ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Леся Геник - [ 2017.02.27 19:15 ]
    Лю...
    І руки мої, мов крила,
    коли у твоїх обіймах.
    І серце моє, мов квітка,
    і думка одна - "люблю!".
    Хоча обпікає холод,
    негода тривожить, війни...
    І страшно, направду страшно!
    Та добре з тобою, Лю...

    Ти скажеш - і я повірю!
    У кожному слові - спалах.
    Вікно зачиню і двері -
    не страчу сю мить, зловлю!
    Ти сонце мені даруєш.
    До тебе я спала, спало
    і щастя моє жадане -
    оте, що з тобою, Лю...

    Ти вибач за парасолі,
    за вічні дощі, я знаю,
    що всі час від часу мокнуть.
    Не нити собі велю!
    Та інколи дуже сумно
    до меж, до безмеж, до краю...
    І з тої жаскої яви
    лиш ти мя рятуєш, Лю...

    Бо руки стають, мов крила,
    коли у твоїх обіймах.
    Бо серце стає, мов, квітка,
    і думка одна - "люблю!".
    Ти сонце мені даруєш,
    зласкавлене, диводійне,
    бо добре, коли з тобою,
    щаслива з тобою, Лю...

    22.11.16 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (6)


  2. Василь Мартинюк - [ 2017.02.27 19:37 ]
    Ніч в АТО

    Місяць в ніченьку гожу,
    По землі неозорій.
    Наче вісточку Божу,
    Стелить стежкою зорі.

    Тільки стежка не гріє,
    Хоч стає золотою.
    І плекає надії,
    Смерть за стежкою тою.

    Над холодним окопом,
    Злючі кулі літають.
    Зорі кинуті скопом,
    Поки ще догорають.

    Нічка тягнеться клята,
    Зір згорає багаття.
    Лиш спасає солдата,
    Біля серця розп’яття.

    Де окопи, де ями,
    Зорі гаснуть поволі.
    Понад них мотилями,
    Людські душі і долі.

    Місяць в ніченьку гожу,
    По землі неозорій.
    наче вісточку Божу,
    стелить стежкою зорі.

    2016р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (1)


  3. Василь Мартинюк - [ 2017.02.27 15:02 ]
    Кваплюсь

    Кваплюсь. Скоро листя облетить,
    Наче краплі, відліта за миттю мить.
    Зазирає рання осінь до вікна,
    Заглядає, та душа немає дна.

    День минулий, ліг у тесану труну,
    У майбутній темним шляхом поверну.
    Як би можна час спинити на руці,
    Залишити золоті деньки оці.

    Не зблудити і не збитися з путі,
    І не бути розіп’ятим на хресті.
    Залишився. Тільки радості нема,
    Знов на сході заявилася чума.

    Там на сході кров стікає на пісок,
    Куля трісне і обірве волосок.
    Гримнуть гради і розіб’ють укриття,
    Там на сході обривається життя.

    А по небу світлі хмари попливуть,
    Чиюсь душу заберуть в останню путь.
    Тай понесуть чиюсь душу на алтар,
    Наче свічку, чи запалений ліхтар.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  4. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.02.27 13:02 ]
    Передвесняне
    1

    Люди упевнені - прощені...
    Гайда на ринг... чи війну...
    Погомоніли над горщиком,
    ...джин бородою війнув...

    Все дозволяється: капості,
    Зради, підніжки, плювки.
    Хтось препарує з цікавості,
    Крові калюжі... цівки...

    Брехні хрестами обвішані.
    Скаче смугастий хосен
    Барами... кіноафішами...
    Глухне дідок-Борисфен.

    2

    Сонце зійшло - розпогоджено.
    Бростю вкривається лавр...
    Душу готую до сходження
    Крізь гупотіння литавр.

    Плач ненароджених - високо.
    Низько - театри... церкви...
    Йде Персефона - із мискою,
    Патоку чорну лови...


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  5. Ігор Шоха - [ 2017.02.27 12:58 ]
    Непутьова периПетія
                   Не заберемо у чужі краї
                   ні волі, ані поля, ані хати
                   Шевченкової.
    Виросли палати
    між вишнями, а у кругу «сім’ї»
    і «Заповіт» пора переписати,
    і вимучені опуси свої.
                   Єднаються творці макулатури,
                   аби перекричати москаля.
                   А на слуху – сигнали із кремля.
                   Уже не треба бувшої цензури –
                   усе поб’є живуча сіра тля.
    Немає у риторики простою,
    а ніша залишається пустою.
    Гарцює шоу, фейк і CINEMA,
    упоєні тією наркотою
    поезії, якої теж нема.
                   Сльозою упились дереворити…
                   Зате які високі почуття
                   естетів біля самого корита!
                   Аби іще ухвалена стаття,
                   яка забороняє говорити
                   з позиції реалії життя.
    Переживаємо найтяжчу пору.
    Хоча й далеко до голодомору,
    але у трутня той же апетит.
    Опорожняє вулики й комору
    освоєний тераріум терору
    такий же темний, як і антрацит.
                   Все всує – і сентенції ізгоя,
                   і гіркота іронії героя…
                   І Муза набирає в рот води…
    Іде еліта Петі до їди…
    Клює… Лишає крихти за собою…
                   Кувікають агенти параної
                   і затирають не́чисті сліди.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  6. Олександр Олехо - [ 2017.02.27 11:15 ]
    А юнь погибає...
    А юнь погибає у розквіті сил,
    а старість сумує і молить у Бога
    не бачити ситі пащеки могил –
    сльозами просякла остання дорога.

