Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
2026.08.02
13:42
Поезія - аскеза чи надмірність,
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
2026.08.02
13:24
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2026.08.02
13:12
А.Фатьянов, С.Фогельсон
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
2026.08.02
12:49
…За 2 години до…
…Потяги колесами б’ють у скронях, повертаючи нас із тобою додому. Літо 1941 року. Ми йдемо разом. Коли я переходила радянсько-німецький кордон пішки, продираючись крізь чагарники й збиваючи ноги у кров, ти йшов на крок позаду, оберіга
2026.08.02
11:47
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
2026.08.02
11:36
Серпень, хлопче, що з тобою?
Знов зненацька задощив.
Не здивуєш нас водою!
Ти диви, ще й оточив...
Заперіщив... розізлився?
Міра жарту певно є...
Ну а після в небо змився -
Православного вдає...
Серпень, хлопче, може, досить?
Якщо чуєш, то озвись
2026.08.02
11:32
Звучали в голосі на почет
Сім нот на пагорбі,
на біс...
І щось було від них пророче,
Бо саме так рождають вість...
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися... Війна.
І тут прийшла потвора суча -
Не всіх повернуть звідтіля...
О Боже рідний...
2026.08.02
10:55
оскільки ти не зрозуміла
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
2026.08.02
06:37
І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
2026.08.02
00:02
До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
2026.08.01
23:06
Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки в кремені з’явився вогонь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки в кремені з’явився вогонь
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
За здобиччю – голодними сиділи.
Та то не найстрашніша ще біда.
Адже найбільше рід людський страждав,
Коли усе вкривало снігом білим,
Холодний вітер наскрізь продимав
Сиділи у печерах, у холодних,
Трусилися у відчаї, голодні
І кожен в бога помочі благав.
Не всяк ту зиму пережити міг.
Якби ж вогню боги їм трохи дали.
Про те Сварога день і ніч благали,
На требищах схилялися до ніг.
Сварог був добрий, може би і дав
Вогонь той людям. Та Перун уперся,
В житло Сварога серед дня заперся
І весь вогонь у того відібрав.
Сховав у спис, з яким весь час ходив,
Аби ніхто не міг його забрати
І, не дай боже, якось людям дати.
А всім богам на небі заявив:
- Лиш я розпоряджатись буду ним.
Дай вогонь людям, стануть, наче боги.
А нам – богам геть не потрібно того.
Хай на землі живеться важко їм,
То будуть більше кланятись до ніг.
І з того часу лиш Перун на небі
Вогнем тим правив. Як виходив з себе,
То на землі щось запалити міг.
То люди користали той вогонь,
Носились з ним. Та ж вічно так не буде.
Підкласти хтось з людей гілля забуде,
І згас. Піди, знайди тепер його.
Серед зими зібрався якось рід
Голодний у нетопленій печері.
Нічого не зосталось на вечерю,
А навкруги одні лиш сніг та лід.
І що робити? До тепла, мабуть,
Нікого не зостанеться живого.
Просити поміч у Перуна злого?
Чи то другого? Та ж не нададуть.
Та тут хитрун місцевий одізвавсь:
- А хочете, вогонь я вам добуду?!
- Та ти брехун! – почулось поміж люду.
- Я не для себе, я б для вас старавсь!
- А що за те? – За те життя усе
Лиш я з богами буду говорити.
А ви пожертви будете носити.
- А що втрачаєм? Хай лиш принесе!
Тож рід погодивсь і хитрун пішов.
Аж до гори найвищої дістався,
З якої, кажуть, той Перун спускався.
Та камінь величезний віднайшов.
Взяв каменюку й гупати почав.
За цілий день так гупать приловчився,
Що і Перун не витримав, спустився.
- Чого розгупавсь! – люто закричав.
- Та ось, цей камінь хочу розломить
Та й б’ю по ньому. Може, допоможеш?
Я знаю, ти багато чого можеш!
