Речу тобі, гаспиде, оду крізь зуби,
І ось я чому відірвався від справ:
Про тебе, субстанціє мору і згуби,
Шевченко писав. І Цибенко писав.

Ти юнкерсом хижо над садом кружляєш,
Скидаючи бомби сповільнених дій.
Помітно й по пиці, що зле замишляєш,
А ми дихлофосом зустрінем - не смій!

І ти, очманівши від яду і цвіту,
Прокуреним басом заводиш пісні,
Коли я лаштуюсь шедеври творити…
Геть, іроде! Киш! Як ти вгувся мені!

Здається на світі важко жить,
Буває у грудях щось болить...
Невже це сум оточує народ?
Невже не буде веселих нот?

Запитань багато,
у цій мелодії без дна.
Ні це не сум оточує народ,
ти просто - сама...

2009р.

Земля вмивається...
Так мило змивається.

Мильною піною
Розмиває лінію
Між надією й вірою.

Вірую,
Що повернеться з вирію,
Що звільниться від відчаю
Із свободою спротиву
Несвобода неспокою.

Вимрію
Те повернення силою.
Тільки я
Не насилую,

Бо і так
Сто разів ґвалтоване,
Закатоване,
Закорковане
Слово зболене,
Ніби серце землі
Поневолене,
Ще над прірвою
Плаче:
«Вірую»...


2010

Голоси...
крайній столик- запах коксу -
забезпечена оренда-
слинява пачка мопса
слинявить похіттю краси
жіночі стегна.

Голоси-
Другий столик зліва-
Власність скнари
В думках комфортні будуари
І нетерпіння в голосі-"неси
Рахунок вже, офіціантаре,
бігме, недуга-ваші чайові"

Знову голоси, ще перегари
Вже більший столик на ймення
"Здибач"
Панкушної вечірньої запари
нірвани, "драний стіл", перемикач
і ложе анаши- «вони ж бо дивляться згори»

Голос-і навпроти ти.
Втомленість повік, абсент у вічах
Трохи хрипкості у твоїх речах
Трохи кислоти ци три ни
І спеченої гордості у твоїх печах
Забракло лиш провини.

І це було, до біса,природньо,-
Поглядом мене пройти,
я ж сиділа навпроти.
Та ти і мопс в кутку пускали слини
На гнучкі жіночі похітливі
спини
І згадували трах останньої гульби.

Мы создатели террора,
Злу бессмертному опора.
Хвост змеи и глаз шакала,
Клык гиены, шершня жало;
Зной убийственный палящий,
Плавно в смерть переходящий, –
Это мы. Мы ужас, страх.
Мы – сомнение в сердцах;
Дикий хохот тихой ночью;
Горький плач отца над дочкой,
Утонувшей в ложке супа.
Мы – пятно на теле трупа;
Дрожь в руках, щелчок затвора,
Хрупкий лед, убитых горы.
Мы – ружье в руках солдата.
Мы – Парламент и Палата.
Мы уран в боеголовке
И тупых детей штамповка.
Мы – тиран, народ гнобящий;
Голод, нации морящий;
Зависть, ненависть, бесстыдство,
Блеф, предательство, убийство…
Мы создатели террора,
Злу бессмертному опора.
Мы – к покупке смерти чек.
МЫ – ОБЫЧНЫЙ ЧЕЛОВЕК.

Тихо вмирає нація
Шкода, що маю рацію
Дивне бачення
Повне збичення
Хворе збочення
Порожнє значення
Минуло цвітіння
Занедбане вміння
Засохле коріння
Пусте насіння
Посинілі лиця
Брудна криниця
Не кров - водиця
Байдужість - криця
Наївна дурість
Смішна похмурість
Бездонна ницість
Гидка дволикість
Курви політичні
Вірші цинічні
Брехня органічна
Ментальність - вічна...

паутиной поросший угол
темнотою ночной искрится.
и завязана в узел туго
предрассветная солнца птица.

ветер воет, открыты окна.
воздух колет горячим морозом.
и рисунки плывут по стеклам -
не дожди, а так, просто, грозы.

небо мимо нас пролетает
очень часто и очень быстро.
постепенно все тает, тает.
есть вода, только нету смысла.

листья падают вниз и с низу.
разноцветные, больше - синих.
плачут голуби на карнизах.
на глаза их ложится иней.

так уныло, и очень мрачно
карусели кружатся впарке.
под машину попала собачка.
на конверте четыре марки.

в луже - звезды, на звездах - лужи.
на луне - дырки, как у сыра.
кто кому этим делает хуже?
просто снова земля остыла.

а глаза наполняются кровью,
когда спать не ложишься неделю.
удивишь ли всех этой новью?
нет, конечно, я не болею.

под верхушкой деревьев светит
что-то странное красным цветом.
тот, кто этого не заметит,
не получит прощенья летом.

а в окне огонек от свечки
все не гаснет, живет, играет.
дыма ленточки и колечки
к потолку высоко взлетают.

замирают часы и стрелки.
задыхаются, умирают.
по деревьям не скачут белки,
в норках ежики замерзают.

