ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Козак Дума - [ 2017.08.08 18:35 ]
    Чому?
    Чому у свято несвятковий настрій?
    Чому у грудях гімни не звучать?
    Чому троянди замінили айстри?
    Чому серця здебільшого мовчать?

    Чому народ розповзся по шпаринах?
    Десятки й сотні отаких чому…
    Невже вода тече в наших судинах,
    що замість світла обираєм тьму?!.

    08.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  2. Адель Станіславська - [ 2017.08.08 17:19 ]
    І нині
    Вилася гадина в серці лискучим тілом
    Падали зорі й згорали у мерехтінні
    Дерли на цур'я спокій днесь обімлілий
    Боліло

    Плакали очі - сухими лягали тіні
    Скроні негода собі фарбувала біло
    Присно й во віки гірке полину насіння
    І нині.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  3. Світлана Мельничук - [ 2017.08.08 11:59 ]
    Літнє
    1.
    Червневий день покоси сушить.
    У неба - сонячне чоло.
    Хмаринка на чубочку в груші, -
    Щоб тільки граду не було.

    2.
    Прилипне липень, як льодяник.
    Гав не лови, смакуй його!
    Бо сумувати ще зарано,
    ще літо, справді, ого-го!

    3.
    Дарує серпень хліб насущний.
    Лягає свіжа борозна.
    І тішиться плодами груша.
    Їй повезло, мені - хтозна...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  4. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2017.08.08 10:09 ]
    Пухнастик
    Для тебе не пампушка і не пишка,
    Хоча я чула, що жінок так звуть,
    А я пухнастик, котенятко, мишка,
    Домашня і м’якенька – ось в чім суть.

    Дві ямочки, що прикрашають щічки,
    Великі очі, поглядом манка,
    Для тебе я природна і космічна,
    Раніше не траплялася така.

    Заякорила, зачепила міцно,
    Гадаєш без відьомства обійшлось?
    Усміхнено-здивована – і містом,
    рука в руці... ось-ось...


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (4)


  5. Ірина Вовк - [ 2017.08.08 10:26 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'яваV (продовження3)
    З'ЯВА V

    Входить Марта. Магдалена—Марта.

    МАГДАЛЕНА
    Марто!

    МАРТА
    Стою обурена... Не вимовлю ні слова...
    Ніг на перед посунути не здужу...
    Лиш очі мружу—
    тут не так, як в мене!..
    Не звикла я, бо інше тут повітря...
    і світло інше... і довкола барви...

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожся, Марто! Підходь... Дай руку...

    МАРТА
    Дивно...

    МАГДАЛЕНА
    Що дивно, Марто?..

    МАРТА
    Я тобі сестра...

    МАГДАЛЕНА
    Про це я знаю...

    МАРТА
    А одначе...

    МАГДАЛЕНА
    Одначе?..

    МАРТА
    З сестрою щось не в'яжеться розмова.
    Як в домі цім інакше, ніж у мене—
    так інша в тебе річ, так інша мова!..

    МАГДАЛЕНА
    Завжди, скільки себе я пам'ятаю,
    завжди були не схожими з тобою,
    хоч від одної матері пішли...

    МАРТА
    Ти—в золоті коси... з очей блакиттю,
    з імлою туги в просторі зіниць—
    була Зорею вранішньою в небі...
    А я була при тобі, як земля
    та сіра... забруднена...

    МАГДАЛЕНА
    Я ж тебе волала,
    щоб ти пішла зі мною, хоч би раз,
    в пахучих збіж безкраї срібнозлоті...
    Я ж тобі казала,
    Що поза огорожею земною
    мільйон світів непізнаних живе...
    Бувало, піснею тебе
    все нянчу, ваблю,
    аби свій зір піднесла ти високо
    до зір... до неба...
    Ти завжди сиділа ... із оком
    у землю втупленим—
    твій погляд пригасав... і слух тупів...
    і сиротіла мова...
    Пощо сьогодні йдеш до мене знову...
    Адже ж відомо,
    як мене зовуть...

    МАРТА
    Я знаю... знаю...
    Тільки добре зваж,
    що привело мене сюди... Я чула,
    що торжество препишне ти готуєш...
    чи правда те, що кажуть?...
    (Підводить погляд.)
    О, яка ж
    ти гарна! Впізнати годі...

    МАГДАЛЕНА
    Що тобі до того—готую учту шлюбну.

    МАРТА
    Учта шлюбна—то радощі і щастя,
    і веселля...

    МАГДАЛЕНА
    Я повна щастя... Бо ж хіба не знаєш,
    що я вельможного Іскаріоти пана...

    МАРТА
    Чом не маю знати,
    коли ціла Юдея про це знає...
    (Понуро.)
    Про те , що привело мене Маріє,
    під твій покров...

    МАГДАЛЕНА
    (наказує службі відійти)
    Кажи... кажи на Бога...
    Ти чогось боїшся?!.

    МАРТА
    Правда... страх бере мене...
    Слова зав'язли в горлі...

    МАГДАЛЕНА
    Я готова
    все вислухати без тривоги...
    Бачиш—
    яка спокійна...

    МАРТА
    (твердо і понуро)
    Весілля
    не зможеш ти сьогодні святкувати.

    МАГДАЛЕНА
    Весілля
    не зможу я сьогодні святкувати?..
    А тож чому?..

    МАРТА
    Бо брат твій Лазар...

    МАГДАЛЕНА
    Зрікся... мене? Чи може...
    може прокляв?!. Скажи?..

    МАРТА
    (скам'яніло)
    Ні... Лазар... не живе...

    МАГДАЛЕНА
    Не живе?!
    О Лазарю, о брате мій коханий!

    МАРТА
    З тим і прийшла до Тебе...

    МАГДАЛЕНА
    Лазар не живе! Нема вже Лазаря!
    Погасли його очі... Лице—холодне,
    мертве, як той камінь
    могильний... Лазарю!

    (Тихіше.)
    Не чує...
    Такий байдужий... мовчазний... Устань!
    Устань, мій брате! Я тебе благаю—
    Марія... я... сестра твоя... Устань!—
    Мовчить—не чує... Холод на обличчі
    закам'янілім. Руки... руки дай!
    Мій Лазарю, холодні твої руки!
    Без руху... без чуття... закостеніли...
    Не дихаєш! Не глянеш на Марію—
    сестру свою... Відкрий повіки!
    Глянь!

    (Глухо.)
    Паде повіка, наче трумне віко—
    безладно... глухо... тяжко... Не живе!
    О, Лазарю!

    (Опановує себе.)

    Агей, Аре,
    подай мені святкові шати—швидко!
    ... Дай мені сукню, ткану з блискавиць,
    що блиск несе такий, аж очі всліпли
    невольницям отим, що її шили...
    ... Подай мені коралі, ті, що сонць
    конаючих стають кривавим криком
    в морській безодні стигнучім.
    ... Клади...
    вінець на скроні—ружами увитий,
    ті ружі квітли в Юдиних садах,
    коли ронило небо сльози жалю, неначе зорі...

    МАРТА
    Сестро... що ти кажеш—
    навіщо тобі все це?

    МАГДАЛЕНА
    Прагну бути
    такою гарною, як ще не був ніхто...
    ніколи...

    МАРТА
    У такій хвилині
    ти дбаєш про красу?
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій!
    До тебе поспішаю на весілля!
    А весілля буде,
    якого досі не було!

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  6. Ірина Вовк - [ 2017.08.08 10:17 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . ДіяІ. З'яваІІІ, ІV (продовження2)
    З'ЯВА III

    Входить Юда. Магдалена—Ассахар—Юда.

    ЮДА
    Вітай, мій Ассахаре!
    Як там твоє посольство!

    АССАХАР
    Сповнив його гідно і щасливо разом!
    Ніхто нам не відмовив.

    ЮДА
    Значить, будуть всі!
    О, як же тішуся!..
    Тобі я вдячний...

    АССАХАР
    Я радий теж над міру,
    що твою коханку—прекрасну Магдалену—
    кожен рад учтити.

    ЮДА
    Тож буде учта шлюбна, про котру
    ціла земля Юдейська
    розказувати буде!

    АССАХАР
    Не інакше, Юдо.
    Час мені... Відхожу. Прощавай!
    Прощай, о Магдалено!

    З'ЯВА IV

    Магдалена—Юда.

    ЮДА
    Ти моя... моя!
    Мені належить... округлість перс
    і пал твоїх очей,
    і тіла твого квітнучі розкоші!
    Моя... мій квіте сонячний Магдалю!
    Моя—нікого іншого!
    Чи правда?

    МАГДАЛЕНА
    Твоя... твоя...

    ЮДА
    Відтепер
    ходити будеш в пурпурі і злоті!
    Лиш пожадай,
    я до Опгір спроваджу кораблі
    по золото, по дерево тинове,
    по камені коштовностей—для тебе!
    …Що мені тепер
    маєтки дорогі, коли волосся
    злотого хвилею лоскоче мені руки,
    цілує рам'я, обплітає шию!..
    ... Що пахощі тепер мені чарівні,
    коли з коралової чари уст твоїх—
    спиваю я розкішне благовоння...
    ... Що міць Отця, могутність мого Бога,
    коли в своїх долонях я тримаю
    кулясті твої перса.
    ... Що для мене... що під землею...
    на землі і над...
    ... Що... що мені... дочко Магдалю...
    що, моя коханко!..

