ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Павло Волошин - [ 2013.10.15 09:12 ]
    Непереливки
    Досить вже! Наїлися!
    Силос з обличчя зітрем
    В Авгієвих стайнях народилися
    В них і помрем

    Годі вже навперегін
    Шию встромляти в ярмо
    Перед катом гнутися, мов пластилін
    Ми мертві давно

    Вистачить вже стусанів
    Доста лизать дупи твердь
    Султанів, шахів, герцогів, вождів, царів
    Краще вже смерть!

    Тисячну різку отримуючи
    Стиснем кулаки
    П'ємо довгі роки
    Непереливки
    Досить терпіння вимірювати
    В кілометражі
    Нерви вже на межі
    Тож освятим ножі


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | ""


  2. Світлана Костюк - [ 2013.10.06 13:47 ]
    Згораю. Падаю. Свічусь(пісня)
    В цій метушні
    Гублю себе щодня…
    Щодня втрачаю…
    Мені б коня,
    Небесного коня,
    Що втік із раю…
    Дитячих мрій
    Цілунок золотий,
    Щоб стало легше.
    І погляд твій –
    Іскринками з-під вій,
    Як ніби вперше.
    Мені б мої
    Розкрилені світи
    І вітру подих,
    Бо це життя
    Земне перепливти –
    Великий подвиг.
    …Мені б уже
    Не гратися ножем
    З подвійним лезом.
    Ділити біль і невигойний щем
    Із білим безом*



    ***

    Цей темний морок зусібіч…
    І так бракує сонця й свіч…
    І так бракує висоти…
    А ще чомусь не поруч ти…
    А ще улесливості бич,
    Фальшиві маски слів, облич
    І прогинання тих, що поруч...
    І влада вже не влада - покруч...
    … Я не плазую, не повзу,
    Мене не зігнеш, як лозу…
    Натхненним словом захищусь…
    Згораю…
    Падаю…
    Свічусь…


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (51)


  3. Світлана Костюк - [ 2013.08.12 17:51 ]
    Осінній блюз (пісня)
    Листопад, листопад, мій осінній маестро…
    Зачепилась печаль за сумні журавлині ключі…
    Я воскресну, ти чуєш, я все-таки знову воскресну,
    І, мов листя пожовкле, свої позбираю плачі…

    Затремтить, забринить тишина, сивим смутком сповита…
    У кленовім мовчанні для серця відраду знайду.
    Ще в долонях своїх бережу теплий залишок літа...
    І назустріч тобі багрянію, як листя в осіннім саду…

    А душа молода... ще бурхлива, як повінь...
    І спиняється час, щоб черпнути палкої снаги.
    Зачарований вітер відносить у даль мою сповідь,
    І осіння печаль залишає мої береги…

    2012


    Рейтинги: Народний 0 (5.86) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (52)


  4. Володимир Книр - [ 2013.07.19 17:04 ]
    Pod samowarem (Біля самовару)
    Знов травневі дні,
    каштани квітнуть надзвичайні.
    Не до них мені,
    коли я маю справи чайні.

    Приспів:
    Ми біля самовару, я і Маша,
    кажу я: "так", жартує Маша: "ні".
    Кипить, як в самоварі пристрасть наша.
    Я - коло Маші, й хороше мені.
    Чаю нам ледь вистачає,
    ми ж бо цілунки запиваєм чаєм.
    Ми біля самовару, я і Маша.
    І так сиділи б з нею день при дні.

    Поки те та се,
    нас пограбовано, звичайно.
    Винесли усе,
    та не приладдя наше чайне.

    Приспів:

    То ж біля самовару - я і Маша,
    кажу я "так", а Маша каже "ні".
    Кипить, як в самоварі пристрасть наша.
    Я - коло Маші, й хороше мені.
    Так рум'янець до лиця їй,
    та погляд Машин дещо обіцяє.
    Й ми біля самовару, я і Маша.
    Було б нам нудно на самотині.

    2013



    Рейтинги: Народний 5.25 (4.91) | "Майстерень" 5.25 (4.92)
    Прокоментувати: | "Polish Bublitschki - Pod samowarem"


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2013.07.19 10:23 ]
    Водоспадом слова
    Дай напитись голосу твого,
    О моя Богине яснолиця,
    Зачерпнути сонця мед-вогонь
    Із небес глибокої криниці.

    Я його не можу не жадать,
    Лиш почую й ллється враз на мене -
    Ніби світло - Божа благодать,
    Ніби дощ у спеку – на рамена.

    Голос твій – дзвінкий, немов струмок,
    Промиває всі сердечні рани,
    Ніжним звуком теплих слів-думок
    Зцілює їх лікар мій коханий.

    Хай же довшає сяйлива мить –
    Я тоді із бід усіх воскресну –
    Лиш як телефон мій прошумить
    Водоспадом слова пречудесним!*

    6. 03. 7517 р. (Від Трипілля) (2010)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (26)


  6. Володимир Книр - [ 2013.07.11 17:48 ]
    Vesti la giubba (Вдягни костюм)
    Знову грай!
    В стані дивної хвороби
    більш не знаю, що робити й що казати, я.
    Це, втім, необхідно... то ж роби ще спроби!
    Ба, чи людина ти? Ні, ти - паяц!

    Вдягни костюм, грим з борошна зроби-но,
    бо ж за гримаси платять люди і за сміх.
    Хай навіть Арлекін украде Коломбіну,
    смійся, паяце, задовольняючи їх.

    Безглуздим реготом гамуючи зітхання
    та під машкарою тамуючи свій біль,
    смійся, паяце, над безталанним коханням.
    Смійся від горя, завданого тобі.

    ***

    Вновь играть!
    Не имею больше силы я.
    Что сказать, что делать, нет, не знаю я.
    Цель - одна...ещё одно усилие!
    Ба, человек ли ты? Нет, ты - паяц.

    Надень костюм, лицо - в муке, так нелюбимой!
    ведь люди платят за гримасы и за смех.
    Пусть даже Арлекин уходит с Коломбиной,
    смейся паяц, удовлетворяя их всех.

    Пусть слёзы, спазмы душат, не веди и бровью,
    под маской прячь свои страдания и боль.
    Смейся, паяц, над своей несчастной любовью!
    Смейся от горя, что овладело тобой!

    ***

    Act again! While in delirium and out of my brain,
    I do not know what I say and do, I'm down,
    And yet it's necessary... make a strain!
    Bah! Are you not a man?
    You are a clown!

    Put on your costume,
    dip your face into farina.
    The people want to laugh, and they pay to be here.
    And if Harlequin shall steal your Columbina,
    laugh, clown, laugh, and then the audience will cheer!
    Turn your distress and tears into jest, oh, clown
    your pain and sobbing into a funny face, while playing your part – Ah!

    Laugh, clown,
    at your love, that was broken down!
    Laugh at the grief that envenoms your heart!

    (translated by Volodymyr Knyr)

    2012


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати: | "Vesti la giubba"


  7. Володимир Книр - [ 2013.07.08 17:28 ]
    Zigeuner (Циган)
    Циганко, ти скрипкою своєю
    і піснею під неї,
    що дрімоту жене,
    циганко, ти скрипкою своєю
    і піснею під неї,
    підкорила мене.

    Скрипка рве моє серце,
    додаючи пристрасті й жаги.
    Тож пізнати усе це
    і не цигану також до снаги.

    Циганко, ти скрипкою своєю
    і піснею під неї,
    підкорила мене.

    ***
    Цыганка, своей волшебной скрипкой,
    своей улыбкой,
    что сияет, маня,
    цыганка, своей фигуркой гибкой,
    ты покорила и влюбила меня.

    Ты - любима поэтом,
    как бокал токайского вина.
    Та, кто знает об этом,
    ей ведь вовсе цыганкой быть не на-
    до, да-да.

    Цыганка, своей волшебной скрипкой
    ты покорила и влюбила меня.

    2012


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати: | "Цыган мой, украл мое ты сердце. Zigeuner, du hast mein Herz gestohlen"


  8. Володимир Книр - [ 2013.07.05 17:49 ]
    To ostatnia niedziela (Остання неділя)
    Нині вже пізно каятись, годі!
    Нашим стосункам — край!
    Прийшов багатший і кращий від мене добродій
    і враз тебе, щастя моє, вкрав.

    Маю прохання, може, останнє
    й перше палке моє:
    Дай мені цю ось неділю, останню неділю,
    а далі хай буде, як є.

    Приспів:

    Це — остання неділя,
    нині ми розстаємось,
    нині ми розійдемось
    на вічний час.
    Це — остання неділя,
    не шкодуй її мені,
    подаруй її мені
    останній раз.

    Матимеш неділь тих ще багато.
    а мені лиш ця лишилася.
    Це — остання неділя.
    Більш навряд мені дасться.
    Таке бажане щастя
    скінчилося.

