ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Козак Дума - [ 2017.07.19 08:49 ]
    Візьми мене в свої обiйми*

    Візьми мене в свої обійми,
    я так втомилась пити будні!..
    Колюччя з мого серця вийми,
    ще жовтень, а я ніби в грудні.

    Журбою стомлена, безсила,
    розлуками життя багате.
    Усмішку знов сльоза зросила,
    та хочу серцем обійняти.

    Прошу – мене ти обійми,
    зігрій теплом своїх очей.
    Втомилось серце від пітьми,
    холодних і сумних ночей...

    Прийди і поруч залишися,
    не розмикай своїх обіймів.
    До мого серця доторкнися
    і душу забери у прийми.

    12.10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  2. Козак Дума - [ 2017.07.19 08:19 ]
    Я шлю тобі свою любов
    Останні крихти почуттів склювали сірі птахи.
    Зима накрила нас холодним покривалом.
    Несу свою любов замерзлу як на плаху,
    до нас розлука в гості завітала.

    Невже нам знову не співатимуть дрозди
    й любов не перехопить естафету.
    А може пані ця прийшла не назавжди
    і ще розтануть навесні образ замети?!

    Я знову шлю тобі свою любов
    і знову уявляю дні і ночі,
    коли у жилах наших вирувала кров,
    коли світились ніжним сяйвом наші очі.

    Любов свою у Всесвіт шлю в журбі
    і вірю – ти, кохана, мене чуєш.
    Багато ще чого хотів сказать тобі,
    але ти і без слів усе відчуєш.

    У Вічність шлю тобі свою любов…

    21.10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  3. Козак Дума - [ 2017.07.19 08:54 ]
    Цiна помилки

    Не ту зустрів я у своїм житті
    і сторінки життя гортав я не з тією.
    Без крил був з нею і на самоті,
    бо не виходило ніяк літати з нею.

    Хоча здавалось, що одну її кохав,
    про неї мріяв довгі дні і ночі.
    З шкільної парти за дружину брав,
    в полон взяли мене вуста дівочі.

    Тепер увечері за кавою гіркою
    ховаю смуток, замикаючись в собі.
    Лиш друзі юності веселою юрбою
    ще намагаються зарадити журбі.

    Весь розпорошений в думках і наяву,
    у дощову чи сонячну погоду,
    лиш спомином про щастя і живу,
    похожий на велику брилу льоду.

    25.10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  4. Козак Дума - [ 2017.07.19 08:08 ]
    Примара
    Душа перетворилась в чорний попіл
    у пошуках свого земного щастя…
    Стискає серце біль як здобич сокіл,
    мов зорі гаснуть дні сумні в напасті.

    Із неба тихо сипле білий сніг,
    зима скувала льодом струни серця.
    Колись же пах і падав цвіт до ніг,
    пили ми щастя з нашого джерельця.

    Лебідкою приходиш в мої сни,
    а ранком відпливаєш в синє море.
    Між зорями у казку два човни
    пливуть, та наяву – лиш туга з болем.

    Між нами чвари, прірва і туман,
    а час летить, життя рікою плине.
    Дощить ніч темна, серце повне ран
    і край дороги схилена калина…

    07.08.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  5. Козак Дума - [ 2017.07.19 08:08 ]
    Так наостанок я скажу*

    А на останок я скажу:
    прощай, назад не повертайся!
    Ти перейшла свою межу –
    тому дарма уже не кайся.

    Як я любив! Боготворив
    тебе одну у всьому світі.
    Я полюбив й перетворив
    наші життя в кохання миті.

    А на останок я скажу…
    Життя летить дощем в пісок,
    іще пишу, та мерзнуть руки.
    Рідкою зграйкою в лісок
    втекли п‘янкі слова і звуки…

    А на останок я скажу:
    Прощай. Любить не зарікайся
    і марно спокою межу
    уже здолати не старайся.
    Так наостанок я скажу…

    29.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  6. Козак Дума - [ 2017.07.19 07:41 ]
    Дощовий портрет
    Я намалюю краплями портрет
    на склі вікна порою дощовою.
    Розкриє він думок моїх секрет,
    які уже змоталися в сувої.

    Я намалюю твій дівочий стан
    і пустотливі, завжди ніжні, руки,
    і гострий погляд крізь часу́ туман,
    і пісню серця з нотками розпуки.

    Я намалюю промені нічні,
    що шлють із неба ще далекі зорі.
    Вони, як твої очі чарівні,
    крапки розставлять у одвічнім спорі.

    Я намалюю жадібні вуста,
    що завжди так бажали поцілунку!
    Картину цю я бачу неспроста́,
    вона бринить в душі надії трунком…

    Я намилюю лагідну тебе,
    що в сонці розчинилася зимовім.
    Упавши весняним дощем з небес –
    донині дариш почуття казкові!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  7. Ігор Шоха - [ 2017.07.18 21:02 ]
    Моральні засади(16+)
    Не дивись на жіночі принади
    як на ласощі й море утіх.
    Все, що маємо, буде позаду,
    що попереду – думати гріх.

    Не дивись на чуже й епатажне,
    як буває, вальяжні коти,
    бо ніяка сама не покаже
    те, на що й не очікуєш ти.

    Не дивися, бо це аморально,
    все хороше – одному собі.
    Не журися, хоча і печально
    залишати її у юрбі.

    Не дивись на жону як собака,
    що забув, де масли заховав.
    Самурай у азарті атаки
    пам'ятає, яку обирав.

    І як огир не п'яль на кобилу
    косе око. Піймай за узду
    і дивися на яблука білі,
    а не фіги у райськім саду.

    Не дивися на неї ніколи,
    як вона, наче баба Яга,
    де б у гречку не стала нога.

    І гляди мені! Буде крамола
    не тоді, як вона напівгола,
    а коли абсолютно нага.

                                  2012


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  8. Ігор Шоха - [ 2017.07.18 21:55 ]
    Між іншим
    ***
    Немає як апелювати
    мені чужому – перехожій.
    Найлегше чути і мовчати.
    Не «вопіющим» воювати,
    але і змовчати негоже.

    ***
    Не заважають неживі боги
    служити слову і годити Музі,
    але перевелись запеклі друзі
    і завелися любі вороги.

    ***
    Сліпа Феміда і глуха.
    Такі у неї вади.
    Але тому вона й така,
    що краще пацю, ніж бика,
    на сало годувати.

