Всі розваги невдовзі наводять печаль,
А веселощі сум закриває.
Споглядаєш минуле, немов сіру даль,
Без любові, без мрії, без планів.
Бути «вашим і нашим» — насправді ні з ким.
В цьому фатум, кінець та початок…
Безхребетний, безликий, ні добрий, ні злий
При житті... Та й по смерті ніякий.
І збираються в купу, летять в нікуди
Твої принципи, воля, бажання.
А із уст ані слова, застиг, як завжди,
У мовчанні, можливо, востаннє …

Ігноруєш життя
Чи втікаєш від нього
Невідомо
Різниці нема
Ти втрачаєш себе
Ти живеш непритомно
Непримітно
Безглуздо
Дарма



10/2013
03/2024

                        І
Ідуть одні за одними літа
у пошуку апостола науки,
який узяв би голову у руки,
і не боявся, що вона пуста.
Уже і друга сотня проминає,
а Вашинґтона у людей немає,
а як і є, то і його, таки,
із бойового головного краю
послали... майже-що, на Соловки.

                        ІІ
Ну, а кому ще є до того діло,
як діють паразити-шахраї
і спадкоємці яника-дебіла
зелені нині, а учора білі –
борімося, щоб викурити їх.
Але не чують цього лоботряси,
яким нема чого іти у бій
ані за край осиротілий свій,
ані за себе, бо... немає часу
або немає іншої мети
як від війни подалі утекти.
У владі окопалися пірати,
у офісі зарилися кроти,
у рясах – біси ряжені, кати,
лакеї, вірні слуги окупанта,
щоб армію на фронті грабувати
і змитися із палуби у тил.

                        ІІІ
Караюся і мучусь, та не каюсь, –
але навіщо, не гадав Тарас.
У неосяжне небо плине час,
а відтіля видніша доля краю
і заповіт, який не забуваю,
аби останній промінь не погас.
Аби в ярмі кацапа не ходити
і не боятися його вночі,
коли перекликаються сичі...
...............................................
пора уже усім обух сталити
тай знову заходитися будити
ту волю, що приспали паничі.

03.2024

Романтизм героїв з прочитаних віршів
Вони ідеальні, вони за нас чищі
У них є мотиви і спротив режиму
У зла нема шансів, добро є красивим
Стою проти дзеркала з середини ночі
Торкаюся шкіри, закручую коси
Хіба лиш наблизитись ненароком губами
Та я і не вартий себе обійняти
Вийшов в пустелю засипану пилом
Не тутешні ці люди, чого поруч із ними
Чого маю плутатись лабіринтом на рівних
Дайте пароль до невидимих дверей
Де за ними, нарешті, буде все як по-маслу
Індуїзм би прийняв мене у вищую касту
Прокинься в трамваї, пробий свій квиток
Поринути в мрії - повітря ковток
Зібратися, вийти, навіть всміхатись
Годин вісім у рабстві, достойно триматись
Не зважати на тих хто нижче за класом
Планую вікенд цього тижня з начальством.
І ось я у дома, мовчанка, почуй
.
.
.
.
.
Ну ти хочаб спробував, не зважай що не вийшло
Не всі індивіди здатні відчути
Здатні поринути в музику тиші.
Тут все як треба, кожна дрібничка на місці
Речі розкладені за алфавітом
Тут моє місце, фортеця, планета
Де я закон і вибухова комета
Дістаю свій рукопис - молитовник і біблію
Де мною сказано у прозі і віршах
Там усе правильно, як має бути
Я на вершині плебейного світу
Тут я викопую моря до ядра
А насипом створюю гори і скелі
Тут я пускаю вітри у поля
Тут я зливаю дощі на пустелі.
Гортати сторінки власних історій
Торкатись себе там де не можна
Горе самотності мені не знайомо
Я сам собі - товариство найвище.

2024

у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
тривога відміна удома не вдома — твої?
в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
ми знову воюєм
Боже —
ми вмієм в ці ігри грати
своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
ми
сука
кіногерої примати і діти Праматері

дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
і кача пливе понад вічністю
над кожним Сашком та Володьою
Сірожкою Анькою — нашими
голодними та холодними
колишніми одноклашками
смішними колись і модними
над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
це
Боже
погана історія —
нам
Боже
давно не смішно вже

навіщо ти катакомбами
крізь море крові та пороху
ведеш нас до свого берега
або до нового мороку
до чого ведеш?
признаєшся?
вкладаєш детальки в пазики?
доводиш?
виводиш?
граєшся? —
складаєш якісь там пазлики

ми — дивний народ в оточенні
зневірені знеохочені
у темних водах історії оплутані та обточені
усе хазяйнуєм клопочемось —
усе бʼємось як заведені
сусіди ж облизують збочено
немовби намазано медом їм

сусіди навколо — зрадники
а — наші двори —
бойовища
вже третя війна вигарцьовує —
комусь —
видовища —
а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
столикою бездуховною двоязикою

