«Русский мир» відригує війною,
Суть його зловісна і проста –
Ця орда лишає за собою
Вилюднені села і міста.

Не твори з диктатора кумира,
Бо впадеш замоченим в сортир,
Бо немає спину бузувіру.
Путін – це війна.
Але не мир.

У твані творчого застою
Незадоволений собою,
Габзуєш все.

І хвиля жовчного цинізму,
Неначе викид після клізми,
Тебе несе.

Облиш удаване геройство,
Спинись, оглянься, заспокойся –
Усе мине.

Нехай поетки і поети
Переплітатимуть сонети –
Життя дурне.

Ще не зачиняється сезам
і на сході іноді світає...
вечоріє...
           і смеркає...
                           ...нам
поки-що і цього вистачає.
У запасі є – слова... слова...
це не бісер...
                   і не діаманти...
у народу вистачає вати:
ватою забита голова;
обіцяє пряники Москва;
локшини на вуха...
                       та оскому...
І немає ради...
                      білий світ
не дарує прощення нікому
за гріхи Гоморри і Содому...
і покару маємо...
                     ... – Co-vi-d.
Поки чумакуємо додому,
боїмося смерті.
                        Не святі...
Будемо й за це відповідати
і за те, що нами у житті
ще маніпулюють окупанти,
печеніги дикої орди,
юди –
           бойова колона п’ята,
що із середини палить хату,
деморалізує Луган-Дон,
атакує з моря наші сіни...
По землі іде армагеддон
і не оминає України.
А дурко у бункері сидить...
малахольна нація куняє,
а воно...
           ...веде її до раю,
і радіє оборотень...
                           Мить –
і в уяві падає блакить.
Лиса мавпа
               Feuer!
                         нажимає.

04/20

Відшуміли пристрасні майдани,
Стихли крики «слава» і «ганьба».
Заправляють знову уркагани –
Зденаціоналізована юрба.

І що далі рухаємось далі
До нових незнаних видноколів,
Час нові витворює спіралі,
Та, на жаль, по замкненому колу.

2010-2020

Принцип ласого шматка:
приватизаційний простір.
Загребущого рука
не цуралась з дев’яностих!

Йшов розподіл всіх і вся
серед сильних цього світу.
Не одне тоді ім’я
шлейфом хитрим оповите.

Все й тепер у них: о кей!
Хай позаздрять неімущі!
Не бракує їм грошей:
бізнесовим та тямущим.

навіть в карантинній гущі
процвітають, невмирущі!

06.04.2020

Оптимісти мрійливо дивились
У світле майбутнє.
Песимісти, однак,
Готувались до чорного дня.

Посміхнулась фортуна останнім,
Та тільки на кутні,
Бо в нерівному герці
Змагає солодка брехня.

Вихвалявся чорний Пень,
Що не вірить в чорний день,
Бо його, крутого Пня,
Аніщо не зупиня.

Та не варто було Пню
Отаку нести дурню.
Хтось недопалок лишив –
І дощенту Пень згорів.

Руїна блимає з імли,
Хоча про неї геть забули.
Та не завадить, хоч коли,
Нагадувати про минуле.

Минув без користі урок,
Граблі присутні і донині.
Коли стрибаєш до зірок,
Опинишся у карантині.

Бабця плачучи прийшла
ввечері до хати.
Дід питає:"Де була?
Трястя твою матір!

Де була?" - Заладив дід,
баба неохоче:
"Я зомліла, а сусід
гірше поторочі.
Відволік мене за став,
думав помираю,
штучним диханням спасав,
тепер клопід маю".

"Чи ж не клопіт, розлучись,
як мене не любиш...
Не мели, старий, дурниць-
проковтнула зуби!

Ворог прийшов, не питає: а хто ти?
Байдуже, мова яка в тебе й статок.
Навіть найвищі відкриє ворота.
Нищить безжально усіх на додаток!
Як захиститися? Хто про це знає?

Зморені відчаєм, люди планети.
Тільки продовжують декотрі знову
бруд виливати в поля Інтернету.
Розум у них не впливає на слово.
Швидше за все, його просто не має.

