Ця осіння чарівна пора…
І тумани перші над рікою.
І перо, що завжди під рукою.
І струмують вірші з-під пера.

І летять листи календаря…
Й перший лист із віт почав летіти.
Й павутинки бабиного літа…
І струмують вірші з-під пера.

5 грудня 2013 р.

Хочеться прокричати
Мовами різними в світ:
Ленін впав на Хрещатик
І, як бовван, лежить!

Вбиті голодомором
В кількамільйонний рот
Із потойбіччя хором:
«Lenin ist heute tot!»

Сльози в дві борозенки
У комуніста Петька!
«Если бы выставить в музее
Плачущего большевика!»*

Вірним шляхом до торби
Годі вести наш люд!
Heute ist er gestorben.
Lenin und Hitler kaput!

Гніве мільйонояйций,
Каменем з пращі лети!
Поруч із ним валяться
Завтра тут можеш ти!

10 грудня 2013 р.

Ніколи нікому ні крихи свободи,
ні дріб’язку волі за так не віддай,
бо хижі устої людської породи
у пекло пекуче обернуть і рай.
Незчуєшся – кривду долучать до влади,
і право зневажать, на сміхи зведуть.
В сирих казематах, де морок і грати,
твоє волелюбство до скону замкнуть.
Ніколи нікому не кланяйся в ноги,
не йми на довіру солодкі слова.
В житті є незмінне – Господні дороги
і вічний порадник – своя голова.
Ніколи нікого не май за кумира.
У світі, крім неба, усе – суєта.
Реляції сану чи глянець мундиру –
удавана велич, нерідко пуста.
Ти – боже натхнення, ти – плід його праці,
то ж гордо до сонця обличчя тримай
і потяг душі до божественних грацій
за миску поливки, дивись, не продай.

2013р.

Я щиро вдячна Богу за тепло,
Що добрим словом зігріває душу,
За те, що навіть всім вогням на зло
Я теж горю, мов полум’я, бо мушу.

За тиху пісню, що співав кобзар
Колись давно, у полі, на могилі.
Щось є щемке у цих словах, мов жар.
Вони ж не подоланні, бо стокрилі.

Я вдячна Богу за усе, що є
Хай маю на плечах єдину свитку.
І навіть хай це небо не моє –
Я все одно не вмію не любити.

За вічну мрію, що живе в мені,
У завтра з нею йду, немов на свято.
Поезіє, впаду тобі до ніг,
Свята і грішна посестро крилата .

О, Україно, люба ненько,
Молю за тебе Бога я,
Тобі вклоняюся низенько,
Бо ми навік єдиная сім'я.

Люблю тебе всім серцем, Україно,
Люблю Карпати і Дніпровський схил.
Я перед Богом стою на колінах
В моїй молитві знову ти.

Молитви щирі я підношу
До неба синього, в блакить.
І знову Господа я прошу:
"Дай Україні вільно жить.

Дай долю нашій Батьківщині
І сили дай встояти до кінця,
Нехай завжди у рідній Україні
Під небом майоріє синьо-жовтий стяг"

09.12.2013

Вогні…
Тривожні дзвони проти ночі…
Над містом острах тихо кружеля…
Мине і це…
Пречистий глас урочий
Колись таки долине іздаля.
І переб’є громи
пророче слово.
І небу знову стане до снаги
іскритись вільно зорями любові.
І доростуть до миру вороги…

Хрустіли, надриваючись, ратища,
Тримаючи шовки блідих знамен…
Оточений, лежить на бойовищі
Закутий в обладунки сюзерен.

“Як хочеш жити – падай на коліна”, -
Сказав один, скрививши чорний рот.

“Ім`я моє мені дорогоцінне…
Який тоді з мене вельможний лорд,

Коли і честь, і прапор, і вельможність,
Свою проливши кров, я запродам?
Зрадливість і присяга – не тотожність.
Ось відповідь моя твоїм словам.

На славу цілься, кате, не промаж.
Сховай кудись нелюдський свій оскал.
Я звершив перед королем омаж, -
З тих пір – до смерті – я його васал.

Похороніть мене як є – у латах,
Якщо не мародери, далебі!
Не знатиме стерв`ятник, де клювати –
Бо кров та вірність на моїм гербі.

Міледі, не чіпай гарячі вени,
Отримавши гірку нещасну звістку.
Чеснота й добрість – лорди-суверени –
Заплачуть на моєму обеліску.”