    Отже, питаєш, допоки все це?
    Як бути нам затим?
    Скажу, я вищого прагну усім своїм серцем.
    Тим вищим є..., та менше з тим.
    Найвищою є, так, твоя воля
    й щастя на довгі дні.
    А отже піду одразу, така моя доля...
    Та дай цю неділю мені.

    Приспів.

    ***

    Нынче - не время для объяснений.
    Факт, что ушла любовь.
    Тот, кто богаче, красивей, но вряд ли честнее,
    он счастье моё, увёл с тобой.
    Есть, правда, просьба в этот осенний
    день. Раз за много лет.
    Дай мне одно воскресенье, одно воскресенье,
    а дальше хоть меркнет пусть свет.

    Припев:
    В этот вечер последний
    мы с тобой расстаёмся,
    мы с тобой разойдёмся
    навек сейчас.
    Этот вечер последний
    не жалей нам для встречи
    дай ты мне этот вечер
    в последний раз.

    Будет у тебя ещё немало
    самых разных воскресений, но
    в этот вечер последний
    в этот вечер в ненастье
    мной желанное счастье
    украдено.

    Будет у тебя ещё немало
    самых разных воскресений впредь.
    Для меня ж в воскресенье,
    в этот вечер в ненастье
    будет подлинным счастьем
    лишь умереть.

    Спросишь, надолго ли эта встреча?
    Что-то нас ждёт потом?
    Чего-то высшего жажду, тебе я отвечу,
    и высшее это..., всё дело в том,
    что высшим пусть пребудет с тобою
    счастье на много дней.
    А я так... сразу уйду я, ведомый судьбою.
    Но дай воскресенье ты мне.

    2012


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати: | "http://www.youtube.com/watch?v=N-hg58QQmdc"


  9. Володимир Книр - [ 2013.07.04 15:52 ]
    Il pleut sur la route (Дощ ллє...)
    Дощ ллє на дорогу...
    Множить він тривогу.
    Я - біля порогу,
    ти ж усе не йдеш...

    Кроків я не чую,
    тілом весь тремчу я.
    Й одне лише шепчу я:
    "То де ж ти, то де ж?"

    Зітхаю я, ждучи,
    та якщо ти любиш,
    мене приголубиш
    уночі.

    Дощ ллє на дорогу...
    Множить він тривогу.
    Чому ж ти досі не йдеш?
    Мила, де ж ти, де ж?

    Злива не вщуха.
    Ніч, лиха й глуха,
    блискавками вибуха.
    Мовила ж "прийду",
    я в надії жду...
    Чи собі лиш на біду?

    Зітхаю я, ждучи,
    та якщо ти любиш,
    мене приголубиш
    уночі.

    Дощ ллє на дорогу...
    Множить він тривогу.
    Чому ж ти досі не йдеш?
    Мила, де ж ти, де ж?

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати: | "Il pleut sur la route"


  10. Світлана Костюк - [ 2013.06.18 12:12 ]
    Буду собою / Буду з тобою... (пісня)
    Хочеш, буду для тебе ранковим сполоханим сном,
    Де холодну реальність так важко одразу збагнути,
    Гострим запахом кави, розквітлим духмяним бузком,
    Теплим подихом вітру із нотками м`яти чи рути?..

    Хочеш, буду відлунням далеких дитячих казок,
    Мерехтінням роси у прозірчастім раннім тумані,
    Чи обсипаним пилом замріяних наших зірок,
    Чи зажурою верб у печальнім осіннім згасанні?..

    Може, стану для тебе пахучою свіжістю нив,
    Ніжним бризом легким у солоних обіймах прибою?..
    Та тебе не приваблює жодне з обіцяних див,
    І мені зостається одне: просто бути собою…

    І мені зостається одне: просто бути собою…

    І мені зостається одне: просто бути з тобою...



    18.06.2013


    Рейтинги: Народний 5.88 (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (50)


  11. Володимир Книр - [ 2013.06.14 15:47 ]
    Серпанковий туман
    Ти дивишся мені так ніби-то у душу,
    В очах твоїх сумних читаю я "Зажди!",
    Та знаємо, нажаль, що їхати я мушу.
    Надовго чи? Хто зна? Можливо, назавжди.

    Приспів:
    Серпанковий туман над нами рожевіє,
    Вже вранішня зоря над тамбуром сія.
    Кондуктор не спішить, кондуктор розуміє,
    Що дівчину свою навік лишаю я.

    Запам'ятаю я усе, що ти сказала,
    Мить не забуду цю ніколи і ніде.
    Ще лиш один дзвінок, і стихне шум вокзала.
    Останній лиш дзвінок, і потяг відійде.

    2012


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  12. Світлана Костюк - [ 2013.06.06 18:19 ]
    Незвична історія (пісня)

    це просто історія дівчинки
    з очима як небо синіми
    душею такою юною
    як перші весняні дні
    при світлі нічної свічечки
    акордами сумно-осінніми
    натхненно творила музику
    записувала пісні
    легенди собі вигадувала
    з подробицями романтичними
    шукаючи принца казкового
    квітчала веселками дні
    а мрії були наївними
    а вчинки були незвичними
    а вірші неначе сповіді
    або молитви сумні
    зустріла...невипадкового
    на мрію дитячу схожого
    на лицаря того казкового
    сполохано мовила НІ...


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (68)


  13. Людмила Калиновська - [ 2013.06.04 23:39 ]
    Осінній ноктюрн
    ***
    Чи жаль, чи смуток, чи темна хмара
    Летіла в простір і думку вкрала:
    «…Невже це осінь прийшла у гості
    й надії просинь у мене просить...?»
    Я тільки очі звела, щоб нишком
    Благати в неба тепла ще трішки.
    Зимно… Невже це осінь
    прийшла у гості, як нелюбов?

    Чи жаль, чи смуток, чи дивна хмара
    Летіла в небо і душу вкрала:
    Невже це осінь приходить в гості
    І сонця просить у неба вдосталь...?
    Я теж долоні звела докупи
    Благаю Долю брови не супить…
    Осінь… Невже це знову
    недоля-осінь, як нелюбов...?


    2003-2004 рр
    * ...прошу не судити строго професійних виконавців :) бо співаю таки нікудишненько :)


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (38) | ""


  14. Мирослав Хомин - [ 2013.05.26 00:38 ]
    Серед усіх близькосхідних війн (Для тебе)
    Серед усіх бост́онських мостів,
    І далеких канадських озер
    Залишився вітер твоїх геосфер…

    Серед усіх паризьких комун,
    І далеких львівських вокзалів,
    Залишилося сонце наших причалів…

    Та щоб не сталося я
    Завжди буду для тебе
    Холодним сонцем
    І далеким небом…

    Серед усіх піренейських вершин,
    І далеких британських дощів,
    Залишилося кілька недоспаних снів…

    Серед усіх близькосхідних війн,
    І далеких турецьких хвиль,
    Залишився наш небосхил…

    Та щоб не сталося я
    Завжди буду для тебе
    Холодним сонцем
    І далеким небом…

    2013 р.

    P.S. Домашня власноруч записана музична "чернетка"


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Світлана Костюк - [ 2013.05.10 17:34 ]
    Я відпускаю ненависть свою...(пісня)
    Я відпускаю ненависть свою...
    Нехай іде...Нехай не повертається...
    Любов`ю вищою освітлена, стою,
    І Білий Ангел в серці озивається...

    Я відпускаю ненависть свою,
    Щоб зло корінням в душу не впліталося...
    За все плачу добром. І Господа молю,
    Аби воно до мене поверталося...

    Я відпускаю ненависть свою...
    Світ цей Творцем задуманий для щастя.
    Тож я страждання всі благословлю
    І до людей піду, як до причастя...


    2005


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (57)


  16. Жоана Мадзестеш - [ 2013.04.30 21:30 ]
    Краплі крові на снігу
    Крапає кров на сніг, ти кохання не зберіг
    В ранах моя душа, бо від тебе їду я
    Кровоточить моя любов, і обпікає серце знов
    І вже не болить, вже не вогонь, а лід

    Тому що сумно, сумно, сумно
    То краплі крові на снігу
    Тому що сумно, сумно, сумно
    А звістку я більш тобі не пришлю
    А я чекала, шукала, надіялась і ждала
    Зустріть любов в цьом холоднім краю
    Але тепер я звістку тобі не пришлю, не пришлю

    А ти у світі радості і любові
    А я у світі смутку і жалю
    І я тобі звістку не пришлю...
    Жоана Мадзестеш

    2012 рік


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  17. Володимир Книр - [ 2013.04.19 19:05 ]
    Пісня Горста Весселя (переклад з німецької)
    Знамена ввись! Урочистим парадом
    СА ідуть, спокійні і тверді.
    Убитим реакціонерами камрадам
    сам час до наших вже ставать рядів.

    Звільнити шлях брунатним батальйонам!
    Звільнити шлях - ідуть штурмовики!
    Хай сяє свастика надією мільйонам,
    несучи хліб і волю на віки!

