У жодну віру не вкладається Життя,
Бо ж усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього,
Бо ж усі вони – повчання й каяття
За скоєні й нескоєні гріхи проти самої Істини.
На пальцях десятьох вміщається вона.
Її для нас Моше (Мойсеєм, Мусою)
На скрижалях передав Всевишній,
Аби од звіра була людина вища...
І вивищилася. І навіть понадміру:
Таких же, як і вона сама
(Не те що якогось людоїда-звіра),
Готова розтерзать за іншу віру.
І вже побожним місця на Землі нема...
На схови атомні перетворились катакомби,
І любу немовлятам материнську колискову
Глушать щовечора протяжним воєм бомби.
О новоявлений до несусвіття Вавилон,
Куди ти тягнешся? Минуле позабув невже ти?
Чи, може, й справді націлився на Армагедон?
Чи байдуже, яким шляхом іти до смерті?

Пухнастий хвіст свій лис
Змушений був залишити в капкані
(Не до краси, як йдеться про життя і смерть).
Щоб не натрапити на глузи товариства,
Смутний ходив він кілька тижнів одинцем
(Щоправда, одинокість часом гірше смерті).
«Стривай, а як зробити лихо перевагою?»
Подумав і скликає братію невдаха та й почина
Хвалитись,що позбувсь хвоста зумисне,
Аби життям новим зажити:
«Повірте, і бігать легше, і безпечніш стало.
Отож, і вам настійно раджу, не гаючись,
Утнуть додаток цей, бозна навіщо даний».
На запальний той заклик озвався лис старий:
«Даруй, але ж ніхто не бачив, як ти це робив.
Можливо, що й не по своїй охоті...
То ж замість розказувать усякі небилиці,
Краще б розповів, де саме позбувсь хвоста,
Ти ж хочеш зробити всіх схожими на себе.
Себто позбутись того, що в дар дала природа.

P.S.
Як сам потрапив у халепу,
громаду всю тягнуть туди не треба.

Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув, що Храм мають зробить таким,
Який той був за царя Шломо,
Спродав усе своє добро,
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходивсь робить ворота з міді,
Що блиском не поступалась золоту самому.
І ось як все було готове,
Разом з майстрами відправивсь морем в Юдею.
І треба ж так, що неподалік Яфо,
Де мали пристати, знялася буря.
Велетенські хвилі готові були поглинуть судно.
Матроси кидали за борт вантаж.
Дійшла черга й до важчезних стулок.
Як не благав Никанор не чіпать
Дорогоцінний дар Єрусалиму,
Одну із стулок було викинуто в море.
А буря дедалі більше набирала силу
»Другу стулку кидайте за борт!»-
Капітан розпорядився ...
«Разом зо мною!»- відказав Никанор
І обома руками учепивсь за стулку.
І сталось диво: буря раптово стихла.
Судно благополучно дісталось гавані.
Зійшов на берег Никанор. Мало не плаче:
«З чим їхати в Єрусалим?»
Вдивляється у водну далечінь:
Може, хвилею приб’ється стулка?
Не видно. Востаннє кида погляд на судно
І щось мов різонуло око.
Приглянувсь – до днища приліпилась
Оплакувана ним стулка.

P.S.
На околиці Єрусалима археологи знайшли склеп, на якому було написано грецькою: «Кості Никанора, александрійця, який зробив ворота», а також арамейською мовою: «Никанор, александрієць».

Десь далеко від наших снів,
Далеко-далеко від квітучої вишні,
Де джмелі не гудуть солодкаво,
А час міряють солідами та флоринами,
Все той же дож Теодато Іпато* –
Магістр чужої липкої пітьми
Пророчить про втоплений перстень.
Всерйоз відчувати весну –
Хоча б над морем ілюзій,
Хвилями якого тікати
Під вітрилами білими
(Від моторошної реальності)
І малювати на них квіти,
Наче не вітрила то, а хмаринки:
Даруйте мені необачно,
Що тіні далі грають свою виставу
Ненаписаної п’єси Франческо Бароцці**,
Даруйте мені, що весна така недоречна,
Блукав берегом моря зі свічадом
В яке зазирало Небо – намарно,
Бачило там тільки світло –
Біле як цвіт. Наче троянда Йорків***.
Твоя.
Десь далеко, де ніхто не крикне: «Земля!»,
Коли побачить камінну брилу минулого
На вулиці допотопних автомобілів
І лише прошепоче: «Прощавай, Гійоме,
Отруїли Сонце вином із маримухів,
З дерева таємної жалоби
Змайстрували ворота в інферно».


Примітки:
* - насправді Теодато Іпато недовго споглядав пітьму. Але мені його все одно шкода…
** - Франческо Бароцці писав не п’єси, а пророцтва, в тому числі циркулем і лінійкою. Але це не завадило йому побачити те, що переживаємо нині ми. Дарма його оголосили єретиком. Дарма. Краще б не оголосили, а голосили. Щосили.
*** - а в на в Чигирині теж люблять білі троянди. Хоч і ростять їх тільки біля водяних млинів.
**** - Пауль колись попрощався з Гійомом на мосту Мірабо. Вони обидва помилково вважали, що Сонцю перерізали горлянку одного лиховісного року. Але вони помилялися. Обидва.