подоконник заставлен вазонами.
половина из них завянут.
и принцессы со своими коронами
никому не нужными станут.

и забытый блокнот на тумбочке,
что, возможно, когда-то откроешь,
все напомнит тебе, дурочке,
и подскажет, о чем мечтаешь.

нет, не стоит надеяться заново.
холод снова порвет надежды.
и хотеть, даже самого малого,
уж намного труднее, чем прежде.

и по стеклам лединки бьют и бьют.
никуда нам не деться осенью.
только вороны снова запоют,
а деревья украсятся проседью.

2009

раздвоение личности.
с головой в неизбежность.
за границы приличности
сквозь примерную внешность.

раздвоение личности.
поднимаясь и падая.
убежать от типичности.
говорят, бесноватая.

раздвоение личности.
не теряя сознание.
через стены кирпичности
одолеть расстаяние.

раздвоение личности.
проходя ноты пошлости,
берега нелогичности
и потерю всей гордости.

раздвоение личности.
растекаясь потоками
по легендам античности
за разбитыми окнами..

2010

Рубали вовків сиві Люди,
І жерли м'ясо виконроби,
Смоктали жили їм усюди,
Хрящі жували горді сноби,
Кидались м'язами крівними,
Легені дихали ще люто,
Хребет розтерзений звірима
У хащах вився каламутно,
І шкуру приміряли Люди,
Ліпили з кишок дітям цяцьки,
Наповнили свій шлунок брудом,
Шукали серце Люди хвацько.

Їм термінова пересадка
Для рая - кардіос-нехватка.

недописанная строчка.
незакрашенная клетка.
неприклееный кусочек.
незапитая таблетка.
не затянут узелочек.
незаряженная пушка.
несработавший звоночек.
ненаведенная мушка.
непроросшая зернинка.
недокошенная травка.
не натянута резинка.
незаточенная палка.
недосказанная фраза.
недослушанная нотка.
ненаполненная ваза.
недовыпитая водка.

2009

Развеют прах над Родиной моею,
И предоставлен буду я Борею,
Паду на нивы, хаты и мосты,
И на родные, до поры, кресты.

И заживу пылинкой и былинкой,
И зацвету зеленою травинкой,
Парным прольюсь из крынки молоком
И прозвучу журчащим языком.

Быть может я наивен и смешон,
Но буду я стихами воскрешён!

щось щеміло у грудях
воїна
артилерія тихша від
голосу
шо вчепився у душу
зсередини:
-Не іди під свинцеві
конуси!

Помираєш старим чи
за іншого?
виглядаєш з окопа
обачливо?
"Поступово" й "раптово" -
синоніми
або й зовсім слова без
значення

Я на днях прыдбала звычайную шафу,
Прыцягнула яе на радасцях у дом
І не ведела я, і наогул не знала,
Што у шафе маёй абітае фантом!
Сто мільёнаў разоў я я е адчыняла,
А што там ёсь фантом я да ранку не знала.
Ну дык вось, адчыняю я шафу гляжу
(разумею, што вас я кроплю гружу…)
Але усё ж адчыняю я шафу - і раптам з яе
Выязжае фантом на зялёным кане!...
Пераехаў мяне - я заплюшчыла вочы
(да прыгод мой фантом быў даволі ахвочы…)
Разграміў мне кватэру і вынес акно
(я ў прытоме ляжу і мне усё адно.)
Ён спаліў мне канапу, вазон развярнуў
І ката майго, Ваську, нагою шпульнуў!
Каб была я ў сазнанні! .. (а я ж усё ляжала)
Я б Кузьмы таго маці (ці сваю) паказала!
Я б сказала: “Нягоднік! У шафу ідзі!
І парадак паўлсюль за сабой навядзі!
Паглядзі,што за жах за сабою пакінуў!”
Я б штурхнула яго у гарбатую спіну!
У тыя рукі дала б я мятлу і анучу…
(але гэтым трызненнем я Вас толькі мучу!...)
Але усё ж я б сказала: “Як смееш, мудак!
У маёй хаце насвесці страшэнны бардак?!
Як ты сьмееш, дзікун, вычварэнствы рабіць?!...”
Мне ж закусываць трэба… ці наогул ня піць!
______________________________________________________
NZ

