Оживало, ожило

Оживало все навколо,
Роси в ранках, в день пісні,
Соловейко співав соло,
Як мені, так і тобі.

І лилося все це в поле,
За ріку і за туман,
О прекрасна моя доле,
Про любов струмок журчав.

Його струни, мої думки,
Запах співу – почуття,
І любові повні сумки,
І кохання відчуття.

Поєднав струмок з рікою
Шумні води, тишину
Почуття мої з тобою –
Це похід у вишину.

Шелест листя, шепіт вітру
Оживало, ожило
І радіє серце світлу,
Щастя завжди щоб було.

12.05.2010р.

…На долонях Богині Майї – срібло: роса…
А навколо наповнює душу травнева краса…
Я крокую покровом зеленим, вдивляюсь і згадую:

…Ось на Небі здіймається Хрест, то горить Око Ладове…
…Ось стрілою татарською блискавка-ластівка падає…
…Ось картата бджола облітає шипшиновий кущ…
…Ось гуде, ніби волхв коло кради, стривожений хрущ…
…Ось дуби і берези, немов би кумири, стоять…
…Ось, подібна на хрест, бовванить поміж них тінь моя…

…Сперечаються півні й собаки з навколишніх сіл…
Непомітний опівдні, жовтіє бур`ян-чистотіл…
І у самому лоні цієї живої краси –
Голоси, голоси, голоси, голоси, голоси…

…Соловейко, зозуля, синиця, а цього й не знаю –
Не збагнути всіх див у містеріях хитрої Майї…
…Просто стань і дивись – не потрібно шуміти чи рухатись…
Просто стань і послухай – не зможеш піти, не наслухавшись…

…Відцвіли білим вишні, в рожеве фарбуються яблуні –
Не старіє Господь, диво – бедрик між срібними краплями…
…Мій собака і той став подібним на мудру сову –
Сам собі ескулап – у траві вибирає траву…

…Безіменна ріка, що ніяк не насититься мандрами,
Пестить лагідно слух живодайними древніми мантрами…
…Ми йдемо до містка, ми приходимо вкотре сюди,
Тут я бавлю його, зачерпнувши у жмені води…

…А високо вгорі, там, де в променях Ладове Око,
Пара білих лелек, а над ними – невидимий – сокіл…
Через кілька декад навкруги зацвіте деревій,
На долонях у Майї… Спинився… Згадав… Я ж тут – свій…

Кумпала Вір,
01-13.05.2010 року, м. Хмельницький

Квітують вишні, в серці також квітне,
Бажання знов зринають з дна душі,
І навіть холоднеча цих дощів
Не згасить за любов'ю ненаситність...

Дощі змивають з серця пелену,
Що надто довго в ньому сумом висла.
В душі надії промінь раптом зблиснув,
Пробуджуючи пристрасність зі сну.

Дощі минуть і вишні відквітують,
Весняні повені затоплять все довкруг...
Ну де ж ти бродиш, милий серцю Друг?
Відлуння твоїх кроків я вже чую...
17.05.2010р.

Київ

Слова: Оксана Голуб Музика: Оксана Голуб
Виконує: Оксана Голуб


Текст Записи, мп3, ноти Відео, кліпи Друк - http://www.pisni.org.ua/songs/5143900.html

Київські брами, настіж відкриті,
В гості Вас зовуть.
Пишні каштани, сонцем умиті,
Скоро розцвітуть.
І знов заграє Київ прекрасний
Тисячами барв.
І зачарує, нас зачарує
Цей небесний дар.

Що приносить світло і тепло,
Щоб на серці радісно було.
Вас вітає сонячна блакить
З глибини віків й тисячоліть.

Щирий і дзвінкий дитячий сміх
Тут лунає, радуючи всіх
І гостей, і мешканців його,
Тут панують щирість і добро.

Києве мій.... Києве мій.... Любий Києве мій....

Київ величний, хай будуть вічно
На твоїй землі
Мир і надія, щастя і мрія,
Лагідні пісні.
Буде Хрещатик нас зустрічати
Пишнотою вбрань,
Будуть каштани квітом вінчати
Верх злотавих бань.

Як же не пишатись можу я,
Києве, свята земля моя,
Вічний, і звеличений в віках,
І тендітний, мов сльоза в руках.

Розквітай, і вічно зеленій,
Залиши в серцях ти образ свій,
Що єдна минуле з майбуттям –
Це і називається життям.

Києве мій.... Києве мій.... Любий Києве мій....

