ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Сушко - [ 2018.01.30 16:00 ]
    Затемнення
    У світі каламуті жити звик,
    І на далеке не складати планів.
    Країна помирає. Тут смітник,
    Дожовують картоплю могікани.

    Ковтає муж гірку без огірка,
    Прийшла доба зневіри, Калі-юги.
    Втомилася мести моя рука,
    Держак мітли зламався від напруги.

    Хотілося гармонії й краси,
    Очищення для совісті і карми.
    Та мудреців умовкли голоси:
    Покійників із ям підняти марно.

    У Фенікса кубло на стороні,
    Його не вабить України туша.
    Додавить нас ця влада без війни,
    Перегорає нація байдужа.

    Пече заграва обрій золотий,
    Чекати марно з піднебесся манки.
    Немає світла. Сірий наратив.
    Пливе труна, пора знімати шапку.

    Спалив крильцята з бодуна Ікар,
    Останнє листя дотліва на гілці.
    Тут був Едем. А буде - пекло, згар.
    Напишуть: "Тут гуляли українці".

    30.01.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (7)


  2. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2018.01.30 16:11 ]
    Скресне крига негайно...
    * * *

    Скресне крига негайно,
    як тільки прокинеться Бог
    і пошле на планету
    любові своєї промінчики...
    Я, один із мільйонів,
    колись не потрапив на борт
    рятівного ковчега
    (на погляд сучасний – комічного.)

    Я – один із отих,
    що приймають як даність потоп
    і загальну байдужість,
    і в прірву загальне сповзання.
    Я – один з багатьох
    (вибачайте мене за повтор),
    на чию поведінку
    не вплине святкове казання.

    Я – один... Не один!
    Майже всі ми зимові та злі,
    не спроможні ні щиро простити,
    ні чемно розкланятись.
    Та Всевишній пошле
    на замерзлу поверхню Землі
    теплий лагідний погляд –
    і сніг
    поступово
    розплавиться.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  3. Соня Безсонна - [ 2018.01.30 15:04 ]
    Кохаю...
    По-тихенько зізнаюсь собі...
    Я кохаю... Так! Люблю! Кохаю!
    Та, чомусь, лякаюся в душі,
    Чи мене кохаєш бо не знаю...

    Вже четверта ранку, та не сплю.
    Цілу ніч все думаю про тебе.
    Своє серце я тобі дарю!
    Але боязно... А тобі треба?

    Боязно тому, що я в пітьмі.
    Ти для мене більше світу значиш!
    Бачу я тебе навіть у сні.
    Ну а ти? Мене ти в мріях бачиш?

    Думаю про тебе кожну мить!
    Ну а ти хоч інколи згадаєш?
    Хочеться, як вовк, на місяць вить
    Від невпевненості... Ти мене кохаєш?...

    06.2005


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Козак Дума - [ 2018.01.30 14:53 ]
    Гімн сучасних шапокляків
    Допомагаєш людям?
    Марнуєш лише час!
    Робити добрі справи –
    заняття не для нас.
    Піклуємось за себе,
    все брешемо, крадем.
    Живемо по потребам,
    сьогоднішнім лиш днем.

    Ми Тору сотворили,
    придумали закон –
    ніхто не всуне рило
    у наш Синедріон.
    Тримаємо в запасі
    для Бога каяття,
    бо втілили наразі
    свій рай в земне життя!

    Хто помагає людям –
    той блазень чи дурак.
    Не зайвим навіть буде
    мерзеннійший п’ятак.
    Своя сорочка ближче
    до тіла і душі,
    хоч тонемо все нижче
    в корупції парші…

    Вершки ми і еліта,
    писк моди, цинус, треш!
    Пішком пройди пів світу –
    такого не знайдеш.
    Колона ми вельможна,
    суспільства красна нить!
    Змінити нас не можна,
    нас можна лиш… убить.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  5. Галина Михайлик - [ 2018.01.30 09:03 ]
    На кінчиках пальців
    Найінтимніша відстань – на кінчиках пальців.
    Обпікаючий струм невагомих торкань.
    Легкo вигином брів запитання: "Зостанься?"
    І опущених вій таємнича вуаль…

    Із самого єства вибруньковує квітка
    сецесійними звоями пагонів-мрій.
    Дай упитись цим станом… Повільно чи швидко -
    все відбудеться вчасно, коли справді мій:

    і прилюдні обійми під виглядом танцю,
    і схвильована плоть, і відверта жага!..
    А сьогодні ще відстань – на кінчиках пальців…
    І опущених вій таємнича вуаль…

    2018


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.64) | "Майстерень" 5.75 (5.79)
    Коментарі: (27)


  6. Козак Дума - [ 2018.01.29 22:58 ]
    Подорож
    Пливу човном прозорим, дно зі скла,
    життя рікою вже десятки літ.
    Від сонця я достатньо мав тепла,
    знаходив часто папороті цвіт…

    По берегах – стіною окуга,
    туман долину густо огорнув.
    Давно затихли жайвори в лугах
    і вітер прохолодою дихнув…

    Вода парує, ніби молоко,
    в повітрі запах полину висить.
    На березі статечний дід Сашко
    із вудкою задумливо сидить.

    Заплющу очі – ранок у росі,
    біжу босоніж вдаль по споришу.
    Від захвату тону у тій красі,
    надихатися юністю спішу.

    Навіяне, в картину що сплелось,
    як ковдра той туман густий накрив.
    Минуло пів століття, пронеслось,
    та видається, ніби і не жив…

    Здається, все не гірше за людей,
    але комфорту мало у душі.
    Залишу після себе що? Дітей,
    ще роздуми, байки, пісні, вірші…

    Вони весь час лунають в голові,
    як у діброві пісня солов’я,
    і раптом розумію, се-ля-ві,
    а дід Сашко насправді – то вже я!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  7. Володимир Бойко - [ 2018.01.29 22:07 ]
    * * *
    Коли ж тебе чекати, зайченя,
    В яких ти небувальцях заблукало?
    Невже тобі не вистачило дня?
    А, може, і зими тобі замало?

    Чи сніговій стежки твої замів,
    Чи холоди тебе перепинили?
    Як відчайдушно я тебе ловив,
    Та упіймати був таки безсилий.

    Ти поряд. І вбачається мені,
    Що зустріч та ніяк не випадкова...
    Ті очі, недовірливі й сумні,
    І вигин вій в очікуванні слова.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (10)


  8. Олександр Сушко - [ 2018.01.29 18:28 ]
    Киш!
    В інеті бубонить ареопаг,

    Вирішує – кого під ніж, хто зайвий.

    Хотілося послати зграю «нах»,

    Але в душі моїй квітучі айви.



    Тут кожен сам собі слуга й естет,

    Є праведники, мстиві, гріховоди.

    Сатирика, скажу, життя – не мед:

    Ковтнули Йова підлі кашалоти.



    Вважав, що кожен знайде тут куток,

    Усім достатньо місця та уваги.

    Та курці не сподобався рядок:

    Затоптує нога зелений пагін.



    Кричать: « Незграба! Геть його! Ату!

