Березень. Весна надходить,
і коти співають.
Кошеня похмуре ходить,
з вікон визирає.
Мріє підліток пухнастий,
що піде до кішок.
Вже набридло м’ясо красти
і ловити мишок!

…Та не визнали за брата
котú його старші
і завдали кошеняті
смачне-е-нької каші!
…Важко бути першим всюди.
Се ля ві, брати!
…Важко людям вийти в люди,
а котам – в коти.

Менша доня радо
слуха татків спів
й почина благати:
– Заспівай-но, тату,
пісню «ПРО КАЧКІВ»!
– Важко пригадати…
Зможеш наспівать?
– «Че-рез на-шу ха-ту
вже кач-ки ле-тять»…

Блідий коханець смуток
Зв'язаний любов'ю
З душі ніяк не піде
Тримає він тобою
Як біль і кров, то згусток
Керує смуток мною
Заручене з ним серце
І як розбити той союз не знаю.

Знову впавши на коліна
Покличу сестру Волю
Тебе уже не кличу
Я біль в душі сховаю
А душа моя похила
Так тихенько вимовить, благаю...
Відкрий у серці двері смутку!
Візьми мене з собою.

Єдиний вірний друг мій
Блідий коханець місяць
Я з ним спокійно засинаю
Він в темряві заковує мій біль
І відтепер на серці буде спокій
Ніч зі мною відтепер мовчить
Душа розквітла, крила розправляю
І назавжди тепер зі мною, лише блідий коханець - місяць.

09.02.11

Була ти кинута всіма, немов сміття
Не залишився тут ніхто, розчарування
Ти помилилася один раз за життя
Й воно тобі лишило лиш страждання

Хтось помиляється, а їм це пробачають
Так от яка ж вона, ціна помилки,
На тебе впала ненависть і лють
Й чекають всі лише твої поминки

Усі твої гріхи без розуму і волі
Неміцна і пихата, ти впала на коліна.
І залишилась плакати на самоті від болі.
Наче ти непотріб, неначе ти скотина.

Коли підуть вони, на зміну прийдуть інші,
І лишиться прожити життя в розчаруванні,
Ти тут згниєш загинеш, складаючи вірші,
Вони ж на волі житимуть у радості й коханні!

Была в такие же денечки,
В былого года времена
Девчонка с родинкой на щечке
В меня изрядно влюблена.

А мне и горя было мало -
В чести я или не в чести.
А все ж она не уставала
Мне сети тайные плести.

Где ж обольстительные штучки?
Похоже, кончился завод.
Вот с однокурсником под ручку
Навстречу мне она идет.

Так что, любовь твоя, плутовка,
Теперь развеялась, как дым?!
Но, слава Богу, ей неловко
За то, что спит она с другим.

2009

На підвіконні білі голуби
Кохаються. Якби лише кохалися –
Лишають сірі наслідки-сліди,
Які, пробачте, тяжко так змиваються.

А голубам то що? Любов така
Що про буденні справи і не думає.
Вона і ніжна, ніби, і м’яка, –
А в грудях так потужно гучно гупає.

Придертися до дієслівних рим
Дає цей твір можливість, але друзі,
Нас дурять знову білі голуби –
Паскудять підвіконня всій окрузі.

Любов – це тільки верхній бік медалі.
На іншому ж – і сльози, і печалі…

2011

…підвищувала jcdsne – освіту себто
гуляла «дебрями» інтернету вільно
щоденників не писала – лише «литдибри»
зберігала «інкогніто» rjywtgne – концепту

а вони все стежили – закривались руками мовчки
але дивилися – на екран – невідривно
чоловічки у сірому – cnbkmys – стильні
- не шукайте, шановні – у хліві квочки!

Наврочив власному життю, як беркут застарівся ,
Я уподобався сміттю, ідеям підкорився,
НЕ комуніст я і не пан, я всіх прокльонів нелюд,
всіх не чеснот купець-орлан, що виставив на прЕлюд .

Я син пікових дам і жартів - закололись в картах,
Я буржуа тих слів затертих (на останніх партах).
Я зачманівший повернувся як не було сили,
Я завитав у хаос-русі , виріс на могилах.

Мої думки – чернеча воля - не взірці кохання,
Але ж я сам, мене так колить (самотність,сподівання).
Я може змінюсь і здурію, коли побачу щастя,
Я стану світлим і замрію – таке моє причастя.

Як мені все тепер забути?
Але далі потрібно жити.
Час я хочу повернути,
Щоб тебе кудись подіти,

Я сильніший за самого себе,
Немає у моєму житті більше тебе.
Забирайся геть з моїх снів!
Нарешті я це зрозумів -

Ти демон випущений із пекла.
Майже до тла згоріла –
Я тебе врятував,
А ти цього не оцінила.
(17.11.10 р)

-Стоиш за дверью?...Постучись!
Уж если хочеш…так будь добр,-
Вошел , молчим, не так и бодр
Наш розговор. - Уйди!Простись.

«Мой друг…ты был, ты есть, но все же,
Убийца ты! Парализован,
Ты сам собою к ложе скован,
И вырваться едва ли сможешь .»