Птица крыльями взмахнула, полетела, закружила!
Тихо, легко парит, всю Землю разглядеть доступно ей!
Идиллия гармонии и совершенства , в полете два крыла !
Цвет оперенья птиц - многообразен колорит!
Арена для полетов – воздушное пространство, Небеса!
1.04.24 Щвец Т.

Птах крилами змахнув, полетів, закружляв!
Тихо, легко літає, всю Землю розглянути доступно йому !
Ідилія гармонії та досконалості, у польоті два крила!
Колір оперення птахів - різноманітний колорит!
Арена для польотів – повітряний простір, Небеса!
1.04.24 Щвець Т.

Компас життя у кожного свій
Він вказує шлях, а куди піти вибираєш сам

Одні вибирають не той шлях після жалкують,
інші зовсім збиваються з обраного шляху
Хтось сумнівається,
чи правильний він вибрав шлях
і чи не шкодуватиме він до кінця свого життя
А за когось цей вибір роблять обставини,
що склалися за його молоді роки з власної дурості
Вибравши неправильне рішення
можна жалкувати все життя думаючи,
а що було б якщо зробив інакше
І ця думка не піде ніколи,
приходитиме завжди в нових фарбах,
з новим результатом
І щоразу ці думки
будуть твоїм порятунком від реального життя.

компас життя вказує час,
яке відіграє головну роль у вашому житті

і ось один випадок змінив те,
як я дивлюся на себе, і своє життя.
за чиєюсь порадою,
книги дають мені бачення,
щоб йти по чужому життю,
Так ось читаючи одну книгу,
яка була книжковим черв'яком,
наполягаючи на тому,
щоб дотримуватися правил книг і слів.
книга так радить будувати своє життя.
я знову повернулася до читання книги
Раптом я відчувала,
ніби хтось ударив мене ножем,
не можу читати далі.
і ось мені довелося кинути книгу.
кинувши книгу відразу ж звільнило мене
від ув'язнення у стінах ідей, чужих ідей.
я зрозуміла,
що не повинна працювати за чужими думками
та правилами, вважаючи,
що кожна людина є унікальною.
Ніхто у світі не живе моїм життям
і не може за мене прожити,
бо справляються з такими труднощами, як у мене
і мені так треба вчитися робити.
просто мене не влаштовують способи,
які книга пропонувала мені
і радила справлятися з обставинами,
з якими я стикаюся.
Тож, я подумала:
я хочу прожити своє життя,
не як прожити чуже життя,
а зробити своє життя краще.
я хочу прожити своє життя самостійно.
я дійшла висновку, що Ніхто не живе,
ніколи не жив і не житиме моїм життям,
відкривши для себе способи прожити своє життя,
проживаючи його. Я знаю,
що втеча від власного життя
тимчасово дороможе прожити чуже життя,
але це не правильно.
Я маю знайти свій шлях сама,
проживши своє життя так, як хочу,
бо вітер життя мене направить.

Вітер життя змінюється,
паморочиться, світ простору
та часу руйнується,
прагнеш подолати
всі перешкоди на своєму шляху.

вітер життя теж затихає
Ти не можеш міняти
Напрям вітру життя,
Але завжди можеш.
Підняти вітрила.
Щоб досягти своєї мети.

Вітер життя буває суворим.
Занісши мене в далеку далечінь,
Життя не стане меду медовим,
тому що життя суворе,
зате його осяює світло вічності.

в небі Божі Янголята,
граються, як малі дитята.
вони живуть в Душі людей,
немов червоні крапки,
Так людей охороняють від злого духу,
і ось в небі з’явилися Божі янголята,
тепер можна побачити їх з висоти.

Ось одна червона крапка з них,
розгоряючись,
Світить крізь шар століть.
так любов зберігає і зігріває,
а Якщо біда кудись прийшла,
сірий попіл із краю,
Ледве в темряві світить.

Божі янголята побачивши жах,
зриваються з неба,
Неначе надія жива.
летять на поміч людям у страшний світ
Душу стискаючи в обіймах ніжних,
Наче багаття, роздмухує.

Там, за хмарною даллю,
Сонце заходило за хмари
скинувши на землю вуаль,
і небо стало сірою вуалью,
Опускались сірі хмари в гори ніжно
Обіймаючи, наче шаль
Печалі земної вуалі

Сірі хмари немов кораблі
усі пливуть, пливуть у світ далі,
то вечір накинув на землю сіру вуаль
все причаїться, засне і печаль
Що відбувається у вечірній тиші?
Просто печаль торкнулася струнки душі.
Накривши на землю сіру вуаль,
Сірими нитками розшита вона,
не радуючи око земної вуалі.

