Ти прийшов під покровом ночей.
Та правило тут просте-
З твоїх холодних скляних очей
Верболіззя і мак проросте.

Все ж одразу пішло шкереберть-
Навіть небо тут стало до бою.
Ти ніс із собою морок і смерть-
Все те вічно тепер з тобою.

Наша правда проста і ясна,
Нам і Бог в тім труді допоможе.
Ну а далі? А далі життя і весна.
І любов- вона все переможе.

Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
Порожні рукави в моїх однолітків.
З милицями мовби й народились.
Ми по війні ще грали у війну.
Ми грали у «німців» і «червоних».
Слабосилий, я завжди був «німцем».
Ще й досі крає серце та несправедливість:
Ну, який я в біса «німець»,
Коли фашисти ставили мене під клуню,
Автомат строчив над головою...
Хлоп’яча та несправедливість
Вкарбувалась у пам’ять дужче,
Ніж пошуки картоплі у землі задублій,
Ніж сколоті стернею ноги чи недосяжний хліб...
Так я зненавидів війну удруге...
Не грався у війну з синами.
Не відав-не гадав, що наволоч московська
і правнукам моїм присудить таку ж долю.

Водночас в серці відчуваєш
Великий біль, нестерпний страх
Бо те, що тобі дуже мило
Вбивають на твоїх очах
І як поясниш ти дитині чиїх батьків уже нема?
Батькам, що ті лишилися дитини
Дідусь, в якого вмерло три кота
Ми українці, нам важливо
Кожне життя, та кожен дім
Комусь хотілося погратись?
Приснилось що володарі світів?
Народ країни не зламати
Ми СЛОВО, ВОЛЯ, це наш ДІМ
Тож встане кожна жінка, воїн
Покаже світу свою міць
Щоб назавжди запам’ятали
Своє цінуй, в чуже не лізь!
2022

Багато я хотів сказати,
Вночі вже просто важко спати,
Бо бачу очі ті ясні,
І як же жити з цим мені?

І навіть вогники нічні,
Не світять так, як очі ті.
У них я бачу мрії всі,
Які існують на Землі.

І як же так я закохався…
Я навіть в цьому сні
В коханні їй зізнався.
А очі промовчали ті…

І знаєте як це буває,
Як не кохай, то все згорає.
І забувається все в раз.
Не вистачить ніколи фраз…

Не сняться очі ті ясні,
І не з‘яваляються мені.
І як же боляче буває,
Коли тебе хтось забуває…

У сні, а може і в житті,
Все це відчув я на собі.
Сірник то швидко запалає,
Та догорівши, вже не сяє.

Не щастить з лайном російським "зету" -
йде він з ним пліч-о-пліч до клозету.

2022

"масква слєзам нє вєріт".
І так було завжди.
Рашисти гірші звірів,
Монгольської орди.

"масква слєзам нє вєріт".
Все бачить й знає Бог!
Чекає тих загибель,
Хто сіє смерть і зло.

*******
ZVаблені ZVіром ZVично нахраписті
пхаються всЮДИ,хочуть "спасти".
"Гості незвані- гірше татарина.
Гірше татарина - лише москалі.
28.03.2022.

(І)
Сон мені наснився,
дивний та безладний,
наче в Україні
розквітають маки
посеред зими.

Маки червоніють
не в степах чи лузі,
а в містах і селах,
прямо на асфальті,
просто у хатах.

Сон мені наснився,
грізний, страхітливий,
що в блакитнім небі
та й літають круки,
круки-вороги.

Чорні тії птахи
із залізним пір’ям
місячної ночі,
сонячної днини
зазивають смерть.

Сон мені наснився,
облудний та химерний,
що на наші землі,
мирні та родючі,
пнеться сарана.

Дика та голодна,
із «братнім» обличчям,
де вона проходить,
полиша руїни,
не відає жалю.

Сон мені наснився
(душу розтривожив):
мовби на чужину
линуть пташенята
із розбитих гнізд.

Тих же, що лишились,
клятий завойовник
посадив у клітку,
полум'ям закриту,
й на волю не пуска.

(ІІ)
З жахом я прокинуся,
відсмикну фіранку,
за вікном, усміхнена,
Україна завжди нас
з любов'ю зустріча.

Тільки виявляється,
що то усе не вигадки:
краєм волелюбним,
широко крокуючи,
розповзлась війна.

Зло накрило людство
вогняним плащем;
кров'ю вся залита,
вже земля заплакала
від своїх страждань.