Бываць людзі сьвіннямі, бываюць проста аслы,
Бываюць здаюца добрымі, а на справе – як тыя казлы.
Ну, тыя, казлы барадатыя, што ходзяць блізка з жытлом….
Такія дурныя, рагатыя… Нічога не скажаш – дурдом!
Яшчэ ёсь усялякія “зайчыкі”, “пушыстыя рыбкі”, “каты”,
Усялякія суслікі з малпамі… Падумай, а кім будзеш Ты?!
Вядома, ты будзеш вавёркаю, якая на дрэве жыве.
Есьць печыва, вафлі салодкія, а можа й гарэлачку п’е?
Ну, ладна, жартую! Як можна на дрэве са склянкай сядзець?!
Крыху не падлічаш дозу, дык можна і ўніз паляцець…
Хісьнешня і бухнешся з веткі, затым пападзеш ў шпіталь
З цябе пасьмяюцца дзеткі, жывым застанешся амаль…
Парвеш сваю рудую скурку, патрэплеш пушысьценькі хвост,
А можа зламаеш і лапу, ці проста абдзерэш нос…
Калі абдзярэшся – нічога. Куплю метр бінта табе
І ім забінтую лапу, а можа быць хопіць на дзьве.
Набуду яшчэ склянку ёду, вось толькі навошта ён нам?
Калі не сптрэбіцца – ладна, я лохам турыстам прадам…
Скажу, што вавёрчыны сьлёзкі, што ўдачу прыносяць яны.
І летам і восенню позняй… “Навешаю” штосьці дурным…
А тыя павераць вядома, дадуць сотню эўра ці дзьве,
Паствяць бутэлечку дома і будуць глядзець на яе.
Тым часам, вавёрка паправіцца, пачне яна зноўку скакаць,
А можа займецца спортам і будзе па дрэвах лятаць…
Разгоніцца, фыркне як трэба, падскокне у гору – і раз!
Ужо праляцела сто метраў! У’явіце! Сто метраў зараз!
Рэкорд усталюе сусветны, ёй прыз самы лепшы дадуць,
А можа яшчэ ў кнігу Гінэса адразу яе ўнясуць…
Вавёрачка з тое нагоды сьвята прыдумае тут,
Збярэ і сяброў, і знаёмых, піўка яны разам пап’юць.
Нап’юцца, зноў зваляцца з веткі, прачнуцца – ужо новы рэкорд –
Ляціць вавёрка па небе, а каля яе самалёт!
Вавёрачка проста разумная, яна як выдатны прараб –
Ведае дзе трэба выпіці, з кім гэта зробіць і як.
Чарговая байка скончана. Мараль мне б прыдумаць яшчэ.
Жыццё, як сьпіраль заварочана…Ого! Завярнула! Вабшчэ...
Жыццё – цудоўная штука: тут спорт і мастацтва, й навука,
Тут дрэвы, гарэлка, шпіталь…Напіўся – і зорка амаль…
________________________________________________________
NZ

Яна як натуральная бляндынка
Пафарбавала валасы на днях,
А са здароўем зноў не клеіцца карцінка,
Бо выглядае, як хамут ў каня.
Яна ж сядзела 8 тыдняў на дыеце,
Жавала толькі ёгурт ды траву,
А стаўшы на вагі ў кабінеце
Адразу крыкнула: “Я маладой памру!
Не дапаможа шэйпіг, аэробіка і ёга,
Не дапаможа болей ананас,
Што ж мне рабіць, калі мазгоў зусім не многа.
Дапамажыце, я звяртаюся да вас!
Мне дапамога хуткая патрэбна!
Усё трэба кардынальна памяняць!
Памру як неразумная атрэба
І вы мяне пачнеце забываць…
Не убачу я Парыж і подыум ў Мілане,
Не ўбачу буцікі і шмотак яркі бляск,
Адкінусь дома на персіцкаму дыване,
Ужо не варта жыць! Жыццю капец! Атас…”
Што ж ёй рабіць? Як свечачка згасае,
І дыхаць ўжо не можа ўсё баліць.
Яна ў спадара хірурга завісае,
Яна упэўнена: ужо не будзе жыць.
Яна ад жудаснай хваробы памірае
І ёй не дапможа Айбаліт.
Ужо яна свой пульс не адчувае –
Паставілі дыягназ – “Цылюліт”…
___________________________________________________
NZ

…Самогубець – не конче перебуває в дуже близьких стосунках із смертю…Але для самогубця властиве те, що він сприймає своє «я» - як особливо небезпечний, сумнівний і приречений витвір природи…
( Герман Гессе «Степовий вовк»)


Натиснув курок, глухий постріл у душу,
Куля на виліт – справа легка.
Я не скажу, що був слабким,
Мабуть, така просто, доля моя.
Ба-бах, пороху смак на вустах,
Я промахнувся? В серце прокрадається страх…
Тремтить рука, до скроні притуляючи сталь.
Смерть – це продовження життя,
Але життя страшніше за смерть…Нажаль.
Ба-бах, перед очами знов сивий дим…
Кулі не здатні душу пробити,
Що ж робити?...Залишається жити.
Здобувати, а потім знову втрачати,
Боротись, потім лапки зложити.
А потім знов підіймати.
Ба-бах, стріляю у простір –
Третя куля, не для мене,
Тобі у серце свинцевий сюрприз,
Це кінець… Застрелив світ…Опустив зброю вниз.
Кулі не здатні душу пробити,
А світ - бездушний, тому можна стріляти.
Себе ніяк не убити…Нема що втрачати!
Ба-бах…

Пока еще места свободны в зале -
красу красот частями раздают,
пока так портупейно и азартно
следит державным оком абсолют,

пока зажжен фитиль и целы лампы,
пока подъезд пристрелян - проходи,
пока еще полынным в нежных лапах
царапают по горлу сны твои,

пока стоят шиповники в распаде -
буреет медь и тлеет изнутри,
пока свежи ушибы и асфальтны
промзоны черных свастик впереди,

пока еще шестерни трутся в парах
под вывеской театров пустоты,
пока малют ливонские опалы
в проскрипциях времен не учтены,

пока ты сам возврат и возвращенье,
Иудин лев, победный, под пятой,
пока харон коцитами артерий
плывет, уснувший - пьяным кораблем.