«Зачем приходишь? Извиниться?
За что? Предательство? Невинный?
Я не в обиде, друг старинный,
Пора и с этим нам смириться.»

«Как в детстве помнишь? Ты нас предал!
Так и сейчас, но мы не те же,
Твои слова меня вновь режут,
Такой я боли уж пОведал.»

«Так ложь твоя и есть причина
Неприязни моей, дружище,
Скорей себя немой отыщет
Нежели ты...как скарлетина.»

«Стоиш за дверью?...Постучись!
Но нет! Не тут - то было,
Да ладно…уходи, забыли,
Ты виноват- ты грех, уймись!»

В центровую отместку за всю мировую соль
Этой музыкой полнит - при ней хоть всю жизнь потрать.
А возьмешься за гаммы - ворвется такой бемоль,
Что и знать позабудешь, на скольких в нужник скакать.

Распоследняя музыка, мучай меня, коли.
Вот ведь жизнь - как одна. А по акции выйдет две.
И в иронии ждут: многопалый костяк земли,
Заповедные тропы и формула дубль-вэ.

Этот нежный цветок поливая, не я сорву.
Кроме новой гармонии, все суета и хлам.
Лучшей музыки ноты всегда норовят в траву,
Чтоб от вредных чертей до поры затеряться там.

Вот я выиграл в конкурсе, в голос себя крича.
Из-за строчки моей да не вырваться в свой черед?
Ну а как оприходуют баб с твоего плеча?
Так что ты не печалься - ведь кто-то же их берет?!

2009

«Якщо завтра війна, якщо завтра похід,
Що ти зможеш тоді, боягуз та рахіт?
Ти служить не служив, землю ти не орав,
Тільки віскі жлуктив та повій купував.
Що ти знаєш про танки, про гаубиць залп?
Ти мартишка лише – найбридкіша із мавп.
Ти нероба, базіка, тягар для батьків.
Ти дозріти не встиг, а уже перезрів.
Чи ти зможеш країну свою захистить?
Нас румуни і ті вже спроможні розбить!» -
В телевізорі юний вихилявся співак,
А полковник заснув, але втримав гранчак.

Не уж то я такой уместный
Бродяга в мире этом злом?
Моя робота- вор кудесник,
Мое призвание – челом
Оббить порог сей государев.
Удар! Ударенный, поймали….
Так есть? Так ни за что! Буранил,
у княжьей клетке…но сломали.

Так ли моя душа спокойна?
Зачем так жить? Солдаты стройны
Под руки…и рутеном хлещут,
Бродяжье сердце боль поместит,
Терпеть,терпеть и тихо молвит
Сокамерник душой задорной,
Проститься из собою вновь.

Ведь завтра казни каты-тучи
Укроют солнце, серость мучит,
Приказ государев проллеться,
Народной речи шут запнется,
До точки пастью прокричавший,
И не в одном глазу прощавший,
Так приговор мне огласит.

Не уж то я так неуместный
Бродяга в мире этом злом?

Сп’яніння - річ для ідіотів,
Так здуру «триста» і колотить,
Секунди щастя, ген, надіюсь.

Сп’яніння...нервам стало прикро,
Як тіло подалось у вихор,
Лиш серцю, сам собі жаліюсь.

Склянка...хоче ще набрати,
Душа так вирветься з-за гратів,
Та не пройде розкішна біль.

Ось так і все, десь там на плоті*,
Чи заночую у болоті,
І знов, і знов, на рану сіль...





Пліт* – житомирське – штахет, забор,огрожа,стовбці,заградка.

Розлуки вітер дме на нас,
І береги покине радість,
Незчерпні згадки: рідний клас,
Душі залишуть теплу ясність.

В життя доросле "хто куди.."
З травневим дзвоном подадуться.
О,друзі, щастя ви знайдіть,
І не забудьте повернутись.

Пройшли ми з вами триста бід,
Втирали сльози і йшли далі,
Вивчали Стронцій і Хлорид,
Повірте, це ще не всі далі...

Нехай дорога тобі, друже,
Відкриє всі твої бажання,
Але борись і словом дужим,
Ввійди в цей світ - життя змагання.!

Вона була цілована не мною,
Побачила всі грані молодою,
Що принципом потрощені були.

Натурниця змальована поетом,
За гроші потривожила секрети,
А я на це дивився і молив...

Без пам"яті палив я сиві згадки,
Сльозами повиплакував задатки
Коханню, та чи варто це, чи ні?

Вона була цілована не мною,
Втікавши геть,дорогою крутою,
Дивився собі в очі й червонів...

спраглий, але воду не шукає
терплячий- хоч би й вiчно шкандибать
тягти останнi ноти- лише б пiсня не минала,
укорiнившись в свiт душа iще до раю зацвiте
й цвiстиме як вiд плiсняви хлiбина

за що чiплятись в свiтi вiдображень неба
хто прагнув влади, знову став її рабом
ше й замахнувсь на Бога булaвой, дурило.
а меньший з заздрiстю iзкоса погляда
ослiпне й геть загубиться дитина

28 березня 2011

Игра взаимодействий - тёмный лес.
Вот подлинник - в моих объятьях мнимых.
Вот я как переводчик поэтесс -
Почти понятных, но недостижимых.

