Я - зрадник. Не банальний Дон Жуан.
Копаю яму власному народу.
Моя святиня - це кремлівський хан,
Його ярмо несу на шиї гордо.

Повзуть у тьмі гадюки та вужі,
Над головою почорніли хмари...
Я рідну мову вирвав із душі
Й до москаля пішов у яничари.

Тепер отчизна - Яуза, Москва,
Орда шанує мій собачий гавкіт.
Любов до неньки - мертва, нежива,
Розбилася давно уже на скалки.

Обмажу все доокола багном,
В Дніпро брудні вмочатиму онучі.
Я тут чужий. Мені вже все одно,
Усю країну скинув би із кручі.

Усім у кого прізвища на "ко"
Накинути потрібно хомутища.
Для мене ця держава - не закон,
Пиляю її трухле деревище.

Зіпхнули Україну із Дінця,
І Крим уже у москалевих лапах.
Чекай, столице, скорого кінця -
Важкого не уникнути арапа.

Таких як я - нечулих - легіон,
Майструємо для патріотів кліті.
Хохлам вмикаю радіо "Шансон",
Іду ловити їх у наші сіті.

18.09.2017р.

Голосував народ за жабу,
Тепер на повну одгріба:
Скрутила дулю мокра лапа,
Спіймала облизня губа.

Потвору витягли з болота,
Обтерли бюлетенем слиз.
Тому і стало пусто в роті,
І день, і ніч рубають ліс.

Зате цукерок аж до біса,
Із шоколаду булава.
Воює з москалем отчизна,
Ридають матір і вдова.

На фронті - соколи, лебідки.
У жабуринні -мертва тиш.
Жабище, як у горлі кістка
Або важкий у серці ніж.

З багна вилазять жирні пики,
До наших душ тримають курс.
Віддай свій голос за каліку
Який із пекла повернувсь.

12.09.2017р.

Коли не бачу, що я чую,
то розумію, – тарарам!
Ніхто мене не намалює,
бо я усіх «рисую»* сам.

У мене є і синє небо,
і недосяжна висота.
А вище стелі і не треба,
тому й обмежена мета.

Мене від цього не убуде.
Але обурює мене
як нелюди ідуть у люди,
займаючи моє. Ясне!

Локалізую запах поту,
тому і маю пото-лок.
Але усю мою роботу
інде шліфую до дірок.

А деінде одпочиваю.
Мотив не лише у труді.
Коли іду, буває, плаєм,
то я щасливий і тоді.

Люблю озера, ріки, море...
Не хочу гори золоті,
та завоюємо і ті,
коли біда уже не горе.
Мене мої далекі гори
утримують на висоті.

                              17.09.2017

Я, певно, трохи помилився,
наклавши вето не туди.
Було не видко, я втомився.
Прохав дружину: посвіти…

Вона скривила гидко губи:
- Мені до дупи цей феншуй.
Напевно, вже мене не любить,
бо дала знати – сам справуй…

Ти знаєш, друже, трохи пахне,
коли наклав і не туди.
Дозвілля чакра, звісно, чахне.
Ногою також не ступи.

Усе життя – меню та вето,
любові трішки поміж них…
У Лету котиться планета,
і два на тиждень вихідних…

А це все мислі-депутати,
а це все розум-президент!
Єство не може зачекати.
Хіба то вперше прецедент?

Усі нараз і поодинці,
а нас мільярдів вісім… Ні?
Цивілізовані ординці,
живем у ситому лайні.

Поглянь на ріки, гори, доли.
На землю, змучену сміттям.
На ігри в право і престоли.
На цей зажерливий бедлам.

КладЕмо вето на природу,
на майбуття своїх дітей.
Нема нечистим переводу,
але… все добре, все окей…

Живем лиш раз і то сьогодні.
На вік наш стане, не біда.
А завтра буде день безодні.
Четвер? Субота? Середа?...

14.09.2017

колись-то я навчуся суахілі й
почну писати мовою віршата
з такою швидкістю, що нас не наздогнати
аж поки витворю нарешті любо-мило

аж поки справді витворю нарешті
важезний корпус творів геніальних
аж поки всі свої страждання та печалі
змішаю з медом у коштовній креші

моє писання галасу наробить
серед людей ув Африці далекій
і причаровані вкраїнським діалектом
мене тоді запросять у Найробі

де на летовищі сувора стріне варта
Феліпе Ньюсі, ЙОвері МуСЕвен
and virgins: beautiful: 137
і сам Ухуру Муігай Кем'ята

і пам'ятник на острові Мфангано
мені поставлять щоби там стовбичив
екватор споглядаючи навічно
із ранку в ніч і з вечора до рана

засіявши вокабулами ниву
і премію отримавши багату
я поверну до рідної до хати
вже класиком, а не байстрюк лінивий

тоді напевне на бібліотеці
що хвалиться безплатним інтернетом
таблицю вивісять на зібрану монету:
"Тут вештав він kiedy był małym dzieckiem".

а школа №2 на Копиловській
нарешті зміне свій паскудний профіль
але мені тоді вже буде пофіг
бо я пірну до вічності назовсім

Осінь. З неба дощик сіє,
Спить хохлятко - не буди.
Це - столиця. Милий Київ,
Юрта Дикої орди.

Мозок тисне "натє", "здрастє",
Геть не чути "Добрий день".
Вивчили російську Насті,
А на рідній - ні телень.

Не тримають перепони,
Січка краща за траву.
Суржик чуєм ще у лоні,
Уві сні та наяву.

Наче і позбувсь зарази -
Втік на літо до села.
Повернувся - знов вилазить,
Стрепенулась, ожила.

Чи така в державі мода -
Гидь жувати у ротах?
Та мені онуків шкода,
Їх очікує біда.

Рідна мова тихо гине,
Кацапня звела курки,
Суржиком плює у спини,
Тягне в душі мацаки.

Ось, рецепт в моїй долоні.
То ж давай курнем "трави",
Сядем поруч на кордоні
Перднем в сторону Москви.

Стало смішно? Це чудово!
Виріж суржик як грижу!
Вчи, мій друже, рідну мову.
Я тобі допоможу.

05.09.2017р.

На Банковій одкрився свищ,
Тече державою зараза.
До неї присмоктався кліщ,
Покрила шоколадна ряса.

