Не підстаркуватий, а старий,
Павіан із ласими очима.
Не виходить зі своєї гри,
Сім десятків має за плечима.

Мов сардельки, пальчики пухкі,
Збляклі очі, спина вже дугою.
А дівчат щипає залюбки,
Корчить з себе юнака, героя.

З розповіді – був який козак!
А вірніше – просто Дон Жуаном.
З гречки не вилазив, видно знак,
І зробився горе-павіаном.

Діти розлетілись по світах,
До других втекли його дружини.
Він і нині вільний, наче птах,
Все шукає юну половину.

Мов коліно, лиса голова,
З порцеляни сяють білі зуби.
Навсібіч улесливі слова,
Із грошима – та іде до згуби.

Викине його життя ріка
На чужому березі далекім.
Не поможе синова рука –
У його гнізді чужі лелеки.

27.03.13

Поволі тане сніг на тло,
свою руйнуючи оселю.
- Не пий з плебеями вино,
панянко зимо…, бійся хмелю.

- Дозволиш раз спалити сон
вологим подихом тепліні –
і захитається твій трон,
і почорніють білі тіні.

Немов задавнена печаль,
маліє обшир ареалу,
де продається ще кришталь
у касах зимного вокзалу.

Була білявка на лиці,
а потемніла, наче з горя,
і лиш ранкові студенці –
її остання непокора.

07.02.2016

Для зневірених душ небеса пророкують занепад.
Загубивши основу, стають безпорадними дні.
Занедбаєш контроль – і тебе обсідають халепи,
Ти звіряєшся злигодням, наче найближчий рідні.

Це не казка, не сон, а звичайний рокований епос,
Це – підкорення будням, не вартим такої ціни.
Все безжалісний час, окрім душ, незворотно розщепить
І змішає також у великім своїм казані.

Він ітиме невпинно самотнім сумним пілігримом,
Побудує бар'єри і спінені греблі порве,
Не покаже нікому обличчя таємне без гриму,

Та нестиме щодня і щомиті прозріння нове.
Не зламати його, не здолати, він, завжди незримий,
Наче фенікс, відродиться з попелу і оживе.

2016

1

Цяця-дитина.
Округлені очі.
Доня-царівна.
Намиста сорочі.
Хлопчик на гірці сміється - аж бризки...
Сотні полеглих, прихованих...
Списки...

Перегортаю... трамбую цукати...
В стані бродіння - укропи і вата.
Довбні нетесані... Злі демагоги.
Храми для мертвих, живим не до Бога.
Палять, микитять... простягують руки...
Багнуть зачаття... кредитів... розлуки...

2

Дід у салоні шерхоче пакетом.
Мнеться... "Задорого...". Йде собі тихо.
Тигрове око хотів - амулетик.
Лиш доторкнешся - зникає столихо.

3

Кожен шукає - каміння, калорій..
Гори у марах. Марія у горі...
Весни.
Зажинки.
Словесна меляса.
Ми є народ чи пливка біомаса?

Дагеротипи минулого... рейки...
Дешево тьохкають лиш соловейки.

Ген безприхилля вляглося в ковтьобу.
Встало не зразу... з десятої спроби.

Кошик з вутятками їде до печі...
Хочу в Пирятин - розправити плечі.

2016

Піти на гамірний базар,
в різноголосся лайок, жартів,
пізнати радість однодумства,
отруту в’їдливих образ
і заповітний світ ідей
своїх поставити на карту,
де витанцьовує, гуде
бджолиний рій тріскучих фраз.


Заприязнитися на сайті,
зчепитись з ворогом до крові,
словесні рани зализати,
у комусь схвалення знайти.
О ці уперті, лихоманні,
нічні сидіння доранкові,
потік новин, коменти, блоги,
їдкі емоції, пости!..


Під ранок тихо повернутись
у білій втомі порожнистій,
за ніч огледівши доволі
чужі терени і світи,
в інтимний сховок серед лісу
із сонцем плутаним у листі,
де лиш єдина в світі стежка,
мовчання приязне і ти.

2016

Чотири роки лиш любов живе,
А потім в інший вимір переходить.
Хай буде завжди почуття нове,
Нехай лиш тільки мимо не проходить.

Комусь любов – єдина у житті,
Назавжди – до останньої хвилини.
А хтось нових шукає почуттів,
А істина – вона посередині.

