….У відчаї хапаєш соломину,
Із болю тягнеш руки догори,
До того, хто не вткне ножа у спину,
І прийме, хто б і що не наробив…

© 29.08.2016

….Шляхетна душа не питає
Чи з болю нема вороття?
Чи хто навзаєм покохає?
Кому що прикрасить буття?
Любов'ю надію вертає -
Подовжує наші життя…
© 27.08.2016

***
Виконуємо місію свою –
писати наобум і що-попало,
аби і неофіти пам'ятали,
що ми усі аматори в бою,
а у засідці – професіонали.

***
Які фоліанти! Дивують таланти,
рубаючи мову з плеча.
Є веді і буки, ази – ради муки,
а ради науки – ніякої штуки,
дивуючої читача.

***
Усе квітує, поки ще росте
і п'є повітря, мінерали, воду.
Але міцне коріння має те,
що не дає ні зав'язі, ні плоду.

***
Ліниве на думку
гуде і сопе.
У немочі звуку
шукає себе.

***
Урожаєм радує земля
і красою, і, само собою,
на Олімпі – не одні ковбої.
А гадюча унія кремля
чадіє у дикій параної.

***
Не кайдани, а істини суть
ще хитає позаймані трони.
Розділяє людей каламуть:
маркітанти і п'яті колони,
ідіоти ідейні і повні,
пацифісти, що війни несуть...
Одиниці за націю йдуть,
за володаря – ниці мільйони.

               2016

***
Поезія витає всюди,
і уповаємо на чудо.
Але готуйся до атак
і завойовник, і вояк.
Поети, снайпери – це люди,
що мають
витончений
смак.

***
До яких не тулимось богів,
а поети – християни ніби,
у молитві, як Ісус велів,
і у гніві ганять ворогів,
і в любові…
І немає
німбу.

***
У поета тільки і таланту –
із ілюзій ткати міражі.
І йому не зайве пам'ятати, –
чим душа жива і чим багата,
те і йде клондайком
у вірші́.

***
Немає більшої халепи,
як поговори та наклепи.
І як не осіняй чоло,
нема поета із нардепа.
Диявол має пику Гепи
і не міняє
ремесло.

***
Немає сенсу жити-виживати,
якщо не досягаємо висот,
які могли опоетизувати.
Але існує Допа, є «Оплот»,
і мають індульгенції пилати,
які готує нації
народ.

***
Не вимирають таланти.
Більшає коло шопти.
Ми у терпінні – атланти.
Легше одному страждати,
як у колоні
іти.

                   2016

* * *

Яке розкішне літепло води!
Вечірній подих вітру йде сюди.
І надимає вечора вітрила...
Після купання я - як молодий.

* * *

Все довшає очеретиння тінь,
Йде ціла низка хвилями тремтінь.
І щуки ось удар. Немов кохана
Послала вістку й серце вже: тинь-тинь!

* * *

Люблю чарівну вечора вуаль -
(Укрила вже і близь вона і даль);
Неначе спеленала все довкола,
Її лиш ріже місяцева сталь.

13.07.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

Київщина, Конча Озерна.

Різноголосся.
Різнотрав’я зваб сонет.
Ніч солов’їна.

Плоди цвітіння,
Круті дороги, злети –
Вершини віри.

Стежки у горах –
Шарлатовою ниттю
Окруж вершини.

Вихід у соло.
На обрії день мліє.
Червениться шлях.

Як то літати?
Овид обширом уліг.
Дивує ж роса…

Буяє липень.
Уста медами. Море.
Чаїний легіт.

Попруги сонця
В полоні мрій. Раптово
очманіле кру...

Ше поворотик
Однісенький, на осінь.
Прозріння ранок.

Упоміж хмарин
закрались сиві пасма.
Ранет ридання.

Горнятко кави.
Хронограф віковічить
злети. Лиш ніжність…

***
Юрба цінує не усе, що є,
а те, що має бути у народу.
Тому і не цінуємо свободу,
яка і агітує, і дає
орієнтири племені і роду.

***
Вода тече, а Божий суд гряде.
Як не суди – ідемо по етапу.
Але чому тудою не іде
окремою колоною орде*
команда судії-головотяпа?

***
Тримаю у руці синицю.
а журавлі летять у ніч.
І сови з ніччю віч-на-віч
чекають на мої дурниці
із мудрим виразом облич.

***
Скаженіє Азія у полі,
де кочує плем'я сатани.
Невловимі месники і тролі
опоетизовують неволю
і леліють демона війни.

***
Як заповіт онукам-козакам,
і неуку, і діючому чину
не обіцяю мирної години,
якщо на одрі не побачу сам,
що і живий душею опочине.

***
Ніхто не знає до пуття,
що є душею у істоти.
І не дізнається достоту,
що уві сні її життя –
історія її народу.

                              2016

***

Мільйон разів – о дні мої сумні –
Тебе прохав я вибачить мені.
Ти блудом звеш любов… Мої Богове,
Втопіть мене у річки бистрині.

