Молилися ми не чужим богам,
А Небу, Сонцю, Дощику і Морю.
І виростав у душах Віри Храм,
І падали вночі в долоні зорі.

Нас нищили, топили у Дніпрі,
Привчали до чужої зовсім віри.
Ми вижили і на однім крилі,
Хоча живцем здирали нашу шкіру.

Вбивали мову, звичаї, пісні,
Чужих богів нам запихали в душу.
Пройшли віки, тисячоліття, дні...
Ми знайдемо ув океані сушу.

04.06.19

Для чого жити на землі,
Яку дорогу обирати,
Себе шукати у імлі,
Єдину істину жадати?
Іде витрата моїх сил.
Чи я окуплю ці старання?
Хід часу оберне у пил
Усі отримані надбання.
У мрії лину по ріці,
Чи у «баюрі» спочиваю,
Синицю маю у руці,
Чуже рукою загрібаю.
Душа гниє, а я гребу
І у майбутнє не бажаю.
Куди усе це заберу,
Як подолаю небокраї?
Пилюкою моє життя
У ноги ляже подорожнім,
Гадаю, пізнє каяття
Урятувати не спроможне.
А буду я на межі сил,
Усі недоліки долати,
Не обертається у пил,
Що маю іншим залишати.
І відповідь на це своя,
Тому дорогу обираю,
Коли немає майбуття,
Я не живу, а виживаю.
2019

Їхали собі ведмеді
П'яні на велосипеді.

А назустріч їм зайці
З вітерцем на тракторці.

А за ними два койоти
Мчали верхи на «Тойоті».

А за ними ягуари
На крутому «Ягуарі».

А над ними бегемоти
На старому вертольоті.

А по річці крокодили
Плили брасом що є сили.

І
Юрмі байдужій не пасують вірші,
а небайдужим випадає більше
іти в атаку на ворожий дот.

За мир уже воюють наші діти.
А от якби мені помолодіти,
то був би там, де й кожен патріот.

Нема кому інакше як народу
відстоювати волю і свободу.
Але немає щастя на землі.

Були більшовики і комуністи,
колаборанти і сепаратисти,
а нині - – українські москалі.

ІІ
Якщо ізгої запалили хату,
не забуваймо місію свою.
Московію ніяк не подолати
інакше як у рівному бою.

Не подарує доля як на таці
і ложку меду, і любов до праці,
і карму серця, і тепло долонь...

Не дай то, Боже, жодному бурлаці
за пайку їжі гинути в атаці
і йти за Україну у вогонь.

ІІІ
Не ганю тих, у кого карта бита,
але не граю за «команду Зе»,
яка таємно в Рашію повзе...

Не допікайте, пацифісти ситі.
Я каюсь, що і Жукова валити,
а заодно і Гепу – не везе.

Мене такого народила мати.
І може й мушу дітям нагадати,
які то є герої на війні.

Але даруйте чесному мені,
що й досі я не міг завоювати
почесне право на свої пісні.

06/19

Сьогодні сталася пригода:
Сумна, бо зникло кошеня.
Мабуть, пішло собі у броди:
Про це дізналась вся рідня.
Всі журяться, а плаче Настя.
У пошуках вже збилась з ніг.
Звалилося таке нещастя:
Де ж Марек? Та невже він втік?
Надвечір надійшла підмога:
Сергійка й Неллі тут як тут.
Уважність треба якомога
Включити, та й шукати йдуть.
Нарешті, справдились надії:
І Марек подає сигнал:
З підвальної кричить щілини,
А в шукачів емоцій шквал!
Та тільки вибратись не може,
Як прикро, що замок висить.
Відірвані шляхи, небоже!
Тривожна наступила мить.
Підвал відкрити неможливо:
Нема злощасного ключа.
Сприймаються дзвінки глумливо.
Не визволяють втікача.
…Чекати пропонують ранку:
Такі ось справи наостанку.
Погодували кошеня:
В щілинку їжу навмання
Просунули й чекати знову:
Та й будьмо всі напоготові!
Така собі чудна пригода:
Кота наляканого шкода.
Нарешті відчинили двері,
Втікач уже в своїй оселі.

