ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.02.08 12:50 ]
    Коли вже та весна...
    * * *

    Коли вже та весна, о, йоханий бабай?!
    Та це я не про Вас. Помилуйте, сержанте.
    Триває між теплом і лютим боротьба –
    ну, я рознервувавсь… Ну що мене – саджати?

    Коли вже білий цвіт покличе у сади,
    коли уже сміття позбудеться перон цей?
    За «йоханий бабай» ніхто ще не судив –
    ото ж, не варто й вам,
    моралеохоронці.

    А вітер не стиха. А потяга нема…
    У Шармі – штиль і плюс. Від заздрості не тріснути б!
    Сумний холодофоб, нещасний травнеман,
    чекаю і терплю. Радію святу Стрітення.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Олехо - [ 2017.02.08 09:27 ]
    * * *
    мить навчає світ не боятися
    умираючи біля скронь
    життя першого чи дев’ятого
    утікаючи із долонь

    молитовного боже праведний
    царю вічності що єси
    в небесах святих наче каменем
    злою карою не виси

    не жаліє нас доля кожного
    чи не кожного через раз
    не знайти когось нетотожного
    що не відає горе-час

    дочекатися болю світлого
    і туман-сльозу на траву
    замести гріхи каянь мітлами
    і прокинутись наяву

    08.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  3. Серго Сокольник - [ 2017.02.08 02:42 ]
    Із розкішною панною ( 16+ )
    ***Трохи екзотичне***

    Із розкішною панною
    (хоч голівка пуста)
    До Нірвани ми падали
    У кружлянні листа

    Віртуозного па-де-де
    (не зваяє Роден...)
    Ти ще вдягнена де-не-де...
    Трохи згодом - ніде.

    Провалились до рання ми
    В матіолові сни
    Із розуто - торканнями
    Ніг струнких білизнИ....

    А за ІНШИХ ОБСТАВИН я
    Ще тебе нахилю...
    Ах ви ж ІНШІ ОБСТАВИНИ!..
    Я також вас люблю...

    За пікантними стравами
    (ти на блюді курча,
    мною міцно приправлене)
    Ми проводимо час.

    Перелитий у келих сум
    Порожніюче зник...
    Переконливість голосу -
    Видатний показник

    Розділитися нАдвоє...
    Поєднатися знов...
    Ах ти ж гріхопривабливе
    Пізнавання основ,

    Як наповнений золотом
    Розкусити горіх -
    Чоловічий обов"язок
    (Чи солодкий наш гріх...)))


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117020800987


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  4. Ігор Шоха - [ 2017.02.07 19:06 ]
    Домашні вороженьки(4)
                   VІ(персона із вагона)
    А ось поет-громадянин
    неміряного віку.
    Йому не заважає тин,
    але оскільки я один,
    охороняє жінку.
    У нього фурія слабка
    на голову буває.
    Мені їх жаль. Судьба така
    у відставного вояка,
    що я усе прощаю.
    Нехай радіє, що живе
    і хвалиться даремно,
    як пасажира у еСВе
    отруював таємно,
    як убивав на чужині
    людей у спину – на коні
    з нагана Кім Ір Сена.
    Нехай показує свої
    високі нагороди,
    за те, що жив на врожаї
    таємного сексота.
    І як, не маючи душі,
    сміливий і відважний,
    присвоював пайки чужі,
    але писав такі вірші́
    о верности лебяжьей.
    І як гордилася страна
    сібірскімі стрєлкамі.
    Яка ціна, кому хана
    у бойні між боями.
    І як сміливо роззував
    убитого солдата,
    і як за Сталіна стріляв
    у свого лейтенанта.
    І як чіплялися йому
    заслуги на погони
    і за УПА, і за ОУН,
    і за «заградзагони».
    Йому і нині ще війна
    за мать-Расєю – мать родна.
    Годує п’яних-ситих.
    Медаль у нього не одна
    і кожна – за убитих.
    Лякає іноді, що є
    у нього ще набої,
    наган від Кіма за досьє
    у ро́ки параної.
    Та пасіює лисий пень
    і виступає піна,
    коли почує, – добрий день!
    і, – слава Україні!

    ………………………........
    Надокучаю я комусь.
    Усе відомо. Все це всує.
    І що я тільки не почую
    уже й дивитися боюсь.
    Самі дивіться, посполиті.
    Немає диму без огню.
    І хай ненаситні і ситі,
    і срамота у позі ню
    мої фантазії у ситі
    перевівають на брехню.
    І я там був. Меди не пив,
    але чував не раз, а більше,
    які картини найчастіше
    являв совіцький детектив
    передовий і найчесніший.

                          але і це ще не кінець.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (10)


  5. Роман Коляда - [ 2017.02.07 17:17 ]
    Він
    Він виходив із міста і здалеку не було видно,
    Що несе у руках, чи хреста чи дворучний меч,
    У повітрі стояв запах свіжого прісного тіста
    А зустрічні жінки згадували історію своїх втеч.

    Він колись розповів їм про кожний із своїх шрамів
    І промовчав про той, що через Неї одну.
    На його черевиках пил монастирів і ашрамів,
    Хоч ходив він і не по воді, переважно по дну.

    Він би може й хотів колись голову прихилити
    До чиїхось колін, але Та, що його приняла б
    Кажуть досі ще не з’явилася на цьому світі,
    Ну а іншим він вічний слуга, але жодній не раб.

    Він мовчить у юрбі, і мовчить наодинці з собою,
    Бо давно все сказав, не залишилось більше слів.
    Є одне, але він береже його для останнього бою,
    Аби наостанок промовити, як вижити б не зумів.

    Я вдивляюся вкотре у простір, у себе, в тумани,
    Шукаючи трасу останньої з його власних втеч,
    Поки ниють ночами у серці мені його рани
    І ввижається у руках чи то хрест, чи дворучний меч.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  6. Мирослав Артимович - [ 2017.02.07 16:33 ]
    Урок співу (байка)
    Почув якось тетеря солов’я:
    – Хотів би заспівати так і я.
    А соловей йому: «Учися брате,
    але потрібно з гами починати.

    Тож прилітай удосвіта в садок:
    найперше почнемо із ноти ДО,
    а далі – РЕ, МІ,ФА і, без принуки,
    до ноти СІ – оце й уся наука».

    Назавтра зранку сіли за урок:
    за гаму узялись за кроком крок,
    але, як не старався тетерук,
    не міг і нотки вивчити без мук.

    Ніяк не заспіває той мотив,
    що соловейко легко виводив:
    – Твоя наука – марнота марнот,
    майстерніше співатиму без нот!

    -----
    На сцені теж, буває, безпардонно
    глухі тетері мучать мікрофони,
    хоч кирпу гнуть – ні голосу, ні слуху:
    «зіркам» слони так само топчуть вуха.

    03.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (8)


  7. Петро Скоропис - [ 2017.02.07 15:09 ]
    З Іосіфа Бродського. Моїй дочці
    Дай мені ще життя, й наспіваюсь вволю
    в кафе "Рафаелла". Або до столу
    сяду. Чи втілюсь у меблі, коли в бувальцях
    тих іще побувалій, співанці не завдасться.