Нехай не залишає нас любов,
Нехай бентежать трепетні тривоги.
У потаємну казку знов і знов
Хай кличуть зачаровані дороги.

Хай буде все, чого серця бажають,
Хай ранки нам озвучують пісні,
Хай будуть дні погожі і ясні.
Хай нас шалені ночі окриляють.

Разлетелась с ладони зола,
Унесенная ветром разлуки,
А любовь догорела дотла,
Нам оставив лишь памяти муки,

Оставляя дрожание струн
Наших душ, на которых играли
Композиции лгунья и лгун...
Только струны уже замолчали.

Расставанья натянутый лук
Купидоновы стрелы уносит,
И обида ребенком в углу,
И прощенья никто не попросит.

Ветра ветренный экс-поцелуй
Подытожит конфликт интересов,
И уносит с ладони золу
Словно ноты доигранной пьесы.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116020601612

Завбачлива доля,
як найманець,
стежить:
паркуєшся змалку
епітетом "скрежет" -
піклуєшся-прагнеш,
мозолі натерши,
а той-таки "скрежет" -
усе-таки перший.
Завбачлива доля.
Любиш не любиш -
яка там
корупція (?),
долю не купиш!
Ломаються стріли
об сторожа вежу,
що й сам за собою,
з'ясується,
стежу...
Здавалося б,
стінка
тонка і прозора.
Нова ось сторінка -
не те, що учора!
Підходиш до трапу
нового етапу...
І хтось повертає
залишену
шляпу.

06.02.2016

Не каюся, що я – із могікан,
але актор палаючого віку
дописую не п’єсу, не роман,
а реквієм людині-чоловіку.

Які бували лицарі-мужі!
Які були мелодії тривожні,
і як не добачали душу кожну!
Але і нині брати рубежі
без ризику і вироку не можна.

І як летять до вирію роки
від самого початку і до краю,
біля якого облизня піймаю…

Усе минуле кане у віки…
Але найцікавіші сторінки,
як дії п’єси, все перегортаю.

02.2016

Грудневий Харків. Надвечір̛,я.
Трамваї сонно шелестять.
Не видно в небесах сузір̛,я.
Немає снігу. Хмари сплять.
Все уповільнене і тихе,
Неначе кадри із кіно.
Немає слів, не чути сміху.
Перебродило вже вино.
Усе вляглося. Зникли болі.
Мовчить життя. І сліз нема.
Колись усе цвіло любов̛ю,
Без неї - у душі зима.
А серце навіть без сумління,
Пігулки жменями ковта.
Моє пройдешнє покоління -
Вже половина в засвітах...
Частіш сідаємо всі разом
За поминальнії столи.
Минулі гордощі й образи
У небо з друзями пішли...
Стрічає тепло рідна хата,
Герані вікна обняли.
Ще треба встигнути багато,
І дочекатися бджоли,
Весни, тепла і білоцвіту,
Приїзду внуків і дітей...
Роботи стільки ще до літа,
Щоб стріти рідних і гостей.
17.12.15

А давнина ще стукає у двері
Дощем чи снігом, поглядом твоїм.
І я сліди лишаю на папері,
Думки про наш колишній спільний дім.

Я віршами закреслюю минуле,
Де від любові рвалася навпіл.
Душа, на жаль, нічого не забула,
Відчула біль, попавши під приціл.
30.09.15

Моя любов - заметена спокута,
Засипана снігами забуття.
До неба піднялась, не досягнути!
Заполонила серце і життя.

Невидима була, немов повітря,
Та навкруги були її сліди...
Тепер вона розвіялась на вітрі,
Безкрилим птахом чорної біди.

І світ померк, упали з неба зорі,
По них ступаю, бо сліпа від сліз.
Не думала, що від кохання корінь
Так глибоко мені у серце вріс.
02.02.16

Раз-два-три-чотири-п"ять!
Що про космос треба знать,
Щоб туди злітати,
Вірний курс тримати?
Тайни Всесвіту відкрито-
Он планети по орбітах
В космосі кружляють,
Сонце огинають.
А до того, як злітати
Треба їх порахувати
Бо ще заблукаєш,
Як усіх не знаєш.
Ось Меркурій, Ось Венера
За Землею Марса сфера,
За Юпітером- Сатурн,
А тоді- Уран, Нептун,
З курсу щоб не збитись,
Пам"ятай- їх вісім!
Відпусти їх політати,
Доки будеш підростати,
Бо земля і небо
Створені для тебе!.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116020501286

Коли свою земну закінчать путь,
нехай святяться, Боже триєдиний,
солдати, що, мов діти, упадуть
в засмаглі теплі руки України.