    Життя алогічне порочне і зле.
    Інакше у мрії би виросли крила
    і кожне натхнення, велике й мале,
    напнуло б до щастя рожеві вітрила.

    А юнь помирає у грізні часи.
    Раніше і нині… коли колотнеча.
    Цей світ не рятує офіра краси
    і навіть любові розп’ятий предтеча.

    Життя, наче шокер у тисячі вольт,
    вражає майбутнє, покинувши тіло,
    а поруч стенання згорьованих доль,
    а поруч невтішне, яке посивіло.

    А юнь полягає на чорних полях
    безмірного, наче терпець, лихоліття
    і сниться їй небо в земних журавлях
    й осіннього саду оголене віття…

    26.02.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  7. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2017.02.27 10:57 ]
    Осокори
    Стоять ці свідки мовчазні
    Історії рідного краю,
    Давно садили їх колись
    За царським то іще указом.

    Старі, потріскалась кора,
    Гілля ламалося вітрами.
    Здавалось би прийшла пора,
    Щоби уже їх порубали.

    Та зеленіють щовесни
    І восени в них листя жовте,
    Іще таки міцні вони.
    Стоять над шляхом осокори.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  8. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2017.02.27 09:35 ]
    Материнські уроки мудрості
    Допоки молодий ти, сину, знай,
    Усім потрібно поважати старість,
    І не підвищуй голосу до старших,
    Життя уроки добре пам"ятай.

    У ньому може статись все, дитино, -
    Отак навчала мати свого сина,-
    Як сивина покриє твої скроні,
    І ти захочеш шани від молодших.

    Щоб поважали мудрість твоїх літ,
    До слів твоїх уважно прислухались,
    То вивчи правило життєве це напам"ять:
    Ставитись з шаною до інших завжди слід.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  9. Анна Віталія Палій - [ 2017.02.27 07:13 ]
    Пісня сніжинок
    Падаєм, падаєм, падаєм
    в тихім і легкім танку.
    Що на землі нас привабило
    в зиму холодну таку?
    Що на землі нам обіцяно,
    аби пустилися в тан?
    Дні і години полічені
    тим, хто у небі літав.

    Вільно нам, вільно нам вірити,
    вільно любити політ,
    час до землі переміряти
    митями в тисячу літ.
    Білий світ в білому, в білому,
    як наречена в вінку.
    Пісню кохання утілимо
    в тихім і легкім танку.

    Падаєм, падаєм, падаєм
    в тихім і легкім танку.
    Що на землі нас привабило
    в зиму холодну таку?
    Що на землі нам обіцяно,
    аби пустилися в тан?
    Дні і години полічені
    тим, хто у небі літав.

    Волею, волею, волею –
    зболеній чорній землі…
    Білі кристалики холодом –
    в теплі долоні її.
    Світлом і радістю зміряна
    нам досконала краса.
    Вірною, вірною, вірною
    стане земля небесам.
    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (6)


  10. Володимир Бойко - [ 2017.02.27 03:14 ]
    Ми знаємо все (вільний переклад з Ганни Ахматової (Горенко)
    Ми знаєм, що нині стоїть на кону,
    І що відбувається нині.
    Хто нам нав’язав цю криваву війну,
    Та ми стоїмо до загину.

    Не страшно під кулями впасти в бою,
    Не біймось пролитої крові,
    Та страшно утратити мову свою,
    Красу українського слова.
    Співучим і вільним його пронести,
    І внукам і дітям його зберегти
    Навіки!


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (4)


  11. Аля Кондратенко - [ 2017.02.26 23:00 ]
    Время
    Время играет в нас
    И в самый сокровенный час
    Меняет пешки местами,
    Распоряжаясь часами,
    кидает упрек

    Время утекая тикает в темя
    Упрекает за каждый миг
    Ты выбираешь себе забвенье
    Оно спрашивает, чего ты достиг

    Кольт к веску - тебя к ответу

    Мы, как капли на солнце сохнем
    Нас испаряет светило
    Кто-то тихо стекает,
    А у кого-то уже и море гостило..

    С нового декабря..
    Время в итоге нас искалечит, но не за зря


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  12. Серго Сокольник - [ 2017.02.26 22:42 ]
    Ти прости мені, Ніч...
    Ти прости мені, Ніч,
    Що волію кохання бажати...
    Щиросердно прости,
    Бо бажання- у звичці людській.

    Звичайнісінька річ-
    Все говорячи, щось приховати,
    Як ховає мотив
    Сутність пісні на мові чужій.

    Зоресяйна, пробач,
    Що в долонях не втримаю зорі,
    Ті, які ти мені
    Зорепадом жаги пролила.

    Ти зірками не плач,
    Не губи їх даремно... I'm sorry...
    Саме час по одній...
    За любов... Із твого джерела...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117022613536


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  13. Володя Криловець - [ 2017.02.26 21:14 ]
    ***
    Дивлюсь на вербу і калину
    І слухаю спів солов’я.
    Безмежно люблю Україну –
    Земля це моя і твоя.

