Окраєць початку. Немає кінця.
Котел мега-часу - ні дна, ні вінця.
Бульйон(за рецептом «любов і тепло»)
скипає жагою і піниться зло.
І вариво мліє із місива душ,
танцюють панянки з кафе «Мулен Руж».
Стріляють, вбивають – то каїна слід,
за нить павутинки чіпляється світ.
І крізь, де воїтель, немає добра,
і серце сумує. А, може, це гра
між раєм і пеклом, де німб на кону
і сонми лукавих на святість одну?
Невже треба крові, щоб виграти сон,
в якому обол вимагає Харон?
Усюди – непевне, невідань літа,
від роду до віку – суєт суєта.
У безвість геєни, у вічний розмай.
Є чорне і біле - тропу обирай...

15.12.2014

в саду спокус негожий день сльота
на кирзаках пудові гирі грязі
пізнання путь завів у болота
уже запізно з гирями у князі

а хтось устиг без яблук і труда
як на нічну останню електричку
услід сичать спокушені літа
до раю пропонуючи відмичку

у погребі запаси із оман
з надії і розвінчаної віри
і приятель гранчастий істукан
на схилі віку устаканив міри

даруйте учорашні надбання
червлені зорі і космічні кроки
натще видіння випили зрання
і кличуть у минуле лже-пророки

туман у полі річкою імла
і у душі гостює часто темінь
життя мігрує в розпач із тепла
терпцю щоразу попустивши ремінь

утім усе кінчається колись
і паски зотлівають в іго-часі
нема месії яблуні молись
і хай бояться боси на Парнасі

14.12.2014

Сонце, сосни, крила за плечима,
гайвороння світле вар'єте.
Ми до себе свято запросили
і чекали - ось воно прийде.

Та не вийшло, не розквітло свято,
тільки запалало - зацвісти,
як його нещадно стали рвати
із мого минулого дзвінки!

Пуп'янки, суцвіття шматували,
із доспілих ягідок пиріг...
Сподівання збігли за тумани,
парус мрій у вітрі битви зліг.

Чи фатальні рани, чи летальні -
спорожніє намірів казна,
і кохання - у часу лікарні -
виживе,одужає хто зна?

Та раділо сонце, бо не злими,
щоб не затужити уночі,
по шматочку свята понесли ми,
ти - в долоні, я - у кулаці.

22.11 - 11.12.2014

Журнали з глянцю пропонують
стандарти кращого життя.
Там веселяться, не нудьгують,
смакують їдло і пиття.
Всі з білосніжними зубами
і соковитими губами
на пляжах з жовтими пісками –
усі з тугими гаманцями.
Там довгоногі молодиці,
які не мали ще дітей,
без целюліта на сідницях
і без звисаючих грудей.
Там яхти, «тачки», інтер’єри
з металопластика і скла.
Там наймодніші модельєри
І гори хутра, шкір, тряп’я́.
Там вілли, дачі, і будинки,
В яких розваги без кінця…
Не впишеться у цю картинку
Портрет (чи книжка) мудреця.

=============

З циклу "СМС-переписка Пті-Ох"

Ти без мене, я без тебе -
дві сніжинки в білім небі.
Поки краплею постанем,
нашим буде білий танець.
Перш, ніж краплею зіллятись,
станем серцем розмовляти.
Поки станемо ставати,
будем тихо розтавати.

Коли танути ми будем,
сніжне різьблення забудем.
І у сонячнім промінні
станем іншим устремлінням.
Суне сива хмара тінню,
наш політ - лише падіння.
Ми хмаринкою легкою
в небо злинемо з тобою.

Ти без мене, я без тебе -
дві сніжинки в зимнім небі.
Там, де нас морозом ткали,
ми молитвою постали,
блиском іскорки легкої
тихо линем чистотою.
Щоби білий світ укрити,
з небом будем говорити.

12.11.1012р.

"усамітнився світ од тебе"...*
десь весілля а десь війна
білі ангели в синім небі
обопільна чиясь вина
на скрижалях душі не іній
згустки болю і самота
два журавлики "наш" і "їхній"
і опрірвлена висота
"усамітнився світ" та й годі
стогнуть ранки в кривавій млі
а майданами МАТИ ходить
слід шукає
від журавлів...

Колего, у чорних водах перебувають риби,
обравши орієнтиром повну відсутність руху.
Щоб якось від них відрізнятись, мілітаристські верлібри
давай із тобою складати й поширювати фейсбуком.

Колего, з рухливого довгого списку сержантів запасу
ніколи ніхто не буде викреслювати поетів.
І саме тому ми скоро надягнемо списані каски,
прийнявши вчення про стилос
як першооснову стилета,

отримавши в якості ґрунту чоботи, кимось терті,
отримавши в якості права пару розписок і штампів,
отримавши в якості м’язів АК 74-тий,
отримавши в якості віри накази далекого штабу.