Прошлой осенью…
А будто-бы
Вчера
Рисовали черной тушью
Вечера.
Ночь осенняя чернила
Разлила,
И тоска ветрами выла.
Во дела…

О своем дожди стучали
Под окном,
И упорно мы молчали
Об одном.
И белье не высыхало
Под дождем.
И любви совсем не стало…
…Дело в том.

И тот, кто повержен, никем не утешен,
И тот, кто тщеславен, напорист и лих;
Кто в мыслях уверен, в поступках безгрешен
И запросто судит, и правит других;

И падший в неведенье, Бога клянящий,
И бьющий поклоны в тени алтаря,
И тот, кто над всеми, печально-скорбящий,
Застыл в удивленье, улыбку тая, –

Кто скажет, что ОН и бесчестен, и гадок,
Что предал, не ведая чувства вины,
Что мир совершенства – преддверие ада?
Кто сможет отважиться? Я или Ты?

Ти був провісником страждання,
Мені приніс ти стільки болю.
Коли покинув, сподівання
Лишили на щасливу долю.

Ти був найкращий, ти був мій.
Увірвавшись ангелом в життя,
Зірвав емоцій повний рій.
І повністю відкрилась я!

Ти був для мене ідеалом.
Від чар твоїх не тямила нічого.
І думала, що був мені ти даром.
Та не підозрювала я нічого злого.

Ти був дияволом у плоті,
Що звабив душу мою й тіло.
А потім залишив в болоті,
Як мною гратися набридло...

Ти був, ти був...Тепер тебе не стало
Життя зламав. Чи так все мало бути?
Без тебе кращим це життя не стало.
Шкода, не можу я тебе забути.

Україно наша люба, чому ж заснула ти?
Подивись, як обманюють ті кляті чорти!
Чому ти дозволяєш їм знущатися з себе?
Було ж колись ще небо ясно голубе!

І гетьмани за Тебе боролись не даремно!
А зараз сказати щось про них – ганебно.
Чому втрачає все людське народ наш?
Чому у душах їх ще досі розгардіяш?

Україно, піднімайся! Ми боротися за тебе будемо!
І славу для тебе, і щастя для тебе - здобудемо!

2009рік

Опять печаль, опять тоска,
Кило дрожжей и два соска.
Студентки, школьницы, любовь.
Клубничка, сливки и морковь.
Игрушки, кожа, обещанья.
Болячки, клиника, страданья.
Таблетки, слабость, токсикоз.
Потеря памяти - наркоз.
Хирурги, свет, опять девчонки.
Залет, семья, бухло, печенка.
Компьютер, игры, Интернет.
Линейка, форум, трафа нет.
Проснулся, вымылся, подумал.
Прошелся, подышал, задумал.
Напрягся, написал, готовлюсь.
Что, вышло плохо? Застрелюсь!
Ружье, стакан, бутылка водки.
Ещё одна дыра сквозь глотку.

2008

Ти не носила квіти у волоссі
Та і волосся в тебе не було.
І від мармизи футболіста Россі
Стояло в тебе більше ніж могло.

Я відкидав усі недоліки, крім того,
Що кожну ніч мені кидався в очі:
Хай на війні тобі віддерло ногу
І руки покалічило дівочі!

Нехай зламали спину і ключицю!
Кастетом зуби всі повибивали,
А потім головою об криницю.
І груди голими руками відірвали.

Нехай це буде правда - не омана,
Та це все просто насипало перцю,
Та перед очі розпиляючи тумани,
На рвану рану - ти не маєш серця!

Не можу я таку тебе кохати
Тому зібравши у портфель манатки
І совість запроторивши за грати
Сьогодні буду у вітальні спати.

2010

дверь открывают - входящему тайна
стекол звенящих в закрытом окне
так пустотою пустоты встречают
ангелы стен

будто вопрос и ответ непреложен -
воздух отравлен и выпитый хлеб
львы и грифоны на гипсовых ложах
скажут тебе

кем опрокинуты пиршества чаши
треснувший занавес, брошенный стол
кто опечатал навершия башен
сбросит кольцо

кто был желан и кого не позвали
бледно чело в затрапезном венке
дом устрашится своих изваяний
это не те

кто победит имена и названья
комнат закрытых под стражей теней -
медным отсветом угли догорают
это ответ.