    Я серцем до неї полину
    У світ чарівної краси.
    І мову свою солов’їну,
    Чистішу від краплі роси,
    Мені, твому вірному сину,
    Ти, нене, у спадок даси.

    І де б не ступав я у світі,
    Мов сонце, що в небі сія,
    Для мене дорогу освітить
    Пречистая мова моя.

    І всюди, куди не погляну,
    Яких не торкнуся доріг,
    Я згадувать буду, як маму,
    Пречисту, що в серці беріг.

    Ласкава вона, материнська,
    У серці моїм ожива –
    То мова моя українська,
    Що завжди для мене жива.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: | "http://perodaktyl.com.ua/index.php/poetry-8-10-rokiv/item/102-krilovets-volodimir"


  14. Володя Криловець - [ 2017.02.26 21:52 ]
    ***
    Літо каже до Зими:
    – Мене спробуй дожени!
    Крекче зимонька в одвіт:
    – Маю сотню сивих літ!
    Тож ганятись за тобою
    Буде Осінь із Весною!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1) | "http://perodaktyl.com.ua/index.php/poetry-8-10-rokiv/item/102-krilovets-volodimir"


  15. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.02.26 20:17 ]
    Налущено квасолі...

    Він пише вірші, сам же коментує,
    Запитує - чи краще... Сивий ас.
    На статуї, що виліплена всує,
    Висить планшет, у ньому аусвайс.

    От-от поїде... Зметено тиночки,
    У затінку червоні гарбузи.
    Таркатий птах прокльовує сорочку...
    Тут оселився... виріс у рази.

    Дзвінкий півострів - серед імітацій.
    Ряд чуперадел.
    Цебра хить та хить...
    Дзумить бджола на мельхіорній таці.
    Вже час дорожню скибу розмочить,
    Усьоме кликала в Ландсгут онука.
    Ще гойдалку тримає абрикос...
    Налущено квасолі.
    Тиша... Згуки...
    ...і птах випурхує - буття апофеоз.



    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  16. Василь Мартинюк - [ 2017.02.26 20:24 ]
    Дай мені сонця

    Дай мені сонця, я вдовіль нап’юся
    І тіло зігрію.
    Дай мені крила, і я в вись піднімуся,
    І в небі помрію.

    Я вітер впіймаю, злечу наче сонце,
    Над гори ся здійму.
    Зірками – дощами порушу твій спокій,
    Упаду, обіму.

    Впаду, притулюся у ніжність огорну
    Тебе моя мила.
    І буду любити таку неозорну,
    Допоки є сила.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  17. Адель Станіславська - [ 2017.02.26 18:05 ]
    А там...

    Ламати стандарти.
    І штампи, й себе.
    Ламати...
    Не світ, не устої,
    а тільки по лезу йти
    і жити десь поміж...
    Довкруж ешафоти,
    страти,
    театр і ролі... І невість.
    А там - світи.
    А там - недосяжність
    куди лиш сягає око...
    А ще недопитість
    із чаші живих страждань.
    У ній твоє серце
    і пісня його висока.
    І спрагла довіра вірі...
    І нитка знань.

    2017



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  18. Олексій Кацай - [ 2017.02.26 16:13 ]
    Останній лист
    Під неба тьмяним пожарищем
    вростають злісним багрецем
    гілляччя вен в аорти тріщин
    планети й кров’яним тільцем
    її уносить непомітно
    в судин космічних живопліт.
    Червоного гіганту світлом
    скривавило
    мій зореліт,
    мов обідрало з нього шкіру
    до злого болю самоти.
    До глибочіні. І до віри,
    що в ній десь є і я, і ти,
    що звідти ми по вирвах траси
    жебонимо, мов кров чи сік,
    з розламів простору і часу
    в манливу
    людяність доріг,
    маршрутів, курсів, траєкторій…
    В себе самих, то й поготів…
    Розірвані на клапті зорі
    в часи важких передчуттів
    кружляють
    попелом світила,
    яке наголосило, що
    від іграшки
    людського тіла
    пора звільнятись. І в ніщо,
    усім наповнене, як завше,
    я входжу вдихом крізь вуста,
    метеоритом підписавши
    свого останнього листа.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  19. Терен Тіна Терен Тіна - [ 2017.02.26 11:51 ]
    Коли печалей чорний павучок...


    Коли печалей чорний павучок
    почне снувати павутинку чорну
    в моїх думках,
    світленький літачок
    покличу спогадів. І він проворно
    ту павутинку розірве, за мить
    ще й намотає на крило уміло,
    щоб засріблилось.
    Радість забринить
    в свідомості.
    Вже й щастя прилетіло
    з далеких днів. Всміхається мені
    тим неповторним усміхом єдиним,
    який послали зорі навесні.
    Лечу в твою любов, думками лину
    за літачком у найсолодші дні,
    де тільки ми в обіймах ніжних неба.

    Про щастя спогад –
    дивна сила в нім!
    А павучок? Чи ж в ньому є потреба?!







    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Прокоментувати:


  20. Терен Тіна Терен Тіна - [ 2017.02.26 10:11 ]
    Сонет1
    Серпневі ночі щедрі зорепадом.
    Пірнає погляд в темносиню вись.
    Чарується небесним вічним ладом.
    Не надивитись, скільки не дивись.

    Та раптом, стрімко, ниттю золотою,
    мов блискавиця, зірка пролетить.
    Зворушливо-тендітна, щемна мить
    осяє, мов прощання, нас з тобою.