***

О як мені власкавити її?
Даремні вже благання всі мої.
Від світу я утік. Та серце любить досі –
Крізь біль у нім співають солов`ї.

***

О юний друже, набувай чеснот –
Вбиває сварка щастя у стокрот.
Не ображай кохану ти ніколи,
Од слів гидких заший навіки рот.

***

Богине Дано, силу дай води,
До каменя образ її веди.
Бо ж кажуть, що вода і камінь точить –
Навчи її сточити назавжди.


***

Ти віруєш в оперлення сльози,
Мене в Аїда царство завези.
Хай море сліз моїх обернеться в перлини,
Кохані груди обів`є в рази.

12.07.7524 р. (2016)

Конча Озерна

…Пошук себе – то довгий шлях,
засипаний шипами й кропивою,
під кожен крок є гострий цвях,
а стати – тільки босим, час загоїть,
поневірянь гіркий відчути смак
і душу, пошматовану двобоєм…
Вступив на путь - то не проси покою,
жени всі сумніви і не звертай навспак….
©15.07.2016.

Одвічна боротьба –
Між Богом у собі
І Богом від попа.
Ти у захопленні!
А піп киває - хтивість.
Ти у природі не шукай гріха,
Бо міра відчуттів – то Божа милість.

Проте……

Спокуса загострює смак…
Ту пристрасть приборкає розум...
Щоб не опуститись у морок,
Відчуй задоволення брак -
Позбудься переситу шворок….
© 07.07.2016

Млосні видихи
крізь ліси проціджує
розпашіла синь.

Змовкли й вивільги —
на гілках сидять, осьо,
з нудами в очах.

(30 червня 2016)

***
Малює літо диво-міражі
на цілині квітуючого поля,
і деревій, і маки на межі,
і на стезі живучі спориші,
і синьо-жовті братки – нашу долю.

***
Як незабудку у косинці
її помітить наодинці
і забуває цілий рік
неідеальний чоловік.
Але якої молодиці
зі смаком спілої суниці
не переплутає повік?

***
Ко́шу отави. А квіти жалію.
То залюбуюся, то порадію.
І дорогі над усе
дві конюшини, утяті косою,
кольору крові червоної, тої,
що й золотий еспарцет.

***
Яка нев'януча краса
оці волошки у колоссі.
А уявляється і досі,
що то у неї – і коса,
і очі, у яких роса,
і небеса, і синя осінь.

***
Чари забуті і квіти пом'януті,
та не міняю одну на букет,
що у гербарій збирає поет,
бо не зів'яне ніколи у пам'яті
їх аромат і її силует.

***
Бути чи не бути, гоїть чи не гоїть –
а пелюстки білі опаду́ть усі.
У саду лілея лілії ворожить.
І яка юначе серце успокоїть
знає лише ружа у її косі.

2016

***
Є люди, як одна суцільна рана,
що гоїтись ніяк не перестане,
чи буря виє, а чи дощ пішов,
чекають, аби щось було погано,
тоді і їм буває
хорошо.

***
Пам'ять історії. Всі пом'януті,
хто на сторінку успів.
Тільки реалії ніби забуті.
Творять героїв козли ліліпуті,
а заодно і катів,
і бойових
баранів.

***
І мудрі ми, і вічні неофіти.
Вивчаємо і ветхе, і нове.
Любуємось у дзеркало криве,
бо нереально вижити у світі,
де є і виживається
живе.

***
Все, що сіріє, воно і німіє,
і животіє дарма.
І багатіти воно не уміє.
Сіре і думкою не багатіє.
Думки такої
нема.

***
Літо ще подовжує і віку,
і бажання жити чоловіку,
Ну і осінь фори додає.
Та яка зима ще попереду?
До куті уже не буде меду.
Не минає, –
кожному
своє.

***
Що не кажіть, а ми не проти,
аби судили ідіоти
і правили політикани зла.
Тоді і щастя по кишені,
і індульгенцій повні жмені...
Осли!
А обираємо –
козла.

                              2016

***
І на чужого не найти управу,
і рідні наїдаються на славу.
Живемо у надії на колись.
Злодії темні нищили державу,
то як же без розумних обійтись?

***
Нема у світі вічного нічого,
що націю об'єднує і друзів.
У владу обираємо святого,
але вона існує ради того,
аби хотіло бидло до союзу.

***
Усе од біса – суто ложне.
На Раші тикає безбожне,
а чорті-що іде на Ви.
Любити ірода не можна,
коли сепаратіє кожне,
якщо повіє із Москви.

***
Країна пам'ятає торохтілок.
Черговий кум де-юре кращий всіх.
І обіцяє викурити тих,
у кого апеляція на вирок:
– Ну хто по п'яні не робив помилок,
міняючи хазяїнів своїх?

***
Людина не лишається одна,
коли і визнає, і знає Бога,
і оминає не одну дорогу,
якою управляє сатана,
але іде десятою вона –
до істини і Отчого порогу.

