Наче у хаті миша,
В передчутті стуж,
Дряпає все колишнє
У душі чимдуж.

Згадкам немає трути,
Щоправда, є кіт,
Що нівелює суть їх
Муркотанням літ.

11.09.13.

* * *
Учора вистругав хреста.
Голгофу мати мусить кожний.
А як туди без тягаря,
коли ти грішний і побожний?

* * *
Осінньо-польовий роман:
лопата, сапа і стакан.
Навіщо, скажете, стакан?
А що, даруйте, барабан?

* * *
Щиро дякую каналу Ай Сі Ті Ві,
бо його надзвичайні новини
дають змогу дивитися відео,
як первісно-печерні інстинкти
їздять парком людського періоду.

* * *
Ніщо без сліду не щезає.
Нізвідки також не береться.
Один мільйоном приростає
мільйонам дрібка не дається.

* * *
Без критиканства і моралі
сідлаю день у світлі далі,
та не проїхав і півдня,
як звідкись взялася свиня.
Підклали недруги під ноги,
щоб не топтав чужі пороги.

* * *
Єлейними сльозами плаче світ,
минула святість інде мироточить.
Сучасний день несе до Бога звіт:
у розділі «Святі» – нулі і прочерк.

Ледзь толькі вывучыў больш-менш "Ich bin, du bist...",
як паявіўся зноў наш родны асабіст.
Напомніў перш за ўсё, маўляў, "я есть, ты есть..." і
каб завучыў то вой, надоўга ж змусіў сесці.

2013

Ще квітує восени квасоля,
ще дівує, ніби молода,
І вона, як жінка, що за сорок,
а на вісімнадцять вигляда.

І коли тобі зайшло за сорок,
Ти засохло-кволий не броди,
на квітучу подивись квасолю
і у вись – квітучо-молодий!

2009-2013

пір'їнка в пір'їнку одежина
усе до лиця і статі
несуть свою вроду гордо
і крихітні і цибаті

я заздрю журавці до крайнощів
живе собі без дилем
у що одягтись сьогодні
на зустріч із журавлем

пелюстка в пелюстку - без промаху
і жодних проблем жіночих
була б я ромашка - не бýли б
знаком питання очі

якась неприродня гармонія
інопланетна сутність
бродять клітинно м'ячики
грішні і м'ятно-ртутні

тому і ніяк не в'яжуться
ніжність п'янкої лілеї
збитошна моя зовнішність
і весь гардероб до неї

10/09/13

Слоненя наїлося,
Затіяло гратись.
І як пукає колібрі
Хоче показати.

Прижмурилось, надулося,
Вуха розгорнуло,
Пукнуло. І випадково
Лева в кручу здуло!!!

-Тепер, мабуть, твоя черга, -
Питає у тата, -
Так, як пукає колібрі,
Зможеш показати?

- Як колібрі вже не зможу, -
Слон відповідає, -
Ну, хіба що з кручі лева
Трохи зачекаю...

Лев скалічений із кручі
Не хоче піднятись...
От придумали слони
У колібрі гратись!

Так і люди - обжеруться
Миром без війни
І пукають одне в одне,
Як дурні слони.

2013р.

Допоки в роботі – живу,
Хвилююся в бурях обурень,
Тримаюся ще на плаву
І сам себе часом зову:
“Розумник ти, Йване, і – дурень!”.
Хай буде це – так чи не так –
Подовше: всі дурні – безжурні,
Їм легше; в юрмі ж розумак
Утриматись може не всяк,
І більшість пошиється в дурні.

Ославитись я не боюсь
І знаю, що не збанкрутію:
З дурних розумак посміюсь,
До дурнів пристану – це плюс -
Розумно іще подурію!


2003

Усю вайну прайшоў без страт
наш слаўны загарадатрад.
А вось прынес нямала страт
наш слаўны загарадатрад.