    ***
    Пора тікати за тини.
    Уже закочують штани
    і голови, і глави,
    і бувші, й нинішні пани.
    І роздаються ордени
    наліво і направо.

    ***
    Перевибори? Нічого.
    Знову саме ті,
    що ідуть до перемоги,
    мочать мера бойового
    у його смітті.

    ***
    Кому, – ура! Кому, – ганьба!
    Іде підпільна боротьба
    за взятки і калими.
    І не гидує голитьба
    законами дурними.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  9. Ігор Шоха - [ 2017.07.18 20:15 ]
    Без простою
    Кон’юнктури у мене немає
    і тому не пишу я «поез»,
    бо ніхто їх уже не чекає
    і поезії не замовляє,
    та не лаю себе, коли без
    ремесла непутящого скнію
    і чекаю на неї одну.
    А коли од жари одурію,
    то й ніяке до ночі утну.
    Головне, аби рима охайна,
    луки, озеро і вітерець…
    І, буває, захочу – негайно
    уявляю хороший кінець.
    Не тому, що мені, бойовому,
    захотілося миру в раю,
    а тому, що люблю я солому
    і травинки, буває, жую.
    Запряжу віслюка в колимагу
    і поїду на ній горілиць.
    Як ніхто не звертає уваги,
    не цураюсь веселих дурниць.
    Хай полають за ці обертони
    і поети, і панії ті,
    що не знають мене у житті,
    та навчають хорошому тону.
    Дуже дякую. Так воно є,
    що поету не треба таланту.
    Пам’ятайте про небо моє,
    поки інше тримають атланти.

    ……………………………..........
    Мої очі – іще голубі
    помічали, що небо зелене,
    і дивились угору щоденно.

    Епітафію пишу собі
    не на камені, а на горбі,
    де усе промовляє за мене.

                                  07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  10. Олександр Сушко - [ 2017.07.18 17:39 ]
    Віщі знаки
    Я пожалів її одразу.
    Вкусив тоді кохання ґедзь.
    Вона ж ридала від образи -
    Її обквецяв горобець.

    Утер заляпаного писка,
    Завів до хати на чайок.
    Вона ж віддАлася без писку.
    Та це - пролог. А ось урок.

    Вона - фінансова тигриця.
    Все інше - непристойний звук.
    Є гроші - мацаю сідниці,
    Немає - вистачить і рук.

    У неї мамині манери
    Володарки, а не слуги.
    Гребе авансом і без черги,
    А я оплачую борги.

    Щоранку порожньо в кишені,
    Зникають навіть мідяки.
    На гроб одкладені "зелені"
    Попали їй у п'ястуки.

    Із хати вимело сервізи,
    Каблучки, техніку, книжки.
    Зате до штатів має візу
    Та шуби норкові важкі.

    Реве недолі пилорама,
    Розлучення, гризня, суди...
    У серці смуток грає гами
    І мавки кличуть до води.

    Бубнявіють жалобні сльози.
    Але раптово із небес
    Упала цяточка на носа,
    І я - ожив! Окріп! Воскрес!

    Не встиг уплакатися гірко,
    Піти втопитись у ставу.
    Дала мені хустинку жінка -
    Із нею нині я живу.

    Вже не болить. Усе в порядку.
    Душа пройшла важкий етап.
    Лише залишився на згадку
    Кігчастий слід звірячих лап.

    В душі цвітуть троянди, маки,-
    Нарешті витягнув туза.
    Несуть ворони віщі знаки,
    Дарують людям чудеса.

    18.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  11. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 12:11 ]
    "Привиди Сенсебіля"
    Молилася тюльпанно Роксолана
    над благородним тілом Мустафи…
    «Хуррем-хасекі»… «Радісна султана» -
    улюбленка газельної строфи…
    «Аллах акба́р!»** - вжахнулася Європа
    шляхів господніх полинам гірким:
    Історіє, чи ж раз давили хлопа –
    та щоб синів, та з власної руки!..
    Іди й вертай, наддужий Сулеймане!
    «Джіга́д»*** зове… Гнуздай прихильний час! –
    (а ти в сітях любовної омани
    сотвориш зло… При чому тут Тагмасп)?!
    Казна пуста… Бунтують яничари…
    Мовчить в петлі «діль-си́зів»**** Ібрагім.
    Османів трон гризуть дрібні почвари,
    а доконає… «П’яний» син Селім!
    Вартуй, Великий, кару Немезиди! –
    (мечеті вглохнуть… Збуриться Пророк…)
    Печать лукавства і печать обиди –
    коханих уст щербетовий ковток…

    …Твій флот розтрощать десь аж під Лепантом.
    Помреш біля Сиготу в самоті…
    Історіє, над древнім фоліантом
    Прости в е л и к и м їх путі круті!
    Кривих підков тьмяне кровозмішання,
    чи дотик до дитинного тепла –
    пошли в е л и к и м крихту подаяння:
    ах, «інш алла́»*****… «лла і́лла і́ль алла́»…******
    У мінаретних відзвуках «аза́ну»*******
    прозоре «соль» надривне змінить «фа»,
    коли над Сенсебілем Роксолану
    царевич перестріне… Мустафа…

    Розмиті фрази… Фрески кольорові:
    я бачу – к р о в!.. Я бачу м о р е крові!

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  12. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.07.18 11:48 ]
    Люлі-люлі...


    Чорні жорна.
    Мливо...
    А на думці - жито.
    Соуси... підливи.
    Скільки ж душ убито? -
    Думати не хочеш.
    Мурашвою - люди...
    Опускають очі,
    Розбирають буди.

    На пательні теплій -
    Щастя жовтий м`ячик.
    Злодій тирить еппла,
    Гнат старцює-плаче.

    Кряче ситий ворон:
    "...все окей, лебідко...".
    Наш Арес п`є, оре...
    Постачай, не бідкайсь.

    Воювали й гуни,
    Й татарва гаряча...
    Ось мадонна юна
    У дірках моднячих.

    Кинула цигарку...
    Люлі-люлі, хлопче!
    Ще на сонці - хмарка.
    Гидь цю землю топче.

    Чвиркання: "Ви недо...
    Товпи, біомаса..."...
    Обіймай ведмедя,
    Їж вівсянку ласо.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (5)


  13. Козак Дума - [ 2017.07.18 11:38 ]
    Розмова з сином
    Синочку, рідний, здавна так ведеться,
    є цінності моральні у житті.
    Дарма нічого в ньому не дається,
    дай Бог це допоможе в майбутті.