Пахтів солодкий пиріжок,
Цукерка танула у роті.
Не вивчать неуки урок,
Подумати хоч трохи - годі.

Слуга прилавків - це крадій:
Купив-продав, навар у жмені.
А я і ти - лише удій:
Шерхочуть гривні та "зелені".

Нема на Сході перемог.
Є сироти, гроби, каліки.
Віддав життя в окопі "лох",
Від горя матір сходить криком.

Сльозавлять більмаки сліпці -
Тепер на торжищах - закони.
Привезено лапші, маци,
На Марсі придбано патронів.

Розумний вже давно утік,
А дурень виверта кишені.
Братва новий лаштує цирк,
Уже друкують бюлетені.

Павук розкладує товар,
Лаштує сіті для обіду.
Не видно сонця із-за хмар:
Пора настала динаміту.

03.09.2017р.

Згубив Да Вінчі код.
Горить на кухні плов.
Тікає кашалот,
За ним женеться Йов.

Ввійшов у сало спис,
Гарпун, сокира, гак.
Коханої каприз
Виконує моряк.

Чорнилом на пюпітр,
Осотом по житах:
За амбри мілілітр
Ухоркано кита.

Лежать м'ясце, кістяк,
Братва тікає геть.
Ну як тобі на смак
Кита безглузда смерть?

Тепер у хаті лад.
Парфуми на місцях.
Витає аромат
Убитого ссавця.

Летять шпаки, слони -
Пора жбурнути плуг.
Схотілося жоні
Пір'їни в капелюх.

2.09.2017р.

Ти хочеш справедливості? Дарма.
Загине ліс без вовка неодмінно.
Злочинцями наповнена тюрма,
Робітники не розгинають спини.

Реве на бійні зляканий бичок -
Летять у небеса посмертні фуги.
Клює лошара на пустий гачок,
У бевзя генії, таланти - слуги.

Пристойної не буде зарплатні -
Із рук чужих отримаєш третину.
Тому зіп'яну лізеш до жони,
Кладеш її, ледь живу, на перину.

Пора в душі прибрати смітника,
Очистити замулену криницю!
Та вгору піднімається рука,
Одважує потиличника жінці.

Позич грошви! І не лупи процент!
Знайди поета - дай йому на книжку.
Вчувається банальний аргумент,
Що ти - бідак. На працю ходиш пішки.

Давати - жаль. Ділитись - не з руки.
Несе дикун всю здобич до печери.
У хаті м'ясо, золото, замки...
А справедливість - це дурні химери.

28.-8.2017р.

Я у Європу не тікаю,
хоча і хочу як дитя,
яке з огидою збирає
чуже накидане сміття.

Я дуже хочу на Канари
як це не раз уже було,
але на євро і доля́ри
мені якраз не повезло.

Я не поїду до Китаю.
Японія мені чужа.
І не Сибір мене лякає,
а харакірі без ножа.

Я й у Америку не хочу,
хоча волію за межу
і океани перескочу,
але завию, затужу

коли через полярне коло
як журавель перелечу
і зрозумію, що ніколи
не політаю досхочу.

Я залишаюсь в Україні
як той на сідалі когут,
який не чує свій капут.
– О'кей! Але які наївні
собі доказуємо нині, –
уся моя Європа тут.

                              08.2017

Чому так легко плазувати,
Хвостом крутити навсібіч?
Ми ж - люди! Не повзучі гади!
Чи любим темінь, морок, ніч?

Не дивина паскудний вчинок,
Царює нині компроміс.
Змія залазить у будинок,
Лишає після себе слиз.

Схиляє гадина до змови,
Сумлінню пропонує блат.
Але її не знаю мови -
Жену в гниле дупло назад.

Не кліпнуло холодне око,
Пащека мовила: - Гаразд!
Я поруч житиму. Під боком.
І повернусь іще не раз.

27.08.2017р.

Сливи, - кажу я їй, а вона мені – перса!
Сливи, - кажу я їй, - подивись он зліва
Злива, - каже вона, - буде злива
Певно обсиплються сливи…
Сині серпневі солодкі
Спокусливі
Сливи
Узяв би їх пес!…
Зліва чи справа чи просто піднявши очі –
Хочу їх, хочу їх, - каже вона, - їх хочу
Певно, шовкові на дотик чи, може, теплі,
Уже доторкаюся їх, уже й пальці стерпли
Небо тримати, сливам тримати долоні
Понад усе люблю їх щойно, коли медові,
Понад усе люблю їх потім, коли солоні, -
Каже вона, - дивися які чудесні
Ці сливи небесні
Я їй кажу - то їж!
А вона мені – ні, не можу
Хай вже впадуть, ляжуть на землю розкуто
Тоді, видко, буду
А зараз не можу під ніж таке диво –
Сливи, - каже вона, - які сливи!

Тирлуються "печерські" дожі,
Байдуже глипає народ.
З кишені вивітрились гроші -
Годує у селі город.

До рук потрібно взяти вила,
"Пустити півнів" у доми.
Але чавкочуть ситі рила
І страх виповнює уми.

Ізмалку погляд у тарелі
(ростуть карасики для щук!).
Свободи упилися елем
І шаблі випали із рук.

Зубами хочу рвати м'ясо,
Ковтати ще гарячу кров!
Вставай, нечула біомасо,
По ваші душі я прийшов!

Покликав гучно. Озирнувся,
За спиною - мертвотна тиш...
Вросли у землю жирні гузна,
Супця у пащі втьопав ківш.

Навіщо гуркіт динаміту -
В льоху очікує квасок.
Ваш герб - із січкою корито,
А прапор - з лахами візок.

Повзуть по дереву ліани,
Калина сохне без води.
Не жити вам уже без пана.
Носіть довіку хомути.

21.08.2017р.

                        І
Ой-вей… Лякає біо-графі-я?
Не кольорова? Та й не чорно-біла.
Є особисте – як душа у тіла
і не одна симпатія моя.
Але яке кому до того діло?
І я ще є. І мед, і воду п'ю.
Не хочете, то я й не зачіпаю.
А вірші що? Навіяне порву
тай – у нірвану ту, що у рову,
де бабаю ніщо не докучає.
Є різні цілі і одна мета.
Дистанція омріяна, і всує
пеняти на завіяні літа.
Пора давно уже не золота,
а на межі іще одна чатує.