Цілий потік неймовірної люті
може забруднити навіть і море.
Гляньте ж навколо: до ліжка прикуті
наші земляни – таке справжнє горе.
Вірус долати – це є апріорі!

З рук неможливо позбутися бруду.
Міцно заліг він у душі та вчинки.
Зцілюйте самі себе від облуди.
Час кличе всіх: не дає відпочинку.
Вдумайтесь, люди, хоча б на хвилинку!

Вирішить кожний наразі для себе:
Як далі жити??? З пихою та люттю?
Може звернутись до розуму треба?
Що… після нас відійде у майбутнє?
Совість плекайте: часи надто скрутні…

24.03.2020. 16.00

Любов-Кохання – Морква-Зітхання

Обережним, Грицю,
будь на вечорницях:
Двох любить не треба –
втрапиш у халепу!
У дурні пошиють
і намилять шию,
У кущах спіймають –
ще й «накостиляють»

М’який варіант

***

Стали подруги кращі
до бою,
Розривали десятки
світлин…
Нас було
«не розлити водою»,
Та на двох
був хлопчина –
один!

Він проблемою
не переймався,
Не чекав, наче Гриць той,
біди,
Він із наших боїв
зловтішався,
Сновигав і туди
і сюди…

Ми на нього весь час
ворожили
Під гучні перебої
сердець,
Подурнішали ми
і змарніли,
І промовили якось:
«Капець!»

Годі
сон і здоров’я губити
(баламути, ви хлопці, усі!),
в пеклі ревнощів
юність палити,
наче білки,
стрибать в колесі!
………………………….

Помирились,
і знов подружили -
шкода стало
підірваних
сил….

А коханого ми
поділили,
Наче хліб розламали
навпіл.

Жарт

В зоопарку є звірята,
Славні хлопчики, дівчата,
А веселі мавпенята –
Розбишаки-чортенята…

Люблять пісеньки співати,
Вихилятись, танцювати,
А найбільш – бешкетувати!

«Ви псуєте нашу марку,
Жах і сором зоопарку!
За бешкети вам урок:
Всіх у клітку, під замок!
Замість -
з нами,
на концерті,
під замком сидіть заперті,
Щоб концерт не зіпсувати,
Мавпенята – чортенята!»

Що замок, сталеві грати -
Вміють добре мавпенята
Відмикати, прослизати,
Навіть краще, ніж ламати!

Як на сцені рок заграли,
Мавпенята вибігали
Деренчливо заспівали,
Буги-вуги
Танцювали*,

Потім шкварять хвацько
Твіст
І за це їм – Перший приз!

«Мавпенята, розбишаки,
Танцювальні маніяки!» -

«Може ми і розбишаки,
Аж ніяк не маніяки!

Пригощайте швидше нас:
Нам банани – в самий раз!
В самий раз!

Запивати –
Квас!

…………….

* Може нагадувати –
«Тараканы прибегали,
Все стаканы випивали…

К. Чуковский «Муха-цокотуха».


2019 рік

мене роз’їдає вселенська тривога
образа в холодних лещатах стиска
мій мозок гладенький як яйця бульдога
а краще би був як поверхня соска

сказала ота що писав їй присвяти
у котрої мріяв побути в саду..
мій мозок? чи є він? звідкіль його взяти?
поїду до Львова можливо знайду!?

мій кат у спідниці на гострих підборах
глузує з написаних мною віршат
y мозку гладенькому вибухнув порох
мій кат – це катуня і це вже не жарт!!

Я тебе, мою музу крилату,
Ізолюю в окремій палаті,
Аби тільки мені
Дарувала пісні,
Лиш мене научала співати.

Я злечу, як орел, над землею
І сягну вишини корифея.
Запалю анашу
І таке напишу,
Що не снилося навіть Орфею.

Розпошириться слава по світу
Про такого крутого піїта.
Я літаючим став,
Світ мене не впіймав,
Бо кому мене треба ловити?