(добрі назви річок... їх зла каліграфія
непідвладна звукам в старому радіо...)
дєд мароз трясеться всередині "рафіка" -
в вишні села Карпат де йому не раді

там не знають пісень про маленьку йолачьку
(якби й знали - забути воліли б чимшвидше)
дєд Мароз проїздить наскрізь Сасів і Золочів,
у Підлиссі - Шашкевич шепоче вірші -

замовляння для зникнення зла морозного...
(дєд мароз лютує - у "рафіку" холодно)
а навколо сніг замітає все - й хтозна -
чи дорога не скрутить маршрутці голову

як язик добрі назви річок закручують...
(ця історія може ще й досі тривати:
далі - дєд зрозуміє що він вже зсучився
далі - сніг розтає. і сніг розтаватиме)

2010

Город гудел своей глоткой бетонною –
Сонмище судеб и дел.
Ловко играл он в рулетку притонную
С теми, кто счастья хотел.
Ночь завлекала блатными аккордами,
Жадно глотая людей.
Сыто рычала машинными мордами
В желтый туман фонарей.
Снег долгожданный безжалостно вывален
В омут растаявших вод.
Медленно брел, в безысходности вывалян
Очередной Новый Год.

Самотність - моя спокута,
Побитий життям реалізм,
Сузір’я, прокляття, туга,
З срібла іржавий ніж.
Кохаюсь в самотності, каюсь,
Мов привид блукаю тунелем,
Хапаю надію, читаю
Серця свого бестселер.
На чорному тілі плями,
Щастя одного року.
Видавлюю давні рани,
З плодів чуттєвого соку.
Самотність – напрям у вічність,
Зустріч з самим собою,
Зародок нової сили,
Промоутер мертвої долі.

...Вітрисько нив під музику чиюсь.
Я плакав за вітчизною по ночах,
Відкривши раптом: смерті не боюсь...
Зі Шляху би Чумацького не збочити…

(Ігор Павлюк. З поеми
«Паломництво характерника»)

…Йой, москалики мої, йой, москалики…
Все ви дивитесь на мя, все ви скалитесь…
Я ж у горленьку у вас колом-кісткою…
Я ж в кошмарних ваших снах з Січі звісткою…

…Йой, москалики мої, що ж ви плачете?
Я ж Петром і Катериною позначений…
Колимою і Бутиркою розбещений,
В тридцять-третім-сорок-сьомім перехрещений…

…Йой, москалики мої, все гукаєте…
Все чатуєте на мя, все шукаєте…
А я в чорному яру сірим вовчиком…
На весільнім рушничку чорним шовчиком…

…Я у синіх Небесах Сонцем-Соколом…
Деревлянським комаром в оба ока вам…
Я в поспілих колосках кров’ю-долею…
В білій хаті круглий рік хлібом-волею…

…Пошукайте ж ви мене… Пошукаєте…
Все кохаєте мене, все не каєтесь…
Зірка впала у Дніпро, значить, збудеться:
Все згадається…
Про все…
Не забудеться…

Кумпала Вір,
м. Хмельницький, 23.12.09 р.

Чарівній Іванці С.

О не співай красуне!
Не співай
про щастя і любов,
любов.

Як музика зникає враз,
зникає враз...
Зникає і любов,
твоя любов...

Повірю в пісню і кохати,
кохати буду,
а пісня стихне - почуття
усі забуду,
вмить забуду...

Без пісні ж бо мина життя
таке мізерне,
геть мізерне!
Життя, як пісня! То життя!
Хто звук поверне?
Звук поверне...

Ось новий спів й нова цнота
у почуттях нових,
таких нових
Стара мелодія - СТАРА
Забути ж - гріх,
забути - ГРІХ

Я сенсу не бачу далі боротись,
померла надія і віра моя...
Мені ти сказала, що будеш поруч
та всеодно відійшла в забуття
Неварто тобі було мене покидати,
наодинці самого полишати
і тепер Я безсердечна скотина,
Негідник, Сволота і просто Тварина.

Казалось бы тихий вечер...
И это небо слоеное
Свежей капустой лежит
Умиротворенное.
В нем циркулируют взгляды и чувства.

Но если посмотреть на пару слоев глубже.
Без наряда.
Это небо Аустерлица и Ватерло!
Небо блокадного Ленинграда!
Не унылого штиля!
Не готового шницеля!
А фитиля Бедфордова
В порох амбициям.

Мы все его бедные дети.
И почему-то совсем не стыдно
Рассказать ему синему, синему,
Что наши цитадели-города
Считают - душат чувства. В позолоте
Холеный, сытый, статный Вашингтон
Читает модные стихи Европе,
Как отгремел XX век под этим небом.
Довольно смелый. Быстрый и стальной.
И как невнятно шепчет XXIый.
И разжирев будет молчать XXIIой.

Но небо нас прощает пеной облаков,
А ночью светлым звездным водопадом...
Небо Курской дуги! Небо честных стихов!
Небо блокадного Ленинграда!

