Там, де сірість нездоланні брили
Стоунхенджем виклала в кільце,
Хіба що Мефістофелю під силу
Втримать своє істинне лице.

Кураж, і жар, і замашна лукавість!
І хор брудних думок, і ненависть зневір!
Під лезами суспільної облави
Стаю я сам – веселий лицемір.

Що інше в цій безвиході я маю,
Як слухать сірий рейвах знов і знов?..
З мойого черепу обличчя видирають
Та інше – маску – лагодять на кров.

13 листопада 2013

Хочеш бути рабом, гнути спину?
І жебрацьку відстояти суть?
Продавай москалеві дитину -
Не за дорого, скільки дадуть,

Не за дорого, скільки заплатять
За масовку - за антимайдан.
Хай онуки свободу утратять,
Ти і їхнє майбутнє продав.

Кинь у жорна нових геноцидів
Їх сьогодні за кілька хлібин.
Краще б день цей удома відсидів
Ти й подібні продажні раби.

Продавай москалеві матусю,
Як дізнається, котра твоя?
Куля завжди дурепа у русі,
Чи твоя уціліє сім'я?

Схаменіться, ви, люди наївні,
Не.накличте на себе біди.
Хто продав Батьківщину за гривні -
Першим ляже під ноги орди.

(відредаговано)

Україна, Бог і гідність в серці.
Це не легко зрозуміти тим,
хто в криваво-силовому герці
насилав покору молодим.

Хан Батий пустошив наші землі,
Катерина винищила Січ
і віками, тихі і смиренні,
ми дивились кривді віч у віч.

А голодні непосильні ночі?
А холодні сиві табори?
І тепер лякати є охочі,
та усе це, браття, до пори.

Україна, Бог і гідність в серці –
негасима свічка на вітрУ:
(хай немало бід стоїть у черзі)
- Я, мій роде, більше не згорю!

15.12.2013

– Петрик знов не був у школі,
Тосик продірявив столик,
Валя скатерть забруднила,
Зоя шиї не помила,
Ключ Юрко згубив, а Вася
Весь пиріг уплів тимчасом.
– Хто ж тебе пита? Біда!
– А ніхто. Я ж ябеда.

13 грудня 2013 року

Патріоти України,
Козаків нащадки!!!
Не дозволим ,щоб в країні
Були безпорядки.
Не дозволимо ,ви знайте
Нами керувати!!!
А захочете війни?
Будем воювати.
Нам набридло
по ,,поньятьєм''
Роки проживати.
Проживати і не знати,
Що завтра чекати?
Двадцять років керувати,
І нічо не мати.
Нашу славну Україну ,
У боргах тримати.
А у свої то кишені,
міліони пхати.
Знайте люди ,оті хами
Будуть обкрадати-
Аж допоки ,люд наш встане
Мир буде між нами!!!
Разом будуть українці,на тому майдані,
Слава НАЦІЇ кричати,
І оплодувати
І отих що по ,,поньятям''
У тюрми саджати.
НАДІЮСЯ ЩО НЕДОВГО
ЛИШИЛОСЬ ДО МРІЇ
УКРАЇНЦІ ОПРАВДАЮТЬ ВСІ
СВОЇ НАДІЇ)
13.12.2013р.

І харедім , і масортім , і навіть атеїсти,-
Ми всі щодня молились,
Щоб після піврічного безводдя
Єдина криниця наша – Кінерет
Поповнивсь благодаттю Божою .
Ми ревно так молились,
Що, видко, переборщили.
І снігова завія, а не очікуванийдощ
Засипала Єрусалим:
Ні виїхать, ані тим паче в’їхати в столицю...
Тільки й лишилось, що ліпити «сніжну бабу»,
Котра начебто глузує над безвихіддю нашою...
...Мабуть, і в молитвах є свій рубіж.
-------------------------------------
Ортодокси
Ті, хто дотримується традицій.
Гінасерет.

Україно,рідна мати,
Ти, колиско, серцю мила
Ти плекала нас ланами,
Сонцем лагідним ростила.
Ти голубила вітрами,
Соловейком щебетала,
І кущем калини ніжно
До серденька пригортала.
А тепер ридаєш гірко
І кривавими сльозами
Укриваєшся,землице,
За своїми ти синами.
І не втямиш як то може
В мирний та буденний час
Знести руку брат на брата,
Далі що чекає нас?
Та любов твоя свята
поєднає Захід з Сходом,
Центр і Південь, і тоді
Об’єднаємось народом.
І над світом пронесеться
України слава й сила…
Дбаймо ж браття про Вкраїну,
Бо вона у нас єдина!

