ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.04.01 20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.

хома дідим
2026.04.01 19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги

Борис Костиря
2026.04.01 13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.

Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,

М Менянин
2026.04.01 13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?

Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові

Юхим Семеняко
2026.04.01 11:32
  Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст

Артур Сіренко
2026.03.31 21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,

Сергій Губерначук
2026.03.31 21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.

Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –

Ігор Терен
2026.03.31 19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.

І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,

хома дідим
2026.03.31 16:16
мене огудять
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи

Володимир Бойко
2026.03.31 16:02
Багато хто із мешканців Європи її, стареньку, не люблять. І, мабуть, не варто дивуватися новочасним мігрантам, які відчувають пекучу тугу за звичним середовищем і час від часу пориваються запровадити рідні мусульманські, індуїстські чи інші традиції за м

Охмуд Песецький
2026.03.31 12:46
Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.

Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,

Борис Костиря
2026.03.31 11:43
Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.

Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,

Юрій Гундарів
2026.03.31 11:24
Моя мама Світлана Вікторівна Єрмакова родом із Північного Кавказу - з лермонтовського Пятигорська. З дитинства маючи гарний голос (у своєму розквіті він нагадував тембр Монсеррат Кабальє), вона співала завжди і всюди - у школі, на конкурсах, у госпіталях

Віктор Кучерук
2026.03.31 06:12
Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.

Андрій Людвіг
2026.03.31 02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті

Володимир Бойко
2026.03.31 01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку. Носієві традиційних цінностей знесло дах. Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо. Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою. Найлегше у підвищенні тис

Ігор Шоха
2026.03.30 14:11
                    І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.

Борис Костиря
2026.03.30 13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.

Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,

Юхим Семеняко
2026.03.30 11:52
  Вірш представляє собою приклад дещо розбалансованої лірики, де щирість вічного людського почуття поєднується з рисами сучасності – від модерної зачіски Wolf Cut до класичної коси зі стрічкою. Це поєднання створює настрій суму й затишку з відтінком загад

Віктор Кучерук
2026.03.30 06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.

С М
2026.03.29 21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я

Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса

Віктор Насипаний
2026.03.29 20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч

Охмуд Песецький
2026.03.29 18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.

За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,

Євген Федчук
2026.03.29 18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а

Володимир Ляшкевич
2026.03.29 14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.

Борис Костиря
2026.03.29 13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.

Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха

Юрій Гундарів
2026.03.29 12:58
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

хома дідим
2026.03.29 10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять

Юрій Гундарів
2026.03.29 09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод

В Горова Леся
2026.03.29 08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2026.03.29 07:10
Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.

Олена Побийголод
2026.03.29 06:53
Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)

Принесли у землянку посилку –
    й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
    і згадався рідний дім...

        Бо відправлення поштове –

Артур Курдіновський
2026.03.29 02:44
Тривога в серці. Морок. П'ята ранку.
В домівках - темні вікна, душі сонні.
Лягла на білосніжне підвіконня
Симфонія кривавого світанку.
Було замало власного вікна -
Хотілось охопити ціле місто...
Крик вирвався з грудей: "Війна! Війна!"

Володимир Бойко
2026.03.28 23:30
Якщо довкола тебе крутяться пройдисвіти, це ще не означає, що навколо тебе обертається Земля. Кожен інший лікар повинен поставити інший діагноз. Думка поперек звички, мов кістка поперек горла. Що зверху сплило, те хвиля і виносить. Інвалідам п

Тетяна Бондар
2026.03.28 18:53
коли весна як осінь
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я

Іван Потьомкін
2026.03.28 17:58
Ти ще єси і хліб їси насущний,
Та, мов павутина, висить життя майбутнє,
А хочеться ж на світі цім іще пожить, хоч сили тануть,
Тож молиш Господа, щоб день оцей не був останнім,
Бо ж стільки ще не звідано довкола див:
Не уторопав, про що ворк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27

Охмуд Песецький
2026.03.19

П'ятниця Тринадцяте
2026.03.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2021.06.29 08:31 ]
    Але
    "Але" з останньої сльози
    спаде краплинкою роси.
    На противагу почуттям
    і протиріччям тут і там.
    Та неоправдано "але"
    з великого мале.

    ~ 1990 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 11"


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2021.06.28 23:33 ]
    А любов не минає (пісня)*
    1
    Вже розтанули, люба, останні сніги,
    І трава висівається в гаю.
    Ген із висі ясної послали Боги
    Нам любов, що живе, не минає.

    Комашинка найменша, стеблинка мала,
    І берізка із рідного краю
    Оживає, цвіте од любові тепла,
    Що навколо усе огортає.

    ПРИСПІВ:
    Понад світом бринить, як весна чарівна,
    Ця божествена музика наю.
    Все недобре мине, наче пісня сумна,
    А любов, а любов — не минає.
    2
    Зникла з неба холодна зимова імла,
    Сяє сонце і синь неокрая...
    Доторкнулась до твого й мойого крила
    Та любов, що живе, не минає.

    Дай же руку, моя найдорожча, мені,
    Хай ворота одчиняться раю.
    І підемо назустріч ми вічній весні,
    Де любов, що живе, не минає.

    ПРИСПІВ:
    Понад світом бринить, як весна чарівна,
    Ця божествена музика наю.
    Все недобре мине, наче пісня сумна,
    А любов, а любов — не минає.

    12 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2021.06.28 06:07 ]
    Із циклу
    Шумить діброва чарівлива,
    Слова мов чуються із губ.
    Найбільше у “Дубинці”* диво -
    Цей красень — віковічний дуб.

    Вже літ чотириста, напевне,
    Веде рокам предовгий лік.
    Не старець він для дуба древній,
    А в розквіті ще чоловік.

    Та пам’ятає, як на сполох
    Всі дзвони в Умані гули.
    І як кобзар незрячий — Волох
    Під ним співав тоді, коли

    Його славетні гайдамаки
    Пообступали навкруги.
    І від одного Гонти знаку
    Тремтіли з жаху вороги.

    І “Коліївщина” буяла -
    Селян повстання й козаків -
    Гнобителів лягло чимало...
    Дуб — свідок, хоч пройшли віки.

    Сакральний дуб, це — місце сили,
    Католиків, панів ляка.
    І недарма проголосили
    Тут гетьманом Залізняка.

    І самостійну Україну...
    Хоч доленька її гірка.
    Встромила знов ножа у спину
    Зрадлива москаля рука.

    Військові Катерини круки
    Прийшли брататися немов...
    Зв’язали всім повстанцям руки -
    Така братерська та любов.

    Із Гонти тиждень паси дерли —
    Від пояса — аж до плеча -
    Ні разу з болю не кричав —
    У “мідному бику”** помер він.

    Бо - польський підданець. Негайно
    Москва полякам віддала.
    Великомученик Украйни,
    Йому і слава і хвала!!!