    Затям, мій синку, є на світі гріх,
    який здолати зможе тільки вірність.
    Його ти не пускай і на поріг –
    то віроломна і підступна підлість.

    Ще, сину, назавжди запам’ятай,
    чесноти більшої немає у людині
    ніж захищати дім і рідний край,
    служити беззавітно Батьківщині.

    Та не забудь, синочку, й поготів,
    листаючи свою життєву повість, –
    немає щастя більшого в житті
    як білосніжно-кришталева совість.

    18.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 11:34 ]
    "Бахчисарайський фонтан"
    Бахчисарайське видиво – Фонтан.
    Троянди дві: із білою – червона.
    Тут в покаянні похилявся хан,
    визнаючи: сльоза... вона солона!
    Вона солона, бо вона пече
    і пропікає мертвим сном пустелі.
    Вода стіка... стікає – не стече
    у мавзолеї в ханськім гінекеї.
    Чи бачив хто Гіреєву печаль,
    чи вловлювали чорну його ношу,
    як завмирав, як він дивився вдаль,
    як відбував свою щоденну прощу –
    як обвивав Троянду Забуття
    уявних ласк нестримними мазками,
    чи хто вслухав тяжке серцебиття
    і каяття з тонкими голосками...
    Що перше каяття – її ім’я́,
    далеке від татарського – Марія*...
    У пелюстках Троянди Забуття
    воно тепер навіки заніміє!
    Що друге каяття – її Любов,
    захована в палкім гарячім лоні...
    ... Фонтан німів, стікав водою знов,
    вода зривала пелюстки червоні.
    Червона серця кров – а кров густа
    стікає вниз по лоні одаліски...
    Що третє каяття – то Чистота,
    Троянда Біла чиста, як невістка!

    У тім, що біла, не її вина –
    солона чаша повна
    пий до дна!!!

    ... І пив Гірей... і чорно чашу ніс –
    Троянди Смутку до Фонтану Сліз.

    «Світило бляклеє гарему,
    Чи ж ти тепер у забутті?
    Чи про Марію і Зарему
    Одні лиш мрії золоті?

    Чи тільки сон обворожіння
    В імлі пустелі малював,
    Хвилинні меркнучі видіння,
    Душі неясний ідеал?

    Твій пил посріблено-принадний
    Окропить холодом роси:
    Ах, лийся, лийся, ключ відрадний!
    Свій давній жаль оповіси...»**


    * Йдеться про шляхтанку Марію Потоцьку, невільницю Бахчисарайського гінекею, приховану під образом Троянди Забуття. Убита рукою суперниці. На її пам’ять кримський хан Керім-Гірей збудував Фонтан Сліз, щоденно приносячи до нього дві троянди: символи Любові і Невинності.

    ** за О.С.Пушкіним, переспів авторський (І.В.)


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  15. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.07.18 10:57 ]
    Жалі

    1

    Ностальгійні старі абрикоси...
    Клапоть неба у склянці рудій.
    Парки в пеленах бджіл понаносять,
    Ось пісненькі млинці - на воді.

    І духмяно, і терпко, й медово.
    Ряд штахетин, проміння бурштин.
    Гарбузяні поважні корови.
    Мінзаводик. Це знов Яготин.

    Та ніхто не запрошує шпарко.
    Сива мати на лавці... жалі...
    Дітлахи незнайомі... поштарка.
    Гедзі-спомини в жовтім брилі.

    Я не впевнена... може... на трішки...
    Оселилася б міцно десь тут.
    Проросли між любистком горішки.
    У дірках павутинний батут.

    2

    Не впізнаю ні Тані, ні Олі...
    Розірву білу нить перепон.
    Торохкоче плямиста квасоля:
    на перон...
    на перон...
    на перон...


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  16. Неоніла Гуменюк - [ 2017.07.18 10:01 ]
    Краще лихо не буди
    Лихо спить собі спокійно
    В темному густому лісі,
    А як хто його розбудить,
    То й шукати вихід буде.
    Якщо знайде, то гуляє,
    Горем всюди вибухає,
    Кривдою зловісно бродить.
    Тому й кажуть у народі:
    "Краще лихо не буди,
    Не шукай собі біди".

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  17. Неоніла Гуменюк - [ 2017.07.18 10:58 ]
    Веселкова гойдалка
    Після дощику рясного
    З"явилась веселка,
    Різнобарвна, кольорова,
    Сяюча і легка.

    Перекинула місточок
    Через річку Тиху.
    На березі безтурботно
    Бавилися діти.

    Хлопчик голову підняв:
    -Друзі, вгору гляньте,
    От би добре було нам
    Всім туди потрапить.

    По чудовому місточку
    Нам би прогулятись
    І на білих хмарках-конях
    Верхи покататись.

    З слоником дружить рожевим,
    Мавпочку впіймати
    І на гойдалці-веселці
    Досхочу гойдатись.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  18. Козак Дума - [ 2017.07.18 10:36 ]
    Соколина пісня
    Сини мої, мої соко́ли,
    моя ви радість і печаль,
    моє ви волошкове поле,
    моя надія, біль і жаль…

    Моя ви доля триєдина,
    ви кожен з трьох – життя моє.
    Ви – моя пісня соколина,
    усе, що в мене нині є!

    Сини мої, мої соко́ли,
    ви честю за́вжди дорожіть,
    у кожного хай буде соло,
    але братерство – бережіть!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  19. Ігор Шоха - [ 2017.07.17 22:38 ]
    Сомнамбула
    Минає у цирку на дроті
    афера: «Російська весна».
    І наче нема ідіота,
    який у миру – сатана.

    Нічого не пам'ятає,
    нікого не визнає.
    Батия на Рейні немає.
    Чума обирає своє.

    І поки затії на часі –
    повія ніде не була.
    Її не було на Донбасі
    і Ялту вона не взяла.

    За Віслу вона не ходила
    і не розоряла Волинь,
    і боїнга не зачепила,
    і рейсу – Варшава-Хатинь.

    У неї усі боголюби.
    Є роги й зоря на чолі!
    Але заявляє тригубо,
    що укри – усі москалі.

    А нині – лунатики в моді:
    дивуються, в очі плюють,
    не вірять у здачу по морді,
    але наставляють на путь.

    І не протираючи очі,
    не чуючи анітелень,
    «месія» п'яніє у пень.