14.12.13р.

Кожен, хто напише на моji вірші пародію і прочитає на моєму творчому вечорі в Ужгороді в читальному залі Закарпатськоji обласноji універсальноji науковоji бібоіотеки о 17.00 в четвер 19 грудня, той отримає в подарунок книжку. А хто не напише пародію, отримає просто файний настрій та задоволення від занурення у світ чуттєвоji та інколи епатажноji поезіji.

Ні світла, ні світу, ні виходу,
обрушення розуму й сил…
Здаються крилатими приклади,
та вже не вгамується біль.

Коли тебе підло підставили,
хоч Бог і жалів, і карав, –
візьми собі мрію за правило,
і більше нікого не прав.

Ні прав, ані правил, ні голосу,
нічого святого. Відтак,
в асану індійського лотосу
думки свої знову віддам…

грудень, 2013

Сьогодні дощить. Дощить пустослів"ям.
Наша ж осінь не почнеться ніколи.
Від тебе зранку буде погано,
від тебе буде похмілля,
як від пляшки віскі та коли.

Ламаються парасолі вітром та осінню,
течуть макіяжі та зелено-сірі річки,
а наш світ - між вікном та постіллю.
Затушене сонце хмарами
та пальцями свічки.

В метро вагони депресій та апатій,
в маршрутках - сидіння та ілюзії людей,
а ми без розділення на тіла й на статі
єдине ціле з емоцій та ідей.

А за стіною будують церкви із думок
і руйнують останню надію на завтра.
Ми ж списали сотні чорних та синіх ручок
На записки на столах та партах.

Сьогодні так проходно. До кісток, до пустоти.
У когось надія єдина - ковдра та чай,
а у мене до останнього є ти
й твій поміж ключицями рай.

15.09.13

я би не йшла,
та чомусь вічно потрібно.
на вулиці дощ та імла,
а поряд з тобою -
сонце й неба краю не видно.

я би не йшла,
та годинники брешуть вічно,
що вже північ,що довкола пітьма,
що за вікнами осінь,
що воно так щорічно.

я би не йшла,
та випивається чай
і кінчаються фільми.
я б забула слово "прощай",
та вільна я і ти вільний.

я би не йшла,
й,пробач,сьогодні не піду.
причина ж одна:
у тебе подушка м"якша
й обійми захищають від вітру.

6.09.13

Слухай сюди, неофіте.
Візьми ритуальний ніж.
Він буде в руці тремтіти.
Націливши вену – ріж.

Боляче? Біль минущий.
Ти його в жертву приніс:
Долоні – колись загребущі –
Несе на вівтар піаніст;

Метелик – творіння неба,
Метелику небо миле.
Щоб сяяти поряд із Фебом,
Несе він у жертву – крила.

Ти – майстер правдивого ордену.
Вмирай же або пиши!..
Поет віддає Мефістофелю
Кров своєї душі.

Ти всохнеш над фоліантом,
Задушений власною римою…
Виявляється, некроманти –
Наші друзі та побратими.

Ти став добровільно на путь.
Обирай, як найшвидше вмерти.
Поезія – чорний культ.
Неофіти – чергові жертви.

Тебе на крутих перевалах
Голодна змете сарана…
Раптово – строфу досконалу
Знесе на хвості Сатана.

27.2013

Чия міліція: народу, чи «урода»?
Ви, у пагонах, що усі його?
Гасила іскру озвіріла рота,
а запалила до небес огонь!

Але «пахан» обманює з екрану
і не оббілює криваві плями,
а висіває вогнища нові…
Дубинками, що на людей направить,
отримає собі по голові.

14.12.13

Проти темряви - хресний з молитвою хід,
Йдуть за гідність, на витримку - війни.
Поділилась держава: не захід і схід,
А раби і від рабства вже вільні.
Тих, що страх подолали, тепер не зламать,
Вік і стать не важливі, і звідки.
А раби ще бояться, раби ще тремтять
За копійку і "царські" об'їдки.
Вільний брате! Рабів на Майдан приведи,
Хай відчує на запах свободу.
Хто нап'ється її, як живої води,
У кайдани не вернуться зроду!