збираючи зоряні вогні,
де стискається вогняна шаль на землі
і утворюється жива рана землі,
то земля палає натягнувши вогняну вуаль
і тепер на моїй землі рани гарячі,
як вогонь вогняно - рожевої вуалі,
здавалось обпектися можна,
Наче Палаюча пожежа -
Вогонь вогняно - Помаранчевої вуалі.
Любові божевільний жар,
Але прогоріти не шкода
на жаль палає вогонь
не знаючи, як загасити цей вогонь

душа зняла свою вуаль
болить поранена душа лежачі на дні,
вона наче птаха без крила,
бажаючі тепла та світла
вона тільки хоче бути тут і там
не може побачити,
що над нею дух Ангела
не може побачити,
що над нею дух земного Ангела
просто висть між світами
та винайти вихід немає сили,
притлумлюючи свій біль

я подивилася на небсний
зірковий килимок з хмарами,
за яким хтось ховається,
можливо там живуть примари,
які здатні спускатися на землю
і подумала
там є паралельний світ
і хтось там мешкає,
воліючи знаходиться в ньому.
та мирно жити в паралельному всесвіті.

Раптом опинилася у паралельному світі
і я все бачу між світами, як на долоні
Там інший простір, інший вимір,
Там паралель із двох сердець,
Де небо вже зробило вибір:
Любов'ю їх з'єднав вінець,
з'єднуючи паралельний світ із Землею,
щоразу відвідуючи паралельний всісвіт.
і в своїй подорожі настільки зблизилась
з іншими планетами,
перебуваючи недалеко від Землі,
блукаючи паралельним світом
у пошуках справжнього кохання
Тож настав час забрати його
в паралельний всесвіт
і втягнути його
у свій паралельний світ
і між світами,
прокладаючи шлях
у паралельний всесвіт.
На нашому шляху
з'явився дивний космічний візерунок
у вигляді
Туманність Вуалі в Сузір’ї Лебідя,
відображався між всесвітом
і нашою планетою.

Настав час повернутися на Землю
і між світами прокласти шлях
у паралельний всесвіт.
І інколи дивитися на небо
І бачити там космічний візерунок.

Люті Слова гостріші за леза ніж холодне лезо ножа,
Вони січуть не тіло, а в душі.
тому й боремося з загарбниками і вбиваємо їх
Бо не змити загарбникам слідів нашої крові.
Так не втечуть від гострого слова

Люті слова небезпечніші за лезо ніж небезпечне лезо ножа,
Загоємо біль наших ран у душі, страшніший за звичний біль.
Щоб припинити страждати від жаху
Вони образою застряють у горлі.
будь обережнішим з нашим небезпечним словом.

Люті слова вбивчі за леза ніж вбивче лезо ножа
Вони не залишають шрамів, лише сльози.
Але запам'ятайте для нас загарбники примарні іграшки
тому наша лють перетвориться у кошмари для вас.
зметемо з лиця землі вбивчим словом

на лузі плакала стомлена земля.
падали сльози з роси на лице землі,
то роса заплітає посивілі пшеничні коси на лиці землі.

на лузі плакала стослена земля.
падали сльози з роси на лице землі,
то роса росплітає зелені пшеничні коси на лиці землі.

В маленькій кімнаті було два світла: біле й темне.
темне світло було над ангелом смерті,
а біле світло було над ангелом життя.

Підійшла до вікна, де вдивлялась у тіні ночі,
які мають чорне обличчя.
Інші, тіні ночі і тіні світанку з різних вимірів,
стежили за мною, але ніяким чином не втручались.
Ніч мовчала. І та юрма в мене за спиною,
та мовчазна юрма поглинала світло
й робила з нього світло чорне, і ця юрма мовчала.
За вікном все ще була ніч.
Але з її вигляду легко можна було зрозуміти,
що вона вже готова піти.
бо незабаром розквіте біле обличчя,
і ця юрма зникне із ранковим вітерцем.

підійшла до вікна знову, де починало світати.
Ніч почала розсіюватись. Бліде біле обличчя, ще напівживе,
кольору цвілої води почало заповнювати маленьку кімнатку.
Так Ніч скинула свій вічний тягар і світанок зажеврів,
лишаючи за собою сіре брудне світло кольору цвілої води.
від ночі залишилося тільки маленький шмат.
Він висить по той бік вікна.
Я дивлюся на той шмат ночі,
і страх починає стискати мені горло.
Чорний шмат, уривок тіні ночі,
утворюючи чорні обличчя.
Я дивлюсь на нього й розумію свій страх.
І Те чорне обличчя.

Бо Я боялась світанкового світла.
Вночі чорні обличчя стають мені близькими,
всі звуки видаються мені знайомими.
На обрії сяє світанок.

Приходячи в чиєсь життя,
не забудьте злегка постукати,
Не забудьте спитати,
раптом не чекають там непроханих гостей;
приходячи в чиєсь життя,
не лізте в чуже життя
не копайтеся в чужій брудній білизні
так біль, надійно ховається під водою,
Бо не повинна людина відкриватися чужому
Приходячи в чиєсь життя,
не намагайтеся наводити порядки в чужому будинку,
Не намагайтеся пійматися на гачок,
Бо не можна вчити жити у чужому домі
приходячи в чиєсь життя,
не намагайтеся завжди посміхатися,
може за маскою ховається злий язик,
Бо не можна лізти плітками в чиюсь хатину щастя
Приходячи в чиєсь життя,
Ви спробуйте просто залишитися,
Просто поруч побути,
нічого не бажаючи натомість;
Приходячи в чиєсь життя,
Ви не зможете до неба піднятися,
Але зумієте жити, не боячись жодних змін.

