Коли ти справжня є людина,
Роби добро для України.
Як чиниш ти народу шкоду,
То ти є нелюд і скотина.

Ти будь Вкраїни патріотом,
Та мудрим, а не ідіотом.
Роби добро і радість людям –
Пошану й честь здобудеш потім.

Люби дари Вкраїни-неньки,
Геть закордонні витребеньки,
Задовольняйся самогоном,
І рідним салом з рідним хроном.

Ти пам’ятай свою домівку:
І хлів, і стайню, і криївку,
І білу хату з рушниками,
І шмат городу з будяками.

Як ти в дорозі хама стрів, -
Вступись, щоб він тебе не з’їв.
Ти обійди його далеко,
Бо хам – велика небезпека.

Не обжирайся, як тварюка,
У міру їж – гласить наука,
Бо як наїш грубезну пику, -
То тим собі вкоротиш віку.

Той хто усе краде й хапає,
Гребе, глитає, загортає,
В багатстві тому і сконає,
І най го нагла кров заляє.

1996-2017

***
Із лірою швендяє думка лукава
чужою стезею у рай.
Почуте – забава.
Та буде і слава,
якщо захищаємо край.

***
Життя стає не на колеса,
а на укоси, як експрес
на рейки у краю чудес,
якщо поет і поетеса
міняють Божі інтереси
на меркантильний інтерес.

***
У казки є початок, і кінець,
і назва є, і висновки моралі…
І сказане у ній – не горобець.
Як не описуй неозорі далі,
а казочка – поезії взірець.

***
Немає іншої роботи
поету ле́гкої ваги
як, на дотації, до поту
служити мрії ідіота
заради творчої снаги.

***
Не нашорошуй марно вуха
і не «розтроюйся» дарма.
Телеовації послухай
і муки творчої нема.

***
Є рецептура як любити мову,
і не любити язики чужі –
запоєм написати зо два слова
і відлягає буря у душі.

                                      2017

Коли ти висох, як скелет,
І їш один лиш вінігрет,
І виглядаєш, як дистрофік –
То ти є істинний поет.

Як черево твій хід спиня,
І у штанах тріщить матня,
Коли ти важиш три центнери –
Ти не людина, а свиня.

Не лізь по кавуни в казан,
Не йди по зупу у баштан,
Коли дороги ти не тямиш,
Ти не людина, а баран.

Коли ти п’єш з чужих джерел,
І зириш зверхньо, як орел,
То ти не керівник державний,
А найсправжнісінький козел.

Як ти забув своє коріння –
Ти найнікчемніше створіння,
І місце твоє в купі гною
Межи полови і лушпиння.

Не плюй у батьківську криницю,
Вона тобі іще згодиться.
Як душу ти свою спаскудиш, –
Душа згниє і засмердиться.

Не спокушайся на чуже, -
Своє любити час уже.
Хто на чуже роззявив рота,
Той і свого не вбереже.

З чужим до столу не сідай,
Ти від чужого геть втікай.
Він, мов кота, тебе задушить,
Під пліт запорпає – і край.

Підступний має сто облич,
Не пий з підступним могорич,
Тебе він замордує нишком,
Й здихати кине наузбіч.

Ти мудрим будь, як Соломон,
Не йди до дурня на поклон.
Ти дурня мудрістю здолаєш –
Такий неписаний закон.

Не пий горілку, як скотина,
Не забувай, що ти – людина,
Бо можеш здуру все пропити –
Добро, родину, й Україну.

Жінок облесних обминай,
Із ними в гречку не стрибай,
Бо згубиш честь свою й здоров’я,
І втрапиш в пекло, а не в рай.

В житті як дбаєш, – так і маєш,
І як постелиш, – так лягаєш.
Якщо те й знаєш, що гуляєш –
У злиднях й холоді сконаєш.

1996-2017

***
Не надихає ні тиша мене,
ні епіграма паяца. Одне
одного варті і вірші.
Адже поезія – це щось одне,
а бутафорія – інше.

***
Якщо даємо відкоша,
то анулює у азарті
усе твоє чужа душа.
Але тому вона й чужа,
що ми ріднішої не варті.

***
Не знаю, що таке есе,
як не наклеп на себе.
Але якщо понад усе
одне якесь ні те, ні се,
то так йому і треба.

***
Що гени є, і їжаку відомо.
Тому-то і кусає за живе
те, що живе і діє підсвідомо
у череві sovetikuso homo
надією на дзеркало криве.

***
Шокують Музу іпостасі
героїв у загальній масі
периферії житія.
Чому розумному не раді,
коли дурному на заваді
стає чиясь поезія?

***
Усе було під небесами
і на нове не сподівайся,
але данайців із дарами
усе таки остерігайся.

                                      2017

***
Часи не ті, і влада ще не та,
аби юрбою подолати горе.
І гасло у людей, – дєржітє вора!
А на столі у будні і свята
усе те саме, що було й учора.

***
Ну що мені у силі вірша?
Її ніде не продаси.
Але міняються часи
і не поезія сильніша,
а та політика, що лише
її купує голоси.