    Востаннє нині чуєм клич до збору!
    Борні себе готові ми віддать.
    Знамена Гітлера здіймуться скрізь вже скоро,
    кінця неволі вже недовго ждать.

    Знамена ввись! Урочистим парадом
    СА ідуть, спокійні і тверді.
    Убитим реакціонерами камрадам
    сам час до наших вже ставать рядів.

    ***

    Знамена вверх! Торжественным парадом
    СА идут, спокойны и тверды.
    Убитым реакционерами камрадам
    Приходит время в наши встать ряды.

    Коричневым дорогу батальонам!
    Очистить путь рядам штурмовиков!
    Сияет в свастике надежда миллионам,
    неся и хлеб, и волю от оков.

    В последний раз сигнал услышим сбора!
    В борьбе мы все готовы жизнь отдать.
    Знамёна Гитлера везде взовьются скоро,
    Конца неволи нам недолго ждать.

    Знамена вверх! Торжественным парадом
    СА идут, спокойны и тверды.
    Убитым реакционерами камрадам
    Приходит время в наши встать ряды.

    2012


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати: | "Пісня Горста Весселя"


  18. Сергій Сірий - [ 2013.04.18 12:56 ]
    Наш дім (пісню виконують Любов та Віктор Анісімови)
    Теплими барвами радості світлої
    Ми малювали наш дім.
    Вишили квітами, зорями виткали,
    Було щоб затишно в нім.

    Дім наш ми сонцем яскравим наповнили,
    Щастям зігріли його.
    І додали ще дитячого гомону
    Та усміх серця свого.

    Хай в нашім домі панує добро
    Бідам, невдачам і горю на зло.
    І хай живе в ньому щира любов –
    Кожного дому основа основ!

    Я закладав стіни дому зі злагоди.
    В нього достаток вселив,
    Щоб ми з тобою завжди тільки ладили
    І не було в домі злив.

    Дім огорнули своєю турботою
    І розпалили вогонь,
    Ніжний вогонь дивовижного дотику
    Наших гарячих долонь.

    Хай в нашім домі панує добро
    Бідам, невдачам і горю на зло.
    І хай живе в ньому щира любов –
    Кожного дому основа основ!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3) | "Студія звукозапису"


  19. Жоана Мадзестеш - [ 2013.03.22 17:55 ]
    Крапля щастя в морі сліз
    Крапля щастя в морі сліз
    Крапля радості у горі
    Ти мене в ту ніч любив
    На холоднім, мерзлім долі
    Ти мене в ту ніч кохав
    Ласку я тобі дарувала
    A моя душа з твоєй
    В страснім танці танцювала

    Як же я тепер поїду
    На землю чужую
    І залишу тебе милий
    На долю сумную
    Як же буду жить без тебе
    Поки не вернуся
    Та забути тебе любий
    Повір – я не боюся


    А чи ти мене забудиш
    Чи коли згадаєш
    Може через роки скажеш
    Що мене кохаєш
    Може через роки скажеш
    Що я твоя доля
    Повір, я цього не знаю
    На все божа воля...
    2010 рік


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  20. Володимир Сірий - [ 2013.03.01 18:53 ]
    Дума про смерть козака
    З поля хмільного, яру крутого
    Линула пісня вітрів,
    Про козаченька та й молодого,
    Як він свою смерть зустрів.

    Били гармати, коні летіли,
    Дико шаліла війна,
    І у козаче молоде тіло
    Вп’ялася шабля стальна.


    Випав з комоня, став на коліна,
    Руки підніс до небес,
    Прощай дівчино і Україно,
    Уся родинонько теж.

    А побратими взяли на руки
    Та й понад річку стрімку,
    Хвильок блакитних гамірні звуки
    Стишили біль козаку.


    Верби гойдали віття зелене,
    Тьохкав в гаю соловей…
    - Ой чи ти вийдеш , мила, за мене, -
    Витекло кров’ю з грудей.

    З поля хмільного, яру крутого
    Линула пісня вітрів,
    Про козаченька та й молодого,
    Як він свою смерть зустрів.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (32)


  21. Жоана Мадзестеш - [ 2013.02.25 09:28 ]
    Клітка із сліз
    ТАМ ДЕ ХОЛОД І СНІГ
    ДЕ ТАК ДОВГО НЕ ВИДНО ЗЕЛЕНУ ТРАВУ
    ТАМ У КЛІТЦІ ІЗ СЛІЗ, Я ЖИВУ
    ТАМ ДЕ СУМ І САМОТНІСТЬ
    ПРОХОДИТЬ МОЄ ЖИТТЯ
    ТАМ НАДІЇ МОЄЇ НЕ ГАСНЕ СВІЧА

    А Я ВТОМИЛАСЬ В ТІЙ ЛІТЦІ ЖИТИ
    А Я ВТОМИЛАСЬ У ДОЛІ СВОБОДИ ПРОСИТИ
    А Я ВЖЕ ТАК ДОВГО НА РІДНІ ЗЕМЛІ НЕ БУЛА
    І ТАК ГІРКО ВІД БОЛЮ ПАЛАЄ МОЯ ДУША

    А Я ПЛИВЛА У СРІБНІМ ЧОВНІ
    НЕ ПО МОРІ, А ПО ВОГНІ
    А Я У КЛІТЦІ ЖИЛА ЗОЛОТІ
    І ТАК ГІРКО БУЛО ТАМ МЕНІ

    2008 рік


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати: | ""


  22. Іван Низовий - [ 2013.02.18 23:34 ]
    Згадуючи М.Н. Щепенка*
    1
    До Назаровича в гості
    Приїздили ми з Чернявським**.
    У Назаровича – прості
    Пригощання-закуски,
    Ані вимушених тостів,
    Ні погроз чужим, ненаським,
    І душа не надривалась,
    І не бились тарілки…

    Все було тут небувало
    Дружелюбно й полюбовно,
    Кожен мав священне право
    Говорити, що хотів,
    І вино не вибувало,
    І було в кишенях повно,
    І ні вліво, і ні вправо
    Віз думок не гуркотів.

    Ми по Сватовім блукали –
    України тут шукали,
    І знаходили, і знали,
    Що на всіх вона – одна.
    Нас не лиш пісні єднали –
    Ми серцями вболівали
    За народ, за рідну мову,
    Що лунає, мов струна…


    За Вкраїну ж – біль постійний.
    … Нині кожен самостійний,
    Кожен третій незалежний.
    А вони в землі лежать:
    І Чернявський, і Щепенко,
    Й гурт поетів самосійний*** –
    Колоситься їхня нива,
    А кому ж ту ниву жать?!


    Я по Сватовім блукаю –
    Їх оплакую, і лаю
    Недорікувату владу
    На пракиївських горбах:
    "Ти – не сієш,
    Ти – не сяєш,
    Не достойна ти врожаю,
    Що пророчими думками
    Наших речників пропах!".

    До Назаровича в гості –
    Пожуритись на могилі,
    Чи душею оновитись,
    Треба кожному прийти,
    Хто любив його, хто й нині
    Почувається на силі
    Підхопити його Пісню,
    Його Слово понести!


    2
    При Щепенку ,
    Мов при дереві прищепи,
    Як до стовбура приживлені приростки,
    Літоб’єднанці родили щедро
    (Ще б пак!),
    Хоч насправді це було не дуже й просто.
    Він опікувався їхнім творчим ростом,
    Бож не був ніколи в справі цій
    Прокрустом,
    Бож у світ прийшов господарем –
    Не гостем –
    А господарю ж найкраще,
    Коли – густо.
    І цвіли оті галузки,
    Щоб гілками
    Загойдатися колись,
    Заплодоносить
    Повносило…
    Не забулось це з роками –
    Сад поезії пісенно стоголосить
    В слобожанському краю,
    Скраєчку раю,
    Там, де Сватове, де пам’ять не вмирає,
    Там, куди я, мов додому, приїжджаю
    І снаги в саду Щепенка набираю.


    3
    Прищеплював любов до України,
    Присватував до мови земляків,
    Навчав їх шанувати рідні стіни
    Домівки, що дісталась від батьків.

    Непримиренний ворог шовінізму,
    Навколо себе спільників єднав
    І наволоч ненавидіти різну
    Високочесним словом заклинав.

    Він був складним
    І одночасно простим,
    Для мене ж був товаришем завжди,
    І я бував у нього частим гостем,
    І, мов ровесник, рядом з ним ходив
    По цій землі,
    Де чи весна, чи осінь,
    Так дихалося легко поруч з ним…
    У нього вчився і Володя Просін,
    Тому і став державником таким!

    Ми згадуємо часто вас, Миколо
    Назаровичу, – пухом вам земля
    Вкраїнна, та, що розляглась навколо
    І нас на добре все благословля.