Пісок на самоті, стежачи за відбитками ніг
та заспокійливий звук морської води.
Вода кличе мене, щоб прийти та погратися з ним.
Поки ти дивишся крізь відстань, це сонце повільно сідає
Поки ти дивишся сутінки через обрій є навколо спокій
Поки ти стоїш на місці,
там починає вітер дути, висловлюючи тут занепокоєння
і зганяти печаль геть.

Енергія моря завжди освіжає втомлені ноги.
Стоячи на березі, якраз на межі тієї межі,
де море ніжно цілує берег.
Я глибоко замислилася і в голові промайнула думка:
"іноді краще залишатися на самоті,
далеко від знавіснілого натовпу,
і самій насолоджуватися життям".
Ввійшовши у смугу твердого піску морська вода була далеко,
приплив ще не почався
ввійшовши у море мої ноги покрила холодна ковдра...
стоячи перед безкрайним морем і глузуючи з нього:
"Я вище тебе, навіть менше за розміром,
але я гордо стою перед тобою".

Я думала і дивилася далеко у море.
Світло сонця почало меркнути
і мій зір не міг проникнути крізь туманну півкулю.
І з глибин бездонних морських бриз несеться хвиля...
Хвиля за хвилями хлюпаючись навколо моїх ніг.
Море з кожним разом б'є мене все сильніше
і сильніше, нагадуючи мені про помилки та агонії мого життя.
Хвиля від злості накрила мене і
повністю втративши себе у хвилях
та у своїх думках, підвищуючи рівень води.
Раптом прийшла до тями,
коли бризнули кілька капель холодної води на мене...
Мої кроки почали йти у зворотньому напрямку.
цілувала морська вода ці горді домінуючі щаблі,
яка уникала звортнього контакту з хвилями.
Здавалося: "кожен може пройти по мені"
- так хвилі кинули мені виклик і я прийняла.
Мої кроки зупинились... я почала іти разом із хвилею.
Лінія вздовж хвилі та вздовж моїх слідів була паралельною...
Якоїсь миті хвиля стала зовсім поруч зі мною,
тобто я перетворилась на хвилю
і я не могла тримати паралельність двох ліній...
Але я стояла непорушно. Хвиля ось-ось мала вдарити мене,
але мої ноги були тверді, як камінь.
інша Хвиля знову розбилася об мої ноги.
Я знову дивилася на море очима, сповненими впевненості в собі.
Бо я стала крихітною, гордо стоявши перед безкрайнім морем.

тож ми почуваємося самотніми на березі життя, де хвилі приходять
і йдуть, ми самі як хвилі. хвилі йдуть, а ми ні.

Чи рідко ви знаєте, що море є прикладом гарячої істини, що те,
що йде, обов'язково має увійти, а те, що входить, обов'язково має піти.

Бо вигляд трудящих хвиль виявляє виразну і яскраву істину,
зариту глибоко всередині, яка вічно звучить відлунням:
"О, Ефемерний носій щастя, чому ти робиш мрії реальними
і розчиняєш їх так само швидко, як твій приливний ритм?
Чому ти приносиш щастя і сум одночасно!!!".

я стою на перехресті (до минулого спиною)
і не знаю, що мені робити – як тепер іти?
в голові гранично порожньо - думки жодної
де шукати сліди рідного, правильного шляху!

Переді мною кілька доріг,
які потрібно вибрати.
дороги такі вузькі,
Було темно і грубо...
час майже зупинився.
Треба у порожнечі знайти себе.
І ось стою на перехресті свого життя,
роблячи свій вибір.
я не могла вибрати
ходячи туди - сюди
я питала себе:
що може змінити вибір?
що далі?
не можу дозволити собі помилятися.
оскільки заплутаний вибір
робить його ще загадковішим.

Бо Я ставала правителем,

Я ставала рабом,

я граю всі ролі

Що ніхто не повинен грати за мене.

Життя вкрите тонкою частою мережею
Стежка, де в пошуках тебе моя душа.
Не поспішай ... Адже ми ще не разом,
Хоч до перехрестя – тільки крок.

День за днем, секунда за секундою
Нас один до одного наближає Бог.
Не поспішай ... Хоч чекати, я знаю, важко,
Зустрітися ще не вийшов термін.

Ти вже мені снишся, правда, смутно...
Але твій образ я бережу в душі.
Не поспішай, засни, а завтра вранці
Зроби крок…Я чекаю на тебе… вже…

Бо Брали участь в якійсь грі,
де всі ролі однаково важливі

адже буває, що не треба в житті вибирати!
потрібно просто пам'ятати серцем:
Що я люблю, що я хочу і що мені потрібно.

Я зрозуміла,

Життя просто чистий аркуш паперу

Я сиджу в тиші цієї ночі,

Де ніщо не здається правильним.

Мій розум гудів від думок,

Ігноруючи проблемні вузли.

цитата: "Я пишу або співаю всі ці сповіді не для того,
щоб занурити всіх у глибину безвихідності,
а поділитися, які ліки я знайшла для себе".