    Позаяк ні епохи без кави і того ж джазу
    не мине, пристосуюсь щомога сприяти часу,
    щоб з криївки, з-під лаку й пилу, бодай в шпаринку
    бачити літ за двадцять розквітлу мою кровинку.

    Знай, що я буду неподалік і май завсяк на увазі.
    Бач, і бездушна позірно річ нітиться в позачассі,
    надто, як речі з виду крупніші за тебе й старші.
    Заваж і жагу очікувань в моїм новім антуражі.

    Тож люби їх, не оминай, бодай які вони давні.
    А там і неясний абрис, в бентезі, геж, не оманній,
    тобі заледь знакомитий, згукнеться на обнадію.
    Спішу, Ненсі, вірша дотісую і трішки дерев’янію...
    «1994»


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (3)


  8. Вікторія Торон - [ 2017.02.07 14:06 ]
    Напередодні прощання (старому другові)
    Все більш розпливається значення слів і речей,
    і тоне у далечі погляд коханих очей.
    Позаду лишаються кривди, тривоги, труди,
    життя постає ніби символів знаних ряди.
    І ти ще за сміхом ховаєш цікавість і страх,
    а очі виказують ту найпильнішу з уваг,
    що – в гіллі ряснім новозрубаних впалих дерев,
    в стрілі антилопи, яку переслідує лев.
    Твій зір понад голови лине і понад часи,
    в обставинах місця – ні сенсу нема, ні краси,
    і тільки одне гріє душу, холодну, як скло,
    протяжливе – тих, хто лишається вдома – тепло.
    Ти знаєш – доходить до краю ця п’єса чи гра,
    щось тихо чекає, а значить – в дорогу пора,
    і двері відкриті, і світлими стали труди,
    і ти, як лосось, відчуваєш підказку – куди.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  9. Олександр Олехо - [ 2017.02.07 13:02 ]
    Іде вистава
    Іде вистава і личин
    у ній не менше, ніж акторів:
    і Вічний Жид, і сучий син,
    і топлес неба – юні зорі.

    Міняє ролі режисер:
    ось ти герой, а ось іуда,
    а ще ковбой, а ще тапер…
    За «Мурку» плата – два ескудо.

    Кишеню часу гріє зло.
    Світ поділили частоколи.
    Пливе Харон. Суши весло!
    У кого нині є оболи?

    Відтінки чорного на смак.
    Відтінки білого на дотик.
    На небо вішають собак.
    Із духу виліз нео-гностик.

    Іде вистава. Флеш юрби –
    "цепна" реакція загалу.
    Усе на "Біс!" було б, якби
    не вийшов дідько до фіналу…

    07.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (15)


  10. Ніна Виноградська - [ 2017.02.07 13:05 ]
    За межі


    Зав'язавши слова
    У тугий і заплутаний вузол,
    Заховалась душа
    Між остатками фраз, мов лахміть.
    Відучора ми вже
    Не родина,
    І, навіть, не друзі.
    Мов китайська стіна
    Поміж нами зневіра стоїть.

    І бажання нема
    Подолати столітнії мури,
    Збудувати життя
    На підвалинах зрадних навік.
    Краще плаха на мить,
    Аніж довготривалі тортури,
    Де прощенням катує
    Віднині чужий чоловік.

    І само розчинилось
    У просторі душ наших коло.
    Не розтав на асфальті
    Зчорнілий утоптаний сніг.
    Не жалію себе,
    Розриваю всі пута довкола,
    Щоби вийти за межі
    Протоптаних нами доріг.
    06.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  11. Ночі Вітер - [ 2017.02.07 11:54 ]
    Якби я знала...
    - Якби я знала! Боже, як болить!
    Накласти б руки, та немає сили.
    Якби я знала цю останню мить.
    Ти допоможеш? Ти не кинеш, милий?

    Не сподіваюсь, не молю, не я.
    Навіщо так болить? Чи зрада Божа?
    Піду у вічність, вічне небуття.
    А ти один, і Він не допоможе.

    Але живи. Не відай тільки як.
    Що люди? Різні, кожен на помості.
    Ославлять, втопчуть.
    Боже,
    дивний знак,-
    вже не болить,
    і не німіють
    кості.




    07.02.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.81) | "Майстерень" 5.25 (5.92)
    Коментарі: (4)


  12. Адель Станіславська - [ 2017.02.07 11:50 ]
    Прокинься, Янголе мій
    Війна у селах,
    у містах,
    війна у душах...
    Яка ж вона...
    Чому вона?!.
    Я жити мушу!
    Боротись мушу,
    бо як ні -
    впаду безславно.
    А ворог
    витопче й сльозу...
    було так здавна.
    Топтавсь по серці,
    по душі
    і по молитві.
    І не було на цій землі
    кривавіш битви
    ніж та,
    що з віри проросла
    чортополохом.
    А що любов'ю не зійшло -
    укрилось мохом...
    Старезний світ,
    старезні дні
    і душі сиві.
    І сивий біль
    торкає струн
    журни'х, плаксивих...
    Війна...
    Війна, як чорна твань
    на полі жита...
    Прокинься, Янголе мій,
    встань,
    не дай мя вбити...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  13. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2017.02.07 11:16 ]
    Якщо не заважати
    А заримовані рядки -
    Поезія не завжди,
    І разом прожиті роки -
    Не всі назвуть це щастям.

    Гарні облесливі слова,
    То не усі правдиві,
    Брехня ж солодкою бува
    І вірять їй, на диво.

    Не люблять правди всі, на жаль,
    Гірка вона частенько,
    Не знать яка душа чужа -
    Чи щира, чи нікчемна.

    Коли ж в твою полізе хтось
    І сипле "сіль на рани",
    Не зрозумієш ти його
    Ту в"їдливість й цікавість.

    Хочеш комусь допомогти,
    То запитай спочатку,
    Найкраще допоможеш ти -
    Якщо не заважати.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  14. Домінік Арфіст - [ 2017.02.06 23:40 ]
    delectus
    від людини залишаються дати…
    від людини залишаються діти…
    обирає кожен – ридати
    чи ридаючи радіти… радіти...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  15. Адель Станіславська - [ 2017.02.06 18:51 ]
    Немов колись
    Коли зима скінчиться біла-біла,
    зі стріх притьмом закрапає весна -
    забуду все, що в серці наболіло
    і закружляю вальсами у снах...

    Не стану перейматися журою,
    Забуду про хвилин чіткий розміт
    і стане звичне усього лиш грою,
    стрімким акордом вигорілих літ.

    Я знову буду юнкою палкою,
    і співом солов'їним у гаях...
    Коханий мій, побудь отут зі мною,
    де зорі понад нами в небесах

    немов колись, де ми з тобою юні...
    в обіймах ніжних з ночі до зорі
    збиваєм роси, що тумани врунять
    о тихій передранішній порі...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (12)


  16. Серго Сокольник - [ 2017.02.06 18:57 ]
    Натхненний сон з коханою ( 16+ )
    У проекціях снів,
    Де літають бажання фантоми,
    П"ються вина міцні
    І обличчя фатально-знайомі,

    Що поглинув Молох,
    Світлотінню тендітно спливають,
    Ми з тобою удвох
    Від розливу жаги спочиваєм.