    А Залізняк Москві повірив.
    Її він підданець. Відтак
    Його навіки до Сибіру
    Заслали, і пропав козак.

    А красень дуб оцей кремезний
    До наших днів зумів дожить.
    І в Україні незалежній
    Нам про історію шумить!


    27 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  4. Сергій Губерначук - [ 2021.06.27 08:27 ]
    Мріє жадана…
    Мріє жадана, ось золото,
    здерте з твоїх куполів!
    Місто, на дзвони розколоте,
    б’ється об цеглу голів!

    Мріє моя цикламенова,
    час згородив частокіл!
    Місячна поза роденова
    журить убитих довкіл!

    Декотрі, гетьте за смертію!
    Декотрі, суньте пласто́м
    мрією вкрай розпростертою –
    й стійте між нами мосто́м!

    Світе, в віках перевтілений!
    Вийди назустріч мені!
    Вийди, брудний і поділений!
    Вийди – в орді і війні!

    Стань-но на мо́сті орантовім
    мрію всю вголос читай!
    Ноти вітай музикантові!
    Хай починається рай.

    4 березня 2003 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 212"


  5. Ірина Вовк - [ 2021.06.26 19:28 ]
    Не зрань мене жорстокістю своєю...
    Не зрань мене жорстокістю своєю,
    Бо я, як пух кульбаби, нетривка.
    Нехай не ловить трепетно рука
    Проміння зустрічей,що гаснуть над землею.

    Втечу від метушні нічних шукань,
    Бо я,як тінь від зірки,невловима.
    Мене її таємність полонила,
    Що вічно манить у туманну рань.

    Сховаюсь у прозорі чисті роси,
    Принишклі на шовковім стебельці,
    Допоки не опинюсь на руці,
    Що в мене невловимих барв попросить.



    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (4)


  6. Ірина Вовк - [ 2021.06.23 17:11 ]
    На Купала: ворожіння на вінках
    Остання свічка згасла над вінком.
    Пливи, пливи… Шукай своєї долі.
    Чого боїшся? Вибери його…
    Його. Цей світ. А може, дві тополі.
    Чаклунка-ніч заплутала стежки,
    Де дно мутне, там хвиля віроломна.
    Пливе вінок за поштовхом руки,
    А ти мовчиш мовчанням непритомним.
    Свята печаль. Заломлені уста.
    На манівці пішла блудити річка.
    Пливи, пливи… Остання згасла свічка.
    Коли печаль,то хай собі свята...

    Тополі дві і світ цей – над вінком.
    Пливи, пливи… Шукай своєї долі.
    А допливеш – побачиш дві тополі.
    Чого боїшся? Вибери його…


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  7. Сергій Губерначук - [ 2021.06.23 07:30 ]
    Що не ніч…
    Що не ніч – поїзди, поїзди
    стуком рейковим сни відчиняють..,
    і я знову розводжу мости
    між собою і сном – через Пам’ять.

    Що не ніч – починаю брести
    по тих водах, покинувши берег,
    і плисти.., і дурниці плести…
    Що не ніч – визираю за двері.

    Мабуть, там повернулася ти?
    Ні. То просто твій голос примарив…
    Що не ніч – поїзди, поїзди...
    колесують мій спомин кошмаром…

    8 квітня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 46"


  8. Сергій Губерначук - [ 2021.06.21 07:44 ]
    Що зробити
    Провести́ рукою по корі,
    босою ступнею по глиці,
    чемно частувати комарі,
    щоб були червоні й повнолиці,
    назбирати в пелену шишо́к,
    жодного грибочка не чіпати,
    не забути вдома посошок,
    хай горять сокири і лопати!
    назбивати першої роси,
    лапа в лапу з лісом ходити,
    очманіть од справжньої краси –
    і любити.

    27 квітня 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | " "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 58"


  9. Марія Дем'янюк - [ 2021.06.15 15:59 ]
    Я все більш тебе кохаю
    Моя любове ніжносвітанково
    Торкнулася твоїх очей,
    І шепочу тобі я знову й знову,
    що зіткана із лагідних ночей,
    І в роздумах себе питаю:
    роки минають, я все більш тебе кохаю...

    Здається, вже вершина почуттів,
    Піони уквітчали наше небо,
    Та я в палаці дивовижі мрій
    Блакитним сяєвом горнусь до тебе,
    І подумки себе питаю:
    Роки минають, я все більш тебе кохаю...

    Мій храм, обитель світла і добра,
    У твої очі заглядаю волошково,
    Рожевою птахою летять твої слова
    В безкраїй простір нашої любові,
    І чую, як серденько завмирає,
    Коли шепочеш: я все більш тебе кохаю...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  10. Сергій Губерначук - [ 2021.06.13 07:18 ]
    Добре, я твій, – а що́ без тебе…
    Добре, я твій, – а що́ без тебе?
    адже останні мої вуста.
    Не потривож їхній ранній молебень,
    адже за тебе молитва та.

    Ти захисти від жаху погляд,
    який проско́чить у яв зі сну.
    Адже якщо не залишишся поряд, –
    шлях мій з любові аж на війну.

    Падають бомби скрізь листами
    і телеґрамами звідусіль.
    Добре, я твій, – а що́ між нами?
    Битви, поранення, втрати й біль.

    24 вересня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 141"


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2021.06.12 21:40 ]
    Із циклу
    Про що нам сад шепоче, як збагнуть?
    Чи чули про науку ви цікаву?
    Іконологія — вникання в суть
    Символіки окремих певних явищ.

    Мистецтво і Природу спом’янім,
    “Софіївки” тоді відкриєм диво —
    Краса цих місць і труд людський у нім -
    Двох чинників поєднання щасливе.

    Із Англії в Китай ми зробим тур,
    Тут світу символи існують цільно:
    Величний парк — вмістилище культур,
    Які об’єднує духовне спільне.

    Тут відгомін язичницьких часів
    Із Греції на Схід нас переносить...
    Богів китайських славлять тут усі -
    Жінки й чоловіки, що носять коси*.

    У декого з вас подив на лиці -
    Куди занесло нас удень чи зранку?
    Уява родить видива оці,
    Як бачимо китайську ми альтанку.

    Впірнути хочеться на мить у схов -
    По довгому екскурсії відтинку —
    Посидіти, помріять про любов...
    Урешті-решт, це ж місце відпочинку?!

    Помилуватись на терасу Муз,
    І ставу чарівливу панораму...
    Медитувати хочеться чомусь,
    І з подивом з’єднатися з Богами.

    Та восьмикутний у альтанки дах,
    І гострий шпиль, що в небо йде, до Будди,
    Суть пагоди відкриє нам в очах -
    Китайська то є культова споруда.

    І істина прадавня забринить,
    Тисячоліття хоч пройшли відтоді -
    Богів благали у потреби мить,
    Всі пращури молились на Природі!

