ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Неоніла Гуменюк - [ 2017.11.20 10:12 ]
    Вербиченька-подруженька
    Стою собі над річкою,
    Дивлюсь у далину,
    Обнялася з вербичкою
    Я, мов з подружкою.

    Розповідаю тихо їй
    Усі свої жалі,
    Про радість, а також і біль,
    Співаю їй пісні.

    Уважно мене слухає
    Та листям шелестить.
    Мене, люба подруженько
    Лиш розумієш ти.

    Тут можу я поплакати,
    Ніхто не бачить сліз,
    Вона ж гіллям помахує
    Та нахиляє вниз.

    Я розумію і без слів
    Хотіла що сказать.
    Приємно завжди відчувать
    Дружнє плече її.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  2. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.20 05:59 ]
    На світанку...
    Поки кращі книжки ще лежать на полиці,
    А найкращі пісні іще пишуть на диск
    І ще поки поети важать ручку в правиці,
    А спортсмени-призери ще міряють тиск.

    Поки сонце не встало, не прокинулись квіти
    І порядки наводить не схопились вітри
    Ми з тобою підем на край світу, мов діти,
    Поєднавшись навушником з mp3.

    І нехай пошукають щасливих поети,
    Щоби скласти про них кілька стриманих од
    І нехай починають художники терти
    Свої помилки в начерках і складають в акорд

    Музиканти пісні про двох щастям повитих,
    Що колись на світанку край світу знайшли.
    Нам до них нема діла, тих славою впитих.
    Для кохання не знайдеться похвали.

    2015



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Вікторія Торон - [ 2017.11.20 05:04 ]
    Після Вегасу*
    Що це було -- тяжкий урок
    чи попередження суворе?
    В якому світі живемо
    тепер – старому чи новому?
    Вдяглись травою забуття
    метеоритні свіжі рани,
    і вовче космосу виття
    лякливих духом не дістане.
    У повсякденність увійдем,
    в її тісні знайомі схрони,
    вози поставимо кільцем,
    мов атаковані мормони.
    Перетрусило – і пройшло.
    Вразлива думка відступає.
    І безіменне сите зло
    у напівтемряві дрімає.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  4. Вікторія Лимар - [ 2017.11.19 23:19 ]
    Королева Снігова
    Як не як – Новий же рік!
    Зустрічайте,щоб не втік!
    Із далекого кордону
    Від засніженого трону
    Королева снігова,
    Як копієчка нова
    Ось з’явилася, нарешті!
    Зачекались її честі!
    Залишила свій палац –
    Гнів її іще не згас!
    Мала клопоту багато,
    Бо проблеми в "сніжній хаті"!
    Як же трапилось таке?!
    Явище хибке, бридке:
    Повний неслух у палаці,
    Не залучені до праці
    Двійко слуг – два втікача,
    Особливо, те дівча
    Королеву засмутило,
    Втеча зроблена так вміло!
    Поцілунок врятував,
    І хлопчисько все згадав.
    Королева відійшла,
    Розумом своїм дійшла,
    Адже рік Новий підходить,
    Хай позаздрять її вроді!
    Швидко сіла за кермо –
    І помчалося «Рено»!
    Свято буде бездоганне!
    Може там знайде кохання?!
    Посмішка розтопить лід,
    А любов розкриє світ
    Почуттів, добра, натхнення
    Й принесе Благословення!
    Зрушиться міцний кордон,
    Сніговий розтане трон.
    Не потрібно їй лакея,
    Бо вона вже - добра фея,
    Гарна, мабуть ця ідея?!

    Рік Новий, як і торік,
    Скоро ступить на поріг!
    Зустрічаймо,разом,дружно!
    Колектив у нас потужний!
    Танці, музика й вірші
    Ллються щиро,від душі!
    Свято, як завжди вдалося!
    І хотілось,і моглося!

    19.11.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  5. Вікторія Лимар - [ 2017.11.19 23:03 ]
    Царство Снігової Королеви.
    Ось царство Снігової Королеви,
    Де вічна мерзлота із нею в змові.
    То сильна та могутня влада зла,
    Що нищить все навколо аж дотла.

    Там тиша – бо завмерли на півслові
    Всі, хто потрапив до її полону.
    Давно забули Батьківщину й мову,
    Стоять, неначе в черзі на кордоні.

    Як можна швидше той кордон зламати?!
    І скинути з людей нещасних грати?!
    Щоб сонце, посміхаючись, зігріло
    По-справжньому,ту кригу розтопило.

    Для цього треба тільки полюбити.
    І сила ця вам допоможе ЖИТИ!
    А також всі кордони відновити!

    18.11.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  6. Козак Дума - [ 2017.11.19 18:12 ]
    Історія створення СРСР
    Більшовикам здійснить переворот
    лише в одній Росії і вдалося.
    Республік решту, пам'ятай народ,
    захоплювати потім довелося!

    04.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  7. Дж Сміт - [ 2017.11.19 17:34 ]
    +++
    Твій світ розділений на чорне й біле
    Всі межі є означені й чіткі
    А я малюю крихтамі вугілля
    Вплітаю в танці ноти самоти

    Ця боротьба: невпинна і невтішна
    Я поруч, най би хто не виграв в ній
    Я одночасно слабша і сильніша
    Ніж ти гадав, виходячи на бій

    Залиш в минулому всі цикли і моделі
    Німі образи, біль, самотності ночей
    Як світла промені крізь темряву пустелі
    Я прокрадусь розвіяти тугу твоїх очей

    Зруйнуй уявні стіни: гнів і страх
    З душі твоєї виринає сяйво опівнічне
    Злітай на крилах, вільний сивий птах
    В житті щасливим можна стати двічі

    19/11/17


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Олександр Сушко - [ 2017.11.19 17:02 ]
    * * *
    Могила всіх зрівняє у правах:
    Одружених, холостяків, коханців.
    Із них Ісус, Єгова і Аллах
    У райські пущі навербують бранців.

