Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.

Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
І стогне без джерел душа німа.

Вона поїхала до борзого коханця,
До бидляка, який стискає так,
Мов демон, до безумного зухвальця,
Що перемеле душу, як тартак.

2 липня 2024

Коли тобі сняться рожеві сни,
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.

Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
Молитва найкращого тата.

І де б ти не був, так буде навічно:
Батьківська Любов огортає світлом,
І мама і тато поруч з тобою,
Щоб серце твоє й надалі квітло...

Моя молитва - до них у Небо,
Молитва батьків - до мене на Землю...
У певну мить слова зустрічаються,
І Сяйво тоді безмежно-безкрає,
Наче промінчик Пресвітлого Раю,
Мов Янголи крилами обіймаються....

Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.

Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
У тепло впірнувши осяйне.

І печаль, і тугу невблаганну,
Що на серце каменем лягли,
У собі носити перестану,
У тенета кинувши імли.

Полікую рани світлом Божим,
Завдані плітками злих людей,
Лиш любов мерзоту переможе,
В душу велич істини прийде.

Злу усе вернеться бумерангом,
У війні, у побуті, і скрізь.
Поцілую в очі я кохану,
Душами до щастя щоб тяглись.

12 жовтня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.

Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з душі найпрекрасніші перли з імли.
Мов ключі журавлів, пролітають послання болючі
У безмежній блакиті і падають в серце золи.

Ми покличемо дух порожнечі, що в лісі заснула.
Ми ударимось в стіну німотних пекучих благань.
В ріку часу впаде невідступне і вічне минуле,
Щоб уже не відчути списи невгамовних волань.

31 травня 2024

Жовтне́вий дощ шепоче нам про втому,
І листя сипле міддю у журбі,
А я шука знайому вже дорогу –
Де вперше ти вплелáся у мені.

В багря́нці, що змальовує епічне,
І теплім світлі мрії-маяка
Я відчуваю – це кохання вічне,
Хоч осінь листям* шлях наш проклада

І хай туман встеляє дні розпуки,
А небо плаче в сивому жалю́, –
Я все одно, крізь холод і розлуки,
В цій осені тебе одну люблю́..

*смутком

Осінні ружі - відгомін літа,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - янтарні модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
Сонячні блиски стрибають в джерельці,
Сонце в долоні і сонце в озерці.

День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.

І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Ніби шлюбилися молоді.

ПРИСПІВ.
Каштанопад, каштанопад
Дзвінкий, хвилюючий, урочий.
Дозрів плодів кохання сад --
Немовби осінь нам шепоче.

Чарівливим осонценим танцем
Кружеляють листочки навкруг,
Зашарілись дерева багрянцем,
Під вальсуючих виблисків гру.

Ах, каштани, каштани, каштани --
Знов достиглий зривається плід.
Хай же щастя, нарешті, настане
Для закоханих всіх на Землі.

ПРИСПІВ.
Каштанопад, каштанопад
Дзвінкий, хвилюючий, урочий.
Дозрів плодів кохання сад --
Немовби осінь нам шепоче.

2 жовтня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
І стежки в чорно-білим кіно.

Блудним сином самотнім, печальним
Повернувся уже в нікуди.
Магелланом у тужнім мовчанні
Він шукав у безмежжі світи.

Та зустрів тільки пустку він скоро
І пеньки замість лагідних груш.
І обсипаний тиньк, як покора,
Ліг під ноги в застиглості душ.

16 квітня 2024

Чарівниця осінь сіє жовте листя,
Що, мов по спіралі, спурхує з гілля.
І співає птаство жваве, голосисте
І усе навколо співом звеселя.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

І хоч день коротший все стає дедалі,
Відлетять у вирій скоро журавлі.
Тихо у багряній розчинюсь вуалі,
Зацілую осінь у ясні жалі.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

Гаю мій коханий і природо люба,
Де іще так гарно я розкошував –
Підставляє осінь для цілунку губи
І гублю від щастя я усі слова.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

10.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.

Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Щастя ти найрідніша рідня.

Щебетання птахів, щебетання
Про найкращу весну у житті,
Трепетання сердець, трепетання,
Миті любощів - сни золоті.

Дивовижне імення літання -
Стану танго спонтанного крок,
Як відлуння кохання ві-тання,
Тане ельфів тантричний танок.

16-17 вересня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.

Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Сріблена осугою, висить.

І меди збирає із осоння.
Крепко учепилася в гілки!
Ніби сню: бабуся на ослоні,
Сливи у долонях шкарубких.

На Покрову теплу, мирну, тиху
Виметений двір, цебро нове
На криниці білій. Храм - то втіха,
На столі готове храмове.

Гості на підході. В мисці сливи,
Вимиті для гамірних внучат.
І бабуся стомлена й щаслива.
Бо Покрова. Бо рідню стрічать.

Зелен-листя поволеньки в'яне,
Опадає додолу, сумне.
Затужу за тобою, кохана,
Щем осінній огорне мене.

Наших зустрічей, Боже, як мало --
Світлих днів у моєму житті.
Наче кинутий я на поталу
Безпросвітній жахній самоті.

Забуття п'ю гіркущого трунок,
І тону в тихій сліз пелені.
Все віддав би за твій поцілунок,
За обійми гарячі хмільні.

Марю зустріччю аж до знемоги,
І жадаю почуть наяву
Твій жагучий пронизливий стогін,
Я для цього на світі живу!

Я живу, щоб була ти щаслива,
Щоб у пестощах мліла моїх.
Бо кохання - найбільше це диво,
Лік найкращий від горя і лих!

5 вересня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Притулюся до твого живота вухом,
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…

2025 рік

Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Вертає в чарівливі сни.

Де солов'ї і павутина,
Волошки в житі на полях.
Блакить липнева, мов картина,
Лелечих крил широкий змах,

І пісня жайвора у висі,
Вінки купальські на воді...
Чому од нас ви одреклися --
Літа прекрасні молоді?!

Ці ностальгії стоголосі --
Минуть, немов одна із віх.
І злотокоса зріла осінь
Раптово зачарує всіх.

Комусь кінцем життя це здасться,
Комусь - тріумфом осяйним...
По різному приходить -- щастя --
Весною, влітку, восени...

А декому, буває, взимку,
Всміхнеться доля, далебі!
Як радість увірветься стрімко --
Чи варто нидіти в журбі?!

Поету осінь -- Муза, неня.
Сестра голубонька-рідня.
Спасибі, мила, за натхнення,
Красою рими хай дзвенять!

31 серпня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.


І укрию тебе
безмірністю дотиків
Всіх флюїдів душі,
що для тебе розкрилась;
Моє серце пестливим,
пухнастим котиком,
Муркотінням
жаги випромінює силу.


Сон наповню твій, рідна,
осяйними барвами,
Потік райських блаженств
тебе всю огорне.
А на ранок дістанеш
з-під подушки – нірвани
Оберемок троянд
– привітання земне.
2012.

Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Усю повноту каяття.

Та розум згасити не здатні
Всі пекла потуги страшні.
Впаде переможений зрадник
На полі в палкій боротьбі.

Кулак підійматиме розум
З руїн, із уламків цеглин.
Він здатен розширити розмах
З кутка до вселенських вершин.

Отрута для тіла і духу
Відступить, як військо німе.
Лише для чутливого слуху
Безодня відкриє себе.

29 листопада 2023

Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Який виходить, як поважний жрець.

Тут голос розчиняється у ваті
Невизначеності і німоти.
Ідеш у невідомість, як заклятий,
Без жодної вагомої мети.

28 листопада 2023

У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Куди впадуть незлічені роки.

Ця посмішка - завершення процесу,
Округлість долі, кпини небуття.
Як вияви фатального ексцесу,
Це буде крапка в сяйві каяття.