***
Авторитети при імунітеті.
Маємо часу ще цілий вагон...
Юлю мочити і квасити Петю –
це основний на сьогодні закон.

***
Чи то ще не маємо духу свободи,
чи часу немає убити війну.
Пустили чужого козла до городу –
рубає зелену капусту одну.

***
– Немає часу – треба йти, –
така позиція держави.
І поки ще нема мети,
лівіє рило бісоти́,
а ліві повели направо.

***
На хороше не маємо часу.
На погане управи нема.
На воєнне наточені ляси.
Не міняє обличчя Донбасу
ні війна, ні сума, ні тюрма.

                                      2017

***
– Продайте душі – майте гроші
і хай керує «вертухай».
Усі поїдемо у рай,
коли вони такі хороші,
що хоч у мери обирай.

***
Керують нами потенційні ЗеКи,
а долю пишуть вила по воді.
Не падає імперія Кучмеки.
Не роздає пілюлі Солоденко.
На волі – ситі. Босі – у нужді.

***
Немає миру на землі,
зате корупція – до краю.
І поки Раша – Сомалі,
її гадючник у кремлі
усе «рішає» і кусає.

***
Я кацапа бачу, та не чую.
Ну який це мій у біса брат,
як у нього зовсім не працює
україномовний апарат?

***
Ще не об’явлена війна,
а кондуїти є таємні.
І поки бійка на арені,
комуністична сатана
уже малює, будьте певні,
непересічні імена.

***
Не довго ще до фінішу орді.
Куди не кинь, а їхня карта бита.
Долизує своє й чуже корито
чумна порода. А її еліта
усе свинею лізе у вожді.

                              2017

***
Щасливі сім'ї, ой, не часті –
і невеликі, і малі,
та економимо на щасті,
забуті генами землі.

***
У першому коханні
шукаємо основ,
але любов остання –
надійніша любов.

***
Великі сім'ї особливі,
але і цьому завдяки
дітей виховують щасливі
і дуже люблячі батьки.

***
Причини є і наслідки відомі.
Довіра є, то й на душі – розрада.
Але коли не всі у тебе вдома,
у голові блукає тиха зрада.

***
Розчарування настає,
коли утрачена повага
до того, що у тебе є,
як на канаті – рівновага.

***
Я заплющую очі щоночі
і не бачу нікого...Ніде...
Тільки очі, одні твої очі
місяцями продовжують день.

                              2017

***
Коли уже осатаніють «наші»
або не перебісяться свої
нувориші, козли, багатії,
побачимо Ємєлю на параші,
що агітує на нові бої.

***
Минуле наше золоте.
Собі приписуємо те,
чого іще немає.
Ідемо обраним шляхом,
аби покинути дурдом
обіцяного раю.

***
І рай, і пекло – це тобі не хата,
в якій чекають друзі і брати.
І ні́кого з нічого обирати.
Та як ото – нізащо умирати,
коли за тебе нікому іти?

***
Ми веселі, а часи суворі.
Оцінили місію чужу
по стіні на суші і на морі.
Маємо стояти у дозорі,
та зове майбутнє за межу.

***
Випікає доля свіжі рани,
мов горшки опалюють святі.
Та не ті горнила і майдани,
і не ті у полі отамани,
і основи нації не ті.

***
Побажаймо поету удачі.
Хоч задачі у нього малі,
лише він у годину гарячу
по долоні планети побачить,
що чекає її у імлі.

                              2017

***
Наші анульовані брати
хворі маячнею. Їм іти
та й іти
...до білої гарячки.
І етапи їхньої болячки:
окаянні-нелюди-кати.

***
Життя стирає, наче гумка,
останки Божого дарунку,
у чім тримається душа.
А не даємо одкоша,
то уявіть її ґатунки,
коли чиясь лукава думка,
її з'їдає, як іржа.

***
Геній зіп'ється, а п'яний проспиться.
З неба ясного вбиває не грім.
Істина вся полягає у тім,
що і лукаве найбільше боїться
того, що є очевидне усім.

***
Одне повзе. Літає інше.
І вище нижчого клює.
Усім ідеться як раніше.
Але, кому од цього гірше
у небі бачення своє.

***
Доля сідлає. Батіг поганяє.
А у кебети роботи нема,
поки на битій дорозі до раю
все дістається тобі задарма.

***
Не гоже бути зрячим, та сліпим,
коли чиясь позиція не чесна.
Та між людей ступаймо обережно
і зопалу не клюймо на калим,
а щирі душі довіряймо тим,
хто довіряє нам себе безмежно.

                              08.2017

Наче листя, літа побіжать за водою
І довіку залишиться хтось удовою.
Хто злобою кохання велике зневажив,
То Боги покарають того самотою!

8.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

***
Є наказ – іти на захід
за вєлікую страну.
Їй – нема безвізу. Ну,
а його у пекло аспид
посилає – на війну.

***
Осатанілі зеки лугандона
єдиної й ділимої на сто
міняють Харю, Бєса і Кобзона
на тисячу заручників АТО.

***
Є об'ява, що АТО й війна –
два боки офшорної монети.
Є кому платити аліменти –
розвелися біс та сатана.
Треба обирати резидента.