Хожу, пытая творческую стать,
По их канатам я канатоходцем.
Охотницы, они б желали знать,
Кем живность в переводе отзовётся.

Быть может, мы близки едва-едва.
Я общий смысл штурмую непреклонно,
Но место нашей встречи - лишь слова.
Совсем другое дело у влюблённых.

Им чужд сарказм, им ни к чему гротеск.
Их общий шанс - надеяться на случай.
Влюблённые имеют общий блеск,
И плод утех, и более везучи.

Пусть крутятся, как белки в колесе,
Кого благословила мать-природа.
А мы спокойны. Мы живём, как все.
Несовершенны узы перевода.

2011

В пилюці степу кінь гривастий -
Мужчина полудневих літ, -
Ще добре мчить, та ризик впасти,
Мов тінь за ним несеться вслід.

Що більше треба вод потоків,
То менше може їх знайти
І гине на шляху широкім
Жага осягнення мети.

Краплини рос, дощі нечасті
Змивають мук присохлу сіль
І в цім скороминущім щасті
Він чвалом гоїть серця біль.

27.03.11.

Город стискається у грядку,
Косою змінюється серп,
Вже навіть дід, не те, що дядько,
Не «сер», та вже не в СССР.

Тягав борінки – зараз грáблі,
Змінив орало на рискаль,
Дружину юності - на бабу,
Утіху яру - на печаль.

Од вітру щуляться тополі,
Вербовий лист тече в моря,
І духу зрілому доволі
Сльози пообіч олтаря.

25.03.11.

"Де ділась гречка?" - плаче Гречкосій.
"Та нє тринди, - відказує Азаров, -
Ти ніву кукурузою засій.
На кой тобі другіх с.г. товаров!"

"Де ділась гречка?" - плаче Гречкосій.
"Та нє тринди, - відказує Азаров, -
Ти ніву кукурузою засій.
На кой тобі другіх с.г. товаров!"

Тепер у нас панує верховод.
І справді: він - великий чоловік! -
Начальник малоросів і заброд,
що кров із Неньки смокчуть цілий вік.

За здравіє, як звично, він почав
і нібито повів реформи знов,
Микола тільки гидко підкачав:
капусту вже бананом поборов.

"Вікторе, куди сховавсь
од своєї нації?
А до булави як пхавсь -
тож були овації!

Може, на печі лежиш,
граєшся з дітками?
Чи з політики біжиш?"
"Ні... присів за вами".

Діма, ти давно лизав
чоботи Кучмі?
Ой, багацько ж собі взяв
В милому ярмі!

Нині лижеш туфлі Віті...
Жаба вже не давить?
Встане правда в нашім світі
і тебе роздавить!

Хочу конкретику ,а ллється лиш вода,
Письмова безпринципність,то наслідки морозу,
Бува перо ламається,на диво не шкода,
То від натхненності?Бувальщина..та проза.

Ти тільки спробуй сенс вірша знайди.
Це лиш моєї істини три клякси,
Моя фантазія- то дурості плоди,
Лакована молекулами вакси.

Максималізм юнацький - це ще та біда,
То голова (де все не по поличках),
Коли,здається,всі слова продав,
Зосталась рим лише набута перекличка.

Берізки підмітали небеса
У темпі подиху поземки.
Окроплювала віники роса
І хмар мелися оберемки.

Антени злаків ладили зв'язок
Із сонцем на тремкім ефірі,
І чорно - білий бузько крок у крок
Ходив по ниві землеміром.

Усе єдналось - небо і земля,
Рослини й сонце, птахи й земноводні,
Лиш ти дивилась гордо звіддаля
Не митарства самотнього Володі.

Хоча б тоді , як сонце кине світ цей
Явись в обіймах удушити відчай.

23.03.11.

я постарів ще на одного зуба
по нім до ями спустяться літа
і покладе оця маленька згуба
щемливий доторк болю на уста

щока похило зморщечкою в’ється
в проломи муру з білих кісточок
тихенька гавань там для оселедця
горіх туди лісковий ні на крок

у щітки менше стало друзів милих
злякала шустру пустота німа
а що коли поближче до могили
повикорчовує пеньки зима?

мене й тоді мій усміх не покине
як порожніючи зів’яне рот
в такому навіть стані у людини
нема для поцілунку перешкод


21.03.11.

А я живу ,як дощ- погода,
Прозорим сльози підбира,
Скляна,морозна ,прохолода
Кохання нерви роздяга.

Так дужче колеться кропива,
що залишила денний слід,
Немов чекавши того дива,
Від флори мішаних порід.

Але ж пече небес краплина,
як льотчик ,йодом напува,
Болить не довго- лиш хвилину,
Та серця сльози наверта.