Собака Лесик справно гавкав
На ліс, на річку, на луга...
Служив сумлінно, як собака
У межах свого ланцюга.

Господар часом сумнівався:
Чого ото на ліс гарчить,
Чи звір який там заховався?
До Лесика все цить та цить!

А Лесик гав та гав на хащі.
І під собою землю гріб...
Доводив всім, що роботящий
Й не марно заробляє хліб.

А гостював в селі психолог,
В науці глиба чи скала -
І Фрейда, і Спінози школа
На базі дикого села.

Порадив: - Відпусти нездару,
У нього клин від ланцюгів.
Він вимагає самку в пару
На лоні пристрасних лугів...

Господар без перестороги
Взяв й відпустив із цепу пса.
Пес шусть психологу між ноги
І все, що втрапив - покусав.

Порвав штани, скалічив спину...
Пес гриз, психолог верещав:
-Фу Лесик, фу! А Лесик клинив,
Бо він Спінозу не вивчав.

Лишив психологу на шкірі,
Своїми пазурами знак,
Що Фрейд взірець для вищих звірів,
Не для господарських собак.

2013р.

Над хижим світом – світ печалі,
закони сили без моралі.
І розумієш: не святі
будують «хатки» золоті.
У будівничих ситі лиця
і рай небесний їм не сниться.
Навіщо їм святе багатство,
коли є ми і наше рабство?


* * *
Над вільним світом – світ ума
Законів совісті – імла.
І розумієш: це святі
будують царства золоті.
У них – аскетів схудлі лиця
і щастя їм громадське сниться.
Нема свавілля, зла і панства,
давно погнили пута рабства.

Мабуть, так ліпше?

Я немцам нарабіў быў спраў:
катоў тапіў, пад дзверы сраў,
паліў пакрышки, шыбы біў.
Усё, што і да іх рабіў.

За барацьбу з ворагом народа
мне абяцана узнагарода,
нейкі тып ордэна ці медалі.
Ясна, нямецка. Шкада, не далі...

2013

Я ўсю вайну ў падполле прасядзеў.
І не таму не выхадзіў, што бздзеў.
Зачынены быў жонкай на замок,
каб немцам выдаць нашых я не змог.

2013

Пагналі нас ў няроўны бой,
дык ДАП* я засланіў сабой.
Калі ж не засланіў быў ДАП,
дык гэтаксама не бяда б...

2013

Калі трапляўся дэзерцір,
часць наша была вельмі рада,
быў гэта шанс наладзіць цір
рабятам з загарадатрада*!

2013

У сонця вистачить жаги, тепла і світла
на наші зболені роки, серця і вікна.
Летить, кружляючи, Земля – жива планета.
Від тих кружлянь втрачає сон душа поета.
Кого звеличуєш, піїте, що у шані?
На тлі зіркових сподівань єлей в стакані?
Напишеш щось про почуття, про честь і правду,
і розставляєш навкіл слів почесну варту.
Кого спасуть твої пісні і рими ночі,
коли загроза загарчить в дитячі очі?
Коли порушаться стовпи і вийде сила,
в якої доблесть лиш одна – твоя могила?
Вода під камінь не тече, а кров підточить
усе громаддя на землі і смерть наврочить.
Устане вище молитов одне бажання –
змінити шал високих мов на дух мовчання.
Усі ми бавимось в піар, а ще у вічність,
бо переводимо себе в свою успішність.
У сонця вистачить вогню на всі моління,
і на рукописи твої, на хист і вміння.
Вставай, поете, час дійшов уже до краю.
Твоя зупинка, виходи – ворота раю.

Партызан - ня фазан,
ён ёсць птушка поболе.
А яшчэ партызан
гіне ў нас у няволі.

2012

Што між нас ні жанчына,
то кахала немчына.
Моцна вабіў жанчын
штурмбанфюрарскі чын.