***
Повія вішає об'яву:
– Шукаю милого собі.
Так і Росія. Кучеряво
бажає жити ця проява.
Але не все їй по губі.

***
Є нова об'ява ідіоту,
а воно обманює себе:
«Санкції – то Пороха робота.
У Гаазі не чекає бота
у клітинку небо голубе?»

***
Має оголошення владика:
– Карла і Людовік не чужі
і йому ніде нема межі.
На усеньку голову каліку
вже не надувають вояжі,
та яке опудало велике!

                              2017

***
Буває, і мініатюрні катрени
не лише образи, але і ...поеми,
і п'єси, і оди ...дощу.
Які то скажені путі Мельпомени,
якщо випадкові сюжети і теми
доводять когось до плачу!

***
І зоїли протирають очі.
Месники і месниці навколо.
Зрозуміло, що кусати хоче,
та не ясно, що воно мололо.

***
У всьому винні москалі.
Ця істина відома.
Надії є. І не малі.
Чекаю миру на землі,
але воюю вдома.

***
Я не живу на Україні,
а в Україні їм і п'ю.
Не важко уявити нині,
що чую соло солов'їне
не на краю, а – у краю.

***
Усе, що надбали у час есесеру
на смерть і життя в боротьбі
за мир і свободу майбутньої ери,
«працюючий жулік» у пенсіонера
на щастя здирає собі.

***
А ми живемо на початку
як є і було за дідів.
Корупція, кража, подачка
і каса, собі на «заначку»,
освоєні з юних років.

***
Замайоріло усе
у бойовий «Первомай».
Нація гасла несе:
«Банду – долой!
Путю – домой!
Хунту – ?
А Пєтя – good bye».

                              2017

Небо дивиться в чашку.
Я п'ю чай.
Я п'ю небо...

ІІ

Срібнолиця моя, сладоуста моя, о жасминова,
Ти промов, не мовчи – чи в здоров'ї ти, а чи в радості…

Ти, красо весни, ружо вишняя, зоре в хладості,
о, печаль солов'я – чи в здоров'ї ти, а чи в радості…

Поцілуй мене, дай пригубити лиш… губи-сладості,
дай поглянути в очі твої – чи в здоров'ї ти, а чи в радості.

(Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)

І

Не в мені вина – не спали мене.
Знай,життя сумне – не спали мене.
Проклену тебе – нас не обмине
Чорних шат пітьма – не спали мене.

Плачу, мов свіча – б'є розлуки птах,
Темна ніч в очах – не спали мене.
Несть числа сльозам, зорям – несть числа,
Сонця світлина́ – не спали мене.

У твоїм вікні сліз моїх свіча
Ранок поміча – не спали мене.
Я без тебе – прах! Ти мій цвіт… і плід…
Мій життя просвіт – не спали мене!

(Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)

***
Немає як апелювати
мені чужому – перехожій.
Найлегше чути і мовчати.
Не «вопіющим» воювати,
але і змовчати негоже.

***
Не заважають неживі боги
служити слову і годити Музі,
але перевелись запеклі друзі
і завелися любі вороги.

***
Сліпа Феміда і глуха.
Такі у неї вади.
Але тому вона й така,
що краще пацю, ніж бика,
на сало годувати.

***
Пора тікати за тини.
Уже закочують штани
і голови, і глави,
і бувші, й нинішні пани.
І роздаються ордени
наліво і направо.

***
Перевибори? Нічого.
Знову саме ті,
що ідуть до перемоги,
мочать мера бойового
у його смітті.

***
Кому, – ура! Кому, – ганьба!
Іде підпільна боротьба
за взятки і калими.
І не гидує голитьба
законами дурними.

                              2017

***
Має visit in a sity
не КаГеБе, а купець.
Тихо сидять московіти.
Буде тікати еліта –
тут і Європі капець.

***
Утішаються «скитальці».
Черги є і буде тьма,
поки Russia is тюрма.
Вже не три – чотири пальці
і… поїхала юрма.

***
А ми гуляли по Парижу,
але увиділи усе,
кого й чого туди несе.
Тепер історію напишу
або невидане есе.

***
Прощай, Росія неумита.
Ukraine a junky favorite,
а не тюрма і Колима.
Тримай собі своє корито.
Там добре, де тебе нема.

***
Салют, освічена Європа.
Тебе вітає Одіссей.
Якщо котуються холопи,
чекай мене і Пенелопу
і наших навчених дітей.

***
Привіт, умита Україна
і ви із торбою діди,
що їздите туди-сюди,
і ти, народе-бедуїне, –
немає теплої води.

                              06.2017

***
Не начхаєш, як би не свербіло
в носі чи у вусі. Далебі,
річ у тому, що погане діло
мати справу з его у собі.

***
Чого плювати у криницю,
з якої питимеш за мить?
Чого боятись, що блакить
наллє цілющої водиці?
Уже боялися синиці,
«що хоче море запалить».

***
Не біда, коли орлу подібний,
має кігті і своє лице,
а біда, коли – не дуже бідний
на косе Дем'янове слівце.

***
Ховайся, хто на буйне чуйний
і начувайся, бойовий.
Лякає байкою заумний,
боїться істини – отруйний...
А усміхається який?

