Ну ось і фініш. Іншого не буде.
Усе, що буде, маємо уже.
У вушко голки пхаємо верблюда,
в якого олігархи – протеже.

Корупція очолює кориду.
Усі хапають, що де не даси.
Пінгвіни у далекій Антарктиді
дописують фальшиві голоси.

Із варіантів маємо найгірші,
які і заслуговує народ.
Перемагає дурнувата більшість
і виграє заумний ідіот.

Два гетьмани ідей не об'єднали
і опинились оба у кінці.
А та, що між каналами літала,
так і не сіла на оба стільці.

І знову вилітаємо за межі
в останньому, можливо, віражі...
Європа залишає рубежі...

Упали башти і маліють вежі.
Пірати соціальної мережі
оцінюють фатальні міражі.

01/04/19

Життя сміялося із мене,
Поет, це – вічний наївняк.
Узяти б і порізать вени –
З наївняка будЕ мертвяк.

Хай слово золоте чи срібне –
Я краще вічності всміхнусь.
Кому життя моє потрібне?!
А смерть потрібніша комусь.

Від неї стане хтось щасливий…
Хай вродою ти – Аполлон,
Не сотворив кохання диво
Життя падлючого полон.

Красі вклонятися – так гидко!
Бо не вона врятує світ.
Вона – лиш лялька. А за нитки
Посмикує Бог СвітоГИД.

І він розподіляє ролі
І ставить на свої місця.
І королі танцюють голі,
Щеза наївність із лиця.

І заворожить таємничо,
І звабить душу «молодця»!
Мене в обійми смерть покличе.
Ій мертва блідість – до лиця.

15 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Кому – творити, а кому – спожити.
Такий розподіл праці на землі.
Комусь – дереворити оживити,
а іншому молитись до зорі.

Ще є умільці красти і брехати.
Уже й не помічаємо, чого
навчаємось у самозванця-брата
та віримо історії його.

Ми їм – освіту, віру, наші бренди,
а сарана зжирає рубежі
і потайки поширює легенди,
які ми схожі і які чужі.

Вже і язик міняємо на мову,
щоб відчепився клятий сатана.
Та поки їхню віємо полову,
всихають наші зародки зерна.

Не вистачає Іроду зі сходу
Дніпрової цілющої води...
І на Азові не питає броду...
Однакові усі царі орди.

Але уже гуртом і поодинці
Кощієві даємо відкоша,
що дуже хоче нашого книша.

Не відає опариш на Неглинці*,
що і язик творили українці,
аби у хаті мріяла душа.

03/19

Глаголить раціо коротке : «Ні».
Емоціо волає вперте: «Хочу!»
Моє дитя, у внутрішній мені,
поплач, поскигли, не поспи півночі.

Придумай інші фабули казкам,
новим героям виверти сюжетні.
Сценарії для трагедійних драм
перепиши на фарси іскрометні.

Глянь іронічно в непозбувний сум
фантасмагорій ілюзорних марень…
І смійся, смійся, смійся досхочу!
Об землю лихом - щоб одним ударом!

Полегшає великому поету.
Усе мале тікає у кущі.
Сатирою опльовані сонети
про насолоду, пахощі, дощі.

Усім відомо – ідолу не вперше
у люди вилізати із пітьми,
а де йому помовчати найлегше,
метає блискавиці і громи.

Являючи себе між голосистих,
я ці ази вивчаю на зубок
і відрізняю мите і нечисте,
аби й самому викласти урок.

Далеко ще до ліри і до музи,
коли Дніпро і стогне, і реве...
Єднаються «орли» і боягузи,
аби у бучі коцати нове.

Поезія вимахує косою,
аби запам’ятали небеса,
що не чіпляє ні її краса,
ні туга за вечірньої імлою...

Хай блекота умиється й росою,
та це не Божа, а гірка роса.

02/19

Зеленіють жита і любов непроста
В двадцять першім столітті – не мрія!
У панчосі нога, притягальні вуста –
Хтивогуба красуня Марія.

Трохи є сивини у волоссі моїм,
Ну а біс у ребро, певно вцілив.
Я дивлюся на ніжки стрункенькі твої,
І в собі почуваю ще силу.

Наче гетьман Мазепа* - на тебе запав!
Ох, дурні ці, вже сиві піїти.
Руки тягнуться, Господи, знов до гріха…
Ти ж умієш лиш гроші доїти.

Навіть сексу нормального в нас не було,
Лиш полапать дала себе мила.
І забрала у мене останнє бабло
Й за кордон із бойфрендом «звалила».

Зеленіють жита і любов непроста!
В кого вчилась, в якої повії?!
У панчосі нога, притягальні вуста –
Ох і стерва ж ти, хитра Маріє!!!


5.02.2019

Зимою віє. Дні і ночі – білі,
у хижі тепло, на подвір"ї – дощ,
а у Європі жовті заметілі
замайоріли на арені площ.

Америка утратила надії,
що скрепами орудує вона.
Вселенське зло поширює Росія.
Із півночі повіяла війна.

Неситі юди, іроди, пилати
активізують засоби мети.
Лишається дорогу обирати,
куди тікати і кудою йти.

Нічого не планується нового
і вічного – ні доброго, ні злого.
Зійдуть сніги, появиться зело.
І в Україні запанує літо –
пора неперевіяне ділити.
Усе – як і раніше, як було.

02/19

У кожного в житті є листопад,
що відшумів, а чи грозить вітрами…
- Шерше ля фам – шепоче пізній сад
останніми тремтячими листками.

Йому болить… осінню пектораль
холодним вітром зірвано під ноги,
і час дощу дописує в скрижаль
зволожені алеї та дороги.

Нудна пора у паузах сльоти
дарує ніч погідного затишшя,
і позирають зоряні світи
на мокрі сни із чорного узвишшя.

Марудна річ – шукати ту мадам
(жіночого єства лукаву вроду)
на втіху бісу, ребрам і рокам,
зважаючи на ліньки і негоду…

Зриває час-вітрило у житті
амурне листя – марення-омани,
і ті потиху ниють в забутті,
а осінь мрій зализує лже-рани…

11.2018

Живе у мені критикан,
і оптиміст, і істукан.
І купа іншого народу
без племені, імен та роду.
Я з ними бесіди веду
та думку їх собі беру.
А потім «Бац!» і десь озвучу –
сувору лагідну ядучу…

Хтось скаже: Ач, яка дурня!
За рік зросла у нас платня.
Ти на якому боці граєш?
Мабуть, того і сам не знаєш…

Хтось скаже: О, жива надія.
У рік Бика чи може Змія
все буде добре у людей,
бо цар наш – з тямкою спудей…

Хтось скаже гнівно: Баламут!
В країні кожен п’ятий Брут.
Навіщо кликати до бучі?
Часи й без того злі, пекучі…

А я то що? Я ні при чому.
То оселенці через кому
віщають різне зусебіч,
а мій язик – то їхня річ…

27.01.2019

Який типаж! Яка моновистава:
актор, і драматург, і режисер –
в одній особі! Що якась там кава –
червоне танго тонкостінних сфер,
терпке й сухе, як проминула осінь,
де чверть доби, тривалістю в життя.