Знаходиш себе – і губиш.
Невгамованих спроб вагота
Відчайдухо згасають губи
Кому – сонце, кому – сліпота.
Всеблагально торкнешся світла
Ось вікно залицяльно втіша
Розцяцьковане місто в літо –
Тепле тіло.. холодна душа.

Тісно в сім місті містику..
Мучить непроминучість.
Знаючи добрість і злість,
Слід розпізнати гнучкість.

Знаками доля жонглює,
Ніжно полискує сталь.
Людство регоче, блазнює,
Душі шматує печаль.

Містику смута ся звісна:
Крушиться міст до едему,
На чортопхайці для грішних
Котяться Фобос і Демос.

Тісно.. На сутінку світу
Пізно знаходити змісту
Містику не розповісти
Людству про сонячне місто.

Спорожнів ти без мене,
мов дірявий бурдюк,
ні Ерато, ні Талії, ні Мельпомени…
Охрестивши жіноцтво
сонмом римунд,
щось белькочеш собі ентимемами.
Місячна фума в твоїх зап`ястях,
в мізках –
музика змореної домбри,
кров процвітла: пияцтво, паяцтво..
на плечах зівутлених
лилики спомину.
Спохмурніло тягнеш марихуану,
відпускаєш печаль звеселілу,
не каючись.
А тим часом
стигне на розкладачці розчленована Галатея і в ногах її стогне вечір,
все ще тобі прощаючи..

2012.

Холодно, холодно - воландом

В Києві вітер гуля,

Дряпає вікна і мороком

Душі слабкі укрива.


В златі і платині, злісний,

Знову, одначе, кульга,

Він відійде в потойбіччя,

Літера в дублі «ве-два».



Майстра без волі поволі

Тиха пустеля вбира,

Вкотре у київськім домі

Аннушка винна одна…



Холодно, холодно….Воланда

Варто забути… Хіба?..

Знов Маргарита над мороком

Руку Тобі простяга…

14.12.2013

что любовной всей тебя ось есть -
веки я опускаю в отзыв.
и слепец понимает плотность,
только рек ему нет свинцовых,
а молочных - залейся, сплавься...

что любовным не оказался,
опускаю я веки. здравствуй.
о погоде. о плоти. класс твой
сквозь каникулы весь продрался?
...сумрак выбит фонарным током.

несчастливым радостей много -
ты, к примеру. домой отогнан,
млеет отрок о бровь, о локон,
светлы стекла и окна ольгны,
пустяки, а сидит блажной...

кожен кут що світає майдану шодень
впізнається за втомою кашлем і холодом
а майдан із розвихреним чубом іде
завдяки снігурам там безсонно і молодо

бо сказали йому не сумуй не журись
і вирує майдан і співає – не журиться
cнігурі що сюди прилетіли колись
визволяють Різдво на загубленій вулиці

В цю вітряну грудневу ніч –
Коли і холодно, і мрячно –
Ідеш на площу, мов на Січ.
Навпроти – „Беркут”. Лячно? Лячно.

Тебе оточують, і все ж
Ти не здаєшся – в Тебе сила!
З майдану на майдан ідеш.
Що далі буде? Чи могила,

Чи темінь вогкої тюрми?
Борися. Не зважай сьогодні –
Чи знов заграють у сурми,
Чи скотимося у безодню…

В засніжену тривожну ніч
Ідеш на площу – за ідею.
Міліціянти – зусібіч.
Що завтра? Торжество Вандеї*?

Без тебе
не пишеться, не дихається
і фактично не живеться.
Без тебе
так гірко плачеться
та в душі болить,шкребеться.

Без тебе
надмірно думається,пишеться
і непомірно випивається.
Без тебе
так легко неймовірно падається
і з кожним подихом ламається.

Без тебе
час занадто відчувається,
і день за днем повзе,рахується.
Без тебе
ненависно так прокидається
й простуда майже не лікується.

Без тебе
небо спить й не міниться:
гримить, дощить і хмуриться.
Без тебе
у завтра і не віриться,
ці люди,речі, із тебе всі будуються.

Без тебе
мовчиться й так гуляється,
і навіть музика не слухається.
Без тебе
у неба прощення благається
і світ стоїть й не рухається.

24.08.13

Мій персональний Бог
й моє прокляття,
я так про тебе
мало знаю.
Хто ти? Чи дихаєш ти мною?
Чи ти впадеш до дна
і пІдеш до самого краю?

