ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Надія Мезрина - [ 2020.03.01 16:47 ]
    На душі кайдани
    Сяє сонце в небі,
    Легкий весняний вітерець.
    Це для весни початок ,
    А для зими кінець.

    Перші проліски,
    зійшли тюльпани,
    І загоюються давні рани

    Квітом скоро вкриються поляни.
    У всіх щастя,
    А в мене,
    на душі кайдани.

    Ці замки,
    Не просто так зламати.
    Нема кохання ,
    Його ще треба відшукати.

    Того, з ким справді
    Зможу відчувати.
    Того з ким справжньою
    Я зможу стати.


    Рейтинги: Народний -- (4.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  2. Петро Дем'янчук - [ 2020.02.29 09:15 ]
    ВИРІЙ
    Турбуй моє мовчання -
    додай думкам ваги
    Карай моє вагання -
    шляхів сплети сліди...

    Пусти у тишу повінь -
    зміст інший підбери
    Очам палає промінь -
    у полум*ї в займи...


    Додай в нічне безсоння -
    своїх снодійних чар
    Струмком спішать бажання -
    пити напій - нектар...

    Взаємністю проймися -
    вразливістю зрости
    Того , кого голубиш -
    міцніше пригорни

    Тривож , і намагайся -
    думкам даруй політ
    Карай бурхливе щастя -
    дивуй цей білий світ.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  3. Петро Дем'янчук - [ 2020.02.29 09:32 ]
    МЕЛОДІЯ
    Світлий настрою міраж -
    Ранковий зустрічі романс
    Обрій омріяних прикрас -
    Такий закоханий у нас...

    Ця щира посмішка весни -
    Цвіте взаємністю краси
    Такі тендітні пелюстки -
    Іскрять у променях роси...

    Кружляє насолод каскад -
    Ніжить таємністю принад
    Рай полонив Едему сад -
    Де ми у солоді розваг...

    Ласкава юність золота -
    В очах твоїх суму сльоза
    Моя ти пісня солов*я -
    Звучить в тобі душа моя.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  4. Петро Дем'янчук - [ 2020.02.29 09:49 ]
    ЖУРАВЛІ
    Губляться промені в росі
    Іскряться вогники рясні
    Бентежать лоском бірюзи
    Тамуючи цнотливі сни...

    Нас тамувала ворожба
    Шовком стелилася трава
    Чарівна , зоряна журба
    Запрошувала в забуття...

    У враженнях той первоцвіт
    У полум*ї той первоцвіт
    Вразливою була душа
    Її вінчали небеса...

    Як швидко ті минали дні
    Спів молодості у весні
    Роки - рокам , пісень - пісні
    Закоханим зоря - зорі.



    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.02.29 08:05 ]
    Bye-bye, my February
    Bye-bye, my February,
    двадцять дев’ятий день.
    Зими бездушної
    останній поцілунок.
    Спалю поліно розмальоване,
    зодягнене в фату,
    прикрашене стрічками
    паперовими.
    Мій ко́мин теплий
    слухає мене,
    він ще від пра́діда
    сповідує родину.
    "Bye-bye, my February," –
    дрижу й кажу йому
    і кочергою
    б’ю в лице поліно.
    Яскряться очі
    ідолки-зими,
    тріщить кістяк,
    обплутаний вогнями,..
    о, єретичко,
    злі твої пророцтва, злі!..
    я загубив той слід,
    що йшов од мене з осені.
    Мов кіт, засну,
    побачу сни спотворені.
    Прокинуся
    на ліжку березневому.
    Хай завтра, в перший день
    весни своєї високосної
    я в синє небо кину м’яч –
    "Good morning, March!"
    Дурна луна
    розкотиться низькими тембрами –
    "Good bye, my winter!
    Bye, my darling February!"

    29 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 139"


  6. Вікторія Лимар - [ 2020.02.27 12:00 ]
    Зрiлi стосунки
    Зрілі стосунки , які напрочуд
    зіткані пружністю сильної нитки.
    Крила зміцніли, рішуче несуть!
    Цінні, довершені мудрістю, злитки.

    Сталося так, заблукали вони:
    довго, стежками тернистими в полі.
    Вже одружились їх доньки й сини.
    Тільки для них не знаходилось долі.

    Мрії зростали, будили вогонь.
    Якось зустрілися двоє знайомих.
    Школу згадали, торкнулись долонь.
    Біле волосся у нього на скронях.

    Відгук турботи світився в очах.
    Щирий запал в голосистій розмові.
    Мужність відчутна в широких плечах
    та небайдужість у кожному слові.

    Інколи Небо дарує блакить.
    Вже забагато років промайнуло.
    Надана Богом для зустрічі мить,
    долі з’єднавши, любов’ю зігріла.

    26.02.2020




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.02.27 10:13 ]
    Гавкіт
    Вештався люд, і серед його слідів
    я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
    Ти стояла біля розкладу електропоїздів
    і хотіла їхати у північному напрямку.

    Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
    нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
    Ти не зразу побачила, як мокрий сніг
    межував на щоці зі сльозою грайливою.

    Ти не вміла зустріти рукою мене,
    ти боялася зустріти мене рукою.
    Ти давала мені ковбаси – я не…
    я не міг її їсти зимою такою.