Четвертий день, як я не п'ю абсент.
Четвертий день строчу тобі присвяти.
І кришиться віршоване безе –
У музи до підлоги липнуть п'яти.

Не треба більше змочених рейтуз!
На цукор не потрібно лити воду!
В колоді був один єдиний туз
Та хтось у мене вкрав усю колоду.

І я програв, буває, я програв.
Чотири дні, чотири дні в нікуди.
Хоч грам мені абсенту, хоч би грам!
Паскудний день і вірш оцей паскудний.

А я кришу безе.. ой, ні, пишу,
У музи почалася діарея.
Вона мені дістала анашу.
Палю, а з диму випірнула фея.

Прошу себе: «До ранку дотягни!»
Вже бачу, що гидує мною муза.
Мене ж все більше тягне до ханиг,
Де фея подає абсент із мусом.

На п'ятий день пітьма, тебе нема,
Поемами усіяна підлога,
А муза щось дописує сама..
Дивлюсь, – останні строфи некролога.

Я пам'ятаю файну хвилю,
Коли мені з'явилась ти,
Та здуру я втікав щосили,
Неначе то були чорти.

Сліди любовної невдачі
Я відчуваю дотепер,
Як без причин сміюсь і плачу
І згадую СССР.

Розкошують будяки
на зеленім полі.
Придивилися дядьки –
нижче спини голі.

Прикидається курай
дядьком із портфелем.
Скільки ліжок не міняй –
а бордель борделем.

Не сховає срамоти
жодне піаніно,
як за мозок маєш ти
те, що нижче спини.

До вподоби комашні
мотилі - монархи.
На тім полі всі дурні,
навіть олігархи.

***
Зашуміло в голові у мачо –
маємо і пряник, і батіг
у обіймах Рашії. Одначе,
нація ще поки-що не плаче,
та од сміху надірве живіт.

***
Ми – брати! Нас немає! Абзац...
У народу стійка параноя.
Все чекає, що неук-паяц
очарує собою ізгоя.

***
На дроті – слуги у шпагаті,
на сцені – коміки і леді,
зациклені на клоунаді,
червоні ари – на арені
і раді чучела зелені,
що їх показують у Раді.

***
В Буковелі немає обману,
що занесло шута до Оману.
На лещата міняє чалму
і нічого не буде йому.

***
У малороса є великий гонор –
куди літає, там – літальний номер,
у папи – вірус, у Європі – зло,
Гаагою залякане пуйло.

***
І у зелені є опертя.
Пацифісти блатної колони
за нові узялися закони.
А яка їх чекає стаття
за обман, що вони «за життя»?

03/20

Жарт

У тирі мисливці
Стріляють з рушниці,
Для них полювання не жарт.
Припхалися з лісу
Мисливці - гульвіси,
В мисливцях буяє азарт.

Всі іграшки-звірі
Розвішані в тирі,
Вчувається гуркіт копит...
Немов громовиця,
Гуркочуть мисливці,
Та кулі летять в білий світ.

Вже "склеїла ласти"
"тигриця" смугаста,
У "тигру" стріляють "митці",
Так залпом влупили -
На землю звалили
І здобич припнули до "па" -
і до "ли"-, і до "ці",
До палиці.

А тиру хазяїн,
Мов лютий татарин,
Обуренням синім буя:
"Віддайте "тигрицю",
Смугастеньку кицю,
Це - іграшка краща моя!"

Без взаємокоронації
Відсутня чітка мотивація,
Без взаємобичування
Втрачається сенс існування.
Оманливість незалежності
Блокує інстинкт обережності.
Пильнуйтеся з медведчуками,
Із вірусами та москалями.

Мухи на стелі, як зорі на небі
Виснуть. Та мухи не мріють про вись.
Мухам для щастя багато не треба,
Досить їм того, що з'їли колись.

Не зазіхають на нашу свободу,
Не зловтішаються в бідах чужих.
Скромні трудяги, що завжди з народом –
Треба у владу обрати таких.

Ці очі – келихи абсенту,
Зелений колір.. саме те!
Мене захоплює дощенту
Троянда в рюшах декольте,

Свавільні локони і вії,
Грайливий сміх, тонка печаль,
Я їх приборкаю, розвію,
Торкнувшись Вашого плеча.