03.06.2019
Свидетельство о публикации №119060406266

Червень сяє у росинах срібла,
Усміхається багрянцем ранок,
За вікном півонія розквітла
Квіткою рожевих забаганок.

Наливаю літо у горнятко,
Мед травневий, і з кульбаб варення,
В серці закарбовую нотатки
Слів твоїх - солодке одкровення.

У напій додам золотомрії,
Трохи синьобарви з чистонеба,
Подумки цілую твої вії
І горнуся сяєвом до тебе.

Не дивуй, що засміявся ранок,
І що все довкола зеленіє:
Я готую сонцевий сніданок
І моє серденько ніжно мліє...

Є люди,
які ніколи не будуть зайвими.
І навіть в негоду -
сяють для тебе знаково.
Вони ніколи
не стануть твоїми ранами
і заповнять собою,
коли необхідно, вакуум.

Ці люди - безцінні скарби
у твоєму сховищі.
Вони - твоя пісня,
предивна,
багатовимірна.
Вони - твоє небо,
сприятливе середовище,
тому, ти готова
довіку їм бути вірною.

Вони не чужі,
не приходять в твій день
туманами.
Вони гріють на відстані.
Пускають у серці корені.
Виростають в тобі
надглибокими океанами
світла,
якому ти
з першого дня підкорена.

Видихають любов
і вдихають усі твоі дивні вибрики.
Конвертують усе це
у серці своєму в музику,
щоб вберегти тебе
від всесторонніх вивихів.
Ти можеш за них триматись,
не будучи, навіть, друзями.

Ці люди, як треба,
навчать тебе знову дихати.
Вони - твої ангели,
сяють для тебе знаками.
Вони вірять у тебе
і вкажуть можливі виходи,
без осуджень,
без докорів...
просто вірять у тебе
...ДЯКУЮ.

Новонароджені слова
в ряди шикуються і пари,
щоби на аркуші дива
поезій звідав незабаром
отой дивак із олівцем,
що, поміж протягів і тіней, –
смакує жадібно винце
та палить “Приму” незамінну...
02.06.18

Немов потомлені життям старезні скіфські баби,
Сидять у білосніжному вбранні чорняві ефіопки,
Побіля них гуляють у «квача» пострибуни-онуки...
Була б здивована цариця Савська суміші амгаріту й івриту
На землі, куди прибула для зустрічі із Соломоном.

Життя – це школа,
Наука, досвід, помилки-
Берегти серця!!!
4.06.19 6.50

Я все слухаю тихо і млію –
Під чарівної палички змах:
Ти – моя, Золота Ностальгіє,
По прекрасних у людства часах.

Ти – мов голос умерлого царства,
І відгомін священних ідей,
Де закони шляхетні лицарства
Домінують в суспільстві людей.

Де сидять злодіяки по тюрмах,
І ховають у таврах лоби.
Де волхви – доброти деміурги –
Жити вчать без пихи і злоби.

Де ворони не каркають люто,
Й не плазують, як змії, людці.
Де краса – ідеал абсолюту
У стосунках незаздрих митців.

Де не швондери правлять – таланти,
Прометея вогонь не згаса.
Й трударі, як високі атланти,
Підпирають святі небеса.

І по хмарах – дорога до раю –
Там де мир, там де мир – без війни.
І від пострілів не умирають
Найпрекрасніші доньки й сини.

У містах – як Венеції ера,
Золотої то відсвіт доби.
Чарівні, лебедині озера
І воркують вгорі голуби.

Тонкий слух, як мембрана, антена,
Ловить все наяву, не вві сні –
Вальси Штрауса, вальси Шопена,
Під бандуру – народні пісні -

Ті, що славлять козацьку свободу,
І ридають в гаях солов`ї.
І буяє навколо Природа,
І побожно шанують її.

Де трояндове благоухання*,
Канделябри свічок золоті…
І співає поет про кохання
Так, неначе востаннє в житті.

Так уяву збудив таємниче,
Розтягнув її всю – до межі –
Це піснями Іглесіас кличе –
Ностальджі, ностальджі, ностальджі!

*Благоухання – від рос. Благоухание – даруйте за вжитий русизм.
Здається він непогано вписався в українську мову.

