Я пам’ятаю й досі ніч святу:
На покуті димить Різдвяна свічка,
Витає дух пробачень і освідчень.
Густі дими над стріхою прядуть.
До хати батько молитовно дідух
Святково вносить, укладає гідно
У чепурний і вартий в домі кут.

І так пречисто сяють образи,
Неначе сам Господь помежи нами –
Малий Ісусик щедрими руками
Торкнувсь теплом найменшої сльози .
І закликає мати до молитви
Маленьких нас, щоби благословити
За рік діждати: «Боже, поможи!»

Відтак за стіл. Парують пампушки,
Кутя пахтить горіхами і медом.
У небі зорі запаливши щедро,
Іде колядка світом навпрошки.
…Із року в рік у спогади вертаю,
Коли свята зоря з-за небокраю
Торкає світлом пройдені стежки.

Не видно зір у глупу ніч,
Світанок утікає пріч,
Суцільна непроглядна мла,
Зміцнитись бурі помогла.

Заждіть! Здалось, що вітер вкляк,
Приспала тиша переляк,
Але загроза тим страшна,
Що невідома нам вона.

Минули небезпечний риф –
Не розслабляйтесь до пори.
Торкнеться темрява очей,
Та небезпека не втече.

Потужний шторм на сотні миль
Розкинувся вагою хвиль.
Вітри у морі їх женуть,
Щоб кораблям закрити путь.

Безодня хвиль поглине все,
Виття до слуху донесе.
Глибінь пульсує – в серці жах,
Усі налякано дрижать.

Вода нестримна йде без меж,
Прямуючи до узбереж.
Допоки шторм іще не згас,
Не буде вільним жоден з нас.

Как я без Вас листала календарь?
Куда спешила? Думала о чем?
Безумно ненавидела ноябрь...
Теперь я в нем. Я потерялась в нем.

Моя печаль все так же велика,
но жажда к жизни теплится огнем
и я как лист кленовый, так легка,
что утопаю в прошлом, дорогом.

Бессильная, бессмертная душа,
воскресшая из солнца под дождем,
из осени слезливой не спеша
она прибудет снова. Подождем..

Я Вам писать, простите, не могу.
Нет ничего, что воплотит мой пыл.
Как дорогое в сердце берегу
свою любовь - основу всех мерил.

23.11.2015

Писать. И сердце биться не устало
в оковах тела страстно и легко.
Мне кажется до Вас я не дышала,
до Вас прозренье было далеко.

Слова - туман. Вы смотрите улыбкой.
Улыбкой Вашей я молчу и говорю.
Я заболела, знайте, слишком шибко
и не лечусь, но Вас я не корю.

Моя простуда Вами безнадежна,
но кто же умирает от простуд?
Больна уже хронически, возможно
и слава богу, больше не спасут.

Не выпишут рецепты на лекарства,
диагноз не поставят, не солгут.
Я жертва опьянившего коварства,
раба всех посвященных Вам минут.

27.11.2015

Гори дальше свеча на краю темноты,
я теперь поняла то, что чувствуешь ты.
То, что плача,кляня и сжигая мосты,
поменяешь свой градус земной долготы.
Переедешь туда, где морские порты
запятнают дороги твоей чистоты
и наполнят тебя до слепой тошноты.
Нет дороги назад, перекрестки пусты.

Ну а я без тебя упаду с высоты
и остыну как ты незаметно остыл.
Погребя всю любовь в пустоте суеты,
я сложу на груди ее хладны персты.
И не будет на свете милей нищеты,
чем моя, потерявшая боль остроты,
далека от тебя расстояньем версты,
соразмерна лишь только понятию "ТЫ".

(16.10.2015 - Я)

Усе колись вперше буває:
І перше слово,перший крок,
Та перший клас,перший урок,
І перше почуття - кохання.

Як зрадили тебе уперше,
Лещатами "душили" сльози,
Пекла вогнем образа серце,
Біль відчувається і досі.

Така вже доля у поета:
Падінь немало було й злетів,
Розчарувань і творчих звершень,
Життєве ж й поетичне кредо:

Зуміти відкривать в малому
Слова красу таку чудову,
Себе самого перевершить,
Творить усе це,наче вперше.

2015 р.

Розгулялася зима
Не на жарт.І не сама.
Вітер свище,завива,
Чи то плаче,чи співа.

Завірюха-заметіль
Сипле снігом звідусіль,
Що не видно і за крок
Ні доріг,а ні стежок.