    Бажання б загадати. О, дарма...
    Ми у світах, у зорях. Нас нема...
    І тільки вічність навкруги безкрая.

    Злилися з нею, зтанули думки.
    Вселенський спокій душу обіймає.
    Завмер у серці... Падають зірки...

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Прокоментувати:


  21. Терен Тіна Терен Тіна - [ 2017.02.26 10:20 ]
    Сонет
    Спішать урізнобіч мої стежки
    в різномаїття, що дарує світ.
    Та хмарками – усе частіш думки:
    а що віддам душі в її відліт?

    Ми всі у владі сил: добро і зло.
    Споконвіків ведем тяжкий відбір.
    У Заповідях Небо нам дало
    високе вчення. Зрозумій і вір.

    Душа зове – не озирайся, йди.
    Учись лишати праведні сліди
    в гармонії зі світом і собою.

    Малюй доріжку пензликом митця.
    У вогнищі правічного двобою
    любов’ю лийся у любов Творця.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Олехо - [ 2017.02.26 09:54 ]
    Яка вона, дорога без вибоїн?
    Яка вона, дорога без вибоїн?
    Яке воно, життя без гіркоти?
    Приходить ніч і сниться світла воїн,
    який воює морок і світи.

    Але світи несхитні у гордині
    і мороку достатньо ще снаги
    бороти сяйво у душі людини,
    яке заповідали їй боги.

    Приходить день і марево інакше –
    навколо сонця ореол імли.
    Радіють ті, що вище і багатше,
    а бідні переймаються: коли

    постане той, що випрямить дороги,
    а з ними спотикання у ходу,
    і поведе до світлої знемоги,
    і прожене безумності орду?…

    25.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (9)


  23. Серго Сокольник - [ 2017.02.26 00:24 ]
    Чому нема?.. Експериментальний сонет
    *експериментальний сонет з нетипово негативним наповненням*

    Чому нема (у плині світ зіскніє...)
    Того казкового, що зветься mon ami ?
    Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
    Прадавнє таїнство, обізване людьми

    Коханням, що безсмертними Богами
    Одвік, здавалося, дароване було
    До людства днів останніх- Вічна Прама...
    А нам з тобою- ні, не випав долі лот...

    Цей смуток віддзеркалить час осінній.
    І по стіні змалюють наші тіні
    Фінальну мить Ромео і Джульєтти...

    Сумний альянс поетки та поета...
    Цей декаданс відійде з нами в Лєту...
    Його ми вип"єм, мов цикуту нині.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117022600376


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  24. Марія Дем'янюк - [ 2017.02.25 22:02 ]
    Весняна замальовка
    Зима вже плаче,бо весна перемагає,
    і сірий смуток стріхою стікає...

    Весніє квітка. Ніжність білосніжна
    крізь сніг пробилася і дивиться у світ.
    А котики пухнасто-дивовижні
    ось-ось замуркотять з тоненьких вербовіт...

    І синє небо, що весну чатує
    зимові сльози в проліски фарбує...




    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  25. Володимир В'юга - [ 2017.02.25 21:26 ]
    Хода рідні
    Через веселе літо Запоріжжя
    Дивлюсь за горизонт думок:
    Де мати Мар’я, Юхим батько збіжжя
    Життям збирають точно в строк,

    Вже назгорталося крутих врожаїв
    Думок, тривог до сивини,
    Одне на радість: діти приїжджають
    Усі без погляду вини,

    З дороги з батьком вип’ємо ще потім,
    Спочатку „ Дружба“ відспіва
    Хвалу дровам, що з крапелькою поту
    Перекотили до хліва,

    А над хлівами, наче над роками
    Стоїть тополя молода
    І місяцю-молодику руками
    Куйовдить чуба до видна,

    Плекає мама на жаровні хлібця
    Духмяного на все село
    І причащає тут дівчат і хлопців —
    Так завжди буде, є, було,

    А ще сябри на радість на світанні
    Приїдуть з настроєм, як світ
    І оспівають дві куми Світлани
    Дорогу дорогỳ як слід,

    Одне на смуток: в батька на прощання
    Так мало слів із-під поли
    І в горлі нашім німоту розчавить
    Одне на двох: „ А знов коли? “

    Через веселе літо щогодини
    Натомлено сюрчить імла,
    Та вічно серцем чую, що не спинить
    Ходу рідні своя земля.

    2005


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  26. Тетяна Яра - [ 2017.02.25 21:21 ]
    Голосіння за батьківщиною
    Ой чого, рідна земле,
    ти така чужина?
    Чом життя тут завмерло
    не на рік, не на два?

    Куди оком не кину –
    все биллям поросло,
    і прийшло до загину
    колись райське село.

    Де три верби хилились
    над Річищем в журбі,
    не дійти – як не силуйсь –
    під шатро їх мені.

    ані співу, ні сміху,
    в школі гомін замовк..
    Німо. Тихо. Так тихо,
    Що відлунює крок.

    Ні людей, ні скотини –
    чорнобиль до небес,
    за поваленим тином
    не загавкає пес.

    В кропиві, в самотині,
    Господь хату зберіг.
    Геть полускані стіни,
    Геть потрухлий поріг...

    Як від жалю зомлію,
    Повз ніхто не пройде,
    З морового довкілля
    Хіба змій приповзе.