Хто ти?
В твоїх словах так мало слів,
а в мене ти в моїм мовчанні,
хоча б волала на весь світ,
поки ти хлебчеш
каву на світанні.

Я ж не навчилась
по очах читати:
в твоїх та безкінечність,
якої я з дитинства так боюсь.
Напевно, ця моя безпечність
мене в тобі й загубить.

Я так про тебе мало знаю,
ти досі таєнство, причастя,
проте відомо мені точно,
коли ти поряд,
мій світ на грані щастя.

7.08.13

Євгену Олександровичу Сверстюку,
одному з тисяч, кого не зламали комуністичні експерименти,
в день 85-річчя

Нас звали бур’яном.
Нас звідусіль ретельно одсівали.
А як попри все ми проростали,
Нас виривали й кидали туди,
Де, як гадали лисенківці в штатськім,
Ми прорости нізащо б не змогли.
Та і крізь вічну мерзлоту
Ми проростали їм на подив.
Не всі, на жаль.
А лише ті, кому Господь дав
Витримки і сили вдосталь.
P.S.
Тепер лисенківці пишуть мемуари,
Де згадують і нас, морозостійких.

З ким би поговорити,
Вилити біль тривожний?
Кличуть майдану ритми.
Хочу до них - й не можу.

Треба стати, як глиба, -
Повний зріст у проломах.
Гідність - не послід, ніби,
Тільки чому ж я вдома?

Вільний. Але недоля
В'яже линвою крила.
З мами життя поволі
Смокче останні сили.

Там, де кийки і молодь
Слово не допоможе.
Треба вийти на холод...
Крик із душі: НЕ МО-О-ЖУ!!!

Якби ж то гідним сином
Серед людей постати?
Нене моя, країно!
Вдома - зболена мати...

Я тепер далеченько.
Лід і сум між містами.
Бороніть нашу Неньку,
Я ж подбаю про маму.


12.12.2013

Пихаті, поважні, сп`янілі від винного диму,
Калігою бурою топчете землю богів.
Регочете, попелом сіючи нашу озиму
І ріжучи бидло, що кинуло спалений хлів.

Осміяні вами сказання дідівські шумливі,
Острижені коси сирітливих наших дівиць.
Тіла омиваєте в нашім ячмінному пиві,
А потім під стогоном неба спите горілиць.

Неначе не гріли вас давні холодні колони,
З-під мороку котрих поринули ви у ліси;
А нам – аби сяйну теплінь прабатьківського лона
Будили уранці не ваші, а наші пси.

Веде вас пузатий, закутий у лати патрицій, -
Та лати оті не пощерблені бурями гір,
Не рубані-биті мечами, як варварські ниці
Щити й наколінники, шиті з ведмежих шкір.

Колись-бо набридне вам хрускіт кісток під ногами,
І скинуть солдати торбини з ослаблених спин;
На горбі крутому зведете ви табірні рами
В надії на чесно заслужений вами спочин.

Ви будете кидати погляд бентежний у хащі,
Втираючи піт на брудному, засмаглім лиці…
Не вірте чуткам – наше військо очолять найкращі,
Не ті, хто знатніший чи в кого товсті гаманці.

Нам зови наляканих битвою аквіліферів
Приємніші навіть за стогони рейнських вод.
Ніхто не відступить, бо різати легіонерів
Разом з усіма буде вибраний радою вождь.

Не встигнуть забити тривогу чванливі горністи,
Знамена центурій візьме до обіймів пісок…
Нарешті грабоване вами зелене намисто
На шиї повернеться наших коханих жінок.

Поріже дрібненько старійшина жовту стеблину
І кине в багаття, і бачитиме в пелені,
Як марять імлисто на спечених римських руїнах,
Затьмаривши статуї, дикі германські вогні.

12.12.13

Мати б вечір на двох
І годинник без довгих стрілок.
І дотепні думки,
Де метелики в животі.
Ти б розтанув, як сніг,
Незбагненний дивак і лірик.
Ти уклав би мене
У верлібри свої прості.

Потонула б нудьга
У глибоких твоїх кишенях.
Всі кімнати – на ключ.
Тільки блюзу сміливий крик.
Смакувало б мені
Це вишневе желе у жмені.
І до ранку зима
Не закрила б важких повік.