    Колисає Морфей
    Наш перформанс із тіл опіковий,
    Де я був корифей...
    Сон утоми... Ну що ти накоїв?

    Ми неначе одне
    У одного поновлюєм сили...
    Ти мене... Це мине...
    Вже минуло... Прокинулась, мила?..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117013001469


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  17. Роман Коляда - [ 2017.02.06 16:21 ]
    Таїна
    Її нікому й ніколи не було видно,
    Та всі знали, що вона неодмінно тут.
    Багато кому було перед нею встидно
    І всі робили вигляд, що її не ждуть.

    Її голос не переміг би на талант-шоу
    Бо і кастінгу напевно вона б не пройшла,
    Але вона говорила - і всім відбирало мову,
    А очі заступала якась біла імла.

    Її портрети не висять у галереях,
    Та кожен бачив напевне її у снах,
    Скільки народу полягло заради неї,
    Стільки ж загубилося на її стежках.

    Її не можна назвати, ще немає такого слова,
    І забути її так само неможливо ніяк.
    Вона слухає тебе і чує, знову і знову,
    Без чому, без навіщо, тому що і позаяк.

    Може марно я вкотре вінки із літер
    Виплітаючи мучуся знову й знов
    Та не вщухне у серці незримий вітер
    І не згасне до неї моя любов.

    06.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  18. Ночі Вітер - [ 2017.02.06 15:56 ]
    Вертеп...
    Вертеп. Можливо в домовині,
    де не один сполохано крутивсь,
    постануть образи невинні,
    і відчай твій молебнем опустивсь
    до Божих ніг,
    до крапель крові.
    Іуда ниць завмер
    і лиже
    цвях за цвяхом, -
    жарт на сцені.
    І шовковистий блиск
    у небуття...


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (5)


  19. Ігор Шоха - [ 2017.02.06 13:04 ]
    Домашні вороженьки(3)
                   IV(і з іншого боку)
    Кацапи з чотирьох боків
    мене одного оточили.
    І може, що не на віки,
    але «похоже» – до могили.
    І що то діяти із цим?
    Ой не нарають і поети.
    Але відомо із Інету,
    такі сусіди – не калим.
    І ради лінії сюжету
    я намалюю й ці портрети,
    аби не путали ні з ким.
    Він – майже доктор. Самоучка,
    усіх наук я не назву,
    та ясно, що хороша сучка,
    коли погнали з еСБеУ.
    Це не про неї. Є обручка
    і нібито у дні відлучки
    йому не треба Маріул.
    І він у неї – підкаблучник.
    А оба, – вай! і караул!
    Гальма немає у макаки.
    Оце і є її ознаки.
    І що за диво, як щодня
    на Раші казяться собаки,
    у Лугандонії – різня,
    а за тинами забіяки
    і шолудива кацапня,
    і всяка братія совкова,
    що уповає на юрбу,
    і убиваючи, готове
    охороняти і на слово
    увіковічене табу.
    Але обоє – «патріоти».
    Буває мовою, – гав-гав!
    Вона би – Путіна не проти,
    а він би – Няшу обійняв.
    Кацапія – нечиста сила.
    Завоювали, захопили
    і перелази, і тини.
    І пасіює тупориле,
    не об'являючи війни.
    І – начувайся, українець.
    Коза накручує бика
    і лізе битися ординець.
    У нього місія така.
    А я старий, а я гидую
    уже й дивитись на таке,
    де розуму шукати всує,
    якщо утрачене людське.
    Воно машиною багате,
    а їздить по моїй землі.
    Ой, виживають нас із хати
    несамовиті москалі.
    І гонорове, і лукаве
    не має совісті і меж,
    і на безверхого управи
    у цьому світі не найдеш.
    Нема поліції у мене,
    хоча держава ніби є.
    бо наші любі полісмени
    шанують того, що дає.
    Бо є і відео, що пише
    і зафіксовує мене...
    Тому – лишається одне.
    І я у пам'яті залишу
    як аплікацію Мане,
    яке із них обох ...тупіше
    і на всю голову дурне.

                   V(мої АТО)
    Нема ума – нема надії.
    І як же знають вороги
    закони мімікрії.
    Як я – із лівої ноги,
    то їм уже – не до снаги
    мої природні дії.
    Я не такий сякий-такий,
    як їм, буває, треба.
    І що умію залюбки
    у ці напружені роки
    триматися за небо.
    Та не умію, як вони,
    судити і пиляти.
    І я ховаюсь за тини,
    аби подалі од стіни
    і дулі не сукати.
    Бо, бачите, вряди-годи
    у неї щось буває,
    а у коханої біди,
    аби узяти в рот води
    ума не вистачає.
    Така натура москаля
    із рану до обіду.
    То між собою, – ля-ля-ля,
    аж пір’ям віє на поля,
    то разом – на сусіду.
    Вони сьогодні заодно,
    але нема терпіння,
    і скаче мавпа за тином,
    і кидає каміння.
    За те, що я, такий, як є,
    і іншим не буваю,
    і на моє у них досьє
    чогось не вистачає.
    А є то видумки її,
    то брехні на людину,
    що я чаклую врожаї
    і застую рослинам.
    І є догана не одна,
    що я працюю дотемна,
    марою одягаюсь,
    лякаю їхнє кошеня,
    буває, стукаю щодня,
    а то і …усміхаюсь.
    І є у мене не одна
    Маруся і Марися...
    Але до рівня дикуна,
    як ця сімейка ще одна,
    я ще не опустився.
    Така свідомість у совка,
    і біографія така,
    що я́к би не учились,
    на рівні п'ятикласника
    і двієчника-сопляка
    були і залишились.
    Колись хвалився, як бував
    у ролі супостата
    і як у еСБеУ украв
    психодегенератор.
    І опромінює мене
    через вікно напроти.
    Таке і Путя не утне.
    І як же кара омине
    такого ідіота?
    ................................
    Усі ми ближні. Селяві.
    Веселі і печальні,
    і слава Богу, що живі
    і за АТО із візаві
    не маємо медалі.
    Але скажіть, що наяву
    бажаючи безпеки,
    я не по Біблії живу,
    коли почую, – пасть порву!
    І не пошлю
                          далеко.

                                                 а далі буде


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (10)


  20. Тетяна Левицька - [ 2017.02.06 13:43 ]
    Помолись за мене
    http://makrus-studio.com/node/1371

    Помолись за мене, матінко, сльозами.
    Світанковою зорею підведись,
    На коліна опустись під образами,
    Чистим, щирим серцем Богу помолись.

    Я не вмію так, як ти, молитись,
    Досі праведні звертання не знайшла,
    Де мені, таким словам навчитись,
    Щоб моя молитва до небес дійшла?

    Як за себе грішну Бога попросити?
    Зачерствіле серце болем не щемить.
    Виплакані сльози важко відродити,
    Мертвого зерна землі не воскресить.