А далі.. далі.. далі буде..
Довіртеся, благаю Вас!
Важке похмілля, сірий будень,
І квітка, що об’їв Пегас.

Бреши. Бреши
Без міри і без ліку
І без царя
В убогій голові.
То матимеш
Пошану превелику
В брехливій,
Здеґрадованій Москві.

Мода не міняється
і юрба не кається,
у судах єднаються зрада і совок.
Дев’яносто п'ятою
йде колона ватою.
Зашивайте, братіє, рота на замок.
Волонтери, бійтеся!
Пугало комісії
на чолі дивізії їде на війну.
Буйна охоронниця
б’є, кого їй хочеться,
Буратіно мочиться? Слава сцикуну!
Як то любо-дорого!
Удає суворого:
очі в очі ворогу дивиться в упор,
із еміром снідає,
з папою обідає...
а тилами відає горе-прокурор.
Урку одубілого,
що за Сашу Білого
уникає цілого строку у тюрмі,
на жінок натравлює,
на героїв армії
пальцями показує...
Весело юрмі!
Ожила кацапія.
Нео-дипломатія
обіцяє Рашії нашої води.
Мода зеленішає,
Вова веселішає
і на вуха вішає локшини орди.
Українізація
чи колаборація?
І не знає нація, хто куди гребе.
Здати економіку
і країну Вовіку –
це і є у коміка варіанти Бе?


02/20

Не стане народом розмитий народ,
Він так і залишиться в стійлі заброд,
А непокірних лукаві ординці
Нейтралізуватимуть поодинці.

Ось це і є шляхетні пани ?
Повиїдали так жупани
Що гомба сорочинна й то, єдина виліта
Та вам свиня не стане за раба !
Бо навіть свині знають правду
Яку ховаєте ви так старанно
І не виводите у люде

А правда ця
Що ви такая ж чернь людськая
Що помира й не вимирая
Продовжує сей рух вельможе
Бач бо,
ходить с холопом вам негоже
По вулиці одній.
Вам подавай як для мойсея
Щоб роступилася дорога всея !
Щоб білі чоботи шкіряні
Та ноги бідні, голодранні
Не бачились в одних путях !

Та люде, прошу, схаменіться
В народ сей бідний подивіться
Загляньте прямо їм у очі
Що так не досипали нóчей !
Для вас панів се так старались
І за роботу всюю брались
Аби в раю себе ви чули...
Та поки ви ще не тварини
Питаю я, в свої останні днини
Такі слова:

Невже
Невже нема у вас сумління
Немає совісті, ані терпіння
Щоб жити так як жили всі ?

Авжеш нема, вам бо навіщо,
Уж лучче грабить, убивать й навічно
Падлюкой залишитися для всіх.

Для всіх й помрете як падлюки
Бо не відмиються кроваві руки !
Що мордували так чужії душі...
Побійтесь бога, бісові чинуші !
2020

Розписані ролі, прописані ліки,
Чуття – це оркестр, а свідомість – театр.
Сюжетів і партій у ньому без ліку,
Тепер диригує усім психіатр.

А ти мені пишеш якусь ахінею,
Що типу кохаєш і, мабуть, простиш.
У мене вже інша, я дихаю нею,
Вона піднімає.. мій кволий престиж.

Я наче юнак верлібрую присвяти,
Лабаю на всіх інструментах чуттів.
Вона ж хоче ритму, а де ж його взяти?
І знов невдоволена – рими не ті!

Сорочка туга́ і болючі уколи –
Ця сила, бо тоніка – БДСМ.
Я спробував, більше не буду ніколи,
Віднині писатиму тільки есе.

***
Поки ще не закінчені курси,
а казна - це порожня сума,
має наміри влада сама
підмітати останні ресурси,
щоб лишатися біля керма.

