ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Лідія Дружинович - [ 2016.08.21 18:52 ]
    Серпень

    Збираються до вирію птахи -
    Крильми черкають небо рідне.
    Стають русявими луги...
    Ожиново вже, й горобинно.

    З землі до льоху хочуть картоплі.
    В природі все як і належить.
    Жене від нас петрів батіг
    За обрій літо обережно.

    Так зводять храм - солому в копиці
    Складають батькові долоні.
    А розбишаки-горобці
    Вилущують достиглий сонях.



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (3)


  2. Ігор Шоха - [ 2016.08.21 13:09 ]
    Недоконані факти
    ***
    Виконуємо місію свою –
    писати наобум і що-попало,
    аби і неофіти пам'ятали,
    що ми усі аматори в бою,
    а у засідці – професіонали.

    ***
    Які фоліанти! Дивують таланти,
    рубаючи мову з плеча.
    Є веді і буки, ази – ради муки,
    а ради науки – ніякої штуки,
    дивуючої читача.

    ***
    Усе квітує, поки ще росте
    і п'є повітря, мінерали, воду.
    Але міцне коріння має те,
    що не дає ні зав'язі, ні плоду.

    ***
    Ліниве на думку
    гуде і сопе.
    У немочі звуку
    шукає себе.

    ***
    Урожаєм радує земля
    і красою, і, само собою,
    на Олімпі – не одні ковбої.
    А гадюча унія кремля
    чадіє у дикій параної.

    ***
    Не кайдани, а істини суть
    ще хитає позаймані трони.
    Розділяє людей каламуть:
    маркітанти і п'яті колони,
    ідіоти ідейні і повні,
    пацифісти, що війни несуть...
    Одиниці за націю йдуть,
    за володаря – ниці мільйони.

                   2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  3. Вікторія Торон - [ 2016.08.21 02:16 ]
    Г.П. (прикутій до ліжка)

    З необхідності виникла дружба між нами
    (і у долях--ніким не сподівана зв’язність),
    чи піде вона далі за обмін листами,
    за взаємні привіти і світську люб’язність?


    Чи вдається з висот Вам мене розглядіти,
    чи своєю появою тільки тривожу
    сині очі, що прагнуть усе зрозуміти,
    довго дивляться — і зрозуміти не можуть?


    Я візьму Вас за руку, Ви сядете в човен,
    що пливе по ріці, де вода не схлюпнеться,
    ми розділим мандрівки оці присмеркові,
    що голублять довіру і втишують серце.


    І розчиниться немічна наша свідомість,
    тільки ніжність довкола--тремка, неосяжна.
    Ви мене не пізнаєте, я — невідомість,
    але й загадка Ваша з землі недосяжна.


    Рейтинги: Народний 5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.21 01:31 ]
    Серпневе
    Лиш серпень знає запахи оті,
    Набряклі хмари, сонце ледве гріє…
    Мої місця – кохані, золоті –
    Я відчуваю присмак ностальгії.

    Коли немовби тепло так іще,
    Як перша сивина – листки прив`ялі.
    Та закрадається у груди щем,
    Як невимовне тремоло* печалі.

    Пречистий смутку, серце тихо край,
    Не знаю, чи радіти чи жаліти…
    Як вечір цей, пішло за небокрай
    Іще одне життя мойого літо.

    *Тремоло – музичний прийом звуковидобування на бандурі, домрі та інших інструментах.

    14.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  5. Оксана Єфіменко - [ 2016.08.21 00:05 ]
    Східне поле
    Не лякай це пустище окликом,
    бо бджола не знайде золотушник,
    заблукає відлунням кажан, і земля обернеться на глину.
    Не клич його, жінко, бо знайде твій голос лиш воду,
    лише сіль, лише цвіль
    на старезних потрухлих колодах.
    Східне поле гойдає покоєм, годує погорду,
    розполохане вітром і небом, засміченим сяйвом,
    що не має світила ні в добру, ні в яку погоду,
    а лише-но полуду з гори і до сірого куту.
    Не гукай його, жінко,
    бо знайде твій голос облуду,
    і повернеться каменем радше, ніж птахом,
    і впáде. Східне поле,
    що любиш, ховає у травах отруту,
    це хтось тут залишив
    дух своєї вже збутої втрати.
    Бачиш, поле твоє золотаве закрилося синню -
    то не тінь, то не морок, чи це море тут розлилося?
    Море кліпає оком, сліпучим, далеким і пильним.
    Шепочи довгим хвилям тепер що завгодно, як хочеш -
    це лиш пам'ять гойдається в полі твоєму під ночі.
    Де ж душа цих просторів, що обрій згострили ворожий?
    Ти вікно розвернула до іншого світлого боку.
    Колисається згадка про тебе в далекому синьому морі,
    що така ж пустовина, тільки більша, ймовірно, і мокра.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  6. Ігор Шоха - [ 2016.08.20 22:24 ]
    Голоси минулого
    Не поміняти течію ріки.
    Не пізно пригадати, що забули,
    якщо перегорнути сторінки,
    якими освітилося минуле.

    Нічого особливого, хоча
    свої літа до когось приміряли
    і мріяли, бувало, по ночах,
    коли кохані очі ще сіяли.

    І ось тісні дороги житія
    стулили не поєднане до купи:
    його, роками вже багатія,
    її – уже з мітлою біля ступи.

    Ой не міняє модний туалет
    ні дідуся, ні сивої бабусі.
    Та на її усмішку усміхнувся
    колись недооцінений поет.