    Помолись за мене, засвіти лампаду,
    Чи, принаймні, свічку, тільки засвіти,
    Відведи, матусю, покарання, зраду,
    Адже так за мене зможеш тільки ти.

    слова - 2006р. музика - 2014р.


    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Коментарі: (14)


  21. Орися Мельничук - [ 2017.02.06 12:28 ]
    Катрени
    Робити світ добрішим - єдина моя мрія.
    Писати такі вірші - де жевріє надія...
    Терпіти пересуди та гордим не коритись.
    Вони всього лиш люди - не варто їм молитись.

    Мельничук Орися


    Щастя є...воно в тобі,
    ти вір, що все можливо.
    А написані тобою вірші-
    це твоє маленьке диво!
    Це твоя перевага і кара
    бо самотність диктує слова.
    Вона щастю звісно не пара,
    але в неї є своя краса.

    Мельничук Орися


    Згубилася віра ,пропала надія ,
    солодка любов полином поросла!
    Лишилась одна заповітная мрія
    та високо в небі літає вона...

    Мельничук Орися


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Мирослав Артимович - [ 2017.02.06 11:01 ]
    ***
    Укрила землю пелена, немов сутана.
    Регоче в небо сатана, від крові п’яний.
    А там, у висі, душі тих, що мали крила…
    А на згорьованій землі ростуть могили…
    Та світ ледачо не прокинувся зі сплячки:
    Єлеєм – тільки за балачкою балачка,
    Не чує вперто сопуха Армагеддона…
    А духи демонські злітаються з-за Дону…

    06.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  23. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2017.02.06 11:42 ]
    Душа співає хліборобська
    Поле моє, полечко,
    Восени ти зоране,
    Весною засіяне,
    Влітку колосилося.

    Врожаями щедрими,
    Золотими зернами
    Поту хліборобському
    Віддячило повністю.

    Руки працьовитії,
    Душа добра, чистая,
    Радісна й щасливая,
    Бо будемо з хлібом ми.

    Коли його зібрано,
    Тоді можна й піснею
    Гарною веселою
    Потішити серденько.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  24. Любов Бенедишин - [ 2017.02.06 09:47 ]
    Страх
    Безглузда витівка якась -
    отак лякати!

    Душа по тілу розтеклась,
    в_текла у п'яти.
    Не вісь обрала і не вись -
    ганебну втечу.

    ...А Бог ще дивиться кудись
    у порожнечу.

    06.02.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (22)


  25. Богдан Манюк - [ 2017.02.06 01:46 ]
    З циклу
    Прощання

    А сонце виміряє оком
    церковний купол і сумні
    ремінісценції бароко
    на сволоках та на стіні,
    притуленій до гір, до горя.
    Триперехресними хрести,
    бо як інакше до покори
    гуцульське лихо привести,
    що з голосами дзвону вільно,
    де «Плине кача*…». Боже мій,
    життя без обручів – надійне,
    якщо пусте воно, в пітьмі,
    але осонценим і в леті –
    назустріч кулі. Зблиском тут,
    а в засвіті… бійців намети
    посеред раю і покут…
    Найважче мірку з гореплину
    знімати сонцеві, відей**,
    коли волає мати: сину,
    на кого ж ти мене… Збудись!!!
    По колу сльози, біль – по колу
    давно заблудлої війни.
    Святі барокові – додолу,
    хоча ні кроку зі стіни…

    2017р.

    *Пісня, з якою проводжають у засвіт українських героїв;
    *мабуть.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (16)


  26. Ігор Шоха - [ 2017.02.05 21:32 ]
    Домашні вороженьки(2)

    ІІ(еволюція завойовників)
    Усі реалії і міфи
    однакові у всі віки.
    Раніше воювали скіфи,
    а нині укри і совки.
    І Одіссею, й Енеїду
    вигадували не дарма,
    тому видумувати біди,
    коли у тебе є сусіди –
    у цьому логіки нема.
    Але, куди її подіти,
    коли зурочені судьбі?
    Це не заручена кубіта,
    яку підсунули тобі.
    Але, куди його дівати,
    коли у рідній чужині
    оце опудало пархате
    себе нав'язує мені?
    Як не крути, одна зараза.
    Лихе скаженому – рідня.
    А лікуватися од сказу
    не хоче клята кацапня.
    Воно і мумію усушить,
    а почувається праве,
    гадюкою залізе в душу,
    аби вкусити за живе.
    То кров дурна у ньому бродить.
    То епідемія така.
    Але моя вина яка?
    Ачей, коли дурне городить,
    в мої обов'язки не входить
    укоротити язика.
    І що його переконає,
    коли воно ні, – бе, ні, – ме
    у «завойованому» краї
    тебе ніколи не пойме?
    Нехай воно і миє лапи,
    і ріже сало до стола,
    або співає, – о-ла-ла,
    але людини із кацапа
    не буде, як душі – у цапа,
    або кумису – у козла.
    ………….................
    Коли це вигадки, танцюйте
    і далі під його дуду.
    Якщо не вірите, почуйте,
    а я вам приклад наведу.
    Нема сугестії такої,
    що ласе на чужі покої,
    не уявляє там себе.
    Її фантазія відома.
    Коли тебе немає вдома,
    усе у лапи загребе.
    Немає і такої рвані
    з Рязані і Тмутаракані,
    яке тебе не обніме
    а далі кості перемиє,
    а потім вилиє помиї
    і на ім' я, й на реноме,
    і у полон тебе візьме
    або усядеться на шиї...
    І   т о́ г о    буде: сума є!
    У москаля – усе своє
    і на Алтаї, і у Ризі.
    Який не буде сабантуй
    і скільки вовка не годуй,
    а буде вити, як у лісі.
    Ні, я не злий і не сміюсь
    із героїчної натури.
    Але за націю боюсь,
    яку іменували Русь,
    а захопили самодури.
    Найодіозніша – орда.
    Її чекаєш із далека.
    Із нею горе – не біда,
    і поки не побили глека,
    і ллються вина, як вода.
    І ця оказія єднає.
    Мої сусіди – не гарем,
    Які там ваші, я не знаю.
    А у моїх є купа тем:
    є оковита, як тотем,
    і, як тверезі, то немає
    ніяких поки-що проблем.
    І поливають матюками
    велике Пу і …еНеЛО,
    якого поміж москалями
    неначе зроду не було.
    Але минає мало часу
    і чую: «ей, давай, налєй...»
    І як бувало, й цього разу –
    спочатку, – пєй, а потім, – бєй!
    Нема питання у матроса,
    коли є півнячі бої.
    І хто кому розіб’є носа,
    усе одно, аби свої.
    Аби за шкіру – наше сало…
    Вони наїлися немало.
    Аж лій лисніє на губі.
    І родичалися, і крали,
    і за ідеї воювали
    у помираючій добі.
    Та не бажаю я собі,
    аби життя моє минало
    у цій запеклій боротьбі.

