ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Артур Курдіновський - [ 2026.11.22 18:17 ]
    У цьому полі (глоса)
    Усе життя - велике синє поле,
    Крізь поле це дорога непроста
    Кладе мовчання у сухі вуста,
    Тут пісня не лунатиме ніколи,
    Лише відлуння, сповнене крамоли!
    Здається, все прожите - тільки сон...
    Стоїть жури ворожий батальйон,
    Засохли польові яскраві квіти,
    І ні душі... Спитати б, як дожити
    У цьому полі, синьому, як льон.

    А як важливо прочитати знак,
    Що доля подає нам красномовно!
    Рядки любовні - зовсім не любовні,
    Втрачає голос черговий співак,
    Радіють легіони посіпак
    Та слуг багатоликої підлоти.
    Зустрічний! Я прошу: зізнайся, хто ти!
    Позаду - тільки спалені мости.
    О, бранцю честі! Буде так завжди -
    Супроти тебе - сто тебе супроти!


    Рейтинги: Народний -- (5.88) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  2. Ірина Вовк - [ 2026.11.22 18:07 ]
    Антологія містерій "НА ЗЛАМІ СВІТЛА" (продовження 7)


    ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

    8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

    (Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

    Дійові особи:
    Мікела́нджело Мері́зі да Карава́джо – Майстер, поранений, згасаючий від лихоманки на березі моря.
    Голоси римських завулків – відлуння бійок, криків банд, брязкання шпаг та таверн на площі Наво́на.
    Голоси Мальтійського ордену – суворий докір за порушені обітниці та втечу.
    Ле́на з Ко́рсо (Померла Мадонна) – голос блудниці, з якої він написав «Успіння Богородиці».
    Голос глибокої Тіні – стихія мороку, основа його живопису.
    Тіні гвардійців, Матроси – безмовні постаті у маренні.

    ПРОЛОГ
    Липнева ніч 1610 року душить узбережжя По́рто-Е́рколе важким вологим маревом. На розжареному за день піску, біля самого краю брудної, солоної морської піни, лежить чоловік. Його обличчя спотворене недавньою жорстокою бійкою в Неаполі, сукно колись дорогої камізелі просякло сіллю, художнім лаком і чорною кров'ю з глибокої розкритої рани під ребром.
    Епоха Бароко вривається в Історію не через тихі монастирські каплиці, а через цей дикий, м'ясистий, поранений живопис Караваджо, де святі мають брудні п'яти, а ангели пахнуть римським потом і дешевим вином. Корабель, що віз його останні полотна – його єдину надію на папське помилування за вбивство, – пішов геть, залишивши художника помирати на цьому розпеченому, безлюдному березі. Одинока зірка над морем здається холодним відблиском на лезі шпаги, яку він у судомах так і не випустив із міцно стиснутих пальців рук.

    З’ЯВА ПЕРША: Холодний ніж на Площі Наво́на
    Простір берега Порто-Ерколе починає викривлятися у гарячковому маренні художника. Морський туман густішає, і крізь нього, наче крізь брудне скло таверни, починають проступати силуети римських цегляних стін. Спалахують брудні жовті ліхтарі. Чути тупіт нічних переслідувань, п'яний сміх, брязкання сталевих шпаг та гуркіт гральних костей по дубових столах.
    Караваджо важко перевертається на бік, хапаючись вільною від шпаги рукою за роздерту камізелю. Він плює кров'ю на мокрий пісок, намагаючись підвестися на ліктях.

    Мікеланджело Мерізі да Караваджо (хрипить, кричить у порожнечу моря):
    Куди... Куди ви сховали мої полотна?! Стійте! Поверніть корабель! Мій «Давид з головою Голіафа»... моя «Мадонна пілігримів»... Вони там, у трюмі! Без цих клаптів полотна я ніхто! Без них я просто вбивця, засуджений до відсікання голови, дикий звір, якого цькують гвардійці по всіх усюдах від Рима до Мальти!
    Я не хотів писати ваші солоденькі, вилизані ікони для ситих кардиналів! Я не хотів малювати ангелів із курячими крильцями! Я шукав Бога там, де Його ніхто не шукав – у підвалах, серед бруду, у криках схоплених за горло хлопців у завулках Бо́рго! Я брав світло з одного-єдиного джерела – пробивав ним темряву, наче ударом кинджала, виривав людську плоть із небуття! Чому ж тепер моє власне світло гасне? Ця проклята лихоманка випалює мій мозок... Озовися, Риме! Ти ж так палко хотів моєї крові – я тут, бери!..

    Голоси римських завулків (наростають з туману брутальним галасом банд і таверн):
    – Ти знову вплутався в бійку, Мікеле! Згадай, згадай Ка́мпо-Ма́рціо!
    – Пам'ятаєш Рануччо Томассіні, якого ти заколов на тенісному корті через дрібний борг і брудну шлюху?
    – Пам'ятаєш крики в тавернах біля площі Наво́на, розлите дешеве вино, розбиті ліхтарі та волоцюг, яких ти за руку тягнув у свою майстерню, щоб писати з них апостолів?
    …Ти грався зі смертю щоночі, ти писав своїх святих мучеників із тих, кого завтра кинуть у тифозні рови під мурами замку Святого Ангела! Твій єдиний закон – це ніж, твій живопис – це криваве лахміття в божих шатах! Біжи… біжи далі, Караваджо! Гвардія Папи вже на сусідній вулиці, і мотузка ката чекає на твою горду шию!

    З’ЯВА ДРУГА: Зраджений Хрест Мальти
    Римські завулки розчиняються в тумані. Світло стає важким, суворим, сталево-сірим. З морської піни виростають силуети неприступних скель Мальти та кам'яні мури замку Сант-Анджело. Зовсім поруч чути залізну ходу лицарських обладунків.
    Попереду Бруно... ні, Караваджо бачить привид Мальтійського лицаря у важкому чорному плащі з білим восьмикутним хрестом. На пісок перед художником падає розірваний золотий ланцюг ордену.

    Голоси Мальтійського ордену (звучать осудливо, з презирливою гордістю):
    – Ми прийняли тебе у свої лави, Нола... Мікеланджело Мерізі!
    – Ми поклали на твою шию золотий ланцюг кавалера, ми простили твої римські гріхи й змиту кров'ю репутацію!
    – Ми хотіли, щоб твій великий пензель служив славі лица́рства, щоб ти увічнив Хрест нашої громади!
    … А ти? Ти знову схопився за зброю у святих стінах, ти пролив кров шляхетного брата ордену і втік із кам'яної криниці нашої найглибшої в'язниці, наче щур уночі! Ти позбавлений ордену, ти проклятий і вигнаний як гнилий, смердючий член нашої святої громади! Твій хист – від диявола, бо в твоєму серці немає жодної краплі християнського смирення! Здихай у цьому прибережному багні Порто-Ерколе, ти більше не лицар, ти… порожнє місце на землі!

    Мікеланджело Мерізі да Караваджо (плює на розірваний ланцюг, його очі горять шалом):
    Ваш хрест такий же холодний, як ваше каміння! Ви хотіли, щоб я малював ваші залізні мечі і пиху? Я написав для вас «Усікновення голови Іоанна Предтечі»! Я написав його власною кров'ю, підписавши своїм ім'ям із відкритої на шиї рани! Я бачив смерть ближче, ніж усі ваші лицарі у фортецях! Моє мистецтво не належить вашому ордену – воно належить істині, яка кричить із брудної плоті!