    Монах суворий уподобав піст -
    Земля завчасно простелилась пухом.
    Він - праведник. В Едемі - перший гість.
    Тепер щодня спілкується із духом.

    Між гуріями плаче дідуган,
    Вподобав див спокусливу дружину.
    А поруч танці, співи, балаган,
    Шербет горою, і солодкі вина...

    Тут мир і спокій. Сонце угорі.
    Немає грошей, шуб і кадилаків.
    Відсутній суд, арбітри і журі,
    Цвітуть сади, коноплі, кока, маки...

    Архангел сипле щедро теплий суп,
    Нежилаві без кісточок биточки.
    Це добре, бо зоставсь єдиний зуб,
    Смоктати брагу утомився з бочки.

    А на землі орудують кати,
    Куди не глянь - усюди чорта роги.
    Чому ж тоді не хочем я і ти
    Наїстися грибів й піти до Бога?

    19.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  9. Ігор Шоха - [ 2017.11.19 11:25 ]
    Із Днем народження!!!
    У житія свої процеси:
    паради зір і лет комет,
    путі-дороги і колеса...

    А од Європи до Одеси,
    кому цікаво, не секрет –
    моє дитя уже професор.
    У неї – арії і меси,
    а тато, майже-що, поет,
    а ладо, майже-що, да Вінчі –
    маестро геніальних рук,
    а син її – це мій онук
    і найболючіший мізинчик,
    який удався до наук.

    Іще не застують екрани,
    і досягається мета.
    Її майдани –
    не монблани,
    але узята висота.

    Нехай щастить моїй дитині.
    і хай довідається нині
    її широкий білий світ,
    що є майбутнє України.
    Нехай триває цей політ.
    І хай у нашої родини,
    як у червоної калини,
    ніколи не зів'яне цвіт.

                                          19.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  10. Козак Дума - [ 2017.11.19 09:02 ]
    Прокляття нинішнього часу*
    Поспішність – це прокляття віку,
    де чоловік, змахнувши піт,
    життям гасає, як шуліка,
    і думає лиш про живіт.

    Поспішно п‘ють, поспішно люблять,
    і опускається душа.
    Поспішно б‘ють, поспішно гублять,
    а після каються й грішать.

    Але хоч раз на світі білім,
    коли він спить або кипить,
    все ж зупинись, як кінь у милі,
    що прірву чує з-під копит.

    На половині стань дороги,
    довірся Небу і Судьбі,
    про себе думай після Бога,
    та в діях звіт віддай собі!

    Під шурхіт листя, що спадає,
    збагни, забувши хриплі крики:
    сум‘яття – жаль лиш викликає,
    хто ж зупинився – той великий.

    Пил суєти вкрива дороги,
    тож пригадати вічність гоже.
    Свинцем нехай наллються ноги
    і нерішучість переможе.

    У ній буває також сила,
    коли по хибному шляху
    вперед на вдавані світила
    бредеш по-пояс у снігу,

    мов листя топчеш люду лиця…
    Стань, ти осліпнув ніби Вій!
    І шанс свій, просто зупиниться,
    безумством поквапу не вбий.

    Коли до цілі йдеш убого,
    немов по східцям, по тілам,
    зроби зупинку, бо без Бога –
    ти по собі крокуєш сам!

    Якщо тебе штовхає злоба
    на гибель власної душі –
    облиш і пострілом чи словом
    ти честь убити не спіши!

    Наосліп рухатись не можна,
    сліпих потрібно зупинить.
    Замри у леті куля кожна,
    ракети й бомби всі замріть!

    О, людство, розуму ти згусток,
    молись, піднявши очі ввись;
    серед занепаду й розпусти –
    ти зупинись! Все ж зупинись...

    22.09.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  11. Ольга Паучек - [ 2017.11.19 09:27 ]
    ... осінні пісні.
    Заплуталось літо у листі,
    Спадає теплом до землі...
    Танцюючи вітер узліссям
    В букети складає пісні:

    Зелені, багряні,.. В зажурі
    Березові підзолоті...
    Кружляють легкі партитури,
    Лунають осінні пісні.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  12. Козак Дума - [ 2017.11.19 09:55 ]
    Минає все
    Колись тебе я люто ненавидів
    всіма своїми фібрами душі.
    Хоча давним-давно уже не видів,
    та очі залишилися чужі.

    З них холодом ласкаво й зараз віє
    і так же визирає пустота.
    Там заповітні не живуть вже мрії
    і покосилися колись п’янкі вуста.

    Проходить все… Уже давно минулись
    і ті часи, коли тебе любив.
    Образи, зради, ніби сон, забулись
    і жаль недовгу ненависть змінив.

    18.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  13. Василь Мартинюк - [ 2017.11.19 08:11 ]
    Ніч зоріє

    В тишині ми одні. Ніч зоріє,
    А в душі десь на дні пісня зріє.
    Хто так зміг нас обох переплести,
    Що очей і думок не відвести.

    Наче мед, наче хміль пахнуть губи,
    Хто так зміг щоб обом було любо.
    Хто так зміг що з очей світло ллється,
    І в обох наче дзвін серце б’ється.