    Щоб узріти, де ж обрій,
    Змахну хворим крилом,
    Закружляю у горі
    Над порожнім гніздом.

    Ген за Уж, за Залісся
    Видно лиш чагарі.
    Над дрімучим пралісом
    Обіллюся слізьми.

    Закричу у заскнінні:
    Хто спаплюжив гніздо?!
    Та того голосіння
    Не почує ніхто...

    2015 Чорнобиль









    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.25 21:48 ]
    Небесні химери
    Над гаєм здіймались дими…
    Я глянув – неначе жива
    У небо злетіла сова
    Із чорним і білим - крильми.

    Відкрив я здивовано рот,
    Чи в мене уява палка?!
    Постав із сови тут вулкан,
    Що вивергне магму от-от!

    Аж серце немов завмира,
    У цій перетворення грі.
    З вулкана постала гора,
    Що снігом ясніє вгорі…

    З розвесненим гаєм удвох
    Ми з цих дивувалися див.
    Не знаю – чи вітер чи Бог? –
    Химери ці хмарні ліпив.



    25.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    Конча Озерна, гай Дани.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  28. Тетяна Яра - [ 2017.02.25 18:46 ]
    У зоні
    Хатонько незабутня, сердешна,
    розлучили з тобою навік…
    Ти лишилася в мов нетутешнім
    диким світі отруєних рік.

    Непобілена, боса, розпатлана,
    очі-шибки повибивані,
    чорнобилем в три метри облатана --
    як болять твої біди мені!

    Чом не снишся в пташиному гомоні,
    в мальвах, ружах заквітчана вся?
    Чом на мене ти дивишся поглядом
    із кістками розм’яклими пса?

    Не зійдуться надвечір сусідоньки
    побалакати аби про щось,
    не повідають щиро про бідоньки…
    Про таку – чи подумав би хтось?!

    Рік чи два – і байдужим бульдозером
    тебе скинуть з обличчя землі,
    і потонуть у слізному озері
    всі увібрані болі-жалі.

    Хто відправить тобі панахиду,
    поминальний накриє хто стіл?
    Тільки вітер гуля по полину…

    І немає ні віри, ні сил …
    1986 Чорнобиль


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  29. Павло ГайНижник - [ 2017.02.25 15:01 ]
    ПРИРЕЧЕНІСТЬ
    ПРИРЕЧЕНІСТЬ

    Йдемо із океану у життя,
    Й розхлю́пуєм як краплі з калаба́ні
    Себе із ними. Так іде буття.
    Так ми зрікаємся і ду́ші розірва́ні
    Летять лахміттям через небуття
    У згарище закінчення. В повстанні
    Зойку благанного і вже без вороття
    Душу зціло́вують незба́гнення останні.
    Любов чіпляється ж за прірву каяття
    Коли серця́ приречено до травлі.
    А ти ще дихаєш, Різдво i Смерть вмовля,
    І янголи рвуть-п’ють криваві плaвні!

    Павло Гай-Нижник
    24 лютого 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.02.25 13:07 ]
    Панорама
    1

    Знов підйом - на лису гору.
    Панорама: яр, ковтьоби.
    Поливала мандрагору.
    Перенизано оздоби.

    Обступали сонцелюби.
    Угрузали в сніг обцаси.
    Гекатомби. Смерть беззуба
    Гуркотить у тулумбаси,
    Жне поріддя гречкосіїв,
    Обіцяє бодні меду.
    Забарився десь месія.
    Йдуть посошні люди в кедах.

    Завтра тепле чи вогнисте?
    Колоски - із вирви-рани...
    Заколисуй, бандуристе,
    Удовиченьку Оксану.

    2

    Ця війна - за логін волі.
    Наобіцяно цукатів.
    Пораділи напівголі:
    За копійку брендні шмати.

    Одягайте плащ від Гуччі,
    Та не бійтеся корости.
    Забугорні доки учать.
    Ми ще в класі, певно, шостім.

    Підростаємо, аякже.
    Відторгається не лишнє.
    Скільки ще синів поляже
    З акварелями Комишні?

    3

    В ейфорії світоч духу.
    Зріс євшан гіркий, цілющий.
    Уціліють шпанська муха,
    Черемшина, вишні, хрущик.

    Сплять у люлях мудрагелі.
    Ще казки, підказки, поміч.
    Це не кров - залита гелем
    Україна в тихій комі.


    2017

















    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  31. Леся Сидорович - [ 2017.02.25 13:13 ]
    Акровірш
    Весна…. І серце б`ється збуджено.
    А сонце кимось вже пробуджено.
    Сутужно зимоньці, незатишно,
    лИбонь, хотіла владу мати ще.
    Лопоче легіт по-весняному
    сЬогодні дню - п`янкому й п`яному.
    Кортить відчути справжнє літепло.
    Усмішки дарувати, сміх. Стекло
    Знічев`я снігу сіре-сіре тло.
    А кров пульсує. Серце як чуже.
    Навідліг нас весна зборола вже.

    25.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  32. Леся Геник - [ 2017.02.25 12:42 ]
    Мине
    Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
    а небо знов нахилиться й заплаче.
    Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
    і буде так, що й не було неначе.

    І тільки вітер змін у віття шугоне,
    і заколише цю нестримну тугу,
    що перейшла собі негадано мене
    і знов намалювала чорну смугу.