Не знаю, що нас чекає. Рівень окопів нижчий
за рівень моря, за рівень, хоч якось доступний бореям.
Колего, наш брат не любить бачити те, що пише,
не втіленим у катрени, а втіленим у траншеї.

Я думаю, фактор повернення сильно від нас не залежить.
Але якщо все-таки вдасться вийти на рідні маршрути,
я кину писати зовсім.
Ти станеш писати менше.
Хіба що про літо й метеликів.

Просто аби забути.

06.12.14

Там,де полотна ще білі,
На митця очікує смуток.
І де слова живуть не щирі,
Ховаєтся світ у закуток.

Там,де сніги ще холодні,-
Справжнє чудо існує живе.
І там,де барви природні,-
Щастя у руки летить,пливе.

Там,де усміхнені люди,
На творця очікує Муза.
Та сльози існують усюди,-
То руки стискає мотузка.

Живе натхнення у миті,-
Від сонця у небі блакитнім.
Коли почуття уже вбиті,
Вірші не такі оксамитні...

Три старці, три - у них вербовий посох,
і рушники, і чорний-чорний кіт.
- Що, старці, вам, простоволосі, босі?
Звідкіль? З яких прогорнених вже літ?

Та одійшли. І посох залишили,
а ще кота, і білі рушники.
А ми стояли і були безсилі
збагнути слів зчудовані рядки:

"Чолом, живі. Для миру і зі Слова
Прийміть оці дорожні береги.
Наспіє вік - приходьте на розмову.
Настане час для меду із перги."

Дрімав наш кіт і все мотав на вуса.
А посох ріс в обагрену ріку.
Ішли у дім стежки, зірки, спокуси.
А рушники лежали у кутку.

Ота ріка. Чому вона багряна?
А рушники? Для них нема покуть?
А час для меду? Він коли настане?
Опісля всіх знедолених розпуть?

Разом із відчаєм приходять сподівання
на порятунок в майбутті, на кращу долю.
Оманливе, пасивне уповання
веде до розпачу, безвихіді і болю.

Надія - це єдина наша власність,
розрада, віра в правду і прогрес,
по суті, підсолоджена сучасність,
ілюзія про праведість небес.

Був шлях і крок під полум`ям багать.
Була печаль - як ніч – густа і сива…
Була любов - окрилено-красива…
І спокій був, як Божа благодать…
Було усе. Усе уже було…
Перецвіло з весною, відбулося…
Вже пахне хризантемами волосся,
Осінній сум лягає на чоло…
Чому душа не вірить в це? Чому?
Пісні римує, розсипає ноти…
Наївна і закохана достоту,
Веселки в`яже зоряні йому…
Бо що їй дощ і що їй листопад ,
А чи років вервечка стоголоса…
Біжить кудись - розхристана і боса -
У синь, у сон, у свій едемський сад…
Життя ж не повертається назад ,
як їй здалося…
2014

Совість в людини, має бути чиста,
Проте, не так як "чиста" пустота.
Вона повина бути золотиста,
Не заплямована й цілком проста.

Нам до життя, інструкцій, не додали,
Бо з ними ми були б уже не ті.
Що є погано, ми би зроду знали,
Але не зустрічали б у житті.

Здається, ідеально все було б,
Не знаєш болю- значить не завдаш...
Та вижити так людство не могло б,
Бо зник би весь душевний досвід наш.

Лише як крапля смутку в душі є,
І сумніви, і біль, і горя муки,
Ми починаєм цінувать своє,
І розуміти прикрості розлуки.

Твій біль-породжує твою любов,
Лише пізнавши горе, зрозумієш,
Як стигне в жилах твоя тепла кров,
Коли людину так згубити вмієш.

От так і совість, буде золота,
Коли ти вже спіткнувся об пороги,
І зрозумів, що це тропа не та,
Але вже стер об неї свої ноги.

Лише коли у серці й на душі,
Одним мотивом, тихо щось заграє,
І вирве з інших, всі твої ножі,
Ти зрозумієш- совість так співає.

Тому не бійся падати в житті,
Бо тільки так, навчишся підніматись.
Згадай, що всі, оті, земні святі,
Були за крок, щоб Сатані віддатись.