27 серпня 2022

Сюїти сумовиті і веселі,
Симфонії яскраві, мов яса.
І навіть сонцесяйні акварелі
І пензлями, і нотами писав.

Чарують досі і його балади,
І скерцо нас вражають вогняні.
І трелі віртуозні і рулади...
Але найбільш за все - його пісні.

ПРИСПІВ:
На київській горі ми стоїмо.
І відчуваєм небувалий злет.
Мелодія прекрасна від Шамо --
Цей композитор - Музики Поет.

З Луценка дивовижними словами,
Фіоритур сліпучих срібна нить.
І "Золото осіннє" поміж нами
Цвіте і щемом ніжним нас п'янить.

У фантастичні сплетені сполуки
Ці ноти, що дарують благодать.
Витають у повітрі диво-звуки
"Про щастя" пісню хочеться співать.

ПРИСПІВ:
На київській горі ми стоїмо.
І відчуваєм небувалий злет.
Мелодія прекрасна від Шамо --
Цей композитор - Музики Поет.

21.08.7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.

Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
Немов у незбагненні небеса.

І твій талант на сцені чи у битві
Покаже незвичайну гостроту.
Коли заходить сонце у молитві,
Світи проходять через німоту.

13 листопада 2023

Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.

Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Його все важче зупинить.

Навколо нелюди, мерзота
Наживи тчуть павучу сіть.
І треба дати бій сволоті,
Й не замаститися у гидь.

Дай лиш оговтатися, серце,
І прилечу, немов орел.
Від слабкостей і від інерцій.
Їм гнів мій пащі роздере.

Не сумнівайся ні на хвильку,
Ти сяй душею, як завжди.
Ще буде в нас кохання стільки,
Як в океанові води.

Люби мене і вір у мене,
Так, як у тебе вірю я.
Й натхнення нам від Гіппокрени
Прийде і сонцем засія.

І прийде щастя так неждано,
Як цвіт весни воно прийде.
Запахне враз благоуханно
Живло любові молоде!

17.08.7533 р. (Від Трипілля) (2025

Іду у ліс розбійницький, таємний
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.

Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
У безгомінності кривавих ран.

Ініціація німого лісу -
Це найжорстокіший шлях у нікуди.
А листя сиплеться у горло бісу
І залишає трепетні сліди.

8 листопада 2023

Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.

У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
Яка промовляє, як мудре видання.

У ризику є повноцінне життя.
Над прірвою ти пізнаєш найповніше
Ціну існування і сенс небуття,
Які ти вливаєш в розпечені вірші.

8 листопада 2023

Маестро, Вашу музику люблю,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.

Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,
Пречистою вмиваючи росою.

Народу нашого це -- кров і плоть,
Глибинний сум і радість неокрая.
Це -- сила духу, котру не збороть,
Краса, що з цілим світом розмовляє.

В ній Україна сонечком цвіте,
Болить і плаче і рида піснями.
Єство її -- проміння золоте,
Повінчане із квітами-словами.

17.08.7533 (Від Трипілля) (2025)

О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.

Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Яка зірвала голос у клятьбі.

Лише б у зміні ролей і облич
Не втратити себе, єдину вісь.
Не падати у зміні рамп і свіч
Перед кумиром, що глаголить вість.

Тоді заглиблення у сотні лиць
Не здатне стерти первісне, твоє.
Перед мамоною не впавши ниць,
Писатимеш ти небом житіє.

6 листопада 2023

На стадіоні перемог і втрат
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.

Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
Тебе в безжальності спекотних прерій.

Була ти переможцем тут не раз
У спорті, і науці, і мистецтві,
Шліфуючи для неба свій алмаз,
Небачену чарівність і майстерність.

1 жовтня 2023

Промені сонця пестливо
Перебирають листя груші.
Поблизу рясніє слива
Гілками необтрушеними

І персики на осонні.
Рум’яняться гордовито.
Немов пастораль-симфонія...
Поволі згасає літо….

