ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.01.23 11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розпад,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню невтолених розрад.

Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє

Ірина Вірна
2026.01.23 10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.

С М
2026.01.23 06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час

Артур Курдіновський
2026.01.23 03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.

Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,

Вероніка В
2026.01.23 00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а

Євген Федчук
2026.01.22 21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма

Іван Потьомкін
2026.01.22 17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р

Артур Курдіновський
2026.01.22 16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.

Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,

Ігор Шоха
2026.01.22 14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.

Світлана Пирогова
2026.01.22 12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.

Борис Костиря
2026.01.22 11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.

Я відійду у тінь далеких пальм,

Ігор Терен
2026.01.22 08:53
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.

***
А знання, наука та освіта

Кока Черкаський
2026.01.21 23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.

Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить

Олександр Буй
2026.01.21 21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...

Траплялося, жили розтягував,

Сергій Губерначук
2026.01.21 20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.

Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…

Олена Побийголод
2026.01.21 18:50
Із Леоніда Сергєєва

В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.

В зеніті буйствує загрозливе світило.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Метелик
I
Сказати – мертвий ти?
Доби не жив, аж нумо...
Сумним завдався гумор
Творця! гляди,
ніякове слівце
«жилець» і ємність дати
уродин, як відняти
благе тільце
зі крильцями, спиня
потугу цугом
одне угледіть в другім
у рамцях дня.

II
Отим, що дні для віч –
ніщо. Отим лиш,
що шилом не пришпилиш,
не наситиш
віч з певністю: гляди,
на тлі, хай білім,
не обзавівшись тілом
пусті труди
нетяг. І поготів,
– чи варт уваги
доважок від нетяги
на вагах днів?

III
Сказати – не пізнав
тебе? А що б цим
змінилось в оболонці
тільця? Цвіт барв
не виплід небуття,
і не пиха підказок
буяє замість красок!
Навряд би я,
набубонівши з міх
слів, зайвих барві,
годити так уяві
в палітрі міг.

IV
На крилечках твоїх
зіниці, вії –
грайливих вічок, мрії –
зі мрев чиїх,
скажи мені, це лиць
портрет летучий?
Якого трибу учті
часток, крупиць
пасує натюрморт:
речей, плодів бо?
а пійманої риби
плавців акорд?

V
Можливо, ти – пейзаж,
і, взявши лу́пу,
я бачитиму купу
німф, танці, пляж.
Там сяйно, як удень?
чи темно небосхилу
у млі? і чи світилу
податись ген
там є куди? а тінь
є у фігури?
з чиєї, пак, натури
писався він?

VI
Гадаю, ти є те
та инше: себто
звізди, лиця, предмета
рис tеte-a-tete.
Ба, є десь ювелір,
що брів не супив,
а сутностей сугубих
гранив узір,
доводив до ума,
звів нас, урешті,
де ти, – це образ речі,
ми – річ сама.

VII
Скажи, якій зі сфер
бодай зо день бо
узір твій тішив небо
в краю озер,
тим пак, що про запас
дзеркал їх доста?
А ти гайнуєш просто
чудовий шанс
летіти в сак
і трепетать в долоні,
як в мить погоні –
в зіниці, пак.

VIII
Не кликав ти мене
не зі причини
ніяковості чи не
зі зла, і не
тому, що зціпенів.
Живій, змертвілій –
істоті богу милій
у знак рідні
дається голос для
пісень, привітів:
перипетії миті,
хвилини, дня.

IX
А ти – ти потерпав
без дару цього.
Коли судити строго,
і ліпше: ба,
не бути у небес
в боргу, на мітці;
єству в твоєму віці,
вазі – "внівець"
синонім "німоти":
звук плющить масу.
Ти невагоміш часу,
беззвучніш ти.

X
Не відаючи, не
доживши страху,
ти в’єшся, легший праху
вкіл клумб, де тхне
не схоже на тюрму
з її удушшям
минулого з грядущим,
і лиш тому,
що ти летиш на луг
шукати корму,
прозору має форму
повітря вкруг.

XI
Так чинить і перо,
черкає гладі
листів лініюваті
без гадки про
талан своїх рядків,
де мудрість, єресь
подолують непевність
кивком руки:
гарує, гідне свіч,
німе із виду,
не пил знімає з квіту –
тягар зі пліч.

XII
Яка ото краса
і миті плинні
поєднуються в тліні,
як не яса:
нема речей ясніш,
що в певнім смислі
робили світ без цілі,
а як і ні –
мета – не ми.
Брат-ентомолог,
голок – ні світлу жодних,
ані для тьми.