Не розгледів, вороже,
ти серця українського:
добре й миролюбне,
воно у гніві праведнім
зовсім страху не зна.

Тож, не дорікай мені,
як поцілю в відповідь;
бо Ісус* попереджав:
від меча загине той,
хто меч до рук візьме.

(ІІІ)
Сон мені наснився,
віщий та пророчий:
майбуття яскраве,
світлу й кращу долю
зорі нам малюють.

З того часу вірю
(сумнівів не маю),
що недовго лиходії
та й на нашій Україні
будуть лютувати.

Мирним стане небо,
гнізда всі поновимо,
щедрим урожаєм
нам земля віддячить,
ну а що ж до маків...

Ті червоні маки —
то печаль і смуток,
наша біль і горе —
залишаться в серці,
зроду не зів'януть.


12.03.2022 р.
_______________
(*) Мф. 26.52

Україна у Сибір
Пуці шле могилу.
Бо ракета - вір-не-вір -
Бункер завалила.

Виходу нема, все зжер,
Без повітря в раї.
Він повільно так тепер
Корчиться й здихає!

28 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

             І
Іще живу... і чартеру не треба,
і не загрожує літакопад...
та іноді нагадую про себе,
що на війну мені закрили небо,
аби душа не рвалася назад.

А де немає «операцій миру»,
ні язика, ні духу москаля,
живуть як люди емігранти віри
у те, що їм дадуть кусочок сиру
у мишоловці і прийме земля.

             ІІ
Квітують парки... статуї, амури
вітають біля веж або каплиць
і захищають їх високі мури,
щоб унікальні пам'ятки культури
не падали додолу горілиць.

І дзвони б'ють, неначе у Софії,
і сонце опромінює блакить,
і вибухом далекої події
у келії Варвари і Марії
зоря червоній армії горить.

Це бомба... і на фініші дороги
кебета завела у западню
і нехотя, підсунула свиню –
немає ані сенсу, ані змоги
вертатися на лінію вогню.

Там убивають орки і погани,
тут – люди... і веселі, і сумні...
пече сумління, та нема догани,
а лепетання, – як мені погано,
не додає героїки війні.

Та є надія – може, автостопом,
баластом... із війною тет-а-тет...
як у пришестя другого потопу...
вітає еміграцію поет, –
ей, обрусілі! Зайвий у Європі
кацапуватий ваш менталітет!

             ІІІ
Неначе є куди себе подіти.
Лиха біда, та не у цьому суть.
Високі гори душу не спасуть –
чекають в Україні первоцвіти,
і бджоли теж, можливо, ще гудуть.

І, може, уціліє крайня хата,
і щезнуть мародери у вогні...
і уві сні навіяна балада
вже наяву повідає мені:
ні у бою, ні у хатині скраю
уже не буде спокою тобі...
..............................................
Якщо і тут не доживу до раю,
то й там не дорікатиму собі,
що візії, яка усіх лякає,
альтернативи поки-що немає,
окрім як перемозі... і журбі.

О, воїне! І я тобі бажаю
Вікторії!
            ...на березі Дунаю
у цій
             бодай останній
                         боротьбі.

03.2022

Небесна Сотня нині в небі не єдина,
назустріч - сотні діточок летять малих.
Слізно обійнялися, Богові молились
за Україну рідну,за живих ,за мир.


Поперек горла наша паляниця,
похоронки тисячами- москалям.
Це за 33 рік.Гостинці українців,
Ну,а Бог давно вже їх прокляв.
28.03.2022.

Моє сонечко, моя квітонька,
Моя радість, моє зайченятко,
Чом всміхаєшся, моя донечко,
Мабуть знову наснився татко?

Моя зіронька, моє серденько
Уві сні шепотіла тихенько:
Я чекаю на тебе татечку
І молюся щодня, як і ненька.

Моя мужня та сильна дівчинка
Говорила: сирен не боюсь,
Бо я знаю, що нас берегтиме
Добрий Боженька й любий татусь.

Трудівниця. Натруджені рученьки.
А сьогодні так крепко стомилась,
Помічницею стала матусеньці:
Плести сітки вже добре навчилась.

А на вечір горнулась до матінки,
Поцілунок вмостила на щічку:
Снів солодких, моя мамусенько,
Дай нам Боже спокійної нічки...

Моя люба маленька дівчинко,
Моя рідна кровинонька мила,
Помолімося в бомбосховищі
ППО щоб ракети збила.

А по той бік війни —
На краєчку зими
Пробивалися проліски сині.
І пастельна блакить
Золоту ткала нить
На гаптовану сукню Вкраїні.