    Не дивуйся, чому я до тебе прилип,
    я ще довго за потягом бігтиму в північ.
    Твої очі у шибці і зляканий хлип
    такі ж самі, як мій поневолений відчай.

    12 травня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 145"


  8. Вікторія Лимар - [ 2020.02.26 13:16 ]
    Новий шлях
    ...Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
    збиває з ніг, розвіявши туман.
    Вдивляючись в закриті щільно вікна,
    про свій нестерпний забуває стан.

    Шалений буревій в думках клекоче.
    Душі частинку залишає тут.
    Журливі надто, виплакані очі.
    Гіркий в знемозі покидає спрут.

    Їй холодно в міцних обіймах вітру.
    Зігрітись поспішає у теплі.
    Весняну незавершену палітру
    доповнять мрії бажані, нові.

    …Перон… Вагон… Рушає з місця потяг…
    В битті прискореному серця пульс.
    В майбутнє відкриваються ворота.
    Шлях знайдений, а це… важливий плюс.

    26.02.2020



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.02.23 08:01 ]
    Співана поезія
    Я кукурікнув!
    Де - ци - бе - ло!
    Тіроль пернатий розшматав!
    Шалений півень на Говерлу
    вночі ногою свійсько став.

    Червоний гребінь – сонце килем
    над шпилем ґі́мново зроста.
    Скотився з гір гуцульський килим
    в ілюмінації хвоста.

    З-під крил, які ґіґантський міксер,
    летіло пір’я золоте.
    Йшов день, як той… прем’єр-міністр
    людей порадувать іде!

    20 жовтня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 82"


  10. Королева Гір - [ 2020.02.23 01:00 ]
    Почуття збереглись
    Стелиться барвінок біля хати,
    Медом пахне липа під вікном,
    Аромат доноситься від м’яти,
    Співи чути за старим млином.

    Височіють мальви під стіною,
    І зацвів любисток у саду,
    Молодість згадаємо з тобою,
    Знов до вуст солодких припаду.

    Місяць показався ясночолий,
    У саду співають солов’ї,
    Листям шелестять вгорі тополі,
    І дзюрчать красиво ручаї.

    Зорі мерехтять високо в небі,
    Вітер заколисує траву,
    Плаває на ставі красень лебідь,
    Чути із гущавини сову.

    А стара верба рипить щоночі,
    Коники заграють, як колись,
    Подивлюсь в твої, кохана, очі,
    Почуття у серці збереглись.

    23.02.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.02.19 11:43 ]
    На тих бульварах, де зима й сніги…
    На тих бульварах, де зима й сніги
    давно розсілись по глибоких лавах,
    де в темних ліхтарях нічні боги́
    використовують вогонь у власних справах,
    де зустріч неможлива ані з ким,
    окрім єдиної супутниці – розлуки,
    на тих бульварах я шукаю дім,
    якого номер – Ваші теплі руки.
    Вас ще чекаю, вигнаний на лід,
    на ковзанах думок своїх гуляю.
    Що я вчиню? який наступний хід?
    невже впаду – і більш не покохаю?..

    6 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 136"


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.19 02:46 ]
    Весна кохання
    Днів осінніх, днів печальних
    Загубилися сліди.
    До моєї спочивальні
    Ти усміхнена прийди.

    І вростай у мене зрана,
    Ніби квітка золота.
    Хай розтуляться, мов рана,
    Чарівні твої вуста.

    Упаде краплина лунко,
    Мов німа сльоза розлук.
    Тятивою поцілунку –
    Твій і мій розтягне лук.

    Ерогенна зона шиї -
    Танець губ мого тепла.
    І серця обох прошиє
    Враз Амурова стріла.

    Сила пристрасного Бога –
    Нас в одне зіллє вона.
    Зрине в ніч солодкий стогін,
    Щастям виповнить до дна.

    Шаленітиме до рання
    Той вогонь, де квітне все…
    Йде весна, весна кохання
    І жагу у світ несе.

    18 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  13. Сергій Губерначук - [ 2020.02.17 11:42 ]
    Коли сніг мерехтів…
    Коли сніг мерехтів
    з золотих обідків ліхтарів,
    коли місяць, мов пані,
    в тумані приховував на́спані зморшки,
    й хтось тремтів од морозу
    чи, може, в жароті горів, –
    я присів біля когось на лаву
    погрітися трошки.

    Цей озноб – не зима,
    а, напевне, самотність сама.
    Ніздрі, ніби димар,
    випускають цей пар безсловесно глибокий.
    Я не мовлю до тебе,
    бо очі – блакитний лиман,
    по якому бурхливе благання
    давно розпливлось на всі боки.

    Я з твоєї кишені
    дістану малесеньку книжечку сліз –
    прогорта́ю, назад покладу,
    не вкраду, а лише зачитаю
    ті місця, де закладинки,
    де перевернуто зміст,
    ніби ми вже знайомі
    та так, що я гори звертаю…

    Ніч спиталася в мене –
    о ко́трій годині піду?
    Вітер холоду хутко нагнав
    з берегів молодих льодовитих.
    І в дрижанні твоєму я чув:
    не пройти повз останню біду,
    бо за нею – успіння
    чи райдуги вуст оповитих.

