Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
2025.10.21
21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
2025.10.21
21:01
Сценка із життя
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
2025.10.21
19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Метелик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Метелик
I
Сказати – мертвий ти?
Доби не жив, аж нумо...
Сумним завдався гумор
Творця! гляди,
ніякове слівце
«жилець» і ємність дати
уродин, як відняти
благе тільце
зі крильцями, спиня
потугу цугом
одне угледіть в другім
у рамцях дня.
II
Отим, що дні для віч –
ніщо. Отим лиш,
що шилом не пришпилиш,
не наситиш
віч з певністю: гляди,
на тлі, хай білім,
не обзавівшись тілом
пусті труди
нетяг. І поготів,
– чи варт уваги
доважок від нетяги
на вагах днів?
III
Сказати – не пізнав
тебе? А що б цим
змінилось в оболонці
тільця? Цвіт барв
не виплід небуття,
і не пиха підказок
буяє замість красок!
Навряд би я,
набубонівши з міх
слів, зайвих барві,
годити так уяві
в палітрі міг.
IV
На крилечках твоїх
зіниці, вії –
грайливих вічок, мрії –
зі мрев чиїх,
скажи мені, це лиць
портрет летучий?
Якого трибу учті
часток, крупиць
пасує натюрморт:
речей, плодів бо?
а пійманої риби
плавців акорд?
V
Можливо, ти – пейзаж,
і, взявши лу́пу,
я бачитиму купу
німф, танці, пляж.
Там сяйно, як удень?
чи темно небосхилу
у млі? і чи світилу
податись ген
там є куди? а тінь
є у фігури?
з чиєї, пак, натури
писався він?
VI
Гадаю, ти є те
та инше: себто
звізди, лиця, предмета
рис tеte-a-tete.
Ба, є десь ювелір,
що брів не супив,
а сутностей сугубих
гранив узір,
доводив до ума,
звів нас, урешті,
де ти, – це образ речі,
ми – річ сама.
VII
Скажи, якій зі сфер
бодай зо день бо
узір твій тішив небо
в краю озер,
тим пак, що про запас
дзеркал їх доста?
А ти гайнуєш просто
чудовий шанс
летіти в сак
і трепетать в долоні,
як в мить погоні –
в зіниці, пак.
VIII
Не кликав ти мене
не зі причини
ніяковості чи не
зі зла, і не
тому, що зціпенів.
Живій, змертвілій –
істоті богу милій
у знак рідні
дається голос для
пісень, привітів:
перипетії миті,
хвилини, дня.
IX
А ти – ти потерпав
без дару цього.
Коли судити строго,
і ліпше: ба,
не бути у небес
в боргу, на мітці;
єству в твоєму віці,
вазі – "внівець"
синонім "німоти":
звук плющить масу.
Ти невагоміш часу,
беззвучніш ти.
X
Не відаючи, не
доживши страху,
ти в’єшся, легший праху
вкіл клумб, де тхне
не схоже на тюрму
з її удушшям
минулого з грядущим,
і лиш тому,
що ти летиш на луг
шукати корму,
прозору має форму
повітря вкруг.
XI
Так чинить і перо,
черкає гладі
листів лініюваті
без гадки про
талан своїх рядків,
де мудрість, єресь
подолують непевність
кивком руки:
гарує, гідне свіч,
німе із виду,
не пил знімає з квіту –
тягар зі пліч.
XII
Яка ото краса
і миті плинні
поєднуються в тліні,
як не яса:
нема речей ясніш,
що в певнім смислі
робили світ без цілі,
а як і ні –
мета – не ми.
Брат-ентомолог,
голок – ні світлу жодних,
ані для тьми.
XIII
Сказати «прощавай»?
Як формі часу?
а глузд і цього разу
стриже лишай
самот: у талані
тому виною
оте, що пеленою
самот не дні,
постелені на двох,
не сни дрімучі
минулого, а тучі
твоїх небог!
XIV
Ти ліпший за Ніщо.
Авжеж: і ближчий,
і зримий, узнаки чи
невідь чом
ти догодив йому.
В твоїм польоті
воно куштує плоті;
уже б тому
ти, з течією днин,
уваги годна
оманна перепона
між мною й ним.