05/01/14

О Боже мій, а я ще й не жила,
А я ж лише «зализувала» крила,
Які недоля прикра обпекла,
Які неправда чорна обпалила…
А я лише у царстві тіней злих
Шукала світла, щоб донести людям.
І цвітом опадав з грудей моїх
Жертовний вірш, немов якийсь приблуда…
А я себе палила кожен день
(Коли болить життя – то душу чути),
То крила виростають у пісень,
Які несеш у пекло для спокути…
Мій шлях – то траєкторія листка
Осіннього, віднесеного вітром…
Для цього світу «зовсім не така»,
Сльозу сховаю в душу і…не витру…
Нехай гірчить всім атомам єства,
То й віршам надто солодко не буде…
Лечу кудись…обпалено-жива…
Прощайте, люде…

Удача дивна річ! Чому вона зникає?
Про це напевне навіть Бог не знає
Усі близькі вже відвернулися від тебе
Одне питання чи її так треба?
А полоса життя темнішає щоночі
І жити так я більше вже не хочу
Так я втомився годі з мене сліз
Смертельний якір на душі,
тягар турбот повис.
Я не чикатиму на сонце
і не спиню свій корабель
Пливу туди де захід сонця
Ось це напевне мій кінець!
Я поглинаюсь темнотою,
чом загубив життя радар
Сховалось сонце за горою,
і темно там і лячно там
Та завжди так не може бути!
Не може вічно і світить.
Ти не гонись за сонцем друже,
а просто-просто обернись
Бо десь зайшло, а десь вже сходить
ти не дивись в один кінець
Бо втративши свій шанс свободи
ТИ зрозумієш це кінець!

Ти пам’ятник собі створив нерукотворний?
Чи може рукотворний збудував?
Не псуй ландшафт!
І не засмічуй ти простори!
Ми – люди – це лиш мисляча трава…

Усе є вибір – як в житті рости:
у шир довкілля з епіцентром в пузі,
а чи угору яблуні трясти,
а чи униз, скоряючись недузі.

Усе є вибір… Господи, прости.
Забув про душу – от що серце крає.
А їй куди, приземленій, рости,
якщо вона у сні вже не літає.

19.11.2014

ти просто поруч був
коли мені життя
свої сюрпризи вміло посилало
коли боліло
навіть убивало
коли вже навіть сліз було замало
ти відчував
та зрештою і чув
як я молилась Господу не всує
бо вірила що він мене почує
ти розумів мене без жодних слів
допомагав спіймати птицю синю
повірити у казку не_осінню
намалювати те чого нема
я дивувалась інколи сама
що ти так тонко вмієш відчувати
бо я могла нічого й не казати
а просто щось шукати у собі
в поезії чи у небесній висі
ти зберігав гніздечко наше в стрісі
а ще не замикався у собі
а виростав над буднями і віком
мовчав
терпів
був просто Чоловіком
найкращим найдорожчим далебі
тому я і не дякую тобі
а просто знаю - ти у мене є
такий що навіть з пекла дістає
душі надійний меч надійний щит
супутник мій
на "много- много літ"...
11.11.2014

Ідея-фікс, що люди – браття.
Тече і хлюпає ріка,
десь уночі горить багаття
і чинить суд своя рука.

Ріка, ріка… в ній тоне суще,
плисти втомившись у воді.
Галера. Мостик. Злоімуще.
І нижній ярус – там «святі».

Наглядачі, як ланка долі.
Стікає піт з понурих днів.
Обжився раб у звичній ролі –
ну що за рай без стусанів?

У колі ниці і багатства
ідея-фікс не проживе.
Хіба її у пута рабства?
Хай бідолаха вік гребе.

Багаття душу не зігріє,
а тіло трохи, абияк.
Жаринка щастя сонцем тліє,
в блаватку рядиться будяк.

Ніч у степу – безмежжя неба.
Палахкотять примари мрій.
Хтось утікає з того степу.
Серед чужих давно він свій.

Ідея-фікс згорає в часі
і гріє помисли лихі.
Шумує зло у біомасі.
Чи біо винен? Мабуть, ні…

Своя рука – своя владика.
Поліно в оці – то дурняк.
Краватка, гонор, сита пика.
А що в душі? Живе слизняк.

Мажорів їде авто-рота.
Обличчя-мім, щілини уст.
пихою сповнені істоти,
зате в кишені «мані» хруст.

Ідея-фікс на дні моралі:
багно, почвара, сморід дня.
Сідлає гнів у чорні далі
свого огненного коня.

Та залишилася надія,
ця довгожителька життя –
прийдЕ сіяч і сон посіє,
а в ньому ера золота.

18.11.2014

Стаєш ти панацеєю, о смерте,
коли до немочі похилої ідеш
і дозволяєш тілу просто вмерти,
а душу до чистилища ведеш.

І злом стаєш нещадним, як дитину,
ще чисту, непорочну, без гріхів,
немов ягнятко, тягнеш до загину,
на тугу обрікаючи батьків.

Лихою кров’ю пишеш ти картини –
на половині віку і життя
неждано підступаєш до людини,
отрутою наповнюєш чуття.

Навіщо, смерте, ти така жорстока?
Якщо є вибір – не чини розбій.
Хай мати часу, небо зореоке,
не плаче уночі за упокій.

Але ніхто не вирветься з полону
земної долі, що би не робив.
Нема такої зброї і патрона,
щоб раз уцілив і… каргу убив.