    МАГДАЛЕНА
    І завжди...
    завжди мене отак кохати будеш?

    ЮДА
    Допоки в очі,
    оті, що дивляться на мене, промінець—
    хоча б слабенький—проникати буде...
    Допоки є чуття в отих руках...
    і віддиху в груді, і крові в жилах!..

    МАГДАЛЕНА
    О, як же мені хороше з тобою,
    сину Іскаріоти! Як же добре...
    Мов біла летна хмарка потону
    я в шкаралупці губ твоїх гарячих!..
    В тьмяній... бездонній ночі
    твого вогкого плетива волосся
    вколишуся... принишкну... розтечуся...
    В стальних рамен охваті,
    як в скельнім кратері—запалюся вогнем...
    окропом закиплю... і затремчу,
    неначе в лихоманці...

    І вибухну—і спопелю—залию—знищу!

    (Встає і подається наперед.)

    ЮДА
    Ідеш до мене, наче хвиля з моря—
    запінена, збурунена... Пливеш...
    відхлинеш і готуєшся до скоку...
    і розверзаєш своє бездонне лоно—
    Магдалено!!!

    МАГДАЛЕНА
    (сахається від нього)
    Який же ти страшний... непереможний
    із блискавкою тигрячих зубів...
    із бурею, розбурханою в грудях...
    і велетенським розмахом рамен!..
    Важка і грізна хмара напливає—
    пливе чолом, що думи зборознили,
    пливе на очі... порива...тручає
    вітрила напнуті!
    Блиск... грім—і я твоя!..
    (Падає в його обійми.)

    Пауза.

    ЮДА
    А в хвилі відпочинку і спокою
    сидітимеш ти на слоновій кості—
    на троні!..
    Дорогі пацьорки
    твоє обляжуть тіло—
    кривавим криком сонця на заході...
    Рубіни, аметисти і опали
    тебе обсядуть зорянистим роєм...
    а ти... ти станеш тишею надвечір
    і будеш прясти розкоші нічні...
    Чекатиму я— втулений у тугу,
    у прагнення, у пожадання вічне!..
    Ми створимо самі для себе рай
    утрачений... Затемнить подив
    обличчя сонцю... Примружить очі зорям...
    Сам Бог-Отець здивує!!!

    МАГДАЛЕНА
    Здивує Бог-Отець... простягне руки—
    і поблагословить... І роз'ясниться
    Його чоло правічне,
    коли побачить з неба, скільки щастя
    знайшло собі тих двоє,
    котрих рукою викинув на землю,
    прокляту плодом...
    І може... дивлячись на нас—Він спогадає
    той світлий день,
    той шостий день творіння,
    коли стояв перед найбільшим ділом,
    яке вродив, — тоді Великий Ягве
    не сказав ні слова, лиш голову схилив
    в важкій задумі...

    ЮДА
    Він, дивлячись на нас, нарешті скаже:
    "Так!.. Добре Я вчинив!"

    МАГДАЛЕНА
    О, добре... добре вчинив Отець,
    коли звелів тобі
    мене сягнути хтивою рукою...
    Чи мить оту щей досі пам'ятаєш?

    ЮДА
    Так, пам'ятаю...
    Ти тоді стояла ціла у тремі...
    Уста твої тремтіли... і рамена...
    тремтіли перса, наче два ягнятка,
    заблуканих у бездоріжжі...

    МАГДАЛЕНА
    Ти ж... вхопив мене
    у панцир пломеніючих рамен,
    поклав мене цілу собі на груди
    киплячі... а залізними руками,
    неначе острогами блискавиць,
    на клоччя рвав і шарпав мої шати...

    ЮДА
    Стала тоді враз
    ціла ти сніжно-біла, як вершина
    Кармелю...

    МАГДАЛЕНА
    Перший раз
    твоїм очам явилась я такою!..
    А до того
    була сповитим в листя охоронне—
    квітковим келихом,
    з котрого пив
    той, кого гнала туга...
    і палила спрага
    мрій, ще не знайдених...

    ЮДА
    О Магдалено! Правда,
    що першим оглядав тебе такою?

    МАГДАЛЕНА
    Правда... Як правда те— що стала я твоєю...

    ЮДА
    Щастя мить...

    МАГДАЛЕНА
    Як правда—що барвисто спалахнула
    веселкою, як чару кришталеву
    моїх приваб поставив ти під сонце...

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Тобі служити прагну...
    Твоєю зостануся навіки, щоби тільки
    стояти так... під сонцем... без кінця...

    ЮДА
    Те сонце—
    я запалив для Тебе!
    Не зайде воно, не згасне!
    Тільки будь моєю—
    моєю розкішшю бездонною і щастям,
    щоразу більшим!

    МАГДАЛЕНА
    Дам тобі я щастя,
    якого ти ще й досі не зазнав!
    Дам тобі щастя, дам тобі і розкіш,
    яка тебе ніколи не наситить—
    ніколи!
    ... Як той скупий, що золота жадає,
    отак тебе жадання розгойдає,
    буде змагатися... рости... просити пити—
    навіки невичерпне...
    навіки ненаситне...

    ЮДА
    Навіки невичерпне..
    Навіки ненаситне...
    (Зостаються в обіймах.)

    Тепер відходжу... Повернуся впору...
    Погляну, як готуються до учти.
    Коли ж проб'є, надійде час святковий,
    явись тоді в усій красі, як є!
    Хай споглядають:
    ... божественні ті бедра, що бажають
    зімкнуться, неначе два рамена,
    обіймів спраглі...
    і твою... зарожевілу звабу—
    в пориві і гарячім, і пестливім...
    ... і твої стопи—промені ясні,
    котрі біжать вздовж тіла
    в поцілунку...
    ... і лоно твоє збурене на ньому—
    нема спасіння!!!

    МАГДАЛЕНА
    Говори—
    хай слухаю!
    Твої слова, мов та кипляча лава,
    у спраглу кров стікають... опадають—
    і в сітку вогняну оповивають
    все моє тіло...

    ЮДА
    Говорив би так... постійно...
    без кінця... Але я мушу
    відійти... А—ти?

    МАГДАЛЕНА
    Допоки до мене вернеш—я отак...
    (Розкриває обійми.)
    отак чекати буду...

    ЮДА
    О моя Магдалено!!
    Агей, невольники!
    А прислужіть-но Пані!

    (Відходить.)

    Входить прислуга—невольники з начинням до миття ніг
    і флаконами, повними пахощів.

    МАГДАЛЕНА
    Ваш Пан справляє учту—
    мушу прибратися...
    Велика учта буде!

    Магдалені подають начиння з водою.


    ГРЕК І
    (На краю сцени)

    Поглянь на ноги...
    Вони спішать зануритись у воду,
    як дві вівці, коли пасуться в травах,
    виблискуючих росами...

    ГРЕК II
    Дивись,
    чи не помильні очі—
    два білих... молодих серпа
    ясніють...

    ГРЕК III
    Похилість пліч її, неначе спад
    тих многих вод, що рвуться в глиб
    бездонну...

    МАГДАЛЕНА
    Аре, мені волосся розплети...

    АРЕ
    О Пані!
    Як я до них доткнуся...
    мої пальці!..

    МАГДАЛЕНА
    Маєш білі, м'які— як ті пушки весняні.

    АРЕ
    Ясний день
    тобі прислужно гідний розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма!

    МАГДАЛЕНА
    Не лести мені, Аре...

    АРЕ
    Тебе кохаю, Пані!
    Дивлюсь на Тебе—і мені здається,
    що бачу небо рідної землі...

    МАГДАЛЕНА
    Чи тільки за землею ти так тужиш?

    АРЕ
    Не тільки за землею—і за небом...
    А моїм небом був мені...

    МАГДАЛЕНА
    Коханець!.. Бідна моя Аре...
    А гарним був,
    скажи?

    АРЕ
    Як брат Твій—гарним був,
    кохана Пані...

    МАГДАЛЕНА
    Як брат мій...
    Ти бачила його не раз, Аре...
    Що правда, гарний?

    АРЕ
    Як мій коханець!

    МАГДАЛЕНА
    Якби ж ти тільки вглиб
    його душі поглянула!

    Душею
    мене він заколисував,
    а серцем...
    а серцем—годував,
    коли була дитям...
    Люблю його над зорі... і над сонце...
    і над повітря—навіть
    над життя.

    АРЕ
    І він тебе,
    о Пані,
    рівно ж любить...

    МАГДАЛЕНА
    Відкіль ти знаєш?

    АРЕ
    Бачила не раз, як його очі
    лишень тоді в безодню поринали,
    коли дививсь на Тебе...

    МАГДАЛЕНА
    (віддаючись спогадам)
    ... Коли гладив
    моє волосся, до грудей тулив,
    і піснею вколисував, що клалась
    тривожною і вітряною млою...
    перловою... чадною...

    АРЕ
    (під впливом згадок)
    ... Коли тремтячою рукою обплітав
    Твої рамена—як Тиберіаду—
    ласкають в братніх ласках
    береги...

