ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Світлана Ковальчук - [ 2014.12.06 11:34 ]
    Три старці або Час для меду
    Три старці, три - у них вербовий посох,
    і рушники, і чорний-чорний кіт.
    - Що, старці, вам, простоволосі, босі?
    Звідкіль? З яких прогорнених вже літ?

    Та одійшли. І посох залишили,
    а ще кота, і білі рушники.
    А ми стояли і були безсилі
    збагнути слів зчудовані рядки:

    "Чолом, живі. Для миру і зі Слова
    Прийміть оці дорожні береги.
    Наспіє вік - приходьте на розмову.
    Настане час для меду із перги."

    Дрімав наш кіт і все мотав на вуса.
    А посох ріс в обагрену ріку.
    Ішли у дім стежки, зірки, спокуси.
    А рушники лежали у кутку.

    Ота ріка. Чому вона багряна?
    А рушники? Для них нема покуть?
    А час для меду? Він коли настане?
    Опісля всіх знедолених розпуть?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (4)


  2. Нінель Новікова - [ 2014.12.06 10:09 ]
    Зимова осанна
    Осанна, матінко моя, осанна!
    Земля моя, зимою осіянна!
    Співаю світу чистому: «Оса-а-анна!»
    Засніженим лісам кричу: "Осанна-а-а!"
    І сяйву інею я шепочу: «Осанна-а-а…»
    Краса наметів снігу - океанна,
    Сніжинка кожна - диво бездоганне!
    Чия то є робота філігранна?
    О, Україно, мила, незрівнянна…
    Осанна, матінко моя, осанна!

    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (16)


  3. Микола Бояров - [ 2014.12.06 10:28 ]
    джихад
    багатоверстатники вийдуть на зміни
    селянська робота зросте у ціні
    і творчі звитяги на благо країни
    дістануться нам і можливо мені

    в нас армія буде найвищого рівня
    підніметься флот на поверхню зо дна
    єдина проблема не щуче веління
    а щуча відсутність напевно вона

    у іншому в нас не існує нестачі
    численна родина та мудрі брати
    ще є соломони ймовірно незрячі
    та стільки експертів що греблю гати

    чому не згадати про сховані вила
    я можу і взятися ще не старий
    інакше державності нашій могила
    страшніша за пекло або чорторий

    я ще не письменник а тільки аматор
    мені не властиві високі слова
    і схожих на мене доволі багато
    пишімо й відступить війна світова

    борімося браття за нами вітчизна
    злізаймо з диванів виходьмо із хат
    ми нації сила згуртовано грізна
    відчує Москва український джихад

    06-12-14


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.8) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (7)


  4. Іван Гентош - [ 2014.12.06 09:41 ]
    Вересневе...
    Осінь літо вигнати не в змозі –
    І дощів вмивається слізьми…
    Світ застиг в неспокої й тривозі.
    Десь тумани ранні, десь дими.

    Залпи небо крають нагаями,
    І птахам вселяють дикий жах…
    Люди попрощалися зі снами –
    Гарячкові сни у бліндажах.

    Навпростець колони йдуть полями,
    Через силу, вперті, чорні, злі…
    А на сонці – плями, плями, плями,
    І від крові плями на землі.

    Багатьох вона навік пригорне.
    Дійде, хто живий, чи доповзе!
    Синьо-жовте і червоно-чорне –
    Небо, сонце, кров і чорнозем…

    Помисли ясні, молитви щирі,
    Біль утрат, і сльози, і жалі.
    На землі збираються у вирій…
    Може, душі… Може, журавлі…

    04.09.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (22)


  5. Серго Сокольник - [ 2014.12.06 00:19 ]
    Замело порошею...(наив)
    Замело порошею
    Прошлое в судьбе...
    Протопчу, хорошая,
    Я свой путь к тебе.

    Снегом запорошены
    Тропочки-пути...
    Как под ним дороженьку
    Мне к тебе найти?

    По полям заснеженным
    Мне нелегок путь.
    Милая ты, нежная,
    Ждешь ли хоть чуть-чуть?

    Я приду и солнышко
    Принесу в руках,
    Подарю, как золото
    Найденное в снах,

    Яркое и новое,
    Как сиянье дня...
    Милая зазнобушка!
    Поцелуй меня!..

    Обогрей, желанная,
    На своей груди...
    Счастье долгожданное
    Наше впереди...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2014
    Свидетельство о публикации №114120600744


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  6. Микола Бояров - [ 2014.12.05 23:13 ]
    чекання поезії
    до спіткання волочиться час
    час коли на спіткання чекаєш
    і чи буде спіткання не знаєш
    ти й про час у думках повсякчас

    оминеш тавтологій притони
    заваливши спіткання словами
    майже в кожному чисто те ж саме
    і у ньому поезія тоне

    це повтори являються знов
    як потвори за зорями й небом
    тавтологій рішучу потребу
    підкажи-но до Слова любов

    05-12-14


    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  7. Інна Ковальчук - [ 2014.12.05 21:11 ]
    Софія
    Мов дивна акварель,
    стоїть свята Софія,
    луну її дзвіниць вітри у ніч несуть,
    і молиться в мені,
    і стигне,
    і німіє,
    і кається душа,
    задивлена в красу…

    Спадає срібло зір
    на позолоту бані,
    натомлена за день,
    зима спокійно спить…
    Лише собор - і я,
    і небо в Божій длані,
    і ятери Петра між берегів століть…


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (24)


  8. Сергій Гупало - [ 2014.12.05 20:47 ]
    Т е п е р . . .
    Біда не блукає. Конкретна вона
    І точно втрапляє.
    На полі, де йшла, поповзе борона,
    Запахне врожаєм.