    З’ЯВА ТРЕТЯ: МАДОННА З РИМСЬКОГО ДНА
    Важке залізне світло зникає. На сцену опускається м'яке, тепле, бурштинове світло, схоже на відблиск єдиної свічки в напівтемній майстерні. З морського туману повільно виходить жіноча постать. На ній проста червона сукня, її волосся розпущене, а ноги – босі й заляпані річковим мулом Тібру. Це – Лена з Корсо. Вона підходить до Караваджо, який у безсиллі падає головою на її коліна.

    Лена з Корсо, Померла Мадонна (її голос звучить як лагідна, нічна сповідь):
    Мікеле... Мій дикий, мій нічний, мій змучений Майстре. Не слухай їхні осудливі перелякані голоси, в них захована лише гординя. Вони викинули моє грішне тіло в річку, бо я була звичайною блудницею з завулка Корсо. Вони кричали від огиди, коли побачили моє розпухле від води обличчя та сині ноги на твоєму новому вівтарі в церкві Санта-Марія-делла-Скала! Вони називали це святотатством!
    Але ти... Ти не злякався моєї смерті. Ти сів поруч із моїм трупом, ти змалював мої посинілі губи, перетворивши мій земний сором на величне «Успіння Пресвятої Діви». Ти дав таким як я, проклятим і знедоленим римського дна, те безсмертя, якого весь Ватикан не зміг купити за все своє криваве золото! Твоє чоло таке гаряче, мій хлопчику... Ляж мені на коліна тут, під цим холодним туманом Порто-Ерколе. Світло довкола мене у твоїй картині ніколи, чуєш, ніколи не згасне.

    ЕПІЛОГ
    Бурштинове світло майстерні починає розсіюватися. Настає остання передосіння хвилина перед світанком. З усіх кутків сцени починає підніматися густа, непроглядна, майже відчутна на дотик чорнота – Тінь. Вона огортає постать Караваджо, наче важке сукно.

    Голос глибокої Тіні (гуде навколо, поглинаючи звуки):
    Ти забагато взяв у мене, Караваджо. Я була одноосібною володаркою цього світу, я покривала все людське єство своїм спокоєм, поки ти не прийшов у мистецтво зі своїм проклятим, різким бічним світлом! Ти почав по-живому виривати з моїх обіймів шматки людського м'яса, білизну сорочок, золото винних караф та крики мучеників!
    Ти змусив мене, велику Темряву, працювати на твої сюжети, ти зробив мої тіні глибокими й страшними лише для того, щоб твоє світло здавалося людям святим і Божественним! Тепер твоя черга платити за борги. Поверни мені те, що вкрав у моєї ночі. Ця лихоманка – це мій отруйний морок у твоїй крові. Розчинися в мені, Мікеле. Твій час вийшов.

    (Сонце починає повільно сходити над безлюдним Порто-Ерколе. Але воно не золоте й не радісне – важке, багряно-сіре, воно насилу пробиває щільний морський туман, падаючи на землю єдиним, різким, похилим променем – фінальним акордом «к'яроскуро».
    Караваджо робить свій останній, надлюдський, відчайдушний порив. Він витягує зранену руку вперед, до цього першого променя, наче намагається схопити пензель або впіймати останні відблиски світла).

    Мікеланджело Мерізі да Караваджо (на останньому подиху):
    …Світло!.. Тінь не... переможе...

    (Його пальці судомно розтискаються. Важка сталева шпага з тихим дзвоном падає на мокрий пісок. Чергова морська хвиля накочується на берег і повільно змиває його останні сліди, залишаючи світові лише його революційне, невблаганне «к'яроскуро», що назавжди розірвало морок і змінило обличчя Старої Європи).



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  3. Володимир Бойко - [ 2026.11.22 18:14 ]
    Напівлюди
    Напівбрати-напівкати,
    Напівтварюки-напівлюди,
    Напівсвятоші-напів-Юди –
    І спробуй з глузду не зійти!

    Пощез стовідсотковий вміст –
    Діли усе наполовину,
    Бо навіть ницу худобину
    Хтось виціловує під хвіст.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  4. Вячеслав Руденко - [ 2026.11.22 17:13 ]
    Може, то лиш вітер свище?
    Спить підступне у в’язниці,
    Чути шерех чорних крил,
    Млин розчинний у кавниці,
    Місяць знову повен сил.

    Бородою перехожі
    Листя верб метуть вночі,
    Рій метеликів вельможних,
    Війни в спалахах свічі.

    Чути пісню таборову
    З мосту містиків, що мстять
    Хтивим плитам мармуровим,
    Як над річкою летять.

    Підійди до них поближче,
    Нижче голову вклони:
    Може, то лиш вітер свище
    Над уламками труни?

    Може, розум, що дрімає
    І не відає дурниць,
    Як свята небесна зграя
    З реактивних паляниць…