    2003





    Рейтинги: Народний 0 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (10)


  23. Іван Низовий - [ 2013.02.04 18:24 ]
    Над Сватовим світає Україна*
    1

    Над Сватовим світає Україна
    В своїй неперевершеній красі:
    І соняхи, і вишня, і калина
    Вмиваються у росяній ясі,
    Являючи символіку правічну
    Оновленому світові: сприймай
    Країну цю прапервісну й космічну,
    Приймай її в чистилище і в рай.
    Не відвертай вгодовану парсуну
    Від лика худорлявого її -
    Персоною нон грата на трибуну
    Вона не прийде!
    Наші солов"ї
    За вигідний прокорм не продавались
    Ніколи і нікому,
    Й журавлі,
    Де б не були,
    Весною повертались
    Додому, до найкращої землі!
    Ми прийдемо в Європу, як почесні -
    Не гості, ні - господарі життя,
    І в кожнім нашім вислові і жесті
    Побачить світ осмисленість буття.
    Ми є "народ, якого правди сила
    Ніким звойована ще не була!",
    Трагічної історії могила
    Курганом слави стала й підняла
    Народ козацький на святу вершину
    Державності;
    Священна булава
    Богданова
    Боронить Україну
    Й щодень її утверджує права!
    В гаях не мовкне пісня солов"їна
    І поглина сторонні звуки всі -
    Над Сватовим світає Україна
    В своїй неперевершеній красі.



    2

    Тут і шляхи рівніші, ніж усюди,
    І не такі заплутані стежки,
    На межах межи трав
    І аж по груди
    Пшениці виростають колоски.
    І соняхи тут сонячніші наче
    Від простору блакитного в полях,
    І ближчою минувшина козача
    Здається,
    І Чумацький зорешлях
    Реальніший -
    У затінку раїни
    Скрипить від давнини,
    Не поспіша
    В майбутність невідому
    України...
    Тут вольницею тішиться душа,
    Притлумлена міською суєтою!
    Сюди я приїжджаю залюбки,
    Й мене тут гріють дружбою святою,
    Присватують прості степовики
    До звичаїв усталених, до пісні,
    Що з давнини, не втратившись,
    Прийшла...
    Тут слухаю новини добровісні
    Про переміни в побуті села.
    Найбільша насолода -
    Рідна мова,
    Яка давно,
    Немов ручай дзюрчить, -
    Мала дитинка навіть тут готова
    По-рідному балакати навчить
    Перевертня зросійщеного...
    Всюди,
    У цім краю слобід і всіх свобод,
    Я зрозумів:
    Живуть якраз ті люди,
    Що мають право зватися -
    Народ!
    Я Сватовим засватаний в любові
    Взаємній -
    Не зіб"юсь на манівці,
    Прямуючи сюди:
    Мій шлях дзвонкові
    Звіряють придорожні криниці!



    3

    Маленьке Сватове - столиця
    Красунь. Не раз я помічав:
    То йде цариця-молодиця,
    То павою пливе дівча
    Такої гордої постави
    На витончених каблуках,
    Ласкаве й трішечки лукаве,
    Ще й з ямочками на щоках.

    Про місто Сватове доцільно
    Лиш позитивно говорить,
    Бо тут спрадавна традиційно
    Вогонь відродження горить,
    Яскравіший, аніж в столиці,
    І мова предківська - жива:
    З провінції, з її традицій
    В нас України прибува!

    Тож їдьмо в Сватове частіше
    З усіх усюд, з усіх сторін,
    Щоб душу вродою потішить
    За молодістю навздогін.
    Спішімо в Сватове, братове, -
    Сюди прямі дороги всі,
    Тут неодцвітна квітка мови
    Палає в райдужній росі!



    4

    Тут українським духом пахне
    (Чебрець, безсмертник і полин
    Залляли обшири долин)
    І хати сіл у білих плахтах
    Стоять у затишку калин.

    З урбаністичного Луганська
    Під небо це, гучне, мов дзвін,
    Охоче їду - і не гасне
    Моя любов - печаль прекрасна -
    До кращої з усіх країн!

    Тче нить Червона в зелен-лузі,
    Мережить прошву голубу...
    Живуть у Сватовому друзі -
    Є з ким розвіяти журбу,
    Є з ким і радість розділити,
    Немов хлібину за столом.
    Мені тут є кого любити
    Під Божим затишним крилом!
    Нема ні гонору, ні чванства,
    Ані великих, ні малих...
    Тут "зливки" рідного селянства,
    Тож не чужий я серед них.




    2003






    *Слова цього вірша Івана Низового було покладено на музику його близьким другом відомим на Луганщині композитором і співаком Василем Леоненком. До пісні ввійшли не всі рядки вірша, а ті, що підібрав особисто Василь...
    Ця пісня для багатьох луганчан і сватівчан є особливою ще й тому, що, на жаль, сьогодні з нами немає не тільки автора слів, а й автора музики і виконавця цієї щемної пісні (Василь Леоненко пішов за обрій через декілька місяців після Івана Низового...). Вічна їм пам"ять.








    Рейтинги: Народний 6.5 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (25)


  24. Володимир Ляшкевич - [ 2012.10.10 21:43 ]
    Подихи причуд
    На павутинку піймавши розкуту,
    я тебе вигадав і не забуду.
    Поміж буденного рідного люду,
    збіглої кави, і кислого брюту.

    За цегляною ходою рудою
    міста, що двигнулося головою,
    я тебе вигадав і не забуду,
    за півтона́ми мелодій почуту.



    Я тебе вигадав... Я не забуду...
    Вітер осінню здіймає засмуту.
    В теплих долонях пташиною літа
    пам'ять. - Лети. В очі сонячні впита.

    Листям кружляти майне за тобою
    янгол розлуки - зав'є далиною,
    ноти хрипкої лишивши застуду,
    подиху сумно-раптову причуду:
    "Я тебе вигадав, я не забуду."

    "Я тебе вигадав.
    Я не забуду.
    Я..."

    2012


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (31) | "десь за темою Оленки Осінь"


  25. Володимир Ляшкевич - [ 2012.06.13 09:31 ]
    Тая дівчинонька... (ІІ ч.)
    Відверті жабині глуми,
    плакучі торкання верб,
    минувши, як радість, Суми -
    в її бурштині затерп!
    О відьмине Біле Поле,
    а в далечі Ворожба,
    і коло червове коле,
    виписуючи "Ти ба..."

    [Розкрите дівоче серце,
    як місяць уповні. На!
    Бери! По тобі усе це.
    Щемить на краю струна]

    Ех, сонце моє червоне,
    крові запальна хода,
    малиновий передзвоне,
    осіння слідів слюда!
    Де відьмине Біле Поле,
    а в далечі Ворожба, -
    як вербонька, сивочола
    тобою моя тужба.

    [За у́смішку прохолодну
    востаннє вдихни вина -
    кохав ти її, як жодну...
    У чому твоя вина?]

    Невже за дівочу міру
    і жертва душі мала?
    По ярих закрутах Виру
    янтарна тече смола, -
    о, відьмине Біле Поле -
    розкинута Ворожба!
    Моя заблукала доле,
    довічна моя журба….


    2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (15)


  26. Валерій Хмельницький - [ 2012.02.02 12:38 ]
    Олександр Городницький. Жона французького посла (переклад з російської)
    А мені не Тані сняться й Галі,
    Не лани широкі і ліси,
    Бо такої, як у Сенегалі,
    Я не бачив більш ніде краси.
    Як згадаю, брате, зразу слабну,
    Хвилі блиск і порухи весла,
    Крокодили, пальми й баобаби {
    І жону французького посла. { Двічі.

    Хоч французької не розумію,
    І вкраїнською вона - ні в зуб,
    Я про стан високий її мрію
    І чарівний вигин ніжних губ!
    Не цікавлять жодні інші баби -
    Душу бідну Африка звела:
    Крокодили, пальми, баобаби {
    І жона французького посла. { Двічі.

    Що сказати, братчики, сестриці?
    Справи, чесно, в мене просто швах -
    Бо єдиний сон мені лиш сниться
    Широкоформатний, в кольорах.
    І у спеку, і в мороз, і завше
    Вигоряє все в мені дотла, -
    Як побачу постіль в ньому навстіж {
    І жону французького посла. { Двічі.


    02.02.2012


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (3) | "Александр Городницкий Жена французского посла"


  27. Валерій Хмельницький - [ 2012.01.18 15:09 ]
    Володимир Асмолов (Савельєв). Лови момент (переклад з російської)
    В спідничці міні твої ніжки ніби довшають,
    Ти виглядаєш, наче п'ятий елемент!
    Та не чекай, коли приїде принц - оговтавшись,
    Лови момент, лови момент, лови момент!

    У вуйка лисого
    На лобі писано,
    Що він підпільний мультимільйонер.
    Ти пригорни його,
    Приворожи його,
    Розвесели його на свій манер.