Краплина тепла

У повітрі весняний коктейль
З аромату талого снігу,
Весну пробудив Прометей,
Ногою ступивши на кригу.

Невелика краплина тепла,
А зміни великі, разючі,
Біля річки лозина гнучка,
Розпустилися верби плакучі.

Крижаної напившись води,
Покрилося гілля квітками,
Срібно-пухнаті, з сонця вони
Радо віталися з нами.

О, щаслива, весняна пора,
Обігріта вогнем Прометея,
У струмок зібралась роса,
Жива просиналась ідея.

Дарувати кохання, любов
І перший весни поцілунок,
У зелений – мінявся покров,
Десь снігу лишився відтінок.

Прометея веселий вогонь
На Землю щасливо спускався,
З ніжно-милих дівочих долонь
Наш край у весну зодягався.

06.05.2010р.

Рушник вишиванка

В рушник вишиванку нитками щоденно,
Хрестиком Божим наношу узори
І днями-ночами, завжди повсякденно,
Із мого життя малюються твори.

На білій тканині три квіточки милі,
Так різні по віку, по крові одні,
По переду далі і дійсності хвилі…
Одна там, де небо, а дві – на землі

Ось та, що на небі, із Ангелом Божим,
Сонечком світить для тих, що є дві,
В нещасті чи в холод і ранком погожим
Молитва її поряд з нами всі дні.

Ростуть, підростають дві квітки, що в полі,
Напоєні хлібом молитви-дощу.
Хрестиком вишиті три різні ці долі
На білій тканині… За всіх вас прошу:

Міцного коріння і духу від Бога,
Як Ангели неба пройти все життя,
Рушник-вишиванка, ця чиста дорога,
Щоб знати не знала ні бруду-сміття.

Рушник-вишиванка, початок від мами,
Схиляю голівку, уклін до землі,
Квіточки ніжні, надалі ви самі
Хрестиком Божим щастя даруйте душі.

01.12.2009р.

Любов - важка, але не камінь,
Гаряча, але не вогонь.
Присутнє в ній важке зітхання.
То як же визначиш : Любов?

Це - слово чи лише погляд ніжний
Коли не знаєш що й сказати.
У голові думки змішались,
Неначе й не твоїми стали...

Проходиш мовчки.
А серце від щастя
Хоче кричати!
Придумати вВизначень можна багато,
Проте коли любиш... не варто!

2009р.

Там ,де берези плачуть росами,
Де ходиш ти ногами босими,
Де сонце підіймається з дібров,
Літає в хмарах мрій моя любов.

Там верби миють коси у воді,
Піснями ніжать душу солов'ї,
Де ранок гріє серце,будить кров,
Шукає там мене моя любов.

Де голос серця лине в небеса,
Для двох вогонь кохання воскресав.
Все сказане словами я стерплю
Скажи хоча б очима- я люблю!

Я вітром вмить до тебе прилечу,
Слова, що в серці є, прошепочу...
Тихесенько мовлю твоє ім'я:
”Без тебе в цьому світі -я не я!”

Моїм думкам команда "струнко!"
Не помагає вже давно,
Одні втекли десь за лаштунки,
А інші - каменем на дно.

Солодкий присмак поцілунків
Мої пригадують вуста...
Та не щодня такі дарунки
Дає ця доля непроста.

Хотіла б гордість поховати
На дні зболілої душі,
Щоб знов навчитися кохати!
Але в душі ще йдуть дощі...

І хоч мінорні лиш акорди
В моїй душі давно звучать-
Живу я, впевнена і горда,
І вірю в Божу благодать!...
15.04.2010р.

Щойно над мною кружляли ще круки,
З неба у душу вдивлялись тривожно,
В серці щеміла вчорашня розлука,
Гупало в скронях "Не можна, не можна!..."

Волю у душу впускала поволі,
Вчилась життя знов вдихати у груди,
Серце втомилось від власного болю,
Дуже втомилось й сказало - "Не буду!"

Зброю у руки - для чого ця зброя?
Руку, що носить, поранити може...
Я воювати втомилась з собою,
Прошу - ізбав від війни мене, Боже!

...Круки, здається, кудись відлетіли,
Сонячний промінь торкається серця,
Хочеться в небо злетіти на крилах,
Навстіж відкрити весні усі дверця!

Мрії поснулі збудити нарешті,
Диво існує - повірити знову!
Душу, що звикла до вічних протестів,
Прагну впокорити в сяйві Любові...
14.05.2010р.