так тяжко ходити в темряві
у мороку невідомості
де свічкою править тонесенька нитка свідомості
горить і тікає в безвісти
ледь жевріє тихо міниться
століттями ми виживаємо —
коли це нарешті зміниться

чи на світовім полóтнищі
в твоїм казані бездонному
народ наш дарами жертовними
священною гекатомбою
щоразу тобі приноситься
кладеться офірою щедрою
а світ закриває очі та
виспівує нашого «Щедрика»

і ти приймаєш —
Божечко —
і ти всім киваєш —
божечки
і мило їм усміхаєшся
прислужникам-сороконожечкам
береш наші діти вбитими
береш наші землі вмитими
священною кровʼю нашою
слізьми матерів підлитими

ще скільки триватиме
Божечко
ця дивна любов з гематомами
коли наш нарід приноситимуть
у жертву тобі гекатомбами
до ста вівтарів — ще трошечки —
міста наші й села димляться

куди твої янголи
Божечко
Юрко та Михасик дивляться?

зроби вже нарешті паузу
на років хоча б що триста
дай нам прорости і вирости
і трон свій посісти —

щокожній ясній родинонці
у домі своєму чистому
дай смертю своєю скінчитися
і знов прорости та вирости

у ранах страхах прокльонах —
час звузився до хвилин

ти хочеш щоб з українців
лишився лиш ти один?

(С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023

Гілля-руки, ріки-русла.
Там камеддю сік загуснув,
Як застиглі звуки слова,
Як зачаття бурштинове.

Ріки-гілля, русла-руки.
Пульсом - серця перестуки,
Нерви - спалахи нейронів,
Поки думка не схолоне.

Руки-ріки, русла-гілля.
Стане що у рýсі ціллю?
Сік у віття, кров у вени,
Доки гріє сокровенне.

Руки-русла, гілля-ріки.
Не замовкнути б довіку,
Не зламатися б дочасно,
Соку плин в камеді гасне.

Русла-вирви, руки - низу.
Чур! - нечистого репризу!
Від безвір'я в темінь ночі
Злам камеддю кровоточить.

Я людина чи не людина?
Я частина... Чого частина?
Я шматок часового кола?
Я істота? Грибок? Машина?

Там де мали стричати крила
тільки рвані шматки акрилу.
В цьому тільки моя провина?
Я людина чи не людина?

Я живу за малюнком долі
затуляю свою реальність
Де подіти себе від болю?
Сором - нова моя модальність.

Я людина чи не людина?
Нащо руки марати в казки
якщо паніка безупинно
наближає до дна поразки?

Серед сотень таких же встану
В тиху чергу на скотобойні.
Нащо бігти від цього стану,
якщо щастя ми недостойні?

Не призводить ця ніч до ранку,
зникли карти, думки, дороги.
Я людина чи лист на ґанку?
Де ховаються перемоги?

По білому ступаю і стікає
Із мене хмуровиння сірих снів,
Досада від чужих колючих слів,
Все губиться у білому безкраї.
Іду по білому, немов лечу по раю!
Не віриться, що то звичайний сніг.

Не знаю, зваба в тім мені, чи мука-
Ця білість неймовірна для очей.
Немов душі єлей, сльоза тече.
І серце збуджене рахує миті гулко,
Незаймані відтворюючи звуки,
Й пороша чиста палає плащем.

Двірник на дворі збирає блювоту
Механік лаштує двигун під капотом
Санітар рехабу опускає верх пляшки
А я доїдаю черговий твір Кафки
Хто я й для чого, могли б підказати
За кого сьогодні бюлетень свій віддати
Яка партія зробить мене щасливішим
З трибуни не чутно, зберися повище

Хрускіт зрізаних нігтів шумить під ногами
Не хвилюйтеся панове, тепер і я з вами
Такий же, не знаю чого сам бажаю
Мушу бігти до точки прийому товару
Мушу зле і хороше міняти місцями
В святковий пакунок тротилу напхати
Відпроситись у боса, поки в штани не наклав
Сховайте шапки до кишень
Марний марш балаклав

Пріючи зупиняюсь посеред дороги
Тягну сумки у місце де крапка на моєму смартфоні
Новий хостел, авжеж, ну хоч не на дворі
Не забути спитати від вайфаю паролю.
Зупиняюсь перед залізним парканом
Зухвалість пропала
Мрію про сигарету
Нарешті приймає мене якась дама
Потягало її життям напевно.
Жалкую, невдовзі, що не слухав ту жінку
З повним мішком шукаю вбиральню
Вриваюсь в кімнату, де є добрі люди
Схоже завадив їм, та все ж підказали.
Пройшовся районом, в такому не був ще
Не був як жилець, а так звісно ходив
Всюди лиск автівок, акуратні газони
Відчував себе злодієм серед тих хто це життя приручив.
Кімната забита, всі сплять перед працею
Гори сумок під столом і ліжками
Веду себе тихо, лягаю на нижню
Яка дивна удача, не люблю високо спати
День другий, 12-та, не дихаю носом
З вакансією мене таки намахали
Читаю дурниці що пише куратор
Не довга зупинка, час знову речі збирати.