З космічною любов’ю в унісон
співатимуть загиблі у любові.
Останній бій, немов жахливий сон,--
і мир, немов зітхання по розмові...

Юначе тіло в болю задзвенить,
за націю пройшовши крізь горнило,
у думці сивим птахом пролетить
спокійне й вмиротворене «здійснилось».

І хтось для них рукою розійме
границі цього світу і сполуки,
і вічна Україна їх збере,
як хлопченят, у материнські руки.

2014

... у списку імен кругової поруки
ніколи раніше в ніякому разі
мене добивали до смерті із лука
життя не -- "а шо?"… а суцільна зараза…
пішли в небуття вже давно айболіти
минуле ковтне... прощавай, ліліпуте!
і мовчки ось так порозходились діти
а Бог таки є!
себе б не забути…
05.02.2016.

Дихає товща моря спокоєм благодатним
Риби блакитноокі злегка гойдають штиль.
В ньому дрімає небо - сутінки переждати
І розіллятись вранці шовком прозорих хвиль.
Жадібними ротами риби хапають зорі,
Щоб на глибинах ночі ледь освітити путь.
Мушлі цілує небо, їм про вітри говорить,
Як вони попід сонцем на висоті цвітуть.
Годі про сонце, годі, час надійшов поспати,
Зблиснуть сріблясто спини, рівно напнеться гладь.
Дихає товща моря спокоєм благодатним,
Риби блакитноокі, небо і море сплять.
2016

1

Нью-прокуратори, авантюристи,
Бевзні-дедали, ікари іклисті,
Внуки Варавви - хрестаті плюгавці,
Дайте месії місцинку на лавці!

2

Вівці офірні...
Знекровлені списки...
З рук вуркаганів метнулися диски.
Падають назвиська. Мовкнуть заводи.
Витрішки. Сцени. Глухі ляльководи.

Вічна Марія. Замарені віча.
Божі подоби лікують... калічать.
Десь недалеко - за хату чи триста -
Тайна вечеря... і змова нечиста...

3

Мінні реалії... малева-шкіци...
Міні-шматочки вселенської піци.
Сонця додайте, маслинок лілових!
Смажаться в печі хорти-птахолови...

Маєстатичні обскуби-лелеки.
Миші агітки трамбують у глеки.

Дивні оказії з нашими... з тими...
Все буде ок. Ще й лаванда ростиме.

2016

Світло в мені –
Божа іскра горить,
Радість життя переповнює груди,
Хочу кохати, сміятись, любить,
Вірю, Господь мене ні, не забуде.
Янгол мій - то
Нерушима стіна,
Сильний і добрий,
Я вдячна довіку,
Як розпізнала,
Що я не одна.
Бог дасть усе мені:
І чоловіка,
й прихисток,
й захист,
розраду душі,
вірую, вірю,
на те Божа іскра.
Вдячна за досвід свій
І за вірші,
Щастя натхнення
І милість велику.

А віз і досі,
досі при дорозі.
Блищить ставок,
джмелі в траві гудуть...
Оглянуть віз
три стельмахи не в змозі.
Чому?
Ні Лебідь, Рак,
ні Щука не збагнуть.

Тим часом Плуг
впрягли Коня тягати.
Реве Бугай,
побачивши нове...
Та ще й не в полі -
просто серед хати...
Бугай у дверях громізкий -
ото й реве!

На мокрих джинсах сохнуть шаровари.
Розпочинають ціни повстання...
Про віз
забули як різновид тари.
У балаклаві
голова коня.


05.02.2016

Вібрує час, немов сигнальна линва,
крізь простори натягнута між нами,
й пір’ясті хмари по прозорих ринвах
мчать, стигнучи на шкірі неба шрамами.

Мчать, стигнучи в очей куточках зморшками,
витягуючи храми в хмарочоси,
і ми ступаємо ногами босими
по тому, що здається нам стежками.

Та й ступні свої ріжемо у кров
об линву часу, нею всім сигналячи
про те, що ми ще є, що вдвох ізнов
не даємо рознести світ на далечі.

Не даємо розпорошити обрії
на паралелі чи меридіани,
бо ми – не позначки, для креслень добрі,
а креслярі без страху та догани.