Чи не під силу? А Перун умить
Так розлютився на його слова,
Що своїм списом, як ударить в камінь,
Той розлетівся на шматочки прямо.
Ще чоловіка дурнем обізвав
Та і подався зі списом в руці.
І не подумав, що від списа того,
Який вогнем заправлений у нього
Лишиться іскра в кожнім камінці.
А чоловік тих камінців набрав
Та став в печеру з ними повертатись.
Народ побачив та узявсь сміятись:
- Де ж твій вогонь? Що, знову набрехав?
Той мовчки в руки залізяччя взяв,
Як вдарить отим каменем щосили,
Аж іскри в усі боки полетіли…
Так той хитрун жерцем найпершим став.
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
За здобиччю – голодними сиділи.
Та то не найстрашніша ще біда.
Адже найбільше рід людський страждав,
Коли усе вкривало снігом білим,
Холодний вітер наскрізь продимав
Сиділи у печерах, у холодних,
Трусилися у відчаї, голодні
І кожен в бога помочі благав.
Не всяк ту зиму пережити міг.
Якби ж вогню боги їм трохи дали.
Про те Сварога день і ніч благали,
На требищах схилялися до ніг.
Сварог був добрий, може би і дав
Вогонь той людям. Та Перун уперся,
В житло Сварога серед дня заперся
І весь вогонь у того відібрав.
Сховав у спис, з яким весь час ходив,
Аби ніхто не міг його забрати
І, не дай боже, якось людям дати.
А всім богам на небі заявив:
- Лиш я розпоряджатись буду ним.
Дай вогонь людям, стануть, наче боги.
А нам – богам геть не потрібно того.
Хай на землі живеться важко їм,
То будуть більше кланятись до ніг.
І з того часу лиш Перун на небі
Вогнем тим правив. Як виходив з себе,
То на землі щось запалити міг.
То люди користали той вогонь,
Носились з ним. Та ж вічно так не буде.
Підкласти хтось з людей гілля забуде,
І згас. Піди, знайди тепер його.
Серед зими зібрався якось рід
Голодний у нетопленій печері.
Нічого не зосталось на вечерю,
А навкруги одні лиш сніг та лід.
І що робити? До тепла, мабуть,
Нікого не зостанеться живого.
Просити поміч у Перуна злого?
Чи то другого? Та ж не нададуть.
Та тут хитрун місцевий одізвавсь:
- А хочете, вогонь я вам добуду?!
- Та ти брехун! – почулось поміж люду.
- Я не для себе, я б для вас старавсь!
- А що за те? – За те життя усе
Лиш я з богами буду говорити.
А ви пожертви будете носити.
- А що втрачаєм? Хай лиш принесе!
Тож рід погодивсь і хитрун пішов.
Аж до гори найвищої дістався,
З якої, кажуть, той Перун спускався.
Та камінь величезний віднайшов.
Взяв каменюку й гупати почав.
За цілий день так гупать приловчився,
Що і Перун не витримав, спустився.
- Чого розгупавсь! – люто закричав.
- Та ось, цей камінь хочу розломить
Та й б’ю по ньому. Може, допоможеш?
Я знаю, ти багато чого можеш!
Чи не під силу? А Перун умить
Так розлютився на його слова,
Що своїм списом, як ударить в камінь,
Той розлетівся на шматочки прямо.
Ще чоловіка дурнем обізвав
Та і подався зі списом в руці.
І не подумав, що від списа того,
Який вогнем заправлений у нього
Лишиться іскра в кожнім камінці.
А чоловік тих камінців набрав
Та став в печеру з ними повертатись.
Народ побачив та узявсь сміятись:
- Де ж твій вогонь? Що, знову набрехав?
Той мовчки в руки залізяччя взяв,
Як вдарить отим каменем щосили,
Аж іскри в усі боки полетіли…
Так той хитрун жерцем найпершим став.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