ІНам помагають, бо іде війна
Європою і мало є надії,
що не чіпає того сатана,
у кого на зелене алергія.

ІІ
Немає віри в те, що має шут
зіграти роль в історії країни,
тому немає іншої причини,
чому його у НАТО не беруть.

Америку узути мало шансу...
удруге не пускають у сезам –
і у конгресі не дають авансу,
і у сенаті долари... фіг вам.

ІІІ
Чи то пуста кишеня у ґаранта,
чи то в Опе агенти окупанта,
чи то в репертуарі попурі
актору рано носа задирати...
................................................
поляки й ті побачили по факту
хорошу міну при поганій грі.

09/23

Війну перетворили на ток-шоу,
Жартуємо в мережі,немов Бернард Шоу.
Ухилянтів розплодилось, як собак,
Населенню у військкоматах все не так!
-"ВІЙСЬКОВИМ ПЛАТЯТЬ СОТКУ, А Я - ЖЕБРАК!",
-Так підіть, позаробляйте на війні!
- Краще най солдати, а я - ні!"....
Як це все набридло, аж за край!
Хочеться поїхати за небограй,
Щоб це все не бачити, аж ніяк
Й тих всіх ухилянтів, яким все не так...

Ірині Бесчетновій


«Я подивилась в дзеркало і сказала собі:
ти поетеса, письменниця і артистка»
Ірина Бесчетнова «Синдром Самоназванця»


Я подивився в дзеркало і сказав собі:
ти астронавт, чемпіон світу з боксу за версією WBC і тибетський лама.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Шматає протягом фіранку. Гілка вишні
Діставши рами, кинула плоди
На підвіконня . Червень, вже колишній,
Останнім вечором не догодив:

Відірване злітає вгору листя,
Важкезні краплі б'ють вікно гуртом ,
І буслу, що в польоті забарився,
Не сісти у розхитане гніздо.

Нестримний вітру шал тріпає бляху
Що б'ється, як поранене крило,
І утікають хмари з переляку.
Ще мить, і бурі ніби не було.

Скрипковий ключ обірваного дроту,
Сік по вікні трояндами розцвів .
Та зламана суха верба напроти
Вцілілого гнізда, де бусол сів.

Незваний шквал відрізав червня скибку,
Та звично скупо землю заросив.
І відголос розкочується хрипко
Важкого року дальньої грози.

2023.07.01.

А той поет все сидить під дощем.
Промоклий до нитки,
але з гарним віршем.
По розмоклим сторінкам
Писав він слова:
«Колись вже закінчиться уся ця гра»
Гра в кохання, гра в життя,
Смерть чекає кожного творця.

І не знайдеться епітетів у словнику,
Щоб описати красу цього дощу.
Шум листків і шум краплин,
Спів птахів та цвіркунів.
Записати все він встиг,
Вже земля іде з-під ніг.

Намокли сторінки, намокли і очі.
По щоці протікає вода.
Тільки не ясно,
сльоза це, чи краплина доща.
Вмить поет наш униз подивився,
Крок зробив,
і на птаха перетворився..

Записник його все ще там лежав,
Мок під грозою, та слова на вітер відпускав.
Слова про прекрасне життя,
Та хіба ж таким є кінець щасливого буття?

Dablvi 2023

Коли настане золота пора,
мине доба воєнної епохи
і прийде ера миру і добра.
Тоді не буде ні царя Гороха,
ні Магомета...
а його гора
за кораблями піде і потроху
усіх прийме одна земля сира.
Залишимо музеї на руїні,
де побували орки-москалі,
аби боялися своєї тіні
нащадки їхні, капосні і злі
і малороси,
винні і...
невинні,
на денацифікованій землі.

07/23

Вулиця рогом б'є під ребро - додолу падаю -
льодом притулиться боляче сходжена, людом стовчена.
Скільки тобі ще солі на рани, скільки ладану
маю палити, аби не дивилась очима вовчими?

Вулиця ця не приймає мене недитячою,
брязкає вікнами, лупить дверима й іншими цяцьками.
Мабуть, гадає світ верне з колишньою вдачею,
там де єдині турботи: любити і вчасно гамцяти.

Вулиця знову нагадує, як було солодко,
як не боліли побиті коліна, всіяні цьомками.
Тільки надмірнощі ці пахли нелюдським голодом -
просто на вулицю іншу дико хотілося збочити.

Вулиця хоче мене народити, щоб заново
мати на прив'язі чемну, гладити ніжно по тімені.
Виросла бо давно з обіймів, і з твого лона я!
Скільки ще викиднів, чуєш, скільки потрібно ще викиднів?!