28/2013

революція - мов інфекція
не лікується бо - в серцях
влада коле нам страх- ін'єкцію
вона бачить у нас мерця
ми - не зомбі ми - вільні духом
нас мільйони і ми - живі
не злякають нас завірюхи
не підкоримося москві
досить було знущання-рабства
власна гідність у нас є честь
нам свободи як небу - птаства
хто сказав що неволя - хрест?
вірю в Господа в Україну
у цілющий наш ренесанс
революція рідний сину
то єдиний останній шанс

08.12.13

Ми з тобою брати. Одне лиш
Розділяє тебе й мене:
Ти при зброї, а я при правді,
Та різниця оця мине.

Бо твоя закінчиться служба,
Ти повернешся в рідний дім
Та дітей твоїх там не буде
І любові не буде в нім.

Бо втечуть, розбіжаться діти
По чужинах – у вільний світ.
У тюрмі не захочуть жити.
Але ти її стільки літ

Розбудовуєш. Це твоїми
І руками, й талантом він
Робить зоною Україну,
І не може ніяк без війн.

Він команду дає: «Не думай!».
Тут ніхто не зарадить нам,
Бо отой, що будує тюрми,
Не збудує ніколи храм.

Ми з тобою брати. І завтра
Я зустріну тебе не тут.
Подивися у очі – правда,
Що у них промінці живуть?

Я не вірю, що ти сьогодні
Будеш бити мене. Присядь.
Ми замерзлі такі й холодні,
Але очі горять. За п’ядь

Перемога уже. Я вірю,
Що потрібна вона й тобі,
Бо і ти не хотів би жити
За решіткою. У юрбі

Онде, бачиш? Отам, де діти.
То мій син. А твоя дочка
Може поруч із ним сидіти
Лиш на волі. Зніми з гачка

Свою душу. Зніми шолома
Тут не хоче ніхто біди.
Без вогню не горить солома.
Хочеш хліба? Візьми води.

Я готовий ділити нині
І з тобою усе, що є.
Вогник волі живе в людині.
Не чіпай його – це моє!

Тут немає злочинця, брате.
Побратими і сестри тут.
Тут серця відкривають навстіж
І надією всі живуть.

Ну а ти?... Ти тепер на службі
Ти не хочеш втрачати благ.
Але, навіть якщо ти вдариш –
Мусиш знати, що я твій брат.

09.12.13

Жесть есть -
есть "жесть"!

2013

Розкласти душу на молекули
Та просто...
Чекати чи пройде хто, деколи.
Чи гострий?

Чи віднесе її нажахану
На плаху?
Чи ще не все у неї зламано?
Чи птахом?

Знову грудень стискає груди,
Замітає сліди у літо,
Де було так багато світла,
А тепер все одноманітне...

І сіріє за шклом, хурделить,
Замело всі сліди, алеї,
Павутинням сніговим стелить,
Віття клеїть.

До чого ти, рясноволоса
Україно, себе довела?
В чужу хату прийшла у гості,
Коли власну ще не підмела.

Покажи мені правду, нарешті,
А не лозунги й маніфестації.
Не криваві бої. Не арешти.
Не брехливі експропріації.

Правда – не в кличі пройдисвітів,
Катів, запроданців, заброд,
Що скинути інших пройдисвітів
Посміли призвати народ;

Не в закликах до повстання
Істини вірний набат;
І не в голосних пориваннях
Штурму міських барикад.

Правда – штука пахуча.
Не довго їй визрівати.
Не довго розбити блискучі
Міцні кріпосницькі лати.

Україна – то льох з динамітом.
Моліться обличчям в рушник,
Щоб істини й правди діти
У льох не жбурнули сірник.

3.12.2013

Листопад, убогий і безсилий,
Притуливсь до мене, наче цвіль, –
Так хвороба, змалечку невміла,
З досвідом влучає прямо в ціль.
Листопад, як правда запізніла,
Гасить жар натомлених надій
По усіх околах і наділах
Сподівань у голові моїй.
Листопад, ровесник посивілий,
Зазирає в очі крадькома
Поглядом сумним і зрозумілим
Без пояснень, певно, усіма...
30.11.13

Я свій неспокій другом наречу.
Чому б і ні? Колись бувало й гірше!
Мої думки – це мабуть і не вірші,
А спогад мій – задуманий мовчун,
Старий, як світ, мислитель, і не більше.

Чомусь зізнатись важко: «Я люблю»,
Коли в душі безлюдно і безладно
І тарабанить переспілим градом
Моїх чекань розорану ріллю.
І засипає сніг стежки позаду.

Ця тиша не моя. Коли збагну?
Вітри мої – видать, мені так треба,
Крізь призму літ несуть мене до тебе.
Хоч губить осінь першу сивину.
На клаптику зажуреного неба.

