…Якщо робота до душі прийдеться,
Світ відгукнеться радістю у серці.
Як праця не цікава, чи не люба,
І розум томиться, і силі – згуба…
©30.03.2017

***
На путі до комунізму
є лише одна «страна»,
із якої йде війна.
Гідра імперіалізму
виявляється – вона.

***
Самі на себе кидаємо міни,
самі собі найбільші вороги…
І за́ що ображаються боги?
Немає у Росії України –
такі моєї нації борги.

***
Ми не маємо освіти
і культура ще не та,
щоб Росію засудити.
Обрусіли неофіти,
ощетинилась орда.

***
Ніякої претензії немає
до моськи у великого слона,
коли вона не дуже голосна.
Але як він на неї наступає,
то як не буде гавкати вона?

***
І з українця роблять москаля,
подібного не звіру, то худобі.
Невиліковні у тотальній злобі
дефекти ген у променях кремля
і у рентгенах ящика для зомбі.

***
Є у Гаазі суди й адвокати,
а в Україні дві жовті палати –
Крим і веселий Донбас.
А на Росію Європа напала...
А у ефірі немає каналу,
щоб не охаяли нас.

                              2017

***
Буйні метафори, файні епітети...
Друзі мої, еталонами світите!
У «битії» житія
Муза сивіє моя.
Незаяложене важко помітити,
маючи наголос – я.

***
Оточення у вітряної Музи
зриває їй підметки на ходу.
Не треба ні Єхидни, ні Медузи.
«Полєтіки» і бойові французи
існують ще поету на біду.

***
Гора печалі, і усмішок – море,
і слово наливається туге –
memento mori – і собі на горе
нечутне его чуйного еЛГе.

***
Ой не умію я, їй Бо',
роняти сльози, чути пафос,
як діва, на скоромне ласа,
і уявляє, що Рембо
те саме, що і крез Ωνάσης.

***
У каплі сміху – море сліз,
коли душа слугує Музі
і бачить ворога наскрізь,
але недобачає друзів.

***
Про себе знати правду неприємно
поету, і паяцу, і рантьє…
Таке воно уявне житіє,
що краще поховати потаємне
і виглядати кращими, ніж є.


                              03.2017

Затули зиму
від весни молодої,
вітре навісний.

За край півночі
віднеси її жалі,
й там заголоси.

(24 лютого 2017)

В лісі біло ще.
Аж туди тебе ведуть
заячі сліди.

Вже ж і Стрітення —
(чуєш «дзень» краплин з дахів?)
прапоганський день.

(15 лютого 2017)

***
Поезія – не тиша і цунамі,
окрилені тобою у політ.
Це інше – тими самими словами,
що інде умирає біля ями
і оживає тисячами літ.

***
І проза має поетичні крила,
і де-не-де поезії краса
у ній – і нагорода, і яса.
Та інде невідомо, що за сила
тебе її отрутою споїла...
Хоча усе диктують небеса.

***
У кожного своя дорога,
а ще й подекуди, до того,
діла великі і малі.
Те має ікла, інше – роги,
а що є гріх в очах у Бога,
ніде не знають на землі.

***
Поети й воїни на варті
оберігають житіє,
яке дрімати не дає.
Але поезія не бартер
за право воїна віддати
деінде і життя своє.

***
Себе готуючи до бою,
не забувай, що кожну мить
війна залякує бідою.
АТО відлунює грозою,
а інде виє і гримить.

***
Оживає лише той, хто у боях
бачить де-не-де і небо голубе,
і своє високе сонце у сльозах.
І карбує наша пам'ять у серцях:
«Він загинув, захищаючи тебе».

                              2017

*
То пламени играют языки…
А может, это мыслей лепестки?
Я так невольно ими восхищаюсь...
Явилось озаренье – мне с руки!..

*

И огненный язык вдруг воспарит,
Потрескивая, вновь заговорит,
А иногда выстреливают искры:
Как в жизни: прочный мир – и всё горит!..

*

Гудит огонь, как на семи ветрах.
Поленья рассыпаются во прах.
Проходит всё…но теплится надежда,
Что истина рождается в словах.

*

Весёлого огня искрятся тени.
Так долго греют душу и колени…
Иллюзия окутала меня,
Что бесконечно пламени цветенье.

*

Красива углей тлеющих картина.
С моей любовью музыка едина…
И – восстающий Образ из огня:
Цветущи и влекущи георгины…

лютий 7524 р. (ВІд Трипілля) (2017)

* * *
Ці полум`я високі язики…
А може – квітки-думки пелюстки?!
Красою і теплом їх упиваюсь –
Прийшло мені осяяння таки.

* * *
Так полум`я тихенько гоготить,
Потріскує, здається, кожну мить.
А іноді й вистрілюють жарини –
Як у житті: то мир, то все – горить!