    Жени сатиру! Це хіба поеза?

    У нас краса в калашному ряду!

    Усе величне! На віки! Бомбезне!»



    Ввігнав ножа у спину рідний брат,

    Немов собаку заганяє в буду.

    Бундючність перекреслює талант,

    Про це казав, кажу й казати буду.



    29.01.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (8)


  9. Дружня рука - [ 2018.01.29 18:45 ]
    Є зовсім різні, а таких більше нема
    Є зовсім різні, а таких більше нема,
    Щоб я у них пропав чи утопився,
    Щоб я від них ожив чи народився,
    Щоб з них вина віршів напився …

    Є зовсім різні, а таких більше нема,
    Щоб я на них і в день, і в ніч молився,
    Щоб мені світ новий відкрився,
    Щоб я так заблукав і не журився …

    Є зовсім різні, а таких більше нема.
    Від себе не чекав курйозності цієї,
    Розповідаю про серйозне жартома.
    Любові не буває нічиєї ...

    Є зовсім різні, а таких більше нема.
    Ви і безмежний світ, ви і тюрма
    Солодкого ув'язнення такого.
    В'яжіть чи обіймайте в’язня свого …

    Є зовсім різні, а таких більше нема.
    У вас і світло дня, у вас темрява ночі.
    Ви все ще думаєте, що ви всього лиш очі?!
    А інша сторона? Вона невидима …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Сонце Місяць - [ 2018.01.29 18:19 ]
    Сходи на небо (Led Zeppelin)
     
    Є панянка, якій любий зблиск золотий
    До вподоби і сходи на небо
    Вже би йшла до крамниць, хай зачинено, вмить
    Її слово розв’яже проблему
    Вона справить і сходи на небо
     
    Ніби знак на стіні, та не віриться їй
    Слів багато зі змістом подвійним
    На дубку за містком пісню птаха свистить
    Часом всі наші помисли схибні
     
    І все так дивно
    O, все так дивно
     
    Я живу з відчуттям, як на захід не глянь
    Все душа плаче за розставанням
    Бачу подумки ліс і дими, що знеслись
    Голоси тих, що стали й дивились
     
    І все так дивно
    O, все настільки дивно
     
    Хтось казав, скоро час, буде пісня для нас
    І флейтист наверне нас до згоди
    День займеться новий для тих, що все йшли
    І лісами лунатиме радість
     
    Ген метушня круг огорожі, геть остороги
    Це прибирання на честь Мей Квін
    Як є дві стежки, та в походах, часами довгих
    Дороги поміняти можна
     
    І все так, дивно
     
    У голові гуде без ради, якби не знав, то
    Тебе флейтист покликав до втіх
    Панянко, чуєш вітровій, чи ти не знала
    Оперто сходи на виск вітрів
     
    Коли мчимо шляхом нічнім
    За душу більша наша тінь
    Там є панянка з моїх рим
    У сяйві білім, котра вчить
    Видобувати злотий зблиск
    Якщо старанним будеш так
    Урешті мовиться тобі
    Що всі одне й один є всі
    Будь каменем, та не котись
     
    Вона справить і сходи на небо
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  11. Козак Дума - [ 2018.01.29 16:17 ]
    Полум’я душі
    Шалено молодість помчала у минуле,
    солодкуватий залишивши присмак мрій.
    Погода сонячна в дощах уже втонула,
    а душу стомлену терзає буревій…

    Ми часто затишок серед суєт шукаєм,
    гіркої кави філіжанку пригубить.
    А як гроза над нами раптом нависає –
    уже безпомічні, не знаєм, що й робить…

    Плаща немає, парасолька десь удома,
    всі сили віддано безплідній боротьбі.
    Та серце мліє, як у юності, в судомах,
    коли дивлюся знову в очі я тобі…

    Пташиний плач стає на щебет навіть схожий,
    з твого лиця як чарівну усмішку п’ю.
    Враз зупинився одинокий перехожий,
    згадав він також, мабуть, молодість свою…

    Останні крапельки з даху життя спадають,
    а думи серце обвивають, мов вужі.
    Воно сердешне рветься й раптом затихає,
    та жевріє ще полум’я в душі…

    28.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  12. Лілея Дністрова - [ 2018.01.29 16:45 ]
    І задивлюсь...
    Яка мелодія душі!
    Свінули зорі вечорові,
    А у Великому Ковші
    Сім пломенистих свіч любові.
    Як вимережив час літа
    Пругами невимовних істин,
    Палаючі твої вуста...
    О, найчарівніша Каллісто!
    А може Колісниця, Віз...
    Дух наших пращурів ширяє.
    Космічний безмір - парадіз,
    Романтика округ печалі...
    І задивлюсь на цю красу,
    Ущухнуть всі життєві бурі,
    Поверне Віз лицем в росу
    Світання...полиски лазурі...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.3) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (10)


  13. Олександр Сушко - [ 2018.01.29 15:09 ]
    Намріялося
    Подобаються досі молоді,
    Стрункі, опуклі, нечирякуваті.
    Але уже не парубок, а дід,
    Ріденькі пейса вицвіли, прим'яті.

    Гризе хребтину остеохондроз,
    Зламались ікла та ослабли м'язи.
    А я амурних безліч знаю поз,
    Заб'ється серце пташки у екстазі!

    Підсліпувато блимаю у ніч,
    Не спиться, бо намріялась богиня.
    Засовую казан в гарячу піч,
    Корівку посмоктати лізе миня...

    Правиця догоджає лиш мені,
    Пишу, строчу, навергалось чимало.
    Заворушилась кузька у матні,
    Легенько чхнув - вона і задрімала.

    Сусід у мене буйний натурал,
    Сусідка бахуряк тримає скирту.
    Поглипаю на глянцевий журнал -
    Оце й усе, що залишилось діду.

    30.01.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  14. Тетяна Левицька - [ 2018.01.29 12:17 ]
    Терпіння
    Равликом літо у тихе містечко,
    сонце у небі ятрить, наче рана.
    Вийде старенька кудись недалечко,
    зблідне... З кишені пігулки дістане.
    Знову голками кольнуло. Присіла...
    Змалку терпляча, навіщо лякати
    добрих сусідів. Піднятись несила,
    зціпивши зуби, поволі до хати.
    Важко... В минулому спогади босі,
    вража війна і голодні судоми.
    Долі сирітської сиві покоси
    пилом на коси і тугою в домі.
    Смерті дивилась у вічі затято.
    В погріб упала, торік Бог дав сили
    вибратись… Лячно померти й лежати
    день, може, тиждень... Губу прикусила...
    Стежка вузенька ще не пиріями.
    На бузині парасолі розлогі
    вкрилися цвітом задушливо-пряним.
    Ластівки низько - на дощ, чи на сльози...

    2018 р.


    Рейтинги: Народний 5.67 (6.27) | "Майстерень" 5.75 (6.36)
    Коментарі: (17)


  15. Олександр Сушко - [ 2018.01.29 11:58 ]
    Про сумне
    Хрупа господар горішком,
    Їдлом набита щока.
    Я охолола. У ліжку
    Клацає пультом рука.