3-4 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Кінець весни. Кінець весні.
............................................
О, смак полинний- диво дивне!..
Оце наснилось... Креативне.
Біблейська притча. Уві сні...
..............................................
Веде сліпець свого сліпця...
Обоє в ямі? Не обоє.
-поводирю, що ти накоїв?
Не зрозуміла притча ця?
Бо поводир І НЕ ХОДИВ.
Він- тільки шляховказ для інших.
Прилаштувався не найгірше,
Ще й окуляри темні вдів...
...за фактом він же має вдів
Отих сліпців задовольняти,
Яких загинуло багато
Під проводом "поводирів"...
...а ви, сліпці, за ким ішли?
За ким ітимете надалі?
Відколи ви сліпцями стали?
Раніше зрячими були...
Та на ковбаси провесні
Ви проміняли зір орлиний.
Шкода...
............................................
-о, цей настій полинний!..
Абсенту сюр!..
..............................................
Кінець весні.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019

Так боляче злунало літнє ехо
На стиглих сонячних лугах.
По них лечу я у задумі ніжно
І марю ними у ранкових снах.

А спілий верес млосно яскравить.
Говорять: ну і що там літом?
А теплий дощ уже не відшумить
і не запахне в полі стиглим житом.

Теплом із рук повзе вужем
Походжає осінь золотом укрита…
Падав лист під ноги ложем срібним
у лугах згасає відлуння літа…

Посмішка - диво,
Чарує, лікує, джерело
Насолоди,щастя!!!
3.06.19 10.22

Крила у метеликів з чистого кришталю,
Довго милувалася - крапелини раю.
Павутиння в золоті - сонцева хустина:
Чепуриться сонечко , сяє ластовинно.
Ясноранок літечка трави прикрашає -
В намистини сріблечка старанно вбирає.
І метелик радісно дбає про кульбабку -
Робить їй під зачіску найгарнішу шляпку.
Вийду я на ганочок, пригорнусь до літа,
Засміявся раночок різноцвіттям квіту.

Город смотрит на нас проводами
допотопной замызганной улицы;
дни здесь тянутся, словно года
дорогая, мы - просто вода,
дорогая, мы просто обкуримся.

Я рисую асфальт и машину,
как старая песня, заезженную,
мы тонем в прозрачном дыму,
мы когда-то станем известными.

Тебе мало одной сигареты?
Так возьми же, возьми ещё одну,
чтобы легче вскрывать секреты,
чтобы легче простить вину.

Извинить мои взгляды и вздохи,
и предать наши дни огню;
я останусь навек одинокой,
я сюда никогда не вернусь.

Ты уйдешь, не стесняясь, не глядя,
тебе нечего будет вспомнить,
не позволив себя любить,
не позволив себя обнять,
так позволь же хотя бы запомнить.

30/05/2019

Кажуть, що творчий створився тандем.
Дружба міцніла впродовж день за днем.
Дуже цікаво: була там спокуса?
Так! Дуже гарні, привабливі вуса:
Саме вони так зворушили жінку,
З розуму, наче зійшла, на хвилинку.

Тільки недовго тривав цей тандем.
Зрублене древо – залишився пень.
Пожалкувала наразі красуня:
Стала порожньою спільна їх клуня.
Знову вона випробовує долю:
І почуває себе молодою.

Пень неспроможний, старіє щодня,
Тільки борги та набігла пеня.

03.06.2019
Свидетельство о публикации №119060305428

Ніколи не писала про весну.
А ця прийшла, отруєна і хвора:
чуже гірке невиліковне горе
здолало нашу казку осяйну.
Розквітло серце деревом бажань,
але, на жаль, в гілля його влетіла
не горличка кохання сизокрила,
а - сивою зозулею - печаль,
зозулею, яка гнізда не в`є
ні в цьому світі, ні на світі тому...
А ця звила, і знай собі кує;
наснагу перековує на втому,
співочу радість - на свинцевий сум,
весільні шати - на буденне шмаття...
Така любов - дарунок чи прокляття?
... Ніколи не писала про весну...

2019

Ты идешь весь окутанный осенью,
Заслонившись от мира дождем,
И листвой опоясанный желтою,
А туман тебе служит плащом.

Ты идёшь не взирая на прошлое,
И улыбка дрожит на губах:
Ты пришёл на свидание с осенью,
А ко мне ты приходишь лишь в снах.