***
Радіє навіть і Яга,
коли почує, – дорога!
Неначе то ключі до раю
або Куліш чи Кочерга
високі титули вручає.

***
У запої мене-стрелі.
Забувають, що й коли
накалякали були.
Нагадаю. Акварелі
пишуть леді-спаніелі,
а «виписують» орли.

..............................
Нікому я не допікаю.
Але якщо і зачепив,
то що типовим не буває,
коли озвучений мотив?
Мініатюри є негарні
або й колючі аж за край.
Та їх не буде у книгарні
тай годі. Зайве не читай.
                              2017

***
Не такі синоптики уперті
як ясна погода у імлі
і її неписані секрети.
Та не марно метео-поети
провіщають літо на землі.

***
Метеорологія – наука
про дощі і бурі у негоду –
як у небі перевозять воду
незалежні лебідь, рак та щука.

***
Утопія! Усе навколо
її оази опертя –
засіяне дощами поле.
Не пересіяні ніколи
круїзи пам'яті життя.

***
Я не їду по медалі.
Нажимаю на педалі
свого самоката.
Далина не залякає.
Хто і де мене чекає –
як мені не знати?

***
Все, що лишається на сльози,
нехай – ні людям, ні мені.
Але не радують прогнози,
коли почуєш уві сні,
які ми чуйні – кам'яні.

***
Відкриті двері у Європу,
а вікна ще у москаля.
Усі чекаємо потопу.
І лише карли, – опа-опа! –
та ще коняка туго-ока
рубають, аж гуде земля.

                              2017

***
Молотити не те саме,
що байдики бити,
і молоти язиками,
і ляси точити.

***
А попу іде кадило,
а дякові – кварта,
а на рило мало мила…
А які помиї лила
Феська язиката!

***
Не зійде небесна манна.
Що посію, не пожну.
Що одним по барабану –
це не те, що сіль на рану,
а горохом об стіну.

***
Ласа ласиця на яйця,
а куна – на куру,
молодиці – на причастя,
козаки – на інше трясця
і чужу натуру.

***
Як не пий, усе до дна
піде босе й голе,
все одно, душа одна –
перекотиполе.

***
Усі – за пазухою Бога
і дами, й кавалери...
У кожного своя дорога
і кожен хоче жити довго
як селекціонери.

                              2017

Я від тебе піду і скажу наостанок: «Пробач» ...
Тепер спокою пошук твій сповнений буде невдач ...
Я піду без докорів і сліз, мовчазний і один.
Я піду, бо від серця мого залишився лиш тлін ...

Ти про мене ревниво спитаєш вечірню зорю,
Та промовчить вона, не відкриє дорогу мою.
Ти заплачеш, заб'єшся в риданнях, ледве диша,
і розплавиться серце твоє, і відтане нарешті душа,

Ти покличеш мене – але жодного звуку нема ...
Обійняти не зможеш, торкнуться мене – навкруги лиш пітьма.
Я піду у цю ніч. Ти прокинешся майже живий,
і подумаєш, ніби я ще із тобою, ще твій.

Але навколо сутінки, наче остигла зола,
Твоє серце тоді невимовна накриє імла.

І ти очі закриєш і станеш молить в тишині,
Щоб з'явивсь, повернувся до тебе хоча б уві сні,
І, немає дороги, підеш в невідому ти путь,
Та без жодної надії мене відшукати й вернуть.

Сонце зійде – без мене пройде новий день,
Він скінчиться, ніч спати покличе людей,
Але ліжко самотнє твоє заспіває знайомий мотив,
І твій сон неспокійний ніколи не спинить цей спів.
Моя пісня лунатиме навіть в твоїх всіх думках,
І в холоднеє серце твоє проторує свій шлях.
Твої очі на сльози зійдуть і забудуть про сон
І у самого горла, тремтячи зупиниться ком.

Буде осінь. У вечері друзі зберуться твої.
Хтось з них буде, тобі присягати можливо в любві ...
Та самотнєє серце своє не даси ти йому.
Бо в цей час я незримо і ніжно тебе обійму ...

Марно інші тебе новизною до себе зовуть -
Навіть якщо захочеш, не зрадиш мене ти - забудь.

Гірка пам'ять, як сторож, стоятиме біля дверей,
Каяття наче камінь повисне на шиї твоїй.
І простягнувши руки повітря обіймеш рукою,
І тоді зрозумієш - навік розлучився зі мною.

Прийде знову зима, і за снігом не видно землі,
Набіжить ураган, все навколо у білій імлі.
Зовсім інша хурделиця буде у твоїй душі –
Безнадія, і відчай, і біль без мене – хоч гріши.

І весна прилетить, оновить і розбудить весь світ.
Спалахнуть первоцвіти, весняних садів білий цвіт.
Ароматом хмільним і густим переповняться сни,
Ти гіркота розлуки отруїть твій напій весни ...

І зупинишся ти на порозі квітневого дня.
Ні спокою, ні волі – лише сумний шлях навмання ...
Я пішов, я розтанув неначе самотній в юрбі ...
А тобі заповів назавжди залишаться в журбі ...
І хитатись самому, неначе нічна ця трава ...

Ось закляття моє! ... Ось закляття моє! ... Ось закляття моє!

ТА НЕ СПРАВДЯТЬСЯ ВСІ ЦІ СЛОВА!!!

