Більш в окопі землю не гребу,
І не треба узувати берці.
Скоро облаштуюсь у гробу –
Громовиця втрапила у серце.

Може, і вернувся б у село,
Та не хочу родичів лякати.
Ангелу сідаю на крило –
Хай несе в небеснії пенати.

З високості оглядаю світ,
Тиша огорнула позазем’я.
Тане у душі гіркавий лід,
Бо зустріне у Едемі неня.

Біля брами я вже не один,
Зразу не пролазим – забагато.
Та зіскочив із пательні лин:
В пекло поверта дефибрілятор.

Прокидаюсь, мокро на щоці,
В тіло наштрикали жменю голок.
Лікар смерть тримає у руці,
Каже: - Ось, козак, тримай осколок.

28.11.2017р.

Мудрій гаптує слова філігрань,
Книжкову лавку оглядають гави.
Торжник у дулю загибає длань -
Товар дурний, безглуздий, нецікавий.

От порося - це мрія, жагота!
П'ятак із хроном люблять небожата!
А книгописця борода руда
Нехай нездар заманює за парти.

Піїт - це гультіпак і комиза -
Куди йому до різника навару!
Мені судьба утицьнула туза,
Писаці - злидні жбухнула у тару.

В словесних мочарах скрипить перо,
Сплітаються меандри та ліани:
Несутній у письменника герой,
Несправжні паперові Дон -Жуани.

Купець товар жаданий одібрав,
Для ковбаси перебирає кишку.
А доня смиче татка за рукав:
- Не хочу м'яса! Хочу гарну книжку!

26.11.2017р.
-

                                І
Ой не від того сивіє волосся,
що як болить, рубаю із плеча,
і не тому, що я іще і досі
не маю рядового читача.

Не видаю, не пробую, не дію,
не маю, очевидно, талану
утілити зачаєну надію,
реальну мрію і бодай одну.

                                ІІ
У вирії ще є на що чекати.
Немає слави – меншає хули.
Нема біди, якщо лауреати,
пакуючи у стопку фоліанти,
на повороті в Лету обійшли.

Дешева мрія – думка на папері,
якою багатію уночі.
І поки перевіємо химери,
у селяві не зачиняю двері.
Бувайте, адресати-читачі.

                                ІІІ
Мої ще колупаються у носі,
калюжами біжать і голі, й босі
туди, де Бозя возить калачі.
Ідіть до мене. Я іще на лавці
упоперек. А – ні, то на лежанці,
на черені, у просі на печі.

Кому, якщо не їм оці рядочки,
аби до бочки меду – дьогтю ложку?
Але коли міняється сюжет
на ці непоетичні акварелі,
то явно краще обробляти землю,
якщо ти за природою поет.

                                      11.2017

Країна - болото. В макітрах - бардак.
Пророкам одрубано руки.
В Європу - синиця, в Америку - рак,
Лишилась пожива для щуки.

В загаті задуха. Пливуть карасі
На крихти, що впали із неба.
Померли відпущені миру часи -
Розчахнуті брами Ереба.

Лахміття шансону оздоблює джаз -
Нема що мотати на вуса.
У бруді недопалок чавить обцас:
Сюди я уже не вернуся.

Кінчається віра, терпіння, кіно,
Щупак доїдає дрібноту.
Та дике волання стрясає вікно -
З Донбасу дарунок - "двохсотий".

Карась невибагливий. Виживе скрізь.
Я ж - птах. Та обламую крила.
Ти, друже, - тікай! Після бійні - вернись
Й насип наді мною могилу.

22.11.2017р.

У темряву стрибати лячно,
Бо недалеко до біди.
Та в шлюб уляпавсь необачно,
Гормон штовхнув у спину: - Йди!

Тоді насправді дав я маху.
Вдягнув подружні ланцюги.
Своє життя поклав на плаху,
Плачу з відсотками борги.

Мене взяла за роги пані,
Втопила у своїй красі.
Ледь видряпався з калабані,
А думав, що на всі часи.

Тепер я мудрий. Трохи сивий.
Мене кохають, я ж - боюсь.
Щодня до себе кличуть діви,
А я сиджу, ковтаю мус.

Тихенько прочинилась хвіртка.
Надворі ніч, горить свіча.
Навідалась на чай сусідка,
Схилилась до мого плеча...

20.11.2017р.

Життя нестерпне заслужили.
І винні в цьому тільки ми.
Тепер кайлуй, напружуй жили,
Муруй кацапові доми.

Щодня цвяшок несли з роботи,
Хто більше вкраде - той герой.
Халявним ласує голота,
А в результаті - геморой.

Отой, що цупив унітази -
Тепер Народний депутат.
Зубами клаца біомаса,
Несе під Раду транспарант.

Я теж ходив у тій колоні,
Ковбаси роздавав людві.
Вона голодна. Просить моні.
Думки ж - померли, неживі.

Тепер чекає шоколаду,
Пахтить липуча карамель.
Неситі обирають владу,
Вона ж їм дулю чи шинель.

Не допоможуть банки, трасти,
Батіг, закони і тюрма.
Рецепт простий: не треба красти.
Пігулки іншої нема.

20.11.2017р.