(актуальна байка)
1
Якщо ти сіра мишка,
гадаєш, що тобі вже “кришка”,
бо ти злякалась свого реву…
В люстерко глянь – може ти лев?
2
Якщо ти жирний кіт єси
й кільце добряче ковбаси
в зубах хочеш тримати…
Знай: за-бе-руть,
ще й можуть покусати…
Коли довкола одні пси
живуть!
3
Якщо вже так,
і ти московська зла собака…
ідеш між люди…
То марш до буди!
09.12.2013

Нам чужих вождів не треба,
Що ведуть у круговерть.
І скандує в синє небо
Україна: «Зека - геть!»
На майданах українців
Вже мільйони - не брешу,
Всіх не знищить кровопивця,
Всіх не зможе цей «феншуй».
Будемо стояти миром –
Перемога або смерть,
Ялинковичу ми вирок
Підписали: «Зека - геть!»
До Росії хай втікає
Промосковський цей холуй,
Або краще до Китаю,
З ним азірів і буржуй
Кожен хто ригіанальний,
Хто продав за гроші честь
Влада ця - урок повчальний
Банду з України геть.

08.12.13

На твоєму балконі ще пахне осінніми соками,
навпіл різаним яблуком, листками до відчаю змоклими.
Тільки ми вже не ті. Ти плинеш новими потоками,
я шукаю себе і пірнаю у драми Софоклові.
Я вивчаю історію, дослухаюсь по кому ті дзвони.
Зрозуміти все силюсь: коли ж обміліло бездонне.
А в загравні часи, коли пада минущість на крони,
обминаю спокусливий вихід зі свОго балкону...
7 вересня 2013

Ми ті, що не навчилися любити,
І в небо не злетіли (бо безкрилі).
Бреде наш вік, спустошений, як митар
Рахуючи за нас нужденні милі.

Ще крок, ще два… лишилося до «завтра»
Скажіть, а «нині» за гріхи чиї?!
Чекає лиш на те, як ляже карта
Той страх німий, що в серці причаївсь.

Ні пари з уст – наказано: «Мовчати!»
Комусь за це «сузір’я» на лацкан!
Але ж тебе твоя родила мати
І ти давно, напевне, батько й сам!..

Народе мій, скажи, чому ти злидар
У себе вдома, на своїй землі?!
Чому вкраїнський дух, як на коридах,
Якого рвуть безжально бугаї?!

Народе мій, ти вистояти зможеш.
Ніхто скорити віру не зумів!
Допоможи нам всім, Великий Боже,
У цій борні… коли забракне слів!

Звалили Леніна з кривавого граніту –
Героям слава, слава навіки!
Нарешті вже позбулися ми гніту
Неволі від убивчої руки!

Народ скидає з брязкотом кайдани,
Народ не залякати, не зігнуть!
Благословен будь, рідний наш Майдане –
Свободи української ти суть!

Ні кігті «Беркута», побої, ні тортури –
Не зупинити вам священний гнів
Народу, що змете й камінні мури
Мільйонноруким поштовхом синів.

Подалі від безПутньої Росії,
Що скніє мовчки в рабства ланцюгах…
Хай здійметься ізнов рука Месії,
Покаже нам ясний в Європу шлях!

8.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

А птах кричить на дереві сухому,
Не радість він віщує і не втому,
Віщує пошесть і війну і смерть.
Вже чаша бід наповнена ущерть,
І то не крук, не соловейко – Див
Посеред осені древлян, посеред злив
Отих, що сліз. Тоді як падолист
Епохи черствої слов’ян зірвав надії
І кинув татям в торбу наші мрії,
Тоді як печеніг здійняв на діточок меча,
Тоді як бавитись поляни – не в квача –
У хованки зі смертю. Отоді
У жменях люди понесли воді
Зерно, і хліб, і кров – на требу
Отому Диву, тому птаху й небу,
Що оком злим в серця несе журбу
Слов’яни голіруч взялись за боротьбу
Та берендей регоче, і розгніваний Дніпро
Гуркоче й гомонить й розповідає про
Поганців, що в князівському дворі
Вино криваве лиють до пори,
Аж доки чернь в міцних натруджених руках
Принесе брили, що зітруть їх прах.

Пустоти у серці не загоїш.
І не полікують тут роки
Отієї мУки дорогої,
Що дана любов`ю на віки.

Згадую твої слова останні,
Згадую я зустрічі усі…
І дивуюсь почуття красі,
Мов навіки проклятий… коханням.

Бо така, напевно, воля неба –
Щоб усі, що залишились дні –
Бути, бути(!) в цьому стані треба,
Мучитися люто так мені.

Щоби через тисячі зневір
Проросла в душі страшенна сила
І пролившись кров`ю на папір,
Світ увесь тим болем обпалила!