15.11.2014

* * *
Осіння ніч упала на погони,
не листопадом – зорями війни.
Біда і горе, наче перегони –
кому рідніше демон із імли.

* * *
Надія умирає – після неї
лишається ілюзія: жива!
І ти радієш колиханню шлеї,
вдихаючи натхнення у слова.

* * *
Допоки ти смієшся, зло безсиле
втопити долю у лихе багно,
яке сльозами горя наплодили,
яке для духу – трясовинне дно.

* * *
Життя – театр. Люди – маски, ролі:
герой, Іуда, неборак і воїн.
На сцені – гра, а суті душ – паролі.
Декодування show - it is going.

* * *
А монументи падають на спуд
землі, довіри, сьогодення часу –
колишній ідол, а направду Брут,
що паював народ у біомасу.

12.11.2014

Із точки «еН» у точку «еС» повік
зі швидкістю земного часоплину
прямує потяг – як хуткий потік,
усіх живих несе у цю хвилину.

Усе, що має бути, так і є:
дорога, пасажири і вокзали.
Відповідає кожне за своє:
вибоїни, порядок і портали.

Чи кожен доїжджає до кінця,
якого сподівався, сівши в потяг?
Вам не знайти ні мага, ні жерця,
що міг би угадати долі посаг.

Дорога ця, мов у краю чудес,
яву і згин єднає без пориву,
бо кожен раз, як хтось зійде на «еС»,
на «еН» сідає інший в мить щасливу.

На цьому перегоні сон життя
плекає і леліє щастя мрії,
а ще несе у вічне каяття
останнє, що тут є: земні надії…

11.11.2014

- Оце твоє, людино, – хліб у поті.
І ношу цю у гніві не кляни.
Живи в полоні вічної турботи,
спокушена лукавством сатани.

Народжена у муках – в них погинеш.
А там мій суд – єдино правий суд:
чи в небеса осяяні полинеш,
а чи тебе в огненний кину спуд.

Зате ти можеш ті плоди вживати,
що я тобі забороняв колись
і таїни усякі пізнавати,
але пізнавши, скутку бережись.

Не приведи тобі дійти до крапки,
бо далі я – тріада, як одне,
межа пізнань, де всі кінці й початки
не ділені на грішне і святе.

Отож трудись , людино, і учися.
Хай розум не лиша тебе повік.
У час сумнівний в небо подивися –
твоєму «Я» там усебічний лік.

09.11.2014

На трамвайній зупинці стояв чоловік в пальті.
Він дивився крізь час і мені видававсь знайомим.
Намагався згадати обличчя людей… не ті.
Чоловік одвернувся. Я не пішов додому.

Я стояв біля траси. Поряд шипіння авт.
Гомінке вороття безупинно і такт безчасся.
Не змовкає місто. Тут не буває втрат.
Рух горизонтом. Все – перехід у масі.

Той чоловік повернув до мене лице.
Я подивився пильно йому у вічі.
Може, це він. Ні, неможливо це.
Той чоловік – це я, та сильніше відчай.

Дивиться – мов крізь час. Кам’яний, німий.
Хоче сказати щось, на лиці ж гримаса.
Біль у очах. І втома, і розпач – мій.
Він – як і я: ми – здичавіла раса.

Життя людське – екзамен на дозрілість.
Знання і вибір визначають стаж.
Дух - у душі. Душа живе у тілі,
Неначе в гримі - сцени персонаж.

Написаний сценарій наших ролей,
Але і в мене – серце й голова.
Коли підкосить волю справжнім болем,
То що мені – призначені слова?

Відходжу геть далеко від сюжету,
Щоби нарешті замовчав суфлер!
Якщо на сцені – вводжу піруети.
Та поряд – яма, а внизу – партер.

І незручну усе ж – приймаю! – ролю,
Щоб повести на сміх себе, на глум.
Немає болю тут, на сцені долі,
Є тільки зрідка ностальгійний сум.

Все ж визнаю – хоч не свою – провину.
Прощаю все, і явну зраду теж.
Я тут за роллю, - може, і загину –
Нема обмежень і немає меж.

І буду цілувати не з любові,
Кричати, бігти, плакати дарма.
Мов чужака питати свого: хто ви?
Чи інших слів у мене вже нема?

Я маю волю. І глядач незримий:
Шатро прожекторів укрило все.
Хоч біль мій сильний, та слова терпимі.
Я граю так, як хоче Режисер.
15.09.07.

Черговий досвід робить мене злим,
хоча таким не прийнято ставати,
розкопуючи щось нове. Затим,
я стверджую, що так лягає карта

і міг би нині дертися увись
(хоча насправді тільки ніс дереться);
не помічати характерних рис,
які цілком сумісні з теплим серцем;

навчитись розрізняти моветон,
при цьому відкидаючи статути;
ходити у богемному пальто
як в аргументі говорити скуто;

в кінці катрена виставляти хрест
як пам`ять про невідворотні втрати;
а ще напитись, намутивши десь
(хоча мені зарано споживати)­.