Ще деколи нашіптуються й досі
нерозшифровані, невчуті до пуття
тендітні па словесної спіралі
і космос дна зіниць в моменті «ікс»…

Із висоти відгулих "сатурналій"
скрипить на весну спорожнілий Віз…
А у куточку, підхопивши м'ячик
пін-понгу незавершених розмов,
еґреґор кави підморгнув, неначе
на мислі має відігратись знов.

А ти казав, я ні на що не здатна,
До чого б не бралася - не моє.
"До віршів, -, судиш, - не удатна,
Це лиш захоплення твоє."

Сміявся, що моя французька мова,
У мед солодкий додає кислинку.
Закоханість ж моя - раптова,
"Минеться швидко, за хвилинку"

Не вірив й в те, що буду мати щастя,
Що в натовпі я буду виділятись.
І я сказала тобі "Досить. Баста.
Подивимось, хто ще буде сміятись"

Я не брала слова ці до обіди,
Але й за принципи не ставала ніколи.
І оминала рух суспільної орбіти,
Навіть тоді, коли дивились всі довкола.

Не була горда, та жила сміливо,
Завжди тягнулась до людей успішних.
І пам'ятала, про свій пункт "важливо",
Що рятував мене у дні невтішні.

Були пораски, та були і перемоги.
Мій шлях був сповнений камінням.
І деколи підкошувались ноги,
Та я все рівно рухалась невпинно.

І от у мить, коли зустрілися ми знову,
Ти був здивований моїм здобутком.
Почав заводити розмову,
А на обличчі покривався смутком.

Питав: "Як справи, як минув цей рік?"
А я: "Ma vie est magnifique!
- Ти знов сама, напевно, як торік?
-О ні, удома жде коханий чоловік.

- Вірші не пишеш вже давно, правий?
- Ні, вчора вийшла збірка "Кошик мрій".
- А в Щастя, мабуть, смак гіркий?
- Рецепт на нього в мене свій.

І стих відразу голосний у тебе сміх:
- Як досягти же успіху людського?
- Секрети тут, - кажу, - є різними для всіх,
Моя удача полягає в цьому:

Щасливим завжди буде той,
Хто на інших не буде зважати,
Хто йтиме до цілі, як герой,
Той високо в небі буде літати!
2018

Мій сон спіймав тебе
Тенетами кохання.
Відчувчи й в них себе
Пізнала я бажання.

Бажала бачити та жити
в твої омріяних думках.
І все життя тебе любити,
Тримати й щастя у руках.

Я мріяла про "Нас" давно,
про той прекрасний танець.
Та, мабуть, ти не в це кіно
Отримав роль "коханець".

І знаєш, важко мені було
Здобути знову самоту,
Та раптом, все само минуло
Знайшовши тишу золоту.

Я глянула на світ щасливо,
Додала барви в сірі свої дні.
І все мені здалось можливо,
І знов засяяли мої вогні.

Отож, почнімо жити далі,
Ловити сонця промінці.
І в світлі бачити деталі,
Тримати міцно їх в руці!

місяць схожий на келих повний вина й туману
зорі розсипались салом на сковорідці
сонце дрімає у запічку мертво-п'яне
хмари як чоботи
тонуть у синій річці
неба

мені не треба навіть снів при такій яві
пасу небесних корів горілиць поночі
мої реальні світи не всякій уяві
під силу
не кожен це бачити схоче
треба визнати врешті
решті людей не до небесних корів —
їм аби земного узяти сповна
зібрати усю свою решту
не потопити човна
моя ж душа бездонна тому
що світ навколо неї не має дна
немає стін
перепон немає
щоночі ви засинаєте —
а я відлітаю
у цьому різниця між нами
смисли наших цілей —
ви хочете бути ситими
виспаними умитими
закоханими багатими

я — хоча би цілою
не розіп'ятою

Спинися, друже, і посидь.
Склади хулу і оду віку.
В одну торбину – що болить.
У іншу – гожого без ліку.
Лиш дрібка ліку? Не біда.
Додай туди блаженні мрії.
І ось вона вже не худа
ноша своя, що добре гріє.
А ту торбину, де лихе
(її підняти стане сили?),
пусти із горба, хай хе-хе…
летить до біса, до могили.
Тепер дивися: зла нема,
а щирого достатньо міри.
Як добре жити без ума,
коли залатані всі діри!
Вага набутків і невдач
на користь щасного активу.
Купи з горіхами калач,
іди у завтра без пасиву…

01.2019

Коли життя ламає долі щит
І хмара застеляє промінь сонця,
Шукають люди захисту від бід,
Вимріюючи бога-охоронця.

Шаманять і кадилами трясуть,
Воскурючи з жиру фіміами.
Але в душі злостивця каламуть,
В кишені - ніж на ближнього чи камінь.

Молитви тільки дві: "Подай!", "Пробач!",
Від глупства розум у кебеті висох.
Уклякнув на колінах раб-прохач,
Цілує руку грішнику у ризах.

Сусід сусіда вкинув у ставок,
Зоп'яну матір син влупив обухом...
Якщо і є всеблаге божество,
Воно від криків жертв давно оглухло.

Вина із бару сулію дістав
(двохтисячне Різдво стрічають люди).
Увірувати важко у Христа,
Якщо його в душі нема й не буде.

07.01.2019 р.

Шановні друзяки-поети,
Дарую востаннє привіт.
Ще трохи - і кану у Лету,
Зітхне із полегшенням світ.

Не буду мозолити очі,
Лякати талантом невдах.
Життя залишився шматочок,
За хвилю з пістолі бабах!

Не звикнув писати олжею,
Не стачило, мабуть, ума.
Існую і так за межею,
Мене поміж вами нема.

Затримався надто у світі,
Між геніїв труся як в'юн.
Прекрасних пейзажів лахміття
Засмічує душу мою.

Порвалася нитка у мойри,
Фарбує долівку рубін.
Мій попіл - із урни - у море.
А пам'ятник ставте собі.

06.01.2019р.

Ти чуєш, рохкає майбутнє
і пахне виборчим лайном?
То обіцяють гойні будні
мужі звитяжні за столом.

Там куций хвостик – символ вдачі,
корито – щастя живота,
престижне шмаття від Версачі
і віра в Бога золота.

Пухленькі щічки, сонні очі.
Фізіологія «хапка».
Стовпи державні жаба точить.
У поміч їй «своя» рука.

На часі тлусте і злодійське,
пожадне чавкання зажер –
болото рідне українське
від перших днів і дотепер.

В кінці зими повіє вітер,
лютнево-звичний студенець.
Впадуть ази собачих літер.
Настане брехові кінець?

Звичайно, ні. Років звіринець
на нашій страдній стороні
у сенсі луди – не чужинець,
у сенсі бучі – на коні.