А по той бік гармат —
Світлом врунився сад,
Повертались у гнізда пташата.
Оживала земля,
На лани вистеля
Домоткані хустини картаті.

А по той бік ракет —
Вірш натхненний поет
На папері виводив старанно.
І пливла тиха ніч
Білим хмарам навстріч
У лавандову димку туману.

А по той бік могил —
Віддавали борги
І боролися за незалежність.
Зло виймали з грудей,
Милували дітей,
У колисці плекаючи ніжність.

А по цей бік жахіть —
Україна стоїть,
У людській крові — маківки храмів.
Залишилися ми
На руїнах війни,
Закриваючи небо руками.

28.03.2022р.

Вже сонце землю обняло,
І світ увесь весна цілує.
Один лиш збоченець Хуйло
Війну до себе кличе всує.

Чекає сівача земля,
Ярило пісню шле до гаю.
Москвин ракетами поля
Й двохсотими все засіває.

Розкриті вже тремтять вуста --
Кохання ніжністю говорить.
Упир на села і міста
Наслав руйнацію і горе.

Коли ж нап’єшся крові ти?
І знавіснілий од падлюцтва,
Від свеї луснеш глупоти -
Чиряк на тілі всього людства?!

28 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Коли ти сам себе не знаєш,
Лиш з думками весь час літаєш…
Себе не можеш від знайти
Та й хочеш просто в даль піти.

Про це ніколи ти не взнаєш,
Поки себе ти не здолаєш.
І не зламаєш грати ті,
Які палають у вогні.

Якщо скоріше не почнеш,
То вже себе і не знайдеш…
Ти зупинись, послухай те,
Що в грудях ледве-ледве тле.

Свого ти шансу не втрачаєш,
Якщо ту іскру запалаєш.
І подаруєш людям те,
Чого позбавили тебе.

Ти жити тільки починаєш.
Себе знайшовши, все здолаєш!
Кохай,цінуй, шануй все те,
Що в серці гріє і живе.

Мої слова ти ще згадаєш,
Коли від щастя заридаєш.
Себе і рідних бережи,
Дійдемо разом до мети!
04.03.22

О скільки тих було, що кануло у Леті
Без смутку на гучнім пероні сподівань,
З ким паморочливо кружляла на паркеті,
Шалену тарантелу пристрасних бажань.

Які згорали сірником в жазі щоразу,
А після пригадати не могли ім'я.
Лише холодних губ стереотипну фразу,
— Нам було добре разом, та ти не моя!

Стосунки розривала з тими, хто не взмозі
Подарувати крила щастя неземні.
Парчеві килими стелила на підлозі,
А згодом ремствувала на самотині.

Того чекала, хто відкриє навстіж двері,
Аби в холодний дім проникла теплота,
І смакуватиме при чуйній атмосфері,
Немов пташине молоко, терпкі вуста.

23.02.2022р

Плачуть неня у москві і тато,
Бо синок пливе Дніпром без лах.
М'ясо ж москаля сом'ятам - свято,
Виснуть кишки жмуттям на губах.

Я йому сокирою голівку
Відрубав, а тушу в річку пхнув.
Іншому штиком у пузі дірку
Просвердлив, до того ж - не одну.

А як з річки, в хату причалапав, -
Горло орку стиснула жона.
Я ж хутенько в тімницю кацапа
Вила по руків'я увігнав.

Рви живих москаликів на клапті!
Убивай руками, без ножа.
Хай тече кровиця окупантів,
Щоб зростав хороший урожай.

27.03.2022р.

Стратегом був він та ще яким обачним,
Бо ж без обачності стратегії нема.
Стратегія – це ж не бої кулачні,
А сплав обачності, розважності й ума.
Не про тютюн і люльку думав Сагайдачний
(Таж димом скурював і турок, і татар),
А про Вкраїну, що в недолі плаче,
Приречена на шматування всім вітрам.
Якою б стала ти, Вкраїно,
Як би сусіди рахувалися з тобою,
Коли б отруєна стріла турчина
Не обернулася дочасною народною журбою.
Хто віда, відки взяла пісня,
Що жінку Сагайдачний за тютюн віддав,
Та літописцю достеменно звісно,
Що Україні весь свій статок гетьман передав.

Ти пройди крізь вогонь і очистись,
Хай же страх твій у грудях скона.
Стисни зброю в руках променисто –
Йде на сході священна війна.