* * *
Гуде вогонь, мов на семи вітрах,
Ці дрова теж розсипляться у прах.
Минає все… Жевріє лиш надія,
Що істина залишиться в словах.

* * *
Вогню веселі все іскряться тіні,
Так довго гріють, майже безгомінні.
Аж виника ілюзія мені,
Що безконечне – полум`я цвітіння.

* * *
Красиві дуже тліючі жарини –
У споглядання радісне порину.
Постане Образ раптом із вогню,
Вони – немов квітуючі жоржини.

28.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

Ми змалечку плекаємо свій сад
І соковитих прагнемо плодів,
І смоківниця, й стиглий виноград -
Все буде у дбайливих хазяїв.

Як ревно пташив — яблука в меду...
Не переймався — хащі без ладу...

©14.01.2017р.

***
Приходять сни
із літа до весни,
а розказати нікому,
буває,
коли її немає.

***
– От і побачились.
Не пізнає́ш ...свою? –
Це – із колись.
Не бачу, а стою.
А на межі – нікого і ніде.
А час іде.

***
Малюю очі,
а думки урочі
закреслює жура самотини.
Минулі мрії
і мої надії
оповивають кольорові сни.

***
І у свята яса –
нічого не робити
і думати, але не говорити, –
пробачте, небеса.

***
У мене карма Савича.
Напишете мені, –
і гавані,
й пристанища,
й причали,
і...
мене ловили і...
піймали.

***
Минає час,
і день,
і місяці́...
Літа...
І досі десь
у самому кінці –
мета..

                              2016

***
Якщо, буває, сяють зорі, –
то це емоцій ціле море.
Якщо викопую слова,
аби боліла голова
у читача і візаві,
то що у мене в голові?

***
Душу притягує зваба,
тіло – тепло на печі.
Діда улещує баба,
баба Яга – рогачі.
…………………….
Неусвідомлена жаба
тисне людей уночі.

***
Що є, то є. Поети з іменами
із малечку припали до стремен.
І пішому до кінного – ген-ген...
Але гоноровите до безтями
не додає харизми до імен.

***
Кусає легко. Гоїти не вміє.
Така удача братії коша.
Та я молюся, – змилуйся, Месіє,
убий у серці фарисея змія
і, може, не зів'яне ця душа.

***
Тузи і дами ...тет-а- тет,
і епігони, і клеврети
не дочувають, – є поети!
Усе перенесе поет,
аби любити опонента,
якому в якості валета,
не вистачає еполет.

***
Ніхто не хоче бути, як усі.
Але ж не всі паяци будуть барди.
А нумо, недотуркані, мерсі,
хапати «вопіючого» за фалди.

                              2016

***
Їхали ми їхали до себе,
бачили й не бачили себе.
Вірили й не вірили, що небо
України – жовто-голубе.

***
Не оминають особливі друзі
моєї хати. Їду у село
і дізнаюся, – по усій окрузі
є таємниці нашого союзу
та ще й такі, що й гадки не було.

***
Маємо, що маємо. Новини
і трагікомедію подій:
чуємо ефіри щогодини –
їде у Європу Україна
і не повезе у рік Новий.

***
Куди поїхати-податись,
аби не чути про війну?
Народу почало ікатись, –
чи не пора уже здаватись,
аби побачити весну?

***
« Он сказал, – поехали!» Поїхали…
Нас уже у космосі помітили.
Їдемо до лисого у рай,
поки «алконавти» ще не випили
моря з Волго-Дону по Дунай,

***
Весна Росії їде в БеТееРі –
везе Катюші(від Івана) «град»,
ракети, міни, кулі і холеру,
але не їде із війни солдат.
Не поділили й досі еСеСеРу.

                              2016

***
Учення – світло, а невчених – тьма, –
сентенція і їжаку відома.
Але навчатися – дурних нема
і, навіть, рідній мові, зокрема,
коли у темноти не всі удома.

***
Я орфонеми не учив ніколи,
тому і каюсь, і караюсь я,
що є поети київської школи,
яких дратує епіка моя.

***
О! Є ціна шаленій боротьбі,
заради оживаючої мови.
Даруємо і людям, і собі
поезію воюючого слова.

***
Що мова розвивається,
відомо.
Але вона, сама собі на варті,
надійно захищається
удома.
Засмічувати видиме
свідомо
своїми «винаходами»
не варто.

***
Захищаю …армію свою,
і державу, і її основу.
І тому я заявляю знову, –
на кордоні нації стою,
маю зброю – українську мову.

***
Інакодумні, кривославні
жують освічені погани
насущний язиком повій,
допоки прісно і понині
душею злої України
орудує лукавий Вій.

                              2016

***
Не озираєшся ніко́ли
і ні́коли зайти у коло,
коли душа у самоті
і неприкаяна, і гола
у цій веселій суєті?

***
Не пересіяно на сито,
але у вірші перелито
жалі, печалі і журу.
І неабияк, а з, – умру…,
не закусивши оковиту,
себе оплакує гуру.