    Я цілую тебе відсьогодні
    у стужу таку,
    що льоди не вціліють,
    а люди не вийдуть, не вгледять.
    Тільки Бог пропливе
    поміж хмар по невмерзлім небеснім ставку,
    а за Ним – у воскреслім танку
    наші зорі кохання окреслять…

    … блискавично самотність закреслять –
    і скресне імла,
    і збиратимуть подив
    засніжені зорі зі сходу.
    Ледве місто прокинеться тут,
    ледь одкриються вулиці зла,
    непомітна весна
    нашу лаву оберне на човен –
    і пустить на воду.

    9–10 листопада 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 150–151"


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.16 23:55 ]
    Хміль кохання
    З вишини золоті волоконечка
    Дивне плетиво казки несуть!
    Моя квіточко, ясочко, сонечко –
    Це кохання омріяна суть.

    Долі усміх сія злотозливою…
    Ми пірнаємо в цю течію.
    І стаєш ти зі мною щасливою,
    Я з тобою щасливим стаю.

    Мов до Бога Ярила це звернення -
    У високі захмарні світи…
    Моя зіронько, рибонько, серденько,
    Ти любов`ю життя освіти.

    Чудо щастя побачимо де іще,
    За яке нам віддать можна все?
    Поцілунки, обійми і пестощі –
    Хміль кохання до раю несе!

    16 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020).


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  15. Тарас Ніхто - [ 2020.02.15 01:23 ]
    Тривожній Н.
    Тривожній Н.

    Надія — це наймиліша мрія
    Як віра, і любощі, дружба спіла

    Сподіванки породжують чуття
    Пильність затягує до смутку вбрання

    За нею ззаду колихнеться чиясь рука
    Стоятиму
    Тремтливий, істеричний і жіночний
    Я.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Юлія Савіцька - [ 2020.02.14 00:19 ]
    залишайся на ніч
    залишайся на ніч
    залишайся на скільки хочеш
    залишайся, я обіцяю мовчати
    обіцяю, сидітиму тихо, як пес під порогом
    обіцяю любити, прощати, чекати

    залишайся, я стану тобі подушкою,
    лежатиму поруч, і ні про що не питатиму
    залишайся, будь як удома,
    сиди на балконі й пий чай
    з видом на Ярославів Вал

    залишайся, пиши дивні вірші,
    ходи до Дніпра - я тебе не спинятиму
    залишайся, в нас все буде добре
    я тебе, до кінця своїх днів, любитиму

    залишайся, не бійся,
    я стерегтиму кожен твій крок,
    залишайся, нехай всі позаздрять нашому щастю
    залишайся, стань моєю відвертістю
    "будь зі мною" - я тобі щодня промовлятиму











    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Сергій Губерначук - [ 2020.02.13 09:00 ]
    Перед великим завмирає час…
    Перед великим завмирає час,
    де кожна мить – скупенька панахида…

    А, може, я, забігши перед вас,
    відзначу до годинника огиду?

    Перед любов’ю завмирає час,
    наповсякчас і ще на повсякчас.

    19 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 57"


  18. Сергій Губерначук - [ 2020.02.09 10:29 ]
    Горобина
    За містом, серед лісу цвіте червоний хліб,
    під зливою, під снігом без упину.
    Сто кетягів пожару на сто холодних діб,
    на сто голодних бунтів горобиних.

    Краса – це сконцентрованість дрібних земних плодів,
    потрібних, бо забарвлених у звичний колір крові.
    Життя, як горобина, з каскадами подій
    схиляється поволі до любові.

    Як чоловік міський я дивний у снігу́,
    зимою темною, без стежки, без підтримки,
    я прилетів сюди, мов з півночі снігур,
    щоб тільки з’їсти диких ягід кілька.

    У них я солод чую, від них не горенить,
    це смак прадавній, звідки є людина.
    Побачив я – як стомлено стоїть,
    мов щира мати, віща горобина.

    16 вересня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 7"


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.09 09:27 ]
    Полікую любов`ю
    Полікую любов`ю тебе я,
    Хворі стебла твої напою.
    Щоби квітла, немов Лорелея,
    У розкішнім веснянім гаю.

    Полікую любов`ю тебе я,
    Рожевітимуть щічки крізь сон.
    Щоб щаслива була, як Медея,
    Як уперше прилинув Ясон.*

    Полікую любов`ю… І може
    Мед цілунків огорне вуста.
    І прокинешся свіжа і гожа,
    Наче сонця коса золота.

    Полікую любов`ю так ніжно,
    Заберу всі недуги твої.
    Ти, красуне моя, дивовижна!
    Й заспівають нам знов солов`ї!

    Полікую любов`ю тебе я,
    Хай випалює слабкість вогонь –
    Сила духу свята Прометея,
    Що здоров`я ллє людству з долонь!

    9 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  20. Королева Гір - [ 2020.02.08 23:01 ]
    Перший сніг

    Перший сніг, немов перше кохання,
    Ніжний поцілунок і терпкий,
    Перше та невпевнене зізнання,
    Спогад залишається п’янкий.

    Перший сніг, він мокрий, непостійний,
    Цілував усе так на шляху,
    Трішки він здається й мелодійний,
    Музику десь грає на даху.