Морозенко теж не спить,
Під ногами аж рипить.
Кониками мчить трьома,
Розгулялася зима.

2015 р.

Про щось шепочуть зорі вечорові.
Прикрашена ялинка миготить.
Цей рік, що повен болю і любові,
Збігає вмить...
Вдивляюся в сумні його зіниці
І не берусь ловити за рукав...
Він дарував ТАКЕ, що й не насниться...
Щось дарував, а щось і відбирав...
Знічев'я випробовував на міцність,
Над прірвою глибокою водив...
Бо хто пізнав біду, любов і підлість,
Той, значить, жив...
І я жила...Та що жила - горіла...
Палала у нестримному вогні.
Коли торкався біль до мого тіла -
Враз оживали Ангели сумні...
Вони мені співали колискові,
Вели до щирих, сонячних людей...
Я й миті не жила без їх любові,
Для них ростила вірші, як дітей...
Без них не подолала б і частини
Тих втрат і зрад, які пережила...
Сніжинкою святкової вітрини
Моя сльоза блаженно проросла...
Минає рік...Нехай собі минає...
В наступний лиш любов перенесу...
Бо світло не зникає й не вмирає,
А в темряві
відсвічує
красу...

Ледь ставши на ноги, одразу пішла
Онука до діда на руки, –
Кумедно торкалась устами чола,
Слова вибираючи в звуках.
А я, приголомшений гамом отим,
Сидів задоволений, вдячний
Дитині, що вибором першим своїм
Зробила натяк однозначний
На те, кого буде любити вона
І жде на взаємність так само, -
Любові тієї з тих пір теплина
Незрушно лежить поміж нами.
02.01.16

Житами дихала і медом, і грушевим нектаром...щем.
ловила в річечці за садом обручку сонячну ,
дощем
стікала,пахла хлібом і прокидалась на світанні
за третім півнем і зітханням
старого дуба за вікном.
як ті серпневі цвіркуни,така мала була й щаслива
і вічно боса. Споришем і тими капищами снила -
без жертв, богів - одні молитви,
по лезу сповіді гонитви,
і бабин образ з рушником.
14. 08.15
Ліза Колос

Все згідно з планом— серця свіжий щем
і слово «ні», підсвічене екраном,
прогулянка самотня під дощем,
вертання по спіралі, згідно з планом,
щоденний вибір, сумніви, нокаут,
спустілі сподівання, мов долоня,
і рятівний асфальтовий накат
автоматизму—ліків від безсоння.
І все ж, коли обернешся назад,--
увесь сюжет, до рідного, знайомий,
і кожний камінь бачений стократ
у тім краю, де не буває втоми.
І знаєш ти-- хоч розум не прочах
від явленого знов самообману,--
що за плечима розпадався б шлях
вже пройдений, якби не було плану.

2014

Нова сторінка – перший білий голуб
злетів у вись. Немов причастя
діткнулося руки наперстком щастя.
Як перша купіль немовляти, перший проруб
у світ, котрий однаково відкритий для усіх.

Земля, як обрус білий. Біле жито
легка завія розсіває,
прийдешнє ще нічого геть не знає.
Маля! Життя пройти – не зиму пережити,
найперший сніг і перший лід – найперша дрібка солі.

Сьогодні ти феєрія-відрада,
новий виток. Така основа -
народжуватись треба знов і знову.
Початок, як лоза, життя – то виноградар,
доокруг біло. Білій, мій Новорічню, і радій!

01.01.2016

Морозом задимлений рік розпочав
шукати престижну роботу.
Без снігу та сонця на біржу він став,
а там - і без нього народу!
Усі оголошення перечитав,
всі написи (в образах й станах!).
Ніде на грошах ще він не зустрічав
ті написи, що на парканах.
А рік сподівається: буде "ОК!"
Без снігу беруть і в Європу.
Ось тільки як бути, коли без грошей
паркани подібні до шопу...

02.012016

Де ти? Де ти, пташенятко,
В цю січневу хвищу спиш?
Я приніс тобі зерняток.
Ти пісень мене навчиш?
Тільки хочу я такої,
Щоб по скайпу соловей
Щиро радістю наповнивсь
Та прийняв у свою школу -
Не відбувсь звичним: «Ой вей. ..»
------------------------------------------
Мені чомусь здається, що iдишське, а тепер уже й івритське: «Ой вей..", прижилося й в Украні, коли хочуть сказати:»Горе тай годі...»