А я выйду на улицу босая,
И вдохнув моросящий туман,
Превращусь в сизо-белое облако
И отдамся на волю ветрам.

Ты идешь весь окутанный осенью,
Не касаясь ногами земли.
Над тобой сизо-белое облако,
Над тобой мир забытой любви.

І
Майже тиша у музи еліти –
ні Езопа, ні міні-поем...
Не чіпають зоїли-піїти
заяложених іншими тем.

Неповторного не повторяю –
не почують аматора дня.
І галоп на алюр не міняю –
є Пегас, та немає коня.

Так би й жити у тихій оазі
і не чути ні, – браво! ні, – фас!
Та у сфері реалій наразі
віртуальне чіпляє не раз.

Як, буває, не заримувати
холостий поетичний рядок?
«Десь у Африці є Емірати...»
Ну, а далі – напам’ять урок:

«У Елладі немає героїв,
до Ітаки подався Еней,
одіссеї ограбили Трою,
а Росію... нехай – Соловей...»

Уявили метафори преси –
сь і є елегійна строфа...
І об’єднують нас інтереси,
за які воювати – лафа.

ІІ
Майже тиша на вежі Олімпу –
ані до-ре-мі, ні мі-ре-до...
заримую до музики німфу,
а до неї зійде й Посейдон.

Не повторюю неповториме.
Не притягую ритми і рими
ні за вуха, ані за узду...

Ось такі заяложені думи.
Критикуйте, бо я не розумний.
Обганяйте! А я ще іду.

05/19

У Європи -- зима. У неволі асфальту поля
порозтріскувались, як каштану засохлого шкурка.
Марнославством ніколи тут не похвалялась земля,
це -- півострів Берлін. Арматура, картон, штукатурка.

Бачим небо навиворіт. Попід стіною -- мотор.
патруля пильне око асфальт відбиває блаватно.
Вся стіна у латках. Міцно змотана нитка в моток --
перепона в світи. Над Європою -- сніг синюватий.

Стільки літ у дорозі, що часом уже не з руки
здогадатися де ти тепер -- в Єрихоні, чи в Мітте.
Та біблейську трубу не заміниш на шепіт глухий...
Карту міста шматує із хрускотом натовп термітів.

Оглянись, загляни з учорашнього в завтрашній сон --
там побачиш -- людина на кризі брудній замерзає.
І не знає -- нізвідки іде паперовий вагон,
з підземелля на станцію "Халленес Тор" виповзає.

2019 р.

Перетікає вже весна у літо,
Кульбаби сиві – в тополиний пух.
І смутком чарівливим оповито
І ліс, і гай, і поле – все навкруг.

Стоїть дозріла зелень ув обнові,
І марево пресвітле у очах.
Немовби жінка в сукні смарагдовій –
З туманом білосніжним – на плечах!

Немов би розквіт і немовби старість
Змішалися, з`єдналися в одне.
І по життю ідуть собі у парі,
Як ніч і день, веселе і сумне!

2 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Г. С...
Затихнуть колись пересуди,
Неначе далека гроза, –
І стануть божитися люди,
Що й слова ніхто не казав
Про радість і сльози полинні,
Про смуток і щастя в очах, –
Про те, що торкатись повинно
Плече повсякденно плеча...
Щоб щастям наповнились груди,
Щоб зникла з обличчя сльоза, –
Затихнуть колись пересуди,
Неначе ляклива гроза.
02.06.19

У вікна ломляться хрущі, -
Чого їм треба?
Кого оплакують дощі
Сльозами неба?
Тернові застують кущі
Стежки до тебе.

Сон - це подих вічної розлуки,
Смерть вночі примірює шлею...
Батьку! Не тягніть до мене руки,
Я потрібен людям, не в раю.

Бог мені віддав за жінку музу,
А рідню утиснув у гроби...
Не тривожте снів моїх, матусю!
Я не все на світі ще зробив.

В небі пролетів без пари лебідь,
Сенс життя шукає в бірюзі...
Доне! Годі кликати до себе!
Тут - війна! Й німі кричать "Спаси!".

Бачити нещасних - суща мука,
Хочеться чкурнути у корчму...
О, дідуню! Не цілуй онука!
Прийде час - тебе я обніму.

