Жартує охоче, сміється Зима!
Дала трішки снігу – а більше нема!
Бо рік особливий – Собака при владі,
І треба від неї чекати поради.
Не любить, не хоче Собака морозу –
І робить йому перешкоди в дорозі.

Сьогодні так тепло, ну зовсім – Весна!
Та тільки не прийде так рано вона.
Попереду Лютий – ось він відлютує,
Та й Січень,прощаючись, нас загартує.
То ж вдягнемо ми, ще не раз,рукавички
І теплі, на хутрі, міцні черевички.


18.01.2018

Прийшла орда з хрестами в отчий дім,
Сказала: "У Дніпро божків поганих!".
Горів Сварог. Летів у небо дим,
Волати "Пощади!" Єгові марно.

Для роду жінка старшою була,
Згорів олтар. Розбивсь жертовний камінь.
Тепер несе тавро спокуси й зла,
Рабиня для утіх з ребра Адама.

Святе письмо змітають із полиць,
Монахи під горою риють шахту,
Не думай, ладо, на коліна! Ниць!
Вгорнись у паранджу, вериги, плахту.

Несе бджола божественний нектар,
У вуликах в медах солодких соти.
В монастирі сестра гризе сухар,
Ввижаються повсюди роги чорта.

З амвона піп втішає молодиць,
Збирає чинш аби купити льоху.
Кладу кохану в ліжко горілиць,
Дивитимусь у лик живого Бога.

18.01.2018р.

Кацапоязичіє - це гріх.
Де воно - там розбрат, зрада, крівця.
Рідна ж мова - роду оберіг,
Захист від лукавого ординця.

На вустах огидні матюки,
Кожне слово, як сичання змія.
Зрадиш мову, смерде боязкий,-
Жити будеш із ярмом на шиї.

Раб уже не встане із колін,
П'є шансон, забув народну пісню.
Винуватий батько. Тільки він.
Збайдужіла парубку отчизна.

Задихнувся слова ювелір,
Із багна проквакотіла жаба;
Лобуряка в очі тату "чвирк":
- Ну, прівєт, здарова, здрастє, папа.

Бульба хлопця заволік у хлів
І по горлу хутко вдарив сталлю.
- Я тебе, мій сину, спородив,
Я тебе і на той світ одправлю.

18.01.2018р.

Від А до Б не порахую верст,
Згубився лік словам в життєвій книзі.
Мій дар важкий, тягнув його як хрест,
Сміялись люди. Та мовчали висі.

О, як його я здихатись хотів!
Зламав перо, сховав у клуні крила.
Пегас заснув, немає більше див,
А муза на руках, слаба, зомліла.

Лишилися із пляшкою одні,
Лилася у нутро вода вогненна.
Стікали у ніщо хвилини, дні,
І засмерділась бочка Діогена.

Нема кінця життєвій суєті,
Нікчемну мідь кладе людва на тацю.
Достатньо бавив люд. Тепер і ти
Береш до рук важкий ковпак паяца?

Хитає. Притулився до стовпа,
Він теж утратив плодоносну гілку.
Не мучаюсь. Є заступ і сапа -
Упруся в землю поглядом довіку.

р.s:
А на гробки – могилка, квіточки,
Береза розпуска зелене листя.
Чужа рука запалює свічки:
Заснув поет. Літав, але розбився.

16.01.2017р.

Підніжки, штовханина та лящі -
Дуріє дітвора, дзьоба жорстоко.
Кусаються безтямні мураші,
Передалися з генами пороки.

Летить в обличчя камінець, слівце,
Ламати віть навчаються вандали.
Другиню обдаровано синцем:
Оса мала, та вже отруйне жало.

Пісочниця - за сьомий континент,
Іде війна за пасочку, шматочок.
Насилля! Ось надійний інструмент!
Майбутній тать шліфує власний почерк.

Рвонув косицю бравий шалапут,
Штурхнув у живота майбутню маму.
Всміхнулися Пілат, Лойола, Брут -
Побила шістка знов козирну даму.

У кошеняти зламано хвоста -
Підгледів пупс прийомчик в інтернеті.
Немає від жорстокості щита,
І чути крики болю на планеті.

Звикають руки швидко до ножа,
Жує м'ясце малеча, а не кашку.
Я тут живу. Та ява ця чужа.
Сховаюся од світу в черепашку.

15.01.2018р.

Піїт я скромний, наче, не буржуй,
Позаминулорічну їм тараньку.
Не помолившись віршів не пишу,
Вдягаю на кожуха вишиванку.

Люблю природу, жінку та город,
Не бряцаю хрестами на параді.
Із виду - стопроцентний патріот -
Святе письмо й іконостас у хаті.

Блукаю поміж строф, рядків і рим,
Строчу навлежачки, уприсяд, на колінах.
Поезами завалений весь дім,
Нема паперу, то пишу на стінах.

Натруджена скрипить тендітна кисть,
Проорюють чоло глибокі зморшки.
Несу добро, красу, благую вість,
Лише немає ні штанів, ні ложки.

Казали "Геній! Видавай книжки!",
А я простак, сприйняв слова на віру.
Зібрав грошви дві скрині й три мішки -
Продав гараж, машину і квартиру.

Поплескав у долоні видавець,
Подякував за творчість і співпрацю.
Народ волає "Браво" Молодець!
Давай, неси труди свої на тацю!".

Купила книжку жінка, сват і брат,
За гонорар придбав паленки кварту.
Немає покупців, кишені мат,
Полинули до Пізи меценати.

Дописую верлібрів том новий,
Обламує талант гілляку плідну.
Агов, братове! Ось рахунок мій!
Спасайте, я щезаю, гину, блідну.!