    Ідея восьмигранника така -
    Відкритість до частин усього світу.
    Червоний колір — щастя нас чека,
    Вогню очищення, фортуни цвіту.

    А жовтий колір — сонцю данина.
    Й китайці, й ми молилися світилу.
    Духовна чистота і яснина,
    І вічність, то - блакитний колір милий.

    І восьмикутна зірка Алатир**,
    Це символ головний різдва містерій,
    Що в Україні із долин до гір
    Колядники носили в кожні двері.

    Це — круглий рік, як вісім свят у нас -
    І Коляда, і Колодій, Великдень.
    І Трійця, і Купайло, потім — Спас,
    Мокоша і Діди — і коло вийде.

    І восьмикутники, як ордени,
    В князів на грудях теж були, як знаті.
    В Грохольських, Вишневецьких теж вони
    На стінах — у палацах їх багатих.

    Перун колись усіх киян беріг,
    Горіло вісім вогнищ там довкола.
    Чотири — головних і проміжних -
    Творили ліній горизонту коло.

    Навряд почути кожен з нас це звик -
    В обставин силу, суто по-житейськи -
    Мав вісім променів і Громовик -
    Дощу це символ індоєвропейський.

    Наш восьмикутник — символ Бога теж,
    І з’єднує усі частини світу.
    Несе добро й гармонію без меж,
    Дарує всім любові й щастя квіти.

    Збагнімо тільки істини момент -
    Хоч вражень накопичилось багато -
    В “Софіївці” вам кожен компонент
    Повинен насолоду дарувати.

    12 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  12. Сергій Губерначук - [ 2021.06.12 13:08 ]
    Я зі мною живу…
    Я зі мною живу,
    на папері існую,
    вимальовую літери ці.

    Риму, білу вдову,
    вечорами цілую
    з одночасним пером у руці.

    19 березня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 24"


  13. Тамара Швець - [ 2021.06.10 14:40 ]
    Які цінні хвилини життя...
    Какие ценные минуты жизни,
    С возрастом, все понимаешь.
    Когда не спишь, когда болит- отчаяние.
    Всевышний знает, что нам нужно,
    Посильные испытания он посылает.
    Утром солнышко в окошечко заглянет,
    Поднимайся, не ленись, улыбайся и трудись!!!
    Мир прекрасен, оглянись!!! 10.06.21

    Які цінні хвилини життя,
    З віком, все розумієш.
    Коли не спиш, коли болить - відчайдушно.
    Всевишній знає, що нам потрібно,
    Посильні випробування він посилає.
    Вранці сонечко в віконечко загляне,
    Вставай, не лінися, посміхайся і працюй !!!
    Світ прекрасний, озирнися !!! 10.06.21


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Сергій Губерначук - [ 2021.06.07 08:52 ]
    На вулиці, під брамою базару…
    На вулиці, під брамою базару,
    соромлячись, у сутінках стоїш
    між продавців неясного товару
    і темні ягоди, не кваплячись, їсиш.

    Ти роздаєш по скляночці чорниці,
    з коробки ликової мовчки беручи, –
    на дні очей шуга́ють дикі птиці,
    давно приручені, як хустка на плечі.

    Ці рухи тихі лагідно лягають
    вздовж рук на боки чи в колиску кіс,
    коли зітхаєш – птиці завмирають,
    коли всміхаєшся – летять назад у ліс.

    У хащах диких ягоди збирала,
    за гроші мріяла продати сльози ці,
    але пташки, яких ти в лісі вкрала,
    склювали все в твоєму ґаманці.

    Ти безкоштовно роздаєш чорниці,
    бо чуєш, як співає й кличе ліс,
    немов дочку, тебе – свою черницю;
    а я – "сеньйоро!", "фрау!", "пані!", "міс!"

    Але поважності тобі не вистачає,
    ти б кинула це місто і втікла.
    "Сеньора!", "міс!" – це надто величаво,
    бо навіть ягід спро́дать не змогла.

    На вулиці, під брамою базару,
    соромлячись, у сутінках стоїш
    між продавців неясного товару
    і чорні ягоди, не кваплячись, їсиш…

    6 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 97"


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2021.06.06 15:57 ]
    Між нерозчесаної вовни хмар
    Як хороше до Криму* утекти,
    Цикад наслухатись до оніміння...
    Вкраїнець ти, господар в ньому — ти -
    Останнє ловиш сонячне проміння.

    Між ворухких, густих смарагдовіт
    Висвічує руденькою косою
    Сосна усохла — в цей мінливий світ,
    Іржавою пишається красою.

    В гіллі густому птаство жебонить,
    Високі трави легітець колише.
    І темрява свою спускає сіть
    На сад, що весь тремтить в обіймах тиші.

    Ще місяць не засвічує ліхтар,
    Та виникає враз небесна нірка
    Між нерозчесаної вовни хмар,
    І випірнає блиском перша зірка...

    5 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  16. Тамара Швець - [ 2021.06.06 11:25 ]
    Журналістика - творчість!
    Журналистика – творчество!
    Журналистика- наука жизни !
    Журналистика – вдохновение сердца и души! 6.06.21 9.15

    Журналістика - творчість!
    Журналістика- наука життя!
    Журналістика - натхнення серця і душі! 6.06.21 9.15



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2021.06.01 00:47 ]
    Із циклу
    Англійський парк — Пашкевича* творіння,
    Чи арборетум — звуть отак його.
    Різновидів багато там насіння
    Щороку жде утілення свого.

    Він був заснований після Потоцьких,
    Уже минуло майже років сто...
    Все для утіх духовних, а не плотських,
    Немов у мрію — чарівний місток.

    Стоять алеї, наче у тумані,
    Козацький — вабить погляд — ялівець.
    Жасмин розкине пахощі духмяні —
    Ідеш, немов сп’янілий — навпростець.

    Не знаю, чи охопите усе Ви?
    Магнолія, катальпа — сорок п’ять
    Рослинних видів вивів нам Пашкевич,
    Донині там доглянуті стоять.

    В час реконструкції сад збагатили,
    Й чудової весняної пори
    Самшит, ялини саджено уміло,
    Всього різновидів - сімдесят три.

    Акації, клен гостролистий, буки,
    Горіх медовий, гінкго і фундук,
    Дуби трудящі виростили руки,
    Над липою бджолиний в’ється звук.

    Це свято для душі — як ніжна панна,
    Що квітку нам нагадує сама,
    Милується на дерево тюльпанне,
    І аромат вдихає крадькома.

    Тут — насолода витончена раю,
    Як очі заворожені гостей
    Високу вроду в серце убирають,
    Й тоді духовно кожен з них росте.

    І вогник світлий все життя не гасне,
    Як на форзиції він — золотий.
    Щоб дарувати світові прекрасне -
    Зерно летить в удобрені грунти.