    Не допоможе віагра,
    З медом петрушка, хурма.
    Ми на папері лиш пара,
    Ну, а любові - нема.

    В кожного власна шпарина,
    Ложка, маршрут і бюджет.
    Ходить наліво мужчина,
    Ловить солодкий момент.

    Мріялися фаетони,
    Мандри в далеких світах.
    Нині - огрядна мотрона,
    І у поважних літах.

    Виріс у пазусі камінь,
    Взором одшукую ціль.
    Я провалила екзамен,
    Збилася на манівці.

    На підвіконні жоржина
    Всохла без сонця й води.
    Плаче на кухні дитина,
    Хоче із дому піти...

    29.01.2017р.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  16. Ігор Шоха - [ 2018.01.29 10:56 ]
    Український Армагеддон
    До Бога недалеко тій сім'ї,
    яка не лише молиться, а дбає
    за чисті біографії свої,
    які самій історії лишає.

    Купається Дніпро у осоці,
    а у саду дитя гуляє босе,
    і яблуко солодке у руці
    обсіли роєм ненаситні оси.

    Ідуть степами дикими поля,
    освоєні і зорані дідами.
    А нині це розорена земля
    чужими загребущими руками.

    Несповідимі стезі і путі
    від Бугу і Дунаю аж до Бога.
    Єдине перепуття у житті –
    у небеса нараяна дорога.

    Не рахували зорі чумаки.
    Віки ішли і чайки і комоні
    із Хортиці козачої до Дону.
    Але путі до раю не такі –
    до апокаліпсису – ой близькі,
    і до сучасного Армагеддону.

                                          30.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (10)


  17. Ігор Шоха - [ 2018.01.29 00:53 ]
    Це ще не все
    Буваю рідко нині у селі.
    То місця, то оказії немає,
    коли ти ще не зовсім «на мілі»,
    але уже докочуєш до краю.

    Уже немає ідолів ідей.
    Але душа сумує одиноко.
    Велика маса неуків-людей
    живе егоїстично й однобоко.

    Надія не вартує п'ятака,
    єдине щастя – чути алілуя,
    удача – не узріти земляка,
    який у теле-ящику ночує.

    Коли і однокласниця твоя
    чекає дядю Вову біля тину,
    то як душа не заволає, – я
    жадаю мати іншу Україну!

    Як не шаліти? Парія, сліпа
    душею, шле анафему поету,
    тому що сповідалась у попа,
    який забороняє Ukr Інету.

    Коли й дитячі заклади уже
    благословляють нечестиві руки,
    то як же той Господь убереже
    парафію ворожої науки?

    Якщо нема у пам’яті дітей
    ніякої історії, а Крути
    то «зайва декорація ідей»,
    які у нашій бучі не почути.


    Ідуть у Лету кращі із живих,
    а інші опиняються, де звично,
    із вірою у те комуністичне,
    яке ще не поділене на всіх.
    І я молю за себе і за них,
    аби усі боялися за вічне.

                                          29.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  18. Домінік Арфіст - [ 2018.01.28 23:12 ]
    розкажи мені, мамо...
    розкажи мені, мамо, я́к ти там у раю…
    ти і там піднімаєшся разом із сонцем
    і шепочеш подячну молитву свою?
    і мене називаєш своїм оборонцем?
    я тобі розкажу де живу тепер я…
    наш поріг розвалився як ти відлетіла
    мене морем понесла стрімка течія
    і не чую відтоді ні лі́та… ні тіла…
    розкажи мені, мамо, де подіти слова…
    хто дарує життя і дивується з нього?
    і куди заведе ця словесна дорога
    і чому моя пісня ще досі жива?
    побалакай зі мною… про все розкажи…
    як там наші? чи чують мене з молитвами?
    я либонь пережду цю ходу з хоругвами
    і зігрію дитину що з ляку дрижить…
    … розвидняється… треба стрічати зорю…
    треба сонце будити і ладити душу…
    заспіваймо тихенько… це тишу не зрушить…
    кличе день – і мій камінь новий вівтарю…











    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (9)


  19. Сергій Гупало - [ 2018.01.28 22:15 ]
    П р о щ а н н я
    Спалахнуть не життя і не сонце, а еритроцити.
    Це найвищий виток, де бджола і сузір’я кульбаби.
    Перезріє оте, що важливе, що важко просити…
    Принесуть допомогу не друзі, а раки-незграби.

    Застрибають алюрно, засвищуть ажурно-безжурно,
    А я знову себе зачаю у травиннім осерді.
    Споночілі криниці наповняться пилом і журом,
    Бо спочатку страждають, а потім шукають безсмертя.

    І мене хай шукають – учора, сьогодні, узавтра.
    Я таким, як тепер, не залишусь хоча би назавжди.
    І не буде прощальних мелодій, а визріє мантра...
    І нарешті пливтимуть до мене всілякі гаразди.

    Я також попливу. Між величними хвилями. Вміло.
    Ось мій човен, весельця, позаду – плоти, дух Ямбуя.
    Зізнаюся: прощатись не вмію. Тоді своє тіло
    Покидаю немовби, міняю, і вже ось – не чую.

    Безтілесність і птахові – мов зайвина і провина.
    Ген, і тіло моє, як росиця, туман у леваді.
    Ви отут? А я – в казці. Без мене у горі Мальвіна.
    І довкола не блазні самотні – зайці шоколадні.

    Не стрічались ми з вами, нам випало тільки прощання.
    Затяглося. Бо крила і руки такі симетричні!
    Ще півкроку – і буде мовчання, воно – філігранне.
    З ним цілком усвідомлено можна поплутати вічність.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  20. Ірина Вовк - [ 2018.01.28 22:28 ]
    "Юносте, Ваша Величносте"
    Юносте, Ваша Величносте,
    Божих Дарів благодать…
    Як мені з погляду вічности
    прахом твоїм відридать?
    … Стогнуть вітри буреломнії –
    плем’я зухвале гряде!..
    Де ви, могили бездомнії –
    звідки той голос іде?..

    Через віки допотопнії,
    через дими бойовищ –
    лиш…
    надписи плинуть надгробнії
    у небеса кладовищ…

    Ранки поманять туманами,
    стане на ди́би доба…
    Душі з кровавими ранами,
    по́що вам сіра юрба?
    По́що вам… роки до старості,
    по́що безпуття жалі…
    Світлі дари досконалості
    Юності в часі малі.

    Мла́ді тіла недолюблені,
    пилом укриті століть –
    тут…
    ваші кохані розгублені,
    їх о прощення моліть!

    … А буря – громами гримавими –
    зу́ра* січа́ на порі…
    Страсними душами правими –
    сяйво на Красній Горі…
    Мить – і розступляться камені,
    Мить – і отверзнуть уста…
    Юносте… Праведні Авелі,
    ваша жертовність – свята!

    … Буря себе не повторює,
    не полиша ні на мить –
    Ви…
    в сяючім світлі героями
    в танучі ранки летіть…


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  21. України Сокор - [ 2018.01.28 20:09 ]
    Кішка — Мурлика.