Вона стояла у вогні
й дивилась в небо у задумі,
а руки простягала на захід і на схід;
і ніби я впізнав Її,
Вона пускала в мене струмінь
й я зрозумів – то Світло-від-Пітьми.
Вона стояла і сміялась,
Вона була величніша від всіх,
бо хтось повірив, що Вона існує;
Вона нічого не боялась,
Вона пізнала найвеличніший Свій гріх –
бо промовляла Його ймення всує...
Це Та,-Яка-Злітала-Із-Вікна;
це Та,-Що-Бавилась-Із-Кулеметом;
це Та,-Що-Не-Змогла-Обрати-Вільно;
Вона стояла, як вогню стіна;
Вона сприймала це життя предметом
й Вона була одна-єдина сильна.
Й я зрозумів, навіщо нам життя –
щоб так горіти, але не згоряти,
щоб дарувати людям смуток й сміх.
Вона грішила – й все без каяття;
Вона прийшла, аби ту правду взнати,
що я таки повірити Їй зміг...
* * * * * *
я у прозорості вікна
розгледів чорно-білу птаху
я бачив як вона зліта
над мого серця сірим дахом

вона не карка не курличе
вона кудись неначе кличе
лиш помахом свого крила
і десь під хмарами зника

а я ступаю у вікно
наслідую Дівчину-Ватру
можливо в небі десь я вклякну
та зараз це усе одно

бо птаха крильцем показала
на місце де Дівча палало
* * * * * *
я став у коло і звернув обличчя в небо
я руки розпростер на захід і на схід
і я згадав життя своє псевдобогемне
й готовий був уже відправитись в політ

почув я голос не земний і не небесний
неначе в груди хтось постукався мечем
і я відчув що я вже не тілесний
і я відчув що перестав я буть борцем

і я стояв і я палав під небом
і я сміявся як сміялася Вона
душа і тіло поруч і окремо
й між ними проступила вже стіна
* * * * * *
отямився стою й не розумію
то сон чи справді я вже помирав
дивлюсь на себе й розумію я темнію
хоч я також цей шлях не обирав

і птаха зникла і вікно закрите
і розумію жити не набридне
відчув чиюсь присутність у кімнаті
хтось був тут коли я збирався спати

я зрозумів що з Нею ми є ціле
що було проклято вже нас на сотні літ
від цього розуміння я розквіт
ми упокоїмося у одній могилі

я посміхнувся Дівчині в вікні
Вона пустила блискавку мені
* * * * * *
і так жили і так любились в смерті
для нас усі кордони були стерті
трималися за руки крізь часи
крізь всі простори і чужі мости

не відчували вже буденності проблем
ми відійшли від тусклості систем
ми охопили у обійми свої Землю
й зробили з неї світлої лиш темну

ми підкорили всі низини світу
і простягли до неба смерті квітку
і ми ходили тільки із вікна
бо наша сутність бyла не земна

і не небесна ми були із темних
із коловерті рухів безсистемних
* * * * * *
так відбулась загибель світу діти
для двох людей які ступили не туди
і вічними лишалися вони
бо пекло то і є життя навіки

вони собою інших пожирали
але вони не знали
що програли

вони вважали
що колись помруть
але не знали
ще що назавжди живуть

вони гадали
що навіки сонце вкрали
але не знали
що їх вже поховали

на кладовищі ви їх не шукайте
ви їхні труни в себе в серці майте

тож знайте
що вони у вас живуть
й чекають коли душу заберуть.

Знову Львів плаче осінньо,
Я зацукровую каву сіллю…
Стоп! Я не п’ю каву солодку!
Сьогодні розсіяний – просто мокрий…

Вишкрябую цукор із філіжанки;
Ріжу сир на квадрати – мої коханки;
Ковбасу молочну дістаю з кишені;
Мащу маслом вершковим до туалету двері.

Чим канапка погана?..

30.09.09

Одна починаюча поетеса (а я не читав її жодного твору
й не знаю – чи вона пише взагалі)
мене запитала:
"Ілько, а чому ти не тусуєшся з нами?"
(Під "нами" вона розуміла таких самих, як вона, "починаючих поетів",
які збираються у різних клубах,
бухають "кубік",
читають свою "творчість" про те, як хто кому вставив і
куди,
видають це все у альманахах
тощо.)
І я замислився – і справді, чому?
Я ніколи не задавався таким питанням.
Нарешті я міг би десь, крім Інтернету, викласти свої
твори.
На папір…
А я цього не роблю…
Чому?..

Кілька секунд я подумав
й сказав:
"Тому що я:
1. не лесбіянка;
2. не підарас/бісексуал;
3. не чиєсь протеже;
4. ненавиджу богему;
5. ненавиджу тусовки;
6. не п’ю "кубік"
(мені від нього засильно башню рве);
7. ще багато чого можна сказати, але я того не скажу…"

Починаюча поетеса кілька секунд дивилась на мене,
розвернулась і пішла…
Більше ми не спілкувались…

Мораль: Відсутня…

Питання: Хіба я не правий?..