8. 12. 7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Ми будуємо храм в наших душах, як вічність,
Щоб не знищив його ні мороз, ні вогонь.
Храм свій кожен із нас хай наповнює світлом,
Щоб жило там тепло і сердець, і долонь.

Ми будуємо храм не з каміння, а з істин,
З вічних істин, в яких торжествує добро.
Будуть в храмі отім слово правди і пісня.
Ми будуємо храм всім нещастям на зло.

Ми будуємо храм і до нього дорогу...
Прокладаєм її через смуток і біль.
Зводим стіни святі ми на вірі у Бога,
Аби видно було храм душі звідусіль.

Сузір`ями опаленого степу –
Євшанні очі, полум`яні леза –
Манівцями, протоптаними небом,
Із сонцем на скривавлених ефесах…

Заброди реготали їм услід.
Оті черстві, пихатії заброди
Казали: “Неіснуючий нарід!”,
Та що нема і мови у народу.

А предки не спинились ні на мить
На реготи, потоплені в вині.
Того, хто прямо йде-бо, не скорить
Ні словом, ні у вогненній борні.

Нічого не доводячи нікому,
У сонмі бур, та битв, та злих розлук,
Через усю Галактику, - додому
Пронесли Предки Колесо і Плуг.

08.12.13

Умом Россию не понять,
Ее аршином общим не измерить.
У ней особенная стать –
В Россию можно только верить
Федор Тютчев

Пустынный свет на звездных берегах
И вереницы птиц твоих, Россия,
Затмит на миг в крови и жемчугах
Тупой башмак скуластого Батыя
Николай Рубцов «Видение на холме»

Отака-то в тебе місія, Росіє:
Проростати всюди, де тебе не сіють.
Не пускають в сіни,- ти ламаєш стіни.
Де тебе не хочуть,- край той слух лоскоче.
Немає загати там, де можна брати,
Бо ж за словом віщим сокира засвище…
Що тобі, Росіє, Європа і Штати,
Закохані в джинси, а не в царські шати…
Мабуть, це від того, що Батиїв слід
Скрутив тобі голову в азіатський схід.
Отак ти, Росіє, з століття в століття
Самозвану місію нав’язуєш світу.
Та він вже не вірить в нудну твою пісню,
Од якої, певно ж, і самій затісно.

На час крутого перелому
Простому люду зле ведеться,
Не те, що декому "крутому",
Що він скоробагатьком зветься.
Сказати хочу українцям,
А не "хохлам", чи "малоросам",
Що чаша долі вже по вінця
Терпінням пінить стоголосим.
Народе мій талановитий!
Ти був, як віл отой, терплячий.
І був не раз прилюдно битий
За норов, той-таки, волячий.
І бити будуть, доки носиш
Ярма оздоблену оправу,
І доки ти уклінно просиш
Те, що давно твоє по праву.
Це ж стільки треба пережити,
Перетерпіти бід та лиха,
Щоб так до себе збайдужіти
І старцювати мирно й тихо.
Тобою правити не проти
Перелицьовані "вчорашні",
Котрі, мов щирі патріоти,
Кричать тепер про біди наші.
Народе славний, роботящий,
Ти ж хлібороб і вдатний воїн.
Твій жереб зовсім не пропащий,
Ти долі кращої достоїн!
Вона, бігме, не за горами -
От-от зоря твоя заграє.
В соборах душ воскреснуть храми,
Бо ж дух народу не вмирає!

Десь далеко чути голос – то іде мільйон.
І батьки, і діти стали дружно до колон.
Розправляють люди крила за свої права.
Там де влада сльози сіє не росте трава.

Гніву голос чути близько – нас іде мільйон.
Ні майдани не умістять нас, ні стадіон –
Не фанати йдуть, а вільні браття-козаки,
Що зрадливим і брехливим не дадуть руки.

Чути голос біля серця – то мільйон іде!
Гопник голову ховає в золоте біде.
Кров дітей ніхто не змиє на його руках.
Перемога буде наша! Шахраєві – крах!

Мирно взялися за руки – нас іде мільйон.
Батько й син, дочка і мати стали до колон.
Вільні люди будуть жити на своїй землі,
А розправам і свавіллю – наше дружне: «Ні!»

Комуняки не зупинять – нас мільйон іде!
Революція до правди нас усіх веде.
Мирно стали у колони – три, чотири, п’ять!
Геть бандити, кровосісі, суки, вашу мать!