Друг помер у полі безіменним,
Братові в полон ведуть сліди...
Шепче бабця: "Сядь побіля мене,
Доста очі бачили біди."

Одинокість серце розірвала,
Руки би наклав, та скажуть "Гріх!"...
У саду пташки здійняли галас,-
Мертвий я. Живу серед живих.

02.06.2019р.

Чую: потяг іде. Звуки станції,
Гомін, музика, шум навздогін,
Може, мчаться за он тими пальцями,
Що маячать у тьмяному склі.

А, можливо, і ні. Може, рельсами
По залізних дорогах прощань
Вони мчаться за тихим переспівом
На вустах у когось із міщан.

А, можливо, вони за свободою,
Що сховалась у складках спідниць,
Так біжать. Зголоднілі та стомлені,
Звичні звуки дзвінких залізниць.

І спіймати ви їх не спіймаєте,
Бо вони все летять вдалечінь,
На перонах незримими зграями
Грати свій рельсо-шпалевий гімн.

Дивлюсь на тебе... Чую рух Землі.
Підморгують грайливі зорепади.
Мастак Атлант уперше аж зімлів.
Кремовані, лоскочуть п'яти вади.

Штовхають плити тектонічні
До необдуманих, комічних спроб.
Поправиш локон лаконічно,
Виписуєш рецепти від хвороб.

На карантині кварту віку
Розтерзаний невдаха-лірик.
Як мить глядиш на Еврідіку,
То решту - каєшся і віриш.

2019

Кволим розтином дряпає ніж
Папірчину написаних стансів...
Припис долі тобі, та й мені ж
З тої днини нагально розстатись.
Біль у серці довчасно затих,
Ми його, ніби небо, розділимо.
У польоті два птаха сумних
Ріжуть морок вогненними крилами,
Визиваючи заздрощі тих,
Хто кохання не відав. Відчула, чий
Проникав у пізнання світи
Твердо-"Єр" із кирилиці?.. Чуючи
Сум останніх розлуковіршів,
Що спливає додолу самотньо,
Доторкнися моєї душі.
Одинокість- локація модна.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119052900685

Іноді наздоганяють -
чуток про себе міражі
Сміюсь до сліз , не припиняють -
плітки крутити віражі

Такий збирається транс - збірник ,
що навіть гордість на коні
Потрібно видати посібник -
як дурнів злити в метушні

Комусь все заважає жити -
позиція уподобань
Друзям в лапках не догодити -
до всього прейскурант питань

Життя цікаве аж занадто -
та більшість знає - хто є хто
Тому пліткуйте регулярно -
старайтесь , щоб мені везло.

Брешуть , лають мов собаки
Наші чинні депутати
Хитрі , злісні інтригани
Щедрі змістом обіцянки

І худющі , і мордаті
Інваліди , дурнуваті
Всі завзяті молодці
Плагіати - мудреці

Як послухаєш - аж дивно
Як усе у них гостинно
Як боронять те болото
Де все вариться те кодло

Що для нас вони гаранти
Професійні спекулянти
Найщиріші патріоти
Премії їх від клопоти

Знову й знову обіцяють
Стан нервовий нагнітають
Як за нас уболівають
По офшорах все ховають

Все гадають , мотивують
Здобич у кориті чують
Від казок своїх блефують
Власний лепет вже не чують

Ось таке у нас кіно
Злидні грають в доміно
Популістів ремесло
Народ в багно , собі майно.

Навколо безліч є очей
Яким важливо посміхнутись
Навколо стільки є людей
Яким потрібно зупинитись

Такий навколо співу дзвін
Природа з нами розмовляє
Пасує цей натхнення світ
Де нас знання його вивчає

Все дозволяє полонить
Знаходить відчаю дарунки
Навчає віддано цінить
Знайомство радить у стосунки

Любов її і є життя
Гармонія душі - взаємин
Так швидко п*ється ця краса
Єднаючи у світла повінь.

Емоції навколишнього світу
Клич журавлиний , розпачу сльоза
Емоції розчуленого неба
Єднають вбиті війнами серця

Усіяна земля червоним маком
Убита горем матері душа
Кружляє ворон хижий над курганом
Ядким багаттям жевріють поля

З усіх сторін , над власним , над народом
Іде жертовна , і підступна гра
Несеться брудом , підлості потоком
Вся стогне мором зранена земля

Емоції навколишнього світу
Клич журавлиний , відчаю сльоза
Емоції розчуленого неба
Несе герой хреста - його війна.