У плині часу йде в минуле день,
Який, здавалося, ніколи й не настане,
Туди, до світу ненароджених ідей,
Немов туманами затьмарений світанок.
І я за ним стежками пам"яті блукаю,
І сам не відаю, чого іще чекаю
Від дня, що стік водою крізь долоні.
Від дня, що не відчувсь в твоєму лоні.
Від мрії, що не стала нашою.
А без події мрія нАщо нам?
Сніг поляже...
Душу зв"яже
Мотузок.
Мара-зустріч...
Ще попустить.
Вийшов строк.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116010201253

Хоч вечоріє, та мені
На серці радісно, святково.
Думки тікають геть сумні –
Я диво згадую любові.

Палких обіймів благодать
І наяву, а не в уяві.
Бо так розкішно раювать
Не уявляв, що можна навіть.

О рік Новий, о рік Новий,
Як ця зима вродлива в січні.
Всіх нас любов`ю оповий,
Молю тебе: на віки-вічні!

31.12.7523 р. (2015) м. Київ.

Ботанічний сад ім. М.Гришка,

Українська ділянка

Холодом січень обійма за плечі,
Усі стежки сніжком позамітав.
Стіл в кожнім домі накрива свят-вечір
З дванадцяти не скоромний страв.

На покутті кладе дідух пахучий,
Вечерять просить всіх до одного.
І скрізь вітання традиційні чути:
"Христос рождається!"
"Славімо Його!"

2002 р.

Ой,хвалився мухомор:
-Я вродливий,вищий сорт,
Кращого годі й шукати,
Та ніхто не хоче брати.

А товстенький боровик
Чванитися та й не звик,
Його і так усі люблять,
І,знайшовши не загублять.

Підберезовика знають
Та до кошика складають,
Сироїжку кольорову
Забирають теж з собою.

Мухомор лишився в лісі,
Його капелюх плямистий
Хтось ногою зачепив
Та у листя закотив.

Висновок:хоч ти і красень
Та отруйний зсередини,
Будуть тебе обминати,
Чи ти гриб,а чи людина.

2015 р.

Це коли небо на широких плечах тримає чумацькі вози
впорядкованими валками — з горами снігу, хурделицями, заметілями...
А діти з гучним сміхом злітають на санках з вершин гір і неба,
бо ж їм все одно — чи то гори, чи то небо — дітям просто літати треба…

Птахи ночами, у мереживі вогнів, чумакують у пошуках крихт життя
і вслухаються як на морозі лунко скриплять коліщата телескопу Хаббла.
А біле сонце, примружуючи очі, біжить по пелюстках сніжинок
і стікає янтарним медом у стільники землі з верховіть смерек та ялинок...

Уже ялинка, пишно вбрана,
Залита сяєвом вогнів,
А на святковому майдані
Лунає море голосів.
Народ, гуртами й поодинці,
Зібрався дружно уночі, –
І наче молиться ялинці,
Навколо неї стоячи.
Я теж, не вперше й не востаннє,
Мрійливо дивлячись увись, –
Наївно зроджую бажання
Оті, що досі не збулись…
01.01.16

У році мавпи вогняної
Щоб Ви завжди були собою.
Серед свиней, серед ослів
Щоб стачало Вам добрих слів.
Ще б побажати Вам не гріх
Щоб Ви жили серед своїх
І відчували би щораз,
Що Ваші рідні люблять Вас!

© Василь Кузан

Цей дивний,
Дивний Новорічний вечір
Одразу скинув все на плечі:
Скорботу, ненавість, образи,
Незрозумілі переправи
туди-сюди, сюди-туди...
Хтось захотів кудись втекти,
Хтось з пут рвонувся на свободу,
А дехто втратив нагороду
Через дурницю, чи за підлість?..
Туди-сюди...
Та спіть спокійно:
З полону міста не втечеш,
Й до іншої планети теж...
Сюди-туди, туди-сюди...
Але на бал ти мусиш йти
Скоріш фарбуй червоним нігті,
Чекають друзі, час вже бігти...

31.12.2015

А задума знову – до вікна.
Побреде у дощову негоду,
Де вітрисько хмари підігнав
І гуляє у діброві гордо.

Там лихих не знайдеться людей,
А ширятимуть об’ємні змісти:
Добрий кіт по стежечці іде
І світліє небо урочисте.