    ІІІ(найближчі через тин)
    Ой надоїли короїди
    і неотесані сусіди,
    що називаються – совок.
    Пора би цьому імбецилу
    забити цвяха у могилу
    або осиковий кілок.
    Або у вигляді подяки,
    якби то – кожному своє:
    його – на хи, її – у с-у,
    а комуняку – на гілляку...
    Але культура не дає.
    Воно командує! Єфрейтор!
    І цей порядок не новий.
    Пародія. Нікчема – ментор,
    а я у нього – рядовий.
    Дурної сили завше більше,
    і на нейтральній – на межі
    її комедія не тішить.
    Надоїдають вояжі.
    Вона та сама, що й учора –
    нахабна люта кацапня.
    Немає ради. Люди хворі
    і не лікуються щодня.
    Хоча болячка і відома.
    У яйцелобих яничар,
    коли не всі, буває, вдома,
    то б'є у голову моча.
    Їм, як євшан марихуани –
    зело напою алкаша
    і лисі клоуни екрану,
    якими тішиться душа.
    Кіно формує урку МУРа.
    Але зате, – яка культура!
    Вино, лайно, авто і кіт.
    Самодіяльна агентура
    його юродива натура
    її душа навиворіт.
    ........................................
    Не знаю, що із того буде,
    але виписую наган.
    Усі сусіди, наче люди,
    а в мене – Чіта і Тарзан.
    Якби примати мали тяму,
    то може й не було б війни.
    Але за їхніми словами –
    я дурью маюсь, а вони
    усе великими ділами.
    То риє межі-рівчаки,
    то по чужому бетонує,
    і уявляє, що воює.
    Мої дерева – вітряки:
    то всушить вишню залюбки,
    то пообрубує гілки,
    то по готовому фарбує.
    То має час на рандеву –
    пагаваріть(поговорити),
    то сипле щебінь у траву,
    там, де мені її косити.
    Організовує содом
    і у злобі, як сука, виє
    жива сугестія Батия.
    І як же чешеться обом
    на мене вилити помиї.
    Вона цнотливість береже
    і не ручається за себе,
    що не поїду я на небо.
    Бо Чіта ще у негліже!
    Вона у ролі Мельпомени
    ще у обіймах супермена,
    а я мантачу щось ножем
    і посягаю на чуже…
    І от – у імбецила сказ.
    Коли уговтатись не може,
    воно пиляє загорожу
    і вирізає перелаз.
    Немає міри параної.
    Неперевершений дует.
    І кожен день один сюжет,
    як шимпанза із шимпанзою
    несуть себе у туалет.
    І ця споруда по межі
    мені приставлена до носа.
    У дії – плани Барбароса.
    Ідуть бої на рубежі,
    де є пейзажі ностальжі.
    Але зате – одпочивають!
    І їм кагати не воняють,
    і нюхають або їдять
    свій екзотичний виноград,
    а ось, як запах убиває,
    то екскременти поливає
    вона Шанелью номер п'ять.
    Екзотика і аромати,
    як у Європі! Що й казати,
    коли вино і щі воно
    переробляє у лайно.
    І у вікно мої примати
    мені показують кіно.

                                  далі буде


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  27. Марія Дем'янюк - [ 2017.02.05 19:51 ]
    Новини ТСН
    Пливe кача, пливe кача,
    Та в небо злетіла,
    Заплакала стара мати
    Біля сина тіла.

    Захиталась дружинонька:
    Потемніло наче,
    Бо ховає чоловіка,
    Він зовсім юначий.

    Лиш малятко белькотіло-
    Дитинка не знала,
    Що село туга накрила,
    Бо тата ховали...

    Пливуть качі, пливуть качі,
    Та крила здіймають,
    Зграї кач над Україною
    Вже в небі кружляють...



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (3)


  28. Адель Станіславська - [ 2017.02.05 19:05 ]
    Стелиться туга полем
    Стелиться туга полем,
    Падає небо чорно,
    Душі лелечим болем
    Вічність до себе горне...

    Сиплеться попіл сиво,
    Лихо бідою подвоєне...
    Чаєчка квилить: Си-ну...
    Болю мій незагоєний...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  29. Роман Коляда - [ 2017.02.05 17:38 ]
    ... them all
    До біса все: і суші, й шопінг-мол,
    Спортзали, танці, весь цей рок-н-рол,
    Ток-шоу, бокс, новини і футбол
    Срач у коментах, фейки... "fuck them all".

    Ніж відрами ковтати корвалол,
    Мастило в руки й нумо чистить ствол,
    Шукати десь трінітротолуол,
    За ворогів молитись: "kill them all".

    Набриднув пошук меншого із зол
    І тать оплатить кров'ю кожний фол,
    Горить у серці стомлений глагол:
    "Хто не дожив, мій Боже, save them all"...

    05.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (7)


  30. Мірлан Байимбєков - [ 2017.02.05 17:07 ]
    Твоє волосся
    Твого волосся водоспад
    По тілу твому дико грає
    Гарніший сонця у сто крат
    І глибше за перлину сяє.
    Твоє волосся, довжина...
    Мій подих перехоплює вона!
    І най росте на заздрість всім
    Най вічна сила буде в нім!
    24 жов 2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Ігор Шоха - [ 2017.02.05 16:22 ]
    Домашні вороженьки
    Прелюдія
    Усі ми, наче юні піонери,
    готові і на ворога іти,
    і плюнути у морду еСеСеРу,
    І поки Україна «ще не вмерла»,
    воюємо за неї, як брати.
    Бої не оминають ні подвір'я,
    ані за огородами межі.
    Воюють ближні, миряться чужі,
    І як би цього нині не хотів я,
    але обороняю рубежі.
    Уже й поети обирають теми,
    коли поема, ода, сага, сюр
    описує, як потайні дилеми,
    вирішує Арей або Амур.
    Але не доганяють Божі люди,
    чого нас у «безбожіє» несе,
    коли до Бога моляться усюди.
    То я собі записую есе,
    як лютий сатана мене пасе,
    а я чекаю, що із цього буде.

    І(їхні апетити)
    Ділили землю у селі.
    Постановили збори:
    «Усі яри і бакаї
    нехай беруть багатії».
    А я хотів на море,
    в якісь музеї, у кіно,
    у оперні театри…
    Але – земля! Це все одно,
    що батьківщина-мати.
    У чергу стали москалі,
    а от хохли ледачі,
    що народились у селі,
    бажали їм удачі.

    Моя удача – загула.
    Усе дається по заслузі
    і за учинені діла.
    Ще у великому Союзі
    майбутні вороги і друзі
    отримали паї села.

    І «доходяги», і ходячі
    у перманентній боротьбі
    (аби усе було собі)
    усі хотіли мати дачі
    на белебені і горбі.

    Головували комуністи.
    Тому займали той город,
    який тулився до висот.
    Під ними – діючі чекісти.
    А унизу, де свято місце –
    як не нувориш, то сексот.

    Завоювали й патріоти
    свої законні ари-сотки
    і вид на озеро та ліс,
    поля і луки, де достоту
    буяли зарості осоту,
    полин, пирій і серпоріз.

    На косогорі – дикі хащі.
    Оази квіту й мурави
    толочать кози й корови,
    а там, де купи непутящі,
    то запасалися трудящі
    органікою із трави.