    Перший сніг, неначе пелерина,
    Ніжно так торкається всього,
    Наче з кришталю якась перина,
    Манить нас до царства він свого.

    Перший сніг, казково-неповторний,
    Перший сніг, краса своя у нім.
    Танець він танцює так проворно
    В королівстві білім крижанім.

    06.02.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  21. Сергій Губерначук - [ 2020.02.08 11:53 ]
    Щокою червінною рань притулилась до шибки…
    Щокою червінною рань притулилась до шибки,
    зіницею сонця ледь-ледь прозирає з пітьми,
    в здивованім оці підстрибують радісні рибки
    і точать білок молодої моєї зими.

    Я плачу в халупі, я талу сльозу пропускаю,
    сльозу-ностальґію, по зморщених руслах щоки,
    мов сік, що з бурульок по краплі на шибці стікає,
    мов вік, мов життя, од якого відпали роки.

    Щипає мороз, це ознака мого оніміння,
    рівниною серце в нудній анемії лягло.
    Байдужість до світу – це тільки руїни й каміння.
    Байдужість до себе – це тронне і храмове зло.

    Тепер це халупа, з якої вікно у минуле.
    Я виправлю двері, хай снігу сюди намете,
    хай справжня зима співторкнеться з душею акули…
    …це я припадаю щокою на око святе.

    29 грудня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 132"


  22. Королева Гір - [ 2020.02.07 00:14 ]
    Квіти на шибках
    З’явились квіти на моїх шибках,
    Художника не бачила ніколи.
    Коли ж він малював їх?Чи не в снах?
    Квіткове на шибках постало поле.

    З’явились квіти білі, як кришталь,
    Пелюстки і листочки в них незвичні.
    Не можу доглядати їх, на жаль.
    Малюнки на вікні ті блискавичні.

    В саду моєму квітів тих нема,
    Насіння не знайду ніде такого,
    Їх вміє дарувати лиш зима,
    Й мороз малює квіти без нікого.

    І око тішить їхняя краса,
    Такі вони незвичні і казкові,
    Залишиться від них колись роса,
    Хоч створював художник їх в любові.

    06.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  23. Королева Гір - [ 2020.02.06 11:47 ]
    За щастя молюся щодня
    Щастя своє я гаптую щоднини,
    Візерунки встеляю на нім,
    Прокладаю життєві стежини,
    Мов доріжки, на схилі крутім.

    Щастя своє не гаптую нитками,
    Не малюю його в кольори,
    Кожну стежину вкладаю думками,
    І співають мені явори.

    Щастя своє не стелю гобеленом,
    І палітра у нім не проста,
    Слухаю пісню я ввечері з кленом,
    Гідно несу свого я хреста.

    Щастя своє не ховаю у скриню,
    А й молюся за нього щодня,
    Душу свою від людей не зачиню,
    Осідлаю свого я коня.

    06.02.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  24. Сергій Губерначук - [ 2020.02.01 09:26 ]
    Серце
    Правда,
    що серце в неволю прагне.
    Правда.
    Тільки
    у серця є деякі пільги,
    оскільки,
    воно – як вино,
    одурманює все одно
    і веде
    на власні святки і поми́нки,
    без зупинки.

    Дійсно,
    серце нічого не робить навмисне.
    Дійсно.
    Просто,
    безліч думок п’ють його кров без тосту.
    Просто.
    Так,
    був чоловік з головою, і раптом – інфаркт.
    Факт!
    Отже,
    схоже, що серце нічого не може.
    Боже!

    10 грудня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | "Перґаменти", стор. 37–38"


  25. Королева Гір - [ 2020.01.31 01:53 ]
    Квіти-сльозини
    Із сліз пахучі квіти виростають,
    Та краще би не лити гірких сліз,
    А потім їх дощі все поливають,
    Й співає їм плакучий верболіз.

    А сльози ті, неначе намистини,
    Що котяться з очей, немов з джерел,
    Вони, неначе росяні краплини,
    І вітер по щоках їх десь розтер.

    Але на землю деякі вже впали,
    І проросли там квітами вони,
    Та головне, щоб квітів тих не рвали,
    Бо стогін прозвучить від їх струни.

    Сльозини-квіти дуже особливі,
    Їх не посадить жоден садівник.
    Як сльози лити – то лише щасливі,
    Щоб в жодну квітку біль наш не проник.

    29.01.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (19)


  26. Сергій Губерначук - [ 2020.01.28 11:11 ]
    Колискова
    Випити кави
    й не спати, не спати.
    Плюнути голосно вниз.
    Якби ж мені снилися
    тільки Карпати
    чи рими нових реприз.

    Яка ти була…
    яка ти, яка ти!
    З котами, неначе з дітьми.
    Не сміла признання мої
    лякати
    на хвилях нової пітьми.

    Портрети твої
    я давно каламучу
    на сюрі спітнілих шибок.
    О, тільки тепер
    за тобою я скучив,
    гамуючи крик чи зойк.

    Схватила б ти зараз
    мене за руку
    і повела, повела…
    А знаєш,
    що перша моя злука
    такою гидкою була:

    Якою ціною,
    ціною якою
    від неї мені відкупитись?
    Рукою якою,
    якою рукою
    від неї мені відхреститись?