Із матриць мрій до трафарету:
паплюж усе, звелич себе,
задій китайську естафету,
хитай дорогу «цоб-цабе»…

Дали надії-зміни маху.
ілюзіон пустих вистав.
Тепер свиня несе на плаху
усе, що песик не украв:

останні щирі сподівання,
бажання миру і добра.
Такі наївні уповання?
Упали з кінчика пера…

12.2018

Минають дні, як навіжені.
Із крана капає вода.
- Немає часу – кажуть вчені.
- Сьогодні що в нас? Середа…

Хороша назва порожнечі.
Жахна кумедна синемА.
У світі явищ дивні речі:
як час – ніщо, то й нас нема.

А як же оберти планети,
Чумацький шлях і сива даль?
І наша подорож до Лети,
і шлейф душі – земна печаль?

Примара часу зримо тане.
Рахую краплі уночі,
і посипаю цукром рани –
в безсоння теж є слухачі.

Немає часу, ач халепа.
Я розчиняюсь у зеро.
А ніч глуха(ще та дурепа)
сховала мишку і перо.

Біжи, друзяко! Всесвіт плаче,
росинка липне до щоки.
Піймавши облизня в удачі,
мить не народжує віки…

12.2018

Неначе клік, минувся рік…
На небі срібні амулети.
В духовці паряться котлети.
До стрілки стрілка – це любов.
Анігіляція основ.
Ось північ б’є чолом по вухах.
На м'ясо зирить мумій- муха.
Чому не «я»? Тому що він
і моветон казать мумін.
В кімнаті чавкання і сміх.
Перед Різдвом ковбасний гріх.
- Ату його, давай промову,
де всі гаразди через кому.
Сірко надворі скавулить.
Йому каденція болить.
Ще трохи часу й геть іти.
Свиняче панство пре сюди.
Звіринець влади. Е-хе-хе…
За роком рік усе лихе.
Вже й олів’є не так смакує,
а через силу пузо дує.
У тренді рідна колотнеча.
На краще зміни? Де предтеча?
Оті обіцянки про щастя?
Червону нитку на зап’ястя –
хай береже від вроків слова.
Воно ж ядуче, як полова.
Не має більшої огиди,
аніж свої омани-гниди.

Знайди щось гідне. Тисни лайк.
У сірих буднях є клондайк.
Копати скарб… і не скопати.
Держак трухлявий до лопати.
Пішов за обрій старець-рік.
Йому у спину клац і клік.
Стихають кроки по дорозі.
У пастці часу, як в облозі,
життя не зречень – божевілля.
Чергове ранішнє похмілля.
І знов любити білий світ.
Усім ПееМщикам привіт!

02.2019

Упав до ніг вінок зів'ялих снів,
Чуби хлоп'ят вгортаються ув іній.
Прелюдією братньої різні
Лящать у вухах заклики до бійні.

Цінується удар у пах ножем,
Майстерна пастка, спілка з людоловом.
Цей світ краса навряд чи збереже,
Якщо не порятує мудре слово.

А чи кому потрібен мій талант -
Є ж томос і домовленості мінські...
Не мир у тренді нині, а джихад,-
Клади, солдате, міну до колиски.

Злякався чорт, до пекла хутко втік,
Не хоче й сатана приймати жертви.
В окопах зустрічають Новий Рік
Вже не живі, хоча іще не мертві.

Іде війна. Гримлять щити, мечі,
У жінки син пропав, забрали мужа.
Поете! Не відчаюся, світи!
Розтоплюй лід ненависті у душах.

31.12.2018р.

Мелодія для флейти

Упали планка, настрій і вольтаж,
В орієнтирах розхиталась клепка.
У стилі бохо торба - ось мета,
А ще нова у квіточках сукенка.

Синок дрімає. Тепло на печі,
Укутую кота пухнастим пледом.
Мене, холодну,- жити не учи,
Відгородилася нейтралітетом.

Диванна жалість - це усе, що є,
Заочно підгодовую каліку.
Синичка за вікном зерно клює,
Лежу і мрію з мужем у обнімку.

А совість вже протерлась до дірок,
Підніжку другу ставити не вперше.
Одважую поради, мну перо,
Чужі думки вивалюю в мережу.

Пегас колегу знов збиває з ніг,
Відмовитись не можу від вендетти.
А візаві не сердиться,- о ні!
Подарував мелодію для флейти.

31.12.2018р.

Хоча з пієтетом природу не раз описав,
Аж серденько мліло від виряджених краєвидів.
Та нині від овиду сірого зріє сльоза,
І настрій сльота намагається враз отруїти.

Сяйливого й теплого літа зимою схотів,
Аби розцвітали під вікнами астри та рожа.
Натомість - під тином вервечки сорочих слідів
Не може од світу сховати злостива пороша.

Сусідський блохастик без буди, лежить на землі
І виє протяжно на пущу, де зайчик сховався.
Парнас нетверезий, гуляють його королі,
Жбурляють у мене шкоринками від ананаса.

А чай вже холодний, у ньому акація, глід,
У комині вітер гуде із собакою в квінту.
Погода капризна, така як і втомлений світ,
Заплющую очі і бачу усміхнене літо.

29.12.2018р.

Осіяла істина проста,
А до цього був як пришелепа:
Не тягніть корівку за хвоста!
Слоника за хобот теж не треба!

Склалися, нарешті, два плюс два,
Сіроманці ситі, цілі вівці.
Хай дзвенить над кашею мушва,
А комарик п'є із вас кровицю.

Про сумне усе вам розказав,
Обираю радість, а не стреси.
Кашу варить жінка з гарбуза,
Я в нірвані! Настрій пречудесний!

Аж співає все моє єство,
Майбуття - безхмарні високості.
Радісно стрічатиму Різдво,
Служба починається о шостій.

Списано із совісті гріхи,
Все тіп-топ, гризу цукерку "Тузік".
Буде томос, будуть пироги,
Погуляю ніченьку без музи.

28.12.2018р.

Сніжком замітає садочок півднЯ,
Аж гнуться обтяжені віти.
Зимою писати про зиму - бридня,
Естети вподобують літо.

За комір сідають вогкі голочки,
А небо не небо, а мливо.
Сусідка сутулиться в шубі важкій -
І де тут романтика, диво?

Зима нецікава - на слово повір,
Засмучують ніченькі довгі.
А влітку вродливиці радують зір,
Стовбурчать оголені ноги.

Підморгує Єва, то млію в жазі
І прагну її пригорнути.
Шепоче на вухо змій "Плід цей вкуси!".
Я вмію - ще той шалапутик.

Пірнаю мрійливо в оголений ліф
Шептати богині про вроду...
З розгону спіткнувсь об засніжений риф
Із брили холодного льоду.

Чкурнули дріади в холодні ліси,
Русалі сидять в ополонках.
Бажаю, братва, обійтися без зим,
Ще б трохи - лишився без ока.

27.12.2018р.

Мені однаково, чи буду
я ще говіти, а чи ні,
та не однаково мені,
що у свята бідують люди.

Уранці після алілуя
іду на кухню в самоті,
акомпаную по кастрюлях –
озвучую усі пусті.

Тай думаю собі, гадаю, –
чи так усім ведеться нам,
кому уже пора до раю?
Е ні! Ікається панам.