Задля речей незнаних,
Що мають плинну суть,
Для слави і пошани,
Що прикрощі несуть,
Заради мрій забутих,
Із неясних причин
Ми обійшли статути,
Далеко пливучи.

Прощань уникни слізних
І голову не хнюп.
Плітки ми чули різні
Про злочини, брехню…
Страхи втамуйте, люди,
Рушати нам за мить,
Позаду Дартмур буде,
В Кальяо шлях лежить.

А сироти і вдови,
Що допомоги ждуть,
Подумавши раптово:
«Куди ж вони пливуть?»,
Вивчають нас тривожно,
Для них ми – дивина.
Хоча вони й побожні,
Та роблять шкоду нам.

Благословенні Богом
Ці землі острівні.
Республіки вимога –
Права для всіх одні.
Там балачки порожні
Відсутні і завжди
На ноги стати можна
Для захисту родин.

На площі і в соборі
Опівдні тиші стан,
І чути, ніби поряд,
Як хлюпотить фонтан.
А оніміле місто
Між юки вабить зір.
Надвечір – вітер чистий
Шерхоче жалюзі.

Погода дива гідна,
Блакить незмінна скрізь…
Дзвіночки мулів мідні…
Повсюди запах кіз.
А океан так просто
Рятує від рідні,
А раз на місяць гостем
Листи несе мені.

У барі пригостимо
Завжди привітно вас.
Ми будемомо простими,
Без всяких переваг,
Покажемо повсюдно
Навколишні місця,
Та на англійських суднах
Нам ланч не до лиця.

У Англії спогорда
Ввійду у роль як слід –
Танцює донька з лордом,
Віконт – іде услід.
Позаду – все величне
І кожний вдалий день.
Очікуване й звичне
Пробудження іде.

І подих Альбіону
Займає плоть і кров.
Це Лондон – бруд бездонний
І галасу нутро.
А небо неокрає
Зіпсовано дощем.
Лорд Варден як ся має?
А Дувр біліє ще?

1

Вижати, вижити, дніти.
Віршем бринить волоконце...
Днесь - опромінення звітів.
Нидіє жінка без сонця.

Ліктями в ложах улітку
Світ нажахав Ліліану.
Біс, розчесавши борідку,
Сипле зачервлену манну...

Вже й не дивуєшся, Отче.
Війни - робота добряча.
Моська баранчика топче.
Сідла отримує кляча.

"Нумо вперед, не лінуйся.
На тобі соку із дині.
Зайві діди та бабусі.
Всі - поголовно - тут винні"...

Ми не зуміли померти,
Вдобрити землі родючі.
Є новорічні конверти.
Суперлистівки пахучі.

Брату - широт автобану.
Матері шлю вітаміни...
Не піддамось на обмани,
Змиємо пелехи піни.

Вовк загяняє в тенета.
Лис продукує ранжири.
Падають з воза галети,
Закумарнілі кумири...

2

Видіти, вижити, дніти!
Бавтесь констуктором, діти:
Зводьте котеджі та вежі.
Пік Демерджі нам належав.

Вчіться поля пантрувати -
Від клешнюватого Хвата.

3

Сніг...
Соловіючі соцькі.
Думи та снива - пророцькі.

Кришать шишки людозвірі...
Скрапує Час по рапірі.

Схиблені важелі, ноти...
Законсервую чесноти.

Тістечка, тепле шампанське.
Жити навчуся... по-панськи.



2015

Здибились заметами дороги,
Сніг, як пил, роздмухують вітри, –
І якась невидима тривога
Тріумфально дивиться згори.
Мов звідтіль запитують чи досить,
Чи уже достатньо намело?..
Як сріблястим попелом, – заносить
Завірюха злякане село.
31.12.1

Пісня створена у співавторстві з поетесою Надією Капінос (Уляною Задарма)

Давно вже впали й жолудь, і каштан...
Жуки залізли в землю... Гриб сховався...
Щоб від похмілля свій поліпшить стан,
З горіхами до парку я зібрався.
Бо як не я, то хто, скажіть?... То хто?
Зима ж у парку! Білкам не до сміху!
Нехай псують фасон мого пальто
Кишені, натрамбовані горіхом!..

ПРИСПІВ

Ой білки, білки, білки-
(півкроку від горілки)
Зубасті, пазурасті,
Здивовано- мордасті,
Ще й ціннохутряні-
Навіщо ж ви мені???