12.01.2018р.

Змії дерев обвили обняли обдурили.
Яблук небесних хотіла? А яблук – нема!
Ти сподівалася, Діво, ти вірила в диво.
А за вікном – дощі, бо ж –
Зима…

Нам народився Ісус
І розквітли троянди –
Цього шаленого січня співають птахи.

Місить малеча багно, оминаючи ями,
Гроші рахуючи, гублячи копійки.
Ми засинаєм. Щедра кутя-від-мами
Свічка не гасне. Ходором ходять гріхи.
Тихі прийшли з того світу впокоєні душі –
Кожній – є крихта і крапля, і місце є…

Діво, ти втратиш Його цього року скоро –
Тільки три місяці буде життя твоє.

10.01.2018

Завітало щастя у альков.
Воскресаю! Я ж - поет, не цинік!
Думав - це божественна любов,
Придивився - між ногами цінник.

На очиці зсунулась чалма,
Став перед красою на коліна.
Закохався, розуму нема,
Бурмочу: -Вродливице! Богине!

Одягни подружні ланцюги!
Геть минуле! Нумо далі разом!
Буде лад, колиска, пироги.-
А вона: - Мені пора на трасу.

Уподобую чоловіків,
Ти за рік у мене вже трьохсотий.
Відкривай на портмоне замки,
Втішимо Венеру та Ерота.

Я - кохання чистого раба,
Натираю простирадлом копчик.
Вчора уподобала попа,
А тебе сьогодні, милий хлопчик.

Ти не проти? Бачу, бухне плоть,
За купюру подарую ласку.
Всіх любить заповідав Господь,
Зачекай, зніму лише запаску...

Хвойду одягаю в негліже,
Завтра освятити варто хижку.
Ти - не щастя, а конфуз, туше.
Прощавай. Читати буду книжку.

08.01.2017р.

Качає баба прес. А мужики
Кладуть важезну штангу їй на груди.
У неї двопудові кулаки,
Катує, мабуть, москалів для хунти.

Ввійшла у раж, пучком підкови гне
Ламає недоміркам з ходу роги.
Не дихаю. Укляк трухлявим пнем,
Жахаюся красунь сучасних трохи.

В куток мене затиснула грудьми,
Нависла, бо на лікоть гарний вище.
Отак линами снідають соми,
Подумав, що пора на гробовище.

Не знаю як трималися штани,
Відчув себе щуром у кігтях барса.
А голос! Одведи і сохрани!
Муркоче "милий!" профундовим басом.

Під нею поламались терези,
Обняти зась товсту бичачу шию.
З такою хай кохається грузин,
А я під нею гигну, околію.

Утік із переляку. Вуаля.
Зустрів тендітну - знов гризе тривога:
Анорексія! Зморене маля!
Пора писати, мабуть, некролога.

Необережний чмих збиває з ніг,
А заспіваю - кров тече із носа.
Кохатися з такою - просто гріх,
Втрача свідомість, в ліжку - смертна поза.

Я від струнких, опуклих - без ума,
Але поперло не таке як треба:
То м'яса аж гора, то ніц нема,
Зірки та місяць світять через ребра.

Коли помацав мишу отаку -
Потяг на кухню салом годувати.
Втомився викликати їй швидку.
Урешті плюнув, ну її до ката.

О, чим же я Ерота розгнівив?
В коханні крах, або не та планида.
Важкі часи. Нема придатних дів.
Лишилися тютюн і оковита.

03.01.2018р.

Повсюди щастя, гроші та любов,
Чигає благодаті пильне око.
Але у мене сльози - не улов:
Усе не так, не те, вилазить боком.

Друзяку стрів. Розважимось, ачей?
Вже думав, що не вилізу із чата.
А він про спирт кацапською рече,
Поезії мої не хо читати.

Сумую. Сів за гральний автомат.
Збагатшаю! Ввижаються купюри...
Поставлено зарплаті шах і мат,
Програв усе, зідрали навіть шкуру.

Назустріч краля. Хвицалки від вух,
Аж дибом стали на мошонці пейси.
Зубата, погляд - жесть. А я лопух.
Іду в трамвай, вона - у мерседеса.

А чи складу у купу два плюс два?
Звичайна шістка стане, врешті, тузом?
Течуть повз мене блага і людва.
Хтось має все. А в мене - тільки муза.

02.01.2018р.

Пиши лише рядки магічних слів,
аж доки не потане туга днів -
пиши себе собі собою, - не жінкам,
бо їм це - як безодні фіміам,
бо все - співмірності, і хто б хотів
знести донизу з високості храм,
складаючи, так чи інакше, крам.

Мене заколупав ажіотаж,
Підземний гелгіт, лайка, штовханина.
А нині - перше січня, спокій, блаж,
Людей немає, дихається вільно.

Сьогодні день похилений, хиткий,
Люд перегар вихекує із дула.
З Дніпра побіг напитись навіть Кий,
Товпа ж лежить наморена, поснула.

У переході пиво ссуть бомжі,
Жують сиру тараню на закуску.
І кожен має те, що заслужив:
Хтось - алкоголь, а я - жіночу блузку.

Сусіду свято - жирна ковбаса,
Аби столи згинались від спиртяки.
А я щодня кружляю в небесах,
Відпочиваю в пазусі у мавки.

Прийшов з роботи. Скоро буде ніч,
Амур на кухні доїда салата.
Мені знімає ладо шати з пліч:
Ідем у ліжко, будемо "літати".

Ширяли довго. Втомлене крило
Вгорнуло щастя втішене під боком.
Ми будем спати, гріти поролон,
А вас, шановні друзі, з Новим роком!