    Рейтинги: Народний -- (5.78) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  5. Євген Федчук - [ 2026.11.22 14:48 ]
    Одна сторінка з життя білоруських партизан
    Дорога асфальтована кудись мене вела.
    Ліси навколо золотом горіли.
    Іноді з неба дощиком кропило.
    Я їхав їхав від села і до села.
    Та десь, напевно не туди звернув.
    Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
    Замовк мій навігатор, як на лихо.
    Тож я на межі розпачу вже був.
    І головне: спитать нема кого.
    Пуста дорога і ліси навколо.
    Лиш зрідка промайне якеєсь поле.
    Я вів «коня залізного» свого
    Та на всі боки, звісно роззирався
    Аби когось уздріти, розпитать,
    Як мені ту дорогу відшукать,
    Якою я би до мети дістався.
    Аж попереду маячить село.
    А справа – монумент понад дорогу.
    Якиїсь чоловік побіля нього.
    Мабуть, старий, бо сиве вже чоло.
    Я зупинив машину, підійшов
    Та привітався. А старий отвітив.
    В його очах глибокий сум помітив.
    Він повернувсь до монумента знов.
    Я глянув на табличку, прочитав,
    Що тут лежать солдати й партизани,
    Які смертельні тут дістали рани
    У ті воєнні, ті страшні літа.
    - Із ваших тут, напевно хтось лежить? –
    Спитав його, розмову щоб почати.
    Він повернувся, щоб лишень сказати
    (А бачу сльози із очей біжать):
    - Ні, в цій могилі звірів поховали.
    Я здивувався: - Як то може буть?
    Написано ж… - То можете забуть.
    Тут звірі, що люд мирний убивали.
    Я сторопів: - Про кого саме ви?
    Хто убивав? – Так звані партизани.
    Історію я знаю непогано,
    Тож погляд цей для мене не новий.
    Таж то учені. Від людей простих
    Такого не очікував почути.
    Про шлях спитати довелось забути,
    Бо я вже зупинитися не міг.
    Хотілося у діда розпитати:
    А що він саме на увазі мав?
    Чом звірами людей тих називав.
    Хотів питання ті йому задати.
    Та, видно гнів у ньому аж кипів
    І на поверхню виривавсь словами:
    - Як хочете, то поділюся з вами, -
    Від хвилювання просто прохрипів.-
    Насправді – це не пам‘ятник. Під ним
    Солдати, які тут не воювали
    І партизани. Прізвищ зовсім мало,
    Хоча рахунку не злічити тим,
    Які знайшли смерть в нашому селі.
    Село Дражни, коли вам невідомо.
    Колись воно було і моїм домом.
    Я знав тут кожен кущик взагалі.
    Ще був малим, коли прийшла війна.
    Припхали німці та нас не чіпали.
    Війська на схід німецькі простували.
    Для нас малих тоді то дивина.
    Війська пішли, лишили поліцаїв
    Із тих, хто їм погодився служить.
    Їх в школі поселили нашій жить.
    Їх було десь під сотню, пам‘ятаю.
    Удале місце вибрали вони.
    Та школа ген на пагорбі стояла,
    Із неї всі дороги проглядали.
    Все під вогнем, звідкіль не поверни.
    Ліси ж стояли кілометрах в трьох
    Від школи. Тож усе, мов на долоні.
    Надійніше щоб було в обороні,
    То дзоти збудували. Як горох
    Летіли кругом кулі звідтіля,
    Тож дарма було, навіть підступатись.
    Із німцями не довелось стикатись,
    Вони всім керували звіддаля.
    А поліцаї, щоби прислужить,
    Одразу майже звірствувати стали.
    Ветлікаря Шаплику розстріляли.
    Взялися підозрілих всіх ловить.
    Мій тато у сільпо був голова,
    Ще й комуніст. В ліс довелось тікати.
    А ті взялись на нього полювати.
    Вночі, бува додому прибував,
    Харчів узяти, одяг замінить.
    Отут вони його перейняли.
    Сім’ю всю нашу сонними підняли,
    Щоб мали ми можливість поглядіть,
    Як будуть вони тата катувать.
    Ми майже голі, мама, я, три брата,
    Сестричка Катя мусили стояти
    Всі на гумні і вироку чекать.
    А тата узялися катувать,
    Веліли, навіть викопать могилу…
    Але не вбили. Чом, не зрозуміло.
    Відправили в концтабір помирать.
    Так ми без тата і жили тоді
    З ненавистю до окупантів клятих,
    Чекали «наших», що прийдуть звільняти,
    Щоб нашій цій зарадити біді.
    Отак два роки цілих проминули.
    Сиділи партизани у лісах,
    А поліцаї в селах, нам на страх.
    Між ними майже сутичок не було.
    Та в сорок третім Сталін наказав,
    Щоб дарма не сиділи партизани,
    А, врешті свою силу показали.
    Тож в січні враз загін один напав
    На поліцаїв, що сиділи в школі.
    Не знаю, хто вже той загін очолив
    Та, мабуть клепки в голові не мав.
    Попхали в лоб усі на кулемети.
    Ті їх усіх одразу й посікли.
    Селянам поховати їх дали.
    Я добре пам‘ятаю ті моменти,
    Як мама гірко плакала, бо ж ми
    Тих партизан надією вважали.
    Вони ж нас від фашистів «захищали».
    Гордились партизанами тими.
    Чотирнадцяте квітня… Боже мій.
    Його до смерті буду пам‘ятати…
    Увечері лягли спокійно спати.
    А о четвертій ранку раптом бій.
    Нас постріли зненацька розбудили. –
    Старий на мить задумавсь, зупинивсь
    Та на село зі смутком подививсь.
    На ліс поглянув, мов збирав всі сили,
    Щоб пережити знову весь той жах.
    - Кричала мама, - Горимо! Тікайте!
    Що під рукою, чимскоріш хапайте!
    Ми вискочили голі. На очах
    Палали хати, постріли навкруг
    І крики. Ми бігом в город шугнули.
    Там у якіїсь бур‘яни пірнули.
    Від страху я, здавалося оглух.
    А мама повернулася у дім,
    Аби хоч якісь речі врятувати.
    Уже солома зайнялась на хаті
    І клубами здіймався чорний дим.
    Я до землі холодної туливсь,
    Чекав на маму. Та не поверталась.
    Чи, може щось таке із нею сталось?
    Підповз я ближче, у траві підвівсь, -
    В старого голос раптом задрижав, -
    Аж бачу, із десяток партизанів
    Багнетами вбивають нашу маму.
    «Отримуй, гад фашистський!» - хтось кричав.
    Між них були й чоловіки, й жінки.
    А я стояв, як вкопаний, дивився.
    Очам не вірив – може, помилився!?
    А тут ножа хтось вихопив-таки
    І мамі раптом горло перетяв…
    Тут Катя підхопилась: - Не стріляйте!
    Я - комсомолка! Ось білет! Тримайте!
    Високий партизан наган підняв,
    Прицілився. Я закричав до нього:
    - Не убивайте, дядечку, сестру!
    Та він не припинив смертельну гру.
    Натис гачок. Від пострілу отого
    Пальто сестри скривавилося вмить…
    Вона нічого більше не сказала,
    У мене на руках і помирала.
    А той убивця до цих пір стоїть
    Перед моїх очей.- старий змахнув
    Скупу сльозу, - Я відповзав травою
    І бачив: молоду сусідку мою
    З дитинкою хтось до вогню штовхнув.
    А потім троє разом узяли
    Й обох живцем у вогнище жбурнули.
    Для них то все, немов забава було.
    З братами ми городом поповзли.
    Біля дверей палаючою хати,
    Де бабця Гриневичиха жила,
    Вона лежала, мертва вже була.
    Обпалена, в крові… Нам забагато
    Видовища того вже тоді стало.
    Городами, мов ящірки повзли,
    До дядькової хати прибули,
    Яка уже на той час догоряла.
    Згоріла хата, дядько уцілів.
    Отож ми біля нього і зостались.
    У землю… у землянку закопались.
    У ній він з нами аж до літа жив…
    Пізніше ми дізнались: партизани
    Прийшли, щоб поліцаїв перебить,
    Та по другому здумали зробить
    (Ніхто ж тим розбиратися не стане).
    Чого на кулі пхати, як вони
    Людей поб‘ють, а скажуть – поліцаїв.
    Тож вбитих між поліції немає.
    Село спалили з тої сторони,
    Звідкіль прийшли, а поза «школу» хати
    Зостались цілі. Люди теж зостались.
    На ранок німці у село примчались
    Та кинулися людям помагати.
    Кого перев‘язали, а кого
    Відправили в лікарню… Так от було.
    Живі про те і досі не забули…
    А поліцаї, вже й не знать чого,
    В сорок четвертім раптом учепились,
    Мене схопили й хлопців теж таких.
    Відправили в концтабір нас усіх,
    В Німеччину. І ми отам трудились,
    Поки й американці надійшли
    І нас звільнили… Я вернувсь додому.
    Дізнався більше правди вже по тому.
    «Героям» нагороди роздали
    За «вдалу операцію». Загоном
    Командував Ізраїль Лапідус –
    Він став тоді герой на весь Союз.
    А по війні змінив свої погони
    На крісло у обкомі. В Мінську жив.
    Як мені було уже вісімнадцять,
    Я зміг до нього клятого дістаться.
    Поглянуть в очі… Він собак спустив.
    Отак героєм все життя й прожив.
    І партії служив до смерті ревно.
    Та совістю не мучився, напевно,
    За те, що стільки він невинних вбив.-
    Старий замовк. А я уже й забув,
    Про що хотів у нього запитати.
    Переживав із ним його утрати
    І, наче крики передсмертні чув
    Невинних жертв, що склали на олтар
    Великої отої «перемоги».
    І думав поміж того: «Слава Богу,
    Що комуняцький скінчився кошмар!»