...Дивлюся- лізе більченя руде,
Неначе б-то рознюхуючи, де
Горіхи ті, що я заборгував...
За ним вже інше... Мало я не впав
Додолу бяше помолитись ніц...
Бо серце щось відчуло- стережись!!!
Вже третя... П"ята... страшно вже мені,
Бо на годівлю я не брав рушниць...

Дарма не брав... Чому не брав?.. Не бра...
Бо вже в пальті прогризена діра!
...і сорок штук шалених білченят
Гризуть кросівки - аж до голих п"ят...
А найтовстіша білка! - йой бігмЕ!
Жує штани і ніжно каже "мє-е-е-е!!!..."
і голосом Андріївни - двірнички-
Скрегоче: -Не горіхи-полунички!

Ось найтовстіша білка каже- КАР-Р-Р!!!
(Можливо пережити цей кошмар???)
Дивлюсь... І назавжди втрачаю спокій-
Немов “Птахи” у тріллері Хічкока...
І лупають на викоті білкИ
Моїх очей... Архангели стрімкі
В халатах білих на мене плигають,
І гамівну сорочку надягають...

Лежу немов в гробниці фараон.
Все наче добре, ноги змерзли тільки.
А я кажу- Зима важкий сезон,
Про це вам скаже усіляка білка.
...Всю зиму я пролежав у палатах.
Прийшла по мене жінка- забирати.
Пообіцяв- не питиму горілки!..
...Ой! У дружини у кишені білка!!!...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115123100620

Коли в твої погляну очі,
Мов поринаю в дивний сон,
І прокидатися не хочу –
Такий солодкий твій полон.

Та опинились ми незримо
По різні боки барикад,
Хоча не стали ми чужими,
Своїми станемо навряд.

А я про тебе пам’ятаю
Усе, що бачив уві сні,
І все омріяне вкладаю
В ніким не співані пісні.

Нічне холодне небо, в’язь зірок,
скляних гірлянд усміхнені вітання,
річних подій розмотаний клубок
і наші неможливі сподівання.

Лапландія, Лускунчик, Герда, Кей,
веління Королеви Снігової...
Тримає все міцний морозний клей
у зоряному чистому покої.

Нема нічого зайвого навкруг—
ні каменя, ні пагорба, ні гілки;
лежить застиглий вибілений пруг
замерзлої підмісячної спілки.

Зіщулившись, сповільнюється час,
і годі розібратись до світанку:
це вічність мерзне кригою у нас
чи ми, як лід, подзенькуєм у дзбанку.

2014

У саду так гарно, все розквітло,
Виплекана Божа благодать.
На межі між мороком і світлом
Зупинились Душі і стоять.

За гріхи нема в Еден дороги,
Сяє світ гірляндами спокус.
Князь пітьми позбутися тривоги
Обіцяє кожному чомусь.

Жевріє далеко й лячно промінь,
Заніміли Душі на межі.
Голосніша журавлиний гомін,
В клопотах синиці та стрижі.

30 грудня 2015 р. Середа.

я забрав із собою вітер
гір стрімчастих, степів суворих
шепотіння хвиль вечорових
в чужині вони не говорять
окрім Криму – немає моря…

я забрав із собою зорі
поназбирані на Ай-Петрі
що ховали таємні нетрі
і молитва моя хвалебна
окрім Криму – немає неба…

я забрав із собою пісню
храму давнього й мінарету
як годиться анахорету
п’ю чужинське вино причастя
окрім Криму – немає щастя…

У вічі та у спину – білі сни,
розвіяні у ніч над голим полем.
Стирає мить старі й нові роки
з минулим щастям і прийдешнім болем.

Але надія… так вже повелось –
куранти б’ють і побажання звичні
озвучує душа, а інший Хтось
малює у душі круги дотичні.

У тих кругах ще крутиться Земля,
і сподівання на усе удале
жагу людську, як завше, окриля,
аби лишень круги… не відлітали.

30.12.2015

Застелила степи
Простирадлами білими,
А замети підбила,
Немов подушки,
Повбирала ліси
Оксамитами інію
І мости навести
Подалась навпрошки…

По дорозі із вітром
Роман закрутила,
Завірюхою-вальсом
По місту пройшла…
По-жіночому хитра,
Чарівна і мила!
Всі відчули ураз –
Господиня прийшла!