                        ІІ
Літають журавлі у всі кінці
і за Дунай усе повзе і їде...
Тримаю ще синицю у руці,
а не рушницю і не камінці
уполювати жабу у сусіди
оту, що давить, спати не дає,
коли моє живе і процвітає.
Осліплі, вибачайте, я ще є!
Повторюю, – кому це заважає?
Я обираю стежечку свою.
Не хочу їх і сліду за собою.
Мені не по дорозі із юрбою.
Один у полі, але ще стою.
Допишу біографію свою
і зав'яжу з минулою любов'ю.

                              08.2017

В труні я бачив новояз,
Дітей я пхав у демігляс,
Але лише російськомовних!
Під вустерширом був кацап -
Той самий,що атакував наш ДАП
Та мучив "кіборгів" моторних.
Бурята їв я у аджиці,
Хоч довго відбивав по пиці,
Та один чорт - застряг в зубах!
Кадирівець був у брусниці,
Маринували у в’язниці,
Й у трусах був його страх...
Та все одно ми їх всіх з’їли!

17.08.2017 15:30

Берлоги, нори та дірки...
Наїдки, ліжка і планшети...
З колонок лине звук м'який,
А на екрані - вінегрети.

За костомаху йдуть торги,
Чаклун угадує погоду.
Печуть новини, пироги,
Між ними - риби, пащі, моди...

Злетіти хочу до зірок,
Шукаю золоту зернину.
Та грузне в баговинні крок,
А під руками - вата, піна.

Росте інету Вавилон,
Біжать чужі думки галопом.
Втопилася моя гармонь
Між хвиль Вселенського Потопу.

Уже не видно берегів,
Руйнуються орієнтири.
І вороги - не вороги,
І друзі наступають з тилу.

А за вікном сюрчать шпаки,
Обдзьобують дозрілі вишні.
Урок засвоєно гіркий:
Поети в цьому світі - лишні.

15.08.2017р.

Пишіть, брати мої та сестри,
Увічнюйте свої думки.
Я теж гравець у цім оркестрі,
Мій звук тривожний і щемкий.

До бою кличуть тулумбаси,
До ніжності - гобой, скрипки.
Плете піїт ліричним басом
Майстерні про дуби рядки.

Прудкі хихочуть балалайки,
Дискант оспівує город.
І ставить вподобайки, лайки
В сльозах засмучений народ.

На Сході - ехо канонади,
Ховають воїнів щодень.
Криваве шмаття - не завада,
Ще світить сонце золоте.

Летять Пегаси, хмари, гуси,
Течуть поезії струмки.
Шугають безупину музи
І тем нових несуть пуки.

Мовчать ображені естети,
Не схвалюють гучні хори.
У тиші лупляться сонети -
Підходь, куштуй, собі бери.

А дехто пише, наче косить,
Летять в покоси будяки.
Гуде фальшиве суголосся,
Дурні прищеплює смаки.

Не кожен віртуоз-маестро,
Не всі виспівують птахи.
Навчитись грати в цім оркестрі
Лише трудягам до снаги.

13.08.2017р.

Примарно стало жити нині,
Чаяться в мушлях слимаки,
Гудуть од праці руки, спини,
На гаври вчеплено замки.

Тихцем ковтаєм оковиту,
Співати - навіть не проси.
В інет сховалися від світу,
В ротах кавалки ковбаси.

На крики болю - мертва тиша.
Прохання - слухають зади.
Шерхочуть у підпіллі миші,
Але насправді - я і ти.

На совісті потворна латка,
Побитий міллю гобелен.
Тут нафталінова облатка
Не допоможе - хворий ген.

Ми наловчилися мовчати,
Нести катюгам урожай.
Уява зовсім небагата,
На тому світі зріє рай.

А добре вигострить сокиру?
Обух всталити у крові?
Не хочем. Треба - миру, сиру,
Цицьок, підгузничків нових.

Ну, що ж - живім у сонній тиші,
Куняймо, бабраймо планшет.
Дарма пишу оці я вірші,
Коли потрібен кулемет.

11.08.2017р.

"...як самого себе."

Любити ближніх - справа то важка.
Взаємини - жорсткі холодні брили.
І часто підла родича рука
Підштовхує підступно до могили.

Онуки уподобали житло -
Хворенькій бабці вкоротили віку.
У кожному із нас дрімає зло,
Приховує свою огидну пику.

Ми пречудові, чуйні на словах,
Але коли з'являються потреби -
Приходить демон. І зсуває дах.
Стовбурчить півень ввись кривавий гребінь.

Навіщо пісня - є голодний рик.
Про дар забудь - є позики, проценти.
Потрібні гроші - сталлю горло "вжик" -
І кандидат новий пливе у Лету.

Ми - ближні. То ж на відстані плювка.
Попасти - легко. Промахнутись - важко.
І цупить син у нені п'ятака,
Брудне матюччя бризкає із пащі.

А ти - шануй. Прости усі борги,
Лягай у ліжко з мужем після зради.
Хай чоловік живе біля сохи -
Не він потрібен, а його зарплата.

Ми - ближні - нагострились на війну,
Судитися звикаємо довіку
За діточок, майно, межу дурну
Під супровід прокльонів, гвалту, крику.

Пропитий голос жебрає вина,
Хиткої тіні долинають кроки.
Ненависть - є. Любові - геть нема.
У хаті шапарує мудрий брокер.

Коли кохати ніц немає сил,
То виручає шворка і бантина.
Навіщо скніти в холоді, без крил,
Здиратися недолі серпантином?

Ми - ближні. А насправді - вороги.
І не відступиш, бо довкола стіни.
Позамовкали знічено богИ,
Адама сп'яну виліпили з глини.

Простого рішенця ти не чекай,
Готуйся краще до важкого бою.
Бо занесуть вперед ногами в рай,
Вмиваючи ножа твоєю кров'ю.

Роняє сльози мати на дитя,
Колише батько зляканий колибу...
Смакує чорту свячена кутя:
Брат ріже брата. Підніма на дибу.

08.08.2017р.

Довідався учора із чуток,
Що в мене вже нема старого друга.
Раптово він зробив у вічність крок,
Урвалася ламка життєва смуга.