    Це смішно, як сміх,
    і сніжно, як сніг!
    Не вмію я мрії
    ронити до ніг…

    Портрети твої
    я давно каламучу
    на сюрі спітнілих шибок.
    О, тільки тепер
    за тобою я скучив!
    А інше було, мов змовк.

    13–14 лютого 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 99–100"


  27. Королева Гір - [ 2020.01.28 00:43 ]
    Моя Богине
    Я знов очей своїх не стулю
    В нічку кохання цю чудову,
    Тебе до себе я притулю
    І заспіваю колискову.

    ПРИСПІВ

    Моя єдина, люба і кохана,
    За тебе долі дякую завжди.
    Краса твоя ні з чим є незрівнянна,
    Свій вогник щастя у мені знайди.
    Моя Богине ніжна і жадана,
    Краса твоя в полон мене взяла,
    Ти долею і Богом мені дана,
    Й вуаль кохання ти вже одягла.

    До вуст медових доторкнуся,
    Я в ту мить чомусь зніяковів.
    До тебе люба притулюся,
    Ніжно обійняти захотів.

    ПРИСПІВ

    А очі твої – намистини,
    Наче діаманти два блищать,
    Нам солов’їна пісня лине,
    Хочу тебе ніжно цілувать.

    ПРИСПІВ

    10.12.2019 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.27 01:30 ]
    Золотою дорогою щастя
    Цілу нічку вона не згаса,
    Мов гердану сяйлива окраса…
    Це – дорога кудись – в небеса –
    Чарівлива неонова траса.

    Мов каміння коштовного гра
    Щирозлотне кольє увінчала –
    Лівий берег старого Дніпра –
    Як до серця твойого причалу.

    Ніжну мрію свою молоду
    Я вбираю, як Боже причастя.
    І до тебе дорогою йду,
    Золотою дорогою щастя!

    26 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  29. Сергій Губерначук - [ 2020.01.26 11:04 ]
    На обличчя накладаєш…
    На обличчя накладаєш
    грим старий
    і навіки покидаєш
    хутір мій.

    Чи тебе чи цілувати
    чи клясти́,
    чи себе опанувати
    й провести?..

    Сядьмо з білої карети
    в чорну знов.
    День обожнює секрети,
    ніч – любов.

    Чи тебе чи цілувати
    чи прокля́сти,
    чи себе опанувати
    чи пропасти?..

    Сядьмо з чорної карети
    в білу знов.
    Ніч обожнює секрети,
    день – любов.

    Біля дзеркала розколото
    стоїш.
    Забираєш кожне золото,
    облиш.

    8 грудня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 133"


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.26 03:16 ]
    Метаморфози сучасної зими або біла ніч у Києві
    Світлячки, як манливі принади,
    Розлились між гілля вусібіч…
    Ув обійми принишклого саду
    Опустилась, як сон, біла ніч.

    Мов потоками світлого лою
    Розтеклась по алеях зима.
    Насміхалась вона над імлою,
    Від якої вже й сліду нема.

    Витинанки-будинки… Квадрати
    Вікон світяться, чується сміх…
    Поцілунками хтось лоскотати
    Буде шиї коханих своїх.

    Це любов розтопила вже й кригу,
    І на серці в зими відлягло…
    Замість холоду лютого й снігу –
    Біла нічка дарує тепло.

    25 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  31. Марія Дем'янюк - [ 2020.01.22 16:59 ]
    Люлі
    В обіймах ночі сяю зіронькою:
    ніяк не спиться...
    А вона мене до себе притуляє,
    колисає й муркоче, мов киця...

    Ого, скільки рук має ніченька,
    коли люляє усіх, у кого
    місяць блищить у віченьках...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.22 12:00 ]
    Візьми любов мою, як ліки
    Віддай мені свій біль, кохана,
    Віддай мені його увесь.
    Хай заживає в грудях рана,
    Як воля Божа з піднебесь.

    Візьми любов мою, як ліки,
    Вбирай, немов пилок – бджола.
    Щоб розтулилися повіки,
    І квіткою ти розцвіла.

    Хай у тяжку годину, мила,
    Тебе вгорне моє крило.
    Віллє у серце спокій, силу…
    Щоб всі напасті відвело

    На болота і чорториї,
    Провалля дикі поміж гір.
    І сонце променем омиє,
    Немов би щастям, ніжний зір.

    В житті минеться чорна смуга,
    Розсипле світло синя вись.
    Коханням сяятимеш вдруге
    Яскравіше, аніж колись!

    21 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  33. Сергій Губерначук - [ 2020.01.19 18:05 ]
    Поспіх удаваний твій
    Збав ходу, і я поруч піду,
    обережно ступаючи кроки,
    біля тебе, півночі, півроку,
    півжиття без знаття проведу.

    Ти розгледь, це моя напівсмерть,
    щоб отак про одне лиш благати –
    зачекати мене, пригадати,
    ледь почути, відчути ледь-ледь.

    Як давно я тобі все одно,
    ще давнішою є ця наївність,
    ще старішою є ця невинність
    і любов, за якою я йшов.