30.12.2015

Буде сніг чи...
голі вуха в Новорічну ніч у всіх,
цін сучасних завірюха -
непростий в крамницях
міх.
Не лінуйтеся!
Ще трішки.
На цукерки - вперті знижки.
Ой коти кредитні діжки!
І закочуй у ціну.
Ось чому
у ніч заввишки із ялинки
не до сну.
Пропонують мандарини -
шкаралупа без ціни.
Просто вийти з магазину
чи вдягнутися в штани?
Правда, легше, хто в спідниці...
звикли бачить без штанів.
Навіть нецензурних (з циці)
й у кредит бракує слів.

30.12.2015

1


Кортить жінкам писати недовірші.
Накришать слів - для подруги, куми...
Яніну при надії кинув Іржі,
Не по-джентльменськи гепнувши дверми.
Жаннет від принца утекла жвавенько,
Поповз куди й не треба силікон...
Вже Роза - непахуча міс, благенька -
Вступила в листопадний марафон.

Крилатками літають недорими...
Муркоче "та нехай..." критичний кіт.
Немов опеньки, визирають "прими"...
Стою окремо - птаха-моноліт.

Під сонцем чудернацько, непалючо.
Хитається чавунний парапет.
Усе було: протуберанці, ключик...
Яким відкрито брами до тенет.

Вистукують осріблені ковадла.
Ламаються багети і смички.
Були за друзів богомоли, падла...
Дорогу мітять білі слимачки.

2

Сміється чорним ротом сніжна баба,
Горобчик зазирає у цебро...
Я недовірші розумію слабо.
Витворюйте пульсуюче ядро.

Пегасся кволе, в`ялені копита.
Заламування рук, вечірній сплін.
Я недовіршами з водою сита!
Безкрилля піднімається з колін,
Поповнює когорти сіроманців.
Чатує між сосонками іклан.
Оптимістичненько, морозно вранці.
Двигтіє світ - засніжений вулкан...


2015

отак коли просто йдеш
і холод не зважає на кількість одеж
чи одіж чи одягу холоду не до тонкостей мови
тобі зрештою теж
чоловік попереду голосно кричить в телефон
коли ти заплатиш чуєш коли заплатиш
в мене грошей навіть на ліки нема
думаєш собі бач як воно
в когось навіть на ліки нема
в когось тільки на ліки і є
ну якщо вважати побутовий алкоголізм хворобою
але якщо вважати хворобою любов
тоді ти просто жебрак
і так дійшовши перехрестя дивишся у небо вечірне
чорне як піднебіння старої суки
господи ти ж не покинув мене
ти ж десь поряд мене за руку ведеш
господи дай мені хоч якийсь знак
запалюється зелене світло
поряд жіночка говорить дитині
побігли і не озирайся
позаду якийсь хлопець з портфелем в руці
голосно говорить в телефон
рухайся швидше заграв ти вже мене мудак

На сонці сніг вилискує ропою
На білім тонкошерстім полотні,
А по ночах лиш кашею пухкою
Не вперше видається він мені.
На сонці сніг іскриться і мигоче
Сліпучими мільйонами вогнів,
А по ночах яскрітися не хоче
У жовтім сяйві сонних ліхтарів.
На сонці сніг золотиться, мов криця,
А по ночах тьмяніє, як єлей, –
Ніяк на сніг не можу надивиться,
Розширивши повіки для очей.
30.12.15

Діти, ясла, школа, інститути…
Опісля рахуємо роки,
щоб уже ніколи не забути,
що і ми були випускники.

П'ятдесят, як рік один, минає
і літа, як снігом замело.
І уже майбутнього немає,
і минуле – наче й не було

Де ви, однокашники недавні?
Утираю насухо сльозу.
Йдуть у Лету душі православні –
хто під шум, а хто і у грозу.

Думали, – щасливе покоління.
Ні тобі війни, ані суми.
Душу опекла зоря прозріння.
Ми були. А будемо – не ми.

Думали, – усе іде по колу
і зійде́мось, як було, у школі
у післявоєнний перший клас.

П'ятдесят, як бігали ще босі.
Сімдесятий кожному на носі,
а війна війнула і на нас.

12.2015

У декого розум - ковтьоба у насті.
Подивишся пильно, відійдеш на три...
І вчать отакі Мирославчика, Настю,
А бебехи їхні від Сум до Кури.
Лякають неволею, крешуть салюти,
Спасають від кулі своє дитинча.
Приходьте хорошими, січень та лютий, -
У місто, де звергнули торс Ілліча,
Де люди, колись балакучі, веселі,
Жбурляють останнє у скриньку-діру,
Торують на свято путівчики в села,
Смакують рулети, ненавидять ру...