    І ситі бомжі, бомбардир і сапер
    Геройство покажуть.
    І далі – нічого, безцінні тепер
    І попіл, і сажа.

    Зорею та золотом я називав
    Кохану людину.
    Хоча усередині я – партизан,
    І вчора, і нині.

    Важливе – серединне, та середа
    Не дійде до мене.
    Так образно тут і печаль – молода,
    То буду я кленом…

    Щоб рима «зелене» пливла, мов кача,
    Рікою поезій,
    А світ-чарівник дивувати почав:
    Усі ми – тверезі.

    Наразі -– мовчу. Небагато думок
    Моїх там і онде.
    Це ніби травичка. Ні, це – килимок
    Для ніжок бомонду.

    Мовчання не краще. Кому отоді
    Його – на горіхи?
    А я ж – не у казці, де по бороді
    Тече медовтіха.


    Відправлю мовчання, і ось де воно –
    Поштова посилка.
    До когось не дійде – мені все одно,
    Хай буде помилка…

    Свята помилковість у даль попливе,
    І я заблукаю.
    А взяти можливо її за живе
    В околиці раю.

    Туди не дійти так, як я , – напростець,
    Ґелґоче зневір'я.
    Сторазно блукаю, та я – молодець
    І вийду на звіра.

    Ясніє питально-єднально життя,
    Гальмується дійсність.
    Озвучена слава і зорі на стяг
    Летять пародійні.

    Прозоре піднесення тягнеться, мов
    Повітря поемне.
    Для нижчого стилю немає умов.
    Печалюсь. Даремно!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  9. Іван Потьомкін - [ 2014.12.05 19:50 ]
    Учитися - це водночас і вчити

    У кого ж нам і вчитися, не як у дітей,
    Аби не відставать од часу:
    У що вдягатися, дивитись що й читать,
    Які парфуми брати й вина?
    Здамо пронафталінені медалі й ордени в музеї
    (моя сестра Онила два ордени свої за надої рекордні
    На забавку онукам віддала:не хизуватися ж перед коровами).
    Як це не прикро, погодьмося: всілякі нагороди – азіатчина,
    Не відтворюють вони ні піт і кров,ні спалах думки понадлюдської,
    А вигадану лакузами пристрасть тиранів до мішури та блиску.
    Рівняймось на Всевишнього: немає в Нього ні титулів, ні нагород,
    Бо вдовольняється лиш відданістю нашою.
    P.S.
    Звертаюся до всіх, а насамперед до себе самого:
    Вчитись – це водночас і вчити.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (5)


  10. Віктор Ох - [ 2014.12.05 19:07 ]
    Очікування блага
    Разом із відчаєм приходять сподівання
    на порятунок в майбутті, на кращу долю.
    Оманливе, пасивне уповання
    веде до розпачу, безвихіді і болю.

    Надія - це єдина наша власність,
    розрада, віра в правду і прогрес,
    по суті, підсолоджена сучасність,
    ілюзія про праведість небес.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  11. Мирон Шагало - [ 2014.12.05 15:32 ]
    Закохані
    Закохана. Вона як стежка в далечінь,
    іде між днем і ніччю, там, де мрії вільні.
    Й зажуру знає, мов смичкова волосінь,
    що не плекала ще мелодії весільні.

    Закоханий. Він мовби поле навесні,
    де радості та смутку виростають квіти,
    що прагнуть сонця. І нехай дощі рясні —
    вони не дозволяють квітам байдужіти.

    Закохані. Вони — одвічний виднокрай,
    де небо і земля зійшлись, одні у світі.
    О, пломеню, жаго любові, не згасай,
    веди їх далі — стежкою в поля розквітлі.

    (5 грудня 2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (5)


  12. Ігор Шоха - [ 2014.12.05 14:53 ]
    Наші люди
    Напоготові торбини і клунки.
    Всюди приймає земля.
    Наші і в Раші, і тут – подарунки:
    і яничари, й манкурти, й ушуйки,
    і патріоти кишені і шлунку,
    і кривослав’я Кремля.

    І́ди виписують Брути новітні,
    змоченим кров’ю пером,
    внутрішньо темні, а зовні – привітні,
    судячи націю із підворітні,
    вірші читаючи Новозавітні,
    а пам’ятають – зеро.

    І про Бандерію, і про Вітчизну,
    і про життя в боротьбі
    все ще прямуючі до комунізму,
    і переповнені духом фашизму,
    перепираючи чорну білизну
    і Україні, й собі.

    Господи, скільки всього несусвітнього,
    чорного, злого, убивчого, грішного
    у ойкумені Твоїй.

    Боже, чекаємо реанімації,
    бо на закони єдиної нації
    поки немає надій.