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.32)
    Коментарі: (1)


  6. Борис Костиря - [ 2026.11.22 13:59 ]
    * * *
    Холод ще повільно відступає,
    А тепло приходить, мов король.
    Долинають голоси із раю.
    Так весна вступає в гідну роль.
    Мерехтлива мова небокраю
    Прозвучить, як первісний пароль.

    Квіти язиками небо молять
    І відспівують відхід зими.
    Так слова з'являються у мові,
    Що позбулась давньої тюрми.
    У озерах розчинився Мордор,
    Залишились відголоски тьми.

    Так прозоре набуло вагомість,
    Дарувавши невідомий зміст.
    Німота набула звучний голос,
    Перекинувши в минуле міст.
    Народився і зростає гомін
    Мас потужних на майданах міст.

    5 травня 2026


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (1)


  7. Віктор Кучерук - [ 2026.11.22 07:02 ]
    * * *
    Жовтавий вихор знявся із дерев
    І закружляв, описуючи кола, -
    Так час летить, не знаючи перерв,
    І струшує минуле з виднокола.
    Несеться в далеч тужний шепіт крон,
    В танку сплелися багрянець і просинь, -
    Тримає гідно свій старий фасон,
    Аби мені сподобатися, осінь.
    22.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  8. хома дідим - [ 2026.11.21 22:23 ]
    * 261 *
     ніхто ні разу не просив
     мене
     дістати з неба зірку
     мабуть життя пройшло дарма
     поезія це рух окремий
     або рух
     усього із усім
     і звідки взяти певність
     стоїш на березі
     немов у дзені
     і не наважуєшся увійти
     в потік
     чекаєш несвідомого натхнення
     самогіпнозом є життя щоденне
     щоденна творчість поготів
     клен облетів оце
     тополя поруч
     теж облетіла
     всі побігли видиш
     побігла і вона
     то що про зірку там
     адже іти далеко
     вічність
     іти й іти
     крізь ніч у снах
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (1)


  9. С М - [ 2026.11.21 20:12 ]
    Гроші (Pink Floyd)
     
    Гроші прогулявши
    Йди де платять і заробляй ше
    Гроші це дим
    Загрібай готівкою у заначку всі
     
    Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
    Можу придбати футбольний клуб
     
    Гроші знов є
    Все окей, Джек, руці геть, бо то моє
    Гроші це хіть
    Що мені всяко вишивана проповідь
     
    Подорожуватиму хай-фай класом, о так
    Ще би оце реактивний літак
     
    Гроші – кримінал
    Чесно діли, мого шматка не чіпай-но
    Гроші – хтось казав –
    Є коренем всілякого зла
     
    Тож, не хвилюйся, прохаючи більше
    & Відповідь буде, чекай, чекай. . . .
     
    Чекай, чекай, чекай
    Чекай, чекай, чекай, чекай
    Угуу
    Чекай, собі
     
     
    Хахаха, я був правий
    Так, абсолютно правий
    Стовідсотково правий
    Так, я чесно був правий, той хлоп наривався на грубощі
    (Чому робиться бодай щось?) Ехех
    Чому робиться бодай щось?
    Не знаю, я тоді реально був п’яний
    Я просто казав йому, що раз оце зайшло, він міг би взяти це під номером два
    Він запитував, чому це не з’являлося на фейдері одинадцять
    Потім я собачився із ним, пояснюючи, чому це не з’являлося на фейдері одинадцять
    Далі ми перейшли до бійки, що закрило всякі питання
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.85) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (1)


  10. Артур Курдіновський - [ 2026.11.21 18:16 ]
    Перстень Соломона (глоса)
    В душі - гіркий відбиток болю втрат.
    Лунають самоти осінні дзвони.
    Та тільки вірний перстень Соломона
    Не дозволяє бити у набат
    І темний проклинати каземат,
    В якому все життя дарма спливає.
    Як лячно підійти до вогнеграю,
    Бо він чужий! У когось є свята,
    А поруч - тільки істина свята:
    "Усе іде, але не все минає."

    Не може серце жити за наказом!
    Нехай кохання - вигадана мить!
    Коли щемливий спогад заболить,
    Надію даруватиме щоразу
    На персні ця усім відома фраза...
    Написана присвята від руки.
    Тремтять осінні втомлені листки.
    Не дихається вдень. Вночі не спиться.
    Зникають, наче пил, життя-дрібниці
    Над берегами вічної ріки.


    Рейтинги: Народний 6 (5.88) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (2)


  11. В Горова Леся - [ 2026.11.21 14:25 ]
    Осені
    ПЗ неба червоно захід хлюпає,
    Зафарбовує сокурину.
    Будуть в осені сумнолюбої
    Ще погідні та теплі днини.

    Будуть в осені любоніжної
    Над водою легкі тумани.
    Буде осінь щоранку іншою,
    Аж допоки її не стане.

    І останній злетить за мрякою
    В сухотрав'я, дощами пране,
    Сокурини листок заплаканий,
    Ніби залишок порцеляни.

    А на чорному плеса крепові
    У шитві біло ляже крига.
    І вітри заспівають реквієм
    Згаслій осені яснотихій.


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (4)


  12. Борис Костиря - [ 2026.11.21 13:01 ]
    Леза пелюсток
    Я лезами тендітних пелюсток
    Прийду у край нечуваний, незнаний
    Крізь сонце і розпечений пісок,
    Де квітне час глибокий, несказанний.

    Так важко парадоксами іти,
    Шляхами незбагненними, чужими.
    Ти битим склом дістанешся мети,
    Які відкриють доленосні зими.

    Пізнаєш ти самотній антисвіт,
    Сягнеш глибінь пізнання, одкровення.
    Спадає з вишень первозданний цвіт
    Прадавнім Нострадамуса знаменням.

    3 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  13. М Менянин - [ 2026.11.21 12:32 ]
    Смуток
    Гусак містом ходить-бродить*
    винуватий без вини,
    що шукає – не знаходить
    бо довкола стан війни.

    Ой, шкода як, сумний пташе,
    не гроза, не буревій
    так змінили життя наше –
    підла ціль ворожих дій.

    Обійму тебе гусаче,
    розуміючи наш стан,
    жити можемо неначе,
    хоч душа болить від ран…

    * Меною цілий день гуляв самотній гусак. Як розповідають користувачі соцмереж, виявився він доволі розумним: відгукувався на звернення людей, відвідав два вокзали та став головною темою місцевих груп


    21.11.2026р. UA


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""


  14. Оксана Лозова - [ 2026.11.21 11:40 ]
    Ні промінчика
    Ні промінчика. Ніч смоляна.
    Вже націлені жерла…
    Люд у світі дивується нам:
    Ще живі, ще не вмерли.
    Стіни зводим і сієм жита,
    Хоч війна за війною,
    І бороним безцінне життя –
    Та якою ціною…
    2024


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (1)


  15. Юрій Гундарів - [ 2026.11.21 11:26 ]
    Володимирський собор під дронами
    Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
    Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і Михайло Врубель.