***
Не живеться тихо чоловіку,
у якого успіхи малі.
От би цю енергію базіки
та на мирну працю у селі.

***
Що народу кулі й кулемети,
і коронавіруси планети
у колонізаторській війні?
Наступає час імунітету.
їсти не салати, а котлети
означає – вижити чи ні.

***
Вирішило всенародне віче, –
є на кого вішати собак!
Де за газ не заплатили двічі,
їли чи не їли,
все одно купили.
І ніде не гавкає бідняк.

***
І сліпе узріє, що не пейси
виділяють націю мою.
На базарі інші інтереси, –
як продати крадене за пенси,
а рублі рубати у бою?

***
Зима переступила за поріг
і правда наші очі відкриває...
Одна бабуся іншій повідає,–
Зеленський краще прибирає сніг,
ніж Порошенко.
І таке буває.

01/20

"Як я скучив за дурдомом –
Серце розривається.
Розкажіть мені, дурному –
Що там відбувається?"

– "Процвітає наш дурдом
Буйними фіолами.
Скоро підемо разом
Ми по світу голими.

Розцвітемо навкруги
Хворими усмі́шками,
Поквитаємо борги
Песиками й кішками.

Розмалюємося ми
Цятками і смугами.
Тяжко зватися людьми
З отакими слугами".

Країна-глюк,
Гидка і неприродна,
Потворний флюс на череві Землі.

Тож треба як
Звихнутися сьогодні,
Аби лизати лапті москалів.

Що хазяїн сайту обіцяє,
те і забуває на ходу.
У стакані буря затихає,
і нема ніякого роздраю.
Байки анонсує какаду.

До одного місця, що піїти
віршами оплачують оброк.
Крадії нікому не помітні...
Головне – уміти оніміти,
голову ховаючи в пісок.

Експериментує як владика
мужня реформатора рука...
І на сайті іноді базіка-
є інкогніто відома трійка,
ніби за вказівкою ЦеКа.

То ніяке не совєцьке диво,
що якусь шістьору б'ють тузи –
лагідно, і щиро, і правдиво
у своєму стилі – косо-криво
сіє безнадію Лао-цзи.

Мекають не Сидорові кози
про високу місію свою,
смикаючи сіно з того воза,
де нові латунські й берліози
обрізають пісню солов’ю.

************************
Каюся, що хочеться признатись
мовою культурного села, –
ех, якби отут поматюкатись,
як би грішну душу відвела.

2020

«Я пацифіст! Насиллю –ні! Нам не потрібне військо!» -
отак позицію свою декларував Онисько.
Мовляв, як б’ють нас по щоці – то підставляймо другу.
Тут нагло трапилась із ним страшна біда-наруга:
сусіда капцями уліз у клумбу пацифіста…
Онисько винного місив, неначе в діжі тісто.
Усі побачили, куди пішли слова про щоки,
коли сусіду пацифіст волосся дер нівроку.
Дісталось навіть глядачам, бо стали надто близько:
щоб не заліз ногою хтось у квітничок Ониська.
Стояв Онисько за своє, немов казковий витязь…
А от країна… не своя? Не варт за неї битись?
Мовляв, занадто не близька до тіла сорочина?
За чином ненька занизька, не гідна мати сина?
«Та я – ого! Та я – цабе! Та я – людина світу…» -
Твердить Онисько, за слова ховаючи копита.
***************************************
Коли твою країну ворог силкується загризти -
лиш потенційний зрадник назветься пацифістом.

Поети чубляться до скону,
Бо нетривкий між ними мир,
Бо кожен має власний гонор,
Бо кожен сам собі кумир.

Отак стражденна Україна,
Зневажена поміж людей,
Відроджується й знову гине
Через амбіції дітей.

Нещодавно , подививившись мультик про короля віслюка (тролінг на чинного гаранта ) я дійшов висновку , що обрати осла вожаком , під час війни , могли тільки
73 барана ..

Біля забутого села ,
Наївшись хмелю і дурману ,
Обрати вожаком осла ,
Веліли 73 барана ..

Весь луг до ночі реготав ,
Смівся крот , ревали бджоли ,
Веселі , на наближчий став ,
Злетілись качки по приколу .