2012

Ты тут паперкай не махай,
бо “шмайсер” мой не саржавеў.
Я? “Хайль!” крычаў? Не “Хайль!”, а “Хай!”.
У разуменні “Хай жыве!”

2012

Я у немцаў грошай заняў,
ды не стаў іх аддаваць,
а пайшоў да партызанаў,
з немцами каб ваяваць.

2012

Воткнутые в иголки из черемши,
Белые нитки закончились. Нечем шить.
Там, где позёмка отроду не мела,
Нечем закончить набело все дела.

Сколько ни выводи ты закон простой,
Сколько залётных планов на бу ни строй,
Мол, в этом бу мы те самые бэ и мэ,
Всё это - оригами и макраме.

Будущее сбывается - будь здоров!
Как бы его подшить, подобрать с краёв?
Разве что добрый ангел, бессонный страж,
Белые нитки включит в число продаж.

Так что под частый хохот и редкий свист
Слишком не притворяйся, что ты солист.
Хватит парчи, оденься в простой батист,
Мирно включайся селезнем в общий вист.

Жизнь, как всегда, обманет начистоту,
Жизнь соберёт не подлинность, а слюду.
Жизнь всегда превращается в долгий смех.
Шитая белыми нитками. Как у всех.

2013

Це ж ти, либонь, народе-страхопуде,
край славних Палія та Пулюя
на рай для холуя та нехлюя
перетворив! А ще ж і далі буде...

2013

серед поетів славу хтось хтось гроші полюбля
і з-поміж них нема такого хто не полюбляв би бля...

2013

Я никав ерами і порами,
Між слимаками й динозаврами,
Між повносилими і хворими,
Між кіньми білими і карими,
Між днями добрими й поганими,
Ночами - сонними й безсонними;
Був неушкодженим і раненим,
Під руб’ям був і під короною .
А нині я, тобою скорений,
Любові втішений константою,
Махнув на все, - на ери з порами,
Облюбувавши хатню мантію.

22.08.13

Вгризаюсь у тістечко..
Грамів…без ліку…
Та що там!
Нести ж на руках – чоловіку!

Хай буде дарунок для нього.
До діла. –
Носити любов
Не як хрест! А як тіло:)))

Тільки сонячну помаду
витре вечора ганчірка,
як для вікон серенаду
вже співає перша зірка!

2003

Як скучили за Осінню, за Вереснем,
Відсвяткувавши Яблуневий Спас,
Зі спекою, зі спокоєм теперішнім.
Та Вересень вже вирушив
До нас.

І що робити із похмурим Вереснем?
Це ж стільки сліз зі зливами пролить!
І що вдягати небесам теперішнім?
Та Вересень вже вирішив:
Блакить!

08.2010

В поэзии я, как хотите,
Ранжиры принять не готов.
Вот выйдут почти что в граните
Кабанов, Кенжеев, Цветков

(Радушней Кенжеев по стилю):
У жизни в не самом хвосте
Жевали, желали, любили,
Да в общем, почти что как все.

Наверное, я не умею,
Что твой записной багатур,
Точнее играть в лотерею
Готовых навынос культур.

Вложился не полностью в голос,
Порол за приёмом приём...
Как всё, что жило и боролось,
Куда и какими придём?

Сказал бы нам кто из негрубых,
Заслуженный врач или граф,
Уместен ли праздничный кубок
В краю долговечных потрав?

Вот к нашим печалям когда-то
Прибьётся какой херувим.
И мы на своих самокатах.
Мальчишки в сравнении с ним.


2013

Ніде подіти Правди їдкої,
кожен союзник брехні громіздкої.
Сьогодні ти пан,
бо є чим поживитись,
А завтра "жупан",
бо вже треба коритись.
Людина істота тепер всемогуща,
вона тепер завжди й в усьому тямуща,
Кому, як не їй розбивати "тортури",
навіщо ж себе у неволю тягнули?!
Я бачу, що треба вже їй вибирати:
прибуток чи Правду наразі збирати?
Кого захищати, панів чи людей,
нема вже різниці між ними. Курей!