В широтах забамбулених совком
стояли й веселили нас скульптури:
«Шахтар», «Доярка», «Дівчина з веслом» –
шедеври пролетарської культури.
Дебела дівчина велично зирить вдаль.
Придуркуватість легка на обличчі.
Веслом відгонить смуток і печаль?
Веслом долає всякі протиріччя?
«Для чого їй весло?» – питаєш ти?
Для нападу, для самооборони?
Куди збиралась краля з ним підти –
в бутік чи на веслярські перегони?
Чому весло, а не, скажімо, смолоскип,
як в пОдруги – у статуї Свободи?
Чи те весло взялась постерегти
бой-френду, поки п’є він «Пиво-Води»?
Чому не оголила вона грудь,
як інвалідка та – Венера із Мілоса?
В веслі чи в чім її жіноча суть?
Чому в «мужскіх» трусах? Чому не боса?
Аж раптом зрозумів! Мені дійшло!!
Ця дівчина кохає і страждає!
«Гребіть ви звідси! Нате вам весло!» –
всім виглядом своїм нас закликає.

Чому люди не люблять обіцяти?
Як гуси полохливі!Так тільки клекотати,
розмовну демагогію вести.

Про те як зробиться вже все можливе,
І нереального вустам не відніма:
"Я абещяю ! Іскарєню жахліве!",-
То поАзаровщина ,мова ця німа.

Коли там зверху ,то хоча б мовчали,
Так дивно викладаючи,свою гусячу суть,
Це геть не українська !Їх в школах не навчали.
"Шкода тебе ,Миколо. Чому всі з тебе ржуть?

Коли на те пішло у люд не висувайся!
Стидити мову рідну-національний гріх.
Така тобі порада:"Ти вчи ,дурко,старайся!"
Щоб не складалось враження ,що голова-горіх!

Для непоганого смаку
Понавилазило чимало
Пір’їн цибулі й часнику, -
Промінню гризти снігу сало.

У холодильній пащі ніч
Харчі тримає для світила,
Щоб не розбіглась врізнобіч
Нараз поживи грізна сила.

Сльозиться ринви перегин,
Пітніють трубчасті коліна,
На зміну холоду сивин
Гряде тепла зелена зміна.

Небавом висохнуть стежки,
Земля забагне прочуханки
І вийдуть хлопці залюбки
До неї наче до коханки.

І не одному рільнику
В торбину мати кине сала,
Цибулі, хліба, часнику
І світу зв’яжуться начала.

2011

І ось він я- циркач дволикий,
Бо я жадаю ласки й крики,
не раз обличчя поміняв.

Тут що не крок- життя у масках,
Життя не гра-це карнавал,
Цей дикий сміх, кулонів брязкіт,
Я тихо щастя відривав.

І стало страшно- «Як це зняти?»
З душі моєї відірвать?
Я – лицемір ,я- псих трикляклятий,
Я звик обманом напувать.

Я на манежі просто клоун,
Тягнувши людяність додому,
Все ж зрозумів,що «Я»- не Я…

Та так і в старості згодиться ,
На жертву помилок дивиться,
З якої слізьми грим змивав.
Покаявсь я…

Я- атеїст,молився Богу,
коли не став на ту дорогу,
що з розуму мене б звела.

В боги заползая и в блоги,
Все они то оземь, то наземь.
Ох уж эти женские ноги -
Женщина сама им не князем.

Женщина не крутится в танце,
Вовсе не преследует цель, но
С тщательно наведенным глянцем
Ноги веселятся отдельно.

Может быть, она и невинна.
Только, облегчая природу,
Пальцы на ногах у дивчины
Явно повлеклись на свободу.

То ли, вот, мои - как солдаты.
Ход их, правда, менее плавен.
Бодро говорят, волосато:
"Что прикажешь делать, хозяин?"

Ти вся із протиріч
Епох – сторіч,
З небесним сяйвом віч
Ти –ніч.

Ступаю крізь туман
Я крадькома,
А навколо пітьма
Сама.

Горять вогні сумні
В твоїм вікні
І любо наче в сні
Мені.

Іду у супокій,
А ти мерщій
Говориш: зрозумій, -
Ти мій!

О так, я зрозумів,
В кінці кінців
Я, о найкраща з дів, -
Прозрів.

Ти - сонце мого дня,
І це знання
Мене немов броня
Охороня.

2011

Уже близько кінець, Я піду назавжди…
І мене не побачиш більше…Зажди…

Залишилось зробити лише кілька кроків
У прірву. А скільки ще чекати мені років?

Кохання. Страждання. Хто придумав тебе.
Ідеальну квітку, що з шипами росте.

Доторкнутись не дала, сколола все серце.
Й краплинами кров збираєш в відерце.

Навіщо?!?

Чому ти не зникнеш, щоб загоїлись рани
А коли ти їдеш, серце криють тумани.

І без тебе не можу, та й з тобою не бути
Я загнаний знову у гострі кути

І всюди твій погляд!

Знов топиш мене, в своїх милих очах
Й не знаю, що бачу любов я чи страх.

Й хоч ладен я все терпіть на цім Світі
Та сил я не маю так жити, любить і...

Ступивши перший крок з порогу
Стала в болото й намочила ногу
Знову підчеплю застуду чи якусь заразу
Хіба її мало, коли ідеш стоять на трасу?