    У садочку під кущем
    Кішка спала калачем.
    Сни, напевно, їй приснились,
    Чомусь вуса ворушились.

    Кішка, спить? Можливо, слуха,
    Ворушились також вуха.
    Інде око відкривала,
    Це так кішка спочивала.

    Та стайка горобців,
    Жбурнула шумно до кущів.
    Наперебій цвірінькотять,
    Мішають кішці спать.

    Вона чуточку здригнулась
    І уважно роздивилась.
    Тай тихенько крадучись,
    До горобців полізла ввись.

    А горобці цвірінькотять,
    З гілки на гілку летять.
    Ще й чубляться між собою
    І не журиться бідою.

    Та горобець один чирикнув!
    Горобинний гам притихнув.
    Разом пурхнувши з кущів,
    Пух на кішку полетів.

    Кішка, нібито злякалась,
    Під кущ стрибнула й облизалась.
    Та біда це невелика,
    Пішла додому спать Мурлика.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Галина Гулієва - [ 2018.01.28 17:21 ]
    100 років по Крутах
    Хлопчику, хлопче, несеш, мов свічу, історію.
    Станеш безсмертним - пізнаєш криваве таїнство,
    бо причастишся не тілом глевким Христовим, а
    сірим металом, що в горлі, неначе птах, зросте.

    Хлопчику, муже (торкався а чи жіночого
    стиглого лона?), не виполять, не зітруть тебе:
    доки наймення пресвітле твоє замовчують,
    сходиш знаменом (чи ж - сонцем) вгорі над Крутами.

    Хлопчику, страже / спартанцю/повстанцю/лицарю,
    в'ється державність по пальцях твоїх, як вервеця.
    Пісня про тебе пошерхлі уста палитиме -
    не рветься-бо.


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (11)


  23. Олександр Сушко - [ 2018.01.28 17:54 ]
    Тьма
    Перемагає світло темнота,
    Красу штовхнуло чудисько за грати.
    Із бань облазить фарба золота,
    З любові виростає брость утрати.

    Бундючність перекреслює талант,
    Поштивість догоджатиме нахабству.
    Брудний кирзяк обмазує пуант,
    Брехню гукнули на довічне царство.

    Нахаби доїдають коровай,
    Голота підбирає долу крихти.
    Мені - геєнну, а чортяці - рай,
    Скупив нечистий у богів амріту.

    Міняємо і мову, і смаки,
    Отчизну хвору - на чужі купюри.
    Маліє світ, засмічений, мілкий,
    Звикає люд потроху драти шкури.

    Волає правда: - Зглянься! Пощади!
    Нема добра у пісні, слові, казці.
    У темінь доливаєм чорноти -
    Зручніше так у побратима красти.

    Бомжі до рук узяли молотки,
    З труни гребуть скарби, прикуплять їдла...
    Коханій притулюся до щоки,
    Сховаюсь у останнім колі світла.

    28.01.2018р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (3)


  24. Марґо Ґейко - [ 2018.01.28 14:38 ]
    Інфернальниця
    Хто стріне таку, не відпустить нікуди.
    Статура у неї стрункіша за ко́ру.
    Всі карти козирні у дщері облуди.
    Вона обіграла Содом і Гомору.

    Хто з нею лежав, не захоче ніколи
    у “ложе” закону з вершини Синаю.
    Відблискують небо очей матіоли,
    а в голосі струни космічні лунають.

    Їм вторують грою сандалові уди
    чутливих. Луна пелюсток орхідеї
    сягає метеликом, пестячи груди…
    В тілесність платонівські втілив ідеї,
    хто дав їй життя. Інфернальні зіниці,
    де мікро-супутник стає Ганімедом,
    заломлять порфірою лахмани ниці.
    Міжніжжя її пахне липовим медом

    Хто прийме амброзію плоті богині
    не знатиме старості. Грою віоли
    вона вколисає його. І погине
    цілуючи пряно-п’янкі ореоли,
    нектар із яких не втамовує смаги.
    Свідомість дурманиться тим ароматом.
    “Хрестили” її найзапекліші маги
    тепер її погляд розщеплює атом.

    Жаги не втамує водиця солона.
    Впиваючись морем - вмираєш від спраги.
    Хто навіть очима торкнувся до лона,
    стає наче Доктор з германської саги,
    готовий за мить чорту душу продати.
    Вмочити перо у надрізі десниці
    і пакт підписати, не ставлячи дати,
    чорнилом їдкішім за сік полуниці.

    Сміливець, що хоче від неї покори
    впадає у стан непротивлення волі
    своєї рабині. Не можуть затвори
    тримати свободу із нею в розколі.

    Таких, як вона, не лишають ніколи.
    Втікають самі - їх шукають, вбивають.
    Окреслюй, аскете, молитвою коло,
    якщо готував свою душу до Раю!


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (18)


  25. Дружня рука - [ 2018.01.28 12:05 ]
    Весно, ти чуєш?
    Вже по бруківці стукають підбори …
    Услід летять не тіні, а узори.
    Спочатку Осінь тут попрацювала.
    Зима зовсім недовго гостювала.

    Озвалися весняні хори.
    Весна. Тому ти так спішишся.
    Дорогою з дощем розмови.
    На скрипку на секунди озирнися.

    Її пальто. Ще мить одну чекати.
    Щоб цей ранковий сон з вікон прогнати.
    Щоб кого любиш, просто обійняти.
    Ти не забув, що маєш їй сказати?

    Ти не забув, що їй приніс в долонях?
    Ти не забув слова, що стукають у скронях?
    Світліє кожну мить краєчок неба.
    Весно, ти чуєш? Зачекались ми на тебе.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Іван Потьомкін - [ 2018.01.28 09:47 ]
    З Езопового голосу
    У густому лісі, на дубі крислатім,
    Знайшли собі хату
    Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
    Орлиця вподобала собі верховіття,
    Кішка полюбила над усе на світі
    Просторе дупло. А свиня кирпата
    Внизу оселилась: жолудів багато.
    Жили тихо й мирно. Кожен сам по собі.
    Діточок ростили, не знаючи злоби.
    Та, мабуть, набридла ідилія кішці,
    Тож несе орлиці несусвітні вісті:
    «Ви там, бач, літаєте попід хмаровинням,
    А свиня тим часом підрива коріння.
    Не мине і тижня, як дуб упаде...
    Де будемо жити? Зима ж бо іде...»
    А назавтра кішка шепоче свині:
    «Можете не вірить, кумасю, мені.
    Чула, як орлиця дітворі казала:
    «Скоро з поросяток буде стільки сала!»
    ...Не літа за здобиччю орлиця з гнізда.
    Стереже потомство свиня молода.
    Хтозна чим скінчилася б ота тарапата,
    Та в капкан раз кішка уночі потрапила.
    Свиня полонянку пішла визволяти.
    А орлиця стала мишей добувати...
    ...Зізналася кішка свині та орлиці,
    Що вона складала всі ті небилиці.

    P.S.
    Шкода, як мудрість настає лише тоді,
    Коли опинишся в біді.
     