    Линяє афіша. Уроче
    над чорною прірвою ночі
    схиляється завтрашній день.

                                  07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  20. Козак Дума - [ 2017.07.17 22:52 ]
    Хвороба совісті

    В‘ється ніби змійка русло лиш від річки,
    а була ж бурхлива, велична Ріка.
    Висохли озерця, згинули потічки…
    Що чека Карпати? Доля нелегка…

    Нижчі стали гори, різко полисіли,
    бо дзвенять сокири і ревуть пилки.
    То красу Вітчизни, легені країни
    звірі розривають на дрібні шматки.

    Що чекає Неньку, рідну Україну?
    Чи проб‘ється завтра крізь вогонь і дим?
    Чи ж не вбережемо квітнувшу країну?
    Що ми скажем, люди, правнукам своїм?!.

    Що ми скажем дітям, що ми скажем внукам?
    Чом не боронили свій зелений дім?!
    Чи ми безголові, чи зовсім безрукі,
    що відпір не можем дати звірям тим?!.

    Змійками зів‘ються спомини про річку,
    висохне невдовзі не одна ріка.
    Висохнуть озера, пропадуть потічки,
    якщо будем, браття, й далі так чекать…

    07.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  21. Козак Дума - [ 2017.07.17 20:23 ]
    Зрiла любов

    Не зміряєш любов одним лиш часом,
    та кажуть, що з роками вона кріпне.
    Якщо прожити років тридцять разом,
    можливо знову та любов розквітне.

    Розквітне те, що звичкою вже зветься,
    що з серця перейшло повільно в душу.
    Те, що теплом морозним днем озветься,
    приємно вразить чи хоча б зворушить.

    Любов – завжди надійні, сильні плечі,
    що все життя тримають на плаву.
    А ще – розважливі і мудрі речі,
    у снах та роздумах і навіть наяву.

    Любов – це завжди щастя й горе навпіл,
    одна дорога разом до кінця.
    Любов – це гострий кут й пологий нахил,
    і в унісон співаючі серця.

    08.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  22. Козак Дума - [ 2017.07.17 19:21 ]
    Дорога додому
    Я їду додому живий
    з війни, із Донбасу, зі Сходу.
    Хоча вже і не молодий,
    ходив захищати свободу.

    Я їду додому живий,
    де діти, батьки і дружина.
    Дім змалечку рідний там мій,
    моя там мала батьківщина.

    Я їду додому живий,
    хоч ниють загоєні рани,
    і вірю, що мир дорогий
    здобудемо пізно чи рано.

    Я їду додому живий,
    привітно всміхаються люди.
    В півсотні я ще молодий
    і радість наповнює груди!

    28.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  23. Ігор Шоха - [ 2017.07.17 19:15 ]
    На шляху істини
    У зеніті літа часу мало.
    Коло переписує Велес.
    Покотило колесо Купала
    за гарячі обрії небес.

    Зупиняють сонце вечорами
    на ночівлю хрещені боги,
    а червоне небо за лісами
    не дає надії і снаги.

    Капища руйнуються дощенту.
    Істина – у вічності душі.
    Храми – дорогі апартаменти,
    особливо крадені й чужі.

    Гея уповає ще на осінь.
    І до неї недалека путь,
    де сіріє істина і суть.
    Ідемо у світанкові роси
    ще не взуті, та нагі і босі
    а боги жертовники несуть.

                                  07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  24. Козак Дума - [ 2017.07.17 19:48 ]
    Не чекай
    Не чекай, не повернусь, не потрібно слів,
    як у вічі вже сміюсь – значить розлюбив.
    То навіщо я грішу й котрий уже рік
    Бога подумки прошу, щоб тебе беріг?!

    Ждеш мене? Я не вернусь, нізащо. Пробач,
    що на тебе вічно злюсь, за дитячий плач.
    Може згодом поміж трав і старих могил
    я знайду, кого шукав і кого любив…

    Не чекай, я не вернусь вже назад. Прости!
    Відновити не берусь спалені мости.
    В річку двічі не ввійти, щастя не вернуть.
    Заросли твої сліди, загубився путь.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  25. Козак Дума - [ 2017.07.17 19:26 ]
    Спасибі, доле!
    Спасибі, доле, що живу!
    За дивограй – окрема дя́ка.
    За синє небо у ставу,
    за добрі і не дуже знаки…

    Спасибі, доле, за мораль,
    за радість і за сподівання.
    Мені дітей безмежно жаль,
    нена́виджу їх біль, страждання!

    Спасибі, доле, що знайшов
    душі своїй зі срібла струни
    і з ними дотепер ішов
    босоніж через часу вруни.

    Спасибі, доле, за любов,
    за друзів, ворогів, уроки,
    гарячу, невгамовну кров,
    за вірні і рішучі кроки.

    Спасибі, доле, за печаль,
    що душу юну розривала,
    та волю гартувала в сталь
    і розслаблятись не давала.

    Спасибі, доле, за вірші́,
    що до сих пір пишу і мрію,
    багатства грішної душі,
    а ще – за віру і надію!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:34 ]
    "Єлизавета Ярославівна і Гаральд Сміливий"
    ... Тут потрібно високої ноти -- без неї не можна!
    Тут оспівана кожна сльозинка, сторіночка кожна:
    тут Сміливий Гаральд у звитяжному юності леті
    серед княжих палат -- яко вой і поет --
    на любов присягав 'Лисаветі.

    'Лисавето, розквітлая руже із літніх садів Ярослава,
    що бажала без царства Гаральда за мужа!.. Гучная хвала-піснеслава
    о красу твою юну, незайману, вольно по світу несеться --
    біля київських при́ступів кінь половецький пасеться.

    ... А у вікінгів серце -- на ласку жіночу нечуле...
    ... А у вікінгів в серці -- лиш море бурунне ночує...
    ... А у вікінгів в серці -- дороги круті і скелясті...
    ... А у вікінгів серце з заліза -- крицевої сивої масті...

    ... А ханенко у свіжих покосах попиває кумис з кобилиці,
    а ханенкові очі - розкосі, види́ -- блідолиці.
    Він наврочує руському люду Косовицю* з жаркою ходою --
    горезвісну Обиду** й Облуду*** руський люд називає "ордою"...

    ... Мій Сміливий Гаральде, хутчіше з походу вертайся.
    Не питайся у моря погоди, про вроду у зір не питайся.
    Мій Гаральде Сміливий, вертайся звитяжцем з походу:
    порятуй і престол свій, на меч уразливий,
    і дівочу неторкану вроду...

