І
А я б картини малював із тебе --
У сукні голубій, над нею — німб.
Так Сонечко-Дажбог цілує небо,
І український прапор сяє в нім.

На світ увесь — Тібет, Карпати, Анди
Єство твоє ясніє золоте.
Так пестощами променів лаванда
Зворушена, розніжена цвіте.

ПРИСПІВ:
У горах-снах -- із вечора до рання,
І цілий день яріють небеса --
Горить вогонь лавандовий кохання,
І живить наше щастя ця краса.
ІІ
У низині -- війна і люте горе
Скрізь полум’ям пекельним розлилось.
І вийшло з берегів криваве море...
У чорній хустці — сивина волось!

І в розпачі блідім життя німіє,
І біль пече нам душі до основ...
Та з попелу, немов Поета Мрія,
Ізнову воскресає в нас любов.

ПРИСПІВ:
У горах снах -- із вечора до рання,
І цілий день яріють небеса --
Горить вогонь лавандовий кохання,
І живить наше щастя ця краса.

30 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Перетворити мізантропа в Ганді
не до снаги ворожій пропаганді.

2022

Вже двадцать дві і більше тисяч…
Ще тільки квітень надворі
І перекошені обличчя,
Цікаво, хто поводирі?

Думки, цікаво, хто заквасив
І який бог благославив?
З якої видано ім каси
О той квиток - "крадій і вбив…"

Ця, істинно, картина ночі…
Квадрат Малєвича - міраж…
Не знаю я на світі скотча,
Щоб все це склеїти, щоб аж…

Господь, помилуй, вбивці поруч…
Не ми до них, а вони тут
І серцю нашому - ліворуч,
У далечінь кремлівских пут!!!
2022.

Так хочеться миру,
Повернутись в життя.
До буденного виру
В майбутнє, де є вороття.
Де усмішки рідних і спокій сердець,
Де кожен керую життям мов творець.
Бігти назустріч своїм сподіванням
Триматись за руку сильним коханням.
Мрії збувати й не відкладати
Кожен момент свій цінувати.
26.04.2022

Калини віття
Через століття
Кров українську для нас берегли,
Щоб пропри зради й чесності вади
Гени козацькі не полягли.

Є ДНК українське в колоссі,
Що на розлогих полях вироста,
І у дівчати малого в волоссі,
Що українську косу запліта.

Слід його знайдено і в попелищі,
Що залишилось від хати дідів,
В квітів пучечках, які на горищі
Там, де очіпок бабусин висів.

Навіть у річці, десь там за горою,
В кожній краплині її й на містку
Сховано гени, щоб злою ордою
Не утоптали нам волю хистку.

Наш генофонд в чорнобривцях і мальвах,
У кропиві, споришу, бузині
В крилах лелечих, у сутінків барвах,
В співі птахів у садах на весні.

І віття верби -
То народу герби,
Що споконвіку карбують скарби
Нашого роду - любов і свободу,
Щоб й наші діти все це берегли.

А пам’ятаєш, хлопче, як ми починали?
І в кожній справі віру не втрачали.
Та й до кінця завжди ми крокували.
З жагою в серці всесвіт цей вивчали.

Куди дівали все оте бажання?
Чому покинули усі наші старання?
Коли повернемось до шляху подолання ?
Як нам здолати час цей вигорання?

Ти далі просто все це зрозумієш,
Та міст в минуле ти вже не починиш.
І пізно буде щось там намагатися,
І з часом буде лиш бажання здатися.

Ти мрію мою дуже добре знаєш.
На серці сумно: як ти час свій гаєш…
Ой, хлопче, хлопче, часом так буває,
І навіть найсильніших віра покидає.

Ніхто ж тебе так як ти сам не знає,
І мало що там хтось то й промовляє,
Твоєй уваги з них ніхто не вартий,
Ти ще покажеш, хто на що ще здатний.
27.04.22

Іде весна у маєві розмаю...
іде війна, якій немає краю.
Які ж бо несумісні ці світи!
Мине весна і, може, після цього
мине війна.. і наша перемога
засяє як зоря із висоти.

А поки-що – за пеленою часу
історія про те, як мужні аси
кують її в горнилі бойовім –
і кіборги летовища земного,
і привиди, і ангели від Бога,
і воїни у пеклі вогнянім.