***
Не помагають індульгенції́,
але путі устелені до раю.
Іде цивілізація до краю
і на удосконалення її
усе, що їде, прахом вилітає.

***
А москалі – це урки по природі
од рядового до високородій
і прісно, і донині, і тоді,
коли не воювали, і відтоді,
як ми служили у еРА орді.

***
Не армія, а́ волонтери
не влада, а укри-бандери
у нашій кишені на дні
стоять на заваді війні
нової арейської* ери.

***
Усе ті самі арії із опер,
що означає, – віг-вам у Європу
і оргії до ранньої зорі,
а на горі – ті самі упирі,
яким не дуже допікає докір,
коли тамують горе матері.


                              2016

***
Не розумію логіки, буває,
з якою мій колега виступає
і за якою добачаю толк,
і по якій лупцює молоток,
з яким у підсвідомості гуляє
натура у традиції – совок.

***
Люблю я критику мою,
мої – само собою – вірші,
а як себе не видаю,
то і за мене інший пише.

***
Розвіюю розчарування,
скасовую самообман,
що істиною є останнє,
але уїдливе повчання,
яке почує графоман.

***
Віддаю себе на муки
як месія і поет.
А коли умию руки,
буде – Аз, омега, …буки,
а Пілатові – сонет.

***
Не маю я претензії до феї,
що пришиває ярлики поетам,
вражаючи не силою ідеї,
а латкою, пришитою до неї –
притягнутим за вуха діалектом.

***
Ні щіли́ни між рядками,
рими майже ідеальні,
але роздуми …банальні.
Шите білими нитками
не таке й оригінальне.

                              2016

***
Телешоу на рівному місці.
На Росії герої-чекісти
на пайку у богеми-шпани,
а поети або журналісти –
диверсанти або шпигуни.

***
Історія Росії – істерія,
кіно у заповіднику брехні:
імперія на здибленім коні,
зміїні ЗМІ, воєнна ейфорія…
Одичавіє! Але є надія,
що ця не завойована повія
сама собі програє у війні.

***
Зачаїлись патріоти.
Ані, – Пу! Ані – Пу-гу!
Ніби – за, і наче – проти.
Свічі – Богу, душу – чорту,
а Перуну – кочергу.

***
Воно іще чекає еФеСБе,
аби «інакомисліє» карати.
І не біда, якби їх не багато.
Та поки вищий нижчого скубе,
то шельма оправдовує себе,
коли у всьому інші винуваті.

***
Зі своїми ужитись не легко.
І немає табу кацапні,
поки урки воюють і зеки.
І у цій азіатській війні
не побити із Рашею глека
удається Китаю й Чечні.

***
Уміти треба – жити каючись,
і не боятись висоти,
і вибачатись, ображаючи,
і ображаючись, могти
до Бога істини іти.

                              2016

***
Не до апокаліпсису, та
ожили ні живі, ані мертві.
Притуляють лукаві уста
комуняки й злодії у церкві
до ікони Месії
з хреста.

***
Що діється і хто керує нами,
якщо не сепарація іуд
із гаслами, – даєш вперед ногами!
Колоною, але усі – до ями!
А от найголосніші –
не ідуть!!!
Свої слова закреслюють ділами,
а бездіяльність видають
за труд.

***
Не чекаємо ери нової,
поки є у душі еСеСеР
і з протягнутою рукою
виживаючі, яко ізгої,
і учений, і вчитель, і воїн,
і каліка, і пенсіонер.

***
Були борозняки, а є – хрущі.
Немає кулі до чола ясного.
І як його судити отакого
із хащею лукавої душі?
Нахапає собі і – у кущі
або у кущі житія
земного.

***
Була ідея, тай і вийшла –
вся...
І Україна дмухає на воду,
аби утихомирити свободу
або ошоколадити ве-пса.
А ми угодували поро-ся,
з якого мало вигоди народу,
зате умиротворюємо-
ся.

***
Умиротворюємо ворога,
а він
бере смертями
утридорога
взамін.

***
То таке уже кредо поета, –
зарядити усім заповіт
і на цілий палаючий світ
поливати, як із кулемета,
записний бойовий
кондуїт.

***
Для декламацій б'яшемо вірші.
Поезії – своєму читачеві,
щоб розтікався мислію по древу
на рівні окянної душі,
осмислюючи істини...
…дешеві?

                              2016

Якщо стрімкий життєвий крутінь
З дороги виштовхне на край -
Терпи, неси й не нарікай,
Не скочуйся в узбічну сутінь…
Не втратити щоб цілі й суті,
Свій зір і крок не зупиняй…

©25.10.2016

***
…Неначе сонце в кожнім слові,
Неначе між рядків – струмок,
Та все пусте - порожня мова
І жодних «у лапках» думок,
Дарма, що складено чудово…

***
Чарівна амфора із тонкою різьбою
Потішить погляд і додасть родзинки стилю,
Але порожню, не наповнену водою,
Облиш її, прямуючи в пустелю…

©30.09.2016

Магічне золото - спокуслива прикраса,
Багатства міра, вічна владна запорука,
В епоху поєднання з унітазом
Все ж прикрашає руки, шиї, вуха…

А хтось на золоті і їсть…
Кільцевий цикл – завжди магічність….