12. 08. 2025

Не кажи, не проси, не кляни --
Знову осінь іде до порога.
Як від миру йдемо до війни --
Так підемо в свій час і до Бога.

Може нам, навпаки, порадіть,
Що у пору достиглу вступаєм.
Мудродумання в нас мимохіть
До багряного тчеться розмаю.

І Поезії чиста сльоза
В час дозрілий викапує соком...
Щоб красою, немов бірюза,
Глибиною наповнити око.

Щоби крапля цілюща тепла
Відродила ту світлості силу --
Хтось прийде до цього джерела
Щоб очистити душу зболілу.

11-12 серпня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Я шукаю тебе у далеких жінках,
Як загублений час у далеких віках.

Впізнаю твої риси в далеких, чужих
Чарівницях на крайній життєвій межі.

Хоч би скільки тинявся у пошуках тих,
Все одно повертаюсь до рідних твоїх

Рис обличчя, що їх сотворив сам Господь,
Що вдихає вогонь у знеможену плоть.

Я кружляю по колу, вертаюсь туди,
Де сніги забуття замітають сліди,

Але в цій круговерті нетлінне щось є -
Це обличчя прекрасне й величне твоє,

Це душа, у якій я навік заблукав
Серед шуму лісів, серед шепоту трав.

1 жовтня 2023

Тихо, ледь чутним гомоном
Перешептами, за міста зворотами
Одинокими, пустими переходами
Все журбливими прямую я кроками

Навздогін за тобою трамваями
Не встигаючи все на хвилиночку
Я біжу, спотикаюся колосом
Мов хмільний, шкутильгаю чоботями

По калюжам, з мінорною усмішкой
Весь побитий невдачами, долею
У синцях, із рубцями—запʼястями
З сигаретою, такою мрійливою

Я усе ж десь позаду, у поспіху
Навздогін! навздогін… не тямлячи
Що чекати мене не збираєшся
Перламутрами прикрашаєшся
Не для мене, а іншим хизуєшся
Своїм видом, мене ж цураючись

А я навздогін, трамваями
У вікно, проводжаючи поглядом
Сотні інших, таких же знедолених
Що крокують бездумно за мріями

Та моя мрія десь перламутрами
Усміхається іншим мрійливо
Доки я, спотикаючись, думаю
Що запізнююсь лиш на хвилину.

Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.

Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
І зникне в снігах, як жебрак.

Торкнеться цей сонячний промінь
Рамен, як невинне дитя,
Роменом дихнувши в долоні
Для радощів і каяття.

16 вересня 2023

День був справді щасливий такий,
Сонценіжно торкаючи плечі...
Понад озером лагідний вечір
Рай життя малював залюбки.

Симпатичні контрасти води -
Чергувалось холодне і тепле.
Хмара холодом крила і репла,
Полились променеві меди.

Понад озером вітер ущух,
Утюжечком пройшовся по плесу,
Мов крижинку прозоро-чудесну
Натягнув цей вигадник і зух.

1.08.7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Проляже творчість у тривозі.
Зло у добрі, добро - у злі.
І світ застиг на півдорозі,
Як сойка на однім крилі.

Ці парадокси й силогізми
Над нами виснуть, ніби меч,
Як не відстріляні ще гільзи,
Що принесуть вогненний смерч.

Оці питання проростають
З глибин душі, неначе сни.
Вони згущаються, мов зграї,
Щоб нападати з-за стіни.

Удар же їхнього кастета
Нас кине в присмерк, у хаос.
Це почерк їхнього стилета,
Що жалить гірше сотні ос.

11 серпня 2023

Ця книжка окроплена кров'ю
Моєю із вічних начал.
Настане кінець славослов'ю.
І прийде в надійний причал

Те слово вогненне, омите
Потоками, що принесуть
Прозріння, немовби столику
Освячену космосом суть.