Ночная синь и неба прах!
У нас свой мир, а в нем игра!
Игра цветов и переливов!
У нас свой мир - в нем все красиво!

Модель яскрава - всюди знана
Красуня - блискавки розряд...
Краса божественна, нірвана
В очах, що пристрастю горять.

О, як лукаво часом гляне
З обкладинки „Elite Model”
Та недосяжна пишна панна,
Що найкрасивіша з людей!

Є біля ніг її і друзі,
І покидьки, і чо́рт зна хто́…
Бува, живеться їй у тузі
Чи як у цирку Шапіто.

Одні їй заздрять, зичать лиха,
А інші - помстою грішать,
Одні пліткують в спину стиха,
А інші - як у ночі тать.

І хоч на ангела ти схожа,
А й в пекло зрідка зазирнеш:
Бува, приходять і погрози,
За що й від кого – не збагнеш...
...
Тобі судити, є тут правда,
У вірші цьому, чи брехня…
Красива ти - сьогодні й завтра -
Живеш, оспівана в піснях.


12.05.2010

Травень всміхнувся посмішкою сонця,
Уквітчаний тюльпанами й бузком
Та, зазираючи крізь жалюзі в віконце,
Пташиним співом перервав солодкий сон.

Теплим цілунком з пахощами квітів
Торкнувсь твоєї ніжної щоки,
- Ти найдорожча й найпрекрасніша у світі, -
Озвучив в голос він свої думки.

Весняним вітром – подихом духмяним,
Зронив на локони твої свій білий цвіт
І вуст торкнувся поцілунком полум’яним
На смак солодким, мов травневий мід.

А потім обійняв тебе за печі
Всією ніжністю і співом солов’я
Промовив, дивлячись тобі у вічі,
- Назавжди твоїм травнем буду я.

…Чомусь завжди хотілось бути двірником:
Двори і вулиці від бруду підмітати…
У довгім фартусі, отим дідком,
Який найпершим буде зранку нас вітати…

…Мітла його, мов довга борода,
Що проросла десь ув яру, у верболозі,
Зчухралась трохи… Але не біда –
Сміття змітає вправно на дорозі…

…Спіткнеться погляд перехожого на мить,
Ще один змах, і результат – стає чистіше,
Та ненадовго… Бо за хвилю ми,
Забруднимо міста свої ще гірше…

…Я вийду з дому, вибіжу за ріг…
Кудись спішу, куди – не хочу – мушу...
І так – щодня… А він собі – мете:
Хідник, дорогу, двір, а може душу?...

Кумпала Вір,
09.11.2008 року, м. Хмельницький

Чогось чекати я втомилась :
Сама ж знайшла і загубила.
Та не жалію, і не плачу.
Я буду сильною, побачиш...


Я буду сильною ночами,
І кинусь в прірву, що між нами.
Щоб там навіки загубитись,
І вже ніколи не любити.


Навчусь світитись там, де темно,
І буду сильною, напевно...
Тебе би тільки не зустріти,
Бо навіть сила почне тліти...


08.05.2010р.

Ще будуть сяяти роздолля
Моїх надій найвищим змістом,
Коли, покинувши суєтність,
Я в буйні трави упаду
І розчинюсь в красі духмяній
За гамірним до знуди містом,
І мир душі святий і вічний
Між смарагдових див знайду.

На дні зеленої отави
Спочине серце невгомонне,
Нап’ється пахощів квіткових
І утамує спрагу літ,
Якими, визрівши прозріло,
Моє життя червоногронне,
Як ті плоди лози в’юнкої
Перецвіло у вишній світ.

Прийде пора і доля птича
Мене розбудить на світанні,
Розливи сонячних мелодій
Наповнять все моє єство
Щоб я, охрещений весною,
В її пісеннім океані
Не обминув найяскравіше
Життя земного торжество.

З полегкістю в саду зітхнули квіти,
Яких тобі я більше не нарву.
Ми квити. Хай лишається висіти
На гіллях серце, плавлячись в траву.

За мить сховається за поворотом
Мого кохання причіпний вагон.
Востаннє загудить нам Вітер дротом
І від слідів моїх роздмухає перон.

Тепер поставлю я собі рінґтоном
Не голос твій, а перестук коліс.
Щоб не тривожив ніжним передзвоном,
Мій смуток, що змією в душу вліз.

Погано ні про що не говорити,
Ще гірше – говорити ні про що.
Сказала ти: «Знайду – тобі не жити!»
Я тихо відповів тобі: «Якщо».