    Хто так зміг, чи той день, чи той вечір,
    Що немає між нас порожнечі.
    Хто нам дав отаке клопотання,
    Що в цім світі зоветься коханням.

    Хто любові нам дав так багато,
    Що аж хочеться землю обняти.

    Парище.
    2017р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  14. Домінік Арфіст - [ 2017.11.19 02:28 ]
    далі...
    купив яскраву сорочку –
    і вирішив жити далі…
    я стримано і потрошку
    піду в потаємні далі…
    лататиму зранку арфу
    поллю лілею зів’ялу
    омегу верну і альфу
    і силу в душу охлялу…
    купив собі і сандалі
    бо гостре каміння в полі…
    і вже не жахно йти далі…
    бо далі – уже доля…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  15. Володимир Бойко - [ 2017.11.19 00:28 ]
    Золоті тенета
    Тиша вечір обплутує
    Золотими тенетами.
    Мить ця душі озвучує,
    Робить хлопців поетами.

    Як душі не озватися
    Почуттями незнаними,
    Як від тиші сховатися,
    Що зоріє коханими?

    Враз позаду лишаються
    І вагання й тривоги,
    І нові простеляються
    Світанкові дороги.

    В тиші ночі весняної
    Все без слів зрозуміло –
    Тільки б серце коханої
    Поряд гаряче билось.

    Тільки б в очі дивитися
    Дорогої людини.
    Мите, можеш спинитися
    Оцієї хвилини?

    1978-2014


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  16. Оксана Рудич - [ 2017.11.18 21:45 ]
    Щастя
    Так, наче камінчики,
    щільно один до одного,
    без жодної краплі цементу:
    сонце у вікна,
    ясні молоді обличчя
    і – діамантом на дні свідомості –
    блакитні озера Твоїх очей…

    Ввесь світ починає тулитися
    бешкетним пухнастим котиком
    до моєї голої литки.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Оксана Рудич - [ 2017.11.18 21:19 ]
    Побачимо

    Під вересневим сонцем самотності
    ще стигнуть слова,
    важніють і повняться силою
    аби прорости крізь асфальт
    або трепетну душу.
    А по темних закутках мозку
    Ізлазяться звуки, мов змії, в клубок…

    І я щось плестиму з тієї вовни.
    Побачимо: светр чи кольчугу?
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  18. Леся Геник - [ 2017.11.18 21:27 ]
    Коли не ждеш…
    Коли не ждеш нічого й ні від кого,
    а просто йдеш у сіру далечінь,
    тримаючи за руку міцно Бога
    і янгола на схудлому плечі.

    Коли не маєш вижухлих ілюзій,
    ні сподівань, ані пустих надій.
    Бо добре знаєш - зраджують і друзі,
    і йти відтак приходиться одній.

    Такій безсилій, начебто, і голій
    у цій усюдисущій марноті.
    Усе, що є - це відчай сили волі
    на схиленому вихором хресті.

    Тому й немає зайвини в хотіннях,
    ні білих веж, ні зболених темниць.
    Лиш ця хода, лиш це руки тремтіння...
    І осінь у полоні гострих шпиць.

    17.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (2)


  19. Олександр Сушко - [ 2017.11.18 20:11 ]
    Тепло
    Пора збиратись у дорогу,
    Дописано веселий вірш.
    На часі обростати мохом,
    Поринути у спокій, тиш.

    Засилосовані копиці,
    Дріма картопля у льоху.
    Зустріну зиму у столиці -
    Коту чавитиму блоху.

    Не треба бур'янів сапати
    І люто длубати город.
    Та поштальйон приніс квартплату:
    До неба розчахнувся рот.

    У Ізі все у шоколаді,
    Бо має газову трубу.
    А я знесу получку дяді,
    Замок повішу на губу.


    Застуджені хрипочуть гланди,
    За борг одрізали тепло.
    Пустив у хату квартирантів,
    А сам поїхав у село.

    Не зручно геть куняти в шубі,
    Придбав у Мойші віз лайна:
    Шкваркочуть кізяки у грубі,
    Вдоволено сопе жона.

    До ручки ми дійшли, неначе.
    А, може, влада - чисте ге?
    Народ визбирує кізяччя,
    Воно іще не дороге.

    18.11.2017р.







    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  20. Олександр Сушко - [ 2017.11.18 19:32 ]
    Музонька
    А на плесі тінь сидить кошлата,
    Барви чорні - антрацит, смола.
    Муза в річці обчищає п'яти,
    Баговиння капає з крила.

    Кликала у гості молодиця -
    Прилетіла, щоб допомогти.
    Зріє дума в неї на сторінці,
    Шкряботить перо словес ряди.

    Вилізає про любов поеза,
    Темрява гнітюча аж дзвенить.
    Смиче коси муза поетесі,
    В'яже глузду золотисту нить.

    Та коту під хвіст уся робота,
    Чи поетка випала не та:
    Музонька беркицьнулась в болото,
    Тихо плаче, на душі сльота.

    Віршотрясець закусив вудило,
    Пише, а читач опух, зомлів.
    У блокноті в мене біло-біло -
    Слухаю пташок небесний спів.