    Але відрада є - із хмари сипоне
    білезним снігом, бо зима ще нині.
    І в душу увійде освяття неземне
    й засіє світлом річища полинні.

    І я скажу собі - агов, дівице, не
    давай себе здолати сірій втомі!
    Бо, знаєш, так бува, хтось волю обітне
    і відчай оселяється у домі.

    А ти його жени, своєї хай не гне
    і хай не пеленає в тугу стіни.
    Міняється усе, і радісне, й сумне,
    і навіть те, що нібито незмінне.

    Тож приголуб цю мить, і цей журливий день,
    і небо пригорни, нехай не плаче,
    бо й біль оцей мине, усе колись мине,
    і буде так, що й не було неначе...

    14.02.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (4)


  33. Ніна Виноградська - [ 2017.02.25 11:51 ]
    Закопана сокира


    Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
    Виграє золотим і червоним у нашім саду.
    Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
    Бо отримує тільки жалі і велику біду.

    Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
    Розікрали ставки і до річки й на крок не дійти.
    Закопали сокиру війни, а з нею й свободу.
    Збайдужілий до всього живеш вже у безладі ти.

    Хтось же править тобою і хтось той вирішує долі,
    Як в майбутнє потрапиш, то це вже везіння, чиє?
    І летить у світи цей нахабний хазяїн сваволі,
    І в конвульсіях б’ється омріяне щастя твоє.

    Хто очистить державу від погані, нам невідомо,
    Спить народ очумілий, його стережуть вороги.
    І привчають усіх, що ми гості у власному домі,
    І заплющили очі на злочини, що навкруги.

    Та не вічно зимовим вітрам у світах шаленіти,
    Забиваючи снігом шпарини і кожен куток.
    І народяться вільні від горя і сорому діти,
    Бо єдина надія на цих ось майбутніх діток.

    Молоко материнське уб’є знахабнілу отруту,
    Ляже зернятко в свіжу і теплу весняну ріллю.
    І розірве народ закривавлені болісні пута,
    І Шевченкове слово ожиє: «Вкраїно, молю!»



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (3)


  34. Ніна Виноградська - [ 2017.02.25 11:06 ]
    Думай!



    Йде Україна мовби по болоту,
    Затягує її бездонна твань.
    І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
    Отримає багато покарань?!

    Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
    На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
    Оце тобі покращення і їдло,
    Нещасний рабе. Їв же ти з руки

    Й усе процвиндрив — і минуле й нині,
    Й майбутнє у нащадків прожував.
    Хотів же хтось (таких пів-України),
    Щоби тобою злодій керував.

    Ні радості, ні сміху, ні печалі
    Немає в душах мокрих і слизьких.
    Горілкою і пивом замовчали
    Твої страждання і твоїх близьких.

    Навчатись? — Ні! – Кому оце все стадо
    Розкаже про Шевченка і Франка?
    І хто зустріне українців радо,
    Чия тобі простягнута рука?

    Подумай добре, бо коли до урни
    Опустиш долю, тобто бюлетень,
    Щоби із тебе не зробили дурня,
    Сьогодні думай про майбутній день!



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  35. Валерій Хмельницький - [ 2017.02.25 11:04 ]
    Місто лукавих
    Приїхав у місто, де люди лукаві,
    Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
    Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
    А їх тут до біса таких розвелось.

    А решта для них, наче бидло у стайні:
    Раби для панів і для підпанків їх..
    Пани розкошують, панам дуже файно -
    Відплати ж не мають і жодного з лих.

    Лиш мова про те, що усі ми – під Богом
    І скільки б не мали і влади і днів…
    Погляньте на березі річки на йога –
    Чого він сидить там, не знаєте, ні?...

    Чи дійде, лукаві, злосливі, брехливі -
    У пеклі на вас зачекались давно?..
    В четвер піде дощик, а, може, і злива
    Десь днів так на сорок… Таке ось кіно...

    09.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  36. Ніна Виноградська - [ 2017.02.25 10:30 ]
    Пора!


    А хто тепер нам вигострить сокиру,
    Хто поведе в розкрилля добрих літ?
    Чужинці в хаті нині не для миру,
    А для сваволі і задля обид.

    Змирились ми, приречені так жити,
    Віддавши найсвятішу булаву,
    Витопчуючи зеленаве жито,
    Щоб потім їсти листя і траву.

    І помирати цілими родами,
    Майбутнє не рятуючи своє.
    Щоб зайди частувалися плодами
    Й убили нас. Які ж ми люди є?!

    Тягли із нас останню насінину,
    Ми під плотами дохли, мов кішкИ´.
    І нам стріляли кожному у спину!
    Вони ж добро впихали у мішки.

    Які ж ми є?! Дітей споїли наших,
    Підсовують травичку — покури!
    Своїх — за океани! Повні чаші —
    Палаци їхні і добра двори.

    Своїх навчають доблесті і честі,
    А нашим — праця з ранку до зорі.
    Бо їх чекає в долі перехрестя,
    Де все одно наступлять на граблі.

    А ми ж серцями винесли на площу,
    Здавалось, українця, вийшло — ні!
    Ішли до нього, начебто на прощу,
    Та нас він зрадив… Де тепер пісні?

    Чому свободи так наїлись люди,
    На радість навіть сили не стає?
    А злодії собаками з‑за буди
    Вже вигрібають все, немов своє.