Хворію... хоч і непомітно
Ліки є, але не ті.
Намагаюся знову... безмовно...
Торкаються слова на папері у тиші.
Вони мовчать...не чути ані слова.
Тільки я не чую, чи те ж саме.
На папері зненацька причаїлись чиїсь слова
почати не знаючи з чого.
ну нічого...і так, пишу,
адже я знаю, яке має бути слово.
вступаю...рук моїх торкання,
В рядки кожне слово вкладаючи

Хворію... хоч і непомітно
Ліки є, але не ті.
Намагаюся знову... безмовно...
Торкатися клавіш у тиші.
Вони мовчать... не чути звуку.
Тільки я не чую, чи те ж саме...
У тому інструменті знято струни,
Стоїть як прикраса.
Ну нічого... і так зіграю,
Адже знаю, як має звучати.
Вступаю... рук моїх торкання,
В акорди ноти збирати.

Але не бійся прикрого рядка.
не бійся фальшивої ноти також
моя поезія та мій спів, мов, ліки цілющі,
як ліки зцілюють тіло людини,
так поезія та спів зцілює душу,
підказуючи звідки черпати сили, знання та терпіння...

Найвища Богиня - гравітація «чорна діра»,
Відчуваючи її, коли Земля притягує щось
навколо себе та до себе,
Виникає цікавість, як гравітація «чорна діра»
грає переважно на кожній планеті,
Підтримуючи дивовижний алгоритм!
Магія, чарівність і краса огортає
нас містичними кольорами.
За хмарами відображається гравітаційна стежка,
Не дозволяючи нам плавати.

У ритмі гравітації «чорної діри» ми з тобою злилися.
Тепер ми єдине ціле, полетіли вгору…
Зірки поряд з нами та нічний спокій також…
Ехо темряви оточує нас…
І ми ширяємо з тобою у гравітаційному просторі…
Відблиски чумадцького шляху розлітається в тиші…
Ми в Космосі, як дві душі…
І нехай затягне нас в гравітацію «чорну діру».
Ми полетимо сузір’я шукати.
У космічних просторах потопаючи…
І таємні бажання виконувати,
Заборон та кордонів не знаючи…
Вся відстань, що між нами - простір, час,
Петляють десь гравітаційними стежками,
Всесвіт створений із нас…

цитата: "Де істина, там і містика,
незалежно від того, чи важко вам чи легко,
ніколи не втрачайте свій фокус —
у якому напрямку ви хочете рухатися."

я трохи розбираюся на містиці, мене не можуть ніхто обдурити.
Справжні містики не ховають таємниць, а відкривають їх.
Вони нічого не залишатимуть у тіні,
а таємниця так і залишиться таємницею.
Зате містику не обійтися без покриву таємничості,
знявши який, знаходиш щось цілком тривіальне.

Не можна завжди вірити очам. Уся магія у тому,
що ти не туди дивишся.

Щоб йти вперед, частіше озирайтеся назад,
бо інакше ви забудете, звідки ви вийшли і куди вам треба йти.

Жахливий стан порожнечі,
Порожні кімнати та порожні вулиці.
І глуха тиша причаїлась у темних кутках.

На серці пусто, і порожня душа,
І дивишся на мене пустим ти поглядом,
А вітерець, останній лист кружля,
Гуляє серед дерев без вбрання.

І майбутнє порожнє і темне,
І порожнеча лякає душевний простір.
Мені звикнути пора вже давно,
Що пусте місце, де сидів мій милий.

Одна на кухні чай «порожній» я п'ю,
Пішли надії та мрії нічні,
І думаю, а, можливо, в раю
Повернеться Бог на небеса порожні.

Цитата: «Недоліки і переваги тільки загартовують»

люди занадто багато часу витрачають на те,
щоб бути кращими, ніж інші.

люди усе своє життя бояться заступитись за когось чи щось,
або ж вийти за рамки.

людям дуже легко перевершити когось у чомусь.
людям дуже важко подолати щось усередині себе.

Якщо ти вважаєш, що кращий за когось,
то виходь та доведи це – саме тут, і саме зараз.

корисніше загартовування для людей, які прагнуть пізнати себе,
та які наважилися вийти з власної бульбашки
і працювати заради чогось вартісного або над собою.

Цитата: «Прекрасне у щасті.
Бридке у нещасті,
Видиме для сліпих.»

Озирнися - Щастя поруч, під твоїм носом,
озирнися – життя прекрасне…
Бачити - Щастя у вмінні бачити
і створювати цей прекрасний світ.
Аби завжди в душі Горів вогонь кохання.

Бридко усвідомлювати, що нами користують люди,
яких не хочеться бачити,
що нас ці люди згодовують брехнею,
бридко усвідомлювати, що нами керують люди,
які хихикають нам у спину таємно або явно.
Навіть якщо від цього відвертаєшься,
ти все одно приймаєш у цьому участь.

Коли щодня бачимо, то стаємо сліпими до бачиного.
Але кожен день різний, і кожен день є дивом.
Сліпа, наївна довіра до цинічного диктатора є такою ж руйнівною,
як нав'язлива, параноїчна й нічим необґрунтована підозра.