                                  11.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  13. Микола Дудар - [ 2014.12.05 10:34 ]
    Не приемлю...
    не приемлю восхищаясь
    талым снегом во дворе
    ты простишь, астрал, я знаю
    мир всего лишь акварель
    то раскрасят его в зелень
    то попросят желтым быть
    то повешен… то расстрелян...
    то заставят волком выть…
    больно ловок ярко-красный
    и на вкус соленоват
    даже кисть рисует в маске
    проговаривая: - свят…
    03.12. 2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  14. Серго Сокольник - [ 2014.12.04 22:05 ]
    Як до зустрічі тягнеться час...
    Як до зустрічі тягнеться час!..
    Час, коли ти на зустріч чекаєш...
    Ще коли вона буде не знаєш,
    Та до неї в думках повсякчас,

    Оминаючи долі припони,
    Ти нестримно несешся думками,
    Щоб відчути омріяний нами
    Поцілунок на тілі солонім...

    Прийде час, ми зустрінемось знов
    Під безкраїм стозоряним небом...
    І єднання одвічну потребу
    Нам дарує безмежна любов...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2014
    Свидетельство о публикации №114120411493


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  15. Василь Кузан - [ 2014.12.04 21:48 ]
    Тобі, кохана

    Пускає грудень метастази
    У вени рік, у м’язи гір…
    Крихка наближеність поразок
    Тамує води, гострить зір.

    Дзвенить повітря кришталево,
    Прозорішає повні край…
    Зими і стужі королево,
    Помилуй і не покарай

    Цю заметіль, що заховалась,
    Цей сніг, що випав десь не тут,
    Ці грудня вимоклі підвали
    І променів вологий жмут.

    Невизначеність перспективи…
    Кохатися нові мотиви.

    04.12.14


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  16. Інна Ковальчук - [ 2014.12.04 17:33 ]
    ***
    Хоч по коліна у снігу
    стоїть зима оця,
    а вже потроху епілог
    для неї пишеться,

    обрусом ляже заметіль
    на письмена святі,
    і збережуть земне тепло
    сніги стонадцяті…

    Іще горить весняний квіт
    лише в лелечих снах,
    та одболить мені зима,
    уже приречена…



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (13)


  17. Таня Петрі - [ 2014.12.04 17:23 ]
    Добігає жвавий день
    Добігає жвавий день,
    вечір позіхає,
    і з колискою пісень
    нічка заступає.

    У зірковий океан
    молодик пірнає,
    мандрівних оповідань
    він багато знає.

    Ледве листя шарудить,
    сріблом річка сяє:
    все навколо мирно спить,
    все відпочиває.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Таня Петрі - [ 2014.12.04 16:32 ]
    Я розумію, що війна...
    Я розумію, що війна -
    Це як орел чи решка:
    У спокій вороття нема
    І спогади, як рештка.

    Я розумію, що війна -
    Єднання і розлуки,
    У сподіваннях дні мина,
    У сповіддях, спокутах.

    Я розумію, що війна -
    Це шлях важкий до світла
    І голоси людей луна
    Найближчих як молитва.

    Я розумію, що війна -
    Це смуга неназавжди,
    Але загарбниця вона
    Життів і мрій, і щастя.

    Я розумію, що війна -
    Історія народу,
    Що сльози й біль її ціна,
    Свобода - нагорода.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Аня Тет - [ 2014.12.04 16:02 ]
    Говори про безрадісне тихо. .
    Говори про безрадісне тихо,
    Не наклич передчасно біди.
    Доки спить заколихане лихо
    Не буди.. Не буди.. Не буди..

    І надію – у світле й прекрасне,
    Які труднощі б не пережив –
    Аж допоки твій подих не згасне
    Бережи.. Бережи.. Бережи..

    © Аня Тет


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5.17)
    Коментарі: (5)


  20. Аня Тет - [ 2014.12.04 16:43 ]
    Пам'ятаєш?. .
    Осінь тьмяніє, віру втрачає, силу,
    І помирає, і в смерті немов потреба.
    А пам'ятаєш, мене не забути просила,
    Пам'ятаєш? Так от –
    Не пам'ятай,
    Не треба.

    А пам'ятаєш просила зостатись поряд,
    Крізь усі відстані.. Подумки.. І нехай.
    І обіймати видихом, вдихом, поглядом,
    Пам'ятаєш? Так от –
    Не треба,
    Не пам'ятай.

    Автор перекладу: Аня Тет, 2014 (з російської)
    Автор оригіналу: Мара Махнатая


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.19) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  21. Володимир Сірий - [ 2014.12.04 15:42 ]
    Ваше фото

    Ваше фото пожовкле
    Альбом дивовижно зберіг,
    Загубилось воно чорно – біле
    Поміж кольорів,
    І лиш випав
    На чорні поля білий сніг,
    Я у спогади тихо побрів.

    Ваші очі нагадують
    Липня високу печаль,
    Що гойдається вітром
    На віях смерек,
    І вертають
    До мене покинуту даль
    Ярих днів,
    Сніжних зим,
    Літніх спек.

    Ваші руки нагадують
    Теплого пляжу пісок,
    Що до нього припливом
    Туливсь я мерщій,
    І до нашої юності
    Далі на крок
    Я стаю.
    Гірко так,
    Боже мій…


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (20)


  22. Микола Бояров - [ 2014.12.04 15:19 ]
    Хоча з Хочем
    вона простакувата Хоча-осінь
    а Хоч хитрує вносячи зиму
    в болючу душу й мінуси прогнозів
    і спробуй зауважити йому
    що для душі не створюються ліки
    нехай усуне вітер і мороз
    бо мерзнути узимку то є дико
    коли і мінус вищий за прогноз
    таке воно століття двадцять перше
    у краще Хоча вірить не дарма
    бо вірити й терпіти значно легше
    боротись важче й радості нема

    повірить поетеса попри відчай
    у ефективність авторських зусиль
    рядки вірша про це яскраво свідчать
    і турбулентний поетичний стиль

    04-12-14


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (5)


  23. Любов Бенедишин - [ 2014.12.04 11:44 ]
    Цар Йоаким і пророк Єремія
    Сувій тримає, як вужа.
    Вуста безкровні.
    У злобі корчиться душа.
    Горить жаровня...
    Ледь верне капосний язик
    рядки пророчі.