В торбинці Мороза - рахат, мармелади,
Зриває анцибол осмолений куш.
Транзитом літак - у сяйне Ельдорадо.
Тікаю від бевзнів-п`яничок - чимдуж.

Гундосить гід-стюард:"нарешті свобода...".
Немає по курсу туманностей-хиб?
Застрягли досад галушки в стравоходах.
Колишуться ребра в намисті колиб...

Не знаю рецептів для кожного серця.
Живу, рентгенуючи душі дерев.
Затихли актори у тьмяній гримерці,
Вже й ложка причастя - охвітна - дере.

Вимолюймо всі благодатного миру,
Інакше країна - вузеньке зеро.
Розставлять лукаві синів по ранжиру.
Кому ж ми розкажемо казочку про...

Сивіють бички, голубіють висоти,
Здорожчала марля, а мрії - атлас.
Розпродують поні чудні донкіхоти,
Махають лозинкою - навсепоказ...


2015

Роздача індульгенцій ворогам.
Ну а своїм – невідворотність кари,
якщо той свій осуджує бедлам,
в якому хазяйнують владні мари.
В минулому кричали за одне:
«Ганьба!» і «Геть!», але сьогодні знову
оте затяте осоружне «Геть!» –
промовисте і актуальне слово.

Налий-но, друже, бойових сто грам –
тверезому не зрозуміти щастя,
коли тебе купують, наче крам,
а потім продають. А хай їм трясця...

29.12.2015

"Спалили" вже усі мости,
Нема назад дороги.
Чи були ми: і я,і ти
Щасливими хоч трохи?

А може кожен поспішив
Все "обрубати" різко?
Тепер у згарищі знайти
Не можна бодай іскру

Полум"я того,що було,
Яскраво так палало,
Та...наші душі обпекло,
І...почуттів не стало.

Бо їх стрімкий-стрімкий політ
Раптово перервався,
Був веселковим увесь світ,
Сірим тепер здавався.

Розтали,мов туман вони,
І серце не тривожать.
Із обгорілими крильми
Літати вже не можна.

2015 р.

Білі цяточки-краплинки
На червоному,
Цю малесеньку комашку
Зовуть сонечком.
Вона літечко так любить
Й брата старшого,
Його промінці голублять
Цю комашечку.

На долоню мою сядь,
Тебе захищу
Я від холоду і зла,
Вітру та дощу.
І на волю відпущу
Та скажу::"Лети",
Бо удачу та добро
Всім приносиш ти.

Ой,плямистая мала
Намистиночко,
У блакитне небо ти
Зринеш високо.
Крильця крихітні твої
Хай не втомляться,
Ти ж до мене знов прилинь,
Любе сонечко.

2015 р.

Запах непрочитаних книг визначає моє дитинство,
кліщами витягує розмазані місяцями спогади
і досвід, що отримався від них значно пізніше
вже опісля того, як їх запах перейшов у мій.

А потім досвід вибігав на вулицю у гарну погоду,
їв теплі груші, скинуті часом у трави.
Скільки не намагався - не можу згадати запах моркви,
а груші пам'ятаю - груші пахнуть травою.

Після останніх рядків без хеппі енду - гіркий присмак,
після десятка підряд знищених груш - присмак солодкий.
Запах - лише одна з доріг, що мають спільну пам'ять.
Досвід - це те, чим ми перетворюємо його у спогади.

2015

Струсивши крапельки дощу,
Заходжу знову в прохолоду,
Але не знаю, чи прощу
Зимі за цей безсніжний подих.
Раз двадцять змінювала лик,
Дощі маскуючи в пороші,
Немов хотіла, щоб я звик
До примх її чудної ноші.
Які їй хочеться іще
Побачити метаморфози,
Адже, я вимитий дощем,
Вкриваюсь кіркою морозу?
Покровом снігу марю в снах,
Свій шарм втрачаючи помітно,
Як корабель у парусах
Десь на воді в чеканні вітру...
29.12.15

Звідусіль
(я чув "нізвідки")
розповсюджують плітки.
Рік новий тренує литки.
У маршрутці є квитки.
Звідусіль
(або крізь шибки)
рік новий ось-ось майне.
Головне - реальні свідки!
Ну, і рік...
Що настає.
Звідусіль
(а свідки чітко
як один фіксують це)
розсортовується швидко
мандаринова ялинка.
Під сальце...