    Поговорили. Інше пригадали.
    Жалілись на безжалісні літа,
    якими їх життя обдарувало –
    його за те, що обіцяв не мало,
    її за те, що не була свята.

    У нього – ані каплі ностальгії,
    у неї – ні на іншого надії,
    ні на свою окремішню стезю.
    І згадує напівзабутий образ,
    і чує ще його прощальний голос,
    тихенько витираючи сльозу.

    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  7. Уляна Яресько - [ 2016.08.20 22:29 ]
    День у ніч
    Сповиває міцно сіра туга
    пеленою марева. Мовчи.
    Я в твоєму серці перша? друга?
    Скільки місця виділив? Гірчить.
    Що за сфантазовані гареми?
    Болем інкрустована любов...
    А казав: "Ми разом". Разом? Де ми?
    Ох... з яких ілюзій ти зійшов?!
    Скільки у мені горіло світла!
    Скільки у мені палало свіч!
    Серпень сіє сумніви... Гонитва -
    день у ніч спливає... день у ніч.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  8. Марія Дем'янюк - [ 2016.08.20 20:15 ]
    Відбиток
    Тіні дерев замками на дорозі.
    Двері відчинені. Стою на порозі.
    Кавалькада машин мене обїжджає.
    Я у кроні дерев розчиняюсь, зникаю...
    І щезаю у замку...Та колишуться віти:
    Ти протягуєш руку - мене маєш спинити.
    Дике стадо хмарин пронеслось без упину.
    Я до тебе тулюся, в наше небо полину...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  9. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.08.20 18:27 ]
    А ностальгія - лишня


    ...а ми з одного часу, дива, поля, саду.
    Там Чорноштан водив у двір кирпату ладу,
    Підморгував мені, давав тобі цукерку.
    Там Славик джем ковтав, індик слова коверкав.

    А дружба двох таки ж найліпша, мила Томо...
    Приймали в гурт котів, брели кудись... додому.
    Петрові батоги... жасмин... дрік... водокачка.
    Як берегли ми фартушки, благу взувачку!

    Будили заводські гудки - густі, натужні.
    Метеостанція - форпост, навколо груші.
    Лякали привиди-цигани-кровососи...
    Там асонансами дзуміли гречні оси.

    Вода газована лилася - із дюшесом.
    Були кравчині для ляльок та... поетеси.

    Летіли чорні кульки у блакить... за літо.
    Не чули ми в раю про марші содомітів,
    Не знали дітваки, що за буграми - деви,
    Казки читали під братів, сестричок реви.

    Пройду по Говорова, стану біля вишні.
    Чужий куток... дими. А ностальгія - лишня.


    2016

    * - присвята Тамарі Самутіній-Гордієнко (нині черкащанці) - із вдячністю за сонячну дружбу дитинства... і зрілості.
    Ми жили на вулиці Говорова в Яготині, недалечко від поля, траси Київ-Харків.


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  10. Ігор Шоха - [ 2016.08.20 17:34 ]
    Анти-коломийки
    Ми уміємо співати
    про війну і біди.
    Запалили нашу хату
    зелені сусіди.

    Ой ударить їх блискавка
    великої хмари.
    Зачекались на опришка
    вівці та отари.

    Де ті байди, гамалії,
    орлики, мазепи?
    Буратіни і повії
    лізуть у нардепи.

    Об'єднали за і проти,
    не бояться кари.
    Позаймали всі висоти
    віті яничара.

    Заарканили Свободу
    зграєю-ріднею.
    І немає у народу
    нації своєї.

    Українці і кримчани,
    ви собі до пари.
    Не корітеся осману,
    турки і татари.

    Від гундяєвої схизми
    вже немає спасу.
    Не шукай путі до тризни,
    сотовий Донбасе.

    Де ти нині, орле сизий,
    Де ви, соколята.
    Наносили гості хмизу
    і палає хата.

    І, як чайка при дорозі,
    б'ється сива мати.
    Зачаїлись у облозі
    її чаєнята.

    Забирає по одному
    із косою Раша,
    і нікому невідомі
    секунданти наші.

    Оселили хату змії
    лукаві, дволикі.
    Окупація Росії –
    трупи і каліки.

    У бою за Україну
    бурі неминучі.
    Виряджає мати сина
    у краї кипучі.

    Є оперення орлине
    і живі герої.
    Об’єднаємо країну,
    а тоді й – до бою.

    07.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (3)


  11. Лес Найт - [ 2016.08.20 15:55 ]
    Спасибі
    Спасибі за те, що навчив відпускати
    Людей, які вже не належать мені;
    За те, що я більше не буду літати
    Й навчуся тримати весь біль у собі.

    Будь проклятий, милий, за серце розбите,
    Пекельний вогонь, що у грудях горить!
    Нехай і тобі все життя так любити:
    Лиш тих, хто не зможе тебе полюбить!

    Спасибі за час, що потратив на мене...
    Хай проклята буде кожна та мить!
    А я не любитиму вже після тебе...
    Спасибі тобі, що навчив не любить.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  12. Роксолана Вірлан - [ 2016.08.20 02:09 ]
    не Осінь ( Магосвіт)
    Яка ж терпка, яка химерна -
    як цівка світла в плазмі ночі;
    як трем роси на шпилі терну,
    що ось-ось викрапне й не верне
    і тільки духом тихо-тихо
    зашерехоче.

    Заходить в окіл - як Селена-
    ні, не самотня - одинока,
    як пісні висотана вена,
    в лилових досвіту пеленах...
    вовки її спивають кроки
    під оболоком.