21.12.2022

Раніше я думала
Що мене не розуміють просто так
Ну знаєте
Просто на зло мені
Беруть і не розуміють
Типу вороги мої
Типу як
Заздрять
А нещодавно
Пішла до Спеціаліста
Він подививсь мені в очі, в ніс
І ще в душу
І каже такий
Голубонько, так у вас же
Я вибачаюсь
Новий діагноз
Небачений досі світилами
І мною також
А саме,
У вас в голові іде
Горізонтальний дощ

(2023 рік)

не заглядай у прірву
де лежить те що не можна побачити
тобі все одно не сподобається
якщо воно сумне криваве чи болісне
ти можеш звичайно помріяти
що воно прекрасне
мріяти на заборонено
навіть корисно
тоді тим більше не треба бачити
завтра
завтра
ти про все дізнаєшся сам


(2023 рік)

я бачила такий фільм
де люди півночі піймали кита
вони порізали його
на червоні шматки
і на його внутрішні органи що випали
типу кишок і ще чогось неможливого
цікаво дивилась їхня дитина
потім вони піймали ведмедя
і нам показали як вони розрізали його
на червоні шматки
голову відрубали
а його кров з каміння лізали собаки
ще вони зловили моржа
його ікла направду дуже великі
я заплющила очі
і тому не побачила як вони різали його
на червоні шматки
рештки типу очей вони віддали лисицям
яких тримають
щоб порізати потім на хутро
і звичайно ж
на червоні шматки
так живуть гармонійно
на півночі
кити
ведмеді
моржі
лисиці
і люди
я думала про це над зеленим салатом
в паризькому ресторані



(2023 рік)

ми розмовляли про щось нецікаве
наприклад про гроші
і тут у вікно
влетіла срібляста птаха
та сіла мені на плече
потóму
вона заспівала
як пух каченятка
плив її спів
співала вона про щастя
але мені
треба було зрозуміти
як оплачувати податок
на додану вартість
тож я гримнув на неї
аж затремтіла
потім замовкла
на фразі
секрет щастя в тому…
обгадила трохи плече
кажуть - до грошей
розсипалась сміхом
і щезла
разом
із щастесекретом


(2023 рік)

прекрасно бути геніальною
як я
наприклад
чудово малювати
чи геніально писати вірші
поеми
романи
повісті
оповідання
новели
п’єси
віртуозно грати
на багатьох музичних інструментах
красиво співати
чи бути геніальною акторкою

Але
іноді
просто хочеться стати
Ротшильдом
чи Британською Королевою
і геніально
розбагатіти

(2023 рік)

Запихався
І кричить
Там, каже, там таке!
Ну, що, що там?
Там, каже, такее!
Такі, каже,
Такі критерії
Як рима
Схожість на об’єкт зображення
Та мелодійність
Вже не працюють!


(2023 рік)

В світі, створеним Мазохом
Я розумію, що жити не варто, а ось живу.
Це мені важко, тож по середах і неділях
Я ходжу до групи психопідтримки,
Де мене плескають по плечу:
- нічого, нічого.
Ви не перший, не середній і не останній,
Що все розуміє, мучається, а живе.
До речі,
якщо ви хочете пожертвувати
нашій організації,
ми принимаємо
пожертви в життях.


(2023 рік)

Мені наснилась ця назва
а більше нічого, заськи
Тому я прокинулась зла:
якщо напишу цю назву,
критики стануть заінтриговані
а в мене пшик
Почнуться репутаційні втрати
і всякая мізогінія
Тож я взяла сокирку
і зі злості почала все рубати
Спочатку вікно
табуретку
табуретку
хрусь - стіл
потім двері
а за ними вже стояли вони -
Поліціянти-кентаври
Бо сусіди покликали
а вони бистро бігають
(2023 рік)

Один, п'ять, вісім,
І ще декілька мільярдів проблем
На моїх малих плечах,
Які залишають подряпини на  руках.

Як же тут не здатися?
Тупішого запитання не чула здається,
З посмішкою на обличчі,
Відповім що не легко.

Прокидатися кожного дня,
І зовсім не бачити сенсу буття.
Лагідно посміхатися знайомим,
Потайки бажаючи смерті всім.

Але кожного разу робити це знову,
Повторювати мить за миттю.
Лицемірно посміхаючись, брехати,
Совісті не відчуваючи.

Де хто запитає тихо:
Чи тобі не соромно?
З милою посмішкою відповім, що ні,
Адже давно не бачу сенсу в бутті.

2022

Один, п'ять, вісім,
І ще декілька мільярдів проблем
На моїх малих плечах,
Які залишають подряпини на  руках.

Як же тут не здатися?
Тупішого запитання не чула здається,
З посмішкою на обличчі,
Відповім що не легко.

Прокидатися кожного дня,
І зовсім не бачити сенсу буття.
Лагідно посміхатися знайомим,
Потайки бажаючи смерті всім.

Але кожного разу робити це знову,
Повторювати мить за миттю.
Лицемірно посміхаючись, брехати,
Совісті не відчуваючи.

Де хто запитає тихо:
Чи тобі не соромно?
З милою посмішкою відповім, що ні,
Адже давно не бачу сенсу в бутті.

2022

ІЯк запрягаєш, так воно і їде...
Ця теза філософії стара.
Якщо у тебе є дурний сусіда,
то не чекай любові і добра.

Але ніколи не показуй спину
і не бажай ні пуху, ні пера,
якщо йому готуєш не перину,
а яму і дубову домовину...
Така пора... ну, а якщо пора,
то не шукай управу на скотину.