***
Коли юрма і неофіти
недооцінюють талант
і намагаються скорити
і слово істини убити,
зажитися на цьому світі –
це не найкращий варіант.

***
Поети добрі, іноді – хороші.
Але не те ознаменує суть,
за що поету премію дають.
Таланти, асигновані у гроші,
приспівуючи, інколи живуть.

                              2016

***
Обнімає Сербія Росію
і Корея – всі її орлята.
Я не обнімаю, бо упрію,
і надію маю ще на ката,
що уміє гадину обняти.

***
Дожилися, окаянний брате?
Та не мій, а вилупок Батиїв.
Посадили карликів на шию –
ніколи і ріпу почесати.

***
Поки осінь, то уже й – по літу.
Холодами ближче до зими.
А весною нічого радіти…
Як же наші душі обігріти,
поки вилізаємо з пітьми?

***
І юність поважає старість.
І діти родяться на радість,
аби не вимерло село.
Але яка велика жалість,
що цього наче й не було.

***
Дісталось щастя повні жмені.
Все багатіли на роки,
аж поки дожились таки.
І жити вже не по кишені
і доживати не з руки.

***
Є ще надія у мого народу,
і Михаїл закликає з небес
вірного Сина трудящого роду, –
обороняти і волю, й свободу,
поки Месія іще не воскрес.

                              

***
Дурне – на те воно і бідне,
аби не сохнула рука
багатія од мідяка.
Невірогідне – очевидне,
але яке воно огидне,
коли грабує бідняка.

***
Як же уміє братія багата
у бідного останнє відібрати,
немитих посилати у бої,
щоб клали душу за брати її,
за їхню владу, і за їх палати.

***
Еліта партії нової
у ролі пана-бідняка
займає площі і покої
окраденого вояка.
І біографія така,
що не дай, Боже, отакої.

***
Що не обираємо, то рило.
Павуки у банці, забіяки,
що садили злодія на вила…
П'явка то була, а чи барило,
рік минає – ось і «скотиняки».

***
А буває й року не минає,
а уже затягує оброк,
пенсії на армію здирає,
і не знає, що воно чекає –
другий термін чи повторний строк.

***
Утрачена віра, немає надії,
і мало любові до ближніх своїх.
Усе ще купуються голос і мрії.
Субсидії влади – корупція в дії
по підкупу бідних, лінивих, дурних.

                              2016

***
Сиди, чинуша. Може що й найдеш
у позолоті унітазу-крісла...
Та що посієш, те і ти пожнеш,
коли до тебе добереться те ж,
що по хребтах так безхребетно лізло.

***
Епістолярії ще є у кожній справі,
і однобокі де-не-де і …тут.
Це я про канцелярію лукаву.
А чим іще займатися державі,
коли ніде не діє Божий суд?

***
Мало – взяти голову у руки,
уявивши: Яця і – поет.
Що воно за самураї: урки,
гепи-допи, дупи і придурки,
що спливають, злиті у клозет?

***
Росія і Європу узувала,
і Україну оптом «купувала»,
і Сірію узує, і сусід
у неї вистачає безперечно,
але як та повія небезпечна,
що і нагою не дивує рід,
і що ногою попирає світ.

***
У Інтернеті Раша поділила
архіпелаг брехні на острови.
Але усе гниє із голови,
де тролять спонсоровані горили
із підворітні прихвоснів Москви.

***
Макіавеллі судять із цинізмом,
яким він керувався у житті,
підкорюючи засоби меті.
Але за результатом комунізму
на тлі борців із націоналізмом
Макіавеллі – ангел во плоті

                              01.2016

***
На ви я не іду. Нікуди не поїду,
бо я не Одіссей. Читаю Енеїду.
Чекає не мене Олена, що у Трої.
Та вип’ю «на коня», – наїду на сусіду.

***
Я знаю, що я роблю і для кого
у цьому світі доброго і злого.
І окаянне думає, що знає, –
чого існує і заради чого?

***
Мої брати – і меря, і буряти,
з якими нам у полі не – сідати.
Але скажи, слуго у ката мого, –
чого у спину брата убивати?

***
Немає у біди знайомого обличчя
в історії віків і на межі сторіччя,
хіба що кацапня московії-росії,
яка собі біда, але воює вічно.

***
– Нє думаю! – віщає телеящик.
– Падумаєшь! – папуга говорящий.
Не думають усі великороси,
куди веде їх нице й непутяще.

***
Якщо у тебе сказ, не я у тому винен.
Якщо тобі іще далеко до людини,
не верещи, що ви, великороси, старші.
Довбайся у гною, у носі чи у …глині.

***
Куди тобі іти – нікого не питай.
У пекло не біжи і не спіши у рай.
Багато є доріг, але одна до Бога.
Якщо по ній ідеш, то – Боже помагай.