01.01.2018р.

Зі звалища надбіг блохастий пес,
Штовхає гавра поетичну хвіртку.
У мене хвилювання, спротив, стрес -
Скажене, ще учепиться у литку.

А, може, псяка зовсім молодий?
Не бачив ані м'яса, ані сала?
Оббріхує подвір на всі лади,
Одважив щигля, виявилось - мало.

Кусає за халяву лютий звір,
Із рота піна виліта заразна.
Потиличник для нього - перебір,
Обпудиться умить здихля нещасна.

Дивитися не можу без сльози,
Правиця в пащу устромля сосиску.
О, люди! О, манери! О, часи!
Ще гавкнеш раз - візьму у руки різку.

31.12.2017р.

Півнику, готуйсь в дорогу!
Час прийшов - даємо згоду.
Новий рік уже чергує,
Песик ніби вередує,
Плани райдужні малює.
Справдились його чекання,
Недоречні тут змагання,
Стануть дійсними бажання!
Всесвіту святі закони -
Надані найкращим трони!

То ж зустрінемо Собаку!
І пошлЕмо їй подяку!
Хай полає, тільки трішки,
Не кусає наші ніжки.
Вірний, добрий, ти найкращий!
Подаруй охапку щастя!
Прожени усі хвороби,
Бідність, лихо - геть у броди!
Не зіпсують нашу вроду,
Для добра створи нагоду!

Миру, злагоди, здоров′я
Не шкода - на вік наш довгий!
Песик любий, щирий друже!
Зачекалися ми дуже.
Новий рік веди мерщій,
ПошлемО йому уклін!
Радо зустрічаймо Вас -
Наш новий зірковий час!!!

27.12.2017

Ну що, панове, добігає час
і знову рік готується міняти
торішні думи у черговий раз
і пропонує ліпшого бажати.

Немов зупинка обігу життя.
Позаду дні буденної наснаги.
Попереду божественне дитя,
як символ неодмінної звитяги.

Не маєш віри? Що ж, ти не один.
Але свята, традиції і серце…
Кінчається остання із хвилин –
вино ігристе на прозоре денце.

А чуєш «Рри!»? Гарчить китайський пес.
Не мопс, звичайно, але і не цербер.
Луна летить, відбившись від небес,
і губиться у схові п’ятих ребер.

Як антитеза наших уповань,
є віртуально-вічне «все минає»…
Ось мить, ось крок… опівніч – зрима грань.
За вічне щастя звичка наливає.

Умовні знаки, дати, гороскоп
штовхають пересічного у спину.
Життя іде. Йому не скажеш «стоп»
у щасну і утішливу годину.

І не поквапиш, наче скакуна,
подалі від негоди і халепи
У літню днину – пісня цвіркуна,
а на Різдво – колядки і вертепи.

Хай буде так. Хай обертає час
навколо сонця наші сподівання.
І побажань нехай лунає глас,
як символ невмирущого чекання,

що в Рік Новий зірниці нагорі
зійдуться в хороводі на удачу,
а жовтий пес забреше у дворі
про долю милосердну – не собачу…

12.2017

Ось-ось в державі запалає ватра,
Злітають іскри і валує дим.
Ушкваримо циганської халяндри,
І кожному воздасться за труди.

Голосував за мідь? Не буде грошей.
Із хати геть! Перебирайся в хлів!
Сусіда - депутат, кермує "Поршем",
А ти кляни на кухні москалів.

В цю мантру ледар вірить навіть досі.
Насправді - винуватий тільки ти.
Раби завжди і скрізь голодні й босі.
Немає честі. Є лише роти.

Замкнулось коло. Ретязі вціліли,
І недосяжний берег в молоці.
Не знаю, чи в собі знайдемо сили
Затиснути сокиру у руці.

Благає в неба горопаха манки,
Сказився люд на лахах і харчах.
Пора іти. Лютують гайдамаки.
Ти з нами? Чи, як завжди, у кущах?

28.12.2017р.

в країні заколот на носі
але спецслужби й в ус не дують
що два підпільники дорослі
усіх вітають "алілуя!"

в кав'ярні випивши дві кави
ідуть і узурпують владу
на жаль вдається це на славу
на жаль тепер усе позаду

за рік втекли за два зреклися
казну з короною забравши
мо’ повернуться ще колись як
на краще вийде чи як завше


27.12.17

Ти сьогодні прокинешся і зрозумієш,
що попереду довге життя і, безперечно, цікаве…
І все, що тебе так дратує (запах моєї кави,
мій голос) – залишиться поруч. І з цим нічого не вдієш.
2017р.

Верцадло, звісно, це лишень
Зі склом срібляста амальгама.
Та глянь в люстерко як в мішень,
Узрієш істину задарма.

Трюмо - холодне і сліпе -
Покаже кожен порух світла:
Обличчя зверхнє у цабе,
Оскал звірячий страховидла.

Зустрів любов у темноті,
Крутнуло вихором чуттєвим.
Чи то адами вже не ті,
Чи не такі як треба єви.

Покликала у спориші,
Була м'яка, неначе вата.
Та "глип" у дзеркало душі,
А там затемнене свічадо.

Дізнався як воно було;
Три мужа. Нині - три могили.
Та пізно. Встромлено жало,
І опиратися несила.

Сиджу на кухні. Крапле дощ.
У скельце блимнув випадково -
Мегера ллє декокт у борщ,
Аби одкинув я підкови.

Гадав - труба. Уже не жить,
Бо човен мчав на гострі скелі.
Ти ж одвернулася на мить,
Я хутко поміняв тарелі...