Щоб впевнитись що то не сон ,
На власні очі споглядати ,
Приповз удав мов Пінкертон ,
Й не знав чи плакати чи ржати .

Зате вже знали зголоднілі ,
У темнім лісі сіроманці ,
Як закривавлених , безсилих ,
Потягнуть в яр , рогатих бранців..

P.S.
Мораль така , коли війна ,
Якщо у тебе кепські справи ,
То вожаком у барана
Час обирати вовкодава..

Олександр Квітень
м.Мукачево.

Чотири найвідвертіші присвяти,
Три крапки, знаки оклику, тире.
У них вся ти.
О, де полину взяти?
Бо горло від солодкого дере.

Бо я читав. Уголос всім навколо.
Ми реготали, я отак посмів
Ся розважати, чисто по-приколу.
Та, що там вірші, так, – окрошка слів.

Тепер дивлюся, – ти інакше пишеш!
Про інше…
І до іншого ідеш…
А я дурію від тієї тиші!!!
О, де ж я схибив, люба, мила?! Де ж!?

Сміялася кохана безневинно:
І нащо начиталася Сушка?
У Чорногуза – цілісна картина,
А в того – ніби пташка з неба «Ка!»

У Чорногуза там дівоче личко
Із гір, плато – туманна родить вись.
Воно постало сяєвом величним…
А у Сушка – мов пазли розповзлись.

Насмикав віхтів з сіна і соломи,
Залякує сузір`ям Гусака…
Чи в нього, ви скажіте, не всі дома?
Писунка нападає знов швидка.

Ну й маячня. Бери, зливай хоч воду.
А чи складай із вірша анекдот.
Пером у Чорногуза Велес водить,
Ну а Сушковим – то, напевне, чорт!

11 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)

Краса: гаї, степи, поля…
Ля-ля…
Раптово лемент. Звідкіля?
Та бля…
Вчепивсь реп’ях в чортополох.
Ох-ох…
У ворогів летить горох.
Рох-рох…
Тут світ звільняють від дурні!
О… ні…
І дохнуть му…зи на вікні…
В лайні…
А соловей хотів тьх-тьох…
Теж… здох.
Мабуть, зараза, пив за трьох.
Ох… ох.

Я можу розповісти за Різдво.
Щоб не казали – Лукас
Не ліричний.

Ось на містечка сходить вічність.
Ворони прилягають на крило.
Бомжі шукають радіодеталей.
Поліція лапає волоцюг.
Гряде імпічмент.
І закохані стрічаються без жалю.
Стара карга, коцюба із коцюб.

Колядників знімають на айфони.
Ліхтарики китайські ось летять.
Холодне пиво убиває.
Фури, повні вантажем,
Гарчать, тривожать бруд,
Руйнують душу, атрофують м’язи.
Пес завиває їм услід.

Моє чуття
Печальне і містичне.
Років сто тисяч
до Вселенського Різдва.

Не віршуй на теми недоречні,
Не здіймай словесну каламуть,
Бо тебе за вправи небезпечні
Кількаповерховим обкладуть.

І підеш туди, куди послали,
Бо у тебе вибору нема,
Бо життя таки недосконале,
Жереб твій – сума або тюрма.

Тож не смійся ти передостаннім,
Ліпше – не сміятись взагалі.
Погамуй невтолені бажання,
Аби довше жити на землі.

Сьогодні все! Мені потрібно йти.
Не зупиняй, хапаючи за лікоть!
Я не скажу – у всьому винна ти,
Промовчу, що абсент – найкращий лікар.

Прости мене, як я себе простив!
Що обіцяв, не згадуй, не нагадуй!
І не такі розводили мости,
А потім називали мене гадом.

Я перетну незаймані ліси,
У лебедя поцілю з арбалета,
Лишу тобі і ти його з’їси..
А я? Мене ковтне голодна Леда.

Ох, тяжкі часи настали, –
Бідкався Микита,
Владу всю узурпували
Зло́дії й бандити.

В печінках уже засіли
Кляті лиходії –
Бо простому чоловіку
І украсти ніяк.