    І поки сонце не сідало,
    усе що мукало й іржало,
    бувало, задирало хвіст...
    .............................
    А кізяки облюбували
    майор запасу і сєкіст.

    У конкуренції удача
    велике діло для обох.
    Коли один чатує клячу,
    то інший – партію конячу.
    А ЗОЯ* запасає мох.

    Іде худоба чередою.
    За нею – і мої герої.
    Ось чути, – ляп! Ура! Ривок.
    Один орудує мітлою,
    а інший порції нової
    чекає прямо у совок.

    Не бачили такої сцени?
    Кацапувата мельпомена
    облюбувала карусель.
    То – виживати, їх модель.
    Це ожили скажені гени
    у «собіратєлєй» земель.

    Чека і партія єдині!
    Але керують не вони,
    а плоть од плоті – їх дружини.
    Козі бракує половини.
    На те й даються барани.

    А я сміюся. Ні – регочу!
    Давно минуло...
                   З тих часів
    такої дачі я не хочу.
    І до лопати не охочий,
    я наживаю ворогів.

    А їх навколо із лихвою,
    хоч греблю бісами гати –
    моторизовані ковбої,
    злодії, миші і кроти,
    пащеки чорні і роти
    дегенерації нової.
    Ця кавалерія розбою
    не має іншої мети,
    як пакувати і тягти
    усяку всячину в покої.

    А їх натикано чимало.
    Немає ходу до ріки.
    Усі угіддя позаймали
    пани середньої руки.
    Озера – приватизували,
    а у гаю... Повирізали!
    Лишились тирса і пеньки.

    У кожного своя Помпея,
    коли у всіх одна біда.
    І не обійдешся без неї!
    Яка там Раша і орда?
    Ми завойовані землею
    і у полоні у тієї,
    з якою нерозлийвода.

    На те і є домашня баба.
    Але яку не тисне жаба,
    що у сусіди є усе?
    І як вона перенесе
    твою копицю із кульбаби?

    Усе нічийне – це своє,
    але і цього мало буде,
    якщо не добачають люди,
    що, де, у кого зайве є.

    Їй ненависні одинокі,
    за те, що мають нічиї
    хороми. Завидюще око
    шукає промисли свої.
    Через яри і бакаї
    іде, як пава – руки в боки,
    а особисті холуї
    плекають помисли високі –
    як не боятися її.

    Які баталії бували,
    коли нічого не було,
    а туалети будували,
    аби сусідові на зло.
    А як за межі воювали,
    за воду у велику бочку,
    за те, що дині не росли,
    коли ростили їх осли
    біля ожини у садочку,

    Саділі жито і овес,
    на зиму сєяли квасолю,
    а поміж нею – бараболю,
    аби буяло до небес.

    Які були експерименти!
    І хімія, і екскременти...
    Палали прерії, мохи...
    Які родили реп'яхи
    на клумбі фізика-поета!

    На те і ро́ки молоді
    і файне завтра попереду,
    аби у щасті і труді
    кохатися у лободі,
    що називається фазенда.

    Усе минає, наче сни.
    Немає того, що чекали.
    Натомість – заздрісні пани.
    А перелази та тини
    усіх надвоє роз'єднали.

    Багатії і глитаї
    сховались за високі мури.
    Запанували самодури.
    Пасуть урочища свої
    самодіяльні буржуї
    і діячі номенклатури.

    А «пєрвопроходімци» дня,
    і спекулянти, і хапуги –
    або нечистому рідня,
    або оплакують щодня
    недооцінені заслуги.

    Ой зажурилися совки,
    що їх затюкали усюди.
    Еліта вибилась у люди
    на плесі тихої ріки.
    А їм за подвиги минулі –
    як не коржі, то матюки,
    плюватися на всі боки,
    або показувати дулі.

    ..............................
    Повільно тешеться кілок.
    Часи незримої руїни
    у душах, в ясності думок.
    Палаци, будки, домовини –
    моя строката Україна,
    яку доконує совок.

                                  Далі буде
    * – абревіатура змія особливо ядовита.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  32. Мірлан Байимбєков - [ 2017.02.05 16:18 ]
    Вона
    Вона сиділа на даху
    І то було їй до смаку,
    Вона сиділа та дивилася на сонце.
    В її очах був сум і щем
    І задихалась від проблем
    Давно вже мріяла стрибнути у віконце…
    Щодня виходила на дах,
    Щоб обернутися на прах,
    Та не наважившись ридала у хустину.
    Так тривало який час,
    І узрів її в анфас
    Художник,що мріяв про шедеври та картини.
    Він малював її у профіль,малював її в амфас,
    Малював її він довго,
    Малював її не раз -
    Художник,що був родом із Монмартра.
    І поки той там малював,
    Митець пісні пером писав,
    Щоб їй їх заспівати,як Синатра.
    Повернувшись один раз,
    Вона побачила в той час:
    Біля дверей лежали лист і ще картина.
    В листі не було інших тем,
    Окрім «позбутися проблем»,
    Зізнань і пісень про вічнеє кохання.
    Душа її вмить розцвіла,
    Сльоза від щастя потекла
    І подивилася вона на ту картину.
    Так їй сподобалась вона,
    Що її голос застогнав,
    І закортіло народити собі сина.
    І вийшла заміж за митця,
    Вродила сина від творця отої самої чудової картини…
    Один її все малював,
    Митець вірші їй все писав
    І ревнував її скажено, як Отелло.
    І ось урвавсь терпець митця
    Та відправив к праотцям
    Коханця та порубане на друски її тіло.
    Ще її сина порубав
    І ту картину розірвав -
    Померла дівчина — здійснилась її мрія.
    Митець плакав і ридав,
    Волосся своє він зривав -
    Бо вперше сильно покохав,
    Та з'ясувалося, що дівчина — повія.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Володимир Бойко - [ 2017.02.05 15:16 ]
    Різні інтелекти (переклад з Володимира Висоцького)
    Ти, як завжди, мелеш казна-що –
    Як з тобою можна говорити.
    Краще б я із хлопцями пішов –
    Це серйозна річ – горілку пити.

    З хлопцями розмова завжди є –
    Хто, наприклад, краще пити вміє.
    В хлопців широченний інтерес –
    Від пивної аж до бакалії.

    В нас розмова груба і пряма,
    Для проблем серйозні є причини:
    Де знайти рубля, коли нема,
    І кому іти до магазину.

    Зранку ти мені приносиш квас,
    Як тобі це краще пояснити?
    Інтелекти різні, бач, у нас –
    Час тобі підвищити освіту.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (6)


  34. Павло ГайНижник - [ 2017.02.05 15:14 ]
    ІСПИТ ЖИТТЯМ
    ІСПИТ ЖИТТЯМ

    Щомить – твій вчинок сіяча, що залиша стерню́,
    І кожен день – іспит життя, незримого турніру.
    Ми в світ прийшли не тя́гати каштани із вогню,
    А розпалити іскру правди й полум’яну віру
    Посеред темені. Набат згадати дзвонарю
    І з серця вирвати ще розголо́су ліру,
    Прозрінням вмити лик сліпцю-поводирю
    Й подати руку спраглим на довіру
    Та й до душі… Буденної полови маячню
    Розтерти в порох. Зерном зануритись в офіру.
    Усі на черзі… В пам’ять, в гній, в борню…
    На стежці до зірок чи у пащеку звіру…

    Павло Гай-Нижник
    5 лютого 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Віка Бобик - [ 2017.02.05 14:38 ]
    Молитва за Україну



    Тяжкі часи,багато що змінилось,
    А Україна помирає у вогні,
    Скільки невинної крові пролилось,
    А материнський голос сліз не спить ще,ні.