Травню молодий,
у цвітінь, у пахощі
нас веди обох.

Знову нам годи
ласкою бузковою,
солов’їним «тьох».

(29 квітня 2017)

…Якщо робота до душі прийдеться,
Світ відгукнеться радістю у серці.
Як праця не цікава, чи не люба,
І розум томиться, і силі – згуба…
©30.03.2017

***
На путі до комунізму
є лише одна «страна»,
із якої йде війна.
Гідра імперіалізму
виявляється – вона.

***
Самі на себе кидаємо міни,
самі собі найбільші вороги…
І за́ що ображаються боги?
Немає у Росії України –
такі моєї нації борги.

***
Ми не маємо освіти
і культура ще не та,
щоб Росію засудити.
Обрусіли неофіти,
ощетинилась орда.

***
Ніякої претензії немає
до моськи у великого слона,
коли вона не дуже голосна.
Але як він на неї наступає,
то як не буде гавкати вона?

***
І з українця роблять москаля,
подібного не звіру, то худобі.
Невиліковні у тотальній злобі
дефекти ген у променях кремля
і у рентгенах ящика для зомбі.

***
Є у Гаазі суди й адвокати,
а в Україні дві жовті палати –
Крим і веселий Донбас.
А на Росію Європа напала...
А у ефірі немає каналу,
щоб не охаяли нас.

                              2017

***
Буйні метафори, файні епітети...
Друзі мої, еталонами світите!
У «битії» житія
Муза сивіє моя.
Незаяложене важко помітити,
маючи наголос – я.

***
Оточення у вітряної Музи
зриває їй підметки на ходу.
Не треба ні Єхидни, ні Медузи.
«Полєтіки» і бойові французи
існують ще поету на біду.

***
Гора печалі, і усмішок – море,
і слово наливається туге –
memento mori – і собі на горе
нечутне его чуйного еЛГе.

***
Ой не умію я, їй Бо',
роняти сльози, чути пафос,
як діва, на скоромне ласа,
і уявляє, що Рембо
те саме, що і крез Ωνάσης.

***
У каплі сміху – море сліз,
коли душа слугує Музі
і бачить ворога наскрізь,
але недобачає друзів.

***
Про себе знати правду неприємно
поету, і паяцу, і рантьє…
Таке воно уявне житіє,
що краще поховати потаємне
і виглядати кращими, ніж є.


                              03.2017

В лісі біло ще.
Аж туди тебе ведуть
заячі сліди.

Вже ж і Стрітення —
(чуєш «дзень» краплин з дахів?)
прапоганський день.

(15 лютого 2017)

***
Поезія – не тиша і цунамі,
окрилені тобою у політ.
Це інше – тими самими словами,
що інде умирає біля ями
і оживає тисячами літ.

***
І проза має поетичні крила,
і де-не-де поезії краса
у ній – і нагорода, і яса.
Та інде невідомо, що за сила
тебе її отрутою споїла...
Хоча усе диктують небеса.

***
У кожного своя дорога,
а ще й подекуди, до того,
діла великі і малі.
Те має ікла, інше – роги,
а що є гріх в очах у Бога,
ніде не знають на землі.

***
Поети й воїни на варті
оберігають житіє,
яке дрімати не дає.
Але поезія не бартер
за право воїна віддати
деінде і життя своє.

***
Себе готуючи до бою,
не забувай, що кожну мить
війна залякує бідою.
АТО відлунює грозою,
а інде виє і гримить.

***
Оживає лише той, хто у боях
бачить де-не-де і небо голубе,
і своє високе сонце у сльозах.
І карбує наша пам'ять у серцях:
«Він загинув, захищаючи тебе».

                              2017

*
То пламени играют языки…
А может, это мыслей лепестки?
Я так невольно ими восхищаюсь...
Явилось озаренье – мне с руки!..

*

И огненный язык вдруг воспарит,
Потрескивая, вновь заговорит,
А иногда выстреливают искры:
Как в жизни: прочный мир – и всё горит!..

*

Гудит огонь, как на семи ветрах.
Поленья рассыпаются во прах.
Проходит всё…но теплится надежда,
Что истина рождается в словах.

*

Весёлого огня искрятся тени.
Так долго греют душу и колени…
Иллюзия окутала меня,
Что бесконечно пламени цветенье.

*

Красива углей тлеющих картина.
С моей любовью музыка едина…
И – восстающий Образ из огня:
Цветущи и влекущи георгины…

лютий 7524 р. (ВІд Трипілля) (2017)

* * *
Ці полум`я високі язики…
А може – квітки-думки пелюстки?!
Красою і теплом їх упиваюсь –
Прийшло мені осяяння таки.

* * *
Так полум`я тихенько гоготить,
Потріскує, здається, кожну мить.
А іноді й вистрілюють жарини –
Як у житті: то мир, то все – горить!

* * *
Гуде вогонь, мов на семи вітрах,
Ці дрова теж розсипляться у прах.
Минає все… Жевріє лиш надія,
Що істина залишиться в словах.

* * *
Вогню веселі все іскряться тіні,
Так довго гріють, майже безгомінні.
Аж виника ілюзія мені,
Що безконечне – полум`я цвітіння.