©30.09.2016

***
Раша апелює. Україна рада,
що не ми позаду в іграх у лото.
Нами не гидує паралімпіада,
солідаризує СеШеА, Канада,
Уільям Сирена. З Рашею – ніхто.

***
А наша естафета – на віки:
опричнина скаженого Івана,
таємна канцелярія тирана,
а далі – жандармерія, таки,
поліція кривавого Миколи,
і кегебісти сталінської школи –
більшовики, совки, бойовики.

***
Наші джерела, потоки і витоки
не помічають ніде.
Є і агресія, і самокритика.
Мало поезії, поки політика
у катакомби веде.

***
Ми на віки заточені, запечені,
приречені на волю і аркан.
аби могли іуди новоспечені,
бойовики і урки неотесані
еліту убивати за Майдан.

***
Не втихають арії опричнини.
І герої опери ще є –
опери дописують досьє.
У кишеню чудаку столичному
і на лапу Путі войовничому
мирний Петя долари кує.

***
Сценарії, написані на Раші,
показують канали по ТіВі.
І знають і чужі, і дуже «наші»,
кому уже сидіти на параші
і руки умивати
...у крові.

               2016

Стою... життя крізь мене йде,
А я ніхто, ніщо й... нічиє
Сльоза, роса з душі паде
Старих гріхів полову миє.

Напоєне повітря виноградом,
Роси краплинка покотилася на лист...
У стиглій Осені вечірніх зорепадів
Неперевершений природи бачу хист.

19.09.2016.

1.
Смолистий ворон, дивлячись у очі,
Приносить попередження пророчі
На шлейфі чорнім оксамиту крил -
Сумні новини з персональним почтом…

2.
І лебеді в січневих сизих хмарах,
Неначе хворобливості примара,
Летять на північ в зиму зимувати!?!
Омана то чи витівки туману?...

3.
Синиця прилітає на гостину,
Шукає крихти чи смачну зернину,
Напевне нащебече в долі змін.
Чи звеселить засмучену годину?….

4.
Незнана птаха горда, чепурна
Два тижні гоїла натомлені крила,
Відпочивала…Танцем попрощалась!
І полетіла в Божий світ одна….

5.
А чайка з вороном, кружляючи по колу,
Ділили голуба при Папському престолі,
Ледь вирвався із дзьобів знавіснілих…
Молився Рим за українську долю….

6.
Тут чорний крук з розкошланим крилом
Враз озирнеться - вмить скує морозом,
Наче сказав би, мови Бог не дав,
Страшні слова, що гіркнуть полином….

7.
То голуб увірветься у світлину,
Крилом змахне зі столу скатертину,
Засунеться в далекий тихий кут,
Піди знайди непрошену пташину…

8.
Птахи, як концентрація повітря,
Крилами в піднебессі ловлять вітер
І трансформують нам енергію ефіру...
Що це - прикмети?... Чи старі повір’я?...


©10.09.2016

...На сонце дивишся охоче
Доки воно не сліпить очі,
Як блиск його болючим стане
І оком кинути не схочеш…
© 06.09.2016

***
…Ярило світить нам протягом дня,
Панує місяць завжди у сій час,
Перетинаються лише у півтонах –
У сутінках, щоб жоден з них не згас….
©21.10.2016

….У відчаї хапаєш соломину,
Із болю тягнеш руки догори,
До того, хто не вткне ножа у спину,
І прийме, хто б і що не наробив…

© 29.08.2016

….Шляхетна душа не питає
Чи з болю нема вороття?
Чи хто навзаєм покохає?
Кому що прикрасить буття?
Любов'ю надію вертає -
Подовжує наші життя…
© 27.08.2016

***
Виконуємо місію свою –
писати наобум і що-попало,
аби і неофіти пам'ятали,
що ми усі аматори в бою,
а у засідці – професіонали.

***
Які фоліанти! Дивують таланти,
рубаючи мову з плеча.
Є веді і буки, ази – ради муки,
а ради науки – ніякої штуки,
дивуючої читача.

***
Усе квітує, поки ще росте
і п'є повітря, мінерали, воду.
Але міцне коріння має те,
що не дає ні зав'язі, ні плоду.

***
Ліниве на думку
гуде і сопе.
У немочі звуку
шукає себе.

***
Урожаєм радує земля
і красою, і, само собою,
на Олімпі – не одні ковбої.
А гадюча унія кремля
чадіє у дикій параної.

***
Не кайдани, а істини суть
ще хитає позаймані трони.
Розділяє людей каламуть:
маркітанти і п'яті колони,
ідіоти ідейні і повні,
пацифісти, що війни несуть...
Одиниці за націю йдуть,
за володаря – ниці мільйони.