    І колядують по судах невпинно,
    Спиваючи з народу свіжу кров.
    Як захистити матері дитину,
    Нагодувати і навчити знов

    Добру, і щиросердю, і повазі?
    Та замість слави — гіркота хули.
    І боляче, і страшно, бо, наразі,
    Ось бачите, куди нас завели!

    Свій на свого, де хата гірко скраю
    Стоїть пуста, без друзів і рідні.
    Засмучують незібрані врожаї,
    Чорнобиль плаче в кожному вікні.

    А ми не звикли до такої долі —
    У нас навпіл хлібина — до добра.
    Ми трударі. На нашім хлібнім полі
    З батьками вчиться праці дітвора…

    Чужинці в хаті — завжди не для миру,
    А для сваволі і задля обид.
    Прийшла пора гострити нам сокиру,
    Вести народ в розкрилля добрих літ!
    21.04.13


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  37. Мирослав Артимович - [ 2017.02.25 09:29 ]
    Самотність
    Люблю самотність... Лоно тиші…
    Коли розмашисто думкам…
    Тоді душа слова колише –
    І я в самотності не сам…

    19.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  38. Олександр Олехо - [ 2017.02.25 08:23 ]
    * * *
    Мені так легко гоже з Вами,
    коли між нами сива даль,
    роки, сповиті пеленами,
    і гіркоти медовий жаль.

    Ось тільки дотику бракує
    і філософії вини,
    коли наплине чорне «всує»
    із лона тихої луни…

    02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  39. Тетяна Яра - [ 2017.02.25 00:15 ]
    Як завиє собака
    Як завиє собака
    У селі під вікном,
    Затуманиться всяка
    Річ, що звалась добром.

    Недолюблена мати
    Стане тихо в кутку,
    Бездокірно і свято
    Привітає дочку.

    Недолюблені діти
    Із світлин закричать:
    Нам незатишно в світі,
    Подаруй нам причал!

    Серце владно і вдячно
    Заполонить любов…
    Та все ближче – аж лячно –
    Недолюблений Бог.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  40. Володимир Бойко - [ 2017.02.24 23:18 ]
    Замрія
    Я дивлюся на небо, я міркую про зорі,
    Про ночей безгоміння і світанки прозорі.

    Оповитий туманом небокрай даленіє,
    У душі безталанній оживає замрія.

    Загубивши надію на омріяну ласку,
    Я складаю для себе втаємничену казку.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (6)


  41. Леся Сидорович - [ 2017.02.24 21:14 ]
    Черемош скинув льодовий сардак
    Черемош скинув льодовий сардак,
    Пливуть по річці вже не зовсім пазли.
    Зима минає, і нема навспак
    Туди дороги, де й смереки мерзли.

    То льодохід. І крига креше креш,
    І пре вперед, і гостро берег муля.
    А на крижині – й слів не добереш! -
    Тремтить нервово молода козуля.

    Вона й не знала, що таке бува:
    Ступила на ріку, як завше, сміло.
    А тріщина, що кригу убива,
    Враз почалась – і в безміри побігла.

    І от козуля посеред ріки.
    В полоні у крижин - краса і сила.
    Довкола лиш непевні острівки.
    Вода стрімка погибеллю манила…

    Та не чекала. Зупинила дрож
    І гордо по крижинах пострибала.
    Бо гори кликали. Тому і Черемош
    Перепливла. Зуміла. Подолала.
    24.02.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (4)


  42. Роман Коляда - [ 2017.02.24 20:21 ]
    Лист синові
    Лоно матері наче лук
    Відправляє тебе в політ.
    Батько видобув з лука звук
    І тобою поцілив світ.

    Хто такий і куди летиш?
    Хто зустріне - спитає всяк.
    Ти не знаєш. Боїшся лиш
    Пропустити у небі знак,

    Що не прісною зробить сіль
    І змінити дозволить шлях:
    Не стрілою приречено в ціль,
    А до мрії, як вільний птах.

    Може тільки у цьому суть:
    Ким прибудеш до точки Б?
    І чи зможеш в кінці почуть:
    Бог на ймення назвав тебе?


    Рейтинги: Народний 6 (5.45) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (2)


  43. Роман Коляда - [ 2017.02.24 20:08 ]
    Aušros Vartų
    Тихесенько падав сніг
    На мури монастиря,
    Молилася за усіх
    Ранкова Свята Зоря.

    За нею святі слова
    Я пошепки промовляв,
    Благаючи про дива.
    Не плакало немовля,

    У небо полинув дим
    З жертовника чи димаря
    І тихий почувся дзвін.
    З молитвою дзвонаря

    Тихесенько падав сніг
    На крила пташині Царя,
    Молилася за усіх
    Ранкова Свята Зоря.

    21.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  44. Лілія Домнічева - [ 2017.02.24 20:38 ]
    ***
    Мої спогади пахнуть медом, чебрецем. Та мені все мало.
    Хоч від тебе тікаю в весни, щохвилинно біжу кудись.
    Мені майже вдається жити, щоб не вірили й не тримали,
    Щоб зрадливі червневі зливи не нашіптували: «Спинись!»

    Я до спини тулила крила, намагаючись полетіти.
    Щогодинно і щосекундно забувала твої сліди.
    Але знов зацвіли тумани, обнадіяли зеленню жито.
    Прошептала байдужа осінь, що мені це не до снаги.