Конає лиховісне перепуття,
та за своє утрачене майбутнє
ще не одна душа утре сльозу...
....................................................
аби лише минулися напасті,
аби у цьому герці не упасти
і вистояти очисну грозу.

04.2022

Прийми, будь ласка. Це тобі. Так, квіти.
Не зірвані, не зібрані, живі.
Вони для тебе, із моїм привітом –
сердешної любові вартові.

Вони тобі всміхаються, радіють.
Вітаються тремтінням пелюстків.
У них моє прохання і надія.
І любощі невимовлених слів.

Вони – тобі. А з ними разом весна,
безмежність неба, порухи вітрів,
квітуча неозорість піднебесна
у згодою сповитим плині днів.

Прошу прийми, зроби мені дарунок,
дозволь торкнутись квіткою руки,
на ній лишивши ніжний поцілунок.
Від мого серця. Через пелюстки.

27.04.22

Накритий стіл: Мартіні, шпроти,
І аромат гарячих страв.
Мій зоряний, хмільний навпроти,
Блаженно душу огортав.

Торкався лагідно, звабливо
Долонею гарячих щік.
Обіймів, поцілунків злива,
І трепет росяних повік.

У погляді блакитна ватра —
Неопалима купина,
Не обпікала, тільки завтра
Нас обпече жахна війна.

І розлетяться наші мрії,
Мов полохливі горобці,
Лишивши на небеснім тілі
Від пускових ракет рубці.

Вокзал тривожний, сильний протяг,
І за плечима автомат.
Скрегоче гучномовно потяг,
Ховаю сльози у бушлат.

Від серця відриваю серце.
— Лиш повертайсь! — благаю я.
Їдкий в повітрі запах смерті.
Тікає із-під ніг земля...

Світає... стихнуло навколо...
Фарбує сонце небозвід,
Пливе надії білий голуб
На схід...

28.04.2022р.

Ти уяви - не на виставі…
І ти - глядач. Осмілюсь, наче
Одні помпезності в оправі…
Второпав, так чи ні, козаче?
І раптом вистріл - підлий, сучий…
І слідом вибух, хата в друзки
Задовго Ворзеля і Бучи...
І шмат чогось… скоріше блузки

Ще тільки перший акт, ще перший
Ти розумієш, все це справжнє…
І кожен третій поруч вмерший
І зала наче з крові плавні…

Комусь схотілося на берег…
А човен втомлений, без весел
Ти довіряв завжди паперу -
Пуста затія із ремесел…
28.04.2022.

Гаряча кава на світанні,
Твій ніжний дотик на плечах
І таке твоє кохання
Палке і нестримне у очах.
Так час минає наче вітер
І поруч бути лиш кортить
А в спогадах є миті
Які боюся я згубить
І погляд теплий наче сонце
Так милуюсь і люблю
Ти став для мене охоронцем
І ні на крок не відступлю.
06.04.2021р.

Знову віти тремтять на вітрах,
І магнолія ніжна квітує.
В чарівливих духмяних садах
Я тебе цілував, дорогую.

Шлях ішов крізь печалі німі,
І пронизливий холод завії.
Тихий голос шептав: - обійми,
Поцілунком ти смуток розвієш.

Я так спрагло до уст припадав,
І не вірив: здійснилися мрії!
Усміхалась весна молода,
Як увесь трепетав і леліяв.

І від пристрасних дотиків тих
Розкривались уста, як бутони!
Навіть легіт у травах затих --
Ми у шалі солодкому тонем!

Ця велика любов — на межі!
Не уб’ють її війни суворі.
Боже милий, як хочеться жить,
І у щастя купатися морі!!!

28 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2022)

Окупували б хай нам орки
всі наші миролюбні морги.

2022

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Кричить у моторошній тиші з високості:
За-віщо
У нас забрали черевички,
Так гарно ми в них бігали й стрибали,
Тепер же босими нас виганяють на мороз?
За-віщо, немов ягнят, нас стригли
І кидали в вагони для худоби?
За-віщо
Повідривали од матусь
І туди зігнали, де просто нічим дихать?
За-віщо? –
Луна безмовно в мерехтливій тиші
Голос, здавалося б, вже відгримілої війни,
Та до сузір’я в Павільйоні дітей
Нові зірки ще й досі додаються...
Зірки ті - діти осиротілої Вкраїни,
Розстріляні, голодом замучені
Ненажерливим московським монстром.