    - Народу осьдечки твій крик!
    Він тиші хоче.
    Він хоче виправдань. І все.
    Бо що в тій правді?!
    Ну, що казатимеш на се?
    (Слів тліють клапті).
    Гріхів багато на землі?!
    Бог покарає?!
    Дивись, як марева твої
    вогонь читає...

    2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  24. Вадим Косьмін - [ 2014.12.04 09:10 ]
    ***
    Намалюй мої сни
    Навесні, восени.
    Все хлюпочуть дощі
    У криниці душі.
    Серце рветься з грудей
    До великих ідей.
    Серце рветься з грудей
    До людей, до людей.
    Поросли вдалині
    Придорожні вогні.
    Ось стоїть стариган –
    Сивочолий Туман.
    Від малого струмка
    Розлилася ріка.
    Темний Ліс кожну мить
    Про своє гомонить.
    Ось зелена гроза –
    Соковита лоза.
    Дуб семивіковий,
    Шкода тільки, сухий.
    І скажіть, ну хіба
    Не красуня Верба?
    Свій веселий сонет
    Шелестить Очерет.
    Ясноока біда –
    Молода Лобода...
    Сни мальовані ті –
    Промінь сонця в пітьмі.
    Зігрівають вони
    Від Весни до Весни.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  25. Анна Віталія Палій - [ 2014.12.03 23:14 ]
    Свічі у Небі. Русь
    Порожній ефір, наче бочка з-під меду весною.
    Ні звуку, ні слова - прокладена й вільна лижня.
    Хіба не була Твоя мова знадливо-близькою,
    І я не могла би без неї прожити і дня?

    Вслухаюся в тишу. Там, знизу - і залпи, і крики.
    Знецінився розум, людина до м`яса зійшла.
    Хіба не творив Ти її і високу й велику,
    Щоб виділа більше, ніж їжу зі свого стола?

    Чи тими словами свою засівала свідомість,
    Що виріс бур`ян, не потрібен нікому ніде?
    Гряде новий час. І зникає старий, а натомість
    Іде і Спаситель, і Антиспаситель іде.

    Один - за своїми. А інший - украсти собі,
    Обманом і страхом відвести людей від безсмертя.
    Стають і тілами вже світлі і темні на бій
    За душі людей, поки світло земне не померкло.

    Вслухаюся в тишу. Там, зверху - постала земля.
    То Єрусалим нові свічі запалює в Небі.
    То молиться місто. І музика лине здаля -
    Столи накривають, готуючи радість для тебе.

    Хто вистоїть - прийде. Любов віднайде висоту
    І полум`ям серця пропалить темнотне коріння.
    Хто вистоїть - прийме і слабкість свою, і мету -
    Пізнати майбутнє у світлі свого воскресіння.

    Вслухаюся в тишу. То Неба збирається рать.
    То воїни Світла будують підвалини храму.
    У кожного в серці жива пломеніє печать,
    Що закликом світить: "Ставайте до праці із нами".

    І темрява сходить, мов тіні у сонячний день,
    Як світло в зеніті земну оглядає поверхню.
    То вічність готує в життя і у радість людей,
    Для цього все зло в них повинно до часу померти.

    Вслухаюся в тишу - дзвіночки мелодій як плин
    Гірських ручаїв, що несуть свої води у спрагу.
    Ні, я не слуга, бо приходжу до Тебе як син.
    З любов`ю відкрито приходжу до Тебе без страху.

    Бо стелять осінньо і невідворотно обрус
    Плодами душі наші ангели надлегкокрилі.
    І зводиться в небо свята моя Києва Русь
    У Волі Господній, у щасті, в любові і силі.

    06.11.14


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (12)


  26. Іван Гентош - [ 2014.12.03 22:01 ]
    Зорі над Донбасом
    Зорі падали завше,
    І люди до того звикли,
    Загадати бажання встигали –
    Самообман.
    А небесні втікачки
    Вмирали на ночі іклах,
    І диміли в росі,
    А люди казали – туман…

    І віками повір’я
    Свідомість людську тривожить:
    Впала зірка – мабуть
    Душа відлетіла чиясь…
    Ти прости і прийми її
    В Царство до себе, Боже,
    Щоб безгрішна вона
    До лиця твого вознеслась…

    То сліди від зірок,
    А чи залпами б’ють гармати?
    Впасти просто згори –
    Та нема вороття назад.
    З поля бою навспак
    В небеса відходять солдати,
    І страшний той безмовний,
    Щодень рясний зорепад.


    …Зорі нині не падають –
    Їх певно Бог приклеїв,
    Здолу тиша німує,
    Що аж забиває вдих.
    Зорі дивляться мовчки,
    Як воїни сплять в траншеях,
    І звільняти не хочуть
    Місця в небесах для них…


    03.12.2014


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (15)


  27. Серго Сокольник - [ 2014.12.03 22:24 ]
    Речке
    Речка, речка!... Снулая, больная...
    Тонкий лед укутал, словно плед...
    Ну скажи, о чем ты вспоминаешь,
    Истекая в холода рассвет?