    Молюся я до Тебе, склавши руки,
    Прошу Тебе помічі у війні,
    Зроби, щоб закінчились дні розлуки,
    І українці все ж перемогли.

    Пошли яскраву долю для солдатів,
    І пам'ятю згадай померлих тих,
    Що знають, як землю оберігати,
    В яких стукіт серденька давно стих.

    Тим матерям, що ждуть свого синочка,
    Не дай в сльозах й в чеканні тяжко гинуть,
    Щоб хлопець не згубив життя платочка,
    І зміг додому скоро вже прилинуть.

    Раніше з книги про війну ми знали,
    Не розуміли повністю це слово,
    Країну, звичаї не шанували,
    А зараз дорогая, навіть мова.

    Пошли нам миру, Отче наш єдиний,
    Щоб перепоною не був і камінь,
    І не роби тяжкими ці години,
    Дай долю для Вкраїноньки,Амінь.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Мирослав Артимович - [ 2017.02.05 12:29 ]
    ***
    Ось іще один рік замітає сліди
    На моїй посивілій стежині.
    О роки, ви у чвалі несетесь куди? –
    Зупиніться на мить хоч би нині!

    Бо зринає у пам’яті ваш побратим,
    Що зробив мене батьком уперше.
    Він також поспішав у минуле втекти,
    Та забіг подарунком завершив.

    Той безцінний дарунок – жадане маля –
    Голосисто про себе звістило
    Новорічним «У-а», камертонним, як«ля»,
    І зорею мій світ освітило.

    Не поблякло нічого відтоді, ачей –
    Ні дрібненьке смаглявеньке личко,
    Ні вуглинки живі бісеняток-очей,
    Ні тоненькі шовкові косички.

    І любуюсь донині малятком отим,
    Що з роками красунею стало…
    Не даремно міняли ви упряж, роки.
    Та прошу вас, міняйте помалу…

    29.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (13)


  37. Віка Бобик - [ 2017.02.05 12:15 ]
    ***
    Ну що ж скінчилось все і не почавши,
    Ти вибрав тьму, а я іду у вись,
    Я тут жила, щодень свій біль ковтавши,
    Молила лиш, на землю опустись.
    Признай, у світі цім були ми двох чужими,
    Не врятувала стан і далина,
    Й шляхи життєві не були чужими,
    Тому й сказали тихо «Прощавай».
    Щодень з тобою були тяжкі муки,
    Хоча і не бажав гірких страждань,
    Щоразу підіймав до мене руки,
    Коли летіла крізь сумних чекань.
    Ну що ж скінчилось все і не почавши,
    Ми намагалися сховати ту печаль,
    Але тому, хто почуття продавши,
    Не вибратися з смутку, прикро й жаль.
    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Сергій Гупало - [ 2017.02.05 10:03 ]
    Потреба весни



    П’ю тишу і не напиваюсь.
    А ти – у видиві беріз
    І зачарована розмаєм.
    То чом же сльози …на корі?..

    Обійняла сестру берізку…
    Вона спроможна зрозуміть?
    Весна між нами, як доріжка,
    І нині наша кожна мить.

    А я – не зайвий і не винний.
    Тому неспокій у мені.
    Підставиш устонька-жарини –
    І я згорю в отій весні.








    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (4)


  39. Олександр Олехо - [ 2017.02.05 08:45 ]
    Проблема – час
    Проблема – час. Все інше є.
    Найбільше слів – ілюзій, луди…
    У чергу втискуєш своє –
    поміж людей мудріше буде.

    Але тіснява – не урок,
    бо там усе – лукаве й бите.
    По колу ходить – кроком крок,
    цілеспрямоване і сите.

    У самоти – свій діалог.
    Кричи у пустку, хто почує?
    Громаддя зоряних епох
    ніч обертає небом всує.

    Або не всує…, але мрій
    завжди для візій вистачало.
    Хтось поучав, хтось йшов у бій,
    вписавши правду у лекало

    отих потрісканих дзеркал,
    де світло й тінь стоять навпроти,
    і нескінченний луно-зал –
    дитя їх спільної марноти.

    Проблема – час. Все інше є.
    І єврохіт, і караоке.
    Посеред ошуків – своє,
    таке вселюдно-одиноке…

    04.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (11)


  40. Віктор Кучерук - [ 2017.02.05 07:46 ]
    Влада війни
    Приголомшена мати,
    В закривавленій хаті,
    Як вовчиця самотня, зайшлася виттям,
    Бо лежить на долівці
    По-незвичному тільце,
    Хоч про хворість чи муки мовчало дитя.
    Дитинча розпростерте
    Посміхається смерті
    І здивованим поглядом дивиться все
    В недалеких розривів
    Феєрверк блискотливий,
    Що, міцніючи люттю, смерть і мамі несе…
    04.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (12)


  41. Вячеслав Семенко - [ 2017.02.04 21:49 ]
    Дівчина з Поділля
    Спить солдат,
    поволі догоряє свічка,
    лиш дрижать метеликами вії
    Золота коса
    і жовто-синя стрічка.
    А на дворі вітер снігом віє.

    Все пройшла -
    і заборону військкомату,
    всупереч сльозам в очах родини.
    Як змогла
    вона у руки зброю взяти -
    дівчинка, недавно ще дитина ?

    Спить дівча,
    сирий бушлат і чорні берці,
    камуфляж в зелених візерунках.
    Зазвичай
    їй біле плаття би до серця,
    туфлі на високих закаблуках...

    Що вона
    юнацьким серцем відчувала,
    як в заграві бойового пекла,
    на плечах
    посеред вогняного шквалу
    рятувала хлопця з небезпеки?

    Не з добра
    надворі злий донецький вітер
    дівчині співає про Поділля.
    Про той край,
    жаданий, мирний, добрий, світлий,
    про садочок з вишнями на гіллях...

    Може в снах
    прийде закоханий хлопчина
    і насмілиться її поцілувати,
    як весна -
    запалить очі-намистини,
    через кров, вогонь, болючі втрати!

    По війні
    іде дівчина крок за кроком,
    затаївши страх, забувши втому.
    Хай у сні
    примариться їй мирний спокій
    в маминих долонях біля дому.

    Біль і гнів,
    переплавляючи у силу,
    піднялась вона над божевіллям...
    ...На війні,
    поки що, спить дівчина мила,
    дівчинка з далекого Поділля!



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.47) | "Майстерень" -- (5.54) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  42. Світлана Луцкова - [ 2017.02.04 19:47 ]
    ***
    Півсвіту січень хугою завісив,
    Насунув хуги аж до самих брів.
    Прийшла зима навшпинячки до лісу,
    А ліс у зиму вже давно забрів.