Натомість лампа замість каганця
хитається у побутовій тиші,
і річ, яка повзе з-під олівця,
нагадує букет із перебільшень.

04.11.14

Душі говорять, люди мовчать.
Завчено сипляться фрази.
Доки розділеності печать
Буде із нами разом?

Стукає серце у двері загачені,
Спокій бентежить. Замки вже оплачені.

Стихли б думки, що для тіла спішать:
Духу не чує душа!

22.09.06.

Дивовижність Сходу

Схід дивуватиме нас, світ стоїть допОки!..
Цю дивну витонченість я колись пізнав,
Коли в віддалені часи важкі й жорстокі
В пустелях Сходу я ще хлопцем воював...

Так... Схід тонкий... Ця витонченість, певно,
На серці юному зарубкою лягла,
І вітер Сходу так доволі недаремно
Все раз по разу знов торкається чола...

Ця дивна витонченість... Слабкість в ній і сила,
І жало змія, що коли його торкнеш,
Укусом мічений, життя нестИ знесилиш,
І спрагнеш думкою, й знеболено заснеш.

І як дивуєшся, коли малий хлопчина
Ще від колиски пізнає Фірдоусі,
І епос давній в ньому житиме до згину,
І з ним повік пройде життя припони всі.

Чи- сила жінки (трохи іншої країни),
Жіноча доля де доволі більш легка-
Краса й сміливість, і спрямованість неспинна,
Мов діловитість тої Пташки Королька...

Гостинність Сходу... Неповторність Сходу...
Булатний ніж для виноградної лози...
Мов рубаї, поету стануть у пригоді
Завжди із честю пережить лихі часи.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531587
рубрика: Лірика
дата поступления 21.10.2014
автор: Сокольник

Хеллоуин. Акт.

Темный Ангел в ночной полудреме летел...
Утомленно и сонно в чары действа глядел,
Как осенние ведьмы в липкой тине болот
Брали хлад омовенья в свой последний полет...

Над печальной землею Ангел Зла пролетал
В состояньи покоя... Озирал? Надзирал?
И шалунья, в чьем сердце черный клекот ворон,
Совершала в почтеньи реверанса поклон...

И иная, которой уж касается тлен,
Что сменила с позором свой талант на домен,
Расслоенная телом, но еще хороша,
Обнаженно хотела, чтоб коснулась душа

Этой матрицы мрака, этих глаз седины...
Вдруг завыли собаки на рожденье луны...
Утомленный увидел... Как покровом накрыв...
Индульгенцию выдав... Ей грехи отпустив...

Над болотною тиной стон оргазма витал...
Утомясь Хеллоуином в темный край улетал
Он, осенней идилии объявивший конец...
Тьму в ночи осветили искры женских сердец...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533853
рубрика: Лирика
дата поступления 01.11.2014
автор: Сокольник

Так… краткое

Тает, тает ночи тень.
Будет день,
И познание себя-
Не любя.
Не познаешь жар в крови
Без любви.
Не придут покоя сны
Без войны.
Чтобы жизни смысл познать-
Надо БЫТЬ.
И победы не видать
Без борьбы.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520939
рубрика: Лирика
дата поступления 02.09.2014
автор: Сокольник

Я морем розливалась по судинах,
шалена до безтями, мов отрута,
дивилась в очі звіру безупину,
наївно сподівалася збагнути.

Та звіра нацькують якось на мене,
захочуть розіп"яти, як відьмарку,
бо мстива глупота не безіменна,
штормить вода, хвилюється до ранку.

Їм знищити мене кортить щоденно.
Нестримну Гвендоліну хтось поборе?!
Я ж лúшуся собою нескорéнна
солона та гірка, неначе море...

30.10.2014

О душе, подорожня в мега-світі
поезії, емоцій, чулих дум.
Чуже тепло залишила у літі,
своє перевела в осінній сум.

Під голим небом, в обширі і часі,
шукає слід утрати між людей.
Їх так багато. У безликій масі
вона – одне: мисливець і трофей.

За обрієм ховається надія.
О душе, утікай з полону мар.
Осінній вітер жовтим листям віє,
а їй здається – догорає жар.

30.10.2014

Встреча в гостинице

Гостиницы запах родной...
Сегодня ты снова со мной...
Свиданий с горчинкою сахар...
Гостиниц таинственный запах...
И губы- в желании- в губы...
И страсти нескрытая грубость...
И терпкая сладость духов...
И ход обреченный часов...
И крепко сплетенные руки...
И нежная память в разлуке...
Кто не испытал, тот не знает,
Как время любовь ускоряет,
Как тает напиток в бокале,
Как тайны любви, что познали,
Клепсидрою меряя час,
Который остался у нас...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531817
рубрика: Лирика
дата поступления 23.10.2014
автор: Сокольник

Фортуна по п`яні впертою
стає і несамовитою.
Мабуть, недостатньо відвертий був
або ж не зійшлись орбітами.