    Слышен звон церковный- нежен, тонок,
    С колоколен растревожив тишь...
    Может быть, купания девчонок?..
    Их в объятья нежно заключишь...

    В полусне прохладного теченья
    Затерялся времени разбег...
    Зимних снов унылые виденья
    Томно овивают твой ночлег...

    Только раз на Празднике Крещенья,
    Прорубивши в грезах полынью,
    Ты свершишь, проснувшись, омовенье,
    Чистоту души отдав твою

    Тем, к тебе приникшим пилигримам,
    Что к твоей душе припасть пришли...
    Не сковать тепла суровым зимам,
    Что идет от Веры и Любви.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2014
    Свидетельство о публикации №114120311066


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  28. Ігор Шоха - [ 2014.12.03 20:01 ]
    Головоломки
                                  ***
    Дарунки долі тішать і тривожать.
    І повсякчас, і прісно, і завжди
    намісники лукавої орди
    чуже поділять, а своє – помножать.
    І де воно? Піди його найди.

                                  ***
    Безмірні запити людини,
    аби триматись середини –
    бажати те, чого немає,
    і мати все, чого бажає.

                                  ***
    Не хочеш бачити і чути
    одне одного розумніше?
    Не уповай тоді на більше,
    аніж оте, що має бути –
    важли́віше, ніж хоче інший.

                                  ***
    Усім належне віддадуть,
    коли із ликів зірвуть маски.
    А сповідатись можна й тут, –
    Месіє, де той Божий суд
    за всі гріхи з Твоєї ласки?

                                  ***
    Не хочемо відомого почути,
    говоримо забутими словами,
    не віримо, коли не може бути,
    що несказанне пише тільки нами.

                                  11.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  29. Микола Дудар - [ 2014.12.03 19:17 ]
    - 30...
    ви призвичаїлись я призвичаївся
    вимкнули світло - замри!
    о самопоміч! Сполука Відчаївна
    тещею серед зими
    як хуртов"южиться як хуртостелиться
    боженько, змилуйся! всоте молю
    в холоді цьому і чорт не оселиться
    (чорт задля понту ) - з лівого сплюнь

    голодно сиротам в світі прийдешньому
    хто ж його винайшов… хто б розчавив
    я би доріженьку вистелив рештою
    спогадом влітку про лижі… а чим? -
    на ожеледиці щік обморожених…
    вимовлю - випурхне білим сніжком!?..
    і побіжить собі за подорожніми
    як до повітря під кригою сом...
    03.12. 2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  30. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2014.12.03 14:24 ]
    Вірю
    Коли болить душа – де взяти ліки?

    Коли зима не в радість і мороз...

    Зростає мінус – ось такий прогноз...

    І десь там мерзнуть люди, що є дико...

    Століття двадцять перше,

    Каяття? – Історія нічого не навчила,

    Коли у обмін на людське життя –

    Амбіції потішити щосили.

    Всесильний світу? – Помилка часу!

    Болить душа із мінусом прогнозів.

    Я вірю в перемогу і весну,

    Я вірю в справедливість, хоча осінь,

    Хоч нагнітає сірість і зима, нав’язує

    Зневіру, тихий відчай,

    Я вірю, що зусилля не дарма...

    І перемоги правди й світла зичу.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (4)


  31. Валентина Попелюшка - [ 2014.12.03 07:31 ]
    Струна життя
    А я тебе переспіваю,
    Додам несказані слова,
    Які завмерли в серці скраю.
    І буде пісня, як нова.

    А може, просто промугичу -
    Слова ж потрібні не завжди.
    Мелодія знайома звична
    На інші забринить лади.

    Коли вже й голосу немає,
    У прірви тиші на краю
    Тебе я подумки співаю
    І мріям крила роздаю.

    Не замовкай в душі ніколи,
    Бо ти - життя мого струна,
    Така гірка й солодка доле,
    Любове-пісне осяйна.

    24 листопада 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (11)


  32. Микола Дудар - [ 2014.12.03 01:04 ]
    Най-най...
    ще варить каші і борщі
    плітки ще інколи із рота...
    і споглядає як хрущі
    виносять червень за ворота…

    ще вії красить, обрій брів
    кумедно хмуриться на сонці
    як тільки що… - мечами слів
    рубає мантри "по-японські"

    ще знає толк у огірках
    плюс у варениках професор
    і не біда що при роках--
    най-найквітучіша із Весен!!!
    03.12. 2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  33. Наталя Мазур - [ 2014.12.03 00:01 ]
    Ні нарікання, ні образи, ні жалю
    Ні нарікання, ні образи, ні жалю...
    Зима штрихами замалює літо.
    Сніжинок у долоні наловлю,
    Як цвіту із дерев.

    Несамовито
    Завиє хуга,
    Затріщить мороз,
    Сади одягнуть убрання вінчальні.
    На клавесині вітер-віртуоз
    Зіграє світлу музику печалі.

    По вицвілім небеснім полотні
    Вечірнє сонце скотиться горіхом.
    Прилине спогад, наче уві сні,
    І я у ньому відшукаю втіху.