Після ночі завжди настає світанок,
Рветься радість на зміну смутку.
Тільки сумно сяяла небесна троянда,
Сяяла небесна Троянда наших садів.
Жодні пройдешні грьози
Не могли розвіяти її пелюстки.
Тільки в серці туги нестираємий слід,
або з Небом нас навіки повінчали - ось обручка...
...обручка з червоних пелюсток небесної троянди...

Все не так, як здається - насправді,
Все не так, як бачиться - скоріше за все,
Все не так, як хочеться - досягти мети,
А те, що можеться - дивлячись чого...
Все не так, як чується - містить правду,
Все не так, як пишеться - обман і брехня,
Все не так, як відчуваєш - приносить радість,
І не від холоду кидає у тремтіння.
Все не так, як чудиться - гідно казки,
Не все те золото, що дарує блиск,
І не кохання часом приносить ласку,
Порожнє збуджує інтерес...
Все так заплутано – зовсім не просто,
нерозібравшись, можна напоротися...
Так легко я напоровся на підводні камені,
Що на дні лежать…
То так хочеться виправити все,
За весь час, що зі мною сталося,
Бо так не важко оминати перешкоди…
Чи вистачить довіри і Святого духу,
А якщо, як здається, погано все й глухо?
Зло над нерозумними, все ще куражиться.
Але, прошу вас, пам'ятайте:
ВСЕ НЕ ТАК, ЯК ЗДАЄТЬСЯ!

«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Вона отак приворожила?
А що як вигадка?
Стільки отроцтво лиша на згадку...»
«Не вигадка.
Звіривсь їй сьогодні. Вперше.
Не подивувала, що так нескладно говорив.
Знала, що над словами був уже не владен».

Козаки, соколи дивляться на агресора
острим соколиним оком.
Дивляться просто з неба
Знаючи, що в темні часи та небезпеку,
наш край від ворогів стеріг.
У козаків, соколів шабля лиха
Чуєте дзвін:
Дзинь, дзинь шаблі дзвенять
Сила духу оживає.
Ворог прийшов - бережеться нехай.

У нас війна, а вороженьки все лютують,
не дають нам в ріднім краю жити,
але днем за днем вороженьки йдуть стіною,
прихопивши із собою злобну зброю
та заганяючи нас в темряву і при цьому вороженьки,
стільки душ згубили,
від гніву Бога і людей втікають,
але від нас не втечеш,
бо у власній крові втоплені,
в холодну землю лягають
і очі не піднімають.
Ви ж хотіли землі цієї
Тож тепер змішайтеся з нею.
Станьте самі моєю землею.
Так ми боремося з темрявою.
Бо нести світло можуть лише ті,
хто не боїться пітьми.

Використання літератури:


Спаська О. Містика Буде тобі, враже, як та відьма скаже: Містика/Олександра Спаська,- 2022.- 15 с.

Знайшовши ізюминку нашого кохання,
Зануривши у глибину бездонного простору,
Вирує наше ім’я,
Притягує їх гравітація.

Жив привид один у домі жахів
і жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.
якщо він захоче приходив до людей у сни вночі
люди вночі спали міцним сном,
а коли від переляку
прокидалися на мить не помітиш слід мій,
я зникав...
Якщо він захоче лякав людей у своїй хаті,
що заходили туди,
тихо проходячи крізь стіни,
здивовано дивлячись
і з несподіванки лякаючи непроханого гостя,
щоб викликати страх у людей,
а люди тікали від дому жахів.

Новорічна ніч промайнула,
як привид, але цієї ночі я бачив,
чарівного привида, я був поряд з ним,
відчуваючи себе потрібним і шалено щасливим,
при цьому ні краплі страху в очах,
ні краплі жалю у вчинках.

В зимова пору. На порожній вулиці
Прокинулась заметіль
та вона в танці кружляє
І вітер все сильніше віє,
граючись сніжинками в повітрі…
Подивись яка краса.

В зимова пору. На порожній вулиці
Прокинулась заверюха
та вона снігом кружляє в повітрі
при цьому малюючи сніжинками
на вікнах візерунки…
Подивись яка краса.

Темно-синє небо
дивилося на нас,
освітлюючи наші тіні на стіні,
малює нас тьмяне світло місяця
і вітер додає нам візерунки,
не дає зникнути у темряві нічний.
Всесвіт грає в ночі,
оживляючи наші тіні...
ми на порозі сну
і наші тіні миготіли на стіні
при темно-синьому небі,
малюють тіні знаки.
І раптом дві тіні злилися в одну...
і кожна ніч змінюється на ранок
наші тіні
мовчки сповзали з напівтемної стіни,
залишаючи сліди...

В мені живе маленька пацанка,
я захищаю всіх від кривдників
при необхідності.

В мені живе бунтарський дух,
я не ангел, я бунтарка,
тільки з хлопчиками дружу.