Стираючи пил минулих світлин
Ти не зупиняєш хід довгих годин
Вивчаючи світу характер причин
Ти сам розумієш цінність вітрин

Навколо оазиси , фарби картин
І так все цікаво , і ти не один
Ребус складаєш до двох половин
Вже сам мотивуєшся в тексті новин

Світогляду обрій , небес чистота
Негода приходить в твої відчуття
Реальність вражає , а правда одна
Ні ти , ні тобі , всіх бентежить війна

Хиткі лабіринти , чуток балаган
Все стелять красиво , наркотик таран
Ти рвешся до звершень , розквітлий бутон
Сумління кальян , закарбований клан

І так ти живеш , що посіяв те жнеш
Напій до вподоби , талан продаєш
Та все ж головне - те від кого береш
Яким розумінням до цілей ідеш.

У твоїх помираю обіймах
У твоїх потопаю очах
У твоїх відкриваюся ночах
У твоїх сповідаюсь піснях

Чую подих твій теплий , привітний
З журавлями лечу в височінь
Який лагідний , ніжний , тендітний
Промінь сонця що ласує тінь

Поєднаємо тут наші долі
Все лишаючи рідній землі
І потонемо в кручі - безодні
Не втрачаючи шарму в весні

У твоїх засинаю обіймах
У твоїх виринаю очах
У твоїх просинаюся ночах
У твоїх вже лунаю думках.

Мудрість наша-
Любов, добро ,турбота
Батьків цінна!!!
1.06.19 11.07

Починаю
            космічний дайвінг
у галактики вічний вир.
Шепочу в мікрофони:
                                    дай-но
мені, доле,
                        орбіти шир,
а не протяг безодні, щоби
відшукати
                    у глибині,
пофарбованій у жалобу,
крила
кольору сивини
в корабля,
                    який загубився,
розчинився,
                        зник,
                                    затонув,
в океані, що розлетівся
на зірки і на кварки.
                                    Був
зореліт цей
омега й альфа,
звався він, здається,
                                    «Арго»…
Має дайверів
                        гурт зухвальний
щодня згадувати
                        його,
а якщо
            спогадань потреба
маску слізьми
                        розчавить в слиз,
захищу я обличчя небом,
щоб дивитися
                        нього крізь,
і там, де
                  метеору іклом
цілить космос у шланг здаля,
дихати
            я навчуся
                                світлом,
щоб дістатися корабля.

2019

Діти - ангелочки
Небес , щастя батьків,
Майбутнє життя!!!
1.06.20 11.01

У Париж твій проляже маршрут,
Будуть враження в тебе нові,
Ну а я сумуватиму тут –
Се ля ві, се ля ві, се ля ві.

О мій смутку, залиш, не тривож.
Ще не рушила мила у даль.
А чому ж то на віях ця дрож?
І печаль, і печаль, і печаль…

Ще попереду стільки розлук!
О не рвися, ти душе жива!
І стискають лещатами мук
Ці слова, ці слова, ці слова.

Я душею в тобі – кожну мить,
Виллю тугу смертельну дощу.
Наче поїзду біль стукотить:
Не пущу, не пущу, не пущу!!!!!!!!!!!!

…Їдь, кохана. Забудь про сумне
Ще попустять ці муки мої.
У розлуці розрадять мене –
Солов`ї, солов`ї, солов`ї!

*Се ля ві – таке життя ( фр.)

1 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Я опишу жагу надій,
оману у нірвані,
а ти малюй у сазі цій
оази у тумані.

І не сумуй, і не радій,
що я на тебе гляну...
Ачей одному і одній
уже – не до роману?

Якщо не клеїться дует,
не поєднає і сонет
поета й поетесу.

Наяду милує сатир.
А що не ляже на папір –
не має інтересу.

05/19

Щасливі та байдужі хмари
Пливуть по сині неквапливо.
У тебе смуток – у них чари
Сягають з висоти звабливо.