    Сніжинки кришталеві у руках
    Внесу в тепло затишної кімнати.
    І будеш ти у серці та думках,
    Бо я тебе не зможу не кохати.

    27.11.2014р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (14)


  34. Ераст Іваніцький - [ 2014.12.02 23:09 ]
    Ти потрібна мені....
    Ти потрібна мені. Уночі,
    Коли темрява Світ вкриває,
    Ти потрібна мені. Живучи
    Без Кохання - мене немає.

    Ти потрібна мені. Удень,
    Коли містом снують мурахи,
    Ти потрібна мені для пісень,
    Є потреба така в невдахи.

    Ти потрібна мені Завжди.
    Щоби серце билось гучніше,
    Ти потрібна мені. Прийди,
    У серце і мозок віршем.

    Ти потрібна мені. І край!
    Поза логікою, водою,
    Ти веселкою ніжно ступай,
    Бо сумую я за Тобою.

    Ти потрібна мені. Звучи
    В моїм серці струнами ліри.
    Я торкнуся тебе, йдучи
    Назавжди, як не стане віри.

    Ти потрібна мені … Дзвени,
    Коли прийде мій час останній,
    На самій верхівці весни,
    Квітом пам’яті буде кохання…

    Ер аст Іваніцький 14.05.2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  35. Микола Бояров - [ 2014.12.02 22:07 ]
    полум'я пелехато
    перехожий, сюди не іди
    бо потрапиш до пащі грудня
    подивися на ці сліди -
    йшли баби й дід-морози блудні

    зупинився на шибці день
    зазирнути осудно в хату
    бо не пише ніхто й ніде
    нам за полум'я пелехато

    і не треба мені плести
    що нічого нема між нами
    пелехато - це ті мости
    що не визнані словниками

    02-12-14


    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  36. Вікторія Фаворд - [ 2014.12.02 17:00 ]
    Із кожною душою у цей світ...
    Із кожною душою у цей світ,
    Приходить Янгол, щоб оберігати.
    Для когось, це уявлення лиш плід.
    Та я тепер не знаю що й сказати.

    Мій Янголе, пробач бо я грішила!
    І сповіді для мене не знайти,
    Та будеш свідок- я в житті любила.
    І не жила, не маючи мети.

    Прости й за те, що рідко озиралась,
    На тих хто відійшов з мого життя.
    Та не зі зла, а просто я боялась,
    Що для коханих буду як сміття.

    І не так часто в небо я дивилась,
    Був погляд мій прикутий до юрби.
    Можливо лиш про себе я молилась...
    Чи не ридав в той час, ти від ганьби?

    Мій Янголе прости...бо я грішила,
    І ще не раз покаюсь у гріхах.
    Та як могла? Як я без тебе жила?
    Не можу передати у словах.

    Із кожною душою у цей світ...
    Приходить янгол, щоб оберігати.
    І ти цінуй його важкий політ,
    Бо це за тебе буде він літати!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  37. Тетяна Іванчук - [ 2014.12.02 17:43 ]
    Хіба можна
    Хіба можна згубить те, чого не було?
    У пустелі пустель віднайти джерело?
    Так пекельними колами босим пройти,
    Щоб криваві ніде не лишити сліди?
    Але можна знайти те, чого не губив,
    Оживити ту мрію, що тричі убив.
    І хоч все на свої повертає круги,
    Та повік не зійдуться в ріки береги.


    2012 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  38. Адель Станіславська - [ 2014.12.02 13:10 ]
    Ти знову йдеш…
    Ти знову йдеш…
    У перший день зими
    дорогу стелять інеєм тумани.
    А я молюся –
    Боже сохрани,
    верни його додому…
    І до мами,
    й до рідного порогу,
    до стежин,
    що босоногі п’яти цілували...
    Тут серед днів
    губився часу плин -
    тут сонця, вітру,
    руху було мало,
    а нині досить вулицею йти...
    Торкатись оком
    мирних краєвидів...
    Бо завтра -
    Маріуполь, блокпости,
    окопи і війна...
    Там серцем нидів…
    Там чорний дим і небо у вогні,
    і блудить страх,
    і в чорні вікна виє,
    де час стоїть…
    Там гради лічать дні...
    А серце теплить віру і надію,
    що ти прийдеш додому
    вже з весни,
    коли сади
    розпустяться бруньками...
    Так буде!
    Боже милий, сохрани!
    Веди його безпечними шляхами!
    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (10)


  39. Світлана Костюк - [ 2014.12.02 01:16 ]
    А їй здалося...

    Був шлях і крок під полум`ям багать.
    Була печаль - як ніч – густа і сива…
    Була любов - окрилено-красива…
    І спокій був, як Божа благодать…
    Було усе. Усе уже було…
    Перецвіло з весною, відбулося…
    Вже пахне хризантемами волосся,
    Осінній сум лягає на чоло…
    Чому душа не вірить в це? Чому?
    Пісні римує, розсипає ноти…
    Наївна і закохана достоту,
    Веселки в`яже зоряні йому…
    Бо що їй дощ і що їй листопад ,
    А чи років вервечка стоголоса…
    Біжить кудись - розхристана і боса -
    У синь, у сон, у свій едемський сад…
    Життя ж не повертається назад ,
    як їй здалося…
    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (26)


  40. Ераст Іваніцький - [ 2014.12.02 00:10 ]
    За праведну кров і за сльози дівочі…
    За праведну кров і за сльози дівочі,
    Невже ти й тепер відплатити не хочеш?
    Як мати ридає і гинуть герої,
    Невже ти на боці неправеднім встоїш?
    Не вірю! Ти - з нами, хоч досі не знаєш!
    Ти волю так само, як Матір, кохаєш!
    Ти поруч зі мною, ти разом з Майданом!
    Повір, що ми - разом – і Світло НАСТАНЕ!