Нам би вечір на двох.
І відлуння бажань прозорих.
Кольоровий пісок
Серед віхоли вільних слів.
Ти узяв би мене
Персонажем своїх історій.
Ти б зіграв на мені
Віртуозно новий мотив.
12.12.2013

Вона хотіла –
Й світ її прийняв,
Його, безмежний,
Неосяжний простір,
Тривимірний?
Ба, ні, у ньому гостя,
Безжально захопив і...
Розім*яв...
Забула все,
Своє, його ім*я,
Залежність стала
Майже фанатична,
Щаслива,
Ефемерна,
Поетична,
Своя, і наче...
Зовсім не своя,
Змістилось –ТИ,
Змістилось –Я...
І стало ні твоє,
Ані моє,
І кислотою
Витравляло душу,
Вертаючи в реальність...
«Мушу»...душить,
Згадалося,
І спогад той пройняв...
Ні, світ її ніколи не спиняв.

Полковник Ніс
(ім’я таке чи псевдо?)
вчинив логічно:
потайні ворота
відкрив до міста
не братам – катам…

Посунула орда зусюд,
і все до
Батурина!
Орді чинити спротив
нема кому…

…Недавно був я там,
в Мазепиній столиці,
що над Сеймом, –
вона ледь-ледь з руїни ожива
всім книжникам на зло
і фарисеям,
всім тим,
кого під’южує Москва
до руйнувань…

…Носій пра-пра-підлоти –
полковник Ніс
опівночі не спить,
готовий для московської піхоти
нові ворота заново відкрить…
Запори вже підняв –
чекає вісті…
І вісник заганяє вже коня!
От-от у ледь відродженому місті
почнеться
братолюбницька
різня…

Хіба ж така,
як за часів Мазепи,
п’яніша, ніж під Крутами…
Агов,
руйнуй відреставровані вже склепи
і храми,
невмирущий Муравйов!

…У Києві вершиться "чорна рада",
міркує,
як недешево продать
Батурин…
Там, де рада,
там і зрада –
недовго Носу-Носову чекать!

…Універсальну змову підписали
схизмати-харизматики –
і враз
регіональні братчики-васали
веселий оприлюднили указ:
"Руйнуй Батурин!"
… обминуть лиш хату,
в якій живе гуцул-архімандрит
московського архіпатріархату,
достойний пастир
паствених
корит, –
все інше під вогонь…

…з-під Конотопа
підтягнуться недобитки орди –
в’язать плоти…
Задрипанка-Європа
промовчить делікатно,
як завжди.
Таж не було, немає і вовіки
Батурина не буде!
Все – мара…
Течуть до Волги українські ріки,
а не до пратрипільського Дніпра!

Схизматів-харизматів спільна мати
явила світу під одним кущем?
Не вірю – вірю…
Я ж не маразматик!
Із розуму ж не вижив я іще!
Поїду в Пустовійтівку –
там наші;
в Хоружівку подамся –
до своїх:
не можу я з батуринської чаші
пить в покаянні непростимий гріх!
З Хоружівки – до Марківки поїду,
недобру вість земляцтву повезу…
Ні, не поїду,
бо згорю від встиду, –
в луганську нору знову заповзу
поглибшенько…
Ой, лишенько, домашні
прихильники Майдану,
енний Ніс
за всі провини наші учорашні
віддав нас, бідолашних, на заріз!
Пакуй валізи, донько,
і в Карпати
паняй,
бо на борги росте пеня,
і ти, дружино, вчися запрягати
у віз втікацький дохлого коня…
А я,
за підривну свою роботу
(така вже, видно, доля сироти),
приречений-привішений до плоту,
щоб по Дінцю "мазепинцем" пливти…

…Як і завжди, брехатимуть лисиці
на вкотре вже повержені щити
й тріпатимуть на трепетній осиці
капітулянтський прапор страмоти
вітри із-за Можаю…

…До врожаю
я в Дикім Полі вже не доживу…
…я ж "переможцям" вже не заважаю
палить Батурин – радувать Москву…
…пливу… спливаю кров’ю…


2007

Осокори остовпіли
І ворони оніміли,
Очаровані зимою,
Що явила диво біле
Осіянною красою!
Мої очі засліпила
Кришталевою сльозою...

2013

1

А Сад Гетсиманський розрісся увись і ушир!
Заморські маслини смакують з борщем, равіолі…
І ближнього шепіт росте у ялиновий крик –
Спиватиме луни червона імла видноколу…

Гора Еліонська вже нижча за вартість буття.
Звикаєм до розкоші, фальші, до вітру – в кишені,
До того, що зрадити ладен сердечний кумпан
За долар, за чин, за политий медком макорженик...