Які єднають неодмінні миті,
щоб ласкавці зустрілись неминуче
на одній ниті, на одному промені…
«Тримайся, любо, я тягнуся пучками!..»

Вібрує час… Вітри гудуть галактики…
Але, хтось усміхається тепло
і линву перетворює в стебло,
з якого ми й зростаємо з тобою.

2016

двоголовий орел твоє серце клює моя ненько
двоголовий орел прагне тіло твоє шматувать
тебе знає весь світ наш чорнобиль і думи шевченка
і не можна тобою як шматою* днесь торгувать

я собі не прощу навіть миті отого мовчання
бо рабом я не був і рабом я не буду… є світ
у стрию й за дніпром всім нам сходить та зіронька рання
і так є так було і так буде мільйони ще літ

і я – вільний як той хто тобою живе в станіславі
як той пращур сірка чи отой хлібороб із степів
не один козарлюга поліг у бою не за славу
а за волю твою і за сльози сестер матерів

двоголовий орел споглядає на твої терена
і полює скажений на дочок твоїх і синів
як не буде ТЕБЕ не залишиться місця й для мене
лиш шумітимуть верби й калина поміж ясенів…

я собі не прощу і сьогодні і завтра й потІм……..

*ганчіркою (діал..)

2014

" чи виправить горбатого могила?! " --
піди пізнай, могильників пітьма…
пасе своїх на випасі Ярило
горбатих, серед інших, там нема
чи виправить інсайдер щось подібне?
я вас прошу: не скигліть наперед
ви уявіть: ковтнете знову хибне --
і поруч губ хтось іксом промайне?!…
чи виправить апостольське страждання
несправний ваш до лих імунітет?!..
можливо, якщо ви в своїм бажанні
бодай на половину вже Поет…
05.02. 2016.

На фресках пам’яті – мазки.
В архіві – течечки поснулі.
Зразки тріумфу й не зразки…
В кишені – пряники і дулі.

Ховають величі гріхи
нюанси часу копійчані,
де щойно страчені круги
і раритети бездоганні.

Понабігали торгаші,
рушають в путь єдинороги.
Ґвалтують Кліо «калаші»
і креатури перемоги.

Ідуть віки, мар караван,
уздовж дороги – мітки-гасла,
де бронзовіє топ-бовван
і тло діянь – безлика маса.

05.02.2016

Сплять мости, крилаті леви
Сни нечутні мов шуліки
У воді сяйливі зерна
Ніжних ліхтарів повіки

Сни мов конуси, підкови
Мов гриби ростуть невпинно
Димарями в світанкове
Вогке небо цибулинне

Ледь ворушаться рослини
Під примарною водою
Ледь поскрипує каміння,
Оповите бородою

Вглиб зіниць спіральні сходи
Мушлі мідні і залізні
Місто страчене, підводне
Місто з того боку призми

Місто під найтоншим небом
Оксамитове, заснуле
Місто, всміхнене до себе,
Місто, що сягне в минуле

2014

Скільки часу на нього витрачу,
Скільки долі на нього виділю?
Рани згою. А дихати знов навчусь,
Суху душу від болю вибілю.

Суху душу… Так тяжко чавлену…
І без соку надій залишену…
І підуть ці слова прочанами
Колихати неспокій тишами.

Спи, неспокою, люляй, капосний.
Скільки можна терзати звірами?!
Закінчаться солоні напасті.
…Спокій вимрієм. В долю віримо.
04.02.16

Нічого не помножиться на нуль
і на зеро ніщо не поділити,
і неповторне годі повторити…
Теорія! Аякже, – карауль,
ори, пиши і матимеш на мито.

І сіємо, і мелемо одні.
І хазяями ходимо на ниву.
Махаємо ціпами цілі дні.
За жито, намолочене рідні,
отримуємо і у хвіст, і в гриву.

І маємо, що маємо – зеро
за ініціативою, що всує,
або за математикою Фу́р’є –
на дрібноту поділене добро.
Зеро і О! – виписує перо,
яке, як день весни, літа годує.