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  27. Неоніла Гуменюк - [ 2018.01.28 09:22 ]
    Негода ловить в сіті
    Чи вовк голодний виє, а чи вітер,
    Цього у заметіль не розбереш,
    Негода ж бо так ловить в свої сіті
    Кожного,хто в цей час іде.

    У валянки сніг сиплеться й за комір,
    Мороз щипає так, що аж пече.
    У таку пору слід сидіти вдома,
    Липовий пити чай із калачем.

    Як розпогодиться і сильний вітер втихне
    Та завірюха в хащах ляже спать,
    Можна тоді і погуляти вийти
    І лижі взяти, з гірки щоб з"їжджать.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  28. Козак Дума - [ 2018.01.28 08:25 ]
    В ніч на Різдво
    Чотири свічки на столі горіли
    у мороці, у переддень Різдва.
    І полум’я оте палахкотіло
    потріскуючи, як в печі дрова.

    Одна свіча промовила: «Я спокій.
    Не здатні мене люди зберігать».
    Поблимала і у журі глибокій
    таки погасла, мов хотіла спать.

    Сказала друга тихо: «А я віра.
    Мені також чомусь не по собі.
    Несуть мене у якості офіри
    добробуту», – й потухла далебі…

    Невдовзі третя мовила: «Любов я.
    Останнім часом впала у ціні…
    Життя все менше сповнене любов’ю,
    часи настали вельми вже сумні».

    Лише скінчила це і також згасла,
    а до кімнати увійшло дитя.
    У присмерку малому стало жасно,
    лунало серця юного биття…

    Четверта каже: «Ти не бійся Вія.
    Хоч темрява кругом, усе вже спить,
    горю допоки я, твоя надія, –
    погаслі свічі можна запалить!»


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  29. Володимир Бойко - [ 2018.01.28 00:01 ]
    * * *
    Життя можливе навіть без жінок,
    Та без жінок воно неповноцінне.
    Хай вабить праця, творчість чи шинок,
    Та жінка мусить бути неодмінно.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (5)


  30. Василь Мартинюк - [ 2018.01.27 23:05 ]
    Запалила осінь калинові грона

    Запалила осінь калинові грона,
    Проминуло літо як і не булО.
    Засвітився іній в смерекових кронах
    І заосеніло раптом, замело.

    Затягнуло сивим льодом над рікою,
    Одяглася в тишу рідна сторона.
    Та немає в світі щастя і спокою,
    Було би інакше як би не війна.

    Бо війна несе нам чорний дим і зраду,
    Гинуть кращі хлопці в неспокійний час.
    І в душі сьогодні лиш одна розрада,
    Як кладе молитву під іконостас.

    Як нам далі жити, як нам далі бути,
    Час збиратись знову всім нам і зівсюд.
    Щоб ще раз до правди владу навернути,
    Щоб ще раз чинити на Майдані суд.

    Гляньмо всі до сходу в обрії похмурі,
    Бо невідворотна вже настала мить.
    Щоби вталувати чорні буйні бурі,
    Щоби раз й назавжди ворога спинить.

    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  31. Валентина Валентина - [ 2018.01.27 19:08 ]
    Як вовк погостював
    Побитий Вовк прийшов до тями
    Сів на пеньок, розвів руками
    І сам до себе розмовляє:
    - Це що зі мною відбулося?
    Я що, ходив до когось в гості?
    І як потрапив я в село?
    Так, так.
    У мене ж є там друг Шарко.
    Було у когось там весілля
    А ми із ним під стіл залізли
    Хотіли смачно попоїсти.
    І де той кіт сусідський взявся?
    Його хтось пригостив ковбаской
    А він притяг її під стіл
    А я з Шарком теж там сидів
    Коли побачив мої очі,
    Злякався, наче кинувсь з кручі.
    І тут такеє почалося!
    Якби не гавкнув той Шарко,
    Якби кота не принесло того
    Звичайно й бійки не було!

    22.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Василь Мартинюк - [ 2018.01.27 18:23 ]
    Опало листя восени

    Опало листя восени,
    Знов холод тіло точить.
    І лиш тобою сняться сни,
    Ще щось обом пророчать.

    Усе в мені, і плач і сміх,
    Така душа двомісна.
    Слова вдихаю з уст твоїх,
    І знову серцю тісно.

    Опало листя і нема,
    Лиш в небі хмари сірі.
    І тільки музика німа
    Тих снів, в які ще вірю.

    Парище .
    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  33. Дружня рука - [ 2018.01.27 17:04 ]
    Залізна маска
    Мене закрили в родовому замку.
    Порожні стіни мовчазних портретів.
    Радію кожному світанку.
    Вітрами вже написані концерти.

    Залізна маска. Втрачено мій трон.
    Обман не заслужив поклон.
    Але йому кидають квіти. Недружні погляди зрідка з вікон.
    О, там суцільний Вавилон …

    Я б, може, заспокоїв душу,
    У роздумах провів всі свої дні,
    Але себе її забути не примушу.
    Чи прожену я силою думки свої?

    Несешся ти на зустріч на коні,
    Волосся віддала чужим вітрам.
    Ти думаєш, що там на сходах він?
    А там чужак. Нещирість, злочин там …

    І сльози на обличчі, дикий біль,
    Ну як же так? Таким не може бути він.
    Колись тут був солодкий хміль,
    А зараз? Мовчазної долі передзвін.

    Покличу друзів я крізь мур.
    На них чекають кулі з амбразур.
    Вони ж мов птахи зверху прилетять.
    Монахи в нас такому вчать …

    Сидиш сумна. Негідника обійми
    Тобі насправді мов якась тюрма.
    І раптом знову він. Безодня ця безмірна?
    Але чому мовчить сурма?

    Чому один? Де вся лояльна знать?
    І десь чомусь відстала варта.
    Чи може по кущах налякані сидять?
    Сховались від негідного стюарта ….

    Увесь в болоті. Посмішка. Букет з колосся.
    Перед тобою та, що розкида волосся.
    Злітає поглядом. І ніжності ріка.
    Коли закохана, нестримна і стрімка …

    - О, дівчино, чи будете ласкава,
    Щоб я тут поруч з вами став,
    Така пахуча ваша кава,
    На запах цей півсвіту проскакав …

    А ще на ці такі журливі очі,
    На милий цей лиця овал,
    Вони всі думали, що я так трон вернути хочу.
    Не трон вселив у мене цей запал …

    - Це ти, нарешті ти.
    Журитися не буду вже ніколи.
    Хто ще б так міг мене спасти.
    Мій друг і рідний. Моя доле …
    Ти обійми. Не відпусти …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Сушко - [ 2018.01.27 17:24 ]
    Ясен
    Не остудив емоцій сон,
    Оков забаглось Гіменеї.
    Хіба у цьому є резон,
    Що полюбив холодну фею?

    О, дай торкнутися руки!
    Ми ж люди! Не сухі дерева!
    А ти закрита на замки -
    Забула про Адама Єва.

    Дрімають в полі ясени,
    Сутуляться під кожухами.
    Скажи "Ти мій! ", чи прожени...
    Мовчиш, байдужа, наче камінь.