                              

***
Ми
не дуби.
Але дубіє листя,
коли вітри повіють до зими.
Стоять дерева – голі обеліски.
– А де дуби?                          
– …дуби?
                              – …учора – ми.

***
І де
вони
урочі сни?
Пропащі сни –
забуті мрії.
А незаписані слова –
це відлітаючі надії,
не випита вода жива.

***
Ви
хочете
поезії живої?
Не буде цього,
поки – «ґаварит
адвокатура русской паранойи».
Ще є кому виплачувати кров'ю,
за Колиму, війну і геноцид.

***
Поезія
не тупцяє на місці.
У хаосі – ні пуху, ні пера.
Оригінали і авантюристи,
і інші войовничі пацифісти
оскубують гармонію добра.

***
Писати
нині все одно,
що бити батогами.
Але поетові дано
не суще шоу у кіно,
а те, що кануло давно,
і те, що буде з нами.

***
Епітети
й метафори мовчать,
коли вони не туляться до змісту.
але, буває, як вони звучать,
конгеніально врубані на місце.

                              

***
Не лаяв медицину я ні разу.
Але питаю, і не перший раз:
– Якщо є зуби по ціні алмазу,
чому їх не купують
як алмаз?

***
Найвигідніше жити бідно.
Все виміряне, зважене:
не викидаєш непотрібне
і не купуєш
бажане.

***
Ой не журися, що життя минає,
якого хай би вже і не було.
Але допоки іншого немає,
то виживай
йому й собі
на зло.

***
В один кінець веде крута дорога.
Оглянешся – позаду попелище,
сусідою зачовгані пороги...
І, як Іову, на очах у Бога
так хочеться
до Нього бути
ближче!

***
І у освіті є ще квота
на українських вчителів.
Якби я міг, то я б велів
доплачувати патріотам
і гнати в шию
москалів.

***
Бажання «жити» гріє і лоскоче,
і мірою добра буває зло.
Це неможливо – двом богам служити:
і мати все, чого душа захоче,
і щоб за це
нічого не було.

                              01.2016

***
Ой не така ти гнана, як неждана,
моя сусідо. Де ти не взялась,
усе одно – чужий іконостас
і іпостасі копія погана,
якою б не була ця іпостась.

***
Ой небезпечно бути за ізгоя
і коїти, нехай і мимохіть,
наклеп на націю, егре́гор у якої
сягає глибини тисячоліть.

***
Що за брат з війною у «рассрочку»,
що це за рідня по язику,
що останню відбере сорочку,
убиває тата, сина, дочку
і віки тримає на гачку?

***
Життя – це боротьба… І навпаки –
у боротьбі неначе і живемо...
Боротися уміємо таки.
А жити?
Жити?
...може і почнемо.

***
До ряси не усім іде кадило,
плюгавому – корона на віки.
Якщо і досі я у тебе бидло,
тому що є у мене шмаровидло,
то я́
тебе помазую,
таки.

***
Які прозорі імена –
Росія... Україна...
Який лукавий сатана!
Усе навіює, – страна...
безбожна... і єдина!
І ще прозоріше, – війна...
корупція... руїна...

                              

Секунда між «вчора» і «завтра» –
лиш подих, лиш поштовх, лиш що?
Відчути – не встигнеш, спіймати – не смій.
Сніжинка в вологому просторі вій,
краплинка на теплому мармурі щок.
Химерна, зрадлива правда.
2000р.

***
Ніхто не їде, поки не помаже –
одна із хибних істин де-не-де,
яка не ігнорується ніде,
аж поки калабаня не покаже,
куди його лукавий заведе.

***
У екзилі маялись поети
і писали вірші без імен,
і гонимі… їхали до смерті.
Та і досі є апологети
безголов’я нашого здавен.

***
У іншу душу в’їдеш не відразу.
І їздові лишаються чужі,
і поганяйли, наче по заказу –
куди не їде, все одно – зараза.
Немає місця пробі у душі.

***
Похваляють за роботу
і не помічають,
що не їде у ворота...
А коли малює ноти, –
цього не прощають.

***
Приїхали і пасинки, й сини.
І ті, і сі – Адамового роду.
Оба із гущі люду і народу.
А є і з категорії шпани –
відсіяна пуста чужа порода:
нувориші, злодії і пани.

***
У рай не перевозять кораблі.
Човен Харона у аїд чекає.
Але і там опиняться малі –
оті, на кому і вини немає
у тому, що Його земля палає.
Тому то і біда, що на землі
Бог творить, а лукавий управляє.

2015

***
І графомани маються не всує,
хоча і їм поезія пасує,
як леді, що тримає булаву.
Нехай і літописці – одесную,
а я не я, коли листи пишу́ я
туди, де не існую наяву.

***
І у змії така потреба,
що не ручається за себе.
якщо у тебе кров не п'є.
І я – не я, якщо, буває,
і я її не помічаю,
як і вона усе моє.