    В обтяжку й міні ти уся як стигла вишенька,
    В обтяжку й міні ти - і не втече клієнт.
    І поки твій студент конспект на парах пише, ти
    Лови момент, лови момент, лови момент!

    У вуйка лисого
    В очах написано,
    Що він виходить на останній круг.
    Він став таким сумним,
    А ти напийся з ним -
    Ось і піднімешся на пару штук!

    Ти оголила геть усі принади й козирі,
    Сьогодні твій і тільки твій ангажемент.
    Як захлинаються слиною кляті спонсори -
    Лови момент, лови момент, лови момент!

    Та каламутна, ех,
    Ріка валютна їх
    У вирви втягує чужих земель!
    Але ж ці грації -
    Багатство нації,
    Що продаються не за пиво, а за ель.


    18.01.2012


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (13) | "Владимир Асмолов Лови момент"


  28. Валерій Хмельницький - [ 2011.10.28 13:28 ]
    Володимир Висоцький. Про фатальні дати і цифри. Моїм друзям - поетам (Про поетів і кликуш) (переклад
    Життя скінчив трагічно хто - той істинний поет,
    А в точний термін - то у повній мірі.
    На цифрі 26 один ступив під пістолет,
    А інший - під петлю́ у "Англетері".

    А в тридцять три Христу - він був поет, він говорив:
    "Не убивай! А як уб'єш, знайду тебе і в чумі..."
    Йому - в долоні цвяхи, щоб чогось не сотворив,
    Щоб не писав і ні про що не думав.

    Як чую цифру 37 – злітає з мене хміль,
    І зараз - наче холодом війнуло:
    Під цифру цю і Пушкін підгадав собі дуель
    Й ліг Маяковський скронею на дуло.

    Зупинимось на цифрі 37. Підступний Бог -
    Питання він поставив просто ру́ба.
    Лягли на цьому рубежі і Байрон, і Рембо,
    А нинішні - не врізали ще дуба.

    Дуель не відбула́ся ще, та це не новина,
    Хоч розіп'яли в тридцять три не сильно.
    А в тридцять сім - не кров, та що там кров - і сивина
    Лиш забруднила скроні непомильно.

    Застрелитися страшно, так? У п'ятки аж душа?
    Терпіння, психопати і кликуші!
    Поети ходять п'ятками по лезу у ножа,
    Порізавши до крові босі душі!

    В слові "довгошиї" наче літери дві "і".
    Поета вкороти! - це очевидно.
    І ніж у нього, та щасливий він висіти на вістрі,
    Зарізаний за те, що був незгідним.

    Шкодую вас, прихильники фатальних дат і цифр!
    Стомились, як наложниці в гаремі:
    Життєвий термін збільшився - то, може, і оцим
    Ще не пора поетам, хто не в темі!

    Так, правда, шия довга - як приманка для петлі,
    Мішень для стріл і груди, не перечу.
    Завдячують не датам ті безсмертні, що пішли,
    То й ви, живі - не прагніть в порожнечу!


    28.10.2011


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (9) | "Владимир Высоцкий О поэтах и кликушах Моим друзьям — поэтам"


  29. Валерій Хмельницький - [ 2011.10.11 11:28 ]
    Іван Комаренко. Дружинонько, серце моє… (Як над нами небо плаче) («Żono moja») (переклад з поль
    Як над нами небо плаче, мо́кнуть тво́ї зло́ті ко́си,
    мить чудову, зустріч нашу, мов осінній лист, відносить.
    Понад го́ри сонце сяє, срібний місяць за горо́ю, одне друге доганяють,
    ми ж кохаємось з тобою.
    Дружино́нько, серце мо́є, ми з тобою лиш удвоє,
    Я кохаю очі тво́ї до безумства, мила мо́я…
    Дружино́нько, серце мо́є, ми з тобою лиш удвоє,
    Я кохаю очі тво́ї до безумства, мила мо́я…
    Мила мо́я…

    Ми одні такі у світі, і кохання наше вічне.
    Навіть неба ти не бійся, лиш дивись мені у вічі.
    Понад го́ри сонце сяє, срібний місяць за горо́ю, одне друге доганяють,
    ми ж кохаємось з тобою.

    Дружино́нько, серце мо́є, ми з тобою лиш удвоє,
    Я кохаю очі тво́ї до безумства, мила мо́я…
    Дружино́нько, серце мо́є, ми з тобою лиш удвоє,
    Я кохаю очі тво́ї до безумства, мила мо́я…
    Дружино́нько, серце мо́є, ми з тобою лиш удвоє,
    Я кохаю очі тво́ї до безумства, мила мо́я…
    Дружино́нько, серце мо́є, ми з тобою лиш удвоє,
    Я кохаю очі тво́ї до безумства, мила мо́я…
    Мила мо́я…

    ***

    Як над нами небо плаче,
    Мокне золото волосся,
    Мить чудову, зустріч нашу,
    Як осінній лист, відносить.
    Понад гори сонце сяє,
    Срібний місяць за горою,
    Одне друге доганяють,
    Ми ж кохаємось з тобою.

    О, дружино, цілі ночі
    Ми з тобою вдвох охоче,
    Я твої кохаю очі
    І тобі про це шепочу…
    О, дружино, цілі ночі
    Ми з тобою вдвох охоче,
    Я твої кохаю очі
    І тобі про це шепочу…
    Все шепочу...

    Ми одні такі у світі
    І кохання наше вічне.
    Навіть неба ти не бійся,
    Лиш дивись мені у вічі.
    Понад гори сонце сяє,
    Срібний місяць за горою,
    Одне друге доганяють,
    Ми ж кохаємось з тобою...

    О, дружино, цілі ночі
    Ми з тобою вдвох охоче,
    Я твої кохаю очі
    І тобі про це шепочу…
    О, дружино, цілі ночі
    Ми з тобою вдвох охоче,
    Я твої кохаю очі
    І тобі про це шепочу…
    Все шепочу...


    11.10.2011, 14.04.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (25) | "Іvan Кomarenko Żono moja"


  30. Валерій Хмельницький - [ 2011.05.23 16:03 ]
    Андрій Вознесенський. Сага (переклад з російської)
    Ти мене на світанку розбудиш,
    хоч босоніж, та вийдеш прощатись.
    Ти ніколи мене не забудеш.
    Ти ніколи мене не побачиш.

    І, прикривши тебе від застуди,
    я подумаю: «Боже, пробачиш?!
    Я ніколи тебе не забуду.
    Я ніколи тебе не побачу»

    І Неву, у мурашках від гаток,
    навіть Біржі величну споруду
    я ніколи уже не побачу
    і ніколи уже не забуду.

    І сльозяться на рвучкому вітрі
    без надії твої карі вишні.
    Повертатись - погана прикмета.
    Відтепер ми з тобою - колишні.

    І, якщо на планету верне́мось,
    як Гафиз всім колись передбачив,
    все одно ми тоді розмине́мось.
    Я ніколи тебе не побачу.

    І тоді стане так мінімальне
    наше нерозуміння з тобою
    перед нерозумінням загальним
    з порожнечею геть неживою.

    І в космічному холоді-згубі
    пролетить пара фраз необачних:

    «Я ніколи тебе не забуду,
    Я ніколи тебе не побачу»


    23.05.2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (26)


  31. Валерій Хмельницький - [ 2011.03.25 10:27 ]
    Володимир Висоцький. Ось і все, я покинув Росію (переклад з російської)
    Ось і все, я покинув Росію!
    І дівчатка мої у сльозах.
    Бо тепер я насіннячко сію
    На чужих Єлисейських полях.

    Ляпнув хтось у трамваї на Прєсні:
    «Та нема, він змотався, не плач!
    Ось тепер хай чужинцям цю пісню
    Пише там про Версальський палац!»

    Чую ззаду уривки я реплік:
    «Та не той, той поїхав - спитай!»
    «Ах, не той?» - і штовхають під ребра,
    І в таксі на колінах сидять.

    А той, з котрим сидів в Магадані, -
    З громадянської кореш війни, -
    Каже, що я пишу йому: «Ваня!
    Сумно, Ваня, мені тут кранти!»

    Я просився вернутись ще влітку,
    Я навколішки ледь не ставав…
    Та брехня! Не повернусь нізвідки,
    Бо нікуди і не виїжджав.

    А хто повірив – тримайте в дарунок,
    Щоб хороший фінал, як в кіно, -
    Вежу Ейфеля зразу в пакунок!
    А на здачу – заводи Рено!

    Я сміюсь, я вмираю від сміху.
    Як повірили цьому бруду?
    Не хвилюйтесь, я не поїхав.
    І не надійтеся - далі тут буду!


    25.03.2011


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (20) | "Владимир Высоцкий Нет меня, я покинул Расею..."