    «Оголошується тривога: жовтий рівень!» -
    команда тишу розрізає руба.
    У храмі навколішки стоять незримо
    Віктор Васнєцов і Михайло Врубель.

    Безмежний розпач у серцях кліру.
    В очах художників невичерпний сум.
    Чергова спроба спаплюжити віру,
    знівечити красу…

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  16. Олена Побийголод - [ 2026.11.21 07:47 ]
    1937. Москва травнева
    (Із Василя Лебедєва-Кумача)

    Барвить РАНОК світозорий
    мури в древньому Кремлі.
    Прокидається бадьорий
    люд радянської землі.

    Прохолода добромисно
    ночі залишки жене.
    Добрий ранок, любе місто,
    у Вітчизні головне!

        Принадлива,
        вигадлива,
        ніколи не розгублена,
        Москва моя,
        зоря моя,
        назавжди ти улюблена!

    Дужче, сонце, над землею
    з неба синього світи,
    щоб до висі Мавзолею
    нашу радість донести;

    щоб над строєм виростали
    стяги, усмішкам услід,
    щоб махнув рукою Сталін,
    звідти нам шлючи привіт!

        Принадлива,
        вигадлива,
        ніколи не розгублена,
        Москва моя,
        зоря моя,
        назавжди ти улюблена!

    Розгорівся ДЕНЬ довкола,
    вулиць шум росте стократ.
    Крізь відкриті вікна школи
    чутно галас жовтенят.

    Пестячи у небі просинь,
    пі́ючи пісні нові,
    молодий, простоволосий –
    лине травень по Москві.

        Принадлива,
        вигадлива,
        ніколи не розгублена,
        Москва моя,
        зоря моя,
        назавжди ти улюблена!

    ВЕЧІР тане в білій димці,
    небо – в за́граві зорі,
    і на ніжці-невидимці
    сяють буси-ліхтарі.

    Ось коли гуляють пари!
    Гомінлива і жива,
    у проспекти та бульвари
    розтікається Москва.

        Принадлива,
        вигадлива,
        ніколи не розгублена,
        Москва моя,
        зоря моя,
        назавжди ти улюблена!

    НІЧ весня́на заглядає
    у гладінь Москви-ріки,
    як нічні птахи, співають
    поїздів швидких гудки.

    Дзиґарі на Спаській вежі
    передзвоном б’ють лунким...
    Місяць сяє у безмежжі...
    На добраніч нам усім!

        Принадлива,
        вигадлива,
        ніколи не розгублена,
        Москва моя,
        зоря моя,
        назавжди ти улюблена!

    (2026)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (5) | "Муз.: Дмитрий и Даниил Покрасс. Исп.: Владимир Нечаев и Владимир Бунчиков (1937)"


  17. Віктор Кучерук - [ 2026.11.21 07:53 ]
    * * *
    Німіють, поколюють, просто болять
    Натруджені працею руки,
    Та хочуть, як завжди, мене обійнять
    Опісля гіркої розлуки.
    В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
    Турбота, терпіння і ласка,
    І мамина мудрість, одвічно свята,
    Що з буднів утворює казку.
    Схиляюся вдячно до рідних долонь,
    В них - теплого дому причастя,
    Де нині горить материнський вогонь
    В оточенні віри і щастя.
    21.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  18. хома дідим - [ 2026.11.20 22:00 ]
    * 260 *
     видива осінні
     мокнуть під дощем
     красоту зацінить
     дехто із нікчем
     начебто дизайнер
     інколи естет
     часом копірайтер
     може і поет
     про свої дурниці
     знаючи вірніш
     розпач або відчай
     видає за вірш
     хай і незугарний
     зо звичайних слів
     зовсім не гекзаметр
     і не акростих
     сентиментом різним
     виповнений вщерть
     в риму навіть слізка
     що тобі іще
     почуття ліричне
     свічі зусібіч
     ставить знак окличний
     і зникає в ніч
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (4)


  19. Володимир Бойко - [ 2026.11.20 21:59 ]
    * * *
    Догоряє свіча горизонту,
    Розповзається напівпітьма.
    Вовкулаки незримого фронту
    У облогу беруть крадькома.

    Поховалися далі чимдалі,
    Світ уклався у відстань руки.
    Лиш в астралі, мов авта на ралі
    Мчать нестримно летючі зірки.




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  20. Артур Курдіновський - [ 2026.11.20 20:48 ]
    Пам'ять (глоса)
    Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
    Я шукаю Її серед суму алей,
    Заглядаю в обличчя байдужих людей,
    Все навколо здається пустим і невчасним.
    О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
    Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
    Ніжний погляд юрбою спаплюжений вщерть,
    Сміх дзвінкий, як у дівчинки, - виклик образам...
    Мій крихкий, світлий сон, у якому ми разом,
    Не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.


    Рейтинги: Народний -- (5.88) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  21. Борис Костиря - [ 2026.11.20 13:40 ]
    * * *
    Чоловік, що прожив небагато
    І розтанув у розквіті сил,
    Мов згоріле до часу багаття,
    Наче птах без польоту і крил.

    По собі він залишив надгробок,
    Ну а пам'ять розтала в літах,
    Почорнілих, як зношена роба,
    У якій розчиняється страх.

    Вже ніхто не згадає цю постать,
    Голос, міміку, вираз очей,
    Жести, вчинки, одежу і поступ,
    Чи залишив по собі дітей.

    Голос часу погаснув у пущі,
    В кладовищі, що вже заросло
    Чагарями. Хто в себе запустить
    Згаслу пам'ять, немовби весло?

    3 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  22. Ігор Терен - [ 2026.11.20 12:33 ]
    Тіні і відтінки злободенності
    ***
    Настала драма у комедіанта –
    розтанули ілюзії і ось
    нема кому у вічі заглядати,
    прокажене продовжує стріляти,
    а західне недочуває, – SOS!!!

    ***
    Малоросійців зомбувати просто
    як здобич будь-якого москаля,
    шикуючи по зросту
    до погосту
    за темниками кадебе кремля.

    ***
    Ми оборотнів бачили чимало,
    та й нині на виду у всіх профан,
    що меле що-попало...
    «все пропало»,
    коли овець очолює баран.

    ***
    Корупція у владі б’є рекорди.
    Її курує легітимне чмо
    якоїсь дефективної породи,
    та є надія, що на чисту воду
    воно уже вирулює само.

    ***
    Московія узгодила умови –
    кому Сибір, кому Донбас і Крим....
    безверхі й безголові
    теж готові
    служити узурпаторам своїм.

    ***
    Не звідані путі до перемоги,
    яка прищеплює імунітет
    від ока злого
    ворога лихого,
    підвищуючи наш авторитет.

    Акцент
    Нема питань до заходу Європи
    і до блатної шайки трьох іуд.
    Та має український Робін Гуд
    свої тяжкі претензії до ОПи,
    коли її застукають «укропи»,
    а не закон і міжнародний суд.