Отак, раптово, овдовів,
Завила у дворі собака.
Шепоче доля "селяві":
Мене спасла бліда поганка.

Зустрів кохання? Линеш ввись?
Впіймав за лаписька лелеку?
Ув очі пильно подивись.
А час від часу - у люстерко.

25.12.2017р.

Ось-ось закінчаться труди
Стило і зошит - на поличку!
Іду оглянути сади,
Чи плодоносять щепи-дички.

Геть пагін вигнутий, кривий!
Під ніж похняблені віршата!
Все ловко, чисто, без черви -
На часі людям дарувати.

Який яскравий аромат!
Сміється сонце зі сторінки!
Пахтять сатира, гумор, жарт -
Від сльозотечі кращі ліки.

Якщо заснув, чи охолов,
Замучили чуттєві гами -
Бери сонети про любов:
Меди, божественні бальзами.

А ось тривожний обертон -
У бій труба військова кличе.
Пробитий кулею жетон,
Із ворогом кривава січа...

А ці - про піднебесний храм,
Про Сина Божого й Іуду.
Болить душа? Газель віддам.
Смакуй - увіруєш у чудо.

Натхнення море. Не щеза.
Пегаси обривають віжки.
Рвонули знову в небеса.
А, мо, пора верстати книжку?

24.12.2017р.

Газе́ль — ліричний вірш.

На мистецький Олімп не протовпиться плебс,
Під Парнасом невдаха чалапа.
Ти - мені, я - тобі. От і весь літпоцес.
Хочте здобичі? Суньте у лапу.

Де потрібно - прогнись, воскури фіміам,
Ляж у ліжко, поплескай в долоні.
Бачиш премію, йолопе? Хочеш "гам-гам"?
Запишися хутчій в епігони.

У Європі в пошані - тираж, меценат,
Читачі визначають найкращих.
А у нас все журі - біля царських палат,
На відкатах вгодовує пащі.

Стати в чергу? Просити й собі мідяка?
Та не досить нахабства і сприту.
Догризають шакали м'ясце з кістяка:
Солов'ю тут нема що робити.

24.12.2017р.

Погомонімо про високе,
Є відповідний антураж:
Подушка підпирає бока,
Елегія, нірвана, блаж.

В трюмо одсвічує менора,
Стіну вкриває гобелен.
На столику відкрита Тора,
А в телевізорі "Кармен".

Злетілись музи до оселі,
Стило засовують до жмень:
Година тихої вечері
Й пустопорожніх одкровень.

Засутеніло. Нині грудень.
Одне лише пече й гойда:
Співати більше я не буду -
Мовчить Орфеєва дуда.

Можливо, був і недоріка,
І музику не ту учив.
Чи нефотогенічна пика
Відлякувала слухачів.

У Полігамії в опалі,
Евтерпа каже "Селяві!".
Пегас підсовує скрижалі
Аби писав новий завіт.

Прощебетала доля "Годі!",
Прогнала з міста у село.
Сьогодні, кажуть, дуже в моді
Тримати у руках перо.

Атланти підпирають стелю,
А я творю, ввійшов у раж.
Жона вигукує з постелі:
- Іди, картопельки насмаж!

23.12.2017р.

Плює нечема люду у лоби,
Немає перешкоди нині хаму.
Казав Спаситель "Ближнього люби",
А я би краще посадив у яму.

А ще би причепив до ланцюга
І заштовхав би кляпище до рота.
Людва боїться тільки батога,
А будеш мирним - то пошле до чорта.

Людина, кажуть, це дитя небес,
Та око іншу прозира картину:
Іде хазяїн. Поруч виє пес.
Не жер із ранку, то гризе дитину.

Сусіда каже: - Я боюся, пас,-
І дременув, застрашений, із парку.
А парубок сміється, каже "Фас!",
Тож я в кишені мацаю ножаку.

А далі - бойовик, жахіття, жесть,
За спину заховав малого сина...
Нещасний пес зустрів достойно смерть,
А у господаря із пащі піна.

Кого потрібно садовити в кліть?
Мене? За те, що укривавив швайку?
Нацьковують біду, а ви мовчіть,
Під зуби суньте синову горлянку?

Чи милосердя - звук уже пустий,
Або знущання - це така зарядка?
Шепочуть губи "Господи, прости!".
Та ніж у плоть ввійшов по рукоятку.

20.12.2017р.

Дурна товпа. Не відає краси.
Шанує тільки те, що можна зжерти.
Для мене люди - сонні карасі,
А ми - творці - напівбоги, естети.

За мною смерд кавалки підбира,
Причісує, гнилі пломбмує зуби.
Я - пан своєї музи і пера!
А ті, що знизу - хай підносять шуби.

Куди не глянь - усюди чорно, гидь,
Від подихів людських нестерпно, мулько...
Та геній хоче їсти. Аж сичить.
І витерти під носом варто бульку.

Тавро зневаги клеїться юрбі,
Погорда его змучене ворушить.
Висить лайливе слово на губі,
Ось-ось впаде, поцілить прямо в душу.

Яка ж гидка, відразлива пиха!
Її не переважують таланти.
Митець - це не господар, а - слуга.
Про це завжди потрібно пам'ятати.

19.12.2017р.

Буває, затинається актор,
Або поет встругне сонет-шкарубу.
Але від щастя вмерти - перебор:
Зізнався у коханні - врізав дуба.

Закрижанів життєвий океан,
Вдягнули трупа в похоронні шати.
Лежить сумирно сивий дідуган -
Йому уже амури до лампади.

Інсульт? Інфаркт? Однині все одно.
Цвяшок із дошки витягли обценьки.
Тендітна юнка глипа за вікно,
Не склалося пожити зі стареньким.