Як не як – Новий же рік!
Зустрічайте,щоб не втік!
Із далекого кордону
Від засніженого трону
Королева снігова,
Як копієчка нова
Ось з’явилася, нарешті!
Зачекались її честі!
Залишила свій палац –
Гнів її іще не згас!
Мала клопоту багато,
Бо проблеми в "сніжній хаті"!
Як же трапилось таке?!
Явище хибке, бридке:
Повний неслух у палаці,
Не залучені до праці
Двійко слуг – два втікача,
Особливо, те дівча
Королеву засмутило,
Втеча зроблена так вміло!
Поцілунок врятував,
І хлопчисько все згадав.
Королева відійшла,
Розумом своїм дійшла,
Адже рік Новий підходить,
Хай позаздрять її вроді!
Швидко сіла за кермо –
І помчалося «Рено»!
Свято буде бездоганне!
Може там знайде кохання?!
Посмішка розтопить лід,
А любов розкриє світ
Почуттів, добра, натхнення
Й принесе Благословення!
Зрушиться міцний кордон,
Сніговий розтане трон.
Не потрібно їй лакея,
Бо вона вже - добра фея,
Гарна, мабуть ця ідея?!

Рік Новий, як і торік,
Скоро ступить на поріг!
Зустрічаймо,разом,дружно!
Колектив у нас потужний!
Танці, музика й вірші
Ллються щиро,від душі!
Свято, як завжди вдалося!
І хотілось,і моглося!

19.11.2017

Ось царство Снігової Королеви,
Де вічна мерзлота із нею в змові.
То сильна та могутня влада зла,
Що нищить все навколо аж дотла.

Там тиша – бо завмерли на півслові
Всі, хто потрапив до її полону.
Давно забули Батьківщину й мову,
Стоять, неначе в черзі на кордоні.

Як можна швидше той кордон зламати?!
І скинути з людей нещасних грати?!
Щоб сонце, посміхаючись, зігріло
По-справжньому,ту кригу розтопило.

Для цього треба тільки полюбити.
І сила ця вам допоможе ЖИТИ!
А також всі кордони відновити!

18.11.2017

Над хвилями кигичуть чайки,
А в голові сумні думки.
Чому жінки не люблять лайки,
А прутньоносці - навпаки?

Белькочуть суржиком івани,
А через слово - матючок.
Брудні словесні океани
Летять в коханих і дочОк.

Дитя ворушиться під серцем,
Ось-ось заявиться на світ.
А батько мамцю віхтем квеця,
Лайливе слово як привіт.

Мерзоту чути ще в утробі,
Отруту всотують плоди.
Волають душі : - Годі! Пробі!
Ми хочем сонця , чистоти!

"Одгодував" татусик птаху.
Тепер на щире "Здрастуй, син!"
Вчуває вухо "Йди ти на...уй",
З очей моїх подалі згинь!

Сумна мелодія для флейти?
У цьому лиш твоя вина.
О, мудрість, одзовися, де ти?
А навзаєм - матюк луна...

16.11.2017р.

є люди
які стимулюють чакри чужими мізками грають чужими членами в нарди та Ґо
вживають власний статус щоранку мов псевдо ефедрин –
вона перестала писати вірші бо почала писати цитатник власного его
плакати над тим що їй незнайоме рухати ним
ніби горіхами в роті описувати їх шершавість з точки зору професора з медицини
вона була безумовно у тренді й багато хто йде за такими
тому що тепер популярно для жінки бути чутливою й синьозаплаканоокою
бавитись порожніми фразами із вікіпедії у високе чи ворушити давні фантомні болі нації
але щоб вірили –
треба мати гарні груди пухкі вуста й котячу грацію
трьох коханців одночасно і щоби кожен – старший удвічі
дивитися наївно в очі своїм сучасникам ніби вони гівно а ти – муза-да-вінчі
або і сама
прости господи
мадемуазель да-вінчі-воскресла-із-гробу
бо мертвяки – як і мистецтво – вічні!

вона любила об’єктиви й необ’єктивність закоханих у неї підстаркуватих самців
вона ловила їх останні стрибки й ховала в кишені
і потім
заварюючи їм чаї женьшеневі вона почувала себе на сцені
свою догравала роль із останньої вистави
себе коронувала і всяко ставила у різні позиції пози та відповідно інструкціям з камасутри
своїми руками розчісувала хутро
на їхніх сивих спинах

вона
ковтала всі соплі та інші рідини тіла
приймаючи їх за божественну слину благоговіння
і тліла
її душа присмолена до її тіла
й хотіла аби про неї казали – сама Сивілла
погляньте он вона – біла
а всі казали – її поверхня темна – вона сибілла
вона не доросла ще до жінки яка
жива просто так
а не для корИсті чи мужика
чи власних панічних атак
що уміють живити деяких мертвих жінок не гірше як хороший коньяк
вона проклинала всіх хто казав отак
але всі казали отак

вона перестала писати вірші бо почала писати Євангеліє від себе
агіографію власних всенощних і одкровення від панни
вона кількох перетворила на мощі не розрахувавши з гідазепамом
ховали їх урочисто бо це були старці з не останніх
перед гідазепамом вони пили віагру аби догодити панні
й не втримали жезли своїх життів випадково спустивши сперму та дух

вона колисала вітер замість колисок
і це був її єдиний людський рух

Нас рабами ліпили із глини,
А сьогодні із Богом на ти.
Провисають хрести на коліна,
Діамантами сяють персти.

Йдуть "святенники" в храм на молитву,
Повні торби водяри, ковбас.
Оселедці вклонятимуть Жиду
Аби Він од нечистого спас.