Світла воїне, глянь, за тобою –
Україна, як палець, одна.
Уставай до смертельного бою –
Йде на сході священна війна.

Ти для Путіна вирий могилу,
То в подобі людській – Сатана.
За тобою – і правда і сила,
Йде на сході священна війна.

Обіймімось, брати, в нашій міці –
Москалю – непоборна стіна.
Стане в гніві сильніша за крицю –
Йде на сході священна війна.

Кожен дужий, ненависть не стримуй,
Щоб нечистих – за межі прогнав.
Геть, собаки, з Донбасу і Криму –
Йде на сході священна війна.

Мамо, рідна, не плач, як загину.
Не хили у журбі голови.
Я іду воювать за Вкраїну,
Вір у краще і благослови.

Найдорожча, пресвітла кохана,
Огорни на прощання крильми.
Ще настане весна і світанок,
І з тобою обнімемось ми.

Йдем ординців вогнем випікати,
Хай забудуть дорогу сюди.
Кожен сильний, незборний, завзятий.
Вирушаймо. Перуне, веди.

22.01.7522 р. (Від Трипілля) (2015)

Боже!
Благослови Україну.
Благослови моїх рідних.
Благослови всіх дітей.
Благослови батька й неньку.
Благослови мою землю.
Благослови навіки.

~ 1988 р.

Опів на п'яту ранку, на смертному одрі
блідіє демократ, над ним мошливий рій
а сняться йому битви, і полководці славні
не збудять його більше, співучі птиці ранні
усе своє життя, він жив в страху твариннім
хотів нести всім мир, та шляхом геть не мирним
дитину врятувати з обіймів мами й тата,
їх землю спопелити, зросити кро'ю ката,
вони ж не розуміють, що їх король це кат,
за це їх дім накриє - "Кинжал", і "Смерч", і "Град".
Хай гинуть тисячами, їх вб'є рука режиму
режим же тут не винен, він ж просто хоче миру
блокада за блокадою, аж сонце багряніє
воно пече про голод, воно пече про мрії
ті мрії вже затихли, завали їх накрили
дитячий біль і сльози, і кров'ю ці картини.
Та демократ заснув, і спати йому твердо
він знає що йде далі, для нього далі - пекло
нема йому прощення, ніяких тут диллем
спускайся, демократе, услід за кораблем.

Поцілую тебе на прощання
І піду захищати все те,
Що створили ще прадіди здавня.
Земля наша же нас і спасе!

І настане же час покарання:
Усіх тих, хто на нас нападе.
Ми здолаємо всіх до остання.
Кожен ворог на землю впаде!

Бережи наших сина і доцю.
Я кохаю вас більш над усе.
Не пройти нас, ми духом і міццю
Ще покажем, хто в світ той піде!

А якесь же було колись щастя…
Грали з дітками ми у дворі.
Вони бігають, щиро сміються…
Нащо зараз їм жити в огні?

Якщо ви вже взялися до зброї,
То від неї ваш світ і впаде!
Не злякають численні побої,
Ради миру ми стерпимо все!

Нам та є, за що поборотися!
А чого саме хочете ви?
Що дало нам це ваше оточення?
А до вас уже їдуть гроби…

Не потрібно нам ваше «спасіння»
Воно тільки руйнує усе.
Хай настане все час розуміння,
Утікайте з Вкраїни і все!
2022 р.

Якийсь дивний вихор прилетів
Незнання подумками замішало
В мій щит лупить усім
Що було навкруги
Усім, чим попало
(І мріями, і словами, і страхами)
Та тиша раптом. Тиша навкруги
Без пізнавальних знаків
Йду туди, щоб мир знайти
Ніби в укриття сховати. Сховаю
Своїх найдорожчих дітей
Спогади, чи почуття, не знаю
Інколи хочеться руки опустити
Здатись на милість
Чи немилість долі
Але то лиш...........інколи
А так, то здається - ніколи

Могутністю усіх стихій
і силою вітрів нестримних,
розрушу вороговий рій -
(розвіються шереги димні!)

Величністю Вогню - спалю
немудрі голови навали,
рабів москвинських -
свинських слуг...
Бодай їм силоньки б не стало!

Із хвиль донебних зичу лють,
стобальний надим океану -
хай нападальників заллють
його ж потоки крові з рани.

Землі звучанням, гулом скель,
трави столезом, жалом кобри
звергаю ворога з осель -
з гостинних наших, теплих, добрих.

Січу громами, б' ю крильми,
жену од гнізд - од наших рідних!
Кріпися сонячний Ірпінь -
вже он, з-за хмари, просвіт видно.