1972
Сказати – мертвий ти?
Доби не жив, аж нумо...
Сумним завдався гумор
Творця! гляди,
ніякове слівце
«жилець» і ємність дати
уродин, як відняти
благе тільце
зі крильцями, спиня
потугу цугом
одне угледіть в другім
у рамцях дня.
II
Отим, що дні для віч –
ніщо. Отим лиш,
що шилом не пришпилиш,
не наситиш
віч з певністю: гляди,
на тлі, хай білім,
не обзавівшись тілом
пусті труди
нетяг. І поготів,
– чи варт уваги
доважок від нетяги
на вагах днів?
III
Сказати – не пізнав
тебе? А що б цим
змінилось в оболонці
тільця? Цвіт барв
не виплід небуття,
і не пиха підказок
буяє замість красок!
Навряд би я,
набубонівши з міх
слів, зайвих барві,
годити так уяві
в палітрі міг.
IV
На крилечках твоїх
зіниці, вії –
грайливих вічок, мрії –
зі мрев чиїх,
скажи мені, це лиць
портрет летучий?
Якого трибу учті
часток, крупиць
пасує натюрморт:
речей, плодів бо?
а пійманої риби
плавців акорд?
V
Можливо, ти – пейзаж,
і, взявши лу́пу,
я бачитиму купу
німф, танці, пляж.
Там сяйно, як удень?
чи темно небосхилу
у млі? і чи світилу
податись ген
там є куди? а тінь
є у фігури?
з чиєї, пак, натури
писався він?
VI
Гадаю, ти є те
та инше: себто
звізди, лиця, предмета
рис tеte-a-tete.
Ба, є десь ювелір,
що брів не супив,
а сутностей сугубих
гранив узір,
доводив до ума,
звів нас, урешті,
де ти, – це образ речі,
ми – річ сама.
VII
Скажи, якій зі сфер
бодай зо день бо
узір твій тішив небо
в краю озер,
тим пак, що про запас
дзеркал їх доста?
А ти гайнуєш просто
чудовий шанс
летіти в сак
і трепетать в долоні,
як в мить погоні –
в зіниці, пак.
VIII
Не кликав ти мене
не зі причини
ніяковості чи не
зі зла, і не
тому, що зціпенів.
Живій, змертвілій –
істоті богу милій
у знак рідні
дається голос для
пісень, привітів:
перипетії миті,
хвилини, дня.
IX
А ти – ти потерпав
без дару цього.
Коли судити строго,
і ліпше: ба,
не бути у небес
в боргу, на мітці;
єству в твоєму віці,
вазі – "внівець"
синонім "німоти":
звук плющить масу.
Ти невагоміш часу,
беззвучніш ти.
X
Не відаючи, не
доживши страху,
ти в’єшся, легший праху
вкіл клумб, де тхне
не схоже на тюрму
з її удушшям
минулого з грядущим,
і лиш тому,
що ти летиш на луг
шукати корму,
прозору має форму
повітря вкруг.
XI
Так чинить і перо,
черкає гладі
листів лініюваті
без гадки про
талан своїх рядків,
де мудрість, єресь
подолують непевність
кивком руки:
гарує, гідне свіч,
німе із виду,
не пил знімає з квіту –
тягар зі пліч.
XII
Яка ото краса
і миті плинні
поєднуються в тліні,
як не яса:
нема речей ясніш,
що в певнім смислі
робили світ без цілі,
а як і ні –
мета – не ми.
Брат-ентомолог,
голок – ні світлу жодних,
ані для тьми.
XIII
Сказати «прощавай»?
Як формі часу?
а глузд і цього разу
стриже лишай
самот: у талані
тому виною
оте, що пеленою
самот не дні,
постелені на двох,
не сни дрімучі
минулого, а тучі
твоїх небог!
XIV
Ти ліпший за Ніщо.
Авжеж: і ближчий,
і зримий, узнаки чи
невідь чом
ти догодив йому.
В твоїм польоті
воно куштує плоті;
уже б тому
ти, з течією днин,
уваги годна
оманна перепона
між мною й ним.
1972
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