Замовляє Дід Мороз
свій улюблений малюнок.
Чи Снігуронька є?
Ось
новорічний подарунок.

28.12.2015

Срібний місяць в жазі до спокут
Похилився на віти безлисті.
Небо впало в калюжу бридку,
Розчинившись у твані багнистій.

Розчепірені віти осик
Спрагло тягнуться в морок примарний.
Час Закляття робити. Проси,
Відьмо, сили на Темнії Чари.

Ти пройшла крізь бажання вогонь
По життях, що, мов попіл, розвіяв
Час стражденно-простертих долонь,
До одвічно-жаданої мрії

Перепонам на спротив кохать.
Віддаватись уся до останку.
І- страждать... (бо жіночно- страждать)
Тіло хоче... Із ночі до ранку...

Час незмінний. Змінились- часи.
Що змінитися мало- змінила.
То проси. Неодмінно проси
На Туман Приворотної Сили

У коханім кохання збудить.
Щоб відчув, скільки часу він згаяв,
І з коханкою іншою вмить
Зрозумів, як ТЕБЕ він бажає.

Ти суперниці вдієш назло
(Зло з добром- наче пані із паном...
Ніби з холодом поряд тепло...)
Хай їй коси затягне туманом,

Щоб у дзеркалі схлип- переляк
Віддзеркалив, що врода зникає,
І навіки в туманних полях
Хай кохання її заблукає.

Їй, як тільки почне засинать,
Щось жахливо-прийдешнє насниться...
...І тремтять. Мов від жаху, тремтять
Руки- віти на змерзлій осиці...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115122811693

Страшно, коли видима смерть.
А ще страшніш, коли позаду.
Нагально.
І ти навіки у безвість впадеш
Зі своїми думками.
Так мати вмирає
З дитям недіжданим...
Доле, молю – в останній мент
Пошли мені першу,
Видиму смерть.
І часу людського з годину.
І лебедину цнотливість паперу...
Не знаю чому, а думаю все:
Найзаповітніше – в глибокому сховку.
Для нього остання часина.
Незайманість біла паперу.
Р.S.
Учаділі од псевдоісламської іржі,
Землю Святу, даровану юдеям Богом,
Кривавлять поборники "війни ножів",
І де тебе настигне смерть - знати незмога.

Щораз далі,
ще далі щораз
відлітають печалі,
віддаляють од сірих образ.

Щораз тонша
і тонша межа
поміж «прагну» і «ноша» —
там, де з радістю тиха сльоза.

Щораз ближче,
й зима промине.
Йдем до того, що кличе.
Неухильно. Ми двоє — в одне.

(27 грудня 2015)

Коли засинають озе́ра й ліси, мовчи!
Це білі скульптури в музеї зимової тиші.
Скорбота, війна і тривога – слова-мечі.
Мовчи! Говорімо про інше.

На сході висвітлює день де-не-де людей,
живих межи мертвими, смерті байдуже обличчя.
І сніг у холодній клепсидрі безвільно йде…
Мовчу… Говорімо про вічне.

Про… світло і темряву? Зріле кохання? Чи
поезію? Музику? Музу? І знов запитання:
Коли засинають озе́ра і світ мовчить? –
По видзвоні гільзи об камінь.

2015

Я секретар бюро природи.
Пейзажі, ниви і гаї –
це репродукції мої.
А як міняється погода,
я переписую її.

В мені Отець переродився
для ретрансляції Творця.
Але, буває, для годиться
я витворяю морди й лиця
на старті їхнього кінця.

І поки не горять Стожари,
поля окутую плащем,
переганяю, як отари,
руді і чорно-білі хмари,
аби не плакати дощем.

Видобуваю грім і гради,
організовую паради
і фейки дурників ідей,
щоб народилися громади
високоякісних людей.

Я научаю вас любові,
і уму-розуму, і мові –
не кацапіти язиком.
А ви і ката не готові
оперезати батогом.

Я вас єднаю в Русь єдину,
я вам дарую Україну,
аби щасливими жили.
А ви радієте гордині,
якою тішаться осли.

Даю вам вітю-путю-петю
точилом розуму-ума,
якого ще у вас нема,
аби і вас боялись черті,
коли научені і терті
повилізаєте з ярма.

2015