Життя зупинилось,
Весни ще нема.
І чорною хмарою
Повисла  журба.
Скільки крові ще буде пролито?
Скільки життів невинних розбито?
Крається серце від болю і жалю
Зупиніться звірі,благаю!
Між нами не буде ні дружби, ні миру
А буде лиш Україна!
Україна велика ,Україна квітуча
І мова у нас милозвучна.
До нас вам далеко кляті кацапи
В наших серцях віра і Мати
В нашому тілі кров козаків
Сила і міць багатьох віків
Ми не здаємося ворожому стаду,
Ми будем боротись за честь і за правду!
20.04.2022

Нам нададуть до біса зброї!
І миттю приймуть до ЄС!
Всі ж визнаю́ть, що ми - герої,
й бороним спільний інтерес!

А ця халва стає солодша...
Тоді - іще шматок, мабуть:
пришлють озброєння! Коротше -
гармати, кажуть, нам дадуть!

Щоправда, ще вони відсутні...
Але - подбали вже про нас:
хто зна, як вийде у майбутнім,
й нам тицяють - майбутній час.

Ми ввійдем в світову еліту,
ми будем пити фіньшампань!..
Ми справжні чемпіони світу, -
з отримування обіцянь.

(Квітень 2022)
ееееееееее

Ми не тікали не через наказ і не тому, що в нас відсутній страх,
А через те, що нашу неньку вони хотіли стерти в прах!
Ми українці вільні люди й це з нами йде через віка,
Ми завжди знали, що за неї нам треба положить життя!
Бо наші предки – добрі люди, завжди писали у віршах
Про біль і смуту, що прожили через сусідів-москаляк!
І знов сьогодні актуально й хочу передати далі:
Ніколи не братайтесь з ними, бо вони навіть не звірі,
Вони безбожники жахливі, а вчинки їх, як завжди підлі,
Прикриваючись «спасінням» вони дітей життя згубили!

27.04.2022

В огні й у плачі окутана земля..
То донька наша «спасіння» принесла!
Вона кричала про спадковість Русі
Й багатства наші начебто її.
Але для нас багатство то життя, то люди,
То ті хто став на захист нашої землі!
Між злом й добром немає знаку рівність,
Хоч як не намагайся тотожність провести.
Ти показала нам свою «любов» у люті,
Льє гіркі сльози відтепер дитя.
Ще вчора мав свого двора у лузі,
А відсьогодні він вже сирота…

27.04.2022

1

Цвіркун - посередник
поміж буянням і зачахлістю -
увечері падає з дерева.
Чи будеш боятися
падіння або занепаду,
пророкуванням сповнений?

2

Грає струнний інструмент епілогу -
одностайно-сумних октав і нот.
Умовк мій оспіваний цвіркун.
Він - монах яскині неволі.

3

Коли набридне чути голоси,
мовчи під яблунею його падіння.
Всі дерева народжують цвіркунів.
Всі цвіркуни розроджуються мовчанням.

4

Зеленим яблучком
гепнула випадковість ночі.
Злиняла чорна собака.
Правує вишнє.
І немає віщувань, гідних цвіркуна.

5

Зіниці мерхлі, не променіють,
а руки твої - смичок.
......................


Першотвір

Опус ІV. Нет пророчества, достойного сверчка
1.
Сверчок как посредник
между буйством и увяданием
вечером падает с дерева.
Будешь ли ты бояться
падения или упадка,
пророчеством исполненный?
2.
Играет струнный инструмент ухода
единомыслящих октав и нот.
Молчит мой избранный сверчок,
он инок в местах лишения.
3.
Когда устанешь слушать голоса –
молчи
под деревом его падения.
Однажды все деревья родят сверчков.
Однажды все сверчки родят молчание.
4.
Зелёным яблоком
катится случайность ночи.
Собака чёрная ушла,
настало свыше.
И нет пророчества, достойного сверчка.
5.
Глаза не обрели лучей твоих.
А руки уже смычок.

4 сентября 1993 г., Киев
Сергей Губерначук

Я бачу перед собою
Яскраву зелену
Поляну
Літо над нею
Зноситься
Йду туди, заходжу
Ніби з лісу
В прекрасний
Смараґдовий
Світ

Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Моцарт схилився на рояль і плаче,
Вдивляючись в залу принишклу
І не стидається сліз анітрішки:
Чи то у захваті од гри Перайї,
Чи, може, жаль морозом пробирає,
Що не судилося, як він того хотів,
Мать піаніста й слухачів таких.