06.12.13

Заради святої свободи народу,
Я стерплю побої, неволю, брехню.
Мене, президенте, страшити вже годі
Кийком міліцейським: “Ану-ну-ну-ну!..”
Мене не купити за хліб і за сало,
А також, як річ, не відкинути вбік,
Бо я – це мільйони отих, що повстали,
Кого вже ваш уряд нагнув і допік.
Тавруйте, ламайте, вбивайте затято
Мене, якщо інше зробити невміч,
Але пам’ятайте, що брат – йде за брата,
Що мають майдани багато узбіч.
І людською кров’ю ви нині так ситі,
Що туга і жах закипають в мені, –
Я йду Україну свою боронити,
Щоб ви не втопили красуню в багні!
08.12.13

Я іду, журбою оповита,
Нібито до свіжої могили,
У саду, де ми хмільного літа
Келихи кохання пригубили.
І думки мої заполонили
Спогадів яскраві самоцвіти...

Плакали невтішно полонези
У рудій осінній заметілі,
Коли ми кохання хоронили.
Любі мої, яблуні, берези,
А тепер і ви осиротіли,
Листопаду переживши стреси...

2013

що дух?
він м’якне - мліє
й витає в небесах…
а що надія -
красива ніжна жінка – ах

в її обіймах дух твердіє!

що - 2

що страх?
здається
на його боці сатана ха
сміється…
та твердо треба знати

що сатана над ним буде сміятись!

що - 3

що є то є
а страху вже нема з тобою
звертаєшся до Бога по своє
з високо піднятою головою!
він як жебрак в пустині…

благатиме у Бога милостині


що - 4

що віра?
нехай залишиться вона
небога
одна
І ти уже – ура!

За пазухою в Бога

що - 5

що віра?
мов вуглинка
що жевріла…
прийшла пора
“поставити ялинку”…

і запалила гриву звіра

Де Європа? Маємо, що маєм?
Від брехні в серцях полинна їдь…
Україну снігом засипає,
Та Майдан нескорено стоїть!

Історична ноша на раменах –
Шанс навіки подолати зло!
Вітер рве намети і знамена,
Україну снігом замело…

Тут немає тої “хати скраю”,
Бо мета одвічна і ясна!
Україну снігом засипає,
А в серцях надія і весна.

Будемо стояти до загину,
Не бажаєм жити “назворот”!
Засипає снігом Україну,
Але, вірю, вистоїть народ!


8.12.2013

Спасибі, Вседержителю, за сніг,
За горлицю, що на вербі воркує.
З яких вона прилинула доріг?
Мо`, аж від Тебе… Шепіт мій почує.
Освячені прозористі слова
Червоним інеєм на ґрати ляжуть,
А муза з палахкого рукава
Сріблясті перли висипле на сажу…

Спасибі, Триєдиний, за журу,
За промені розрадоньки – від мами,
За те, що залицявся вірний друг,
А недруги змаліли – цятки в рамі,
За намистиння сміху – з кришталю,
За те, що шиби й очі уціліли,
За те, що серед мінусів є плюс.

…Хитнувши тишу, горлиця злетіла.




2013

Він з'явився зненацька, - світанок, -
Усміхнувся, мов сонне маля,
Він озвався до мене птахами,
І здригнулася сонна рілля.

За вікном його погляд голубив
Неба чистого свіжий кришталь,
Одинокі хмаринки, мов губи,
Цілували замріяну даль,

Грало тепле проміння у листі -
То світанку радів день новий,
І усмішки його пломенисті
Ніжно вітром торкалися вій.

"Здрастуй, сонце!" - зраділи дерева,
Мов дитина, я з ними радів,
І гаї, - жовті сонячні леви, -
Ніби восьме, найкраще із див.

Примарилось…
Примарилась весна,
Усмішка травня,
Вишня вся у квітах,
9-го не хочу:
Тихо звіту
Складати не бажаю
Перед дідом.

Примарилось…
Закінчилась війна,
Дорожня карта,
Позначки до Півдня,
Дніпровський тракт
І бузьки понад ним
В польоті духу
Славнім і святім.

Примарилось?

Пульсують в унісон серця
у цьому світлому повстанні.
До перемоги, до кінця
я залишаюсь на Майдані!

За кров дітей, за їхній біль,
за землю нашу, Богом дану,
задля майбутніх кращих днів
ми вийшли на граніт Майдану.

Хай нелегка дорога ця
і невідомо, що там далі, –
до перемоги, до кінця
я залишаюсь на Майдані!

Супроти звірства та брехні,
супроти зради й лицемірства
виходь на площі головні
твого села, містечка, міста!

Ми не дамо себе втоптать
в багнюку страху та мовчання!
За честь покривджену стоять
мої краяни на Майдані.