Б'ють нещирі бездумно поклони,
Гучно гази гурчать в животах.
Світять в небо медалі, корони,
Чути "дай" у неситих ротах.

Опустіла господня скарбниця,
Розглитала добро сарана.
В рай до Мойші бредуть українці,
Турготять, аж у пеклі луна.

Був Спаситель у нас. Нюхав сало.
Не давав люду красти аж рік.
Сіяв щедро. А чув тільки "Мало!" ,
Дуже хутко в Ізраїль утік.

Біс у жадібних виграє битву,
Зовсім трохи уже до біди.
Піп у церкві читає молитву,
Суне віхоть у цебра води...

15.11.2017р.

У торгівлі кум - акула,
Має склад і магазин.
Тюбетейки з Барнаула,
Із Парижа - кринолін.

Є пір'їна з Гондурасу,
І засолений кентавр.
Бевзь на чудо блима ласо
І обнюхує товар.

Ось, кілечко для носяки,
Спінер, бульки і батут.
Жуйні гумки, свіжі раки -
Все нове, окей, зер гут.

Вдома ж - валяться полиці,
Із хламіття сотні скирт.
Книг нема. Та є дурниці:
Косяки, шприци і спирт.

Плід гнилий тримає гілка,
Щось під ніс бурчить мудрець.
А в сусіда гра сопілка,
Отже, світу - не кінець.

12.11.2017р.

Крылья потеряла птица –
Только снится ей полет.
Обувь в шкафчике пылится-
Все свою хозяйку ждет!

Как же хочется промчаться,
Чтобы пыль пошла столбом!
И по полной -оторваться,
Чувством жить,а не умом.

В танце жгучем закружиться,
На высоких каблуках,
Только с музыкой сродниться,
Без усталости в ногах.

Крылья отрастут ли птицы?!
Может явью станет сон?!
Жизнь...Мелькают в ней страницы.
Вот и старость шлет поклон.

11.11.2017
Свидетельство о публикации №117111200472

Розлютував антихристів Майдан,
Не влізла в пельку хохлаків галушка.
З геєни повилазила орда
І потекла в Дніпро кривава юшка.

Москаль - це ворог. Так собі й затям.
Не брат, не кум. Сусід, а не товариш.
Йому, гуторять, Бог один суддя,
Але мені дурню таку не впариш.

Ще на землі його чекає суд,
Вчикрижать аж по рам'я лапу руську.
Народ прирік на муки ліліпут,
А я лише зі слів плету мотузку.

За кров і сльози - кару ворожу,
Дванадцять поколінь уже заклято.
Чорти смолу накришують в діжу
Аби кацап не зрів в Едемі саду.

Нову щодня запалюєм свічу,
А у Кремлі від горя-лиха тепло.
Не подарую тризни і плачу,
І хай мене за це поглине пекло.

10.11.11.

А вони не сходять,
Мимо мене женихи,
Подружок проводять!
А зі мною не ідуть,
Може я не гарна,
Та ж нівроку, там і тут,
Панночка шикарна!
Маю файненький город,
Файно обробила,
В грядках ніжиться осот,
Лобода вродила!
У хатині павуки,
Придане сплітають,
Глянуть в вікна парубки,
Через тин тікають!
У колодязі відро,
Ввечері втопила,
Втік Данило, втік Петро,
Так і не зловила!
Посміхалась через тин,
Я сусіду Гнату,
Тільки Гнат той не один,
В нього жінка клята!
Напекла я пиріжків,
Пригостила Гриця,
Тепер Гриць той без зубів,
Мене сторониться.
Сватам шила рушничок,
Поколола пальці,
Зробив тато з гілочок,
Косорукі п'яльці.
Мама голочку дала,
Голка тупа, ржава,
Ще й селом чогось пішла,
Нехороша слава.
Не вродили соняхи,
Не дозріли сливи,
Ох, не люблять женихи,
Мене, нещасливу!
2016

Вирує та шумить ясенопад,
злотавих барв дає дощу в наливку.
Таке яскраве, як Яценюка
падіння з політичного олімпу,
вже двірника це дійство не ляка.


10.2017

Обідець на пальчику. Хлопчик упіймався.
Отже, не дізнається про мої гріхи.
На медок, що спереду, бевзі дуже ласі,
В мужиків закоханих зірвані дахи.

Байстрюча у череві. На коні попона.
Я уже не покритка, увійшла в права.
Чоловічок тулиться до жаркого лона:
Мишка заглитнулася. Втішена сова.

Спородила дівчинку. Вже доросла краля.
Вустя - диво-звабини, ув очах вогні.
Та принЕсла доленька ордени й медалі:
В донечки ворушиться двійня в пелені.

P.S:

На Купайла хтивого попливли віночки,
Не розквітла папороть, колеться будяк.
У любаски падає у траву сорочка...
Лебеді ж паруються на усе життя.

06.11.2017р.

Кохаєш? То кохай і не бурчи.
Хотіла щастя? Ось воно - під боком.
Утомлене вляглося на спочин,
Склепило після сварки п'яне око.

Не відривала погляд від мотні,
По тілу розливалися гормони.
Коханий рай писав на полотні,
Упещуючи ерогенні зони.

Опісля гону - тиш і самота.
Ти - просто жінка. А дружина - пляшка.
У хаті крики, сльози і біда,
І перегаром дихається важко.