    ... Хай надовго пустіє бенкетная заля Валґалли ...****
    ... Хай русалка по морю розвіє предивні корали ...

    Нагородою стане безцінна -- як витвір поета --
    надкоштовна перлина -- єдина княжна 'Лисавета.

    ... Історія Єлисавети Ярославни і Гаральда Сміливого повертає у світ романтичної казки про велике кохання: руська князівна приглянула собі вікінга з непривітних берегів скелястої Норвегії. Ким він був напочатку? -- лицарем-пройдисвітом, спадкоємцем без столу, і ще трохи -- лютнярем, тямив лад до історичної саги ... А що князівна запала глибоко в його неприборкану душу, то тим палкіше тягло Гаральда на лицарські пригоди, походи морями і суходолами, -- і між тим на пісенні тексти, як і лічить мандрівному закоханому піїті.
    ... Вернув до неї змужнілим воєм, на карбу мав багато звитяг, а серед них найбільшу -- відвойований престіл свого батька -- Оляфа, короля Норвегії. Повержений був і смутянин -- король Кнут Великий, і половецький ханенко, що й собі забажав 'Лисавети. Розбиті страшні сарацини, і транди, й дротґейми...
    Такий зять став Ярославові до смаку -- і він благословив закохану пару.
    Такого бучного весілля, як шлюб Єлисавети і Гаральда Сміливого, сивобороді київські гуслярі ще не пригадували. От і складали про них славословія, а про їхнє кохання -- легенди ...

    ... Десь там лютня сумує Гаральдова.
    Порохом струни припали ...
    То був час вигнання і безпуття,
    гнітючої Долі -- Опали.
    Вдармо струни ... Хай піснь розбиває
    терпіння зважнілі тенета,
    як на свого Гаральда -- крізь віки і каміння --
    чекає княжна 'Лисавета.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  27. Олександр Сушко - [ 2017.07.17 18:39 ]
    Де нас немає
    У соцмережах, кажуть, файно.
    До рота падає банан,
    Сіяє сонце життєдайне,
    Хлюпоче теплий океан.

    Поети пишуть без зупинки,
    Кладуть поезії рядки.
    А їм хвалою чешуть спинки,
    Кидають слави ягідки.

    Хотів потрапити до раю,
    Небес почути чистий звук.
    Та гарно там, де нас немає,
    А я убгався на фейсбук.

    Настала ера постмодерну,
    Відкрилися усі роти.
    Естетики мутує зерня,
    Хлорується ковток води.

    Летять словесні водоспади -
    Сиропи, січка та корчі.
    Афекти, пози, ескапади,
    Наживка - чулі читачі.

    Сидить в інеті зріла дама,
    Жує десятий пиріжок.
    В поетики компостну яму
    Кладе іще один мішок.

    Мужик на фото - козарлюга!
    Під ним вистрибує лошак.
    Сонети пише недолуго,
    Зате багато й надурняк.

    Писець чекав на охи, ахи,
    Бравіссімо, ого, о-є!
    А я за слушну заувагу
    Отримав дулю навзаєм.

    З інету сумно виповзаю,
    Рачкую, рухаюсь навспак.
    Закрилися ворота раю.
    А, може, щось роблю не так?

    17.07.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (3)


  28. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:00 ]
    "Святослав Завойовник"
    ... Ото вам Святослав. А то -- Куря.
    (Курне курчаве печенізьке сім`я!)
    Спритніший, бач, від грецького царя --
    він уподобав, вражець, княже тім`я.
    Велике діло -- людська голова:
    от череп та мізкú, та трохи шкіри --
    а що вона ще й русинської віри,
    то це, завваж, порожнії слова,
    коли вона уже не на раменах,
    коли завмер звитяжний напіврик,
    і княжа кров на зім`ятих знаменах...

    ... А ти -- Куря -- пів звір, пів чоловік,
    тобі за смак з убитого покпити,
    так зажадав із черепа відпити
    чи то вино -- як кров, чи, може, кров, як сік!

    ... "Чужого забажаєш, втратиш кревне", --
    коштовна фраза, перли на льоту...
    Куря тримає чару золоту --
    золотоносний Київ плаче ревно:
    сьорбнула трéби* божая душа,
    як буйний тур на острію ножа --
    допіру ось смиряла гордо грека,
    та враз розбила нетривкого глека --
    і нагло так змаліла на віку...

    ... Куриться дим на руськім жальнику.*
    Повнúться череп в золотій оправі --
    двосічний меч по князю Святославі.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  29. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.07.17 17:55 ]
    Магма бунтує
    1

    Зводим Помпеї на попелищі.
    Допоможіть нам, янголи, хвищі...
    Плінфи достатньо, глина чудова.
    Ось і палаци...
    ...де ж наша мова...

    2

    Хто там джергоче ген за верцадлом?
    Тиш... Закопали сміттячко... падло...
    Діл окропили... випили соку.
    Бевзням набридло рідне, високе.

    Захилиталися фіги... баляси.
    - Нащо та мова дідівська здалася?
    Нею не вирвати зиску... кредиту.
    Піє китайською півник Микита.
    Хінді вивчає ослиця, п`є смузі.
    Магма бунтує - посеред ілюзій.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  30. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.07.17 17:42 ]
    Пташине

    1

    Крила журавлині...
    Пір`я горобчаче...
    Жайворонок линув -
    Блискітки побачив.

    Засліпила сойку,
    Галку притінила.
    Коломийки... зойки...
    Білочка в чорнилі.

    Нахапали "лайків"
    Мухоловки сірі.
    Солов`ям відзнаки.
    А мені - клавіри!

    Оминала склепи,
    Сіті, гнойовища,
    Черепи, халепи...
    Хто ти?.. - крекче днище.

    Тут земні відомі:
    Мурашва, три квочки...
    Я в захмар`ї - вдома.
    Зайві там кілочки.