* * *
Красиві дуже тліючі жарини –
У споглядання радісне порину.
Постане Образ раптом із вогню,
Вони – немов квітуючі жоржини.

28.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

Ми змалечку плекаємо свій сад
І соковитих прагнемо плодів,
І смоківниця, й стиглий виноград -
Все буде у дбайливих хазяїв.

Як ревно пташив — яблука в меду...
Не переймався — хащі без ладу...

©14.01.2017р.

***
Приходять сни
із літа до весни,
а розказати нікому,
буває,
коли її немає.

***
– От і побачились.
Не пізнає́ш ...свою? –
Це – із колись.
Не бачу, а стою.
А на межі – нікого і ніде.
А час іде.

***
Малюю очі,
а думки урочі
закреслює жура самотини.
Минулі мрії
і мої надії
оповивають кольорові сни.

***
І у свята яса –
нічого не робити
і думати, але не говорити, –
пробачте, небеса.

***
У мене карма Савича.
Напишете мені, –
і гавані,
й пристанища,
й причали,
і...
мене ловили і...
піймали.

***
Минає час,
і день,
і місяці́...
Літа...
І досі десь
у самому кінці –
мета..

                              2016

***
Якщо, буває, сяють зорі, –
то це емоцій ціле море.
Якщо викопую слова,
аби боліла голова
у читача і візаві,
то що у мене в голові?

***
Душу притягує зваба,
тіло – тепло на печі.
Діда улещує баба,
баба Яга – рогачі.
…………………….
Неусвідомлена жаба
тисне людей уночі.

***
Що є, то є. Поети з іменами
із малечку припали до стремен.
І пішому до кінного – ген-ген...
Але гоноровите до безтями
не додає харизми до імен.

***
Кусає легко. Гоїти не вміє.
Така удача братії коша.
Та я молюся, – змилуйся, Месіє,
убий у серці фарисея змія
і, може, не зів'яне ця душа.

***
Тузи і дами ...тет-а- тет,
і епігони, і клеврети
не дочувають, – є поети!
Усе перенесе поет,
аби любити опонента,
якому в якості валета,
не вистачає еполет.

***
Ніхто не хоче бути, як усі.
Але ж не всі паяци будуть барди.
А нумо, недотуркані, мерсі,
хапати «вопіючого» за фалди.

                              2016

***
Їхали ми їхали до себе,
бачили й не бачили себе.
Вірили й не вірили, що небо
України – жовто-голубе.

***
Не оминають особливі друзі
моєї хати. Їду у село
і дізнаюся, – по усій окрузі
є таємниці нашого союзу
та ще й такі, що й гадки не було.

***
Маємо, що маємо. Новини
і трагікомедію подій:
чуємо ефіри щогодини –
їде у Європу Україна
і не повезе у рік Новий.

***
Куди поїхати-податись,
аби не чути про війну?
Народу почало ікатись, –
чи не пора уже здаватись,
аби побачити весну?

***
« Он сказал, – поехали!» Поїхали…
Нас уже у космосі помітили.
Їдемо до лисого у рай,
поки «алконавти» ще не випили
моря з Волго-Дону по Дунай,

***
Весна Росії їде в БеТееРі –
везе Катюші(від Івана) «град»,
ракети, міни, кулі і холеру,
але не їде із війни солдат.
Не поділили й досі еСеСеРу.

                              2016

***
Учення – світло, а невчених – тьма, –
сентенція і їжаку відома.
Але навчатися – дурних нема
і, навіть, рідній мові, зокрема,
коли у темноти не всі удома.

***
Я орфонеми не учив ніколи,
тому і каюсь, і караюсь я,
що є поети київської школи,
яких дратує епіка моя.

***
О! Є ціна шаленій боротьбі,
заради оживаючої мови.
Даруємо і людям, і собі
поезію воюючого слова.

***
Що мова розвивається,
відомо.
Але вона, сама собі на варті,
надійно захищається
удома.
Засмічувати видиме
свідомо
своїми «винаходами»
не варто.

***
Захищаю …армію свою,
і державу, і її основу.
І тому я заявляю знову, –
на кордоні нації стою,
маю зброю – українську мову.

***
Інакодумні, кривославні
жують освічені погани
насущний язиком повій,
допоки прісно і понині
душею злої України
орудує лукавий Вій.

                              2016

***
Не озираєшся ніко́ли
і ні́коли зайти у коло,
коли душа у самоті
і неприкаяна, і гола
у цій веселій суєті?

***
Не пересіяно на сито,
але у вірші перелито
жалі, печалі і журу.
І неабияк, а з, – умру…,
не закусивши оковиту,
себе оплакує гуру.

***
Не помагають індульгенції́,
але путі устелені до раю.
Іде цивілізація до краю
і на удосконалення її
усе, що їде, прахом вилітає.

***
А москалі – це урки по природі
од рядового до високородій
і прісно, і донині, і тоді,
коли не воювали, і відтоді,
як ми служили у еРА орді.

***
Не армія, а́ волонтери
не влада, а укри-бандери
у нашій кишені на дні
стоять на заваді війні
нової арейської* ери.

***
Усе ті самі арії із опер,
що означає, – віг-вам у Європу
і оргії до ранньої зорі,
а на горі – ті самі упирі,
яким не дуже допікає докір,
коли тамують горе матері.