Фортуна, прикрившись пакетами,
лягає за баром на клаптику.
Ну що ж, я не став планетою
в безодні її галактики.

Фортуна зіб`є центрифугою,
не дивлячись на гарантії.
Тому я кажу, як другові:
будь ласка,
чувак,
не втрать її.

29.10.14

На изломе эпох

Встал рассвет в терновом венце.
И, вдыхая весеннюю вонь,
Я, с гримасой на мрачном лице,
Собираю осколки в ладонь.

Этот мир разлетелся во прах.
И осколками ноги босые
Мы изрежем, блуждая в мирах,
Где ютятся дожди косые,

Нас очистив от скверны былой,
Напитав живительной влагой...
И былого истлевшее зло
Упокоится в темных оврагах.

Только ты люби в этот час!
Только телом меня согрей!
Это время выбрало нас,
И несет... Так целуй скорей!..

Холод мира поправ, стоим,
И в объятиях согреваем
Мы друг друга. И время с ним,
Словно кровь, в песок истекает.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486859
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.03.2014
автор: Сокольник

Конец любви. Самоубийство

Умирает любовь. Умирает мечта.
И сегодня в мой дом ночь приходит не та.
С темных стен безнадежно глядят пауки,
И душе невозможно избыться тоски...

Эта ночь обнаженно-кровавою раной
Режет душу. Всплывающий образ туманный
Промелькнет, не задев, не нарушив покой.
Досылаю патрон недрожащей рукой,

Обреченно гляжу в темноту потолка,
И бессильно свисает с постели рука...
Пистолет у виска. Пуля в тело вошла...
Я спокоен. Я умер. Любовь умерла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487590
рубрика: Лирика любви
дата поступления 23.03.2014
автор: Сокольник

Опавший лист

Снег сошел. И лист опавший,
Переживший зимний снег,
Словно вспомнив день вчерашний,
Закружился по весне

В вихре ветра, что из сеней
Пыль сомнения метет,
Что в потоке ощущений
Позабыл ушедший год...

Вновь в свободе многоточья
независим, позабыл
Тот застенчивый листочек,
С кем под снегом рядом был...

Так и я в потоке ветра
Новый ветренный порыв,
В парусах грядущих лета
Поцелуем изловив,

Упаду и вновь восстану...
Но, по-новому любя,
В сердце вдруг заноет рана-
Как я буду... без тебя?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491237
рубрика: Лирика любви
дата поступления 08.04.2014
автор: Сокольник

Ми із тіні

Сліпуче сонце? На підмостках
Ви ролі граєте невпинно
На публіці. Все дуже просто.
Та ми- складніші. Ми- із тіні.

Це непогано. Не засліпить.
Кохання шал не виїсть очі.
Гірка образа не скалічить
Душі і тіла. Ми не хочем

Здобутком бути на загальній
Арені світла-примітиву...
І тіла твого аморальність
Відчути я жадаю хтиво,

Та не у світлі, що спаплюжить
зливання хіті, поз сюжети.
Не дай- но Боже нам одужать
Від цього. Все ж-бо ми поети

Не наносного примітиву,
Де все, неначе в протоколі,
Розписує кохання диво,
Як хрест тяжкий лихої долі.

А ми, тіла у тінь вдягнувши,
Від світла сонця нею вкриті,
Свою обрАнність осягнувши,
Досягнемо блаженства миті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490235
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 04.04.2014
автор: Сокольник

Старий водію, дякую тобі
за гравійоване дорожнє тло,
за чистий дим коліс і, далебі,
за нехитке октанове число,

за злагоджену ритміку поршнів
і за відмову кожному менту,
за друга, що позаду захропів
після важкої зміни на посту,

за руни, що ти на кермо набив,
за високо настроєний клаксон,
за мерехтіння митниць і портів
зі схлипуванням валу в унісон

і за навислу перед лобовим
пластмаску з намальованим святим.

28.10.14

Холода ( 16+ )

Я был согрет тобою в холода,
Когда весь мир кружится в снежном хороводе,
И не согреешься, одевшись по погоде,
Я был согрет тобою в холода...

Нас вьюга укрывала в холода,
Когда дрожа, прижавшись телом к телу
Ты отдавалась мне и жертвенно, и смело,
Нас вьюга укрывала в холода...

Я благодарен этим холодам,
Как жар камина, трепетным и ярким...
Согрет тобой, моим рождественским подарком,
Я благодарен этим холодам...

Но солнце растопило холода,
И вот, теплом иной любви согреты
С тобой мы далеки, как две планеты...
Зря солнце растопило холода...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466957
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.12.2013
автор: Сокольник

Готика ( 16+ )

Та наша ночь озарена мерцающей луною,
И темный ангел в серой мгле томительно летел,
Когда слиянье душ сбылсь у нас с тобою,
Когда сбылось соединенье наших тел.