Я на городі бабрався в жуках,
Махав косою по зелених травах.
Тепер несу, засмучено, вінка,
Чалапаю у похоронних лавах.

Вдові віддав належного гроша,
Уклав насильно у тремтливу руку.
Але не має спокою душа –
Лежить на ній провини каменюка.

Колись і я на небо відійду,
На самоті, без оплесків, овацій,
Невдахи насипатимуть гряду,
Ковтнуть сивухи і підуть на танці.

Доокола надгробки і хрести,
Десь тут могила і моєї мами.
Прощай, мій друже. І мене прости…
І впало небо теплими дощами.

01.07.2017р.

Люд уціпенів. Лише мовчить.
Радості не видно на обличчях.
Калинову поламало віть,
Запалив Донбас печалі свічі.

На роботу – равликом, тихцем,
Обминаю бриль старого діда.
Одвернулось Господа лице –
Павуки обсновують колибу.

Вичовгано світла кольори,
Розлились приреченість і відчай.
Побратимам знизу чи згори
Боязко заглянути у вічі.

Погляди – за скельцями, в пітьмі,
Руки у кишенях – камінцями.
Живемо неначе у тюрмі,
Мури зводим, стіни і паркани.

У потоці лютої грози
Є оаза спокою та дива.
Слухаю дитячі голоси,
Радісного сміху переливи.

01.08.2017 р.

Сниво та їжа. Два полюси.
Шлунок чи ліжко? Дилема...
Запахи сиру, млинців, ковбаси,
Ковдра і ніченька темна.

Цілодобово - глитання і сон.
Теплі колишуться хвилі.
Із балдахіна звисає помпон,
В хаті горою тарілі.

Миски відерні стоять на столі,
У холодильнику - труп'я.
Повняться шлунки старі та малі,
Ложку доношу до губ я.

Сафи, дивани, м'які гамаки,
Тонуть в перинах сідниці.
Хиляться голови на подушкИ,
Руху немає в зіницях.

Пролежні, рубчики і ковтуни,
Млявість, байдужа знемога.
Хату обсіли коти-баюни:
Нехіть, облом, перелоги.

А на полиці куняють книжки,
Грузнуть гуртом в порохняву.
Клякне господар їх неворухкий,
В кріслі вовтузиться мляво.

Смалець струмує плескатим чолом,
Погляд - вдоволений, ситий.
А в противагу - війна за вікном,
Рвуться снаряди та сіті.

Тиша. Дрімає в колибі дитя,
Неня співа колискову...
Хай не проспить воно власне життя,
Не проміняє на жови.

31.07.2017р.

Міцний горіх. Лускунчик не бере.
Сховалося ядерце за твердиню.
Його хапають кліщі у баре,
Вилущують із хряскотом зі скрині.

Двобій. Тут недоречні піддавки,
Лящить метал жувалами із криці.
На шкаралущу глипають шпаки -
Чекають крихт, обронену дещицю.

Захряснувся ощирений оскал,
Посипалося шмаття у пилюку.
Лушпиння, троща, шерхоти, фінал -
Осердя впало жоване у руки.

Вечірній легіт посеред жоржин -
Байдужий світ до болю, крику, лиха...
Здираються ногою мураші,
Прямуючи на запахи горіха.

Лежать впокоєні на цвинтарях митці -
Невіруючі, бунтарі, зелоти...
Поети - крихти у Творця руці.
Захоче - покладе собі до рота.

30.07.2017р.

Анекдоти є й без бороди.
Ось, наприклад:
– я гроза поетів;
– я – орел!
– а я такий один...
– ну, а я записаний у метри.

І так далі.
Далі – хто куди.
І одні, буває, у нікуди,
інші «вибиваються» …у люди.
Поки не жаліємо води,
витоку поезії не буде.

Не біда, коли авторитет
у природи списує сюжет
і до дна його експлуатує.
До усіх апелювати всує.
Та коли усох імунітет
і на false пускається поет,
то і true його ніхто не чує.

                              07.2017

У кожного народа свій Христос,
Пілат байдужий, жадібний Іуда.
Навергали своїх гріхів обоз,
Але чужим богам несем до суду.

Своє лайно - сусіду за паркан ,
Неначе із балкона папіросу.
І усихає з люті Іордан,
Стіна плачу - чужих плачів не зносить.

А ми Голгофу утоптали в грязь,
Ще трохи - і зрівняється з землею.
І кожен раб, повія чи то князь
Потроху краде бога у єврея.

Ми - сарана! Набридлі прохачі!
Нахабно прагнемо чужого схову.
До раю (не свого!) поцупили ключі.
І хмурить брови мудрий Ієгова.

У небесах курличуть журавлі,
Під ними сплять Стрибогові онуки:
Не поважають рідної землі,
Чужим законом обкували руки.

Коли ж не стане звільнення від мук
І отченаш Всевишній не дочує,-
Прокинеться незрячий ще онук,
І капища прадавні ушанує.

26.04.2017р.

Живемо у час перемін.
Така уже карта упала.
Не ми обирали, а він
у гавані долі причали.

У часу немає керма.
У люду опущені крила.
А на перепутті нема
кому напинати вітрила.

Надія веде уперед,
а вибору долі немає.
Ця дама у смужку буває...
І поки дорога не мед,
нехай хоч удачу поет
рукою за гриву тримає.

                              07.2017

Живемо – хто на що учився
у вирі дива і надій.
Повеселився, зажурився –
та й поганяй на упокій.

А що іще на цьому світі
тебе тримає на льоту?
Бажання квакати й летіти
і жаба має за мету.

Тягни себе бодай за коси
з болота у широке поле
і хай навколо аж гуде:
– Дивіться, люди, хто це, що се?
Ти є завжди, або – ніколи,
або не квакаєш ніде.

                              07.2017

Минає у цирку на дроті
афера: «Російська весна».
І наче нема ідіота,
який у миру – сатана.

Нічого не пам'ятає,
нікого не визнає.
Батия на Рейні немає.
Чума обирає своє.

І поки затії на часі –
повія ніде не була.
Її не було на Донбасі
і Ялту вона не взяла.

За Віслу вона не ходила
і не розоряла Волинь,
і боїнга не зачепила,
і рейсу – Варшава-Хатинь.