Холодний сильний вітер обдуває тіло
Коли ж під’їде знову чергове мудило?
Й мене запросить сісти у свою машину
Зігріюся хоч трохи, хоча би на годину.

І виникла тут думка: в якій я жопі, трястя,
Чому в житті своєму зовсім не знала щастя?
Те діло, доля пхала з головою у болото.
Топила і душила мене як ту сволоту.

А біль і відчай завжди збивали мене з ніг
Я ж на коліна падала у мокрий рихлий сніг
Й запхавши глибоко свій хрін мені до рота
Грали мене до сліз, щоб виникла блювота.

Набридло, по житті стояти завжди раком.
Щоб пробивати шлях лиш через свою сраку.
І жду, коли настане всьому цьому кінець.
Хоча кінців щодня тут різних і кожен молодець.

Як вибратись із ями, в яку сама упала
Кому тепер потрібна пропаща шлюха Алла?
Всі друзі відвернулись, та прокляли батьки,
Які ж за пляшку випхали сюди під матюки.

Машина підкотила, зараза, тож менти
Сьогодні ще й без плати повинна обслужити.
В машину не запросять, а просто за парканом.
ВСЕ, хочу, щоб загріб хтось яму мою краном.

Німі і слабкодухі люди,
А кажуть підкорили світ.
Стотисяч раз говорять, я не буду,
А потім зникнуть і не лишать слід.

Лиш одиниці здатні щось змінити,
На ділі, а не нас ловах.
Посправжньому навчитись жити,
І стати вільним наче птах.

Неслухати дурних, або не чути,
Уміють ті які живуть.
А хто існує, тому нащо спину гнути,
Йому подачку може й так дадуть.

Я сумую за тобою...
Знаю я-тебе нема...
Я знущаюсь над собою...
А довкола тільки тьма...
Біль з’їдає мої сльози
І пусті уже слова...
А у серці тільки грози
Знов кричать, що я сама...
Я сумую за тобою...
Кожним подихом життя...
А душа стає німою
Й губить кожне почуття...
Я кричу-ніхто не чує
Ріжу руки-не болить...
Може хтось цей біль відчує
А моя ж душа мовчить...
Я сумую за тобою...
Ти був більше за життя...
Я тікала за тобою
Геть тікала, в забуття...
Так жила і так сміялась
Зацвіла в мені весна...
Я у тебе закохалась...
Ти ж помер-тебе нема...
Я тепер вже не тікаю...
Не люблю...і не живу...
Просто добре я вже знаю
Що тебе не поверну...
Я сумую за тобою...

О ,Господи!Що ця країна робить з нами?
Я вірю в тебе ...хоч я і атеїст...
Немов 60-ті...невільницькі програми...
нас знищують тихенько...слуга народний їсть..

І бачачи таку його розкутість...
Не терплячи єхидних хапунів...
Я хочу стіл "жидів" перевернути..
Я хочу щоб живіт йому болів...

А що від тебе доброго народ сей має?
Невже тобі так мало клятих ,злих грошей?
В той час як хтось від голоду вмирає...
Воно кормить ковбасами ...котеджових мишей..

Я ще молодий... того не розумію...
Але в цей ранній вік ...вже розбирає лють..
Слуга веде експансію у всенародну мрію...
Не помічаючи того,що високо плюють...

Та досить демагогії...
таке тяжке життя...
Цю суть політології..
НЕ в змозі до путя...
Не то що зрозуміти..
В народі це :" Пойнять!"
Ще будуть під нас рити...
На долях "жирувать"...

Твої очі ,немов скло прозоре,
твої вуста ,немов солодкий плід,
І знов кричать :"O tempora, o mores!"
"О часи ,о звичаї",- романтика Фемід...

хоч я і був щасливий... та рана кровоточить,
навіщо роздираєш? коли вже зажило...
душа не відчуває...залишилися клоччя..
До мене з почуттями ...не лізь...їх замело..

Чому до тебе грубий я?
Чому так не ласкавий?
Чому страшить мене твій погляд?
А я скажу:"не знаю..."

Тепера ми по різні сторони болота...
І ненаважиться ніхто на перший крок,
Розбила те кохання чужа нота...
Тепер я з іншою... далеко до "зірок"..

Та знай ...тебе я не забуду..
В душі моїй ...ти залишила слід...
В твоїх руках і досі лялька Вуду..-
То мій герой...із кров"яних порід..

Не зраджуйте стереотипам...

Губи із присмаком капучіно,
руки, ще й досі такі гарячі,
ти був нестримним, як Аль Пачіно,
як індіанець племен апачі.

Ранок дає свої переваги –
поруч – ще незнайомий мужчина,
як не звернути на це уваги,
коли увага така причинна?
)

В душі моїй ти розпалив багаття.
І гнів, і біль - спалили все до тла.
Мені здалось, що то було прокляття,
Відьмацька змова біля чорного котла.

Чому все щастя ринуло рікою?
Ми ж не помчалися за ним у бистрі води.
Стосунки ж натягнулися струною,
І стали невідомої природи.