    18.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  21. Марґо Ґейко - [ 2017.11.18 18:12 ]
    Допоки Хронос мить не відняв
    Час плине швидко, мов неосяжна гірська ріка
    Чи є хтось в світі, хто би на нього не нарікав?!
    Лиш тільки літо було та знову прийшла зима
    Ти обернувся, а вже не маєш того, що мав

    Життя крізь пальці сочиться наче річний пісок
    На гілках квіти з крижинок льоду, а був бузок
    Що навесні нас бавив спалахом своїх натхнень
    Але є віра - за ніччю знову настане день

    Так буде завжди, природа tempora вже така
    Час – течія є, прямує в вічність ріка з струмка
    Він нами править, ми наче бранці, допоки він
    Не зупинив ще життя земного недовгий плин

    Час невловимий, він наче є, втім, його нема
    Тож планувати чи рахувати його дарма
    Для нас він простір, що йде з зачаття у небуття
    Але, насправді, все це омана, час - відчуття

    Не відкладаймо на післязавтра життя своє
    Латинське ego перекладають як «той, що є»
    Є тільки зараз, в оцю годину, лише одну
    Що було й буде, не екзистує, подібно сну.

    ІІ
    Життя прожити вартує точно лише живим
    В часу потоці пливу у шлюпці і ти пливи
    Пливи поблизу, я хочу чути твій баритон
    Змахни весельцем, хай занесе нас в якийсь затон

    Човнів пелюстки притягне мірта, а в ній причал
    Він зветься зустріч, яка розгонить мою печаль
    Там Хронос протос скерує звуком, зупинить час,
    Скоротить відстань, що розділяла раніше нас

    Нехай зима вже, я згодна навіть на темну ніч
    Є перевага бо вже не видно й не чутно ніц
    Нехай не видно, нехай запізно, але ж це ти
    Зі снів своїх дерзнув нарешті в мої зайти

    Я хочу чути про що завгодно, лише кажи
    Ловити голос твій, чоловіче, не мій, чужий
    Чужий і рідний, із найдорожчих, хто тільки є
    Тебе з мільйонів моя свідомість розпізнає

    Скеруй у мірту хоч ненадовго ти човенце
    Тебе торкатись я хочу ніжно, ти знаєш це
    І цілувати, куди не видно, тож навмання
    Все довідчути допоки Хронос мить не відняв.


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  22. Козак Дума - [ 2017.11.18 17:40 ]
    Козаки чи посіпаки?
    На уроку мовознавства вчителька Оксана
    про слова розповідала вправно й полум’яно.
    Говорила про відмінки, розділові знаки
    і наводила, як приклад, термін «посіпа́ки».

    Мовив хтось, що у контексті слово недоречне,
    і поволі поміж людом сталась суперечка:
    означає що те слово, як його вживати,
    чи про нього є підстави свою думку мати…

    Посилалась викладачка на мультфільм і пресу,
    зокрема, шкільний посібник, модну поетесу.
    У житті всього буває, нічого стидатись,
    але спробуєм, панове, разом розібратись.

    Надає хтось перевагу каві, інший – чаю,
    та відношення до всього – су́тність визначає.
    Одне слово зігріває, навіть го́їть рану,
    віддає запрілим інше, присмаком поганим.

    Що ж той термін означає? Попихач, лаку́за,
    цербер, полигач, прислужник і лакей у ту́за,
    поштурхо́висько, поплічник, ренегат, псявіра,
    яничар, холоп, приспішник чи бісова шкіра…

    Запитати панство хочу, щоб відкрити більма,
    чи потрібні нашим дітям книги ті і фільми?
    Ростимо́ із них ми нині ли́царів-коза́ків
    чи прислужників ганебних, ницих посіпаків?!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  23. Ігор Шоха - [ 2017.11.18 17:42 ]
    Хто на черзі?
    Націю оберігають люди,
    а не революції й АТО.
    Іншої історії не буде.
    Дихає вона на повні груди
    і не одцурається ніхто.

    Поки обирає Україна,
    небо правди мітить у бою
    пасинка і вірного їй сина.
    Ера від авара до русина
    виконає місію свою.

    Є у цій історії етапи
    і немає поки-що кінця.
    Є вуздечка ворогу на храпи,
    і ніхто не перекроїть мапи
    неба на очах її Отця.

    Омофор у неї – Діва-Мати.
    Гасло віче – олігарха геть!
    Хай воюють неогерострати…
    Маємо у люди обирати
    того, що воює і за честь.

    Ми не інки, майя і ацтеки.
    У вар'ята ще пульсує кров!
    Подих волі ще не охолов.
    Бійтеся «атошника-абрека»,
    що карає по закону стека,
    як останній першим увійшов.


                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  24. Василь Мартинюк - [ 2017.11.18 15:32 ]
    Смуток

    Смуток в серце болем впився
    Біль у серці залишився.
    Як стебельце б’ється серце
    Туга повнить світ.
    А кохання вже химерне
    І ніхто його не верне.
    Квіти – мрії і надії
    Осипають цвіт
    І душа немов холоне.
    Лиш думки летять як дзвони
    Понад полем – очеретом
    Летом, летом.
    Та душа даремно марить,
    Небесами чорні хмари,
    І чужа холодна сила
    В’яже крила.
    Чи ще тугу свою лишу?
    Чи ще болі заколишу?
    Чи напишу свої жалі
    На скрижалі?

    Парище
    2017р.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  25. Олександр Сушко - [ 2017.11.18 10:35 ]
    Зважені та щасливі

    Столиця. Місто. Телевізор.
    Ручиці чешуть животи.
    Роботи мало. Трішки. Мізер:
    Носити ложку у роти.

    А у селі усе інакше,
    За ралом в полі півжиття.
    У ванні теплій не розм'якнеш -
    Трощу дубове колоддя.