2003

мій дід лічив свої літа в окопі
і мама народилась по війні
розповідає інколи мені
коли вже пахло миром у європі
прийшли у села спокій …і весна…
аж раптом появився «визволитель»
чимало крові в ті часи пролито
згасала волі зіронька ясна
загнали нарід на роки в колгоспи
установили різні «норми» «гости»
а храми обладнали на склади…
і знову мир крихкий немов льодина
а мама нині плаче як дитина:
зійди і зглянься господи зійди

Зліва - сюр...
Підленько - прямо...
Опостінь - шпиталі... ями...
Тарарами... раритети...
За Путивлем кулемети.

Дятел цюкає-стукоче...
У сови тьмяніють очі.
Зрозуміти складнувато:
сурогат бавовни? вата?
Все підроблене майстерно.
Ллється з ринви кава-скверна...

Біля мерії палатки,
В них так звично їсти...спатки.
Душотрусно... патетично...
Шлях - пунктирно...схематично.
Безкінечно...працьовито...
Дід-собака взявся вити.
Жаб змінили черепахи.
Край бідонів - бідолахи.
Молока наллють їм цівку.
В дощ латається бруківка.
Всюди ковзанки і схови.
У вінках притихлі вдови.

Щось посіяно...віджато.
Йде прогресся вайлувато...
Ахінеї... дисонанси...
Уціліти кілька шансів.
Оптимізм хороша риса.
Серп війни зітнув нарциса.
Печія від брехонь...сода.
З-під шкарлупи - лик свободи...
Безголосі тулумбаси
Чіпко лізуть на парнаси.

Зліва - сад, у пеклі крига.
Всі ждемо архістратига.



2016

Ти мовчиш—невже все безнадійно?
День-у-день тріпочемось безкрило.
Я вдаю веселість натурально--
В тебе це виходить через силу.

Пожартую—і короткий усміх
Прояснить на мить твою утому,
І пройду я в цю щасливу хвилю
По воді, неначе по сухому.

Як же помогти тобі, мій друже,
У гризучій схованій зневірі?
Жити у душевному безсиллі—
Ніби затягнути харакірі.

Переможний, ти не сподівався,
Що туман у плаванні огорне,
Що стихія буде непідвладна,
А кермо на судні—бутафорне.

Не твоя волить у хаті воля,
У ногах—чужа тобі дорога,
І болить мені твоє мовчання
І усмішка докору німого.

Стоячи розгублено ізбоку,
Дивишся—не можеш відповісти,
Хто ми є: творці чи виконавці?
Хто ми є: актори чи статисти?

Ти мене в біду свою не пустиш--
Гордості на це у тебе стане--
Я залишусь співчутливим свідком,
Мій срібноголовий капітане.

2014

***
Сиди, чинуша. Може що й найдеш
у позолоті унітазу-крісла...
Та що посієш, те і ти пожнеш,
коли до тебе добереться те ж,
що по хребтах так безхребетно лізло.

***
Епістолярії ще є у кожній справі,
і однобокі де-не-де і …тут.
Це я про канцелярію лукаву.
А чим іще займатися державі,
коли ніде не діє Божий суд?

***
Мало – взяти голову у руки,
уявивши: Яця і – поет.
Що воно за самураї: урки,
гепи-допи, дупи і придурки,
що спливають, злиті у клозет?

***
Росія і Європу узувала,
і Україну оптом «купувала»,
і Сірію узує, і сусід
у неї вистачає безперечно,
але як та повія небезпечна,
що і нагою не дивує рід,
і що ногою попирає світ.

***
У Інтернеті Раша поділила
архіпелаг брехні на острови.
Але усе гниє із голови,
де тролять спонсоровані горили
із підворітні прихвоснів Москви.

***
Макіавеллі судять із цинізмом,
яким він керувався у житті,
підкорюючи засоби меті.
Але за результатом комунізму
на тлі борців із націоналізмом
Макіавеллі – ангел во плоті

                              01.2016

Це так...
Вітати друга з Днем народження
В той день
Коли товариш спільний
Загинув

Як сивий
Кучерявий птах
Відлинув...
Й кричати хочеться:
На кого ж нас... покинув??..

У відповідь
Прийде у сни
І скаже:
"Ну, мала... Прости!"
І будем разом реготати...

Та так нестерпно прокидатись...

Епоха ціла відійшла
Й стає історією...
Ми ж в теорії
Стрічатимось на тому місці
Де кіловат десь так під 200
А може й 30... не важливо
Бо це щоразу нове диво
Гітари й решта все - "на живо"
Всі разом: і живі й не дуже
Серця клекочуть у напрузі

І ВІН є в них...