У неї усі боголюби.
Є роги й зоря на чолі!
Але заявляє тригубо,
що укри – усі москалі.

А нині – лунатики в моді:
дивуються, в очі плюють,
не вірять у здачу по морді,
але наставляють на путь.

І не протираючи очі,
не чуючи анітелень,
«месія» п'яніє у пень.

Линяє афіша. Уроче
над чорною прірвою ночі
схиляється завтрашній день.

                              07.2017

У кожного своя стезя, межа
Добра, злоби, поваги та терпіння.
В руках убивця стискує ножа
Аби у плоть ввігнати по руків'я.

Краде злодюга гроші та майно,
Жадобою горить несите око.
Онук у баби цупить на вино,
Висотує із неї мляві соки.

Продав усе до нитки волонтер,
Купив приціли, джипа, автомати.
Комбат - пристосованець-шкуродер -
Машину вкрав, пригнав собі до хати.

Вагітна жінка впала на траву,
У животі вовтузиться дитина.
Зриває з пліч їй сумочку нову
У фраці із метеликом мужчина.

Болить рука - осколок у плечі.
Піти б у тил - у медсанбат, на базу.
Та він не опустив свої мечі -
Охороняє підлу біомасу.

Чуже маля - здоров'я на "нулі" -
Потрапило в омріяну родину.
І хоч у ній десяток ще голів -
Знайшлося місце ще одному сину.

Збирають люди лахи все життя,
Втовкмачують у хлам безсмертну душу.
Сусідове в агонії дитя -
Йому допомогти негайно мушу.

Надворі злива. Блискавки, гроза.
У хмаровинні зрію віщі знаки:
Єдиний шлях веде на небеса -
Себе віддати людям. Без подяки.

16.07.2017р.

Ув орді я живу ізмалку,
Звик до подиху яничар.
П'є сусід оковиту залпом,
До Дніпра тече перегар.

Бачу місто чуже, голодне,
Бабці кришать не хліб - бички.
Рекламуються бутерброди,
Чую лайку і матюки.

За театром - смітник до неба,
Очі люду пече планшет.
Я тут зайвий - хробак, амеба,
Перестарок-анахорет.

Клопівниці мов зікурати,
Упираються в небеса.
Де була колись дідова хата -
Ятка з м'ясом, універсам.

Ієгова - бог українців,
Шаурмою пахтить земля.
Плачуть Лаври чужі дзвінниці -
Їх господар уже з Кремля.

На Печерську, Сирці, Подолі
Риштовання сталевих грат.
Годі бачити житнє поле
Чи небесний густий блават.

Мерехтіння сідниць, потилиць.
Зір - у землю, горбом - спина.
Дехто каже, що я злостивець.
Та хіба це моя вина?

У ротах конопля та маки,
Вуха повні промов, мури,
У Стамбулі кричать коханки -
Наші сестри та матері.

У пісочниці - шкет-мізинець,
Вишиванка йому до п'ят.
Каже гордо: -Я - українець!
Бач, на грудях висить автомат?

Ув очах зробилося темно,
Сльози котяться з них рясні.
Може, вірші пишу недаремно?
Недарма співаю пісні?

11.07.2011р.

Прочанину смакує кров Христа.
Нагода буде - питиме гарячу.
На всю планету нібито кіста
Поширилася звичка упиряча.

Гриземо плоть Спасителя усмак,
Справляємо щоріч по ньому тризну.
Білуємо божественний кістяк
У приступах свого канібалізму.

Ми боїмося ближніх недарма,
Вилазять боком людожерські риси.
Любові милосердної нема,
А є оскал і пазуриська рисі.

На хліб старенька просить п'ятака,
В житті у неї нині чорна смуга.
А злодія упевнена рука
Краде у неї гроші з капелюха.

Веде у бій малечу командир,
Немає для дітей уже поблажки.
На груди потім покладе менгір,
Аби й на тому світі було важко.

Не можемо утишити жаги
Протруєної до кісток натури.
Привчають нас попи, а не боги
Ізмалку до кривавої мікстури.

Ми - кровососи. Дракулю рідня.
Релігія ж слугує за приманку.
Втягнулися. Ковтаємо щодня
З душі людської запашну кров'янку.

Хрестили нас вогнями та мечем.
Невже тому і випало до скону
Впиватися солодким кумачем,
Висотувати душі безборонно?

Маля годує матір молоком,
Йому співає тихо колискову...
Піду не в церкву. А піду в альков.
Моє причастя - то кохання слово.

10.07.2017р.

Іде дев'ятий вал. Навала.
Неестетичний вінегрет.
Літературна порохнява
Задушить скоро інтернет.

Немає пошесті зупину,
То ж годі вгледіти талан.
Поезіям несе на зміну
Незграбні строфи графоман.

Невігластво диктує моду,
Несмак відточує перо,
І ллє мутну писака воду
У кришталеве джерело.

Не соромно базграти міму
Сто помилок в однім рядку.
І по шаблону сіру риму
Шукає неук в словнику.

Пощо учити рідну мову?
Навіщо мудрі вчителі?
В поезії епоха нова-
Бездари нині на коні.

Втішається писання спрага,
Жага дешевої хвальби.
До читача ж - нема поваги.
Це - риса нашої доби.

А десь, без галасу, у тиші,
У царстві вишуканих рим,
Блискучі геній пише вірші -
Схилю коліно перед ним.

30.06.2017р.

В однім гаю вродилось гороб’я.
Воно було таке худе і кволе,
що назирці уся його сім’я
за ним щоденно бігала довкола.

Само маля літати не могло,
спочатку ледве-ледве що ходило.
Росло собі так день за днем, жило,
від хижаків уберегли насилу.

Від’їлося і пір’я наросло,
із часом у колодочки убилось,
а далі навіть стало на крило,
хоч довго ще затим літати вчилось.

Набралось хисту, вже таке метке:
то там, то тут поцупить насінину;
кубельце звило, тепле і м’яке,
та все тягло до нього без спочину.

Навчилось де, коли, кому лизнуть,
цвірінькнути чи піднести шматочок,
а інколи, де треба, зісковзнуть…
Вже завело сім’ю, синів і дочок.