Між думок витає паніка,
Бо душевного "Титаніка"
Поглинув час.

Він, невпинно опираючись,
І від болю знемагаючи,
Між хвиль кричав.

А вони, брехливі, зрадили,
Крижаними зорепадами
Лягли на борт.

Тонуть усмішки сполохані,
Бо , виходить, що закоханий
Убив любов.

І на дно спадають каменем
Почуття, які між нами є.
Колись спливуть.

І злетять у небо спогадом
Не для нас, мабуть. Для чого нам
Шукати суть?


06.05.2010р.

Джерельна тінь розмови. Не тече.
Дочерпано до дна, до передсердя.
Намито золота з жили ночей
і випалено все, що спересердя...

Десь протікало щастя, але дір
нелатаних здавалось небагато.
Ми колами ходили по воді
і поверталися ходи набрати.

А вийде місяць із калюжних плес,
нехай стікає – аж намокне стуком
від передсердя й до душі небес
оте моє, що обіймали руки.

Джерельна тінь розмови. Не іде.
Не відсувається на мить, не тане.
Краде, мов Прометей, вогонь з грудей –
раниме, спалене, але кохане.

6 Травня 2010

Терпне небо – терпи,
свисне куля – святій.
Впиті винами з тіл,
просихають степи.

Ти – маля ковилі,
засинай, сину, сни.
Табуни вороних,
вороння, журавлів

пронесуться без слів.
Оніміє душа
без ікон і гроша,
стане пухом землі.

Ржа спасеться в дощах,
вийде жерлами гільз
і їдке, наче цвіль,
гроно сонця в очах.

Розполошений біль
приведе кобзарю,
мов для Бога – зорю,
що ятрить звідусіль.

А напнеся струна –
аж задихає плач,
мов криївка тепла
й Батьківщина зрина.

І згадаєшся ти –
ще безвусий юнак.
Полонила війна,
охрестила святим.

Терпне небо – терпи,
що не куля – то син.
Море випито вин
за любов і степи.

4 Травня 2010

Чудова, літня, тепла ніч -
Чеширський кіт всміхаєтся,
І я сміюся зорями,
Якими котик грається.
А посмішка гойдається,
Золотавіє місяцем.
А зірки підіймаються,
На небесах повисіти
Пухнаста темна кішечка,
За зірками сховалася,
Та посмішка півмісяцем
На небесах зосталася.

М’який і теплий літній вечір,
У лузі сіно ще складають
А сонце сіло дню на плечі
Й удвох за обрієм зникають.

Ще небо, хоч і не безхмарне,
Голубизною тішить очі,
Віщує нам погоду гарну
І рясні роси вранці з ночі.

В легеньких хмарах захід сонця
Горить яскравим теплим сяйвом,
Здається ніби крізь віконця
Вогонь на вівтарі палає.

На сході небо теж прекрасне,
Мов оксамит чудесно-синій,
І сяє там одна прикраса –
Зоря з’явилась вечірня.

Ще мить – і місяць яснолиций
Зійде там поряд із зорею,
Й до ранку буде гомоніти
Про щось тихесенько із нею.

Знай, моя магічність -
Магія для когось, тільки не для мене!
Я до болю звична,
З терня всі дороги, по яких ідемо -
Я і моє серце,
Зранене й зболіле, порване на шмаття,
І до щастя дверця,
Хто зна, чи знайдемо
Ми у цім сум"ятті -
Де любов і зрада
Міцно так сплелися, вже не розірвати...
Та себе заради
Погляд мій до висі прагне знов злітати -
В піднебесних далях,
Де нема вже болю і душі терзання...
Я не поховала
Мрії всі в неволі, прагну ще кохання!
30.04.2010р.

...мені самотньо в ніч оцю
дивитися на гру іскрин
немов заядлому курцю
без цигарок – нема терпцю
весь світ гірчить у ніч оцю
бо я одна – і ти один
мені тужливо в ніч оцю
дивитися на гру іскрин...

2010

Не усміхайся так звабливо -
Бо промайнуло стільки літ...
Невже тепер ти - нещаслива?..
А на моєму серці - лід...

Боліло все - благав я небо! -
В душі і серці весь той час,
Горів я пристрастю до тебе -
На жаль, вогонь кохання згас.

Йому удруге не горіти,
Як в річку двічі не ввійти:
Зів'яли щастя ніжні квіти -
Мені навіщо зараз ти?..