    Дарма чекаю промінь дня,
    Де сухо, там води немає.
    Пливу у вирій навмання,
    А вітер ясена хитає...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  35. Лариса Пугачук - [ 2018.01.27 14:20 ]
    Несподіваний політ
    гірка висока й дуже слизька
    дух перехоплює від крутизни
    хтось підштовхує ззаду ух-ххх
    ай-ой-я-яй вітер у вуха
    ну й надаю я витівникам

    перебираючи щедрий словник
    пролітаю повз ліс і луг
    балансує Шива сторуко

    сонце назустріч променем б'є
    мружусь від радості криком зійшла
    хоч і лютий місяць та дух
    чутний в серці літа дзвінкого

    місце в легенях пісні ще є
    голос міцніє від згадки тепла
    я сповільнюю вільний рух
    повертаючи на дорогу
    свою

    27.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (6)


  36. Валентина Валентина - [ 2018.01.27 13:43 ]
    Ветер северный
    Ветер северный,злой и колючий
    Обжигает,целует лицо
    По щекам волосами щекочет,
    По спине пробежит холодком
    Я объятьям его соблазнилась
    Мне хотелось летать и летать!
    Я так рада что мы подружились
    Будет время с кем коротать.
    Посижу, полюбуюсь закатом на пирсе,
    Поделюсь сокровенным с морскою волной
    Целый день гулял ветер со свистом
    По пятам ходил рядом со мной.
    Посмотри!Горит море в закате.
    Посмотри, как волна движет море волной
    Посмотри, как обманчивый северный ветер
    В прятки играет с водой!
    Растянулось Светило в багряной улыбке
    Расширяя собой кругозор
    Облака успевают менять лишь картинки
    На котором стоит горизонт
    Прячет луч свой последний уставшее солнце:
    - Всем пока! Мне пора отдыхать
    Утром рано, с востока, я буду на пирсе
    Приходите рассвет мой встречать!-


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  37. Михайло Карасьов - [ 2018.01.27 12:27 ]
    Білка в сосновому лісі.
    Все сиве, в інеї зелене верховіття
    І сіро-білі стовбури дерев ‒
    Зимовий ліс.

    Зумнить навколо предковічна тиша.
    Лиш зрідка трісне гілка від морозу
    Й посиплеться сріблястим пилом сніг.

    По стовбуру сторч головою білка
    Спустилася й розшукує в снігу
    Приховану заздалегідь поживу ‒
    Горіх волоський.




    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  38. Михайло Шабас - [ 2018.01.27 12:18 ]
    Закохався
    Як хочеться побачитись з тобою!
    Й до серця ніжно-ніжно пригорнуть.
    Відчути подих твій поряд з собою
    І у безмежний всесвіт зазирнуть.

    Давно мої думки лише про тебе,
    Про усмішку, твою, наповнену життям,
    Про душу, що взлітає аж у небо,
    Про серце, що наповнене чуттям.

    Чи можна взагалі отак любити!
    Не бачившись, не доторкнувшись до долонь,
    Чи квіти всі на світі подарувати,
    Чи в серці загасити цей вогонь?..

    Так! Закохався я у тебе –
    У зовнішність тендітну, у красу!
    Але ж любити можна тільки душу
    І я їй цілу вічність присвячу!

    30 Січня 2017 Шабас М. Р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  39. Олександр Сушко - [ 2018.01.27 12:00 ]
    Не спи!
    За тебе вороги піднімуть тост?
    Із раєм пекло цьомається? Дружить?
    Вшановує Вкраїна Голокост,
    Голодомор Ізраїлю - байдужий.

    Угорщина показує кулак,
    Донбас Росія розчавила траком.
    І шкіриться на козака поляк:
    Бандеру любиш? Отже, зарізяка.

    У деревини тріснула кора,
    Впилася чорна тля нещастя соком.
    Не позичай у погані добра,
    Бо вилізуть "дари" сусіда боком.

    Впрагаються у возики воли,
    Ось-ось чортяка влупить батогами.
    Віддаш сусіду сад, шматок землі,
    Забудеш мову та чкурнеш у найми.

    Нахабні гості пруться на поріг,
    Приготувались посмоктати крівці.
    Навчайся дбати тільки про своїх,
    Тримай сухими порох і рушниці.

    27.01.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (1)


  40. Михайло Шабас - [ 2018.01.27 11:22 ]
    Час
    Час іде і все минає,
    І день за днем кудись летить.
    Вечірнє сонечко зникає,
    А зранку – знову у блакить.

    Життя більш схоже на гонитву,
    В якій нам треба все схопить
    І навіть з смертю виграть битву,
    Лиш тільки б довше тут пожить.

    Ніхто ніколи і не знає
    Коли настане той кінець.
    Боїться хтось й переживає,
    А інший – дякує за день!

    Не продавайте вашу душу
    За час, за волю, за красу!
    Життя одне і все що мушу –
    Я без любові в серце не пущу!

    Червень 2017 Шабас М.Р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  41. Ігор Шоха - [ 2018.01.27 10:09 ]
    Ми і вони
                       І
    Вони і ми – на киселі рідня.
    З одної миски сьорбали немало.
    Але ніколи не було і дня,
    щоб їх царі за нас не воювали.

    Хто перший народився і пішов,
    уже не знає Велесова книга,
    бо обідрали нас до підошов
    за пам'яті колонії та іга.

    Вони і досі бігають до нас,
    як із одної випали колиски,
    і ложкою по лобі, і не раз
    великі меншим розбивали писки.

    А ми за них не проливали кров,
    і перемоги всі – то їхні лише.
    Така була «История веков»,
    яку вони за нас усе ще пишуть.

    Вмирали українці у Криму,
    а кров пролили їхні офіцери.
    Ми заселяли їхню Колиму,
    вони – усі країни еСеСеРу.

    У них усі герої у кремлі.
    У нас бандери різанини й бунту.
    Ми риємо окопи у землі,
    а в Києві панує їхня хунта.

    У них одне Кадило у ціні.
    і їхній недоносок на коні,
    якого ще чекають як месію.
    У нас іще лишається надія
    варитись у одному казані
    та уповати на одну Марію.


                       ІІ
    Ми – не вони. Ми копія «рідні»,
    корупції, анархії, калиму…
    І дивимося їхніми очима,
    як теле-ящик бреше не мені,
    чиє майно украли на війні,
    чия іще сокира за дверима,
    чия триває бойня за Донбас,
    і як у нас Америка воює
    за антрацит і за дешевий газ…
    Бо де ото іще як не у нас
    є сало, що Америці смакує?
    І як Європа у такі часи,
    ще залізає Петі у кишеню
    і не дає своєї ковбаси,
    і продає пілюлі за зелені.
    Ха-ха! Давися, поки не з'їси,
    у нас іще і дуля є у жмені.

    Ми – не вони, бо ми, таки, не пси.
    Ми рідні діти у своєї нені.

                       ІІІ
    У нас усе ще «дригом догори» –
    і волонтери на чужій роботі,
    і кольори небес у позолоті...

    У них – національні кольори
    червоно-синьо-білі прапори –
    біди й війни кривавої «оплоти».