Великий Духу, Творче Сил,
святи мечі промінням звишнім
і дай нам в руки. Буде син
і мати у цвітінні вишні.

Хочеш бути моїм хлопцем?
Стань мені спочатку другом
Я подивлюся на тебе
Хто ти й що ти
У що віриш
Чи захочу бути поруч
Вдень вночі, це не важливо
Бо прекрасні ті моменти
Лиш з прекрасними людьми.
2022 рік

Мале оте - безбожне та дурне, бо
шле не молитви, а "калібри" в Небо.

2022

***
А в Україні нині поле брані
між ангелами світла і пітьми.
Супроти рвані
воїни Майдану
уже чекають Божої сурми.

***
А на війні як на війні – одні
перемагають, інші будуть мертвими...
та аж у цій війні –
чи ми брати, чи ні
до кожного дійшло, але – ракетами.

***
А на Парнасі меншає бісоти
і на халяву, Богові хвала,
найшли роботу
горе-патріоти,
римуючи пу-пу і ла-ла-ла.

***
А на кацапії – одні головорізи,
немає там людей і не було.
Та кожне до зарізу
хоче візу
у рай, куди заманює пуйло.

***
А генерали раші – канібали,
які усе їдять із голови...
чекаємо фіналу,
аби її не стало
чи від сокири, чи від булави.

***
А на мордорі є емір...
у бункері... бажає миру,
спецоперацій... харакірі...
і на сортір
цупкий папір,
але формату – А4.

Епілог
А на останок подію одну
маємо анонсувати:
оголосити Європі війну,
здатись і бути у НАТО.

03.2022

ЗА ЩО?
За що?
Гіркий крик. Безтілесний.
ЧОМУ?
Чому?
Як у жахному сні.
А Гітлер був, принаймні, чесний.
Не ніс «освободітєльно»-фашиської брехні.

В остовах чорних стін зіяють люто діри.
На вулицях тіла – гниють, як їх забрать?
ЗА ЩО?
Чим же тобі весна не догодила,
щоб так її брехнею та кров'ю заливать?

І напис з двох сторін біліє. "Діти". "Діти".
Парить над ним "орел", трима у лапах смерть.
НАВІЩО?
Зупинись! Дозволь їм уціліти!
Побережи життя. Не розбивай ущерть!

Не пожалів «орел». Течуть безмовно сльози.
Тіла. Кругом тіла. Фрагменти. Без числа.
ЗА ЩО?
Чим голосить? Чудовисько. О Боже.
Чи в тебе взагалі душа колись була?

Залитий кров'ю день. Призначено на юдоль.
ЧОМУ?
Окрім брехні, ти вмієш щось казать?
Російськомовним був повіки Маріуполь.
Від кого ти прийшов його «освобождать»?

23.03.22

Збито ворожого знов літака?
Значить, у ворога карма така.

2022

Чуєш, вітер віє з гір,
Чуєш, у лісі дикий звір.
Подивись на холми за будинком,
Подивись на сонце над хмаринкой.

Скажи, як хочеш своє життя прожити?
Посміхнися для своєї батьківщини
Плач, як є на то причина
Кричи що маєш сили.

Твоє життя - тобі вирішувати що робити.
Хочеш вільним бути - пиши про свої думки,
Бути сильним - бери меча у руки,
Бути розумним - у бібліотеці почитай книжки.
Вибір за тобою, ти живеш у вільній Україні.

Ніч, дерево росте на дворі
Під ним парубок сидить поглядаючи на зорі.
Мріє про чисте небо над головою,
Про дівчину с довгою косою.

Життя спокійним не буває,
Злодій вторгнется на рідні землі.
Хтось захоче забрати твоє щастя,
Хтось захоче попасти в чужі оселі.

З вогнем і мечем приходять воїни ,
Все після них перетворюється в руїни.
Захисти свій дім, свою сім'ю,
Вони думали це пекло, тепер зроби це яв'ю.

Від сирени, як від настири,
мати з донькою мчить сліпма.
Ні речей уже, ні квартири,
ні будинку у них нема.
– Хутче, доню, – отам рятунок…
Грима небо, мов тулумбас…

– Чуєш, мамо? Чи це дарунок,
що снаряди не вбили нас?