    Вклонімося травині й деревині,
    І мудра думка хай до нас прийде —
    Викохують в садах не лиш рослини -
    Гуманних, доброзичливих людей.

    27 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  18. Сергій Губерначук - [ 2021.05.30 07:30 ]
    Прощання з весною
    Це була весна.
    Це в її орґа́н
    поринали ми
    кожен Божий день,
    кожну нашу ніч
    Всесвіт відморгав
    зоряним вінком
    неземних пісень.
    То була весна
    щирої жаги,
    дзвони молитов
    на вечірнім тлі,
    макового сну,
    коли всі боги
    дарували нам
    ранки золоті.
    То була весна
    одної тебе,
    одної тебе
    у моїх очах.
    Ти мені цвіла
    осяйним вогнем
    золотавих кіс,
    щоб я не прочах.
    У полоні мрій,
    в екстазі душі
    я бажав, палав,
    я тобою жив!
    З твоїх ніжних вуст
    злизував нектар,
    милував тебе,
    білі груди пив.
    Я тобою жив…
    себе рятував
    від шалених днів,
    од пустих розмов…
    Але дзвін оглух.
    Але цвіт опав.
    Відійшла весна,
    відійшла любов,
    відійшла і ти…
    А за ким вина?
    Ти, як пташка та,
    далі полетиш.
    А зі мною ніч,
    вчорашня весна…
    Де ти?! Повернись!
    Ти ж мені болиш…

    27–30 травня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 152"


  19. Іван Низовий - [ 2021.05.29 13:44 ]
    * * *
    Катерино, ти знов приходила.
    Катерино, ти щось приховуєш.
    Щось тобою не договорено,
    Щось тобою в листах не дописано,
    Щось очима не доголублено,
    Не долюблено –
    Мною загублено.

    Ти приходиш до мене в сни
    І шепочеш губами теплими:
    «Я така нещаслива з ним.
    Нещаслива така без тебе.
    Мов на страту, під гострий ніж,
    На подружню лягаю постелю,
    А постеля – німа пустеля,
    Де всі муки ховає ніч.
    Солов'ї насміхаються ніби...
    Він ревниво шука моїх губ.
    А мені – все одно...
    Мені би...
    Краще б він... каменюкою... був!..»

    Катерино! А сон втікає...
    Де поділась ти, Катерино?
    Чи сховалася за дверима,
    Чи тебе взагалі немає?
    Прокидаюсь. І марю веснами.
    Риюсь в пам'яті, ніби в мотлосі.
    І махаю руками,
    Мов веслами,
    В океані моєї самотності.


    1962


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  20. Сергій Губерначук - [ 2021.05.29 06:35 ]
    Розбавляється барва бірюзова…
    Розбавляється барва бірюзова
    амадеусовим сонячним рондо.
    Блаженна музика біла.
    Біла, як світ.

    Тут кожна пауза –
    птах на моєму плечі.
    Птах білий,
    що довго дивиться на сонце.
    І не сліпне.

    Злети,
    хай буде музика біла.
    Біла, як світ.

    Як бузку наламаю
    білого.
    І запахи розбавляються, як небо
    амадеусовим сонячним рондо.

    О! О! О! Букет – мов скрипковий оркестр!
    Кожну квіточку відщипну,
    мов од струни ноту.

    Злети,
    хай буде музика біла!
    Біла, як світ!

    14–15 березня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 57"


  21. Сергій Губерначук - [ 2021.05.27 05:32 ]
    Кигичеш, чайко…
    Кигичеш, чайко.
    Годі! Годі! Годі!!
    Ти висиділа зойки із яєць.
    Безплідна ти.
    Над морем при погоді
    жонґлюєш бумерангами сердець
    тих одиноких слухачів прибою,
    хто йде до моря виключно на смерть.
    Кигичеш, чайко,
    щоб мені з тобою
    хотілось проклясти обридну твердь.

    26 жовтня 1994 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 148"


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.25 00:57 ]
    Із циклу
    Ця статуя зажурена “Зима”
    Раніш стояла там, де “Семиструмінь”,
    Подоба старця сивого німа.
    Він голову схилив свою в задумі.

    Упізнаємо ми, це Одіссей,
    Але в літах... Такий сумний, журливий.
    Його уява думкою несе
    В Ітаку рідну, де він жив щасливо.

    Раніше, парку думали знавці,
    Що то було на острові Цірцеї,
    Де у полоні зносив муки ці,
    Й за Батьківщиною тужив своєю.

    Але ж тоді не був герой старий...
    Не мав такої й близько він ознаки.
    То — наслідки Афіниної* гри,
    Як повернувся, врешті, до Ітаки,

    І знав, що там чекають женихи,
    Що залицялися до Пенелопи.
    В подобі старця, задумом лихий,
    Він спрямував до свого дому стопи.

    І тільки в нім скінчилася ця гра,
    Узявши лука, в праведному гніві,
    Нахаб гидких на горло покарав,
    Й вернув свою подобу й став щасливий.

    Всі “за” і проти” зваживши коли,
    Творці сучасні, парку будівничі,
    В Ітаку статую перенесли.
    Це — історично правильно й логічно!


    15 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (27)


  23. Тамара Швець - [ 2021.05.24 08:20 ]
    Сьогодні птахів стільки літає...
    Сегодня птиц столько летает,
    Скворцы , ласточки и воробьи!
    На подоконник голуби садятся,
    Не первый день, уже свои.
    Какое чудо за окном, природа ожила!
    Целебные травы вокруг прорастают!
    Деревья и кусты в бутонах, в плодах!
    Кто может поспорить, что это не чудо?
    Руками своими, все это создать невозможно…
    Всевышний старается для каждого из нас!!!
    16.05.17 (написаны в больнице)

    Сьогодні птахів стільки літає,
    Шпаки, ластівки і горобці!
    На підвіконня голуби сідають,
    Не перший день, вже свої.
    Яке диво за вікном, природа ожила !
    Цілющі трави навколо проростають!
    Дерева і кущі в бутонах, в плодах!
    Хто може посперечатися, що це не диво?
    Руками своїми, все це створити неможливо ...
    Всевишній створює для кожного з нас !!!
    16.05.17 (написані в лікарні)




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Сергій Губерначук - [ 2021.05.24 05:59 ]
    Відцвітуть і ці сади…
    Відцвітуть і ці сади…
    облетять квіти,
    пелюстками по воді
    попливуть в літо…

    Попали мої листи,
    пороби золою –
    моє серце відпусти
    услід за весною.