Як прийде месія – потьмаряться титла і тло.
Трутизни хлюпнуть усевладні чорти в чашу квасу…
А юрми – бідак, живоїд, салогон, сліпород –
Нестимуть дари Вельзевулу… Круті обертаси...

2

На аркуші хмар ніч виточую з вен зрілу крів…
Праворуч – ридання, ліворуч – утішливі тури…
Розписано все наперед. За спекотою – грім.
Хтось катом прийшов,
я – поетом,
а хтось – morituri…

З чола міту-карб не зітру споришами канав.
Дійшовши до пекла, наріжу віраж – у бік раю...
Старий і розлогий, немов екзотичний баньян,
Сад мук і гризот
через серце моє
проростає…






2004-2013

Друже, вітаю! Давно не відписував щось...
Холод, а може, то просто груднева депресія...
В час революції в кожного, звісно, свій льос**
Он за вікном кожен день бачу - мирна процесія:

Діти, студенти згуртовано йдуть на Майдан,
За європейську свободу і за інтеграцію.
В прагненні збутися у черговий раз оман
Гордо крокує надія вкраїнської нації.

Хлопець і дівчина, юні, рука у руці,
Пісня та усмішка. Поряд ідуть сотні друзів їх.
Знав би ти як "Беркут" трощить кістки та хрящі,
І як киями ламає дитячі ілюзії...

Що за доба, що за час, що за світ цей такий?
Скільки тривати ще смуті поміж українцями?
Скоро Різдво... Випав сніг, як і завше - м'який,
Влада, як завше, народ переплутала з вівцями.

Боляче, страшно... Молюсь:"Милостивий Господь!
Не допусти у країні війну та руйнацію.
Кроки вчинити неправильні владі зашкодь
І збережи від невірного вибору націю."

Вітер, мороз... У столиці правує зима.
З думкою тепло, що діти зростатимуть вільними.
Що там у вас? Ти про себе пиши зокрема.
Все. На добраніч! Твої сни хай будуть спокійними.

11.12.2013р

* обиватель (заст.) - громадянин, особа, яка належить до постійного населення якої-небудь держави і має відповідні права та обов'язки. (Словник синонімів)
** льос - жребій; судьба; участь.(Словарь української мови Б. Грінченка)

Дзвони б’ють тривожно що є сили,
І надривно гупають серця.
Рубікон пройшли. Мости спалили.
І лицем навпроти до лиця…

Чи прозріють в молитовнім слові?
Господи, не відають… Прости.
Як стіна, стоять каскоголові,
Сніг припав забрала і щити.

Брат на брата? Мова солов’їна?
Дві шеренги – мрій, надій, образ…
А між ними – ненька Україна,
Тут – веління серця, там – наказ…

Брате, стій! Ще все змінити можна,
Стяг один – він вбереже від ран!
Дзвони б’ють розлого і тривожно,
Прямо в серце – кличуть на Майдан…


12.12.2013

Це не бунту банального спроба –
Це встає український народ.
В ньому зріє духовна Європа,
Що не стерпить азійських заброд.

Від мільйонної площі столиці
До майданів містечок і сіл –
Скрізь осяйно-усміхнені лиця.
Дай нам, Боже, наснаги та сил!

На уламках розбитих кайданів –
Їх порвати велів нам Тарас –
Загартовані в бурях майданів,
Долю візьмемо в руки нараз!

Грудень 2013

Я не часто кажу про любов,
Хоч люблю без перерви на втому.
Йде війна, і сьогодні ти знов,
Вже без мене, рушаєш із дому.

Я сльозою твій шлях не скроплю,
Хай заплаче ворожая зграя.
Поважаю, пишаюсь, люблю,
З перемогою вернешся - знаю!

Обереги моїх молитов
Зграю спинять зомбовану вовчу.
... Я не часто кажу про любов,
А сьогодні - укотре - не змовчу...

Пошити народ свій у дурні,
Розкраяти свитоньку-мрію
Під гасла-«речёвки» бравурні
Обранці-"месії" зуміють.

А в мене зневір`я у серці,
Немає поваги до Гвідо…
В бік жорен – із припахом перцю –
Йдуть Жанна…
Маруся…
Кет…
Ліда…

І що їм сказати крізь гони
З полтавської крайньої хати?
Там - віче...
Тут - ситі ворони...
І Вічний вогонь - пелехатий.