прийшли без сірника
і свічі з воску не горіли
годинник вгнав тоненькі стріли
у ранній світ; вони прийшли і на

високих шафах скуштували пил
і два рази по-новому варили каву
принесли мармелад (він якось моросив
на спогади замріяність ласкаву)

зі смаком повномісяця-і-первня
із каблуків жовтневих до прикраси червня
над церквою святого Миколая

прийшли без сірника - та не потрібно світла
емоція і без вогню до пуп"янка розквітла
про дві загадки існування...тут завмираю...
2009

дід-алкоголік
зірвав із неба велику мандарину
як холодне завмерле сонце

що ще хотіло трохи пожити;
дід закрив під ланцюг у коморі
пронісши під рукою куфайки

діти заглядали в щілину
крізь двері як там сьогодні
мандарина чи не вмерла

мандарина боролась
із останніх сил тускло
освітлювала стіни

мандарини панічно
до пепреляку і до божевілля
бояться вогкості темноти і алкоголізму

за кілька днів
якось люто сказилась
харкала кров"ю і густим слизом

а одного разу добряче цапнула
гострими зубами
діда за рукав

мандарина не зуміла не могла
повільно згасала
боки узяла зеленувата пліснява

почала розкладатись
і - недоживши до св.Миколая -
мандарина як після важкої недуги
вмерла
2009

Символіка гірського руху, поспішно викарбовується враз,
Монументального кохання серцем, на жаль, немає поміж нас.
Неспинні дні, на конях темряви, ворожать келихом порядку,
Тисячу іскор під промінням ночі, миттєво засівають кладку.
Памфлети вірування гордо, посмертно одяглись землею,
Мить дарування, час фантазій, змішались від поразки в панацею.
О дар!!! Тебе мільйони руками обдерли, увірвав риторики шматок,
Прокинься, та залий з душею, холодний льодяний каток.

Для кого ти плачеш? Йому всеодно це до сраки,
Він прийде додому, і п'яний впаде на диван.
Обличчя його, мов старезне вино із Монако,
Він Овен, упертий, по-іншому просто баран.

Він залічує враз гематоми в серцях проституток,
Чи лиже бацили з цицьок пересічних чувіх,
А тебе весь цей час гвалтує незайманий смуток,
Тільки ти не хотіла від плоті навмисних утіх.

Приліпились до щок твої спалені влітку пацьорки,
Голос тихо шипить, наче біле гашене вапно,
Серце вірить в усе, в найтупіші короткі відмовки,
Розуміючи те, що для нього ти просто лайно.

У пошуках слави
шугаючи гави
ішов я на прю
прийшов і корю
ту долю зрадливу
дурну і ліниву!
Бо я хотів слави
заради забави!
А тут тобі бій
тут рани і гній
могили і трупи...
Геройство - до дупи!
Зробив тоді драла
здав меч на орала
і зараз паную -
живу-розкошую!
Щоб щастя пізнати -
не варт воювати!

Я объявляю о прибытии в Вену коротких корабликов-кубиков-ноликов…
фокусы-в-шляпке-с-припудренным-носиком-и-белым-кроликом-кубиком-ноликом.

День без победы, неделя без совести, риск безысходности, грех безмятежности,
Завтра разорвано-роздано-продано-белому-кролику-кубику-нолику
Иголкой-под-кожу-кубики-нолики-и-белые-кролики-и-смешно-до-коликов
Нервно-захлопнуты-громко-до-паники-веки-калиточки-окнА-подоконники,
Пол-провалился-до-кубиков-ноликов-сломаны-стульчики-сядем-на-столики-
И-снова-подкожные-кролики-нолики-смешат-до-коликов-глаз-подоконники,
Шторы-опущены-губы-раскатаны-желчно-разрыто,но-хорошо-спрятано
Всё-что-не-вынюхал,всё-что-не-выколол, всё-перепрятано, всё-перезакопано.

Звёздные-глазики-лодочкой-звёздною-спрячут-белила-белков-в-каппилярчиках-
Красные-глазики-сопящие-носики,-снова-расстреляны-на-подоконниках.

Завтра-отплытие-завтра-отбытие-в-Вену-наездились-кубики-нолики, в мелких корабликах,
с-матросами-в-кубриках-где-нервные-фокусы-всё-побеждают-в-крестики-нолики,
-кубики-кролики.

Кто вы такие, папы детей?
детей-наркоманов,детей-алкоголиков.

Всем тем, кто в силу каких-либо обстоятельств не может отдаться своим мечтам этой осенью, всем, кто своей силой воли уничтожает свои желания посвящаю этот стих...

Снова горит панк-рок
Громким, багровым чувством,
Как в прокуренных комнатах потолок
Дышит честным искусством.

Как пиздят за спиной поэты,
Как расставляют приоритеты,
Как мы можем все в этом мире.
НО ничего не хотим
Как божественно и как красиво
Солнце стекает с витрин.

Снова терзает панк-рок
Уставшее время года,
Как в пламени этой осени
Плавится наша свобода.

06.10.2009

Всем тем, кто в силу каких-либо обстоятельств не может отдаться своим мечтам этой осенью, всем, кто своей силой воли уничтожает свои желания посвящаю этот стих...

Снова горит панк-рок
Громким, багровым чувством,
Как в прокуренных комнатах потолок
Дышит честным искусством.

Как пиздят за спиной поэты,
Как расставляют приоритеты,
Как мы можем все в этом мире.
НО ничего не хотим
Как божественно и как красиво
Солнце стекает с витрин.