Як дім із карт, так наш надійний дах,
Що ми так довго будували із тобою,
Миттєво зруйнувався на очах,
Під вибухом гранати бойової.

І соромно мені тепер за час,
Коли любов топтали ми як листя
І почуття всі змили в унітаз,
А слову «вибач» не знайшли ми місця.

Дерево не зрадить батьківщини,
Не сховає в листі щедрий плід,
А з корінням вирване, загине...

Скільки мертвих прихистив цей світ!

Річка не впаде в чужинне море,
Руслом ідучи за океан,
Щезне у глибинах неозорих...

Скільки там останніх могікан!

Сонце не засне в осінній міді,
Не сховає лик за горизонт,
Конче завітає в землі рідні...

Скільки охололих нині сонць!


2011.

Із цікавістю сороки
розглядає дитинча
упаковку із-під соку.
Жваво світиться в очах
запитання номер триста...
(Не дитина - маніяк!)
– Ге-Ме-О про-дукт не міс-тить.
…НЕ ВМІСТИЛИСЯ, чи як?

Ефір, як благодатний трУнок,
Солодкі обіцянки ллє:
"Усім дамо!" А совість є
Брехать за виборця рахунок?

На нуль помножити пора
Мужів достойних обіцянки,
Бо не за наші забаганки
Ведеться ця серйозна гра.

І свЯта пишні не для нас.
Якби про "смертних" піклувались,
Давно-б уже розцілувались
І примирились водночАс.

До переможного кінця
Отруйні випускають стріли,
А правду як вівцю забили
На честь тугого гаманця.

28.08.2007

Зима к нам подступает
И скот поджал хвосты
Какого кандидата
Желаешь выбрать ты?

Давай-ка разберемся
С тобой без суеты
В Европу подаваться
Или к стопам Москвы

Но Киев разделился
Взволнованно гудел
Одни пошли к полякам
А кто-то в Крым глядел

В Москву подались третьи
Четвертые в леса
А пятые до хана
Склонили телеса

На стены для защиты
Встал только люд простой
И тот кому наш Киев
Был милый и родной

Без боя, с хлебом-солью
Москва шла до татар
Осталась при них вольной
Платила только дар

Проблемой были Кривичи
Для Древлян и Полян
Москва с Мордовой сроднилась
И стал им хан братан

Пишу для украинцев,
Пишу для москалей
Я вам пишу на суржике
Что б было вам ясней

Сейчас у нас подобные
Творятся чудеса
Кривой мордвы нахальные
Нас давят голоса

Обгрызли Украину
Уже со всех сторон
Проглотят скоро стены
И нет для них препон

Да если приглядеться
И трезво посмотреть
Приходит страшный вывод
Что Украины нет

У нас не Украина
У нас окраина
Посла нет и поныне
И это нам не странно

Живем мы без границы
Бесплатно держим флот
Попы забрали церкви
Что бы дурить народ

Святыня наша Лавра
Не нам принадлежит
Коль стали мы бездарны
Зачем тогда нам жить?

Сбирайтеся до купы
Нам наказав Тарас,
А то ведь автоматами
Принудят к миру вас

Мечтают коммунисты
Создать второй Союз
И сам Лужков плешивый
Об землю бьет картуз

Страну делить приехал
Сжимая кулачки
Влезай на ринг скорее
Там ждут тебя Клички

Московский поп Кирило
Полковник ФСБ
Инструкции от Путина
Имеет при себе

Анафему читает
Народу моему
Всех гетьманов склоняет
И славит лишь Москву

В зловещей ситуации
Сейчас мы все живем
Какого кандидата
Себе мы изберём

Всему виной конечно
Убитый Чорновил
Левко себя беспечно
Манделой возомнил

Пока рядились в РУХе
Кому взять булаву
Кравчук всё хапнул оптом
Приветствуя Москву

Что б грабить не мешали
Открыл для всех кордон
Весь продал флот налево
Подельник умершфлён

Ракеты боевые
Задаром сдал Москве
Народные сбербанки
Горбатой дал Раиске

Рванул Чернобыль
Пепел осыпал Киевлян
А на свинцовом коврике
Кравчук парад встречал

Сейчас он благодетель
Кричит не так мечтал
Пора в тюрьму на нары
Тут полный криминал

Нам ваучеры дали
И обманули вновь
Был главный Ехануров
Бурят, лакей и сноб

Потом пришли другие
Кучма, Ринат, Пинчук
Все счастья обещают
Брошурочки суют

И валят всё на Кучму
Во всём он виноват
Его сынки возглавили
И штаб и аппарат

Один взял Конче-Заспу
Другой взял булаву
И на оффшоры деньги
Летели как в трубу

Награбил Лазаренко
И скрылся за кордон
Но снова в депутаты
Вернувшись, лезет он

Предела нет нахалам
Не много я узнал
Но этого хватает
На полный криминал

А в Раде что творится
Скандал то там, то тут
То красный, то трёхцветный
Флажочек принесут