Залізяччя об стіну дзенька.
Дим пожарищ і зблиски ватр…
– Скорше, донечко… Тут близенько…
Ось за рогом уже й театр.
Там в підвалі нам буде те́пло,
в тісноті хоч, та не одні…

– Чуєш, мамо, а це вже пекло? –
небо онде яке в огні…

Вже за димом не видно світу,
тільки сполохи звідусіль…
«Діти» – хтось написав, як міту,
«Діти» – ворог сприйняв, як ціль*…
А в підвалі – важке гудіння,
для загалу – один постій…

– Чуєш, мамо, чи це спасіння
нам у сутіні цій густій?..

Смертний вибух… І пил. І репет.
І уламки. І темнота.
І безсилого тільця трепет,
і дитячі в крові вуста.
Слабне серце в безвинній жертві –
ні надії і ні снаги…

– Чуєш, мамо, а ми вже мертві? –
тихо й темно так навкруги…

* 16 березня 2022 року російський літак розбомбив Маріупольський
драматичний театр, в якому переховувалось понад тисячу людей.

22.03.22

Найвища в лісі та й струнка до того ж,
Стала глузувати смерека з морошки.
І хоч була морошка скромна собі й тиха,
Набридла їй врешті смереччина пиха:
«Була б я така, як-от ти, висока,
На світ би поглянула трохи іншим оком».
«Та куди тобі там, карло недоросла,
Знать, що відчувають зависокі зростом!..
Ми ж віттям черкаємо навіть хмари сині,
Співаємо разом із плем’ям орлиним!»
«Спинися, хвастунко, ти, мабуть, не знаєш,
Що біда на тебе ізнизу чигає.
Що ти заспіваєш, як сокира свисне?
Не хвастливою буде тоді твоя пісня»...
...На пеньку смереки діточки хороші
Їли та хвалили ягоди морошки.

P.S.
Зверхність, зневага й глузи
Нікому ще не додавали друзів.

У сни ще не вривається війна,
але душа вібрує у тривозі –
іде по Україні сарана,
а у Європу біженка весна
по зраненій осколками дорозі.

Вертаємось у сорок перший рік.
Уже зі сходу рушили фашисти
сучасної держави терориста...
чекає миру XXI-й вік,
який окупували пацифісти.

Така пора – і горе не біда...
і не біда утратити лахміття,
яке перетасовує орда.
За обрієм як весняна вода
у темряві вирує лихоліття.

Фіксуємо у пам'яті своїй
у полум'ї нескорену столицю.
О! Кров пролита нами не водиця,
та мусимо іти на смертний бій,
в якому Україна освятиться.

Оскаженілій мафії кремля
у пекло видаємо зайву візу,
бо ні на яку голову не лізе
жахіття із подачі москаля...
...............................................
Випалюємо м'ясо і залізо,
аби лише очистилась земля.

03/22

Ти належиш моєму перу.
Нам цікаво складати літопис.
Я чимало ще слів доберу,
не один ще накрапаю опус.

У гірляндах неонових фарб,
тих, якими святково змалюю
все багатство твоє, весь твій скарб,
чи помітиш, як чемно люблю я?

Чи дістанешся справжніх причин,
найінтимніших точок дотичних,
щоб сп’яніти, не хлиськавши джин
з ілюзорних джерел патетичних?

Щоб відчути перві́сний інстинкт,
щоб дітей, мов книжо́к, наплодити!
Хай любов – це вже наш лабіринт,
де приємно по колу ходити.

Але з чим же опинимось ми,
коли раптом, надибавши вихід,
осяйнемось – з якої пітьми
ми ліпили блаженну безвихідь?

Мабуть, те, що належить перу,
та любов, що складає літопис,
залишивши печеру стару,
спише Землю, покинувши глобус.

9 вересня 1995 р., Київ

Перебіжки до суботи…
Перебіжки з понеділка.
Ти, до всього ж, знаєш ноти.
Не біда, своя горілка…
От би встрітитись в неділю…
Під гітару і, по чарці
Я тебе ще й як поцілю…
Ти дозволиш по цигарці?
Кава теж у поміж пауз…
Поцілунками лиш обстріл
І не погріб, а пентхаус…
Тільки де на все це дозвіл???
21.03.2022.

Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
Ловіть натхнення на льоту,
Я весняній вклоняюсь Музі
У сонце, мряку і сльоту!

Вона – пресвітлая цариця –
Відточить кожному перо.
І слова перлами іскриться
З небес її величний трон.

Поети всі – його окраса,
Співають, наче солов`ї,
Крилаті вершники Пегасів –
Неначе гвардія її.

І як же бачу, їх багато –
Вродив талантами Парнас.
В повітряному замку свято,
Тож веселімось, прошу вас.