Неоднозначно і сміливо -
Лягти і впертися у стелю
І розганяти дні журливі
В свою не зрошену пустелю…

А в нас Ірпінь… Гостомель… Буча…
Бомбили все, і навіть Храми…
І схоронилося співзвуччя…
Можливо те, що різні мами?

Одної відповіді мало…
Питань і справді забагато.
Ти що надумав, супостате?
У нас не тільки Мама й Тато…

Агов, байстручі відголоски!
Кремлівські виродки - вашеці
У вас батьки - "багна погости"…
І це прості, відомі речі.

Най сто разів нас окуповуй -
Твоя погибель всім відома!
Ти вже відчув? Давай, ще спробуй -
Згниєш в хвилину - Ідіома!
2022.

Звучить вранішня молитва.
Лине крізь хмари в райський сад.
Її почують всі Світила.
Прохання виконають враз.

2022

Вмруть усі. І той, що крав-брехав,
І святі, і хвойди, й дезертири.
Хто молився Богу, ворогам,
Хто стріляє у людей, як в тирі.

Дзвони б'ють. У пеклі сабантуй.
Псяча кров дорожча за народну...
Голова ж моя гуде від дум,
Що не напишу - лише на шкоду.

Бо щоденно кличу до борні,
Кацапур припрошую вбивати.
В кожнім слові - лють, образа, гнів...
Не митець я - демон біснуватий.

Хочу рвати підлу кацапню
Кліщами, зубами і руками.
Втратив все: гармонію і нюх,
Крила, муз і оберіг від мами.

А чи хочу вмерти? Звісно, ні!
Не перо - пістоль тримають руки.
Знаю, що загину на війні,
Аби жили, діти та онуки.

25.04.2022р.

ІНе вмирають воїни небес,
що в бою за волю і за себе
посилають біса до ереба...
ореол вікторії не щез –
воскресають як Христос воскрес
їхні душі у ясному небі.

ІІІ перегнивають у рові
осоружні нелюди-приблуди
і ніде ніколи їх не буде,
поки ми на цій землі живі.
Та вампіру хочеться крові,
позаяк ми живемо як люди.

Їх би убивати до ноги,
нищити як сарану на паші,
та, на жаль, у бучі горопашній
цей літопис пишуть не боги...
................................................
Сила духу додає снаги...
хай палає капище на раші
і горять в аїді
                        бувші наші...
нинішні...
                        майбутні
                                         вороги.

ІІІ
У віках не щезне ані гнів,
ані люта ненависть до орків
за останні муки вісім років
і за болі протягом віків.

Маємо обов'язок і право
захищати вотчину свою.

Слава Україні на краю
нео-європейської держави!

Воскресає нація в бою
і її героям – вічна слава!

24.04.2022

Усе так просто.
Час кудись вітрує.
А я містую, містую –
я при серці своїм,
мов на защібці дім,
я себе не пускаю,
никаю….

Серце – годинник.
У битві секунд
загине моя сила.
Буде тоді
не віл, не бунт,
а просто –
схололе тіло.

Буде затим
дубовий дім
і світ, подертий на клаптики.
І буде потім
біда не в тім,
а в тій,
що назавжди змогла б таки…

31 грудня 1989 р., 5 лютого 1992 р.,
Київ

Великоруські злодії, махляри з олігархами!
...Ні, та́к ви не утямите, бо вбогі споконвік...
Что ж, перейти придется мне на этот ваш, затраханный...
короче - на единственно известный вам язык.

Итак: великорусские богатыри коррупции!
Воруйте, будьте добреньки, поболе, побойчей,
чтоб жители Московии свои мыслишки куцые
почаще направляли бы на поиски харчей.

    В их жизни сытенькой состряпайте тайм-аут
    и геморрой со всех сторон;
    они ж вполне картошку уважают
    и лебеду под самогон!

Гноите злопыхателей, завистных сук навальнинских,
химичьте на Роскосмосе, на ВПК - втройне,
чтоб быдло косорылое в тулупчиках и валенках
под радостные возгласы горело на броне.

Урежьте оркам пенсии, пускай идут в покойники
и где-нибудь на кладбище найдут себе приют;
а бо́рзых шендеровичей повешайте в Сокольниках, -
не зря ж иноагентами себя они зовут!