Навыбирали в Раду
Московских холуёв
Законно теперь грабят
И пьют с народа кровь

Нет у тебя хозяина
Родная мать – земля
Верховна Рада грабит
Лишь только для себя

Когда же мы границы
В натуре проведём
Когда хапугам нашим
Хребет перешибём

Сейчас у нас проблема
Кому дать булаву
Что б за страну болел он
Народу своему

Искать надо сначала
С убийства гетьмана
Едва-ли мы узнаем
Зарыт в ком сатана

Но тёмная конячка
Смогла объеденить
Майдан помог и стачка
Нам вроде победить

Нам Витя громко клялся
Бандитам тюрьмы дать
И вдруг бандюге орден
И прочу благодать

С преступностью бороться
Не приложил он сил
Решил он сам возглавить
Украинских громил

Сказал что для народа
Пошёл к ворам с добром
Возглавить смог, возглавил
Ворам стал паханом

В Одессе Катерина
Украинцам позор
Ему как президенту
Глухой от нас укор

Настроила нам тюрем
Старшин всех назвала
И вольное козацтво
Под рабство подвела

Вон шельфик черноморский
Витёк себе прибрал
Но с Юлей не делился
И начался скандал

Не добываем нефти
Не ищем газа мы
Москва не разрешает
Что ж купим у Москвы

У папы депутата
Сыночек депутат
Любовница, охранник
Проктолог депутат

Так это ж Янукович
Решатель всех проблем
Московскому Кирилле
Смиренно в пуп смотрел

В тюрьме вы голубые
В Донецке паханы
По воровским законам
Вы Путину должны

Тут крутит долго Юля
Трубою и косой
Пора нам всем проверить
Не пахнет ли грозой

У ласковой премьерши
Нет вовсе ничего
Ни денег, ни машины,
Ни дома своего

Вот где хранит наряды
Об этом ни гу-гу
Наверное у Путина
Ховает их в трубу

За газ кредит ввалила
С народа своего
Продала всё, потратила
Нет больше ничего

Зарплату повышала
Верхушке много раз
А вот до минималок
Не родила указ

Ещё один не слабый
Есть банковский мастак
Знакомьтесь С. Тигипко
Красив и не дурак

Французы его сразу
В почётный легион
За что, а мы не знаем
А может знает он

А впрочем он не будет
Корупцию терпеть
Макаров тут нам нужен
И из железа плеть

Крутить всею Европой
Зовёт нас Яценюк
Самим как раскрутится
Неясно что-то тут

Средь кандидатов даже
Один есть Протывсих
Конкретно предлагает
Избавится от всех

Клянётся Симоненко
Я честный коммунист
Стараюсь для народа
Передо всеми чист

Костенко Юру жалко
Народ уже не тот
Он красной пропагандой
Отравлен по живот

Здесь сон пенсионеров
Военных от Москвы
Со всей большой России
И мёрзлой Колымы

Здесь каждый пятый к ряду
Сотрудник КГБ
Иль лагерный работник
Морил хохлов в тюрьме

Им пенсии огромные
Россия всем дала
А нам платить приходится
Такие вот дела

Вон ведьме конотопской
Давненько не везёт
Жить под Москвой мечтает
И мутит наш народ

Тут скандалистка Анна
Добилась своего
Партия стала синяя
Донецкое брехло

Взяла и перекрасилась
Под бютивку косит
Наверняка премьером
Мечтает вскоре быть

И если проконает
Прищепит и косу
Она ещё покажет
И хватку и укус

Хитрющий лыс Мыкыта
Из сказки персонаж
Литвина вы узнали
Ну этот точно наш

Он с малым своим штатом
Сумел возглавить всех
Старался не задаром
Имеет он успех

Нормальных только в партию
Себе он подбирал
И Кучме он нормально
Весь спрятал криминал

Им костью острой в горле
Хохол наш Тягнибок
Как псы рванулись дружно
И лаял кто как мог

Все вдруг объединились
Лишь против одного
Ах! Он же украинэць
Вали всё на него

Бандере он племянник
А Риббентропу друг
Люстраций не добьётся
Нам слышен визг хапуг

Ну хватит, схаменитесь
Стряхните пену з вус
Он наш, за Украину
Он Данко, он как Стус

А Вася Симоненко
Убит за что же был?
А он по украински
С ментами говорил

Поэта подо Львовом
Повесили в петле
Червона Рута комом
Вам всем и КГБ

Совсем я мало знаю
Да и не всё сказал
Чем глубже под них роешь
Тем больший криминал

Все прочие похожи
Перечислять нет сил
Допоможи нам боже
Кричат хохлы с могил

Про счастье каждый мелет
Конкретно порожняк
Всяк болтает по фене
Собесам не дурак

Всем нашим депутатам
Держава не нужна
Заводы рейдеруют
Торгуют с молотка

Нас снова грабят банки
И власти, и братва
И рэкет при погонах
Всё делит сызнова

Прихватывают срочно
Лишь разный аппетит
Едины твёрдо знают
За это не влетит

Так крокодилы стаей
Нарвались на быка
И рвут его на части
Ещё живой пока

Дерутся депутаты
Друг другу морды бьют
Но стаей Украину
Всю вскоре раздерут

Не будут депутаты
Друг друга раскрывать
Нам не узнать всей правды
А им на нас плевать