15.08.2013р.

Ніяк не оминеш
в дорозі ями,
хай навіть обкладеш
її х...ями.

2013

Я оченно можу поэзии нашей лабать
И вам не мешаю оформить заветное право.
Трёхбатюшный спутник иглой запустил в звездопадь,
В таёжных лесах нежной сакурой вспенил агаву.

Своими стихами трарахнув, что твой зинзивер,
Я стал полиморфен и мезоприятен, как Гёте.
А если каким-нибудь боком несмелым вы что-то прочтёте,
То не принимайте ко мне с кондачка необдуманных мер.

Владельцы паролей, сыны удаляющих слов,
В разлёте писаний мы также бывали Колумбом,
А если когда-нибудь я и написал на клумбу,
За шутки с Гринписом ответить пока не готов.

С угрозой зелёных,с индейцами в сложной связи,
Себе я не враг, чтобы вечно ходить против ветра.
Весна подступает. Крепчают стихов кубометры.
Из гнутых консервов мне честь отдают иваси.

2013

*
Помідори доспіли,
і мій голос дозрів –
в помаранчеві спини
досить сонячних стріл.
Помідори доспіли,
і мій опус дозрів –
в помаранчеві співи
досить сонячних слів.

*
Щось з помідорами роби,
Бо ті плоди такі вже стиглі,
Що скоро лопнуть їх лоби
Від сонячних пекучих щиглів!

*
Горіли помідори мозолЯми,
Які натерли, або ще натруть.
А ще вони медалями сіяли,
Що нам дадуть за героїчний труд.

*
В помідори падали зірки,
А не в огірки та баклажани.
В час оцей, від сподівань дзвінкий,
І собі, і зорям побажали:
Щоб січневу знищили печаль
І серпневим настроєм залили,
Коли сік у срібну склянку мчав,
Золотисті зоряні зернини!

08.2009

Чомусь усі з мандатами
є, як один, мордатими,
а ті, хто свій на паті -
лупаті та дупаті.

2013

Синичка соняшник обстежить,
Окине оком кавуни,
Якщо депресія чи нежить,
Припише ванни трав’яні.

І огляд яблуні вестиме,
Здіагностує кожну віть.
Бо злочин це недопустимий –
У серпень сонячний хворіть!

08.2011

І все одно
знічев’я так не варто
стелити нічці
завтрашній сувій.
Слизькими жарти
і сліпими карти,
і всі розмови –
божевільний рій.

Сумні джерела –
не моя провина,
весела осінь –
муза не твоя.
Озветься птаха
за кущем дитинно,
а з-під куща –
золочена змія.

Під монастир
підведені й забуті,
який очам
надумаємо піст?
Мохнатий камінь,
жаба на розпутті
і цифра сім
лихіш од цифри шість.

Недільні трунки –
потьмянілі притчі,
як частокіл
на пагорбі святім.
І Богові,
і нам
натхнення личить,
а зайві - крики
й нетутешній дім.

На спалахах,
на сполохах,
на винах
щоденний ріст
і вічності, і згуб.
Колише міф
остання павутина,
що вже давно
зірвався з наших губ.

2013р.

У траву хтось кинув палку –
І… спіткнулася Наталка!

2 серпня 2013 року

Крім киці,
в тітоньки Насті
ще й циці -
білі й пухнасті.

2013

Білогруді хмари
раптом посіріли,
мов поклали радість
світлу під замок.
Заніміли струни
сонячної ліри,
але сонця голос
в серці не замовк.

Натягнули хмари
сірі шаровари,
а блакитні шорти
кинули в смітник.
Захопили сонце
і замурували,
але світлий настрій
в темряві не зник.

Та й нема причини
настрою зникати,
бо гроза вечірня
то моя доба.
Я веселий дятел,
впертий і завзятий,
що і скелю смутку
стрімко продовба.