    В их жизни мирненькой состряпайте тайм-аут, -
    настало время похорон!
    Нехай они картошку уважают
    и лебеду под самогон.

На снадобьях лекарственных воруйте сокрушительно,
а также - на лечении хворающих орчат,
тогда они не вырастут - и никого решительно
уже не изнасилуют, тем боле - не съедят.

А если вдруг опричники попросят вас на деревце,
донос от ваших недругов приняв в недобрый час, -
спишите прегрешения на происки «бендеровцев»,
ми залюбки погодимось, валіть усе на нас!

(2022)

Весняні дні на Вінниччині рідній,
І прохолодний квітень обвіва.
І хмари збилися у висі нині --
Як вівці ув отару, і слова

Такі скуйовджені на цім папері,
Як вихор, що раз-по-раз наліта.
То — подих Велеса у ноосфері...
І прислухається вже висота!

Звучить його чарівна, світла ліра,
І лиця усміхає мимохіть.
Пробуджує палке бажання миру,
У далеч відсуває гул жахіть.

І вороння, обкаркавшись війною,
Ховає чорні крилища лихі.
Його, як орків, хвиля супокою
Несе за обрій на похмурий схід.

18, 24 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

З того дня відкриті двері…
Пес неначе анархіст…
Крики… стогін… волонтери
За вікном Великий піст…

З того дня короткі ночі…
Довгі дні сльозові дні
Старця божого дівочі…
Різне встрітиш на весні

То коти співають оди…
То цвіте то моросить
То орда свої уроди...
Словом плаче і болить

З того дня вже все інакше
Нам сьогодні не до свят
Тільки щоб не так як завше -
Пятдесят на п’ятдесят…

З того дня ми - одне ціле
Позабуте "біс в ребро"...
Там де чорне буде біле —
І один на всіх Дніпро
З того дня…
22.04.2022.

Дорога скрізь розбита на ділянки.
Ця рівна і гладенька, наче шовк.
З квітками на узбіччі. Вишиванка.
Вітає мандрівницький щирий крок.

Ця трохи горбкувата. Гостроноса.
Впиваються у п’яти камінці.
Кущі з покатів поглядають скоса,
непривітно здіймають корінці.

А далі все у горбинах і ямах.
Що тут таке, тут має бути шлях.
Чому земля у кров’янистих плямах?
Чому зраз захололо у грудях?

Потрібно йти, а ноги кам’яніють.
Потрібно йти! Куди? Ступити, як
одні вирви та погар? І скляніють
людські зіниці в поглядах чортяк.

Дорога скрізь розбита на ділянки.
І кожну, що стрічається, пройти
потреба є. Чи вибір. До останку.
Ті ями та горби перемогти.

22.04.22

…ти не прихильник сліз, доколи
Не доторкнувсь лицем жахіть.
І лиш тоді собі дозволив
І поступивсь, сказав: - Живіть.
І лікуватиме вас туга…
І котик сірий, що прибивсь…
А в снах ходитеме - наруга…
Яким ти вірив і моливсь…

О Боже-Боже… Боже-Боже…
Цілодобовий сліз потік…
На що воно життя це схоже,
З яких причин, і хто прирік?..
22.04.2022.

ІРусофіли мають пам'ятати,
що орда – із роду сарани,
а совок – личина сатани.
Фауна у цім не винувата,
бо найпримітивніші примати
вищі від цієї звірини.

ІІОжили видіння Іоанна,
звірі об'явились у кремлі,
і пішов диявол по землі
по завіту Біблії й Корану...
моляться на ідола погани –
кривославні орки-москалі.

По закону неодарвінізму
на чолі у нібито людей
набухають роги сатанізму...
відповідно – усихає глей...
тільки зомбоящики ідей
не узріли цього атавізму.

Що їм Ієгова чи Аллах?
Є гундяй і бісова шкатулка,
із якої визирає... путька –
сатана, що навіває жах...
..........................................
та його інформаційна булька
лопає у світу на очах.

ІІІНа заваді стала Україна:
світова колиска житія,
героїчна нація моя,
що рятує Землю від руїни
і від розбишаки-солов'я...
та дурному – море по коліна.

Показилися «рятівники»,
забувають урки-яничари,
що вони дияволу – до пари...
як би не таїлись, а таки,
не уникнуть Божої руки
і не омине їх Божа кара.

