Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
За здобиччю – голодними сиділи.
Та то не найстрашніша ще біда.
Адже найбільше рід людський страждав,
Коли усе вкривало снігом білим,
Холодний вітер наскрізь продимав
Сиділи у печерах, у холодних,
Трусилися у відчаї, голодні
І кожен в бога помочі благав.
Не всяк ту зиму пережити міг.
Якби ж вогню боги їм трохи дали.
Про те Сварога день і ніч благали,
На требищах схилялися до ніг.
Сварог був добрий, може би і дав
Вогонь той людям. Та Перун уперся,
В житло Сварога серед дня заперся
І весь вогонь у того відібрав.
Сховав у спис, з яким весь час ходив,
Аби ніхто не міг його забрати
І, не дай боже, якось людям дати.
А всім богам на небі заявив:
- Лиш я розпоряджатись буду ним.
Дай вогонь людям, стануть, наче боги.
А нам – богам геть не потрібно того.
Хай на землі живеться важко їм,
То будуть більше кланятись до ніг.
І з того часу лиш Перун на небі
Вогнем тим правив. Як виходив з себе,
То на землі щось запалити міг.
То люди користали той вогонь,
Носились з ним. Та ж вічно так не буде.
Підкласти хтось з людей гілля забуде,
І згас. Піди, знайди тепер його.
Серед зими зібрався якось рід
Голодний у нетопленій печері.
Нічого не зосталось на вечерю,
А навкруги одні лиш сніг та лід.
І що робити? До тепла, мабуть,
Нікого не зостанеться живого.
Просити поміч у Перуна злого?
Чи то другого? Та ж не нададуть.
Та тут хитрун місцевий одізвавсь:
- А хочете, вогонь я вам добуду?!
- Та ти брехун! – почулось поміж люду.
- Я не для себе, я б для вас старавсь!
- А що за те? – За те життя усе
Лиш я з богами буду говорити.
А ви пожертви будете носити.
- А що втрачаєм? Хай лиш принесе!
Тож рід погодивсь і хитрун пішов.
Аж до гори найвищої дістався,
З якої, кажуть, той Перун спускався.
Та камінь величезний віднайшов.
Взяв каменюку й гупати почав.
За цілий день так гупать приловчився,
Що і Перун не витримав, спустився.
- Чого розгупавсь! – люто закричав.
- Та ось, цей камінь хочу розломить
Та й б’ю по ньому. Може, допоможеш?
Я знаю, ти багато чого можеш!
Чи не під силу? А Перун умить
Так розлютився на його слова,
Що своїм списом, як ударить в камінь,
Той розлетівся на шматочки прямо.
Ще чоловіка дурнем обізвав
Та і подався зі списом в руці.
І не подумав, що від списа того,
Який вогнем заправлений у нього
Лишиться іскра в кожнім камінці.
А чоловік тих камінців набрав
Та став в печеру з ними повертатись.
Народ побачив та узявсь сміятись:
- Де ж твій вогонь? Що, знову набрехав?
Той мовчки в руки залізяччя взяв,
Як вдарить отим каменем щосили,
Аж іскри в усі боки полетіли…
Так той хитрун жерцем найпершим став.