ІІВ борні за утопічний комунізм
за ґрати сіли «вороги народу»,
судили їх за волю, і свободу,
і буржуазний націоналізм.

Якщо і нині неокомуністи
ідуть в атаку, нібито, за мир,
то хай ідуть... у мишоловці сир
знайдеться і дебілу, і рашисту.

Попереду ще не один удар
за Маріуполь, за свободу Криму
і за Азов, Бахмут і Соледар...
Освоюйте Сибір неісходиму
і дякуйте усім за Божий дар –
кінець і рейху третього, і Риму.

ІІІ
Та не було б у нас війни, якби
були готові всі до боротьби
супроти людоїда окупанта,
якби не слуги і колаборанти –
проклятої московії раби,
такі ж як і московія прокляті.

01.2023

Невже ще дивно, що кругом
Усе не так, не те й не ті,
Коли на всі твої «чого»
Одні «бо так» завжди? А втім,
Тобі простіше, бо німий.
Хоча розумний ніби ще,
Однак вже звичний, наче свій, -
«Таке у всіх, скоріш за все».
Коли?– Неясно це тобі.
Примарне «може вже?», однак,
Не тут, не зараз й взагалі
Ніде, ні з ким… і вже ніяк.
Напівживі «чому», «за що»
Об мертві «треба» та «тому» –
Немовби все - нараз в ніщо.
Вже вкотре так. Але чому?



11.10.2022

Що з нами трапилося,
Що ми один одному чужі?
Звичайно, що ця відповідь на поверхні.
Але всеодно, благаю, напиши мені, напиши.
Бодай одне слово - бо в цій брехні
Неможливо жити...
Я був захоплений ідеями Фрідріха Ніцше.
Вірив, що життя лише гра невдала.
Тому ненависть твоя все сильніше і міцніше,
Після останнього скандала...
Пройшли роки.
Земля зробила сотні обертів
Навколо своє осі. Але в нас, все пішло шкереберть
Після твого дня народження, і тільки коли батьки були присмерті,
Нас звела смерть...
Нас звела смерть...
      ****
Ти була геніальна,
але нещодавно я генієм
Став - і це тебе вбило...
Тому після чергової сцени,
Ми навічно шляхи змінили.

Місячна ніч, зірковим покровом
Вкрите. Так самовіддано вкрили.
Немов хтось зі своєю любов'ю,
Освітлює шляхи, які не раз змінили
В своєму житті... Хто ти?.. Хто ти?..
Скажи, благаю, бо неможливо
А ні жити нам, ні відпочити.
І чомусь лише осіння злива
Дає пару хвилин, щоб встановити сили свої, які після оголених нервів
Дзвонили вітром на кленових вітах.
І виривалися з корінням дерева...
О, небо жовтневе,
Жовтим відтінком впало на сонце.
І в цьому світлі, я побачив себе...
Багаття Калинове
Освітлює місячні ночі, що палають зорею.
О, яке люте горе, яке страшне це горе...
Роздвоєння...
Прийшла в гості до мене людина.
Я з радістю, промовив: "Заходьте, прошу".
І вона зайшла, поводила себе вільно
Немов у себе дома, провела обшук.
О, ні, то не обшук, то натхнення
В моїй голові наробило непорозуміння.
І дурниці здалися... І думки як стерня
Кололи мої почуття...

Мовчання - це вир ненароджених слів,
що б‘ються під серцем щомиті -
і вдень наяву, і вночі уві сні,
а потім вмирають, як квіти…

А взагалі, чи комусь потрібен
грунтовний відвертий звіт
за, так би мовити, звітний період
ніким не бачених літ?

І справді, чи комусь цікава
добірка твоїх стенограм -
вся чорна, наче подвійна кава,
з краплинами світлих плям?

Чи хочеш вийти на площу, може,
і всім прокричати: «Ось я!
Почуйте, люди! Почуй мене, Боже!»?
Ну, як - достоєвщина ця?..

Мовчання - це струм ще не вбитих мрій,
що б‘ються під серцем щомиті -
не поза грою, а завжди у грі, -
і згодом зростають, як діти.

Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік

Мала надія на високе небо,
якщо не жив, а рився у землі...
мене уже чекають журавлі
і я ручаюсь тільки-но за себе.

Нема чого боятися війни,
коли мене чекає перемога
і є надія не лише на Бога,
що вичищає плем’я сатани.

Заради цього і на полі бою,
коли я є, не огорне пітьма
тієї, що приходить із косою...
а як прийде, тоді мене нема.

Нема чого жаліти, що недовго
живу... адже триває уві сні
ілюзія моя або рідні
моєї, друзів, недругів... до того
і після того як піду убогий,
але не голий-босий у труні.

11/22

ІНе існує містики і див
і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.