    2

    Відцвітає літо.
    На плато відчайно.
    Скрекотить еліта.
    Десь тече Почайна...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  31. Іван Потьомкін - [ 2017.07.17 16:52 ]
    Першоапостольні

    ...Як поєднали їх в один святковий день?
    Не були ж друзями вони.
    Ба! Найчастіше – сперечались.
    Хоча б і тоді, як Павло загостював
    В Петра на два тижні в Єрусалимі.
    Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
    Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
    Всевишнього обранців прийдешнім царством,
    не поривав із заповіданим Мойсеєві:
    обрізали хлопчиків на восьмий день,
    так і тепер годилось це робити неофітам,
    щоб зберегти в’язь із Творцем світу.
    А Павло був найздібнійшим з-поміж учнів
    рабана Гамліеля, одного з наймудріших
    на той час мудреців, котрому шану
    віддавав навіть чванливий Рим.
    Учитель і батьки гадали, що Шауль,
    (названий так іменем першого царя Ізраїлю,
    а потому переймований на латину в Савла),
    сам згодом поповнить когорту мудреців.
    Може б так і сталось, якби у ненависті
    до перших християн по дорозі в Дамаск,
    як оповідає сам апостол, не пролунало із Небес:
    «Савле, Савле! Що ж ти женеш Мене?»
    «Хто Ти, Господи?»- спитав Савл, упавши на коліна.
    «Я Ісус Назорей, якого ти гониш!»
    Відтоді Савл в когорту християн влився,
    порвавши з усотаною змалечку вірою батьків.
    «Коли ж каже «Новий Заповіт,-
    наголошує він у «Посланні до євреїв»,-
    то тим назвав перший старшим.
    А що порохнявіє й старіє, то близьке до зотління».
    Не приживсь Павло у своїм краї.
    До варварів подавсь і тішивсь успіхом.
    Фактично він оформив християнство як віру.
    Коли ж йому вдалося зробити своїм учнем
    Не когось там, а самого проконсула Павла,
    його ім’ям нарік себе новоявлений апостол…
    …А, може, поєднав першоапостолів гріх перед Ісусом?
    Петра за те, що тричі відмовивсь од Учителя.
    Павла - за розгул фанатизму?..
    …Та все ж, напевне, поєднала їх смерть.
    Хоча й вона була в кожного різна:
    Павла як римського громадянина
    не мали права вішать і голову мечем скосили.
    А Петра, як і Вчителя, нa хресті розп’яли.
    Щоправда,вдовольнили його прохання –
    головою вниз, аби не бути поруч з Ісусом,
    а тільки біля Його підніжжя.

    P.S.
    ...Не просто уявить Петра за плугом,
    Бо за життя лише на рибі знався,
    Як і Павла - погоничем волів,
    Адже освоїв мистецтво шить намети.
    Але це, певно ж, все на тому світі.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  32. Неоніла Гуменюк - [ 2017.07.17 09:40 ]
    Вдячна яблунька
    Рясно яблунька вродила,
    Гілля низько нахилилось
    Під великими плодами,
    Котрі до землі все тягнуть.

    Важко бідній їй стояти,
    Вітер може поламати,
    Тоді боляче їй буде.
    Та знайшлися добрі люди,

    Які гілочки підняли
    Й обережно так, помалу
    На підпори їх поклали,
    Легше деревцю вже стало.

    Людям яблунька всміхнулась
    І до сонця потягнулась,
    Вдячно листям тріпотіла,
    Коли ж яблучка доспіли,

    Щедро-щедро пригощала
    Тих, котрі допомагали,
    Круглобокими, смачними
    Яблучками наливними.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  33. Козак Дума - [ 2017.07.17 08:02 ]
    Новоспечена рідня
    Він Карамазовим племінник чи то брат
    і орден має вищий, юридичний.
    Парламентаріям усього світу сват
    і друг всіх президентів, закадичний.

    Він доктор, академік, меценат –
    еліта своєрідна, вища раса…
    Мені байдужий весь той плагіат,
    та родоводу не чіпай Тараса!

    17.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  34. Козак Дума - [ 2017.07.16 22:03 ]
    Без тебе
    Без тебе – немає життя.
    Без тебе – скінчилася пісня.
    Без тебе – одні каяття
    і спомин про щастя колишнє.

    Без тебе – весь світ опустів.
    Без тебе – не в змозі сміятись.
    Без тебе – ріка без мостів,
    на той бік уже не дістатись.

    Без тебе – зима і сніги.
    Без тебе – тріскучі морози.
    Без тебе – немає снаги,
    лише буревії і грози.

    Без тебе – окі́л заметіль,
    сумує зажурено небо.
    І лине луна звідусіль:
    Без тебе, без тебе, без тебе!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  35. Олександра Камінчанська - [ 2017.07.16 22:10 ]
    ***
    Різною бувала, що й казати:
    Плакала, молилася, любила.
    Хтось вершив небачені палати,
    Я собі ростила тихо крила.
    І у теплих снах, де мріям тісно,
    Як пташа – тягнулася до неба.
    Не завжди крилатим легко, звісно,
    Я летіла далі, знала – треба…
    Кепкували недруги: «дивачка,
    Ще і досі вірить у сновиддя!».
    Я просила Бога, щоб побачив,
    Як сей світ мілів, кришився, нидів…
    Я світила, як зоря світила,
    Вірила, так йти до мрії легше.
    Я лише просила в неба сили
    І мені воздалося, не вперше…
    Вірила словам, подіям, людям,
    Облітала фальш, немов позлітка…
    Як мене не стане – жити будуть
    Ці вірші – старенькі, добрі свідки…




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  36. Козак Дума - [ 2017.07.16 22:02 ]
    Болить

    Болить!..
    Серце нестерпно болить!
    Ще мить…
    й птахом у небо злетить.
    Не спить…
    розум удень і вночі.
    Горить…
    вогник моєї свічі.
    Сніжить,
    все огортає туман.
    Біжить
    поряд біда і обман.
    Життя
    стрімко стікає в пісок.
    Буття
    випило весь уже сок.
    Ще раз…
    стріну старий новий рік.
    Вже час…,
    колом замкнувся цей вік.
    Зима…,
    краю брехні тій нема.
    Німа…
    все накриває пітьма…

    07.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  37. Козак Дума - [ 2017.07.16 22:56 ]
    Вся суть

    Навіщо крадете нещадно
    усе, що з воза не впаде.
    Хоча це зовсім непорядно,
    та ви віки так живете…

    Украли герб і трон украли,
    украли віру і „язик“.
    Чужі все землі ви збирали,
    московський гріб усе мужик.

    Поцупили пісні народні,
    зробили меншими братів.
    Все кричите, що благородні,
    перетворившись на катів.

    Усе присвоїли, украли
    і силитесь про це забуть.
    Та як би ви там не брехали,
    уся в злодійстві ваша суть.