Здається, в длані Божа борода,
І срібна ложка визирає з рота,
Аж тут у лоба гримнула біда:
Хотів любити, а попав до чорта.

А пташка вже гарячою була,
Жадав поживи хтивий голос плоті.
Якби ж годину доля ще дала
Аби у світ прийшов Буанаротті!

Ідуть роки. Стікають до калюж.
У жінки випав зуб, срібляться скроні.
Дрімає на дивані п'яний муж
І косяком затягується доня.

Буває, виростає і будяк,
Або завчасно смерть устромить жало.
Але потрібно сіяти життя,
Допоки мойри нить не обірвали.

18.12.2017р.

Що краще: косовиця в полі,
Чи телевізор і софа?
Труди фізичні - це мозолі,
А сите черево - лафа.

Коли ще був стрибучим шкетом
Щодня - гульня, дівки, синці.
А нині у руках планшети,
Сідниці вгрузли у стільці.

Дитятко суне ваговозом,
Вгодований звиса живіт.
Борща, котлет - ударні дози,
Відро пельменів на обід.

А мешти - розмір сорок п'ятий,
На гуліверів піджаки.
І хто у цьому винуватий?
Генетика? Харчі? Батьки?

Своїх малят годують люди,
Від пережору аж хита.
Мені уже півсотні буде,
Статура, наче у хорта.

Ушир пливе од жиру дівка,
Юнак глита тридцятий рол.
Допоки діти не каліки -
Нехай танцюють рок-н-ролл.

Нехай ганяють у футбола,
Пірнають, бігають щодня...
Сусід жує. Трамбує воло.
Нема людини. Є свиня.

16.12.2017р.

Поезія поезії – різниця.
У кожної пародії свої,
чужі жалі і чари нічиї.
А як душа душею освятиться?

І поки-що не відаю, чому
я читачеві не даю простою,
пишу усе, що видиться йому
від імені ліричного героя.

Бува’, любитель «подарує п’ять»
або моя поезія дратує
якого-небудь троля-обалдуя –
це означає, – «нужно покупать».

Але і я одурюю громаду,
коли прощаю всує ворогів,
а от коли нотую сущу правду,
то це уже дратує брехунів.

І де тоді й дівається наснага?
І як дивує іноді момент –
грамотія обурює увага,
якою удостоює поет.

Генетика поезії – це знаки
від коми до дефісу і тире.
Та що удієш, як і мій писака
до лісу голе-ламане бере?

Тому і на папері майже чисті.
Усе, урбанізоване у місті,
у полі пересапує рядки,
а на природі – майже навпаки:
одне гребе позаторішнє листя,
а інше вдосконалює бруньки.

                                      12.2017

Ми не лежали на Майдані,
І куля не попала в лоба.
Але в кишенях повно "мані":
Віват, Америко-Європо!

Ми не ходили у жалобі,
Дітей в могили не ховали.
При владі. А дурній худобі
Призначені хомут і рало.

Порозбирали барикади,
Похмура чернь згинає спини.
Для оступачених - лопати:
Нехай кайлують до загину.

Брехня вдягнула позолоту,
Вовчиська - вовниці овечі.
Не уторопала голота
Навіщо в хаті колотнеча.

Годують хлопаки пірата,
Несуть добро йому зусюди.
Не має вожака громада,
Тому боротися не буде.

p.s:
Питаю і прошу поради:
Хохли - діагноз чи порода?
А, мо до рук сокиру взяти
І дорубатись до свободи?

16.12.2017р.

Аж під хмари злітають орли,
Еверестом здираються шерпи.
Чумаки! Розпрягайте воли!
Будем сало із бульбою жерти!

Після пляшки - у космос гуртом.
Після другої - висохне море.
Нам пороблено. Взято в полон.
Упилися бодягою мойри.

Ці баби від народження злі,
Линви долі, неначе гароти.
Що їм кров, чи гіркі мозолі -
Україну призначено чорту.

Тчуться зрада, чужі молитви,
Мова бісова "старшого брата".
Пагінець виростає кривий,
Легіони Іуд і Пілатів.

Поле панові оре глитай,
Не підводить на сонечко вічі.
А хотілось упхатись у рай,
Тільки долі ніхто не позичить.

Бити батька навчились гуртом,
У кишенях стовбурчити дулі.
Станьмо, браття, країні щитом!
Та сусід утікає від кулі.

Пхає крам у вагони й мішки,
Забиває і вікна, й пороги.
До кордону біжать хохлаки,
Скоро в хаті не буде нікого.

14.12.2017р.

Ех, молоде-гаряче, рветься в бій.
Штовхає в спину у зірках барило.
- Давай, братва, хутчій окопи рий!
У результаті - хрест, вінок, могила.

Для степу роблять бронекатери,
Гармати облаштовують на щуки.
Гей, налітай! Цукерочку бери!
Бабло дурне тече плюгавцю в руки.

Ще рік чи два - і вирій, благодать,
Торби знесуть підручні до кордону.
Слуга народу! А насправді - тать.
У рейвасі вхопив собі корону.

Прокинувся. Доокола сади,
Цвіте айва, гарчить людва "щаслива".
Загнали в гроб. Всміхаються кати.
Але живу в очікуванні дива.

12.12.2017р.

Політична тусня. Крики, рейвах, бедлам,
Оселедці вигукують: - Мі-ха-а-а-а!
Умочаю перо у старенький калам:
Обирають нового халіфа.

Попередні герої дрімають в кутку.
Нова іграшка. Вельми цікава.
Прилетів генецвале на цицю м’яку,
Вдома ж - клітка чекає іржава.