Хай нелегка дорога ця
і невідомо, що там далі, –
до перемоги, до кінця
я залишаюсь на Майдані!

Настане день – і зло впаде.
Але й в часи нові, незнані,
і в щасті, і в журбі – будь-де
лишайся серцем на Майдані!

…………………………

До перемоги, до кінця
я залишаюсь на Майдані!

6.12.2013

Я знову біля рідного порога,
бентежно серцю і бракує слів,
мене стрічає яблуня розлога,
що на обійсті батько посадив.

Приспів:
Я притулюся до гілля,
як до матусі немовля,
про незабутні давні дні
шепоче листячко мені.

Живе отут моя любов і сила,
сюди спішу з натомлених доріг,
беру в долоні яблуко дозріле,
немов святий життєвий оберіг.

Приспів.

Душа в минуле невловимо лине,
і це довіку буде саме так,
бо повертає до джерел родинних
мого дитинства яблуневий смак.

Приспів.

У сновидінні зяяв древній Київ.
Іще світанок темряву не їв,
Як спокій міста жах убивчий виїв
Половниками варварських київ.
І, як не дивно, саме ця зачистка
Страху й вагання із людських сердець
Збудила силу бойового тиску
На безум влади.
Безуму – кінець!

07.12.13

Зима... Зима (котра? Але не перша)...
Усю тебе я восени одержав:
твоя краса - на вітровому склі.
Я не стою ( не кваплюсь я, це точно),
з тобою я знайомий не заочно
(не раз одне на одного ми злі).

За сніг бурчав, за ожеледь сварився...
Ну, той іще... Я зовсім не змінився.
А ти хотіла захистити світ.
Брудний такий, він одягався в біле.
Можливо, так він очищався (вірим)
і на землі ставало менше бід.

А я волів проїхати, де хочу,
та сніг чи лід мені впадали в очі -
і я терпів, я зношував вузли.
А ти тоді красою вибачалась,
ім'ям "Зима" від люті рятувалась.
І друзі все робили, що могли.

Ось знову ти, і знову щось лікуєш...
І знову я - двигун, котрий ти чуєш.
Температур різниця - не нулі!
Ім'я "Зима"! Мене вкриває іній.
Зелений я і одночасно синій...
Твоя краса - на вітровому склі.

7.12.2013

Зупинились човни чужинецьці
прип'ялися до берега. Стали
з них зізлазити люди неспинно
сараною усе обліпивши. Це вже
все отут наше — ревіли.
Сонце
вкуталось в хмари хутенько, -
бо не гоже світилу такеє
споглядати. Хоча споконвіку
як зродилося плем'я несите,
уже й хмар не буває достоту,
щоб прикрити людськую гидоту.

Боже, де ж ти? Як в цьому звіринці
важко втрапить на стежку до тебе!
що веде через горе по вінця,
що веде через...

Люди! О, люди…
Чаша зради, підлоти й блюзнірства
не лишалась ніколи порожня...
Подивіться, та лиш озирніться!
що довкола?!
Чи це ваша мрія?
Це сюди у дитячих задумках
вас вела нерозхлюпана радість?
Це воно, що чаїлось в іскринках
оченят, що зоріли на матір?
2009

Спішу думками в рідний край.
Стаю на його гідній ниві.
Скажіть, де найти справедливість?
Ставайте з Богом за наш рай.

Спів солов’їв скоро затих.
Сум журавлів летить у вирій.
Своє кру, кру співають щиро.
Сварні сорок дивують всіх.

Старенький Київ жде своїх.
Солідаризуватись треба.
Стискайте долонь. Моліть небо.
Співайте. Спів трапить до всіх.
17.11.2013р.

«цей мітинг проходив чесно, без пресингу й бою…
все.
я зробив все, що міг…
резолюція за тобою»…

прикро,
але свою революцію я програв,
на жаль, мій "серцевий пікет" розігнали,
це ж мирний був страйк, я ж не порушив устав,
і це засвідчити можуть усі незалежні канали.

мій мітинг був мирний,
я не брав твою раду штурмом,
приходив, чекаючи рішення президента,
не викрикував гасел,
не набридав тобі шумом,
це був мирний мітинг закоханого студента.

люба,
я просто хотів інтеграції,
мила, я вірив своїй опозиції,
я ж прводив зібрання і мирні акції,
не висував вимог,
лише пропозиції…

але ти розганяла усі мої мирні пікети,
розбила навколо себе мої барикади…

я розпускаю свій страйк
і збираю свої намети...

я зрозумів…
не буде більше блокади.