                              2016

***
Не розумію логіки, буває,
з якою мій колега виступає
і за якою добачаю толк,
і по якій лупцює молоток,
з яким у підсвідомості гуляє
натура у традиції – совок.

***
Люблю я критику мою,
мої – само собою – вірші,
а як себе не видаю,
то і за мене інший пише.

***
Розвіюю розчарування,
скасовую самообман,
що істиною є останнє,
але уїдливе повчання,
яке почує графоман.

***
Віддаю себе на муки
як месія і поет.
А коли умию руки,
буде – Аз, омега, …буки,
а Пілатові – сонет.

***
Не маю я претензії до феї,
що пришиває ярлики поетам,
вражаючи не силою ідеї,
а латкою, пришитою до неї –
притягнутим за вуха діалектом.

***
Ні щіли́ни між рядками,
рими майже ідеальні,
але роздуми …банальні.
Шите білими нитками
не таке й оригінальне.

                              2016

***
Телешоу на рівному місці.
На Росії герої-чекісти
на пайку у богеми-шпани,
а поети або журналісти –
диверсанти або шпигуни.

***
Історія Росії – істерія,
кіно у заповіднику брехні:
імперія на здибленім коні,
зміїні ЗМІ, воєнна ейфорія…
Одичавіє! Але є надія,
що ця не завойована повія
сама собі програє у війні.

***
Зачаїлись патріоти.
Ані, – Пу! Ані – Пу-гу!
Ніби – за, і наче – проти.
Свічі – Богу, душу – чорту,
а Перуну – кочергу.

***
Воно іще чекає еФеСБе,
аби «інакомисліє» карати.
І не біда, якби їх не багато.
Та поки вищий нижчого скубе,
то шельма оправдовує себе,
коли у всьому інші винуваті.

***
Зі своїми ужитись не легко.
І немає табу кацапні,
поки урки воюють і зеки.
І у цій азіатській війні
не побити із Рашею глека
удається Китаю й Чечні.

***
Уміти треба – жити каючись,
і не боятись висоти,
і вибачатись, ображаючи,
і ображаючись, могти
до Бога істини іти.

                              2016

***
Не до апокаліпсису, та
ожили ні живі, ані мертві.
Притуляють лукаві уста
комуняки й злодії у церкві
до ікони Месії
з хреста.

***
Що діється і хто керує нами,
якщо не сепарація іуд
із гаслами, – даєш вперед ногами!
Колоною, але усі – до ями!
А от найголосніші –
не ідуть!!!
Свої слова закреслюють ділами,
а бездіяльність видають
за труд.

***
Не чекаємо ери нової,
поки є у душі еСеСеР
і з протягнутою рукою
виживаючі, яко ізгої,
і учений, і вчитель, і воїн,
і каліка, і пенсіонер.

***
Були борозняки, а є – хрущі.
Немає кулі до чола ясного.
І як його судити отакого
із хащею лукавої душі?
Нахапає собі і – у кущі
або у кущі житія
земного.

***
Була ідея, тай і вийшла –
вся...
І Україна дмухає на воду,
аби утихомирити свободу
або ошоколадити ве-пса.
А ми угодували поро-ся,
з якого мало вигоди народу,
зате умиротворюємо-
ся.

***
Умиротворюємо ворога,
а він
бере смертями
утридорога
взамін.

***
То таке уже кредо поета, –
зарядити усім заповіт
і на цілий палаючий світ
поливати, як із кулемета,
записний бойовий
кондуїт.

***
Для декламацій б'яшемо вірші.
Поезії – своєму читачеві,
щоб розтікався мислію по древу
на рівні окянної душі,
осмислюючи істини...
…дешеві?

                              2016

Якщо стрімкий життєвий крутінь
З дороги виштовхне на край -
Терпи, неси й не нарікай,
Не скочуйся в узбічну сутінь…
Не втратити щоб цілі й суті,
Свій зір і крок не зупиняй…

©25.10.2016

***
…Неначе сонце в кожнім слові,
Неначе між рядків – струмок,
Та все пусте - порожня мова
І жодних «у лапках» думок,
Дарма, що складено чудово…

***
Чарівна амфора із тонкою різьбою
Потішить погляд і додасть родзинки стилю,
Але порожню, не наповнену водою,
Облиш її, прямуючи в пустелю…

©30.09.2016

Магічне золото - спокуслива прикраса,
Багатства міра, вічна владна запорука,
В епоху поєднання з унітазом
Все ж прикрашає руки, шиї, вуха…

А хтось на золоті і їсть…
Кільцевий цикл – завжди магічність….

©30.09.2016

***
Раша апелює. Україна рада,
що не ми позаду в іграх у лото.
Нами не гидує паралімпіада,
солідаризує СеШеА, Канада,
Уільям Сирена. З Рашею – ніхто.

***
А наша естафета – на віки:
опричнина скаженого Івана,
таємна канцелярія тирана,
а далі – жандармерія, таки,
поліція кривавого Миколи,
і кегебісти сталінської школи –
більшовики, совки, бойовики.

***
Наші джерела, потоки і витоки
не помічають ніде.
Є і агресія, і самокритика.
Мало поезії, поки політика
у катакомби веде.