    Над косогорами розвита -
    малює хмарами прийдешнє,
    колише в обріях боліди,
    кладе у жбани мрії гріти...
    подейкують одвсебіч люди,
    що нетутешня,

    в руках вилюлює обжинки
    і п"є долонями колосся:
    хто - буде в кінци...хто - у вінку...
    хтось не вернеться з вОйни...синку!
    ..................................................
    Якби не знали, що то жінка -
    гадали б -Осінь.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  13. Марія Дем'янюк - [ 2016.08.19 15:44 ]
    Алілуя
    У небі блакитнo-чистім
    Безкрає добро і світло...
    То Сяйво Землі Пречисте,
    Барвисте, як пагони квітлі.
    А Сонце - вікно у Всесвіт -
    Добро полилося у Вічне...
    Та сяйво широкого серця
    Вертається літом щорічним:
    Промінчиком сонця, зорею,
    Росою у ранок погожий,
    Надхненно, в очах зі сльозою,
    Приймаєм цілунок Божий...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2016.08.19 12:29 ]
    Веселий серпень в осінь котиться
    * * *

    Веселий серпень в осінь котиться –
    чи кавуном, чи виноградиною…

    Триває спасівка-спекотниця.
    І музика, що андеґраундною
    навряд чи може називатися,
    звучить в Успенському щовечора.
    Але нестримно насуваються
    з широт північних дощ і вересень.

    Тримаймось, літо! Ще поніжимось.
    Іще, засмаглі, попірнаємо.
    (Похолодання – не приниження,
    та, все ж, сумуємо з пернатими).

    Блукаю, стомлений, між ятками:
    куштую вина, мед скуповую.
    Іще не осінь. Пахнуть яблука.
    І душі радістю наповнені.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  15. Віктор Кучерук - [ 2016.08.19 08:13 ]
    Падолист
    Тривожні шурхоти садів
    Печаль народжують поволі –
    Листок зів’ялий пожовтів
    І впав за іншими додолу.
    Сухого листя вихорці
    Заполонили хутко місто, –
    Лякають рухом горобців
    І ваблять видивом вогнистим.
    Їх охолола пишнота
    Іскриться скупо під ногами,
    Немов потоптані літа
    На тлі розкопаної ями...
    18.08.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (12)


  16. Ніна Виноградська - [ 2016.08.19 01:26 ]
    Чорний світ
    Який ти чорний,
    Білий-білий світе,
    Де від печалі
    Зламані вуста.
    А на снігу -
    Замерзлі свіжі квіти.
    Застиглий погляд,
    В серці пустота.

    І календар,
    Де двадцять перше січня
    Закарбувалось –
    Твій останній день.
    Молитви, ладан,
    І між пальців свічка...
    Ну як тепер я
    Без твоїх пісень?!

    Остання ніч твоя
    У власнім домі.
    Засіло горе
    Ув усі кутки.
    Мене рятує
    Тільки несвідомість...
    Холодний ранок.
    Світ гіркий-гіркий...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  17. Ніна Виноградська - [ 2016.08.19 00:53 ]
    Усі однакові

    Іду дорогою своєю:
    Підйоми, спуски, степ, вода.
    Іду між правдою й брехнею,
    Де поряд щастя і біда.

    Поміж камінням, по калюжах,
    Через майдани і сміття.
    Минаю немічних і дужих,
    Несу в собі своє буття.

    Десь лізти треба крізь шпарини,
    А там повзти серед багнюк.
    І не баритися й хвилини,
    Бо поряд сотні ніг і рук.

    Спішать усі, немов до трону,
    Життя наповнюючи вщерть.
    Спішать по вічному закону
    До станції з іменням смерть.

    А що і як було в дорозі,
    Кому поміг, кого штовхнув,
    Чи, може, збив кого на розі,
    Чи, може, за кермом заснув.

    А, може, спав ти у палаці,
    Чи був у свято без гроша,
    Лінивим був, помер від праці -
    Залишиться лише душа.

    Перед кінцем нема нічого -
    Ні славослів’я, ні хули.
    Ми всі однакові для Бога -
    Все залишили, з чим ішли.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  18. Володимир Бойко - [ 2016.08.19 00:10 ]
    Агонія
    В агонії біснується Росія –
    Імперське чванство піну підніма.
    Мерзенна, підла, з маскою месії –
    Розхитана, та все-таки тюрма.

    Вона була такою споконвіку,
    Із угро-фінських виповзши боліт.
    Її мораль, нелюдяна і дика,
    Малоросійства витворила гніт.

    Виборсуємось тяжко з баговини,
    Заплутані в тенетах супереч.
    Але чекає зайдів домовина,
    На нечисть – хрест, а ворогові – меч!

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (6)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.19 00:34 ]
    Гайові опришки
    Шматочок лісу або гаю
    Я пам`ятаю, тут зустрів.
    Це озеро мов зберігає
    Таємну схованку вітрів.

    І нагудівшись, насвистівшись,
    Гілки ламаючи, мов тать,
    В гущавини затишній ніші
    Вони потомлені лежать.

    Сьогодні прохолодно стало
    Напевне днів отак на три…
    З дощем разом попрацювали
    Опришки гайові – вітри.

    12.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

    Санаторій «Жовтень», біля озера.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (14)


  20. Ніна Виноградська - [ 2016.08.18 23:44 ]
    Передосіннє


    А дощ холодний з неба випада
    На лист зелений, на м’які отави.
    Тече невпинна і стрімка вода,
    Щоб смарагдово зеленіли трави.

    На осінь ще і натяку нема.
    Не золоте, а все навкруг зелене.
    Не віриться – попереду зима,
    І самота, і гіркота шалена.