Зустріч з Петром - це завжди, наче удар під дих.
Біографія в нього скидалася на житія святих.
Він бачив в жінках лиш спокусу та гріх
І тому намагався не дивитись на них.
Та байдужість з жостокістю ваблять багато жінок.
З тих, що звикли до гематом і ламання кісток.
З тих, що прощають зрадників, притискаючи їх до грудей.
З тих, що плачуть від щастя, коли в них хтось бачить людей.
Петро мав себе за мученика, вважав, що поруч з ним бути - рай.
Казав своїй жінці: "Що значить померла? Давай воскресай!
Вставай, неробо, твій чоловік зголоднів.
А ти тут лежиш і мовчиш вже декілька днів".
Та жінка лежала й не рухалась: в неї пробите тім'я.
Петро не був апостолом - їх ріднило хіба що ім'я.
Із жалем подумав, що треба купляти вінок.
А жінка? Чорт з нею, на світі багато жінок.

жовтень, 2018

І
Що не було колись, того й не буде.
Не буде ані -Пу, ні -ме, ні -бе.
І час новий розвіє й загребе
історію Московії усюди.

ІІ
Москву поіменують як Ме-дву.
Ім’я Китаю буде Путі-Чіна.
І заснують учені пуйвейбіни
у Пу-тері – імперію нову.

А бацька буде Пу-цька у подобі
великого вояки – як Пу-син
і пам’ятники Леніну і Кобі
усюди називатимуть Пу-ін.

ІІІ
Тоді прийде нечуване майбутнє,
а поки ми очікуємо Пу-тнє,
то як немає, хай би й не було.

Інакше окуПує Україну
огидне Пу і будуть бабуїни
Ордло іменувати як Пу-йло.

01/20

I
Коли були ми ще братами,
жилося якось і тоді.
Писали вила по воді,
що нам – до однієї ями.
А як зарадити біді
не мали ми своєї тями.

ІI
Та й досі ми – раби пітьми.
Усе ще віримо кумиру,
лихому генію тюрми
у зомбоящику юрми,
що нібито, заради миру,
іде із бімбою на МИ.

Чекає мафію екзилу,
що заслуговує по рилу,
уся парафія її.
На голову усеньку хворі,
по сцені бігають актори –
багатії і холуї.

Усе ще гопники у моді
та коміки юро́диви́х.
Регіонали хороводять.
Де не посій – уроди родять:
або свої серед чужих,
або чужі поміж своїх.

Талановиті окупанти,
що приміряли кумачі,
ще гастролюють уночі.
Убивці – нині емігранти,
у владі – мічені мутанти
та непомітні діячі.

IІІ
А от куди юрбу дівати,
яка із хати і до хати
ще шастає?
                   І як лайну
на мапі місце показати,
де їх
    бажають
                убивати
і обирають
                 сатану?

04/20

Чоловік, звичайно, він хоробрий,
Наче той Герасим без Муму.
Та коли виходив із утроби –
Мізки десь приплюснуло йому.

В нього завжди зігнута писунка,
Бумерангом доля б`є, шкребе.
Обливає брудом інших лунко,
А виходить так, що сам себе.

У писаннях – не вилазить з калу,
Тім`ячко плескате позаяк,
Це життя на нього приміряло
Кепку, мов засушений кізяк.

Словом він талант убить готовий –
Одержимий графоманіяк.
Збіги всі у вірші – випадкові,
Не стосуються когось ніяк!

1 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)

Доведеться розказать таки,
Проінформувати всіх я мушу.
Кізяки засушені – сушки –
То плювки поетові у душу.

Тільки написався гарний вірш,
То його на себе приміряють.
Думають: А що? І ми - не згірш,
На один кидаєм цілу зграю.

І отак вискакують сушки,
Як оті чорти із табакерки.
Й дістають і тролять залюбки…
Їх плоди – отруєні цукерки.

Жовчі в них – на цілий океан,
Океан сухий, мов мертве поле…
Ніби коло скроні в них наган –
Справжній вірш сушкам так очі коле.