Потому непомітно склалось так,
що піднялося по життя драбині.
Горобчик наш далеко не простак,
на крила поглядати став орлині.

І ціль завітна воробцеві та
усе сильніше душу зігрівала.
У жевжика з’явилася мета,
замало стало рідного кагала.

Інтриги він безперестанно плів,
навчався далі гарно говорити –
обіцянками птаство покорив,
електорат вдалося одурити.

В непевний час полізла напролом
і, зрештою, добилася та гнида –
обрали головним таки орлом
безрідну і улесливу єхиду!..

А далі понеслось все шкереберть,
затісно стало жевжику у стрісі –
свої кишені набивав ущерть
і став ховати скарб у іншім лісі.

Фінансово де зовсім інший лад,
відмінні від свого гайка́ порядки –
крав в ріднім лісі максимально гад,
а мінімальні там платив податки.

Ось так у гай прийшли скрутні часи,
всім стали править брехуни і хами.
Птахи летять уже в чужі ліси,
бо горобці панують над орлами…

Упали вже й моральності стандарти,
духовність жебракує рідним краєм;
все менше честь і совість чогось варті,
поняття непідкупності зникає.

Зачерствіла вже більша половина,
все тяжче й тяжче співчутливим жити;
практично непідкупна лиш людина,
яку не захотіли підкупити...

04.04.2017

Давно я був уже в селі,
Гасав малим у літню спеку...
Із тих часів, чомусь, мені
Війнуло спогадом далеким.

В криниці зирять журавлі
В дзьобах затиснувши відерця,
І чистим запахом землі
Впивалося дитяче серце.

Журавлик враз зробив уклін,
Засунув шию у криницю
І легко витяг із глибин
Цебро цілющої живиці.

А нині там пустий майдан,
Піском усипана місцина,
У кожну хату труби й кран
Джерелам чистим йдуть на зміну.

Вже не колишуться зірки
І не мигтять з глибин на мене,
Їх стерли люди та роки,
Усюди лиш трава зелена.

Прогресу впевнена хода
В майбутнє гупа гонорово,
Та пам'ять часто наверта
До журавлів отих казкових.

2017 р.

Остогидли пряники,
батоги і злочини.
Полетіли яники,
прилетіли гоцмани.
Пролітає літечко,
а його й не бачимо.
У свою наміточку
потаємно плачемо.
Біженці, чорнобильці,
а між ними гопники.
Половина молиться, –
ой, мої АТОшники.
Половина чергою
лізе за безвізою.
Та із есесерії
поки-що не їду я.
Наварю у горщику
і масли, і ратиці,
почекаю дощику
і нової п'ятниці.

                              06.2017

Закон - це наймит у кабзи,
У золота - на побігеньках.
Хабар у лапу одгрузи -
Кради і далі помаленьку.

Феміду тішать срібняки,
Долоні, наче ті лопати.
Побільше сунь у п'ястуки,
Якщо не хочеться за грати.

Суддя - готівки вірний друг.
Її щодня з роботи носить.
Під мантією є лантух -
Кидай хутчій туди баблоси.

Гребе монету прокурор,
Ручиці гріє у купюрах.
Везе данину за бугор,
Кладе у банк "макулатуру".

А ще - відомий адвокат.
У справах темних він хороший.
Захочеш правди - дай дукат,-
Вона клює на грубі гроші.

Блищать урядників доми,
На унітазах позолота.
Багатство це даємо ми,
У себе вириваєм з рота.

У висях блискавки, громи -
То грішника ведуть до суду.
Спасе валюта від тюрми,
Покари ж неба - не минути.

20.06.2017р.

До церкви дехто бігає щодня,
Поститься,обціловує ікони.
Гадає, що від чорта це - броня,
Від сатани - надійна охорона.

Дає на храм грабунок, хабарі,
Священника слова у вухо ловить.
Каплицю власну має у дворі,
Духівнику гріхи несе на сповідь.

В поплічники бере собі попа,
Йому одвалить чесно десятину.
А завтра знову - хараман, татьба,
І каяття чергове на колінах.

Людські гріхи мурують Божий дім,
В оклади переплавлена мерзота.
І сліпить очі цуплений калим -
На куполах іскриться позолота.

Виблискують віконниці нові.
Та тільки небо відає напевне,
Яку цеглину клали на крові,
Ну, а яку вмуровано за кревні.

На полотні буденності мазки-
Іду на луг уранці по солому.
А там сусід обносить буряки,
Несе мішок не в церкву, а додому.

Він у божниці мало не свояк,
Тому йому пробачу цю провину.
Це небеса мені подали знак:
Пора попу однести десятину.

17.06.2017р.

Стинати голови - потрібно мати хист,
Холодний розум і, звичайно, міру.
Різник у своїй справі - це артист.
Маестро ловкий швайки та сокири.

Жилаву плоть уковтують щодня
Учителі, шевці та ескулапи.
Кувікає розпачливо свиня,
З борща стирчать увись курячі лапи.

На луках дожировує бичок,
Кролі останню вточують морквину,
Аби я їх повісив на гачок,
Розбатував і вицідив кровину.

Для кожної тварини - свій підхід,
Не пхають м'ясо зразу до утроби.
Ламаю шиї тим, хто має хвіст,
А довбня - для бичка твердого лоба.

Ножа свиноті суну під ребро -
Вона недовго ратицями сова.
Несу у льох удушене добро.
Здирати шкіри - то окрема мова.

Щодня мій пес гризе кістки нові.
Спочатку вив, поглядував вороже.
А нині лиже руку у крові,
Бо знає - я його не потривожу.

Харчі у місто їдуть із села.
Буркоче шлунок. В роті повно слини.
Аби людина ситою жила -
Померти неодмінно хтось повинен.

Тужавіє купюрами кабза,
Продав і м'ясо, і телячі мощі.
Розумний чоловік колись сказав:
Не пахнуть кров'ю та убивством гроші.

Тарілі повні. Ремигає люд.
Ми - спільники. Убивці й канібали.
Разом цей гріх знесем на божий суд,
Дамо одвіт за тельбухи та сало.

Хай кажуть, що не маю я душі -
Пора іти до праці у повітку.
Іду гострити крицеві ножі -
Биточки просять у сусіда дітки.

14.06.2017р.