    Передосінні місто і село
    Застигли у глибокому чеканні.
    Зібрали хліб і молоде зело
    Ще піниться у келихах світання.

    А яблука біліють ув імлі,
    І гнуться до землі вагітні віти.
    А горобин ліхтарики малі
    Розчервоніло горнуться до світу…

    Без тебе в небеса летить печаль
    І пахне м’ята й молодий любисток.
    Пробігло літо і мені не жаль
    Тих днів, що розлетілись, як намисто.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (4)


  21. Ніна Виноградська - [ 2016.08.18 23:48 ]
    Люблю тебе


    Люблю тебе, а осінь все палає,
    Червоно сяє вічне почуття.
    Самотність залишилася за краєм
    І ми п’ємо – смакуємо життя.

    Хоч звідусюди шепіт, наговори,
    Розбити хочуть чашу із добра.
    Та ми удвох через ліси і гори,
    І з нами правда, пісня і жура.

    Люблю тебе в осінньому віночку,
    Де спілих яблук віти у саду.
    І осінь вишиває нам сорочку
    Й рушник святковий, по якому йду.

    Тобі в обійми, мов дитя до мами,
    Щоб захистив, зберіг мене, владар.
    А гіркота розвіється димами,
    І нам залишить лиш кохання жар.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  22. Ніна Виноградська - [ 2016.08.18 23:15 ]
    У Харкові рубають ліс


    1

    За дубом кат з сокирою стоїть,
    А вітер сиро шарпає за поли.
    Життя у дуба кат украде вмить,
    Щоб він до сонця не тягнувсь ніколи.

    А він стояв тут декілька віків,
    Вбирав у себе життєдайну силу.
    Навкруг розрісся гай малих дубків,
    Що, наче діти, батька обступили.


    2

    Рубають ліс. Отак і нас - під корінь,
    Щоби убити спрагу до життя.
    Мовчить народ, бо справді дуже хворий,
    Не думає уже про майбуття.

    Гвалтують у державі українців,
    Вони мовчать, неначе ті воли.
    Вбивають їх і злодії й чужинці,
    Яких самі до влади привели.

    І ось тепер беззахисна країна
    Не відає, що творить, де повзе.
    Рубає дуба і мордує сина,
    Забула мову, на чужій верзе.
    26.08.10


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  23. Марія Дем'янюк - [ 2016.08.18 19:00 ]
    Спогади
    Ку-ку! Ку-ку!
    Зозуля? Ні,
    То спогади зі мною граються
    у хованки у рідному селі...
    Не знаєш натрапиш на який коли і де,
    Й куди ота стежина приведе....


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  24. Іван Потьомкін - [ 2016.08.18 16:26 ]
    Передосіннє

    Скандинавам, мабуть, набридають хмари,-
    Нам, єрусалимцям, що обіч пустелі,
    Немов парасолька, кожна з них у спеку.
    День стає коротшим – хмар дедалі більше,
    І це знак, що осінь десь уже поблизу,
    А ще – од врожаю, мовби крекче віття,
    Побіля водойми птаству вже затісно...
    Р.S.
    ...Не з учора бачу, а немовби вперше
    Лягає на серце одне з Божих звершень.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  25. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2016.08.18 15:21 ]
    ПЕРЕКЛАДИ творів Ганни АХМАТОВОЇ
    Любов СЕРДУНИЧ, ПЕРЕКЛАДИ творів Ганни АХМАТОВОЇ
    * * *
    Не дивно те, що похоронним дзвоном
    Звучить, бува, мій непокірний вірш.
    І що сумую. Вже за Флегетоном
    Три чверті читачів усіх моїх.
    О друзі! Залишилось вас так мало, –
    Мені від того ви щодень миліш…
    Короткою дорога надто стала,
    Що довшою здавалась всіх доріг.

    * * *
    Приваблюють дороги Підмосков’я,
    Неначе скарб я закопала там,
    І скарб той називається любов’ю,
    Його тобі я зараз і віддам.
    Столітня у коронах лип дрімота
    І Пушкін, Герцен. Що за імена!
    Ми вже близькі від того повороту,
    Де видно окіл весь навіки нам.
    А та дорога, де Донський увічнивсь,
    Коли в похід немислимий вів рать,
    Клич супостата пам’ятає вітер,
    В нім заклик перемоги на крилàх.

    * * *
    Я грядки буду пестити чорні,
    Джерелицею поливати;
    Польові квіточки на волі,
    Їх не треба чіпати й рвати.
    Хай їх більше, ніж зір понад хмар
    Має біло-молочний шлях,
    Для дітей, для закоханих пар
    Виростають вони на полях.
    А мої – то святій Софії
    В ту єдину пресвітлу мить,
    В котрій окрики літургії
    Піднімуться під дивну блакить.
    І, як хвилі приносять на сушу
    Що самі на смерть прирекли,
    Принесу покаянну я душу
    І квіток із Росії-землі.

    * * *
    Моліться на ніч, раптом вам
    Щоб не прокинутись славетним.

    * * *
    Дрібних на шиї чоток ряд,
    У муфті руки, їх не бачать,
    Дивлюся неуважно я
    І більш ніколи вже не плачу.
    Лице здається ще блідніш,
    Аніж шовковий запіл юбчин.
    До брів торкається мені
    Некучерявлений мій чубчик.
    І так не схожа на політ
    Моя хода нежвавометна,
    Неначе під ногами пліт,
    А не квадратики паркетні.
    Блідий рот ледь розтиснутий,
    І дихаю нерівно, важко,
    На грудях в мене так тремтить
    Квіт небувалого з побачень.