Гей, козаче, дивися – парує рілля,
Не встигає вбирати гаряче.
Та не мудрість шугає хлопу під бриля –
В пащу тигру засовує пальчик.

А он там – у тіні – майталає коса.
В черзі довго, протерлись підкови.
Мудрий Мойшо, ходімо, вшануєм Пейсах,
Помолімося щиро Єгові.

Бачу шал і гризню. Обривають чуби,
Рим палає, втішаються готи…
Тьху, привиділось. Краще б учора не пив.
Все, пора. Треба йти на роботу.

12.12.2017р.

Сіяла цибулю,
Сіяла петрушку,
Та й кляла заклятую,
Кращую подрУжку!
"Гарно ти, подружка,
Мені підсобила,
Чоловіка любого,
У мене відбила!
Доки я в городі,
Грядки накопала,
Ти вмене коханого,
Прямо з хати вкрала!
Доки грабельками,
РОллю волочила,
Ти його дурманами,
Лихо опоїла!
Доки на базарі,
Насіння купляла,
Ти його обманами,
До себе забрала!"
Виросла цибуля,
Виросла петрушка,
Йде до мене плакатись,
Кращая подружка!
"Дам тобі намисто,
Дам тобі сорочку,
Тобі твого милого,
Повернути хочу!
Дам я тобі курку,
Дам я тобі гуску,
Забери коханого,
Виручи подружку!
Є в мене ще гривні,
Є в мене дукати,
Забери, благаю,
Йолопа із хати!"
"Є у мене гроші,
Є у мене гуска
Є у мене випивка,
Є в мене закуска!
Маю я намисто,
І дукати маю,
Забирати вкрадене,
Назад не бажаю!"
Я зберу цибулю,
Я зберу петрушку,
Та і з двору вижену,
Хитрую подружку!
2015

Нагорнуть локшини в таріль,
Кисляве пиво - хлюп у кварту.
А з-під пера - усохла міль,
Спішить у світ ума палата.

Співав. Та люд не пам'ята,
У вухах затички-беруші.
А напишу - тусня, шопта,
І віртуальні цьоми, ружі..

А пам'ять, наче темний льох:
Гукнув, навзаєм - тихе ехо.
Веду постійний діалог
Із власним гордовитим его.

У кожного своя мета,
Той - хоче гріш, а інший - слави.
А мій Пегас кричить: - Гайда
Пастися просто на отави.

Пасися, друже, тільки "за",
Втомили творчі перегони.
Ти став огрядний байбуза,
А на Парнасі - чемпіони...

Прийшли у гості читачі,
Розчісую хутенько пейса.
Благають: - Друже, не мовчи!
Хіба ж мовчу я? Ось поеза!


09.12.2017р..

як приїхав у Тернопіль
а Тернопіль це не Львів
незнайомка йшла навпроти
познайомитись не смів

зазирнув тоді до кнайпи
кави випити хотів
може й випив трохи зайве
чи з надміру почуттів

та здалося що красуня
ось за столиком сидить
встав стільця свого відсунув
і не встиг всього на мить

у таксі й за нею прудко
весь об'їздив я Терно-
лиш у скверику фігурка
бронзовіла вже давно


08.11.17

Підкинула висока хвиля,
Штовхнула куля грудь бійцю:
У мене шабат у неділю,
Жона ж ворушить: - Йди! Працюй!

Співці, поети - у столиці,
А тут - кремезні селюки:
Городи, дрова, гній, копиці,-
Тверді долоні, шерехкі.

Бомжака порається в баці,
Юнак, а пика - древній дід.
А я в саду копаю шанці,
Саджаю яблуні та глід.

У місті - вулиць лабіринти,
Асфальт, кахикання, дими.
А я із вудкою посидів -
Ходи, лина з гачка зніми.

Міщанка злиться, ходить в масці.
Дороги - ями та горби.
А в лісі - начебто у казці,
Збираю ягоди й гриби.

Пора, мабуть, уже й поспати,
П'ятсотий віник дов'язав.
Жона сичить: - Шуруй із хати!
Вже ранок. Ось тобі коса.

06.12.2017р.

Чорт у пеклі топить сало.
На землі - його браток:
Муж - не муж, пекуче жало.
Жінка - зламаний листок.

З дня у день мотає кишки,
П'яний штурхає в живіт.
Ну, а потім тягне в ліжко
Вдовольняти апетит.

Навпіл тріскається небо,
Жінка шепче: - Пощади!
Муж сичить : - Мовчи, дурепо!
Кінчу, от тоді - іди.

Борщ утьопала кислявий,
Цілу бодню фуа-гри...
Хай таке сусіда хава!
Краще яблучко потри.

Чом заштопана шкарпетка?
Я радію лиш новій!
Злізь, кажу, із табуретки!
Дай петлю і не дурій.

Не людина, а дебілка,
Розмазня неворухка.
Геть не можеш жить без крику
І міцного копняка.

Поміняти б партитуру,
Бо затягне в чорторий.
Кинь порепану бандуру!
Бачиш скрипку? Грай на ній.

06.12.2017р.

Що краще, друзі: хрін чи редька?
Сатира? Лірика щемка?
Папузі – три зернини, жердка,
А січка й хлів - для п’ятака.

Для жайвора – блаватні висі,
Кроту – черв'як, вогка нора.
У мудреця лобище лисе,
А досі в книжку зазира.

Сопе, шукає одкровення,
Вже лік утрачено літам.
Але ключа нема в кишені,
Не відкривається Сезам.

В саду пахкоче матіола,
Троянди, калачі, жасмин…
Дітей одвів хутенько в школу,
Тулюсь коханій до колін.