    Гірш не стане тим садам,
    яблуками всипаним,
    якщо нас не буде там
    з весняними квітами…

    16 квітня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 44"


  25. Сергій Губерначук - [ 2021.05.23 08:51 ]
    Сплю в пелюстці екзотичній…
    Сплю в пелюстці екзотичній
    на вишневім долі.
    Сняться бджоли хаотичні,
    п’ють нектар у полі.
    Сняться блискавки весняні
    і вода висока.
    То берези полотняні
    постікали соком.
    В абрикосову пелюстку
    ти з дощем упала
    і в сльозах – циганську хустку,
    мов дитя, купала.
    Якби ля́гла та й заснула,
    чо́вни б наші стрілись.
    Тільки й бачив, – промайнула,
    десь між хвиль поділась.
    Скрізь пливуть, пливуть пелюстки
    гарні, та порожні.
    Хто без сліз, а хто без хустки…
    прокидаюсь – можна.

    6 березня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 85"


  26. Сергій Губерначук - [ 2021.05.22 07:26 ]
    Поламали бузок над криницею…
    Поламали бузок над криницею,
    обпатрошили – ані квіточки!..
    Тин повалено, знято хвірточку
    і зчаровано в ніч білолицюю.

    Білолицюю, ще дівицею,
    заворожено, ще й одурено –
    городським ото зшури-мурено
    під криницею, за криницею…

    20–21 травня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 50"


  27. Юрчиш Птах - [ 2021.05.21 12:06 ]
    А я стояв...
    А я стояв, тримаючи твоє тіло,
    гладивши волосся м‘яке несміливо,
    поглянувши у ці прекрасні очі,
    прекрасні очі темного кольору ночі,
    і на губи, що зімкнулись уже назавжди.

    прекрасне витончене тіло, як фіалка,
    з ніжним голосом як у соловейка
    тепер покірно лежало на моїх руках,
    і в моїх очах тепер лише страх
    що з тобою на тім світі буде?

    зрешту, ноги мене не тримають,
    жахливі судоми зуби мої ламають,
    і кочуся повільно я душею донизу,
    відчуваючи дотики морського бризу,
    та вже плювати насправді мені.

    егоїстка, що сама покинула цей світ
    не думала, що через це зсохне мій цвіт,
    не покинула журба, а закорінилась
    в душі моїй навіки-вічні загніздилась,
    готовий був я покинути цей світ сміливо
    та я стояв, тримаючи твоє тіло.

    21.V.2021


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  28. Сергій Губерначук - [ 2021.05.21 11:38 ]
    Про́ща
    Уко́тре я прощу́ тобі таке?
    А слово в тебе, звісно, не тривке.
    А пісня довгоспівана, стара.
    А зрада, вже й не зрада, а мара́.

    Маґніт, який тримає нас обох, –
    лише в моїх руках, але не Бог.
    Навіщо турбуватися Йому,
    якщо комусь так хочеться в тюрму.

    Тому сьогодні крапку ставлю я.
    Нехай тебе терпітиме земля.
    Нехай тебе прощатиме Господь.
    А я зникаю геть, ні в кров, ні в плоть!

    14 серпня 2001 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 62"


  29. Тамара Швець - [ 2021.05.20 08:01 ]
    Пчёлы к улью стремятся...
    Пчёлы к улью стремятся...

    Пчёлы к улью стремятся,
    Потерять нектар боятся,
    Весь до капельки отдать,
    Кажется, откуда знать,
    То что пользы в нём не счесть,
    Значит им такая честь,
    Превращать красу цветов,
    В целебный дар полей, лесов!
    Ничего нет слаще мёда,
    Что даёт чудо-природа!
    2009



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Сергій Губерначук - [ 2021.05.20 05:20 ]
    Чий сон не мине
    Знову ніч пропливу
    і до ранку причалю
    на Великім Ковші
    з перекинутим дном.
    Знову в синій полин
    з гіркотою й печаллю
    побреду і впаду
    переповнений сном.

    Хай наснить лиш вона
    і ніколи нічого,
    й золотий горизонт
    переріже мене,
    молодого вдівця
    від роси голубого,
    від утрати сліпого,
    чий сон не мине.

    10 грудня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 69"


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.18 18:57 ]
    Музика гаїв
    Конвалії, конвалії, конвалії,
    Як рясно вас насіяла весна!
    Це - музика природи величальная
    Дзвіночками видзенькує вона.

    Конвалії, конвалії, конвалії
    Вигойдує на луках вітерець.
    Мов паличкою у концертній залі він
    На ксилофоні грає, як митець.

    Я слухаю, я слухаю, я слухаю
    І ніжністю у серці так щемить.
    За щастя це гаїв пресвітлих духові
    Вклоняюся і дякую щомить!

    24.04 – 9.08.7518 р. (Від Трипілля) (2010)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  32. Тамара Швець - [ 2021.05.18 09:15 ]
    Наши мысли - наша суть...
    Поэзия не в форме мыслей, а в самих мыслях. Поэзия — это всё, что есть искреннего и задушевного во всём. В. Гюго
    Прочла это мудрое изречение , возникла мысль …
    Наши мысли - наша суть,
    Сердца звук, порыв души,
    В молчании, порой в тиши,
    Возможно разобраться в них…18.05.21 9.15


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Сергій Губерначук - [ 2021.05.18 06:37 ]
    ЩÓ
    Я спершу зрозумів,
    що я пишу для себе —
    і вперше врозумів
    ЩÓ я пишу для себе.

    У віршах через щось
    виблискує: – А ЩÓ?!!
    Чогось питаю ось:
    навіщо все ніщо?

    29 квітня 2003 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 203"


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.17 21:23 ]
    Із циклу
    Як хороше посидіти в задумі
    У затінку дерев, затишних віт,
    Де водограй чарівний “Семиструмінь”
    Відтінків сім веселки ллє на світ.

    З семи річок б’ють ниточки красиві,
    Сім днів у тижні, і звучать сім нот,
    Сім запахів у квітах в цьому диві,
    І від семи Богів — букет щедрот.

    І спогадами про події давні
    Дзюркочуть-жебонять води слова -
    Як затремтіли Фіви семибрамні,
    Коли їх Македонський штурмував.

    На років сім на острів Огігії
    У мандрах Одіссея занесло.
    Про милу волю він тихенько мріяв,
    Як до Каліпсо втрапив у полон.

    Платани, кедри, сосни, кипариси,
    Фіалки і лілеї — рай земний!
    І на обличчі і безсмертя риси
    Вже проступити мали, та вони

    Ці знади і обіцянки Цірцеї
    Героя спокусити не змогли.
    Він за Ітакою тужив своєю,
    Благання слав у небо із імли.

    І зглянулись Боги. Його звільнили.
    І він поплив додому на плоту.
    Здавалось, замаячив берег милий...
    На жаль, ще ні. Феаків теплоту

    Судилося пізнати Одіссею,
    Аж доки справді вирушить зумів
    Він до Ітаки рідної своєї...
    Багато є про це вже книг, томів...

    В полоні у сучасної Цірцеї
    І мій герой ліричний побував.
    І теж сім літ, подібно Одіссею,
    Лилися з уст розпачливі слова

    В надії на взаємність у коханні
    Складалися і вірші, і пісні...
    Лиш сивина волосся вкрила рання,
    Звучало вироком жорстоке “Ні!”