    * * *
    Я давно не вірю в телефони,
    В радіо не вірю, в телеграф.
    Маю я на все свої закони,
    Здичавілий норов – мабуть, яв.
    Можу я зате усім наснитись,
    Навіть не летітиму на «ТУ»,
    Щоб аби-де легко опинитись,
    Будь-яку скорити висоту.

    * * *
    Недуг томить – три місяці в постелі.
    І смерті я неначе й не боюсь.
    І гостею в страшному цьому тілі,
    Немов крізь сон, сама собі здаюсь.

    * * *
    Не будеш серед живих.
    Зі снігів не встати.
    Двадцять вісім штикових,
    Вогнепальна п’ята.
    Другові обновочку
    Тужну шила я.
    Любить крівцю-кровочку
    Рόсійська земля.
    (Переклад з московинської - Любови Сердунич).

    * * *
    Я усміхатись перестала,
    Морозний вітер губи студить,
    І на надію менше стало,
    Але на пісню більше буде.
    І пісню цю я мимоволі
    Віддам за сміх і зневажання.
    Бо нестерпуче аж до болю
    Душі любовне це мовчання.

    * * *
    Тече ріка неквапно у долині,
    Багатоокий на горбочку дім.
    А живемо ми як при Катерині.
    Ждемо врожаю, правим молебні.
    Дводенку перенісши як розлуку,
    Вздовж лану їде гість до нас у дім.
    В вітальні він цілує бабці руку,
    На сходах гаряче – вуста мені.

    * * *
    Прокидатись на світанку
    Через те, що радість тисне.
    Видивлятися в каюті
    У віконці хвилі вод,
    Чи на палубі в негоду,
    Вкутавшись в хутро пухнасте,
    Слухати, як б’є машина,
    Не гадати ні про що,
    Та, побачення відчувши
    З тим, хто став мені зорею,
    Від солоних бризків вітру
    Молодіти повсякчас.

    * * *
    Нам абияк вдалось розлучитись,
    Осоружний вогонь загасити.
    Вічний вороже, треба навчитись
    Вам когось і насправді любити.
    Я-то вільна. Мені – все б забави, –
    Муза на ніч летить розважати,
    А над ранок притьопає слава
    Калатàльцем над вухом тріщати.
    А про мене й молитись не варто
    І, йдучи, озирнутись назад.
    Чорний вітер у мене на варті,
    Веселить золотий листопад.
    Як дарунок, прийму я розлуку,
    І буде забуття благодаттю.
    Та скажи, чи на хресну ту муку
    Ти наважишся іншу послати.

    * * *
    В. Г.
    З небокраю очей не звожу,
    Де завії танцюють чардаш…
    Поміж нас три фронти, мій друже:
    Наш, ворожий і знову наш.
    Я боялась такої розлуки
    Більше сорому, смерті, тюрми.
    Я молилась, щоб смертної муки
    Удостоєними стали ми.

    * * *
    На порозі білім раю
    Озирнувся, крикнув: «Жду!»
    Заповів мені, вмираючи,
    Убогість й доброту.
    І коли прозірне небо,
    Бачить, крилами бринить,
    Як ділю шкуринки хліба
    З тим, хто просить в мене їх.
    А коли, як після битви,
    Хмари плинуть у крові,
    Чує всі мої молитви
    І слова любові він.

    * * *
    Ось і береги Північномор’я,
    Ось межа між наших бід і слав, –
    Не збагну, від щастя чи від горя
    Плачеш ти, до ніг моїх припав.
    Більше вже приречених не хочу:
    Бранців і заручників, рабів,
    Тільки з тим, що наймиліші очі,
    Розділю я хліб, оселю, біль.

    ВЕРВЕЧКА ЧОТИРИВІРШІВ
    14. І слава лебедем пливла
    Крізь золотистий дим.
    Любове, завше ти була
    Лиш відчаєм моїм.

    16. І клялись вони Серпом і Молотом
    Перед страдницьким твоїм кінцем.
    «Ми за зраду платимо лиш золотом,
    За пісні заплатимо свинцем».
    (© Переклад з московинської Любови СЕРДУНИЧ, 2003).

    Когда внезапная тоска
    Мне тайно в душу проберется,
    Я вглядываюсь в облака
    Пока душа не улыбнется.
    (© Николай Гумилев).

    Коли раптова туга
    Мені таємно в душу пробереться,
    Я вдивляюся в хмари
    Поки душа не посміхнеться.
    (© Микола Гумільов).
    (Google translate)

    Як тінь нежданої нудьги
    Таємно в душу пробереться,
    Вдивляюсь в неба береги
    Поки душа не усміхнеться.
    (© Translate Lubov Serdunich , смт Стара Синява (Хмельниччина))


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  26. Адель Станіславська - [ 2016.08.18 14:55 ]
    Свою людину - я не відштовхну
    Свою людину - я не відштовхну.
    Своя, справдешня, вірю - зрозуміє....
    Чолом не розбиватиму стіну
    щоб справдити ілюзії, надії
    чиїсь про себе... Тут - я не гравець,
    ці забавки завжди були чужими.
    Усе колись бо зійде нанівець...
    Залишиться важливим те незриме,
    на що не свій - ніколи не зважав:
    те, чим стояв мій світ і, чим тримав.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  27. Ярина Чаплинська - [ 2016.08.18 13:35 ]
    ***
    Це боляче так —
    що далі тільки інфаркт,
    інсульт або депресія.