08.2009

Сьогодні день спекотний – гусне кров…
в турботах, у примарах
сьогодення

а в мене ще півночі на любов…
крутити в поті тіла
із натхненням
не перса – тільки персики..я так
люблю його –
із персиків варення)

* * *

Любили девушки и нас
на всем союзном сверхпространстве,
где мужики зверели в пьянстве
и не имели прозапас
похмельной трешки...
Всюду мы
широким пользовались спросом,
не пропивавшие умы
хохлы,
всех оставляя "с носом"
великоросов!
По Руси
мордвы немерянной и веси
с ее причудью,
сколько сил
хватало,
без особой спеси
"ковали" смену -
кровосмесь
спасала матушку Рассею!
Наш брат-хохол пахал и сеял,
любви к труду отдавшись весь
на всем пространстве, повторюсь,
не опошляя чувств высоких...
О ты, украинская Русь
великоросов кареоких!



Откровение*

Есть Родина, но ничего родного -
Ни языка, ни веры, ни судьбы:
Из века в век Владимирской дорогой
Идем, верстая вехи и столбы...

Патриотизму нашему не верьте -
Нам все равно, где лаптем щи хлебать,
А постоянство места - пуще смерти
Для тех, кому не сеять, не пахать...

Из грязи - в князи! В непросыпной пьяни
Нам чудится мордовская Москва
Вселенским раем... Други-россияне,
Мы вовсе не народ - одна молва...

Мы вовсе не избранники: изгнанье
Самих себя в ничто - вот наш удел.
Еще одно, последнее, сказанье,
И - тишина... Всему ведь есть предел!


(? - 2007)

Как крысы с потонувшего баркаса,
Спешат покинуть судно загодя
Заблудшие паломники "спецназа",
В миры иные с караванами бредя.

Им не понять,что родиной зовется.
Подобно надоедливым стрекозам,
Повсюду мягко спится, жадно пьется.
Лишь чувств былых щемящая заноза!

Под маской пуританца и пророка
Смеется проданная, мелкая душа,
Внушая всем,что,дескать,третье око
Не дремлет. представления круша!

Пройдя сквозь ад и окунувшись в омут,
Они уносятся в Святые Небеса!!!
А вы,холопы грешные, тяните дальше хомут
Пока у вас не вылезут несчастные глаза!

Лавируя диктовками-Небесными Указами,
Вбивая в подсознание под кодовым числом,
Молитвенными рифмами и двойственными фразами
Любого можно сделать покладистым ослом!

Солістка я тепер в консерваторії.
Ще, може, й конкурс виграю який?
Солю - вже повна діжка з помідорами,
Хрумтючі консервую огірки.

Іще й лауреатом стану скоро я,
Бо лаври в маринаді - саме те.
Кипить процес в моїй консерваторії!
Зима усі консерви підмете.

Усе буде добре… усе буде добре…
Немов заклинання у храмі жаги.
Чого ти злякалося, серце хоробре?
Замало відваги чи йдуть вороги?

Не бійся нічого, усе буде добре…
Нам шлях устеляють пелюстками роз.
Не виросло жало у совісті-кобри,
щоб плюнути щиро у ситий гіпноз.

Усе буде добре? Не тут і не зараз,
а потім, далеко, за обрієм чар.
Омана надії – утішливий галас,
а правду пильнує вороняче «Кар!»

* * *

Домашньо-затишно в містах,
мов овоч, спокій достигає.
Та тільки вітер, як мустанг,
помчиться містом, наче гаєм...



* * *

Що таке пів міста для мустанга
і пів світу, як одна верста.
Ніби фаза перша і остання
в думці, що до тебе поверта!

2009

Ну глаза, ну носик, чуть не до губ
Непослушный локон. Кто ей не люб,
От неё отскочет, как мяч от стенки.
Полностью не ведая стильных драм,
Смертным боем бавится по кружкам
Хрупкая, решительная студентка.