І крапля червона упала
На білий священний папір,
Немов на небес покривало,
Позначивши жертвою твір.

30 липня 2023

Вичерпаність моря, вичерпаність долі.
У долині свічі гаснуть, як тополі.

Запанує пустка у гаю печальнім
І на землю ляже, як шатро мовчання.

Перегрів таланту є нічим не кращим,
Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.

Перегрів таланту, він знецінить вартість
Тих потуг, що вперлись об небесну варту.

Вичерпаність долі висушить оазу,
Де шукав спочинок споконвічний в'язень.

Вичерпаність долі гейзером заб'ється,
Де осколки бризок доторкнуться серця.

29 липня 2023

Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.

Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.
Небесний меч, як невблаганний вирок.

Цей плід червивий, немічний, гнилий.
У нього знвйдеш вхід, але не вихід.
Ти у садку, знесилений, сумний,
Ідеш в єдиний нездоланний вимір.

24 липня 2023

У полі, в лісі чи в саду
Не клич біду, не клич біду.

У самоті чи на виду
Не клич біду, не клич біду.

Не клич біду на свій поріг,
Пізнавши таємний гріх.

Жени її подалі геть.
Вона підступна, ніби смерть.

Немов змія, повзе в траві.
Її бенкет лиш на крові.

Вона сама прийде, як тать,
Калічити і убивать.

Її обличчя у рубцях.
Там промінь істини зачах.

11 липня 2023

Лунає крик зозулі з тої далі,
Де ти живеш в надії та печалі,

Де розчинились мрії і думки,
Де йдуть назад змарновані роки.

Я продерусь крізь зелень живодайну,
Крізь сумніви стривожені і давні

До тої хати, де мені злилися
Життя і серце, як незнані висі.

Я спробую знайти жар-птицю долі,
Де похитнулись верби і тополі.

Я віднайду такі таємні миті,
Які у листя ніжно перелиті.

І вибухне любов, де не чекали,
Як знайдена утрачена Каяла.

Я там знайду початок у дороги,
Де зорі падають безмовні й строгі.

9 червня 2023

Літо – по літі… По лІтах – літа…
Човник пливе. Зелен-хвилечка грає!
Хай не минає година свята,
Хай не минає…

Стежечка в житі – тужніють жита…
Зірка твоя мерехтить – не згорає…
Хай не минає лиш бутність ота,
Хай не минає…

Пісня бринить. Пломеніють уста.
Божа любов жаром душу проймає.
Хай не минає ця МИТЬ ЗОЛОТА,
Хай не минає…

18 липня 2025, імпровізація

Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

Вона увірветься в життя,
Зламавши замки небуття.

Вона у червонім вбранні
Іде полководцем землі

І в серце встромляє кинджал,
Гостріший за тисячі жал.

Так вибухне полум'я шал
Під звуки численних гітар.

На пласі любові стою
В якомусь незнанім краю.

Цей вирок позбавить навік
Від сили жаданих повік

І кине у магму основ
Таку навіжену любов.

8 червня 2023

Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шукать рятівний амулет,
Аби вийти із нього в погожу долину.

Місто-привид як наслідок лютих боїв,
Де зійшлись дві армади, страшні і нещадні.
А тепер тут панує лиш сон кураїв,
Лиш руїни споруд у молитві нещасній.

5 червня 2023

Це вже ніколи не повернеться,
Немає вже шляху назад.
Минуле відлетіло з вереском,
Немов грайливий зорепад.

Ці усмішки і сльози намертво
Вросли в минуле, як трава.
Укрились листям рухи й наміри,
Хоч обертом йшла голова.

"Ніколи знову!" - ми почуємо
Той клич, що землю потряса.
І ворон з темного минулого
Не сотворить нам чудеса.

Ніколи більше не повториться:
У парку дівчина сидить
У день святковий. Ніжно торкнеться
Об серце відлетіла мить.