               2016

***
Поезія витає всюди,
і уповаємо на чудо.
Але готуйся до атак
і завойовник, і вояк.
Поети, снайпери – це люди,
що мають
витончений
смак.

***
До яких не тулимось богів,
а поети – християни ніби,
у молитві, як Ісус велів,
і у гніві ганять ворогів,
і в любові…
І немає
німбу.

***
У поета тільки і таланту –
із ілюзій ткати міражі.
І йому не зайве пам'ятати, –
чим душа жива і чим багата,
те і йде клондайком
у вірші́.

***
Немає більшої халепи,
як поговори та наклепи.
І як не осіняй чоло,
нема поета із нардепа.
Диявол має пику Гепи
і не міняє
ремесло.

***
Немає сенсу жити-виживати,
якщо не досягаємо висот,
які могли опоетизувати.
Але існує Допа, є «Оплот»,
і мають індульгенції пилати,
які готує нації
народ.

***
Не вимирають таланти.
Більшає коло шопти.
Ми у терпінні – атланти.
Легше одному страждати,
як у колоні
іти.

                   2016

* * *

Яке розкішне літепло води!
Вечірній подих вітру йде сюди.
І надимає вечора вітрила...
Після купання я - як молодий.

* * *

Все довшає очеретиння тінь,
Йде ціла низка хвилями тремтінь.
І щуки ось удар. Немов кохана
Послала вістку й серце вже: тинь-тинь!

* * *

Люблю чарівну вечора вуаль -
(Укрила вже і близь вона і даль);
Неначе спеленала все довкола,
Її лиш ріже місяцева сталь.

13.07.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

Київщина, Конча Озерна.

Різноголосся.
Різнотрав’я зваб сонет.
Ніч солов’їна.

Плоди цвітіння,
Круті дороги, злети –
Вершини віри.

Стежки у горах –
Шарлатовою ниттю
Окруж вершини.

Вихід у соло.
На обрії день мліє.
Червениться шлях.

Як то літати?
Овид обширом уліг.
Дивує ж роса…

Буяє липень.
Уста медами. Море.
Чаїний легіт.

Попруги сонця
В полоні мрій. Раптово
очманіле кру...

Ше поворотик
Однісенький, на осінь.
Прозріння ранок.

Упоміж хмарин
закрались сиві пасма.
Ранет ридання.

Горнятко кави.
Хронограф віковічить
злети. Лиш ніжність…

***
Юрба цінує не усе, що є,
а те, що має бути у народу.
Тому і не цінуємо свободу,
яка і агітує, і дає
орієнтири племені і роду.

***
Вода тече, а Божий суд гряде.
Як не суди – ідемо по етапу.
Але чому тудою не іде
окремою колоною орде*
команда судії-головотяпа?

***
Тримаю у руці синицю.
а журавлі летять у ніч.
І сови з ніччю віч-на-віч
чекають на мої дурниці
із мудрим виразом облич.

***
Скаженіє Азія у полі,
де кочує плем'я сатани.
Невловимі месники і тролі
опоетизовують неволю
і леліють демона війни.

***
Як заповіт онукам-козакам,
і неуку, і діючому чину
не обіцяю мирної години,
якщо на одрі не побачу сам,
що і живий душею опочине.

***
Ніхто не знає до пуття,
що є душею у істоти.
І не дізнається достоту,
що уві сні її життя –
історія її народу.

                              2016

***

Мільйон разів – о дні мої сумні –
Тебе прохав я вибачить мені.
Ти блудом звеш любов… Мої Богове,
Втопіть мене у річки бистрині.

***

О як мені власкавити її?
Даремні вже благання всі мої.
Від світу я утік. Та серце любить досі –
Крізь біль у нім співають солов`ї.

***

О юний друже, набувай чеснот –
Вбиває сварка щастя у стокрот.
Не ображай кохану ти ніколи,
Од слів гидких заший навіки рот.

***

Богине Дано, силу дай води,
До каменя образ її веди.
Бо ж кажуть, що вода і камінь точить –
Навчи її сточити назавжди.


***

Ти віруєш в оперлення сльози,
Мене в Аїда царство завези.
Хай море сліз моїх обернеться в перлини,
Кохані груди обів`є в рази.

12.07.7524 р. (2016)

Конча Озерна

…Пошук себе – то довгий шлях,
засипаний шипами й кропивою,
під кожен крок є гострий цвях,
а стати – тільки босим, час загоїть,
поневірянь гіркий відчути смак
і душу, пошматовану двобоєм…
Вступив на путь - то не проси покою,
жени всі сумніви і не звертай навспак….
©15.07.2016.