І багнеться миру, і снігу,
І серце не хоче на лезво.
Не проти я – звергнути іго,
Та йду повз пікет надтверезо.




2013

Королеви лихої указ:
«У зимі це кохання не діє»
І вогонь у зіниці угас,
і у нас умирає надія.

Обираємо юні поля,
опираємося на довкілля.
Я не хочу, кохана моя,
про надію казати: «Покійна».

Опираємося на поля,
на лани, що лягли в непокорі.
Порятую, кохана моя,
бо весни загорівся маяк
у зимовому чорному горі.

Бо один із ланів зупинив
і зціляє печальний сценарій:
у зеленому озимини
і запалює, і звеселяє.

І природа, учора сумна,
вже сьогодні святково радіє,
і сіяє нам озимина,
і у нас оживає надія!

12.2013

Вийти
з цієї зими –
за територію скрути,
масу
тяжких помилок
невагом проминути.
Пахне покійником ґрунт –
знову
життя розів`ється.
Сіється слів
сіра ртуть..
Ти народився без серця.

2013.

обвітреної віри горе-горизонт
пручається відчайно сонця аорта
над малятами никне збляклолиций ясон
медея по закордоннях вимолює чорта

стирчать новозбудови струнчавих церквиць
у вись б`ють дзвони багрястодзвінні
влягається серпень в траві горілиць
вдягається главка в протрутле лудіння

2011.

1.
Виткий теракотовий вітер,
мов шепіт невтішника - Шіви..
Розвішую зорі - леліви –
став неба багатшим хітон..
На Раухтопазовім морі так хороше
і не чванливо,
тривка втихомиреність рифів і
девів, котрих легіон..
Відтак, як у справжнього ріші –
все зважено й медитативно.
Світило –
мандолою «Зцілення» –
сакрально жевріє вгорі
і як не звучить примітивно,
планету знову врятовано.
І кров Бодхісатви у склянці –
насправді «Сапераві».


2.
Німий Меганом..
Невгамовно
виразніша Місяця око.
Жевріють наскельні клинописи,
що миртом
здавен обросли.
Оговтуються «пророки»,
спадає вина на щоки,
новий «магомет»
з мінометом
гряде до своєї гори.
Мовчить Меганом.
Недомовленість
одвічна ознака духовності.
Втамується невтамоване,
бо навіть
межі
є Межа.
Затаєне та приховане
вибухне
в Повні Овна..
І розлетиться на скалочки
кожна оскліла душа.

2012.

озерна печаль
на острівцю твого серця мій пане
чайки силогізмів одіозно змовились нам усупереч
у порожнечу відчужень
відчалює човник розчулення та зволікання
бодай же нам бути нерозлийвода пізніми друзями
ген розбилось на друзки наших зізнань відголосся
розрослось на три вири
дерево протиріччя
все що статися мало дотепер відбулося
одиноко помешкуєм
рутинно та зархаїчніло
фразу за фразою проковтує вечір посизілий
назустрічні прохідці бавляться полонізмами
перелистуються долі
стираються знаки у книзі
надто боляче усвідомлювати
як ми з тобою порізніли

2011.

У артеріях часу: кров людська – не водиця.
На іржаві дороги опадають сніги
і на білій сторінці українська столиця
як арена для битви, де свої – вороги.

Не оковами гніву, духом правди сповита,
на майданах країни «Ще не вмерла…» живе,
а безлика істота, за щитами укрита,
до покірного «щастя» у минуле зове.

У артеріях часу: кров людська – не водиця
і у гущі незгоди наш нескорений рід,
наче повінь весняна, плине в серце столиці,
щоб омити калини занапащений цвіт.

12.12.2013р.

До солі життя


...


Я вірю що прийде щасливий кінець

Кінець коли прийде - я буду щасливий

Щасливий я буду, хай йому грець !!!

Життя покладу, а так воно й буде !!!

А що ще для щастя ? Бійка і воля

Кохана щоб поряд і друг не підводив

Щоб щастя знайти то ще мало до солі

До солі життя - тільки тиша на подив

Лише тихенько в долонях тримати

Щоб не злякалось шаленого сміху

Донести б лише до порожньої хати

І щастям її наповняти не лихом

Перо. Поет. Налиті жаром вени.
Колисаний у вогнищі камін.
Танцюють рими, наче навіжені,
Під мислі оперетний передзвін.