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  42. Олександр Сушко - [ 2018.01.27 10:47 ]
    Чорні вітражі
    О! Шолом алейхем, Мойшо! Мир вам!
    Зичу шастя й многії літА.
    Урожай дала хороший нива -
    Кажуть, непоганий я газда.

    У ярмулці думається важко,
    Не одвикну досі од бриля.
    Та у клуні знаменита бражка,
    Частувати можна й короля.

    Відпочину, в гній закину вила,
    Геть турботи! Прожену печаль!
    Ось, давай хлюпну у кухоль пійла,
    Це таке хохлам приніс москаль.

    Ремигають у хліву корови,
    Рохкає вгодований кабан.
    Прагнув Бога з берегів дніпрових,
    А мені дістався Іордан.

    Онучата забувають мову,
    І святі корчуються дуби.
    Мудреці за душами на лови
    В українські рушили степи.

    Раб ридає перед аналоєм
    У краю розораних могил.
    Ми були боги. А стали - гої:
    Ні душі, ні пам'яті, ні крил.


    Що ж, давай умнем кошерне сало,
    Хрін зі змальцем - чудо із чудес!
    Що ж тебе, мій друже, налякало?
    Чом так швидко із господи щез?


    27.01.2018р.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  43. Сонце Місяць - [ 2018.01.26 22:32 ]
    Нема дурних (The Who)
     
    Ми на вуличній війні
    Діти наші біля ніг
    І обожненій моралі нині зась
    І пани, так звана власть
    Що благословляли нас
    Знову проти, і гвинтівки ждуть наказ
     
    Скину кашкета на честь конституції
    І вклонюсь новій революції
    Посміхнуся перемінам
    Гратиму своїх пісень
    Кожен божий день
    Сповідуватиму все те ж
    Нема дурних, авжеж
     
    Настав час перемін
    Це відчували ми
    Нас позбавили парканів, так чи ні
    Але світ все той самий
    Жодних історичних змін
    Знов стяги майорять на якійсь війні
     
    Скину кашкета на честь конституції
    І вклонюсь новій революції
    Посміхнуся перемінам
    Гратиму своїх пісень
    Кожен божий день
    Сповідуватиму все те ж
    Нема дурних, авжеж
    Ні, ні!
     
    Подамся зі сім’єю у світи
    Як вийде нам вціліти у борні
    Папери заберу й всміхнуся увись
    Все гаразд, невинні зомбі й брехуни!
     
    Не ви?
     
    На вулиці, хоч як
    Найменших змін не бачу я
    Міняються лиш гасла, далебі
    Ті, що ліваки були
    Перейшли на правий бік
    Тільки бороди подовшали собі
     
    Скину кашкета на честь конституції
    І вклонюсь новій революції
    Посміхнуся перемінам
    Гратиму своїх пісень
    Кожен божий день
    Сповідуватиму все те ж
    Нема дурних, авжеж
    Нас не проведеш
    Ні, ні!
     
    Є є е е е е е е е е е е е е е е е е е е е е е е й!!!
     
     
    Йде новий бос
    Чим не старий бос
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  44. Василь Світлий - [ 2018.01.26 21:46 ]
    Про « Пі»
    Міркую над цим значенням числа:
    Ну, недосяжне, недотепно довге…
    А взагалі, якби не кривизна…
    Було і нам, і Піфагору - добре.

    Та що це за конструкція така,
    Що рід людський не здатен охопити ?
    Оце так «Пі», оце величина…
    І де вони - сучасні слідопити ?

    Яка це велич, стільки цифр числа !
    І без повтору ! Неперіодичне!
    Меланхолійно, нудить, пустота…
    Щось науковій думці слід чинити.

    «Забудь його», - говорить все рідня .
    І друзі радять: « Не чіпай, не треба».
    А я не можу. В мене вже хандра.
    Таке мале, а хвіст – в безодні неба.

    Число потворне, а яке їдке.
    Так допекти і кілько насолити ?
    Мов бешкетує: в світі все хитке.
    Плюс ілюзорне. Треба відступити.

    ***
    Можливо дійсно - суть не у числі
    І таємниці береже Вселена.
    Не все синиці, є і журавлі.
    Як у величнім, так і …
    у мізернім.


    26.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (12)


  45. Дружня рука - [ 2018.01.26 20:39 ]
    Очей Світи
    Колись в пітьмі я храми будував.
    Стояла коло мене і гордилась.
    В старих руїнах заблукав.
    Стіна на мене обвалилась …
    Усе, що я зумів -
    Запам’ятав,
    Як ти впродовж життя
    На мене люблячи дивилась …
    Колись було у горах сховок мав.
    До тебе уночі з тих гір злітав.
    Одного разу не прийшла.
    Для пташки в ворога тюрма.
    Усе, що я забрав,
    Як помирав -
    Мені у очі ти дивилась.
    Хотіла, щоб я знав …
    Якось в щоденній біганині
    Я раптом очі ці впізнав
    Я остовпів. Мов камінь став
    Оце вже понад все людині …
    Ріднющі очі.
    День і ніч.
    Хтось в вас одних
    Усе зібрав …
    Глибокі очі крізь віки
    У часі зроблено дірки
    Стоять посеред світу двоє
    І ти теж знаєш, хто я!
    Лечу назад до впалої стіни
    І чую, як кричиш, як гірко плачеш!
    Я мов вода проходжу крізь віки.
    Місцями помінялися зірки?
    Вже вибрався. Тебе не впізнаю.
    Це зовсім інша якась жінка.
    І видно, інший я стою,
    Наплутав хтось. Не та сторінка …
    Але в очах глибокий світ
    Такий знайомий, рідний. Бачу
    Сміюся над собою й плачу
    Отак усе навиворіт …
    А там в майбутньому той інший я …
    Чи упізнала його інша ти?
    Як там йому себе знайти?
    Рятуйте нас, Очей Світи!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Козак Дума - [ 2018.01.26 18:24 ]
    Дев’ять кіл пекла
    Кипить смола, летять протуберанці,
    повсюди крики, сльози, каяття…
    Свої гріхи спокутують поганці,
    гієна огненна живе своїм життям.

    Якщо уважно глянути на пекло,
    воно скоріш нагадує мішень.
    По ній „стріляють“ грішники уперто
    і попадають чи не кожен день.

    Нехрещені томляться в крайнім колі,
    утворюючи своєрідний Лімб.
    Скорбота вічна – їхня тепер доля,
    безболісні страждання для них німб.

    Сократ, Вергілій, Цезар, Арістотель,
    біблійні Ной, Мойсей і Авраам…
    Харон, Аїда царства Мефістофель,
    сплавляє Стіксом їхні душі в храм.

    У другім колі ураган вирує,
    він грішним душі хтиві в шмаття рве.
    Цар Мінос дійством тим усім керує,
    від нього потерпає й неживе…

    Тут Клеопатра і Семіраміда,
    об скелі душі блудниць вітер б’є.
    Олена, що прекрасна тільки з виду,
    дань за гріхи невпинно віддає.