25 травня 2023

з горішка човник хлюпає веслом
і довга тінь між хвилями і дном
і те весло до дна – як перевесло
гойдає сонце глибоко на дні
весняні ночі теплі літні дні
й передчуття «от-от» – аби не щезло

з горішка човник брижі на воді
і відблиски і мрії молоді
усе таке наївно-досконале
черпнула воду пригорща легка
розплюскуючи запах молока
і пір’ячком край облавка опала

16.07.25

Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Я не можу утекти.

Злото зір усе - в пилюці,
Перевернуте в очу.
У розлуці, у розлуці
Мов у прірву я лечу.

Оповив нестерпний морок
Світле небо голубе.
Років сорок, років сорок
Мов не бачив я тебе.

О прилинь, хай щем одчаю,
Згине, як і серця біль.
Хай вінчає, хай вінчає
Нас п'янкий кохання хміль.

13.07.7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Як чуттів непогаслий болід.

Я беру його бережно в руки,
А він тане, як трепетний сніг.
Протікають крізь пальці муки
І лягають повільно до ніг.

12 травня 2023

Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Бо небо поза хмарами - безкрає.

І безберегий мрії наш політ
Крихкі навкруг руйнує перепони.
Канари чи Мальдіви чи Балі --
У мріях видно все, як на долоні.

Та є і в Україні в нас місця,
Які, немов -- оаза у пустелі.
І нас веде туди дорога ця,
Де водоспади, гроти, диво-скелі...

І коси верб лоскочуть ніжно став,
Де плесо чарівливе на осонні...
І найсолодші милої вуста
Так пестять спрагло на природи лоні.

Стріла шовкова - між лісів і піль,
Нехай змете любов'ю всі напасті!
Хай стелиться, немов медовий хміль,
Оця п'янка жага - дорога Щастя!

9 липня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Я іду і рву на шматки
Ці пагілля терпкі і шорсткі.

Я укритись не можу, на жаль,
В трав'яну турботливу шаль,

Прочитати книгу її,
Де злилися букви живі.

Я впаду в траву, в забуття,
Де кінець і початок життя.

17 квітня 2023

Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
Співає зоряних пісень.

Ми в цім раю, немов на крилах --
Крізь виск повітряних тривог
Веде увись любові сила,
Ярило, всемогутній Бог,

Дарує пестощі і щастя,
І хміль небесних насолод
Таке безцінне і нечасте --
Кохання справжнього тепло.

Хай буде лагідним проміння --
Живло любові золоте,
Живім, допоки в світлій сині
Буття нам радістю цвіте!

4 липня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Неможливо знайти в аморальності совість,
У розрізнених звуках - гармонії повінь.

Ти пірни у криницю німих парадоксів,
Ніби в трюм до розгнузданих диких матросів.

Не знайшовши там сенсу, ти вийдеш на волю,
Відкарбуєш у скелі призначену долю.

Але як подолати лиху аритмію,
Від якої і розум безсило німіє?

Мабуть, ніяк, бо час відбиває нещадно
Аритмію, в якій не написано щастя.

9 квітня 2023

Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього вже всі ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити, десь у центрі раю...
Та дихаю лиш димом сигарети,
ціджу вино губами геть чужими,
а хтось за мене шкрябає сонети,
їх помах крил впізнав - це херувими.
І зараз в небо хочуть забирати,
та що мені робити там самому, -
у центрі раю теж існують грати,
несіть мене пошвидше до Содому!
І там в купелі горя і розпусти
я крила на копита проміняю.
Господь мене пробачить і відпустить,
та більше не повернуся до раю.
Із серця вкрав тебе диявол підло,
так не віддасть, бо обрана у світі!
І не продасть за золото та срібло,
навік закриє у залізній кліті.
І лише через ліфт гріхопадіння
віддавши душу, втовплюся десь скраю...
Там бути передбачено Творінням, -
з тобою в пеклі, ніж без тебе в раю ..



17.06.25