ІІНаші душі бачать небеса,
Божий дух, еґреґор ноосфери,
де знання, енергія, краса,
антинаукові чудеса
ширяться сигналами етеру,
де існує золота орда
темної матерії улуса,
де не помінялася мета –
катувати націю Христа
у вінці розп’ятого Ісуса.
Віруєш, не віриш – оціни
те, що як навіяне дається,
мусиш і не мусиш, а прийдеться
йти до переможної весни,
повторити азбуку війни
і рефрени віри свого серця.

ІІІНе боги і не небесний рай
захищають націю... і мову,
і її еґреґор – віще Слово,
і її правопис... помагай
осягати істини основу.

Бо у храмі Духу до сих пір
базарює секта галаслива...
в образі об'явленого звіра
діє найлукавіша із вір
антиукраїнського розливу –
сатанинська одіозна віра
і її конаючий вампір.

10.2022

І
Були ми наївні у давні роки,
майбутнє своє будували
і добудувалися... нині, таки,
усе, що ішло на броню, літаки,
на голови наші упало.

ІІ
Не хоче звільняти від себе орда,
хапає за ноги, за душі...
і тінями часу вирує біда,
і ріками крові цілюща вода
тече по опаленій суші.

Приймає усіх українська земля,
вогнем пригощають укропи.
Якщо захотіли, то нате... здаля –
хороший москаль удобряє поля,
поганий – ще риє окопи.

Іронія долі, – «не май ворогів...»
люби їх, не смійся, живи як хотів,
аби не урізати дуба...
але випадає самому мені,
аби.. почувати себе на коні,
хапати удачу за чуба.

ІІІВсе буде Україна і ночами
засяють тихі зорі над полями
сузір'ями неумирущих душ,
а днями – як неопалима пам'ять
у золотій блакиті не зів'януть
червоні маки... мовою, – не руш!

09.2022

                    І
Чи бавовна палає, чи вата –
а із пращі і нині летить
у чоло незаконного брата,
у жахливе лице Голіата
камінець, що вбиває за мить.

Мало того, що гине проклятий
в українській землі окупант...
укри-месники будуть шукати
неусипно насильника-ката
як шукає іуду «Моссад».

                    ІІ
Не лякає Сибір несходима,
не біда, що плішивий не здох,
все одно покарає їх Бог,
буде гадина кожна судима
за розбої, анексію Криму,
геноцид, Соловки, Сандармох.

А допоки союзу шукає
у Кореї, Ірані, Китаї...
упаде із найвищих висот
не один бойовий ідіот
і на самій окраїні краю
замуруємо дикий народ.

І майбутнє минулим воскресне,
і уже недалеко іти
нам усім до ясної мети,
а жадоба розплати не щезне...
за колючкою виросте месник
аби ката за душу трясти.

                    ІІІ
Україна уже не забуде,
що росії нема і не буде...

і пощади нема їй ніде,
і її голіаф упаде...
........................................
у печеру тікай, та усюди
душогуба Феміда найде.

06.2022

                       І
Яке химерне є оце, – ніколи,
коли його уявиш уночі,
у присмерки, у сутінки ранкові,
у дні війни... воюють орачі
і кров'ю поливають власне поле
укотре за історію... і знову
орала поміняли на мечі
та захищають хату, душу, мову.

                       ІІ
Вбиває віру бісова війна,
у храмі хазяйнує сатана
і не рятує із амвону меса...
очуняли погани-неотеси –
медійна язиката суєта...
поезія заціпила уста...
говорячи устами поетеси:
«страшні слова,
                коли вони мовчать...»,
тому що неможливо описати
ті злодіяння, що вчиняє рать
диявола-іуди-супостата.
            
                       ІІІ
На ниві недоораних полів
повторюються серіали сюру
і на арені вилупився фюрер...
невіруючий люд не онімів,
а віруючий співчуває люду,
що це...
        не може бути...
                         і усюди
на це уже не вистачає слів.

06/22

ІЩе мається на п'єдесталі слави
віками незавершена війна
і селфі одіозної держави,
аби була помітною вона.

ІІУ цьому місті не було героїв...
крилата Ніка, та і та одна...
без голови... і четверто́вана́
символізує тут сучасну Трою:
Європою літає безголов'я,
а десь іде убивча... не... війна.
І це іще не за межею ґлузду
«рятівника» умерлого союзу,
але на грані доброти і зла
та за межею темряви і світла
усе ще нависає тінь орла,
а поза нею – пазури та ікла.

ІІІВ угоду антилюдяних ідей
перемагає мафія... і гроші,
украдені у нібито людей...
«жахливі – зовні, у душі – хороші»:
товариші, нувориші, святоші...
.....................................................
немає Ніки... але є музей
війни... останні мумії негожі
конають у затіянім дебоші...
нема ума, бо... усихає ґлей.

06.2022

ІЯ – за і любителі міфів не проти,
що орки – це звірі і дикі істоти,
а риба гниє з голови...
і як не лукавили лжепатріоти,
війна показала, які ідіоти –
раби і бояри москви.

ІІАктори гарему, гоморри, содому,
кумири сліпої юрми –
колишні народні і дуже відомі,
що так і не стали людьми.