Тепло у лоні життєдайне,
Сплелися разом янь та інь.
Крик породіллі – це реально.
А ці слова – життєва тінь.

05.12.2017р.

Джакузі. Куня емігрант-чистоплюй,
З Житомира втік до Парижа.
Іздалеку мовить: - Вкраїну люблю!
А в неї розвалена хижа.

Удома нелегко. Робота не та,
Заплатять убогу копійку.
Скрегоче на сході зубами біда,
А хочеться доларів, шику.

Чужою шавкоче мала дітвора,
А рідна - неначебто гавкіт.
Мені це болить, і на серці жура.
Тобі ж - до лампади цей закид.

Там - краще. Тут - гірше. Майбутнє - туман.
Сусід піднімає сокиру.
Ти неньку покинув. Все інше - обман,
Залишив братів на офіру.

Мільйони здалися. Шикують ряди,
У прийми повзуть на колінах.
У паспорті віза. Кум каже: - Іди.
Прощай, дорога Україно!

04.12.2017р.

Ладнаю леми в теореми.
Довіри мить у казку мрій.
То бі ор нот… – нема дилеми.
Куди не глянь, усюди свій.
Нема чужого на теренах.
Нема панів і бідноти.
І кров одна тече у венах.
Єдине сонце з висоти.
Під небом щастя вистачає.
Ніхто нікого не везе.
Мудрець дурницям не навчає,
а дурень «мудре» не верзе.
Нема насилля і безсилля.
Нема наруги і ганьби.
Навколо люди ходять милі
і носять в серці «полюби…».
Нема, нема… Коли ж то буде?
У паралельному житті?
Якщо лиш доля не забуде.
Якщо народяться святі.
А хочеш мрії без надії?
Пиши листи в країну Оз.
За вітром шли, нехай розвіє
цей недолугий симбіоз.
А хочеш правди без омани?
Дивись погоду у вікні –
додолу туляться тумани
і зайчик сонця на стіні.
Усе не так, як мрієш брате.
Якої б долі не хотів,
та в полі бехкають гармати
і витікає з кров’ю гнів..
Напівживі уяви Бога.
І процвітає не любов –
віками ходжена дорога
та звук гартованих оков.
Даремні пошуки едему,
бо світ не краще, Аніж є.
Тули благу до нього лему,
а все не рай, а житіє…

12.201

Не вибачив колегу. Маю зуб.
Пробачити не стачило уміння.
Оцей вантаж в чистилище несу:
Образи, осуд, підлості каміння.

Під брамою із брил уже гора,
Підкидують "святі", попи і дами.
Летіти в рай душі моїй пора,
Але прохід завалено гріхами.

Вони смердять, аж чорно в небесах,
Світило закіптявіло, померкло.
Сховались Ієгова та Аллах,
Рогаті посміхаються із пекла.

Зустрілися із часом вороги.
І тут - гризня, нечемності, прокльони.
Бо милосердя - крам недорогий,
В ходу отрута, погляди Горгони.

Смола кипить, булькоче у діжі.
В Едемі ж - чисто. І немає тирла.
Пробачте, браття! Ми ж бо - не чужі.
Та...пізно: чорт наштрикує на вила.

04.12.2017р.

Матня монаха завжди на замку,
У помислах сумирний як овечка.
Тоді навіщо власну плоть м'яку
Дала Адаму австралопітечка?

Одні - плетуть життя казкову нить,
В монастирі ховаються монахи.
А Бог сказав: - Розмножуйтесь! Живіть!
Любов даруйте! Геть знімайте лахи!

Не знаю - хто, навіщо і коли
Замурував себе в глибокій ямі.
Жаскі вериги, пліті, постоли
Підмінюють любов у Божім храмі.

Придумав євнух кару для братів,
Бо сам - каплун. У любощах нездара.
Чому б не притулитись до удів?
Чи одиначці не завдати жару?

Збира монах у натовпі на чай,
Бурмилові бабло кидають в кружку.
Оце таких пускатимуть у рай?
Ходім, кохана, потовчем галушку.

04.12.2017р.

Цибає ідол на одній нозі.
А ми як піонерія, готові
іти тудою, де ідуть усі
із армією п’яної Русі
за рясою священної
            …корови.

Взаємо-екзекуція церков
показує
                 релігії
                            обличчя.
Месія уповає…
                    Ллється кров.
Лукавий
     оглашенний за «любов»,
Кирявий –
        за війну десятиріччя.

Усі парафіяни – русаки.
Вони і досі перші
                           на параді.
Меншина їх –
          ще ті більшовики
і тисячники
                        у лихі роки
у школі, на нараді,
                          у сільраді.

Далеко
од Бояна
до «шопти».
Ой, де вони –
             забуті самописці?
Уміли люди покотом лягти
за істину у зоні мерзлоти
із людоїдом віку
наодинці.

А де ті обри, ласі на чуже?
Пародія інтернаціоналу:
ласує сало
            і волає, –
                               мало!

Історія на кутні
                                 заірже,
коли Європа
                          не убереже
бодай себе
                  од їхньої
                                навали.

                                      12.2017

Останнє то побачення -
Не проситься пробачення
І не ридають голосно,
Неначе у кіно.
Слова на пам'ять завчені
І їх кричати навчені,
Але нестерпно холодно
І майже все одно.

Чашки не полетять в друзки
І не прив'яжуть мотузки,
В долоню втиснуться ключі
І повний розворот.
Підуть у натовпі чутки,
Що не кричали матюки
І не тридзвонили вночі,
Щоб не відкрити рот.