  32. Валерій Хмельницький - [ 2011.01.14 14:55 ]
    Володимир Висоцький. Той, хто раніше з нею був (переклад з російської)
    В той вечір не співав, не пив -
    Лише на неї я дививсь.
    Так можуть діти, так можуть діти.
    Та той, котрий із нею був,
    Сказав, щоб я її забув,
    Сказав, щоб я її забув, -
    Мені не світить.

    Той, хто раніше з нею був, -
    Про гальма взагалі забув,
    Я пам'ятаю - я був не п'яний.
    Коли ж я вирішив іти,
    Вона спитала: «Ти куди?»
    Вона сказала: "Не іди,
    Ще надто рано!"

    Й той, хто раніше з нею був,
    Мене, як видно, не забув, -
    І якось в осінь, доволі пізню -
    Я з другом йду, дивлюсь - стоять, -
    Вони стояли мовчки в ряд,
    Вони стояли мовчки в ряд -
    Їх було вісім.

    Зі мною - ніж, подумав: все ж
    Мене так просто не візьмеш, -
    Тримайтесь, гади! Тримайтесь, гади!
    Життя за так вам не віддам,
    Ударю спершу вас я сам,
    Ударю спершу вас я сам -
    І дам вам ради.

    Й той, хто раніше з нею був, -
    Цю справу круто завернув,
    Цілком серйозно і надто грізно.
    На карку хтось мені завис, -
    Валюха крикнув: «Бережись!»
    Валюха крикнув: «Бережись!» -
    Та було пізно.

    Я відповів за все вперед.
    Є й у в'язниці лазарет, -
    Я там валявся, я там валявся.
    Хірург всього мене латав,
    «Тримайся, брат!» - мені казав,
    «Тримайся, брат!» - мені казав, -
    І я тримався.

    Розлука миттю пронеслась,
    Вона мене не діждалась,
    Та я прощаю, її - прощаю.
    І, хоч всі пристрасті вляглись,
    Того, хто з нею був колись,
    Того, хто з нею був колись, -
    Не вибачаю.

    І, хоч всі пристрасті вляглись,
    Йому, хто з нею був колись,
    Йому, хто з нею був колись, -
    Я пригадаю!


    14.01.2011


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (37) | "Владимир Высоцкий Тот, кто раньше с нею был"


  33. Олексій Тичко - [ 2010.09.04 14:55 ]
    Знову осінь
    І
    Осіння гіркота вдягає жовті ризи,
    нахлинула всерйоз, не відпускає вмить.
    Чи осені хандра, чи це душі капризи,
    що ностальгічний сум реальний, аж болить.

    Приспів:
    Я покладу листок, весь мокрий із дірками,
    удома на камін, як цінність, раритет.
    Лежать сухі у ряд, для мене ніби шрами,
    від болю у сезон, що коле як багнет.

    ІІ куплет
    Задумливість алей, блукаю під дощами.
    Промоклий сірий плащ і змокло вже чоло.
    Топчу я жовтий лист, лежить від під ногами.
    Ловлю себе на думці, що так уже було…

    Приспів:
    Я покладу листок, весь мокрий із дірками,
    удома на камін, як цінність, раритет.
    Лежать сухі у ряд, для мене ніби шрами,
    від болю у сезон, що коле як багнет.



    *Композитор і виконавець Оксана Первова - Рошка
    слова Олексія Тичка
    прослухати http://fgf1.i.ua/g/33dce6.33dce6.4c1b7.2.6e184e6.3/002_rochko_tuchko.mp3

    прослухати і подивитися http://www.youtube.com/watch?v=B6rvxuGnUpk&feature=player_embedded


    Рейтинги: Народний 0 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (19)


  34. Народна Творчість - [ 2010.08.11 10:11 ]
    Карі очі, чорні брови
    Карі очі, чорні брови,
    Не забуду вас ніколи.
    Лиш у сні я вас і бачу:
    Ви смієтесь, а я плачу

    Приспів:
    Очі,
    ви чарівно глибокі,
    Ви мої одинокі,
    Ох, як я люблю вас,/ (двічі)

    Раз на вас я задивився
    І у вас я залюбився,
    Але ви злебеділи,
    Зле мене зрозуміли.

    Приспів.

    Як я з вами зустрічався,
    Вами я любувався,
    Ви на мене гляділи —
    Спокій душі загубили.

    Приспів.




    А є і така версія


    Карі очі, чорні брови,
    Не забуду вас ніколи.
    Лиш у сні я вас і бачу:
    Ви смієтесь, а я плачу.

    Очі,
    ви чарівно глибокі,
    Ви мої одинокі,
    Ох, як я люблю вас.

    Ах очі,
    Ви мої одинокі,
    ви чарівно глибокі,
    Ох, як я люблю вас.

    Ви на мене гляділи,
    Мене зле зрозуміли.
    Я на вас задивився
    І навіки залюбився.

    Очі,
    ви чарівно глибокі,
    Ви мої одинокі,
    Ох, як я люблю вас.

    Ах очі,
    Ви мої одинокі,
    ви чарівно глибокі,
    Ох, як я люблю вас.

    Як я з вами зустрічався,
    Вами щиро любувався,
    І на мене ви гляділи —
    Спокій серця погубили.

    Очі,
    ви чарівно глибокі,
    Ви мої одинокі,
    Ох, як я люблю вас.

    Ах очі,
    Ви мої одинокі,
    ви чарівно глибокі,
    Ох, як я люблю вас.

    Ті безжурні карі очі
    Мене будять опівночі,
    я глибини їх кохаю,
    добровільно потопаю.

    Очі,
    ви чарівно глибокі,
    Ви мої одинокі,
    Ох, як я люблю вас.

    Ах очі,
    Ви мої одинокі,
    ви чарівно глибокі,
    Ох, як я люблю вас.





    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (3)


  35. Сергій Руденко - [ 2010.08.07 00:35 ]
    Олімпійське свято.


    Олімпійський вогонь знову світом широким іде
    Припиняючи війни, усіх закликає до миру.
    Він у кожному серці куточок любові знайде,
    Щоб на кожнім обличчі засяяла посмішка щира!

    Приспів:
    Гаряче серце - душа крилата,
    Олімпіади веселі дні
    Дарують знову спортивне свято,
    Яскраве свято тобі й мені!

    Біль поразок і радість нестримна твоїх перемог
    Будуть міцно тримати трибуни в постійній напрузі.
    Адже ти для них зірка, кумир, ну і трішечки Бог,
    А для тебе вони – найщиріші і віддані друзі!

    Приспів:
    Гаряче серце - душа крилата,
    Олімпіади веселі дні
    Дарують знову спортивне свято,
    Яскраве свято тобі й мені!

    Олімпійський вогонь знову світом широким іде
    І несе нам тепло, щоб за буднями не забували
    Імена олімпійців їх зоряний час і той день,
    Коли наші спортсмени виходили на п*єдестали.

    Приспів:
    Гаряче серце - душа крилата,
    Олімпіади веселі дні
    Дарують знову спортивне свято,
    Яскраве свято тобі й мені!



    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.37)
    Прокоментувати:


  36. Народна Творчість - [ 2010.08.05 22:44 ]
    Козак від'їжджає
    Козак від'їжджає Дівчинонька плаче
    Куди їдеш Козаче?
    Козаче-Соколе візьми мене із собою /
    На Вкраїну далеко/


    Що ж будеш робила Дівчинонько Мила
    На Вкраїні Далекій?
    Буду Хустку прати Сріблом-Злотом вишивати /
    Козаченьку Серденьку/

    Де ж ти будеш прала Дівчино Кохана
    На Вкраїні Далекій?
    На Крутій Горі тай на Синьому Морі/
    Козаченьку Серденьку/

    Де ж будеш сушила Дівчинонько Мила
    На Вкраїні Далекій?
    На Буйнім Вітрочку на Шовковому Шнурочку/
    Козаченьку Серденьку,

    Що ж ти будеш їла Дівчинонько Мила
    На Вкраїні Далекій.
    Сухарі з водою аби Милий із Тобою /
    На Вкраїні Далекій /

    Де ж ти будеш спала Дівчино Кохана
    На Вкраїні Далекій?
    В Степу під Вербою аби Милий із Тобою /
    На Вкраїні Далекій. /




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Прокоментувати:


  37. Володимир Солодовніков - [ 2010.07.23 19:21 ]
    Розпяття
    Я чув, що у п`ятницю,
    тобто сьогодні,
    усім на розвагу
    розп`яли Христа.
    Ми стали відтоді
    до болю самотні,
    і вже не дивує
    людська сліпота.
    Людська німота
    до того ж само болю,
    байдужість віків
    у повітрі віта.
    Тому не берусь
    звинувачувать долю...
    Колись на розвагу
    розп`яли Христа.
    Про вічне минуле
    лунає по світу:
    померти й воскреснуть -
    загальна мета.
    Живе для живих
    у новому завіті...
    Колись на розвагу
    розп`яли Христа.
    Слова від любові
    я п`ю, наче брагу.
    Хтось любить, хтось судить,
    хтось Богом кляне.
    здається мені,
    що усім на розвагу
    в терновім вінку
    розпинають мене.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (1) | "Послухати пісню в авторському виконанні"


  38. Оксана Голуб - [ 2010.05.17 11:33 ]
    Київ
    Київ

    Слова: Оксана Голуб Музика: Оксана Голуб
    Виконує: Оксана Голуб


    Текст Записи, мп3, ноти Відео, кліпи Друк - http://www.pisni.org.ua/songs/5143900.html

    Київські брами, настіж відкриті,
    В гості Вас зовуть.
    Пишні каштани, сонцем умиті,
    Скоро розцвітуть.
    І знов заграє Київ прекрасний
    Тисячами барв.
    І зачарує, нас зачарує
    Цей небесний дар.