Одвічна боротьба –
Між Богом у собі
І Богом від попа.
Ти у захопленні!
А піп киває - хтивість.
Ти у природі не шукай гріха,
Бо міра відчуттів – то Божа милість.

Проте……

Спокуса загострює смак…
Ту пристрасть приборкає розум...
Щоб не опуститись у морок,
Відчуй задоволення брак -
Позбудься переситу шворок….
© 07.07.2016

Млосні видихи
крізь ліси проціджує
розпашіла синь.

Змовкли й вивільги —
на гілках сидять, осьо,
з нудами в очах.

(30 червня 2016)

***
Малює літо диво-міражі
на цілині квітуючого поля,
і деревій, і маки на межі,
і на стезі живучі спориші,
і синьо-жовті братки – нашу долю.

***
Як незабудку у косинці
її помітить наодинці
і забуває цілий рік
неідеальний чоловік.
Але якої молодиці
зі смаком спілої суниці
не переплутає повік?

***
Ко́шу отави. А квіти жалію.
То залюбуюся, то порадію.
І дорогі над усе
дві конюшини, утяті косою,
кольору крові червоної, тої,
що й золотий еспарцет.

***
Яка нев'януча краса
оці волошки у колоссі.
А уявляється і досі,
що то у неї – і коса,
і очі, у яких роса,
і небеса, і синя осінь.

***
Чари забуті і квіти пом'януті,
та не міняю одну на букет,
що у гербарій збирає поет,
бо не зів'яне ніколи у пам'яті
їх аромат і її силует.

***
Бути чи не бути, гоїть чи не гоїть –
а пелюстки білі опаду́ть усі.
У саду лілея лілії ворожить.
І яка юначе серце успокоїть
знає лише ружа у її косі.

2016

***
Є люди, як одна суцільна рана,
що гоїтись ніяк не перестане,
чи буря виє, а чи дощ пішов,
чекають, аби щось було погано,
тоді і їм буває
хорошо.

***
Пам'ять історії. Всі пом'януті,
хто на сторінку успів.
Тільки реалії ніби забуті.
Творять героїв козли ліліпуті,
а заодно і катів,
і бойових
баранів.

***
І мудрі ми, і вічні неофіти.
Вивчаємо і ветхе, і нове.
Любуємось у дзеркало криве,
бо нереально вижити у світі,
де є і виживається
живе.

***
Все, що сіріє, воно і німіє,
і животіє дарма.
І багатіти воно не уміє.
Сіре і думкою не багатіє.
Думки такої
нема.

***
Літо ще подовжує і віку,
і бажання жити чоловіку,
Ну і осінь фори додає.
Та яка зима ще попереду?
До куті уже не буде меду.
Не минає, –
кожному
своє.

***
Що не кажіть, а ми не проти,
аби судили ідіоти
і правили політикани зла.
Тоді і щастя по кишені,
і індульгенцій повні жмені...
Осли!
А обираємо –
козла.

                              2016

***
І на чужого не найти управу,
і рідні наїдаються на славу.
Живемо у надії на колись.
Злодії темні нищили державу,
то як же без розумних обійтись?

***
Нема у світі вічного нічого,
що націю об'єднує і друзів.
У владу обираємо святого,
але вона існує ради того,
аби хотіло бидло до союзу.

***
Усе од біса – суто ложне.
На Раші тикає безбожне,
а чорті-що іде на Ви.
Любити ірода не можна,
коли сепаратіє кожне,
якщо повіє із Москви.

***
Країна пам'ятає торохтілок.
Черговий кум де-юре кращий всіх.
І обіцяє викурити тих,
у кого апеляція на вирок:
– Ну хто по п'яні не робив помилок,
міняючи хазяїнів своїх?

***
Людина не лишається одна,
коли і визнає, і знає Бога,
і оминає не одну дорогу,
якою управляє сатана,
але іде десятою вона –
до істини і Отчого порогу.

***
Коли юрма і неофіти
недооцінюють талант
і намагаються скорити
і слово істини убити,
зажитися на цьому світі –
це не найкращий варіант.

***
Поети добрі, іноді – хороші.
Але не те ознаменує суть,
за що поету премію дають.
Таланти, асигновані у гроші,
приспівуючи, інколи живуть.

                              2016

***
Обнімає Сербія Росію
і Корея – всі її орлята.
Я не обнімаю, бо упрію,
і надію маю ще на ката,
що уміє гадину обняти.

***
Дожилися, окаянний брате?
Та не мій, а вилупок Батиїв.
Посадили карликів на шию –
ніколи і ріпу почесати.

***
Поки осінь, то уже й – по літу.
Холодами ближче до зими.
А весною нічого радіти…
Як же наші душі обігріти,
поки вилізаємо з пітьми?

***
І юність поважає старість.
І діти родяться на радість,
аби не вимерло село.
Але яка велика жалість,
що цього наче й не було.