Назавжди, друже!

...Який же сенс в смертях дурних??..

03.02.2016

Я знаю, маєш ти надію,
Що моє серце охололо,
Й Любов – лише звичайне слово,
Яке байдужість моя змиє.

Та ні, коханий, не сьогодні…
Не вчора, і, либонь, не завтра –
Я ж не цариця Клеопатра,
Яка заглядає в безодню…

Але це іноді лякає…
Хоч перестав приходить в сни,
Та згадуєш мене і ти,
Бо часом серце так стискає…

Нема порад у мене, любий,
А ні для тебе, ні для себе…
Напевно, так обом і треба
За те, що грали в ігри згубні…

03.02.2016

Я сьогодні не той...
Не закохують квіти духмяні...
Мов програвшись в лото,
Я замішую бурю в стакані...

Наче жменя монет,
На долівку кохання упало...
Ти ще любиш мене?
Пригадай, як раніше бувало-

Ці польоти в пітьму,
У виснажливо- зоряне небо...
То не можу чому
Вимагати любові від тебе?

О, My Love, підійди,
Ці монети збери, мов намисто.
Хто сказав, що ТУДИ
Не літають удруге навмисно?

Зорепадом бажань
Уп"ємося, мов квіти дощами!..
...Недовір"я кажан
Наче привид, літає за нами...

Бо любов- Божий Дар,
І страждання, І втома, І кара,
Мов живильна вода
Хай для нас залишається Даром.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116020100057

………..
ніхто не одкриє двері…
ніхто не подасть на Хрест…
як добре, що крепкі нерви
і моцні, як Еверест…
ховайтесь в свої кімнати
і жуйте лавровий лист
а я помолюсь за втрату
під ваш невгамовний свист...
і знову спішу прощати
осуд?… який з мене суд?!
о Господи, мій хрещатий...
вже вкотре цей солі пуд
хай все, що в мені, солоне --
і сльози… і кров… і піт
і я у тому ж полоні --
де предки творили Міт…
03. 02. 2016

А без лестощів не можна.
Йди, бізе криши...
Терносливна огорожа.
Проковтнеш аршин.
І незчуєшся, як пір`я
Вгрузне у смолу.
Прислухайся до повір`я,
Кланяйся ослу,
А за ним - троянські тролі,
Шавок пірует.
Тож вивчай усі паролі
Входу в очерет.

Не кажи "цабе облізле" -
На царівну пав.
Підгодуй громила-грізлі,
Що бреде з-за шаф.
Розв`яжи квітисту хустку,
Любить слон родзи...
Віл зібрався у відпустку -
Возом підвези.

Всім годи, горіх розтрощуй,
Підставляй щоку.
Хай святенник після прощі
Дулю дасть м`яку.
Хай сестра у Петербурзі
Розведе мости.
Слуг одержиш по заслузі...
Й силу довести...

А дійшовши до Голгофи,
Після оцту з груш -
Зрозумієш власні строфи
І щербатість душ.

Чи руйнуй світобудову,
Чи гендлюй вином...
Та без лестощів медових
Ніша - під сукном.

2016

Прислів'я та приказки про улесливих

На мед, не на жовч, люди мух ловлять.
Бійся пса не того, що гавкає, а того, що лащиться!
Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.
Повзком, де низько, тишком, де слизько.
Улесливий приятель схожий на кішку: спереду ласкає, а ззаду кусає.
Хто дужчий, той і лучший.
На язиці медок, а на душі льодок.
Щоб і чорта не гнівить, і Богу молиться.
Повзком, де низько, тишком, де слизько.
Не той ворог, що перед тобою, а той, що за спиною. Інший у ноги кланяється, а за п’яти кусає.
Куди вітер, туди й він.
«Якої ти віри?» — «А тобі якої треба?»
Лисом підшитий, псом підбитий.

На схилі дня од вітру д’горі
злетіла з лісу дивна птиця,
порозсипала пір’я-зорі,
із неба видзьобала місяць.
І вже над нами – крила ночі.
Дерева гнуться в пантомімі,
а місто лагідно муркоче
у теплих лютого обіймах.