Не подавились депутати,
ковтають, бідні, шоколад,
аби підтримати ґаранта,
який кришує владу Рад.

І так воно чогось дурному
аж дістає до печінок...
Але – нічого. По-новому
почнемо жити на оброк.

На пенсію не уповаю,
але на хліб і воду є!
Дієта – хобі не моє,
та, слава Богу, я не знаю,
чи я живу, чи виживаю
за упованіє моє.

12.2018

Я в переконаннях одинак,
Бо не хочу миру із ордою.
До Страшного суду бій, війна,
Внук росте, хороший буде воїн.

Знаю, світ страшенно утомивсь,
Заважає біль писати вірші.
Вилітають кулі хутко з гільз -
Ще одного окупанта знищив.

Підло підкрадається пітьма,
Засинаю - краде шмат землиці.
А на фітнес рушила кума,
Молодь топить совість у горілці.

Гнеться в миролюбця горбачок,
Сатана на рай іде у наступ.
Ні, урок не вивчив хохлачок,
Вибирає мир, покору, рабство.

Може, нас понищать до ноги
Чи на плахах вицідять всю крівцю,
Ті, хто прагне миру - вороги,
Хто воює - браття українці.

24.12.2018р.

Вибір

Із селюка зробити зась опецька!
За їжу віддаси останній гріш!
Із Бородянки - хрон, з Таращі - редька:
Купуй, поете! Це тобі не вірш.

Сонетів том, насправді, ніц не вартий,
Читати бридні й сину не велів.
У фермера долоні, як лопати,
У трутнів - зам'які, без мозолів.

Ну що це за робота - закарлюки
І день, і ніч писати для юрби?
Хапайте щось важке хутчій у руки,
Щоб глупство більш не лізло у лоби.

На тракторі богемна купа гною -
Майбутній соковитий урожай.
Збирав його всю зиму із любов'ю,
На пупі ледь не вилізла грижа.

Рілля пашить, буяє місяць квітень,
Сусідові доорюю межу.
Коли мені не буде що робити,
То, може, теж присяду й попишу.

24.12.2018 р.

Прийшла додому втомлена любов,
Вмостилася на ліжку-сексодромі.
Хитається голівка над жабо,
Приваблюють мій зір опуклі форми.

Пегаса лірик лжею підкував,
Веде Ерато під вінець до кірхи.
Ерзац чуттів - римовані слова -
Підмінюють життя й любовні втіхи.

Гукає музі віршомаз: - Ану,
Іди, танцюй,- під лексику обсценну.
Та я свою любов не роздягну,
Не виштовхну для огляду на сцену.

Їй гарно в ліжку. Ніжки у теплі,
Накрили перса крильця махаона.
А славолюб штурхнув свою на лід,
Перо сльозаве звично епігонить

Любові храм тримаю на замку,
Росте препишно незім'ята гречка.
Кришу курчатам грудочку сирку,
Як виростуть - знесуть мені яєчка.

22.12.2018р.

Якого біса лізти на Парнас,
якщо не тямиш істину почути?
«Я вас люблю, я думаю за вас...»
А ви... Ех ви! Були і є манкурти.

Якась одна ображена вівця,
буває, схарапуджує отару.
Ой, бабі Йошці не дають вінця
і хочеться їй Чахлика на пару.

Прямі і щирі – ви такі святі,
що як одному впоратись із вами?
А де буй-тури лицарі, оті,
що до кишень не лізуть за словами?

Не бійтеся. Не сяду у тюрму,
як це інкримінується неробі.
Не вмію я лукавити, тому
і получаю ...ложкою по лобі.

Куди не пнись, а плюне й розітре
усяке, що сп’ялося на котурни.
Усе ще діє правило старе:
не лізь у друзі, бо пошиє в дурні.

Бери акорди і на ноті ре
не обривай душі найтонші струни.
Хай ріже вуха «зірочка» й «баре»
і лопають юпітери й сатурни.

Та чую, – не розписуйся за всіх!
Торуй своє, не поучай нікого
та обирай лише свою дорогу.

Оглушені не кращі за німих.
І хай мені вміняється за гріх,
що за душею не було нічого.

12/18

Замріявся (на те я і піїт),
Із пуза долина приємний буркіт.
Померти в ліжку аж під сотню літ
Забаглось між турботливих онуків.

Хай патріоти скніють на війні,
А я на кухні попишу віршата
Про сад, любов, озера та лани.
У бій не клич! Перо - моя гармата!

У бойових Пегасів хвіст гачком,
А у сумирних вільно майталає.
Поміж краплин протиснувся бочком,
У пеклі влаштував шматочок раю.

Сусіда мій пройшов АТО, Майдан,
Готує проти упира повстання.
А в мене - творчий вечір, балаган,
З колегами чергове чаркування.

Доробок без вогню, батальних сцен,
Друкується товстий з віршаток опус.
Несе жона підсмажене м'ясце,
Лоскоче ніздрі запах ескалопа.

18.12.2018 р.

І
Усі ми аплодуємо, буває,
всьому новому, любимо пісні.
І не буває соромно мені,
що долучився із якогось краю
до арії у опері одній.

ІІ
Є фабула. Анонси оминаю я...
і обриси..., що застують очам.
Не заглядаю у чужий сезам,
та іноді емоції показую
до ню що імпонує читачам.

Ми не боги, але своє малюємо –
палітрою одною на усіх
освячуємо лінощі і гріх.
Буває, одне одного не чуємо,
але не піднімаємо на сміх.

Не тішуся ані саморекламою,
ані самооманою тепла,
що завше ілюзорною була.
Натомість байдужію до осанни я
і сяючого німбами чола.

Не вписуюсь у публіку і рубрику.
Даруйте. Оминайте і мене,
і копіюйте... як усе мине,
і забувайте... і любіте ...музику.
А гнаного ніхто не дожене.

Імунітет окрилює надією.
Немає пієтету поетес?
Ну то і що? Зате є інтерес.
Не заразився ні птахокардією,
ні іншою хворобою поез.

Рятує не одна самоіронія.
Лікує і не горе, й не біда,
а чистої поезії вода.

Та от біда у всій оцій історії –
не любимо мирської какафонії
і я, і гуру мій – Сковорода.

ІІІ
До вирію літаю і вертаюся,
хоча такі сценарії смішні
моїй кобіті, поки ми одні...

і навіть, уявіть, я ще не каюся,
що іноді за обрії вдивляюся,
коли вітрило сяє вдалині.

12.2018

Свобода, браття! Нумо у церкви!
Пірнімо купно в благодаті кубла!
Є хомути із Риму і Москви,
Приміряю дешевий - зі Стамбула.

Сліпаві гнучкошиєнки-раби
Рвонули навпрошки у райські пущі.
Штовхнув попа. Під рясою скарби
Забрязкотіли. Паству "жаба" душить.

Ось-ось із курки випаде яйце,
Народець теж натужився нівроку.
А хор розстриг зірвався на фальцет,
Коли про зраду віри в очі бовкнув.