Триває хай пора чудова,
Як мить любовного злиття…
Хмеліймо музикою слова,
Як вищим виявом життя!

Не схотіли України ні в ЄС, ні в НАТО?
Ну то біженців мільйони з України нате!

2022

ЖИТТЯ

Життя, буває, усміхнеться
Якось насмішливо, мов в грі.
Оска́лом ніби. Й засміється
Огидним реготом в порі.
Глузливо ще і відвернеться,
Скуйовджене само в собі.
Наче чуже. Мов не вернеться
І вже не втішиться в тобі.
Лиш в душу долі забереться
Й зухвало спогляда́ вгорі
На майбуття й не зізнає́ться
Що втне у нім. Чи кобзарі
Струни зірвуть і чи ще в’ється
Шлях в далині. Чи на горбі́,
А мо’ – десь в ямі обірветься?
Мине яко́сь чи в боротьбі?
Все то – замарення, здається.
Поступ, як світ і вік, в бутті
Всеціло волі піддається
І втілиться життя – в житті
Та в духові його. Ведеться
Не дрі́б’язком воно. В ціні
І смерті велич зостається,
А не прожи́ті зверхньо дні.
І поміж люде як знайдеться
Людина й думка у юрбі –
З любов’ю мудрість обійметься.
Лиш мрії – в небі десь, в журбі.

Павло Гай-Нижник
20 березня 2022 р.

Не прожити інакше весняну цю рань.
Не зректися своїх почуттів і бажань.
Все до зброї додам - і вкладу, чимскоріш,
кожну спрагу свою в мій останній рубіж.

Я втискаю гашетку до болю в очах -
тут, у наших з тобою, Вітчизно, полях,
і зарідненість ця додає мені сил,
з кожним пострілом в серці точніший приціл.

За сплюндровані дні,
за кривавість ночей,
перебите життя,
за жінок,
за дітей -
я нещадно,
щомиті
у пекло жену
цю кремлівську,
по вінця в крові,
сарану.

Скільки в мене лишилося –
стільки й віддам
за усе, що, Вітчизно, дароване нам,
за майбутнє, де зло побороли і страх,
я гашетку втискаю -
до Сонця в очах.

О, прожити б інакше весняну цю рань.
Не зректися отих почуттів і бажань.
Все до зброї додам - і вкладу, чимскоріш,
кожну спрагу свою в мій останній рубіж.

Оті ворожі ДРГ -
щось явно нам не дороге.

2022

ВИР-КРОВОРІД

На перлах сніжного піску
Вночі не ви́дко світла тіні.
Душі́ диха́ння в мерехтінні
Прикуте іскрами кремню́
У духу дно. В палахкотінні
Серце в багря́ному цвітінні
Відкашлює свій час з візку
Буття. Криваве тло у піні
Зригнуло з себе іній ліній
В зарізану колись стерню,
З пекла у рай. У животінні
Рве сон воно. Могили тлінні
Смерть заковта́ в діру слизьку.
І з жаху прірви, в павутинні
Винурює життя в насінні
Й повзе до долі, щоб з вогню
Її собі украсти й в благостині
Зжерти до краю в пуповині
Та й удавитись. Десь в мізку
Кубло́ знервує у тремтінні
Аж до завузлення в сплетінні
І луску струн. Блиск променю́
З безмежжя темені дитині
Зчаклує свіжий день в руїні
Годиннико́вого піску…

Павло Гай-Нижник
19 березня 2022 р.

Темна ніч душі
Відчай й смуток друзі
Холодно в імлі
Чорний ворон в крузі

Виклич Сатану
Може дасть розраду
А я її вкраду
В сумних днях листопаду

Божества прийшли
Випробувати силу
Її тут не найшли
Тільки стогін безсилий

Відьма -дівчина з гори
Я тебе здобуду
Меланхолія пливе
З сяйва мороку та блуду

Чорний кіт із темним взором
Проводжає по слідах
Відьма-дівчина із лісу
Пахне пристрастю у снах

Синє небо. Жовті луки.
Предковічний храм.
Вільні дзвони. Срібні звуки.
Все належить нам.

Час веде сюди дороги
звід усіх усюд.
Ми знайшли свою свободу тут.

Україна веселкова –
мирний ореол.
Чиста врода світанкова.
Юний рок-н-рол.

Центр великої Європи
неповторний світ,
хор зірок і анґелів політ.

Ще в снігах поліські сосни,
а в Криму – весна,
з теплим сонцем чорноморським
грається лиман.