29.04.2010

А ти просто мовчи,
Стиш повітрям всі зайві слова.
А ти просто дивись,
Розчинившись у сірім тумані.
Незворотні слова можуть вбити
кохання і сни,
Так як вчинки безглузді
вбивають до болю,
І веди за собою,
Я змовчу, змовчала і ти,
Де твій погляд у душу,
Я миттю до нього звикаю,
Ми зіллємося в небі,
В синім небі, несказаних слів
Лиш одне пролетить з вуст моїх
– я кохаю,
Й в твоїх світлих очах,
як роса на ранковій траві,
Та сльоза протече і у серці моєму зникає,
Й непотрібні слова тільки тим –
хто насправді живе
Непотрібні слова тільки тим –
хто насправді кохає.

15.02.2008

Як у серденьку розніжнілося,
В душі сонечко заіскрилося!
Я розпещена його променем,
Задурманена теплим спомином
Про вчорашньої ночі пристрасті,
У обіймах несамовитості,
Знову втратила недоторканість
і приборкала неприборканість...
Потекла жага, ніби ріками,
Попід серденьком, під повіками,
Напоїла мене диво-чарами,
Понесла мій дух по-під хмарами -
Мрії крилонька аж розправили
і душа весну знов прославила!
...Розніжнілась я, заіскрилася,
Дві душі в одну міцно злилося...
28.04.2010р.

Замаленька ковдра для двох дорослих -
Мерзну в ноги і сон неглибокий.
Сходити б якось до тебе в гості...
Лишити б тобі життєвий спокій...

Мариться юністю, дурістю, казкою,
Весняним сонцем й вишневим цвітом,
Тонуть тривоги у ріках з ласкою,
Бажання жити стелиться світом.

Напоєна мріями, не озираюся:
Було, що було, буде, що буде.
В тихій задумі акорди здригаються -
Я ніколи тебе не забуду.

Тисячі знаків, мільйони символів -
Бути чужими доволі просто,
Грати в в мовчанки, бавитись в ідолів,
Тягнути карти, кидати кості...

Шукати сенсу... Навіщо? Ми ж знаєм.
Скільки побачили? Кого почули?
Все непотрібне лишилось незнаним,
Накреслене долею ми вже відчули.

Почуваюсь малою-малою дитиною -
Замаленька ковдра для двох дорослих.
Давай мовчки притулимось спинами
Й полежимо разом. Посунься ще трошки...

квітень, 2010

клекіт мишею
тишу втишую
зодягаю лист
відсилаюся
нету річкою
хвилі вишивом
наторочуся
поскладаюся
аж до відчиту
до відтворення
пролягатиме
недоторканість
недомовленість
в серця пролежнях
то любов моя
неприборкана
розтинатимусь
ока сіткою
доторкатимусь
ледве голосом
а почується
значить виткалось
наче променем
тіло колосу
розцілуюся
заніжніюся
отобоюся
до відмліюся
і розсіяний
пересіяний
приживатимусь
де намріяно

28 Квітня 2010

Ти опадав без жалкування,
Ти падав і в'янув, білосніжний цвіте.
Весільним дощем твого вінчання
Зі смутком світу ридали віти.

Пахучий килим квітневого снігу
Щомиті вкривався брудними слідами
Людського ходу, собачого бігу -
Сотні відтінків сірої гами.

І ти обіймав їхні ноги, друже,
Вони ж цього не оцінять зроду.
Їм трохи шкода, а більше байдуже -
Ти тільки прелюдія кислого плоду.


квітень, 2007

В моїй свідомості дощами
Давно розмило береги,
Все затопило навкруги,
Реальність витіснило снами...

В моїй свідомості зотліли
Крилаті мрії вже давно,
І опустилися на дно
Моєї доленьки вітрила...

В моїй свідомості - туманом
Зоволокло у завтра шлях,
Й душі розорана рілля
Цвісти в цю вЕсну ще не стане...

Та все ж настане новий день,
Свідомість знов освітить сонце,
І залетить в душі віконце
Вілуння радісних пісень!...

Хто це стукає в віконце?
Це весни чарівний птах -
Пестить лагідніше сонце,
Відбиваючись в очах.

Хто це стукає у шибку,
Що в душі аж струни рве?
Так мажорно грає скрипка,
До любові нас зове...

Хто це стукає у серце,
Аж бентежністю пройма,
І в очах, немов озерцях,
Хвилі пристрасті здійма?

Хто це стукає у душу,
Хто торкає ніжно скронь?...
П"єм життя весною дужче,
Жагу, пристрасть і вогонь!!!
27.04.2010р.