    У траві, де мій біль – деревій
    білі кетяги ллє за тобою,
    я стою після смерті з косою,
    сміх! і поспіх удаваний твій.

    Поспішай, і мене залишай
    у місцині прегарній, претихій;
    що ж, якщо це єдиний наш вихід,
    не зважай на любов – зневажай!

    28 квітня 1996 р., Пуща-Водиця


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 143"


  34. Уляна Світанко - [ 2020.01.17 21:14 ]
    * * *
    Пробачити здатен лиш той, хто страждав,
    Нікому про це не зізнавшись,
    Миритися вкотре не бачу підстав,
    Я думаю так, хтось інакше.

    Уміння прощати - справжнісінький труд:
    Забути слова та образи,
    А нерви киплять, накопичую бруд
    І вибухнуть можу відразу.

    Не слухаєш більше і очі мовчать,
    Знов зла натворили для втечі
    Й стомившись від крику, постійних повчань,
    Збираю поволі всі речі.

    А далі самотність і сто днів жалЮ,
    Й нестерпно байдужа розлука...
    Хто першим вгамує гординю свою?
    Пробачить - це радість чи мука?

    17.01.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.17 11:25 ]
    Благання
    Не забирай у мене любу –
    Все, доле, у руках твоїх.
    Не напились мої ще губи
    Її цілунків чарівних.

    Не забирай кохану, доле,
    Благаю, ні, не забирай.
    Життя моє не сповнюй болем…
    В нім був і є ще справжній рай.

    Не забирай останню втіху -
    Найбільше золото душі.
    Нехай невідворотне лихо
    Йде в болота і спориші.

    Не забирай, о доле, серце.
    Воно у нас – одне на двох.
    Нехай лунає щастя скерцо,
    Світ позбавляючи тривог.

    Тримай його в своїй долоньці,
    Як найдорожчу із перлин.
    Не забирай із неба сонце,
    Хай теплим буде часу плин.

    …Вже небо все дощами плаче
    І тьма, і мряка навкруги.
    І розпач тисне так, неначе
    Нам заздрили самі … Боги.

    … Мені сувора доля зрання
    Явила суть мого життя –
    Боги нам шлють випробування,
    Гартують силу почуття!

    17 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  36. Сергій Губерначук - [ 2020.01.15 18:54 ]
    Ми по першому снігу…
    Ми по першому снігу
    протопчемо стежечку в рай,
    через парки міські,
    між поснулих дерев до окраїн,
    по полях неживих,
    крізь ясний порцеляновий гай –
    зупиняючись там,
    де ознаки майбутнього раю.

    Там малюємо ми,
    так знаходимо музику й вірш.
    Не біда, що за нами не йдуть,
    бо й нікого, крім нас, не пропустять.
    Тих, хто просить художника:
    "Ну, щось душевненьке вріж!",
    залишають наза́вжди
    дрижати в своєму нехлю́йстві.

    Ми отримали право,
    хоч ми й дуже грішні нехай,
    перейти синій ліс,
    що зроста́ється з небом синішим,
    й увіслати полотнами нашими
    стежечку в рай
    і довкілля його –
    щоб ставало для інших виднішим…

    На межі голубій
    між лісами і небом – весна.
    Там дідусь волохатий
    виходив з казкової хати,
    брав і кидав у пекло святого ножа,
    аж до дна –
    і казав: "Я вам зняв.
    Без гріхів далі легш мандрувати…"

    11 листопада 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (2) | ""Перґаменти", стор. 9–10"


  37. Сергій Губерначук - [ 2020.01.14 12:04 ]
    А міст, взагалі, не існує у світі…
    А міст, взагалі, не існує у світі, –
    їх просто малюють, а потім будують.
    Є тло, на якому дерева у цвіті.
    Є тло, за яким ці дерева зимують.

    І фон всюди білий, і всюди спокійний,
    сніги в позолоті, мов зуби у роті…
    як Сонце в будинку засне на хвилинку,
    відразу відтіниться місто в роботі.

    Відтіниться місто в роботі, – в пейзажі,
    в олії, пастелі, гуаші, у сажі.
    Ти чорною сажею намалювала
    будинок, де Сонце моє спочивало.

    Я знов із Ним вийду на вулиці міста,
    я плачу від щастя, що сажі не бачу,
    я можу розсипати ясне намисто,
    вхопивши за шию Його необачно.

    Я можу Його цілувати при людях.
    Якщо намалюєш це сажею, мила, –
    це буде вночі, і неправдою буде.
    Я так поцілую, щоб ти зрозуміла.

    І вийду по тлу до високого буку,
    а далі за нього лиш Сонце заходить,
    візьми мою руку, тягни мою руку –
    за буком не Сонце, а Місяць холодить…

    А міст – не буває, зовсім не існує,
    їх просто будують, а потім – руїни.
    Якщо я тебе ще хоч раз намалюю,
    то Сонцем лише і велику картину.