Мелодія дере на шмаття душу…
Безумству строф не знайдеться вінець.
Ніхто старих законів не порушить –
М’ятежникам готують рішенець.

Поет усміхнений… Підняті мутні очі…
Листи зім`ято… Кинуто в камін…
Обвугленії рими не захочуть
Збудити оперетний передзвін.

Сумний поет виходить на задвірок,
Гіркую правду топить у вині.
Рядки, що підписали собі вирок,
Згоряють у камінному вогні.
15.2013

Поважна тиша: місяць-князь,
лягли зірки на ратнім полі,
Стрибожий внук у снах зав’яз...
Везе зиму сріблястий олень.

Межи небесних берегів
пливе на світ Малого Воза.
У санях – сонце, і сніги,
і на три місяці морозів.

Звільнився вітер, жартома
порозпинав пузаті міхи –
саньми вривається зима
і сипле, сипле, сипле снігом.

30.11.2013

Провісники бунту, борні та неспокою, -
Ніхто серед вас не святий.
І ти, команданте, сміливий пророку,
Усяке робив, старий.

Не нам ті ідеї ставить на осуд –
Їх перевірив час.
Посохли тлінню червоні роси,
Ослаб і змарнів пегас.

Та хутко постань з-попід аеропорту,
Недопалком в того жбурни,
Хто плюне у пам`ять твоєї когорти
І в пам`ять старої війни.

Ти ніс на береті зорю комуніста –
Та мріяв про справжні зорі.
Які звинувачення? Ідеалістам
Усе вибачає історія.

Гвинтівка приносить одну лише шкоду,
Але не цурайся критики.
Любов і визнання твойого народу
Вільним були від політики.

Багатства минущі тобі не потрібні –
У революційному жарі
Ти землю Болівії стрів як рідну,
Затиснувши в роті сигару.

На Кубі тобі присвятили паради…
Здійняв руку вгору кат.
На щастя-на горе, не бачив зраду
Фідель, твій вірний камрат.

Ти спиш у могилі. Не бійся за Кубу.
Вона ще боротись готова.
Якщо буде треба – то вигострить зуби,
Вже звиклі до смаку крові.

Гвинтівки начистять старі компанерос,
Розносячи дим сигар;
Комусь хитрувато моргне С`єнфуегос,
Місцевий травлячи жарт.

І знову барбудос – веселі, кошлаті –
У манграх здобудуть смерть.
Ти можеш за Кубу спокійно спати.
Над Кубою – твій берет.


24.2013

“Та годі вже! Спустись з небес на землю!” –
Кричить біднота, шкіриться з жалю.
Я землю від небес не відокремлю,
Поезію від них не відділю.

Таких я бачив. Себе опустили
Самі додолу. Боже їх прости!
То ангели, що в них відтяли крила.
То демони, що втратили хвости.

Хіба я можу вимінять блискучі
Краї, осяяні святим промінням Феба?
Із неба падають. Падіння те болюче.
Я хочу залишитися на небі.

14 листопада 2013 р.

На кінчику притишеного дня,
Жар обрію, згасаючи, сія,
Підкреслюючи відсвітом пожежі
Між тим, що сталось і ще буде межі, –
Лишаючи все менше білих плям
В історії, пов’язаних з ім’ям
Закоханої змалечку людини
В далекі обрії – багрові й сині...
10.12.13

І
З десятого грудня
у ніч на сьогодні
усі ми – присутні
на цій обороні.
Долаймо утому
палкими серцями,
ми в себе удома
і правда за нами!

ІІ
Шануймо людину,
що встала по праву
спинити руїну.
Будуймо державу
синів поколінню
козацького роду,
козацького гарту,
й шануймося браття,
бо ми того варті!
Славімо оновлену Україну!

ІІІ
Шикуймось у лави
на Заході й Сході,
берімось до справи,
щоб жити в свободі!

Я від тебе хочу небагато.
Не введу в нещастя і біду.
Лиш погріюсь край твого багаття
І піду.

Погукаєш навздогін у спину.
В жалощах услід поникне дим.
Був і я в житті колись, дівчино,
Молодим.

Сліз не треба. Все за обрій лине.
Тільки вір, що наяву чи в сні
Знов тебе покличу під калину
Навесні.

7 грудня 2013 р.