    Не Виродку в ноги вклонись, а свободі,
    Що в серці твоїм проросла не сьогодні!
    Не пузу продайся, а вгору здіймися!
    Ми ВСІ - Україна ОДНА – Подивися!

    Ераст Івавніцький, січень 2014р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  41. Тетяна Іванчук - [ 2014.12.01 23:11 ]
    Рушник
    На смітнику посеред міста
    Поміж старих подертих книг
    Лежить покинутий барвистий,
    Весільний, вишитий рушник.
    Із надписом:"На щастя й долю",
    По краю - білі торочки.
    Дбайливо по лляному полю
    Розшиті диво-квіточки.
    Йому не вистачило місця
    В чийомусь домі і...в житті.
    Лежить тепер посеред міста
    Чуже кохання у смітті.
    Книжки переберуть потому,
    Віддавши десь за копійки,
    Ковзнувши поглядом по ньому:
    "Там...не приймають рушники".
    За вік я бачила доволі,
    А тут - як вкопана стою!
    Це ж хтось отак невдалу долю
    На смітник викинув свою!

    2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  42. Діана Петровська Петрик - [ 2014.12.01 23:11 ]
    Відпустити тебе залишається..
    Відпустити тебе залишається
    Ну не бути нам разом з тобою ,
    Наші долі ,звичайно, сплітаються,
    Просто більше не між собою.

    Я напевно колись призвичаюся
    Голос твій такий рідний не чути .
    Ти у пам’яті моїй зостанешся,
    Чужий, але ще не забутий….

    2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Олександра Камінчанська - [ 2014.12.01 21:57 ]
    ***
    Нехай моя сльоза впаде остання,
    Хай замовчать промовисті дощі.
    Ятрить імлу сполохане прощання
    І снять у небі зорі-шукачі.

    Поник ставок у спокої жалобнім,
    На п’яльця мрій натягнуті стежки.
    Усенький світ оторопів немовби,
    Ввібравши в себе щастя нетривке.

    На чорному галуззі- срібні ризи,
    Пісні дари зимового гінця.
    Хуртечу-панну білу і капризну
    Веде сьогодні грудень до вінця.

    І хай сльоза ще з осені, остання –
    Давно застигла в повенях рябих.
    Вже край дороги білими снігами
    Лапата мрія сіла на горби.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (13)


  44. Серго Сокольник - [ 2014.12.01 21:52 ]
    Цыганский романс
    Темно-звездною шалью легла
    На кибитку цыганскую ночь...
    Твой костер догорел дотла.
    Так гони грусть-кручину прочь!..

    Оседлай своего коня,
    И в зовущую даль улети.
    Может там ты найдешь меня...
    Может там мне тебя найти...

    Я с коня сойти помогу,
    И любви угасший костер
    Разгорится на темном лугу
    Под гитарный звон-перебор.

    Дукачей серебром звеня,
    Ты нагая танец ночной
    В бликах яростного огня
    Словно акт, соверши со мной!..

    Нам поникшие травы лугА
    Расстелили под этот акт...
    Так иди же ко мне нагА,
    Перебору гитары в такт!..

    Мрачным странником утро-раздор
    Уведет тебя, разлучит...
    На лугу догорит наш костер,
    И гитары звон дозвенит...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2014
    Свидетельство о публикации №114120110177


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  45. Ігор Шоха - [ 2014.12.01 20:27 ]
    Подрузі днів моїх суворих
    Що не кажіть мені – люблю я іменини,
    коли і на столі ще є усе – дай, Бог,
    і за столом уже немає ні хвилини,
    аби не пролунав цікавий монолог.

    А особлива дань і шана круглій даті,
    коли летить душа на ювілейний зліт
    одної із нових осінніх кандидатів,
    якій далеко ще до бозна скільки літ.

    Стріляє тамада, летить у стелю корок,
    і ллється, як вода, горілка і вино.
    А нам уже давно, що майже сто, що сорок,
    і пити «за любов» прийдеться все одно.

    За ту, з якою всім то солодко, то гірко,
    коли «завжди готов», як перший алконавт
    сказати на «блатном, – поехали!» За Жінку!
    За даму всіх сердець і всі – на брудершафт.

    Якщо таке життя, то хай не на останні
    ще додається шарм і щастя кожен рік,
    аби у ці літа не помічали вік
    пани тверезі ще, і пані ще не п’яні,
    а головне – один достойний чоловік.

    І кожен скаже тост, і більшість для почину
    розкаже їй одній нечувані слова.
    На те і ювілей, щоб хоч один мужчина,
    тримаючи бокал, качав свої права.

    Захоче, вип’є сам, захоче – заспіває,
    Ну от, наприклад, я. Захочу – скажу теж,
    як буду «під шафе», – я так тебе …чекаю.
    Бо кінчаться права, то де її знайдеш?

    Вона сьогодні тут, а завтра – на Канарах
    гуляє посеред піщаної коси,
    і з юним шансоньє співає під гітару
    про долю а ля-фем російської попси.