Печаль холодная струится над землею
Ночным туманом... Где-то поезд мчит
Мою любимую... Расстался я с тобою,
И сердце раненое от тоски болит...

В болотной мгле ползут ночные тени,
Их руки щупают стволы сырых берез.
Весь мир во мраке замер без движенья,
Лишь свет луны любовь твою донес...

И трепет лона в дуновеньи ветерка
Опять почувствует желанная рука...
... ... ...
Желанья, ласки, поцелуи лови, любимая, лови!
Хочу распять тебя нагую я на кресте моей любви...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466551
рубрика: Лирика любви
дата поступления 17.12.2013
автор: Сокольник

Спрага нового

Я повертаюсь. Знову і знов...
Може, зосталась в серці любов?
Ні, оболонка вмісту не має.
В серці пустелі пил замітає

Те, що здійснилось, чим ми жили,
Що полишили, з чим відійшли
Прожиті роки... Серця нудьга...
Що ж то за мука- спраги жага?

Спраги нового... Дивних ночей...
Губи вологі... Зблиски очей...
Вітре, подмухай, вимети нас!
Час до розлуки... Зустрічі час...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516651
рубрика: Лірика
дата поступления 10.08.2014
автор: Сокольник

Моей…

Перемен неизменно нам приходится ждать...
Интересная тема- за тобой наблюдать.
Ты со мной улетаешь в очарованный рай...
Ты в разлуке считаешь дни до встречи... Растай

На ладонях ледышкой и капелью стеки
Мне на ноги... Неслышно за собой увлеки
На цветущее ложе, и на нем расцвети
Для меня, чтоб я тоже для тебя мог цвести.

Пусть грядут перемены, дуют ветры... Да пусть!
Ты моя неизменно. И к тебе я вернусь
Сто походов, сто странствий, сто страданий пройдя
Ритму сердца согласно, вешней каплей дождя...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518220
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.08.2014
автор: Сокольник

Смуток. Роздум

Ні, про любов писати ще не час...
Допоки ворон чорний понад нами
Ще змахує пекельними крилАми-
Ні, про любов писати ще не час...

Не ввічливо писати про любов,
Коли в вогні кривавого завзяття
Бійці Вітчизні віддають синовню кров...
Не ввічливо писати про любов...

Від них би народилися сини...
Зростали б, в їх очах відобразились
Дівочі очі, і життя б не припинилось...
Від них би народилися сини...

Цей смуток, не розвіяний повік,
Нічним туманом ляже посивілим,
Як коси матері, простерті на могилі....
Цей смуток, не розвіяний повік...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517124
рубрика: Лірика
дата поступления 14.08.2014
автор: Сокольник

Я не верю…

Я не верю в людей. Люди подлы и слепы.
Люди злы откровенно, и сокрыто порой...
Ожиданье любви так порою нелепо,
Как лобзанья Иуды загробный покой...

Я не верю в добро. От добра столько горя
Тем, кого осчастливить возжелают порой...
Случай вертит судьбою в тоске ре-минора,
Подбивая случайный баланс роковой...

Я не верю в успех. По делам не воздастся
Рассыпающим бисер обожанья порой...
Со своими кумирами проще расстаться,
Чем за них углубляться в бессмысленный бой.

Но я верю- в тебя. Не добра и не зла ты.
Ты слепа в наслажденьи... Но и зряча порой...
Ты провал и успех... Неизведанный атом...
Искаженье сознанья... И все ж- будь со мной!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513974
рубрика: Философская лирика
дата поступления 28.07.2014
автор: Сокольник

О Українцю! Друже! ( філософсько-історичне )

О, Українцю! Друже! Як погано
Тобі на серці стане- спом"яни
Свою історію, злодІєм невблаганно
У тебе вкрадену- її ти поверни.

Як давні пращури величчям осяяли
Нам за БОРЕЇ шлях серед віків,
Коли прадавні Ар"ї воювали
ІРАН І ІНДІЮ, окраїну світів.

Коли чинуші Українця гноблять,
Коли на Волю хтось ногою став,
Про що нам факти історичні мовлять?
Про КОЛІЇВЩИНУ народу, що повстав.

Коли на землю милу України
Надходить гадський сарани потоп,
Про що історії прадавня пісня лине?
Про ЖОВТІ ВОДИ і про КОНОТОП.

Коли принизити твою бажають гідність-
Стряхни з себе покори сірий пил.
Здійсни в собі оте, Вкраїнське, рідне-
Шевченка мрію- ЧОРНИЙ ПЕРЕДІЛ.

А ще- не забувай одвічну славу,
Прадавньо- східних перемог гучний парад,
Від Князя Київського лепту- Святослава,
Того, Хороброго, що знищив КАГАНАТ.