***
Це означає, що і я бідую,
коли і не живу, і не існую.
Але не розоряю свій сезам.
І я – не я, коли я не бажаю
озватися, якщо я відчуваю,
що я і досі не почутий сам.

***
А ти мене почуєш точно
і через тисячу рокі́в.
А я тебе і поготів...
І я – не я у тім садочку,
де перелази і тиночки
я обминати не умів.

***
Релігія забороняє
гріховні стезі житія.
Але тоді і я – не я,
коли і житіє минає,
і дома не мене чекає
єдина, любляча, моя.

***
Колізії вирішують у бучі,
коли стають великими малі.
Баталії поетів неминучі.
І я – не я, коли є вчителі,
а я у них не буду перший учень.

***
Роди дітей, будуй високий дім,
вирощуй сад, а далі буде видно,
чого найбільше в імені твоїм.
А я собі себе переповім
і ця стезя ніколи не набридне.

               12.2015

Небо! Поглянь мені в очі ніжно,
дитина хай буду я, а ти – мати,
я зрадію і буду спати
в світлій тиші, мала й утішена.
2003р.

Мій лицарю ясноокий,
пробач їх – вони ж як діти.
Одна біда – з кожним роком
їх важче і важче любити.
2003р.

***
Героям лихої години
ще буде прозріння пора.
На сході зоріє світлина,
на заході кане зоря
сльозою малої дитини
за обрії й сині моря.

***
Усе існує, поки пам'ятає
випробування, Божу благодать
і неминучі істини понять:
даремного нічого не буває,
ніщо не мучить, як душі немає,
живемо, поки мозолі болять.

***
І внизу, і на горі
всі хороші, неповторні –
і даючі хабарі,
і беручі лікарі,
і високі душі чорні –
як у демона зорі.

***
Удачу небо подарує,
якщо низинами іти
до зоряної висоти.
Земля у неба одесную
на кожну дію реагує
у іпостасі доброти.

***
Є устави у монастиря,
є пряма і є своя дорога,
є путі у прірву і до Бога.
Кожного веде своя зоря
від поразки і до перемоги.

***
Можна жити, поки мани-мани
шелестять у сейфі крадія,
про якого пишуться романи
не поета, а зорі екрану –
депутата і багатія.

2015

У акварелях осені – перо жар-птиці,
Розмитість фарб – від подиху дощів…
Злітає жовтий лист і відкриває лиця,
У графіці дерев – романтика шляхів…
2015

***
Нема пророка у вітчизни,
то так і буде.
Але знай:
коли не радує колишнє,
то до його огуди
й тризни
майбутнє
не веде
у рай.

***
Що все пропало, – це не так.
У серці кожного – Спартак
і не загине за п’ятак
і незалежна,
й самостійна
моя країна –
Україна.

***
Не зраджує Ісуса Юда,
коли кусає у щоку.
Ще уповають «добрі люди», –
за першою і друга буде
бодай на їхньому
віку.

***
Чого пускати слину?
Ти ласий до жінок?
Нормально.
Ти людина.
А не боїшся кпини,
записуй
цей
урок.

***
Іржа́віють осіріси й ізіди,
укриті порцеляновим плащем...
Очікує у черзі Немезіда,
коли паде її каріатида
лицем в калюжу
проливним
дощем.

2015

***
Старе не милує нового.
Нове суворе до старого...
Йому не застує сльоза,
що виїдає не роса,
а очі неука сліпого.

***
Коли і вороги чіпляють бирку,
і любі друзі лають під копірку,
і Юда, поціновуючи мовчки,
напевне захлинається од жовчі,
то хрюкни хоч, коли даєш оцінку.

***
Немає часу говорити всує,
чого не вірить істині Хома.
Чому таємно бестія лютує?
А от коли глухонімий не чує,
то й галасу ніякого нема.

***
Не ангели – гої із глини,
але не таке вже й ніщо
у розрізі до пуповини.
Ви міряли пульс
у дитини,
ображеної ні за що?

***
І мені уже далеко до святих,
і надіюсь не на м’язи і рамена.
Я не кажу, що важкі мої знамена,
але і не опускаюся до тих,
що ніколи не піднімуться
до мене.

***
Мінятися на часі, а наразі
у дудочку хоча би затруби –
і на утіху влади і юрби
у кожній
незалежній іпостасі
були і залишаються
раби.

               2015

***
Охаяна увагою сусідка
готує новороса на парад.
Віщає доморощений базіка,
які у Раші геніальні лики
і заодно готує напрокат
сучасну драму Лесі Українки –
відомий, її імені, театр.

***
Не феніта – а ля комедія,
не трагедія – марна слава.
Вередує душа лукава
і хихоче весела бестія:
бутафорія – не поезія
і поезія – не вистава.

***
Життя – театр. Не одягти
усіх на ролі куртуазні.
Усі однакові у лазні.
А у житті є три сорти –
актори, клоуни і блазні.