Не одне об'явлення було,
і на звіра є уже управа –
роги поламаємо лукавим
і зміїне знищимо кубло,
і відоме, і таємне зло,
поки чути, – Україні слава!

04.2022

Повчають лицемірно: «Не убий!»,
Благословивши смерті і страждання,
Армагедон віщуючи новий,
Наближуючи людства час останній.

А де любов до ближнього свята,
Де ваші душі, вбогі і брехливі?
Вкраїну прибивають до хреста –
Ви ж погляди відводите блудливі.

Та фарисеїв покара́ Господь,
Прийде пора очищення чудесна.
Нечистий вхопить душі їх і плоть,
А Україна заново воскресне.

Не цікався й не сердься
з масюнького серця.
Якщо пташка – лети в далині…
Я відчув тебе так, що питанням озвешся
і без крил увірвешся
в мені…

Ти мій травень безмежний,
моя ностальгія…
Слово чесне – і правді кінець.
Я ж – країна залежна,
я ж утоплена мрія,
як каліка й нетребний правець…

Не соромся собою,
я падаю ниці
в той Тілець….

9 грудня 2009 р., Київ

І буде мир. І будуть нові люди.
І буде Україна молода.
І навіть Маріуполь, вірю, буде!
І відійде кривава та біда...

І зростимо сади, народим діточок.
Все буде тільки так, як ми бажаємо
Все буде дуже, дуже ок.
Після пітьми завжди колись світає.

Та тільки не для всіх настане мир,
Не всі вагітні мають народити...
А поки живе московський той упир -
У милій Україні гинуть діти.

Не лиш кати несуть тягар провини
Кров українців в московитів на руках.
Ми люди. Ми живі. Ми вічно будем жити!
А вам лишаться сморід, смерть і страх.

Прокляття матерів страшне й закляте
І вдарить бумеранг де й не чекав
Того несамовитого солдата,
Що українську землю плюндрував...

Зірними гронами, небними дзвонами,
шумом гілок непокірних дерев,
буджу зі сну тебе. Лиюсь нейронами
закликом в тишу - збудися Арей.

Брунькою слова і хвилею нашепту,
світлом долонь, вібруванням душі
зрушую спокій твій - маєш це бачити-
в бій спорядились військові коші.

Чуєш прабоже, розвиднюйся з овиду,
струшуй пилюку віків із плечей-
дітям твоїм треба сили для спротиву -
благослови їх огнем і мечем.

Он чорне жрецтво сичить, надимається...
обрій втинають чотири гінці:
голод і пошесть, і дідькові ратиці...
змішують землі єговські женці.

Чуєш, Арею, ми неприколінено-
душеодверто взиваєм увись:
в час цей оштормлений, горем напінений,
силою Духу до нас озовись.

Силою Духу і мудрістю досвіду
нам проявися із товщі віків.
Рідний Арею - з народжень, зі сповитку-
вчи нас кувати столезі мечі.

Татку наш, знаєм, безсмертя гартоване
твориться лиш під кувалдами доль.
З нами в бою твої сили і промені, -
світлим щитом - неземний ореол.

В темноті ночі
Зорі сіяють
Доторкаюсь тихо
До серця
Що спить
Вірю, вони
Лише блага
Бажають
Щоб повірили
Ми в любов
Хоча б на цю
Одну мить

Тривожні дні в селі і на природі,
Чогось ліси так сторожко шумлять.
Немовби кажучи війні: Вже годі!
Наситилася кров’ю ця земля!

Мене лісник питає документи:
Чи я не сепар, чи не диверсант.
Я розумію ці складні моменти,
Як паспорт, відкриваю свій талант.

Вклоняючися сонячному дневі,
Що сяйво з прохолодою несе.
Життя благословляю у Яневі,
Воно здається мирним геть усе!

Співає птаха в шумовинні вітру,
Південний Буг нуртує, жебонить,
У цій красі — задумливо-нехитрій,
Буття мойого тчеться світла нить.

І у стихії музики простої,
У течії просвітленого дня,
Я чую: Україна рани гоїть,
Чуму війни нелюдську зупиня!




19 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Був корабель й немає корабля.
Чи карма це? Ні, це - вже кара, бля!

2022

Розжиріли пси по Україні:
М'ясо кацапур йде "на ура!".
Московитський труп приніс дружині –
Хай на харч котярам буде враг.