Покинула б ненависну мару,
Спалила дім - тоді були би квити.
А жити де? Забитись у діру?
І їсти просять ще маленькі діти.

Сидить юнак, поцмулює пивко,
Його цілує дівка білолиця.
Ще на губах не всохло молоко
Але уже досвідчений п'яниця.

Упав на ліжко з тіла пеньюар -
Штовхає у обійми голос крові.
Та пляшка відбере коштовний дар
Й життя зотліє, сіре, без любові.

06.11.2017р.

Осені "постать"-сум носить в очах.
Скроні ось-ось побіліли.
Важкість відчутна в плечах і ногах -
Коси нести їй несила.

Вітер ламає,жбурляє,несе –
Листя знеможене рветься.
Дощ невблаганний затопить усе.
Сніг пролітає – сміється.

Та ненадовго – обридло, облиш!
Годі зимі панувати!
Ось і настала омріяна тиш –
Геть – із осінньої хати!

Осінь поки що – володарка тут.
Сонце зігріє – все зможе!
Трави зелені ось знову ростуть,
Мов у весінньому ложі!

Висохне та остогидла сльоза –
Очі–без суму,грайливі!
Осені "постать"– гнучка,як лоза!
Настрої в неї мінливі!


04.11.2017

Холодний місяць листопад
Тихенько листячком шурхоче -
І у такі холодні ночі
Пригод ми прагнемо й принад.

А за вікном дзюрчить із труб
І капає з дахів поволі -
Та це не страшно, ти ж не в полі,
А дивишся на вигин губ

Співачки Джемми в "Ля мінорі",
Що таємнича й загадкова
І красивенна дуже й дуже -
Не каже тільки, чи одружена,

Хоч ти по вуха закохався -
Смієшся й плачеш над піснями,
Вона ж сміється разом з нами
І каже: "Буде все о'кей!"


03.11.17

Ось і відбулось весілля!
Гарне свято для душі
Та охочих із довкілля,
Щоб послухати вірші!

То весілля–особливе!
ВІТЕР-ОСІНЬ–ось так шлюб!
Вийшло воно говірливе!
Ой,натішився весь люд!

ОСІНЬ стала вибирати:
ДОЩ,ТУМАН чи ВІТЕР– хто???
Треба швидко – де їй знати?!
Може, цей ось ПАН - в пальто?

З чепурною бородою,
Мабуть, буде саме він.
Твердою іде ходою
Та й поважний має чин.

Він не бідний і грайливий,
То шепоче, то кричить,
Рухами якийсь мінливий,
Не спочине ні на мить!

Буде весело, цікаво! –
ОСІНЬ вирішила так!
ВІТЕР згоду дав ласкаво,
Бо в стосунках він мастак!

Тільки шлюб цей – ненадовго!
Дуже швидко плине час!
Через місяць на дорозі -
ЗИМУ схватить ловелас!

ВІТЕР,ВІТЕР – знову в полі!
Розганяючись - летить!
Іншої не хоче долі!
Відпочинь,хоча б на мить!


29.10.2017

Загнали вовка в пастку. Не втечеш.
Грошей немає, і нема роботи.
З кишень "Рошен" останній чавить кеш,
У банківські переливає соти.

А бунтувати сил уже нема,
Вуста людські зашито переляком.
Для громадян країна ця - тюрма.
Вчувають харч круки, жуки та раки.

На Сході, кажуть, гарно воював,
В степах кістки, могили та горбочки...
Там - за Дінцем - в яру глибокий став,
Бурятські мами не знайдуть синочків.

А браття досі плачуть на війні,
Щоднини: той - каліка, той - убитий.
Лежати ліпше нині у труні,
Але у вічі заглядають діти.

Не до віршів немудрій голові,
Шукаю дідів автомат у житі.
Дроти. Кордони. Посмішки криві...
Боюсь. Та мушу вирватись із кліті.

31.10.2017р.

1

Легко у небо зозуля шугнула -
Висидить славка блакитне яйце.
Дзьоб роззявлятиме дар Вельзевула,
Цвінькати буде "матусі" в лице.

Суне у пельку харчі байстрючаті,
Власні ж не бачать мошви і жуків.
Місця сестричкам немає у хаті,
Жити укупі уже не з руки.

2

Лізуть нахабно божки із Йордану,
Сито рохкочуть довкруж москалі.
Все тут не наше - від Дону до Сяну,
Ділять гніздо у Брюсселі й Кремлі.

Зорі у небі. Пташата поснулі
Плачуть безгучно у ніч уві сні.
Вся Україна - зозульки-зозулі...
Тут ми не вдома, а на чужині.

30.10.2017р.

А можна відверто?
Хай ходить доокола злодій.
А ти - правдолюбець,
І мова твоя - чиста гладь.

Чого ж ти мовчиш,
Не кажеш «Брехати вже годі!»?
Тобі я не пара,
Бо - зломщик, грабіжник і тать.

Ми - блазні земного життя,
Гидкі ворухкі торбохвати.
Це знаєш напевне,
Бо носиш украдений крам.

Візьми це кольє,
Й цургикай хутенько до хати.
А будеш слухняна –
Каблучку із золота дам.

29.10.2017р.

Хай оступачить регулу олжець,
На потрух перетворить справедливість.
Спаситель одягнув терновінець
Аби й підлоті дарувати милість.