Дажбог однині - єресь! Не канон!
Зварили миро на Фанарі з Лади.
У Едем замуровую вікно,
Кладу в брехню важку цеглину правди.

15.12.2018р.

Тло

Пройшли гроза, біда, гнітючий сум,
Під струменями часу розпач вистиг.
Літати зась. Без крил по дну повзу,
А сцена оголошує мій виступ.

Розкручено видовищ карусель,
Калейдоскоп відьом, альтів, паяців...
Доспівує шансон мадмуазель,
А після мене - коломийки, танці.

Останній вихід. Музика Гуно,
Мінорне ехо закриває дромос.
Шматочок смальти випав із панно
І рибкою пірнув у невідомість.

А зверху мрії, хвилі, кораблі,
В майбутньому німі осколки квантів.
"Все Хронос перетворює на тлінь" -
Шепнула вчора мудра Сарасваті.

Картина вдала. Дар пішов на тло
В чужій картині. Видно нерви й вени...
Мене, насправді, тут і не було,
Танцює вічність гопака без мене.

17.12.2018р.

Вовк

Плетуться дулі, долі, макраме,
Потішний віршик зріє на сторінці.
У цьому світі глузд уже помер,
Син любить біль, бо тато вправний гицель.

Вовків боїться злякана людва,
Тож я надійно заховавсь од миру.
Тепер не кров ковтаю, а первак,
Хірург пластичний здер звірячу шкіру.

Хоча на вид - потішний колобок,
Навзаєм пазурів грошва та влада,-
Під машкарою вгадується вовк,
Гарчить на посполитих тінь зубата.

Сяйнув на сонці металічний зуб,
Ти - жертва, я - хижак, лежи й не хлипай.
Нашию із овечок теплих шуб,
Усе віддасть бідак за кусень хліба.

16.12.2018 р.

Шукати глузд у глупстві я мастак,
Кладу осібно мухи та котлети.
Без дурнів не було би розумак,
Без графоманів - геніїв-поетів.

Вважав, що втік з ліричних калабань,
Плаксивої як дощ позбувся вади.
Та все відносне - навіть Інь та Янь,
У моді чуйні діви бородаті.

У храмі Будди хреститься мулла,
Спасителя розп'яття гріє пузо.
В потоках газу, жовчі та бабла
Кується дружба із Євросоюзом.

Більмом ув оці дійсності пейзаж,
Стирчать голками із людей проблеми.
О, музо! Не тікай, у ліжко ляж!
Тут тепло, а надворі бруд і темінь.

Цинічний фарс - естетика доби,
Замажуть несмак віршомаза блатом.
Біжать "митці" писати про дуби,
Вдихаючи квіткові аромати.

16.12.2018р.

Я так не вмію… та пусте,
і поетичному взірцеві
не заздрю чорно. Біло теж.
Зате подякую творцеві,
що є душа, і слово є,
та їх єднання на папері.
Шаную вічне і своє –
ошатний вхід і будні двері.

12.2018

Білосніжна завірюха
Не втомилася від руху,
Завітала, закружляла
Над садами, над полями.
Із мережива хустину
Одягла та хуртовину
Надіслала. Будьте вдома,
Полікуйтеся від втоми,
Від хвороб; щось забагато.
То ж прогонимо їх з хати!
Сніг вкладати хутко треба,
Бо вказівка щойно з Неба
Готуватись до зимівки,
Відкладаючи мандрівки.
Притрусила добре гірку.
Час невпинний – і ялинку
Прикрашати мріють діти,
А дорослим порадіти
Дуже хочеться наразі.
Новий рік зустріти разом.
Сподіваймося ж на краще,
Щоб здоров′я дав нам, щастя,
Миру, радості та статку
Ше й подумати спочатку,
Як привчатись до порядку!
…Ось такий сьогодні день:
Білий-білий, навіть пень,
Що чорнів поодиноко,
До небес піднявши око,
Виріс, думкою прозрів.
Жити краще захотів.

12.12.2018
Свидетельство о публикации №118121204303

Хрон (infernum) - це делікатес,
Чистить чакри творчості шалено.
У сучасних супер-поетес
Вже не кров, а сік із нього в венах.

З'їв кеге - світлішають думки,
Вірші пруть глибокі та охайні.
В мене хрону бодні, баняки,
На десерт щодня даю коханій.

Сік із хрону вилікує сум,
Слізки із поезії - галопом.
Щезне блаж, істерика, трясун,
Звивини прокинуться під лобом.

Мій Пегас - елітний "Порш Кайєн",
А в невдах від " Запорожця" кузов.
Лірика плаксива - не моє,
Вилікував хроном кволу музу.

Віршарам рум'янець до лиця,-
Наче, хтось влупив по морді кедом.
Сила мислі вся у корінцях:
Вік жував і, врешті, став поетом.

11.12.2018. р.




Народження

- Прокинься, коханий! Вже ранок, мій любий!
Зі мною пограй в піддавки.
Під ковдрою шурхіт, дружина голубить,
Пестливо скубе волоски.

Здаюся одразу стрункій генеральші,
Бо мудрий, слухняний зольдат.
Хай коник моторний пасеться на паші,
Зростає із поні гігант.

Вмостилася доля ізверху ловкенько,
Галопом помчала в Едем.
А перса у неї духм'яні, м'якенькі -
Це місце для мене святе.

Всю душу із мене висотує мавка,
Притиснув до ліжка борвій.
В розчахнутій гілці стрибає кульбабка -
Долонею гладжу її.

У променях сонця стелюся барвінком,
Зливаються серцебиття.
У Яня та Іня рождається зірка -
Маленький клубочок життя.

11.22.2018р.

Байдуже - бомжак ти із трущоб
Чи владар, гартований у битвах:
Не врятує світ уже ніщо -
Ні краса, ні розум, ні молитва.

Смерть впаде уламком із небес
(сірка та вогонь - шикарний посаг).
- Лиш один Ісус Христос воскрес!
Людям - тьма! - реве мара безноса.

Патріархи, папи та святі
Розлетяться купами молекул.
Сатана трагедій не хотів,
Бо із раєм зникне також пекло.

Гомонять мужі в ООН, ПАРЄ,
Сіють мудреці коноплі й маки...
Трохи часу у людви ще є -
Можна учепитись у горлянки.

08.12.2018р.

Якщо поезії немає у душі -
Нелегко жити, серце в онімінні.
Тому Пегас щодня ірже: - Вставай! Пиши!
Коли жуєш чи робиш омовіння...

Найголовніше - ухопити олівця,
Заглибитись у думах в потойбічне.
І - бац! Лопух перетворився на митця,
А графоман уляпався у вічне.

А соловей співа про небо голубе -
Спинися та послухай голос Бога!
А знизу кіз гурточоч в противагу "Бе-е-е!",
Рохкоче аріозо сита льоха.

Квакочуть жаби тлусті хором у ставку,
Ропуха голос подає з калюжі.
Прийшов у гості знову з дримбою мій кум -
Оглух я, друзі, одягну беруші.

07.12.2018р.