***
Дісталось щастя повні жмені.
Все багатіли на роки,
аж поки дожились таки.
І жити вже не по кишені
і доживати не з руки.

***
Є ще надія у мого народу,
і Михаїл закликає з небес
вірного Сина трудящого роду, –
обороняти і волю, й свободу,
поки Месія іще не воскрес.

                              

***
Дурне – на те воно і бідне,
аби не сохнула рука
багатія од мідяка.
Невірогідне – очевидне,
але яке воно огидне,
коли грабує бідняка.

***
Як же уміє братія багата
у бідного останнє відібрати,
немитих посилати у бої,
щоб клали душу за брати її,
за їхню владу, і за їх палати.

***
Еліта партії нової
у ролі пана-бідняка
займає площі і покої
окраденого вояка.
І біографія така,
що не дай, Боже, отакої.

***
Що не обираємо, то рило.
Павуки у банці, забіяки,
що садили злодія на вила…
П'явка то була, а чи барило,
рік минає – ось і «скотиняки».

***
А буває й року не минає,
а уже затягує оброк,
пенсії на армію здирає,
і не знає, що воно чекає –
другий термін чи повторний строк.

***
Утрачена віра, немає надії,
і мало любові до ближніх своїх.
Усе ще купуються голос і мрії.
Субсидії влади – корупція в дії
по підкупу бідних, лінивих, дурних.

                              2016

***
Сиди, чинуша. Може що й найдеш
у позолоті унітазу-крісла...
Та що посієш, те і ти пожнеш,
коли до тебе добереться те ж,
що по хребтах так безхребетно лізло.

***
Епістолярії ще є у кожній справі,
і однобокі де-не-де і …тут.
Це я про канцелярію лукаву.
А чим іще займатися державі,
коли ніде не діє Божий суд?

***
Мало – взяти голову у руки,
уявивши: Яця і – поет.
Що воно за самураї: урки,
гепи-допи, дупи і придурки,
що спливають, злиті у клозет?

***
Росія і Європу узувала,
і Україну оптом «купувала»,
і Сірію узує, і сусід
у неї вистачає безперечно,
але як та повія небезпечна,
що і нагою не дивує рід,
і що ногою попирає світ.

***
У Інтернеті Раша поділила
архіпелаг брехні на острови.
Але усе гниє із голови,
де тролять спонсоровані горили
із підворітні прихвоснів Москви.

***
Макіавеллі судять із цинізмом,
яким він керувався у житті,
підкорюючи засоби меті.
Але за результатом комунізму
на тлі борців із націоналізмом
Макіавеллі – ангел во плоті

                              01.2016

***
На ви я не іду. Нікуди не поїду,
бо я не Одіссей. Читаю Енеїду.
Чекає не мене Олена, що у Трої.
Та вип’ю «на коня», – наїду на сусіду.

***
Я знаю, що я роблю і для кого
у цьому світі доброго і злого.
І окаянне думає, що знає, –
чого існує і заради чого?

***
Мої брати – і меря, і буряти,
з якими нам у полі не – сідати.
Але скажи, слуго у ката мого, –
чого у спину брата убивати?

***
Немає у біди знайомого обличчя
в історії віків і на межі сторіччя,
хіба що кацапня московії-росії,
яка собі біда, але воює вічно.

***
– Нє думаю! – віщає телеящик.
– Падумаєшь! – папуга говорящий.
Не думають усі великороси,
куди веде їх нице й непутяще.

***
Якщо у тебе сказ, не я у тому винен.
Якщо тобі іще далеко до людини,
не верещи, що ви, великороси, старші.
Довбайся у гною, у носі чи у …глині.

***
Куди тобі іти – нікого не питай.
У пекло не біжи і не спіши у рай.
Багато є доріг, але одна до Бога.
Якщо по ній ідеш, то – Боже помагай.

                              

***
Ми
не дуби.
Але дубіє листя,
коли вітри повіють до зими.
Стоять дерева – голі обеліски.
– А де дуби?                          
– …дуби?
                              – …учора – ми.

***
І де
вони
урочі сни?
Пропащі сни –
забуті мрії.
А незаписані слова –
це відлітаючі надії,
не випита вода жива.

***
Ви
хочете
поезії живої?
Не буде цього,
поки – «ґаварит
адвокатура русской паранойи».
Ще є кому виплачувати кров'ю,
за Колиму, війну і геноцид.

***
Поезія
не тупцяє на місці.
У хаосі – ні пуху, ні пера.
Оригінали і авантюристи,
і інші войовничі пацифісти
оскубують гармонію добра.

***
Писати
нині все одно,
що бити батогами.
Але поетові дано
не суще шоу у кіно,
а те, що кануло давно,
і те, що буде з нами.

***
Епітети
й метафори мовчать,
коли вони не туляться до змісту.
але, буває, як вони звучать,
конгеніально врубані на місце.