На дрантя ризи! Совість у куток!
І до лампади чесність і нагана.
Відзолиться на небесах порок,
А нині час пройдох і дон-жуанів.

Сусід -м'якушка, все добро віддав.
У мене ж повня. Скарб не лізе в скрині.
Цей світ - цупкі тенета для роззяв,
Для слабаків - мотузки й гільйотини.

В кишеню заповза вогка рука,
А пелька розкривається, мов жерло.
Та посміялась доля з козака:
Востаннє серце тьохнуло й завмерло.

27.10.2017р.

Прокинувся. Замріяна дружина
Мізинчиком покликала у рай...
Нам хороше у сонячній долині,
Тут є садок, веселка, водограй.

До цього меду я ізмалку ласий,
А жінка - буревій! Жаркий вогонь!
Я сам упав без крику під обцаси,
Не випускаю квітку із долонь.

Втішатися навчився у сатира.
Служу Венері. До надгробних плит.
Літаєм в піднебессі, "Майна! Віра!.."
А за стіною лається сусід.

Зустрілася, нещасниця, із катом,
Летять у стелю крики та плачі.
Любов - це радість! Пісня! Усміх! Свято!
Чому ж тоді беруться за мечі?

Які дурні бувають часом люди!
Нема поваги, і нема жалю.
Мої ж вуста цілують пишні груди,
Кохана шепче: - Я тебе люблю!

24.10.2017р.

У мене немає кота,
папуги і злої собаки.
А друзі – єдина шопта
не знаю, якої ознаки.

Моя невелика рідня
розп’ята по білому світу.
Частина її – кацапня,
а інша – боїться сучліту.

Не маю я зайвих прощань.
Співаю і тихо, й печально.
Не хочете розчарувань?
Тоді не читайте буквально.

Історія поїдом їсть
усе, що цвіло і буяло.
Уже і татарин – це гість,
не прошений нею на сало.

Поети уже не чини.
Очкуються сучі сини
на дереві роду Пілата.
Уже й бойові демократи
стомились усі од війни.
А що говорити солдату?

                                      10.2017

Утік правитель. Кажуть, був тиран.
Жилося з тим поганцем дуже важко.
Тепер поглипай, друже, у гаман
І переходь із ковбаси на кашку.

За бунт - нестатки. Отакий закон.
Чуби тріщать у дурників одвіку.
Хотів Зімбабве здатись у полон,
Але прогнали геть ледачу пику.

А винуваті - "кляті москалі".
Навчили "боженят" брехати-красти.
Тому в господі ми не королі,
Ще трохи і посклеюємо ласти.

Хто може - мастить лижі за кордон,
Лишаються убогі та нездари.
А, може, це лише жахітний сон,
Наведені мана, полуда, чари?

Ми - діти ворохобної доби.
Дорвалися, нарешті, до свободи.
Почовпаю до лісу по гриби -
Ще безкоштовні ці дари природи.

22.10.2017р.

Удячний владі за бордель,
Прилаштувався непогано.
Є хліб, картопля, вермішель -
Навіщо з неба каша манна?

На працю можу не іти -
Заплатять, наче тицьнуть дулю.
Я також дядько не святий,
До люду став глухий, нечулий.

На плечі кинув камуфляж,
Сходив під банк мітингувати.
Там завжди раж, ажіотаж -
Підзаробив купюру м'яту.

А потім - шасть у перехід -
Просити милостині в люду.
Сльозавий геть у нас нарід,
Віддасть усе що є без суду.

Ідуть зі школи дітлахи -
Сьогодні буду без обіду.
Тікати марно без ноги...
- Гони бабло, хутенько, діду!

03.10.2017р.

(за мотивами Тори. Первородним, звичайно, був Каїн У мене інша версія - правдива. Ну, майже правдива. А де взялися діти і онуки у братів, якщо окрім Єви ніяких жінок на землі не було - глибока таємниця. Але вони були.) Хоча тут не про це.)

Він - первородний. Отже, взяв усе.
Молодшому лишилася свитина.
У полі вівці доїть і пасе,
Впрягається у плуг, немов скотина.

Своєї жінки, звісно, що нема,
А старший не вилазить з-під спідниці.
Для Авеля - рабині і жона.
Для Каїна - жорстка петля на гілці.

Все по закону. Кожному - своє.
Писали боги Тору не для бунту.
Тож брат нічого брату й не дає.
Не має той хатини, жінки, грунту.

Майнула осінь. Надійшла зима.
І Каїн брата виштовхнув на плаху.
Ломака впала. Авеля нема.
Відновлено душевну рівновагу.

У висях вулик ангелів гуде -
Запланувало щастя людям небо.
Історія знайома? Щось не те?
А де й коли було усе як треба?

18.10.2017р.

Стояти осторонь комфортно і безпечно,
Не буде бризок бруду на душі.
Відмовлю другу в допомозі гречно,
Від криків заховаюсь у кущі.

Ізверху зручно плюнути на дурня,
Поблимати з погордою на тлю.
Я дбаю про своє, приватне, шкурне.
А тих, хто поруч - зовсім не люблю.

Для мене світ - наповнене корито.
Беру - що хочу. Запити - круті.
Нехай сусід зостався без обіду,
Зате у мене краби в животі.

Кохатися за так немає зиску,
Спочатку гріш шпурляють в пелену.
Працюй, невдахо, на жону, колиску.
Тебе ніколи я не пригорну.