2016

Ось день сурка, бабак тре очі…
Ще майже місяць до весни.
А він, неначе тамагочі :
спочатку будять, потім – спи!
Ану згадай, хто є вразливий,
як серед ночі сниться жах,
і прокидаєшся спітнілий
(тріпоче серце, наче птах).
І не заснуть у безтурботті
уже до ранку(чи весни) –
напівдрімотні муки плоті
і не солодкі зовсім сни.
Тож не будіть сурка, не треба…
Усе в свій час і тінь свою
бабак узріє, як у небі
промовить сонце: I warm you…

03.02.2016

1

Я прийшла о третій, ти о двадцять шостій.
Чи боявся фредки, чи спиняли гості...
І глювайн парує, і свічки зелені...
Ти мене покликав: "Бася... Маша... Лєна...
Щось приніс ... на кухні... риба... і квасоля"
Я сказала ніжно: "Тридцять весен - Оля."

2

В кліточці папуга цюкає банана.
Подзвонили Рита, Шура і Діана.
Всі чогось хотіли вельми нетерплячо.
Ти забув до сина забрести в дитячу!

Хай шкварчить пательня, хай бракує шуби.
Ти у мене красень і гравець у клубах.
Обіцяв для фредки широченну клітку,
Та повіз на базу неотесу Лідку.

3

...розлюби... - шепоче Лора із картинки.
Як?! Без тебе блякнуть днини-мерехтинки.
"Матері не слухай..." - стогнеш із дивана.
Під вікном чатує балерина Яна.
Чи немає в місті жевжика для Каті?
Із тобою разом висне на плакаті.

Сердилася тиждень... Співчувати буду:
До усіх любасок додалася Люда.
Ти хіба ж ти винен: особлива карма.
Напишу об`яву: "котик... запівдарма...".

2016

Чарівність жінки – вища благодать,
Що душу над буденністю підносить,
Коли іскринки ув очах блищать,
Коли душа якогось дива просить.

Коли непереборні почуття
Тримають у солодкому полоні,
Розпалюючи в грудях шал життя,
Не дивлячись на жодні перепони.

Він до мобільника припав,
Мов немовля до цицьки матері.
Хитається у такт,
Що там навушники диктують.
І байдуже йому,
Що ніч світанкові намалювала,
Як, власне, й те,
Що поруч скоцюбилась бабуся.
В режимі автономнім
Домчить так до роботи.
Немов папуга, привітається з колегами.
А по роботі, уже вдома,
У віртуальний світ знову зануриться...
P.S.
Прогрес спроможен поліпшити життя,
Але безсилий надолужить те, що не додала родина.

Не все відразу. Крок за кроком
приходить черга за всіма,
і хтось з невивченим уроком
іде у тартар: слів нема…

Але ж були – палкі разючі,
коловорот поснулих мрій.
Як обіг часу: дні п’янючі,
і подвиг вбивць, і честь повій.

З колін устали? Зорепади,
осколки ниці і мани…
Усі навколо – юди, гади,
пекельні діти сатани.

Оце і є спасіння миру ?
З похміллям вічним на лиці
несе в кишені дурень гирю.
За ним - безумці і мерці.

Бояться в світі одержимих
(чи Шікельгрубер, чи "Пуйло").
Народ і вождь – альянси зримі:
оглушне «Біс!» – кульгаве зло…

02.02.2016

Срібні стебла верби
Хтиво тягнуться з ночі до мене.
Клич лелечий луна
Над містичною гладдю води.

Осінь править розбіг своїх коней
Барвисто-шалених,
І минула весна
Через літо летить в холоди.

По вітрах шарудить очерет,
І вдивляються в тебе
Зорі неба рясні-
Це Богів споконвіччя святе,

І летить, і летить через ніч,
Закликаючи в небо,
Клин лелек в вишині,
Наче душі померлих дітей.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116020208637

... я є той самий стрічний птах
що випав з неба в світ тутешній
щоби слова мої сердешні
осіли медом на устах…
і хай приречений конфуз
на вигляд ранній і спонтанний
зі мною, в честь твою, Пеан -
надійний
вузол у союзі…
02. 01. 2016.

Оманливий вигляд показує суть не завжди,
Загальні уявлення висновки наші формують.
Дізнатись майбутнє постійно безумно кортить
І знати напевно, що наші зусилля не всує.

Є дивна межа, за якою ніщо не дивує,
Розгублений розум тікає і нищить сліди.
Епоха сміється із тих, що стоять одесную,
Мовляв, поміняюсь і буде усе не туди.