    І в тихій, темній Розпачу Алеї
    Уже про смерть з’являлися думки...
    Любов справдешня з темряви тієї,
    Від чар його звільнила на роки.

    Заряд кохання, мов електроструму,
    Єство усе пронизав залюбки...
    Дзвенить красою ніжний “Семиструмінь”,
    Про щастя все навіює думки.

    13 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.16 16:15 ]
    Не минає любов (пісня)
    1
    Вже розтанули, люба, останні сніги,
    І трава висівається в гаю.
    Ген із висі ясної послали Боги
    Нам любов, що живе, не минає.

    Комашинка найменша, стеблинка мала,
    І берізка із рідного краю
    Оживає, цвіте од любові тепла,
    Що навколо усе огортає.

    ПРИСПІВ:
    Понад світом бринить, як весна чарівна,
    Ця божествена музика наю.
    Все недобре мине, наче пісня сумна,
    А любов, а любов — не минає.
    2
    Зникла з неба холодна зимова імла,
    Сяє сонце і синь неокрая...
    Доторкнулась до твого й мойого крила
    Та любов, що живе, не минає.

    Дай же руку, моя найдорожча, мені,
    Хай ворота одчиняться раю.
    І підемо назустріч ми вічній весні,
    Де любов, що живе, не минає.

    ПРИСПІВ:
    Понад світом бринить, як весна чарівна,
    Ця божествена музика наю.
    Все недобре мине, наче пісня сумна,
    А любов, а любов — не минає.

    12 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  36. Сергій Губерначук - [ 2021.05.16 08:05 ]
    Екскурсія
    Каштани цвіли. Шаленіло життя.
    По вулиці мчав вітруган.
    Ти вперше на ноги поставив дитя,
    а я йому нишком моргав.

    Ми йшли у музей – експонати живі,
    ми дружно дивилися – на…
    Церкви́ калатали стодзвін-передзвін
    про те, що …… весна.

    Здавалося, хтось дуже любить людей,
    бо звідки цей повний вдих? –
    у грудях, мов сонце заходить у день,
    потоки мотивів нових!..

    14 травня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 57"


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.15 15:22 ]
    Із циклу
    Що за диво? Аж завмерла вись.
    Чи у неї відібрало мову:
    Ніби змій повітряний спустивсь
    Дуже гарний, різнокольоровий

    На красивий, стрижений газон...
    І перетворився враз на квіти.
    Й чарівливо так запах озон...
    Як від захвату не заніміти?!

    Зі смарагдових кілець усіх
    Змійових навкруг кущі постали.
    Й килим там літаючий приліг,
    Де троянди, чорнобривці, кали...

    Ніби на сопілці грав чаклун
    Український, ще й і наш сучасник.
    І перетворив зміюку злу
    На чаруючу квіткову казку!

    6 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  38. Сергій Губерначук - [ 2021.05.12 08:21 ]
    Мелодія жалю
    Усе мені не так…
    Без тебе білий світ
    немилосердно серце крає.
    В мелодіях жалю
    рожевий медоцвіт
    мене довкола себе обертає.
    В мелодіях жалю,
    безмовного до сліз…
    Хоч маєш серце в золотій оправі –
    в очах твоїх
    на скрипці грає біс,
    нема там вірності,
    її украв він.

    Все! Все мені не так!
    І голос твій – не твій
    такі чужі пісні співає:
    "Весна – мара.
    Любові не буває.
    Весна – мара любові…"
    Я не знаю
    навіщо я, коли цей голос – твій?!
    Навіщо я..,
    коли тебе немає…

    Усе мені не так…
    Без тебе білий світ
    немилосердно серце крає.
    В мелодіях жалю
    весняний дивоцвіт
    так болісно красиво опадає...
    Німі між нами дні.
    І я мовчу услід:
    "Побач мене, зігрій!
    У тебе ж тепле серце.
    Прийми мене у свій
    немилостивий світ!.."
    Але у відповідь –
    безбожно грім сміється,
    рве струни блискавиць,
    дощем плюється…
    Осатанілий гнів!..

    11 березня 1989 р., 27 березня 1990 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 47"


  39. Сергій Губерначук - [ 2021.05.11 08:25 ]
    День ударив у вікна…
    День ударив у вікна, мов ядерний спа́лах.
    Сонце виросло міцно, як атомний гриб.
    Ще в поко́ях моїх ніч натомлена спала
    і священне безбарв’я ковтало понурених риб.

    Щастям-долею ще, мов дощем, заливало
    те вчорашнє натхнення мій кволенький сон.
    Ти комп’ютер закинула – і вишивала
    в українській хатині французький шансон.

    Колоритне звикання – і вигідна ничка,
    і накинутий міст у мою доброту.
    Ранок жаром горів, як безсовісне личко,
    пропоноване сонцем сліпому кроту.

    Не куплюся ні за́ що тобі яскраві́шій.
    Затулюся фраґментом найвіщого сну.
    Золотаво осяй мене в ма́ревній ніші –
    і достатньо, щоб зовсім проспати весну.

    5 вересня 2003 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 113"


  40. Сергій Губерначук - [ 2021.05.10 14:46 ]
    Хай птаство виспіває мій затятий голос…
    Хай птаство виспіває мій затятий голос,
    хай молода весна змалює мій екстаз,
    хай ти далека, як південний полюс,
    удариш сонцем, як у мідний таз.

    Хай я дзвенітиму, мов джміль навколо мальви,
    невже я ніч не солоно проспав?
    Хай ті, для кого був я завжди зайвим,
    трамбують свій засніжений анклав.

    Я хочу так, моя – висока міра.
    Адже в моїх долонях є дитя.
    Повз кожен перст його прозора шкіра
    освітлює отцеві майбуття.

    2 травня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 155"


  41. Сергій Губерначук - [ 2021.05.08 08:30 ]
    Я палко вірю у твою невинність…
    Я палко вірю у твою невинність,
    твою весну вишневу цнотоцвіту.
    Твою хитку природу я, мов вітер,
    прощу і пропущу в тріпотну плинність.

    Пливи зі мною, у мені і з нами,
    тримай шаленство за волосся й одяг.
    Лиш встигни вчасно виголосить – годі!!
    мені, хто вже не чує під ногами.

    І я спиню, і спину заламаю
    перед тобою, праведносте вірна.
    Легким, досяжним стану і покірним
    і переймусь твоїм благим розмаєм.

    Зажди мене тоді, щоб я не вмер,
    бо я ж лише у сумнівах живію.
    У мить таку я лиш любити вмію,
    любити, щоб не вірити тепер.

    12 травня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 61"


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.06 20:34 ]
    Із циклу
    Кохання острів чарівливий,
    Солодке море*, Верхній став.
    Віки над ними — хмари сиві -
    Усім розтулюють вуста.