Спіткнулася. В глибоку впала яму.
У прірву зазирають парубки.
Волаю: "Поможіть! Страждає дама!".
Та не подав ніхто мені руки.

17.10.2017р.

Нема про що писати. Цуцик здох.
Злостивець кряче "Вичерпались теми".
Але мене почув, урешті, Бог,
Наснажив на романа у поемі.

За музою далеко не ходив -
За стінкою варнякають сусіди.
В "закоханих" розчахнуті роти,
Уже у шлюбі наловчились жити.

"Коза ти драна!", "Ти - бридкий цапок!",
"Бодай ти здохла!", "Щоб ти подавився!".
Багном словесним квеця помазок,
Нема поваги. Є гарчання рисі.

У розумі просвердлено діру
(уже не трусять, а пиляють грушу!).
Моя ж дитина чує ту муру,
Вбираючи багно в незрілу душу.

Птахи летять у вирій, чи назад,
А їхній щебіт - як сердечні ліки.
Чому ж людина гавкає не в лад,
Слова - огидні покручі, каліки?

Любов помре від криків та образ,
Таке життя - невільнича галера.
В нещасних сім'ях порядкує Марс.
Пора іти. У ліжку жде Венера.

16.10.2017р.

В благодатному нашому кліматі
Від ковбас "попливли" животи.
Хрест на пузі показує Тіматі -
Прогорає життя без мети.

Кажуть, люди творити народжені,
Та до неба ростуть смітники.
Перелогами мозок пошкоджено,
А от ноги - здорові, стрункі.

Борщ посклеював вуса та бороди,
У макітрах - незгода, буза.
Тоне плем'я у бруді та смороді.
А у Авгія в стайні краса.

Наймодерне - свистульки та спінери,
У пошані - м'якенький папір.
Сни коритні - кров'янки та лівери.
Колообіг: вбиральня, гарнір...

Де ж ви, Рубенси, Моцарти, Фідії?
Опустіли мільйонні міста...
Їжте, браття, рапани та мідії -
Для поезії час не настав.

15.10.2017р.

Лишаються далеко не усі.
Завіялись моголи і татари.
А й досі ще живемо у ясі.
Історія Росії і Русі –
це дві калоші не одної пари.

Не має свого роду кацапня.
Її архіви – це одні наклепи,
фальшовані літописи, брехня...
Минуле наше завтрашнього дня –
оце й усі її духовні «скрепи».

Являються то лисі упирі,
то носії свинячої щетини.
І кожне, опинившись на горі,
усе ще риє ходи у норі
до ласої шматини України.

Московія прив'язана до пня,
що ріс віки у нашому городі
як дерево чужого їй народу.
І досі ще вирубує щодня
і корені, і віти мого роду.

На щастя, і часи уже не ті,
і юна зміна інша виростає.
Історія утопії минає.
Але, на жаль, не знають і святі,
яке минуле на її путі
несамовиту націю чекає.

                              10.2017

Природа. Тиш. У грудях млость.
- Яка ж краса довкола, сину!
Нога в м'яку ступає повсть,
Обходячи колеса й шини.

Поплач, дитино, покричи,
Порви на тім'ї трохи коси.
Бо в небо дибляться корчі:
Улітку вирубали сосни.

Грибів у лісі - океан!
Повітря - чисте і цілюще!
Втомився? Осьдечки диван.
Усе що хочеш є у пущах.

Прийшла синтетики доба,
Пляшок із поліетилену.
А, може, це мені ганьба,
Що ліс брудний, а не зелений?

P.S: Жує, обідає сім'я,
Сміття навалює потроху.
Упав кавалок з бугая...
А совість обростає мохом.

08.10.2017р.

Між землею та небом
Є терниста стежина.
В'ється, наче ріка -
То униз, то увись.
Невмолимо вперед
Час підштовхує в спину.
Я ж - уже не юнак,
Відстаю, утомивсь.

У глибокі яруги
Часто падав із кручі.
Піднімався, ішов -
Ангел досі беріг.
Нині - вільний невільник,
Вже підписано купчу:
Буду блазнем старим
Для чиїхось утіх.

Тихо сіється мжичка,
Чути шерех долоні -
Це правиця моя
Розгортає сувій.
Я отримав перо -
Не посади і трони.
Для митця влада - смерть,
Нищівний суховій.

Сонце котиться тихо
Голубим небосхилом.
Скоро промінь його
Я і не дожену.
А у пеклі чорти
Вже нагострюють вила,
Бо із їхніх лабет
Душу спас не одну.

Озирнувся і бачу
Стигле поле пшеничне,
І птахи з чужини
Прилітають ключем.
Це - прекрасне майбутнє.
Я ж старію... не вічний.
Ангел знає мій шлях,
Тихо плаче в плече.

09.10.2017р.

Ховаюся від себе і людей.
Від себе – у загальній колотнечі,
де сонце-мрію котить скарабей,
та наяву лиш кізяки овечі.

А від людей ховаюся на дно
своєї інтровертної породи,
і розумію, суєта – лайно,
а скарабеї – то святі народи…

2017

Поети цього не казали.
Чужі кумири і мої
очікують за волю сала.
Тепер – усі багатії.

І шило маємо, і мило.
Поезія іде на рать.
Про це зоїли говорили,
а нині й ці уже мовчать.

Зате у лірі – ати-бати,
а музу пишуть автомати.
Полову вимела війна,
але – гаряча, затяжна.
Немає вуйку що читати:
усе – поезія одна.

