Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки в кремені з’явився вогонь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки в кремені з’явився вогонь
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
За здобиччю – голодними сиділи.
Та то не найстрашніша ще біда.
Адже найбільше рід людський страждав,
Коли усе вкривало снігом білим,
Холодний вітер наскрізь продимав
Сиділи у печерах, у холодних,
Трусилися у відчаї, голодні
І кожен в бога помочі благав.
Не всяк ту зиму пережити міг.
Якби ж вогню боги їм трохи дали.
Про те Сварога день і ніч благали,
На требищах схилялися до ніг.
Сварог був добрий, може би і дав
Вогонь той людям. Та Перун уперся,
В житло Сварога серед дня заперся
І весь вогонь у того відібрав.
Сховав у спис, з яким весь час ходив,
Аби ніхто не міг його забрати
І, не дай боже, якось людям дати.
А всім богам на небі заявив:
- Лиш я розпоряджатись буду ним.
Дай вогонь людям, стануть, наче боги.
А нам – богам геть не потрібно того.
Хай на землі живеться важко їм,
То будуть більше кланятись до ніг.
І з того часу лиш Перун на небі
Вогнем тим правив. Як виходив з себе,
То на землі щось запалити міг.
То люди користали той вогонь,
Носились з ним. Та ж вічно так не буде.
Підкласти хтось з людей гілля забуде,
І згас. Піди, знайди тепер його.
Серед зими зібрався якось рід
Голодний у нетопленій печері.
Нічого не зосталось на вечерю,
А навкруги одні лиш сніг та лід.
І що робити? До тепла, мабуть,
Нікого не зостанеться живого.
Просити поміч у Перуна злого?
Чи то другого? Та ж не нададуть.
Та тут хитрун місцевий одізвавсь:
- А хочете, вогонь я вам добуду?!
- Та ти брехун! – почулось поміж люду.
- Я не для себе, я б для вас старавсь!
- А що за те? – За те життя усе
Лиш я з богами буду говорити.
А ви пожертви будете носити.
- А що втрачаєм? Хай лиш принесе!
Тож рід погодивсь і хитрун пішов.
Аж до гори найвищої дістався,
З якої, кажуть, той Перун спускався.
Та камінь величезний віднайшов.
Взяв каменюку й гупати почав.
За цілий день так гупать приловчився,
Що і Перун не витримав, спустився.
- Чого розгупавсь! – люто закричав.
- Та ось, цей камінь хочу розломить
Та й б’ю по ньому. Може, допоможеш?
Я знаю, ти багато чого можеш!
Чи не під силу? А Перун умить
Так розлютився на його слова,
Що своїм списом, як ударить в камінь,
Той розлетівся на шматочки прямо.
Ще чоловіка дурнем обізвав
Та і подався зі списом в руці.
І не подумав, що від списа того,
Який вогнем заправлений у нього
Лишиться іскра в кожнім камінці.
А чоловік тих камінців набрав
Та став в печеру з ними повертатись.
Народ побачив та узявсь сміятись:
- Де ж твій вогонь? Що, знову набрехав?
Той мовчки в руки залізяччя взяв,
Як вдарить отим каменем щосили,
Аж іскри в усі боки полетіли…
Так той хитрун жерцем найпершим став.
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
За здобиччю – голодними сиділи.
Та то не найстрашніша ще біда.
Адже найбільше рід людський страждав,
Коли усе вкривало снігом білим,
Холодний вітер наскрізь продимав
Сиділи у печерах, у холодних,
Трусилися у відчаї, голодні
І кожен в бога помочі благав.
Не всяк ту зиму пережити міг.
Якби ж вогню боги їм трохи дали.
Про те Сварога день і ніч благали,
На требищах схилялися до ніг.
Сварог був добрий, може би і дав
Вогонь той людям. Та Перун уперся,
В житло Сварога серед дня заперся
І весь вогонь у того відібрав.
Сховав у спис, з яким весь час ходив,
Аби ніхто не міг його забрати
І, не дай боже, якось людям дати.
А всім богам на небі заявив:
- Лиш я розпоряджатись буду ним.
Дай вогонь людям, стануть, наче боги.
А нам – богам геть не потрібно того.
Хай на землі живеться важко їм,
То будуть більше кланятись до ніг.
І з того часу лиш Перун на небі
Вогнем тим правив. Як виходив з себе,
То на землі щось запалити міг.
То люди користали той вогонь,
Носились з ним. Та ж вічно так не буде.
Підкласти хтось з людей гілля забуде,
І згас. Піди, знайди тепер його.
Серед зими зібрався якось рід
Голодний у нетопленій печері.
Нічого не зосталось на вечерю,
А навкруги одні лиш сніг та лід.
І що робити? До тепла, мабуть,
Нікого не зостанеться живого.
Просити поміч у Перуна злого?
Чи то другого? Та ж не нададуть.
Та тут хитрун місцевий одізвавсь:
- А хочете, вогонь я вам добуду?!
- Та ти брехун! – почулось поміж люду.
- Я не для себе, я б для вас старавсь!
- А що за те? – За те життя усе
Лиш я з богами буду говорити.
А ви пожертви будете носити.
- А що втрачаєм? Хай лиш принесе!
Тож рід погодивсь і хитрун пішов.
Аж до гори найвищої дістався,
З якої, кажуть, той Перун спускався.
Та камінь величезний віднайшов.
Взяв каменюку й гупати почав.
За цілий день так гупать приловчився,
Що і Перун не витримав, спустився.
- Чого розгупавсь! – люто закричав.
- Та ось, цей камінь хочу розломить
Та й б’ю по ньому. Може, допоможеш?
Я знаю, ти багато чого можеш!
Чи не під силу? А Перун умить
Так розлютився на його слова,
Що своїм списом, як ударить в камінь,
Той розлетівся на шматочки прямо.
Ще чоловіка дурнем обізвав
Та і подався зі списом в руці.
І не подумав, що від списа того,
Який вогнем заправлений у нього
Лишиться іскра в кожнім камінці.
А чоловік тих камінців набрав
Та став в печеру з ними повертатись.
Народ побачив та узявсь сміятись:
- Де ж твій вогонь? Що, знову набрехав?
Той мовчки в руки залізяччя взяв,
Як вдарить отим каменем щосили,
Аж іскри в усі боки полетіли…
Так той хитрун жерцем найпершим став.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