***
Шоу. Тіні. Силуети
ню. Паяц – Наполеон.
Вишивають еполети
генерали оперети:
Яня, Азя ...і Кобзон.

***
Проявили себе росіяни.
Особливо круті шансоньє
і заслужені пики екрану –
баскервілі, коти, дартаньяни
показали обличчя своє.

***
І Путя грає житіє,
і наминає, і жує...
Але коли чуже ковтає,
Іуда ролі не міняє.
І оковитої не п'є,
і сало кров’ю заїдає.

2015

Місячне сяйво
тче для осені килим —
срібно-росяно.

Росяно-срібно
манить досвіток мене —
я ж закохана.

(6 жовтня 2015)

***
І в поета терпець увірветься,
коли вірші, неначе вода,
і немає науки для серця.
Та за кількістю дещо прорветься,
що за якістю варте труда.

***
Немає надії на промисел Бога
і маємо відповідати
за невиконання обов’язку свого.
Якщо залишають у полі одного,
то як йому не воювати?

***
Є лицарі духу(між нами)
і кожен, буває, і сам
виказує почесті дамі,
плюючи на іншу мадам.

***
Легко учити поезію літа.
Важко із осені вигаслих літ
штучними перлами юних мудріти.
Зброя поета – це думки політ.
Мова поезії щира й відкрита.
Мова богеми – зашорений світ.

***
Я не визискую русизмів,
що пристають до язика,
та не люблю українізмів
з акцентом бравого совка.

***
Нема падіння,
то й немає злету
у недосяжне небо голубе.
І як нема кубіти і кебети,
аби любити у собі поета,
то ради чого мучити себе?

               2015

***
Пережили лиху годину
і не любили Бога-Сина
за те, що волі не дає...
І поки інша настає,
не забувай, що ти – Людина,
якій даровано, що є.

***
Кохані й любі мають розуміти,
що на віки – не всі чоловіки,
які належать більше цьому світу,
аніж бажають власниці-жінки.

***
Тебе ніщо не переможе
і не попутає лихий,
коли душа пізнати може,
що і бідою милість Божа
вчить і карає за гріхи.

***
Той, що кидає перший камінь
у грішника, і каже, – А́мен! –
і думає, що є святий,
ламає заповідь останню, –
не будь лукавий і дурний.

***
Уявне нівелює темне
утопією КІНЕМА:
антигерої і юрма,
неволя, зрада і тюрма...
Тому не рипайся даремно
туди, де виходу нема.

***
Горить надія. Мрія тліє.
І жебоніє білий світ.
А ти нотуй, як вітер віє,
зело зелене зеленіє
і переписуй заповіт.

               2015

***
Усе потонуло у часі.
Усі гомонять ні про що.
Але у сліпому екстазі
клепає з останніх запасів
ніхто геніальне ніщо.

***
А нас уже і множили на нуль,
а то й тиражували під копірку.
Немає дірки з бублика. Є дірка
у нашому бюджеті, поки руль
тримає у руці чужий владика.

***
Російське чудо вже було.
Потухла панорама.
Лишилося імперське зло.
Гряде дефашизація,
демілітаризація
і дерусифікація –
усе одне й те саме.

***
Нас жодного неслава не мине,
якщо лукавий і лихий попутав
уляпатись у місиво земне.
Але, буває, радує мене,
що є ім'я поета-баламута.

***
Поети похваляються не тим,
що зважують і невагому фразу,
а тішаться перекладом швидким
і, слава Богу, не хвалили й разу,
що володію таланом таким.

***
Далеко наші гори золоті:
макулатури гори, фоліанти.
Стомилися майбутнього таланти
носити мед у вулику пусті.
До комунізму пройдені путі,
але живучі гасла окупанта.


2015

***
Комбінуємо, як пазли,
думи, літери, слова
в ораторії і гасла,
поки мова ще не згасла
і мелодія жива.

***
Я не дивую стрілами Амура,
якими ранять ближніх де-не-де.
Мої катрени не пронижуть мури.
Комусь і це – пейзажі із натури,
комусь – халтура, поки не дійде.

***
Будемо і бідні, і багаті,
матимемо хату, і город,
і думки – не те що пелехаті,
щоб оригінально дивувати,
а такі, як видумав народ.

***
Козацька слава анічим не пахне,
хіба що диким полем на посту,
мандрівкою до станції Попасне,
полоном у Дебальцеве нещасне
і кулею у серце на льоту.

***
Шануймося, друзі-укропи,
допоки шанує земля,
і поки почує Європа,
що й Рашія риє окопи
під носом у банди кремля.

***
Немає вади, то й не буде пліток,
як виїжджають на чужім горбі,
аби перемогти у боротьбі.
Одне питання має аналітик, –
чого одне загадує політик,
а має те, що вигідно собі?

***
А у Росії – затяжна весна.
Нема кому варити головою,
і парять ріпу автори розбою,
чого їм більше коштує війна –
зеленої валюти чи набоїв?

***
І в Україні є ще любі друзі,
які і у Росії холуї.
За неї вмерли сотні і рої.
А де взялася армія Союзу,
коли немає армії її?