    МАГДАЛЕНА
    (віддаючись спогадам)
    ... Коли водив мене в світи,
    в котрих тонула,
    як в спраглій глушині—лякливий плач
    пастушої сопілки—тоне.. .никне...
    Пауза.
    Дивно то, Аре, що не прибув ще...
    Учта зовсім близько...
    Його ж—нема...

    АРЕ
    А може... не прийде він.

    МАГДАЛЕНА
    Що ти кажеш?

    АРЕ
    Адже казав до Тебе:
    "З кожним днем
    моя до Тебе довшає дорога...
    В твої пороги вхожу несміливо...
    Я бідним є, а тут—багатства... розкіш..."

    МАГДАЛЕНА
    Казав так Лазар?..
    Правда... так казав?!.
    Ні, не може бути!

    Входить Невольниця.

    НЕВОЛЬНИЦЯ
    Пані,
    там якась жінка прийшла до Тебе,
    бачити бажає...
    Я їй казала, що небавом учта
    що ти збираєшся на час отой святковий...
    Так не зважає ні на що—
    наполягає...


    МАГДАЛЕНА
    До мене жінка?
    Хто ж би то мав бути?
    Скажи—нехай заходить.

    НЕВОЛЬНИЦЯ
    Як накаже Пані...

    (Виходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  7. Козак Дума - [ 2017.08.08 08:30 ]
    Незалежно про залежність
    В незалежній Україні усе незалежне,
    але то ще не говорить, що воно належне.
    Ціни линуть аж за хмари і людей бентежать,
    та від якості товару вони не залежать…

    Подорожчало усе вдвічі, а то й втричі,
    про незмінність же ціни брехуни талдичуть.
    Вартість може й не змінилась, та змарніла ляшка,
    й дуже сильно похуділа пачка або пляшка.

    Незалежна наша влада на наших теренах,
    бо давно вже відірвалась від її джерела.
    Відділилась й піднялася прямо над народом –
    тягне, душить, загрібає й вола про свободу…

    Про свою свободу красти і тягти без міри,
    вже кредитів не хватає залатати діри.
    Шпари ті, що у бюджеті, вдома, на дорозі,
    куди тепер прихилитись народу-небозі?!.

    Слуги так народу служать, що й спочить не можуть,
    вже не влазять в телевізор їх огидні рожі.
    На очах товстіють тварі і жиріють гади,
    мабуть будуть й „макінтоші“ собі розширяти.

    Незалежні тестування, преса і новини,
    усе більше не залежим ми від домовини…
    Мабуть нам на незалежність треба мораторій,
    а усіх, хто жре без міри – прямо в крематорій.

    Хай мені пробачать люди за цей гирк безмежний,
    поетичний новий стиль зовсім незалежний.
    Не залежить він від глузду й сповнений агресії,
    бо коли в країні хаос – вже не до поезії…

    07.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  8. Козак Дума - [ 2017.08.08 08:58 ]
    Чомусь не пишеться
    Чомусь не пишеться сьогодні
    чи зорі не туди лягли,
    якісь вони сумні, холодні,
    не тішать душу із імли.

    Найближча зірка геть не гріє,
    хоч рано, а уже пече,
    і вітер в полі шаленіє –
    гляди все скінчиться дощем.

    Однак не страшно, після зливи
    земля очиститься, трава,
    настане знову день мінливий,
    полинуть думи і слова…

    Вони немов ті краплі чисті,
    що з неба падають, з пітьми,
    мов промінь сонця у намисті,
    що грає в дівки над грудьми.

    Немовби кришталеві сльози,
    що сиплють з голубих очей,
    мов ті бурульки на морозі,
    відлуння ранків і ночей.

    Дасть Бог рядками рівно ляжуть
    вже на екран або папір
    й про почуття мої розкажуть.
    Дивись – уже і вийшов твір!

    08.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  9. Ночі Вітер - [ 2017.08.08 08:08 ]
    Пригорнись...
    Пригорнись – стане тепло-тепло.
    Так, що кине зненацька в дріж.
    І не скажеш чи рай, чи пекло,
    Якщо в груди кривавий ніж.

    Обійми і цілуй до згуби,
    До прокльонів і до нудьги
    Так, щоб раною мерли губи
    В сатанинському злеті гри.

    Обіцяй, що навіки разом,
    І що шкіра одна на двох.
    Очі б виколола відразу
    І – назавжди у темний льох.

    А тепер, все що маєш – сіллю
    І водою, а ще – вогнем.
    І сльозою... Не віриш? Вірю.
    Вірю в те, що любиш мене.


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (4)


  10. Серго Сокольник - [ 2017.08.08 03:49 ]
    Зі смутком про головне
    Безнадія в очах.
    Ось іще відіп"ю і завию.
    Під горілки "гранчак"
    Я стеблину гризу деревію...

    Десь минули бої...
    Чи минули? Та ні. Не минули...
    Думи, думи мої!..
    Ви під лиха піснІ не поснули?

    Вовчий вий у полях-
    Передвісник великої смути...
    Приховай переляк.
    Те, що станеться- не оминути.

    Перейди чорторий,
    Де життя коло вічності ходить,
    Де шалені вітри
    Носять рвані братерські угоди,

    Терикони увись
    Підійняли долоні до манни...
    Тільки ні!.. Роздивись-
    Це ж одвічні козацькі кургани.

    Мов із двох половин
    Воз"єдналася волі потреба.
    Там орел степовий
    Шлях орлятам показує в небо,

    Подароване всім...
    Синє небо на жовтому полі...
    Цей небесний посів,
    Що зростав би на щастя і долю,

    Лиш зібрати в кулак
    Силу волі усім, як одному...
    Наче так... Та не так.
    Бо ножами фронти по живому,

    Бо формують думки
    Хто полями одвік не ходили,
    Бо біжать пацюки,
    Ніби човен водою накрило,

    Бо могили дідів
    Продають, мов ділянки під дачу...
    ...не чіпай!.. Відійди!..
    Всім віддячу. Комусь- не пробачу.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117080800904


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  11. Світлана Луцкова - [ 2017.08.07 22:21 ]
    " - Що ти бачиш, далекий Боже?"
    - Що ти бачиш, далекий Боже?
    З ким окрайця пісного ділиш?
    Чи на аркуші світу пишеш?
    Біле ж...

    Може, чуєш, правдивий Боже,
    Як спадає довічна тиша
    На садки у димах півоній
    І вишень?

    Достигає у мушлі ока
    Мого суму бліда перлина.
    Що ти бачиш, питаю? - Море.
    Піна...

    2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  12. Світлана Луцкова - [ 2017.08.07 22:44 ]
    "Як неводи - проміння золоте..."
    Як неводи - проміння золоте.
    Кого любов у неводи зловила?
    Край озера магнолія цвіте -
    Кораблик паперовий без вітрила.

    Води не ранять гострі скалки дня.
    Вода не зберігає кіл і колій.
    Пливу собі крізь вечір навмання.
    Довкола - тиша й човники магнолій.

    ...Раптовий дощ, рубнувши із плеча,
    Жбурнув униз розквітле і прекрасне.
    Любов - то серце. Серце - то свіча:
    Повіє вітер, - і вона погасне...

    2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  13. Олександр Сушко - [ 2017.08.07 19:59 ]
    Лісова пісня (сучасна версія)
    Ох, і мавка попалась, вогниста!
    Пахне дубом. Насправді ж - вулкан!
    Одриваю з вінка її листя,
    Витанцьовую хтивий канкан.

    Очі діви, неначе у рисі,
    Дикуваті і трохи лихі.
    Її стогони - музика, пісня,
    Увертюра кохання, жаги.

    Під такою до ночі сконаю,
    Розірветься життєве шатро.
    Самогубця не пустять до раю -
    Брязне брамою лютий Петро.

    З неба крапле. Ліс пахне грибами,
    Чемно бриль опустив боровик.
    Він не буде тривожити даму:
    Хоч із лісу, але ж - чоловік.

    У дикунки нема пієтету,
    До лампади моя сивина.
    Душу тягне у темряву, Лету,
    Прагне випити сили до дна.

    Та у мене доволі нестриму,
    Є малий та вагомий секрет.
    Добровільна скінчилася схима:
    Був - монах. А однині - поет.

    У печері гнув спину роками,
    Око зріло лампади, пісок.
    Та пішов несвятими стежками -
    Нині руці тримають сосок.

    З лісовичкою тішуся ловко,
    Катуляюсь як жук-скарабей.
    Хай пізнає голодного вовка
    І не губить нещасних людей.

    Утекла понадвечір у хащі,
    Вовкулакам доносить плачі,
    Сипле сльози солоні їм в пащі.
    Я ж вичісую з чуба кліщів.

    Ліг удома спочити на лавку,
    В грудях пусто (оце відкриття!).
    Таки душу поцупила мавка,
    А без неї - навіщо життя?

    Вицвітають майори та айстри,
    Та несила одвести біду.
    Стану я незабаром Чугайстром,
    На загибель лісниць поведу.