    Пам’ятка:
    І із того світу б’є рикошетом.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  28. Серго Сокольник - [ 2016.08.18 12:08 ]
    Парадигма історії
    Парадигма істо-
    Рії. Замкнене коло.
    Роздивися навкруг
    І відчуєш спроквола,

    Як зманіжені рим-
    Ляни час рахували,
    В безнадію заглиб-
    Лені смерті чекали,

    Як в ОСТАННІ ЧАСИ
    Ллєтьсь пійло фужерів...
    -Пий до, дна, сучий син,
    До життя ненажера!..

    Цих часів оксами-
    Това м "якість Нірвани...
    -Хай одвічності ми-
    Ті насняться коханим!..

    А спитати себе
    (Хоч спитати непросто)-
    Як ламали хребет
    Долі у "дев"яностих",

    І останніх часів
    Відлік розпочинали,
    Наче смерті засів...
    А вони... Не настали...

    А тепер (що тепер?)-
    Вже нема територій,
    Ніби й ворог припер,
    Чара, сповнена горя,

    Ще й не вірить ніхто
    У кінцеву мету...
    Парадигма істо-
    Рії каже- Я ТУТ...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116081800912


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  29. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.08.18 10:22 ]
    Елегія серпня

    Настане час мемуарів,
    Душевних зближень, чаїв -
    Згадаю, хто пропіарив,
    Хто кнедля відламував... їв...

    Пустіть на високу полицю,
    Тверезі, облиті вином!
    Я - пума, нагадую кицю.
    Зливаються дні у біном.

    Ускладнились допусків коди,
    Десь брат мій - зчужілий профе...
    Спалили вертеп ляльководи.
    Ферзі облаштують кафе.

    Чи будень, чи вишите свято -
    Плекаю слова золоті.
    Мутантів-пришельців багато...
    ...й відрізаних дружби дротів.

    Божились безбожники ниці:
    Хтось бачив месій під дверми.
    Цяцянок замшілі копиці
    Двигтять між гнилої хурми…

    Життя надскладне у поета.
    Елегія серпня... зима...
    Шерхочуть про війни газети...
    Зминає агітки Хома.

    Цятковані плахти, мов долі.
    На хуторі - "радіво"... тиш.
    Живу... не вчиняю крамоли.
    Присьорбує муза: "...облиш...".



    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  30. Вікторія Торон - [ 2016.08.18 08:46 ]
    Твердий горішок
    Як ворог не вступається нітрішки
    І лють його не можна загасить,
    Вдягни шкарлупу, стань твердим горішком
    Із тих, що неможливо розкусить.

    Якщо вже не униткнуть тобі згуби,
    Що хлюпає на дні його зіниць,
    Нехай зламає хижі свої зуби
    Через твою закам’янілу міць.

    Ще радості засвітяться окрайці
    І справедливість збудиться стара,
    Як ворог твій грабкі зламає пальці,
    Дістаючись до ніжного нутра.

    І навіть як сьогодні ненароком
    поглине він ім'я твоє і рід,
    Нехай йому назавтра вийде боком
    Безумством завойований обід.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  31. Нінель Новікова - [ 2016.08.17 16:23 ]
    Нежность
    Скупые лучики тепла,
    Руки касание, надежда.
    Проснулась или ожила
    И снова душу обожгла
    Остывшая когда-то, нежность


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (1)


  32. Анатолій Білий - [ 2016.08.17 10:20 ]
    Країна дитячих надій
    Я чекав, як і всі мого віку,
    На міленіум, еру нову.
    Невелику знаходив я втіху
    У пласкому старому ставу,

    У полях ковилово-пшеничних,
    Де ховається серце моє,
    У просторах і друзях найближчих.
    Бачив я, що цей час настає …

    Проминуло. Лишилися згадки
    Про країну дитячих надій.
    Та по ворогу вже не з рогатки
    Вдарив я і одноліток мій

    За полів золоті оті латки –
    За країну дитячих надій.
    21.08.2015 р.


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.33) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (9)


  33. Віктор Кучерук - [ 2016.08.17 09:18 ]
    Хочу...
    Хочу завтрашній ранок зустріти
    Без гвинтівки уже - не в бою, –
    Хочу в тиші ласкавого літа
    Обійняти матусю свою.
    Хочу милу кохати в діброві
    І цілункам утратити лік, –
    Хочу “Град”, наче жах тимчасовий,
    Позабути без жалю навік.
    Хочу бути не вічно солдатом,
    Серед скрути і поміж смертей, –
    Хочу сіяти і будувати,
    І ростити щасливих дітей.
    17.08.16



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  34. Вадим Василенко - [ 2016.08.17 00:30 ]
    ***
    У місті залюдненім, що над рікою, у місті великім
    бачиш ти те, що не бачив,
    і те, що від тебе далеко,
    чуєш того, хто мовчить,
    і безмовно говориш
    з пташкою, рибою, звіром, вологим камінням.
    Знаєш, що криється там,
    де не можна ступати,
    що по той бік од людей і машин...
    Та спитати в тебе про все те
    забракне і думки, і слова.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.16 23:31 ]
    Язичницьке купання
    Дерева вже з`явилися руді,
    Та не було на луках анікого.
    Я роздягнувся повністю тоді,
    Зайшов у воду за велінням Бога.

    Поринув у невигаслу теплінь
    І розчинився у її тремтінні.
    Очистився од скверни взагалі,
    Аж напливали радощі дитинні.

    Були обряду миті то святі,
    Якась жага єднання первозданна.
    І пестила мене Богиня Дана –
    Здається, вперше, у моїм житті.