Справжній вірш – продукт без ГМО,
І скажу Вам я – у цім біда є.
Суші із Японії їмо,
Нашими сушками заїдаєм!

23 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Намножилися клоники,
Вибрикують, мов слоники,
Затопчуть навіжені – уважай!
Писаку бикуватого,
Троляку дурнуватого
Завбачливо, за милю, оминай.

Коли вони вгамуються,
Коли перебикуються,
Коли вже перебісяться – хтозна...
А поки між писаками.
Неначе між собаками
Трива неоголошена війна.

10.06.2018

Я бачу
імперії підкошені коліна.
І це уже було. І не було
моєї України у країні,
яку іще очолює Пуйло,
висяче
як мумієм наколота сосиска –
і жупело, і тля бойовиків.
Розгойдує історія колиску,
криваву, у борні зведенюків,
неначе
у нас немає іншої халепи
як наші убиваючі брати
і їхні буйні ідіоми-скрепи
на тлі ідіотичної мети.
Одначе
лише на Пу лишається надія.
Дарма, що анімується кіно,
де Чук і Гек плювали на Росію,
яка іде «Титаніком» на дно.
Терпляче
чекає Україна на реформи,
коли валюта рухне до нуля
і буде анульована земля,
а два аршини – буде наша норма
козача.
Що буде, невідомо. Що усім,
то те й мені. І це уже бувало,
коли і цього не бувало мало.
Але тоді прийде у рідний дім
удача,
якщо у мене буде аркебуза
і я уб’ю у вухо москаля.
Хай буде пухом і йому земля
на нашій території Союзу.
І наче
народу в Україні поріділо,
рішали подалися за бугор,
займає територію мордор,
впрягає у ярмо, а наше діло
теляче.

12/19

Ще до Трійці далеко, ачей?
А на саміт очікує трійця
із Росії навалу гостей.
І пуйло не ховає очей,
що піймало за яйця арійця.

Озеленений бає йому,
що воно у Європі найвище.
Підіймуся і я на горище, –
каже, – руку колезі пожму
й покажу, що і я не аби-що.

А вони – як вужі потайні,
а воно – як гадюка отруйна
заповзає у душі дурні,
що потопить усе у війні
і залишиться жаба калюжна.

І чого воно лізе – оце
тупориле, криве і рогате?
Адже має одного ґаранта,
у якого попало яйце
на окраїні нашої хати.

Може й цього йому до снаги
ошелешити? Знає пихате,
що́ – віками чуже, язикате
захищає... Усі – вороги!

А понищить усіх до ноги,
то кого на землі грабувати?

12/19

ІЩось і було, а нація не знає, –
що то воно у Франції було?
У злодія на голові палає,
а виглядає, наче еНеЛО.

І наче упилася наркотою
Московія великого Пуйла.
Ні спокою немає, ні покою.

На бестію не вистачає зла.
Усюди п'янь, а лізе у герої
і на Олімпі «шороху дала».

ІІНемає світу ні кінця, ні краю.
Бери за даром райдуги дугу.
А їй усе іще... не вистачає
чужої хати у свою тайгу.

Освоєні на суші і на морі
усі скарби Великої Ріки,
а Раші мало. На біду і горе
освоюють її бойовики.

Майбутнє обікраденого люду
до самої окраїни землі
віками завойовують приблуди.

З червоною зорею на чолі
вони були однакові усюди.
Ідуть на мир війною москалі.

ІІІЯкщо Гаага обіцяє ґрати,
ніхто не розуміє, – в чому суть?
Йому ще, може, й Нобеля дадуть,
хоча пора по шнобелю давати.

Анжела ошелешена Пуйлом,
Емануель її не розуміє...
І, – «цо то буде»? Наркота у дії.

Нормандія поїхала умом...
Узгоджені «галюники месії».
Домовилися майже «ні о чьом».

..............................
Качають газ із Комі, Вєсі, Мєрі...
А, чокнутий на імені Бандери,
уже не розуміє аксіом.

Йому давай границі СеРеСеРу,
але коли показуєш на двері,
орда у вікна лізе напролом.

12/19