зима була холодна дуже.
Щелепи зводило…то не холод,
Це смуток кволе тіло стриже
На стіл письмовий дує морок

У натовпі байдужому бредеш
Чоло даруєш небесам.
Непомітно гіркоту лигнеш.
Летиш …хмара хмарку затуля…

Забарвило. Півліта відбуло,
Холодний бір сповна нагрівсь.
Домашній сад, як біле полотно,
Замріяний у спокій прихиливсь.

Вбрані у зелено – жовті ризи,
П’янливо кадять пахощі медові.
У своїй задумі діви – липи
Над ними ореол ладнають бджоли.

Дні пробігли липневим зорепадом.
настала лагідно – мрійлива тиша.
Поля й долини вкрилися туманом,
чоло вкриває благодать сонлива.

Вона в мене краде кохання і жде,
коли зашаріється вечір.
Її неслухняне волосся руде
лягає любистком на плечі.

Помада  багряна  вкриває вуста
пекучим цілунком щоразу.
Розбещена, втішна, свята простота -
ця імпровізація джазу.

Усі вдовольняє потреби його,
вітрила наповнює морем.
Лікує від стресів, депресій, всього
тілесного й душу відмолить.

Частує чар зіллям, *ратундою чвар,
і сни навіває чудові,
сонети фарбує, кладе на вівтар
освячені ризи любові.

Як тільки стемніє, троянда-зоря
за їхніми шторами стежить.
Можливо, то я краду? Може, то я
беру, що мені не належить?

*ратунда - солодко - гіркий перець
2019р

Весни завершується термін:
На обрії чекає Літо.
Ходу розпочинає Червень.
Канікули! Радіють діти.

Пора смачної полуниці,
Омріяне купання в морі.
Новенькі речі у крамниці
Приємно купувати знову:

Щоб одягнути капелюшок,
Легенькі гарні босоніжки.
Від спеки захистити мусиш
Голівоньку свою та ніжки.

Чудове Літо – швидкоплинне!
Дієві рухи його, вмілі.
Старання, з пристрастю, невпинні:
Ось-ось і ягідки дозрілі.

Натуру щедру має літо:
Нагодувати та зігріти!
Плодами рясно вкриті віти…
Це ж треба, швидко так зуміти ?!!!
Ну як Його нам не любити?!!!

01.06.2019
Свидетельство о публикации №119060103447

Г. С...
За те, що з ним не розминулись
І ні на мить не розійшлись, –
Коханню дякую за чулість
Та пізнавання свята рис.
І буду радий я довічно,
В часи веселі і сумні, –
Що завжди йде воно навстрічно
Непогамовному мені...
29.05.19

Знову на подвір'ї виє пес
Цапає зубами ногу босу.
Поміж бевзів я - найліпший бевзь,
Бо пишу й поезію, і прозу.

Тяжко, сестри, ніс - і той спітнів,
Що не втну - усе собі на шкоду.
А в розумних віршики одні
Про любов, натхнення і природу.

Гарно пишуть! Навіть закуняв!
А у мене - прочитав і в сльози.
Песик згідний, каже люто "Гав!",
Мослака з борща годину просить.

Лиш почав писати - вже кінець,
Три акорди - скІнчилась кантата.
Шкряботіти хочеться - капець!
Для титана ж ода малувата.

Еврика! Знайшов у рай ключі!
Настрій, мов розквітла тубероза.
Годі віршів, любі читачі!
Відсьогодні - тільки сіра проза.

01.06.2019 р.