    07.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  14. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.08.07 16:54 ]
    Літо вповзає у третю (фінальну) фазу...
    * * *

    Літо вповзає у третю (фінальну) фазу.
    Дощику, де ти? Зніми, рятівний, утому.
    Біля театру, де вдосталь і драм, і фарсу, –
    жвава дискусія
    в дуже не дружнім
    тоні.

    Кілька прибульців не втямлять: кому ж – тубілка.
    Звідси й висока, немовби на ЛЕП, напруга.
    Жвава дискусія переросте у бійку.
    Хто – переможе, а хто – прохрипить: „Непруха!”

    Жовті серпневі обпечені три декади,
    вас пережити – це, безперечно, подвиг.
    ...Хтось не ледачий несе кабана декану,
    бо усвідомив: буде з хвостом, допоки...

    Всі – до Затоки!! Справи поточні кинувши.
    Літо повзе
    по гарячім піску
    до фінішу.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  15. Мар'яна Невиліковна - [ 2017.08.07 12:45 ]
    Ми зростали...
    Ми зростали у різних часах, переломах, широтах...
    Ми зростали - і це головне. Врешті-решт ми зросли
    До оскоми подібними, так, що любов і злість
    Вибухово-солодкі щораз обпікають рота,
    Коли я промовляю, встромляю твоє ім'я
    В густину поміж наших не-доторків і мовчань...

    Ми зросли і зміцніли.
    В горнятку міцніє чай...

    Домовчи, що ти мій. Я дограю, мов не твоя...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (1)


  16. Микола Дудар - [ 2017.08.07 11:33 ]
    ***

    Давай втечем із міста до новели?
    Прихопим на ночліг одну із тем...
    І хай пробачить нас електровелик
    Йому дрімати в стійлі теорем...
    Давай втечемо в Осінь прямо нині
    Крізь тести, тости, бійки на показ...
    Допоки ми ще тут, ще - в Україні -
    Давай, кохана, спробуємо раз...
    07-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  17. Василь Мартинюк - [ 2017.08.07 10:02 ]
    А дощ паде…

    Роки ідуть минаючись,
    Не хоче серце каятись.
    Не кається, не кається,
    В холодний дощ влюбляється.

    А дощ паде, а дощ паде,
    Душа залюблена іде
    Калюжами, калюжами
    Ногами неуклюжими

    Мов заворожена іде,
    Душа свої думки пряде.
    А дощ шумить, а дощ шумить,
    З душею тихо гомонить.

    Душа радіє – грається
    Аж серце розривається.
    Лиш тільки ноги втомлені
    Стоять в калюжі встромлені.

    Злетіти хочеться мені
    На небеса охмарені.
    А дощ паде, а дощ паде,
    Душа залюблена іде.

    Парище 2017р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  18. Олена Багрянцева - [ 2017.08.07 09:50 ]
    А я за тобою сумую...
    А я за тобою сумую.
    П’ю каву холодну ранкову.
    Рахую овечок у хмарах.
    Ромашкові рву пелюстки.
    Малюю на щастя підкову.
    Йму віри магічним мольфарам.
    Сканую оголений липень.
    Римую химерні рядки.

    Відважуюсь грати без правил.
    По крихті відламую літо.
    Милуюсь залатаним сонцем.
    Розношу флюїди п’янкі.
    Вдягаюсь у сяйво софітів.
    Шукаю розвіяний стронцій.
    Систему рятую нервову.
    Химерно римую рядки.
    31.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (1)


  19. Олена Багрянцева - [ 2017.08.07 09:59 ]
    Помаранчева дружба почнеться сьогодні між нами...
    Помаранчева дружба почнеться сьогодні між нами.
    Кашеміровий сум огорне мої плечі тремтячі.
    Кажуть, келихи б’ються у скалки завжди на удачу.
    Кажуть, легко удвох танцювати за руки з вітрами.

    Тільки наш помаранчевий дощ не зупиниться вчасно.
    І далеко зайде ця розмова, навіяна літом.
    Кажуть, важко серця, що зневірились, раптом зігріти.
    Кажуть, сонце колись ще засяє у золоті ясно.
    22.05.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (1)


  20. Ірина Вовк - [ 2017.08.07 09:51 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'ява ІІ (продовження1)
    З'ЯВА II

    Входить Ассахар.

    АССАХАР
    Немає Юди?

    МАГДАЛЕНА
    Його нема ще.
    Чи ти з ним бачитися хочеш?

    АССАХАР
    Дивитись хочу... дихати...
    тобою я волію, Магдалено,
    бо ти пахуча,
    наче тая ружа,
    що в ніч при місяці розкриє своє лоно...

    МАГДАЛЕНА
    Місячною ніччю тепер мені є... Юда...

    АССАХАР
    Бо Юда ходить, наче місяць вповні,
    у срібних шатах.
    Я—жебрак при ньому...
    О, коли б тільки я мав злото!

    МАГДАЛЕНА
    Зле мовиш, Ассахаре!
    Кохаю Юду не за те, що можний!
    Кохаю... його чоло, що думою ясніє...
    уста пурпурні... і стальних рамен
    охват любовний!

    АССАХАР
    О Магдалено, пригадай!
    Я, прецінь, першим
    відкрив ворота, що ведуть у щастя
    бездонні нетрі...

    МАГДАЛЕНА
    Не кажи про це!

    АССАХАР
    Казати я не перестану,
    бо ж моєю повинна бути...

    МАГДАЛЕНА
    Той для мене пан—
    перед яким я низько похилила
    запломенілі лиця...

    АССАХАР
    Знайдеться другий...

    МАГДАЛЕНА
    Помовч!
    До мене
    вже не прийде в о н о!

    АССАХАР
    Даруй, о Магдалено!
    То болю є вина, що смів тебе образити.

    МАГДАЛЕНА
    Зваж тільки,
    що приятелем ти його взиваєш!

    АССАХАР
    Так—правда...
    правда!
    То моя вина!
    Даруй...
    пробач, коханко Юди...

    ДАЛІ БУДЕ.

    За виданням: Ірина Вовк.Марія з Магдали (драма). - Львів: Логос,1995.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Вовк - [ 2017.08.07 08:57 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'ява І
    ДІЯ І

    З'ЯВА І

    Магдалена сама. Сидить у повені думок.
    Відчиняються двері. Входить Лазар.
    Кладе руку на голову Магдалени.

    МАГДАЛЕНА
    (поривається з окриком)
    Брате мій коханий!

    ЛАЗАР
    (похиляється до перс).
    О моя Магдалено!
    (Завмирають в братніх обіймах.)
    Я надто втомлений, хай трохи відпочину.

    МАГДАЛЕНА
    Сядь... відпочинь, мій брате...

    ЛАЗАР
    (зажурено)
    З кожним роком, днем
    моя до тебе довшає дорога...
    В твої пороги входжу несміливо...
    Я бідним є, а тут—багатства... розкіш...

    МАГДАЛЕНА
    (задумано)
    Далекою твоя дорога стала...
    Не тою, що була колись давніше...
    Чи ти забув?

    ЛАЗАР
    Про що, о Магдалено?

    МАГДАЛЕНА
    Про ті дороги,
    в які зі мною вирушав без втоми...
    Тоді була я ще дитям—згадай-но...

    (Горнеться до нього.)

    Коли тремтяче
    мені на голову ти клав свої долоні,
    і в ніч погідну, ясну
    розказував дива про світ наднебний...
    Бродили разом ми по луках росяних
    і по полях безкраїх...
    Вникали мовчки ми в відвічні пущі—
    наче трем, таємні...
    По світлій хмарці місячного сяйва
    втікали до зірок—о чуда... чуда...
    ти осягнути дав мені! І все це
    від Тебе мала я—від Тебе!

    ЛАЗАР
    Бо я хотів,
    щоб чудо ти ввібрала у глиб душі...
    і щоб тоді нарешті
    сама ти стала—чудом!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій коханий! Хіба ж ти не вчував,
    коли нашіптував слова ці чародійні—
    як билось серце... як палали скроні...
    і зблідло як уста мої дрижали...

    ЛАЗАР
    Чув то, чув...
    О як же був на той час я щасливим!
    Тим часом...

    МАГДАЛЕНА
    Що, брате?

    ЛАЗАР
    Померкли сни мої... Видіння відступили...
    і золоті мої надії на тебе -
    зів'яли... зблідли...

    МАГДАЛЕНА
    Що кажеш, брате!

    ЛАЗАР
    Так... Магдалено. Вів тебе на гору,
    а ти—до пилу темного припала...
    устами притулилась...

    МАГДАЛЕНА
    Устами притулилась, а не серцем!

    ЛАЗАР
    Забруднила шати..

    МАГДАЛЕНА
    (гаряче)
    Та духа глибини—не покаляла!
    Вмирало серце з голоду... волало...
    кричало щастя! В безумі облуди
    гонилася за ним... А голос твій
    дзвенів мені у вухах, повнив груди,
    як дзвін, що йде від неба до землі:
    "Є щастя—ти шукай лиш—щастя є!"
    Шукала—марно.
    (З болем.)
    З лопухів іржавих спивала каламуть,
    хоч прагнула роси криштальної, небесної!

    ЛАЗАР
    (з недовірою)
    Чи ще тобі і зараз
    він—Юда з Каріот—квітучим келихом?