Кохана жінка мружиться у ліжку
Після нічного з нею рок-н-роллу.
Бажаю знову глянути на ніжку
Аби уздріти правду її голу.

Я - твій Адам. А ти, начебто - Єва.
Живемо разом під єдиним дахом.
Від погляду ховається суттєве:
Пощо красі неоковирні лахи?

Так само правду вмащуєм брехнею,
З історії плетемо небилиці.
Свій родовід виводимо з Юдеї,
Із гусака малюємо жар-птицю.

Шпаклюємо бридкі прищі на носі,
Грабованим хизуємося кешем.
Багаті, кажем. А насправді - босі.
І брешемо, і брешемо, і брешем...

Жона махнула вчора макогоном.
Іти на працю. Але пика синя.
Піду синець припудрити під оком.
Сховаю правду. Істинну причину.

13.06.2017р.

Усе минає. Імовірно –
і час, і люди, і Земля.
І Сонце падає у прірву,
яка невидима здаля.

Все падає. Тіла, і трони,
і водопади, аж гуде,
і, може, яблуко Ньютона
на тім'я йєті упаде.

Усе кочує – горе, лихо,
війна, стихія і біда.
У світі не буває тихо,
коли на Ви іде орда.

Усе іде. Дощі і гради
як не великі, то малі.
У душу заповзають гади,
хоча літають журавлі.

Усе літає. Кулі, тучі,
орли у бій за ратью рать
і урагани неминучі
кудись у тартари біжать.

Усе біжить у дні урочі –
літа, і весни, і роки,
І як не мріяти щоночі,
аби втекли бойовики?

Усе тече: вода і ріки –
у океани і моря,
аптекою – пілюлі й ліки,
а газ і нафта – з димаря.

Усе очікує моменту
і думає, – піде у Лету,
аби осмислити старе.

Нове на лапу... ой, бере.
Одні поети на дієті,
а решта чавкає й жере.

                              06.2017

На Львівській в нас купаються джмелі.
Там кущ який прозоріє дивинний.
Вгорі поважно мріють кораблі,
внизу якісь комашечки малі
автомобілять звинно і невпинно.

Мов діти, розгойдалися джмелі.
А шумовиння празного, а втіхи!
Нам римою - фантазії Далі
(аборигени й білі кораблі).
- О дивовижа! - хтось прокаже стиха.

Забуло, мабуть, небо про людей.
А тут - розор, непевнощі, проблеми...
У синагозі молиться єврей,
Мечеть араб одвідує окремо.

Утрачено до люду інтерес,
Не плодяться пророки та герої.
Ми - дзеркало озлоблених небес.
Ми - яблуко від яблуні гнилої.

Єгова нині всіх кладе в покос,
В підпіллі Один і Аматерасу.
Свою маківку чухає Христос -
Торгують Словом криведники в рясах.

У висях колотнеча. Йде війна.
Нещадна до суперників заруба.
І рикошетом гине сарана -
Прочанин утрачає свого чуба.

Струмує кров бруківкою липка,
Розкидано довкола плоті шмати.
Фанатика тренована рука
Жбурнула в натовп бойову гранату.

Летять каміння, палиці, ножі,
Прокльони, матюки, жахні образи.
Лежить любов убита в паранджі,
І крапле слина з рота біомаси.

Створили, мабуть, нас дурні боги,
Усує витрачали свої сили.
Бо стали ми живому вороги,
Вгорнули прутня у листочок віри.

Покинув бог дітей своїх таки.
А ті зросли. Вподобали сокири.
Напружують у лютощах мізки
Аби забудька вкласти до могили.

Божок ослаб. Сточилися різці.
Онуки купно пишуть некролога.
Чи скоро стисне Homo у руці
Голянку нерозважливого бога?

11.06.2017р.

- Це Українська – тридцять п’ять!
Сходьте, пані, ваша зупинка, пані.
А вікна там – темні і вигуки – п’яні
І списаний весь матюками паркан..
- О, хіба мені вже? Може, їдемо ще, пане?
Я тут не зостанусь сама, не лишіть мене, пане –
Серце – стане….

У підсумку – двоє дітей та малий котопес.
Любов як любов. Ви ж до моркви не ставитесь свято?
Життя моє – схоже на рух, на зелений експрес
І зовсім не схоже на персик чи свято.

Уже – тридцять п’ять? Раптом, помилка?
Хакер-атака на мій Джі-пі-ес?
Я скачала ці карти на торентах – не ліцензійні…
Вже давно продають алкоголь мені у магазині.
Вже давно захолонула кров у моїй пуповині.
Вже давно ходжу я на роботу в обдертий «собес».
І все рідше торкаюся неба чи, радше, небес…

- Ваша зупинка! Номер по білому – чорним!
Пані, я мушу вертати, звантажив валізи…
- Що? Просто так? Мене впустять? А віза?
- Пані, для вас – вже без візи! Віднині – без візи…
В двері оті ледь помітні над чорним асфальтом,
Вгрузлі по клямку. У торбі моїй – уламки..
Шматки недороблених справ, недолюблених душ.
- Скажіть, ви не чули, чи є там нормальний душ?
Чи там є життя? Чи, хоча би, заграйте туш,
Бо ця драматичність моменту – мені така…
Гидка!

- Пані, пустіть мою руку… Ну нащо вам моя рука?
- Остання опора – рука…

Все б нічого, але хиталась Земля під ногами,
Я стояла сама і знала, що – не здалося.
Час – поїхав! Нажите – сплуталось, переплелося.
Відбулося, збулося – зайшло на мене з ногами…
Догорала юність, попіл сипався на волосся.

11.06.2017

У лексиконі перше слова - "дай".
Коли ж дають, бурмоче, що замало.
Чужий до рота пхає коровай,
Глитає до горлА халявне сало.

Кишені бабці патрає онук
Аби поласувати самогоном.
Вона ж сапу не випускає з рук,
І кров шугає у старечих скронях.

Бажає доня нові чобітки -
Віддала мама місячну зарплату.
Її цікавлять тільки парубки -
Нехай кайлує по неділях тато.

Узяв кредит синок. Ввійшов у раж,
Віддав квартиру неньки у заставу.
Змінився кардинально антураж:
Була софа - тепер вокзальна лава.