Хоть совсем уж изредка, как желе,
Хоть порядок в съёмном её жилье,
Мир её неровен ещё, непрочен.
Были однокурсник, шатун шатен,
Пристальный художник, крутой спортсмен,
Но однако ей как-то всё не очень.

Так, немного водит, слегка поёт,
Вовремя и в тему сдаёт зачёт,
И читает модное в позе "Лотос".
Сжились стрекоза в ней и муравей.
Нет, не то чтоб в теле, - вообще у ней
Чёрная дыра и несметный космос.

2013

Цей мертвий штиль...
А як добутись берега,
обсохнути від сліз, почиститись від слизі,
аби явить себе у повній первозданності
зраділим друзям
і позлити недругів
живучістю своєю українською,
і вихилити чашу тріумфальну
за себе - Афродіти полюбовника,
що викупався в піні від шампанського?!

Гребу, допоки ще не затайфунилось,
всіма плавзасобами:
ложкою підручною
і ручкою неложною,
й рукописом,
довершеним до крапочки останньої,
до висновку, дозрілого до істини,
до знаку галілеївського оклику -
все ближче берег,
де земля і море
символізують всетерплячості козацькі!


2006

Земні купці собі створили рай
Під кодовою назвою "Китай" :
- За гривню купим, - продадамо за сотню,
А дев’яносто дев’ять, Боже, вибачай.


29/07/13

На хвилях безсоння, дорогою ночі
приходить натхнення і думку лоскоче.
Я чхаю о першій і рима втікає,
і муза поезій мене покидає.

- О музо, о діво, святою жагою
торкаючись неба, лечу за тобою.
Цілком однозначно - я зовсім не хворий.
Душевно, фізично й морально здоровий.
Ну чхнув, вибачаюсь. Бацили зараза
ну зовсім ж нікчемна – не тиф, не проказа.
Куди ж ти втікаєш, прискіплива дамо.
у мене в проекті – комедії драма.
Он скільки сюжетів без рими сумує,
а ти безголоса, в ти вередуєш.
І що тобі варто назад повернути?
Я так розпалився, однак не заснути.

Та чую лиш шурхіт і наче пушинка
зі стелі на столик злітає пір'їнка.
І янгольський голос: - Добраніч, невдахо,
а опус свій можеш віднести на плаху.

Давив мишвоту кіт рудий,
З щурами вік змагався,
Та от на старість став слабкий
І граціозно вже не потягався.
Як купка мрій звалився в квітнику,
Шалений спогад віями прижмурив.
Чого тільки не малось на віку,
Що потріпало доста шабатуру!
Мурчить собі під ніс пригоду чи роман,
Розшкірив пазурі без зла в квітучі тіні.
Дрімоту муркотить між валер’ян -
Блаженна старість у поважній ліні!
Колись і ми уляжемось в садку...
Упремось в стовбур липки головами,
Згадаємо усе, що стало на віку,
Що відбулося начебто не з нами.
Затягнемо пісні про щирий рай,
Який дістався нам від прапраліта.
Аби лиш поряд із садком не гуркотів трамвай...
Й не спотикалися об нас щасливі діти.
Дрімає кіт у флоксах без бажань,
Бо вже нічого від життя собі не просить.
Йому під ніс схилилася герань,
А хвіст гойдають полум’яні флокси.

2013р.

Ти сколихнула душу всю до дна.
Та що там сколихнула –
Землетрусом
Пройшлась по ній!
Регоче Сатана –
Не вперше – над розіп’ятим Ісусом.
Посміймося ж крізь сльози: дивина,
Йому вже до причастя – і в землицю,
А він до животворного стегна,
Крутого, мов окріп, свою десницю
Простягує!
Не смішно, далебі…
Ніхто тобі не вивершить корони
І трону не згромадить –
На вербі
Пліткують,
Замість плакати,
Ворони.


2007