    11/26


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  23. Юрій Гундарів - [ 2026.11.20 10:37 ]
    Малюк і війна
    Від ракетного вибуху тремтить земля,
    а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
    Не відає ще нерозумне маля,
    що війна - жах…

    Воно думає, що це просто гра:
    дорослі ж не можуть його вбити
    чи завдати важких ран!
    Вони можуть - лише любити…

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  24. Неоніла Ковальська - [ 2026.11.20 07:25 ]
    Зими поцілунки-привіти
    А вітер сорочку розхристав
    На старій розлогій вербі,
    Розвіяв її руде листя
    І плавать пустив по воді.

    Кружляють сніжинки в повітрі,
    Лягають собі на траву.
    Зима поцілунки-привіти
    Вже всім посила наяву.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Віктор Кучерук - [ 2026.11.20 05:52 ]
    * * *
    У наших жилах предків міць і сила,
    А в пам'яті - звитяги чималі, -
    Шукаю гідних, щоби відомстили
    За сльози української землі.
    Пліч-о-пліч станем проти супостата,
    З'єднаємось в єдиний моноліт,
    Бо час уже йому борги вертати,
    Прийшла пора за все давати звіт.
    За кожен дім, за кожну вбиту долю
    Сповна заплатить ворог у бою, -
    Ми виборемо вистраждану волю
    І землю убезпечимо свою.
    Ще зацвіте калиною свобода,
    І душі втішить нива у жнива -
    Не подолати отого народу.
    Що з попелу, як фенікс, ожива.
    20.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  26. С М - [ 2026.11.19 23:11 ]
    Вигнання (King Crimson)
     
    Враз, у далекій землі
    На диво, долоні мої
    Воложіють з очікувань
     
    Квітень, повітряна млість
    Ліхтарі, а дитина як снить
    На алеї піхоти стрій
    Друже, хто із нас неправий
    Зливи, зеленіння трави
    Пообіді, на пікніках
     
    Бігме, я мав піти
    Бо не спішив мій слід лишатись
    Славетним покликом
    Чи пияка настійним ні
    Хай потім се життя
    Відкрило інші розуміння
    І нескінченні дні
    Сприятимуть симпатії
    Хоча лічу години
    Та одинокість без жури
     
    Там он дім, що стоїть на піскові
    Скелі та музики військові
    Атмосферно за нормою
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.85) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  27. В Горова Леся - [ 2026.11.19 22:00 ]
    Тіні
    Розриває тишу ранню криками
    Птаха, ніби воду каламутить —
    Так безглуздо.
    Куширями сплутані спокути
    Майже занімілі та забуті,
    Тануть поміж тінями безликими,
    В мулі грузнуть.

    Скільки ж їх, загублених ізгарячу,
    У загаті часу потонулих...
    Не лічила.
    Оживають спомини минулі.
    Чом ти, птахо, тишу стрепенула —
    Чи тривожачись, чи просто бавлячись?
    В чім причина?




    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.97)
    Прокоментувати:


  28. Сак Юлия Сак Юлия - [ 2026.11.19 20:18 ]
    Двуединство
    Одиночество болью заполнило душу
    Череда непонятных, запутанных дней.
    Понимала: иль я эти муки разрушу,
    Иль они уничтожат меня, как злодей.
    Одиночество силы людей истощает,
    Одиночество горем вонзается в мозг.
    Но бывает порою, что нас закаляют
    Одинокие будни и жизни мороз.
    В одиночестве горьком, и сумраке ночи
    В бесконечных вопросах и сумерках дня
    Я увидела черные, дивные очи
    Я услышала голос. Узнала себя.
    Познакомилась с тайной великих желаний
    Прочитала ответы на главный вопрос.
    Задрожала от чуда благих сочетаний.
    Я познала его, он чрез душу пророс.
    Это дивное счастье, и сила единства.
    Человек с силуэтом сошлись навсегда.
    Через день, через ночь все пройдет двуединство
    Будет свет, будет день! И засветит Звезда!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  29. Ольга Береза - [ 2026.11.19 17:58 ]
    Запилюжені берці

    Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
    бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
    Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
    залишивши в бою половину опори.

    Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
    де вогонь, побратими, окопи і вибух…
    Як за кожним узбіччям метал частував,
    й не було ані часу, ні права на хибу.

    Як в зіницях — застигла до ворога лють,
    а від крику поранених рвалося серце.
    Як у скронях лунало: «Лиш виживи! Будь!»
    Промовчи… як мовчать запилюжені берці.

    Розкажи, як удома черешні цвітуть,
    кіт муркоче, м’яча поганяють хлоп’ята…
    Лиш прошу, не розказуй мені про війну.
    Розкажи про усе, що не вміє стріляти.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  30. Ольга Олеандра - [ 2026.11.19 16:06 ]
    Давай перепишемо сенси
    Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
    Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
    додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
    Моя ніжність до тебе саме така.

    А ще додамо обережність, щоб вітер, коли налетить,
    ту світлу тендітну пір’їну не зміг потопить,
    й хоч як походжали пориви та бурі по кромці ставка
    захищена нами його серцевина лишалась спокійна й гладка.

    Іще один сенс нам потрібен. В сезон невщухаючих бур
    на клаптику неба над нашою гладдю щоб стійко ясніла лазур.
    Як шквал розійдеться довкола, як будуть гриміти громи,
    по цьому кусочку ясної блакиті щоб нас віднаходили ми.

    Із маси існуючих сенсів для нас я впишу ще один –
    взаємного вибору цінність в щоденному танці хвилин.
    В нім па можуть буть асинхронні, невхожі до жодної схеми.
    Немає людей-еталонів. Та ти ідеальний для мене.

    26.01.26/листопад 26


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  31. Артур Курдіновський - [ 2026.11.19 16:19 ]
    Насторожені думи (глоса)
    Все затихло, замовкло у снах листопада...
    Тільки сірі світанки та дні мовчазні
    Нагадають, якими були навесні
    Почуття та листи. Знову зайва порада
    Заглушає тонкі солов'їні рулади...
    У дворі вже давно поміняли паркан.
    Все за ним тепер видно. Ніяких оман,
    Жодних загадок більше не буде ніколи.
    Чи потрібна ця правда, жорстока та гола?
    Насторожені думи летять, як туман.


    Рейтинги: Народний -- (5.88) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  32. Борис Костиря - [ 2026.11.19 13:59 ]
    * * *
    О, як важливо вчасно відійти
    Від суєти, марноти, часоплину!
    Лиш тільки так ти досягнеш мети
    І будеш вільним, мов незламна глина.

    Я залишаю сцену у той час,
    Коли вручають ордени й медалі,
    І йду у ліс, де мій вогонь не згас
    І де знайду недовідомі далі.

    Далекий від амбіцій і слонів,
    Я став ченцем глибокого мовчання.
    Я в озері втоплю могутній гнів
    Та ідола лихого проминання.

    3 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  33. Ольга Садкова - [ 2026.11.19 10:46 ]
    Ната
    ЗДОГАДАЛАСЯ
    Засмутилась доня Ната,
    що на зріст ще малувата.

    От би вирости чимдуж —
    більше бачила б довкруж.

    Нагодився саме тато,
    посадив на плечі Нату.

    — Роздивляйся, — каже, — все.
    Доню високо несе.

    — О-о-о! Щоб бачити багато,
    треба мати поруч тата!


    «УТІК»
    Був кумедний сніговик,
    та чомусь учора зник.

    Скособочився спочатку,
    наполохав цим дівчатко.