є мрія в мене одна,
я прошу у неба про щастя
і про кохання,
тільки час лікує,
я не та і ти інший
між нами тінь кохання,
ми дві різні планети
і не скажемо правди всієї

представивши про тіньовий образ
і продовжуючи бачити тінь
ти мрія моя
я не можу не думати про тебе...
тіньовий образ весь час ходить за мною
я від тіні тікаю, а тіньовий образ весь час зі мною
і раптом все згасло вночі
і тінь зникла
я оглянувся тіньового образу немає
я подумав ховається від мене тінь
в надії, що тіньовий образ повернеться додому

ходили чутки:
"не грай з коброю, небезпечна змія",
але все одно пішла туди,
де кобра могла напасти на кого завгодно. -
І пройшовши повз змії
не помітивши її,
а кобра крізь окуляри
глянула на мене
і раптом напавши на мене
пронизавши іклами шкіру
і тут же впорскує отруту.
І від укусу моє тіло задубіло
і тут же перетворилася на ляльку я,
з якою можна грати, як грають іграшкою.
Ось і змія скориставшись моментом
крутила вертіла мною, як хотіла
Насправді награвшись мною
настав час викинути мене.
У душі залишився шрам,
з глузду мене зведе такий біль,
але я жива, я людина...

Все наше Життя - Жива Книга Життя - буття.
І кожну мить чомусь вчить нас вона.
І мета подій невипадково нам дана.
І допомога
у скрутну годину нам надсилається завжди!

Вчися без страху та образи приймати
Все, про що тобі захоче Життя сказати.
Тоді зможеш сили зберегти
І їх на користь Миру навернути!

у живу книгу життя - буття
іноді заглядаю і я
у кожного свій шлях
в цьому світі
не шукай складних шляхів там,
де є проста дорога,
завжди вибирай
найважчий шлях на ньому
ви не зустрінете конкурентів.
пройшовши важкий шлях,
щоб полегшити свою працю над собою.

Добро, прокинувшись рано вранці,
Свій сніданок легкий, швидко з'ївши,
Пішло вулицею неквапливо,
Одяг білий одягнув,
сяючи божественним світлом

Злоба, Назустріч йшло в латаних лахміттях,
Втомлено ходою кульгаво,
Плелося Зло з величезним мішком,
За худою скрученою спиною,
насувається темрява.

І ось добро вступивши в боротьбу зі злобою,
як людина бореться всередині себе
йде своя війна «світло і пітьма»
ми перед вибором завжди,
то наша карма та доля

А якщо вибрав ти бік, значить іди,
нехай вдасться зло у тебе звернути в добро
в світло і добру звістку, і сяйво кохання...
обидві сили течуть рівномірно у крові.

Добро і зло, як два початку,
так тривало сотні тисяч років,
але якби ніч не наставала,
не з'являвся б світанок.

Використання літератури:

Максимчук О. Книга Світ у вулкані. Дощ-убивця: Книга 2/Ольга Максимчук, - 2021. - 328 с.

Частинка кохання можна висловити
в міріаді різних методів,
але найвічнішим
і найціннішим завжди
залишиться класичний любовний лист.

Шекспір говорив не про одну дурість.
Якщо частинка кохання миріади
справді є лише
частинка кохання міріади дурниць,
то я зробив їх усе,
що може означати тільки одне -
я любив її щиро, шалено, глибоко!

з частинки любові міріаді шляхів,
якими ми визначаємо
частинка кохання миріади, мабуть,
немає більш чесного
і сильного, ніж цей:
велике кохання корениться
у великому партнерстві.

Мій батько одного разу
порадив мені опанувати закони,
які керують прекрасним листом,
доки я не зможу вплітати гарні слова у світи,
і ці слова вплітаючи міріади зірок.
Якщо я коли-небудь здійсню цей подвиг,
я підпишуся в цій історії своїм ім'ям.

Головним фактом мого життя було існування слів
і можливість вплітати ці слова в поезію,
і гарні слова вплітаючи міріади зірок.

ми спимо,
але ткацький верстат життя
ніколи не зупиняється,
і візерунок гарних слів,
який вплітався в міріади зірок,
коли сонце сідало,
і візерунок гарни слів
вплітаючи міріади зірок,
коли воно зійде вранці.

Мрії про себе різноманітні
та нескінченні, і вони існують
у всіх незліченних миріадних світах та станах,
які здаються міцними.
Коли ти спиш вночі,
щось здається дуже реальним,
але коли ти прокидаєшся,
сон зникає, як і вся ця щільність,
що здається».

«За межами цього світу
є міріади світів у просторі,
тисячі міжпросторових планів
із різними типами істот,
які проходять інші цикли існування.
За межами всіх істот є щось вічне».

Я вважаю становище королів
і правителів становищем порошин.
Я дивлюся на скарби із золота
та дорогоцінного каміння,
як на безліч цегли та гальки.
Я дивлюся на кращий шовковий одяг
як на лахміття.
Я бачу міріади світів всесвіту в просторі
як маленьке насіння плоду,
а найбільше озеро на Землі —
як краплю олії на моїй нозі.

Всесвіт має бути сповнений голосів,
що кликають від зірки до зірки на міріаді незліченних мов.
Якось ми приєднаємося до цієї космічної розмови.

Зцілення світу у його безіменних святих.
Кожна окрема зірка здається нічим,
але міріади розкиданих зірок розбивають ніч
і роблять її прекрасною.