    МАГДАЛЕНА
    Його кохаю... кохаю!

    ЛАЗАР
    (з притлумленим болем)
    Померкли сни мої... Видіння відступили...

    МАГДАЛЕНА
    Брате! Усі жалі і всі палкі жадання,
    що ти з душі моєї випрядав,
    тепер шукаю в ньому я для себе.

    ЛАЗАР
    Ні... Магдалено, ні!..

    МАГДАЛЕНА
    Його кохаю—він мене кохає!
    Сьогодні Юда учти зажадав...
    Ти будеш на ній... правда?..

    ЛАЗАР
    Інший шлюб...
    Я іншу учту вимарив для тебе.
    (Встає.)
    Що ж, коли ти мислиш
    при Юді своє щастя—будь щаслива...
    (Цілує її в чоло.)
    О, який бо інший я снив для тебе шлюб!

    (Виходить.)

    За виданням: Ірина Вовк.Марія з Магдали(драма). - Львів:Логос,1995.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  22. Микола Дудар - [ 2017.08.07 08:32 ]
    ( надумане...)
    Заходь в грозу і будь коли
    одкрию навстіж двері
    а ось і стіл ні два столи
    хлобисьнемо по первій
    за нас за діток за грозу
    навстоячки і рачки
    ще кілька банок тормозух
    і огірків з півтачки
    позаплітали підмели
    пора пора за барки
    ох і гроза а ще коли
    сваритись за Одарку?…
    06-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  23. Ольга Паучек - [ 2017.08.07 07:15 ]
    ... і марево глибоке.
    Листочки, ніби перша сивина,
    Додолу осипаються із вишні,
    Полями тихо стелиться туман...
    Про осінь нам нагадує Всевишній.

    Секунди час приносять на вівтар,
    Молитвенно шепочучи "Осанна"...
    Душа, в бажанні скинути тягар,
    Блукає між світами безталанно.

    Усі дороги, що ведуть у Рим,
    Із рим складають пісню одиноку...
    Життя бурхливе, а насправді - дим,
    Фантазія і марево глибоке.

    01.08.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.06 22:39 ]
    В райському саду
    Трояндові кущі – в розмаї,
    Птахи принишкли у гіллі.
    Плакучі верби завмирають,
    Спустивши коси до землі.

    І понад висохлим ставочком
    Кружляють легко голуби,
    На романтичному місточку
    Зітхає легіт голубий.

    Лишив хмарин білявих смужки…
    На лавці – ковані витки.
    Казкова пані в капелюшку
    Там вишиває подушки,

    Немовби доленосні узи…
    Я, ними зв`язаний, піду.
    Здалось мені – поета Муза
    Сховалась в райському саду.

    6.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад імені М.Гришка
    Сад троянд


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  25. Микола Дудар - [ 2017.08.06 22:20 ]
    (спогад-іронія)
    Вона через річку… десь на Троєщині
    шваброю стерла чи підмела…
    я тако згадую мабуть не хрещена
    може втомилась може здала

    ніхто не дізнається може й з Лісного
    випишу нас окремо у чат
    інколи хечеться не тільки пісного
    я не про себе я про дівчат...
    06-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  26. Олександр Сушко - [ 2017.08.06 19:01 ]
    Немає спеки
    Мухи вже не люті, ледь кусають.
    Крові насмоктались комарі.
    Спеки безпощадної немає,
    Люд знімає блейзери, брилі.

    Хрону потовстішало коріння,
    Жабенятка виросли в ставу.
    От якби іще не сновидіння -
    Рай земний настав би наяву.

    Уві сні - шалені перегони,
    Біжимо на сонце золоте,
    Серденько, немов язик у дзвоні
    Калатає, тьохкає, гуде.

    Нагота виблискує на сонці,
    Піт рясний струмує на чоло.
    Ми - прудкі спринтери! Марафонці!
    Птах своє позичив нам крило.

    Тупотить попереду кохана,
    В неї ноги довші за мої.
    Допікають зайві кілограми -
    На ніч я добряче попоїв.

    Подолали снігову вершину,
    Крутояром котимося вниз:
    Так недоля ставить на коліна,
    Хоче аби здався, здувся, скис.

    За волосся учепився любці,
    Ледь не одірвав її главу.
    Я - спеціаліст у цій науці,
    За рахунок жіночок живу.

    Все життя в цицьках і на буксирі,
    Ложку в рота вкладують жінки.
    Ноги ж, уві сні, неначе гирі,
    І немає дружньої руки.

    Вирвалася раптом сильна мавка,
    В пучці залишила півкоси,
    Як прокинусь - буде з нею сварка,
    Не виношу спротиву, бузи.

    Тьохкає будильник - шоста ранку,
    На роботу рухатись пора.
    Висотаний снами до останку:
    Втома, невдоволення, жура.

    Але я не встиг побити глеки -
    Пригорнула жінка до груді.
    Добре, хоч уже немає спеки,
    Хоча сили, звісно, вже не ті.

    06.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  27. Любов Бенедишин - [ 2017.08.06 14:45 ]
    Нетипове
    Плід у лоні носила.
    В строгості
    дива в Бога благала –
    схожості:
    дай дитяткові очі коханого,
    і вуста й підборіддя – жаданого.
    Як у нього, далекого, – вилиці,
    І волосся так само щоб вилося.
    Скопіюй мені кревного, справжнього.
    Хай потому життя передражнює.
    Перестану тужити-ховатися,
    буду милим повік милуватися...

    Отаке платонічне коханнячко.
    Отаке нетипове проханнячко.

    Бог всесильний, всі рани загоїв і –
    чи почув, чи зробив по-своєму.
    …Фарби, кубики, пензлики, пазлики.
    Син мій в татка свого –
    як дві крапельки…

    06.08.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  28. Микола Дудар - [ 2017.08.06 13:43 ]
    Із відчаю до неба він кричав...
    Нумо і ми захмурим до хмар
    щоби богам було слізно
    скинуть взамін ще кілька припарк
    дуже не зручно і тісно

    ближній і дальній горе-сусід
    кожен гризеться за кістку
    майже мільярд і більше тих бід
    дуже не зручно і тісно

    а як же любов ви скажете як
    хащі одні безпросвітні
    любов щось таке люби не маяч
    тільки не зручно і тісно

    чи правда одна чи тисяча правд
    візьми й пройдися по місту
    і заблукаєш посеред прав
    все наче так але ж тісно

    тому хто хмурить краще до хмар
    почесть і слава і пісня
    ну скиньте взамін кілька припарк
    дуже приспічило тісно
    06-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  29. Ірина Вовк - [ 2017.08.06 09:39 ]
    Малюнок з уяви
    Там, у рожевих відтінках, коханої риси м’які,
    Вона скупана в піні морській, мов Афродіта прекрасна.
    Зазирни в її очі – іскристі, прозорі які!
    Зазирни в її душу – душа її чиста, атласна…
    Доторкнися до неї – струмочком джерельним дзвенить,
    Кришталевим відлунням, барвистою сміху габо́ю,
    То із трав соковитих до рук твоїх сарна біжить –
    То вертають на ве́сну ключі, а чи чайка ячить над тобою?...

    Чи довершиш початий малюнок, чи втратиш його –
    Чи прикличеш палітру в сто барв, чи осіннє падіння
    (порожнеча, чи втеча – ти, може, шукаєш кого? –
    У пригаслих самотніх свічах я вчуваю твоє голосіння).
    Повернися… Я знаю, що це не реальність – міраж,
    Десь на відстані літ загубились тремтіння юначі –
    І яка ти тепер?.. Все така, а чи ні – все така ж,
    Коли там, у забутих садах, соловейко і досі ще плаче…

    У бурхливий потік не вступають удвічі на вік,
    І кохані, розгублені нами, з бездонних глибин не зринають.
    Тільки хто ж це над нами магічне закляття прорік,
    Коли й тут, між розбурханих зим, наші душі о щастя в о л а ю т ь!
    Наші душі поранені… Ось вам дорожня трава,
    Прикладайте до рани – полегшає в часі небавом.
    Тільки пам’ять немеркнуча – й досі тривожно жива,
    Тільки пам’ять немеркнуча – висне дрімучим удавом.

    …І в осяянні раптом – ти юний, в обрамленні квіт,
    Щось наївне, дитинне, у серце тихенько вповзає,
    Ти, як бог всемогучий, ти в колі п’янких афродіт,
    І вогонь палахкоче… Одвічний вогонь не згасає!

    (Зі збірки "Семивідлунням". - Львів:Сполом,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  30. Ірина Вовк - [ 2017.08.06 09:47 ]
    "Сліпучий бриз ясного херувима..."
    Сліпучий бриз ясно́го херувима
    погідно по обличчю промайне.
    Коли нестерпна туга за плечима,
    я вічний поклик – призови мене ...

    Обвітрено, самотньо, тополино,
    надламано і з присмаком терпким,
    схиляєшся до мене, як дитина –
    (і за плечима знову херувим)!

    І хто є хто над хланню бездоріжжя,
    і що над нами висне, як мана́ ?..
    (Я відаю, що там, біля підніжжя
    сліпучих гір – невидима стіна).