у мереживі доль
перехресті світів
я зустріла тебе
і мене ти зустрів
не хвилини віки
ми рука до руки
ми рука до руки

я впізнала тебе
і мене ти впізнав
я жадала тебе
і мене ти жадав
не хвилини віки
ми рука до руки
ми рука до руки

воно сталось-таки
найдивніше із див
я любила тебе
і мене ти любив
не хвилини віки
ми рука до руки
ми рука до руки

26.04.2010

Втечеш від світу -
Знайти одвіти
Ніяк не вдасться!

Чи зараз в квітні,
Зимою й літом -
Шукай все ж щастя!

Хоч небо й сіре -
Птахи у вирій
Летіти стануть.

Згубила віру,
Чи люди-звірі
Тебе поранять -

Збери всю волю
Й хоч терня коле
У серце й душу -

Не поневолюй
Ти свого болю,
Щоб став ще дужчим!

Хай твої крила,
Ще незміцнілі,
Дощі омиють,

Щоб те, що миле,
Могла осилить
Й діткнулась мрії!
24.04.2010р.

Мені не спиться...
Похмурі лиця
Знов виринають.

Щастя не сниться -
Лиш блискавиці,
Що десь згасають.

Ніч зорепадом
На мене пада,
У саму душу.

Набридли зради,
Чого заради
Терпіть їх мушу?

Самотнє серце
Мені озветься
Голосом ночі.

Відкрити дверця
Душі одвертій
Я знову хочу!

Я знаю - рано,
Бо серця рани
Ще кровоточать.

Та я не стану
Свої бажання
Губить щоночі!

Весняна повінь
Змиє утому -
Зміцніють крила.

Сонячний промінь
Підкаже - хто Він,
Так серцю милий...

Мені не спиться...

5 ранку 24.04.2010р.

Я люблю по мужицки, я люблю по-простому:
Ты болеешь – мне больно, ты смеешься – я рад.
Не имею я злата, да и нет миллионов,
Но готов разделить с тобой все, чем богат.

Разделить с тобой землю, разделить с тобой небо,
Посмотри на звезду – я тебе подарю.
Улыбнись, дорогая, потому что звезду ту
Назло всем астрономам в честь тебя назову.

Ты прекрасна как ангел, но душою ранима,
Оголенный свой нерв прячешь в жесткости слов.
Только знай, моя милая, ты мной любима,
Что бы ни было с нами, я приду на твой зов.

Я прорвусь сквозь туманы, продерусь сквозь завалы,
Назло бурям и граду я к тебе доберусь
Наплевать мне на ливни, ураганы и шквалы –
Обниму тебя нежно, твою боль заберу.
(19 марта 2010)

Я вырву боль твою зубами,
И высушу глаза губами,
Не дам в отчаяньи уснуть.

Согрею душу, вытру слезы,
Оберегу девичьи грезы,
Позволь в тебя мне заглянуть…

Открой сердечко, дай напиться,
Твоими чувствами упиться,
Помочь тебе найти свой путь…

И разреши в тебя влюбиться,
С Любовью к жизни возродиться,
И в новую Судьбу шагнуть…
(весна 2008)

Как часто мы имеем не любя,
Лишь терпим рядом тех, кто нам не дорог,
В любовь не верим, и без оговорок
Отталкиваем чувства от себя.

Как часто мы имеем не ценя,
А ценим только то, что не имеем.
Завидуем другим, себя жалеем,
В своих проблемах ближнего виня.

Не думая, как просто потерять
Все то, что нам подарено судьбою,
Мы рушим счастье собственной рукою,
Но пробуем осколки подобрать.

Осколки режут пальцы до крови,
И из осколков мы судьбу не склеим.
Но все-таки надежду мы лелеем,
Что не минет и нас огонь любви.
(июнь 2009)

В этом бешенном ритме
Сумасшедшего мира
Ты летишь, как комета,
Отметая кумиров.

Ты не стонешь. Ты бьешься
До последнего вздоха.
Ты не веришь друзьям,
Ожидая подвоха.

Абсолютно один
В этом веке маразма,
Сам себе господин
В балагане соблазнов.

Ты стремишься к вершине,
Упиваясь победой.
Отрицаешь любовь,
Заменяя монетой.

Отвергаешь условности,
Пряча улыбку.
Ты хмельной от свободы,
Не прощаешь ошибки

И не знаешь пощады.
Ты жесток, как воитель,
Ты проходишь как танк,
Чьих-то судеб крушитель.