Послушайте совета
Большие города
Выходим для бойкота
Что б раз и навсегда

Покончить с произволом
К ответу всех призвать
Лишить всех привилегий
И Раду разогнать

ЧП нам на три года
Стране всей объявить
На хунту чрезвычайную
Всю власть переложить

Изъять всё что украли
Всех грабивших раздеть
Захлопнуть все оффшоры
На много-много лет

Представить счет России
Что выгребла у нас
За флот платить заставить
Границы все поставить

Коль грамотно поставим
Мы для неё наказ
Два раза флот топила
Утопит третий раз

Должон платить аренду
Московский патриарх
За пятую колонну
В подрясниках у нас

В самозахвате церкви
И земли, и поля
Жируют нашим салом
И нас всею кляня

Закончена поэма
И солнышко встаёт
Меня мой сын – малютка
Проснувшись, узнаёт

Даёт пять гривен в сутки
Страна мне на него
Картошкой одной сыты
Нет больше ничего

А у меня их двое
Не знают колбасы
В обносках из Европы
Уж нам не до красы

Вон Африку покажут
Там вовсе нагишом
Посмотрим, посмеёмся
Картошки пожуём

Мне очень жалко третью
Поела грибной суп
врачи спасать не стали
Решали гроши тут

Таскали к прокурору
Меня с моей женой
Тюрьмою угрожали
И прочею бедой

Вон немцы бывшим байтам
Оплачивают труд
У нас всем бывшим зекам
Лишь дулю в нос суют

А приняли законы
Срок к стажу прибавлять
Скатай губу обратно
Пропел мне адвокат

Семьсот и сорок пенсию
Делю на пятерых
Себе не оставляю
Не жмот я и не псих

Отчаянье захлестнуло
Как жить им, малышам
Помощи мало от мамы
Я стар и уже устал

Видеть хочу вас всё время
С вами играть, песни петь
Дети – тяжкое бремя
А я хочу его несть

Родные мои, сероглазые
Люблю я вас больше всего
Но наша страна зараза
Не может вам дать ничего

А может мне с семьею
В тюрьму на вечный срок
Там кормят на семь гривен
Тепло, уют, уход

Одежда полосатая
Не импорт, не рваньё
Гулять по расписанию
Там легче проживём

Ну состоятся выборы
Для мира просто фарс
Акулы зубы стиснули
О боги, спасите нас

Не видно здесь просвета
Жить не даёт нам власть
Работа только рэкетом
Иль что-то где-то красть

Писать я стих кончаю
Хорош он или плох
И.о. Бурьян полыни
А Ф. Чертополох

Чомусь так є, що я лягаю борше,
Змикає очі денний труд важкий,
Збавляють обороти серця поршні,
А ти ще треш на кухні баняки.
Дві – три хвилини жду твоєї ласки,
Усю свою тобі віддать готов,
Та заколисує виделець брязкіт
Мене і пристрасну любов.
І сниться сон, що йдем зеленим гаєм
І ти така весела й молода,
Горнята , миски в кошики збираєм
Понад струмком, де хлюпає вода.
І пригортаю я до серця чистий посуд,
Немов кохання усього життя,
І все єство моє мужське термосять
Оргазму неповторні відчуття.

23.02.11.

Не Мегрэ, но тем не менье
Как-то я уже привык,
Что у Светки вдохновенье,
Чуть в нее вошел мужик.

Вот и днесь - шедевру здрасьти!
Завелся, видать, сокол.
И она в порыве страсти
Пишет, как и чем вошел.

Что расперло, но не слишком,
Что без геля прямо в цель.
Что, конечно, он мальчишка -
Так, на тридевять недель.

Что оргазм, как ты ни ловок,
Не поймаешь без труда.
Что, мол, пара драпировок
Живописно ниспада...

Что, мол, счастье, так и знайте,
Не задушишь, не продашь.
Как прочту шедевр на сайте,
Прочь швыряю карандаш.

Даже если с перепоя
И в глубокой мураве,
Чтой-то как-то мне такое
Не подходит вдохнове...

2009

За любовь твою богатства любые
Я б отдал пятью годами моложе.
Все гляжу в твои глаза голубые,
Знаю, вместе мы с тобой быть не сможем.

В те года - да я б и сам себя высек.
А вокруг гуляли вепри да лоси.
Помню, помню, как студент, статный физик,
Умыкнул тебя и вскорости бросил.

Не пойду я не за тем на уступки,
Что за десять лет дойдешь ты до точки,
За которой будут портиться зубки,
Будут изредка побаливать почки.

Не затем, что у меня есть подруга.
С нею вижусь я невольно и редко.
Эх, с какой нечеловеческой вьюгой
Ты во мне в надежной связи, брюнетка.

Проще было б круг наждачный - зубами.
Это было б все равно; как на плаху.
Я с тобою не сойдусь просто в память,
Как тогда тебя любил я, Натаха.

2009