                              07.10.2017

Коли на волі, ніби у ясі,
сама душа волає, – алілуя...
На місці я тупцюю як усі,
хоча здається, нібито іду я.

Іду, аби подалі од юрми.
І все одно лишаюся у герці
один із тими самими людьми
байдужої душі і злого серця.

Надію розчаровує мета.
Заманюючи у свої лабети,
собою очаровані поети.
поволі запечатують уста.

Але кому молитися на часі?
Немає місця на іконостасі,
коли дорога бита коліньми
одної й тої самої юрми
однакової, сірої у масі,
що марно називається людьми.

                              10.2017

Забув Орфей поо арфу і трембіту -
Упещував у хащах Артеміду.
Але втомився, кинув жінці: - Годі!
Я не Творець без віршів та мелодій.

- Пощо бунтуєш?- мовила богиня.-
Без практики - ніщо твоє уміння.
Аби писати про любов "нетлінки" -
Пізнай з усіх сторін кохану жінку.

Он, бачиш,- бевзь - щодня про сльози пише.
Яка любов - такі у нього й вірші.
У тебе ж - досвід. І щасливі миті.
Лети на волю! Геть з моєї кліті!

06.10.2017р.

Вино з вини
Настояне роками
Життя плесни
Хай пам'ять-оріґамі
Забуде все
Хай згинуть хмарочоси
Чужі есе
Та їх акторські сльози
Читай Талмуд
Заучуй сунни веди
Знання – фастфуд
І тільки мрія – леді…
Із року в рік
Ця осінь не минає
Вона – навік
Вона молитву знає
Про іншій світ
Навиворіт від сонця
І шлях побід
Від столу до віконця…
04.10.2017

Усе життя долину цю орав,
У кожній грудці є краплина поту.
Але із пекла вилізла мара
Й на власний пай погнала на роботу.

Додому віз учора урожай,
Ну, а сьогодні - злодію в кишеню.
Це - Україна. Тут для татя рай.
Мені ж ввібгали гривеник у жменю.

Однині ця земелька не моя,
Купець й не знає, що таке чепіги.
А я при нім у ролі бугая:
Шукати марно правди у бариги.

Мене тривожать запахи землі,
І руки прагнуть стати до роботи.
Але селяни вже не королі.
Ми - тля. І наше місце соте.

Зерно упало. Сходить пагінець,
Купається у дощику та сонці.
З гербом долоні гріють папірець,
Роса-сльоза виблискує ув оці.

02.10.2017р.

Щур сховався хутко у діру.
Зверху - різанина, плач та крики.
Чує ніс могилоньку сиру,
Лицезріли очі крові ріки.

В нірці ж - тепло. Браття пацючки
День-у-день запліднюють самичок.
А війна запалює свічки,
І схиляє до ганебних звичок.

Поруч умостились ховрахи,
У підпіллі бабраються миші.
А в хатах позносило дахи -
Не здивуєш тут нікого віршем.

Не чекає лицаря Ассоль -
На Донбасі він зустрівся з катом.
У норі ж танцюють карамболь,
Па-де-де завчають щуренята.

Покоління вироста нове,
Хвостики звисають із колиски...
Я дивлюся в дзеркало криве:
Там в людей ростуть щурячі писки.

02.10.2017р.

Ти ба, який пустунчик цей дідок,
Одразу руку всовує під блузку!
Зібрати хоче любощів медок,
Напружує давно усохлий мускул.

Як соловій співа на всі лади,-
Моєї плоті задрижала шибка.
Я не дивлюсь, що він немолодий,
І у кишенях геть нема готівки.

Бо я із ним, неначе у раю,
А муж лежить у ліжку мов колода.
Йому уже три роки не даю,
Лобові зачинилися ворота.

Муж охолов. Поцмулює пивко,
Півкулі спочивають на дивані.
Від слів його скисає молоко,
Бо до жінок нема у нього шани.

Із каменем прожити - це біда.
Замерзла, і пелюстя просять сонця.
У клітці помирає вільний птах,
Душа не має досі охоронця.

У небесах - шаленство, зорепад,
Вдівець дарує з усмішкою квіти.
Я - ожила. Зацвів, нарешті, сад.
І хто підкаже: що мені робити?

25.09.2017р.

Ще будуть дні веселі цугом
орати кривду чорних днів.
Ітиме правдонька за плугом
від мавзолею до хрестів.
Дахи зриває вітер часу,
устої нищить і мости.
Ми живемо в полоні гласу.
Тендітна дівчинко, рости…
Рости з надії у НАДІЮ,
без вороття у цей бедлам.
Не стій на розі. За повію
тебе сприйме дорожній хам.
Тебе ще довго будуть гнати,
немов ізгоя, звідусіль.
А ти життю – остання мати,
а ти душі земної – сіль…

Ще будуть дні веселі… будуть.
Але хіба у цьому суть?
Надію стратять ще до суду,
і крові змиють каламуть.