Вони стояли пліч-о-пліч
Й не розуміли в чому річ:
Куди подівся дикий струм,
Що грів їх мегаполіс?
Вона стискала телефон.
У нього в серці марафон.
Навколо них кав'ярні шум.
Між них - Північний полюс...

2.12.2017

Ми - нація бездарних жебраків?
Опришків і п'яниць - не полічити.
В засіках поодбивано замки,
З торбами йдуть у світ онуки й діти.

По селах пустка. Землі в бур'янах.
Одна теличка дибає по полю.
В сусідній хаті завалився дах,
П'ять учениць зосталося у школі.

Спаршивіла народна череда,
При владі перебенді-пустобріхи.
В грядущому очікує біда:
Уже горять на сході наші стріхи.

Просили- про дуби й любов пиши,
Побільше гиготіння й позитиву.
Але одбите днище у діжі,
І не з'єднати милосердя линви.

В кишені лізе владна мошкара,
Дратує слух важкий гарматний гуркіт...
Та вихід є. На волю вже пора,
Косити бур'яни вловчились руки.

01.13.2017р.

Гірше завжди буває. Це правда, милий.
Навіть коли ти на дні глибокого моря без кисню.
Люди вмирають, тіні приходять в будинки покинуті.
Товаропотік у великому місті мрії окислює.

Сонце встає і сідає, і вічність по колу
На паровозі світанків круг нас обертається.
В душах, як в мапі – теж є свої темні околиці.
Ніколи не знаєш, хто виїде звідти, а хто в них зостанеться.

Совість, як сіль, свіжі рани болюче притрушує.
Звичка затягує очі ще гірше, ніж сліпота.
Ми усі вільні до вибору, тільки самі себе змушуємо
Стежку по колу в щоденній пустелі думками топтати.

В дні патентованих снів, юесбі і технічних виродків
Складно сказати слова найпростіші – до тремтіння й відчаю.
Чесність дає свої пагони, з них все життя наше виросте.
Випий ще кави, коханий. Ми тільки тут і тепер – в нашім щасті і вічності.

20.11.2017

Хронічний любитель жіночої статі,
В якого на пенсії все, крім очей,
Зустрів молодичку. І з звичним завзяттям,
Ковтаючи слинку, масненько рече:

Ходімо зі мною, моя люба заю,
Чекає на тебе мільйон насолод:
Я оди пишу, серенади співаю,
Свіженький в запасі завжди анекдот.

На що молодичка йому промовляє:
Ви щойно так ніжно назвали мене.
Я зовсім не проти: - ну зая, так зая.
Але ж застереження маю одне.

Ніхто проти од і співанок не спорить.
Та в нас, у зайчих, є приватний закон:
«Морковка» щоб завжди трималась бадьоро,
Й «капусти» у банку хоча би з мільйон.

Ми любимо шопінги, спа, ресторани –
Бажання у тіла й душі молоді.
Якщо це у Ваші уходило плани…
Куди ж Ви побігли? Чекайте! Заждіть!

Хронічний любитель жіночої статі,
В якого на пенсії все, крім очей,
Зустрів молодичку. І з звичним завзяттям,
Ковтаючи слинку, масненько рече:

Ходімо зі мною, моя люба заю,
Чекає на тебе мільйон насолод:
Я оди пишу, серенади співаю,
Свіженький в запасі завжди анекдот.

На що молодичка йому промовляє:
Ви щойно так ніжно назвали мене.
Я зовсім не проти: - ну зая, так зая.
Але ж застереження маю одне.

Ніхто проти од і співанок не спорить.
Та в нас, у зайчих, є приватний закон:
«Морковка» щоб завжди трималась бадьоро,
Й «капусти» у банку хоча би з мільйон.

Ми любимо шопінги, спа, ресторани –
Бажання у тіла й душі молоді.
Якщо це у Ваші уходило плани…
Куди ж Ви побігли? Чекайте! Заждіть!

Хапко узяв кредит. А ти - плати!
Даниною обкладено онуків.
Перед народом гроші не світив -
В офшори заховав усі рахунки.

Зацарював моссадівський агент,
Довкола трону - без цепів собаки.
На визиски отримано патент:
Усіх поставить у країні раком.

Поспільство, наче ниці жебраки,
Від голоду тримається за линви.
Петро ж торбину, з щедрої руки,
За півмільйона прикупив дружині.

В Америці на тижні був кагал.
Схвалили: Крим, Донбас - уже Росія.
Качають із держави гої нал,
Вдягнув ярмулку православний Київ.

Притомнію. У голові луна,
Домучили з семітами кошмари.
Кладе компрес турботлива жона:
Ну, що б робив я без своєї Сари?

29.11.2017р

З усіх нот які можна виловити у скрипі вісі земної
Вичути у мелодіях неминуче тонучого корабля
Я чую лише до-мі-нуючу тишу
Намагаючись розчути щось більше хоча б ля

рукописи умирають на самоті
журливо муркоче пустка
тече вином венозною кров'ю не в жилах а поміж ними
ти вперто кажеш на потім чомусь потОм і потім те потім
виходить із тебе пОтом дев'ятижильним котом
і заколисує ниви
небесних риб що зловились на вудку Того у сріблястім човні
який обіцяв небесне життя й мені
а дав земне
ті будні мої земні так тяжко перетравлюються у вині
ні не
думай що я нарікаю на це - земне...
я знаю - воно мине й це найбільше бентежить мене...
мине
ми не
уявні ми не такі про яких віршують рядки ми не
сріблясті риби безкрайньої ріки ми
восьмижильні
вічні мужики що рибалять рибалять рибалять печуться на сонці
падають від утоми і тоді
марять мріють снять як прийдуть колись до свого моря почують своїх риб і будуть
нарешті
ходити по воді...