Оглянуться не хочешь,
Тебе не за чем жалость.
Всё вперед и вперед,
Отметая усталость.

Закаленный в боях,
Гордый рыцарь баталий,
Одинокий как волк,
Без ненужных деталей…

Но закончится день.
В тишине кабинета
Остаешься один,
Ожидая ответа

На вопрос – В чем же смысл?
Для чего ты бунтуешь,
А не ищешь покой?
За кого ты воюешь?

Разбередится сердце,
Не улягутся страсти.
Будешь биться об стену,
Разорвешься на части,

Но ответ не найдешь,
И себя изломаешь,
Потому что один…
Сам себя не обманешь……
(октябрь 2007)

В чужому краї шукати раю - справа невдячна,
Без сили волі іти у гори - так необачно,
Не вмієш плавать - не варто навіть лізти у воду,
В бою програв ти - не слід чекати на нагороду...

Гарячий вітер печаль всю витре із серця твого,
Весняна повінь підкаже - хто він, яка дорога
Веде що щастя, яким ти ніччю так любиш снити,
Веде до раю, в якім одвічно двері відкриті.

А якщо навіть у мить відчАю утратиш віру -
Все ж прийде сонце в твоє віконце теплом безмірним.
У кожнім кроці, у кожнім злеті - гартуєш душу,
Вогонь у серці - вогонь любові - горить все дужче!...
22.04.2010р.

Думки, думки, лише сумні думки
Рояться, наче бджоли в день весняний.
Одні – змирись і тихо відпусти,
А другі - дай ще шанс йому останній.
Той шанс останнім був уже не раз,
Розбилися надії й сподівання.
Та ще жевріє іскорка одна,
Яку ми називаємо - кохання.
Невже сліпе воно настільки, не збагну,
Невже терпіння без кінця і краю.
Я злюсь на себе, я себе корю,
І знову й знов, надіючись прощаю.

2009р.

У небі - сонце,
У серці - Моцарт.
Іду на фініш.

У тиші - вічність,
А щастя - в січні.
Куди ти плинеш?

У морі - якір,
У полі - маки.
Межі немає.

У вІршах - осінь,
Весна - у прозі.
І ти зникаєш.

Куди й для чого?
У сни до кого?
Мені ж погано!

Коли ідеш ти,
То йди нарешті!
Нехай не стане...

Слова - не гроші,
А ти хороший
Тих слів шкодуєш.

Слова на вітер,
Зумій пустити
Нехай подує.

Я вже не буду
Чекати чуда
Як сонця в небі.

Радій зізнанню,
Бо я востаннє
Пишу про тебе.

22.04.2010р.

Ти, більше не прийдеш.Чому я так сумую?
Чому у своїх снах, вуста твої малюю?

Ти, більше не прийдеш.Чому тебе чекаю?
Гойдаючи колиску в вікно я споглядаю.

Ні, більше не прийдеш. І сльозі душу ранять,
мені, хоча б в останнє, торкнутися тебе.

Чому ж ти не ідеш?Чи може все забулось,
а спогади торкнулісь лиш мого серця, так?

Коли вже ти прийдеш?Не маю більше сили,
втрачаю я надію, я ж так тебе люблю!

Та знову ти підеш. Ненавидіти буду,
а потім, все забуду, й чекатиму тебе.

Київ
2010р.

Така ніжна гаряча і рідна,
Кров кипить, як гарячий струмок,
Від вітрів і від гроз непохитна,
Любов, наче волі ковток.
Вона так увірвалась у серце,
Аж солоні сльози з очей,
Вона душу мою полонила,
І жахіття безсонних ночей.
Ти відверто мене уникаєш,
Я кохання тобі віддала,
Та ти ницо його ламаєш,
Не діждусь я від тебе тепла.
Двері міцно закриті на завжди,
Ключа ти мені так і не дав,
Я люблю тебе сильно, без тями,
А ти мені життя поламав.