                              

***
Не лаяв медицину я ні разу.
Але питаю, і не перший раз:
– Якщо є зуби по ціні алмазу,
чому їх не купують
як алмаз?

***
Найвигідніше жити бідно.
Все виміряне, зважене:
не викидаєш непотрібне
і не купуєш
бажане.

***
Ой не журися, що життя минає,
якого хай би вже і не було.
Але допоки іншого немає,
то виживай
йому й собі
на зло.

***
В один кінець веде крута дорога.
Оглянешся – позаду попелище,
сусідою зачовгані пороги...
І, як Іову, на очах у Бога
так хочеться
до Нього бути
ближче!

***
І у освіті є ще квота
на українських вчителів.
Якби я міг, то я б велів
доплачувати патріотам
і гнати в шию
москалів.

***
Бажання «жити» гріє і лоскоче,
і мірою добра буває зло.
Це неможливо – двом богам служити:
і мати все, чого душа захоче,
і щоб за це
нічого не було.

                              01.2016

***
Ой не така ти гнана, як неждана,
моя сусідо. Де ти не взялась,
усе одно – чужий іконостас
і іпостасі копія погана,
якою б не була ця іпостась.

***
Ой небезпечно бути за ізгоя
і коїти, нехай і мимохіть,
наклеп на націю, егре́гор у якої
сягає глибини тисячоліть.

***
Що за брат з війною у «рассрочку»,
що це за рідня по язику,
що останню відбере сорочку,
убиває тата, сина, дочку
і віки тримає на гачку?

***
Життя – це боротьба… І навпаки –
у боротьбі неначе і живемо...
Боротися уміємо таки.
А жити?
Жити?
...може і почнемо.

***
До ряси не усім іде кадило,
плюгавому – корона на віки.
Якщо і досі я у тебе бидло,
тому що є у мене шмаровидло,
то я́
тебе помазую,
таки.

***
Які прозорі імена –
Росія... Україна...
Який лукавий сатана!
Усе навіює, – страна...
безбожна... і єдина!
І ще прозоріше, – війна...
корупція... руїна...

                              

Секунда між «вчора» і «завтра» –
лиш подих, лиш поштовх, лиш що?
Відчути – не встигнеш, спіймати – не смій.
Сніжинка в вологому просторі вій,
краплинка на теплому мармурі щок.
Химерна, зрадлива правда.
2000р.

***
Ніхто не їде, поки не помаже –
одна із хибних істин де-не-де,
яка не ігнорується ніде,
аж поки калабаня не покаже,
куди його лукавий заведе.

***
У екзилі маялись поети
і писали вірші без імен,
і гонимі… їхали до смерті.
Та і досі є апологети
безголов’я нашого здавен.

***
У іншу душу в’їдеш не відразу.
І їздові лишаються чужі,
і поганяйли, наче по заказу –
куди не їде, все одно – зараза.
Немає місця пробі у душі.

***
Похваляють за роботу
і не помічають,
що не їде у ворота...
А коли малює ноти, –
цього не прощають.

***
Приїхали і пасинки, й сини.
І ті, і сі – Адамового роду.
Оба із гущі люду і народу.
А є і з категорії шпани –
відсіяна пуста чужа порода:
нувориші, злодії і пани.

***
У рай не перевозять кораблі.
Човен Харона у аїд чекає.
Але і там опиняться малі –
оті, на кому і вини немає
у тому, що Його земля палає.
Тому то і біда, що на землі
Бог творить, а лукавий управляє.

2015

***
І графомани маються не всує,
хоча і їм поезія пасує,
як леді, що тримає булаву.
Нехай і літописці – одесную,
а я не я, коли листи пишу́ я
туди, де не існую наяву.

***
І у змії така потреба,
що не ручається за себе.
якщо у тебе кров не п'є.
І я – не я, якщо, буває,
і я її не помічаю,
як і вона усе моє.

***
Це означає, що і я бідую,
коли і не живу, і не існую.
Але не розоряю свій сезам.
І я – не я, коли я не бажаю
озватися, якщо я відчуваю,
що я і досі не почутий сам.

***
А ти мене почуєш точно
і через тисячу рокі́в.
А я тебе і поготів...
І я – не я у тім садочку,
де перелази і тиночки
я обминати не умів.

***
Релігія забороняє
гріховні стезі житія.
Але тоді і я – не я,
коли і житіє минає,
і дома не мене чекає
єдина, любляча, моя.

***
Колізії вирішують у бучі,
коли стають великими малі.
Баталії поетів неминучі.
І я – не я, коли є вчителі,
а я у них не буду перший учень.

***
Роди дітей, будуй високий дім,
вирощуй сад, а далі буде видно,
чого найбільше в імені твоїм.
А я собі себе переповім
і ця стезя ніколи не набридне.

               12.2015

Небо! Поглянь мені в очі ніжно,
дитина хай буду я, а ти – мати,
я зрадію і буду спати
в світлій тиші, мала й утішена.
2003р.