    16.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

    Київщина, Конча Озерна, півострів Печалі.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  36. Віктор Кучерук - [ 2016.08.16 21:31 ]
    * * *
    Треться вітер уперто об шибку,
    Мов прилипнути хоче до скла, –
    То ширяє поривчасто й швидко,
    То присутність вдає спроквола.
    Невагомий – здіймається вище,
    Обважнілий – додолу хить-хить, –
    То крізь шпарку старанно засвище,
    То край неї безвольно мовчить...
    Це облуди якесь передвістя
    Чи сумління первісного час, -
    Я безсилий собі відповісти, –
    Може, знає про те хтось із вас?..
    16.08.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  37. Леся Геник - [ 2016.08.16 20:24 ]
    ***Долоні світу - зимні...
    ***
    Долоні світу - зимні. Урагани
    шинкують понад водами життя.
    Чекає Небо крихту каяття,
    отримує байдужі епіграми.

    І падають над горами дощі
    із риби недозрілої, малої,
    бо хтось мізерний вичовгав сувої,
    що мали золотіти на межі.

    А над верхів'ям ночі знов комета.
    Брехливовірні тягнуться, за хвіст
    її хапнути багнуть, поки піст
    ніяк не переможе грішні вето.

    І лиш сліпці розгублене лице
    між хмари обтирають, наче стигми.
    Та біль від того доторку не стигне,
    все штрикає у груди ялівцем.

    Каміння закрихке для заповіту...
    В несвітлих водах - агнець і тельці.
    Терпіння гасне в Божім кулаці -
    на мапах онде знову рясно міти...

    1.08.16 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (2)


  38. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.08.16 16:10 ]
    Уповні

    час палати уповні
    сунуть валки зажур
    жовкнуть вірші любовні
    фенхель між палітур

    серпень... осіння мжичка
    меле хмари вітряк
    вчить лисеня табличку
    кріль несе переляк

    йде вузькогруда челядь
    кажуть війна за мир
    м`яко убитим стелять
    в кума новий кумир

    світ мов умитий... паті
    перці в сиропі з ос
    хто пожаліє матір -
    цю чи з країни Оз...


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  39. Ніна Виноградська - [ 2016.08.16 16:05 ]
    Осінній дарунок


    Спасибі вам за ваші добрі очі,
    За теплий погляд і ласкаву річ.
    Уже над містом висне хмари клоччя,
    І накрапає дощ, заходить ніч.

    І все навкруг засохло і не квітне,
    Бо це вже осінь узяла права.
    Жалкую я, що не зустріла квітень
    Удвох із вами, як росла трава.

    Коли сади цвіли шаленим цвітом,
    То ми жили ще нарізно в раю.
    У кожного своє пашіло літо,
    І пісню кожен знав лише свою.

    Та час минув і молодість промчала,
    Уже онуки палять свій вогонь.
    В минулому походи, море, скали,
    А нині світить сивина зі скронь.

    Та ще в польоті неспокійні душі,
    Шукаємо надійного крила.
    Знаходимо між океану сушу,
    Щоб друга мати поряд і тепла.

    І хай висять над містом чорні хмари,
    Та в домі тепло, пахне з медом чай.
    Очей привітних ми зустріли пару,
    Щоб самоту забути і відчай.
    17.08.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  40. Анастасія Поліщук - [ 2016.08.16 15:07 ]
    Мене звати Земля
    Мене звати Земля,
    візьми, обіпрись на мене,
    на мої груди,
    плечі,
    руки,
    коліна,
    стегна,
    на мій живіт,
    і світлом цілуй священні
    зерна.

    Ти не знав,
    але я - божество дописемного часу,
    стародавня Венера
    із короткими повними ніжками
    і такими ж руками - із печерних палаців
    позичена.

    І, можливо, у вічі мені не поглянеш одвік,
    але кожного дня будеш пошепки у підсвідомості
    і грішити, і каятись
    за усе, що не встиг
    скоїти.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  41. Кароліна Круглик - [ 2016.08.16 14:12 ]
    Де ти ходиш, якими дорогами?
    Де ти ходиш, якими дорогами?
    Під небом яким та зорями,
    Мій незнаний коханий, незвіданий,
    Небачений та несповіданий?

    З ким говориш ти, посміхаєшся,
    У чиїм ти сяйві купаєшся?
    Про що мрієш, на що сподіваєшся
    Та коли ми вже пострічаємся?

    Де ти ходиш, якими дорогами?
    За якими чекаєш порогами?
    Мо’, одною стежиною ходимо
    Та для себе нас не знаходимо?

    Може, сонце одне нам світить,
    Може, ждуть ненароджені діти?...

    Ми не знаєм, де стріне нас Доля.
    Та на все, на все Божа воля…

    19.05.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Кароліна Круглик - [ 2016.08.16 14:07 ]
    Молитва за здоров’я
    Поставлю я свічку у храмі,
    Щоб Бог дав здоров’я мамі,
    Моїй найріднішій людині,
    У світі оцім – єдиній.

    Попрошу здоров’я для тої,
    У чиїй зростала любові,
    У чиїй купалася ласці
    І жила тоді, мов у казці.

    Нехай буде здоровою ненька,
    Щоб жила довго-довго рідненька,
    Щоби посмішкою зігрівала,
    Щоби діток моїх навчала

    Як у мирі з собою жити,
    Як усіх довкола любити,
    Як самою доброю бути,
    Щоб привітно всміхалися люди…

    Поставлю я свічку у храмі,
    Щоб Бог дав здоров’я мамі –
    І моїй, і кожній на світі,
    Бо усі ми – мамині діти…

    16.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Вікторія Торон - [ 2016.08.16 03:44 ]
    І вигляд зроби, що її ти не бачиш (переклад)

    Вона наближається – вдай, що не бачиш,
    серце моє,
    Жартуй, ніби мало для тебе це значить,
    серце моє.