    І захвату слова злітають,
    Як лебеді чи павичі...
    Як сон прекрасний в літнім гаю -
    Вдень, вранці, ввечорі, вночі.

    Купають верби пишні коси
    В ясній смарагдовій воді.
    Чи то розчісують волосся
    Русалки звабні молоді?!

    Пливе гондола романтична
    У сяєві сріблястім хвиль.
    І спів окрилений велично
    Ллє почуття щемливий хміль.

    І білий пароплав “Софія”
    Кокеток-панночок несе
    Туди, де здійснюються мрії,
    Що змінюють життя усе.

    З нещасних робляться, о диво!
    Щасливими, немов цей вірш.
    А хто прийшов сюди щасливим,
    Іще стає він щасливіш**.

    Від бід усіх мов панацея,
    Став тихий диво-острів цей.
    Що звавсь раніш Анти-Цірцеї,
    Явив мені своє лице.

    Чи спрямував сюди Всевишній
    За розум взятися мене?
    Сюди прийшов запеклий грішник
    З життя, що робить з нас свиней.

    У нім пресвітлого не густо,
    Густа лиш бруду течія.
    Крізь прірву гнилі і розпусти
    На дно буття спустився я.

    Мов з острова вернувся Ея***...
    Занапастила там вона -
    Чаклунка навісна Цірцея
    Й дала подобу кабана.

    А ще — в собі це не любив я -
    Одна з моїх найгірших рис.
    Про це є вислів чи прислів’я -
    Самозакоханий Нарцис.

    Пихатий, зверхній і цинічний,
    Відчув я враз твоє тепло,
    Немов кохання поклик вічний,
    Де снить рожевий павільйон.

    Сердечком висіяні квіти,
    І ти — прекрасна — біля них.
    Зі мною стала гомоніти
    Між верб розкішних чарівних.

    І промінь сонця золотистий
    В очах замріяних відбивсь,
    Немов зірок рясне намисто
    До ніг твоїх поклала вись.

    Коштовні неба всі блавати
    Тобі — за щастя цей полон -
    Я захотів подарувати,
    Як Бог прекрасний — Аполлон!

    Із острівної диво-пущі
    Подяку слав у небеса.
    Що так подіяла цілющо
    На мене вся оця краса.

    І правило життєвих лоцій,
    Як плив у далі голубі -
    Немов Софії — граф Потоцький -
    В коханні вірним буть тобі.

    Навчись — чи бідний чи багатий -
    Шляхетний каже так народ:
    В коханні треба віддавати!!!
    І це — найвища з насолод!

    Від насолоди оцієї,
    Бо я любив тебе одну —
    На острові Анти-Цірцеї
    Людську подобу повернув!

    5 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
    Київ, квартира. 1г. 20 хв.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  43. Тамара Швець - [ 2021.05.06 10:16 ]
    Хмари як пушинки...
    Экскурс по написанным ранее стихам, размышлениям о весне…

    Хмари, як пушинки
    Пливуть надi мною
    Парад краси, не меньше
    И вiтерець працює
    Колише трави и гiлки
    Дає живильну силу
    І тим росткам
    Що показались iз землi
    Така краса и благодать
    Що нам дає природа
    Нетреба спать…
    Поглянь навколо
    Не байдужим зором
    И зрозумiй, що кожний день
    Тобi дарован Богом…13.05.17(написані в лікарні)

    Цвiтуть каштани за вiкном,
    На небi хмари сiрi,
    Здається, настрiй зiпсуeться,
    Не слiд, вдаватись до турбот,
    Бо це, псує надiї,
    Я зараз настрiй пiднiму,
    Займуть цiкавi справи,
    І геть, тревогу за вiкно,
    Весна цвiте яскраво…14.05.17(написані в лікарні)

    Дождик,как раз в пору,
    Бальзамом в землю он войдет.
    Все вокруг еще сильнее ,
    Прорастет и расцветет.
    Благодать какая,
    Глаз не оторвать,
    Плакала, страдала,
    Теперь хочу мечтать…13.05.17(написаны в больнице)

    Сегодня птиц столько летает,
    Скворцы, ласточки и воробьи .
    На подоконник голуби садятся,
    Не первый день, уже свои.
    Какое чудо за окном, природа ожила!
    Целебные силы вокруг прорастают!
    Деревья в бутонах, другие в плодах !
    Кто может поспорить, что это не чудо!
    Руками людей, все это создать невозможно!
    Всевышний старается для каждого из нас!!!
    16.05.17 (написаны в больнмце)
    Швец Т.В.






    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2021.05.04 09:21 ]
    Із циклу
    В “Софіївці” не тільки краєвиди,
    Дива вражають втілених ідей.
    Ви царство мертвих можете відвідать
    Живими, як Орфей чи Одіссей.

    Тут озеро округле теж є мертве,
    Не видно в ньому бурунів із хвиль.
    Й туристи всі — цікавості то жертви -
    Спостерігають вічний мертвий штиль.

    Харон-перевізник сідає в човен,
    Запрошує гостей до нього він.
    І не гребе веслом — в цім диво нове -
    Відштовхується палиця від стін

    В його руках, бо тут — вузька протока,
    І непроглядь така, хоч в око стрель!
    Кидає промінь в русло нешироке
    З поверхні вниз продовбаний тунель

    Чи люк вузький, освітлює недовго.
    І знову човен кане в небуття...
    Чотири світлячки такі чудові,
    Немов людські періоди життя:

    Дитинство, далі молодість і зрілість,
    І старість. Вже за нею — мертвих світ,
    І темрява, неначе у могилі,
    В якій сумний панує Бог Аїд.

    За перевіз Харон бере оплату -
    Мерцю кладуть монету під язик.
    Так в Греції. В “Софіївці” ж співати
    Чи вірш читать — він до такого звик.

    В Європі штучна річка ця — найдовша -
    За двісті двадцять метрів довжина.
    І для здоров’я звивиста, хороша -
    Не має зовсім протягу вона.

    Із річки Стікс вертаємось до раю -
    При світлі Амстердамський шлюз постав.
    Він воду й з нею човен піднімає!
    О диво! Він пливе у Верхній став.

    Контраст вражає, створений Богами,
    Із підземелля майже в небеса
    Вознестися. І ставу панорама
    Чарує, мов небачена краса!

    2 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  45. Сергій Губерначук - [ 2021.05.01 08:13 ]
    Про що мій лист тобі говорить?
    До тебе шлю п’янкі привіти
    з найкращих наших слів,
    горну в конверт вербові віти
    і запах стиглих слив.

    Збираю роси з материнки,
    несу з айви нектар:
    і от, між кожної сторінки –
    мого бажання шарм.

    Про що мій лист тобі говорить,
    коли мене нема,
    коли в очах твоїх прозорих
    уже давно зима?