    08.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  38. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2017.07.16 21:48 ]
    Спадало сонце за картину
    Спадало сонце за картину,
    Темнішав обрій, - я сама
    Собі відміряла провину,
    Сама сказала - не вина.

    За обрій линули хвилинні
    Медведі_страуси_квітки,
    А я лишаюся, щоб гріти
    Суворі спогади сумні.

    Щоб тихий вечір був, мов диво:
    Тендітно ніжний блонд-оранж,
    Щоб Хтось далекий був при силі
    І повернув собі кураж...

    Спадало сонце так картинно,
    Темнішав обрій сам-на-сам,
    Я залишила в небі синім
    Драконом вишитий віраж.

    16.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (2)


  39. Микола Дудар - [ 2017.07.16 21:08 ]
    ***
    Знесилив дощ поскубану ріллю
    і вечір покотився спочивати
    ти рівно о двадцятій на нулю
    і ледь жевріє вогник циферблату…
    росте число ти зміниш раптом курс
    в той самий бік де видимі і справжні
    таксі - минай тобі потрібен бус
    повір мені від нього більше вражень…
    16-07-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  40. Олександр Сушко - [ 2017.07.16 20:19 ]
    * * *
    У кожного своя стезя, межа
    Добра, злоби, поваги та терпіння.
    В руках убивця стискує ножа
    Аби у плоть ввігнати по руків'я.

    Краде злодюга гроші та майно,
    Жадобою горить несите око.
    Онук у баби цупить на вино,
    Висотує із неї мляві соки.

    Продав усе до нитки волонтер,
    Купив приціли, джипа, автомати.
    Комбат - пристосованець-шкуродер -
    Машину вкрав, пригнав собі до хати.

    Вагітна жінка впала на траву,
    У животі вовтузиться дитина.
    Зриває з пліч їй сумочку нову
    У фраці із метеликом мужчина.

    Болить рука - осколок у плечі.
    Піти б у тил - у медсанбат, на базу.
    Та він не опустив свої мечі -
    Охороняє підлу біомасу.

    Чуже маля - здоров'я на "нулі" -
    Потрапило в омріяну родину.
    І хоч у ній десяток ще голів -
    Знайшлося місце ще одному сину.

    Збирають люди лахи все життя,
    Втовкмачують у хлам безсмертну душу.
    Сусідове в агонії дитя -
    Йому допомогти негайно мушу.

    Надворі злива. Блискавки, гроза.
    У хмаровинні зрію віщі знаки:
    Єдиний шлях веде на небеса -
    Себе віддати людям. Без подяки.

    16.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  41. Козак Дума - [ 2017.07.16 19:29 ]
    Срiбнi струни душi

    Вдосталь років прожив я у Всесвіті цім,
    та душа залишається юна.
    Маю трьох соколів, маю сад, маю дім
    і звучать у душі срібні струни.

    Мої думи злітають над гори й поля,
    під ногами нетоптані вруна.
    Буде вічно крутитись планета Земля
    і співатимуть вам срібні струни.

    Пригадаю минулого славні роки,
    й дотепер долинають їх луни –
    як учились, любили, немов на віки,
    бо дзвеніли в душі світлі струни.

    Лину думкою я в нескінченні світи,
    як Джордано, знайомий вам – Бруно.
    Назавжди залишуся в душі молодим,
    хай лунають в віках її струни.

    05.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  42. Любов Бенедишин - [ 2017.07.16 18:26 ]
    І щось таке...
    1.
    Коли вже, Господи?! Коли ж…
    …Звіряче ікло. Бравий клич.
    Криваві ігрища. Арени.
    Мутні слова. Мутанти-гени.

    Далі′… Ідилія… ІДіЛ…
    Квапливі руки породіль…
    Бравади… привиди… тривоги…
    Ще кілька обріїв… ще трохи…

    «Шикуйтесь, витязі звитяг!»
    Надії… сни… передчуття…
    І щось таке в душі… холоне.
    І щось таке з очей… солоне.

    2.
    Навпроти раю… скраю…
    Чеканю ритм… чекаю
    То вісточки, то дива…
    Живу. Я терпелива

    16-17.07.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  43. Микола Дудар - [ 2017.07.16 16:39 ]
    ***
    Фата Моргана…
    і це очевидно
    Венесуела? а може Париж?.. і
    зіллються в одне очей половинки
    і вийдеш на двір
    і пірнеш у спориш…
    а там інший світ цвіте і буяє
    Раю подібний
    зайди покажу
    о
    спочатку полиш думки неохайні
    і витри зісподу
    кому я кажу?..
    16-07-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  44. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.07.16 12:21 ]
    Своя...
    1

    Жнива...
    Події лізуть на конвеєр...
    Чи їх зметеш, гарикнувши "ату!"..
    Тримаєш план...
    Штормисько трощить реї.
    ...у пустоту плин тіл.... у пустоту...

    Серед обмов, олжі плекаєш мову,
    Вишпортуєш минулля довгий цвях.
    Лякає світло - лементять прасови.
    Арес оплакує вівцю в молочаях.

    2

    Кого штурнути, вчити чи жаліти?
    Усі такі просунуті, круті.
    А ти стоїш... і вигоряє літо...
    Стрімкіші сходи... Молишся в куті.

    І сито, і стило підхоплять друзі.
    Почуєш голос братика... отця.
    З підсаками малята голопузі.
    Уже й Олімп... де зайняті місця.

    3

    Ладнаєш яро приставну лавицю.
    На музі то велюр, то коленкор...
    Зловила в серце майську блискавицю -
    Вже не прийма в солістки млявий хор.

    Отож, іди! Трощи чужі горіхи.
    Кибитки ромів клякнуть на шляху.
    Цвіла любов з відсотком горя-втіхи,
    Окроплюй мандрагору та соху.

    Кармінно забуруниться мовчання.
    Лови слова... пелюстя... корінці...
    Учора перестрибнула ковбаню.
    "Своя"... - сюркочуть сяйні стрибунці.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  45. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:41 ]
    "Настя Чагрівна. Попелище"
    ... Знав Орлеан відьмівну Жанну д'Арк:
    уп'ється в карк, не діва – а тигриця.
    Спалили Жанну. Крівця – не водиця.
    На попелищі ізростили парк ...

    Навіщо нам історія чужа! –
    ми, руси, теж під лезвієм ножа –
    он в Крилосі укрилася криниця –
    (утопла відьма, спалена відьмиця...).