Пришвидшений час розігнався й несеться галопом,
Під ноги не дивиться, іноді топче посів.
А хочеться просто у вічність жбурнути рукопис,

Почути думки і відлуння далеких часів.
Нехай же натхнення небесним кадилом окропить,
Аби свіжоспечений задум в калюжу не сів.

2016

1

Біла відьма й чернь озерна
Пригощали душу терном,
Сум кришили,
Лляли сонце,
Підпалили волоконце.
Зайнялася давня скриня,
В ній таїння темно-синє.
Десь узявся пастушок,
Ухопив луску шишок,
Лиска - дзбани із Опішні,
Маслючки позаторішні...
Пес шукав...
Летіла ґава:
"Є для мене цвях іржавий...".

Залишилася між приском
Дріб-зернина з дивним блиском.

2

Насінина проростала.
Відьма каже: «листя мало...».
Муза шепче із орелі:
«Подарую акварелі,
Буде мальва гонориста,
Наплете павук намиста…».

Три синиці носять глинку,
Ґава кроїть одежинку.

3

Квітка виросла за планку,
Оминула упійманку.
Бачать мальву сиві сови,
Кіт, підковані корови...
У барвінка всьоме шок,
Ріс поземно - під смішок.

«…їй нема альтернативи... –
Шерхотіє бабця-слива. –
Хай росте за парапет...
Вишня краде фіолет!».


2016

Отче "там"!
Будь люб'язний такий,
щоб і нам
перепало "живий!"
Щоб і нам
не лише "на плаву"
абияк хоч було...
На яву
кожне місто й село
негараздам не зло
жили краще,
ніж "Во!"
Отче "там"!
І до нас повернись
не на мить і колись.
Отче "там"!
Будь завжди серед нас.
Живемо лише раз.


02.02.2016

Любив віддати все що мав
До цього звикли швидко
Всі сумніви перемагав
За це сприймали хитро

Оточуючий світ навчав
Шукати власний приклад
Давав підстави для підстав
Збиравсь охайний вигляд

І сміх , і сльози , радість , біль
Сплетіннями на вибір
Десь в солод попадала сіль
Всезнаючим під вимір

За все було , на зло , в добро
Рутинами обставин
Усе що вчило , і вело
В полотнах фарб - яскраво.
2016р.

Ти говорила мов пісні
Слова в мелодії звучали
Писала нотами у сні
А лист дерева все скидали

Твої творіння ці живуть
Їх первозданність непорушна
Вони навчають , і пливуть
Куди направить хвиля вітра

Цій суті нічого сказать
Вона собою досконала
У ній всі загадки життя
Одна між ними переправа

Я доторкнутись тільки зміг
І цим пишаюся безмежно
Прискорив оберегу спіх
Щоб встигнути - віддати вчасно.
2016р.

Я прилечу до тебе птахом
В той час - коли захочеш ти
Прольюсь грозою , камнем градом
Щоб смакувала душу ти

Я розкажу словами пісні
Яку в житті любила ти
Постану тінню у промінні
Із стану втрати - глибини

Покличу як в дитинстві - мамо...
Я так сумую тут один
Як тут з тобою тихо , гарно
В відраді потойбіччя плин

Нажаль недовго можу бути
З тобою поряд , вибачай
Мені ще треба заслужити
Отримати - твій серця рай.
2016р.

Поміж життєвими сюжетами—холодне скло в панельних стінах,
В кафе стоять порожні столики, де двоє нудяться розсіяно.
Напівдріма, зронивши голову, самотня дівчина на станції,
І жінка стигне перед дзеркалом або веде по тілу пальцями.
Ми випадаємо з реальності серед луни в пустельній вулиці,
В чеканні білому зависнувши, там, де нічого не відбудеться,
В епілептично- жовтій аурі і пустоті бензозаправки,
В змаганні з вітром, що вриваючись, в обличчя здиблює фіранки.
В такі хвилини—хто ми? де ми? і на якій живемо відстані?
Хто замість нас сидить у кріслах і в установах їздить ліфтами?
На місці нашому залишена-- подоба наша—голограмою
Перед вікном в подружнім ліжкові сидить в пітьмі пустою рамою.
Куди тікаємо в мовчанні ми впродовж нудьги цілого вечора?
Чому ми врешті повертаємось, ледь роздвоївшись післявтечею,
В горизонтальний світ сюжетів і-- в тісний зажим цієї повісті?
Ось жінка профіль свій підставила квадратно-різаній ранковості...

2015