24.09.2017

у шторм поламане стерно
і навігація до біса
все шкереберть але кіно
механік п’яний от гульвіса
ще крутить в час коли не п’є
у трюмі наче в кінозалі
вгорі борвій знамена рве
а тут лунає «тралі-валі»
закрити очі синемА
і все це ніби не з тобою
і сяйво слів а не імла
у небі днів над головою
сиджу у схові хай вітри
приносять долю-поторочу
як стане лячно раз два три
на берег мужності зіскочу
а там вирує балаган
життя за правилами коки
де Веди Біблія Коран
та канонічні їх пророки
де головний оратор По
щодня повторює промови
ми не країна Лімпопо
і викривляє грізно брови
де дев’яносто сім із ста
не знають впливу аберацій
та їх розверзені вуста
не мають юридичних рацій
свята земля без стусанів
проста як пшик складна як ножик
і голу правду без штанів
кладе життя у ситий кошик
за що загинули в борні
за що і нині умирають
як на замовлення одні
а інші смерті потурають…
що тут у схові унизу
що там під буйними вітрами
"to be чи ні" весь вік гризу
я хитромудрими зубами…

06.09.2017

Біля клубу дід пасе козу.
А мене гризуть важкі печалі.
Бо ж народ вподобав ковбасу -
Майже пусто у помпезній залі.

Двадцять душ окучує поет,
Сил немає слухати це "чудо".
Декламує задом наперед -
Так сьогодні, модно, стильно, круто.

У фойє розпродують котів,
У буфеті - кожухи та шуби.
Духовий оркестр осиротів,
Поржавіли козобаси й бубни.

p.s:

Ось, нарешті, друзі, nota bene!
Від овацій повклякали миші.
Глядачі запрошують на сцену:
Треба йти, читати власні вірші.

23.09.2017р.

Нові рекорди ставить осінь.
Четвертий рік іде війна.
Які мімози у морози,
така й реформа затяжна.

Ніщо так довго не триває
як обіцяння, – все мине.
Вогню без диму не буває.
Але куди ведуть мене?

Кудою ця ясна дорога?
Де фініш братньої війни?
За кого простягати ноги,
коли не чубляться пани?

Мої лукаві супостати,
загляньте у меню дитяти.
Яка дієта!? А ціна!?…

Де реформації багато –
воно за маму і за тата
захоче випити вина.

                              09.2017

Після закінчення XY з’їзду ТМУ в Одесі
була автобусна екскурсія… в «Українську
Венецію»… Мої враження і роздуми…

[youtube]https://youtu.be/DEpxa8JEbUw[/youtube]
Автобус мчить… Та не по бездоріжжю,
А трасою… з Одеси на Рені…
Але чомусь уїдла думка ріже –
В автобусі не затишно мені.
Не хочу бачити красоти Півдня?..
Так ті самі мені у очі йдуть…
Хоч у Одесі запустили півня,
У нас своя, невідворотна путь.

…Та ось і Вилкове. Тут старовіри
Вже знають певно слово «патріот»,
Бо в душах їх уже немає «міра»,
Нема й Кремлем обіцяних щедрот.
Та є, «на щастя», дула автоматів,
Що бережуть «прихоплене» добро –
Довкіл стоять... розкішні нові «хатки»,
Та «на замку» в них «слово-серебро»!

Все ж є церкви… І труд тут непосильний,
І дух священства, правди, простоти…
І люд привітний, вельми богомільний,
Хоч дещо дивний, Господи прости!
А в лоні річки широченні плеса –
То води з Альп несе святий Дунай…
І заздрить їм, напевно, вся Одеса,
Бо мудрий там народ, -мудріший най…

…А ми туристи, і цього нам досить,
Бо краєвиди пестять спраглий зір,
Бо старовірка рибу нам приносить
Й вино… з боліт, а не високих гір…
Сади заплав милують наше око,
І святістю приваблює Дунай,
Де українства дух витав високий –
Знай наших козаків, народе! Знай…

Та недарма стоїть град на Роз Вилці**,
Де у заплавах Див буяння – Роз!
Чи довго бути ще в чужій тарілці,
«Героями» служить не од, а проз?..
Та вже пора збиратися в дорогу –
Усе «хороше» має свій кінець…
Прихопимо з собою перемогу –
Приречена ж Вкраїна на… вінець?!

…Чекає вже автобус на дорозі,
Що кладена во ім‘я не чогось…
І виситься дорожній знак на розі,
Що вказує в долину Світлих Роз!

21.09.2017
_________
*Раніше опублікований вірш «Вилкове»
автором було випадково стерто, відновлено
по пам’яті та дещо доповнено, відтак подано
під новою назвою.
**Вилкове отримало свою назву через те, що
стоїть на "роз вилці" (тут гра слів) Очаківського
та Кілійського русел гирла Дунаю.

Чи відгадаю цю шараду,
Чи стачить досвіду і знань:
Навіщо брат у брата краде,
Вогку в кишеню суне длань?

За працю тицьне щось у лапу
Аби тягнув і далі віз.
Підштовхує барилом шкапу,
Всміхається, неначе лис.

Розсовує добро в шпарини,
Матраци, банки, баняки.
Своїй рідні згинає спини,
На скарб начіплює замки.

Одна сім'я - одні проблеми,
Біда, прибуток, недорід.
Та ця не діє теорема
Коли звірячий апетит.

В палаці щезнув підмурівок,
А магістраль - у горбаках.
Бабло відкладено в загривок
Та у товстого п'ятака.

Обдерта геть країна рідна,
Рахує злодій бариші.
Ця ненажерливість огидна -
Хвороба розуму й душі.

За приклад всім - народу слуги.
Терпіти годі цю орду!
Пора покликати катюгу,
А я сокиру віднайду.

18.09.2017 р.