«цей мітинг в моєму житі був дуже незвичний,
й лишив по собі вірш політико-аполітичний»…
© М.Філдман

Вишгород межує з Межигір’ям
Горбиками древніми могил,
І міцним парканом недовір’я,
Зведеним під самий небосхил.
Зашморгом надійним людних вулиць
Вишгород упадину обвив,
Щоб тремтів налякано прибулець
І за межі наші не ходив.
Вишгород пильнує чіпко зором
Кожен крок “проффесора” і рух,
Щоб не нісся проросійський сморід
Звідтіля, де український дух.
Вишгород – межує з Межигір’ям…
06.12.13

Світе мій…
Світе мій…
Світе мій…
Тричі ще: світе мій!
Втома, як міль, мою душу щоденно підточує…
Вільною…
Вільною…
Вільною…
Тричі ще: вільною!
Так самозречено , палко так жити (не бути, а жити!) так хочу я…
Полум’я в серці, в долонях, у мене під віями…
Крила розтрощено… Крила цим світом розтрощено…
В цьому нерівному герці що маю робити із мріями,
Тими , що в небо знялись і… зірвались, непрощені...
Тими, яким не судилось обнятися з дійсністю ?..
Знов нафталінові будні за мною волочаться…
Вчора наснилось, що я воювала зі сірістю…
Виграла, звісно, тому й прокидатись не хочеться…
Боже мій…
Боже мій…
Боже мій…
Тричі ще: Боже мій!
Може, я випрошу, вимолю в тебе для світла лампадку…
Дні побілішають, стануть на ночі не схожими…
З’явиться шанс…аби все розпочати спочатку…
спочатку
2012

Наречена...Має бути чемна,
Я ж – нестримно до думок причетна
і шалених, пристрасних поривів,
Розуму твого, душі і тіла...

Почекай, а як же те, що варто,
Щоб цнотлива, знітитися жартом,
І рум’янцем заливало щічки?
Я, мовляв, ще зовсім недосвідчена...

Наречена...Біла-біла сукня,
Незручні підбори в білих туфлях,
Тяжкувато йти у них під гірку,
Натовп вимагає гучно: «Гірко!»

Наречена хай тобі насниться,
У тонких панчохах і спідниці,
Відкрива поділ красиві ніжки,
Хай насниться не свята й не грішна.

Наречена має бути ніжна,
Вдало натренована усмішка,
Подола підйом, здолає гірку,
Гості вимагають знову «Гірко!»

Серце у корсеті, мов в лещатах,
Із дівочим щебетом прощання,
Статус. Штамп. Вінчання і молитва...
Наречена, що тут говорити?

Країна невдоволена,
Розгнівана, збунтована,
Громадами осміює його уже й кляне,
А він не прислухається
До люду і не кається,
Наївно сподіваючись, що кара обмине
За зради і за злочини,
За мрії заклубочені,
Хмарками безкінечними лукавих обіцянь, –
Гаранта конституції
І майстра екзекуції,
Натхненника лякливого довічних кепкувань.
Побиті і потоптані,
Ледь у крові не втоплені,
Його іще вмовляємо й благаємо: “Іди!..”
Та він на це не зважує,
А фразою за фразою
Свідомо нас підштовхує знедавна до біди.
03.12.13

бачиш любов не_суть
чуєш вібрато гине
то затихають війни
втомлені від руїни
з рота що кров’ю пінить
в грудні спадає ртуть

ті що не греблі рвуть
кроку критична маса
світла ази і аси
вигоять рани часом
вибухнуть в серці басом
рала перекують

жде на відвагу путь
а на розвагу дума
скільки потрібно суму
пружного ліку з гуми
пилу пили і буму
щоб остогидла суть

світ що не йде спалю
в серці змоловся камінь
слово розрита яма
я розроджусь устами
зболений до без тями
загнаний матом в лють

сльози в біді не ллють
їх утирай слабому
очі відкрий сліпому
голос звільни німому
смикни за звук глухому
крикни щосили будь

22 Листопада 2013

ми з блискавицями вели танок
мораль в ковтки повітря набирали вміло
сльозило з катакомб образ вино
на світ виходило усе що серце їло

уважно перечитував уста
не перескакував прогнози і події
ловив метеликів і відпускав
то ґав лякав то очі де попало сіяв

і провіряв мовчанням підігрів
як википали густо видихи з легенів
а за думками йшов то слово вів
і скупо мій інстинкт вихлюпувався з генів

коли без весел горлом пропливав
воно у хвилюванні полоскало вдачу
багата мною ваша голова
коли їй вірити то чистий з мене мачо

давав дорогу вибухам на сміх
смітив жаргоном і давився від цигарки
і час мій не отямився й добіг
до ваших безперечних ‘ні’ в ковтку із чарки