    Он, опацятилась кнуриха,
    Баньки до ранку не склепляв.
    Бо я - хазяїн, а не мниха.
    А пес у буді "Гав!" та "Гав!".

    Долоні як совки лопати,
    Мозолі чорні і тверді.
    Боюся ними жінку м'яти.
    А ми ще зовсім молоді...

    Щоденний фітнес для хребтини -
    Плуги, копиці, лемеші.
    Нас Бог ліпив з м'якої глини,
    Та ми сталеві у душі.

    Коли ж прийду вночі із ниви -
    Тулюся нишком до жони
    Й дивлюся "Зважені й щасливі":
    Там топлять сало товстуни.

    19.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (5)


  26. Неоніла Гуменюк - [ 2017.11.18 08:26 ]
    У сон мій мама завітала
    У сон мій ненька завітала,
    Так тихо-тихо підійшла.
    -Як ти там, доню? - запитала,
    Легко торкнулася плеча.

    Дивилася на мене ніжно,
    Ми ж так не бачились давно.
    Вже літ багато відпливло,
    Коли пішла у осінь пізню.

    Я прокидаюсь - сонце світить,
    Портрет матусі на стіні,
    Здалось - всміхнулась вона звідти
    Привітно й весело мені.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  27. Серго Сокольник - [ 2017.11.18 01:16 ]
    Крім тебе... ( 16+ )
    Я не хочу нікого, крім тебе...
    Не хочу нікого...
    Двох світів поєднання потреба
    Ця ланка зв"язкова,

    Що ти нею для мене дарунком
    З"явилася ночі,
    Тим вологим палким поцілунком,
    Мов Демон наврочив,

    Від якого у тілі вогненний
    Порив двоєднання
    Сил стихії злиття білотемно-
    го... Зветься коханням

    Володіння принадами тіла
    Жіночно-п"янкого,
    Що ти ним на мені "поробила"...
    Крім тебе- нікого...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117111800294


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  28. Микола Дудар - [ 2017.11.17 21:38 ]
    Знову Ти у провесні
    Знову Ти у провесні
    Милосердних ваб
    Пізнаю, для повісті:
    Море. Берег. Трап...
    І музИки зіграні
    Поміж нот - глагол
    А моїм, розгніваним,
    Забивають гол…
    16-11-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  29. Амадаре Наті - [ 2017.11.17 20:48 ]
    Надія
    Ридають старі полотна -
    Картинами їм не бути
    Від часу вони голодні
    І часом вони забуті

    Митець їх навік покинув
    Жовтіти під шаром пилу
    Сміються із них картини,
    Сміються із них - безсилих

    Хоч сенсу у них немає,
    Порожні вони і люті,
    Та все ще вони чекають,
    Коли ж їх наповнять суттю

    І пензлик – м'який, мов вата,
    Прийдеться по їхній шкірі
    Колись будуть цінувати,
    Колись таки в них повірять...


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Козак Дума - [ 2017.11.17 20:15 ]
    В гостях і вдома
    У цьому світі ми лиш гості,
    допоки рухаються кості.
    Як тільки рух той затихає –
    душа на небо відлітає...


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  31. Олександр Сушко - [ 2017.11.17 18:04 ]
    Подружжя
    То що, миритись будем, чоловіче?
    На часі розкопилити губу.
    Не сердься, краще сядь до мене ближче,
    Зніми сорочку файну, голубу.

    Ну, ляпнула макітрою по носі,
    Бо ти мене старою обізвав.
    А серденько ридає навіть досі,
    Палає од тяжких душевних вав.

    Сиди у хаті, їж кунделик з маком,
    Не відпущу від себе ні на крок.
    Ще парубком навчився, бахуряка,
    Розбещувати поглядом жінок.

    Сусідка в двір - уже цілуєш щічку,
    Кума у дім - ялозиш їй вуста.
    Аби не я - усіх тягнув би в гичку,
    На сіно, в ліжко і м'які жита.


    Потиличник - моя надійна зброя,
    Даю щодня аби не переїв.
    Як щось не так - не матимеш покою,
    Язик у мене - жало у змії.

    Та годі, ось дивись - м'якенька циця,
    А я погладжу ще й по голові...
    Розм'якнув муж. Не хоче вже сердиться.
    Жона ж готує капості нові.

    16.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (7)


  32. Домінік Арфіст - [ 2017.11.17 18:51 ]
    драбина Якова
    всі однакові… все однаково…
    я до Тебе не дотягнусь…
    нахились драбиною Якова
    до розпечених моїх вуст…
    я боротимусь і благатиму
    як у прірву: благослови!
    і матерії кожним атомом:
    забери мене з мурашви!
    де душею тілá торгуються
    у важкому зо́лоті слів…
    і вузлами в’язані вулиці
    в’язнів гублять і королів
    голих… ви́міряй мого імені
    потаємного простір-час…
    і святи мене… і світи мені…
    доки світ в мені не погас…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  33. Іван Потьомкін - [ 2017.11.17 14:33 ]
    Не спромігся глянуть в завтра