Дивлячись на небо з міріадами зірок
у галактиці на чумацькому шляху
Я шукав свою щасливу зірку!
Зірки блимали яскраво та красиво
і всі зірки дружно сказали
Нам усім пощастило і ми всі разом душ
світло для вашого майбутнього
Така дорога людина на землі
подивися на нас,
яскраві блискітки цієї величезної галактики
з надією у душі!

Всесвіт точно показує,
як формується зірка;
ніщо інше не може бути таким гарним!
Потік пари, вершки чумацького шляху,
щось на зразок небесного сиру,
збитого у світ.

У нашій галактиці Чумацький Шлях
можуть бути інопланетяни,
і є мільярди інших галактик.
Майже, напевно, є ймовірність,
що десь у космосі є життя.

Тепер я не можу дивитися на Чумацький Шлях,
не питаючи,
з яких зоряних хмар прибувають посланці. …
Не думаю,
що нам доведеться довго чекати

Між істиною та
брехнею така сама різниця,
як між мороком і світлом.

Якщо ти шукаєш світло, то,
зрештою, можеш його знайти.
Але якщо ти шукаєш пітьму,
ти завжди
і скрізь бачитимеш тільки темряву.

Ми після смерті вірю в це
Знову стаємо нетлінною
Часткою мислячого світла,
Який ллється по Всесвіту.

Цікавий процес…
Ти життя починаєш не з першої сторінки,
Твій рід Книгу дерево життя писав до тебе.
Ряди поколінь від гілки до гілки плелися немов спиці
Твій родовід з кожним днем.

І пам'ятай, що у мереживі вічному з предків
Ти в спільній канві не останній стібок.
Нащадки твої, як пагони на гілках,
Продовжать дерево роду і вшир, і в паросток.

У цього дерева життя глибинне коріння
Живить рід у дерева коріння,
І поїть їх водою живою, -
І крона розкішна - дубу схоже.
У ній кожен листок поіменно всіх пам'ятає
Пішовши і нині живучи рідні.

Віднес вітер часу пам'ять про предків,
Крізь товщу століть доль їх не видно.
Живучі нині спілкуються рідко,
Ким був твій прапрадід у них не дізнатись.

І лише архіви зберігають мовчазно
Свідчення доль, пішовших у століття.
Нащадок, облиш купу справ клопітких,
Займися родоводом, адже час – річка.

І ще не перервався дідів,
прадідів цей зв'язок.
Отже, треба продовжувати
Це дерево доповнювати,

Щоб далі передати
Дітям, онукам цей зв'язок.
Щоб про прадідів все знали,
Свої коріння, вивчали.

Вивчали дерево життя, і при цьому
дізнаючись все про коріння свого роду.

Уява малює на спогаді.
Спогад та уява разом можуть влаштувати бал
для прислуги або навіть написати книгу,
якщо вони цього хочуть

жити у своїй уяві, а не в спогаді

ми переходимо з спогадів в уяву,
лише смутно усвідомлюючи зміни

Вино робить бідняка багатим у уяві,
а багатого бідним насправді

По - моєму справедливе життя це:
багата уява забезпечує великими бажаннями,
а життя надає багаті можливості
і великі засоби для їх втілення.

У людей уява дуже багата-вигадують те,
чого насправді ніколи не було
і навряд чи буде.

Закохуватися - означає відкорковувати уяву
і закупорювати здоровий глузд…

«Я закохався у уяву.
І якщо ви закохаєтеся уяву, ви зрозумієте,
що це вільний дух.
Він піде будь-куди,
і він може робити все, що завгодно».

Ми закохуємось,
коли наша уява проектує неіснуючу
досконалість на іншу людину.
Одного разу фантазія випаровується,
а разом із нею вмирає і кохання.

Кожна людина – відображення свого внутрішнього світу.
Як людина мислить, такою вона і є (у житті).

Світ не приносить ні добра, ні зла сам собою.
Він байдужий до людини.
Все, що відбувається навколо нас
- лише відображення наших власних думок,
почуттів, бажань, вчинків.
Світ – це велике дзеркало.

Не шукайте в ній сюжетної лінії,
перед вами уламки дзеркала,
в яких відображається мінлива особа кохання.
Вдивляючись у нього, ви зрозумієте,
що не самотні у своїх почуттях.

Найкраща гра – гра уяви.

Логіка приведе вас із пункту А до пункту Б.
Уява приведе вас будь-куди.

Уява рідко втрачає зв'язок із реальністю,
яку відмиває до сяючого блиску.
Але якщо воно надумає грати з брудом,
врятувати вдасться тільки велике ціле.

Все полягає в уяві.
Наслідуй природу,
ніколи не будеш бідний.
Наслідуй людські думки,
ніколи багатий не будеш.

Поки я усвідомлюю,
що викликані мною образи належать тільки моїй уяві,
доти я тішуся ними,
я паную над ними і вільний позбутися їх,
коли захочу.
Але як тільки яскравість викликаних образів засліпила мене,
як тільки я забув свою владу над ними,
то ця влада й зникла.

Ми намагаємось приєднати власну індивідуальну свідомість
до того, що називають найвищою свідомістю.
Іноді в цьому піднесеному стані
ми дозволяємо собі уявити бажане.
А плоди уяви змінюють наше життя.