З жил зроблю собі гітарні струни,
Попільничку – з черепа… Отож.
А трупак хороший, зовсім юний,
Тіко вже твердий, як всохлий корж.

Хай поплаче неня московитська,
Тато втопить горе у вині…
В мене ж он товста, як свинтус, кицька
І Рябко рудий закабанів.

Є мослак цюцькові до обіду,
Ще й мошонки із яєчком пів…
З туші москаля вділю й сусіду –
Хай потішить зграю гавкунів.

19.04.2022

Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –
Ідуть колони танків й БТРів*.

Все місто дотліває у вогні,
І лава із вулканового жерла
Ген розтікається удалині,
Вже вулиці десятками пожерла.

Боги, невже живу останній день
Й душа уже готується до висі,
Де звів лице сумне, немолоде
Із відсвітом кривавим древній Місяць.

І я моливсь між колихання віт
В диму пекельнім, думав, що востаннє,
За цей чарівний неповторний світ
І припинить благав це розтерзання.

Немов би Путін щупальця страшні
Сюди просунув і душив помалу…
Та це були лиш видива нічні!!!
За мить усе затихло і розтало!

І знову я моливсь, як уві сні,
У дум своїх тяжких тривожнім граді –
Щоб те, що лиш привиділось мені,
Не сталось у майбутньому насправді!

20.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Небо над нашими головами
Враз почорніло та ніби п'яне.
А я до тебе тягнусь руками.
Я так боюсь, що тебе не стане.

Сонце згубилось в бездонній прірві.
Плачу, бо в трубці гудки як завше.
Прошу в тебе обіцянку щиру,
Що будеш жити та не інакше.

Приспів:
Я не віддам тебе війні!
Сила кохання здолає все.
Я не віддам тебе пітьмі.
Тільки живи, тільки живи!

Підла війна, як кривава стерва,
Посмішку стерла з обличчя всюди.
Ти захищатимеш рідну землю,
А я за тебе молитись буду.

Мирний світанок зігріє душі.
Світла повз хмари ми дочекаймось!
Вірю, робитимеш все як мусиш.
Ти з перемогою повертайся!

Цілу ніч, не зімкнувши очей,
я тебе переслухала.
Ти проходив крізь сни,
ніби місяць, оточений хмарами,
ніби ангел, захоплений злими
і добрими духами,
то кричав уві сні,
то здригався в солодкому маренні.
Ти долоні моєї за ніч
ані разу не випустив.
А вона б полетіла у вир за твоїми
проблемами,
подолала б усі коливання,
пустоти і відстані
й повернулась до ранку
з блідими, як сніг,
хризантемами.

Хризантеми.
Хризантеми.
Ми з тобою.
Тільки де́ ми?
Наші дні і ночі чисті й ніжні,
наче хризантеми білосніжні.
Хризантеми.
Хризантеми…

24 липня 2000 р., Богдани́

Душа мов посмугована.
За що?
Болить мене гірке, одвічне, темне.
Жорстоко все потрощено. За що?
За ніжність ненормовану, напевне.
За білі квіти змучених чекань,
Пронизливе й терпляче розуміння…
Безкрая ніч, заснувши на руках,
Впаде у саду буйне рожевіння.
Похмурий вітер ранній цвіт шарпне
Й під ноги кине на розправу скору.
… Не вибачайся, не шукай мене.
Лише себе осуджую суворо.

Монстру Нептун демонструє,
як море він демонструє.

2022

Новин би добрих на обід….
І на вечерю, на сніданок
І щоб не знати інших бід,
Окрім претензій від коханок…
Мені би сон, звичайний сон
Як до війни - спокійний, сочний
І дух набутий, і фасон…
І вголос щоб з любов’ю: - Отче…

А небо ж те?… до літа крок
Черешня бджолами обвита…
Скажи, що взведений курок -
Душа неправдами надпита!?
Скажи мені, що все, кінець
Святкуєм, радуєм і плачем!
І ми для всіх навік - взірець!
Скажи, це ж небагато наче?…
18.04.2022.