    Тепер вже запізно від неї тікати,
    Лиш тільки обличчя устигни підняти,
    Як здіймуться сльози рясні.
    Свій погляд спрямуй понад нею байдужий,
    Удати зумій, що її ти не любиш
    І навіть не бачиш її.



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  44. Марія Дем'янюк - [ 2016.08.15 22:29 ]
    ***
    Я обіймала море:
    Хвилі потрапили в душу,
    Серце осяяли зорі,
    Я покидала сушу.
    В човені плинули думи...
    Тихо гойдались вітрила...
    Пристрасті в морі тонули
    І виростали крила.
    Птахою в небо лину:
    Місяцю глянуть у вічі.
    Буду кружлять безупинно,
    Щоб зазирнути у вічність...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  45. Серго Сокольник - [ 2016.08.15 14:15 ]
    Воєнне кохання
    ...Сонце з кров"ю встає,
    Очі ранком гірчить...
    Ще волосся твоє
    На моєму плечі...

    Згідно стану речей,
    Десь кривавить Донбас...
    Знов безсоння ночей
    Пролилося на нас.

    Матері малюків
    Сни нічні стережуть...
    Може, з ложа в віки
    Нас сумні рознесуть

    На одвічно-воєн-
    ні фронти поїзди
    Рятувати своє.
    Час іти. Назавжди.

    Безнадійно- надій-
    ні пісні солов"їв...
    Притискайся в обій-
    Ми міцніше мої,

    Бо сприяє похміль-
    Не кохання журбі.
    Ми сприймаємо біль
    Розставання в собі.

    Час ще маєм. Жадан-
    ня без тями... Гаразд?..
    І зіллємось востан-
    Нє тілами ще раз...

    ...Сонце з кров”ю встає...
    Ранок очі пече...
    Тіло дотиком б”є,
    Наче трасери черг...



    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116081505390


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  46. Віктор Кучерук - [ 2016.08.15 08:51 ]
    В очікуванні слова
    Плаває по присмерку кімнати,
    Протягами зріджене, тепло, –
    А дощу краплини винувато,
    Пружно й м’яко, стукають у скло.
    Напівсонний, слухаю покірно
    Те биття поривчасте води,
    Що вплітає в шурхоти вечірні
    Бистрі гами і дзвінкі лади.
    Щось таке в тих звуках загадкове,
    Трепетне, жадане, неземне, –
    Наче час очікування слова,
    Що хвилює й радує мене…
    13.08.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (8)


  47. Юлія Радченко - [ 2016.08.15 00:54 ]
    Міжсезоння
    Нахолола жрекиня ночі надихала літо. Його у мені знайти
    Не вдається тобі одразу. Божевілля шукати, здається, не варто.
    Муркотять автівки в небі. Сигналять очима бездомні голодні коти,
    На дахах рахують ситі ночі чужі і життів відчайдушну варту.

    Ти все нишпориш. Теж зголоднілий. Мариш. Зриваєшся саме із тих вершин,
    За якими ростуть бур'яни - з головою. Пнуться вище і вище вгору.
    А воно – дощове, холодне. Та й чи варто цю справу сумнівну вершить?
    Ти уже із ним, напевно, замість мене, і поряд живеш, і говориш.

    І мені здається, що винні усі: байдужі жрекині, коти, бур'яни.
    Що настане жадана осінь - й тебе захоплять її навіжені зливи.
    Та теплішають ночі голодні і виникає передчуття щовесни,
    Що те літо прокляте знову в мені забринить і стане для нас важливим.
    2016 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.14 23:26 ]
    Дарує серпень прохолоду
    Дарує серпень прохолоду.
    Та у воді ще є тепло –
    Немовби мрії на догоду –
    Як рідко це в житті було –

    Коли не холодно і спека
    Не докучає – саме враз!
    Коли ще осінь недалека
    Не тисне щемним духом нас.

    Коли літа ще у розповні,
    І ти – помірно молодий.
    І роздуми твої духовні –
    Дозрілі на гілках плоди.

    8.08.7524 р. ( Від Трипілля) (2016)
    Київщина, Конча Озерна, Півострів Печалі


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  49. Володимир Бойко - [ 2016.08.14 22:54 ]
    Світанок
    Пора іскристої роси,
    У чарівливому серпанку.
    Пора минущої краси,
    Що відлетить на крилах ранку.

    Пора пробуджених думок,
    Що сплять удень, немов убиті,
    І кожен порух, кожен крок
    Благословен бажанням жити.

    Реальність стишено мовчить,
    Коли замрія промовляє.
    Тоді сотворюється мить,
    Що плин у вічність обертає.




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  50. Ніна Виноградська - [ 2016.08.14 18:57 ]
    Отак


    Зайшов, не стишуючи кроків,
    Неначе вихор, залетів.
    Хоч мав чималу жменьку років,
    Та злющим був, як сто хортів.

    Була безглузда і невпинна,
    Аж до фальцету гнівна річ.
    І, врешті, ця балаканина
    Мені нагадувала спіч.

    - Ти з ким стояла біля клубу,
    В кафе ходила з ким, кажи?
    А я спокійно й тихо: - Любий,
    На воду не гони брижі.

    Коли коханку віз в машині,
    Біля кафе то я була.
    Зайди в кімнату, бачиш, нині
    Твій брат приїхав із села...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   604   605   606   607   608   609   610   611   612   ...   1855