    А сьогодні взагалі —
    купка снігу на землі.

    — Де подівся сніговик?
    Весь куток до нього звик.

    — До Лапландії подався,
    тато донечці «признався», —
    бо у нас уже весна.
    Сніг розтоплює вона.

    БОРЩИК
    — Доню, донечко рідненька,
    чом ти плакала, маленька?

    — Я зварить хотіла борщик...
    неодмінно повний горщик...
    Добре все велось допоки
    не зазнала я мороки
    із цибулею тією.
    Чистити лишень до неї —
    вона — слізки відбирати,
    той побігла я із хати.

    Усміхнулась мама доні,
    очка витерла червоні.

    — Цибулинку, ось ходімо,
    будем чистити в воді ми.

    2017



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  34. Тетяна Левицька - [ 2026.11.19 08:36 ]
    Так мало бути
    Що сталось, те сталося,
    так мало бути.
    У Господа: палиця,
    ліки, отрута,
    і дні пораховані
    до воскресіння,
    і сльози знедолені
    в смутку осіннім.
    Нам небо дарунками —
    радощі й болі,
    вкриваючи рунами
    плечі схололі.
    Воюємо з відьмами,
    сонцем, дощами —
    пророки не відають
    що буде з нами.
    Болітиме болісно
    Горе Всесвітнє,
    бо знаю, що пролісок
    в січні не квітне;
    минуле не радує,
    гасне лампада,
    втрачаємо райдугу
    у снігопадах;
    над прірвою виснемо
    після свавілля,
    шукаємо істину
    у божевіллях.
    У пазурах голуба —
    тріска пожежі —
    від мене ніщо, люба,
    більш не залежить.

    18.11.2026.


    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Прокоментувати:


  35. Віктор Кучерук - [ 2026.11.19 06:07 ]
    * * *
    Дощ уночі по вікнах тарабанив,
    А потім сонце висушило скло,
    Через яке всміхавсь до мене ранок,
    Очей торкаючись і світлом, і теплом.
    Ще ніздрі лоскотали аромати
    До блиску вимитих листочків і цвітінь,
    І в закутку затемненім кімнати
    Ховалася поспішно ночі тінь...
    19.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  36. хома дідим - [ 2026.11.18 22:00 ]
    * 258 *
     відомо
     виживає сильний
     перемагає найсильніший
     а дружба не перемагає
     бо це лукавство й евфемізм
     пригадуючи друзів навіть
     атож були і в мене друзі
     всі розійшлись кудись із часом
     усяк по собі як і скрізь
     столиця чи звичайне місто
     із передмістям за містком
     що нас притягує до інших
     яка подібність чи відмінність
     чи загадкова одинокість
     і спільний інтерес до книг
     чи імпонуючі печалі
     які утримують подалі
     від будь-якого сенсу зграї
     зухвалих витівок
     пустопорожньої бравади
     як то заведено у них
     а ще знущання зі слабких
     немає у слабких на цьому світі
     правди
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (3)


  37. Артур Курдіновський - [ 2026.11.18 19:27 ]
    На цвинтарі ілюзій (глоса)
    Слова, слова... Яка ж у них ціна?
    Вони - лише слабка анестезія.
    Підробний світ чекає на месію,
    Ми поодинці бачимо з вікна
    Фантазії свої, в яких весна
    Перемагає осінь, світлій Музі
    Дарує сукню на казковім лузі
    З тендітних синіх пролісків своїх...
    Чекають нас, наївних та сліпих,
    На цвинтарі розстріляних ілюзій.

    Як страшно власні мрії пережити,
    Ховати в землю залишки надій!
    В садку, де з ніг збиває сніговій,
    Висаджувати горя літні квіти,
    Плекати спогад, назавжди заритий
    Під шаром снігу. А на ньому - пил.
    Наснився помах ніжних білих крил...
    Віщає світ крізь сонне позіхання:
    "Уже немає часу для прощання,
    Уже немає місця для могил."


    Рейтинги: Народний -- (5.88) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  38. Олена Побийголод - [ 2026.11.18 17:09 ]
    1936. Веселий вітер *
    Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
    веселий вітре, веселий вітре!
    Моря і гори облетів ти всі на світі,
    і всі на світі ви́слухав пісні.

        Заспівай нам про гори й пустині,
        про таємні глибини морів,
        про небокраї сині,
        пере́співи пташині,
        про працю видатних майстрів!

            Хто ніколи в борні не здається –
            з нами разом співай, і засвой:
            хто радий – той сміється,
            хто хоче – той доб’ється,
            а хто шукає – знайде той!

    Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
    веселий вітре, веселий вітре!
    Моря і гори облетів ти всі на світі,
    і всі на світі ви́слухав пісні.

        Заспівай нам про шквали миттєві,
        про похід по звірячих слідах,
        про таємничі реви,
        про мускули сталеві,
        про радість бойових звитяг!

            Хто ніколи в борні не здається –
            з нами разом співай, і засвой:
            хто радий – той сміється,
            хто хоче – той доб’ється,
            а хто шукає – знайде той!

    Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
    веселий вітре, веселий вітре!
    Моря і гори облетів ти всі на світі,
    і всі на світі ви́слухав пісні.

        Проспівай нам про мужність та силу,
        про героїв, учених, бійців,
        щоб серце стукотіло,
        щоб кожному кортіло
        здогнати й обійти вітців!

            Хто ніколи в борні не здається –
            з нами разом співай, і засвой:
            хто радий – той сміється,
            хто хоче – той доб’ється,
            а хто шукає – знайде той!

    Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
    веселий вітре, веселий вітре!
    Моря і гори облетів ти всі на світі,
    і всі на світі ви́слухав пісні.

        Дай нам пісню, в якій би шугали
        ті вітри, що весну принесли,
        щоб сурмачі заграли,
        щоб губи підспівали,
        а ноги веселіше йшли!

            Хто ніколи в борні не здається –
            з нами разом співай, і засвой:
            хто радий – той сміється,
            хто хоче – той доб’ється,
            а хто шукає – знайде той!
    ааееєєииііооууююяяїїааееииоо
    (2026)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати: | "Муз.: Ісаак Дунаєвський (1936). Вик.: Володимир Бунчиков (1949)"


  39. Борис Костиря - [ 2026.11.18 16:16 ]
    * * *
    Я шукаю в бездонному морі
    Той важливий непізнаний знак,
    Ніби спогади сиві, прозорі,
    Що впіймає сумний неборак.
    Я шукаю у пеленах ночі
    Тіні натяку, впізнаний жест.
    Я забуть наполегливо хочу
    Те видіння, що прагнуло жертв.
    Я ніколи знайти не зумію
    Те, що з пальців спадало піском.
    Я ввійду у шалену завію
    Без крапок і нав'язливих ком.
    Я шукаю слова повнозвучні,
    Неповторні, нестримні, ясні.
    Я шукаю рятунок на кручі,
    Унікальні, провісницькі дні.

    3 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (3)


  40. Вячеслав Руденко - [ 2026.11.18 14:58 ]
    Крихкий наш берег, крейдяний, зомлілий (романс)
    Під шерех листя верб мені співало в гливах
    Одне, мов з лісу, довге і густе,
    А інше — ніби у раптових зливах,
    Як згадка про минуле і пусте…

    Лунало гучно, як стара бандура,
    В потоках звуків між пожовклих крон,
    Чи чумака забутого натура
    Бічних степів на випасах Його!