    Вогонь і дим погойдуються в риму.
    В колибі тихо, сонно. Ми самі.
    Ходили в ліс - потрапили у зиму.
    І як тепер нам жити в тій зимі?

    А сніг летить. А ліс зимі туркоче,
    Пригрівши в серці пташку молоду:
    - Чи підеш ти зі мною світ за очі?
    - У світ за очі? Звісно, я піду.

    А ти? - І я... А знаєш?.. А коли б ми!..
    Примарне щастя. Човник берести.
    Спинилась хуга. Стала край колиби.
    Куди ж у тому човнику плисти?..

    берестà - діалект. - кора

    2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  43. Світлана Луцкова - [ 2017.02.04 19:25 ]
    ***
    Пішов би дощ, та небо ще холодне.
    Від райських брам загублено ключі.
    Не кожне серце виплакатись годне
    На першому зустрічному плечі.

    Не кожна зрада - блискавка червона.
    Не завше в поміч другова рука.
    ... Весна прийшла - дитина безборонна.
    Ніхто не знав, що вирветься така

    З її грудей спокуси хвиля тепла,
    Аж зупинився вражений Господь.
    Таємні двері, що ведуть до пекла,
    Ніколи не зачинено. Заходь...

    2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (15)


  44. Світлана Мельничук - [ 2017.02.04 13:49 ]
    ***
    Обминув. Чи таки не побачив?
    Янгол очі крилом затулив,
    Уберігши тебе від побачень,
    Помилок, зайвих рухів і слів.

    Не скупиться на труднощі доля.
    Скільки в неї таких горопах!
    І життя... воно, звісно, не поле, -
    Не засієш його абияк.

    По чужому не варто й ступати,
    Бо завищена буде платня.
    ...А про те, що пора забувати,
    Я собі нагадаю щодня.

    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.56)
    Коментарі: (9)


  45. Леся Геник - [ 2017.02.04 13:02 ]
    Не розумій
    Не розумій мене, не розумій.
    І рви на шмаття цей рожевий люрекс,
    в який убрала чорне кодло змій,
    від злоби і нелюдськості аж буре.

    Кажи мені, кажи, що я дурна,
    чого рушаю темне і кусливе,
    коли на спротив істинний нема
    уже ані бажання, ані сили.

    Тоненьким пальцем біля голови
    крути, давай, хіба ж я опираюсь?
    На лови день пішов, іди лови
    оте, що я не вмію і не маю.

    І хай гримить, хай лускає довкруг,
    то певно Бог товче собі горіхи...
    А ти ні ворог мій, ні теплий друг -
    гірка вода, що капає зі стріхи...

    30.01.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (8)


  46. Ігор Шоха - [ 2017.02.04 12:57 ]
    Фарс
    Нічого не мінялось у людей
    від пе́рвіснообщинного укладу.
    Немає віри у міфічну правду
    про перемоги у борні ідей,
    як все ділити й годувати владу.

    Текли тисячоліття і віки,
    явилися свободи ембріони
    і «прогресивних сил» виразники,
    і номінанти «сильної руки» –
    гундяєви, …калігули-нерони.

    Од Візантії аж по «третій Рим»
    наперсники на тім’ї Буцефала
    імперії валили, будували…
    А нині що? Не Сирія, то Крим,
    не канібали Пу, то генерали.

    І як учені – маєте клеймо,
    і як поети – «сі ву пле» за ґрати
    навчатися читати і писати...
    І знову на порозі стоїмо
    до хрестиками міченої хати.

    І знову «ченчик»* лізе із кубла,
    аби запакувати Україну,
    яка «...не вмерла», хоч і не жила.
    І на таке не вистачає зла.
    Самійленка б на тебе, вражий сину.

    .................................
    Усі ми грішні. І були святі,
    що вибороли волю і свободу.
    А на арену вилізають ті,
    що торгували …іменем народу.

    Нові отці із рилами в пуху –
    куратори історії й культури,
    агенти, виконавці і цензура,
    нувориші й злодії …на слуху.

    Очолюють і віче, і громаду
    за долари і «мать твою таку»
    не перший раз на нашому віку.
    Компрометують націю і владу,
    яка і досі демонструє зраду.

    А ніби не судилося совку
    ступити двічі у одну ріку?

                                  02.2014,02.2017


    Рейтинги: Народний 0 (5.58) | "Майстерень" 0 (5.95)
    Коментарі: (3)


  47. Олександр Жилко - [ 2017.02.04 11:37 ]
    Елегія
    Ти живеш всередині інею
    і не йолопам розуміти
    переваги дому твого
    грайливо-красивого.

    Живеш неприкрито зимовою
    лінню створіння земного,
    переваги якої здебільшого
    неоціненні, не оцінені.

    Всередині у тебе затишно:
    страшно тихо, аж голосно
    промовляють теплі думки,
    танучи, підігріваючи.

    Інею терпкого красивого
    мало виростає на рік,
    але він щораз буде мріяти,
    аби ти лишалася з ним.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Прокоментувати:


  48. Олександр Олехо - [ 2017.02.04 09:57 ]
    Два осколки
    Два осколки в серці, наче близнюки –
    посланці від смерті, чорної ріки.

    Без кровинки, біле – юності чоло.
    Причитання сиве: Сину мій, за що!?

    Два оболи – плата. Два осколки – ні.
    Полежи ще трохи в трунному човні.

    Поховають завтра в рідному селі.
    На колінах люди… і Харон у млі.

    Два осколки – плата. Іншої нема
    Опустіла хата. У душі - зима…

    04.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (10)


  49. Іван Потьомкін - [ 2017.02.04 09:51 ]
    Колискова для дружини

    Ти вже помолилась за онука й синів, щоб Господь благословив і оберіг їх, був прихильним і послав їм мир.
    Ти вже простила всіх, хто тебе скривдив і посягав на твоє добро. Як тих, хто ще живий, так і тих, хто кається на тому світі.
    Ти попросила в Господа Бога прощення за гріхи, які не скоїла, та щоб не насилав Він ані страждань, ані хвороб.
    А тепер я попрошу Бога, щоб скліпились твої повіки, щоб громаддя планів на завтра не заступило радості стрічі вві сні з усією родиною й друзями сонячної днини десь на узбережжі моря чи в лісі біля багаття з ельзаським вином і шашликами, чи на сяйній лижні в Тіролі...
    Сподіваюсь, що молитву мою почує Господь Бог,і як щось зайве для тебе, відсторонить снотворне.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  50. Віктор Кучерук - [ 2017.02.04 03:02 ]
    Удосвіта
    Нерозтрачена ніжність ізнову
    нагадала з гарячих грудей
    про кохання майбутнє в діброві
    з отією, хто каже, що жде
    і вмирає, в стражданнях і муках,
    без цілунків й обіймів моїх,
    як лоза без вологи на луках,
    наче я без любовних утіх…
    03.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (10)



  51. Сторінки: 1   ...   574   575   576   577   578   579   580   581   582   ...   1855