    Зажерливі у третім колі муки
    приймають від холодного дощу.
    Їх Цербер на свої узяв поруки –
    смакує замість м’яса і борщу.

    В четвертім скупердяї й марнотрати,
    спокутують тяжкі свої гріхи,
    майно і честь що встигли все програти,
    що множили свої й чужі борги.

    Назустріч котять величезні глиби,
    стикаються і пхають знов і знов…
    Терзаються як жадібні тим штибом,
    слідкує Плутос згідно настанов.

    В Стигійському болоті злі й ліниві
    змагаються запекло у борні
    під Флегієвим наглядом кмітливим,
    але в багні – то ще не у вогні.

    Бо п’яте коло – лише середина
    для грішних душ зі всіх випробувань.
    Кого й за що розплати жде дубина –
    перейдемо до інших сповідань.

    У шостім колі ниці лжепророки,
    служителі брехливі всіх церков.
    Відплатою за нелюдські пороки –
    могильні печі, краще від оков.

    Змієволосі Фурії вартують
    постійно їх в розжарених печах,
    а крики душ тих в Диті лише чують,
    прокляття в них Господнє на плечах.

    У сьомім колі, за зловонним ровом,
    зібрались вбивці і ґвалтівники.
    Вогненного дощу попід покровом
    гуляють полем таті й босяки.

    На жаль, сюди попали самовбивці
    й обдурений усім відомий мавр,
    бо заблукали всує оті вівці…
    Начальником там – грізний Мінотавр.

    Дурисвіти у восьмім опинилось,
    лжесвідки, лицеміри, чаклуни…
    Їх душі вже навічно загубились
    у володіннях злого сатани.

    Тут звабники пливуть і сутенери
    у озері із калу й нечистот.
    Повії томні з ликами Венери
    пірнають у фекалій ешафот.

    Киплять попи у чанах зі смолою,
    частують їх чорти по голові.
    Висить хабарник в тернях під скалою,
    у власній захлинаючись крові.

    Гадалками й майстринями феншуя
    заповнений увесь той „пантеон“
    і всіх, корисних, без жалю катує –
    шахрай, брехун великий, Герион.

    Дев’яте коло, яблучко мішені,
    то пекла самий-самий епіцентр.
    Увмерз там прямо з троном на арені
    його володар – хижий Люцифер.

    Для зрадників припас він вічний холод,
    щоб їхні душі зберегти гнилі
    поки не опустився Божий молот
    і в друзки не розніс їх по імлі.

    Тут Юда з Касієм і Брутом геть заклякли,
    тут Мічений із Кобою сидять,
    Морозов Павлик із лицем побляклим
    і сотні, тисячі таких же юденят…

    Антей вартує їх із Ефіальтом,
    а разом з ними велет Бріарей.
    Закінчив я своє панно зі смальти.
    Як не крути, а кожен із них гей…

    Щоденно нам це пам’ятати варто,
    щоночі навіть, і на майбуття –
    „Божественну комедію“ від Данте,
    трагедію під назвою „Життя“.

    січень 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  47. Сергій Гупало - [ 2018.01.26 17:01 ]
    * * *
    Не остуди мій сон гарячий
    Потоком щедрих дивослів.
    Я знаю: це лише початок
    Того, що мислять ясени.

    Пісенний рай заколихав їх.
    Радій або відверто плач!
    В отім жаданім сонноплав’ї
    Життя пухке, немов калач.

    Іду до тебе, бачу камінь.
    У світі новім я тепер –
    У сні, покірний іншій дамі.
    Вона естетка, інтимграні
    Її обцьомує етер.

    А ти – співай під ясенами.
    Як не прийду, то припливу.
    Епічний овид ліг між нами.
    Його човнами і гріхами
    Минути треба наяву.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  48. Олександр Сушко - [ 2018.01.26 17:13 ]
    І шо?
    Сьогодні снився пес не на добро,
    Ковтнув із кумом чикилдихи цебро.
    А в жінки розірвалося шатро,
    Полоскотала макогоном ребра.

    Тяжка судьба у чесних горопах,
    Держак лопати поціляє в око.
    Причинне місце квакнуло в штанах -
    Без любощів лишилася "сорока".

    Не вистачає в бороді жмутка,
    Роздряпана губа й обидві ніздрі.
    Зірвалася краса із повідка,
    Потрібно їй в начальники, міністри.

    Як одружився - кисло, не щастить,
    Довбає дятлом, наче я гулящий.
    Розслабитись не можу ні на мить,
    На праці - тяжко, а удома - важче.

    Ну, випив. Уночі змочив диван,
    Хіба за це потрібно пити крівцю?
    Держава любить власних громадян,
    Горілкою завалює полиці.

    Лютує баба, коле як їжак,
    Щодня товче, наказує без суду.
    А, може, браття, щось роблю не так?
    Біжу ховатись до собаки в буду.

    26.01.2018р.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  49. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2018.01.26 14:52 ]
    Гарцюють блискавиці
    Мій хлопче, я не з криці,
    Гарцюють блискавиці,
    Тобі я буду снитись,
    Без жалю спалить жар –
    У животі – жар-птиці,
    Йди пити до криниці,
    Зашерхло в горлі?
    Жриця уже взяла ножа,
    Але навіщо жертви?
    Мене ти хочеш зжерти,
    Спокушують сідниці,
    Уже зриває дах,
    Я жінка, я – левиця,
    Оголені ключиці,
    А бюст – дияволиці,
    Горить-палає пах.
    Ти хочеш і боїшся,
    Інтрига в кожнім дійстві,
    Бери уміло, ніжно,
    І грубо, як бажав.
    І злийся, розчинися,
    Удай, що розізлився,
    і вщерть насолодися,
    ввійди, немов кинжал!


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (1)


  50. Мирослав Артимович - [ 2018.01.26 14:04 ]
    Різдвяна пісня єднання (з архіву)*
    Тихо-тихо, мов пух, з неба сиплеться сніг,
    Білим саваном землю встеляє:
    Це Різдво заступає до нас на поріг,
    Україна до столу сідає.
    Наче вулик, світлиця вкраїнська гуде:
    Південь, Північ, Схід, Захід — єдині,
    Згуртувалися разом на дійство святе
    У великій і спільній родині.

    Приспів:

    Різдво, Різдво, Різдво – величне свято —
    Запалює свічки у кожній хаті,
    Щоб Немовля, народжене в яскині,
    Теплом сердець ми зігрівали нині.
    Різдво, Різдво, Різдво у рідній хаті
    Злетілися ми разом зустрічати.
    А Немовлятко Боже із яскині
    Свою любов дарує Україні.

    Затремтить, мов сльоза, свят-вечірня зоря,
    З віншуванням у рідну господу
    Із духмяного сіна внесе дідуха
    Пан-господар — старійшина роду.
    За святковим столом із дванадцяти страв —
    Дух єднання і пахне кутею,
    І молитва до Того, Хто щастя нам дав
    Святкувати всією ріднею.


    Приспів.

    2006


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (10)



  51. Сторінки: 1   ...   493   494   495   496   497   498   499   500   501   ...   1855