Пришельці мордору із річки-вонючки,
чужої орди племена:
буряти-гобіти... злодії та урки
і їхня богема блатна.

Вони ще і досі бояться Бандери,
який «нападає на них»,
царя ображає у бункері... їх
одначе роззують свої мародери,
яких розвелося уже до холери
у їхніх заїмках пустих.

ІІІЯка це гидота – паяци... еліта,
що має усе і не має освіти,
але залишає сліди
на тілі землі... і на білому світі
огризки культури...
.............................замучені діти
і люди невинні, ні за що убиті...
опалені трупи і кров'ю политі
руїни, оселі, сади.

Ізраїль і той заважає їм жити...
Мужайтеся, вічні жиди...
відомо – московія лізе туди,
де їй де-не-де аплодують семіти.
Опричників нації нікуди діти.
Юродиві – це назавжди.

05/22

від Сіверського Донця до Батурина
як виявилось — короткий шлях
морем — через порт Маріуполя
сушею — через ліси Бучі
нація дозріває могилами на полях
та все ніяк не засвоїть, ніяк не доучить
уроку
єдиного у зашурганій, а — новизні
у смерті священній
у боротьбі та ґарті —
не можна вірити псевдо пророкам
звірятися псевдо рідні
і довіряти ординській варті
не можна скидати князя щоб мати царя
не буде козаччини де козаки не в славі
отара овець не вартує й одного коня
населення не дорівнює державі
без мови немає мовця — тільки свита й хор
хто вірить і не боїться — того не збити
хто знає свій шлях — той іде назирцем, як хорт

лежав у Бучі Христос убитий
у Маріуполі плащаниця
біля Чернігова руки й ноги
в Харкові дихання зупинилось
у Сіверськдонецьку серце стало —
несли вінки йому й ранні квіти
осиротілі налякані діти
якщо придивитися — неспроста
на мапі нагадує хреста
моя золота країна

уперше Христос воскрес коли Сагайдачний встав
удруге Христос воскрес
на четвертий Універсал
утретє Христос хотів і майже піднявся та
ударила по хребту змосковщена гопота

на віко поклали діти броню автомата й каску
у Бучі Христос убитий лежав як живий

молилася Україна —
могили копаючи
ріллю засіваючи
вимішуючи паски —
за тиждень Пасха, Боже
за тиждень воскресни, Боже
за тиждень останній шанс — твій!

(с) Тата Рівна / Tata Rivna, 2022

Епічний світ
Квартирні коридори
Схови
На грані прірви
На краю
А там все вперемішку
Люди й коні
Стрільці, патрони
Цілі, рани
Внутрішні
Пожари
Навмисне безумовно
Без умов і на краю
Пейзажі міста
Без облич
З розбитими очима
Що все ось скінчиться
Вдаю

ІНе вимагає Божий заповіт
у чорний день та у лиху годину
молитися Марії й Богу-Сину,
аби закрили омофором світ.

Молитись і поклони бити – мало.
Одна турбота не рятує нас.
Не раз уже в історії бувало
і декому ікається не раз –
якщо Феміда їхня довго спала,
не омине і їх суворий час.

ІІІ поки ми очікуємо кари
за ветхий щит і ненадійний тил,
не меншає, а більшає могил...

не хоче небо ядерної хмари,
але готують пекло яничари,
а Божий Дух не має зайвих сил.

ІІІЗатишшя перед бурею минає.
Закрийте небо! Не дрімає кат!
Подайте те, що на учора треба,
і вам тоді окупиться стократ...
...............................
Європа уповає на Ереба –
хитрує інерційний бюрократ.

04.2022

Не прощаюсь, не плачу, не йду
Не тікаю
Просто буду там, де є
Просто житиму тим
Що маю
Лишнє і мертве, як шкіра змії
Нехай залишається позаду
Забуте, тому що вже не правдиве
І не своє. Давно

Знову зародитися треба
З неба
Зі всіма постати. Я хочу життя, я так
Хочу кохати, я так хочу любити
Аж до - за минуле - каяття
Аж до віри

В Бога Єдинoго

Дрижить земля на лихо москалю,
планета зупиняє окупанта.
Словами болю, відчаю, жалю
всієї міри втрат не передати.

Тримаємось, але з останніх сил,
чекаємо, коли закриє небо
Європа змію... Україні треба
ракети – до сокири і до вил.

Аби вона дістала до Уралу,
зі сходу – до Алтаю і кремля,
аби у лігві ворога палала
до обрію дияволова тля.

Щоб раша розлетілась на кусочки...
Цивілізаціє, протри більмо,
тебе ґвалтує озвіріле чмо.
Одінь кощію гамівну сорочку...
......................................................
В останній бій ідуть сини і дочки
за націю... рубаємо ярмо!

01.03.2022

І
І мертві, і живі на тому й цьому світі
ще чують із небес Тарасів заповіт.
Чи хочемо, чи ні, але на цій орбіті
лишає кожен свій неповторимий слід.

ІІ
Духовне я і ми змагаються в етері
за право на життя у пам’яті людей.
Стирає імена лише майбутня ера
і невідомо, хто туди іще дійде.