Ген, Карпати урочисті
з Богом угорі!
Б’є у дзвони Київ на Дніпрі!

Сяють-сяють чорнобривці
пізньої пори.
Ніби зорі українцям
падають згори.

Поки квітку цю плекає
сонце молоде,
доти лихо нас не віднайде!

5, 6, 9 листопада 1995 р.,
23 жовтня 1996 р., Київ

Коли почуєш звук сирени
Чи то у день , або вночі
Благай ти Бога щиро , ревно.
За Україну помолись .

Згадай в молитві кожне місто ,
Стань у проломі, не мовчи.
Десь у підвалах плачуть діти,
І просять хліба та води.

В руїнах тисячі будинків,
Мільйони українців у біді.
Тож зупинися на хвилинку,
До неба руки підніми.

Молись,як чуєш звук сирени,
Та й без сирени теж молись .
І вір ,що може Милосердний
Війни жахіття зупинить.
20.03.2022

Не уникнуть за навали орків
втікачі автомобільних корків.

2022

Ось і До, і Після… А між ними вічність.
Маятником бути, вже напевно ні?..
Місяців дваднаднацть… поіменно - Січні
І ніяких інших… Навіть увісні.
Все перемішалось, все догори дригом…
День за днем зникає… сиві від тривог.
А хмаринки в небі… А на річці криги…
І одне питання - що надумав Бог?
19.03.2022.

Наполеон Москву «завоював»...
Адольф Європу кинув у руїни...
ну, а пуйло животик надірвав
у суїциді проти України.
             Ой, немає ума у нащадків орди,
            осліпила усіх оковита.
             Эй, московіє, брись! Вимітайся! Іди
            ...у фарватері свого корита.
Та хоч кілок на лобі їй теши,
а на чуже усе ще ласі свині.
Немає у кацапії душі –
лише інстинкти, та і ті звірині.
            Ми із піснею ворога били не раз,             та, на жаль, не давили як гниду.             Ей, парафіє пекла, а хто це за вас             відспіває собі панахиду?
На вас чекає лава у суді
і на віки дурною буде слава,
але радійте, мудаки Чуді,
йдучи слідами Сталіна і Мао.            
             У злодіїв іще вистачає ума
            йти розбоєм на биту дорогу,             та чекає тюрма, і сума, і чума
            цю імперію злу та убогу.
Багато вас лишилось без імен,
що у землі отримали медалі.
Не лізьте баранами на рожен!
Ми об'єднали світ, а ви – пропали.
            І було би у небі чистіше, якби
            сатани не боялась Європа...             хай щезають у пеклі запеклі раби
            і ніщо не рятує холопа!

03.2022

Я відчуваю в крові змогу
А в серці відчуваю
Тебе й майбутню
Перемогу

Давай-но смерті не боятись
Вона така банальна і проста
Життя, життя, ось це той виклик
Прощення, бій, та каяття
Гучні слова...

Моє до твого, лише між нами
Коли від ворогів лиш тиша залунає
Коли на полі замість гусені
Як завжди морем жито зашумить

А по Вкраїні пролетить луною
"Героям тричі: Слава! Слава! Слава!"

Я буду йти до тебе по стезі крізь поле
Стезі, протоптаній тобою
Коли на горизонті віри
Ходила виглядати ти мене колись
Щодня чекала
*

А зараз відчуваю в бою змогу
У крові відчуваю присмак
Перемоги
Я бачу смерть, як косить ворогів
Та інколи в наш бік глядить

Але ти чекай на мене
Вдосвіта, я повернуся
Як зійде сонце
На горизонті мрій твоїх

Повір мені
Клянуся

Коли ще й погуляєш сам-один,
як не за комендантських тих годин?

2022

Смерть ординським москалям
в кожне завтра й нині!
Наш народ зготує вам
пекло в Україні!

Злочин з яким ви прийшли
у НАШУ державу
впишуть в історію сини,
в яких серце кривавить.

Нема виправдань для вас
московські злочинці.
Вже наближується час.
Пишуть вам дороговказ
усі УКРАЇНЦІ!
Хай гинуть путінці!

Орда впивається плачем
Моїх батьків, синів, онуків.
А я стріляю ще і ще,
Чортякам одриваю руки.


Я був поетом. Нині - звір.
Муру писати людям доста.
Один в житті орієнтир
Й мета одна: жорстока помста


Москаль - не брат, москаль - не друг,
Де милосердя - нині вирва.
Я полонених не беру,
Деру з живих кацапів шкіру.

17.03.2021р.