Вмикаю ніч, натиснувши на вимикач.
Вмикаю сон, залізши під перину.
Старий годинник цокає… стукач,
рахуючи невиспану годину.

А я слонів рахую. Гайна річ –
немов скажені, не стоять на місці
(ще й хлопають вухами увсебіч).
А хом’ячок посопує у клітці.

Приходить кітка, муркає «не спиш?»,
живим теплом лягаючи на ноги.
І огортає тямку чорна тиш.
Я падаю в Морфеєві чертоги…

05.12.2018

Які ми януси... Чогось
всі камінці летять у Раду,
за гречку лаємо громаду,...
А щодо себе — боїмось
оголосити голу правду.

Ну от візьми і набреши,
що ніби ти — поет великий
і, далебі, не без'язикий,
волаєш, – Боже, поможи...
А що почуєш? – двоєликий!

Когось нізащо вихваляв...
Хоча, буває, й за натуру
не добачаємо халтуру,
аби віночок не упав
на голову поета-гуру.

А чим же я не рядовий?
Не маю манії поета...
І не чіпляю еполети...
Ну то і що, що в час такий
у мене є свої акценти?

І не синиця у руці,
і не лелека вище хати,
і не у воду – всі кінці...
Порозкидали камінці?
А що, як нікому збирати?

Тоді й поезії – хана.
Бо не одної букви ради
і не за усмішку наяди
лунає наше, – Отче, на!!!
Є на Парнасі імена!
Але... не вистачає вади.

12.2018

Мені байдужа манія еліти.
Я сповідаюсь іншому кошу,
де між своїми нічого ділити.
Що гріє душу – те і ворушу.

Але цікаво, хто сідає зверху
і доїть за пів дулі солов’їв,
аби себе не ставити у чергу
нечуваних по писку комарів.

Та – хай собі. Усі ми неТараси.
Єднаймося і навколо війни,
аби не біля того перелазу
до трахнутої іншими «страни».

Стосується не того, хто читає
і відає, яка кому ціна,
а братії, що пику одвертає,
сортуючи полову од зерна.

Іде пора до осені. Курчата
оперені, готові до зими
і не біда, що буде їх багато
за дешево зарізаних людьми.

Хто відає, чи Шіва, чи Єгова
дарує нам навіяні слова?
До віщої священної корови
не заростає тереном трава.

Іду полями – босий подорожній,
викошую галявини й луги
і не питаю, де чиї боги,
і не боюсь, що, може, я безбожний,
і не такий, як може бути кожний,
бо віддаю усі свої борги.

12/18

І
Йдемо до мети чередою,
а душі неначе чужі.
Стидаються бути зі мною
великі поети й мужі.

Убрані у пір'я і лати,
спокушені позами ню,
суди затівають пилати,
улесливі пані – меню.

Немає дороги людині
у люди. Розмили дощі,
неначе цілушку у щі.

То я собі прісно і нині,
аби не труїти гордині,
не пробую кислі борщі.

II
На кобіту міняю кебету...
Про серйозне пишу жартома...
Може, еросу мало в сюжеті,
що реакції зграї нема?

Ні тобі соколиного писку,
ані клекоту з неба орла...
Чи немає од істини зиску,
чи оцінки собі не дала?

Невибаглива публіка хоче
не до Музи своєї у храм,
а на ідола п'ялити очі
як на Євині перса Адам.

Ще у моді сіріюче чорне.
І не пави, і не павичі...
Перекрикують білу ворону
сойки, одуди, дятли, сичі.

Аплодуємо світському леву
за його наготу металеву
і за охи та ахи пера.

Ой! А, може, писати пора,
як Адам, ублажаючи Єву,
видає порожняк нагора?

11/18

Несу власну голову гордо!
Бо..."геній"! Об"їжджувач муз!
Письменники - гумус народу!
Бігом на Пегасика "гупс!".

Вломилися у піднебесся,
Нажухали зграю ворон.
Ну, як вам, панове, імпреза?
А стиль? Ляпота! Еталон!

Сусід просить: - Оду забацай!
- Та запросто! Тільки не ний!
Та кицька вкусила за пальця,
Як глобус напух вказівний.

Від болю завив, мов собака,
Підстрибнув, як в танці кацо.
Синюшна бубнявіє вавка,
Писати не буду канцон.

Жується сирок сулугуні,
По телику пупс "бу-бу-бу".
Захлипали в неті красуні,
Про мавок писати не бу.

28.11.2018р.

Дитяче

Дар - неначе туз у рукаві,
Інструментик - українська мова.
Індивідуальні молитвИ
Шле в товписько повелитель слова.

Із Пегасом змалечку союз,
Під Парнас несуть мішками "перли".
Годовито: - Я - служитель муз! -
Ніздрі бачать павуків на стелі.

Олівцем в руці легенько "круть" ,
А для форсу - папіроску в рота.
Люди ж - потомилися, хропуть,
Звично підуть завтра на роботу.

Сам у себе запитай: " Я - хто?"
І пошани чи насправді вартий?
Бо поет, насправді,- камертон,
І слуга не слова, а громади.

Віднайди до душ люських ключа
Та серця навчися їхні гоїть.
Хай приносить радість читачам
Кожне слово сказане тобою.

28.11.2018 р.

Москалі з хохла обдерли шкіру,
Вмер земляк мій. Смертний крик ущух.
За чужий рахунок хочу миру,
На війну синочка не пущу.

Хай ординець Україну нищить,
А в моїй норі нема вогню.
Напишу вам краще лантух віршів,
Співчуттям іздалеку махну.

Ще одна душа у рай злетіла,
Нитка чорна впала у Дніпро.
Фітнесую, сходить потом тіло,
Потім - ванна, із імбирем грог.

Батьківщина ув окопи кличе,
Сонетяр іти зібрався теж.
Стій, поете! Слово буде вічним,
А від кулі ворога помреш!

А на Сході знов заснув солдатик,
Завтра смерть захоче жертви ще.
Темно. За вікном сніжок лапатий
Сипле з неба кров'яним дощем.

26.11.2018р.

Наратив

Заганяє влада в кут,
Будем їсти пашу.
Вільно жити не дадуть
Й помирати страшно.

Йде на труд пенсінер,
Ноги ледь волочить.
Як болить у зубі нерв -
М'ятний жуй листочок.

Бо інакше всю кабзу
Віддаси за пломбу.
Дідугане! Голосуй
За злодюг до гробу.

Мудрий тать на Кіпр утік,
Жити гарно буде.
Вахлаки здійняли крик:
- Лопнув банк! Рятуйте!

Не життя - солодкий мед!
Празники по буднях.
Заробля на пляшку шкет,
Гепає у бубна.

Втома торсає плече,
Впав на землю вечір.
Люд у клітці. Не втече.
Й сил нема для втечі.

27.11.2018р.

Зима

Наснилися вовки й собаки гончі,
Сховався від кусючок у кущі.
Писати про любов тому не хочу,
Ерато хвора, хай собі лежить.