Не діти ви Мої. Раби.
Не з милосердя вивів Я вас із Єгипту.
І заповіді, передані Мойсеєм, теж рабом Моїм,
Не зважувать і розглядать зусібіч тоді ви поклялися.
І що ж натомість: Тора незрозуміла, темна й многолика
І потребує роздумів перш, ніж виконувать настанови її…
На милість покладаєтесь Мою.
Мовляв, якщо Він про гніздо пташине дбає,
То й ми, порушуючи заповіді,
Навіть цілковито зрозумілі,
Кари Його уникнемо.
Не уникнете, бо страх переді Мною
Не передує у ваших намірах і діях.
Та що це я про вас, посполитих,
Коли й такі, як помазаник Мій Соломон,
Не зміг утриматися од спокуси .
Не брать жінок багато наказував Я,
Щоб не зробить серце розпусним.
«Ні, я візьму і не розпущуся!»-
Хвалився цар зухвало.
Жінки серце йому вкоротили
І розум засліпили: не бачив кому трон лишає,
Бо невдовзі син недолугий через зарозумілість
Царство назавше роз’єднає і посіє розбрат.
«Якщо ти сьогодні будеш рабом цьому народові,-
Старшини говорили, коли ще Соломон був живий,-
Рабом він буде по всі дні твої».
І що ж спадкоємець відповів, порадившись
З такими ж, як і сам, безтурботними дружками?
«Мій батько наклав на вас ярмо, а я ще додам,-
Хвалився Рехав’ям перед зібранням сивочолим.-
Батько мій бичами вас карав, я ж скорпіонами каратиму.
Зрештою, мізинець мій грубіший за стегно мого батька ».
І,позабувши клятву, дану на Синаї,
Камінню й деревам, а не Мені ви почали молитись...
Отож, допоки не перестанете одмолювати злочин,
Не звертайтеся до мене і неминучої чекайте кари:
Розсію вас для науки по всіх світах…
Та,зненавиджених тільки за те, що ви юдеї,
З нового виведу Єгипту.

Помережило нас мережами,
посміхаються аватарки,
десь глузливо, а десь збентежено,
зазирає нам світ у шпарки.

Порахує всі смайли й шерики,
і сміятиметься з наївних,
які вкотре відкрили Америку
задоволень сумнівних.

Ерогенні шукати зони
надто довго й нужди немає,
все відверто, аж до оскоми,
нас мережа давно роздягає.

Помережані ми, поділені,
і розфренджені, і забанені,
в "чорні списки" життям поставлені,
і осуджені, і окрадені.

Заколисані, фотошоплені,
павутинням надійно оплетені,
закривавлені, знерухомлені,
обіцянками ошелешені.

Помережило нас мереживо,
посміхаються аватарки,
десь глузливо, а десь збентежено
зазирає нам світ у шпарки.

31.05.2019

Нині творчість - це жахні страждання,
Після ночі голова бо-бо.
Отже, час увічнити кохання,
Компоную оду про любов.

Муза хтива персами колише,
Знає, я - майстерний бонвіан...
Починають із альковних віршів
Геній, епігон і графоман.

Муж у когось - пень, дружина - відьма
(розіпнуть чортяки за гріхи!).
Літгерої ж хай ридають ридма
У обіймах щастя і жаги.

Музи в кут поезію затисли,
На Венеру цілиться Ерот.
На папір течуть гарячі мислі,
У вогкій руці дрижить перо.

Язиками цмокають бабусі,
Дідугани шепчуть: "Хлопець - спец!".
Я - співець жаркого мусі-пусі,
Буде сумно - кличте на ралець.

31.05.2019 р.

був Емпедокл рибиною. Антонич був хрущем
я був лише собою – ким мені бути іще?

я бачив півсотні весен, вивчив мову дощу
якщо забуду хоч слово – то собі не прощу

я вчив аромати квітів, запах скошених трав
я півстоліття цю колекцію весен збирав

чи бути мені хрущем, рибою з гострим плавцем –
мені це як позабути, як залишити це?

я спрагу не втамував, хоч вкотре і пив до дна
до всіх моїх попередніх – глянь – ось іще одна

немов ясних коралів упав ще один разок
моя королівно-крале, спробуймо ще разок

відхід завжди менш помітний, бачиш – літо гряде
я піднімаю свій келих за твій останній день

і скільки б ще не далося, все одно попрошу –
дозволь це намисто весен в пам’яті я збережу

останній весняний вечір, нетлі і каганці…
здається метеликом згорів Емпедокл в кінці

Моя страна растерзана, распята.
Моя страна над пропастью во ржи.
Моя страна как лишний угол пятый.
Моя страна в одеждах грубой лжи.

Она молчит, не стонет, не рыдает.
Не корчится от боли и тоски.
Она еще горда. И кто же знает,
Когда падет с очей ее слеза?

Моя страна похожа на Иисуса.
Моя страна свята! А кто же мы?
А нам все имя лишь Иуда!
Продали! Растерзали! И сожгли!