    5 червня 1994 року, Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 109"


  38. Сергій Губерначук - [ 2020.01.12 19:08 ]
    Відстань
    Відстань.
    Кілометрів триста.
    Шлях суботній,
    аж в останніх числах
    літа
    з вересневим листям…
    Так самотньо..
    Так це серце стисла
    відстань –
    між листо́м і листом –
    з текстом
    непростого змісту,..
    з жестом
    від антре́-артиста…

    Відстань,
    ні брудна, ні чиста,
    бо зворотня –
    істинно плямиста…
    … Пристань –
    у минуле виступ,
    у безодню
    тьмяно-променисту…
    Звісно, –
    я до тебе свисну,
    блисну
    здалеку намистом…
    Міцно –
    серцем стисну відстань!

    19 серпня 2006 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 114"


  39. Петро Дем'янчук - [ 2020.01.12 10:36 ]
    Душа
    Написані ноти , написаний текст
    Романтика ночі , романтики жест
    Улюбленці долі , і погляду плай
    Відвертість приймає свій опію рай...

    Любов розпускає свої пелюстки
    По травам у хвилі вальсують вітри
    Медовим нектаром солодкі плоди
    Цілунки гарячі , взаємності сни

    І біль стає вільним , собою подібним
    І так не турбує буденності плай
    Лунає романс мелодійний , і ніжний
    До двох неповторних уже половин

    Підібрані щастям заспівані ноти
    Романтика ночі , романтика дня
    Улюбленці долі , кохання , любові
    Єдина в єдиному вірна душа.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  40. Сергій Губерначук - [ 2020.01.11 19:13 ]
    Зламаю плани…
    Зламаю плани!
    Більше незалежна!
    А думка, що?
    Закрийте книжку зараз…

    А тим, хто залишається, – скажу…

    В останні дні, які ламають грудень,
    і рік, і вічність, і Тебе зі Мною,
    я все одно Життя любити буду,
    якщо це тіло, а не купа гною!

    Я полечу з цілунками крізь вічність,
    до тих галактик, що вплотились щойно,
    і мовою думок з’явлю колишність,
    і стверджу правду часу недостойну.

    Як жаль дітей і їх, старих, не їхніх,
    людей, у голові яких збагатство!
    Ті імена – по ямах зимньо-літніх,
    бо чресла світлості тримають наше братство.

    Заломлюймося в зовсім інший ракурс!
    Хитаймося на кладці й на дорозі!
    Живімо й думаймо про справедливий нарис,
    повіданий в неодноріднім Бозі.

    15 грудня 2007 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 248"


  41. Уляна Світанко - [ 2020.01.07 21:12 ]
    Різдвяне вибачення
    Ступаю по крАю, що крок, то помИлка,
    Спинитися годі, туман в голові
    І я розчиняюсь у темряві стрімко,
    Самотньо спазмую у серці, в крові.

    Ти можеш пробачить, чи схочеш спинити,
    Забути провину і власний маршрут,
    Минути цю зИму, дожити до літа,
    Згорнути минуле, довіру вернуть?

    І я на краЮ, а між нами та ж прірва,
    Потворні слова із стотисяч «пробач»...
    Сьогодні ж Різдво, а я вірю так в диво,
    Ти ж пОдружка віддана серед невдач...

    07.01.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (3)


  42. Сергій Губерначук - [ 2020.01.07 15:12 ]
    Воскресши у музі
    Ваші сни обвисають верхівки ялинових крил.
    Сни-сніги во зимі.
    Мов ракети, злітають у вирій різдвяні дерева.

    Десь у висях божественних поміж астральних світил
    місяць-мім, сонце-мім
    ходять в одягах духів по пащі космічного лева.

    На арені Сатурна Я зводжу новий Віфлеєм,
    сію звізди дзвінкі.
    Хай Галактика чує, як Я у Різдві веселюся.

    За морозами сірими вдарена ніч ледве є.
    Діти ветхих віків
    засівають зерно́м вас, безшумно воскресши у музі.

    7 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 132"


  43. Сергій Губерначук - [ 2020.01.06 14:12 ]
    Коричнева зима
    Різдво в теплі. Перетрудився грудень,
    так ніби був найкращим двірником, –
    відлигу висушив, пустивши сонце в груди,
    злизав льоди відмерзлим язиком.
    Мо’ завтра в лісі вискочать опеньки,
    й розкажуть їжаки останні сни,
    як грудень розлюбив зиму стареньку
    й атлантикою дихав до весни?
    Він вивів на коричневу дорогу
    у рік новий здивованих людей,
    які вперед ішли далеко й довго,
    але морозу не знайшли ніде́.
    І навіть січень, заступивши стиха,
    нікого не побив і не посік.
    Мабуть, ми стільки натерпілись лиха,
    що вже настав найлегший теплий рік?

    19 грудня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 70"


  44. Сергій Губерначук - [ 2020.01.05 14:37 ]
    Альпініст
    Оскільки зима – це пора грітися,
    вживати запаси раніше здобутого –
    дозвольте мені біля вас розговітися
    і вдати з себе всім тілом прикутого?

    Відмінно готуєте, тепло вдягаєте,
    кладете в найкращі свої подушки.
    Але все одно – ви мене не знаєте –
    а може, я той, хто збирає вершки?

    Я – альпініст, я долаю вершини
    й падаю часто до ніг жінок.
    Бувають то гори зо́ три аршини,
    то зо́ три гори – один тільки крок.