XIII
Сказати «прощавай»?
Як формі часу?
а глузд і цього разу
стриже лишай
самот: у талані
тому виною
оте, що пеленою
самот не дні,
постелені на двох,
не сни дрімучі
минулого, а тучі
твоїх небог!

XIV
Ти ліпший за Ніщо.
Авжеж: і ближчий,
і зримий, узнаки чи
невідь чом
ти догодив йому.
В твоїм польоті
воно куштує плоті;
уже б тому
ти, з течією днин,
уваги годна
оманна перепона
між мною й ним.


1972

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-10-02 05:22:50
Переглядів сторінки твору 2198
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.786 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.487 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2026.01.23 10:49
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2017-10-02 05:58:04 ]
И. Бродский

Бабочка

I

Сказать, что ты мертва?
Но ты жила лишь сутки.
Как много грусти в шутке
Творца! едва
могу произнести
"жила" - единство даты
рожденья и когда ты
в моей горсти
рассыпалась, меня
смущает вычесть
одно из двух количеств
в пределах дня.

II

Затем, что дни для нас -
ничто. Всего лишь
ничто. Их не приколешь,
и пищей глаз
не сделаешь: они
на фоне белом,
не обладая телом,
незримы. Дни,
они как ты; верней,
что может весить
уменьшенный раз в десять
один из дней?

III

Сказать, что вовсе нет
тебя? Но что же
в руке моей так схоже
с тобой? и цвет -
не плод небытия.
По чьей подсказке
и так кладутся краски?
Навряд ли я,
бормочущий комок
слов, чуждых цвету,
вообразить бы эту
палитру смог.

IV

На крылышках твоих
зрачки, ресницы -
красавицы ли, птицы -
обрывки чьих,
скажи мне, это лиц,
портрет летучий?
Каких, скажи, твой случай
частиц, крупиц
являет натюрморт:
вещей, плодов ли?
и даже рыбной ловли
трофей простерт.

V

Возможно, ты - пейзаж,
и, взявши лупу,
я обнаружу группу
нимф, пляску, пляж.
Светло ли там, как днем?
иль там уныло,
как ночью? и светило
какое в нем
взошло на небосклон?
чьи в нем фигуры?
Скажи, с какой натуры
был сделан он?

VI

Я думаю, что ты -
и то, и это:
звезды, лица, предмета
в тебе черты.
Кто был тот ювелир,
что, бровь не хмуря,
нанес в миниатюре
на них тот мир,
что сводит нас с ума,
берет нас в клещи,
где ты, как мысль о вещи,
мы - вещь сама.

VII

Скажи, зачем узор
такой был даден
тебе всего лишь на день
в краю озер,
чья амальгама впрок
хранит пространство?
А ты лишаешь шанса
столь краткий срок
попасть в сачок,
затрепетать в ладони,
в момент погони
пленить зрачок.

VIII

Ты не ответишь мне
не по причине
застенчивости и не
со зла, и не
затем, что ты мертва.
Жива, мертва ли -
но каждой божьей твари
как знак родства
дарован голос для
общенья, пенья:
продления мгновенья,
минуты, дня.

IX

А ты - ты лишена
сего залога.
Но, рассуждая строго,
так лучше: на
кой ляд быть у небес
в долгу, в реестре.
Не сокрушайся ж, если
твой век, твой вес
достойны немоты:
звук - тоже бремя.
Бесплотнее, чем время,
беззвучней ты.

X

Не ощущая, не
дожив до страха,
ты вьешься легче праха
над клумбой, вне
похожих на тюрьму
с ее удушьем
минувшего с грядущим,
и потому
когда летишь на луг
желая корму,
приобретает форму
сам воздух вдруг.

XI

Так делает перо,
скользя по глади
расчерченной тетради,
не зная про
судьбу своей строки,
где мудрость, ересь
смешались, но доверясь
толчкам руки,
в чьих пальцах бьется речь
вполне немая,
не пыль с цветка снимая,
но тяжесть с плеч.

XII

Такая красота
и срок столь краткий,
соединясь, догадкой
кривят уста:
не высказать ясней,
что в самом деле
мир создан был без цели,
а если с ней,
то цель - не мы.
Друг-энтомолог,
для света нет иголок
и нет для тьмы.

XIII

Сказать тебе "Прощай"?
как форме суток?
есть люди, чей рассудок
стрижет лишай
забвенья; но взгляни:
тому виною
лишь то, что за спиною
у них не дни
с постелью на двоих,
не сны дремучи,
не прошлое - но тучи
сестер твоих!

XIV

Ты лучше, чем Ничто.
Верней: ты ближе
и зримее. Внутри же
на все сто
ты родственна ему.
В твоем полете
оно достигло плоти;
и потому
ты в сутолоке дневной
достойна взгляда
как легкая преграда
меж ним и мной.

1972