І з серця скніючого враз спадуть кайдани,
І Голос Розуму з тобою говорить
Почне про те, як Небо вказує негайно
Тобі тепер НОВУ ІСТОРІЮ ТВОРИТЬ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512780
рубрика: Філософська лірика
дата поступления 22.07.2014
автор: Сокольник

Скитания

Не высказать грусти словами...
Сбывалось. Сейчас не сбылось.
И счастье бежало за нами.
За НИМИ. Извечный вопрос.

Мы виделись. Видимся. Будем,
Скитаясь в погасших мирах,
Искать единение судеб,
Друг друга касаться во снах...

И вдруг, ощутимо едва ли,
Печати срывая вдвоем,
О том, что друг друга узнали,
Мы памятью прошлой поймем.

И что в этот раз разминулись-
Тебя не узнал при луне,
Потерянную среди улиц-
Я помню... Но это- во сне...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508098
рубрика: Философская лирика
дата поступления 29.06.2014
автор: Сокольник

Ты способна любить?...

Ты способна любить постоянно?
Не предать, не уйти, не забыть?
Коль любовью напьешься ты пьяной,
Ты готова любить постоянно?

Я люблю, но люблю я спокойно.
Я уверен, я знаю, что ждать
От себя. Не забыть. Не предать.
Только ты не способна- спокойно.

Ты же любишь себя, не меня.
В осознании этим напуган.
Кто вошел, тот не выйдет из круга.
Докажи, что ты любишь меня.

Я- весь мир, преломленный в тебе.
Сквозь меня, как сквозь призму познаешь
Жар желания, что обретаешь
В час, когда я всецело в тебе.

А затем ты, возможно, уйдешь.
Это путь бесконечного поиска.
Это дивов желания происки.
Докажи мне, что ты не уйдешь.

Я задам тебе этот вопрос.
На него ты, возможно, ответишь,
Только так, что сама не заметишь,
Как бессмысленным станет вопрос...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493885
рубрика: Лирика любви
дата поступления 21.04.2014
автор: Сокольник

Одвічне

Дули вітри. Вили біси.
Мить падіння. Злету мить.
Все бувало. Роздивися
На часописі століть.

Десь родилось, випливало,
З часом гинуло в пітьмі...
Давні таїни сховались
У рунічному письмі.

Боги давні в нім вказали
Черпати наснаги й сил.
Давня мудрість засіЯла
Світом кАмінних могил.

Тільки ти, нащадку давен,
В своїм серці відтвори
Теплий світ прадавніх таїн
Сходом сонця на зорі.

І впадуть облудні пута,
І чужинське відійде,
І покине душу смуток...
Світоч розуму- гряде.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490818
рубрика: Філософська лірика
дата поступления 07.04.2014
автор: Сокольник

Незмінність ролей

Як сказано колись було в Авесті-
Коли Ахура Мазда світ творив,
То душі ненанорджених людей
Зібрав, і кожній дав- кому дорогу честі,
Кому творця наснагу, чи священний гнів
воїтеля... І душу кожну, з любов"ю пригорнувши до грудей,
Спитав, який їй личить вибір? І душа завзято
Сама обрала шлях собі, як роль на сцені,
Обітницю дала її зіграти щиро.
То ж граємо ми ролі, в чім ми винуваті,
Що наші душі свОго часу так даремно
Погодились на це. То чи ж-бо будем в мирі
Спокійно жити, без війни і крові?
Все вирішено. Гру ролей нам не спинити.
Та пам"ять серця нам підказує, що щирі
Обітниці ми маєм відіграти почасово
В закладеній програмі- як нам жити,
Не маючи в незмінність ролі віри.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490653
рубрика: Езотерична лірика (містика і езотерика)
дата поступления 06.04.2014
автор: Сокольник

Памяти Светланы

В квартире, где еще не так давно
То грустной ты, то радостной ходила,
Чужие люди. И завешено окно
В которое ты так смотреть любила...

И зеркало, в него ты, как в окно
глядела, образ твой не отражает.
Завешено, и может быть оно
Тебя под покрывалом вспоминает...

И радио утихшему молчать
приходится, печально вспоминая-
Ты под него любила танцевать,
Красивая, беспечная, нагая...

И кухня, твой покинутый очаг,
Стоит холодной, молча вспоминая
Как ты сидела у меня в ногах,
Мне на колени голову слагая...

В прихожей люди тихо говорят,
Тебя традиционно поминая,
Какою ты была... Им не понять-
КАКОЮ ТЫ БЫЛА- я это знаю...

Куда, в какие ты ушла края?
В какую дверь, что пред тобой открылась?
Беспечная избранница моя...
Часы стоят- и жизнь остановилась.

5.09.2008


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467825
рубрика: Лирика
дата поступления 23.12.2013
автор: Сокольник