    Всевишньому і задарма злодія не треба:
    Їх удосталь зібралося і на сьомім небі.
    Тож послав Бог козакові щасливу нагоду,
    Як уникнути кінця прадавньому роду.
    Невідь відки узялася вся у шатах білих,
    Наче просто зійшла з неба Пречиста Марія.
    Простягує степовичка засмаглії руки,
    Щоб звільнити неборака од скорої муки.
    «Що ти, діво, не мара (бо й таке бувало),
    Перед шлюбом із лиця зніми покривало».
    Підіймає діва руки, та чомсь неохоче,
    Відкрива своє лице й заплакані очі.
    Одвернувсь злодій нараз і звернувсь до люду:
    «Ліпше вже на шибениці урізати дуба!»
    Не второпав недотепа на гірку ту пору,
    Що то віспа із красуні зробила потвору.
    Не додумався поглянуть дівчині у вічі,
    А вона могла б невдовзі помогти і Січі:
    Народила б їй на славу хлопців-одчайдухів.
    Не спромігся глянуть в завтра – Бога не послухав.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  34. Козак Дума - [ 2017.11.17 12:33 ]
    В останню мить
    Все ж убиває нас не лише куля,
    граната, бомба, міна чи снаряд...
    Ганебне слово також серце муля,
    то смертоносна зброя, справжній яд.

    Людей вбиває слава і байдужість,
    з життя ідуть від горя і образ.
    Не краще підлість, навіть недолугість,
    від страху помирали і не раз…

    Нам заздрощі до біса тиснуть шию
    і боягузи врізують життя.
    Погана слава віє суховієм
    і майже позбавляє майбуття.

    А скільки нерозділене кохання
    у білім світі натворило бід?!.
    І неважливо, перше чи останнє,
    не заросте у серці його слід.

    Це пам’ятайте, я прошу вас, люди!
    Задумайтесь до «пострілу» за мить,
    що може шансу іншого й не буде
    і смерть чиюсь ще можна зупинить!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  35. Світлана Ткаченко - [ 2017.11.17 11:39 ]
    Ще не вмерла…
    Такая осень, что пинают мётлы,
    Кого – наверх, а прочих – под уклон…
    Подножный чернолесный липкий мотлох
    Стирает все расцветки каблуков.

    Такая серь в глазах натур мышачих,
    Бегущих с палуб, кучно и востро,
    И небо отравительно мышьячит,
    Глотая дым от лиственных костров.

    Такая боль, что мнимая свобода
    Ещё не состоявшейся войны
    Вот так же в ноябре играла коду
    На флагах, что уже обречены.

    Такая жёлчь в пяти минутах солнца,
    Последний раз идущего «на вы»
    В корявый плод нездешних крючкотворцев,
    В плакучий куст колючести айвы.

    Такая гниль столетних чернозёмов,
    Дорожный край, где вспомнишь перемать,
    И чтобы жить когда-то по-другому,
    Придётся никогда не умирать.
    (2017)





    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  36. Павло ГайНижник - [ 2017.11.17 08:19 ]
    ТОБІ – ПЕРВІСНІЙ
    ТОБІ – ПЕРВІСНІЙ

    Ти пахнеш квітами і вранішнім теплом
    З яких рясніє первозданність міту
    І в заколиссі цім, мов неземним плодом,
    Смакуєш медом ти мені й нектаром цвіту
    З садів раєвих всіх. Розніженим крилом
    Вкриває нас любовограй й в сюїту
    Чарівних нот занурює усладовим вином
    Як в доісторію Буття, в світанки Алфавіту.
    Де Альфа та Омега пе́рвісним різдвом
    Запліднюють природи суть, сповиту
    Із нас та цнотою й неначе першим сном
    Вкида у пристрасть див несамовиту.
    І ти, з роси постала, м’ятним ясмино́м
    Кохальні пишеш перли заповіту. Світу.

    Павло Гай-Нижник
    17 листопада 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Козак Дума - [ 2017.11.17 08:44 ]
    Про лицемірів
    Облудники – то сорт лихих людей,
    такі собі закінчені тварюки.
    Лиш удає, що гладить він тебе,
    а справді – витирає жирні руки!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  38. Ігор Шоха - [ 2017.11.16 22:07 ]
    Зближення на відстані
    На цьому світі є куди іти,
    аби не сумувати за тобою.
    У нас ще одинакові світи
    весною, літом, осінню, зимою.

    Якої не чекаємо пори,
    а на осонні не перегоріли
    осінні веселкові кольори:
    зелений, синій, золотий і білий.

    Яка не є суворою зима,
    не полиняє пам'яті палітра.
    І не біда, що ти уже сама,
    а я усе ще як у полі вітер.

    Якою не почується журба,
    а доля усміхається лукаво,
    що покотило літо із горба,
    твоє – наліво, а моє – направо.

    І ти не умиваєшся слізьми,
    і я не упиваюся журбою.
    Минуле не дивує новиною.
    Майбутнє не лякає. Адже ми
    весною, очаровані обоє
    одне одни́м, до самої зими.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  39. Козак Дума - [ 2017.11.16 21:26 ]
    Молитва
    О, Боже, увійди в мій дім!
    Хай тільки мир панує в нім.
    Позбав мене назавжди зла.
    Надії, віри дай, тепла.

    Великий Боже, всеблаги́й,
    тобі подяка щира.
    Хай образ твій і дух святий
    над всім панують миром!

    Благослови мій, Боже, труд
    і змий з душі зневіри бруд,
    щоб міг я тяготи знести.
    Мою родину захисти.

    Великий Боже, всеблаги́й,
    тобі подяка щира.
    Хай образ твій і дух святий
    над всім панують миром!