    Оборони ... Зведися, наче круча,
    могучим торсом втримай небеса!
    (Я ві́даю: тому вона й сліпуча,
    що не відпита янгольська роса)...

    Як буревій засурмить, як засвище –
    я буду, як відлуння вікове́:
    коли призве останнє бойовище,
    сліпучий бриз у бризках оживе.

    Коли з доріг верне́ нестерпна туга,
    і сіль землі каміння простягне,
    тоді мене ти матимеш за друга,
    я – біль сумління ... Призови мене.

    Та я – не херувим! І я невинна,
    що є, як є: солона і сумна ...
    Сліпучий бриз: сьогодні я ... дитина ...
    А завтра – зойк! – невидима стіна.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Сполом,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  31. Козак Дума - [ 2017.08.06 07:54 ]
    Кавуни від сатани
    Увагу усієї України
    старались прикувать до дивини –
    як на дні баржі через всю країну
    везли… чотири фури кавунів!

    Не загрузили баржі й половину,
    лукавий щоки ж вправно надима.
    Гора родила макову зернину,
    багато крику – діла ж геть нема.

    І про ціну тих ягід безталанних
    було б вже краще зовсім помовчать…
    Не вистачить й по сотні грам киянам,
    прийдеться чимось іншим добавлять.

    Не дешево вартують кавуни,
    коли пливуть вони від сатани!

    05.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  32. Козак Дума - [ 2017.08.06 07:44 ]
    Ім’я твоє
    Немає в імені моїм ні розпачу, ні крику,
    у ньому міститься один прозорий, чистий звук.
    А ще Всевишній дарував любов мені велику
    і цноту – музику душі, і серця ніжний стук.

    Усе змінились навкруги, заголубіло небо.
    В твоїх обіймах тану я і пульс у скронях б’є.
    Любити до снаги тебе сильніш за саму себе,
    красою сповнює мене уже ім’я твоє.

    Лечу одна крізь безмір зір і силюсь не зіткнутись,
    щоб надновою спадахнуть не видалось умить,
    в трильйонах атомів палких дочасно не забутись,
    а в голові як сотні лун ім’я твоє звучить.

    Мандрую дивосвітом тим щоденно і щоночі,
    тримаю курс на майбуття уже з недавніх пір.
    Мені допомагають в цім твої ласкаві очі,
    що осяють тернистий шлях ще яскравіше зір.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.05 23:57 ]
    В розкошах закоханого літа
    Сонце не пекти уже, а гріти,
    Пестить починає наяву.
    В розкошах закоханого літа,
    Як в обіймах Лелі я пливу.

    Хвилі ледь помітне колихання –
    Ласка чарівлива від Богів.
    Моя душе, змучена коханням,
    Опочинь між ніжних берегів.

    Літепло мене оповиває
    І гойдає ледь – туди-сюди,
    Наче ми з коханою – в розмаю…
    І не хочу вийти із води.

    Я тебе, а ти мене – лелієм.
    Відчуттям і досі тим живу.
    Так немов моя солодка мрія
    Втілилась, нарешті, наяву.

    5.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  34. Світлана Луцкова - [ 2017.08.05 23:13 ]
    ***
    Як густішає серпень!.. Все ближче йому до небес.
    Вицвітають під сонцем чаїних життів гобелени.
    Мій покинутий берег - кудлатий і відданий пес -
    Пильно дивиться в очі. Невже він чекає на мене?

    Знов у воду заходить, пливе, повертає назад.
    О повітря ламається голос його хрипкуватий.
    Хмаровиння гніздиться. Ще трохи - і літня гроза
    Буде пір"я губити і голови буйні клювати.

    А потому затихне. І казці настане кінець.
    Напишу собі другу - як осінь за літом полює
    Та загострює серпень човна, мов простий олівець,
    І малює-стирає-малює-стирає-малює...

    2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  35. Ондо Линдэ - [ 2017.08.05 23:49 ]
    з Антонелли Анедди
    IV

    Ця мова не є незайманою
    - ти чуєш це по розпаду промов
    так наче й тут була війна
    інша війна але війна,
    і тим не менш, війна - під час посухи.

    І тому я пишу через силу
    кілька сухих рубаних фраз
    втиснутих у банальну мову
    яку я налаштовую на зов
    униз аж до самої пітьми
    що видзвонює

    ***

    Серед ночі є вікно
    де сплять дві темні фігури
    сірувато-коричневі як птахи
    що тілами відкреслюються від неба.

    Я спроквола пишу
    до вічності, у яку не вірю.
    Повільність приходить до мене з тиші
    і зі свободи - невидимої -
    про яку на материку й не знають
    - острів думки, що змушує мене
    приборкати час
    знайти простір
    надаючи цій мові її пустелю.

    Слово розщеплюється як деревина
    уламком, що збоку тріснув
    частково через вогонь,
    частково недогляд.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (1)


  36. Ігор Шоха - [ 2017.08.05 22:33 ]
    Опій любові
    А ми були такі ніякі,
    коли усякими були.
    У полі ще буяли маки,
    а ми нектару не пили.

    Балакали на дикій мові,
    усе робили навпаки...
    Напитись опію любові
    боялись юні козаки.

    Зате, які були дівчата
    у цьому тихому раю!
    І кожна – пісня непочата
    у рукопашному бою.

    А ми були такі щасливі,
    коли, як сарни полохливі,
    вони тікали у кущі.

    А ми ще зовсім не жонаті
    не знали, де і як шукати
    дівочі ласки уночі.

                                  2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  37. Любов Матузок - [ 2017.08.05 20:14 ]
    ***
    Ночі труби стічні
    забиваються споминів рибами,
    їм - образи смачні,
    я ж годую їх виключно римами.

    Це така собі гра -
    у тонах самосуду і захисту:
    під нечутне «ура»
    і з жалями розправитись запросто,

    і в нічнім колажі
    вузлувато химери стриножити,
    де живими - вірші
    затріпочуть у неводі зошита.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  38. Микола Дудар - [ 2017.08.05 19:25 ]
    ЧИМАЛО ЩО...
    Чимало що прийдеться запровадити
    уперше чи востаннє для поліпшення
    гріши мене прошу тебе я праведно
    я буду приставати лише віршами…

    чимало що прийдеться ще доводити
    як рима заржавіє то велібрами
    в потилицю вже дихають нам роботи
    давай вже я зустріну їх півлітрою?

    чимало чим прийдеться поступитися
    почім дуель сучасна якщо тезами?
    попереду ім'я твоє носитиму
    а на щиті ще й висічу: Поезія…
    05-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  39. Марія Дем'янюк - [ 2017.08.05 13:46 ]
    Біля батьківського дому
    Біля батьківського дому
    У гіллі горіха
    Господь оселився
    І глядить на стріху.
    Закружляли ластів'ята,
    Пурхають у небі.
    Мальву, чаберець і м'яту
    Пригорну до себе.
    А розкішні пані-вишні,
    Груша, абрикоси...
    Милість дарував Всевишній:
    Покотились сльози.
    Сонце краплі упіймало.
    Огорнула втіха.
    Я горіх той обіймала -
    Дякувала стиха.



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  40. Ігор Шоха - [ 2017.08.05 10:33 ]
    Диптих 2017
                                І
    У стані марення і сну
    у голові одні дурниці,
    що ніби я таке утну,
    яке не снилось і синиці.

    Я Музі напишу сонет.
    Ачей такого не бувало,
    аби абиякий поет
    не пожинав за це опалу.

    Закінчення я з’їм… На згадку,
    як це у декого бува’,
    коли не варе’ голова.

    Хоча поезії однако’,
    які читач добавить знаки
    і порозгадує слова.

                                ІІ
    І додаю іще одну частину.
    Хай буде диптих.
    От яка біда –
    сьогодні ще один боєць загине,
    але поету, як з гуся вода.

    Мене сьогодні муха укусила.
    Літала муха, узяла та й сіла
    на писані шедеври ляпоти.

    І як то виживає Муза мила?
    Творці словес такого натворили,
    що й суржику до того не дійти.

                                  05.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Вовк - [ 2017.08.05 10:30 ]
    "О, Музо… О, Мадонно… О, богине…"
    О, Музо… О, Мадонно… О, богине…
    Останній промінь сонця стигне… гине
    чиясь душа у мряці колотнеч,
    у пошуках провидців і предтеч…
    Безсило скрипка скрип свій посилає –
    а серце так невтолено волає…
    До неба ж – годі, бо – тягар землі,
    бо ми – такі малі, такі малі,
    і мало в нас величного, святого…
    А ти світи… Бо що зорі до того,
    що хтось волів сягнути – та не зміг,
    і чийсь безсилий клич у землю ліг.

    ...Коли замовкне скрипка, зрине спів.
    Про що той спів і хто його співає?
    Чи жінка, чи богиня – світ не знає,
    не знає небо, люди – й поготів.
    У співі тім немає ложних слів.
    Лишень тонка печаль крадеться нишком.
    Мадонна… чи Меланка, чи Оришка,
    а в верболозі – тріо солов’їв.
    Богине… Музо… Ти – зоря чи туча?
    Верни до себе світ отой дрімучий,
    Співучий і плакучий – як коли…
    До чого люди скрипку довели!