Ледве вловимий шелест магнолій.
Жага до бродіння. Ерозія волі.
Іронія долі. Присмак смеркання.
Вірші про любов і вірші про кохання
Читаєш на вухо черговій особі.
Світ нас руйнує по власній подобі,
А ти піддаєшся. Нетрі околиць,
Солодкий відгомін нерви оголить.
Сп'яніла громада різноробочих.
Тліють світанки, іржавіють ночі,
Північ та південь злилися докупи.
Міста-механізми і люди-шурупи,
Тисне буденність. Тягне в безодню
Повітря, обтяжене хлором і воднем.
В'януть і жовкнуть обличчя. Гармидер
У головах і збіговиськах літер.
Вітер гойдає дерева наосліп.
Люди мов мухи, тиняються вроздріб
Мереживом дій і низками вчинків.
Сунуться бітумом тіні будинків
На схід.

2017

***
А на флоті пахне новиною –
з відома самого Нептуна
крейсер, іменований москвою,
теж послали на...
але до дна.

***
А на рейді є ще й інші судна,
а у нас «корсари», ніби, є
і, буває, що звичайна «стугна»
ворога надійно дістає.

***
А кацапія бажає слави
злої і дурної їй на зло,
поки окупує цю шалаву
те, що іменують – ху & ло.

***
А раша претендує на месію,
а у месії місія така –
деімбецилізація росії
і денацифікація совка.

***
А зміюку є з чим порівняти,
поки є плазуючий народ
і його насилує диктатор –
інтелектуальний ідіот...
хоч гадюку грішно ображати.

***
А у нас при владі – єрмаки,
на яких немає ще управи...
є й економічні хробаки
і з чиєїсь легкої руки –
політичні жуліки держави.

Осад
О, на жаль, існують ще, таки,
юди і лакеї параної...
може, і покаються ізгої,
що купилися на срібняки...
та фіксує пам’ять на віки
те, що у союзі із ордою
учинили ці мертвечуки.

04/22

від Сіверського Донця до Батурина
як виявилось — короткий шлях
морем — через порт Маріуполя
сушею — через ліси Бучі
нація дозріває могилами на полях
та все ніяк не засвоїть, ніяк не доучить
уроку
єдиного у зашурганій, а — новизні
у смерті священній
у боротьбі та ґарті —
не можна вірити псевдо пророкам
звірятися псевдо рідні
і довіряти ординській варті
не можна скидати князя щоб мати царя
не буде козаччини де козаки не в славі
отара овець не вартує й одного коня
населення не дорівнює державі
без мови немає мовця — тільки свита й хор
хто вірить і не боїться — того не збити
хто знає свій шлях — той іде назирцем, як хорт

лежав у Бучі Христос убитий
у Маріуполі плащаниця
біля Чернігова руки й ноги
в Харкові дихання зупинилось
у Сіверськдонецьку серце стало —
несли вінки йому й ранні квіти
осиротілі налякані діти
якщо придивитися — неспроста
на мапі нагадує хреста
моя золота країна

уперше Христос воскрес коли Сагайдачний встав
удруге Христос воскрес
на четвертий Універсал
утретє Христос хотів і майже піднявся та
ударила по хребту змосковщена гопота

на віко поклали діти броню автомата й каску
у Бучі Христос убитий лежав як живий

молилася Україна —
могили копаючи
ріллю засіваючи
вимішуючи паски —
за тиждень Пасха, Боже
за тиждень воскресни, Боже
за тиждень останній шанс — твій!

(с) Тата Рівна / Tata Rivna, 2022

Не вистачало вільних місць
в апартаментах царських тих,
де був охоч усякий гість
до сну, обіду чи до втіх.

Де нализався спирту цар
і свита з шестисот господ,
там спорожнився кожний бар
і з’ївся кожний бутерброд.

Під дев’яностий свій романс
циганки розвалились сном.
Дворяни грали в преферанс
години зо три під столом.

Блукала привидів сім’я
по замку серед п’яних тіл.
Там жах розгублено стояв,
лякаючись усіх довкіл.

І тільки блазень молодий
тієї ночі не заснув,
зірвавши свій ковпак рудий,
він матюки на себе гнув.

Він грав свою найгіршу роль,
бо правда більш гірка в брехні,
бо жив на світі цар-король,
йому вкорочуючи дні.

Бо смів над ним стояти цар,
дурний, як бла́зневе вбрання,
дурний, як серед дня ліхтар,
і ще дурніший, бо щодня.

Тверезий блазень озвірів,
царівну п’яну зґвалтував,
на трон посів та й так здурів,
що ґав до смерті рахував.

А вранці пробудився цар,
і в свити з шестисот господ
він попросив крізь перегар –
горілки, блазня й бутерброд.

29 серпня 1996 р., Київ