    Пошли здоров’я нам усім
    і благодаттю вкрий мій дім.
    Розвій лукавих навіть тінь.
    Хвала, Творець, тобі! Амінь!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  40. Микола Дудар - [ 2017.11.16 21:55 ]
    ( М. Белуччі )

    Обожнюю цю бестію
    Загорнену в блават
    Яка в думках се вештає
    І цвиркає «віват»
    Мої стежини втомлені
    Очікувань томи
    Збираю ЇЇ промені
    І спробуй зупини…
    16-11-2017
    Блават — коштовна шовкова тканина


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  41. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.16 19:30 ]
    Емоції
    Я втомилась труїти твоїх тарганів
    Хай танцюють свій степ і шепочуть брехню
    Вже ні сліз, ані сміху і закрив рота гнів
    Не викрешуєш ти, як раніше, вогню.

    Так, у мене не мало нестерпних вад
    У душі та й у тілі. Чого лукавить?
    Я для тебе отрута, чужорідна, нітрат -
    Таргани всьому справно оцінки ставлять.

    Ти мене ігноруєш і близька до аборту
    Із життя хочеш викинуть, як не було
    Я ж бо дивна, я ж є зовсім іншого сорту,
    А можливо й бур'ян - не потрібне зело.

    Я втомилась труїти твоїх тарганів
    І життю заважати минати калюжі
    Досить диких емоцій, дивних поглядів, слів
    Я від нині холодна до тебе, байдужа.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  42. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.16 18:13 ]
    ***
    Отак би й котитися пляшкою між колесами
    міського авто і свистіти душею з пластмаси
    або беззмістовно застрягнуть між шпалами-рельсами
    всією істотою раптом збіднілої маси.

    Згадати ті губи, що спрагло впивались наповненням
    і пальці застиглі на грудях над етикеткою,
    згадати ту пісню, проспівану їй із вдоволенням
    і знову ті губи із звичною сигареткою.

    На святі з годину пробути у королевах,
    допоки ще повна і маєш жагучий зміст,
    допоки ти можеш із пульсом змагатись у венах,
    а потім між шини, а потім у грудях свист…

    Знаходим себе часом в цокоті тої пляшки,
    чию рідину осушив хтось напівсвідомо
    і кинув порожньою (спиною йдуть мурашки)
    під шини сталевого виробу автопрому.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Козак Дума - [ 2017.11.16 14:19 ]
    Розмова з Петром

    Настав нарешті двадцять перший вік,
    прогрес торує уперед дорогу.
    Піднісся над Землею чоловік,
    та все частіше згадуємо Бога…

    Давно скінчилось рабство на землі,
    та багатьох тримають у кайданах
    зажерливість, гарцююча в сідлі,
    і хтивість упереміжку з обманом.

    Активно монстрам помагає страх,
    підступність, підлість, лицемірство, чванство.
    А жадібність добро стирає в прах,
    та першу скрипку грає дике хамство.

    Можливо час мій вже давно минув
    чи може поспішив я народиться…
    В хитросплетіннях долі не втонув,
    але і на вершини не пробився.

    У чому бачу сенс свого життя?
    Навіщо ще живу, мій любий брате?
    Я скористався шансом вороття,
    щоб рабство те клятуще подолати!

    16.11.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  44. Микола Дудар - [ 2017.11.16 13:11 ]
    ***
    День прожитий з горем пополам
    ось ковтнути б тістечко пісочне?!..
    рідше й рідше ти буваєш там
    де веселка мружилася в очі
    де сміялись з радощів взахлип…
    волочились вештались за буслом
    де старенький немічний Пилип
    матюкавсь за чаркою по-руські
    ми дразнили, смикали полу
    півроздуту і роззуту вітром
    і лицем мазюкались в золу
    розчавивши вперше чверть півлітри…
    на коліна в’ївшись було сіль
    як казали батько: - це на згадку!
    а село гуділо від весіль
    під кінець і з Осені початку
    ми такі… ми славні школярі
    гинули до нас однофамільці
    ця печать у кожному дворі
    чорною хустиною на гілці
    кожен з нас по черзі - «свинопас…»
    небилиці вештались між нами
    по ночах відвідували нас
    крізь вікно залатаної рами
    ми здригались часто увісні
    гнали німчуру аж до кордону
    повертались Сонцем по Весні
    вицвітали саєвом до скону…

    а тепер як той, о той «пилип»
    окопався вишкілом маттючим
    в сьогоденні старчий прототип
    кодлом переплетений по-суччі…
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  45. Наталія Книш КнишКа - [ 2017.11.16 12:29 ]
    Вавилон
    Ми запалили багаття
    Так догоряв наш на двох Вавилон,
    Кланяйся, кланяйся, кланяйся
    Мріям, що тліють.
    Ти у святковому платті,
    Наче богинь еталон,
    І про таких як ти інколи ангели мріють.

    Наче сонети Петрарки,
    Історії наших побачень,
    Богом клянуся, я чув як співали: «Осанна!»
    Ти була як релігія – я ішов на поклон,
    Лиш додавав: «Ти в моєму житті остання»,
    А тепер догоряв на очах наш на двох Вавилон.

    Ти писала історії надто для інших сумні,
    І навряд чи тебе перепишуть у бібліотеках,
    Тільки знай, найдорожчою була ти завжди мені,
    І не важливо, що скажуть сучасні «Сенеки».

    Ми запалили багаття,
    Так догоряв Вавилон,
    Він іще тлітиме деякий проміжок часу,
    Тільки вже інший знову іде на поклон,
    Приховай, приховай, приховай мрії свої між долонь,
    Бо немає від них панацеї, немає спасу






    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Ніна Виноградська - [ 2017.11.16 11:11 ]
    Щорічні переміни

    Всьому радію – хлібу, солі,
    Врожаю краю золотого,
    Озимині у чистім полі
    І хаті маминій за рогом.