    Що приносить світло і тепло,
    Щоб на серці радісно було.
    Вас вітає сонячна блакить
    З глибини віків й тисячоліть.

    Щирий і дзвінкий дитячий сміх
    Тут лунає, радуючи всіх
    І гостей, і мешканців його,
    Тут панують щирість і добро.

    Києве мій.... Києве мій.... Любий Києве мій....

    Київ величний, хай будуть вічно
    На твоїй землі
    Мир і надія, щастя і мрія,
    Лагідні пісні.
    Буде Хрещатик нас зустрічати
    Пишнотою вбрань,
    Будуть каштани квітом вінчати
    Верх злотавих бань.

    Як же не пишатись можу я,
    Києве, свята земля моя,
    Вічний, і звеличений в віках,
    І тендітний, мов сльоза в руках.

    Розквітай, і вічно зеленій,
    Залиши в серцях ти образ свій,
    Що єдна минуле з майбуттям –
    Це і називається життям.

    Києве мій.... Києве мій.... Любий Києве мій....



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Володимир Ляшкевич - [ 2010.04.09 14:11 ]
    Мій Друг, Художник і Поет... За К. Нікольским
    Мій Друг, Художник і Поет, сирого вечора на склі
    Мою любов намалював найпершим дивом на землі.
    І я замовк біля вікна. І радість тиха ожила.
    І з тих часів моя любов зі мною тут була.

    І, як вода, життя текло,
    І тішило його тепло,
    Коли на мокрий вечір я
    дивився крізь віконне скло.

    І довго я не помічав
    В очах любові смутку яв,
    Нудоти дощової слід -
    Моя ж любов губила цвіт!

    Моя любов згубила квіт і згас ясний чудовий день,
    Безрадісну мою любов сотала ночі тінь.
    Минуло відчуття трунке, те чарівливе, огняне́, -
    Моя любове, ось і ти уже не радуєш мене.

    Ущухли ніжності тони,
    Ні висі вже, ні глибини,
    Натхненних ліній станув лет -
    Лише байдужості портрет.

    І віч-у-віч з любов’ю я,
    А на душі жура зрання -
    Безбарв’я покою земним
    Мовчанням ділиться своїм.

    І сяйво дива на лиці потане снігом у руці,
    І зморена моя любов урветься і помре в мені.
    І тлом печального дощу сльозитиме вона по склу -
    Нечутно, тінню уночі, кудись у небуття йдучи...

    І райдугу минулих днів
    Укриє пилом майбуття,
    Утратить мову кольорів
    Любові вицвіле ім’я.

    Малюнок губиться на склі,
    Лишаються одні жалі,
    Невже не поновити знов
    У кольорах свою любов?!

    А може вибити вікно і світ відкрити, заодно!
    Де сонячний малює злет мій Друг, Художник і Поет?!

    [У шир небесного вікна у серці радість ожила.
    Моя любов - така земна - навколо вже була! ] *


    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (12) | "Пісню виконує К.Нікольский і група «Воскресенье»"


  40. Леся Українка - [ 2010.03.09 13:03 ]
    Калина
    Козак умирає, дівчинонька плаче:
    «Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!»
    – Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
    Буде з тебе на могилі хороша калина.

    «Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха,
    Щоб я мала червоніти серед мого лиха?
    Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,
    Щоб я мала процвітати, як мені досада?

    Чи то ж тобі стане миліш домовина,
    Як я буду зеленіти – німа деревина?»
    – Як упадуть роси на ранні покоси,
    То не в мою домовину, а на твої коси,

    Як припече сонце веснянії квіти,
    Хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.
    Ой, так не затужить і рідная ненька,
    Як ти, моя калинонько, моя жалібненька…

    Ой, ще ж над миленьким не зросла й травиця,
    Як вже стала калиною мила-жалібниця.
    Дивуються люди і малії діти,
    Що такої пригодоньки не видали в світі:

    «Чия то могила в полі при дорозі,
    Що над нею калинонька цвіте на морозі,
    Що на тій калині листя кучеряві,
    А між цвітом білесеньким ягідки криваві».

    Шуміла калина листом зелененьким:
    «Ой, що ж се я німа стою над моїм миленьким?
    Поки ніж не крає, дерево не грає.
    А хто вріже глибоченько, тому заспіває.

    А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
    То той собі в серце пустить калинову стрілку».

    20.06.[1901]


    Рейтинги: Народний 6.5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (1)


  41. Роман Коляда - [ 2010.02.06 15:24 ]
    Прощання з янголом
    Я не скажу: «Прощавай», -
    Не зможу.
    Не зазирну я за край.
    Скоро
    Білі у небі птахи
    Зітчуть сорочку із снігів холодних
    Для нас, не відпускай.

    Я не скажу, що не знав,
    Навіщо?
    Птах мого серця літав
    Легко.
    Каменем стало крило,
    Зустріла скеля жменьку тіла з неба.
    Сліпий янгол упав.

    То я.

    Не забирай.
    Ти нитку надії із рук моїх.
    Поглянь на мене
    І не зникай,
    кров тече
    І смерть за лівим вже плечем.
    Молю, не мовчи.
    І не вмирай.

    Я не скажу: «Прощавай»…
    Німію.
    Скотиться за виднокрай
    З неба
    Сонце сльозою вогню.
    І ніч на землю принесе безсоння
    Без сліз. Не відлітай.

    Моя.

    Не забирай.
    Ти нитку надії із рук моїх.
    Поглянь на мене
    І не зникай,
    кров тече
    І смерть за лівим вже плечем.
    Молю, не мовчи.
    І не вмирай.

    6.02.2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (18) | "Спроба позаконкурсного виступу у темі № 14. Р.Коляда, mp3 (3mb)"


  42. Володимир Ляшкевич - [ 2010.02.05 21:14 ]
    Вечірні мрії. За музикою Романа Коляди
    Не мовчи,
    бо наша мить промайне.
    О, веди
    в обійми літа мене.
    Не губи
    бажання мрії-сади –
    запроси
    начаруваннями краси.

    Саме ти
    втамуй торканнями те
    самоти
    відлуння зимно-хрустке.
    Не займай
    у серці тільки сльоти.
    Запроси,
    до зорецвітної роси.

    По воді
    у сяйво тиші веди.
    Ми одні
    для ласки і наготи -
    пригуби
    як подих і донеси,
    не суди
    її п’янкої теплоти.

    [Але ж ти -
    уготована, доле, мені,
    не згубися неждано-негадано у пелені,
    де примарні жадання збуваються хочеться нам, а чи ні,
    та незмінно збуваються, мов у найгіршому сні -
    забутті]

    Не гляди
    у минуле - палкого вина
    не знайти
    де усе пережито сповна.
    Хай одне тремтіння серцебиття
    і веде -
    назад немає вороття!

    Адже ти -
    дарована, доле, мені,
    не губи
    себе у забуття пелені.
    Далині в яснім явися огні -
    мрії-сні
    у зорецвітній вишині.


    Не мовчи,
    бо наша мить промайне.
    Поведи
    від суму далі мене.
    Не губи
    у серці мрії-сади –
    запроси
    зачаруваннями краси.


    січень 2010


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (33) | "Роман Коляда. Вечірні мрії (2,4мб)"


  43. Володимир Ляшкевич - [ 2009.11.20 13:58 ]
    «Пісня серця» Роман Коляда. Поетична інтерпретація
    І впору самота, печаль і доброта,
    дозрілого листа остання пісня золота,
    провісна прямота, безсонна повнота
    "прости і прощавай" – на все про все тобі сльота,
    і викрої дощу, і тихе „не пущу” -
    коли от-от і я за журавлями полечу.
    Колись та й полечу, пташиному ключу
    додавши те, чого немає в їхньому плачу.

    О жовто-сиві дні. всезабуття рясні,
    що з водами на дні мені і у височині.
    І сурми вдалині, і постріли хмільні -
    і білокрилі до землі порошею жалі...
    І з осені саду - по першому льоду
    я зиму молоду до свого дому поведу -
    у світлому вбранні, в іскристій пелені, -
    засніжені жалі від неосудної Рідні...

