* * *
Коли безгрішний дух розлучиться з життям
із праху людського нам зліплять гроб, а там,
після недовгого спочинку, доведеться
такою ж глиною для інших стати й нам.

* * *
Купив я глечика у гончара в крамниці
і він мені відкрив предивні таємниці,
він мовив: "Був я шах, мав щирозлотий келих -
а став я глечиком для кожного п'яниці!"

* * *
Коли напровесні красуня біля гаю
мені в коновочку наллє вина до краю -
хай вибачать мені це порівняння, словом -
буду собакою, якщо про рай згадаю!

* * *
Красуне, як мій сум, ти довговічна будь!
Ти знову ласкою мою зігріла путь,
так, мимохідь, поніжила і зникла -
чи не за правилом: зроби добро й забудь?

* * *
Коли ліпив Творець моє єство із глини
зарані відав він усі мої провини.
Якщо від Нього й гріх, чому мене він хоче
в день суду ввергнути в палаючі глибини?

* * *
Найкраще пить вино у віці молодім,
укупі з милою, з товаришем своїм,
цей ненадійний світ на сон і пустку схожий,
і пить без просипу - єдине щастя в нім.

* * *
Навіщо капища, мечеті на майдані,
про пекло та про рай розмови безнастанні?
У книгу Долі глянь, о друже мій, - усе там,
що з нами станеться, записане зарані.

* * *
Немарно бога ми за милосердя славим:
не замкне брами він перед рабом лукавим.
Якщо й підпилий ти валяєшся сьогодні,
Він завтра все простить твоїм кісткам трухлявим.

* * *
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
того, що суджене, боятися не треба, -
боюсь неправедно прожити на землі.

* * *
Нас переслідує Недоля навісна.
Присядемо ж удвох та вип'ємо вина!
Ми добре знаємо, що на прощання й краплі
води звичайної нам не пошле вона.

* * *
Недоброзичливість ніколи не могла
узяти верх: до злих вертались їх діла.
Я зичу благ тобі - ти зла мені бажаєш:
ти благ не діждешся, я не побачу зла!

* * * (Омару Хаяму)
І нині плоть твоя, мабуть, святий оазис.
Не вірю, друже, що твого земного абрис:
“не гріх і тут втішатися небес дарами…”,
“присядемо ж удвох...”- лише до праху надпис!

_____________________________________________


* * *
П'яничка розуміє справи Божі,
Коли й хмільні діла його хороші.
Нелегко і тверезо їх робить,
А сп’яну здатні тільки душі гожі!




* * *
Благословенне будь, земне вино!
У глеки зваби вміщене воно!
І що не глек - то свій окремий смак!
Не кожен, ясно, мій, а все одно!..




Прекрасність
Коли звершив Господь людиною земне,
не тим утішився, либонь, що промине,
а безконечною жагою чоловіка,
з якого взяли задля жінки головне.




* * *
Коли красуня болісно вколола -
сама беззахисно чарівно гола,
зроби ковток вина аби зваблива
з таким єством в тобі не охолола.

Демону (Маньєриста) * - До віршів у коментарях




* * *
Ні осінь пізня, ні вітри, ні хмурі далі
не оп'янять мене терпким вином печалі -
допоки в погляді твоєму жарке літо
ні мудрості в мені, ані моралі.




* * *
Що, друже, думати про завтрашнє сьогодні?
Нехай торкаються шляхи країв безодні,
та поміж нами й нею розпачу стіна,
здолати з милою й вином її не годні!



* * *
Я не останній, хто дійшов до дна
і, випірнувши на поверхню, на
біду потрапив більшу, ніж була,
коли єдиним світом зналась ти одна.



* * *
Говорить розум про подій кінцеві дати,
конечно все - не варто навіть починати.
А в серці Мила, серцю радісно кохати,
одне - вбирати, зовсім інше - віддавати.



* * *
Весь білий сніг моїх неходжених доріг,
і ти, що сліду не лишила в ньому ніг,
в хмільному келиху моїм - відлунням втіх,
гірким ковтком - я не з тобою, хоч і міг.



* * *
Повір мені - про гаманець не йдеться,
коли цілющий дощ із неба ллється,
чи як любов знаходить нас - тут, словом,
не все купляється, чи продається.



* * *
Що з нами завтра станеться? Напевно,
життя продовжиться цілком буденно.
І з віку в вік живемо схожим чином -
лиш перед смертю мить для нас священна.



* * *
Піски пустелі, моя звабо, - це красуні,
що нами тут перебирали, тілом юні,
а потім вже перебирали тільки ними.
Моєю стань, а не пилиною Фортуні!



* * *
Я залицятимусь до вас у дні зимові,
я вигадаю вас, і хміль до крові
вливатиму любовний до тих пір,
доки весна нас не зведе в розмові.



* * *
Поглянь - негода за вікном і ллють дощі,
така нагода, наливай вина мерщій!
І ще обіймів хмелю, мила, - для душі!
Бо геть тверезому кінець мені... Меrсі.



* * *
Кажуть, закінчилось літо й осіннє тепло
схоже на жінку мою, на моє ремесло...
Так, ось і в бочках нове визріває вино -
Осінь - початок, Майбутнього першочисло.



* * *
І як повинен був я жити навесні?
Не знати спраги? в собі втримати пісні?!
Красуні сад щоночі не садити?
А осінь знову дорікатиме мені!



* * *
Довірся, панночко, незнаному на мить,
та й обійми мене, забудь про свою кліть!
Не бійся, що не з птахоловів - поверну,
раз найсолодше там твій голосок звучить.



* * *
Що виклик долі - слабосилому мені -
нагода озирнутись? в далині,
між скелями, узріти просинь моря?
я ж тільки відгомін його, чи ні?



* * *
Твоя загадка, мила, - в образі питання:
принишклий сад між хмурих стін складного вчення.
Дасть тільки доля відповідь - вогонь кохання
та розсуд твій сухий – ще те єднання!



* * *
Ви тішите себе думками плоті?
Вважаєте, що головне у роті?
І далі - битись будете в покуті
у пащах тих, що жнуть незрілі суті?



* * *
Не раз, порівнюючи вина і жінок,
я над безоднею здіймав стрімкий місток,
та зустрічав, здебільшого, світанок
на дні, один, серед потовчених пляшок.



* * *
У грудях пташка билася сумна до ранку -
що помах крил - у ту, чи іншу обіцянку...
Чому ж так легко покидають рідні люди,
і що затримує цю вільну "полонянку"?



* * *
Мене з покоїв проганяючи своїх
за флірт із іншою, отой пташиний гріх! - *,
чи розумієш, обдаровуєш як щедро? -
Супроти світу ці покої просто сміх.

___________
"Пташиний гріх" - пояснення у коментарі
___________


* * *
Як молоде вино, туманиш хіттю,
і наповняєш жили щастя миттю, -
це потім, тверезіючи, вважаю
я сенс компанією довголіттю.



* * *
Не край, мій друже, серця: від печалі,
в яку тебе закули очі карі,
врятують інші очі - все минає,
і знову починається, там, далі.

...................................