    Навіщо нам дівиця Жанна д'Арк
    між Настоньок, Даринок, чи Одарк!..

    ... А хто води з криниченьки нап'ється,
    тому Чагрівни постать відіб'ється –
    немов відьомська пара на воді,
    в летючій шалі, в надлегкій ході –
    незрячого завіє на горище,
    на Тік, на Золотий, на попелище ...

    ... Там золотаві родять пшениці́,
    там тужавіє золотом колосся,
    там князь торкає золоте волосся –
    золоторунні пасма-баранці ...

    "... Там овечки окотились,
    там ягнята народились ..." –
    там родить Настя княжеє дитя,
    і сходить Чагрів терем хлібом-сіллю...

    ... Черлене сонце сходить по весіллю ...

    ... Встеляє попіл золоте шиття ...

    – Олеже, оберегова скарбнице!
    – Настусенько, чом личко блідолице?
    Скуштуй, дівице-красице, рум'ян !..
    (Буян отерп ... Збуянився Буян.*)

    ... Сліпа юрба полінця підкладає –
    химерні сильця М а р и ц я** пряде!

    ... Там Осмомисл десь сі́дельце ладнає ...

    ... Чагрівна у танку перед веде ...


    -----------------------------------------
    * Б у я н – за уявленнями древніх слов`ян – Острів Останнього Вечора по т у с т о р о н у світового океану, царство Місяця, Сонця та Зорі. Оселя богів язичницького пантеону та душ померлих родичів – предків, де панує тепло, буйноцвіття і благодать божа.

    ** М а р и ц я (похідне від М а р и н и, М о р е н и) – язичницька богиня Смерті.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:26 ]
    "Олег - Володимир Ярославичі.Двобій"
    Олег Чагренко – Ольжин Володимир.
    Два леза у меча. Озіріс – Сет.
    Один – із пилу, другий – із гордині.
    Два паростки. Два грона. З трунком – мед.
    Один супроти другого… Княженки…
    Один – сирітський, другий – стольний син.
    Безпутній Володимир і Чагренко –
    два жмутки болю… Втрати дві сльози…
    Двобій між ними! Батько – поміж ними…
    Зросли чужими – і умруть чужими.
    І Ольжин трунок, і Настусин мід –
    Розталий лід… Всіма забутий слід…

    Олеже! Володимире! Агов-же!
    (Я риси ваші виловлю з пітьми).
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    удар-но, Боже, з горя в два громи!
    Удар, Перуне! Протверези душі:
    ця віковічна звідниця – юрма!
    В безоднях неба, в морі і на суші –
    н е м а рятунку ! П р а в д о н ь к и нема !

    Чагровичу… Чагро… Оле́же… Ольже…
    Престольна чара випаде із рук.
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    Не благородна г а л к а … Звісно… К р у к.

    (З видання "Галицька елегія"/історична поема. - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  47. Василь Мартинюк - [ 2017.07.16 07:26 ]
    Так гарно, так гарно…

    Земля дала сили,
    Любов дала крили
    Й душа полетіла.
    Широко, вкруг сонця,
    Глибоко до донця
    Куди захотіла.

    Порине в просторі
    Де зорі, де зорі
    Душа моя – цяця.
    Від рідного краю
    До тихого раю
    Понесе блукальця.

    Та згадка все мука
    Так серденько стука,
    Його не спинити.
    Душа не забула
    Як гарно то було
    Кохати й любити.

    В осяжній блакиті
    Земля в оксамиті
    Так світиться барвно
    Немов у намисті.
    Жита золотисті.
    Так гарно, так гарно.

    Парище.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  48. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2017.07.16 02:45 ]
    ***
    Солнце-форму, как рифму,
    я возьму без огня,
    мандарином невинно
    смотрит даль на меня

    От воздушного эго
    онемела земля.
    Голубое пространство
    и зеленая явь.

    Озаренная небом,
    Я спущуся, как в дар,
    В белоствольное лето,
    В белый день, в пенный рай.

    От всего, что не бело,
    я к реке убегу -
    смою маску на небе:
    там меня ведь поймут.

    Солнца контур – о, диво! -
    золотой, без огня,
    мандаринно невинный
    убежал от меня

    Убежал, чтобы небо.
    Белой дымкой чудес
    Удивляло медведем,
    Что внезапно воскрес.

    Удивляло фазаном,
    Что с медведя пророс,
    Человек это знает,
    Если светел и прост!


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  49. Серго Сокольник - [ 2017.07.15 22:13 ]
    Жереб кинуто
    ще рожеві світанки малиноводзвонові
    на церков куполи посідали спочить
    щоб тубільців розважить молитвами оними
    та прибульці пливуть їх вітрил не спинить
    молитовним благанням відомого імені
    бо вже прокляті чути совині пісні
    бо в корови вже кров витікає із вимені
    і не пить молока ні тобі ні мені
    бо розірвано ніч від старців кожушиною
    аж до судного дня покриваючи світ
    без упину палаючі кидаєм шини ми
    і читаєм осмислено твій заповіт
    а тебе ми робили прокрустовим ідолом
    і поверх покривали сувоями лжі
    все відкрилося час коректурою видалить
    всю облуду бо ми стоїмо на межі
    та світанки рожеві змінились загравами
    що кривавим потоком заповнили світ
    випав жереб зіграти за істини правилом
    у якому основою твій заповіт


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117071505454


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  50. Олександр Сушко - [ 2017.07.15 17:08 ]
    Онуки
    Давно чинили кару, муки, гвалт
    Кармалюка Устима зарізяки.
    Але встають онуки із-за парт
    Аби хати палити, хижі, замки.

    Ріка терпіння схожа на ручай,
    Дитина точить крицеві сокири.
    Немає їй уже дороги в рай -
    Нагострює війна юначі крила.

    Не платить хабарі він і ясу,
    Раба не має вже гидкого знаку.
    І не піде шукати ковбасу,
    Що кинула людва в сміттєві баки.

    Сьогодні кожен - піфія, прокок.
    Стежина довела крива до прірви.
    Донбас і Крим закріплюють урок:
    Бомбардування, залпи, трощі, вирви.

    Для нього пісня волі - кулі звук,
    Рука вганяє в автомат набої.
    Він - уже воїн. Стріляний онук.
    А ми - чужі. Рідня - на полі бою.

    15.07.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   540   541   542   543   544   545   546   547   548   ...   1855