    [Багряно заворожені,
    тривогою знеможені,
    збентежено-зворушені
    по оксамиту дні.
    Насмішниками осені
    до кістяку обношені,
    до вороння, до вовчого виття,
    до сонного злиття
    буття і небуття,
    до не чуття...]

    І кетягом у сніг
    вітри зіб’ють із ніг -
    одверненням од лих
    і дотеперішніх утіх.
    І ягодами в сніг – за немовчання гріх,
    але хіба ж я міг не сповідатися за всіх?
    І лине на вуста із вишини ота
    мелодія проста прощання зжовклого листа.
    „Я зиму молоду додому приведу...”
    із тугою в ладу до серця пісню прикладу.

    „О жовто-сиві дні,
    о забуття рясні,
    що з водами на дні мені,
    і у височині.
    О сурми вдалині,
    і постріли хмільні -
    і білокрилі до землі
    порошею
    жалі...

    І впору самота..."


    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (4) | "«Пісня серця» у виконанні Романа Коляди"


  44. Юрій Лазірко - [ 2009.11.18 23:13 ]
    Тієї любові таїна
    (Пісня)

    Птахою голос –
    коли вимовляю твоє
    повне любові,
    терпкого бажання ім'я.
    Серцебиттям
    на розталих устах віддає,
    ніби життя
    пригортає до себе земля.

    Струнами ліри,
    на видих, вібрують слова –
    пригорщі віри,
    мов руна тривог золоті.
    В нотах моїх
    відголосся твоє ожива
    тихе, мов сніг
    на Різдво, мов ікона в куті.

    З пам'яті крила –
    складаю, стрілою політ,
    де розгубились
    до неба лелечі ключі,
    де почуття
    нерозбиті, гарячі, незлі,
    у джерела
    не всихаються жили п'ючи.

    Я осягаю
    небесну твою теплоту,
    як досягає
    рука мідяка. Ми удвох,
    бо проросту
    крізь каміння, пісок, у сльоту.
    Тихну, та стук –
    ніби час... припадає...Різдво.

    18 Листопада 2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (22)


  45. Юрій Лазірко - [ 2009.11.17 18:55 ]
    А та куля
    (Пісня)

    Пробирає серце. Просинь,
    поміж нею дим
    заплітає лугу коси
    духом бойовим.

    Чорні круки, гнізда – дула,
    заятрився шлях.
    Аби куля проминула,
    аби не пройшла.

    Не минула – зачепила,
    в грудях розцвіла,
    розпеклася, розкровилась,
    стискує кулак.

    Чорним круком, просто з дула
    в небо видно шлях.
    А та куля проминула,
    але ся пройшла.

    Стигне рана – в'яне ружа.
    "Мамо..." – на устах.
    Панахиди вітер служить,
    не вмовкає птах.

    Чорні круки, гнізда – дула
    і до неба шлях.
    А та куля проминула,
    але ся пройшла.

    Замовкає серце. Рястом
    ходять холоди.
    В лугу коси попелясті
    а я – молодий.

    Зникли круки – вітром здуло,
    розгубився шлях.
    Чом та куля проминула,
    але ся пройшла?

    17 Листопада 2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (33)


  46. Віктор Цимбалюк - [ 2009.11.10 16:24 ]
    Романс, пофарбований в блюз
    (Для Вас, моя Панно)

    …Нам із Вами зустрітись судилося,
    Коли осінь співала романс…
    Нам у вічі Весна подивилася,
    Що у Вічності вигріла нас…

    ...Що я можу?... Сховаю між строфами,
    Ту Зорю, що вибілює нас…
    В тридцять сім я у вас знов закохуюсь,
    В Світі тільки Любов понад час…

    …Бог вимірює Всесвіт епохами,
    Час у Вічність, як листя, летить…
    Тільки ми, пара юних, закоханих,
    В поцілунку спиняємо мить…

    …І не змити ніякими зливами
    Наших душ триєдине: «Люблю!...»
    Нам судилось зустрітись щасливими –
    Наш романс, пофарбований в блюз…

    …Я у Вас, моя Панно, закохуюсь…
    Знов за вікнами осені блюз…
    Я ж в очах ваших весни відкопую –
    І люблю…
    І люблю…
    І люблю…

    16.11.2008 року,
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (4)


  47. Віктор Цимбалюк - [ 2009.11.10 16:36 ]
    Степом йшов козак
    …Де не жав ще серп…
    Де не краяв плуг…
    Їхав диким полем
    Лицар ясночолий
    На Великий Луг…

    …Серед степу – хрест…
    Над шляхом – курган…
    Там лежать нетлінні
    Віри й покоління…
    Кобза та варган…

    …В байраках – полин,
    В руслах джерела…
    В небі сіль та спека,
    Та сапсана клекіт,
    Маки й ковила…

    …Голод з їсть козак…
    Вип’є спрагу кінь…
    Суховій засвище,
    Стане Сонце вище,
    Бог вкоротить тінь…

    …А вночі – роса…
    Місяць та зірки…
    Сон дмухне ув вічі
    Воленькою з Січі…
    Степом йшов козак…

    Кумпала Вір,
    Потяг «Сімферополь-Хмельницький»,
    27.09.2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  48. Ірина Гнатюк - [ 2009.11.09 12:02 ]
    Пісенна лірика
    У комірках моєї душі
    Не шукай насолоди
    Я писала тобі вірші
    Для свободи.
    Гіркі сльози в твоїх словах
    Відмовляюся розуміти!
    Зради слід на твоїх руках
    І водою його не змити!

    У ночі,як зійде зоря
    Подарую тобі прощення,
    Поцілую тебе в уста,
    Як незаймана наречена.
    Моїм болем озветься луна,
    Серце моє як крига трісне
    Я для тебе буду ВОНА-
    Жінка-ніч у чужім намисті.

    Як розвіється сивий туман
    Ти побачеш криваві рани,
    Кровоточитиме екран
    Після болісної реклами.
    Подивімося разом анонс,
    Що житття для нас написало,
    Давай візьмемо за аванс
    Усе те,що ще не настало!


    Рейтинги: Народний -- (5.08) | "Майстерень" -- (5.07)
    Прокоментувати:


  49. Віктор Цимбалюк - [ 2009.11.08 17:59 ]
    Заповіт
    …Щоб співати колір чорний,
    Дав би голос свій.
    І тобі одній покорний
    Я співаю колір чорний,
    Бо це колір мій…

    Степан Руданський

    Ой, коню, мій коню,
    Коню мій вороний...
    Неси мене коню,
    Та й в безкраїй степ...
    Би-сь я не боявся,
    Як кричать ворони...
    Би-сь я тай не видів,
    Сей страшний вертеп...

    Ой, коню, мій коню,
    Добрий побратиме...
    Дай, тя розсупоню,
    Й відпущу у світ...
    А сам онде сяду
    Долі, на осонні...
    І почую, Боже,
    Слово-заповіт...

    Хай все сходить жито,
    Яре та озиме...
    Хай цвітуть, як квіти,
    Люде на землі...
    Хай вгорі кружляє
    Сонце літа й зими...
    Хай курличуть в Небі
    Сиві журавлі...

    Як же хтів я жити
    У міцній державі...
    Як же хтів зложити,
    Я єдиний храм...
    Де ж ти, мій народе:
    Зубожів, зіржавів?..
    Вкотре просиш свитку,
    Щоб прикрити срам...

    Хто ж тобі поможе,
    Братику-вкраїнцю?..
    Може, лях, а може,
    Жид або москаль?..
    Хто ж тобі дасть правду:
    Таляр чи червінці?..
    Хто ж тобі почепить
    На хресті вінка?...

    Нащо ж нам та межа
    З заходу до сходу?..
    Ріжуть нашу волю
    Навпіл по Дніпру...
    Де ж між людом єдність,
    Рідний мій народе?..
    Ой, у що ж ми в`язнем,
    Чи в ярмо, чи в пру?..

    Ой, коню, мій коню,
    Коню мій вороний...
    Сльози й сіль – солоні,
    Гіркі – піт і кров...
    А над полинами
    Як сирітка, сонях...
    А в душі у мене
    Як стерня – Любов...

    Кумпала Вір,
    12.05.2006 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  50. Валерій Голуб - [ 2009.11.06 19:30 ]
    * * *


    Твоє ймення - відлуння варязьких дружин -
    Від норвегів прийшло в наші землі.
    Юних предків твоїх між холодних крижин
    Нібелунги купали в Ульгемлі.

    Твої очі - мов сполох зірниці вночі.
    Недосяжні, й такі мені любі.
    Ніжним шалом любові в полон беручи,
    Залишають в сум’ятті і згубі.

    Твої губи - троянди в едемських садах.
    Так гріховно жадають кохання.
    Я до тебе лечу, наче з вирію птах:
    -Чи ти любиш? ... Мовчання... Мовчання.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7