***
Війна і зброя – інша тема,
і не обі́йдемося без
національної дилеми, –
чого командує нікчема,
а багатіє, наче Крез?

***
Чого організовувати лови
відпущеного ката-палача?
Чому не урятуємо дівча?
І руки геть, які по лікті в крові,
у кого є ще зайві до плеча?

***
Не висихає покоління враже.
Риторика не додає надій.
Сучасному майбутнє не покаже, –
чого не їде, поки не помаже
свої колеса злодій-лиходій?

                              2015

***
Всюди є черги, куди не іди,
всюди сліди
і утоптані стезі.
перші за тебе і п'яні, й тверезі
товпляться люди у інші світи.
Тісно на цьому
одному
у черзі.

***
Не оминаючи биту дорогу,
нижчі за інших,
ідуть на убогу,
вищі
за гроші
існують у тиші.
Інші тиняються,
послані Богом
птахами бути.
А плодяться миші.

***
Тільки не Бога
за ноги,
а чорта
інде хапають
і лізе когорта
не помічаючи рідного краю –
п'яні любителі
бідного раю.

***
Із мозолями на чистій долоні
є українців багато мільйонів
Є і багаті.
Людці.
Молодці –
ті що літають
не вище закону
і умирають -
рука у руці.

***
Люди великі бувають у свято.
Їх є немало, але небагато,
тих, що за ближнього душу кладуть.
Є й недалекі брати-супостати,
що випихають із рідної хати
і виживати сестрі не дають.

***
Не проминає життя у розстрочку –
сина купити, зарізати дочку,
у не стидатись у таборі зла
зняти у ближньої нижню сорочку,
і на минулому ставити точку,
і руйнувати майбутнє до тла.

2015

***
Проминає те, чого немає
у лукавій пам'яті людей.
Клепки вистачає для ідей,
поки вічне полум'я палає
і у патріотів свого краю
в голові не усихає глей.

***
Немає революції довір'я.
Куди не йди – панує сатана.
І заглядає у моє подвір'я
із прерії – «шахтьорская страна»,
із Василькова – штучне бездощів'я,
із Києва – корупції – війна.

***
Вечорами й чорними ночами
бережуть високі небеса
землю, відвойовану дідами
і не завойовану синами.
І немає милості над нами,
і минають Божі чудеса.

***
Минають принади жіночі.
Немає вчорашнього дня.
І діють закони ще вовчі,
і є ще брехати охочі,
яка ми велика рідня.

***
Усе що є, уже не може бути.
Міняються не люди, а часи.
Лишаються забуті атрибути.
Але кортить у полум'я стрибнути
з нової до минулої яси.

***
Любові не рятує Слово,
що пише, – Богові хвала!
Немає братньої любові,
яка можливо і була,
коли любили рідну мову
і Шамбала, і Каббала.

                              07.2015

***
Одне й те саме є і буде знову.
Життя таке, що відбирає мову.
Реалії за межами всього
розумного, здорового, а слово
уяви не пояснює його.

***
Європа – найсучасніші атланти
у списку недосяжних ойкумен.
Але ніяк Європа не пойме, –
наука не уміє воювати.
І Рашію пора бетонувати.
Її інакша зброя не візьме.

***
Теорії радянських аглоїдів
і пролетарський сентименталізм
обстоюють романтику сусідів.
І африканське плем'я людоїдів
ще побудує власний комунізм.

***
Все довкола – явно чудасія.
Не тому, що п'яні без вина.
Страчені і мрія, і надія.
Бестія усе ще багатіє,
а убогим гепає війна.

***
Усе виношує природа:
і споживання, і ліміт,
і виживання, й ...геноцид.
І люди іншої породи
для інших – корму дефіцит.

***
Яке мурло на нас не заробляло?
А їм все мало, мало...
Мало?
Мало!!!
І невідомо, що воно з’їдає,
та знаємо, йому не вистачає.
Коли ці вепрі – тлусті і здорові
уже не зароблятимуть на кро́ві?

                              07.2015

Пташечку ти мій,
через ліс веди мене
подалі від сліз.

Через тихий спів
пересій мої жалі,
ти, пташечку мій.

(30 червня 2015)

***
А я ще є!
І з горя не нап’юся.
Якщо надоїдаю – молоток!
Ну, не відбійний... Але я боюся,
що істиною правди не доб’юся,
якщо не дістаю
до печінок.

***
Радує світ сонце над нами,
слави зеніт понад світами.
Все це моя вільна сім’я,
де і моє є ще ім’я,
поки я з вами.

***
Поети ранимі. Буває й тендітні.
І їм не комфортно на білому світі,
якщо несусвітнє у душу плює:
то ментор, то жаба...
Таке житіє,
що краще сидіти собі непомітно
і не зачіпати чуже
як своє.

***
Є і немає –
ні утіх,
ані коли один за всіх,
ані – ударом на удар...
А є такий минулий гріх,
який майбутньому – тягар.