    … А ти світи… Тобі видніше з неба,
    яка офіра, віра і потреба
    почути соло сонцесяйних німф –
    (нехай це буде сон, легенда, міф) –
    торкнути скрипку вмілою рукою,
    щоб аж луна дзвеніла над рікою, -
    зажити раю… Зоре, освяти…

    … А ти світи… світи… і освіти
    у німбі образ Жінки-Берегині,
    чи Музи, чи Мадонни, чи богині…

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2017.08.05 10:18 ]
    "Я проросла, як лист, благоговінням..."
    Я проросла, як лист, благоговінням
    перейм, потуг і криків рожаниць,
    що провіщають таїнство народжень...
    І прочитанням незнайомих лиць,
    відкритих лиць на стежках нових сходжень...

    Побронзовілі вилиці – і що ж...
    То вітер перед нами й поза нами –
    у вибуханні й облітанні рож
    стоять сади... і прочиняють брами...

    Ми перехожі в утворі скрижаль,
    понад якими лиш долоні Бога –
    в тернах і ружах стелиться дорога
    (небесних манн просвітлена печаль)...

    Іди... Не озирайся... Озирнись, -
    чи перейдеш тягар близької втрати –
    уміння і любити й помирати –
    і не згубити заповітну вісь
    землі, в яку ти проросла навіки,
    облич, з яких стекла жива вода –
    я буду вічно... вічно молода,
    допоки світло ллється на повіки.

    А світла, Боже... Світла убереш
    промінними очима і устами –
    в осягненні недовідомих меж
    непроминальні ми... і ті,
    хто поруч з нами.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  43. Микола Дудар - [ 2017.08.05 00:35 ]
    ДОЛЯ
    Не солоди мене у ніч не встану
    з морозивом і пивом не підходь…
    антеною твоїх причуд не стану
    при чому тут «не вибачить Господь»?…
    пора пірнути разом у вчорашнє
    і здвинути экватор в інший бік
    ти виведеш теличку знов на пашню
    я в засідці чекатиму ще рік…
    05-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  44. Петро Скоропис - [ 2017.08.04 23:26 ]
    З Іосіфа Бродського. Еклога 5-та (літня)
    I
    Чую твої пісні, комарине моє ти літо!
    Заспані муравлі пітніють під куросліпом.
    Чахла муха нудьгує на лопушинім
    еполеті, розжалуванім у чині.
    Уперше за "нижче трави" рослинам
    пояснюють гусені. На бурильні

    вишки кипреєві або рейвах
    джунглів повоєво-пирієвих
    удоста синяви в емпіреях.
    Салют парасольок болиголова
    здригається грабками чималого
    богомола. Темно-лілова

    серцевиною, лопушня вдає з себе міну,
    завбачно вибухлу наполовину.
    Дягель вимахує, що рука – графину.
    І павук, як рибалки жона, що сітку
    cкрушно латає, сотає нитку
    з нехворощі на золоту суріпку.

    Життя – сума рухів мізерних. Сумерк
    піхов осочих, спалий на почечуйник,
    щомиті підмінюваний рисунок
    кінського щавлику, дрож люцерни,
    чебрецю, тимофіївки – геж знаменні
    для розуміння подій на сцені,

    де ні краю, ні центру. І злакам звільна
    Півночі з плевелами опівдня
    кидати тінь, – тих і тих насіння
    посівав сіяч вітряний, що прирік їх
    на сусідські пересуди, без'язиких.
    Вчуймо ж пошум у шелестівках

    півника-або-курочки! тонконіжки-
    ромашки оривки із чету-лишки!
    Ба, мати-й-мачусі геж не смішки,
    об чім і лопоче притомна ледве,
    киваючи на лободину, Леда
    зелен-м’яти. О, літні зела,

    опромінені сонцем! мотиль-безхатько,
    кропиви піраміда. Спекотно, парко.
    Пагоди папороті. Неборака
    ганус, що долу поклав колону,
    мінарет шавлії у мить поклону –
    трав’яниста копія Вавилону,

    зеленава версія Третєримська!
    відкіля, як праворуч податись стрімко,
    то опинитесь зліва. І генде, й зблизька.
    І цвіркунчик, освідчившись балерині-
    капустянці, буцім герой в билині,
    ковзає поглядом по бадилині.

    II
    Зблизу прозорий, етер в пейзажі
    стає геть синім. Деінде – майже
    темно-синім. Ті ж антуражі
    сприяють рослинності: погляд на неї
    переконає вас в привілеї
    зел – зеленіти. Тінь на зеленій

    флорі у поміч натуралістам:
    відтінки, усотані її листям,
    передаються смагою лицям.
    Сумі красивих і некрасивих,
    даліючи, близячись, геж у силах
    вічі нітити ліпше синіх

    і якихось там барв. Окраска
    речі – справдішня радше маска
    безконечности в масі деталей. Маса,
    еге ж, не кращий для сховку засіб
    енергії, що поділявся б
    квадратом швидкости від тертя об

    собі подібну. Оку б на неї спертись!
    пійняти одежин її потертість
    поблизу і поодалік! упертість
    просторіней, які допіру
    і зелу, і блавату міру
    якось, та знають. Це – ніби ймеш на віру,

    вид фанатизму! Як досвід мухи,
    чий дзум на липучці – не голос муки,
    а втілені в автопортреті звуки
    «ж». Як буквиця – алфавіту,
    тіло – яса просування виду
    за горизонт. І пейзаж – за свиту

    охочим до Азії, радим пальмам
    особам. Відданий щиро спальням,
    ранок липневий ялозить пальцем
    в пачці ясминових облігацій,
    струччі, луснулім у акацій,
    і обрій прозоріший комбінацій

    красуні невиспаної. У оковидах
    синява, зелень – зі знакомитих
    форм існування. У віч орбітах –
    нагло зупинене, мов Атилла
    вм’ятинами щита, світило:
    далі попросту не хопило

    подиву гідної голубіні
    етеру. Ним і натхненне, в липні
    світло цінує потуги тіні
    удатись до логіки переломлень
    в дальній дорозі, яку і промінь
    всю не охопить. Гідні захоплень

    III
    мальви, бабки, духмяности сіна,
    на Сеймі, Оредежі, картинно
    обсілі річок береги родини
    дачників, викапані наяди,
    згідні з ризиками у платті,
    плюск; на паузі у руладі

    сойки, умить зашарілий шелюг,
    білений смужками від бретельок
    намість купальників у купелях
    віч подалі; пахощі хвої, ріні
    й глини охра; коктейль жаріні
    з хмарністю; лусочки буцім рибні,

    хвилі. О, літо з водоймами! чаші –
    чимдуж блискучі, що далі в хащі,
    чистіші, чим вічі зрячі,
    – озерні, в оточенні суші; вільгість,
    заосочені комиші, замшілість
    корчаки, ласкавість ряски, свіжість

    глечиків жовтих, тендітність лілій
    в лататті – чом бо не рай для ліній –
    щойно гайне, мов Христос, по синій
    гладіні жучок-плавунець. Чи окунь
    сплескує, окидає оком
    світ. І, оговтатись щоб, прожогом

    відсахнеться назад, як з дупельця писок.
    Літо! Час сорочок навипуск,
    поголосу грибників про ризик
    трут од поганок, цятки біленькі
    мухомора, полеміки за опеньки
    і зморшки; пóкою оберемки

    у тиші галяв, тих купин мочала
    пополудні, де око опочивало,
    де пчола, як і каже жало,
    то зосліпу, мавши вас за махровий
    мак, чи за млинець корови
    на мураві, і летить, від проби

    зніяковіла, що в спеку квітка.
    Ліс – як через зубець гребінка.
    І осіле осібно в умі підлíтка
    "вище від кущика, нижче дуба",
    ошелешує так, як ніяка дружба
    зі трелями жайвора-життєлюба

    у небі. Літо! Ігрики решток
    зазубрених формул, орлів і решок;
    в одних – бубонів, прищів, задержок
    в инших – від ляку, що не осилиш;
    силуети технікумів, училищ
    навіть вві сні. Лиш прути удилищ

    зі свистом дрож угамують, врешті.
    В просвіті смаглі ключиці шкетів,
    сандалі, колеса велосипедів
    у траві, нікельовані їх педалі,
    петлиці мов кітелів, мов медалі.
    В їхній гумі або металі

    тавро – їх майбутнього, мітка віку
    Європи, що колій залізну нитку
    в полі на вітрі рвучкім, як гілку
    озеленила у полустанки –
    ліс, водокачка, лице селянки,
    горожа, і долі – твої, з бляшанки,

    право, ліво повзуть наївні,
    викопані біля хліва в гноївні
    черв’яки. І підвода з кіньми
    і наваляними у ній кулями,
    і виляє вижатими полями
    манівець. Колодязі з журавлями,

    церква – графином, копиці, хати,
    шифером криті і толем скати,
    скло у вікні, чиїх рам заради
    сонце сідає. І тінь од шпиці,
    ген до польської мало що не границі,
    гасає обочиною за матюком візниці,

    буцім Жучка кудлата, чи инша шавка;
    на сандалеті твоїм пиляка,
    в зубах травинка, в мізках білявка,
    камін на дачі – і, в верхотурі,
    геж, – журавель, а не вісник бурі.
    Слава нормальній температурі!