Зросли байдужі доньки та сини,
Крадуть у себе, коли є нагода.
Жалю не відчувають і вини -
У цьому віці споживацька мода.

Можливо, винуваті і батьки -
Не стачило на виховання часу.
І виросли із діток гівнюки,
Не на своє облизуються ласо.

У хаті чути грюкіт і матюк,
Сердитий голос розмовляє басом.
То знову йде знервований онук
У бабці випорожнювати касу.

08.06.2017 р.

Старенька бабця простягає руку,
У перехожих просить копійчину.
До справи долучила і онуку -
Стоїть дитина поруч на колінах.

За рогом - у жалобному - циганка.
На грудях теліпається ікона.
Збира оброк із вечора до ранку,
Несе бабло місцевому барону.

У переході - без ноги - каліка.
А очі ріже неприкрита рана.
Питати "звідки травма?" звісно, дико.
Гадаєш - із АТО, а чи зіп'яну?

Ридає, побивається дівуля,
А ув очах байдужих зовсім сухо.
Ворушиться в її кишені дуля,
Обличчя геть опухло від сивухи.

Під храмом дід співає. Гра на кобзі.
У небеса чарівні линуть звуки.
Раптово впав. Почив умить у бозі.
А шапку ухопила якась сука.

З усіх усюд біда струмує в душу,
Питати годі - щиро чи нечисто?
Я - милосердний. І давати мушу.
Але ж не професійним аферистам!

Помер вояка. Зовсім ще дитина.
Стоїть від горя почорніла неня.
Нема за що їй поховати сина...
Моя тремка розтиснулася жменя.

06.06.2017 р.

Удома жінка звично варить суп,
Для татка піджачок прасує дочка.
А він, паскудник, творить перелЮб,
На пасії розстібує сорочку.

До неї хтивим лащиться котом,
Вона ж дарує щедро "охи" й "ахи".
Солодка із коханкою любов,
З жоною скучна, мов потерті лахи.

Дібрався до безхозного добра
І строчить, наче кролик, без зупинки,-
Свого зі світу мужика звела,
Тепер залізла іншому в ширінку.

Увечері додому чоловік
Вертається, неначебто з роботи.
Крутнеться в роті дзигою язик,
Майстерно збреше на автопілоті.

Подружня зрада - справа не нова.
Таким грішили часто навіть боги.
Але неправда - не лише слова,
Вона єство затруює потроху.

І віру, і країну, і жону
Солодким підгодовуєм обманом.
Вподобаєм багату чужину -
Отчизні дулю тицьнем з-за паркану.

Кладе на лоб ярмолку перехрест,
Або чалму майструє з вишиванки.
Свої боги не пустять до небес -
Впрягаємось в чужої віри лямки.

І виправдань знайдуться тисячі,
Перелюб скажуть - благо, а не вада.
Яких би не назвали ми причин,
А зрада - це завжди й усюди зрада.

29.05.2017 р.

***
Не такі синоптики уперті
як ясна погода у імлі
і її неписані секрети.
Та не марно метео-поети
провіщають літо на землі.

***
Метеорологія – наука
про дощі і бурі у негоду –
як у небі перевозять воду
незалежні лебідь, рак та щука.

***
Утопія! Усе навколо
її оази опертя –
засіяне дощами поле.
Не пересіяні ніколи
круїзи пам'яті життя.

***
Я не їду по медалі.
Нажимаю на педалі
свого самоката.
Далина не залякає.
Хто і де мене чекає –
як мені не знати?

***
Все, що лишається на сльози,
нехай – ні людям, ні мені.
Але не радують прогнози,
коли почуєш уві сні,
які ми чуйні – кам'яні.

***
Відкриті двері у Європу,
а вікна ще у москаля.
Усі чекаємо потопу.
І лише карли, – опа-опа! –
та ще коняка туго-ока
рубають, аж гуде земля.

                              2017

Мені на чуб лягає сивина,
І скроні тихо огортає снігом.
Щомиті наближається зима,
І серце закує навік у кригу.

Вже потягнуло холодом з імли -
Це Молодиця вибирає косу.
Для гроба ладить майстер постоли,
А з пилорами дошки з дуба носять.

Мені бажають смерті вороги
За те, що жив на повну, чесно, гідно.
Бо відмолив усі свої гріхи,
І крові на руках моїх не видно.

Очікують терплячі небеса
Коли, нарешті, склеплю я повіки.
З колоди смерті витягну туза,
Аби вели в останню путь музики.

Нехай копають гробарі рови -
Зустріну погляд вічності віч-на-віч.
Лише боюся жити неживим:
Аби закляк, розбив мене параліч.

Аби рідні на руки впав снопом,
Сидів у ліжку із відкритим ротом.
На хліб собі не заробляв горбом,
Бо став німим, безгучним ідіотом.

Вже краще тлінь, драглисті хробаки
Та камені покладені на груди.
Бо лячно жити деревом роки,
Собою випікати очі людям.

А чи прийде ласкаво уві сні,
Або від ран тяжких на полі бою -
Не дано Богом відати мені.
Інакше я не знатиму покою.

22.05.2017 р.

Реприза

О, як "люблю" я нашу владу!
Неначе палицю Рябко.
Сиджу в патьоках шоколаду
Як мокра жаба під листком.

Улеслива звучить промова,
Ще й інтонація м'яка.
Нещира усмішка Петрова
Мене наскрізно пропіка.

Чи то така прадавня звичка
Тримати впроголодь рідню?
Йому до ночов класти січку
Із кропиви та полину?

Доокола хохлокацапи -
Гидкого суржика сім'я,
Беруть державу на арапа,
І кисне фізія моя.

А, може, влади нам не треба,
Бо хто би не зійшов на трон -
Гребе грошву лише для себе,
Ховає швидко у бідон.

А я до них не маю нюху.
Та декому здаля пахтить.
І наче на липучку мухи
До влади липне всяка гидь.

Семіт слугує Ієгові,
Йому кошерний варить суп.
І душить брата брат у крові
Виламує останній зуб.

Холопу - вділено молитву,
І все життя голодний піст.
Таким як я - гаряча битва
Та біля серця кулі свист.

Допоки зігнуті коліна,
На шиї брат сидить охляп -
Не буде вільною країна,
А буде пан. І буде раб.

15.05.2017 р.