***
Чого дурному сповідатись,
коли примушені змагатись,
не досягаючи мети?
Чим легше свого добиватись,
тим важче цього досягти.

***
Оце і все. А ви чекали:
поеми, оди і ...мімози.
У дефіциті вищі бали...
Поезії бракує прози.
Усе своє пороздавала
і залишилося на сльози.

                              2015

***
Не підіймеш не підйомну тушу,
не затулиш рупори чужі.
Марне діло відкривати душу
тому, хто не відає душі.

***
Нічого Бог намарне не дарує –
ні душу, ні високі почуття…
І навіть пам’ять не дається всує,
а щоб не забарилось каяття.

***
Сам себе побачиш – не повіриш.
Іншого почути не захочеш.
Правдолюбця возом не об’їдеш.
Брехуна конем не перескочиш.

***
Люблю жінок не без причини
і легковажних, і невинних,
прощаю вищих не по чину –
і маніпуніх, і козирних,
не ділю на багатих, бідних,
а на чужих і майже рідних.

***
Моє сучасне не таке й погане,
і на майбутнє зав’язь є на плід.
Та швидко проминає довгождане:
близьке і рідне, щире і кохане,
все найдорожче – все з минулих літ.

***
Все особисте, сльозами омите,
моє і спільне, власне і нажите –
усе роздав, що виплекав, окрім
великого розбитого корита,
що обіцяю ворогам своїм.

***
Є ще шляхи до входу у Сезам,
та от із нього виходу немає.
Душа як море, поки не палає,
але ніхто не вірує сльозам.
Ці труднощі я переношу сам,
бо радості на двох не вистачає.

                                                                           2015

Сонце весняне крізь хвою
Світлом і тінню мережить
Стовбури сосон.
Лунко цвірінькають птахи малі
В верховітті.

Рух незбагненної вічної сили
Котики виткнув на гілці верби
І жебонить у струмку.

* * *

Вони знайшли весну — ой гожу!
Зове, п’янить її розлог!
І вже ніяк вони не зможуть,
не зможуть бути не удвох.

(11 березня 2015)

І не спиться вже —
світанок березневий
цьомає в щоку.

(2026)

***
Імла, юрма чи суєта –
моя позиція проста, –
лишатися самим собою.
Але лякає висота,
узята іншими з листа
у позачассі над юрбою.

***
Ой винні, винні українці
у всіх нечуваних гріхах,
а особливо ті спідниці,
які зальотники-ординці
не так шанують наодинці,
як у «еліти» на очах.

***
Війна мине. Та миру не буває,
якщо душа душею поганяє
у царстві, що поділене в собі...
Донбасом пахне у безкраїм краї
і бурею у вічній боротьбі.

***
Освоїли ази воєнної науки.
З Європи – караул, а із Росії – буки.
І друзі, і брати – оба не захистять.
Тепер якщо не ми, то діти і онуки
абетці віковій агресора навчать.

***
Путі Господні є несповідимі.
Одному – воля, іншим – чорториї.
Периферія задніх не пасе,
парафія, готова на усе,
очікує, – хто завоює Київ.

                              03.2015

***
Бувають заяложені думки
а не слова чи, вибачайте, рими...
І є зірки, латаючі дірки...
Є маркери душі і – навпаки.
Є істини, які неоспоримі.

***
Воюємо за білі вірші,
мініатюри, і поеми,
і опуси – і ці, і інші...
Але обурює найбільше,
коли нема у вірші теми.

***
Одні шукають істини нові,
а інші користуються старими
не ради слави, суєти, і рими.
І видають картини візаві
несказаного, що було незриме.

***
Немає і не буде того вірша,
який у небі не звучав раніше.
І звична рима – це надійна ніша,
де істини й поезії найбільше.

***
Не всі аквалангісти і пілоти
підкорюють безодні і висоти.
А патріоти мають як один
щоденно досягати до глибин
птаха́ми щонайвищого польоту.

***
Поет епохи – геній майбуття.
Поет великий – це мале дитя,
якому мало оди і балади,
коли перемальовує життя
високим стилем ребуса й шаради.

                              02.2015

Очі в неї — ах,
мов два каштани літа —
знов його зовуть.

(3 лютого 2015)

Зустрілись очі старості та юності. Зустрілися десь думки та мрії старості та юності. зустрілися дві різних епохи. Очі старості,вірніше віку злегка зволожені і дивилися у світ молодих не заплаканих очей. Одні знали життя. Бачили вічність вміли видавати мудрість. Інші молоді. Нахабні, наполегливі стрімкі і бентежні. Прагнули довести що світ весь мусить все віддати. Очі віку дивились і злегка посміхались.
Очі молодості дивилися і просто прагнули. Куди?
А Світ дивився. Дивився , мовчав. Просто думав. В той час коли очі віку знали що вже казати немає що. А якщо і є що сказати то просто те що називається незнанням