ви засвітилися за склом очей
вином зігріта свічкою розваг задута
немов земля в якій застиг ковчег
і звірину відважував попарним брутто

усе змішалося любов і гнів
добро і зло мольба і лайка міднолоба
кохалися мов темінь у вогні
як з тілом черви що прогризли мушлю гробу

тіла гойдалися тремтів сервант
невтримно билися писалися до крапки
іконний лик з куточку арештант
мовчав з-під рушника накинутого хапко

і тінь у тінь складала свічки стан
рука в руці обійми ніг навхрест на спині
тореадорський блискавичний тан
на зернах слів і м’ятім одягу лушпинні

8 Листопада 2013

це так просто як ніч безумовно і дивно
ані кроку назад ані виру з очей
наче місячна цвіль облітає людина
і ніщо ні за чим ні у щось не тече

ти мене розклади на склади на лопатки
і сумним відмалюй при свічі з голови
роздаруй вже німого у тінях на згадку
розтинанню повітря мечами трави

а тоді розгуби у безмежнім відлунні
поки зову птахи не розтануть у сні
поки голосу біль сам себе не усуне
не летітиме тихо у спогадах сніг

хто мене опустив як у купіль малятко
ніжно так обійма що дихнути ніяк
це небита зима без кінця і початку
в зледенілому серці дорога моя

лопотять корогви значить вітер не сниться
безголові шапки значить вже принесли
і лягає земля мов насіння синиці
і від тім'я до п'ят всі жалі проросли

ти мене пригадай у настуканні шиби
сонцем дихаю ледь у кістлявих гілках
хай обілений світ заворожений ніби
розпадається світлом у рідних руках

7 Листопада, 2013

Translation:

при здачі карт він мов медитує
з ким грає він про це не зна
для нього гра це не виграний гріш
чи повага одна

при здачі карт відвіту шукає
у шансу лініях святих
в прихованих ймовірних законах
танцюють цифри в них

я знаю що піки мечі для солдата
я знаю що трефи зброї піке
я знаю що бубни гроші на все це
та серце моє не таке

чи зігра він бубновим валетом
чи даму пік він покладе
чи прихова короля у руці
як пам’ять пропаде

я знаю що піки мечі для солдата
я знаю що трефи зброї піке
я знаю що бубни гроші на все це
та серце моє не таке
та серце моє моє не таке

і якщо б я сказав що люблю вас
ви подумали дивно однак
я не людина столике обличчя
у мене маска одна

хто говорить нічого не знає
і з’ясовує вартість свою
як саме ті хто клене рідну вдачу
ті хто втрачає в бою

я знаю що піки мечі для солдата
я знаю що трефи зброї піке
я знаю що бубни гроші на все це
та серце моє не таке
та серце моє не таке
та серце моє моє не таке

Original:

He deals the cards as a meditation
And those he plays never suspect
He doesn't play for the money he wins
He don't play for respect

He deals the cards to find the answer
The sacred geometry of chance
The hidden law of a probable outcome
The numbers lead a dance

I know that the spades are the swords of a soldier
I know that the clubs are weapons of war
I know that diamonds mean money for this art
But that's not the shape of my heart

He may play the Jack of diamonds
He may lay the Queen of spades
He may conceal a King in his hand
While the memory of it fades

I know that the spades are the swords of a soldier
I know that the clubs are weapons of war
I know that diamonds mean money for this art
But that's not the shape of my heart
That's not the shape, the shape of my heart

And if I told you that I loved you
You'd maybe think there's something wrong
I'm not a man of too many faces
The mask I wear is one

But those who speak know nothing
And find out to their cost
Like those who curse their luck in too many places
And those who fear a loss

I know that the spades are the swords of a soldier
I know that the clubs are weapons of war
I know that diamonds mean money for this art
But that's not the shape of my heart
That's not the shape of my heart
That's not the shape, the shape of my heart

Герої не плачуть, герої стоять
Плечем до плеча і обличчям до неба.
Нам єдності треба і мудрості теж,
Та тільки життя нам такого не треба!

Герої не плачуть, герої ідуть
Серцями на кулі, бо більше несила
Нести свою волю під ноги катам,
Надії ламати кайдани і крила!

Герої не плачуть, герої встають,
Хоч кров заливає і душу, і очі!
Щільніше ряди! Нас усіх не уб’ють!
Ніхто жити в хаті, що скраю, не хоче.

Герої не плачуть, герої несуть
На плаху життя, на вівтар – перемогу!
За батька, за діда, за наших дітей,
Що стати до лав наших нині не можуть!

Герої не плачуть, герої ідуть…
Герої не плачуть, герої ідуть!


05.12.13