Засумував. Чкурути би у вирій...
Бринить сльоза і настрій зовсім скис.
Аж тут - зима! Із неба заметілі,
Морозом огортає вуха й ніс.

Прийшла братва. До біса ті городи!
Сідайте поруч, піт зітріть з чола.
Яка довкруж поезія природи!
Вибілює гріхи планета зла!

Іване! Бач, вкриває сніг дрівцята?
Біжи й накрий. Чи щось сказав не те?
А ти, Миколо, хутко у кагати
Ховай капусту! Змерзне, пропаде!

Степане! Та зроби собаці буду!
Хай пес у кучугурах не дріма.
А ти, Євгене, знову рукобудив?
Писав сонети, вижив із ума?

Але жона ревнула від порога:
- Чого сидиш? Жени цих галалак!
Бігом у саж! Опоросилась льоха!
Пацятам треба догляду й тепла.

26.11.2018р

У телепорталах наших голів — телепорти
Я на твоєму світловому шляху — ти на моєму
Передаємо з очей ув очі уліс буття
Світить холодна півпосмішка місяця дзенькає гріш —
Ніби це ми із тобою Чарльзи Стрікленди Сомерсета Моема
Ніби це ми прототипи нащадки персонажі Гогена
Ніби це ми перші люди і перші грішники
Ніби це ми — безутішні закохані з Верони
Загублені серед всесвіту Білі Ворони —
Рондо закручується
Звужуються межі краї кордони
Діти ростуть й проростають над нами
Ми приростаєм хребтами
Дно пробивається головами —

Мій Големе
Ми із тобою народилися жили й помремо голими
Нас закопають голими
Мій Големе
Ми — особливий підвид підопічних доктора Хаосу —
Нагромадження каміння й валунів порослих мохом
Сіамські близнюки що росли нарізно й зрослися після телепортації душ
Мій Голіафе
Ми — особливий підвид
Нерозривні пута один одному — шпори шори хрести й рамена

Наше з тобою рондо — аутодафе
Мій Голіафе
Злет на гарячих крилах — назви це так

Наша драбина униз та вгору — Сізіфів шлях
Та ми — сяйні таути зрівняні з ельфами
Кельтські боги обернені на схід
Наш із тобою інший світ — це Сид
Вір мені —
Я на твоєму довічнім шляху — ти на моєму.

Хлопчику поклади свою голову в мої долоні
Ми на вершині нашої Ошхамахо
На самісінькій горі з самого її краю —
Станемо і дивитимемось униз
Нехай заволає камінь Фаль — фальшу немає
Мій Голіафе
Тільки іще не штовхай — Агасфер подрімає хоч мить —
Alter ego Вічно блукаючий Жид
Нехай меч Нуаду зблисне
Тоді заволає камінь Фаль
А за сим вже штовхай якщо хочеш

Твій Давид

Без кохання щось воно не те,
Супом не привабить будня ложка.
Що ж,- пора чкурнути ув Едем,
Кличе в ліжко молода ворожка.

Закоротке у людей життя,
А в любові - вдесятеро менше.
Ієгові служать піп і дяк,
Ну, а я в Амура учень перший.

Ділять світ невдахи пополам,
Шлюб - війна, біда у чорних барвах.
А мене у райдугу тепла
Огортає жіночка ласкава.

Топчуть харч неситі пузані
І шкрябочуть від безділля вірші.
А в здорових - час амурних жнив,
Їм Венера ліжечко колише.

Оброста поволі мохом пень,
Ну, а ми - живі - злітаєм вище.
В любоньки сердечко "дзень-дзелень!",
До любові юні душі кличе.

24.11.2018р.

Не тягніть на Парнас поета!
Не штовхайте в калашний ряд!
Та сатирик попавсь упертий,
Учепився зубами в зад.

В графомана життя нестерпне,
Хоч віршую усе життя.
Не потрібна хвала Евтерпі,
В Клітемнестри нема подяк.

А Пегас мій, насправді,- Овен,
Круторогий! Його не сердь!
До лампади культура мови,
Крихти розуму й рими геть!

Орфографія думці – пута,
Пунктуацію вчити лінь.
Як пишу - сльозотеча люта,
Геть від мене, сатиро! Згинь!

Хай Сушко роззявляє пащу,
П’є кровицю з митців, упир.
Я віршую про все що бачу,
Заскиртовую сотий твір.

22.11.2018р.


Навиворіт

Деміург цей світ ваяв дарма,
Спересердя на Адама плюнув.
Бо для глузду сенсорів нема,
Лиш один зостався - "мозок-шлунок".

Зник дороговказ, погас маяк,
В горбаках і тріщинах дорога.
Все відносне, - навіть ти і я,
Мить - і полетить душа до Бога.

Розрум'янивсь відпочилий кат,
Держака шліфує до сокири.
У ціні - бензин і провіант,
А життя людське - сірник горілий.

Думка сталлю більше не дзвенить,
Ще й погода - ні зима, ні літо...
Ганджі та дефекти у ціні,
Косо-криво, неталановито.

Універсум створено "без вад",
Ложка з рота визирає в лежня.
Валиться на зодчих зікурат,
В Тібр упала вавілонська вежа.

21.11.2018р.

Ми зайняті. Гопак схрестили з вальсом,
Важлива справа! Котик скаже "Няв!"
Росія ж як Росія - любить м'ясо,
А хохлачок підпилий закуняв.

А результат - лишилися без Криму,
В Донбасі ФСБ біля керма.
Думки золою сиплються у зиму,
Про те що є, чого уже нема.

Обкаркувать майбутнє непоштиво,
Оббріхувати також не з руки.
Кривавиться щодня свинцева нива,
Потроху помирають мужики

А вдома тиш. Життя здається раєм,
У ліжку чоловічок без кальсон.
Рецепта від байдужості немає,
Синочка не тривожте - в нього сон.

В інеті вчора до півночі виснув,
Нову для бевзів іграшку утяв.
Немає часу битись за Вітчизну?
Не буде у онуків майбуття.

19.11.2018р.

Мезозойське

"...земле моя динозаврів країно
археоптерикс співа солов'ю..."

Оксана Луцишина

Земле моя динозавряча!
Ящери повзають босими.
Оду пишу аби дав на чай
Кожен читач набурмосений.

Клекотом археоптериксів
Джунглі донбаські оглушено.
Гріється пращур на березі,
Ледь не вдавивсь шкаралущею.

Трицератопси прогупали
За диплодоком вгодованим.
Дірку у зорянім куполі
Рогом пробито під Овеном.

Охнули пальмові віники
Стиснуті лапами дужими.
Віршики про Україноньку
REXом нещадно подушено.

19.11.2018 р.

Пастораль

В хаті із жінками суща мука,
Лаються дружина і кума:
- Любиш владу? Куме,ти - падлюка!
Варіанту іншого нема!

Гепають на дачі в пана кайла,
Люд не розгина свої горби.
- Обирали миром обіцяйла!
Ти ж мене, мій муже, і підбив!

Податківців армія хоробра
Вже й резинки витягла з трусів.
З молотка ідуть суспільні добра:
Урожай, заводики, ліси.