Снова терзает панк-рок
Уставшее время года,
Как в пламени этой осени
Плавится наша свобода.

примарний спокій
порухом думок
змиває день

у сонячнім сплетінні
вже проростає сутінків
тремтіння

і між корінням збурене сумління
не жевріння і не прозріння
і не благання

просто відчуття,
як десь крізь тебе
йде життя...

пісок крізь пальці
очі крізь думки
на п*яльцях часу
вишиті роки

і руки сколоті
і душі у скорботі

та ні, не кляп у тебе в роті

а просто німота стиска
слова розтерзані бажанням
жагою вічного зізнання

в гріхах не скоєних, хіба?
твоя журба, чи боротьба
чи ба.. ганьба,

ганьба стократ!!!
нехай не ворог і не брат
аби не брати до душі

так легше вижити... мершій!
всі на розпродаж

байдужості
і поглядів у небо
(тобі не скажуть, чи так треба?)

You're so alone..
шепочуть стіни

ти не стомився
просто вмер...


Your time is out!
Ось і все...



Р.S.
Ти світла не лякайся у кінці...
Не суд страшний -
страшний новий світанок
й примарний спокій
у твоїй душі

Сім_pixel_0
image формату psd-e
нетреба куль
убий по-іншому мене

по-іншому…
по справжньому…
мене несправжнього
убий…
у
б
и
й
мене повільно…
дзвінком
з мобільного
форматом mp3…
і з пам’яті
зітри…
у
б
и
й
мене повільно…
2009

Мій лозунг всього на три сова:
Хвала
Україні
Й «Динамо»
Та те що у нас виграє поголовно
Назвати б інакше…
Пробач мені мамо

А віра моя – то єдиний ТИ БОЖЕ
Коли з неба дощ або сонце як світить
Та те що у нас називають «говіти»
Не знаю як звати…
І в храмі не гоже

З ребра половина – то думка свавільна
А діти – слова…
Всяк своє гомонять
За друзів - вірші, в них поломані крила
У вільній державі
Чи як її звать?

Моя Україна то батько і мати
І дуб шарудить за селом про своє
Та й те що в верхах галасує за НАТО
До дуба останнього …
Також – моє!

Я інших собі не шукав горизонтів
Дорогу пройду і пряму і криву
Щоб пісня здіймалась на крилах високо
Над тою землею де з вами живу..

Чому холодні стали твої руки?
Чому не чути голосу твого?
Чому не чути серця твого стукіт?
І вже навіки зупинилося воно.

Над тілом твоїм вже сира земля.
Хтось принесе для тебе свіжі квіти.
Та тільки плаче матінка твоя,
Бо важко смерть твою їй пережити.

Минають дні, а ти вже не прийдеш.
Й не зможемо з тобою говорити.
І не подзвониш, не напишеш SMS.
Й на пиво вже з тобою не сходити.

Як дивно смерть твоя прийшла для нас
І як злий жарт, ми вірить не хотіли.
Й банально говорити ці слова,
Та ми по своєму тебе усі любили.

Життя твоє тобі байдужим стало.
Так жаль, що мало в ньому ти прожив.
Чом воно рано так тебе розчарувало.
Й безповоротно ти його розбив.

ти це бачив?
що саме?
вона вибухнула.
дійсно?
авжеж! отак - бджжж!
ні, не бачив.
злетіла в повітря.
так - трабабах?
саме так - гугуп!
неймовірно. бабах!
я сам на очі бачив - тидижь!
круть.

Я прийшов у цей світ з метою
щоб прожити пройти і піти
зорепадами_снігом_водою
просто падати – легко текти

і крізь все це земне баговиння
в ритмі спеки – у кронах дерев
потрапляє в земне тяжіння
жовтий лист між галуззя химер

дав би Бог так в житті
не заплутатись…
і не стати таким як усі
не благати, не скніти
не мучитись…
не тримати гріхи в собі

у суспільстві завчених тем
носиш шмотки, бо ти – м а н е к е н
наливаєш у чарочку правди
трішки льоду, жіночої зради

о-о, який в нас виходить коктейль!
мрія кожного. Aufwiedersehen!
ніч така місячна – зорями проситься
в душу до тебе – тобі вже не хочеться...


Нічого й Нікого!

2009

Хотів кохати
чарівну діву...
Хотів літати
в грозу і зливу...

Не мав талану -
гроза минула...
Кохання рану
діва забула...

Ну і пішли ВИ
окремо й разом!
В’ю з нервів линви,
звиваюсь плазом...

Не хтів, а маєш
такі гатунки...
Життя не вграєш -
геть подарунки!

Така принада -
чарівна діва!
Всесвітня влада -
гроза і злива!

Тож жити варто -
є діва й злива!
Пікова карто -
хрест і олива!

Тисячі років мовчання
були у мене без мене...
Тисячі років незнання,
що їх ніхто не поверне...

Знов обертаються зорі
довколо мене без мене...
Безмір у радощах й горі
все одно сльози наверне...

Вічності час неменучий
буде у мене без мене...
Спокою вітер співучий
саваном ніжно оберне...