    Куди лечу з доріг далеких,
    Де серце падає до хвіртки.
    Де на стовпі гніздо лелеки,
    Що споглядають влітку зірко.

    Де груша татова під зиму
    Коріння кутає у листі.
    Понад селом хмаринки диму,
    Калина вся стоїть в намисті.

    Приміряв перший сніг обнову,
    Приліг на жовте і зелене.
    Розтане, потім ляже знову,
    Зігріє ноги яблунь, кленів.

    В житті щорічні переміни –
    Зима, весна, за літом осінь…
    Вогонь потріскує в каміні.
    Не чути вітру стоголосся.
    28.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  47. Козак Дума - [ 2017.11.16 11:19 ]
    Спогади нобелівського лауреата
    Робити будем, що захочеш ти! –
    мала на вухо шепотіла ніжно.
    Він мріяв про небачені світи,
    вона знімала блузку білосніжну…

    У думці простір він долав і час,
    вона все поряд у журбі сиділа…
    Опісля він ще згадував не раз –
    А все-таки, чого ж вона хотіла?!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  48. Олександр Сушко - [ 2017.11.16 08:25 ]
    Лайка


    Над хвилями кигичуть чайки,
    А в голові сумні думки.
    Чому жінки не люблять лайки,
    А прутньоносці - навпаки?

    Белькочуть суржиком івани,
    А через слово - матючок.
    Брудні словесні океани
    Летять в коханих і дочОк.

    Дитя ворушиться під серцем,
    Ось-ось заявиться на світ.
    А батько мамцю віхтем квеця,
    Лайливе слово як привіт.

    Мерзоту чути ще в утробі,
    Отруту всотують плоди.
    Волають душі : - Годі! Пробі!
    Ми хочем сонця , чистоти!

    "Одгодував" татусик птаху.
    Тепер на щире "Здрастуй, син!"
    Вчуває вухо "Йди ти на...уй",
    З очей моїх подалі згинь!

    Сумна мелодія для флейти?
    У цьому лиш твоя вина.
    О, мудрість, одзовися, де ти?
    А навзаєм - матюк луна...

    16.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (3)


  49. Тата Рівна - [ 2017.11.16 01:18 ]
    Дівчині-сибіллі
    є люди
    які стимулюють чакри чужими мізками грають чужими членами в нарди та Ґо
    вживають власний статус щоранку мов псевдо ефедрин –
    вона перестала писати вірші бо почала писати цитатник власного его
    плакати над тим що їй незнайоме рухати ним
    ніби горіхами в роті описувати їх шершавість з точки зору професора з медицини
    вона була безумовно у тренді й багато хто йде за такими
    тому що тепер популярно для жінки бути чутливою й синьозаплаканоокою
    бавитись порожніми фразами із вікіпедії у високе чи ворушити давні фантомні болі нації
    але щоб вірили –
    треба мати гарні груди пухкі вуста й котячу грацію
    трьох коханців одночасно і щоби кожен – старший удвічі
    дивитися наївно в очі своїм сучасникам ніби вони гівно а ти – муза-да-вінчі
    або і сама
    прости господи
    мадемуазель да-вінчі-воскресла-із-гробу
    бо мертвяки – як і мистецтво – вічні!

    вона любила об’єктиви й необ’єктивність закоханих у неї підстаркуватих самців
    вона ловила їх останні стрибки й ховала в кишені
    і потім
    заварюючи їм чаї женьшеневі вона почувала себе на сцені
    свою догравала роль із останньої вистави
    себе коронувала і всяко ставила у різні позиції пози та відповідно інструкціям з камасутри
    своїми руками розчісувала хутро
    на їхніх сивих спинах

    вона
    ковтала всі соплі та інші рідини тіла
    приймаючи їх за божественну слину благоговіння
    і тліла
    її душа присмолена до її тіла
    й хотіла аби про неї казали – сама Сивілла
    погляньте он вона – біла
    а всі казали – її поверхня темна – вона сибілла
    вона не доросла ще до жінки яка
    жива просто так
    а не для корИсті чи мужика
    чи власних панічних атак
    що уміють живити деяких мертвих жінок не гірше як хороший коньяк
    вона проклинала всіх хто казав отак
    але всі казали отак

    вона перестала писати вірші бо почала писати Євангеліє від себе
    агіографію власних всенощних і одкровення від панни
    вона кількох перетворила на мощі не розрахувавши з гідазепамом
    ховали їх урочисто бо це були старці з не останніх
    перед гідазепамом вони пили віагру аби догодити панні
    й не втримали жезли своїх життів випадково спустивши сперму та дух

    вона колисала вітер замість колисок
    і це був її єдиний людський рух



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  50. Ігор Шоха - [ 2017.11.15 22:13 ]
    Художник
    Є у мене не велике
    та моє в мені дитя.
    Я малюю світлі лики,
    прикрашаючи життя.

    Намалюю я Марусю,
    наче паву у саду,
    і до неї усміхнуся.
    А яку я ще найду?

    Буду під гітару грати
    їй мелодії сумні.
    Тихі арії співати,
    але далі – ані-ні.

    Лине пісня солов’їна,
    ніч минає, плине час
    і в одне єднає нас.

    Щоб закінчити картину,
    хоч за те, що я мужчина,
    поцілуй мене ще раз.

                                          2008


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   512   513   514   515   516   517   518   519   520   ...   1855