Президент завчає буги-вуги,
Водить по Європі хоровод.
Розрахуюсь хатою за вугіль,
За тепло продав торік город.

Худну. Рік обходжусь без обіду,
На сніданок - свячена вода.
Як же браття, владу не любити?
Голосок за неї свій віддам.

19.11.2018 р.

Не пишуть про любов старі діди,
Посохли перевтомлені кабаки.
А я - Амур! У любощах крутий!
Гірляндами висять на шиї мавки.

Лютує мій сусіда-стариган,
Ковінькою погрожує з-за тину.
Завидує. Бо я - моторний фавн,
На плечі ніжки любоньки закинув.

Кохана осідлала, каже: "Но-о-о!",
Мчимо галопом у парцелу нашу.
А прийде час - колодою на дно
І я після трудів юнацтва ляжу.

Візьму перо в тремтливі п'ястуки,
Змахну, немов мечем, Оккама лезом.
І потечуть розлогих дум струмки
Про вічне - без еротики та сексу.

Сплелись павученята - Янь та Інь,
Апофеоз любовної рулади...
Мовчать кошлатоброві мудреці,
Не знають, що мені на це сказати.

Лебідонці погладжую пупок,
Трудіться й ви. І вірте - Бог поможе.
Сердито в шибку грюкає дідок,
Від наших охів спатоньки не може.

18.11.2018р.

- А хто він - Бог? Вселенський деміург?
Чи той, у кого Каїн був онучком?
Спитав попа, а той Писанням "Бух!"
По маківці і каже: "Вчися лучче".

З амвону звично крутить хараман,
В страху дрижить монашка блідолиця.
А, може, раю, братики, нема?
І пекло - чиста вигадка брехливця?

У мене як і в мавпи є задок,
У животі бурчить після обіду.
За що ж нести священнику оброк,
Хреститися по празникам для виду?

Розплющив очі. Ох і гарний світ!
В руках тримаю стиглий сніп з обжинка.
А Бог - це я. І трудівник-сусід,
Утомлена від праці люба жінка.

Стриба ріллею трутень-горобець,
Селяни косять хліб після отави.
І кожен з нас, насправді, - Бог-Творець,
Кадила і підрясники тут зайві.

16.11.2018р.

Ходімо!

Відомо, що Слово - політика
Писакам - багацтва кайло.
Не буде людини з піїтика -
Працює перо-помело.

Стоїть віршотворець із лантухом
Хвалебної кашки-медку.
Управно віншує мордатого,
А ти, мій народе - "смакуй"!

Митцеві не можна торкатися
До влади! Є глузду межа!
На вічності лишаться надписи:
"Продажний", "Нещира душа".
PS:
Ходімо, брати, там де віче
Та ватра повстання горить.
Громада до себе нас кличе,
А владі хай служать щури.

15.11.2018р.

Із мене досить ґвалту, революцій,
Кажу "Привіт!" - відповідають "Гав!".
А поруч осінь. Кущик глоду куций
Безлисті віти з розпачу підняв.

У гетьмана скінчилась п'ятирічка,
А хоче править ще стонадцять літ.
Вчепилася у ягідку синичка,
Подзьобує м'який, солодкий плід.

Збиваються собаченята в зграї,
Прийшла пора гризні за булаву.
Березу вітер лагідно хитає...
- Полиш, я сплю. Весною оживу.

Терзатиме цей світ людва довіку,
З усіх усюд летить"Ура!", "Ату!"...
Ми сидимо із осінню в обнімку,
- Давай,-кажу,- косицю заплету.

13.11.2018р.

Сучасний митець

То що - зоставсь без доларів, песет?
Останню гривню за хлібину всучив?
Бо влада в нас забрала геть усе:
Ліси, поля, яри, озера, кручі...

Володар ледь улазить у штани,
Сховався за штиками і парканом.
Украв заводик, банк - і запанів,
У нас на шиях умостився гарно.

А челядь теж метка - не ловить ґав,
Гребе під себе все що до вподоби.
Чи хтось із кодла цього воював?
Звичайно, ж ні! З баблом носили торби.

Довічно хоче правити пузань,
У цьому також і твоя провина.
А тля і далі соки висиса,
Ще трохи - і засохне деревина.

А я - митець! Не майстер боротьби!
Сиджу за "компом", виплітаю віршик.
А ти, селюче, краще не хропи -
Іди на барикади. Ми ж напишем,

Що ти віддав життя за кращий світ,
Гасив за нас повстання і пожежі.
Мені пора. Остигне ще обід
Або до столу всядуся не перший.

13.11.2018р.

Самота

Від писак сучасних - "без ума",
Хоч цей світ чорнилом теж забризкав.
Крила або є, або нема.
В курки є. Хоча літає низько.

Нам потрібна кожна Божа твар,
Одуди, горобчики, лелеки.
Прочитав сонета - чую "Ка-р-р-р!",
А канцону - щебіт соловейка.

Чи до співу кожен має хист?
Мо, перо в руці - вантузний квачик?
Плаче пересмішник-гуморист,
В ґвалті став оглухлим і незрячим.

Вибачте, як щось не те сказав
Чи образив ненавмисно віршем.
Полечу в холодні небеса
Умерзати крилами у тишу.

12.11.2018р

Пора

На збройний спротив сил уже нема,
Втекти не встиг, тепер плачу побори.
Сьогодні Україна - це тюрма,
В заручниках старі, безсилі, хворі.

На виборах по телику факір
Просвище про багацтво анекдотик.
А люд кайлує, наче батраки,
Щось скажеш проти - будеш без роботи.

Пенсіонер - суспільний паразит,
Побачив ціни - і від страху збліднув.
Усе що маєш - скоро віддаси,
А потім йди, лягай у домовину.

Цей світ не для ліричних добряків,
Вони між нами - риби кистепері.
Не грає влада з людом в піддавки,
Панують грошовиті людожери.

До Польщі тато секс-товар веде,
Заробить на дочці (торговець тертий).
...Зоставимо цю землю для людей,
А тим хто тут живе - пора померти.

12.11.2018р.

Добре торгувалося

Мій уряд реформу одгепав,
По шию заліз у гаман.
Вам туша котяча не треба?
Його сил тримати нема.

Продам за ціною щурятка,
За смаком, неначе пупок.
В країні немає порядку,
Грошви не настачу - їй Бо!

Щоденно очільника плеще
Про рай на землі язичок.
Собака ж - дорожча за тещу,
Вартує як кінь хом"ячок.

Телятинка нині не в моді,
Не в тренді котлети з ікри.
Продам кошака в переході,
Скажу покупцеві - це кріль.

12.11.2018р.

Дебет і кредит. Виводжу сальдо.
Чого ще хочеш? Смертельне сальто?
Ішла по линві, спала на цвяхах,
за волосину від прірви й краху
кришила серце тобі на манну,
й не сподіваючись на осанну.
Не шкодувала ні сліз, ні крові,
не рахувала страхів, паролів…
Підсумувала. Візьми цукерку .
Веселе сальдо. Сміюсь в люстерко.