    Я чесно зізнався – тому й лишуся.
    Хай скресне мороз, і розправиться море,
    хай світ закишить у квітневому дусі –
    ми рушимо з вами в Альпійські гори.

    Але якщо ви боятися схочете,
    то зможете знизу дивитися – ввись.
    Якщо замерзатиму – ви розлоскочете
    самим лише поглядом – тільки дивись!

    Бо ваше тепло дорівнює щастю!
    Це ж фокус – упасти з гори й не розбитися!
    Це знак завести́ альпіністську династію, –
    оскільки зима і пора грітися…

    26 грудня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«На перехресті сфер, галактик і зірок», стор. 232"


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.04 20:41 ]
    Сон-розпач
    Ну от і все. І знов печальних
    Миттєвостей додаш мені,
    Коли з моєї спочивальні
    Ідеш у далеч в дні сумні.

    Ну от і все. І знов розлука
    Лещадним холодом бере.
    Так ніби це – останні муки
    І подих мій навік завмер.

    Ну от і все. І графоманів
    Тріумф над гробом ллється ввись.
    Їх прикладай хоч всіх – до рани,
    Тепер всі в дружбі поклялись.

    А доти нищили запекло,
    Влаштовуючи день за днем
    Ще за життя – потворне пекло,
    Мов тортуруючи вогнем.

    Ну от і все. Війна війною
    Минулася. Душа щемить –
    Заплачеш ти одна за мною
    В мою останню скорбну мить.

    Що за химерії одверті?
    Любов не пекло наша – рай!
    Цей сон – як брат молодший смерті –
    В обіймах, люба, завмирай!

    3 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  46. Сергій Губерначук - [ 2020.01.04 14:27 ]
    Літурґія
    Я довго йшов сюди, на кладовище снів,
    у невмирущу предковість і юність.
    Мене тут дух прапращура уздрів,
    щоб я відчув свою близьку майбутність.
    Він колихав верхів’я і видав
    з найвищої сосни старого лісу,
    як з кожним днем слабішала хода
    і як кружляла, боячись завіси:
    аби не в темну ніч, аби не назавжди.
    Та тільки зупинявсь – до мене темінь кралась…
    Отак я і прийшов – у пригорщах приніс
    на Божий суд свою нестримну старість.

    Беріть її, Боги! У Ваших небесах
    вона майне вогнем і, може, не загине.
    А я вже-просто-дух, бо на моїх косах
    уже сплелось гніздечко голубине.

    28 лютого 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 34–35"


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.03 01:03 ]
    Мов небо впало
    Ледь вітерець гілки колише….
    Сад зачаївся відалік.
    І мовчки, у зимовій тиші
    Веде ударам дзвонів лік.

    І пролітає понад садом
    Далеко в темряві літак.
    І знову очі дивом надить
    Сяйна вервечка золота.

    Аж затремтіла тихо ліра,
    Краси вбираючи огром.
    Коштовності од ювеліра
    Хтось виставив поза Дніпром.

    Переливаються вогнями,
    Щораз приваблюючи зір.
    Мов небо впало перед нами
    Й розсипало жарини зір!

    2 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  48. Сергій Губерначук - [ 2020.01.02 14:04 ]
    Дві руки
    Хто є Актором – той блукає в ро́лях.
    Але Поет – щасливий, як Актор,
    виводячи з безсоння пісню кволу
    на Божий світ на свій-таки престол.

    Хто є Поетом – той згубився в пісні.
    Але Актор – щасливий, як Поет,
    коли своє життя чужим притисне
    до німоти́, після якої – злет!

    Як дві руки – Поезія і Сцена.
    Невладна ліва, в ній – акторська суть.
    А права – пише, пише навіжено,
    тягне на кін свою тривожну путь.

    2 січня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 28"


  49. Сергій Губерначук - [ 2020.01.01 14:16 ]
    Чиясь поезія – закам’янілий ліс…
    Чиясь поезія – закам’янілий ліс,
    де кожен вірш – струнке ґранітне дерево,
    де блудиш ти, хто швидше інших ріс,
    пролізши в збірки прямокутне черево.

    Чиїсь слова, мов хмиз, що не горить ніяк
    і в час морозний не зігріє вогнищем,
    але заходить інколи простак
    у хащі ці, живих поезій по́вний ще.

    І що він робить, бачачи плоди сумні?
    крім жаху, що́ вполює в мертвих вимірах?
    І як до нього встигнути мені
    на ко́нях цих, на цих звичайних літерах?..

    Спочатку я пейзажі розстелю,
    а там – хай сам, наскільки будеш мужнім ти –
    нафантазуєш те, що я зроблю,
    щоб не зненавидіти нам, щоб не збайдужіти.

    16 серпня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 122"


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2019.12.31 19:31 ]
    Любов - як сонце
    Ти для мене – квітка у саду,
    Я тебе так ніжно доглядаю.
    Одверну напасті і біду –
    Квітни вічно у моєму раю.

    Чарівлива, свіжа, як весна,
    Що мені аж відбирає мову.
    Ти цвістимеш, вродонько ясна,
    І в моєму - у саду зимовім.

    Бо любов – як сонце весняне,
    Життєдайні в небі креслить кола.
    І в серцях аж доти не мине,
    Доки нею дихає довкола!

    30 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   125