ронять погоди, поиграй с ней немного...

Так ярка... Так подвижна... Как отблеск луны
Отражен в этом взгляде, игриво- холодном...
Ты прохладой зовешь в эротичные сны,
Оставаясь при том отрешенно- свободной...

Капля ртути... Красой неживою своей
Ты играешь судьбою желанья живого...
Не стекай по ладони! Останься на ней!
Капля ртути... Ты ядом отравишь любого!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513177
рубрика: Лирика любви
дата поступления 24.07.2014
автор: Сокольник

Ще кохай!. .

Ще кохай мене! Ще кохай,
Поки небо розкидало зорі!
Не віддай мене! Не віддай
На самотністю перчене горе.

Поки час іще, поки час
Наш не вийшов- цілуй, кохана!..
Поміж нас уже, поміж нас
Причаїлась розлуки рана...

Забери мене, забери!..
Зацілуй, закохай до ранку!
До зорі кохай, до зорі,
До світання, як до останку.

Тож візьми мене, тож візьми,
Закохай у шаленстві ночі!..
Що в коханні не вічні ми-
Серце вірити все не хоче...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505442
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 16.06.2014
автор: Сокольник

Встреча поэтов. ( 16+ )

Судьбой нам дарована встреча, моя поэтесса,
И воздух пронизан желаньем познанья процесса
Слияния душ, упоенных поэзии силой...
И голову счастье кружит в ожидании милой...

Скажу я тебе, словно оду желанью слагая-
Ты неповторима, в любви совершенно другая,
Я женщин знавал, все же как ты на них непохожа!
И в сердце, как пазлы, сложилось желание... Боже!..

Извечность желаний себе мы исполнить поможем.
Нам станет степною травою любовное ложе.
В поля побредем мы одетые в солнечный ветер,
Вдвоем, затерявшись для всех на огромной планете...

Чтоб ласково солнце нагие тела целовало,
И где-то вдали за холмами гроза бушевала,
И сладко-тревожные песни нам ветры шептали,
Играя травою, примятой от наших сандалий...

И в страстном порыве, почти истязая друг друга,
И яду испив в невозможности выйти из круга,
Тебя целовать, словно ведьму в горниле огня,
И слушать в истоме о том, как ты любишь меня.

И громом вулкана взорвется гроза за горою,
И с неба потоком дождя исступленье омоет...
Причина ли, следствие- что есть явление это-
Природы каприз, или все же слиянье поэтов?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500217
рубрика: Лирика любви
дата поступления 20.05.2014
автор: Сокольник

Жіноча роздвоєність ( 16+ )

Жіноча роздвоєність- ніжна чутливість,
Завзята жагою бажання буремною.
І поряд настраханість зради, вразливість,
Засліплена тою підозрою темною-

Це все у природі будови жіночої.
Мабуть недаремно Природа створила
Той розріз красивий між ніжок дівочих...
Така вже будова жіночого тіла...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475743
рубрика: Лірика
дата поступления 29.01.2014
автор: Сокольник