    Кого Його?! – питання недоречне –
    На струнах більше пилу, ніж добра,
    В приреченості долі безкінечній
    Шляху Чумацького до смертного одра.

    Крихкий наш берег, крейдяний, зомлілий…
    «Вся влада — радам!» — радять байгуші.
    Ніхто-ніхто не знайде тут довіри
    До душ слабких і тиші в комиші...


    Рейтинги: Народний -- (5.78) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  41. Неоніла Ковальська - [ 2026.11.18 07:46 ]
    Осінні квіти
    А у садочку
    Квіти рядочком
    Ще не готові
    Стрічать Покрову.

    Сонця ще хочуть
    Їх пелюсточки,
    Тепла та світла,
    Щоб далі квітнуть.

    Нехай же осінь
    Буде погожа
    Й квіти прекрасні
    Приносять радість.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Віктор Кучерук - [ 2026.11.18 07:05 ]
    * * *
    Хоч завтра вітер хмари розведе
    І зацвіте колись побите поле -
    Від горя не сховатися ніде
    І болю не позбутися ніколи.
    На серці будуть видимі рубці,
    Повік душа чорнітиме від туги, -
    Це мрію не утримати в руці,
    Коли їй тісно в межах виднокругу.
    Це зорі тануть у ранковій млі,
    Це в сутені вечірній никнуть звуки, -
    Чому мені на рідній цій землі
    Лишаються лиш спогади і муки?..
    18.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  43. Роман Король - [ 2026.11.18 04:54 ]
    Півроку після слова "Так"
    ПІВРОКУ ПІСЛЯ СЛОВА «ТАК»

    Є книги, у яких початок — "Вступ",
    "Том перший", "зміст", шифр, назва, передмова.
    Та у життєвих - ключовим є "тут":
    І теж "тепер" - найважливіше слово.

    Ми книгу нашу розпочали з «Так»,
    Яке усунуло усі підступні "Проти".
    В цю мить Господь для нас посіяв "За" -
    Одне за одного — в гармонії дві ноти.

    Чекали з дня на день на зустріч ми
    У час, коли нас відстань розділила.
    У небі янгол наспівав псалми
    І передав обійми тобі, мила.

    Ти заглядала ніжно в неба даль,
    На хмарки три, що ставили трикрапку
    У нашій книзі... І немов скрижаль,
    Ряд хмар як невідомостей відгадка.

    Колись на зустріч рахували дні,
    Тепер рахуємо вже спільні ранки.
    І одне слово «Так» — мені й тобі -
    Стало кохання нашого світанком.

    Це перше «Так», що перед вівтарем, -
    І я твій чоловік, ти моя жінка.
    Це перше «Так», та безліч їх буде —
    Із «Так» початих, золотих сторінок.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  44. М Менянин - [ 2026.11.18 02:07 ]
    Застави* Русі

    Прокинулась в цей час застава –
    до зброї кожен богатир,
    палає обрію заграва,
    а потім бою страшний вир.

    Повільно повстають до справи
    дружини цих чоловіків,
    бо захист краю – їхнє право
    і ціль на протязі віків.

    Спадає з них дрібничок маса,
    як опадає з дуба лист,
    проте дрімота лиш до часу
    свій застосовувати хист.

    Тож маємо спецназ на захист
    та чудо-зброї арсенал,
    Цариця Неба дає прихист,
    а ворогам гіркий фінал.

    * Застава богатирська – прикордонна дружина богатирів що стоять на «заставі», охороняючи кордони Русі. У східнослов'янському героїчному епосі та билинах богатирська застава (прикордонний загін витязів) має чітку географічну прив'язку до південних і східних рубежів Київської Русі — насамперед до Чернігівщини, Київщини та порубіжжя Дикого поля

    18.11.2026р. UA


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  45. Світлана Пирогова - [ 2026.11.17 20:51 ]
    Озеро кохання
    Огорни мене скоріш любов'ю,
    Бо без тебе сіро все і мрячно.
    Лілії цвіли - торкалось слово.
    Озеро кохання вже у рясці.

    Тихе-тихе, мовчазне уранці.
    Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
    Не загоїть серпня вечір рани.
    Ночі у безсонні - тіні лілій.

    Огорни мене скоріш любов'ю.
    Сам колись казав, що вдвох тепліше.
    Слово, лиш твоє, єдине слово,
    Й озеро кохання в цвіті лілій.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  46. Володимир Книр - [ 2026.11.17 20:20 ]
    Про мету
    Знай всяк, хто шлях торує до мети:
    не факт, що їй цікавий — саме ти.

    2026


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  47. хома дідим - [ 2026.11.17 19:41 ]
    * 257 *
     розчулення найзначущіші
     чому би і не омани
     ґатунки найзолотіші
     така собі маячня
     коли огортає холод
     болить порожніючий шлунок
     у сутіні цій безпутній
     полуді наступного дня
     фальшує якась-ще струна
     натягнута до надриву
     для чого стинати плечима
     по чім пліснявіла хурма
     у цім листопаді глибиннім
     окрай наступної прірви
     тополі напівоблетілі
     трамвайна зупинка німа
     злітають листки поетично
     снують поміж ними сновиди
     і все ні при чому ніби
     а більше нічого й нема
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (4)


  48. Борис Костиря - [ 2026.11.17 18:29 ]
    Не вернусь
    Я ніколи туди не вернусь,
    У простори довіри і болю.
    Я могилам святим не вклонюсь,
    Не ввійду у величні собори.

    Я ніколи уже не піду
    Сизим степом у ніжнім смерканні.
    Я упав на слизькому льоду
    Розставання, немов покарання.

    Я ніколи уже не ступлю
    Незабутньою стежкою тихо.
    І немає у часу жалю.
    Не відійде непрохане лихо.

    Не торкнуся натруджених рук,
    Не пізнаю глибінь неозору
    Тих очей, від страждання і мук
    Посвітлілих, як вранішні зорі.

    2 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  49. В Горова Леся - [ 2026.11.17 11:20 ]
    Берека
    Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
    Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
    Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
    З крони високої дня доливаються рештки.

    Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
    Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
    Мідними грушками балку берека усіяла -
    Шелестом бурих полівок бринить ейфорія.
    ..
    З гілок розлогих вже осеней скільки обтрушено!
    Балка полівкам підкочує ягоди всоте:
    Куце життя солодити ведмежими грушками
    В полі, яке для ворони орали ще сохи.

    Тут лише день не міняється в Божому замислі:
    Шляхом протореним сонце мандрує по небу.
    Давня берека, ворона, полівка беззахисна -
    Часу відмірено кожному з них по потребі.


    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.97)
    Прокоментувати:


  50. Неоніла Ковальська - [ 2026.11.17 08:39 ]
    Дарувала черешеньці осінь вишиванку
    Зеленіла черешенька листочками довго,
    Доки шлях свій завершував гарний місяць жовтень.
    Та якось ще рано-вранці у вікно дивлюся -
    А черешня вся в багрянці, вдягла жовту блузу,
    Що на сонці вигравала яскраво-яскраво.
    Осінь в диво-вишиванку черешеньку вбрала.
    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   1855