Ти вела мене за руку,
У цей світ і у життя,
Відчувавши болі муку,
Ти дала мені буття.
Найдорожче дарувала,
І в буденні негаразди,
Ти святой для мене стала,
Доброй феєю із казки.
Я люблю твій голос ніжний,
Я твій запах пам`ятаю,
І коли мені самотньо,
Я твій номер набираю.
Коли гірко на душі,
Хочу плакати шалено,
Твої очі я згадаю,
І загоять вони рани.
Ти моя гордая птаха,
Що у небі тім кружляє,
І мене як пташеня,
Під крилом своїм ховаєш.
Мамо, вибач за помилки,
За слова які казала,
За ті сльози що тихенько,
У ніч темну проливала.
Я люблю тебе так сильно,
Як ріка об камінь б`ється,
Як від галасу гучного,
Луна в темряві озветься.
Ти для мене найдорожча,
Ти як промінь сонця мій,
Я люблю тебе так сильно!
Мене усмішкой зігрій.

Я ж жінка, в мене є відвага,
Мій козир інтуїція очей,
А головна моя розвага,
В недоспаних моїх ночей.
Ти не сховаєш почуття від мене,
І сам не розумієш коли ти
В коханні зізнаєшся щиро,
Мовляючи слова з темноти.
Я дівчина, я вмію розуміти,
Про почуття мене ти не одуриш,
І що мені з тобою по робити,
Ти ж не мене, себе ти дуриш.
Я знаю що в тебе на серці,
Для цього досить в очі зазирнути,
Кохання щире, та його ховаєш,
І таке сильне, можна потонути.
Я ж жінка, в мене є відвага,
Мій козир інтуїція думок,
Тобі потрібно лиш зізнатись,
Вирвати з душі болю комок.

Она ходила слепыми шагами,
Она искала пустоту сердец,
И на пути моем постала,
Нашла что нужно, наконец.

Зашла тихонько в саму душу,
Так незаметно, как то враз,
И полонила мою сущность,
И подарила мне блеск глаз.

Любить я стала и ослабла,
Я стала слабой пред тобой,
А на дворе весна настала,
И распалила вновь любовь.

И я с ума потом сходила,
И по ночам рыдала вспять,
Я же любила, так любила,
И не могла любовь унять.

Но слабость была непогрешна,
Её лекарством одолел,
Ты просто мне испачкал душу,
И этим вылечить сумел.

Как крылья птица поднимает,
Я поднимусь на пьедестал,
Теперь по правилам сыграем,
А может ты уже устал?

Может, заплачешь в койке ночью?
Или удавишься слезой?
Я победила, знаю точно,
К тебе любовь пришла грозой.

Теперь, над кем смеялся раньше,
Уйти смогла тебя влюбив,
И чувство, но уже без фальши,
Тебе оставив, подарив

Уйду. И буду наслаждаться,
Как ты страдаешь с далека,
Пускай тебе будет казаться,
Что я сурова, я жестка.

Мою любовь зло переменит,
Но чувство, то ещё живет,
Её ненависть изменит,
Но ведь она не пропадет.

Я буду дальше ждать терпенья,
Любить, в себе тая обман,
И как сказали б англичане:
My life, my love always for One.

Весінні зорі виссю мріють,
Іскріють сріблом на сади.
Плакучі верби височіють
Над плесом сонної води.

Рудіє місяць над лісами
Ллючи солодку дрімоту,
Мандрує вічно небесами
У безшелесну чорноту.

Я, наче місяць, духом лину –
Куди ? – не відаю куди...
Та певно знаю, що покину
Колись ту землю назавжди.

Колись до краплі розчинюся
В ранковій трелі солов’я.
Рожевим цвітом на галуззя
Впаде дзвінка печаль моя...

Без Тебе я не хочу залишатись:
Нестерпний біль, коли в душі пітьма,
Коли боюся вранці прокидатись,
Бо день мені нашіптує - ” Нема!...”.

Нема Тебе. Ніколи вже не буде.
А, може, це лиш сон, страшенний сон?
І серце розриває знову груди,
Бо звикло битись з Твоїм в унісон.

Нема Тебе. Ніколи не повірю,
Що Ти пішов у царину пітьми.
Без Тебе я, неначе в клітці звіра,
Боюсь одна лишатись між людьми...

Нема Тебе. Не можу з цим миритись
І душу тут ніщо вже не трима -
Вона з Твоєю прагне поріднитись
За рубежем, де болю й сліз нема...
2001р.

Десь згубились листи,
Що мені Ти писав.
Мов згорілі мости:
Їхній слід вже пропав.

А до мене дійшло
Лиш відлуння думок,
І Твоє в них тепло
Нас наблизить на крок.

Я просила вітрів,
Хай листи донесуть.
Та, на жаль, почуттів
Незбагнена їм суть.

Загубились листи
В лабіринтах життя.
Чи знайдеш мене Ти?
Чи знайду Тебе я?...
1999р.