У естафеті цій поети і пророки
задіюють свої радари суєти
і в місиві ідей загальної толоки
сягають до межі кінцевої мети.

ІІІ
Надією живе за пеленою часу
парафія земна астральної рідні,
чекаючи нові поеми і пісні…

Фортунить не усім, але одного разу
іще цікаві тут аматори Парнасу
опиняться і там реактором подій.

02.2022

Союз не клеїться по швах,
усім нема куди тікати.
В електорату їде дах, –
кого й навіщо обирати?

Яка юрба – такі й вожді...
а де узяти їх, видющих,
коли й поети, по нужді,
гадають на кофейній гущі?

На Рашії дурних нема...
якщо не орки, то дебіли,
а тих, що волі захотіли,
уже очікує тюрма.

І в Україні небагато
лишається таких людей,
що і один десятка вартий,
бо їх, таки, нема ніде.

У гущі цілого народу
як на біду, одне зело...
і одне одному на зло
усе ще каламутять воду:
по духу – люті антиподи,
по суті – те, що і було.

01.2022

Одвічно гасло ратая було, –
готуйся до війни заради миру...
тому сталімо дідову сокиру,
аби не забувати ремесло.

Ще є коса, лопата і сапа
та інша рала від сохи до плуга,
тому ми легітимні у степах...
та нині вояків курують слуги.

А найманці – домашні вороги...
на сцені це фальшиві лицедії,
а у державі – тля і лиходії...

тому нема у нації ваги,
ні тої волі, сили і снаги,
що «ще не вмерла»...
                поки є надії.

01/22

Їде і їде богемна орда
на Україну, а не в Україну,
щоб захопити... бодай половину
сцени... а далі – як з гуся вода...
буде брехати про нашу... руїну.

Поки їм «родіна – есесесер»,
правда – клозетні бачки мародера,
не подихає Союз у етері
і солов’їна пащека химер
все ще зміїно шипить на Бандеру.

Ми українці, ми вільний народ,
а не раби у Московії «братній»,
наші угіддя свої і приватні
ті, на які зазіхає урод,
оборонятимуть воїни ратні.

Є іще й ті, що служили орді,
й досі шурують у ногу не з нами,
і на віки залишились рабами...
хай переточують миші руді
землі Сибіру і, може, тоді
в пам’яті нашій умруть єрмаками.

01/21

Колись ви називалися... братами??!
а нині... пересвідчилися ми,
що стоїте наругою над нами,
бо не бували добрими людьми.

Украли історичне первородство
у вільного народу козаків,
усюди насадили віроломство
опричників, злодіїв і катів.

І лижетесь лукавими устами
із нашою «елітою», аби
оця повія стала на диби,
сповідувана вашими попами.

Плюєте ви на право і закон,
аби пройтись війною по пустині
та осквернити лаври і святині
і поздирати золото ікон.

«Бабахнути» у вас немає сили,
та їде дах у мавпи на даху,
а єзуїти бомби і кадила
уже готують світову «труху».

Надію мають ваші лжемесії
чумою прокотитись по землі,
аби бенкетувати у Кремлі.

Смертельне жало отруїло змія.
На часі – трепанація Росії...
її заріжуть голі королі.

12.2021

ІЯкий народ, така й еліта:
чинуші, коміки, купці,
учені, нишпорки, митці
сучліту і... круті піїти –
такий собі суспільний зріз
воюючих вовків і кіз
біля великого корита.

ІІІ в кожній курії – кроти,
що риють ями... та у тиші
раби тупої сліпоти –
таємні слуги: сірі миші,
щурі... і з ними заодно
усі, кому усе одно.

Таке життя! Ми дуже різні...
є гумові, і є залізні,
але коли кругом воно
і тягне націю на дно,
боротися буває пізно.

ІІІНе зупинити карусель,
не оновити давню пам’ять...
воно пильнує і пасе,
перевіряє на лояльність,
але бажає над усе
завоювати популярність.
А їх ще є – аж гай гуде
і кожне, нібито, веде...
як партія а то й... поети
юрбу – попереду планети
тенетами енкаведе...
аби не втратити ніде
дешевого авторитету.

12.2021

IПомітити поезію найлегше,
допоки є крилаті фрази... і
метафори, ремінісценції,
біблійні і живучі аксіоми,
язичницької оргії фантоми,
цитати, рими, тропи, рубаї –
відомі істини... і тим не менше
усе доречне у містерії,
та ритміка кульгаючого трешу,
буває, заяложує її.

IIПіїти мають інші пієтети
і є на те олія в голові,
аби імітувати ті секрети,
якими володіють візаві,
відомі за ознакою таланту,
манери, стилю, тону, словника...
і як не намагайся повторяти,
що не мели, а му́ка – не мука́.

IIIЄдине розуміють дилетанти –
своє творити не така й лафа,
та не болить нікому голова,
що мухи і котлети – це окремо...
і як не захищай свої права,
птахами розлітаються слова
поміченої фабули... і теми.

12.2021