    Про що мій лист тобі розкаже
    і перекаже знов –
    нехай любов моя не та вже,
    бо більша за любов.

    Коли весна розбудить небо
    пересічним дощем,
    відчую я в тобі потребу,
    відчую гострий щем.

    Це серце шле п’янкі привіти –
    вже самота́ не та,
    я надішлю весня́ні квіти
    і но́вого листа.

    Про що мій лист тобі говорить,
    коли мене нема,
    коли в очах твоїх прозорих
    уже давно зима?

    Про що мій лист тобі розкаже
    і перекаже знов –
    нехай любов моя не та вже,
    бо більша за любов.

    12 серпня 1995 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 100"


  46. Сергій Губерначук - [ 2021.04.30 08:03 ]
    Тост
    Ото ідеш, а навкруги – весна,
    нова, пахуча і різнокольорова…
    Я сам себе сьогодні не впізнав –
    по жилах кров вирує оркестрово!

    І я носій – її бокал.
    І сонце не помре від жовтої гарячки,
    воно тривожить світ на одчайний вокал –
    на все живе напала нетерплячка.

    Розбігались коти на лоскіт хромосом,
    надулись голуби, медують абрикоси,
    товстішають томи зелених аксіом,
    а в лимонаді тонуть перші оси…

    І хочеш втнути щось в кінці кінців,
    щоб з ніг на голову комусь крутнулось,
    щоб Фіґаро у чорта в кулаці
    на тому світі легенько гикнулось.

    Та й втнеш, і утечеш, і пропадеш
    серед людей, трамваїв і мелодій,
    в портретах перехожих оживеш
    чи як дивак, чи як пустун, як злодій…

    Розмокніть, сухарі! Уже давно весна.
    Уже позаду зимні інциденти.
    Я не боюся випити до дна.
    Моїй весні – мої аплодисменти!

    13 квітня 1989 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 55"


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.29 12:17 ]
    Із циклу
    Токували раніше отут фазани,
    Вже тепер невідомі нікому.
    Прикрашали столи, чудо-парки вони -
    Царські птахи для царського дому.

    Ці об’єкти зручні для мисливської гри -
    Дуже товсті і малорухливі.
    Вигравали веселки усі кольори
    На пір’їнах самців, наче диво.

    Готували з їх м’яса розкішне філе,
    І вина наливали по вінця.
    Якщо звем павича всіх птахів королем,
    Фазани тоді — герцоги й принци.

    І для них будівничі створили тут рай,
    Відкладали яєчка самиці.
    Освіжає повітря дзвінкий водограй,
    Їсти й пити є повно для птиці...

    Час минув, і все зникло, неначе у сні,
    Ані сліду — від птиці цієї.
    Залишились опудала лиш набивні
    Експонатами — в міні-музеї.

    Революції, війни — всі стани знесли,
    Зникла каста і аристократів.
    І настрахане людство незчулось, коли
    Всіх масони взялись урівняти.

    І братаються: пан і колишній плебей,
    Буржуа, проститутки, бандити.
    Й ким ти є: наркоман, лесбіянка чи гей —
    Це байдуже злодійським елітам.

    Не розводять вже більше розкішних птахів,
    І прекрасних садів не будують.
    Лиш розводять на гроші наївних “лохів”,
    Сатані царство Боже це — всує.

    Вороння й горобці. І голота іде,
    Як дивитись на все це обридло.
    Як же мало лишилось шляхетних людей,
    Переважно - недолюдки й бидло.

    Але є іще справжні в нас трудівники,
    Що цей парк доглядають щоднини.
    І я вірю, що праці їх всіх завдяки
    Ця краса буде жить, не загине.

    Коли повінь знесла у фазанника дах,
    І до Критського аж лабіринту
    Віднесла, піднялись подолати цей жах
    Трударі, їм вдалось відновити

    Геть по крихті усе, водограй збудувать,
    Вже співають тут горлиці ніжні.
    Павільйон оточили дерева й трава -
    Виглядає тепер він розкішно.

    Не втомлюся директору* славу співать,
    Колективу всьому — грім овацій.
    Рукотворні на кожному кроці дива -
    Це плоди їх шляхетної праці.

    26-28 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  48. Марго Панкеева - [ 2021.04.27 14:11 ]
    Так, как надо
    Варенье Ван Гога - желтая краска,
    Немного тоски и немного ласки.
    Вместо клубники цветы подсолнухов,
    Вместо ромашек - шашки с порохом.

    Столько любви и совсем без счастья.
    Кроешь пику червовой мастью,
    Пихаешь в душу винил и вату,
    Вместо ответа говоришь «Так надо».

    Бьешь по стеклу дождём и градом.
    Я для тебя, точно лишний атом -
    Слететь с орбиты ничего не стоит.
    Будет ли Оттепель после Застоя?

    А за окном остывает осень,
    Грустно ли, горько - никто не спросит.
    Я поменяю тебя на сказку,
    Вместо варенья намажу краску.

    И будет любовь без вины и яда,
    И будет весна без дождя и града,
    И будет в борьбе для меня награда -
    Станет тепло. Станет так, как надо.

    29 сентября 2020 год


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2021.04.26 06:09 ]
    Із циклу
    З небес ясних спустившись низько,
    У рай земний пройшовши шлях,
    Бог Аполлон ось Флорентійський
    На Єлисейських став полях.

    В кущах звичайної ліщини
    Снагу і затишок знайшов.
    Але навряд він одпочине,
    Бо кличе вже його любов.

    Немов звабливий кабальєро,
    Він дивиться кудись убік...
    І інтригує так Венеру
    Цей красень — Божий чоловік.

    Ясніє німбом світлим сила,
    Мов чародійний ллється хміль...
    Вона на нього задивилась
    Крізь веселкових сяйво хвиль*.

    23 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  50. Сергій Губерначук - [ 2021.04.25 09:03 ]
    Обличчя весни
    На чолі весни стоїть зима,
    наче льодом скута радість жінки,
    що з очей холодні дні вийма
    та з кишень розтрушує сніжинки.

    По щоках весни пливуть річки,
    десь коло повік скресає крига,
    десь човни зриває, десь свічки –
    та й ридає скрізь людська кормига!

    Спить Говерла, свій задравши ніс,
    з-під якого вже течуть Карпати,
    з ручок-ручаїв Господь приніс
    людям свят-водиці поспитати.

    "П’їть, не плачте! Вустонька весни,
    поцілуйте, люде, поцілуйте!
    Хай вам посміхаються вони.
    Покохайте світ і помилу́йте!"

    Як почула заклик Той весна,
    ніби вість благую крозь безпліддя, –
    поцілунків пісня голосна
    їй розм’якла черствість підборіддя!

    Так обличчя стало у весни
    ликом молодим високовитим.
    Бо всі Божі до́ньки та сини
    йшли вербу до церкви посвятити…

    30 березня 2005 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 200"



  51. Сторінки: 1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   121