    А я і сказану, – поїдемо на дачу,
    запалимо огонь, спечемо шашлики...
    А ти і сказанеш, що ми ще не ледачі –
    копати бур’яни, садити буряки.

    Наваримо вівса, наллємо по стакану
    і хлопнемо за мир і Рашу у Криму,
    і буде нам обом «усё по барабану».
    Пошлемо їх усіх у сауну і в баню,
    аби не тільки ми учаділи в диму.

    Згадаємо всує Залманова і Ніші,
    забудемо, що Кнейп не сповідав нас, блін.
    і весь інтерферон засвоїмо раніше,
    ніж сонний організм живицю й меланін*.

    Забудемо усі моря, і гори, й лижі,
    поліземо на піч… А там такий готель!
    І що нам до тоґо́, що сніг іде в Парижі
    і сам Марсо Марсель не їде в Буковель?

    І поки стукне сто, ти будеш бабця класна,
    як еталон для дам, а то і для не дам.
    На те й «запретний плод», аби усім – вігвам!

    І Єва у раю сказала б, – я согласна!
    аби знайшовся сам хоч на хвилинку, власний,
    або хоч на часок нічійненький Адам.

    То й п’ємо «на коня» не крапленої масті,
    за Даму, і Туза, і за бубнове щастя,
    яке тікає геть од мене навпрошки.

    За киселі, й компот, і за холодне пиво,
    за платонічний секс, і за гаряче диво –
    останні, нарозхват, із сиром пиріжки.

                                  11.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (12)


  46. Віктор Ох - [ 2014.12.01 20:22 ]
    Прорахувались
    Оскаженілому режиму
    потрібна йолка на крові.
    І хижий птах з донецька й криму
    студентів бив по голові.

    Лунали лайка, мат, погрози -
    все, як сплановано в кремлі -
    лилися знову кров і сльози
    на цій знедоленій землі.

    Побоїще-спектакль звірячий
    мав трохи гайку закрутить.
    Прорахувались пси чортячі.
    Народ такого не простить!


    ------------------------------

    написано рівно рік тому - 30.11.13


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  47. Любов Бенедишин - [ 2014.12.01 17:24 ]
    Пророк Ісая. Одкровення
    Яка ж то мука вдалині!
    Душа – спасенна…
    Не знаю сам, за що мені
    це одкровення.

    Віків кривава круговерть…
    З Небес Насіння:
    святе народження… і смерть…
    і Воскресіння…

    Старозавітна темнота…
    І сяйво Зірки…
    Щоб осягнути чин Христа,
    нема ще мірки…

    Доби майбутньої сувій
    перемотаю…
    Я все це бачив. Підпис мій –
    пророк Ісая.

    2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  48. Ігор Герасименко - [ 2014.12.01 17:49 ]
    Як жити?
    Прокинулась. Де у душі вогонь?
    Немає: пусто, холодно і тихо.
    Підкралося до мене звідкись Лихо,
    а я і не помітила його.

    Воно украло щастя бути разом.
    У яблуні замерзло зелен-листя.
    Як жити? У душі, у порожнистій
    вже оселились болі і образи...

    А чи була коханою, співучою?
    Безкрая вись без тебе не цікава.
    У долі я нічого не чекаю.
    Як жити далі? Запитання мучає!

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  49. Галина Гнатюк - [ 2014.12.01 15:43 ]
    Той білий кіт був диким, як і ти...
    Той білий кіт був диким, як і ти,
    Та він себе дозволив приручити.
    Бо знаєш, як то боляче – іти, –
    Коли насправді хочеться лишитись!.. –
    І мати тільки вірші й самоту,
    Гарячі сльози і холодне небо,
    І безнадійно заздрити коту –
    За те,
    що він
    сьогодні біля тебе.
    01.12.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (6)


  50. Вікторія Фаворд - [ 2014.12.01 15:25 ]
    Совість
    Совість в людини, має бути чиста,
    Проте, не так як "чиста" пустота.
    Вона повина бути золотиста,
    Не заплямована й цілком проста.

    Нам до життя, інструкцій, не додали,
    Бо з ними ми були б уже не ті.
    Що є погано, ми би зроду знали,
    Але не зустрічали б у житті.

    Здається, ідеально все було б,
    Не знаєш болю- значить не завдаш...
    Та вижити так людство не могло б,
    Бо зник би весь душевний досвід наш.

    Лише як крапля смутку в душі є,
    І сумніви, і біль, і горя муки,
    Ми починаєм цінувать своє,
    І розуміти прикрості розлуки.

    Твій біль-породжує твою любов,
    Лише пізнавши горе, зрозумієш,
    Як стигне в жилах твоя тепла кров,
    Коли людину так згубити вмієш.

    От так і совість, буде золота,
    Коли ти вже спіткнувся об пороги,
    І зрозумів, що це тропа не та,
    Але вже стер об неї свої ноги.

    Лише коли у серці й на душі,
    Одним мотивом, тихо щось заграє,
    І вирве з інших, всі твої ножі,
    Ти зрозумієш- совість так співає.

    Тому не бійся падати в житті,
    Бо тільки так, навчишся підніматись.
    Згадай, що всі, оті, земні святі,
    Були за крок, щоб Сатані віддатись.

    05/01/14


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   727   728   729   730   731   732   733   734   735   ...   1854