    І тепер моя боса втома зупинилась на роздоріжжі.
    Об стерню поколовши ноги, перетнувши твою межу,
    Вже не хочу лишатись в літі і ховатись у травах ніжних.
    Та проте до зими твоєї вже ніколи не побіжу.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.44) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (3)


  45. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2017.02.24 16:05 ]
    Паралелі
    У паралельних світах ми знайомі давно,
    Бо гуляли дахами вечірнього міста,

    Ми з тобою, юначе, зі схожого тіста...
    І про нас вже не раз відзнімалось кіно –

    В паралельних світах,
    А у цьому – ми різно,
    Тобто порізно,
    значить – уже не разом,

    Нас поєднує шал, що вливається в кров –
    І життя кольорове тоді, а не прісне...

    Ми шукаємо те, у що віра – Любов,
    Ми уперто за нею, немов альпіністи.

    Ми поєднані Богом,
    Пов’язані тісно...
    І блукаючи – знайдемо,
    хто де б не йшов.

    Ми розпахнуті, ніби віконні фіранки,
    І закриті водночас, мов на зиму банки,
    Які так не відкрити, руками, однак,
    Ми шукаємо свій тут полишений знак,

    І збираємо друзки себе,
    Що згубили, коли там, в паралелях,
    Відважно любили, відчайдушно
    Хотіли і навіть могли. Ми були і ми є.
    Ми щасливі були...


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (11)


  46. Роман Коляда - [ 2017.02.24 16:14 ]
    Розмова з круком
    Перелітали дорогу круки
    У пташиних справах
    У повітрі бриніла тривога -
    То мабуть весна.
    Серце билося тихо
    Наче зліва, не справа,
    Отже поки воно на місці.
    Чи надовго? Хто ж зна...

    Сонце світило кволо,
    Як по довгій хворобі,
    Коли два роки пролежав
    І при цьому не спав.
    Один із круків сів на плече,
    Почухав лапою воло
    І спитав: "Чи ти точно хотів
    Бути тим, чим став?"

    Ну і що відповісти птаху?
    Та хіба що зізнатись,
    Що з птахами й деревами
    Надто довго не розмовляв.
    Ну а потім дивитись,
    Як із мріями відлітати
    Буде він і темнішатиме
    Під тінню від крил земля.

    24.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  47. Олександр Олехо - [ 2017.02.24 14:00 ]
    * * *
    що мудрому печаль
    то іншому для сміху
    а може навпаки – початок із кінця
    у суєті життя
    одна-єдина втіха
    не пити сум очей із щасного лиця

    у всесвіті зеро
    єдине і залишу
    із глибини віків летить стрілою мить
    і клацає затвор
    і розтинає тишу
    а сіромаха-світ іще кудись спішить

    а чи у срібну даль
    а чи у чорні діри
    у поторочу-тло без імені й облич
    летить предтеча-мить
    безпам’ятної віри
    несе земне ніщо у неозоре нич

    13.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  48. Тетяна Яра - [ 2017.02.24 13:31 ]
    Нести найтяжче власну порожнечу

    Нести найтяжче власну порожнечу.
    Таким змілілим все стає навкруг!
    І страх: а раптом стан той вже конечний?
    Не зваблять більш ні думка, ані рух...
    Отак, напевне, і рілля боїться,
    Що омине її Сіяч з зерном,
    А те насіння, що у ній таїться,
    Непотріб зродить, вкриє бур’янОм.
    Ну а потому - хоч яке добірне
    Ти кидай в неї зЕрно від плеча,
    Його бур’ян не пустить в лоно сіре ‒
    Засмічена рілля глуха до Сіяча.

    2016



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  49. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2017.02.24 11:04 ]
    Лицеміри
    Світять у очі всі вони чудово,
    Здоров"я тобі зичать і добра,
    Дружбою вихваляються з тобою,
    За твій рахунок славу здобувають.

    Лиш варто відійти десь на хвилину,
    Тобі готові в душу наплювать,
    Знайдуть тебе, як мовиться в помиях,
    "Скупають" в них із голови до п"ят.

    Звалять усі гріхи свої на тебе,
    Роблячи з тебе цапа відбувайла,
    Коли ж їм добре, то тебе не треба,
    Вступись з дороги, їм ти заважаєш.

    Брехні своїй вони не знають міри,
    Носа деруть, немов би ті міністри.
    Насправді ж бо вони звичайні "пішки",
    Сказати правильніше - лицеміри.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  50. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2017.02.24 09:18 ]
    Коханому романтику
    Мій романтику коханий,
    В цілім світі найрідніший,
    А твої загадки-вірші
    Водять діток ще й казками.

    Мрійнику, моя любове,
    На добро душа багата,
    Ти на все завжди готовий,
    Щоб мені зробити свято.

    Щоб допомагать у всьому:
    У великому й малому,
    Творчого сягати зросту,
    Хоч слабке маєш здоров"я.

    Але сила волі й духу
    В тебе більша, ніж в здорових,
    До життя жаги й любові,
    Про недуги - а ні звуку.

    І твоя натура творча
    До прекрасного прямує.
    Ось за це тебе й люблю я,
    Моє щастя, моє сонце.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   569   570   571   572   573   574   575   576   577   ...   1855