***
Ми на віки заточені, запечені,
приречені на волю і аркан.
аби могли іуди новоспечені,
бойовики і урки неотесані
еліту убивати за Майдан.

***
Не втихають арії опричнини.
І герої опери ще є –
опери дописують досьє.
У кишеню чудаку столичному
і на лапу Путі войовничому
мирний Петя долари кує.

***
Сценарії, написані на Раші,
показують канали по ТіВі.
І знають і чужі, і дуже «наші»,
кому уже сидіти на параші
і руки умивати
...у крові.

               2016

Стою... життя крізь мене йде,
А я ніхто, ніщо й... нічиє
Сльоза, роса з душі паде
Старих гріхів полову миє.

Напоєне повітря виноградом,
Роси краплинка покотилася на лист...
У стиглій Осені вечірніх зорепадів
Неперевершений природи бачу хист.

19.09.2016.

1.
Смолистий ворон, дивлячись у очі,
Приносить попередження пророчі
На шлейфі чорнім оксамиту крил -
Сумні новини з персональним почтом…

2.
І лебеді в січневих сизих хмарах,
Неначе хворобливості примара,
Летять на північ в зиму зимувати!?!
Омана то чи витівки туману?...

3.
Синиця прилітає на гостину,
Шукає крихти чи смачну зернину,
Напевне нащебече в долі змін.
Чи звеселить засмучену годину?….

4.
Незнана птаха горда, чепурна
Два тижні гоїла натомлені крила,
Відпочивала…Танцем попрощалась!
І полетіла в Божий світ одна….

5.
А чайка з вороном, кружляючи по колу,
Ділили голуба при Папському престолі,
Ледь вирвався із дзьобів знавіснілих…
Молився Рим за українську долю….

6.
Тут чорний крук з розкошланим крилом
Враз озирнеться - вмить скує морозом,
Наче сказав би, мови Бог не дав,
Страшні слова, що гіркнуть полином….

7.
То голуб увірветься у світлину,
Крилом змахне зі столу скатертину,
Засунеться в далекий тихий кут,
Піди знайди непрошену пташину…

8.
Птахи, як концентрація повітря,
Крилами в піднебессі ловлять вітер
І трансформують нам енергію ефіру...
Що це - прикмети?... Чи старі повір’я?...


©10.09.2016

...На сонце дивишся охоче
Доки воно не сліпить очі,
Як блиск його болючим стане
І оком кинути не схочеш…
© 06.09.2016

***
…Ярило світить нам протягом дня,
Панує місяць завжди у сій час,
Перетинаються лише у півтонах –
У сутінках, щоб жоден з них не згас….
©21.10.2016

….У відчаї хапаєш соломину,
Із болю тягнеш руки догори,
До того, хто не вткне ножа у спину,
І прийме, хто б і що не наробив…

© 29.08.2016

….Шляхетна душа не питає
Чи з болю нема вороття?
Чи хто навзаєм покохає?
Кому що прикрасить буття?
Любов'ю надію вертає -
Подовжує наші життя…
© 27.08.2016

***
Виконуємо місію свою –
писати наобум і що-попало,
аби і неофіти пам'ятали,
що ми усі аматори в бою,
а у засідці – професіонали.

***
Які фоліанти! Дивують таланти,
рубаючи мову з плеча.
Є веді і буки, ази – ради муки,
а ради науки – ніякої штуки,
дивуючої читача.

***
Усе квітує, поки ще росте
і п'є повітря, мінерали, воду.
Але міцне коріння має те,
що не дає ні зав'язі, ні плоду.

***
Ліниве на думку
гуде і сопе.
У немочі звуку
шукає себе.

***
Урожаєм радує земля
і красою, і, само собою,
на Олімпі – не одні ковбої.
А гадюча унія кремля
чадіє у дикій параної.

***
Не кайдани, а істини суть
ще хитає позаймані трони.
Розділяє людей каламуть:
маркітанти і п'яті колони,
ідіоти ідейні і повні,
пацифісти, що війни несуть...
Одиниці за націю йдуть,
за володаря – ниці мільйони.

               2016

***
Поезія витає всюди,
і уповаємо на чудо.
Але готуйся до атак
і завойовник, і вояк.
Поети, снайпери – це люди,
що мають
витончений
смак.

***
До яких не тулимось богів,
а поети – християни ніби,
у молитві, як Ісус велів,
і у гніві ганять ворогів,
і в любові…
І немає
німбу.

***
У поета тільки і таланту –
із ілюзій ткати міражі.
І йому не зайве пам'ятати, –
чим душа жива і чим багата,
те і йде клондайком
у вірші́.

***
Немає більшої халепи,
як поговори та наклепи.
І як не осіняй чоло,
нема поета із нардепа.
Диявол має пику Гепи
і не міняє
ремесло.

***
Немає сенсу жити-виживати,
якщо не досягаємо висот,
які могли опоетизувати.
Але існує Допа, є «Оплот»,
і мають індульгенції пилати,
які готує нації
народ.

***
Не вимирають таланти.
Більшає коло шопти.
Ми у терпінні – атланти.
Легше одному страждати,
як у колоні
іти.

                   2016