    На десять градусів нижче тіла.
    Слава всьому, до чого є діло,
    чим перейматися не обридло!
    Сорочці, мотузці, де сохне одяг,
    панамі, крислатішій, аніж сонях,
    вальсу в далечині "На сопках".

    IV
    Відсвіжущий, з полегшею, легіт жаданих
    сутінок! Піт у льоху на жбанах,
    сталін-він-же-хрущов останніх
    новин і хор цвіркунців. З брусниці,
    браної неподалік в цім місці,
    варення. І вибілені, вапнисті

    щиколотки яблуневої алеї,
    біліші у млі, що навколо неї;
    а далі висяться бармалеї
    дикорослого дерева в гущі синьки
    вечора. Кухні, зади, косинки,
    пчихи пекельного, з керосинки,

    синього пломеню. Трапези на верандах!
    Картопля у всіх її варіантах.
    Редис, цибулька – подиву вартих
    розмірів, кріп, огірочки із кадки,
    помідори, і все це – прямцем із грядки,
    і, у довершення, склянки-банки –

    ємкі, опасисті. Кіпоть лампи.
    Тіней танок на стіні. Таланти
    і шанувальники цих обрядів. Лати
    самовара і рафінад, від соли
    відокремлюваний мухвою. Соло
    одуда в листі, із-за стодоли

    ущухле, мов жаб у канаві чвари.
    У латах скипілого самовара
    гримаси овал і пускання пари,
    шерех газети, вуркіт відрижок;
    у вітальні вилунює чітко «чижик»;
    абзац з Симоніда стосовно ніжок

    хутко звіє осоловілий
    погляд з оглядин шпалер і гілей
    глоду: ба, від колін безсилі й
    вічі відвестися. Тим-бо і цінна
    зору, як сховок, одінь тканина,
    що ковзнути дає з коліна,

    перекинутись візерунком ткані
    вверх. Наразі, чай у стакані
    остигає, туманить грані,
    і пломінь лампи дедалі никне.
    А після, під одіялом, дрібне,
    мерхлої стрілки дрижання, гідне

    нового компаса, що обере і
    Північ не гірш, як роки буремні,
    як прокурор який. Псячі брехні,
    скрип від розсохлого табурета,
    з курника ку-ку-рі тричверта,
    крик паровоза. Опісля й решта

    звуків тлумиться. А згодом – глухо,
    буцім те не обходить вухо –
    листя безлічі древ, як духи
    булих до нас на землі, лопоче
    щось, як ті язики пророчі,
    на діалекті зела́, чий почерк

    – плями, клинопису повней цяти,
    ні тобі, ні стіні не дляти.
    І довго соваюся на м’ятім
    рядні матраца, щось розплітаю,
    де ієрогліф, де в'язь сотаю;
    і буяє, не убуває,

    зовні не жовта ще, міць Китаю.

    (1981)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  45. Ігор Шоха - [ 2017.08.04 23:47 ]
    Недопите літо у зеніті
    Літо ще вирує і гуде.
    Височіє сонце у зеніті.
    Луки й ниви зливою политі.
    Ожило огудиння руде.

    Випила дощі дуга веселки
    і росою узялась трава.
    Туманіє сива голова,
    що пора за обрії далекі.

    Обійду увагою моря.
    Що мені до мокрої калюжі?
    Як не є, але радію дуже,
    що у мене є моя зоря.

    Є, але далеко і нерідна.
    Маю сонце мало не щодня.
    І коли така моя рідня,
    то ніяка інша не потрібна.

    Однієї доля не дає.
    То навіщо мати нічиє?
    І кому оті вербові дулі?

    Ой, голубко сиза, час летить,
    у гаю мелодія бринить.
    Чую...
                ...і не чує.
                               Гулі-гулі!!!

                                  08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  46. Любов Матузок - [ 2017.08.04 17:29 ]
    ***
    …А я без тебе - як без сонця…
    Біжу від холоду в пітьму,
    вподібнившись до марафонця,
    що втратив фінішну пряму.

    І світ для мене - чорний вигул,
    де божевільні і різкі
    рефлекси рятівного бігу
    навскіс інерції зв’язків,

    в котрих тобі не випадало
    пізнати в сонячнім житті,
    яка я тіньовитривала,
    морозостійка в почутті.

    І навіть некролог в колонці
    твоїм ім’ям навстріч веде
    туди, де мідним тазом сонця
    колись накриється мій день!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  47. Любов Бенедишин - [ 2017.08.04 09:32 ]
    До тебе...
    Хитається плід заборонений
    На гілці у райськім саду…
    До тебе – я б сонячним променем,
    Та шпарки між хмар не знайду.

    У світі торговищ і тисняви
    Душі – як бездомному псу.
    До тебе – я б ніжною піснею,
    А ти полюбляєш попсу.

    За галасом, тупотом, скреготом
    Ніхто не почує про це:
    До тебе – я б лагідним леготом,
    Та знову затулиш лице…

    Жива. Навіть стала щасливою.
    Усяк, певно, жив як умів.
    До тебе – я б щедрою зливою,
    Але ти не любиш дощів.

    04.08.2017



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  48. Ірина Вовк - [ 2017.08.04 08:24 ]
    "Миколі Вінграновському: Монологи"
    Перелітна пора – чень, у розпалі літо ожинне,
    Перелітна пора – хто летить, чом летить і куди?
    Чи додому, чи з дому, чи в лоно землі України…
    Чи натруджений віддихом літнім, чи зовсім іще молодий…
    Ми птахи перелітні на обрисах сонць ясноперистих,
    Чи приснилися нам зорепади у синіх степах…
    Чи жар-птиці перо нас зігріє в принишклому вересні,
    Чи душа стрепенеться на оклик, тривожно, мов птах…

    … Розімлілі жита, захмелілі літа срібнодзвоннії,
    де над буєстю юності солодко бджоли гудуть –
    о фантазії чуда… Приплив світової гармонії,
    де лелеки із косами сіно в покоси кладуть…
    Дзвенять коси усміхнено, втомно, піт крила наповнює,
    і вода заливає по вінця стосилою глек –
    смолоскипи життя феєрично зеленої повені,
    теплі гнізда, жевріючі мирними днями лелек.

    … В перестиглих житах вітровієчко пера визбирує.
    Білих зір зорепад багряніє за помахом крил –
    ніби пам’ять з-за обрію Лети минувшість відмірює,
    золотим безбережжям високих дідівських могил…
    Не одíйде пора літувати літа рястоноснії
    на землі молодій, де упала кривава сльоза –
    макоцвітні горби ув обіймах небесної просині,
    макоцвітний вогонь, вічна слада землі не щеза…

    Літувати літа з переджнив’я до пізньої осені -
    перелітна пора, буйнокоса бринінь золота…
    Не одíйде бринінь, наші сили стосило примножені,
    доки те́плиться око і мовлять молитву уста.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  49. Ірина Вовк - [ 2017.08.04 08:51 ]
    "Осяяння"
    Любове, здайся! – ти надмір слаба...

    Чи порятуєш світ захланних тіней?
    Доба грабунку – гибло... голуба...
    Убережен цілунка колір синій...
    Чи то лишень набачилось тобі –
    жоржин жагучих пелюстки гарячі...
    Познач невинні чола у юрбі,
    застережи убогих від розтрачень!
    Це неминуче, як наплив грози,
    як гуркіт грому на застиглі крівлі –
    струмінь прозора чистої сльози,
    рипуча сповідь ветхої будівлі...
    Той дощ не дощ – то камінь з пращ, чи прощ,
    на всі твої минущі марнослов’я –
    юрба заблудла в нетрях роздорож,
    у лживих мірках власного здоров’я.
    Чи ж вільні ми у виборі?! Дарма...
    У божевільних самотужних мушлях
    чекаємо на тих, кого нема
    побіля нас – єдиних, десь там... сущих...

    ...Доба грабує... Греблі рве... доба...
    Юрба сліпа в блаженнім надвеличчі –
    невже, Любове, ти таки слаба!!!

    ...Предивним сяйвом світяться обличчя...


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  50. Микола Дудар - [ 2017.08.03 18:14 ]
    Ой туманом сивим тай по пам'яті...
    Дививсь як мул язиком жабуриння лиже
    як вітер в очереті вовтузився з в’юном
    як сонце проникало в Осінь рижу
    спека тут, до речі, ні причому
    дививсь на небо… й згадував коржі як пахли
    як поперечкою розпилювали з братом дуб
    а ще, а ще... Чорнобиль як бабахнув
    як юність дозрівала через клуб…
    як наш парторг Митько чесав без мікрофону
    приблизно мабуть десь години з півтори
    як діда Василя на стільки тронув
    що той піднявся, цвиркнув: - За-мо-рив!
    як весіллЯ… столи - стільці завдовжки в трассу
    дивився... дихав і гепнувся в траву, приліг
    а голий страх: - попий, Микольцю, квасу
    ти нам усім сьогодні допоміг…
    03-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   535   536   537   538   539   540   541   542   543   ...   1855